Могила всіх зрівняє у правах:
Одружених, холостяків, коханців.
Із них Ісус, Єгова і Аллах
У райські пущі навербують бранців.

Монах суворий уподобав піст -
Земля завчасно простелилась пухом.
Він - праведник. В Едемі - перший гість.
Тепер щодня спілкується із духом.

Між гуріями плаче дідуган,
Вподобав див спокусливу дружину.
А поруч танці, співи, балаган,
Шербет горою, і солодкі вина...

Тут мир і спокій. Сонце угорі.
Немає грошей, шуб і кадилаків.
Відсутній суд, арбітри і журі,
Цвітуть сади, коноплі, кока, маки...

Архангел сипле щедро теплий суп,
Нежилаві без кісточок биточки.
Це добре, бо зоставсь єдиний зуб,
Смоктати брагу утомився з бочки.

А на землі орудують кати,
Куди не глянь - усюди чорта роги.
Чому ж тоді не хочем я і ти
Наїстися грибів й піти до Бога?

19.11.2017р.

Пора збиратись у дорогу,
Дописано веселий вірш.
На часі обростати мохом,
Поринути у спокій, тиш.

Засилосовані копиці,
Дріма картопля у льоху.
Зустріну зиму у столиці -
Коту чавитиму блоху.

Не треба бур'янів сапати
І люто длубати город.
Та поштальйон приніс квартплату:
До неба розчахнувся рот.

У Ізі все у шоколаді,
Бо має газову трубу.
А я знесу получку дяді,
Замок повішу на губу.


Застуджені хрипочуть гланди,
За борг одрізали тепло.
Пустив у хату квартирантів,
А сам поїхав у село.

Не зручно геть куняти в шубі,
Придбав у Мойші віз лайна:
Шкваркочуть кізяки у грубі,
Вдоволено сопе жона.

До ручки ми дійшли, неначе.
А, може, влада - чисте ге?
Народ визбирує кізяччя,
Воно іще не дороге.

18.11.2017р.

А на плесі тінь сидить кошлата,
Барви чорні - антрацит, смола.
Муза в річці обчищає п'яти,
Баговиння капає з крила.

Кликала у гості молодиця -
Прилетіла, щоб допомогти.
Зріє дума в неї на сторінці,
Шкряботить перо словес ряди.

Вилізає про любов поеза,
Темрява гнітюча аж дзвенить.
Смиче коси муза поетесі,
В'яже глузду золотисту нить.

Та коту під хвіст уся робота,
Чи поетка випала не та:
Музонька беркицьнулась в болото,
Тихо плаче, на душі сльота.

Віршотрясець закусив вудило,
Пише, а читач опух, зомлів.
У блокноті в мене біло-біло -
Слухаю пташок небесний спів.

18.11.2017р.

Столиця. Місто. Телевізор.
Ручиці чешуть животи.
Роботи мало. Трішки. Мізер:
Носити ложку у роти.

А у селі усе інакше,
За ралом в полі півжиття.
У ванні теплій не розм'якнеш -
Трощу дубове колоддя.

Он, опацятилась кнуриха,
Баньки до ранку не склепляв.
Бо я - хазяїн, а не мниха.
А пес у буді "Гав!" та "Гав!".

Долоні як совки лопати,
Мозолі чорні і тверді.
Боюся ними жінку м'яти.
А ми ще зовсім молоді...

Щоденний фітнес для хребтини -
Плуги, копиці, лемеші.
Нас Бог ліпив з м'якої глини,
Та ми сталеві у душі.

Коли ж прийду вночі із ниви -
Тулюся нишком до жони
Й дивлюся "Зважені й щасливі":
Там топлять сало товстуни.

19.11.2017р.

То що, миритись будем, чоловіче?
На часі розкопилити губу.
Не сердься, краще сядь до мене ближче,
Зніми сорочку файну, голубу.

Ну, ляпнула макітрою по носі,
Бо ти мене старою обізвав.
А серденько ридає навіть досі,
Палає од тяжких душевних вав.

Сиди у хаті, їж кунделик з маком,
Не відпущу від себе ні на крок.
Ще парубком навчився, бахуряка,
Розбещувати поглядом жінок.

Сусідка в двір - уже цілуєш щічку,
Кума у дім - ялозиш їй вуста.
Аби не я - усіх тягнув би в гичку,
На сіно, в ліжко і м'які жита.


Потиличник - моя надійна зброя,
Даю щодня аби не переїв.
Як щось не так - не матимеш покою,
Язик у мене - жало у змії.

Та годі, ось дивись - м'якенька циця,
А я погладжу ще й по голові...
Розм'якнув муж. Не хоче вже сердиться.
Жона ж готує капості нові.

16.11.2017р.

Мовить жінка: - Йди голитись!
Колють вуса, борода!
Ти, неначе йєті з лісу,
Мичка дибиться руда.

Шерсть на грудях і у носі,
Пахви, наче буйний ліс.
Все, із мене вовни досить!
Краще б ти малим обліз.

Що за мода пелехата?
Ти ж - поет, а не дикун!
Вижену в підвал із хати
Як не вистрижеш ковтун.

Я дослухався реляцій,
Тещин пиріжок погриз.
У свічадо - глип уранці...
А макітра вже без кіс!

Щезли оселедець, пейси,
В мене зляк, анабіоз.
Вже подумав - буде меса,
Місяць гикавка, пронос.

Тарганів труїв на тижні,
В здобу сипав порошок.
Хоч не взяв мене Всевишній,
Та отримано урок.

Жартувати, звісно, можна -
Так діди чинили теж.
Та якщо глава порожня,
То до пекла попадеш.

14.11.2017р.

У чаполочі позіха п'яниця,
Свитину покриває кушпела.
А я дружину ухопив за цицю,
Кажу, аби хутчій мені дала.

Такі жадані еротичні миті!
Зустрілась пташка, врешті, з козаком!
Свій ніс мені уперла в підборіддя,
Розгнівана, чмихоче їжаком!

І каже: - Брати мусиш вельми ніжно!
А ти, неначе з лісу потурнак:
Хапаєш грубо! Впазуряєш хижо!
Манери - ниці! Геть відсутній смак!

Ось ніжка - доторкнись її легенько.
Долоньку в пущу тихо заведи...
О, чуєш, як забилося серденько?
Не поспішай, води туди-сюди...

Цілуй вустами хтиво біля пупа...
Дивись як настовбурчився сосок!
Тепер кажи "Тебе кохаю, люба!
Який чудесний в тебе голосок!"

Чигають звідусіль солодкі муки,
Від "киці" не ступаю ні на крок.
Вже сивий. Та люблю таку науку.
Пора - дружина кличе на урок.

13.11.2017р.

У залі чорній кішка
агатової масті –
старокитайська фішка
у філософській казці.

І нині стане вчора.
І вчора кане в Лету.
А Муза… чисто хвора,
відмовила поету

писати мозаїчне
про зорі і епохи,
про невмируще вічне
і прозаїчне трохи.

Про все, що зирить око,
оте, що ліком третє.
І лізуть рими боком,
і сниться критик-йеті.

Сновиди-поторочі,
без висі і без лету,
приходять серед ночі
завадити поету.

Та буде день і їжа,
духовна і не тільки,
прострочена і свіжа –
яєчня, пиво, Рільке…

Яєчня дасть наснаги.
Марія напрям руху
життєвої відваги:
слоном назвати муху…

Осанна без імення,
представлення без п’єси...
Поете без натхнення,
єси ти чи не Єси?

Стає у чергу завтра
заримувати Лету,
а Муза бає мантру:
відмовити поету,
відмовити поету,
відмовити поету…

03.11.2017

До рибалки готувались куми вже давненько:
«Чікі-пікі» має бути! Майже все новеньке:
І вудилища й гачечки, вищий клас – наживка,
Ну й закуска також файна, головне – наливка.
А того добра багато добрі газди мають,
Бо ж самі те «пійло» славне про запас ладнають.
Все зібрали: і прикормку, і садки, й приманки,
Наварили і пшениці, кукурузи, й манки
Все що хочеш є на вибір, на плотву і «карпа»,
А який чудовий «сидір»! Ще б в додачу фарта!
І картопелька, і курка, часничок і сало,
Помідори, огірочки, ковбаси - навалом.
Ну й сховали оковиту, від очей жіночих.
Якось треба і зігрітись, бо холодні ночі.
Так, нічого не забули, навіть чай і каву.
Отакі в кумів є плани: погулять на славу.
Але доля тут вмішалась так, як забажала:
Для кумів випробування чимале послала.
Жінчин родич із Росії приїхав нежданно.
Кум Петро втрача надії - рушаться всі плани.
Але родич заявляє: - Я люблю рибалку.
І Катруся ще благає: - Ну візьміть… що, жалко?
Хитрий родич наче носом чув, де буде свято.
Ну і як ти тут не візьмеш жінчиного брата?
Хай троюрідний, не рідний, ще й москаль поганий,
Але проситься ж так гарно, хоч клади до рани.
Й Василю не до вподоби, тільки де діватись?
От вони утрьох рибалить стали тут збиратись.
Все і так давно готове, старту всі чекають:
Виїжджаємо раненько – півні заспівають.
Думали – проспить москалик, виїдуть без нього,
Але дивляться – чекає зрання край дороги.
Амуніції багато, тож взяли й прицепа,
І вже мчить авто бувале до ставочка степом.
Сторож на ставку знайомий, то ж нема питання:
- Ловіть хлопці, скільки хочте, з вечора до рання.
Розмістилися, як треба, з кльовом все в порядку,
Та москалик все киває: треба б підзарядку.
Козаки були не проти, хлопи хлібосольні,
Давай страви діставати й пійла алкогольні.
День до вечора гуляли, юшки наварили
Та такі тепленькі стали, що не має сили.
А москалик свою «водку» з торби тягне вперто:
- Всьо у вас братішкі вкусно, а сладкого нету!
Вон же пасека у гречки славная, большая.
Ведь давно спустился вечер, не видать хазяєв.
Пасека таки огромна, жадниє ви больно!
Вдарили кумам у скроні пари алкогольні:
- Ми? Ми жадні? Та поїдем, візьмем цілий вулик! -
А, що то чуже, зопалу куми і забули.
Аж дорога закурилась, піднялась пилюка,
Хочуть куми доказати – мед дістать не штука.
Через чагарі прокрались… На пасіці тихо!
І схопили перший вулик, та на своє лихо.
Швидко вулик на прицепа і давай тікати,
Бо ж сердито пес загавкав і біжить, кудлатий.
Вискочили на дорогу та стали рішати,
Що вже краще мабуть їхать буде їм до хати.
Довго їхали полями, знов широким степом.
Тільки не візьмуть до тями, що там за прицепом.
Переслідує їх псина всюди по дорозі,
- От диявольська личина! - Братія в тривозі.
Якось аж протверезіли. У село примчали
Всі собаки їх страшенним гавкотом встрічали.
Вийшла Катря – руки в боки: - Що за «оборудка»?
Нащо ви сюди приперли цього пса і будку?
04.11.17

О, як періщить дощ, і як усе паскудно!
Усе оповила важка суцільна мла.
Безвихідно яко́сь, безрадісно і нудно,
Незатишно душі, і хочеться тепла.

Покращення життя не станеться сьогодні,
Ні вчора не було, ні завтра не видать.
І прикро за народ, затурканий, голодний
Що вірить у байки і жде на благодать.

Облудлива мораль нахабно торжествує,
І шириться синдром людської глупоти
І правильні слова, що вимовлені всує,
Ведуть на манівці, подалі від мети.

Довкола все у твань перетворила злива,
Довкола все брудне – і мислі, і діла,
І вмерти не дають, і жити неможливо,
Допоки не спаде задушлива імла.

2012-2017

Люблю про інтимне писати,
Жагуче іде на "ура".
Знімаю з коханої шати,
Вона прошептала "Пора...".

Ручиці погладжують шкіру,
Лопатки, опуклий задок.
Худенька, ні крапельки жиру,
Не збритий стирчить волосок.

Втішаю жону сухоребру,
Ритмічно хитається світ.
Чуттєву розгачую греблю -
Потилицю, перса, живіт.

Панянка вдоволено крекче,
Під лоба закочує взор.
Коли ж обіймаю за плечі -
Аж бризкає хіттю із пор.

Нарешті дошкрябано спинку,
Мочало на місце кладу.
А я геть брудний, наче свинка,
Вона ж, наче квітка в саду.

Стрибаю до кралі у ванну,
Приліг, наче мрець у труні.
На вушко белькочу: - Кохана!
Почухай півкулі й мені.

07.11.2017р.

У поетів хмуряться лоби,
Длані щедро сіють закарлючки.
Напишу сьогодні про...дуби,
Бо кохання вже дійшло до ручки.

Рюмсати втомився на папір,
Бризки долітають аж до стелі.
А у пущі гарно - легіт, мир,
Огортають кольори пастельні.

Жолуді утоптую в мішок -
Вдома паця рохкає несита.
Перетру кору на порошок -
Є рецепт настоянки від діда.

Рве рука гнучку дубову віть -
Теща любить паритись у бані.
А сльота у листі шерехтить,
Світ у трансі, ступорі, нірвані.

Істина осяяла чоло:
Як причавлять носа стіни міста -
Їдьте, браття, хутко у село!
Геть із цегли у дубові гнізда!

Недарма купив собі колун,
Колоддя розгепую на тріски.
Дуб у грубі (вичитав із рун)
Висушить гіркі любовні слізки.

05.11.2017р.

Розпухнув гутаперчевий шнопак,
Всльозавилося червонясте око.
Хворію. І болить нестерпно карк -
Понасилали читачі навроків.

Це - кара за мої коментарі,
Де графоманам тільки снився спокій.
То ж борода і вуса - геть сирі,
Ще трохи - зовсім стану вирлоокий.

Гризнув любимця за невдатний вірш -
Уже несуть важкі надгробні плити.
Гуртом кричать "Ату! Здавайся! Киш!",
Шаленим гнівом аура пробита.

Покрапує із носа на папір,
І власні розпливаються поези.
Не буду більше гавкать. Годі. Мир.
Мовчу однині. Схима. Тиш. Аскеза.

Пишіть на ідиш, задом наперед.
А як притисне - то і вверх ногами.
Поети люблять нині тільки мед,
Хвалу, вінки лаврові, фіміами.

Поблимує планшетик на столі,
Смакую вірші про любов, солоні...
Знімайте, друзі, чепчики й брилі,
Ходім піїтам плескати в долоні.

1.10.2017р.

Чорна зрада скрадається нищечком.
Тільки тиждень живуть молоді -
Заскрипіло продавлене ліжечко:
Я - на працю. Коханець - у дім.

Обціловує пазуху мавчину
(дуже хтивий попався сатир!).
Я ж у брехнях кохатись не навчений
Краще схима, глухий монастир.

Упіймалась жона недосвідчена,
Від образи під носом сльота.
А вона ж бо у церкві повінчана,
Та впадобала клуні, жита.

Шлюб завис понад прірвами-кручами,
Мед любові, отруєний, згірк.
Одне одного трохи помучили,
Та учора нарешті утік.

Вже не буде подружнього холоду,
Чую потиск важкої руки.
Поспліталися вуса та бороди:
Я - щасливий. Прощайте жінки.

3.11.2017р.

Не дарує мені обручки,
Не вдягає мої запонки,
Та тримає мене за ручку,
Певно, хоче мене... покохати.

Я дивлюсь йому прямо в очі,
Зазираю в саміньку душу,
І не знаю, чого він хоче —
І не знаю, чи йти назустріч.

А сьогодні вночі у ліжку
Наказав стати в позі запонки...
Добре, милий, та це — пізніше,
Зараз дуже я хочу спатоньки...


01.11.17

Плаче дівка в інтернеті,
Ллється слізок водоспад.
Чоловік - потворний йєті.
Вдома - січа, Сталінград.

Йти, чомусь, боїться в хату,
Каже, вчора ледь не вмер.
Песик вирвав шмат із заду -
Постарався бультер'єр.

Утікає від папужок,
Бо здзьобають бурерброд.
Під сафою торба сушок,
Уночі кладе їх в рот.

Квокче курка на балконі -
Не подобається пах!
Пшикає одеколоном,
Геть уже поїхав дах.

Є гусак у ванні, жирний,
Ужива м'яку траву.
Десять років благовірний
Писка миє у ставу.

А у спальні три удави -
Цюця, Вишкварка і Рекс.
В ліжку з ними - Боже правий! -
Не подобається секс!

Кіт помітив трохи капці -
Муж одразу чмиха в ніс.
Все, дістав! Іду на танці!
Потім - шашличок і ліс.

Хай бере мітлу, амеба,
Прибирає зоопарк.
Як не зробить все як треба
Повернуся - вирву карк.

31.10.2017р.

Не п'ю горілки. В цьому вся біда.
А кум - п'яниця, море по коліна.
У мене всі поези - сум, сльота.
То, може, поковтати бренді, вина?

Знайомець є. Веселий товстячок.
Нетлінки пише тільки під сивуху.
Для мене ж вірш - екзамен чи урок.
Тримаю схиму, а у роті сухо.

Пишу "любов", а око зріє гроб,
Усе сльозаве, хмуре, нещасливе.
Глибокі зморшки покривають лоб,
І смикається ніс та вухо ліве.

А друг пиячить. Пише про цицьки,
Зриває пеньюари і жакети.
Мої ж сонети вчорнені, жаскі,
Годяться для Ромео і Джульєтти.

Присів за компом, цмулю коньячок.
Потьмарення, роздвоєння і ехо...
Заснув. В екран уперся п'ятачок,
Жона між ребер вгачує вареху.

Отямився - везе у ніч "швидка",
Три крапельниці встромлено у руки.
А я ж зробив всього лиш три ковтка -
Одразу пекло, і похмільні муки.

До пляшки ти мене уже не клич -
Вклякають музи під високим тиском.
Нехай мої поези - темна ніч,
Та я живий. І не страждають мізки.

30.10.2017р.

А можна відверто?
Хай ходить доокола злодій.
А ти - правдолюбець,
І мова твоя - чиста гладь.

Чого ж ти мовчиш,
Не кажеш «Брехати вже годі!»?
Тобі я не пара,
Бо - зломщик, грабіжник і тать.

Ми - блазні земного життя,
Гидкі ворухкі торбохвати.
Це знаєш напевне,
Бо носиш украдений крам.

Візьми це кольє,
Й цургикай хутенько до хати.
А будеш слухняна –
Каблучку із золота дам.

29.10.2017р.

Он, кандидат бреде селом,
Довкола челядь, наче мухи.
Вузьке плескатеньке чоло,
Під ним очиці, наче вугіль.

Украв кондитерський завод,
Тепер скортіло сіножаті.
А вельми жадібний народ
Продасть за гривеник і матір.

Підгодував "коропчуків",
Сипнув і гречки, і макухи.
Сплітають сіті павуки:
Такі у нас "народні слуги".

Я ж хочу з'їсти м'яса шмат
І одягнутися у "Прада".
А в клуні дідів автомат,
І десь валяється граната...

Довкола сумніви, шопта,
В страху людва зубами клаца.
Казала бабця: "Мир хатам!"
А я кажу: "Війна палацам!"

03.10.2017р.

Для ворожби потрібно лиш бажання.
Ефект плацебо стигми відкрива.
Стрибає в рот вареник у сметані,
Відьмак Пацюк ожив. І я жива.

Мене спішили поховати люди,
Не так як треба вчинено обряд:
Осиковий кілок, забитий в груди,
Залишив неушкодженим кістяк.

Дрючок зогнив. Устала із могили
(як тяжко продиратись крізь пісок!).
І знов у смертних випиваю сили,
Блищить ножа голодний кровосток.

Звести хотіли відьму з цього світу!
Та плазунам таке не до снаги!
Чекай, підлото, скоро будем квити,
Своєю кров'ю сплатите борги!

На землю насилаю недороди,
А натовпу - бездіття і війну.
Несу в хати печаль, розлуку, шкоду,
У савани зотлілі загорну.

Прокинувся. А серце аж у п'ятах,
Від жаху тілом дрижаки, трясун!
В столі плямкоче тінь якась кошлата...
Дивлюсь - котяра точить ковбасу.

Кохана спить, незлякана, під боком,
На моніторі - ніж та пістолет.
Бодай сказились відьомські навроки!
В усьому винуватий інтернет.

24.10.2017р.

Хуртеча витинає викрутаси,
Ланіти пропікає морозець.
Дірки в снігу просвердлюють обцаси -
Біжить творець у хату навпростець.

Скрекоче в тиш сорока-балакуха,
Лушпиння дум шерхоче в голові.
В собі відчув я раптом деміурга,
Рояться рими-фрашки не нові.

Душило німотиння дні і тижні,
Тепер ліричні ризи одягнув.
Пощезла кушпела. А барви ніжні
Збудилися урешті оді сну.

Я – модерніст. Майбутнього предтеча!
Моє стило – мольфарський троакар.
Поезії пішла камедетеча,
Із істини знімаю пеньюар!

Дивочний шелех тішить власні вуха,
Насіює перо словес ростки.
Отак живуть прості титани духу,
Гармонії збираючи жмутки.

Мій пишновусий кіт дрімає тихо,
На ніс присіла муха навісна.
Казала мамця «В тебе їде стріха».
А, може, це в душі співа весна?

24.10.2017р.

Хлипає дитина. Цяцю хоче.
Їй купує неня літачка.
Ще мала, але великі очі,
Та ціпкуща як реп'ях рука.

В гаражі у хлопчика машина,
Є на Марсі придбана земля.
Виростає лобуряка з сина,
Тільки рота вправно роззявля.

Хоче доня в хату вовкодава,
Шубу з рисі, діамант коту.
Дуже модно стало на халяву
Утішати молодь золоту.

І доросле чадо цмулить соки,
Татко ж паше навіть уночі.
Ще й онука надимає щоки,
Не даси - миттєво загарчить.

Я ж синочка витурив із хати.
Вчиться добре. І працює вже.
Треба йти собаку годувати -
Пес майно хазяйське стереже.

23.10.2017р.

Усі мої творіння знає кіт.
Коли читаю - слухає уважно.
За це йому натоптую живіт.
Товстезний став, дивитись навіть страшно.

За вірш даю крильцята з гусака,
А за поему - палицю ковбаски.
Невтомно шкряботить моя рука
Аби жилося котику по-царськи.

Звалити зможе скоро бугая -
До вуха дістають кігчасті лапи.
Харчі ковтає швидше, аніж я
Вибризкую у світ сонетів залпи.

Злякав Пегаса кіт. І кінь утік
(лапищами обмацував огуззя!).
Позаду ж вухо чує дикий рик -
З голодним тигром ми уже не друзі.

Бурмилові ув очі не дивлюсь,
По хаті переміщуюсь навшпиньки.
Мене чигає Дракули укус,
Бо чисті, без поезії сторінки.

Мораль цієї баєчки проста:
Якщо мізки лишились у кебеті -
Годуй як треба власного кота,
А читачів шукай у інтернеті.

23.10.2017р.

Захотілося їсти нестерпно,
Пожувати хоча б вермішель.
Нині травень. Далеко до серпня.
В хаті лиш оковита і ель.

Дочекатися би урожаю,
Та до цього іще о-го-го!
Я "зеленого змія" ковтаю,
Ллю у черево зранку його.

Повсихали у погребі миші,
Там давно вже нічого нема.
Лютий голод як вітер колише,
Треба випити хутко вина.

Кум, утомлений, спить на дивані,
У барилі сивухи відро.
Він сумирний коли в дупель п'яний.
Як тверезий - зриває шатро.

Ображає сусід, каже "ватник".
Я ж - господар! Хазяїн, таки! -
Хоч усохнув давно виноградник
Та вирощую хрін, буряки.

Розбавляю пивко недогоном,
Три ковточка - і вже у раю.
Сумно дивиться Бог із ікони.
Він - тверезий. Йому не даю.

З рота запах гнилої безодні,
Перегару густющі клуби...
Йду трусити сусідів сьогодні,
Тра помацати їм погреби.

Зорі. Темінь. На вулиці глухо.
Я у засіках. Вліз у діжу.
Все по честі: півлітру сивухи
За картоплі мішок залишу.

03.10.2017р.

Є у кого друзі, чи нема,
а один у «вайбері» гуляє
і до нього жіночка сама
іноді у гості заглядає.


                   І
Привиди приходять уночі,
а інде і літні молодиці.
І нехай узріють читачі,
як пишу я іноді дурниці.

Списую пейзажі із чеснот
фурій євпаторій і лівадій.
І нехай потішиться народ,
що у нього героїні – леді.

Дві калоші – пара. Ну і хай!
Битий із небитою – нерівня.
І тому його чекає рай,
ну а їй не вистачає півня.


                   ІІ
– Ой уміє вішати «лапшу»!
Ну а я їй наставляю вуха.
І кому я нині докажу,
що не маю, абсолютно, слуху?

Я ділю почуте на рази
і не хочу зайвого у риму,
поки визирає ще із Криму
«бузя» європейської кози.

                   ІІІ
Поки віриш у попове рило,
доти й мелеш на його млини.

Православні – слуги сатани,
поки у парафії – Кирило.

І велике Пу твоє цабе,
а кацапи – явні фаворити.

І не любиш міді у блакиті,
а плюєш у небо голубе.

І кому захочеться тебе
чути, розуміти і любити?

                                      10.2017

Імперії творили не боги,
а посланці диявола - вампіри.
Не додається нації снаги,
коли ще є під боком вороги -
парафія кирилової віри.

Агресія любові! Та проте
попи дають церковне вар'єте,
а далі - за месію алілуя,
який поб'є Америку за те,
що попадя не знає і не чує.

Фанатики очікують орду.
А я дурний, наївний хочу миру.
Єдиновірці, я із вами щирий:
коли ви навіваєте біду,
я недруга за милю обійду,
а ворога уб'ю мечем сатири.


10.2017

На підвіконні хлипати найкраще,
Холодне скло розплющило шнопак.
Хлюпоче з носа у квітковий ящик,
Аз-за вікна уважно глипа шпак.

З'явивсь коханець у моєї жінки
(дебела шия, наче в бугая).
Любові більше прописав їй лікар,
Тому у нас побільшала сім'я.

Несу у ліжко чай і марципани,
Масую спинки і пухкі зади.
Перу білизну і готую ванни -
Нарешті я дружині догодив!

Усе як треба. Я - клепаю гроші.
Жона лише кохається і спить.
Однині целібат. Тепер святоша.
Лише терзає невгамовна хіть.

Цвіте краса, немов казкова квітка,
А я кайлую вдень і уночі.
Чому ж моя похнюпилась борідка,
І в нутрощах образа скавучить?

Прийшов додому. Щось нема коханця...
Неначе кішка лащиться жона.
Була у гінеколога уранці,
Для мене, каже, добра новина.

- Пішов од нас отой поганець! Каїн!
Дивись - висить на бильцях піджачок.
О, як безмежно, гаряче кохаю...
Сюрприз для тебе: троє діточок!

10.10.2017р.

У гості ходять із презентом.
Поганий настрій геть жени!
А я знайомий із поетом,
Людей мордує без вини.

Привів це "чудо" власній "киці",
Воно ж чекає на поклон.
Тримає книжку у правиці.
А поза! Цар! Наполеон!

Обвів нас поглядом ворожки,
Прорік, немов святий отець:
- Я - пуп землі! Давайте ложку
Й слюнявчика під комірець.

Втоптав кабанчика хутенько.
Здійнявся пальчик догори,
Рече: - Людва - сухі опеньки.
А ми - гармонії царі!

Незнана вам краса у Слові,
Живете сіро, як мишва!
Німі! Не відаєте мови!
Гуде порожня голова!

Сипнув сонетами оратор,
Вчавив господарів у дно.
Дрижала від поезій хата,
Коти сховались під рядно.

Пора піїтові до ліжка,
Веду вдягнути у шинель.
А він: - У мене буде книжка!
Готівку суньте у портфель!

В долонях затріщали вуха
(вони в дружини, як кліщІ).
Тепер нема у мене друга,
Зате спокійно на душі.

10.10.2017р.

Жувати кістку бабці важко -
Ротяку дряпає мослак.
Дешева ж тільки костомашка:
За кілограм - один п'ятак.

Немає плоті у бульйоні,
Кладе туди лише траву.
Та пощастило бабі Соні -
Є цятка жиру на плаву.

Супець - жовтава Брахмапутра
Або тяжкий з похмілля сон.
Жона ж сусіда носить хутра,
Купує бренді та хамон.

Шукають харч пенсіонери,
Ковбас винюхують кільце.
На вигляд як мустанги з прерій,
Шугають мухами цеце.

Життя - це не солодка вата.
Бабуся ж трапилась метка.
Впіймався їй мій кінь крилатий -
Зове на поміч різника.

Біжить галопом, зарізяка,
Важка сокира у руці.
Ірже поезії коняка,
Сльоза скотилась по щоці.

Та є на світі вища сила -
Нога потрапила в слизьке,
Злетіли в небо гострі вила,
Встромились гицелю в м'яке.

Одбив у бабці я Пегаса,
Усівсь на ньому як Чапай.
Кажу: - Шукай деінде м'яса,
А цю худобу - не чіпай!

08.10.2017р.

Впустила змія підлого в єство
І зради лезо простромило серце.
А нам було так хороше удвох,
Тепер не радість, а печальне скерцо.

Ти витер ноги об мою любов,
У шлюбне ліжко запросив повію.
Тоді навіщо язиком молов,
Що я - прекрасна квітка, доля, мрія?

В руках тримав безцінний діамант!
Але пішов купити дешевеньке.
Іди, розв"язуй їй на сукні бант.
А після "праці" гроші всип у жменьку.

Ти вибрав стежку. То ж по ній повзи,
Залазь в чужі кубельця, будуари.
Урівноваж любовні терези -
Знайди змію таку як сам до пари.

Прокинулася. Любий чоловік
Обняв за плечі та хропе на цицю.
Про сон страшний йому ані чичирк,
Бо ще покине лев свою левицю.

02.10.2017р.

Якщо хандра вчепилася в чоло,
Рецепт простий - дивися на китайців.
Найкращі ліки - це важке кайло,
На благо дяді безоплатна праця.

Приклеївся до ліжка? Не біда!
Хапай хутчій сапу або лопату.
Нехай заграє сила молода!
Кидай подалі! Набирай багато!

Якщо скрипить усолений хребет -
Сердитій тещі викоси отави.
Це ліпше, ніж дивитися балет
Або ловити на дивані гави.

Писати про кохання сил нема?
Набридли геть погода і природа?
Зігнися гаком, як моя кума
І не вилазь півроку із городу.

Тоді в житті з'являється мета,
Просвітлення, очищення від млості.
Статура буде, наче у хорта,
Не стане сала - тільки шкура й кості.

Із потом лінь виводиться умить,
Лікуються найважчі перелоги.
Щезають вайлуватість, гонор, блідь,
Непевнощі, гризоти і турботи.

Іди носити бабі гарбузи!
Наповнюй смислом беззмістовні миті.
Та вперлось в стелю черево-пузир,
Навік застрягла плоть моя у кліті.

Підкиснув настрій, як вчорашній суп,
Звикаю до іронії та глуму.
Лежу у ліжку як холодний труп:
Чудовий час для лінощів та суму.

02.10.2017р.

- Ну, що зятьок, де шапка із лисиці?
Чому немає шуби із песця?
Грошви жалієш виділити жінці?
Жона змарніла, спала із лиця.

Невже вона хутра не заслужила?
Котрий працює рік, немов бджола.
А в неї куртка із нейлону сіра,
На вигляд, наче бабця із села.

Дитина день крутила помідори,
Під носом ляпки соку, мов роса.
Спрацьоване, блідаве, зовсім хворе,
Ще трохи - полетить на небеса.

Чого куняєш - он і зорі видно,
Орати непогано й уночі.
Моє ж дитятко мусить жити гідно
І спати скільки хоче на печі.

Лінивий ти. Лише на трьох роботах.
На Паску спиш, Святвечір в подушках.
Життя - суцільний рай, гульня, марнота.
Судьба ж дружини - кам'яна, важка.

Я вичавлю із тебе перелоги,
Зтоплю кавалки сала із хребта!
Таким як ти мостити варто роги.
Дочка ж - цнотлива, лагідна, свята.

У хаті заскрипіли тихо двері,
Продріботів по східцях черевик.
Бичку не жити з тигром у печері -
Злякався звіра, здувся і утік.

P.S:
Ти одружився? Сім'янин, нарешті?
А кігтики нагострені в шулік...
Бо у комплекті із жоною - теща:
Тобі хана, якщо іще не втік.

01.10.2017р.

Куди тебе, шановний, занесло,
Куди ти йшов, і де ти опинився?
Ти знав своє єдине ремесло,
А іншому нічому не навчився.

Твори сонет, підтоптаний поет,
Колись безгласний, а тепер безкрилий,
Витворюй свій кумедний пірует
На манівці - з колиски до могили.

Золою сиплються думки,
В імлі розчинені тривоги.
Догрібся до кінця ріки -
Пора настала епілога.

Пройшов у мене врешті сказ,
Писав до цього без зупину.
Упав знесилений Пегас,
За крок звалився до вершини.

Тут гарно. Хмари, височінь,
Літають в небі побратими.
А мій заснув крилатий кінь,
Як блохи повтікали рими.

Копаю яму цілий день,
Бо туша більша за дракона.
У голові - ані телень.
Суцільна тиша. Мертва зона.

А ще учора - стадіон!
Гули ідеї наче бджоли!
Мені уже склепали трон
Мужі поважні, срібночолі.

Тепер коню плету вінка,
В"яжу на круп могильні шати.
У цього чудо-лошака
Були страшні серцеві вади.

Хропів раніше до зорі,
А я щодня сварився, гримав.
Тому за місяць помарнів,
Мішки з'явились під очима.

Дуетом самогон пили,
Лили шмурдяк щодня у дзбани.
Ширяли наче ті орли,
А потім впряг його у сани.

Довкруж бебекають роти -
В кущах хвостами крутять кози.
Пегаса варто берегти:
Без нього творчість - сіра проза.

26.09.2017р.

Пора пустити носом бульку,
Втомився, вимотався - жах!
Поскручувало крижні в рульки,
У прірву зсовується дах.

Ламає велетня робота,
Здоров'я майже на нулі.
Думки, неначе в банці шпроти,
Мертвіють у моїм чолі.

Вже рік не склеплюю повіки,
То ж серце тьохкає не в лад.
Пишу романи-коломийки
Із недомовок і шарад.

Тяжка судьба титанів духу
(працюють до надгробних плит!).
Чи, може, половити мухи?
Чи, ліпше, поковтати спирт?

А з носа палець не вилазить,
І погляд вперся в далечінь.
Із ким би поточити ляси?
Ну хто ж мені прищепить лінь?

У бочках киснуть Діогени,
Хропуть Іллюші на печі.
Але у мене кров скажена
Й перо гостріше за мечі.

На дзигарях - о-пів на третю,
Пегас упав снопом до ніг,
Куняє муха на котлеті.
Я ж - ні на хвильку не приліг.

Заверещала муза: "Досить!
Живим потрібен ще поет!"
Зламався раптом палець в носі -
Не так зайшов у пірует!

Вже не писатиму нетлінок,
Жую сухий на кухні чипс.
Прийшов, нарешті, відпочинок:
Піду накладувати гіпс.

25.09.2017р.

Не поспішай іти по світу,
Іще гірка надійде мить.
Послухай перелив трембіти,
Небесну удихни блакить.

Втопися у зелених травах,
Погладь легенько вітерця.
І заспіваєш в три октави,
І віднайдеш в собі митця.

Жадай п'янкого поцілунку,
Кохану звабливо поклич.
Допоки серце б'ється лунко -
Нехай жахтить кохання піч.

Немає в мене буднів сірих,
Бо я думками у раю.
Довкруж лунають арфи, ліри
Підігруючи солов'ю.

З любаски стягую піжаму
Аби вклонитися красі...
Але каблук вгвинтила дама -
Хрумтить мізинець на нозі.

Замок на торбі шкряба вухо,
У ніс націлився сосок.
Мій настрій сів на злітну смугу,
Зарився кілем у пісок.

Повзу розстроєний до хати,
Мозолі, наче кавуни.
Не варто в транспорті "літати".
У ліжку ліпше. На жоні.

25.09.2017р.

у шторм поламане стерно
і навігація до біса
все шкереберть але кіно
механік п’яний от гульвіса
ще крутить в час коли не п’є
у трюмі наче в кінозалі
вгорі борвій знамена рве
а тут лунає «тралі-валі»
закрити очі синемА
і все це ніби не з тобою
і сяйво слів а не імла
у небі днів над головою
сиджу у схові хай вітри
приносять долю-поторочу
як стане лячно раз два три
на берег мужності зіскочу
а там вирує балаган
життя за правилами коки
де Веди Біблія Коран
та канонічні їх пророки
де головний оратор По
щодня повторює промови
ми не країна Лімпопо
і викривляє грізно брови
де дев’яносто сім із ста
не знають впливу аберацій
та їх розверзені вуста
не мають юридичних рацій
свята земля без стусанів
проста як пшик складна як ножик
і голу правду без штанів
кладе життя у ситий кошик
за що загинули в борні
за що і нині умирають
як на замовлення одні
а інші смерті потурають…
що тут у схові унизу
що там під буйними вітрами
"to be чи ні" весь вік гризу
я хитромудрими зубами…

06.09.2017

Немає сил. Іду копати яму,
Тут ходить надокучливий сусід.
Рояль його щоночі грає гами,
Здригає стіни монотонний хіт.

Буває, що холоне кров у жилах,
Пощезли із квартири таргани.
Маестро краще грати на могилах,
Чи ворогів морити без війни.

Усі пісні сумні та у мінорі,
Рука шукає зашморга сама.
Чи в нього траур, чи велике горе,
А мій міхур вологу не трима.

На сон грядущий пив відвар від маку,
Але сусід узяв акорд важкий -
І знову прокидаюся від ляку,
Волосся дибки, тілом дрижаки.

Його за п'янку виперли з роботи,
Крізь стіни відчуваю перегар.
А він же профі - партитури, ноти,
Хоч і загробний геть репертуар.

У хаті вже немає валідолу,
Розумна кицька шаснула в підвал.
Хоча би грав веселу баркаролу,
Та чую Баха,. Реквієм. Фінал.

Потилицю розглядує рогачик,
При світлі зір навалюю рови.
Хороша яма. Вже глибока, наче.
З держак лопати вище голови.

А вилізти ніяк не маю змоги,
Маестро грає Моцарта, Бізе.
Кричу, зову його на допомогу -
Нехай хутчій драбину принесе.

20.09.2017р.

Я - беспробудний оптиміст,
Люблю хороші вісті.
Зубів нема. Але є міст,
Коронки золотисті.

Недбало вибрита щока
Але шикарні вуса.
Жона вечеряти гука -
Піду, напхаю пузо.

Не кличуть гени до війни -
І так усім нам торба.
З надвору вбігли таргани -
Нехай живе худоба.

У тещі кривиться губа -
Грошви приношу мало.
Зате корова є ряба,
А у підвалі сало.

Сусіди п'ють одеколон,
Мені достатньо квасу.
У транспорті згубив айфон
Але співаю басом.

На позитив стійкий рефлекс,
Знайшов стезю до раю:
Щодня гарячий маю секс,
Чого і вам бажаю.

20.09.2017р.

Я - пророк. Не маю дому.
Вже старенький, сивоглав.
Плечі долу гне утома,
Хочу впасти поміж трав.

Не бажав такої долі,
Це, скажу вам, не медок.
П'яти репані, в мозолях.
Був тюхтій. Тепер - пророк.

Бог з'явився після п'янки,
Дав гучного копняка,
На життя накинув лямки,
Посадив на повідка.

Все пізнав на власній шкурі -
Біль, розлуку, самоту.
Грав на кобзі та бандурі,
Йшов у спеку і сльоту.

Нині шлунок геть порожній,
Сакви ж - сповнені книжок.
По стезі мандрую Божій
У багні та між зірок.

Ночував у підворітнях,
Пси не раз латали зад,
Били палицями гридні:
Що ж, життя - не шоколад.

Гарно вчора напророчив -
Досі хрестяться попи.
Потім гнали в яму вовчу
Аж метлялися чуби.

Дременув і небожитель
(волочились ми удвох).
Із людських тікаєм жител,
Загортаємось у мох.

Бог і я - обидва лисі,
Не впізнала нас людва.
Розмовляємо у лісі,
Чує нас лише сова.

В основному віри схожі,
Як боби і як горох.
Де гендлюють - там і гроші,
Де молитва - там і Бог.

Чи тому з'явилась кірха,
Синагога, жирний храм,
Аби красти гроші тихо -
Що про це відомо вам?

Нас - живих -женуть на небо,
Світло темряві - не друг:
Зріти Господа не треба,
Вилітає Слово з вух.

Загалом для допомоги
Вистачає і жони.
Припече - звертайсь до Бога:
Ми ж Його доньки й сини.

Тягнуть ряси гроші, соки,
Пики, наче кавуни.
Ось тому й нема пророків,
А монахів - табуни.

Гнали, гнали у три шиї,
Зачиняли олтарі.
Я ж безплатно Слово сіяв,
Ті, що в храмах - за рублі.

Не гожусь у чемпіони
Як тікаю од "святих".
Потрясу свого "патрона" -
Хай шукає молодих.

19.09.2017р.

Я мрію приєднатись до Брунею!
Бо вірю, що не правлять там гебреї
І не крокують там парадом геї.

Нема попів зажерливо-нахабних
І цар у звірів там - не наша Жаба...

2015

***
Вся околиця буде село.
На Дону веремія чекає.
І у Раді уже – нє алльо…
Ми і раді, та ради немає.

***
Ніякої тактики нині
немає по суті ніде.
Стратегія є в Україні.
Якщо всі дороги – руїни,
то як же той ворог зайде?

***
Коли війною бавиться аматор,
то вочевидь не відає ніхто,
чому це називається АТО.
Війна! Гібридна! А який оратор!?
Не атакують чоти і рої.
Котуються і програні бої.

***
Революція триває.
Петя Вову доганяє
і міняє пику на «лицо».
Та народу не до сміху.
Може Космоса на Міху
будемо міняти у кацо?

***
Електорат не чує, – «ко-ко-ко»,
але на вухо локшину мотає,
коли «Ореро» Грузії згадає.
І поки Юля чує «Суліко»,
у когута надія пропадає.

***
Ой не тоді Вітчизна мила
як має із роси й води
дешеві і п'янкі меди,
а от коли нечиста сила
у неї утинає крила,
але вона вряди-годи
не лізе у ясу орди.

                              2017

На тому світі значно легше -
Сиди й варись у казані.
А тут повсюди сіті, верші
Людва розставили мені.

Думки, обплутані обманом,
Женуть у шию з раю геть.
І вже летять із пекла сани
В які мене посадить смерть.

Нестерпно жити. Хочу шику.
Гризусь за тельбухи, бабло.
Бо чорна заздрість кривить пику,
Встромляє глибоко жало.

Висотують бажання сили,
У нутрощах палає хіть.
Мо, краще зразу до могили?
Обрізати життєву нить?

Для мене світ - помийна яма,
Усе що хочу - не моє.
Чуже добро дітей Адама
Покою зовсім не дає.

Безсмертний дух загнав за грати,
В гріху лягаю і встаю.
Чекайте, браття бісенята,
Нещасну душеньку мою.

17.09.2017р.

Без бажання та, власне, й без сили
силюсь думку здобути,
закидаючи слово у хвилі,
вирізняючи сутнє.
Марна справа? Можливо…

Можливо, це й не справа, а вправа-
перевірка, злегенька глузлива –
чи я слову цікава.

13.09.2017

Я не страшний у гніві -
Сили уже не ті.
В хаті немає пива,
Пусто у животі.

Кухня - пустеля Гобі,
Гигнули таргани.
Черви ячать в утробі -
Постуються вони.

Вкрасти ніяк сьогодні -
Житимеш як і я.
Лиш гарбузи городні
Має моя сім'я.

Не вистача зарплати,
В кліті помер пацюк.
Може, пора за грати?
Досить голодних мук?

Кум, як захоче їсти -
Пудить під РВС.
Діло це хоч нечисте,
Та він од'ївсь, воскрес!

Годі із мене чаю!
Хочу в ковбасний ряд!
Гостряка поліцаю
Буду вганяти в зад!

Жінка перехрестила,
Вклала до рук шпичак...
Бачу товсте барило,
Але діймає ляк.

Бо у руці дубище,
Ікла вишкірює пес.
Маю "щось" чоловіче,
Але зостанусь "без".

Втік од біди подалі,
З пекла біжу в Едем.
Жінка вкриває шаллю,
В ліжко своє кладе.

В щічку цілує "киця",
Пестить, знімає стрес.
Той, хто живе у цицях -
Їстиме і овес.

12.09.2017р.

криву життя - у ряд Фур’є…
хай казна-що але своє
кристалізую сон води
у гості ходять три коти
навіщо нявкати навзрид
менталітет чи геноцид
маліють члени у ряду
я до гармонії бреду
ось тане сало аш два о
і голос сонячний алло
ясніє небо все окей
осанна долі - мавзолей
крива кривою путь пряма
у крапки титру… синемА
прийшов сантехнік ач біда
в облозі праці середа
робити що і винен хто
напевно я і пан Ніхто...

28.08.2017

У літературі щось не так.
Із мутної хлебчемо криниці.
Очі коле незугарний брак
У сонетах на чиїйсь сторінці.

Вірші як нав'язлива попса.
Рохкають у храмі поросята.
Все у шмарклях, стогонах, сльозах -
Краще б сіли неуки за парти.

Ось тобі, Поете, шах і мат:
Чути козобаси, а не ліри.
"Сяє" кривобокий "діамант" -
Сипанув поезій з-під сокири.

Відсьогодні, сестро, не гарчу,
Не приносить критика доходу.
Вивільню поезії сичуг -
Напишу поему про природу.

Потягну за хвіст і я кота,
Вихлюпну в інет патьоки сірі.
У сатири інша вже мета -
Жити з графоманами у мирі.

11.09.2017р

Хвалебні тости, щирість під хмельком,
Гучні промови купно з перегаром...
Запрошені розсілися рядком,
Булькоче жваво самогон у тару.

Бажають щастя, успіху, удач.
Роти ж плямкочуть, бо жують ковбаси.
У жлуктах перетравлюється харч,
Для пострілів скопичуються гази.

То сердься, чи не сердься - все одно.
Мовчи і слухай, дякуй за дарунки.
Одвіку хлебче істина вино,
І без горілки не дається в руки.

У хащах зачаїлися вовки,
Пащеку щука заховала в ряску.
Та спирт розв'яже їхні язики,
І ворог скине із обличчя маску.

Гадаєш, це - дурниці? Не скажи:
Якби ж то знати кожну підлу пику -
У серце не стромляли би ножі.
Отож, мовчи. І підливай горілки.

10.09.2017р.

Пишається кохана чоловіком,,
Сама також працює як бджола.
Прилаштувався між цицьок із шиком,
Вона моторна баба , із села.

Щодня чухмарить чубчика та спинку,
Стриже у носі зайві волоски.
Коли захочу - гладжу їй колінку,
В сорочку запускаю мацаки.

Із рученят висмикує лопату,
(для любощів моторних береже!).
У кума - праця. А у мене - свято,
Звиваюся у ліжечку вужем.

Останнім часом стало не до шмиги,
У членах слабкість, свист у голові.
Кохана ж на мені до ранку плига,
У ліжка нніжки зламані, криві.

З'їдаю на сніданок цілу курку,
По три кавалки зельца на обід.
Але змарнів за рік на шабатурку,
Тигрячий не рятує апетит.

Цвіте кохана, наче та жоржина,
А я не молодий уже, в літах.
Лягаю в постіль, наче в домовину,
Ще трохи й може трапитись біда.

А любочка розстібує сорочку,
М'якенька циця тицьнула у лоб.
Казала мамця " Любий мій синочку!
Тебе жінки вкладуть колись у гроб.

11.09.2017р.

Переляк

За що ж я кохаю тебе?
Он, ноги - товсті, кривуваті.
Обличчя у зморшках. Цабе!
Прибрати лінуєшся в хаті.

В господу коли не зайду -
З-під ковдри неголене вухо.
Моєму біда животу -
Небесним харчується духом.

Нявкочуть голодні коти,
Мені вже не бачити раю:
Потрібно до річки піти -
Вже камінь важезний копаю.

Усе в цьому світі сказав,
Не варто жаліть бідолаху.
Упала на пупа сльоза,
Втопила нещасну мураху.

Занурюю в річку п'ятак...
та бачу зелену ропуху!
Умить прихопив переляк -
Від жаби тікаю щодуху.

Перетинки зрію грубі,
Очиська, бородавки, лапки.
Вже краще кохані рябі
І тещі настирливий гавкіт.

Вколов у сідницю будяк,
На ногу упущено камінь:
Якщо надокучить життя -
Потрібно топитись у ванні.

10.09.2017р.