Я - кілер! А наймають - читачі.
Благають звідусіль про допомогу.
Улітку бевзя щиглем замочив.
Оклигав. Знов у хвіртку суне роги.

В недопоета віхоть у руці,
Але ротяку має надвелику.
Дрижать мисткині та старі митці:
Дрібний дристун, а крику аж до гику.

Обпудило, сохате, всі кутки,
Піїтам сумно, лячно, не до жиру.
Потрібна клізма! І біжать рядки,
Рецепт відомий - гумор та сатира.

Мікстура файна. Наче одшептав,
І прищекнув лопату-язицюру.
Сатирик я, для муді - вовкодав,
Деру живцем із мухоїдів шкуру.

Вже не бебека, щезла байбуза,
І сльози не зволожують повіки.
Тож я піду, бо вже кричать "Спасай!":
Точу перо, хай трохи покувіка.

09.01.2017р.

Лелеки, лелеки, летять, летять лелеки
З Центаври Альфи до Сонця і Землі,
Долають, долають нові й нові парсеки -
Їх на Центаврі звали «журавлі».

У небі, в небі єднаються щоночі,
У вирій прагнуть, прагнучи біди,
А із Центаври Альфи войовничі
Летять, кружляють і туди й сюди.

Навала валом на планету впала,
На нашу Землю, квітчані сади,
На чорноземи, орачів і рала,
Навала впала і туди й сюди.

Ой, очі, очі, очі ви дівочі,
Де ж ви навчились зводити людей,
Перетворили білі дні у ночі,
А чорні ночі в білі, еге-гей!

Позаплітали на вербі косички,
Гарбу перевернули гарбузів,
Ой-ой, дівчата, що у вас за звички,
Від ваших чарів я осатанів.

А поки хату файно підметете,
Вівса насиплю в яблуках коню -
Тоді із вами вип’ю tête à tête я
І голих в ліжко згодом затягну.

09.01.18

Діла сильніші за слова –
Це істина непереборна.
Паскудство чистим не бува,
І чорне зостається чорним.

І хто б там що не говорив
В ім'я високої ідеї –
Фальш проступає поміж слів,
Брехня лишається брехнею.

                              І
Бачу і лики, і лиця
іконописні і горді.
Морду малюю по пиці,
а копіюю по морді.

Відаю, знаю і чую
поза- і очі у очі,
хто є і що, одесную
Бога і ангела ночі.


                              ІІ
Темінь убогу жалію,
Не вириваю лопати.
Хай і воно попотіє,
тролячи фейки і мати.

Не оминаю незряче
і не даю йому кредо,
поки опудало скаче
поміж паяцом і недо.

                              ІІІ
Музу шаную і Ліру,
зле і лукаве минаю,
не довіряю ефіру,
мові ворожій не вірю.
За огорожею раю
хочу любові і миру.

Чуєш, поете? Допіру
небо у тебе питає, –
де талани за офіру,
що у душі пробуває?

Поки «ваяю» сатиру,
хто у мені оживає?

                                      01.2018

Качає баба прес. А мужики
Кладуть важезну штангу їй на груди.
У неї двопудові кулаки,
Катує, мабуть, москалів для хунти.

Ввійшла у раж, пучком підкови гне
Ламає недоміркам з ходу роги.
Не дихаю. Укляк трухлявим пнем,
Жахаюся красунь сучасних трохи.

В куток мене затиснула грудьми,
Нависла, бо на лікоть гарний вище.
Отак линами снідають соми,
Подумав, що пора на гробовище.

Не знаю як трималися штани,
Відчув себе щуром у кігтях барса.
А голос! Одведи і сохрани!
Муркоче "милий!" профундовим басом.

Під нею поламались терези,
Обняти зась товсту бичачу шию.
З такою хай кохається грузин,
А я під нею гигну, околію.

Утік із переляку. Вуаля.
Зустрів тендітну - знов гризе тривога:
Анорексія! Зморене маля!
Пора писати, мабуть, некролога.

Необережний чмих збиває з ніг,
А заспіваю - кров тече із носа.
Кохатися з такою - просто гріх,
Втрача свідомість, в ліжку - смертна поза.

Я від струнких, опуклих - без ума,
Але поперло не таке як треба:
То м'яса аж гора, то ніц нема,
Зірки та місяць світять через ребра.

Коли помацав мишу отаку -
Потяг на кухню салом годувати.
Втомився викликати їй швидку.
Урешті плюнув, ну її до ката.

О, чим же я Ерота розгнівив?
В коханні крах, або не та планида.
Важкі часи. Нема придатних дів.
Лишилися тютюн і оковита.

03.01.2018р.

Росію розум не збагне,
Тут надто розуму й не треба.
Росія знає лиш одне –
Паскудити довкола себе.

До жаби прирівнять поета! –
Де у людини розум, смак?!
О недоріко-римоплете,
Ви - облисілий мов їжак.

Немовби хочете вколоти
За справжність і високий ранг…
І в лоб летить Вам за підлоту
І б`є Вас власний бумеранг.

Уже й вужі регочуть навіть,
Навіщо тут ще й Чорногуз?
Це ж графомана «жаба давить»,
В болоті власнім він загруз.

І досі кумкає потроху…
А ми дозволимо – нехай!
Підняв тут жаб`ячий цей хай,
Мов бурю в склянці – І??? Ш??А.

30.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Ось воно, щастя кирпате,
Зирить в кишеню мою.
Треба із дому тікати,
Досить пожив у раю.

Нині дівчата що треба,
Пальця у рот не клади.
Свище вітрище із неба
І надима животи.

Я цілував, наче, писка,
Трохи помацав поділ.
Глипнув - чотири колиски!
Гримають ложки об стіл!

Що ж воно, людоньки, буде?
Коловорот суєти...
Діти - це та ще маруда,
Завжди голодні роти.

Ну, а дружина щоденно
Хоче цукерку м'яку.
Ціни - захмарні! Шалені!
Допоможіть козаку!

Вдома лишилася кашка,
Харч запиваю дощем.
Кличе до любощів пташка:
- Хочу "літати" іще!

Я на м'яке вже не ласий,
Скиснув палкий ловелас.
Кличу на поміч Пегасів,
Хай однесуть на Парнас.

В руку встромилася ніжка,
Гасить кохана свічу.
Знову колишеться ліжко:
Охнув...злітаю...лечу!

29.12.2017р.

в країні заколот на носі
але спецслужби й в ус не дують
що два підпільники дорослі
усіх вітають "алілуя!"

в кав'ярні випивши дві кави
ідуть і узурпують владу
на жаль вдається це на славу
на жаль тепер усе позаду

за рік втекли за два зреклися
казну з короною забравши
мо’ повернуться ще колись як
на краще вийде чи як завше


27.12.17

Тече вода. Тече й тече вода
трубою із насоса у підвали.
Аварія у головах. Біда.
І це уже не Путя і орда,
а зеки-ЖЕКи і водоканали.

А у оселі холод і потоп.
Аварія! Порізали й забули...
Аварія! Працює ідіот.
Ау! Ау!!! У нас «євроремонт»...
Але ау! чинуші не почули.

Нема води. І теплу, і холо-
дну дорога́ перекриває влада
рукою ЖЕКу. Економ бабло!
То відключай, каналія, й тепло,
а спати я піду на барикаду.

                                      12.2017

Зоїла укусила муха.
Ну,.. іноді буває –
або йому заклало вуха,
або недочуває.

Або ся зачесали п'яді
на голі «ягодиці»,
або оса на носі сяде,
то і її – по пиці.

Або шанує даму серця,
а не її обнову,
або перебирає перцю
і не шанує мову.

Або Іуда спокушає,
або кусати мусить,
коли смаку не почуває,
аж поки не укусить.

А далі що? Мені байдуже.
Нехай у піку вуйку
здіймає бурю у калюжі
і надуває бульку.

Але лишається надія,
якщо уріжу дуба,
то хай отрута ейфорії
йому лікує зуба.

                                      24.12.2017

Кохана каже: - Дряпай про любов,
І оминай важкі, гнітючі теми.
Народ бажає єв і казанов,
Альковів, мусі-пусів і гаремів.

Аби по сторінках текла сльоза
І в космос долітав сердечний гуркіт.
Щоб тицяла молодка гарбуза
І читачі заламували руки.

Таких поез довкола сотні скирт,
Зліпилися в один глевкий вареник.
А в мене, що не вірш - то лабіринт:
Сиди і думай, що сказав письменник.

Рука малює злющого слона,
Могутня бивня настромля кокоса,
Та на коліна всілася жона,
Цицьками настовбурчилася в носа.

Не думав, що вигинистий задок
Цікавитиме у моєму віці.
А на папір уже стрибнув рядок:
Гаразд, шановні, напишу про циці.

21.12.2017р.

Вставай, лебідко! Годі спати!
У ковбиках уже бурчить!
Неситий дуже. Бога ради
Розклепли око хоч на мить!

Щоночі я - гарячий мачо,
Удень працюю, аж худий.
А ти - зманіжена, ледача,
Не хочеш стати до плити!

Бажаю в маслі картоплеси,
Биточків, ковбаси кільце.
Іди сюди без комбідреса,
Стань поруч зі своїм бійцем.

Візьми до рук важку ножаку
І від луски почисть линця.
Жона сховалась з переляку
І не показує лиця.

Згадались мамині уроки,
Печальний смуток загриза.
Сиджу на кухні одинокий,
В пательню крапнула сльоза.

Готую чудо у каструлях,
...ля натюрель для двох парсун.
Ротяку роззявля зозуля -
У ліжко харч красі несу.

Пахтить печенею із хати,
Пора писати епілог:
Навчився гарно готувати,
Інакше з голоду би здох.

17.12.2017р.

Я - простий, просолений моряк.
Лаятись не буду, браття, мир вам.
Кажуть, у жінок усе не так,
Почуття глибокі, наче прірва.

Корабель штормисько підганя,
Палубою пролітають хвилі.
А у ліжку тішиться жона,
Від кохання втомлена, у милі.

Ходять морем сизі буруни,
Чайки поховалися у скелі.
А в моїй квартирі пластуни
Крутять еротичні каруселі.

Охи долітають аж сюди,
З нею, мабуть, там гарячі "перці".
Я ж у морі, наче перст, один,
В бочки насипаю оселедці.

Холод пробирає до кісток,
Клешню краба одірвав од носа.
А у жінки любчиків гурток,
В кожного своя жагуча поза.

Час іде. Пристав до берегів.
На протезах сіль обридло хрупа.
А побачив любоньку - ожив!
Калатає серденько над пупом!

Ангела, що впав, я не спасу,
Краще на ходу зірву бретельки.
Афродіту у альков несу,
Перса обціловую м'якенькі.

Заспокойся, люба, не дрижи.
Я тобі не заподію шкоди.
Для роботи створені мужі,
А жінки - для втіхи й насолоди.

17.12.2017р.

Вечір - час найкращий для думок.
Розімліло вислизаю з ванни.
Поза - лотос. Гріє килимок.
Мить - і відлітаю до нірвани.

По "стезі" навпомацки іду,
З пупа скоро вилізе прозріння.
Але кайф увесь - під хвіст коту:
Гавкає жона від злості синя.

- Де получка ти мені скажи?-
- Ось, купив касети і брошурки.
Гуру каже - за скарби - гроши.
А жона: - Ти що, здурів, придурку?

Ох, вчувало серденько біду!
Ляпнула про Шамбалу усує.
Цю ізотеричну лабуду
На роботі я сама штампую!

Я тобі не теща і не зять -
За копійку розірву горлянку.
Марш у ліжко! Поза - номер п'ять!
Будеш борг виплачувать до ранку.

13.12.2017р.

***
Петя й Путя – пекар і ковбой,
флібустьєри і авантюристи
поодинці лізуть до корита
«по крови горячей и густой»,
що героєм на війні пролита.

***
Живі і здорові
брати-лизоблюди,
вампіри любові
і нібито – люди,
і виссано крові
багато ще буде.

***
І терпіти вже немає сили,
і забути тями ще нема,
як вела «еліта» до могили
і веде із «раю» до ярма.

***
Як ми раділи і як обирали!
Ось вони – Ізя і мер.
Шарять на ідіші, Яню порвали...
............................
Бачили очі, яке купували,
то й повилазьте тепер.

***
Виростає пенсія, і ...плата,
і по комуналці – апогей.
Ми такі щасливі і багаті!
На майдані є чого цибати.
Громадяни, ростемо ми, – гей!

***
Море й сушу віддаємо дяді
і шуруєм до Європи-леді.
На війну скидається юрма
воювати на велосипеді
у лайні або у шоколаді –
вибору інакшого нема.

                                      2017

На баобабі світом нудить шпак.
Під ним гарчать від люті кілька бестій.
Гризуть левиці антилопі карк,
А я живу у їхній жовтій шерсті.

Тут затишно. І ворогів нема,
Жую усмак дебелу волосину.
Кохання – море, бо самичок тьма,
Дрімаю на хребті, чи під коліном.

Не тільки леви моцні й вельми злі.
Людина є. Жорстока і несита.
Конвульсії здригають пазурі,
На шкурі розцвіли криваві квіти.

Підстрелено кошицю, подиха.
Собака учепилася за лапу.
Перестрибнула на Рябка блоха,
А за нагоди - скочить і на шкапу.

Намудрував? Зіграю в піддавки,
Фінальна сцена просить епілога:
Нехай себе шматують хижаки,
І хай живуть і процвітають блохи.

12.12.2017р.

Ох, і надудлився вина!
Аж пити вже не хочу!
Стрічає, начебто, жона,
Пригледівсь – потороча.

Шерепа сварить рогачем,
Наводить, мабуть, порчу.
У шпарці шкрябаю ключем –
Штовхає потороча.

Почвара шкірить в небо зуб,
Вкусити, злюща, хоче.
Рачкую шпарко аж за дуб –
Догнала потороча.

За космаки хапа, чмара,
По рівчаках волочить.
«Хазяйство» випало – діра!
Лютує потороча.

У мацапури бюст – ого!
Націлює ув очі.
Зіпнувсь урешті. В ліс бігом.
Відстала потороча.

Очуняв. Щезла машкара.
Лежу у ямі вовчій.
А сіроманець – не мара,
Вже краще – потороча.

Над головою чую "Кар!",
Тікаю що є мочі.
Іще не хочу на цвинтар -
Лечу до поторочі.

10.12.2017р.

***
Хто не трудиться, той – п’є.
А куди діватись?
Все людині Бог дає,
особливо не своє
їсти і …сміятись.

***
Научене – терте,
уперте – не миле,
намилене мертве,
умерле – почиле
у пам’яті жертви
нечистої сили.

***
Є світ живий, і є містичний,
і той, що діє у кремлі
як «руський міф» і світ – язичний,
гібридний і комуністичний,
як пошесть по усій землі.

***
Чим живу, не відаю і сам.
Божий дух іще не паляниця,
що жували Єва і Адам.
Україна – не порохівниця,
а щоразу – бойовий байрам.
А яка Європі годівниця!

***
Може істина й сувора,
та надіятися варто
мати менше як учора,
і не менше як узавтра.

***
У кожного своє меню,
аби відняти у дитини
на забудови авеню
і переносити різню
на терикони України.

                                      2017

Хотів народитися жінкою,
Красою світити у світ.
Але майталаю ширінкою,
Ковтаю розбавлений спирт.

Життя – пріла, кручена путанка,
А хочу тепла для душі.
Аби цілували у пуп’янка,
Носили в м’які спориші.

Аби пахтотіло парфумами,
Очиці обквецяла туш.
Ночами рахатно-лукумними
Сіднички розм'якшував муж.

Сопіла б уранці у ліжечку,
Коханий приносив кав'яр.
Але заробляю копієчку –
Майструю козлу будуар.

Життя не витримує критики,
Робота – не мед і бузок.
В ручицях – довбачки та викрутки,
В коритах – цемент і пісок.

У шуби вдягаються «дєвушкі»,
На пальцях – коштовностей блиск.
А в мене – порепані тертушки,
У крижнях – скрипіння та тріск.

А ладо кошицею лащиться,
Гормони шумлять в голові.
Працює генетики матриця,
Розслабився, осоловів.

Пухкеньке намацав під спинкою,
До лона крадуся тайком…
Хай жінка лишається жінкою,
А я – залишусь мужиком.

10.12.2017р.

графоманів люта зграя -
не цікавить хто є хто -
на трембіті їм заграю
відведу їх у McDo-


10.12.17

Ти не друг! Шуруй із хати!
Пляшки й грошей ніц нема.
А горлянка сухувата,
І будунище дійма.

Вчора виссали получку,
Спиртували борлаки.
А сьогодні - пес-вонючка,
Дооблизую склянки.

На бухло повзуть друзяки,
Чують запахи вина.
А як зляжу - будуть "гайки",
Кличу, а в одвіт - луна.

Діти й жінка десь далеко,
Утекли чортам під хвіст.
В мене свій нечистий хека,
Манить пальчиком під міст.

Кажуть, що лечу з орбіти.
Може, досить? Пляшку геть?
Нє, не хочу! Буду пити...
Простягає чарку смерть.

09.12.2017р.

На картині пейзаж: верби, квіти,
Птеродактиль і три павуки:
Циган зна, що кобилі робити,
Хай вивалюють бевзі баньки.

А поеза - як з дишла гармата,
Кожне слово - обламана віть.
Начитався Бодлера і Сартра:
Циган зна, що кобилі робить.

Анапестом пишу я не ловко,
Та і думка важка, наче танк.
Хай пиляє перо як ножовка:
Циган зна, що до чого і як.

Рима є. Все чистенько, без мата.
Дехто каже "Чудово!", "О,є!".
Хоч і дохнуть мої пегасята -
Циган зна, що кобила жує.

Та, чомусь, позитиву не видно,
Музи, кручені, збились у клин.
Як же, друзі, поету обидно:
Циган втік. Я лишився один.

08.12.2017р.

Ще не обчистили коросту,
А на городи пре осот.
Чортам товпу дурити просто,
Кричать "Страждаєм за народ!"

Усі в "обносках" від "Версаче",
Гниє в офшорах капітал.
На камеру майстерно плачуть,
Щоднини рейвахи, скандал.

А у кишені моцна дуля -
Електоратовий платіж.
Громада ж - легковірна, чула,
Не скаже злодієві "Киш!".

У слуг народу руки білі,
Сховали туші за щити.
А ми - "пани" - хребетносилі -
На горб вантаж іще клади!

На виборах не буду лохом,
Бо мудрий, вже не ідіот.
Обрав замало не святого,
А придивився - знову чорт!

08.12.2017р.

Ох, і тяжкі бувають пані!
Аж розболілась голова.
Покатулялась на дивані,
Тепер лежить, відпочива.

Свистить у ніч припухлим носом,
Хропе, з натуги аж бліда.
Потрібно їй змінити позу,
Прекотив на живота.

До ранку слухав бурмотіння,
Тривожні схлипи, чмихи, гик.
Хотілось луснути у тім'я,
Та я галантний чоловік.

Туман у лобі. Наче п'яний.
Дружина ж виспалась усмак.
Процвіркотіла: - Мій коханий!
Любові хочу! Йди у сак!

Куплю їй шубу із шиншили,
Кольє, брильянти і біде:
Нехай хропе. Аби любила:
Для чоловіка це святе.

12.12.2017р.

Я – чародій. На любощі неситий.
Шаманю потихеньку у кущах.
Люблю кохати – ніде правди діти.
Стелю для втіхи драного плаща.

Сходив колись на «Битву екстрасенсів» -
Послала жінка мудра, золота.
До оселедця притулила пейси,
В Давида зірку всунула хреста.

Спитали: - Друже! Чим ти знаменитий?
Кажу, любов шукаю цілий вік.
Де я пройдусь – народжуються діти,
І лається рогатий чоловік.

Довгенько відзнімалася програма,
Що обіцяв – усе зробити встиг.
Не згледілись – довкруж вагітні мами,
«Переконав» - кохатися не гріх.

Усіх понадимало. Режисерку
Приманював на хтиве «киць-киць-киць».
Вщасливив навіть відьму-людожерку
І решту необачних чарівниць.

Я –переміг! Закінчився екзамен.
Розбіглись асистенти хто куди.
Сказав усім, що в сексі – полігамний,
А ще - пора платити за «за труди».

Одважили, щоб зовсім не приходив.
Але у тім’я грюкнула біда:
Дурна реклама – це суцільна шкода:
Дівок в під’їзді нині череда.

Ховаюся. Уже змалів на атом.
Виглядую у жінки з-під поли.
Не обділили небеса «талантом»,
Та розуму достатньо – не дали.

03.12.2017р.

Соромиться іще народець красти.
У мене ж совість – лишній рудимент.
Втелющився до панівної касти:
Із бульбашок вичавлюю процент.

Шумує біля краму людське море,
На капшуки націлюю петлю.
Купив за копійчину помідори,
Та за стократ дорожче загилю.

Торгівля, кажуть, - нелегка наука,
Не вмієш – сій на полі гарбузи.
А я в «купи-продай» - зубата щука,
Із бевзя гроші вичавлю усі.

Людва голодна. Сиплеться монета,
Удатно перепродую товар.
Уже не лізе. Звикнув просто жерти,
Халявний уковтну і скипидар.

Іван щодня працює на городі,
Петро болванки точить день у день.
Фізична праця – дурощі, не в моді.
Мені ж бабло стрибає до кишень.

Нехай за сина порадіє мати,
Що не присів, як тато, на стакан.
Живуть лиш ті, хто вміє торгувати.
Біжу доїти лоха. Всім пока.

03.12.2017р.

І по яйцях його, ось так!
І в печінку ще навздогін.
Я – «без правил» боїв мастак!
Я гімном ляпну навіть в гімн!
І у мене добра – вагон:
і для друзів, і для братів.

Шаленіє дурний вогонь
із дешевих прямих понтів.
Відшліфовується язик,
він багато уміє вже:
над одними знущатись звик,
ну а іншим – лизати ж…

02.12.2017

Ох, і грузько в болоті! Немає дороги і мосту.
У поезії також свої горбаки, мочарі.
Ахінею писати людині буває непросто,
Та уздрів уві сні маячню Сальвадора Далі.

Ми удвох у міжчассі. Підглипують писки із ряски.
Треба класти ікру, а натхнення і досі нема.
Ох, дарма не сходив одшептатись до баби Параски,
Загубився «апостроф», - сатирик його одірвав.

Я би гепнувся у баговиння на тлусті сідниці,
І від розпачу рвав би із тімниці пасемця кіс.
Бо він цноту украв. Катуляв наче дівку на глиці,
Наче майстер-гончар, розминаючи глини заміс.

Все від Бога. А ще від отого прудкого лукавця,
Лікування важезне довіку мені прописав.
«Жити будеш» - сказав. Та утрачені з коренем яйця,
Турбувати не буде до смерті дівоча краса.

Ось тому і ростуть із поезій моїх пустоцвіти,
Висихає сльоза, сопляки та на сонці роса.
Написався анонс. Бо макітра нездатна варити,
В музи гонор укляк, я в поезії став байбуза.

Вже не страшно. У небі полює на голуба сокіл.
Я ж у грубу жбурляю рукописи, залишки фраз.
Хай страхіття горить. На город однесу потім попіл,
На прощання копитом у лоба урізав Пегас.

02.12.2017р.

Ох, і ласі нині кровососи –
Тягне на жіноче – у альков.
Хоч нема поезії та прози,
Та пишу анонси знов і знов.

Гупотять підковами блощиці,
Затоптали кучеряву рінь.
Лізу молодицям під спідниці,
Ну, а ви…бентеги…на черінь.

У піїтів лускаються мізки,
А у мене там уже протез.
Ось анонс! Пролийте, браття, слізки!
І купіть книженцію поез!

Та мовчать засмучені колеги,
Соромно сказати "улю-лю".
Наплели з сатири оберегів,
Ну, а я хвалу одну люблю.

31.11.2017р.

Я чую як за мною ходить
Чмана кошлата, привид, тінь.
В поезії моєї роди –
Вірші вилазять на черінь.

Криві беззубі потерчата –
Плоди моїх душевних мук.
Боюся випустити з хати,
Вони ж - рвонули на фейсбук.

Читач обпудиться зі страху,
Але мені усе одно.
Чи, може, друзі, дав я маху,
Бо шкряботіти не дано?

Долизую вино зі склянок -
Нема еклог, сонетів, од.
Похмільний видався світанок:
У музи скінчився окот.

01.12.12017р.

Не люблю тебе. Піду.
Бо стара опецькувата.
Хочу файну, молоду,
Аби мацати іззаду.

Щоб не мала за козла,
Доглядала пильно, ревно.
Аби цілу ніч трясла
І не злазила із мене.

Ти пропахчена борщем,
А мені потрібна квітка.
Я ховаюсь за кущем,
Страх трясе мою борідку.

Заступ лапа не трима,
Бо у мене хвора спинка.
Бігти сил уже нема
І поламана ковінька.

Мо, піти на велотрек,
Покачати гарно преса?
Та не гнеться поперек,
В роті пусто без протеза.

У мотні куняє міль,
Скоро під надгробні плити...
Тьопай кашу у таріль:
Із тобою буду жити.

01.12.2017р.

З усіх нот які можна виловити у скрипі вісі земної
Вичути у мелодіях неминуче тонучого корабля
Я чую лише до-мі-нуючу тишу
Намагаючись розчути щось більше хоча б ля

Тішусь, оглядаючи дівчат,
Хай краса щодня мозолить очі.
Розстібаю байковий халат,
Під запаску упірнути хочу.

Ну скажіть, хіба моя вина,
Що люблю стрункі дівочі ноги?
А мені без пестощів - хана,
Пити буду самогон потроху.

Краще жінки в світі ніц нема,
У весталки - ох яка фігура!
Звабу починаю жартома -
Поцілунки, охи, шури-мури...

Утридцяте за добу промок,
Дерев'яний, наче потороча.
Видимає бульку чавунок:
Непритома, дрижаки та корчі.

Висохли і "яблучка", й Адам,
На балкон злетілися ворони.
Молодому любощі - бальзам.
Дідові - смертельні перегони.

28.11.2017р.

А я гаргара. Багнеться книша.
Пахтить хлібина, а сусідка - скнара.
У неї скарбом повниться діжа,
Телиця є, кабан, кицьок отара.

Літанії, прокльони – все дарма,
Навроки не беруть якщо багатий.
Я - сохну, а вона – пахка хурма,
Любовники самі стрибають в хату.

Був час. Гребла і я густе бабло,
Людві кришила у борщі намови.
Чужі боялись в’їхати в село,
Ввижалися вовки, пацюччя, сови.

А у сусідки бахур - чудодій,
Майстерно одчакловує заразу.
Украв мій дар. Тепер хоч вовком вий,
Ніхто зі мною вже не точить ляси.

Забули про добро дурні дівки,
Баби перстами хрестяться як бачать.
Суперникам односять капшуки:
Навіщо їм тепер навдатна кляча?

Мабуть, кінчаю вже топтати ряст,
Не варто від мирян чекати дяки.
Допоки ти потрібен – все гаразд,
А як спіткнувся – то шукай гілляку.

25.11.2017р.

Не мучте вимучених віршиків -
Шкодуйте ручку і папір,
А також светрики і джинсики -
Не протирайте їх до дір.

25.11.17

У мняки-підобцасника біда:
Давно не розгиналися коліна.
Лежить на грудях гарпії п'ята -
Захомутала козака дружина.

Нектар кохання вивітрився, згірк,
Рука до скроні притуля пістолю.
Хіба так можна? Ти - самець, мужик!
Хапай озаддя! Облаштовуй долю!

У фурії висклявий голосок?
Погруддям пхає, наче ваговозом?
Бери до рук сталевий молоток,
Зігни хижачку у похилу позу!

Кусається? І ти її вкуси!
Тигриці люблять ігрища криваві.
Шипи та кігті - ось ціна краси.
Хто виграв бій - той завжди буде правий.

Прокинувся. В губах застряг сосок,
Рука дружини чавить на загривок:
У цьому світі не бува казок,
Залишився на пам'ять сна уривок.

22.11.2017р.

Гіпотетично – я тебе люблю.
Але насправді – з часником пампушку.
Ось-ось усуну шию у петлю,
Давно чортяка шавкотить на вушко.

Вгодовуєш, неначе кабана,
Усе смачне, гаряче, соковите.
Ще трохи і мені капець, хана,
Сховають точно під надгробні плити.

Смаколики глитаю день у день,
В центнери огортаючись потроху.
У ліжку став не муж – трухлявий пень,
Немає сил товсту задерти ногу.

А ти несеш індичок і кнурів,
Пропахчена кунделиками хата.
Пора перебиратися у хлів -
Для борова оселя малувата.

Терзають ікла жирних карасів,
Течуть по вусах смалець і сметана.
Лежати утомився. Ледве сів.
А все ж таки, люблю тебе, кохана.

21.11.2017р.

Задрати б сукню і згадати юність…
Стогнали в ніч розпалені дівки…
Для молодих – кохання – це не грубість.
Та інші у підтоптаних смаки.

А на руках вовтузиться онука.
Сміється тихо, поринає в сон.
Жона ж на кухні розтинає курку –
Заковтувати будемо бульйон.

Окрайчик тьми зійшов над світла пругом –
Хвороби меч зламав мого щита.
Кохана жінка стала, врешті, другом,
Тепер би жити – та прийшла біда.

Ще трохи поживу. Стара ворожка
У аурі заштопала діру.
Їй жінка віддала з рубіном брошку,
Коньячний спирт, цукерки та ікру.

Торік у доні був чиряк на носі –
Яга нашепотіла екзорцизм.
Борги чаклунці віддаєм і досі.
Худішаєм. Обходимось без клізм.

Та всунув необачно пальця в рота,
Щелепи «клац!» - заусіні нема!
Залишилася відьма без роботи,
А я від щастя сяю, без ума.

Поринули думки в жаданий спокій.
Мізинчик стух. Я виграв лютий герць.
Одкушені валяються навроки.
А, може, друзі, - це ще не кінець?

21.11.2017р.

В церкві - айстра і гнила колода,
Жовторота суне до вінця.
Чистий розрахунок, а чи мода?
Пахне грішми фабула оця.

Масажує дід обвислі щоки,
Крем тональний квецяє губу.
У люстерці - майже ясний сокіл,
Хоч пора лежати у гробу.

Тема не нова, слизька, печальна
(молоденькі яблучка смачні!).
Лестощі й кохання пероральне -
Чи такого хочеться жоні?

У саду щепив столітню грушу,
Та усох тендітний пагінець.
Пень старий дитя в обіймах душить,
Оживає напівдохлий мрець.

Нещаслива. Та зате - багата -
Цвілого юнь вціловує коржа.
О, нарешті! Труп несуть із хати!
Гигнув дід! Тепер гуляй душа!

20.11.2017р.

Могила всіх зрівняє у правах:
Одружених, холостяків, коханців.
Із них Ісус, Єгова і Аллах
У райські пущі навербують бранців.

Монах суворий уподобав піст -
Земля завчасно простелилась пухом.
Він - праведник. В Едемі - перший гість.
Тепер щодня спілкується із духом.

Між гуріями плаче дідуган,
Вподобав див спокусливу дружину.
А поруч танці, співи, балаган,
Шербет горою, і солодкі вина...

Тут мир і спокій. Сонце угорі.
Немає грошей, шуб і кадилаків.
Відсутній суд, арбітри і журі,
Цвітуть сади, коноплі, кока, маки...

Архангел сипле щедро теплий суп,
Нежилаві без кісточок биточки.
Це добре, бо зоставсь єдиний зуб,
Смоктати брагу утомився з бочки.

А на землі орудують кати,
Куди не глянь - усюди чорта роги.
Чому ж тоді не хочем я і ти
Наїстися грибів й піти до Бога?

19.11.2017р.

Пора збиратись у дорогу,
Дописано веселий вірш.
На часі обростати мохом,
Поринути у спокій, тиш.

Засилосовані копиці,
Дріма картопля у льоху.
Зустріну зиму у столиці -
Коту чавитиму блоху.

Не треба бур'янів сапати
І люто длубати город.
Та поштальйон приніс квартплату:
До неба розчахнувся рот.

У Ізі все у шоколаді,
Бо має газову трубу.
А я знесу получку дяді,
Замок повішу на губу.


Застуджені хрипочуть гланди,
За борг одрізали тепло.
Пустив у хату квартирантів,
А сам поїхав у село.

Не зручно геть куняти в шубі,
Придбав у Мойші віз лайна:
Шкваркочуть кізяки у грубі,
Вдоволено сопе жона.

До ручки ми дійшли, неначе.
А, може, влада - чисте ге?
Народ визбирує кізяччя,
Воно іще не дороге.

18.11.2017р.

А на плесі тінь сидить кошлата,
Барви чорні - антрацит, смола.
Муза в річці обчищає п'яти,
Баговиння капає з крила.

Кликала у гості молодиця -
Прилетіла, щоб допомогти.
Зріє дума в неї на сторінці,
Шкряботить перо словес ряди.

Вилізає про любов поеза,
Темрява гнітюча аж дзвенить.
Смиче коси муза поетесі,
В'яже глузду золотисту нить.

Та коту під хвіст уся робота,
Чи поетка випала не та:
Музонька беркицьнулась в болото,
Тихо плаче, на душі сльота.

Віршотрясець закусив вудило,
Пише, а читач опух, зомлів.
У блокноті в мене біло-біло -
Слухаю пташок небесний спів.

18.11.2017р.

Столиця. Місто. Телевізор.
Ручиці чешуть животи.
Роботи мало. Трішки. Мізер:
Носити ложку у роти.

А у селі усе інакше,
За ралом в полі півжиття.
У ванні теплій не розм'якнеш -
Трощу дубове колоддя.

Он, опацятилась кнуриха,
Баньки до ранку не склепляв.
Бо я - хазяїн, а не мниха.
А пес у буді "Гав!" та "Гав!".

Долоні як совки лопати,
Мозолі чорні і тверді.
Боюся ними жінку м'яти.
А ми ще зовсім молоді...

Щоденний фітнес для хребтини -
Плуги, копиці, лемеші.
Нас Бог ліпив з м'якої глини,
Та ми сталеві у душі.

Коли ж прийду вночі із ниви -
Тулюся нишком до жони
Й дивлюся "Зважені й щасливі":
Там топлять сало товстуни.

19.11.2017р.

То що, миритись будем, чоловіче?
На часі розкопилити губу.
Не сердься, краще сядь до мене ближче,
Зніми сорочку файну, голубу.

Ну, ляпнула макітрою по носі,
Бо ти мене старою обізвав.
А серденько ридає навіть досі,
Палає од тяжких душевних вав.

Сиди у хаті, їж кунделик з маком,
Не відпущу від себе ні на крок.
Ще парубком навчився, бахуряка,
Розбещувати поглядом жінок.

Сусідка в двір - уже цілуєш щічку,
Кума у дім - ялозиш їй вуста.
Аби не я - усіх тягнув би в гичку,
На сіно, в ліжко і м'які жита.


Потиличник - моя надійна зброя,
Даю щодня аби не переїв.
Як щось не так - не матимеш покою,
Язик у мене - жало у змії.

Та годі, ось дивись - м'якенька циця,
А я погладжу ще й по голові...
Розм'якнув муж. Не хоче вже сердиться.
Жона ж готує капості нові.

16.11.2017р.

Мовить жінка: - Йди голитись!
Колють вуса, борода!
Ти, неначе йєті з лісу,
Мичка дибиться руда.

Шерсть на грудях і у носі,
Пахви, наче буйний ліс.
Все, із мене вовни досить!
Краще б ти малим обліз.

Що за мода пелехата?
Ти ж - поет, а не дикун!
Вижену в підвал із хати
Як не вистрижеш ковтун.

Я дослухався реляцій,
Тещин пиріжок погриз.
У свічадо - глип уранці...
А макітра вже без кіс!

Щезли оселедець, пейси,
В мене зляк, анабіоз.
Вже подумав - буде меса,
Місяць гикавка, пронос.

Тарганів труїв на тижні,
В здобу сипав порошок.
Хоч не взяв мене Всевишній,
Та отримано урок.

Жартувати, звісно, можна -
Так діди чинили теж.
Та якщо глава порожня,
То до пекла попадеш.

14.11.2017р.

У чаполочі позіха п'яниця,
Свитину покриває кушпела.
А я дружину ухопив за цицю,
Кажу, аби хутчій мені дала.

Такі жадані еротичні миті!
Зустрілась пташка, врешті, з козаком!
Свій ніс мені уперла в підборіддя,
Розгнівана, чмихоче їжаком!

І каже: - Брати мусиш вельми ніжно!
А ти, неначе з лісу потурнак:
Хапаєш грубо! Впазуряєш хижо!
Манери - ниці! Геть відсутній смак!

Ось ніжка - доторкнись її легенько.
Долоньку в пущу тихо заведи...
О, чуєш, як забилося серденько?
Не поспішай, води туди-сюди...

Цілуй вустами хтиво біля пупа...
Дивись як настовбурчився сосок!
Тепер кажи "Тебе кохаю, люба!
Який чудесний в тебе голосок!"

Чигають звідусіль солодкі муки,
Від "киці" не ступаю ні на крок.
Вже сивий. Та люблю таку науку.
Пора - дружина кличе на урок.

13.11.2017р.

У залі чорній кішка
агатової масті –
старокитайська фішка
у філософській казці.

І нині стане вчора.
І вчора кане в Лету.
А Муза… чисто хвора,
відмовила поету

писати мозаїчне
про зорі і епохи,
про невмируще вічне
і прозаїчне трохи.

Про все, що зирить око,
оте, що ліком третє.
І лізуть рими боком,
і сниться критик-йеті.

Сновиди-поторочі,
без висі і без лету,
приходять серед ночі
завадити поету.

Та буде день і їжа,
духовна і не тільки,
прострочена і свіжа –
яєчня, пиво, Рільке…

Яєчня дасть наснаги.
Марія напрям руху
життєвої відваги:
слоном назвати муху…

Осанна без імення,
представлення без п’єси...
Поете без натхнення,
єси ти чи не Єси?

Стає у чергу завтра
заримувати Лету,
а Муза бає мантру:
відмовити поету,
відмовити поету,
відмовити поету…

03.11.2017

До рибалки готувались куми вже давненько:
«Чікі-пікі» має бути! Майже все новеньке:
І вудилища й гачечки, вищий клас – наживка,
Ну й закуска також файна, головне – наливка.
А того добра багато добрі газди мають,
Бо ж самі те «пійло» славне про запас ладнають.
Все зібрали: і прикормку, і садки, й приманки,
Наварили і пшениці, кукурузи, й манки
Все що хочеш є на вибір, на плотву і «карпа»,
А який чудовий «сидір»! Ще б в додачу фарта!
І картопелька, і курка, часничок і сало,
Помідори, огірочки, ковбаси - навалом.
Ну й сховали оковиту, від очей жіночих.
Якось треба і зігрітись, бо холодні ночі.
Так, нічого не забули, навіть чай і каву.
Отакі в кумів є плани: погулять на славу.
Але доля тут вмішалась так, як забажала:
Для кумів випробування чимале послала.
Жінчин родич із Росії приїхав нежданно.
Кум Петро втрача надії - рушаться всі плани.
Але родич заявляє: - Я люблю рибалку.
І Катруся ще благає: - Ну візьміть… що, жалко?
Хитрий родич наче носом чув, де буде свято.
Ну і як ти тут не візьмеш жінчиного брата?
Хай троюрідний, не рідний, ще й москаль поганий,
Але проситься ж так гарно, хоч клади до рани.
Й Василю не до вподоби, тільки де діватись?
От вони утрьох рибалить стали тут збиратись.
Все і так давно готове, старту всі чекають:
Виїжджаємо раненько – півні заспівають.
Думали – проспить москалик, виїдуть без нього,
Але дивляться – чекає зрання край дороги.
Амуніції багато, тож взяли й прицепа,
І вже мчить авто бувале до ставочка степом.
Сторож на ставку знайомий, то ж нема питання:
- Ловіть хлопці, скільки хочте, з вечора до рання.
Розмістилися, як треба, з кльовом все в порядку,
Та москалик все киває: треба б підзарядку.
Козаки були не проти, хлопи хлібосольні,
Давай страви діставати й пійла алкогольні.
День до вечора гуляли, юшки наварили
Та такі тепленькі стали, що не має сили.
А москалик свою «водку» з торби тягне вперто:
- Всьо у вас братішкі вкусно, а сладкого нету!
Вон же пасека у гречки славная, большая.
Ведь давно спустился вечер, не видать хазяєв.
Пасека таки огромна, жадниє ви больно!
Вдарили кумам у скроні пари алкогольні:
- Ми? Ми жадні? Та поїдем, візьмем цілий вулик! -
А, що то чуже, зопалу куми і забули.
Аж дорога закурилась, піднялась пилюка,
Хочуть куми доказати – мед дістать не штука.
Через чагарі прокрались… На пасіці тихо!
І схопили перший вулик, та на своє лихо.
Швидко вулик на прицепа і давай тікати,
Бо ж сердито пес загавкав і біжить, кудлатий.
Вискочили на дорогу та стали рішати,
Що вже краще мабуть їхать буде їм до хати.
Довго їхали полями, знов широким степом.
Тільки не візьмуть до тями, що там за прицепом.
Переслідує їх псина всюди по дорозі,
- От диявольська личина! - Братія в тривозі.
Якось аж протверезіли. У село примчали
Всі собаки їх страшенним гавкотом встрічали.
Вийшла Катря – руки в боки: - Що за «оборудка»?
Нащо ви сюди приперли цього пса і будку?
04.11.17

О, як періщить дощ, і як усе паскудно!
Усе оповила важка суцільна мла.
Безвихідно яко́сь, безрадісно і нудно,
Незатишно душі, і хочеться тепла.

Покращення життя не станеться сьогодні,
Ні вчора не було, ні завтра не видать.
І прикро за народ, затурканий, голодний
Що вірить у байки і жде на благодать.

Облудлива мораль нахабно торжествує,
І шириться синдром людської глупоти
І правильні слова, що вимовлені всує,
Ведуть на манівці, подалі від мети.

Довкола все у твань перетворила злива,
Довкола все брудне – і мислі, і діла,
І вмерти не дають, і жити неможливо,
Допоки не спаде задушлива імла.

2012-2017