Он говорил ей тихо-тихо - "расти большой".
Она играла гаммы, была свежа.
Тогда ещё не знали, как хорошо,
Как прорастал в смешной спине у неё кинжал.

Дразня наклоном и придыханьем её плечо,
Склониться в томном, склониться в жалостливом над ней.
В былые годы, в такой дырище айда ещё
Любить искусство, тонких женщин и лошадей.

Она в гостиные появлялась уже в дыму.
В глазах еёшных роились брызги ага-ага.
Он был не стар ещё, был не грузен, а потому
Он говорил ей: я покажу тебе берега.

Он карамболил с заплечной лампой, как Алладин,
На новом фронте непобедимый её солдат.
А то, что дальше у ней по тельцу потёк бензин,
В том ни усатый, ни полосатый не виноват.

Прошло столетье, потом полвека, потом февраль.
По телевизору на Дискавери крутят нерп.
Заходят глюки на поэтический фестиваль,
И гонит воды куда-то к морю холодный Днепр.

Неприхотливо кишащий мелом, как дождевик,
Старик по сходням в библиотеку идёт босой.
В библиотеке ведь не потеряна для живых
Мария Лазич, невыносимая, как Лазо.

2012

Ми розлучились, так і не зустрівшись.
Пішло минуле у зворотній бік,
Але сьогодні ти явилась віршем
І душу спогад полум’ям обпік.
І я – не я стою на перехресті,
Немов одвічний слова пілігрим.
Ми вже зустрітись маємо нарешті,
Та недостатньо ще для цього рим.
О, творчі дні, повік благословенні!
Ласкаве сонце, небо голубе...
Я кожну мить знаходжу у натхненні
Хоча б маленьку часточку тебе.


08.06.12

Кофе, корица...
Ну, как же,а соль...
Только крупицу,
как тайный пароль.
Нежность осталась,
но чувства острей!
Ты настоящий,
уйдем от гостей.
Бросим минутки
мы в чашечки кофе...
Пусть будет так,
словно мы незнакомы!
Словно впервые
у этих дверей.
-Здравствуй,-
мне скажешь.
Ведь ты же мудрей!


06.06.2012

Торкнися уст моїх мовчанням,
Пестивим звуком тишини
І у любові мить останню
Блаженством раю огорни.
Лише не дай душі мовчати,
Аби , відклавши ліру вбік,
Я за утіхи срібні ґрати
Снагу живцем не заволік.

06.06.12

Здесь, куда ни сунься, всюду люди.
Где бы нам ни жить, назад ни метра.
Номерки и страсти о посуде,
Заспанный балкон, метро и ретро.

Мне сойдёт билет второго класса,
Пайка снов и задыханья птичьи.
Чем заворожить всю эту массу?
Чем обнять всё это безразличье?

В космосе колонок и коленок
На речном неладящемся плёсе,
На краю скупых недооценок
Всё ещё, быть может, рассосётся,

Где в плену напрасной доброй мины
Долгими, запутанными днями
Жёлтые, бесправные равнины
Говорят лихими тополями.

2012

Жизнь трепетно напишет о любви
Прекрасных слов извилистую вязь,
Где губы пахнут мёдом, не таясь,
Где по траве гуляли босиком
Вдвоём...
Ночь трепетно напишет о любви
Прекрасных слов серебряные нити,
Связав на память узелки открытий,
Где мы с тобою в сумраке ночном
Вдвоём...
День трепетно напишет о любви
Добавит прозу встреч и расставаний,
В траве рассыпав лепестки признаний,
Жизнь трепетно напишет о любви...

Обсію поцілунками долину
І проростуть солодкі відчуття,
Що я люблю тебе одну – єдину
Не день, не два, а довше, ніж життя.
Двох гір торкнуся сонечком долоні,
Війну жагучим подихом на них .
Опісля бурунів розлук солоних
Я б тут навіки вічні , лігши, стих,
Щоб усміху твого ясний півмісяць
Мою сльозу голубив уві сні,
Від радості, що я в тобі вознісся
У раювання висі чарівні.

04.06.12

Подаруй мені трохи дощу,

Я безмежно його так люблю!

А живу тут у дивній пустелі,

Місяцями ні краплі над стелю.


Подаруй мені радість мою,

Так безмежно його я люблю!

Та йому не потрібна, байдужа,

Я від спраги безсила, мій друже!


Подаруй мені трохи душі,

Заховалася вся у дощі,

А його все нема і нема,

Любий мій, де твоя пелена?


Ти прийди,залишайся, будь тут,

Бо охопить мене, наче спрут,

Дика спека, без жалю і втоми...

Я не прийму від тебе відмови!


10.07.2011

Вишня тихо схилила віти:
В’януть діти, уже не квіти,
Вже підліткові вишенята.
Їм би сонця - і справжнє свято,
Зарясніли б червонодолі!
Але щастя не в їхній волі.

Було досить води у домі,
Та прадавній обличчя пломінь
Лиш проміння дарує гомін.

Засвітили собою літо,
Незігріті вишневі діти.


03.06.2012

Весна чекань переростає в осінь.
Весна чекань, – аж квіти побіліли,
Весна чекань чекає, а не просить…
Весну чекань з тобою ми зустріли.
Весна чекань обпалена вітрами
Весна чекань, – злетіли голуби,
Весна чекань завжди хай буде з нами…
Весна чекань, ще трошечки зажди.

2010

Знов квітне вишня,
Ніби наречена:
Цнотлива, недоступна,
Чарівна.

Зігріта сонцем
Й полум’ям тюльпанів,
Цвіте із вишнею
І зранена душа.

Весна прийшла,
Загояться всі рани,
Захочеться так жити
І цвісти.

Набридливе в мить
Стане так жадане,
І сотні мрій злетять
Немов пташки.

Ти , як голубка, в клітці б*єшся,
Коли коханого не чуєш голос.
Як зіллєшся з ним — все минеться,
Сонечко засяє і світу усміхнеться...
2012р

Доброго ранку, тобі до сніданку.
Голубонько, як квітка, ніжно усміхнеться —
Солодкий щем цілунку
Теплом п*янкого трунку.


2012р.

Ночь.Балконный пейзаж городского квартала.
Ветер душу терзает и сверлит глаза.
Тщетно гнала обиду и слезы глотала -
Второпях напоследок о главном сказал...


Очень нежно обнял в исступленьи немом.
Целовал, как икону, дрожащие руки,
Словно сладко хотел ублажить перед сном-
Перебить горький привкус сулящей разлуки


Губы жадно ловили бессвязные речи,
Собирая слезинки с поникших ресниц...
Смутный призрак тоски обвивал мои плечи-
Небо пело раскатами звездных зарниц...

Кажу востаннє: “Чуєш, не було!
Чого вчепився, як реп'ях, до мене?
А що було, давно те загуло.»
Та - знов за рибу гроші. На арену
Виходять ревнощі – таке оце кіно,
Бодай би не побачити нікому.
То ж, поки граєш в карти й доміно,
Зберу я речі й повернусь додому…


30.05.2012

Поцілунком тебе торкну —
Кохана, доброго ранку!
Тобі приємно відчути
Те, що я відчуваю...
2012г

Вишив проліском хустку грудей,
і ніжно торкнув до плечей.
В тобі, хай палає ніжність —
Теплий вогник твоїх очей.
2012р

я тобі пишу цього листа —
наче збираю з трави росу,
ранкові бісеринки ніжно
заплітаю в одну косу.
любов дарує грані наснаги.
провіщає кохання благовісна роса.
присяга вівтарю перевесло любові,
затаїла дихання дівоча коса.
2012р.

Останній дощ -
містерія журби.
Болить душа.
У небо не кричу.
Розп'яттям літ високих
і мольби
відлуння зблисків
сильного дощу.
Безсмертя завше
спалює мости,
коли на хрест
у сутичці з імлою.
Ну що ж, пора...
Ховаються хрести,
обтяжені
самотністю чужою.

2012р.

Кожен вечір спогади у мене
про твою божественну красу,
і своїм коханням полонений,
несвідомо їх у сни несу.

І нестримно зорі шаленіють,
лиш одна покотиться до ніг -
розповість тобі про тайну мрію
у віршах переднічних моїх...

Чи можна одинаково любити?
Невже є схожі крапельки води?
Чи можна душу навпіл розділити,
зберігши вподобання чесноти?

Ні-я не можу, лиш тобою марю,
напевно хворий ,бо всеціло твій.
Моя любов - єдине те, що маю,
її віддам лише тобі одній.

І зараз в час прощання і прощення
розкаюсь за надмірні почуття,
хоч серце, як розжарена печеня
жадає змін і нового життя.

Насправді просто хочу бути поряд ,
і обіймати ніжно ,як тоді...
І цілувати палко біля моря,
кохати прямо у морській воді.

2012

Могли бы вы уйти в «куда-нибудь»,
Исчезнуть, сев на самолет печали,
И, возвратясь из самой дикой дали,
Всем рассказать, в чем жизни толк и суть?
Что все не так, и что не просто вовсе
Отмерен жизни сладостный кусок,
Кому с мясцом, кому на масле постном,
Но вот беда: нельзя наесться впрок!

2000-2012

Прикурив від сонця вітер -
закружляли хмари,
І земля зеленоока
випивала чари.
Ллялись рясно,
Тонкі цівки травами блукали.
А тополі спраглі віти
небо цілували.
Блискавіла громовиця -
сонячні ревниці,
Заховали з ляку хмари
чари у криницю...

Твій світ - це кілометри і дороги.
Не пройдені, забуті у «колись»,
Твій світ лише стежина до порогу,
А далі - зась – враз мовчазні зрослись.
Куди ходила, де шукала броду?
Чому у камінь вірила? Смішна...
Довірилась і не ступила кроку,
І шлях свій, не шукаючи, пройшла.
Ти бачила лиш вроду у природи,
Не відчувала дійсності буття.
Життя-струна …
Не зрілий був же колос!
А ти його пустила у жнива...
Дзвенить струмком…
Зчаровано_байдужа -
Це вже не ти, шукай старі сліди:
Поховані бездумно у довірі,
Вони в камінні зелом проросли…


22.05.2012

І
П'ятнадцять літ було у капітана...
Він у моря так ненав’язливо манив
Пожовклими безоднями роману.
О, любий Діку, світ твій полонив...

Я мрійниця зі шхуни «Невгамовна»,
Гнучкої постаті натягнута струна.
Спокуса моря – їдь невиліковна.
Втекла у спогади п’ятнадцята весна...

Смарагдові глибини оживали,
Судно відчалило за обрії нові,
Смугасте платтячко із вітром фліртувало,
Вдивлялись гори – хмурі вартові...
ІІ
А згодом море оживало у пейзажах,
На експозиціях стрічало глядачів.
Ти божевільно ревнував до вернісажів,
Та море радості не мало берегів...

Асоль ліпив із мене нікудишню...
А ти хоч принц, та зовсім і не Грей...
Фантазію твою позаторішню
Не втілить жодна із казкових фей.

Корсаркою жила у віртуалі,
Карибська дійсність зріла у мені
І «Голуба лагуна» у бокалі
Вихлюпувала істину на дні.

У сітях рибку ти тримав із болем –
Зірвав у долі найдорожчий приз
Та золотавій снилось синє море
А ти сліпець усе: «Каприз, каприз!»



2012

Зірки звели собори між світами,
І тихо залунало в дзвонах небо,
Моєму серцю лиш одного треба –
Добра та щастя для моєї мами.

Вона стоїть у зореві світанку,
Одягнена в рожеві оксамити,
Вона не стомиться цей світ любити,
У ній завжди одлунює співанка.

У її зморшках – Всесвіту намисто,
А у очах – ласкавості озера,
Вона – моя замріяна Венера,
Вона – життя Аврора промениста.

В ній – чистота гірського кришталю,
І я шепочу лиш одне : «Люблю…»

А вам не зрозуміти як душа болить,
коли немає слів,
Коли отам всередині натягнеться
невидима струна -
І гупне вниз із висоти думок десятком
перестиглих слив,
І защемить зав’ялим недоспіваним
перегуком луна.

Закриєш серце, витираєш сльози
рушником сподіванок,
А віск гарячий так і капає на простір
незасохлих ран…
А скільки книг – глибин людських прихованих -
вночі прочитано,
А все рихтуєш свій щасливий, забутий горем
дельтаплан.

І гостро вибивають такт секунди
скороплинного життя –
І з ними знов ковтаєш гіркий біль,
отруту самозабуття.

старі потоптані причали
утаємничено мовчали,
собі гойдалися у тиші,
та поглядали на узвишшя.

життя летіло тут роками,
падіння,злети, відчай,злами.
усе-бо мусили стерпіти,
стояли твердо, як гранітні.

старі потоптані причали,
в собі багато так тримали:
їм би сказати про обмани,
та на вустах печальна брама.

щодень в мороз і літню зливу
всім говорили – ми щасливі! -
а потім, сиві і тремтливі,
в душі надіялись на диво.

старі занедбані причали,
вже б розказали про печалі,
та пусткою стояли нині,
новий підтримував зрадливих

Горів вогонь… і так горів,
Що серце й досі не холоне...
А ти на кілька зайвих кронів
Змінив багатство почуттів
І ходиш десь по тротуарах,
Аби в подружніх будуарах
Не полишати якорів.
Шукаєш втіху – знайдеш втому,
Бо то є стомлююча річ -
Між тисячі чужих облич
Шукати краєвиди дому…

(2011 р.)

Бо доля - то примхлива річка!
У парі ти, а я сама...
Ховаю вперто своє личко,
Дзюркочу крижані слова,
Щоб ти бува не здогадався,
Як стискувалось серце ледь
Мій погляд на тобі спинявся...
З-під ніг втікала земна твердь...
Закохана в твою харизму!
Змарную поклик у душі
На кілька тактів мелодизму,
Рядочків жменю у вірші...

Мої думки в незвичнім плині,
Мов тихий дзвін гірського кришталю.
Вони сплітають павутиння,
Серцем ти сказав мені: люблю.
Вечоріли дні, світали ночі.
Не раз хитнула доля терезами...
Я не боюсь тобі зізнатись,
Можливо в котре, хоч й тремчу,
Загляь лиш в очі і відчуєш —
Як щиро я тебе люблю!
2012р.

Допоки свічка ще горить,
Стоячи твердо на роялі,
Ловитиму чудесну мить,
Забувши свої вічні жалі…

Закрию двері на замок,
Відкрию серця навстіж двері,
І не ввійде туди ніхто,
Поллється звук, що на папері.

Хотів би я, щоб цей момент
Тривав хоч вічність, може, більше,
Але життя – це той мордент,
Що лине похапцем, як вірші…

Так тихо, любо на душі,
Й неважко зовсім зрозуміти,
Життя вся складність – в простоті,
Краса життя – не тільки в квітах…

Хай лине час поміж роки,
І примітив всіх засліпляє,
Мистецтво звуку – навіки,
І я із ним, бо я це знаю…

19.05.2008

Зіграй мені, доле,
Мелодію болю,
Бо кращої нам не знайти.
Підсип мені солі
На рану від волі,
Якій захотілось піти.

Відпий, божевілля,
Від зайвого зілля,
Налитого в чашу життя.
Побудь заметіллю
На тому весіллі,
З якого нема вороття.

Залишся, кохання,
Єдиним бажанням,
Начинкою серця і мрій.
Бо ці коливання
Занадто банальні,
Бо відчай не йде до повій.

Зіграй мені, доле,
Наскільки є волі,
А потім зіграє душа.
Бо грудочка солі
Лежала під болем,
Та я не спитала: чия?!


18.05.12р.

З моїх грудей тече ріка кохання,
Прозору хвилю гріє серця щем, -
Пливи собі у човнику бажання
Під ніжним поцілунковим дощем.

Була учора спека несказанна,
Вогонь лизав долоні – береги,
Роса утіх не опадала рання,
Пилюка смутку слалась навкруги.

Та я вернувся хмарою густою
І грому благодатною сльозою
Припав до шовковистих одіянь,

Із висоти веселкової слави
Зронив слова, немов лазур ласкаві:
Люблю тебе…навік моєю стань…

18.05.12

Все й одразу не буває.
Тільки з часом все прийде,
Тільки той, хто пам'ятає,-
З часом Ціль свою знайде.

З часом кожен відшукає,
Те, чого він так хотів,
Те, чого він так бажає,
Шлях покаже з "поля снів".

Вийде кожен на стежину,
В час завітній, рідний свій,
Щоб з Душею в Край полинуть,
В Край для Серця своїх мрій.

Дякую:-) 17.05.2012р.

Рано чи пізно кожен з нас прийде до своєї цілі і здійснить те, для чого він з'явився у цьому світі. А все що стоїть перед нами на шляху до цілі - являється тим уроком, який потрібно пройти.

Дякую:-)

і не почати
назву золоту
і буквам ранку
лиця не зігріти
ведуть у тьмяне
душу-наготу
дорожні знаки
бабиного літа
на поспіх ока
зоряна зола
ослабли руки
вибух аквареллю
кохання-ДТП
усе дотла
і раптом...
світло у кінці тунелю.

2012р.

Я буду пахнути тобою півжиття,
Постійно всотувати в себе твої мрії.
Я буду вірити, що зради течія,
Ніколи щастя піднебесного не змиє.

Я буду пахнути тобою кожен день,
У вир блаженства з головою поринати.
Ти – мій приціл, а я – приречена мішень,
Що увібрала всі звабливі аромати.

Я буду пахнути тобою, мов дитя,
Що прагне ніжності, чи, може, ейфорії.
Я буду пахнути тобою все життя.
Бо неповторна. Бо твоя. Бо, все ще, - мрія …

Ніч місячна, тиха — чарівна...
Молю милосердного Господа,
Поєднайтесь люблячі долі
Шляхом безмежного щастя.
2012р.

В глибокоцвітті свіжих трав
В яснім безмежжі висі
Ти все співав, бо ти кохав,
А я купалась в оксамиті.

Лилась мелодія весни
Грайливо - барвінкова,
Барвисті звуки новизни
Будили все живе довкола,

Горіли сонцем очі у кульбаб,
Що розсміялись по долині,
В полоні поцілунків милих зваб,
В краплині крові на долоні
Душа від світла захолола.

Найбільший спогад-свято -
син.
Згадаю, як дитям
малим
Воно питало:
- А чому?
І знала - відповідь
знайду.
-Чому
на вулиці без снігу?
Моя ти втіхо!
-Чому
літаю я у снах?
Ах, мій ти птах!
- Чому
ти плачеш?
Ах, мій сину!
І відповідь
така безсила:
-То тільки
злива, сину,
злива...

13.05.2012

Вы нам с изюминкой о Блоке,
принцессой кланяясь ему…
Мне не до Блока на уроке,
встревожен я не потому.

Меня волнуете Вы сами
движеньем губ, сияньем глаз.
Мы с Блоком, восхищаясь Вами,
как песню, слушаем рассказ.

Но слышим только голос нежный,
забвенно-трепетную речь.
Ваш каждый взгляд – огонь небрежный!
О Боже, как его сберечь!

С улыбкой Блок в пыли портрета,
я улетаю в мир богов…
Звонок… и песня недопета…
Шаги… мелодия шагов…

Во след Вам солнечное эхо,
разлуки горькая звезда.
И мне, и Блоку не до смеха,
и мне, и Блоку – в никуда…
1982р.

він видить її від ранку до ночі
і чекають ніжні його очі.
мовчазне в них питання, чекання і туга,
бо ніхто не замінить вірного друга.
2012р.

Ми всі в житті — у русі.
Весняніють серцем люди.
Кульбабок жовтесенькі вічки
Осліплює стронцій згори.
Кульбаби неначе дзвінки,
Пушок з них злітає, злітає.
І падають з неба зірочки.
2012р.

Нехай любов моя для тебе буде святом –
Бурхливих днів невизначена мить,
Яка у вічність пророста зернятком
І поміж хмар відлунням задзвенить...
У рушниках святкових завітає
До нашої оселі в добрий час
Пусте – тисячолистник відцвітає,
І що за літечком вже правлять парастас...
Ти будь моїм безцінним подарунком.
Оазою серед пустель віків...
І захисти глибоким поцілунком
Від злих вітрів, терпких спокус вітрів...
Нехай любов моя для тебе буде святом,
Пророчим вогником для нас обох.
Бажань-стремлінь у мене так багато,
А що бажає жінка - одобрює і Бог!

Вмивалося небо, вдягало веселковий обруч.
Віршований бій невідступно поширював фронт.
Ми – дві паралелі, змальовані майже що поруч,
І нашу дотичну, напевно, сховав горизонт.
Ні в якому разі мене той діагноз не тішить.
Холодні, лапаті як сніг, перемерзлі слова
До спеки липневого дня пасували не більше,
Ніж лебеді білі, що так і пливли з рукава,
До сірого суму і чорного блиску церати,
І дивних думок-посилань в позачасний архів.
А ті силуети, що поруч могли пропливати,
То тіні лише відлетілих учора птахів.

Умань 04.2012

Вечоріло, сутеніло...
Прочувало серце, билось тихо.
Думки про тебе, всі,
Прочуття якісь скрутні...

Походить, знову ляже,
То щось пише, то чита,
А слова перед очима —
Скачуть...
Кров у виски грима.

Кохають двоє одне одного,
Він один, вона сама,
Разом давно бути їм потрібно,
А вони... Певно бояться...
2011р.

Голуб лірить до голубки ніжно,
Трембітає пісня палкостримно.
Високогірного Раю їй бажає, він...
Співає, між троянд, пристрастно й рахманно.
2012р.

Не збагнути твого тепла
І волосся густу пшеницю.
Сосни туляться до чола,
Пахнуть руки твої живицею.

“Де ви є? Де ми є? Де наш світ?”
Запитають ліси нас у березні.
Я ж надламана гілка вересу,
У долонях твоїх мій цвіт.

Небо сосен у пеленах
Носить тиша у нас закохана.
Я твого життя гостя непрохана,
Гілка вересу у руках.

2012

Бог даровал друзей – поэтов.
Они забавляют меня,
Волнуют мне кровь...
Учусь быть настороже всегда,
Ловить каждый взляд,
Значение каждого слова
И угадывать движения...
Великолепно здание их замыслов.
Прикасаюсь к Изобилию Творческого напитка,
Нескончаемого океана миров,
Пью из этой дивной чаши
И не могу напиться, Молюсь, их труды благославляя.

Люблю друзей – поэтов.
2012г.

може нам вибрати вічності зиск
оклики в подив зітерті
наша любов – легкокрилості зблиск
наше взаємне – дві смерті
знову vivat для хистких пірамід
і для обрамлення ночі
коси і трави і острів що Кріт
з крил обгорілих регочуть
миттю у рами конвульсій ряди
ранок і барвами тіні
що ж розійшлися що ж розбуди
в зареві крил миготінням

2012р.



Художник Я. Саландяк.

Сухе життя вже не дає
Мені заграти…
Сухе дитя, сухотно б’є
Сухій гітарі вже не грати…

Я лину в музику – чудову
Лише у снах…
Лише почую суху мову –
Прокинусь, їде дах.

Моє життя незграбно суне –
Не йде, не лізе, не пливе
Суха дорога, сохну я –
Чи вистачить мені життя?

Щоб стати кращим, стати кращим!
І завжди мати зсохлу душу, -
Яка не має співчуття
І ось усе моє буття…