І
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
..........................................................
питається відверто, щиро, прямо, –
хист і талант – навіщо(на-хіба)
ознаки ці освіченості й тями?

                    ІІ
Воно, звичайно, горе – не біда,
але лиха біда – лише начало
всього, що протікає як вода,
як горе від ума, що доконало
величного із кличкою балда.
Везіння – це фортуна і кебета,
безвихідь – плутанина і тенета,
яких боїться лютий і лихий,
а іноді – каліка і кривий.
Піїт, поет, акин... якщо у лапках,
то це набір емоцій та ознак,
з якими музі як до неба рачки,
інвазія безграмотності – рак,
який вбиває мову. Точка, крапка –
заключний, давній розділовий знак.
Побачимось, почуємось, одначе,
десь тет-а-тет, а інде віч-на-ві́ч...
..........................................................
а світло то потухне, то погасне
як іскра в глупу, чорну, темну ніч.

                    ІІІ
На мілині шукають люди броду.
І тільки на московії не так:
Війна – це мир, неволя – це свобода,
огидне бидло – це її народи,
якщо і є щось добре – це бардак...
..........................................................
на шалапутне не минає мода,
але й у нас воно пихате й горде, ‘
а що ніяке, те верховне, як
у Орвелла – аґенти та сексоди
за масками і кожен хороводить.
Не віриться, що турок – це козак. .

04/26

О, скільки непрочитаних книжок
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.

Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
Немов болючі і відкриті рани.

Книжки, немов солдати, бережуть
Прийдешній світ і осяйне майбутнє.
Для них відкрита кам'яниста путь,
Полита кров'ю, стала, незабутня.

Книжки, мов старці, нам передають
Одвічну мудрість і слова Кассандри,
Меди тужаві, нескориму суть,
Вогонь любові і далекі мандри.

Оці старі, пожовклі сторінки
Просяклі пристрастю і димом бою.
Минулі у величності віки
Дають наснагу сповнитись собою.

17 жовтня 2025

Висить знавісніле, утомлене листя,
Як Бог, що розлився в словах і у лицях.

Воно продиктує протяжні поеми,
В яких ми усі непомітно живемо.

Забуті думки розплескались у них,
В словах неповторних, сумних, голосних.

Воно простягає свої язики,
В яких заплелися скорботні віки.

І кожна рулада впаде назавжди
У землю столику, як серце біди.

У листі побачимо згаяний час,
Який промовляє нечутно до нас.

У ньому побачимо сотні гризот,
Які просурмить піднебесний фагот.

Останній листок упаде до землі
Листом у безчасся, де ждуть кораблі.

10 жовтня 2025

Так люди відпускать не хочуть
Це літо, що лишає нас.
Вони вовтузяться, мов оси,
Шукаючи убитий час.

У метушні і марнославстві
Шукаєм залишки тих днів,
Які минули так безславно,
Немовби дідько-лиходій.

Минулі дні не повернути,
А пристрастю не стане те,
Що згасло у облудних путах
І що снігами замете.

28 вересня 2025

Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.

Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Прийдуть пожовклі дивні сни.

Нам щось важливе повідомить
Ця осінь в сукні і плащі.
А те, що листя не промовить,
Нехай доспівують дощі.

23 вересня 2025

Ніч у оголеність штовхає,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.

Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
Не зазираючи у суть.

Вночі оголена самотність
Бере фортеці і міста.
Приходить ночі неповторність,
Коли згасає суєта.

І комплекси штиками злими
Полюють хижо уночі.
Стоїть людина нескоримо
В наївнім трепеті свічі.

20 вересня 2025

Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зеніті,
Коли земля красу творить.

Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
Який з глибин звучить до нас.

Так мить на частки розпадеться,
І не збереш прозоре скло.
Розсипалися мрії скельця,
Навік упавши у зело.

Проспиш видіння і пророцтва,
Інсайти, спалахи глибин.
Як жест невидимий промовця,
Відійде мить в пучину днин.

20 вересня 2025

Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.

Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
З далеких грецьких берегів.

Торкнеться час повільноплинно,
Наблизивши кінцеву мить.
Так просуваються невпинно
Роковані слова століть.

18 вересня 2025

Так осінь повільно відійде
У млу, невідомість, туман.
Здійсниться небачене дійство
В танку невідомих примар.

Навшпиньках відходить осінній
Казковий і лагідний дим,
Який принесе нам спасіння
У час неминаючих зим.

У пеленах осені сонце
Народить новітні слова.
Прокинеться зранена совість
І ввійде в законні права.

Так осінь з листами у вічність
Навшпиньках підійде до нас.
І так невблаганності вірність
Дарує небесний екстаз.

16 вересня 2025

Пробудження, немов із поля битви
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.

Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
У боліснім народженні судьби.

Це прокидання - відкидання масок,
Відхід від штампів, пройдених шляхів.
Прокинуться колись оспалі маси
Для творчості із глибини віків.

14 вересня 2025

Як тяжко розуміти те,
Що час минає невблаганно.
І Фауст чи то Прометей
Не вилікують наші рани.

Ще пів години до кінця
Доби натхнення чи марноти.
Ми не пізнаємо лиця
Минулих болів і турботи.

Так вислизають із-під ніг
Можливості, надії, шанси,
Наближуючи той поріг,
Де не писатимуться станси.

Так розтає пророча тінь,
Яку ми так і не пізнали.
Натомість хижий чародій
Збиратиме роззяв до зали.

Важливі люди проминуть
Повз нас, немов пісок крізь пальці.
Нам лаштуватися у путь,
Як у нові химерні танці.

13 вересня 2025

Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.

У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Вві сні небачені слова.

Чарівна паличка постане
Вві сні крізь біль і німоту.
Прозріння прийде у тумані,
Впіймавши сутність на льоту.

Вві сні відкриється таємне,
Приховане в золі сум'ять.
Крізь хащі непролазні, темні
Долинуть голоси розп'ять.


12 вересня 2025

Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.

В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Окресляться сумні видіння.

Ця глибина не омина
На світовому перехресті,
Як випита до дна вина,
Мов з попелу думки воскреслі.

В туманній сизій глибині
Тобі відкриються картини
Майбутнього, де паладин
Співатиме пісні дитинні.

Впаде із осені листок
Перепусткою у майбутнє,
Як неоплачений квиток
У Лету чи в безсмертя сутнє.

7 вересня 2025

Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.

Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Там, де папороть світить в ясній і п'янкій далині.
Продираюсь крізь спогади, вмиті рясними дощами,
Де народяться твори в гіркому сумнім полині.

Продираюсь крізь час із тернами і дротом колючим,
Крізь туманність доби і спіралі лихих протиріч.
Я шукаю епох і світів гармонійне співзвуччя,
Поєднання в мелодію звуків далеких сторіч.

25 серпня 2025

Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.

З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Я не можу утекти.

Злото зір усе - в пилюці,
Перевернуте в очу.
У розлуці, у розлуці
Мов у прірву я лечу.

Оповив нестерпний морок
Світле небо голубе.
Років сорок, років сорок
Мов не бачив я тебе.

О прилинь, хай щем одчаю,
Згине, як і серця біль.
Хай вінчає, хай вінчає
Нас п'янкий кохання хміль.

13.07.7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.

Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Які відродять давній материк.

Мечі схрестились і зламались в битві.
І час настав для каяття й спокут.
Зігнуться люди у святій молитві,
Відкинувши останній гострий кут.

Та Бог й Антихрист є непримиренні.
Ці антитези нам не розімкнуть.
Давид і Голіаф у битві древній
Застигли і упали в каламуть.

9 серпня 2025

Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Насолода єднанням іскриться.

І нуртує, неначе вулкан,
І нанизує кільця медові,
Мов танцює шалений канкан
Й вивергається магма любові.

І вирує, немов океан,
Й до небес виростає із нами
Диво-хвиля, коханню пеан,
Хмарочосами - щастя цунамі.

За любов п'єм Богів ми нектар,
І у висі ясній зависаєм.
На пуху засинаєм із хмар,
На перині небесного раю.

7532- 14 .03.7534 рр. (Від Трипілля) (2024-2026)

Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.

Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
Крізь сумнівів густі рої.

Не віриться, що перше серпня,
Як вирок, грізно постає.
Дарма чекати милосердя
Там, де людей жорстокість б'є.

А перше серпня гордо встало,
Як велет у юрбі калік,
І сяє стійкості металом
З-під набурмосених повік.

Воно готує нам сюрпризи
Із торби мага-чаклуна
Під час вистави-антрепризи,
Яку пізнаємо до дна.

1 серпня 2025

                    І
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.

                    ІІ
Наразі, наче привиди судьби,
уявно та умовно і так само
як я дуети видувають гами,
аби і їх помітили сноби.
Із маячнею опусів вітають
одне одного видатні зірки...
але нехай природа спочиває.
Кого лише не плутає лихий
і хто лише сьогодні не бажає
присвоїти Шевченка? Бо світає
край неба... всі замолюють гріхи.

Не відстає і влада клоунади.
На це безладдя ще немає ради,
а те, що засідає угорі
у вигляді накачаної жаби,
ще видуває мильні пузирі,
тому, що має Раду у кишені,
але не визнає свою вину
за зраду і брехливі теревені
або за бездіяльність потайну
політика і коміка на сцені,
який себе являє на арені
героєм, що затягує війну.

                    ІІІ
А я усе спокутую провину,
що від війни і холоду утік,
і що літами ветхий чоловік,
тому за безголову половину
електорату, може, не загину,
бо маюся не там і не тоді
як інші – у льоху, у лободі,
очікуючи бомбу щогодини....
...................................................
не відаю як обійти біду,
коли юрба обожнює людину,
що й досі надуває соломину,
аби лякати виглядом орду.

03/26

Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.

Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Немов могутній чародій.

В біду зіштовхують століття
У інквізиторськім вогні.
Здобудемо ми повноліття
У незбагненній глибині.

Наш дім - це мова. Ми поважно
Збудуємо міцний собор,
І переможемо відважно
Ми Люцифера в лютий мор.

14 липня 2025

Це молоде вино терпке, жагуче
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.

Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
Поміж чортополохів й остюків.

У ньому свіжість, ясність, первозданність
І в новизні п'янлива глибина.
Прийшла пора шукати унікальність
У пахощах незрілого вина.

7 липня 2025

Ще оживаю думкою. Моя
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.

Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
де опалила віти рута-м’ята.

Але не все минає, наче, сон.
Серця і досі б’ються в унісон
в передчутті непізнаного раю.

Тому не піддаємося журбі,
у пам’яті, дарованій тобі,
епоха для поетів не минає.

Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.

І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
Розчулений, замислений стоїть.

Згадає ніжність і жіночу вроду,
І миті щастя в затишнім гаю,
Тиячолітня мудросте народу,
Ти пронизала душу всю мою.

І, вкотре, зачарований тобою,
Напився я цілющої води,
І під сагою неба голубою
Очистився од скверни назавжди.

Даруй мені свою щемливу ноту,
Немов молитву щиру в небеса.
І невимовну ту сердечну цноту,
В ній Україноньки цвіте краса.

В усіх щедротах розмаїття свого,
Плекай, нехай веселкою сія!
Це - земле - сокровенна земле Бога,
Перлина найкоштовніша твоя!

7 березня 7534 р. (Від Трипілля) (2026)

Закутий дощами в оселі тісній,
Не можеш ти вийти нікуди навколо,
Немовби закутий в темниці німій.
Стоїть чатовим незворушливий Молох.

Закутий дощами в кайданах тяжких,
Не можеш ти рушити птахом на волю.
Закутий дощами в тенетах сумних,
Закутий в підступну і хижу сваволю.

Болото напливом іде звідусіль
І ставить кинджал невідступний до горла.
І в'ється думок непромовлених хміль,
Щоб разом споїти героя і чорта.

2 липня 2025

Засуваю ворота від лих і нещасть,
Та даремна ця спроба нічого не варта.
Зачиняюсь від хаосу, лютих ненасть.
Догорає у серці невтілена ватра.

Засуваю ворота від битв і нашесть,
Від знущань, катувань, безнадії та мору.
Від епохи збираю небачену шерсть
І дивлюся у даль, де ховається морок.

Зачиняю оселю від злобних гостей.
Поселюсь я у башту з слонової кості.
Буду жити у мушлі до дивних пришесть
І писатиму вірші до болю, до млості.

2 липня 2025

На блошиних ринках пустоти
Вловиш ти ніщо, німу безглуздість.
У палкій гонитві до мети
Здійсниться спектакль хиткого тлуму.

На блошиних ринках віднайдеш
Відчай, небуття, відсутність сенсу,
Книги із безоднею без меж
І тужливу первозданність серпня.

На блошиних ринках німоти
Знайдеш слово мудре та високе
І впадеш на площі з висоти,
Ніби зраджений величний сокіл.

28 червня 2025

Я вклонюся вечірній траві.
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.

Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
Відшукаємо в морі юдолі.

Божі замисли ніжно впадуть
В мураву, у росу первозданну.
І окреслиться Істини путь,
Мовби стежка заросла і давня.

22 червня 2025

Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.

Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
Очистяться для віршів осяйних.

І вічні образи прийдуть незримо,
І вічні теми знову збадьорять,
Ввібравшись у старі та звичні рими,
Такими ж невідмінними, мов ять.

Увірвуться в безумство днів прозорих
Новітній Гамлет, Лір і Дон Кіхот.
Новітній Дон Жуан під ясні зорі
Нам явиться для бурі та щедрот.

2 червня 2025

Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.

Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не можна це сприймать без рятівного брому,
Який приніс у горах безстрашний Прометей.

Я вийду на майдан, де люди зачекались
На правду і добро, на справедливий суд,
Де вогняні слова жде велемудрий камінь,
Де крізь асфальт росте святої віри суть.

Я вийду на майдан, серед повій і блазнів,
Безумців, волоцюг, рабів, трудяг і слуг
І упаду на брук під велелюдне "Браво!",
Вростаючи у ґрунт, як невмолимий плуг.

26 травня 2025

У подорожах дивних, безкінечних
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.

Щось втрачене назавжди і навіки.
Щось я набув у мандрах і шляхах.
Весна склепить утомлені повіки,
Які спочинуть в неземних віках.
А у готелях вічність протікає
Між простирадл, подушок і шпалер.
Глибока туга перейде у камінь.
Про це напише явлений Гомер.

22 травня 2025

Потрапити під дощ, під вістря тихих крапель,
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну крапку,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.

Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріханих марнот.
Потрапити під дощ, немов провісник світу
Для творчості, шляхетності і тисячі чеснот.

Не вибратись зі злив ідей старих, дрімучих,
Не вибратись із гроз осяянь і повстань.
Народиться нове у первородних муках.
Повернеться свобода із тюрем і заслань.

21 травня 2025

Життя кінчається, життя.
Останні дні біжать у Лету.
У вир гіркого небуття,
Прощальне соло для поета -
Життя кінчається, життя.

Життя кінчається, життя,
З дитинства був слабкий, плаксивий.
Нема туди вже вороття,
І знову сльози рониш, сивий,
Життя кінчається, життя.

Життя кінчається, життя --
Згадай свої найперші старти,
Коли дивився в майбуття,
Окрилений, з шкільної парти...
Життя кінчається, життя.

Життя кінчається, життя
Цивілізоване і звичне.
Для свого все шукав буття
Ти атмосферу поетичну,
Життя кінчається, життя.

Життя кінчається, життя,
Чужий -- комфорту світ ледачий...
Тікав од нього в забуття,
Десь на природу, десь на дачу.
Життя кінчається, життя.

Життя кінчається, життя --
Ти в нім красу шукав, оазу.
І був наївним, як дитя,
І хвилі відчував екстазу.
Життя кінчається, життя.

Життя кінчається, життя
В "Софіївці"* -- світ поетичний
Він дав з природою злиття,
І щастя творчості величне!
Життя кінчається, життя.

Життя кінчається, життя,
Краси заради варто жити.
І байдуже без каяття,
Чи ти проснешся знаменитим...
Життя кінчається, життя.

Життя кінчається, життя
Боксери кращі розкошують,
Їм гроші, публіки виття,
Поети кращі -- жебракують.
Життя кінчається, життя.

Життя кінчається, життя.
Та ти у нім пізнав кохання
І оспівав це почуття,
Розкішне пристрасті буяння...
Життя кінчається, життя.

Життя кінчається, життя
Лише твоє, не всього світу,
Його справдешнє відбиття
Він знайде в опусах піїта.
Життя кінчається, життя!

* Софіївка - найкращий у світі дендропарк в Умані на Черкащині.

21.02. 7534 р. (Від Трипілля) (2026)

Ти моє кохання - чарівлива ніжність,
Ти моє кохання - сонце золоте.
Ти моє кохання - трав духмяна свіжість,
Ти моє кохання - почуття святе.


Ти моя любове - сяєво проміння,
Ти моя любове - колихання віт,
Ти моя любове - це душі весніння,
Ти моя любове - легіт-весноцвіт.

Щастя моє любе - злагідніле небо,
Щастя моє любе - чисті небеса.
Щастя моє любе - шлях ясний до тебе,
Щастя моє любе - пестощів краса.

Хай високе світло, що іде із висі,
Опромінить землю, степ, ліси, гаї
У кохання силі світ новий зродися --
Хай від щастя плачуть сонцем солов'ї!

14 лютого 7533 р. (Від Трипілля) (2026)

Прокидаюсь під звуки птахів
Так раптово, неждано і нагло.
Прокидаюсь під звуки гріхів,
Як народжений заново Нарбут.

Прокидаюсь під звуки весни,
Під симфонію сонця і вітру.
Входить з гуркотом сонце у сни,
Як забуті і згадані вірші.

Прокидаюсь під звуки війни,
Під розриви безбожних снарядів.
І зі мною проснулись віки
З ясним розумом, світлим порядком.

Прокидаюсь під звуки литавр,
Під майбутню невизнану славу.
Не спроможний ніякий ливар
Сотворити для слова державу.

Я проснусь у майбутніх світах,
Подолавши для часу заслони,
Ніби вільний поранений птах,
Той, що служить свободі до скону.

18 травня 2025

Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.

Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
У різнотрав'ї лук і берегів.

Ніщо в її пориві не зупинить:
Ні заморозки, ні погрози злив.
Так доля над людьми невпинно кпинить
У спалахах подій, натхнень і див.

14 травня 2025

Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.

Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Які не пізнали ми досі.

Я хочу з'єднати часи і роки,
Здолавши розрив доленосний.
І так заговорять запеклі віки,
Які заблукали у осінь.

9 травня 2025

Он засяяв сніг за віконечком,
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.

І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,
Ми співаємо їй пісень.

У яснесеньку цю погодоньку
Зорі з місяцем – в небесах.
Славен будь же наш, Роде-Родоньку,
Сяє зорями Божий шлях!


28-29 грудня 7516 р. (від Трипілля) (2008 р.)

Ранковий автобус один і той самий
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.

Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле гасло,
Тепер майорить у забутих містах.

Ранковий автобус крадеться, як привид,
І нас настига, мов розплата німа.
Він - світу жорсткого циклічності приклад,
Спресована і неприступна тюрма.

Ранковий автобус - пророк у лахмітті,
Що ледве бурмоче нечутно під ніс,
Але ці слова, ніби зламані миті,
Влучають у ціль, як загострений спис.

6 травня 2025

Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.

Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Загорівся цілий світ.

Люба, мила моя Мріє,
Шлю цілунки я тобі.
Он обійми вже леліє,
Мліє пара голубів.

Туга музикою чуйно
Так жагуче нароста.
Серденько моє, почуй-но,
Це - кохання теплота

Огортає ніжнотонно,
Стелить ласкою парчу.
Розкрива пелюстя лоно -
В щастя пестощів лечу!

9 лютого 7533 р. (Від Трипілля) (2026).

Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.

Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Як музика непізнаних небес.

Укрили заморозки, як снаряди,
Як дронів нескінченна сарана.
Зітхають квіти, як весни наяди.
Відлига даленіє, як мана.

Крізь кригу я проб'юсь у серцевину
Божественних рапсодій і монад,
Відчувши і прозріння, і провину,
Як смирний і просвітлений монах.

30 квітня 2025

Ця миттєва краса тюльпанів
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.

Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
Як у спеку сила струмка.

Ця краса так до болю ранима,
Незахищена, ледь жива,
Несподівана, ніби рима,
Нам диктує свої права.

Ця краса може вмить відлетіти
До небес, до божественних струн,
Невловима, як зламані миті,
На яких нам зіграє Перун.

25 квітня 2025

Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.

Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Мов пора, де писання шорстке.

Передчасна ця пристрасть жагуча,
Ця стріла, що пронизує нас.
Ця весна навіжена, пекуча.
Так пронизує спека Парнас.

Лиш на дні у колодязі тихім
Передчасна зоря майорить.
Вдалині ходить стишене лихо,
Як фатальна і приспана мить.

23 квітня 2025

Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.

Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
Крізь гай барвистий, гомінкий.

Цей одинокий птах співає,
Долаючи і страх, і сум.
У ніч розкішного розмаю
Доносить первозданність дум.

Цей птах проб'ється крізь тенета,
Колючий дріт, собак, вовків.
Немов загублена планета,
Він виринає з-під віків.

Цей спів здолає всю попсовість,
Вульгарність, одноденок рій,
Пречистий, мов забута совість,
Мов квітка крізь нудний пирій.

23 квітня 2025

Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.

Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
Нам возвістить примарливість подій.

Пустельний стадіон - картина позачасся,
Картина небуття і німоти.
Ним тільки пил розпачливо промчався,
Змітаючи тремкі минулого сліди.

19 квітня 2025

Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.

У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
Танцюють на сцені німі королі.

Сирени летять із задавнених міфів
І виклюють серце та очі сумні.
І стане сиреною пристрасна німфа,
Напавши на тебе у самотині.

18 квітня 2025

Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.

На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Які пройшли стрілою поміж нас.

Цей стадіон, як поле Колізія,
Де рвуть на шмаття помисли і дух.
Іде крізь час промовиста ідея,
Яку почує вишуканий слух.

Іде крізь стадіон свята Мадонна,
Крізь гомін споконвічної юрби.
І дріт колючий тіло стадіону
Обплутав, ніби словеса доби.

17 квітня 2025

Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.

Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Укривши дот могутніми грудьми.

Чи можуть вірші врятувати Всесвіт?
Чи врятувати занепалий Рим?
Вони сідають чайками на серце
В облозі ворогів і лютих гримз.

16 квітня 2025

Мені б тендітну і жадану
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.

Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях
Кохання пити дивовижу.

Натхнення, Боже, дай крилате --
Горіти в пестощах розкуто.
Жагу пекучу втамувати,
І тихо в щасті потонути.

26 січня 7533 р. (Від Трипілля) (2026)

Повалені дерева, немов царі полеглі,
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.

Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужність надійної спіралі,
Де крутяться епохи, немов едемський змій.

Повалені дерева - це сутності злинялі,
Розірвані знамена, потріскані слова.
Солдати опинились на споконвічній палі,
Де вже давно спочили чесноти і права.

Ми підриваєм замок вселенської неволі,
Здіймаючи угору важкі списи гілок.
Заглушить повсякденність мелодія юдолі,
А воля непогасна іде, немов пророк.

15 квітня 2025

Розчарування роздирають вкотре
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.

Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
Руйнуючи фортець стійку могуть.

Розчарування приведе у пустку,
Спустошення понівечений храм.
Розчарування довго не відпустить,
Віддавши дороге лихим вітрам.

15 квітня 2025