А нам весна защебетала
Розквітла щира , забуяла
У сад Едему проводжала
Його щедротами вражала

Поворкотіла , покружляла
За горизонтом поспішала
Нас віддала малюнкам літа
Від чекаючи привіта

У пісні цій між берегами
Мелодії яскраві фарби
Любові здатної роками
Прожити спільними думками

Уже до осені зібрались
В своїх здобутках постарались
Відповіли , повибачались
Душа з душею обіймались.

Я люблю розгорнутий спів.
Щоби серце – на повні груди.
Й не терплю любити – напів,
Напівправди, напівоблуди.

А в реальнім житті із них
Краще дім сім`ї будувати.
Пестить тихо стриманий сміх,
А у вухах – м`якенька вата.

І як слово впаде не в лад –
Може буть воно непочуте.
У сердечний квітневий сад
Не проллється з нього – отрута.

Я надміру люблю тебе,
Ти зловжити оцим хотіла.
Я не дав. Небо - голубе
Від свинцю обрАз потемніло.

Я на тебе сердитий був…
Та на себе сваритись треба!
На всю правду накласти табу –
Так нашіптує Боже небо.

І життя опускає ниць.
Це стосунків кінця – початок.
Наробили таких дурниць,
А мені за все – вибачатись.

Вже холонеш до мене ти…
Усвідомлюю я провину.
Ти прости, о люба, прости,
Я не вмію наполовину

Ні сваритися, ні любить.
Як і ти, я козак упертий.
Дай цілунку останню мить
Й біля ніг твоїх любих – вмерти!

25 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

А я – немов магнолія ота –
Росту, квітую тихо сам у гаю.
Прийди до мене, люба, золота,
Як сонця, я тепла твого чекаю!

Прийди до мене, в мій духмяний сад,
Допоки ще весна у нім буяє.
І хай не буде вороття назад
Між ласками шаленого розмаю.

Цілунками, вустами говори…
Нехай пелюсточка пелюстку ловить
У пустощах закоханої гри,
У невимовних пестощах любові.

Коли в найвищий увійдем екстаз,
Розчинимось, полетимо в обіймах.
Нехай ніщо не зупиняє нас,
І насолоди стогонів не стримуй!

Прийди до мене, поки є жага,
Допоки ще благовіститься небо.
Бо пропаду в байдужості снігах,
Перецвіту й осиплюся – без тебе!

24 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Я ніколи не сяду без весел в човна,
Без вітрил не пливу в океані.
Моя подруго мила, від чого сумна?
Чом душа, наче далеч туманна?

Чи гостреньких любителька ти відчуттів?
А чи жити набридло на світі?
Позникали з голівоньки думи святі,
Чи химерами всі оповиті?

Доля добра бува. Та буває і зла..,
Занесе на пороги неситі.
Як же можна у далеч пливти без весла,
Ризикуючи вмерти щомиті?

Як же можна пливти по життю без мети?
Все у вас, у жінок – таємниче…
Та подумай голівкою трішечки ти…
Ждеш, що небо до себе покличе?

Чи безсила душа вже боротись зі злом,
Смерті хоче, чортам на догоду?
Ось рука моя дружня і човен з веслом -
Попливемо на чистую воду!

22-23 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Любити життя,
Цінувати миті і часи,
Насолоджуватись тим,
Що маєм ми –
Що може бути кращим,
Мабуть ніхто не заперечить,
Було і буде важливим
В любі століття і віки!
19.04.19 8.30

Білі сльози -
наповнення, Боже,
тонкострунних вишневих дерев
вже опісля зимової прози.
Вже опісля...
(Сніги ж і морози!)
Вже опісля всіх мрев.

Так душа затужавіла плаче,
як минається їй страдна путь.
Люди йдуть, розглядаються, бачать...
Що їм, людям?
Цвітіння неначе.
А душі?
То навернення в суть.

Сім голубів у сонячній ріці
подрібнені на крихти сонця й щастя.
Опісля бур, опісля манівців
мені чи голубам - святе причастя.

Сім голубів нарощені з води,
такі ж прозорі і такі ж хвилинні,

як ранок цей блаженно-золотий,
як я, на трохи птаха і дитина.

Водойми повні береги
У вербах вітер позіхає...
У гладі темної води -
Небесна синь відпочиває...

Ранок туманних верховин
Новому дню заповідає...
Літай подалі від вершин -
Любов сьогодні сповідає...

Сліпить потоків бірюза
Людського серця спілкування...
З крапель струмка потік ріка
Душам світанками кохання

Водойми повні береги
У вербах вітер задрімає...
Над гладдю чистої води -
Голубка з голубом літає.

Стиглих ягід приваблива розкіш
Мов гарячі любові вуста
Грає звабливий , лагідний промінь
Танго осені , вальсу душа

Ми з тобою очей оксамити
Дні короткі у довгих ночах
Наших барв кольорів - фаворити
Талий солод , цілунків каскад

Білим цвітом ранкові світанки
Віртуозність сонат скрипаля
Двох закоханих чари - окраси
Мелодійність весняного дня.

Ізнов під віконцем стара абрикоса розквітла.
Злетілися бджілки до неї на радісний трунок…
Я дякую, Боже, за цей осяйний подарунок,
Що в душу мою найчистішим вливається світлом!

2019

Так давно не гуляла я небом...
Так давно не трималась за хмари...
Так давно не лилися в долоньку
Золоті сонцемісячні чари.

Коли небо сміється в росині,
Коли сонце кульбабу вітає -
Смуток тане у чистій сльозині,
Ранок світлом усе напуває.

Як зоря усміхається красно,
Небо місячно казку шепоче,
І спалахують вогники ясно -
Всесвіт щирих обіймів хоче.

По сльозині чи то по зорині
Вічність ніжно потрапить у душу,
Я тихенько дивитимусь в небо,
Я Причастя Землі не порушу...

Гіацинти цвітуть – розмаїто, духмяно, красиво –
Феєрверки барвисті на славу весни на землі!
Надивитись не можу на це несподіване диво!
Жаль, що з ним не знайомі ні бджілки, ні ласі джмелі…

2019

Тепло десь згинуло…
Вітрисько входить в раж
І гне дерева,
Грається гілками.
А кущик прИмули,
Мов ніжний флердоранж,
Білесенькими
Сяє квіточками…

2019

Задрімало плесо дніпрове,
Ми із нічкою тут – самі.
І неон мерехтить ізнову
Заспокійливо, мов камін.

А надворі – тепло, весняно,
Чеше ніч золоту косу.
Пам`ятаєш, ми вдвох, кохана,
Задивлялись на цю красу?!

Задивлялися, милувались…
Аж тепліла навкруг зима!
Чом так щастя кохання мало?
Чом же поруч тебе – нема?

Лиш у тьмі величній іскриться
Темно-синій велюр небес.
Пестить він красу світлолицю,
Ніби я у ту ніч – тебе!

30 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Білим шовком маскуючи терни
При дорозі лягла полотном
Прикладала до трав мої рани
Так образи лікуєш добром

Пильна ,щедра , надійна опора
Цього світу квітуча душа
и настільки велика , і власна
Що у кожного тільки своя

Додаєш нам терпіння , і віри
Для слабкого підставиш плече
Це цінують дорослі , і діти
ББо ти все що для нас головне

Тобі вдячний за власну підтримку
Віртуозний практичний сюжет
Я поставлю десь кому , десь крапку
Занотую повчальний момент.

Не сумуй, моя кохана,
Днів печальних не лічи.
Ще твоя сердечна рана
Тихо заживе вночі.

Йде по струнах душ гліссандо,
Знову разом квіти ці –
Оксамитова троянда
Й фіоленький* гіацинт!

Пахощі перемагають,
Аромат п`янить усіх.
І веселка у розмаї
Уклоняється красі!

*Фіоленький – свідомо вжитий авторський словотвір.

25 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Така шляхетність у твоїх очах –
Емоції, весь розум, полонила.
Там бачу вись, куди возносять крила,
Яка вгорі тремкоче на вітрах.

Небесна світлосте, указуй шлях
І еталоном із чеснот будь, мила!
Лиш ти мені великий світ одкрила,
Енергію дала, що має птах.

Вино страждань моїх – в твоїй долоні.
Історія то мук твого єства,
Це таїна, де прірви є бездонні…

Краса стосунків – сфера то нова!
Ідилія, мов на природи лоні…
Й од щастя загубилися слова!

20 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Іноді, я думаю про тебе...
І тобою дихаю,
Не раз...
Ти - одне із сонць мойого неба.
Розуму мого предивна гра.

Іноді, я думаю про тебе...
І мовчу...
Безжалісно мовчу.
Блискавиці ціляться між рЕбер,
мов от-от дощами потечу.

В цьому танці змішаних мелодій,
У гучному хорі голосів,
Твого серця впізнаю акорди,
Що моіх сягають полюсів.

Іноді, а, може, і частіше...
Я про тебе думаю усе ж.
І тоді народжуються вірші
У душі,
без гриму і одеж.

Це віт судомне колихання –
Сміється місяць із небес.
Я задихаюсь від кохання,
Ним переповнений увесь.

Ох, розбудить би вікна сонні,
Явити давні їм дива –
Я б серенаду під балконом
На повен голос заспівав.

Часи романтики, о де ви?
Сентиментальну ллю сльозу…
Неначе котик березневий,
Я б розійшовся унизу.

І ти б, напевне, зашарілась!
Півонією зацвіла!
Щоб злий сусід осатаніло
Заматюкався із «дупла»!

18 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

На дивовижному каштані
Вмостилась ніжна нічка-пані,
І небо місяцем всміхалось,
Бо з панною воно віталось.

А пані вишивала зорі
Такі яскраві, неозорі -
Чубатих хвиль ясні прикраси
Блискучі гудзики-окраси.

А пані виплітала мрії -
Хмаринам фарбувала вії,
Такі прозорі і тендітні,
Земному світу непомітні.

А пані небесам сріблила,
Як щічку до хмарин тулила,
Яскраві крила...

Як приємно почати ранок з позитива,
Посмішка, доброго ранку сказати чоловіку,
Смачного чаю випити і музику вімкнути для душі,
Проглянути новини,почитати, помріяти,
Підготуватися до справ, з натхненням діяти,
Чудовий ранок, початок нового дня,
Подякувати Всевишнього,
Він завжди поряд, підтримка,
Щасливою відчувать себе!!!
12.03.19 8.48

За зрілістю приходить старість,
З сідим волоссям на чолі,
Якщо зустріть цей вік поважно,
То й мудрість прийде на поріг,
Можливості в цей вік –безмежні,
Час вільний – в досталь,
Цікавих справ, захоплень,теж,
Потрібно лише добре знати,
Що все залежить від цілей, планів,
Бажання насолоджуватися життям!
11.03.19 8.25

Чом ти, весно моя, спохмурніла?
Потьмянів, наїжачився луг.
Де усмішка твоя звеселіла,
Чом пронизливий вітер не вщух?!

Поривається він воювати –
Гнеться, гнеться додолу верба.
Темні хмари пливуть шаруваті,
Наче в них оселилась журба.

Суне-плине флотилія суму,
Синь чарівну вже заволокла.
Дня весняного світлу задуму
Поглинає холодна імла.

…Та раптово неону вогнями
Опромінився весь небокрай!
То весна засміялась піснями –
Душу змерзлу мою зігрівай!

11 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Романтика осіннього романсу -
Мотивами грайливі кольори...
Мелодії злітаються до ритму -
В очах вальсують іскорки роси...

Окутує волога прохолода -
Мінять крона зелену - вбрання...
У глянці популярності природа -
Її барвиста , вичурна краса...

До лісу манять ласуни - гостинці -
Маскуючись під листом , у траві...
Різноманіття щедре у корзинці -
Підносим радість ласощів собі...

Романтика осіннього пейзажу -
Курличуть , відлітають журавлі...
До дому , чи до іншого порогу -
Пливуть яскраві долі міражі.

Так хочеться втекти від себе -
своїх обов*язків , і знань
Зібрати все своє відверте -
стати паломником бажань

Все повернуть в дитячу примху -
довіру , віру , простоту
Складать з хмаринок мульт - картинку -
з розбігу впавши у траву

Вдихнути аромат ванільний -
на повні груди , до схочу
Почути мамин голос ніжний -
її турботу , теплоту

Якісь трапляються події -
уже позаду томна даль
Ми потребуєм чути мрії -
дегустувати їх нектар.

Вона вже холоду не здасться –
І пестить сутінь запашна.
Не йду, лечу – вдихаю щастя –
Нарешті вже прийшла весна.

І я знетямився неначе –
Зима-тюрма була важка.
І сам тепер од щастя плачу,
Мов скинув з пліч льодовика.

О любий березню чудовий,
У молодість мене зови.
Я мов народжуюся знову,
Як од Трипілля – рік Новий!

І хмар важких немає вати.
І небо чисте, як роса.
Співати хочу, щедрувати –
Яка краса, яка краса!

І навіть радістю іскриться
Вечірня місячна імла.
Якби ж зі мною, світлолиця,
В цю мить прекрасну – й ти була!

8 березня 7527 р. ( Від Трипілля) (2019)

Мені колись циганка ворожила,
що доживу до ста, як не умру,
і що тоді нова чекає мила,
коли забуду першу і стару.

І ось тому, як незабутня казка,
явилась ти, аби у серці знов
заворушилась ластівкою ласка.
І що то є, якщо це не любов?

Подякуй долі, що і це немало,
коли приходить перша і остання.
За всі мої печалі і жалі,
за те, що я не перший на землі,
ти обняла мене й поцілувала,
а я й не знав,
          що це уже –
           прощання.

08/03/19

Що мені в житті допомога,
Перш за все – це віра,
Всевишній поряд !

Звертаюся до нього я щодня:
Сила Божа, сила Небесна,
Защити і охрани нас,
Ангели – хранителі,
Крилами охраніть нас !
4.03.19 10.15

Домашній затишок,
Бажання кожного мабуть,
Потрібно неабияких зусиль,
Створити простір для життя і мрій!

Крім стін, які як кажуть,
Теж допомогають,
Комфорт, тепло,
Повітря чисте,
Квіти в домі,
Як це гарно!

А головне – це почуття,
Що в домі, як в фортеці,
Повага,підтримка,
Допомога і любов,
Спокійним, впевненим,
Щасливим відчувать себе!
4.03.19 10.00

Життя – наука не проста,
Крок за кроком – нове, нове,
Виникає на нашому шляху,
Важливо відчувати природу,
Розуміти, поважать людей,
Натхнення, гармонія в душі-
Підсказка прийде завжди
Розвивати свої здібності,
Знання,цінувати час,
Любити все, що оточує нас,
Серце радістю наповнювать,
Посмішку дарувати всім ,
Щасливим відчувати себе,
Дякувати Всевишнього за все!
3.03.19 9.40

Дитина дивиться на світ,
Цей погляд ангела відкритий,
Цікавить наших дітей все,
Ще більше хочуть вони знати,
Всі їхні запитання чому, як, де, коли,
На все ми повинні уважно
І з повагою їм відповісти.

Дитина, як губка в себе все вбирає,
І перш за все - поведінка тих,
Хто поруч, з ким спілкується,
Живе, що бачить, чує.
Здається все так просто,
Однак формуються її манери,
Характер, погляд свій вже є ...

Нікому то думки мої не нові,
Відомі кожному вони,
Тому не слід нам на дітей,
Онуків ображатися,
Ми самі винні, якщо
Непорозуміння і проблеми з ними є ...
2.03.19 8.30

Кохання житиме завжди! навіть коли нас не буде, мов фенікс з попелу встає і знову любе. міліони років все живе вмирає, а коханя завжди грає не вгасає: І в холодну зиму, і в бурю морську, навіть в спеку тяжку Кохання живе = поки бються серця в ритмі одному, не зважаючі на горе, нещастя, всьому що є в нас злому) Коханя все і всіх здолає, і серце так радіє, так співає) Кохання житиме завжди! і Людина поручь% 01/03/2019/

Вона сміється, наче сипле перлами.
З-під вій іскрять лукавинки і бісики.
Ті очі можуть бути тільки першими-
єдиними. А кожне слово – піснею.

Бо ж руку подала без тіні сумніву,
природно й просто. Темрява розтанула,
як усвідомив у долоні сутнісно
маленький скарб тендітно-порцеляновий.

Вона сміється. Перлів не збиратиме –
з них проростуть лілеї перламутрові.
Збігають миті і стають крилатими, ,
бринять в душі віршами незабутніми…

Діти, онуки – продовження життя,
До них накращі почуття,
І думка в мене завжди є,
Хай їм здоров'я Бог дає,
Про все, що мріють,
Хай здійсниться,
А з мріями надія сниться,
Завжди щастя нехай мають,
Хай люди їм добра бажають! 2009

Своїм думкам не дам я ради,
Вони плетуться в голові,
І не потрібні їм поради,
Не сплять вони навіть у сні,
Я маю кожну пам'ятати,
Для того щоби запитати,
На що потрібні ви мені,
Мій розум може не бажати,
Проте вони усі мої… 2009

Ми зустрінемося навесні,
Як розтане остання сніжина,
Я мов лебідь до тебе полину
Наяву, не лише уві сні…
Ми зустрінемося навесні.

Ми зустрінемося навесні,
І підемо в зелену діброву -
Шаленіти од пристрасті знову -
Під чудні солов`їні пісні.
Ми зустрінемося навесні.

Ми зустрінемося навесні,
Коли всі нас полишать напасті.
Ця зима – лиш прелюдія щастя –
Вже готує розмаєві дні.
Ми зустрінемося навесні.

Ми зустрінемося навесні
Після довгої, мила, розлуки,
Завмирать од солодкої муки…
Вийми душу, о люба мені!
Ми зустрінемося навесні!

20.12.752 р. (Від Трипілля) (20.02.2019)

Небо потемніле над землею
Тугою усе заволокло.
До душі шляхетної твоєї
Дай мені торкнутися крилом.

А моя собі шукає спокій
Чи знайде - неначе уві сні –
Затишок в очах твоїх глибоких,
Десь на їх смарагдовому дні?

Розсипи зірок, як аметистів,
Заховались поміж ніжних вод.
Б`ють джерела там у них пречисті –
Промені духовних насолод!

Розтопили холоди узимку
Світлі думи, вчинки і слова.
Теплі хвилі дружньої підтримки
Спромоглися сотворить дива!

Наче звуки чарівливі наю
У твоїй заховані душі.
До глибин із ними поринаю
І злітаю з ними до вершин.

Ти сказала: певно, тимчасове
Мною це захоплення твоє…
Та живе у ньому віще слово,
Що у вічності гніздо зів`є!

15.12.7526 р. (Від Трипілля) (15.02.2019)

А вже весна долоні прикладає
до голого бентежного гілля.
– Не вір теплу! Нема його, немає, –
холодний вітер із-за небокраю,
а з ним глибинна і дивинна жля.
А вже весна сонцями дні полоще,
хоч лютий, лютий у календарі.
Душа й собі – розвоями на площі,
душа й собі вивільнюється з мощей
і лине вільноптахою д’горі,
бо то весна.
Можливо, і зрадлива.
Нехай.
Нехай співають горобці.
Веселощів їх – повна жменя, злива.
Ріка їх, многожильна й говірлива,
напише тихий усміх на лиці.

Коли любов'ю пахне і весна
свої права качає в повну силу,
ми віддаємось почуттю сповна
і де б тоді по світу не носило,
хміліємо, буває, без вина,
коли приходить щастя і весна.

І навіть лютий майже не лютує,
зими уже не видно із вікна,
мороз на шибі іній не малює
і гніватися на погоду всує,
адже вона усюди чарівна,
коли приходить щастя і весна.

А на зорі, коли ще місяць вповні,
за обрії спадає пелена,
ясніє на лісистій оболоні,
і сонцю підставляємо долоні,
і явиться ось-ось вона одна,
коли любов чекає і весна.

14/02/19

I'm not trying to pretend
But it's simply who I am
Girl with pain instead of smile
Let me dance here for a while
And I'm not trying to be good
It's just my natural mood
I see your face and start to cry
Loneliness is a friend of mine

2018

Дещо сказати тобі я мушу
Про дівчину, що тебе цілувала.
Якби вона вміла, то вилила б душу
Про кохання, яке ще не знала.

Якби вміла вона малювати,
То дала б на картині вам крила,
Щоби в небі разом блукати,
Коли по землі ходити не сила.

Якби вона здатна була творити,
То створила б іншу планету,
Щоб вам двом лише там говорити
І дивитись на зірки, комети.

Якби вміла вона співати,
То у пісню вкладала б моменти,
Щоби потім було, що згадати,
Відтворити всі спільні фрагменти.

Але правду сказати мушу,
Про дівчину, що тебе цілувала.
Всі слова, в які вклала душу
Вона лиш для тебе їх написала!
2019

***
Глинобитне усе… І Едем, і дорога до пекла,
І вино, що у істині й славі шукає себе.
І та кров, що на тілі, на рані спеклась і затерпла,
І чужі голоси,
І святий у човні,
Що до берега вічно гребе.

Глинобитні підлога і стеля у райській оселі,
Що на човен той схожа,
А часом – таки на труну…
Керамічно заклякли у просторі числа і весла,
І сліди по воді, по яких я нікуди не йду.

І не йду, й не вертаюсь,
А стою…
Чи гарцюю на місці?
І на місяці бачу ті плями, що сонцем були.
Я молюся без слів,
Я вимолюю моці у віці,
Що, дасть Бог, то на голову впевнено й м’яко впаде.

Ні, не каменем. Ні! Глинобитними фразами неба,
Що, як tabula rasa, ще не читані досі ніким.
Вигне шию світанок, мов іконою писаний лебідь,
Й попливе без човна
До людей, що сумують за ним.

27.01.19 © Василь Кузан

Сніг іде, запрошує на лижі
і веде дорога у ліси,
де із віт звисають дивовижі
білої зимової краси.

Ти і я. Лещата – цілиною,
обіруч – тонелі та мости...
Ой, не уженусь за молодою.
Сили є. Далеко до мети.

Ех, якби мої минулі роки,
то які би милі намотав,
щоб не обійшла мене під боком,
не пірнула нявкою у став.

Видно і мені як Лукашеві
вити вовком у пустелю дня.
Віддаю лижню. Хай королеві
йдеться ще сьогодні навмання.

Хай у неї доля не пропаща,
поки я не стулюю очей.
Колія вирулює у хащі,
де чекає щастя Берендей.

Де лежать оголені і босі,
наче на потіху у юрби,
сосни без кори, дуби у мосі,
кинуті людьми на поруби.

Та Борей усе це поховає
в заметілі білої краси.
Поки обганяємо ліси,
віхола сліди позамітає...
Разом добігаємо до краю.
Дай любові, Господи-єси!

01/19

Печаль там, де її не чекають,
Де вночі забувають про сон.
А вона пустоту відчуває,
І з серцем стучить в унісон.

Вона тиха і скромна жінка,
Що шукає місце в житті,
Де б знайшлася її зупинка,
Де б зустріли її в доброті.

Вона легка і дуже тендітна,
Тільки її не чекають ніде.
І до кожного так непомітно
Навшпиньках печаль іде.

А вона ж хоче теж опіки,
І як жінка, щастя й вогню,
Щоб хтось цілував їй повіки
І був за міцну їй броню.

Тож якщо завітає печаль,
Не цурайтесь її ніколи,
Бо і в неї є той ґрааль,
Що засліпить весь світ довкола.,
2018

Щоразу, коли закриваю очі,
Щомиті, коли поринаю у сни,
Бачу образ його серед ночі,
Силует, що стоїть зі спини.

Він на пальчиках тихо підходить,
І за руку мене беручи,
В сновидіння теплі заводить,
Де від світу усі є ключі.

Він до мене звертається ніжно,
Адже знає, що саме вночі,
Без всіх тих речей маніжних,
Я перші складаю вірші.

Він манить своїм поцілунком,
Спокусливим поглядом кличе,
І є тим чарівним дарунком
Натхнення, що світ мені зиче.

А згодом в обіймах ласкавих
Вітаємо сонячну днину.
І в промінях нових й яскравих
Останню проводим хвилину.
2018

А ти казав, я ні на що не здатна,
До чого б не бралася - не моє.
"До віршів, -, судиш, - не удатна,
Це лиш захоплення твоє."

Сміявся, що моя французька мова,
У мед солодкий додає кислинку.
Закоханість ж моя - раптова,
"Минеться швидко, за хвилинку"

Не вірив й в те, що буду мати щастя,
Що в натовпі я буду виділятись.
І я сказала тобі "Досить. Баста.
Подивимось, хто ще буде сміятись"

Я не брала слова ці до обіди,
Але й за принципи не ставала ніколи.
І оминала рух суспільної орбіти,
Навіть тоді, коли дивились всі довкола.

Не була горда, та жила сміливо,
Завжди тягнулась до людей успішних.
І пам'ятала, про свій пункт "важливо",
Що рятував мене у дні невтішні.

Були пораски, та були і перемоги.
Мій шлях був сповнений камінням.
І деколи підкошувались ноги,
Та я все рівно рухалась невпинно.

І от у мить, коли зустрілися ми знову,
Ти був здивований моїм здобутком.
Почав заводити розмову,
А на обличчі покривався смутком.

Питав: "Як справи, як минув цей рік?"
А я: "Ma vie est magnifique!
- Ти знов сама, напевно, як торік?
-О ні, удома жде коханий чоловік.

- Вірші не пишеш вже давно, правий?
- Ні, вчора вийшла збірка "Кошик мрій".
- А в Щастя, мабуть, смак гіркий?
- Рецепт на нього в мене свій.

І стих відразу голосний у тебе сміх:
- Як досягти же успіху людського?
- Секрети тут, - кажу, - є різними для всіх,
Моя удача полягає в цьому:

Щасливим завжди буде той,
Хто на інших не буде зважати,
Хто йтиме до цілі, як герой,
Той високо в небі буде літати!
2018

Комусь здається світ наш дивним,
щоб жити в ньому, треба бути сильним,
Але відчути треба все,
тоді життя щось принесе...

Життя- це простір, сенс буття,
часова хвиля, ритм серцебиття.
Все було добре, та Вона...
відкрила сенс мого життя!

Не відриваючись від книг,
я прочитав багато з них,
та познайомившись із нею,
я знав, вона буде моєю!

Я довго думаю, гадаю,
ну що ж до неї відчуваю?
До дум своїх я прислухався,
здається, в неї закохався.

Почав шукати я щоночі,
хто про кохання щось бурмоче,
в книжках шукав вірші, загадки,
хоча, я мав свої здогадки.

І все ж, нічого не знайшов,
додому я ні з чим прийшов.
Але на ранок зрозумів:
відгадку я знайти зумів!

Кохання- це глибока сила,
вона мене цим спокусила,
це птиця сонця та вогню,
Яскраві мрії під час сну.

Тому я довго не барився,
від щастя я аж заіскрився.
Коли сміливості набрався,
Я в коханні їй зізнався.

Мій сон спіймав тебе
Тенетами кохання.
Відчувчи й в них себе
Пізнала я бажання.

Бажала бачити та жити
в твої омріяних думках.
І все життя тебе любити,
Тримати й щастя у руках.

Я мріяла про "Нас" давно,
про той прекрасний танець.
Та, мабуть, ти не в це кіно
Отримав роль "коханець".

І знаєш, важко мені було
Здобути знову самоту,
Та раптом, все само минуло
Знайшовши тишу золоту.

Я глянула на світ щасливо,
Додала барви в сірі свої дні.
І все мені здалось можливо,
І знов засяяли мої вогні.

Отож, почнімо жити далі,
Ловити сонця промінці.
І в світлі бачити деталі,
Тримати міцно їх в руці!

Тут думи в відчаї проходять
Бринить душа, немов струна
І знов спокою не знаходить
Кругом де глянь, скрізь далина.

Немає милого обличчя
Очей блакитних теж нема,
Тут все чуже і все незвичне
Навколо лиш одна зима.

Де ти кохана, серце моє
В цей хмурий і зимовий час?
Немов у кішки тіло твоє
Хотів би пригорнуть хоч раз.

Відчути губ медових дотик,
Серденька палкого биття,
Твій блиск очей немов наркотик
Нема без тебе тут життя.

Лиш існування день від днини,
Із дому спогадів тепло,
Тебе б на мить, хоч на хвилину
З тобою все щоб ожило.

Щоб знов хотілися літати,
Щоб серце знов, як в юнака
У грудях почало стрибати
Й накрила хвиля враз п’янка.

Жага і пристрасть, знов зізнання…
Пірнуть у вихор почуттів,
І кожен раз, немов в останнє,
Щоб весь у полум’ї горів.

Та ось я відкриваю очі,
Це все - думки, і все - дарма...
З тобою поряд бути хочу,
Але навколо знов зима.

Січень 2019

Це ліхтарів таємні письмена
зриває вітер, в ніч жене причинно.
Війна снігів, миттєвостей війна.
У цій війні хтось плаче, мов дитина.

А письмена впираються «під дих»,
аж тисне в груди, млояться завії.
Проз другу ніч – елегій вищий стих.
Проз третю ніч – молитва до Марії.

Падуть рої сніжинок у сувій.
І слів нема, нема числа і ліку.
Іде війна миттєвостей і мрій.
Одну лиш ніч, і віч
-ність, і
довіку.