ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Уляна Демченко - [ 2024.01.08 12:52 ]
    Мамо,все нормально.
    Мамо,все нормально.

    Сніг січе мечами,
    У морозу сказ.
    Сину мій, напевно,
    Ти в окопі змерз?

    Мамо, все нормально.
    Сонечко встає...
    Мерзнути і спати
    Ворог не дає.

    Громи, блискавиці,
    Хмари рвуть вітри.
    Ти, напевно, сину,
    В багні по кістки?

    Мамо, все нормально.
    Тут негода теж:
    "Гради", "Сонцепьоки"
    Радий, що живеш.

    Степ,жнива, пшениця,
    Як стерня трава.
    Як ти там, мій сину,
    В табе є вода?

    Мамо, я - дорослий.
    Ти шануй себе.
    Бо твої молитви
    Бережуть мене.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  2. Світлана Пирогова - [ 2024.01.07 09:42 ]
    Ніжність
    Тобі дарую тихо ніжність
    У круговерті днів шалених,
    В квітневий ранок - вроди свіжість...
    Пізнаєш ти всю сокровенність.

    Ця ніжність в посмішці, у ласці,
    У слові, сказаному вчасно.
    Я відчуваю поруч щастя,
    Дивлюся в очі твої ясні.

    Перлину ніжності дарую
    Єдиному тобі, коханий.
    Ти збережи любов святую
    З небесного меридіана.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (4)


  3. Нінель Новікова - [ 2024.01.06 11:01 ]
    ***
    ***

    Струна душі дзвеніти вже не може –
    Вона давно й затято так мовчить.
    І тільки голос твій іще спроможен
    Своїм звучанням лід цей розтопить.

    І тільки рук твоїх тепло ласкаве
    Її іще тримає на землі…
    Життя моє, жорстоке і лукаве,
    Не загаси ці іскорки малі!

    01.01.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  4. Світлана Пирогова - [ 2024.01.05 09:58 ]
    По скляному мості
    Ідеш, неначе по скляному мо́сті.
    Думки снують, снують: чи це кохання?
    Бо свіже дихання й чарівний простір.
    Розлита річка - бурне хвилювання.

    Ідеш, неначе по скляному мості.
    І якось боязко душі і сумно,
    А таємничий знову вабить острів,
    Перед тобою всміхнена парсуна.

    А може, не кохання це, а пристрасть,
    Яка колись, мов міст скляний - у друзки.
    Стосунків цих підбила б жирну риску,
    Але ж у цвіті почуттів галузка.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  5. Іван Низовий - [ 2024.01.03 18:04 ]
    * * *
    Все важче легковажити.
    Роки
    Не відпускають душу на дозвілля,
    Де все душі дозволено,
    Де зілля
    Встеляє м'яко топтані стежки;
    Де ще нема означених шляхів
    Від пункту А до пункту Б,
    Де вільно
    Ходити безконтрольно й безприцільно
    По цілині, в раю із реп'яхів.
    Все важче легковажити.
    Пора
    Важких думок і виважених рішень,
    Пора переоцінки зла й добра
    Без переменшень і без перебільшень.





    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2024.01.03 06:05 ]
    Твоя душа
    І
    ,
    Твоя душа - як бісеринки-зорі,
    Нам світять угорі, немов добро.
    Воно у цьому виступає творі
    Неначе лідер, головний герой

    Із притаманних казці алегорій,
    Що читачу розповідає про
    Насправді незвичайну цю lovestory*,
    Аж випромінює моє перо

    Високу силу, що гамує хижі
    Усі підступні наміри брудні,
    Людців ненависних навдивовижу...

    Нічого не дається без борні,
    І сяйво чарівним намистом ниже
    На темнім небі блискітки ясні.
    _____________________________
    *lovestory - історію кохання (англ.)

    ІІ

    На темнім небі блискітки ясні
    Милують ніжно далеч розімлілу --
    Твоїх очей чаруючі вогні --
    Вбирав із них я притягальну силу,

    Як перших зустрічей зринали дні,
    Їх теплота неждано так зігріла.
    І марив нею потім уві сні,
    Бо нездоланна, магнетична, мила.

    Одразу не збагнув, що це вона --
    Любов прекрасна, як весна надворі,
    Прийшла до мене, врешті, осяйна...

    Й ганявся за химерами, которі
    Забуті вже... Співає далина --
    То пісня у розквітлому мажорі.

    ІІІ

    То пісня у розквітлому мажорі.
    Здається, заспівали небеса...
    Лісам, полям, лугам, барвистій флорі,
    І фауні, що духом воскреса,

    Воюючи в природному відборі...
    Відкрилась ніжна музики краса,
    Цей світ на крила підняла прозорі
    Аж усміхнулась лагідно роса.

    Лиш місто родить ревом звуки бруду,
    Шматує, догоджає Сатані.
    Оглушливістю нищить співу чудо...

    Все ж ненадовго драйви ті смурні...
    Сопілка-най ізнов лоскоче груди,
    Являється принадливо мені...

    ІV

    Являється принадливо мені...
    Чарівне озеро... о, там Природи
    Закличний голос радістю бринів,
    Ми упивались хвилями свободи,

    Де ніжились лілеї запашні,
    Богині Лелі заспівали оди --
    Тіла, що під водою, мов у сні,
    Кохання зазнавали насолоди.

    Чи є за хмарами подібний рай?
    Лише байки ковтаємо бадьорі...
    Цим розповідям ні, не довіряй

    Бо житимеш в содомі і гоморрі...
    Хай пестять солов'їний небокрай
    Тональності, як хвилі на Босфорі.

    V

    Тональності, як хвилі на Босфорі,
    Відтінки мають різні, кольори,
    О музико моя, ти в непокорі
    Звитягою озвучиш серця крик!

    Чи радісна, то темпи часто скорі,
    Де жваві віртуозні ритми гри,
    При бальних танців запальнім фурорі
    Нас вихор підіймає догори.

    Та хочеться романсів старовинних,
    Або ліричні хай звучать пісні --
    Кохання чари там яскраві линуть...

    Як співи солов'їні весняні
    Руладами сміються безупинно,
    Переливаються у вишині.

    VІ

    Переливаються у вишині
    Метеликів крильцята пурхітливі.
    Виловлюючи світло вдалині,
    Немов купаються в сяйливій зливі.

    Вони такі, о господи, манливі,
    Підвладні таємничій пелені,
    Що люди там засліплено-щасливі --
    Лоскочуть їх пестливці чарівні.

    А потім приземляє нас життя...
    Гріховне і жорстоке апріорі*,
    Доводячи до вовчого виття...

    Кохання всі напасті переоре,
    Їх силою, величністю протяв
    Небесний спів на лагідній опорі.
    ______________________________
    *Апріорі - (лат. a priori — первісно) — філософський термін, який означає те, що передує досвіду.

    VII

    Небесний спів на лагідній опорі...
    Твій голос випромінював меди...
    Хоч не співала в опері, соборі,
    Лиш усміхались лагідно сади,

    Берези умлівали срібнокорі...
    Аж ріг свій звісив місяць молодий,
    Як зорі скинув, бувши у дозорі,
    Мов золотом душі нагородив.

    Та інше амплуа тобі судилось
    Після гірких житейських полинів -
    Поезія - музична, легкокрила,

    Дарована ясній височині,
    Й піснями серця людству засвітила...
    Хто ними так чарівно гомонів?!


    VIII

    Хто ними так чарівно гомонів?!
    Неначе віти у прекраснім парку,
    Де вітер виграває на зурні,
    Щебече птаство в кожнім закамарку.

    Там легконогі коні вороні
    Везуть закоханих доволі шпарко...
    І він її цілує, мов сп'янів,
    Вона пісні співає під гітарку.

    Чи це наснилося серед зими?
    Бо допікають ночі захололі.
    Як літа хочеться вдихнуть грудьми,

    Пройтися легко росянистим полем,
    Та навісніє, грюкає дверми,
    Кричить зимова хуга: "Вже доволі!"

    ІХ

    Кричить зимова хуга: "Вже доволі!"
    Є радість у порі оцій своя!
    Йди, рученьки зігрію я поволі,
    Красуне мила, дорога моя.

    Од вітру щуляться дерева голі,
    Морозу не позбутися ніяк,
    Бо тільки грудень всівся на престолі,
    Оповиває холоду змія.

    Та добрі вчинки, лагідність жіноча,
    Тепло дарують, ласку візаві.
    Приймаю залюбки її, охоче

    Хоч знає заздре стежечки криві,
    Дурницями нам голови морочить,
    І сипле в очі цілу жменю кпин.

    Х

    І сипле в очі цілу жменю кпин,
    Плітками із-за рогу лихословить
    Такими, що супроти них полин
    Солодким видається, аж медовим.

    Лихі ті завидющі люди злі,
    Далеко їм до справжньої любові,
    Жорстокі наступають на граблі --
    Життя карає за падлюцтво й змови.

    А ти умієш те не помічать,
    Шляхетним серцем гамувати болі,
    Розвіяти чорнющу непроглядь...

    Хай насипає чорт на рани солі,
    Бо ненадовго цей пекельний тать
    Міняє настрій дикістю сваволі...

    ХІ

    Міняє настрій дикістю сваволі
    Чергова із життєвих темних смуг,
    Як в музиці - дієзи на бемолі.
    Меланхолійний виникає круг,

    Язик увесь уже у валідолі
    Через дрібних переживань ланцюг.
    Стаєш ти бранцем чорної неволі,
    Короткочасних напастей, недуг.

    Чекають нас до сонця повороти,
    Немов намиста сяючий бурштин,
    Що постать випромінює навпроти...

    І вже любов'ю сповнені гаї!
    Хоч як злі сутності вчиняють спротив,
    Та боре їх одна з твоїх таїн.

    ХІІ

    Та боре їх одна з твоїх таїн -
    Це - віра незборима в наше щастя,
    Пораду вибивати клином клин
    Дадуть тихенько нелюди зубасті --

    Навіщо здавсь, мовляв, сварливий він?!
    Хіба із ним стать парою удасться?!
    Віддати краще Сатані уклін,
    Служити вірно всемогутній касті.

    Ні, не рабиня ти у тім гнізді,
    А просто добра, без падлюцтва ролі,
    Щоб ницості заприсягтись орді!

    Ідеш назустріч завше світла волі...
    Жагою я спалахую тоді!
    Бо там -- Любов-Богиня -- сила долі!

    ХІІІ

    Бо там -- Любов-Богиня -- сила долі,
    Незрима покровительки рука
    Веде туди, де весни ясночолі
    Вигойдує діброва гомінка,

    Розмаює вітрами на роздоллі,
    І ними заколисує, м'яка,
    Ми в озері єднаємося голі
    Під тьохи соловія-співака.

    Раптово чорна хмара, як чортиця,
    Яку дратують ігри лугові,
    Нам блискавкою люто заіскриться...

    Злий люд страшніш за гуки грозові,
    Тому вбирають диво наші лиця --
    Еолової арфи щемний дзвін.

    ХІV

    Еолової арфи щемний дзвін --
    Любові голос чарівний, найкращий.
    Він умостився весь на тятиві
    Амурового лука серед хащі,

    Протявши наскрізь нетрі лісові,
    Бальзам пролив на серденько боляще...
    Цілющим вітру подихом навій
    Святковий настрій миті підходящій.

    Усе минає, кажуть, і любов.
    Невже нудьга лишається в фаворі?
    Докір німотний серце уколов...

    Та все відносне - також зрю у корінь --
    Вогонь кохання тліє й сяє знов --
    Твоя душа - як бісеринки-зорі.

    ХV

    МАГІСТРАЛ

    Твоя душа - як бісеринки-зорі,
    На темнім небі блискітки ясні,
    То пісня у розквітлому мажорі
    Являється принадливо мені...

    Тональності, як хвилі на Босфорі,
    Переливаються у вишині.
    Небесний спів на лагідній опорі
    Хто ними так чарівно гомонів?!

    Кричить зимова хуга: "Вже доволі!"
    І сипле в очі цілу жменю кпин,
    Міняє настрій дикістю сваволі...

    Та боре їх одна з твоїх таїн -
    Бо там -- Любов-Богиня -- сила долі,
    Еолової арфи щемний дзвін.

    18 листопада 7531 р. (Від Трипілля) (2023) - 2 січня 7531 р. (Від Трипілля) (2024)




    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  7. Сергій Губерначук - [ 2024.01.02 18:37 ]
    Аби ти з пам’яті пішла…
    Аби ти з пам’яті пішла –
    я б у театрі мав аншлаг.
    Але аншлаг думок – у голові.

    Актором за́вжди був, як був, –
    у бутафорські труби дув.
    Але твій лик усюди – візаві.

    Звідкіль спливаєш, болю мій,
    на хвилі радісних подій?
    у час, який здається чарівним…

    Червона постать на горбі
    тобі зіграла на трубі –
    люби той звук і переймайся ним.

    Аби ти бе́звісті пішла –
    я б ще надію полишав,
    що то не люб..., а витівка дурна.

    Але життя твоє сумне
    скрізь супроводжує мене,
    то сниться незакопана труна.

    24 січня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 171"


  8. Рія Кілер - [ 2024.01.02 15:04 ]
    Вічність
    Ось промайнула вічність,
    Між нами досі невідоме.
    І панує досі в серці ніжність,
    Не знімаючи свої окови.
    Спершу здавалося, коротким буде епізод,
    Не зробити з моря океан.
    Тепер емоцій хвилі викликають шторм,
    Цікавий епізод перетворився на гіркий роман.
    Серце просить припинити,
    Не йти на дно що разу, як кохання відчуваю.
    Занадто небезпечно розум ласку ту сприймає,
    Не за бажанням, але чомусь тікаю я, тікаю.
    Спиняюсь… А скільки вічностей пройшло між нами?
    Як легко обійшли ми відстані зигзаги?
    Чи не даремно я біжу і намагаюся сховати
    Бажання вічність ту легенями вдихати?
    Листва дубова зеленіє в грудях,
    Доки моментів поруч маю дожидати.
    Німіють ноги від того дурману, що чую в голосі твоїм.
    Так надовго застрягає в пам’яті,
    Що краще б ти був, любий мій, німим.
    Непристойно хочеться торкнутися,
    На дотик відчути рук твоїх тонкі кисті.
    Зрозумій мене, милий, не хочу одного –
    Чекати прокляту вічність.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Вовк - [ 2024.01.01 19:08 ]
    Кажімо більше ніжних слів
    Кажімо більше ніжних слів
    Знайомим, друзям і коханим.
    Нехай комусь тепліше стане
    Від зливи наших почуттів.

    Нехай тих слів солодкий мед
    Чиюсь гірку загоїть рану.
    Чи перший біль, чи то останній,
    Коли б то знати наперед.

    Кажімо більше ніжних слів,
    Комусь всміхаймось ненароком.
    То не життя людське жорстоке,
    Жорстокі в нас слова черстві.

    Кажімо більше ніжних слів.

    З раннього. Увійшов до першої поетичної збірки «Дзеркала». – Львів: Каменяр, 1991.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати: | "Кажімо більше ніжних слів"


  10. Світлана Пирогова - [ 2023.12.30 10:35 ]
    Тільки вдвох


    Самота роз*їдає людину,
    Ніби цвях покриває іржа.
    Час безжальний біжить неупинно,
    Не існує для нього межа.

    Розкажи, як живеш наодинці.
    Не приховуй. Твій біль струменить.
    Відчуваю, бо в кожній клітинці
    Так вразливо й тривожно щемить.

    Не мовчи. Загою твою рану
    Теплотою своєї душі.
    Від акорду старого органу
    Розіллються рікою вірші.

    Не залишиться сліду від суму,
    Із шпаринок його прожену.
    Лиш твої бачу очі у тлумі,
    І вночі мені теж не до сну.

    Я втамую твій біль поцілунком
    І хмарини розсію суцільні.
    Візаві, мов бальзам порятунку.
    Тільки вдвох ми з тобою... сильні.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  11. В Горова Леся - [ 2023.12.30 08:23 ]
    Стежки
    Біле все- ні стерні,ні мітлини
    І в малиннику- тільки вершки ,
    Хвилі білі застигли під тином.
    А мені ти прочистив стежки.

    Пробіжуся по них біля хати,
    По не стоптаному полотні.
    Кущ порічок,від снігу вухатий
    Чемно клониться в ноги мені.

    Привітає засніжена вишня
    З ніжних гілок скидаючи сніг.
    Та під дахом пташина десь писне-
    Прилетіла пір'їна до ніг.

    Біло , м'яко стежки замітає
    Та вороння до снігу кричить.
    Йди до хати. Малиновим чаєм
    Ми з тобою зігріємось вмить.

    Розкладем чорно-білі світлини
    В тон пейзажу в зимовім вікні.
    А на них- ось весілля хвилини,
    Ось батьки наші ще молодими.
    Це ж який сніг водою вже сплине?

    Завірюхою рòки- що дні.
    Й кілометрами білі стежини...
    12.2021.


    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.97)
    Коментарі: (2)


  12. Юрко Бужанин - [ 2023.12.29 15:34 ]
    Я люблю тебе, щербата

    Я люблю тебе, щербата,
    Не жахаюся екстриму.
    Компенсую твою втрату
    Поцілунками палкими.

    Я згодую тобі кашку,
    Заколишу свою лялю...
    Спи в моїх обіймах, пташко, –
    Різну я тебе кохаю.

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.91) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  13. Сергій Губерначук - [ 2023.12.29 11:00 ]
    У світлі дні твоя свята душа…
    У світлі дні твоя свята душа
    відвідає мою самотність грішну,
    щоб серце, мов народжене лоша,
    у білі сфери, ніби вперше, вийшло;

    щоб защеміло між сріблавих трав,
    насьорбавшись роси з твоїх чистилищ;
    щоб вирвалось від того, хто вмирав, –
    на рай, а не допало мертвих вирвищ.

    Віддай усе, що заслужив мій тлін,
    земним шарам у споконвічний спадок,
    постав мене на ноги з цих колін,
    де затягнувсь приземлений припадок.

    Я поцілую руки голубі
    своєї удоволеної тіні
    і, возлюбивши безвість у собі,
    злечу, мов птах у вир, прозоро-синім.

    Повз світлий-світлий день, а не пітьму,
    повз пам’ять, перемножену на много,
    свою любов навряд чи підійму –
    бо дух легкий лише любов’ю Бога.

    12 лютого 1994 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 60"


  14. В Горова Леся - [ 2023.12.29 09:57 ]
    Зимова ніч
    Ця ніч - як давній фотонегатив :
    Блакить небесну чорна плівка вкрила,
    Сховавшись , місяць хмари підсвітив -
    Летять на чорнім небі білі крила.

    Там , де чорніли скиби із землі,
    Рябіє тіней біло - сіре диво,
    І білий сніг , що втримавсь на гіллІ
    Малює контур саду негативом.

    А зорі - ніби з іншого життя -
    Такі яскраві в чорнім оксамиті,
    В морозній чистій висі мерегтять
    На небі , що дощами грудня вмите.
    01.2022.


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.97)
    Коментарі: (2)


  15. Тамара Швець - [ 2023.12.27 21:47 ]
    Одержала диплом учасника проекту Гіперпоема.
    Одержала диплом учасника проекту Гіперпоема.
    Так несподівано і приємно, що мій короткий вірш:
    Слова, як зерна, силу мають,
    Завжди про щось повiдомляють,
    Є добре слово і лихе,
    Слід пам'ятати завжди про це! Швець Тамара
    включено до найбільшої поетичної книги у світі, яка увійшла до книги рекордів Гіннеса.
    Від щирого серця дякую засновникам унікального проекту. Вітаю всіх поетів, творчих успіхів та натхнення!
    #WorldLiterary
    #WorldPoesia
    #WorldRecordGuinessAnthology
    #hiperpoema



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Рія Кілер - [ 2023.12.27 16:20 ]
    Плине час
    Тиха ніч морозна,
    А щойно теплий ранок був на дворі.
    Неначе тільки-но прокинулись ми вдвох
    І теплий серпень простягає нам долоні.

    Танцюють, падають сніжинки.
    Неначе вчора в’яло листя?
    Жовтнева ніч нам гріла душі,
    Щастя було так близько.

    Досі пам’ятаю квітень,
    Що повний був печалі.
    Розгублені хмарини плавали у небі.
    Не розумію, кінець то був або початок.

    Нестримно плине час, біжить від нас подалі.
    Ти переслідуєш у спеку, в холод,
    Всі спроби кинути – невдалі.
    Прошу, зі мною ти побудь,
    Кращий момент нас не мине.
    Колись… У нас все точно вийде.
    Коли-небудь.

    26.12.2023
    1:33


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2023.12.27 05:09 ]
    Свято кохання (романс-вальс)
    Пестощі, пестощі, пестощі губ
    Лагідні лестощі любим* навзаєм.
    Волею неба дарований шлюб,
    Те, що ми щастям усі називаєм.

    ПРИСПІВ:
    Боже мій, Боже мій, Боже мій, ах!
    Хвилі зустрічні цунамі бажання.
    Вихор шаленства летить по світах.
    Це тріумфує так свято кохання!

    Ніжності, ніжності, ніжності рук
    Шкіру шовкову усю обтікають.
    Шерех солодкий як спів у них - звук -
    Мов одчиняє ворота до раю.

    ПРИСПІВ:
    Боже мій, Боже мій, Боже мій, ах!
    Хвилі зустрічні цунамі бажання.
    Вихор шаленства летить по світах.
    Це тріумфує так свято кохання!

    Любощі, любощі, любощі тіл,
    Пристрасті море, хмільне божевілля.
    І відчування життя повноти,
    І океанне любові всесилля.

    ПРИСПІВ:
    Боже мій, Боже мій, Боже мій, ах!
    Хвилі зустрічні цунамі бажання.
    Вихор шаленства летить по світах.
    Це тріумфує так свято кохання!
    _____________________________
    *Любим - тут іменник у множині.

    27 грудня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  18. Рія Кілер - [ 2023.12.26 01:04 ]
    Дихаю тобою
    Я дихаю тобою.
    Ти заліз так глибоко у серце,
    Під шкіру тисячу гілок встромив,
    Знайшов вразливе місце.

    Іноді відпускаєш ненадовго
    Та, чесно кажучи, стає не легше.
    Зустрічі повторюються
    І почуття неначе вперше.

    Обрав таємні закутки душі,
    Проріс корінням поміж ребер.
    Ти став частиною мене,
    Зробив хитку маріонетку.

    Немає сил, проте не переймайся,
    Для тебе згодна бути всім.
    Не відчуваю ані страху, ані болю.
    Здається, справді дихаю тобою.

    12.2023


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Сергій Губерначук - [ 2023.12.25 09:47 ]
    З висоти
    На справжній висоті
    усіх життів і долей
    тебе я вже забув, –
    тебе ж уже нема.
    Увесь минулий час
    такий старий і кволий,
    а ти – прийшла сюди,
    сліпа, глуха й німа.

    З воскреслих кольорів
    із музики, зі слова
    я вибудував рай,
    не втілюючись більш.
    Душею ввився ввись,
    бо небеса – основа.
    Вони – малюнок мій,
    мелодія і вірш.

    Тут світ новим звучить
    і бавиться, і грає.
    Укотре оживу,
    зійду, зміню ім’я.
    Вічно живим є все,
    крім то́го, що вмирає.
    По-перше – ти,
    по друге – ти,
    по-соте – я.

    13 липня 2007 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 245"


  20. Світлана Пирогова - [ 2023.12.23 14:11 ]
    Мінливості царина
    Слова, як листя зірване із гі́лля
    Розніс безжально вітер навсебіч.
    В полоні осені усе привілля,
    Туманний подих, журавлиний клич.

    Дощу безбарвний накрапає бісер,
    Дрібний цокоче, мов слова, слова...
    Не гасне жовте полум'я узбіччя:
    Кущі, дерева вбрані і трава.

    Нічого не лишилось, тільки осінь
    Стирає, ніби губкою, слова.
    Мінливості царина і без лоску,
    Як ніч міняє день, не спить сова.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  21. Юрій Левченко - [ 2023.12.21 20:38 ]
    Ангедонія
    Ангедонія.. безвихідь,
    не хочеться навіть писати .
    жити- й подавно. Либідь
    злетіла зовсім недавно -
    змерзла, упала безславно
    десь у морях безнадії...
    Плачу... Не можу обняти...
    Можу лиш взяти лезо
    молодика для страти-
    поцілю собі нетверезо
    десь поміж горлом і серцем.
    Там точно під реберцем
    та,що допоки мліє
    злість треба покарати.
    Далі - безмежні далі,
    чи то фантомні болі...
    Нерви мої зі сталі-
    те, що вони тримали,
    мабуть зо три вже мали
    Здатися на татамі долі
    Та волати - доволі!!!

    21.12.23


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. Світлана Пирогова - [ 2023.12.21 07:06 ]
    Непросто


    Непросто все...непросто все між нами.
    Закоханість схопила у тенета скотчем.
    І душі вигравали теплі гами,
    У зачарованім ми опинились колі.

    Непросто все...непросто все між нами.
    Зависли раптом міцно в межах віртуалу.
    Тебе, неначе сотню літ я знаю.
    На світ навколишній накинув хтось вуалі.

    Непросто все...непросто все між нами.
    Реальність завтра може інше заспівати.
    Чи вбереже закоханості дамба?
    Чи змиє в суєті її дев*ятим валом?


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (2)


  23. Рія Кілер - [ 2023.12.20 13:50 ]
    Уві сні
    Не з’являйся хоча б тут, уві сні.
    Я досі чую твій голос.
    Слова, що казав ти тоді,
    Мені ніколи не буде їх вдосталь.
    Час минає, а ти – ні.
    Переслідуєш по всім куткам,
    Не даєш покою місяцями поспіль.
    Маниш своєю красою та болем,
    Через біль я втрачаю свідомість,
    Зате насолоджуюсь сповна.
    Через страх, через смуток
    Я переступлю, аби тільки зустрітись з тобою.
    Прокинувшись вранці, про тебе будуть думки.
    Шкода мені, що це сталося знов уві сні.

    2023


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. В Горова Леся - [ 2023.12.20 09:29 ]
    Такі жінки народжуються в зимах

    Такі жінки народжуються в зимах
    Прекрасно чистих. Скажеш- крижана?
    Вона - сніжинка, бо неповторима
    В можливостях, бажаннях, мріях, снах.

    Не кожному під силу обійняти .
    Як сніг і сонце - спробуй, роздивись!
    Як місяць ясний, сріблом розіллятий,
    Торкне очей, щоб кликати увись!

    Така вона, зимова, незбагненна,
    Кохана жінка, схована весна.
    Розпуститься рожевим цикламеном .
    Прекрасно чиста. Сніжно осяйна.



    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.97)
    Коментарі: (2)


  25. Світлана Пирогова - [ 2023.12.20 08:38 ]
    Спогади пахучі


    Замислився мій сад зимовий у снігах
    І згадує квітневе розмаїття.
    Тоді проміння сонця бігло по слідах.
    Тепер - морозно-кришталеве віття.

    Сліди, сліди...Й кохання нашого зигзаг.
    І звідки та чортополоху порість?
    У кожного з'явився свій архіпелаг.
    Разом в щасливу не злилися пору.

    Засніжений мій сад притих, чи , може, спить...
    Які ж були роки весни квітучі.
    Все ж дякую життю за ту щасливу мить.
    Чомусь узимку спогади пахучі.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  26. Світлана Пирогова - [ 2023.12.19 09:30 ]
    Озеро кохання

    Огорни мене скоріш любов'ю,
    Бо без тебе сіро все і мрячно.
    Лілії цвіли - торкалось слово.
    Озеро кохання вже у рясці.

    Тихе-тихе, мовчазне уранці.
    Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
    Не загоїть серпня вечір рани.
    Ночі у безсонні - тіні лілій.

    Огорни мене скоріш любов'ю.
    Сам колись казав, що вдвох тепліше.
    Слово, лиш твоє, єдине слово,
    Й озеро кохання в цвіті лілій.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (4)


  27. Юлія Щербатюк - [ 2023.12.17 10:04 ]
    Прикуті
    Чому буття сплело коханню пастку?
    Чому у серця з розумом війна?
    Де полум’я бажань колись загасло,
    Поміж обох негода льодяна.

    Так палко випікає люта дійсність
    Ті рани, що зосталися коли,
    Упале небо до землі притисло,
    Утримати його ми не змогли.

    Зухвала правда не дає спокуті
    Жаданий спокій повернути двом.
    До втраченого на роки прикуті
    Одним, занадто дужим, ланцюгом.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (9)


  28. Світлана Пирогова - [ 2023.12.17 08:02 ]
    Переосмислила


    Довірлива..Всю обняла б планету.
    А він - ласкавий, зичливість в очах.
    Заполонив і взяв в чіпкі тенета.
    Хотілось щастям бути у руках.

    Але ж оманливість не вічна, звісно.
    І віддалився він, як не було.
    Крихке кохання не палило свічі,
    Залишилось плямисте видно тло.

    Мов темні дикі хмари в інтервалі,
    Мов бився шторм шалений вод морських,
    Отак її чуттєвість допікала,
    Здавалось чула свого серця крик.

    Крутився довго світ, як в каруселі,
    Опанувала потім вже себе.
    Весняні чула солов*їні трелі.
    Переосмислила, хоч щось шкребе.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (6)


  29. Світлана Пирогова - [ 2023.12.16 10:17 ]
    Бажання


    А день новий, немов паперу білий аркуш,
    Немає зовсім слів і навіть літер...
    У небі чистому лиш одинока хмарка
    Мовчанням зустрічає тепле літо.

    Зароджується знову мрія феєрична,
    Щоби почути голос - тенор срібний,
    Немов напитися води біля каплички
    Цілющої, що так душі потрібна.

    Бажання - чути голос того чоловіка
    Джерельний у жагу спекотну літа.
    Він не підозрює, що це любов велика -
    Повітря струм і сонця Боже світло.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (5)


  30. В Горова Леся - [ 2023.12.16 09:06 ]
    Кришталь ( квартон)
    З черепиці кришталь осипається краплями
    чистими.
    Ними смачно калюжа, розлита під ноги,
    причмакує.
    Ніби цінності краде, і слива, насупленим
    приставом,
    Намагається їх відібрати рукою- гіллякою.

    Красувались недовго дахи сніговими наметами.
    З черепиці кришталь осипається краплями
    чистими.
    А то падає вниз, як рукою незграбною зметений,
    Й розлітаються дзвінко по стежці льодяники
    крихтами.

    Доїдає відлига сніги, не судилося вистоять
    Чарам білої казки, в морозі короткім застиглими.
    З черепиці кришталь осипається краплями
    чистими,
    І на залишки білої ковдри летить намистинами.

    Усі разом бурульки попадають долу до вечора,
    І зимовий етюд розмалюється чорними кистями.
    Та безжальна відталина ще не торкнулася дечого:
    З черепиці кришталь осипається краплями
    чистими.



    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.97)
    Коментарі: (4)


  31. Світлана Пирогова - [ 2023.12.15 08:15 ]
    Іди і не спіткнися


    До мене ти вже зовсім близько-близько,
    Лиш щось тобі все ж заважає.
    А осінь човгає, хоча не слизько,
    І думка осами не жалить.

    Все, як раніше, в ритмі серце стука.
    Любов не вивітриш, не димна.
    Чому ж ще досі тільки чути тупіт,
    А крок зробити важко? Дивно...

    Іди...В чеканні зоряної зливи
    Я майже поруч, доторкнися.
    Ми ж у любові вже були щасливі...
    Хоч сон це, йди... і не спіткнися.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  32. В Горова Леся - [ 2023.12.14 09:01 ]
    Допоки...( квартон)
    Допоки твій погляд щоранку мене зігріває,
    То хватить мені і снаги, і духовної сили
    Пройти крізь вогонь і розкидати відчаю брили,
    Допоки у синіх очах бачу ніжність безкраю .

    Гарячі серця в унісон будуть битися гулко,
    Допоки твій погляд щоранку мене зігріває.
    Мої почуття підіймаються сонячним плаєм,
    Й сягнувши висот, у твої опускаються руки .

    Я буду тобі ніби шепіт, і буду як вітер,
    Що легко здимає зі шляху воронячу зграю.
    Допоки твій погляд щоранку мене зігріває,
    Любове єдина моя, я й тебе буду гріти.

    Де квітли троянди, там поле, поросле кураєм,
    Бо солоно нашій землі, що залита печаллю.
    Та кожного дня я з надією сонце стрічаю,
    Допоки твій погляд щоранку мене зігріває.



    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.97)
    Коментарі: (4)


  33. Світлана Пирогова - [ 2023.12.13 08:03 ]
    Мандрівник
    Ще влітку сонячна надія променилась,
    І сподіванням не було кінця.
    Плили до неї яснії душі вітрила
    Він кликав до любові острівця.

    А їй здавався трохи дивним пілігримом,
    Тонка тримала разом думки нить.
    Обійми ж восени - печальними очима,
    Тремтіла його погляду блакить.

    ...Спорідненість єднає їхні душі й досі,
    Хоча у снах цілує мандрівник.
    В очах його тепер журби холодні роси.
    На острові - самотні два човни.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (2)


  34. Сергій Губерначук - [ 2023.12.12 11:40 ]
    Інші
    Над віхолою – час,
    над часом – часом віхола.
    Змія сповзла повз нас –
    повзла й морозом дихала.

    Твоя рука така
    холодна і невпевнена.
    Розлука, мов ріка,
    мов снігом ніч пере́рвана.

    Приспів:
    Не переймайся дотиком зими.
    Зими.
    Я зрозуміла – стали ми
    іншими.
    Інші ми!

    Чому так мало слів?
    Чому мовчання – золото?
    Ти та́кож зрозумів:
    нас надвоє розколото.

    Розхристано серця
    на дві порожні камери!
    Невже дійшли кінця
    твої хороші наміри?

    Приспів.

    Серединка:
    На дні розлук –
    уся моя любов,
    на дні розлук.
    Питає знов:
    навіщо ти пішов
    до інших рук,..
    інших рук!

    Приспів.


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Матіоловий сон», стор. 33"


  35. В Горова Леся - [ 2023.12.12 08:39 ]
    Так далеко
    Так далеко від мене ти. Полем і степом і лісом
    Доля нас розділила, мабýть, не зустрітись
    ніколи.
    А я знаю й сьогодні, хто зорі дістав би, й розвісив
    Лиш для мене одної. Та плине буденність по колу.
    Спеку змінюють осені мокрі і зими морозні,
    І весна за весною згорають свічàми каштанів.
    Наші зорі незаймані котять роkú своїм возом,
    Та питають і досі у тебе, чому не дістав їх.
    08.2022.



    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.97)
    Коментарі: (4)


  36. Світлана Пирогова - [ 2023.12.11 09:03 ]
    Зими урок
    А день пройшовся холодом і сумом.
    Мороз пробрав, сльоза німа замерзла.
    Шукала...не знайшла його у тлумі.
    Не вийти взимку знову на Говерлу.

    Сніжить довкола. Ось висить бурулька.
    На серце впала снігова лавина.
    Це не повітряна літає кулька -
    Журба і біль розлуки - двох провина.

    Морозна проза, ще й з колючим вітром...
    ...Почувся скрип дверей і тихі кроки.
    Торкнулись одне одного, мов віття, -
    Цей день пройшов для них зими уроком.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (2)


  37. Світлана Пирогова - [ 2023.12.10 09:55 ]
    Не зізнаюсь
    Романтика... Мене ж Ви приручили словом.
    І я була готова бігти по снігах,
    Крізь віхолу колючу, дощ і норду гам.
    Хоч темно-сірі хмари піднімали брови.

    Ви називали ніжно: "мила жінко, рідна".
    Але ж мовчали завжди про свою любов.
    Нещирих не хотілося мені оков.
    І біль скрапав, сльозила з неба пізня зірка.

    Я не зізнаюсь, не зізнаюся ніколи,
    Як відхворіла Вами в той далекий час,
    Коли мої думки плелись, єднали нас,
    І виходу не було з вогняного кола.

    Я не зізнаюсь, не зізнаюся ніколи


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  38. Юрій Левченко - [ 2023.12.08 23:48 ]
    До першої крові.
    Мене мАбуть уже не існує...
    Хай і чую годинника хід,
    як пацюк в своїй нірці ночує,
    навіть птаха беззвучний політ...
    Але я...десь подівся...не можу
    зрозуміти в якому краю,
    і для чого тут дихаю, хОджу,
    марно рими оці дістаю.
    Якщо це небуття, то напевно
    не даремно потрапив сюди.
    Від думок уразливих ,шалених
    треба було кудись утекти.
    Так байдуже все, наче в запасі
    маю декілька нових життів,
    і якщо помилився наразі -
    у новому все буде як хтів...
    Ну а це-на смітник,курям - на сміх .
    Людям - вірю, вони таки є-
    я залишу написаний наспіх
    чи то вірш, чи то серце своє.
    А вона...а вона не читає
    ні віршів,ані ліній долонь,
    ні мене...так безодня чекає
    і зове - підійди ,охолонь.
    А мене...а мене вже немає.
    В ліжку - поруч, насправді - чужі.
    Ще сьогодні пишу, та хто знає...
    Завтра краще сховати ножі !

    08.12.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  39. Світлана Пирогова - [ 2023.12.08 11:04 ]
    Кальвілем пахне світ

    Вже січень, а не видно апліке морозне,
    І не танцює в білій сукні заметіль.
    Лиш на столі у кришталевій вазі рози,
    І поряд пахнуть сніжні яблука кальвіль.

    Зривали разом бережно у пізню осінь...
    Ще скачуть спомини якимось табуном,
    А в серці проросло гілля колюче сосен,
    Притрушене, мов снігом, в*ялим тютюном.

    Вже січень, а в зими краплисті сльози.
    Не замерзають почуття, не снився й лід.
    Ще на столі у кришталевій вазі рози,
    Сухі пелюстки... Лиш кальвілем пахне світ.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (3)


  40. В Горова Леся - [ 2023.12.07 09:08 ]
    Оксамитниця



    З ранку сàмого ожеледиця
    Виграє кришталевим відблиском.
    Подивися- під ноги стелиться
    Як ти любиш- покірно й віддано.

    Така чиста, ніким не торкана,
    Пофарбована в синє променем,
    Не зім'Ята чужими кроками,
    І ніким іще не підкорена.

    Лиш для тебе одного звечора
    Дощ в обійми морозні сипався .
    Ти упасти на ній приречений,
    Як замерзла моя оксамитниця.

    Я її у руках не втримала,
    Бо злітала з моєї ніжності,
    І до тебе торкалась крилами,
    Та ставала від того грішною.

    То ж ступай лиш туди, де всипаний
    Мій кришталь відгорілим порохом,
    Я ж відлиги в зими проситиму
    Й оживлю оксамитницю подихом.
    12.2022.


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.97)
    Коментарі: (2)


  41. Юрій Левченко - [ 2023.12.06 18:15 ]
    Жаліти про кохання...
    Душа до скону вигоріла вщент.
    Вона померла, я її не чую...
    А у мізках, як вирок- той момент -
    позвав її, холодну і чужую...
    Жаліти про кохання - вище
    зло.
    Та я жалію, Боже, як жалію!
    Воно і їй в житті не помогло ,
    мене ж убило...і я досі мрію,
    щоб не зустрілись, щоб не прожили...
    Довіку щоб не бачились ніколи.....
    Ці двадцять років - наче б не були...
    Лиш син хай буде - он прийшов зі школи.
    Жаліти про життя - ще більший гріх.
    Та грішний- і від нього теж далеко
    Не можу тих пробачити утіх,
    які собі дозволила так легко.
    ДовЕла так собі, що краща всіх,
    мені ж привезла сум, слова брехливі.
    І десь у схові лютий звір заліг...
    Тепер він - цар! Ми ж більше не щасливі...
    І день по дню нарощує туга
    Свою міцну непереборну силу.
    Ти- іграшка в її руках , слуга
    свойого болю, що не має тилу.
    Жаліти про кохання - це мабуть
    прирівнює мене до форми смерті...
    Тепер - я Звір! І знов готовий в путь,
    хай без душі, і хай стежини стерті....

    06.12.2023


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (5)


  42. Марія Дем'янюк - [ 2023.12.04 20:14 ]
    Вічна розмова
    У сні я дитина, бо маю матусю і тата...
    Матусенько, люба, я можу тебе обійняти!
    Відчути твій подих і теплі долоні на скроні,
    У вічі твої зазирнути небесно-бездонні,
    Промовити ніжне: мамуню, люблю, пам'ятаю...
    Й почути омріяне: доню, рідненька, я знаю...

    Чекаю на нічку - наснись мені, матінко, знову,
    У зоряне небо тече наша вічна розмова...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (2)


  43. Марія Дем'янюк - [ 2023.12.04 20:14 ]
    Вічна розмова
    У сні я дитина, бо маю матусю і тата...
    Матусенько, люба, я можу тебе обійняти!
    Відчути твій подих і теплі долоні на скроні,
    У вічі твої зазирнути небесно-бездонні,
    Промовити ніжне: мамуню, люблю, пам'ятаю...
    Й почути омріяне: доню, рідненька, я знаю...

    Чекаю на нічку - наснись мені, матінко, знову,
    У зоряне небо тече наша вічна розмова...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  44. Сергій Губерначук - [ 2023.12.04 10:28 ]
    Біля тебе
    Де літо
    гойдає бірюзові віти,
    де з неба
    в безодню падають зірки,
    засну я,
    немов ледь-ледь помітний вітер,
    у вербах
    навколо райської ріки.

    Там тихо,
    самотнім бути там не тяжко.
    Там квіти,
    які для іншої зірву.
    Там зранку
    мене розбудить райська пташка.
    Там спокій,
    що біля тебе не живу.

    Приспів 1: Я біля тебе. Я біля тебе –
    не живу.
    Я біля тебе, біля тебе
    не живу!
    Не живу.

    Волосся,
    в якому я заплутав крила,
    та й очі,
    в яких я по́ночі літав,
    та й тіло,
    яким ти інших полонила,
    просити
    і повертати перестав.

    Приспів 2: Я біля тебе. Я біля тебе –
    перестав.
    Я біля тебе, біля тебе
    перестав!
    Перестав…

    Не знаю,
    чому так гину за тобою.
    Не знаю,
    чому одну тебе любив.
    Ти впала,
    мов рання зірка, Бог з тобою, –
    бо й Бога
    я біля тебе загубив.

    Приспів 3: Я біля тебе. Я біля тебе –
    загубив!
    Я біля тебе, я біля тебе
    загубив,
    загубив…

    Де літо
    гойдає бірюзові віти,
    де з неба
    в безодню падають зірки,
    засну я,
    немов ледь-ледь помітний вітер,
    у вербах
    навколо райської ріки.

    Там тихо,
    самотнім бути там не тяжко.
    Там квіти,
    які для іншої зірву.
    Там зранку
    мене розбудить райська пташка.
    Там спокій,
    що біля тебе не живу.

    Приспів 1.


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Матіоловий сон», стор. 87–88"


  45. Світлана Пирогова - [ 2023.12.04 10:18 ]
    Зима вишивала кохання на щастя
    Засніжене місто - зими вишивання,
    Нитками біленькими на полотні.
    І сонця проміння в природному жанрі
    Так мило всміхнулось тобі і мені.

    Засніжене місто, і вишивка сріблом
    Сліпучо блищить на вчорашнім снігу.
    Без тебе не можу, й тобі я потрібна,
    Тепло відчуваю, любові жагу.

    Засніжене місто у гладі білястій,
    Калиновий глянець додав їй штрихів.
    Зима вишивала кохання на щастя,
    І разом зустріли ми сонячний схід.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (4)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2023.12.04 00:00 ]
    Диво неймовірних чар
    І
    Твоя душа - як бісеринки-зорі,
    На темнім небі блискітки ясні,
    То пісня у розквітлому мажорі
    Являється принадливо мені...

    Тональності, як хвилі на Босфорі,
    Переливаються у вишині.
    Небесний спів на лагідній опорі
    Хто ними так чарівно гомонів?!

    Кричить зимова хуга: "Вже доволі!"
    І сипле в очі цілу жменю кпин,
    Міняє настрій дикістю сваволі...

    Та боре їх одна з твоїх таїн -
    Бо там -- Любов-Богиня -- сила долі,
    Еолової арфи щемний дзвін.

    ІІ

    Еолової арфи щемний дзвін -
    Це твого серця надтонка мембрана,
    До передчасних приведе сивин,
    Коли торкнешся грубо, зойкне - рана...

    Як хочу я уникнути провин,
    Не впасти до жорстокості тирана...
    Кохання золотий аквамарин
    Нас обів'є тоді, немов нірвана.

    О знаю: все одно вкраде Мара
    Хвилини радості, в огидні шори
    Вбере миттєвості життєвих драм...

    Та не відчуть без цих акордів горя,
    Яка прекрасна щастя дивогра -
    То ендорфінів фантастичних море.

    ІІІ

    То ендорфінів фантастичних море
    Вони мов ельфи, оточили нас,
    В леліянні, п'янкій солодкій зморі
    Минав у щасті непомітно час.

    Забулися розпуки дні суворі,
    Ми линули увись, аж на Парнас,
    І очі сяяли далекозорі,
    Шлях торував окрилений Пегас.

    Як стріли, до підков не долітали --
    Всі підступи ворожі - се ля ві* -
    Летів кудись убік собі помалу,
    ..
    Бо по руках був зв'язаний борвій...
    Гормони радості нам вальси грали,
    Які розлиті в небі, мов живі.
    __________________________
    *Се ля ві - таке життя (фр.)

    ІV

    Які розлиті в небі, мов живі
    Так хочеться любов'ю світ обняти,
    І зупинити гради божевіль,
    Жахливе мракобісся дурнувате,

    Яке сльози не варте удови,
    Сестри, матусі... Краще розіп'яти
    Одного нелюда чумного, щоб нові
    У цій війні закінчилися втрати.

    Нехай зірки лиш падають униз...
    Природа поміж верб чи осокорів
    Людей утішить ласками беріз...

    Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?
    Кохання нам потрібен парадиз...
    Німіють щастя висі неозорі.

    V

    Німіють щастя висі неозорі
    Кохання чують музику вони --
    Освідчення в щемливому мінорі,
    Де звук скрипковий, ніжний, осяйний

    Тремтить, аж серце тепле упокорить,
    О скільки в нім краси і новизни,
    Де голоси божественого хору,
    Неначе птаство гомінке весни.

    Але секунди, септіми й тритони*
    Ввірвались дисонансом, як ковід,
    Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...

    Та Бог Ярило чар являє свій,
    Знов консонансів скачуть білі коні,
    І співом зависають у траві...
    --------------------------------------------------
    *Секунди, септіми, тритони - музичні інтервали, дисонанс,
    консонанс - неприємний і приємний звук гармонії, також із сфери музики.

    VІ

    І співом зависають у траві...
    Пісні найкращі - лиш для тебе, люба,
    В моїй вони рояться голові,
    Наспівують їх мимоволі губи.

    Натхнення вітре чарівний, повій,
    Могутністю розвихреного чуба.
    Розтопить сонце хмари грозові --
    Хай світ увесь мої творіння любить!

    Якщо осатанілий графоман
    Судитиме з нахабством прокурора,
    Обмови напускаючи туман,

    Стрибог його суворо переборе,
    Хіта харизмою уб'є дурман,
    Леліє радість між сумних історій.

    VІІ

    Леліє радість між сумних історій,
    Розвіє геть розпачливі думки.
    Засяє ніжно сонечко надворі,
    І усміхнуться уночі зірки.

    Хоч іноді хай ласкою говорить
    Життя, що все нам робить навпаки.
    "Втопитися" в горілці, у кагорі
    Буває, дуже хочеться таки.

    Та чи врятує забуття хвилинне
    Від холоду розвихрених завій?
    Бо щастя птах од цього не прилине...

    О де ти, любий вітре-весновій?
    Дай насолоди любощів дитинних...
    Едем уяви родить соловій.

    VІІІ

    Едем уяви родить соловій
    Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
    Утілилась моя найкраща з мрій...
    Я вдячний Вам, Боги мої, о небо

    Ці узи доленосні не порви --
    Бо стану бранцем темного Ереба*,
    Впаду на квіти щастя неживі...
    Дай вижить, доле, пригорни до себе.

    Хай небезпеками випробувань**
    Життя, бува, виводить нас із раю,
    В дугу згина її могутня длань,

    Але дарує витримку безкраю,
    І міць, коли стискає біль страждань,
    Вогнем пекельним спротив наростає.
    ______________________________
    *Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)
    **ВипробувАнь - автрський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий ідіотський наголос.
    ІХ

    Вогнем пекельним спротив наростає.
    Буває, сперечаємося ми --
    В емоціях доходим до одчаю,
    Словесні роздирають нас громи.

    Щось поміж двох чорнюще виростає,
    Не раз уже і грюкали дверми,
    Ревнуючи, доходили до краю --
    Зомбовані підступністю пітьми.

    Та промінь сонця ллється у свідомість,
    Розвіює щонайтемнішу з хмар,
    Зникають нервів збурених судоми...

    Кохання, як музичний знак бекар,
    Все відміняє, мов чарівний пломінь,
    Імла водою заливає жар.

    Х

    Імла водою заливає жар
    Розсипавши іскрини, як намисто,
    Вітає нас ошатний будуар,
    Де піниться шампанське вогневисте,

    І золото душі - ясний нектар,
    Ллємо, немов народу - бандуристи,
    В обидва серця без обридлих чвар,
    У самозабуття бокали чисті.

    Хай світ занапащає підла мста,
    Сама себе жорстокістю карає.
    Дарують солод ніжності вуста,

    Ті пестощі бурхливі дивограю,
    Їх не здолать, хоч морок нароста,
    Цілує смерть північна зелень гаю...

    ХІ

    Цілує смерть північна зелень гаю...
    Народ немов приречений, либонь.
    Війна в могили кращих діток бгає,
    А Чорнобог сміється між долонь.

    Зазнав уже бомбардувань Ізраель,
    І схід близький охоплює вогонь,
    Зоря кривава небо огортає,
    Сивіє світ від горя біля скронь.

    Співаю я про битви неохоче,
    Хай випускають кон'юнктури пар
    Прудкі легкого хліба поторочі...

    Чи воїни, хто у боях, як цар!
    А нам комар вже носа не підточить,
    Краса на попелищі - Божий дар!

    ХІІ

    Краса на попелищі - Божий дар,
    Колись отак любов зродилась наша,
    На вигорілім полі між примар,
    Де гіркоти була допита чаша.

    Мов досконало -- майстер-золотар
    У символах кармічних відображень
    Це почуття високе, як вівтар,
    Для вічності виковує і в'яже.

    Нас хочуть розсварити сили зла,
    Слабкі місця взаємин все шукають,
    Та хай би їх вже трясця узяла!

    Бо не здолати сяйва небокраю,
    Що чорноту випалює дотла,
    Ізнов мертвотну блідість подолає!

    ХІІІ

    Ізнов мертвотну блідість подолає
    Величне всемогутнє почуття,
    Воно з порога смерті до розмаю
    Відновлює своє серцебиття,

    Й здається, що убите - воскресає,
    І оминає сутичок тертя,
    Ще яскравіш, подібно водограю,
    Освітлює красою це життя.

    Хай вороги кохання сатаніють,
    Готують із отрутою відвар,
    Які ж вони ядучі - помсти мрії!

    Мов ППО - іранський "Байрактар"*--
    Так знищує мерзотників надії
    Ймовірне диво неймовірних чар.____________________________
    *"Байрактар"* - безпілотний літаючий апарт, носій ракет і снярядів - озброєння сучасної війни московії проти України.

    ХІV

    Ймовірне диво неймовірних чар
    Любов оця - під враженням і досі!
    Чи знав таку -- не певен я -- й Ронсар,
    До сивини у власному волоссі.

    Кохання справжнє - це вам не бульвар,
    А почуття, де все переплелося,
    З'єднались два світи, немов муар --
    Взаємності величне двоголосся.

    Вдарялися у нього, як об мур
    Всі збочення Содому та Гоморри,
    Вогні пекельні сатининських бур...

    Але загартувались в непокорі
    Моя весна, яку плекав Амур,
    Твоя душа - як бісеринки-зорі!

    Магістрал ХV

    Твоя душа - як бісеринки-зорі,
    Еолової арфи щемний дзвін.
    То ендорфінів фантастичних море,
    Які розлиті в небі, мов живі.

    Німіють щастя висі неозорі,
    І співом зависають у траві...
    Леліє радість між сумних історій,
    Едем уяви родить соловій.

    Вогнем пекельним спротив наростає,
    Імла водою заливає жар,
    Цілує смерть північна зелень гаю...

    Краса на попелищі - Божий дар -
    Ізнов мертвотну блідість подолає -
    Ймовірне диво неймовірних чар.

    18 листопада - 3 грудня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)
















    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  47. Юрій Левченко - [ 2023.12.03 16:07 ]
    Усе , або - нічого!
    Біль- чоловічого роду,
    його я відчув сповна.
    Вбиває він твою вроду,
    у очі проникла вина...
    На поминки зву любові
    всіх тих, хто її ховав -
    вас, хлопчики випадкові,
    хто вміли знайти слова ,
    що легко лягали на душу,
    завжди досягали мети...
    А зараз визнати мушу-
    з душею важкою і ти.
    І точно тепер я знаю,
    що вдіяти мало зміг.
    Не мають шляхів до раю,
    хто гідність жбурляв до ніг.
    А потім вона спаплюжена
    у ліжку смердить обом.
    Під тебе стікаю калюжами
    То з сіллю, то молоком...
    -Якби я була тобою,
    То кинула б певно мене ...
    -А я , коли був собою ,
    то вірив - образа мине,
    не виросте з неї горе
    бездонне...але не забув-
    Це горе втопило море,
    і всіх , хто з тобою був....
    Тепер ми наче не люди,
    якісь механізми в нас
    працюють яро і люто, -
    вони наближають час
    розплати, повернення боргу.
    І принцип єдиний цього -
    мені потрібно що Богу-
    усе , або нічОго!

    18.11.23


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  48. Світлана Пирогова - [ 2023.12.02 11:17 ]
    Чого являєшся (глоса)

    Чого являєшся мені у сні?
    Чого звертаєш ти до мене
    Чудові очі ті ясні.
    Сумні, немов криниці дно студене?
    Чому уста твої німі?
    І.Я. Франко.


    Кохання, ніби полум'я в імлі
    Горить, не гасне і в холодні дні.
    У відповідь - мовчиш, немає слів?
    Чого являєшся мені у сні?

    Вважаєш недоречна ця любов?
    Стиснула серце, ніби в жменю,
    Та очі світло-сині знов
    Чого звертаєш ти до мене?

    Летять всі задуми у клоччя.
    Мені і стіни вже тісні,
    Бо так бентежать в темні ночі
    Чудові очі ті ясні.

    Лоскоче полум'я атла́с,
    і згадую у снах турботи денні,
    Хвилюють очі повсякчас
    Сумні, немов криниці дно студене.

    Триває ночі таємниця.
    Чому не вдвох з тобою ми?
    Беру у руки я вервицю.
    Чому уста твої німі?


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (4)


  49. Юлія Щербатюк - [ 2023.12.01 01:09 ]
    Чому тепер сумні? (бірим)
    Чому тепер такі сумні
    Передзимові сиві ранки?
    Здається, що потоку днів
    Я не учасниця, а бранка.

    Не посміхаються мені,
    Ні сонце, що тепер підранок,
    Ні ці короткі вихідні,
    Що осінь вип'ють наостанок.

    Де все було, як уві сні.
    Стікає ніч поміж фіранок.
    Співатиме свої пісні
    Туманом випитий світанок.

    26-29 листопада 2023 року.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  50. Світлана Пирогова - [ 2023.11.30 11:31 ]
    Як Ви посміли


    Як Ви в мою посміли душу зазирнути?
    Тривожити всі закутки її вві сні.
    По суті розумію, що паром Ваш вутлий,
    Він плистиме рікою тільки навесні.

    Як Ви в мою посміли зазирнути душу?
    І залишитись спомином палким свічі.
    Забути б мені все. Я потушити мушу,
    Бо досі припікає полум*ям вночі.

    Як Ви в мою посміли зазирнути душу?
    У ній осінній присмак. Чи зігріла б Вас?
    Снується знову павутинно-ніжна думка,
    Бо уві сні , неначе зупинився час.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   125