Хочеш мріяти - помрій
Це хороша звичка
Поміркуй про стан подій
Тут душа - барвиста

Де у справах ти один
Нагород не ділять
Де у парі половин
Там дозволять - сіять

Білим , чистим рушником
Всі шанують гостем
Де розсипане піском
Там на картах - джокер

Не вивчай глибоких тем
Простотою тішся
Розум там де є тандем
А не примхи - мітка

Послідовності витки
Розділи ознаки
Там де ставляться пастки
Там смакують - злаки.
2011р.

Стороннім хід - стіна прозріння
Безодні грань , межа світів
Пускати у свої видіння
Допущено - крім ворогів

У погляді таємна змова
Зуміти вміло пополам
Він має змогу показати
Чи вірно б'ється тут , і там

Як пульс один - його симптони
Ретельна змога підібрать
Два Серафима світ тримали
У спробах долі - повінчать

Вже трейтя спроба в бій до крові
Стрімкий запал , погроми брам
Підкований мій кінь безстрашний
В перед летить , б'є по щитам

Полотнище - трофею спротив
Окутало їм кризи смерч
Мені сьогодні святкувати
Я всім довів - де губить смерть

Уважний погляд , білі ночі
Дівоча врода , спроби втеч
Під залпи разом підписали
Любов в коханні - гострить меч...
2011р.

Відійди від мене - не торкайся
Біль розвіяв , камінь грані стер
Власноруч розбивши - посміявся
Все отримав , що хотів украв

Білий лебідь - чорному не пара
Не біжать ніколи догори струмки
Не питають вітру - за його кордони
Замикають міцно - від чужих замки

Жар пече долоні , їсть голодний холод
Обвиває колом , б'є виски озноб
Пробиваю кригу - подолавши змову
Починаю новий - посівний виток

День міняє другий - ожили округи
Зеленіє поле , молода трава
Ціну чесну знаю , все застерігаю
Щоб не допустити - плазунів із дна

Вірте хто читає - так в житті буває
Пахнуть мертві квіти , висота оман
Кривдників прощають , горе забувають
У кохання жертва - сліз жива вода...
2009р.

Мов загнаний голодний звір
Чатує благородну здобич
У люту , грізну заметіль
Вигонять щоб отримать поміч

Під статус ковані цепи
Стандарти у бридкій уяві
За кожним кроком ярлики
Це припис - на твоїй догані

Навіщо ставить ярлики ?...
Для статуй писані закони
Я не повірю що живі
Заселені в людину клони

Цей принцип губить почуття
Тормозить іншого - зусилля
Ця кривда темних сил рука
Що занотовує свавілля

Остерігайся пить дурман
Всі ласі присадить на опій
Не зарікайся від бажань
Тікай - коли тривожать спокій.
2011р.

Напій рожевий і вино , розказані деталі
Не все так сталось як вважав - твої підозри праві
Ще постіль пахне і фантом - розчулений флюїдом
І у думках холодний фон - притягнутий магнітом

Твій серіал - армагедон , у титрах невідомих
Навколо мертвий селікон - з банкротами у парі
Плеяда у нічних зівак , вони побачать дещо
Як тіло їй порвали в прах - згвалтоване стократно

Твій автор в позолоті змій - розхристаний , і голий
Той сором його душу з'їв , і не страждав укором
Я вперто піднімаю тост - за невичерпну віру
Можливо порятує хтось - пропащу , та ще рідну...
2013р.

У мене поетична кухня
така, що й босим підійде.
Іду далеко у майбутнє
ще не існуюче ніде.

А у дорозі веселіше.
Я не жалію черевик
і на ходу фіксую вірші
у електронний записник.

Іду широкими полями.
Несу багаж своїх років.
Я ще радію, що думками
ширяю далі цих полів.

Весна, якої не бувало.
Думками лину у блакить
і натискаю що попало,
і ...витираю все за мить.

У очі кліпає наївна
і непроглядна пелена.
І за думками марно лине
у небуття моя вина.

І поки почесті Сізіфу
гамує усмішки печаль,
я віддаю належне міфу,
що попливе у синю даль.

Шукаю слово гонорове
або замінюю його
і компенсую загадкову
утрату видуманого.

Якби мої літа у мене
не крали ще й мої роки,
не написав би я напевне
наприкінці і ці рядки:

у човнику зорі світання
у задзеркалля попливу,
аби не знати, чи живу,
чи може
          все це,
                  на прощання,
моє побачення останнє
із інтермецо наяву.

                              2011

Фатальність вродженої долі
У світ приходимо дітьми
Такі довірливі , і кволі
А нам вже вказано куди...

І не важливо біле , чорне
У визнанні , у вигнанні
За нас ніхто не перегорне
Сторінку без вимог війни

Майстерність замкнутого кола
Обман колапсним тиражем
Задумана ворожа змова
Щоб рай здавався бунтарем

Комічність виведених правил
Завжди вражала ця дурня
Хто учить - той оцінки ставить
Все платить підставна казна

Годують безкоштовним сиром
А в ньому вудевіль умів
Все праведні ідуть із миром
А гноблені - несуть синів

Так швидко , і покірно гине
Є всьому край , є всьому цар
Та є ще ті для кого рідне
Лунає - де сурмив стожат...
2014р.

Паралельний світ видінь
Ти там з розмахом прозрів
Розгортав талант умінь
Все у приспівах - твій спів

Між вчорашнім , і майбутнім
Ти між прощеним , і сутнім
Жаль передчуттями жахів
Втрати - таким болем власним

Не пропустиш , і не впустиш
Все що так панічно - змусиш
Пізнання свої розділиш
Де не зрозумів - обійдеш

Як відкриєш так закриєш
До замріяного встигнеш
Відзвітуєш , допрацюєш
З чим допустиш - з тим і будеш.
2012р.

Ти говорив - що пам'ятаєш
Ти говорив - любов жива
За білим чорне не сховаєш
Незрячим манна - висота

І голуб лебедю - не пара
Весна і осінь - не сестра
Вулканом , полум'ям гарячим
У вірі з богом - йде війна

Серце згубив , забув про вічність
За відповідь - що треба дать
За буревії що воскресли
І рушили - мене ламать

Прости мій боже - тіла неміч
Мою падіння глибину
Прошу дай сили - жити далі
Усе прийнять за доброту

Ти говорив - усе минає
Ти говорив - та я не чув
Забувши все став водограєм
У райдугах - де вчасно був....
2009р.

У сяйві блакиті руном золотим
Я іменем квітну твоїм , дорогим
На розкритих долонях жемчужин - ажур
Кожну крихту ловлю - щоб зустрітися з ним

Ти ніколи не бачиш моїх сподівань
Ти не знаєш моїх - заспокійливих драм
Так далеко відлунням , стороною ідеш
Ту дорогу забув - де дав волю словам

Безтурботність твоя моя карма - сумна
Епізод у хвилині мовчання
Подивлюсь в далечінь , підбадьорюю зір
Як завжди - верховенство мовчання

Знову буду чекать , не тримать , відпускать
Свою долю від бід захищати
Цілувать образ твій , витинать , вишивать
Від наруги людської - ховати...
2007р.

Голос - що ламає кригу
Повітрям розриває хтив
Підкреслює природи вроду
Голубить благородність нив

Прийди , родися , розгорнися
Міняй закоренілий стиль
По іншому кругом стелися
По нотам , в полудневий штиль

Грай пристрасно , в аплодисменті
Вином рожевим по губам
Лий почерком , в асортименті
Стели дорогу рушникам

Оазис - поколінь родинних
Угода витканих зусиль
Вітає монограм творіння
Для них без відома інтриг

Лунай , лунай , не зупиняйся
Дістань для правди монускрипт
Співай коханню , не турбуйся
Де спільно - там завжди болить.
2014р.

Прощав коли не знала міри
Я знав - вона жадоби жрець
Я бачив та Амура стріли
До глибини вели в екстаз

Сильніша ніж переконання
Спритніша ніж думок приціл
Міцніша ніж сторін додатки
Бо знала , де стояв - кипів

Невтомні твої слів плетіння
Умілі феєрверки благ
Ти чуєш - коли блазні в прірві
Ти губиш - коли зайвий блат

Я вдячний за таку нагоду
Хоч в чомусь підвести межу
Я бачу - де ведуть від злому
Я гордий , там де я - там ти...
2011р.

Як не хотілось , як не старалось
Як не бажалось , як не літалось
Як не прохалось , як не жадалось
Все не любилось , все не кохалось

Злетіти не взмозі , сказати не в силі
Живе чи існує незнає ніхто
В собі заховалось , замки всі закриті
Усе що навколо для нього ніщо

Усі говорили , усі научали
Усі краще знали , всим треба було
Усі поніміли , раптово пропали
Не бачать , не чують , і слів не стає

Сам мовчки стелюся , нікого не знаю
Ні з ким не ділюся - дорога своя
Що гірше забуду , що краще залишу
У всьому що сталось - вина і моя...
2014р.

Жорстока гра трагічних правил
Де ти учасник оборон
Твоїй дорозі гострий спротив
Де ти у раундах патрон

Помітні цілі вередливі
Цепами брязкають метал
Червоні поприща блудливі
Тобою тішать свій оскал

Світ заанжованих амбіцій
Керує долями людей
За крах родинних коаліцій
Від них натравлено звірей

А ти і сам по духу кволий
І жити хочеш , і кохать
Бог є любов , чомуж суворий?..
У нього попит відібрать

Весь час себе застерігаєш
Не можна те , не можна так
А потім кров'ю омиваєш
Бо тільки й бачиш кількість втат

І хто сліпий ? І хто не вдячний ?
Вони не винні бо творці
Та серед них зростав безстрашний
А серед нас живуть мерці...
2010р.

Знай ! Якщо веде і не питає
Тоді доводить , і болить
Без осуду все ображає
Незадоволення - гнітить

Значить ! Тобою вміло керували
Ти вірним прикладом ідеш
Ти любиш чесно , без омани
Усе надійно - бережеш

Знай ! Сміливим відкривають брами
Де мужність - там і ворог тил
Той хто народжений літати
Скрізь вихід знайде , і посил

Значить ! До щастя є своя дорога
До мрії стежка - висота
Ти будеш з тим хто буде гідним
З ким побудується - сім'я
2010р.

Як листок що на землю спадає
Як міняються ночі , і дні
Так і я час - від часу щитаю
Миті щастя що мав у житті

Мало їх ? Чи багато ? - не знаю
Це питання тривожить мене
Молоді мої роки спливають
А воно не вітає , не йде

За кого ? Чи за що ? - така доля
Пронести самотужки тягар
Відстороненим бути живого
Не стелити - рушник на вівтар

Промайнули думки , і погасли
Відлетіли на захід птахи
Знов чекати колючої стужі
Запаливши - погаслі свічки

Хтось вінок свій пускає на воду
Інші пишуть - ім'я на листку
Все це марево , там вічиняє
Де і в зимку - щебече в садку.
2011р.

Як пісня голосом чарівним
Як поклик радості - в душі
У солов'я співа овита
У мене скрипкою - струни

Лунає гімн від серця - серцю
Дремтить схвильовано , іскрить
Словом своїм тобі зазначить
Як щиро прагне - ще любить

Мій верше , брате , сила волі
Спокутуй цей шаленний крик
Нехай обом він нам зазначить
Один для одного - прожить...
2010р

Як роси тануть у воді
Як трави сохнуть - без дощу
Як верби гнуться наче п'яні
Так я без тебе - мов живу

Вже слів нема , і зліз не стало
Сказати що - себе топить
Навіщо ? На шляху ти стало
З початку треба було - вбить

Мовчиш , не тане твоє серце
Німе мов камінь монолит
Потоком сліз - тебе дістане
Хоч ноги зможеш намочить

Причин твоїх мені не треба
Все зрозуміло - не цвіло
Нема чому в тобі вмирати
Бо не народжене - було

За двох узяв на себе ношу
Печать гріха - що валить з ніг
Спустошує , вбиває душу
Звертаючи - на твій поріг

Ти не зважай - моя проблема
Я не виню , це все слова
Не винна ти що не горіло
Моя вина - що не вмира..
2008р

антракт порожня зала
і the end
байдужа сцена шарпані куліси
облізлі крісла
парапет самотньо дише

маріонетку зрадили
давно
в пилюці замкнена у скрині
обличчя ліплене
із глини нитки як слина

не прийде вірний
ляльковод
нема аншлагу її слава
у тіло увіп'яла жало
життя пройшло як не було

у думці уціліла мантра
я не сама в театрі

2015

Чекай ! Почуй ! Я пам'ятаю
Чекай ,і знай - одну тебе
В благанні неба вже дістала
Молитви віра - глибина

Чекай ! Пізнай !Всю силу слова
Чекай - прозріння не спинить
Вершиться істинни промова
Забуті можуть - теж любить

Не знай , не треба , не примусиш
Не край - мені підкову гнуть
Прошу життя щоб захищало
Того - з ким хочу поряд буть...
2012р

Камінь для каменя брпт
Зірка для зірки - сестра
Річка для річки рукав
Я для тебе - тільки гра

Камінь об камінь іскра
Зірка в польоті - одна
Річка у річці вода
Ти для мене - висота

Не підпускаєш в притул
Не захищаєш - рубіж
Тінями ходиш в обхід
Все наражаєш - на ніж

Камінь на серце візьму
Зірці свій шлях - покажу
В річці спочину на дні
Тихо піду - наче в сні

Доле моя молода
Доле моя - і чужа
Знаю не зможеш збагнуть
Вірю - що зможеш забуть.
2013р

Мелодії - стрімка ріка
Мене зненацька полонила
Лунала - течії журба
У голос тиші ворожила

Поклич його , нехай прийде
Почує - доленосну звістку
Готуй йому вінець ченця
Вже обрано - тернову свічку

Швидкий потік , гірка вода
Зів'яло все що не буяло
У горі відчай - сіль земна
Сеце сльозами пригощало...
2008р

Солодка , кинута любов
Розбитим серцем володіє
За що ти повертаєш знов ?...
Мої страхи - де жар не гріє

Навіщо ? Ти даруєш час
Що не повернеться ніколи
Навіщо ? Огортає нас
Спокусами - холодний голод

Я буду гостем у тобі
Коли так вирішила - доля
Я кривду кину у краї
Де душі - не ведуть двобоя

Я з ним до віку пропаду
Бо ми в розлуці - запоруки
Ми дві дороги самоти
Нас не зупинять - болю муки.
2013р

Я вже не той відвертий свідок
Слухач історій , і промов
Я вже не той втікач від себе
Заручник - закулісних змов

Занадто опускав завісу
Прийняв кошторис - митарів
Стелив для них зігріту постіль
Собою світ - новий відкрив

Вони старалися аж мліли
Хто що хотів - завжди те мав
У них були і є потреби
Проблеми , справи , компроміс

Пройшов навчання на відмінно
Диплом отримав , атестат
Приніс у практику сумління
У свою сторону - все дбать.
2013р

Усе гаразд , усе по гаслу
З'явився стимул і глядач
Одне дивує ще , бентежить
Я не почув від них - пробач...

кричати ціль серце завмерло чекає удару
і хниче малям і вовтузиться в кошених травах
вночі реготало а вранці приречене сумом
похнюпивши носа шляхами небитими суне

тікай мале серце розмова з тобою коротка
ніхто не завважить що юне і гострі осколки
угризлися в м'язи різцями тобі гостролико
приперся мій Боже для чого і хто тебе кликав

звір викривив губи у грубу іржаву підкову
згадай-но маленьке про нашу з тобою угоду
а серце тріпоче проразливо б'ється в знемозі
нема йому ради розради нема більше спроби

розколотий простір за рогом вікно в інший вимір
біжи моє серце щодуху туди і щосили
не слухай позаду солодощів голос заспинний
біжи моє серце в запасі ще є дві хвилини

2015

Зустрілись очі старості та юності. Зустрілися десь думки та мрії старості та юності. зустрілися дві різних епохи. Очі старості,вірніше віку злегка зволожені і дивилися у світ молодих не заплаканих очей. Одні знали життя. Бачили вічність вміли видавати мудрість. Інші молоді. Нахабні, наполегливі стрімкі і бентежні. Прагнули довести що світ весь мусить все віддати. Очі віку дивились і злегка посміхались.
Очі молодості дивилися і просто прагнули. Куди?
А Світ дивився. Дивився , мовчав. Просто думав. В той час коли очі віку знали що вже казати немає що. А якщо і є що сказати то просто те що називається незнанням

Лист невідомому адресату…

Ми були коханцями у минулому житті. І ми кохали…
Кохали без обручок і чужих благословень,
наперекір усім правилам і законам.Але ти заборонив мені любити іще когось, крім тебе. І тому я буду самотня… і в цьому житті, в і наступному…
Мене оточують тисячі безликих створінь, порожніх душ, брудних думок і бажань.
І я хочу пройти осторонь цього світу, який мені чужий і огидний… Мені байдуже, що там кричать за спиною – від заздрості, дурощів чи власного безсилля…
Мені байдуже, хто страждає через мене.
Навіщо мені усе це, коли у мене є Ти?..
Ти – безмежний океан неземної радості, ти – неприборкана стихія і тиха гавань, в якій не чути звуків злого світу.У тобі є все…

Ти – частина мого серця, шалено-пульсуюча артерія.Ти – сенс мого існування, тобою заповнений весь простір Всесвіту і моєї свідомості.Без тебе мене не існувало ніколи. Як і тебе без мене.Я не пам’ятаю, ким ми були, але нам усі заздрили…А можливо, ми уже безсмертні…Ми вросли у землю нескореним духом свободи, розіслали свої мрії сотнями білих голубів, спустили свої думки на землю зливою, що змивала світ від бруду…
Нас уже не розлучити.Ніколи.Я не проміняю на дорожню куряву наш світлий політ.Я берегтиму наші крила глибоко в душі.Вони такі пошарпані і стомленні, але рідні…І хай я уже не зможу полетіти, щоб тебе знайти, але я завжди буду поруч.Я буду усім, що тебе оточує – теплим днем, тихою ніччю, радістю і вірою.І я залишу на твоєму столі перо. В мочене у кров натхнення.Те, що не згорає у вогні неправди.Дане мені із неба. Бережи його. І поки ти його берегтимеш, житиму і я.
Щоб у наступному житті знову закохатися.Лише у тебе.І у небо.Ми - безсмертні…

Доторкнутись до серця дозволив
Потаємні бажання відкрив
Постелив біля ніг - море квітів
Так взаємності щиро хотів

Покружляв , поводив , і покинув
Віру в щастя від мене забрав
Повернув на свою ти стежину
Не прощався , усе обіцяв

Не дозволю собі я кохати
Не дозволю побачить тобі
Так подам - що не зможеш впізнати
Не пройдеш по моїй стороні

Всім на зло буду вірити в диво
Побудую в самому собі
Ту людину , ту віру , надію
За якою заплачуть ченці

Ти задайся питанням до себе
Чи захочу - повірити знов
Чи потрібен ти будеш для серця ?...
Що із легкістю так - розколов.
2011р.

Тягнуся поглядом до неба
Безмежність простору - магніт
Спускаюсь думкою у спокій
Печаль свою - розвеселить

Мій злет це пошук , порятунок
Вершина заповітних мрій
Там можу я - тебе покликать
Знайти віддушину в тобі

Пусти мене в свої обійма
Без слів все прочитай , почуй
Відчуй як б'ється , як радіє
Плекає біль своїх надій

Вогнем горить , сльозою гасить
Вмивається теплом твоїм
Біжить струмком , цілує руки
Простити просить - смуток твій

Час не повернеш , не зупиниш
Всьому своє - не відвернеш
Втішає те що вже не кинеш
Зі мною решту - проведеш

Світанку час - пора прощання
Тону у спогаді нічнім
Я не надовго , дочекайся
Шану віддам - і мовить грім

Минає день , ніч заступає
Злітаю думкою - у вись
Я зірочку свою шукаю
Візьми цю душу , покорись.
2006р.

у тілі адреналін
прагну змін
то́бі in

і сліпцем пілігрим
в очі дим
де і з ким

линеш попелом пурх
колом рух
і розлук

межи нами стіна
проросла
суть проста

у буденності снів
ниций гнів
зник і скнів

загрубіла струна
а гула
і нема

2015

фанатично-уперта здригала фатиновий простір
ніби вихід шукала собі від раптового пострілу
у хронічнім блуканні мостами готичного міста
ночі алібі хутко зривало з альпаки інжирну завісу

а зима малювала довкола крихкі перспективи
у віварії бути не хтіла бо знала що сила
попускала своє кривов'язе коріння їй в ноги
досить міцно стоїть на краєчку обриву з котрого

обірветься й пір'їною ляже на зморену скелю
ей художнику йди позбирай із трави акварелі
кожен крок вивірявся не раз і не двічі у русі
близькоцілля отут як чуття майже власного пульсу

час од часу віварій нас ловить в тугі сітьосплети
лиш одважні виходять вцілілі з віваровендетти

2015

одні слова маскують інші
гіркі як цедра у цитрин
як скислі фізії з картин
як погляди понаприїжджих

у шафах безліч біографій
слова слова думки книжки
replay назад і знов жахи
новин потік невпинний трафік

у вікна лізуть дивні тіні
аристократів їхніх дам
по собі залишила шрам
гуаш з учора потьм'яніла

узавтра у оцю вітальню
увійде може хтось тоді
помітить ліжко почивальне
нема поета а лиш жаль є

і звуки є квартетів Гайдна
й пласка на ліжку його тінь

2015

Ще глибша сутінь навколо його сигарети.
Жарина у темряві креслить, наче комета.
Раптово її траєкторію буде стерто.
Та я видивляюсь її і сліпну вперто.

Він просто мовчить, бо знаю, ЩО буде в слові.
Бо темрява, мабуть, і є його рідна мова.
Отак чамріємо: вогник… думок полова…
Яку підпалити й спалити сама готова.

Він буде комету пускати собі й пускати.
Допоки накуриться і захоче спати.
Хоч космос - його обійстя й велика хата.
Мовчання – старий сторожа й надійні грати.

18 січня 2015 року

у бринзі по коліна
надріз мороз аж-аж
рубцює шкіру гримом
солоний антураж

різцями січень в глину
маскуючи сліди
лишає грубі ринви
стеблу озимини

біліє легкокрилик
вітрилом на стіні
солоні грудобрили
жарують увісні

секунда і повіки
розімнуться ураз
ізникне і каліка
і бринза й антураж

фарбує вечір іній
у колірні вогні
повнезні глеки візій
наснилися мені

2015

Ти сьогодні приручаєш
Час - де все уже міняєш
Медитуєш , протестуєш
Прислухаєшся - чи чуєш...

Від вчорашнього згорнувся
Над зухвалим - спотикнувся
Не забувся , схаменувся
З новим досвідом зіткнувся

Від нахабства відрікався
Від зневаги - закалявся
Поклонився , народився
З джерелом добра зріднився

І радів , і посміхався
До любові пригортався
До недоліків - не крався
У кохання закохався

Не літаючи - злітав
Без сторонніх визнавав
Хто він є? Які слова?
Піднімають сильних - з дна...
2011р

Три ранку. Календар,
комп`ютер і
стіл. За вікном ліхтар –
і ліхтарі

по вулиці, луна –
бухий мотив,
його фінал – стіна,
локомотив

зірок над містом, над
усім, усім –
а саме снігопад
чи білий дим,

що йде униз, униз –
неначе рік,
а ще іде навскіс,
як чоловік

проспектом нижче; ще –
вогні машин
і цей прощальний щем:
два, нуль, один

і п`ять. Я не пишу
про ці свята,
але є вірш (чи шум),
бо хулі там,

бо вірш – частина крил,
хоча і без
вірша лунає джингл,
а також беллз.

01.01.15

принижень досить далі більше
залиють сльози лиш тому
що досі непосильну нішу
я перла догори кому

писала вірші повен місяць
здивовано дивився вниз
мала ти певна що павіси
йому потрібні чи каприз

бруківку почорнілих вулиць
дбайливо білим полотном
укриє грудень тіло тулить
пригорне під своє крило

тобі мої займуться вірші
згорять ущент і білий дим
підхопить непосильну нішу
і понесе а ти за ним

банальний погляд аж донебно
звикай мені тебе не треба
2014

Він досить близько підпускав
Він дозволяв - себе любити
Він з нею просто жартував
Ховав надійно - плагіати

Зненацька трапилося те ...
На що він і не сподівався
Відверте , ніжне почуття
Розбило самолюбу - серце

Коли він їй хотів сказать ...
Вона давно була далеко
Зламавшись об його цинізм
Злетіла - у похмуре небо

Трагедія дилем буття
В сприйманні втіхо - блудства
Один - суцільний листопад
А іншому - суд самогубця.
2014р

Фантазій зібраний букет
Сочиться квітів - кров невинна
Поставлена на огляд смерть
Нерукотворна - божа іскра

Бажання бачить первоцвіт
Щасливі сутінок - простори
І вирій , невідомий світ
Готуються - в похід стожари

Чи встигнемо ? - почути спів
Що так штормить , лунає , тішить
Чи кинемо життя в потік ? -
Що мчить - розігруючи драми

Навіщо думати , гадать
За нас вирішує рулетка
Де справам стимул , зодчий фарт
Цінуються талант , і плітка...
2012р

я душу заховаю поза часом
що сиплеться крізь пальці як пісок
і буду насолоджуватись щастям
тоненьким як дитячий голосок
і буду завмирати вже при згадці
твоїх слідів у золоті заграв
твоїх зникань у всюдисущій мряці
чи слів яких ти вкотре не сказав
я зможу заховатися надовго
лишаючи на корах письмена
і щиро-щиро гомоніти з Богом
про найдорожчі серцю імена…

зашкал. емоція. напруга.
не кішки у душі - ковші
неоковирністю облуди
порозпирає мені груди
інакше буде чи не буде?
зап'ястки ломить і хрящі

а спробуй без утрат клітини
заповнити кросворду вщент
зима наводить перспективи
сумарно змінені мотиви
крізь скло у небі сторож дивний
фужер. ковток. тепло. абсент.

в залізній клітці норм і правил
улаштувати б собі бунт
докупи миттю всі химери
в смітник шакерові манери
змінити вицвілі шпалери
на колірність, тоді отут

упевненість розправить плечі
ваґантом піде у світи
у хаотичності бездїі
обломиться шматок надії
раухтопазом пломеніють
уламки давньої біди
2014

На те вони і є – пенати,
аби до істини ішов,
що можна цілий світ обняти,
якщо у серці є любов.

Тоді це є твоя обитель
і духу, й сили, і снаги.
І все, що маєш як учитель,
охороняють ці боги.

І все, що маєш як мужчина,
і сад, і чадо, рід і дім –
тобі належать і по чину,
і за призначенням твоїм.

Але мовчить біблійний митар.
Є монастир і є устав...
«Своїй душі» достойний лицар
коли своє не дарував?

Байдуже, що її минуле
снують роками павуки.
Оберігає Маріула
від циганят свої кутки.

І залишається чекати,
аби у іншої знайшов
усе, що не завоювати
без віри у свою любов.

Та де й коли її зустріти
у цьому вихорі життя,
аби і душу обігріти,
і запалити почуття?

І серце анемічно б’ється.
Бо хто почує в унісон
нове й забуте інтермецо,
що відлунало, наче сон?

І гріє лиш одне на світі –
далекі ангелята – діти
і одомашнене єство,
яке уміє і любити,
і дозволяє володіти
тим, що дарує божество.

                              2001

Уже пора пливти за течією
із осені у лебедине літо.
А я усе тією ж колією
за мрією забутою моєю
іду у вечір душу обігріти.

Якщо літа у вирій полетіли,
то як не помічати цього лету?
Іще не вечір, а думки осінні.
І у полудень не щезають тіні –
минулого знайомі силуети.

Були літа і босі, і холодні,
і уночі перед очима лихо.
І не одна душа моя в полоні.
І не заснути. У моїй долоні
моя печаль мені співає тихо.

Одна журба обороняє душу.
А думи – і урочі, і убивчі.
У кого індульгенцію позичу?

Чого чекаю? І признатись мушу, –
огонь душі не подолає стужу,
і третій півень заспіває тричі.

                              4.12.2014

Був шлях і крок під полум`ям багать.
Була печаль - як ніч – густа і сива…
Була любов - окрилено-красива…
І спокій був, як Божа благодать…
Було усе. Усе уже було…
Перецвіло з весною, відбулося…
Вже пахне хризантемами волосся,
Осінній сум лягає на чоло…
Чому душа не вірить в це? Чому?
Пісні римує, розсипає ноти…
Наївна і закохана достоту,
Веселки в`яже зоряні йому…
Бо що їй дощ і що їй листопад ,
А чи років вервечка стоголоса…
Біжить кудись - розхристана і боса -
У синь, у сон, у свій едемський сад…
Життя ж не повертається назад ,
як їй здалося…
2014

О Боже мій, а я ще й не жила,
А я ж лише «зализувала» крила,
Які недоля прикра обпекла,
Які неправда чорна обпалила…
А я лише у царстві тіней злих
Шукала світла, щоб донести людям.
І цвітом опадав з грудей моїх
Жертовний вірш, немов якийсь приблуда…
А я себе палила кожен день
(Коли болить життя – то душу чути),
То крила виростають у пісень,
Які несеш у пекло для спокути…
Мій шлях – то траєкторія листка
Осіннього, віднесеного вітром…
Для цього світу «зовсім не така»,
Сльозу сховаю в душу і…не витру…
Нехай гірчить всім атомам єства,
То й віршам надто солодко не буде…
Лечу кудись…обпалено-жива…
Прощайте, люде…

скрипкові сльози на лжеложе
скрапають в озеро жалю
повни його, далебі гірше
нема куди, ну, сміливіше
цитуй впечаленого Ніцше
декламаційно свої вірші
читай юнкому скрипалю

грязьово-селеві потьоки
цівками жури із очей
диви в обидва, ненароком,
невірних в бік півтора кроки
зірветься голос наджорстокий,
розіб'ється, і піде в склоки
крихка надмір віолончель

в даблфутлярі копійчина,
на фейсі - прагнення мети,
смичок ізмастить каніфолем
залиже струнам ранеболі
зіграє рівних три тріолі,
й у кварто- квінтовому колі
зійдуться - він, вона і ти.

На щедрость я сердце свое словно струны арфы настрою:
последний пятак в переходе подам слепцу- скрипачу,
хлеба черствый кусок пополам разделю, разломаю,
стану тенью в пустыне, в снегах я костром запылаю.

На любовь я сердце свое словно струны арфы настрою:
чтоб любимых глаза загорались вечерней звездою,
чтоб запела душа словно в праздничном храме орган,
пусть обнимет,поддержит , возвысит родная рука.

На верность я сердце свое словно струны арфы настрою:
буду матерю,дочерью, другом и верной женою,
и хоть тяжко нести мне по жизни сию важную ношу,
не предам, не солгу и в беде никого я не брошу.

На счастье я сердце свое словно струны арфы настрою:
даже падая в ад вознесусь я в небесную синь,
и в блаженстве в слезах с криком боль приму, испытаю,
ту, что дарит вселенной рожденную новую жизнь.

На память я сердце свое словно струны арфы настрою:
окунусь я в мир детства и в юности грезах растаю,
вспомню матери песню и мудрое слово отца,
и вкус свежей воды, что хмелей молодого вина.

На радость я сердце свое словно струны арфы настрою:
возрадуюсь радуге красочной ранней весною,
средь пшеничного поля улыбнусь я счастливой судьбе,
за все , что есть в моей жизни: "Спасибо, Боже, Тебе!"

Коли осінь між пальців сиплеться листям,
Ноги в теплих шкарпетках гріються пледом,
Набувають слова відповідного змісту,
Зігріваючи душу чаєм із медом.
І тоді між містами тонкою струною
Павутинка осіння нанизує рими.
Я цю осінь за листя погладжу рукою –
Ми не вміли й не вміємо бути простими.
Кожен в світі своєму межований чаєм
Та словами до віршів… А також – безсонням.
Де ми є поміж осені – точно не знаємо.
Поміж осені двоє, взаємно сторонні.
І коли хриплий голос перших морозів
Візерунки на вікнах залишить помітні,
Ми допишемо вірш. Та перейдемо в прозу,
Яка визріє може у травні чи в квітні.

а груші обернулись на гілля
обсипались посипались корою
останній лист тріпочеться мов «ля»
на вітрові
цей вітер - звідкіля?
ще рано вітру ще удвох з тобою
накидавши грушок й книжок до торби
ходили тут і бачила земля
дивився бог – нам літньо так
так добре
мов у раю до часу до пори
до крапки не поїдженої ще
тріпоче між гілля остання «ля»
все небо нам погрожує дощем
а ми незрілі ми ще не зросли
ще соком ми не налились до краю
ще не готові до примар імли
театру тіней вигнання із раю
ще прагнем спеки нам кортить грушок
гітарних вигинів і виплеску й нектару
а груші обернулись на гілля
збезгрушені
а ми з тобою в тару
у склянки чи у слоїки чуттів
під соусом у маринаді в солі
де я в тобі тремтітиму мов «ля»,
а ти в мені зажеврієш як «соль»

холодні будні бутлі та слова
олія розлилась.. така олія..
гануся оступилась
все бува
і значить бал і точно – голова
чиясь впаде не втримана
дива
скотилась та й розсипалась корою
на вітрові
цей вітер - звідкіля?

а груші обернулись на гілля
як може обернемось й ми з тобою

13.09.2014

Замислено бреду крізь поріділий парк,
знайома білочка запитує про Тебе…
Хмарками затягло враз посіріле небо,
бо Ти не тут, і все тепер не так…

Звірятко миле, дякую тобі,
що так довірливо береш оті горішки!..
Промінчик сонця натяком усмішки -
у верховіття хвостиком рудим…

… (ред. 2014)