Заборонений плід закотився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.

Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
На майдан, де стихія кричить.

Заборонений плід найсолодший.
Заборонений плід неземний.
Заборонений гріх наймолодший,
Коли Всесвіт ще був молодий.

Заборонений плід тихо висне
На гілках споважнілих, сумних.
На полях спорожнілих, невинних
Рушить він за слідами святих.

2 січня 2025

Володимиру Діброві

О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.

Нема. Нема. Невже повимирали ви,
неначе пресловутий динозавр?
Пішли на дно та обросли коралами -
Лук'ян Гервасій Опанас Назар

Параска Домна Феодора та Горпина...
Порозтавали мов торішній сніг.
Вже не писатиме про вас чудових книг
новий Шевченко... Часу безупинно

кружляє колесо - й раптовий рекетир
посаду обіймає робінгуда.
За димними стовпами ходять люди,
але червоні хвилі розкотить

новітньому пророку не під силу.
Програма оголошує прогноз.
'Веселка' видає 'Спінет і Силос'.
Хому читають (але це здалось).

І тільки по зусиллі нелюдськім,
чи з перепою дуже гидко стане:
в обличчі Джорджа бачиться Яким
і за повії абрисом м'яким

ввижається 'малюточка Оксана'.

Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.

Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
Як засніжений зморений сон.

Мене тягне у буйство тиранів
І в геройство повстанців без меж.
Прикладу я століття до рани
У заграві величних пожеж.

Мене тягне в забуті століття.
Певно, спокій лиш там віднайду.
Забреду у зарослі порічки,
Щоб знайти доленосну біду.

30 грудня 2024

Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.

Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Палом любовним розважу.

Ти пробачай ці мотки єгози,
Дня каламутну образу.
Вишні грудневі кришталю сльозин
Не пораділи ні разу.

Губить додолу прикраси гілля.
Плаче чи струшує ношу?
Просто цей дощ мене всю обілляв.
Мерзну у нім і тривожусь.

Безсонні ночі. Вічне катування,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.

Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Мов нагороду на путі сумній.

Безсонні ночі в карцері похмурім
У казематі страчених бажань.
Від світу ти відсторонився муром
З каміння і утрачених жадань.

3 грудня 2024

На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.

На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
На перехресті зла і кривди.

На перехресті ста тривог
Поставлю смолоскип любові.
Потоне ідол-напівбог
У річці, де злилися болі.

27 листопада 2024

На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.

На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Яку переплавила мить.

На цвинтарі листя сипуче
Поеми палкі шелестить.
У вічність впадуть неминучу
Слова, де тривога щемить.

У листі щось вічне й нетлінне,
Що виведе із марноти.
У листі основа сумлінна,
З якою говориш на "ти".

26 листопада 2024

Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.

Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
Той пророк, що ти стріти хотів.

Я іду у безмежності долі,
У безмежності звірств і геройств.
І стрункі невагомі тополі
Розкриватимуть смисли пророцтв.

23 листопада 2024

Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.

Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.

Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.

Навіки заховані спогади в ній,
Любов і страждання в шаленім вогні.

Піднімеш, як вірші, промерзлу траву,
Оспалу, утомлену, ледве живу.

Вона продиктує тобі письмена,
Такі ж невблаганні, як люта війна.

20 листопада 2024

Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.

Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.

Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.

Народиться злобний Ваал
Між вилиць незміряних скал.

Народиться в муках божок,
Який піднесе нам урок.

Ти прийдеш в пустелю віків,
Зламавши могуття замків.

19 листопада 2024

Ще, напевне, мене пам'ятає
та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,
у якому востаннє прощає
за небачені наші гаї
і гарячі обійми мої,
у які ще сама прилітає
хоча літ уже десять гадаю,
чи почую живою її.
О, навіяні чари дівочі,
що бувають лише уві сні
на моїй нескінченній війні,
і її оживаючі очі,
і щоночі таємні, пророчі
послання і наслання мені.

11.2025

Зелене листя опадає,
Як вічний неоплатний борг.
Це значить, що життя трває,
Що в ньому поселився Бог.

Зелене листя передчасно
Покинуло свої місця.
Людське тепло у листі згасло.
І суть прорвалася з яйця.

Мороз ударив ніжне листя
Ненависті важким бичем.
І листя впало ніжнолице
І плаче журпвлів ключем.

Це листя, мов листи у вічність,
Листи у невідомість, страх.
Розплющить листя добрі вічі,
Тріумф перетворивши в крах.

Іду я листям, ніби вістрям
Складних і болісних понять.
У листя обернеться відчай,
Сконавши на хрестах розп'ять.

28 жовтня 2024

Там, де сонце торкає землі, помічаю дива:
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.

Так і хочу йому простягнути у руки кришталь.
Розливається трунок, і обрієм дАрма тече!
Білосніжна хмарина лягає йому на плече,
Як із льону рушник. І не зводить із мене очей
Незнайомий виняр. Ти мене про вино не питай.

Так багато вини, що вино найдорожче гірчить.
І лафітом мене спокусити, то задум пустий.
Там, де сонце торкає землі, воно має зайти.
А до того скільком ще поспію сказати: "Прости"
То ж хмеліти мені, сомельє, не годиться нічим.

Слова сліпі, тавровані тобою
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.

І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
І сльози дощові котились в темінь.

Хоч ночі вишивались фіолетом,
І дні минали у бурхливім скерцо,
Слова застрягли холодом стилета
Крізь обладунки трепетного серця.

Розгулявся північний, та так уже крепко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.

Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і мокра дорога і чорна земля.
Те, що з літа узяв теплий вересень, все мені вишептав:
Листям пружним і травами ніжними день звеселяв.

Та змарніло зело, а за мить пожовтіло в піднесенні.
Вітру втіха була - розв'язати з дощами міхи.
Намокали листи, і ставали усі безадресними,
Устеляли дорогу й ріллю, не відкриті ніким.

І відразу буріли на тлін послання листопадові.
Абрикоса трималась до вчора у затишку туй.
У вікно заглядала: там слоїки повні цукатами.
- Бачиш свій урожай? Ну а листя скидай, не жалкуй!

Пробачай міжсезоння капризи - вдоволення вітрові.
Хай сьогодні минуща калюжа відчує кураж.
Ти осінню негоду і зиму безжалісну витримай,
Зацвітай навесні! І за листям опалим не плач.

Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.

Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Тотем, що боронить в облозі вогнів.

Вогненні мечі прорубають дорогу
Крізь хащі фальшивих, облудних понять,
Відкривши єдину стежину до Бога
І вже відбиваючи жерла проклять.

Вогненні мечі кличуть ангелів помсти.
Вогненні мечі рвуть на шмаття пітьму.
Вони прокладають без пафосу й помпи
Шляхи на галявину світлу й німу.

11 серпня 2024

Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.

Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.

Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.

Літо мчиться у ніщо, у прах
На сімох невтолених вітрах.

Не здолає споконвічний страх
Те, що не подужав лютий крах.

Не відмолить совісний монах
Ті гріхи, які прийшли у снах.

І тепер кричи в безодню слів -
Лиш відлуння пролунає гнів.

Не знайдеш себе в болотах тих,
Де монах загинув і затих.

Ти дихнеш в лице святих беріз
Буревієм із вогню і сліз.

7 серпня 2024

Це дуже спекотне літо,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.

Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,
І падають вниз літаки.

Лиш вістка від Бога печально
Повисла на листях тополь.
Волає вона незвичайно
У плетиві спалених доль.

7 серпня 2024

Подих осені ледь уловимий
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.

Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона
Тягарем непізнаних століть.

Подих осені злетить у небо,
Ніби дух, як невловимий дим.
Він покине суєтні потреби
І навік лишиться молодим.

29 липня 2024

Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?

Ти , читачу, вже вибач,
так сумно, сумно.
Ніби й золОтить осінь
своє з розмахом.
В лялечки умотались
веселі думи.
Ніби й не гусінь слово,
та й не імаго.

А до весни чекати
ще довго, довго.
Сіра запона грудня
вікно закриє.
Лютого муха біла
впаде на щоки.
Тільки у квітні кокон
відпустить крила.

Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.

Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з душі найпрекрасніші перли з імли.
Мов ключі журавлів, пролітають послання болючі
У безмежній блакиті і падають в серце золи.

Ми покличемо дух порожнечі, що в лісі заснула.
Ми ударимось в стіну німотних пекучих благань.
В ріку часу впаде невідступне і вічне минуле,
Щоб уже не відчути списи невгамовних волань.

31 травня 2024

Жовтне́вий дощ шепоче нам про втому,
І листя сипле міддю у журбі,
А я шука знайому вже дорогу –
Де вперше ти вплелáся у мені.

В багря́нці, що змальовує епічне,
І теплім світлі мрії-маяка
Я відчуваю – це кохання вічне,
Хоч осінь листям* шлях наш проклада

І хай туман встеляє дні розпуки,
А небо плаче в сивому жалю́, –
Я все одно, крізь холод і розлуки,
В цій осені тебе одну люблю́..

*смутком

Приходить осінь в дім
Неквапно, тихо. Втім,
Ніяк я не збагну, чому настільки сумно.
Застудженій душі не хочеться вже мрій,
Лише холодний дощ і роздуми абсурдні.

Нема вогню в зірках,
Змінили просто так
Свою палку красу на вічний мертвий спокій.
Панує тут нудьга і давить тишина
Без клавішної гри та струнних переборів.

Отак згоріли ми,
Немов тонкі свічки,
І воском розтеклись, застигли, оніміли.
Надія є завжди, та прикро, хоч кричи,
Дивитися на це із жалем запізнілим...



08.11.2013
(27.09.2025)

Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.

Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
І стежки в чорно-білим кіно.

Блудним сином самотнім, печальним
Повернувся уже в нікуди.
Магелланом у тужнім мовчанні
Він шукав у безмежжі світи.

Та зустрів тільки пустку він скоро
І пеньки замість лагідних груш.
І обсипаний тиньк, як покора,
Ліг під ноги в застиглості душ.

16 квітня 2024

У царстві снігу, як у задзеркаллі,
Все навпаки і манить глибина.
Тебе провалля снігу налякало,
Що пропікає до самого дна.

У царстві снігу безконечнім, давнім
Мороз сягає глибини віків.
Проймає пісня снігу, ніби дайни,
Які не мають зримих берегів.

Немовби спис пронизливий і гострий,
Так воля снігу в тебе проника.
І думка снігу, як вселенське горе,
Спадає тихо, як років труха.

19 лютого 2024

Повертаюсь по колу в свої рубежі,
Стоячи на новій небезпечній межі,
Де уже не лякають старі міражі,
Де і страхи тікають, немовби вужі.

І цей рух по спіралі, прадавній закон,
Він мене закував у цепи заборон,
Де не пройде вродлива тендітна Манон,
Запросивши в гармонію первісних лон.

Нам не вирватись з давнього цього шляху,
Що судився, як фатум, на нашім віку.
Ми сидим, як ворони на ветхім суку,
Проклинаючи долю безжальну таку.

Повертаюсь по колу в ніщоту, у крах,
Де спочине навіки утомлений страх,
Де надії розвіють на лютих вітрах,
Де енергія гасне в безмежних віках.

8 січня 2024

Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.

Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Де не бачимо сонця букетів.

Я не хочу в галері зими
Запрягтися навік, безстроково.
Хочу бачити усміх трави
І порвати сталеві закови.

20 грудня 2023

Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.

Померкло світло враз.
І світ кудись подівся.
Мов осяйний алмаз,
Погасили всі події.
Страшніше від проказ
Це лихо, о Маріє!

Я бачу вдалині
Диявола і Бога.
За обрієм мені
Судилася дорога,
Яку в негоди дні
Пройду я, мов знемогу.

До отчого порога
Мені не добрести.
Надія і тривога
Скували, мов кати.
Зника дорога строга.
Руйнуються мости.

Безгудість обійма.
Намацую я нитки.
Мене несе зима,
Як трепетна молитва.
А сенсу більш нема.
Руїни після битви.

20 грудня 2023

Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.

Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Пурга замітає сліди.

І щось монотонне, бездушне
Лягає важким тягарем.
Конвеєр безжалісно душить,
Мов сотні залізних ярем,

Штовхає в отруйну пучину,
Руйнуючи творчість в душі.
І замість троянд у долині
Ростимуть рясні спориші.

19 грудня 2023

Мене жене гостроконечний сніг,
Мов кара неба чи лиха примара.
Як Жан Жене, наздоганяє сміх.
Примарою стає гірка омана.

Мене жене непереможний сніг.
Він вічний, він біблійний і арктичний.
Сніг падає, немовби пес, до ніг
І вмить стає тілесний і античний.

Ніщо в мені не спинить цей політ,
Цю манну, що спадає ледь відчутно,
Ту, що дарує цей тендітний цвіт,
Який за комір потрапляє чуло.

Мене женуть списи жахних снігів,
Вони мене прохромлюють, мов тура.
І сиплеться завія із віків
На мене, як на флейту трубадура.

11 грудня 2023

Не питай…
Я все одно не розповім.
Бо є речі, що народжуються в тиші,
і тільки там вони живуть.

Для чого витрачати час
на слова,
які, як дим, розвіюються в повітрі,
бо окрім мене ніхто їх не збере,
ніхто не збереже.

Чому співає вітер,
коли для всіх він виє?
Бо я чую в його подиху мелодію,
а інші — тільки шум.
Бо я ловлю його шепіт,
а світ закриває вуха.

Чому веселка водограєм виграє,
коли для інших — просто дощ іде?
Бо для мене то — кольори душі,
струни небес, що грають разом зі мною.
А для них — лиш мокрі вулиці
та поспіх під парасолями.

Чому хурделиця і буревій?
А в серці — пломінь весняних днів…
Я ношу його тихо,
як жар у долонях,
як світло, сховане під повіками.

Це мій шлях,
мій ритм,
мій соул, що звучить усередині.

Не питай…
Я все одно не розповім.
Бо є речі, що співають тільки в мені,
і цей спів — лише мій.
04.09.2025

Ці марення і візії природи
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.

Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,
Впіймавши лиш вигадливий абсурд.

Фантазія, настояна на спирті
Стрімких снігів і навісних вітрів,
Несеться полем у нестримнім спринті
І падає в безмежності морів.

9 грудня 2023

Стілець вибвають з-під ніг
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.

І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
У вічність загляне безкраю.

Стоїш серед степу один,
Шукаєш стілець, як рятунок.
І хтось принесе із годин
На небі настояний трунок.

Ти вип'єш його аж до дна
Й сп'янієш навік, як заклятий.
І скосить невинна вина,
Повівши нечутно на страту.

8 грудня 2023

Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.

В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Звучить, як оголеність суті.

На сцену зайдуть кістяки,
Актори, яких не чекали.
Ці долі лихі жебраки
Зіграють на арфах печалі.

8 грудня 2023

Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.

Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Усю повноту каяття.

Та розум згасити не здатні
Всі пекла потуги страшні.
Впаде переможений зрадник
На полі в палкій боротьбі.

Кулак підійматиме розум
З руїн, із уламків цеглин.
Він здатен розширити розмах
З кутка до вселенських вершин.

Отрута для тіла і духу
Відступить, як військо німе.
Лише для чутливого слуху
Безодня відкриє себе.

29 листопада 2023

Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.

Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Який виходить, як поважний жрець.

Тут голос розчиняється у ваті
Невизначеності і німоти.
Ідеш у невідомість, як заклятий,
Без жодної вагомої мети.

28 листопада 2023

У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.

Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
Куди впадуть незлічені роки.

Ця посмішка - завершення процесу,
Округлість долі, кпини небуття.
Як вияви фатального ексцесу,
Це буде крапка в сяйві каяття.

27 серпня 2022

Природа виявила геніальність
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.

Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
Немов у незбагненні небеса.

І твій талант на сцені чи у битві
Покаже незвичайну гостроту.
Коли заходить сонце у молитві,
Світи проходять через німоту.

13 листопада 2023

Іду у ліс розбійницький, таємний
Там, де чекає лезо і клинок.
І тільки так досягнеш цілей певних
Без жодних перепонів і морок.

Приймає ліс екзамен доленосний,
І винесе він вирок, як тиран.
А ти ітимеш крізь серпанок млосний
У безгомінності кривавих ран.

Ініціація німого лісу -
Це найжорстокіший шлях у нікуди.
А листя сиплеться у горло бісу
І залишає трепетні сліди.

8 листопада 2023

Я лезом ножа в невідомість іду,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.

У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
Яка промовляє, як мудре видання.

У ризику є повноцінне життя.
Над прірвою ти пізнаєш найповніше
Ціну існування і сенс небуття,
Які ти вливаєш в розпечені вірші.

8 листопада 2023

тісно у барі
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає

будьмо
мій друже
в чорнім
звати як
що ти п’єш
світ
феєрверк з попкорну
любиш у нім своє

лід у обіймах віскі
з біблії Михаїл
брат мій
літає низько
душі знімає з вил

я тільки-но із храму
тиша і я
злились
зграбна вона
як дама
мана
одна із рис

полум’я душ
і свічка
йде під іконний лик
пам’ять дає осічку
де нас й куди вели

з ким не буває туго
весело
в той же бік
можна назвати другом
певним
немов собі

знаєш
я був завзятим
з війнами не на ви
у перемозі свято
з кличем летів на вий

і після злив терпіння
смерті дурної
смут
раптом ставав я тінню
неба
що гнало тьму

миті постійно тануть
віскі на смак
вода
на ніч мене не стане
ранком вернусь
бодай

зваж
що сказав як треба
Юр
по одній на всіх
п’ю за набіги неба
в пеклі лапатий сніг

На стадіоні перемог і втрат
Стоїш, як початківець перед боєм,
І дивишся на сонце із-за брам,
Що не дають наповнитись собою.

Попереду ще стільки рубежів,
Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
І доля піднімає на ножі
Тебе в безжальності спекотних прерій.

Була ти переможцем тут не раз
У спорті, і науці, і мистецтві,
Шліфуючи для неба свій алмаз,
Небачену чарівність і майстерність.

1 жовтня 2023

Я шукаю тебе у далеких жінках,
Як загублений час у далеких віках.

Впізнаю твої риси в далеких, чужих
Чарівницях на крайній життєвій межі.

Хоч би скільки тинявся у пошуках тих,
Все одно повертаюсь до рідних твоїх

Рис обличчя, що їх сотворив сам Господь,
Що вдихає вогонь у знеможену плоть.

Я кружляю по колу, вертаюсь туди,
Де сніги забуття замітають сліди,

Але в цій круговерті нетлінне щось є -
Це обличчя прекрасне й величне твоє,

Це душа, у якій я навік заблукав
Серед шуму лісів, серед шепоту трав.

1 жовтня 2023

Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.

Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
І зникне в снігах, як жебрак.

Торкнеться цей сонячний промінь
Рамен, як невинне дитя,
Роменом дихнувши в долоні
Для радощів і каяття.

16 вересня 2023

Проляже творчість у тривозі.
Зло у добрі, добро - у злі.
І світ застиг на півдорозі,
Як сойка на однім крилі.

Ці парадокси й силогізми
Над нами виснуть, ніби меч,
Як не відстріляні ще гільзи,
Що принесуть вогненний смерч.

Оці питання проростають
З глибин душі, неначе сни.
Вони згущаються, мов зграї,
Щоб нападати з-за стіни.

Удар же їхнього кастета
Нас кине в присмерк, у хаос.
Це почерк їхнього стилета,
Що жалить гірше сотні ос.

11 серпня 2023

Ця книжка окроплена кров'ю
Моєю із вічних начал.
Настане кінець славослов'ю.
І прийде в надійний причал

Те слово вогненне, омите
Потоками, що принесуть
Прозріння, немовби столику
Освячену космосом суть.

І крапля червона упала
На білий священний папір,
Немов на небес покривало,
Позначивши жертвою твір.

30 липня 2023

Вичерпаність моря, вичерпаність долі.
У долині свічі гаснуть, як тополі.

Запанує пустка у гаю печальнім
І на землю ляже, як шатро мовчання.

Перегрів таланту є нічим не кращим,
Ніж брести у лісі лайдаком пропащим.

Перегрів таланту, він знецінить вартість
Тих потуг, що вперлись об небесну варту.

Вичерпаність долі висушить оазу,
Де шукав спочинок споконвічний в'язень.

Вичерпаність долі гейзером заб'ється,
Де осколки бризок доторкнуться серця.

29 липня 2023

Упав із яблуні пізнання плід.
Немов снаряд, упав об невідомість.
Ніщо не похитне його політ,
Що в'язне у незнану невагомість.

Цей плід упав, мов сотні мегатонн.
Вже ядерна зима над нами висне.
І встромить спис у землю сам Плутон.
Небесний меч, як невблаганний вирок.

Цей плід червивий, немічний, гнилий.
У нього знвйдеш вхід, але не вихід.
Ти у садку, знесилений, сумний,
Ідеш в єдиний нездоланний вимір.

24 липня 2023

У полі, в лісі чи в саду
Не клич біду, не клич біду.

У самоті чи на виду
Не клич біду, не клич біду.

Не клич біду на свій поріг,
Пізнавши таємний гріх.

Жени її подалі геть.
Вона підступна, ніби смерть.

Немов змія, повзе в траві.
Її бенкет лиш на крові.

Вона сама прийде, як тать,
Калічити і убивать.

Її обличчя у рубцях.
Там промінь істини зачах.

11 липня 2023

Учора, 22 липня, буквально через кілька тижнів після прощального концерту, залишив сцену життя
видатний англійський рок-музикант, який щиро підтримував Україну…


Оззі Осборн у засвіти відійшов -
хіба в це повірити можна?
Здається, це просто чергове шоу
мрійника, якого обожнювали,

бо у цей жорстокий і сумний час
щедро дарував довгождану казку,
перетворюючи в дітей вже дорослих нас:
нумо, посміхніться, будь ласка!

Гітарні рифи, епатаж, навіть шок…
Струм випромінює нота кожна!
Оззі Осборн у засвіти відійшов -
хіба в це повірити можна?

2025 рік