Жувати кістку бабці важко -
Ротяку дряпає мослак.
Дешева ж тільки костомашка:
За кілограм - один п'ятак.

Немає плоті у бульйоні,
Кладе туди лише траву.
Та пощастило бабі Соні -
Є цятка жиру на плаву.

Супець - жовтава Брахмапутра
Або тяжкий з похмілля сон.
Жона ж сусіда носить хутра,
Купує бренді та хамон.

Шукають харч пенсіонери,
Ковбас винюхують кільце.
На вигляд як мустанги з прерій,
Шугають мухами цеце.

Життя - це не солодка вата.
Бабуся ж трапилась метка.
Впіймався їй мій кінь крилатий -
Зове на поміч різника.

Біжить галопом, зарізяка,
Важка сокира у руці.
Ірже поезії коняка,
Сльоза скотилась по щоці.

Та є на світі вища сила -
Нога потрапила в слизьке,
Злетіли в небо гострі вила,
Встромились гицелю в м'яке.

Одбив у бабці я Пегаса,
Усівсь на ньому як Чапай.
Кажу: - Шукай деінде м'яса,
А цю худобу - не чіпай!

08.10.2017р.

Впустила змія підлого в єство
І зради лезо простромило серце.
А нам було так хороше удвох,
Тепер не радість, а печальне скерцо.

Ти витер ноги об мою любов,
У шлюбне ліжко запросив повію.
Тоді навіщо язиком молов,
Що я - прекрасна квітка, доля, мрія?

В руках тримав безцінний діамант!
Але пішов купити дешевеньке.
Іди, розв"язуй їй на сукні бант.
А після "праці" гроші всип у жменьку.

Ти вибрав стежку. То ж по ній повзи,
Залазь в чужі кубельця, будуари.
Урівноваж любовні терези -
Знайди змію таку як сам до пари.

Прокинулася. Любий чоловік
Обняв за плечі та хропе на цицю.
Про сон страшний йому ані чичирк,
Бо ще покине лев свою левицю.

02.10.2017р.

Якщо хандра вчепилася в чоло,
Рецепт простий - дивися на китайців.
Найкращі ліки - це важке кайло,
На благо дяді безоплатна праця.

Приклеївся до ліжка? Не біда!
Хапай хутчій сапу або лопату.
Нехай заграє сила молода!
Кидай подалі! Набирай багато!

Якщо скрипить усолений хребет -
Сердитій тещі викоси отави.
Це ліпше, ніж дивитися балет
Або ловити на дивані гави.

Писати про кохання сил нема?
Набридли геть погода і природа?
Зігнися гаком, як моя кума
І не вилазь півроку із городу.

Тоді в житті з'являється мета,
Просвітлення, очищення від млості.
Статура буде, наче у хорта,
Не стане сала - тільки шкура й кості.

Із потом лінь виводиться умить,
Лікуються найважчі перелоги.
Щезають вайлуватість, гонор, блідь,
Непевнощі, гризоти і турботи.

Іди носити бабі гарбузи!
Наповнюй смислом беззмістовні миті.
Та вперлось в стелю черево-пузир,
Навік застрягла плоть моя у кліті.

Підкиснув настрій, як вчорашній суп,
Звикаю до іронії та глуму.
Лежу у ліжку як холодний труп:
Чудовий час для лінощів та суму.

02.10.2017р.

- Ну, що зятьок, де шапка із лисиці?
Чому немає шуби із песця?
Грошви жалієш виділити жінці?
Жона змарніла, спала із лиця.

Невже вона хутра не заслужила?
Котрий працює рік, немов бджола.
А в неї куртка із нейлону сіра,
На вигляд, наче бабця із села.

Дитина день крутила помідори,
Під носом ляпки соку, мов роса.
Спрацьоване, блідаве, зовсім хворе,
Ще трохи - полетить на небеса.

Чого куняєш - он і зорі видно,
Орати непогано й уночі.
Моє ж дитятко мусить жити гідно
І спати скільки хоче на печі.

Лінивий ти. Лише на трьох роботах.
На Паску спиш, Святвечір в подушках.
Життя - суцільний рай, гульня, марнота.
Судьба ж дружини - кам'яна, важка.

Я вичавлю із тебе перелоги,
Зтоплю кавалки сала із хребта!
Таким як ти мостити варто роги.
Дочка ж - цнотлива, лагідна, свята.

У хаті заскрипіли тихо двері,
Продріботів по східцях черевик.
Бичку не жити з тигром у печері -
Злякався звіра, здувся і утік.

P.S:
Ти одружився? Сім'янин, нарешті?
А кігтики нагострені в шулік...
Бо у комплекті із жоною - теща:
Тобі хана, якщо іще не втік.

01.10.2017р.

Куди тебе, шановний, занесло,
Куди ти йшов, і де ти опинився?
Ти знав своє єдине ремесло,
А іншому нічому не навчився.

Твори сонет, підтоптаний поет,
Колись безгласний, а тепер безкрилий,
Витворюй свій кумедний пірует
На манівці - з колиски до могили.

Золою сиплються думки,
В імлі розчинені тривоги.
Догрібся до кінця ріки -
Пора настала епілога.

Пройшов у мене врешті сказ,
Писав до цього без зупину.
Упав знесилений Пегас,
За крок звалився до вершини.

Тут гарно. Хмари, височінь,
Літають в небі побратими.
А мій заснув крилатий кінь,
Як блохи повтікали рими.

Копаю яму цілий день,
Бо туша більша за дракона.
У голові - ані телень.
Суцільна тиша. Мертва зона.

А ще учора - стадіон!
Гули ідеї наче бджоли!
Мені уже склепали трон
Мужі поважні, срібночолі.

Тепер коню плету вінка,
В"яжу на круп могильні шати.
У цього чудо-лошака
Були страшні серцеві вади.

Хропів раніше до зорі,
А я щодня сварився, гримав.
Тому за місяць помарнів,
Мішки з'явились під очима.

Дуетом самогон пили,
Лили шмурдяк щодня у дзбани.
Ширяли наче ті орли,
А потім впряг його у сани.

Довкруж бебекають роти -
В кущах хвостами крутять кози.
Пегаса варто берегти:
Без нього творчість - сіра проза.

26.09.2017р.

Пора пустити носом бульку,
Втомився, вимотався - жах!
Поскручувало крижні в рульки,
У прірву зсовується дах.

Ламає велетня робота,
Здоров'я майже на нулі.
Думки, неначе в банці шпроти,
Мертвіють у моїм чолі.

Вже рік не склеплюю повіки,
То ж серце тьохкає не в лад.
Пишу романи-коломийки
Із недомовок і шарад.

Тяжка судьба титанів духу
(працюють до надгробних плит!).
Чи, може, половити мухи?
Чи, ліпше, поковтати спирт?

А з носа палець не вилазить,
І погляд вперся в далечінь.
Із ким би поточити ляси?
Ну хто ж мені прищепить лінь?

У бочках киснуть Діогени,
Хропуть Іллюші на печі.
Але у мене кров скажена
Й перо гостріше за мечі.

На дзигарях - о-пів на третю,
Пегас упав снопом до ніг,
Куняє муха на котлеті.
Я ж - ні на хвильку не приліг.

Заверещала муза: "Досить!
Живим потрібен ще поет!"
Зламався раптом палець в носі -
Не так зайшов у пірует!

Вже не писатиму нетлінок,
Жую сухий на кухні чипс.
Прийшов, нарешті, відпочинок:
Піду накладувати гіпс.

25.09.2017р.

Не поспішай іти по світу,
Іще гірка надійде мить.
Послухай перелив трембіти,
Небесну удихни блакить.

Втопися у зелених травах,
Погладь легенько вітерця.
І заспіваєш в три октави,
І віднайдеш в собі митця.

Жадай п'янкого поцілунку,
Кохану звабливо поклич.
Допоки серце б'ється лунко -
Нехай жахтить кохання піч.

Немає в мене буднів сірих,
Бо я думками у раю.
Довкруж лунають арфи, ліри
Підігруючи солов'ю.

З любаски стягую піжаму
Аби вклонитися красі...
Але каблук вгвинтила дама -
Хрумтить мізинець на нозі.

Замок на торбі шкряба вухо,
У ніс націлився сосок.
Мій настрій сів на злітну смугу,
Зарився кілем у пісок.

Повзу розстроєний до хати,
Мозолі, наче кавуни.
Не варто в транспорті "літати".
У ліжку ліпше. На жоні.

25.09.2017р.

у шторм поламане стерно
і навігація до біса
все шкереберть але кіно
механік п’яний от гульвіса
ще крутить в час коли не п’є
у трюмі наче в кінозалі
вгорі борвій знамена рве
а тут лунає «тралі-валі»
закрити очі синемА
і все це ніби не з тобою
і сяйво слів а не імла
у небі днів над головою
сиджу у схові хай вітри
приносять долю-поторочу
як стане лячно раз два три
на берег мужності зіскочу
а там вирує балаган
життя за правилами коки
де Веди Біблія Коран
та канонічні їх пророки
де головний оратор По
щодня повторює промови
ми не країна Лімпопо
і викривляє грізно брови
де дев’яносто сім із ста
не знають впливу аберацій
та їх розверзені вуста
не мають юридичних рацій
свята земля без стусанів
проста як пшик складна як ножик
і голу правду без штанів
кладе життя у ситий кошик
за що загинули в борні
за що і нині умирають
як на замовлення одні
а інші смерті потурають…
що тут у схові унизу
що там під буйними вітрами
"to be чи ні" весь вік гризу
я хитромудрими зубами…

06.09.2017

Немає сил. Іду копати яму,
Тут ходить надокучливий сусід.
Рояль його щоночі грає гами,
Здригає стіни монотонний хіт.

Буває, що холоне кров у жилах,
Пощезли із квартири таргани.
Маестро краще грати на могилах,
Чи ворогів морити без війни.

Усі пісні сумні та у мінорі,
Рука шукає зашморга сама.
Чи в нього траур, чи велике горе,
А мій міхур вологу не трима.

На сон грядущий пив відвар від маку,
Але сусід узяв акорд важкий -
І знову прокидаюся від ляку,
Волосся дибки, тілом дрижаки.

Його за п'янку виперли з роботи,
Крізь стіни відчуваю перегар.
А він же профі - партитури, ноти,
Хоч і загробний геть репертуар.

У хаті вже немає валідолу,
Розумна кицька шаснула в підвал.
Хоча би грав веселу баркаролу,
Та чую Баха,. Реквієм. Фінал.

Потилицю розглядує рогачик,
При світлі зір навалюю рови.
Хороша яма. Вже глибока, наче.
З держак лопати вище голови.

А вилізти ніяк не маю змоги,
Маестро грає Моцарта, Бізе.
Кричу, зову його на допомогу -
Нехай хутчій драбину принесе.

20.09.2017р.

Я - беспробудний оптиміст,
Люблю хороші вісті.
Зубів нема. Але є міст,
Коронки золотисті.

Недбало вибрита щока
Але шикарні вуса.
Жона вечеряти гука -
Піду, напхаю пузо.

Не кличуть гени до війни -
І так усім нам торба.
З надвору вбігли таргани -
Нехай живе худоба.

У тещі кривиться губа -
Грошви приношу мало.
Зате корова є ряба,
А у підвалі сало.

Сусіди п'ють одеколон,
Мені достатньо квасу.
У транспорті згубив айфон
Але співаю басом.

На позитив стійкий рефлекс,
Знайшов стезю до раю:
Щодня гарячий маю секс,
Чого і вам бажаю.

20.09.2017р.

Я - пророк. Не маю дому.
Вже старенький, сивоглав.
Плечі долу гне утома,
Хочу впасти поміж трав.

Не бажав такої долі,
Це, скажу вам, не медок.
П'яти репані, в мозолях.
Був тюхтій. Тепер - пророк.

Бог з'явився після п'янки,
Дав гучного копняка,
На життя накинув лямки,
Посадив на повідка.

Все пізнав на власній шкурі -
Біль, розлуку, самоту.
Грав на кобзі та бандурі,
Йшов у спеку і сльоту.

Нині шлунок геть порожній,
Сакви ж - сповнені книжок.
По стезі мандрую Божій
У багні та між зірок.

Ночував у підворітнях,
Пси не раз латали зад,
Били палицями гридні:
Що ж, життя - не шоколад.

Гарно вчора напророчив -
Досі хрестяться попи.
Потім гнали в яму вовчу
Аж метлялися чуби.

Дременув і небожитель
(волочились ми удвох).
Із людських тікаєм жител,
Загортаємось у мох.

Бог і я - обидва лисі,
Не впізнала нас людва.
Розмовляємо у лісі,
Чує нас лише сова.

В основному віри схожі,
Як боби і як горох.
Де гендлюють - там і гроші,
Де молитва - там і Бог.

Чи тому з'явилась кірха,
Синагога, жирний храм,
Аби красти гроші тихо -
Що про це відомо вам?

Нас - живих -женуть на небо,
Світло темряві - не друг:
Зріти Господа не треба,
Вилітає Слово з вух.

Загалом для допомоги
Вистачає і жони.
Припече - звертайсь до Бога:
Ми ж Його доньки й сини.

Тягнуть ряси гроші, соки,
Пики, наче кавуни.
Ось тому й нема пророків,
А монахів - табуни.

Гнали, гнали у три шиї,
Зачиняли олтарі.
Я ж безплатно Слово сіяв,
Ті, що в храмах - за рублі.

Не гожусь у чемпіони
Як тікаю од "святих".
Потрясу свого "патрона" -
Хай шукає молодих.

19.09.2017р.

Я мрію приєднатись до Брунею!
Бо вірю, що не правлять там гебреї
І не крокують там парадом геї.

Нема попів зажерливо-нахабних
І цар у звірів там - не наша Жаба...

2015

***
Вся околиця буде село.
На Дону веремія чекає.
І у Раді уже – нє алльо…
Ми і раді, та ради немає.

***
Ніякої тактики нині
немає по суті ніде.
Стратегія є в Україні.
Якщо всі дороги – руїни,
то як же той ворог зайде?

***
Коли війною бавиться аматор,
то вочевидь не відає ніхто,
чому це називається АТО.
Війна! Гібридна! А який оратор!?
Не атакують чоти і рої.
Котуються і програні бої.

***
Революція триває.
Петя Вову доганяє
і міняє пику на «лицо».
Та народу не до сміху.
Може Космоса на Міху
будемо міняти у кацо?

***
Електорат не чує, – «ко-ко-ко»,
але на вухо локшину мотає,
коли «Ореро» Грузії згадає.
І поки Юля чує «Суліко»,
у когута надія пропадає.

***
Ой не тоді Вітчизна мила
як має із роси й води
дешеві і п'янкі меди,
а от коли нечиста сила
у неї утинає крила,
але вона вряди-годи
не лізе у ясу орди.

                              2017

На тому світі значно легше -
Сиди й варись у казані.
А тут повсюди сіті, верші
Людва розставили мені.

Думки, обплутані обманом,
Женуть у шию з раю геть.
І вже летять із пекла сани
В які мене посадить смерть.

Нестерпно жити. Хочу шику.
Гризусь за тельбухи, бабло.
Бо чорна заздрість кривить пику,
Встромляє глибоко жало.

Висотують бажання сили,
У нутрощах палає хіть.
Мо, краще зразу до могили?
Обрізати життєву нить?

Для мене світ - помийна яма,
Усе що хочу - не моє.
Чуже добро дітей Адама
Покою зовсім не дає.

Безсмертний дух загнав за грати,
В гріху лягаю і встаю.
Чекайте, браття бісенята,
Нещасну душеньку мою.

17.09.2017р.

Без бажання та, власне, й без сили
силюсь думку здобути,
закидаючи слово у хвилі,
вирізняючи сутнє.
Марна справа? Можливо…

Можливо, це й не справа, а вправа-
перевірка, злегенька глузлива –
чи я слову цікава.

13.09.2017

Я не страшний у гніві -
Сили уже не ті.
В хаті немає пива,
Пусто у животі.

Кухня - пустеля Гобі,
Гигнули таргани.
Черви ячать в утробі -
Постуються вони.

Вкрасти ніяк сьогодні -
Житимеш як і я.
Лиш гарбузи городні
Має моя сім'я.

Не вистача зарплати,
В кліті помер пацюк.
Може, пора за грати?
Досить голодних мук?

Кум, як захоче їсти -
Пудить під РВС.
Діло це хоч нечисте,
Та він од'ївсь, воскрес!

Годі із мене чаю!
Хочу в ковбасний ряд!
Гостряка поліцаю
Буду вганяти в зад!

Жінка перехрестила,
Вклала до рук шпичак...
Бачу товсте барило,
Але діймає ляк.

Бо у руці дубище,
Ікла вишкірює пес.
Маю "щось" чоловіче,
Але зостанусь "без".

Втік од біди подалі,
З пекла біжу в Едем.
Жінка вкриває шаллю,
В ліжко своє кладе.

В щічку цілує "киця",
Пестить, знімає стрес.
Той, хто живе у цицях -
Їстиме і овес.

12.09.2017р.

криву життя - у ряд Фур’є…
хай казна-що але своє
кристалізую сон води
у гості ходять три коти
навіщо нявкати навзрид
менталітет чи геноцид
маліють члени у ряду
я до гармонії бреду
ось тане сало аш два о
і голос сонячний алло
ясніє небо все окей
осанна долі - мавзолей
крива кривою путь пряма
у крапки титру… синемА
прийшов сантехнік ач біда
в облозі праці середа
робити що і винен хто
напевно я і пан Ніхто...

28.08.2017

У літературі щось не так.
Із мутної хлебчемо криниці.
Очі коле незугарний брак
У сонетах на чиїйсь сторінці.

Вірші як нав'язлива попса.
Рохкають у храмі поросята.
Все у шмарклях, стогонах, сльозах -
Краще б сіли неуки за парти.

Ось тобі, Поете, шах і мат:
Чути козобаси, а не ліри.
"Сяє" кривобокий "діамант" -
Сипанув поезій з-під сокири.

Відсьогодні, сестро, не гарчу,
Не приносить критика доходу.
Вивільню поезії сичуг -
Напишу поему про природу.

Потягну за хвіст і я кота,
Вихлюпну в інет патьоки сірі.
У сатири інша вже мета -
Жити з графоманами у мирі.

11.09.2017р

Хвалебні тости, щирість під хмельком,
Гучні промови купно з перегаром...
Запрошені розсілися рядком,
Булькоче жваво самогон у тару.

Бажають щастя, успіху, удач.
Роти ж плямкочуть, бо жують ковбаси.
У жлуктах перетравлюється харч,
Для пострілів скопичуються гази.

То сердься, чи не сердься - все одно.
Мовчи і слухай, дякуй за дарунки.
Одвіку хлебче істина вино,
І без горілки не дається в руки.

У хащах зачаїлися вовки,
Пащеку щука заховала в ряску.
Та спирт розв'яже їхні язики,
І ворог скине із обличчя маску.

Гадаєш, це - дурниці? Не скажи:
Якби ж то знати кожну підлу пику -
У серце не стромляли би ножі.
Отож, мовчи. І підливай горілки.

10.09.2017р.

Пишається кохана чоловіком,,
Сама також працює як бджола.
Прилаштувався між цицьок із шиком,
Вона моторна баба , із села.

Щодня чухмарить чубчика та спинку,
Стриже у носі зайві волоски.
Коли захочу - гладжу їй колінку,
В сорочку запускаю мацаки.

Із рученят висмикує лопату,
(для любощів моторних береже!).
У кума - праця. А у мене - свято,
Звиваюся у ліжечку вужем.

Останнім часом стало не до шмиги,
У членах слабкість, свист у голові.
Кохана ж на мені до ранку плига,
У ліжка нніжки зламані, криві.

З'їдаю на сніданок цілу курку,
По три кавалки зельца на обід.
Але змарнів за рік на шабатурку,
Тигрячий не рятує апетит.

Цвіте кохана, наче та жоржина,
А я не молодий уже, в літах.
Лягаю в постіль, наче в домовину,
Ще трохи й може трапитись біда.

А любочка розстібує сорочку,
М'якенька циця тицьнула у лоб.
Казала мамця " Любий мій синочку!
Тебе жінки вкладуть колись у гроб.

11.09.2017р.

Переляк

За що ж я кохаю тебе?
Он, ноги - товсті, кривуваті.
Обличчя у зморшках. Цабе!
Прибрати лінуєшся в хаті.

В господу коли не зайду -
З-під ковдри неголене вухо.
Моєму біда животу -
Небесним харчується духом.

Нявкочуть голодні коти,
Мені вже не бачити раю:
Потрібно до річки піти -
Вже камінь важезний копаю.

Усе в цьому світі сказав,
Не варто жаліть бідолаху.
Упала на пупа сльоза,
Втопила нещасну мураху.

Занурюю в річку п'ятак...
та бачу зелену ропуху!
Умить прихопив переляк -
Від жаби тікаю щодуху.

Перетинки зрію грубі,
Очиська, бородавки, лапки.
Вже краще кохані рябі
І тещі настирливий гавкіт.

Вколов у сідницю будяк,
На ногу упущено камінь:
Якщо надокучить життя -
Потрібно топитись у ванні.

10.09.2017р.

Пишу, аж дим валує з вух,
Словесна тягнеться жувачка.
Дантес забув десятий круг -
Поетів мучає сверблячка.

Еклоги й оди - темна ніч,
Поези - наче потерчата.
А я їх правлю цілу ніч,
Одверті глупства, чорні мати.

Для кухаря писнув сонет,
Розтер сльозу на півсторінки.
Три штуки за один куплет:
Є шуба норкова у жінки.

В сусіда ферма поросят,
Рохкочуть підсвинки завзято.
Відшліфував йому трактат -
Купив брильянт на півкарата.

Якщо в нездар пусті лоби
І вірші, мов зелені жаби -
В літературі є раби -
Повичищають бридні, ляпи.

У віршуванні я - естет,
Гекзаметром плету меандри.
Пора пірнати в інтернет -
Мені він постачає кадри.

10.09.2017р.

В штанцях настовбурчився перчик...
Чужої жадати - це гріх.
Але обнімаю за плечі,
Пускаю на власний поріг.

Поголені радують ноги,
Сідничок пухкі кавуни.
Гайда, понатицюєм роги
Соньку, що не хоче жони.

В утіхах - ще той ненажера!
Ні дня без любовних тортур.
Мені помагає Венера,
Штовхає у спину Амур.

Шалені красуні-коханки
Висотують сили щодня.
Летять пенюари, піжамки,
Розчахнута плоті броня.

Купаюся в "охах" та "ахах",
На хвилях оргазмів пливу.
Хай луснуть од злості невдахи!
Я ж - сяю! На повну живу!

А ти задовбав милу жінку,
Як мишу її залякав.
Залазь тоді сам у ширінку,
Стели у кущах лежака.

Скривила гримаса обличчя,
У гніві здіймається грудь.
Який ти дурний, чоловіче,-
У шлюбі про себе - забудь.

Не знані мелодії ніжні -
Отримуй уроки гіркі:
Пливуть до коханців заміжні,
Кидають злостивих жінки.

Любаско! Протри своє личко,
Не треба гіркої води.
Забудь про свого чоловічка,
До мене в обійми лети.

06.09.2017р.

У мене хвіст, неначе в павича,
Утіха для матусі та дружини.
Від барв таланту мерехтить в очах,
Стирчать у небо розуму пір'їни.

Таке охвістя - це взірець краси!
Лягайте ниць! Знімайте геть кашкети!
Воно у когось, наче у кози,
Моє ж віки оспівують поети.

Нехай маляр у длань устромить кисть,
На полотні увічнить пишні шати.
Чому ж від мене утікає гість,
Забули друзі стежечку до хати?

Та ось важка сатирика рука
Вхопилася цупкенько за огуззя,
І вирвала дебелого жмутка:
Ірже Пегас, сідниці чеше муза.

Пірнув на дно. Ввібгався у корчі,
Забув, коли писав востаннє вірші.
На перший погляд всі ми павичі,
Хвоста потягнеш - просто сірі миші.

04.09.2017р.

Ох і пес ледачий! Щоб ти здох!
Всеньку ніч у буді спав, зараза!
Злодій уночі обчистив льох,
Виламав у хаті унітаза.

Нащо ж я купив тобі мослак?
Під хвоста встелив м'яку подушку?
Намотаю цепа на кулак
Й витрясу із шерсті підлу душку!

Лаятись уже нема часу,
Чергування скоро на роботі.
Всьо! Забудь копчену ковбасу!
Лопухи жуватимеш у роті!

Сторожую. Бережу майно.
Глупа ніч. Закрилось сонне око.
На роботі випите вино
До стола магнітом тягне щоку.

Прокидаюсь... трактора нема!
Сперли плуга, сіна три копиці.
Песика обгавкав я дарма -
У самого пір'ячко на пиці.

Криє бевзя матом бригадир,
Ріжуть блідолицого апачі.
Будуть пироги тепер і сир -
За глибокий сон відсудять дачу.

Хай одне на одного кива,
Забиває виправданням баки:
Ледацюги, звісно, обидва -
І господар, і його собака.

28.08.2017р.

Ніженьки терпнуть !

Ніженьки терпнуть , стискається серденько
Мокре від поту чоло ,
З раннього ранку сховалися з тренером ..
Щоби біди не було !!!

******************

Ми не поїдемо до Маріуполя ,
Душу пронизує страх ,
Краще зіграти у цирку під куполом,
Ніж на буремних полях ...

*****************

Рученьки в'януть , злипаються віченьки
Сниться домашній газон
Хрестяться , бідні , ридають каліченьки ,
Стогнуть на весь стадіон ............

*******************

Горе та й годі ЯКІ Ж ВИ ДИНАМІВЦІ ???
Де ж ваш прославлений шлях???

Завтра до лікаря , в памперсах ,
з мамами ,
Всім лікувати свій страх !!!!!!

Олександр Квітень
Зона АТО

Потрібна рівновага у думках:
Лягла в долоню бойова граната.
Бажаю потримати смерть в руках,
Укинути її злодюзі в хату.

Летить бульваром чорний "мерседес",
Його ловлю в приціл гранатомета.
За хвилю полетить він до небес
Коли в машині вибухне ракета.

З парламента виходить депутат,
Його востаннє плямкала ротяка.
Я нині - прокурор, суддя і кат -
Вдавлю в асфальт нахабну пику траком.

Угвинчено судді до рота кляп,
Рука у спину застромля сокиру.
Злітає аж до хмар голодний вамп -
Міністру ікла зажену під шкіру.

Кістки невдах в глибокому яру,
З обкладинки волає упириця.
Надибав, браття, іграшку нову
Коли шукав підручник на Петрівці.

28.08.2017р.

В поетів нелегкі шляхи,
Горбаті в реп'яхах дороги.
За вухом чується "хи-хи"
Коли в душі пекельний стогін.

Не чує нас простий народ,
Вважає за голодних трутнів.
А муза тицяє блокнот
Посеред сірості і буднів.

У ніздрі гатить дух ковбас,
У хаті ніц немає жерти.
Але крізь хащі мчить Пегас
І небо розкрива секрети.

Є спонсори у співаків
Без голосу, краси і слуху.
А нас виносять за "лапки"-
І гинуть в клітях леви духу.

Упала змучена сльоза
На паляниці всохлу скибку.
А за вікном реве гроза,
Заглушує таланту скрипку.

26.08.2017р.

Ми випадково тріснулись лобами,
Влупила довбня в газовий балон.
Тверді у неї роги, наче камінь.
Я ж ніжний, мов метелик-махаон.

Яскраві ув очах злетіли бджілки,
Нагнало гулю розміром з яйце.
Хитнуло, наче перепив горілки,
Як всохла грушка зморщилось лице.

Застрягла діва у жарких обіймах,
На грудь її схилилося чоло...
Отак в моє життя зійшла царівна,
Кохання раптом в грудях ожило.

Піймав жар-птицю голими руками,
Зацвів зненацька висохлий садок.
А далі - шлюб, дітки, дрібниці, плани,
В нотатках цих поезії рядок.

Платитиму за грубощі довіку,
Отак мене наказують боги:
За все життя разок ударив жінку -
Одразу шлюб, подружні ланцюги.

25.08.2017р.

Уперся погляд у задок,
Від захвату здригнувся прутень.
Щасливий хтось збира медок,
Аж заздрість розпирає груди.

Дзвенить залізний каблучок,
Стріляю поглядом на литку.
Я - чоловік, а не дрючок,
Попробую зірвати квітку.

Сяйливе чудо, озирнись!
Воно почуло, стало боком.
Поглянув... і перехрестивсь:
Вусатий дядько мружить око.

На пузі - майки драний шмат,
Цицьки з пружного силікону,
Упало серце поміж п'ят
Неначе стіни Єрихона.

Довкола підступ і обман,
Над тілом чиниться наруга.
У цьому віці я - профан,
Відсутній зір, немає слуху.

В очах навроки, галюни,
Нікому геть немає віри.
Вчиню екзамен для жони,
Коли вернуся до квартири.

23.08.2017р.

Агов, до праці, метеопоети!
Немає спеки, хлюпають дощі!
Із парасолі крапле на штиблети,
Жінки погруддям тиснуть на мужчин.

Учора піт не просихав на литці,
Птахи мовчали в змученім гаю.
Та відсьогодні не вганяє шпиці
Гаряче сонце в голову мою.

Корови не ховаються у хащі,
Губами смичуть зрошену траву.
Злітає селезень увись неначе з пращі,
Ожив карась у висохлім ставу.

Ще пару тижнів - і настане осінь,
Натрусять свиням жолудів дуби.
І захлюпоче в змученому носі,
Дядьки зелені звиснуть до губи.

Із неба впала з гусака пір'їна -
Зроблю із неї завтра поплавка.
Однині не угвинтить підло в спину
Комар свого тонкого хоботка.

Пишімо, браття, темними ночами
Про тиск, температуру і громи.
Знімаймо із душі поези камінь,
А потім приготуймось до зими.

22.08.2017р.

Посіяв легіт - народилась буря.
Нахитрував - і спокою нема.
Собі у серце поціляє куля,
Ясніло небо, нині - у димах.

Щодня у тещі позичаю гроші,
Розплачуюсь котами із села.
Цього навчився фокусу у Мойші,
У нього відьма теж колись була.

За тисячу - блохасте кошенятко.
За п'ять - помите і без реп'яхів.
Купив штиблети, дипломат, краватку,
Комп'ютер сину, а жоні духи.

Зібралася тваринок ціла рота,
Моє натомість щастя утекло.
М'якенька циця випала із рота:
В мегери закінчилося бабло.

Всю пенсію з'їдають на сніданок,
Зарплату кришить жінка на обід.
Упроголодь стрічаю сірий ранок,
А в ліжку лиже лапу ситий кіт.

Пахтить у хаті, наче в зоопарку,
П'янію від міазмів без вина.
У кожній шпарці, закутнях - кавалки,
А на шпалерах жовта рідина.

Таки здолали ці кошачі раті,
Нявкуча остобісіла краса.
Однині живемо в селянській хаті,
Свою квартиру тещі одписав.

Нове життя для мене стало шоком,
А думав, що розумний чоловік.
Отак нещирість нам вилазить боком,
За жадібність розплачуємось вік.

20.08.2017р.

У кебі – baby, мама – молода,
але уже обоє русофіли.
Вода у неї мовиться, – вада,
а українці, як один, – дєбіли.

І ніби не скотилась із гори
якої-небудь Чуді чи Калуги...
Червоно-синьо-білі кольори –
оперення місцевої папуги.

Вітаєшся. У відповідь, – чаво?
І думаєш, – воно напевне німці.
Ой, селяві! Куди ми ідемо?
Надовго окультурились тубільці.

Такого ще ніколи не було.
Московії у Львові повезло,
а ні, то повезе одного разу.
Периферія цвенькає до сказу.

У Київ їду, де моє село
не чує без'язикої зарази.

                              08.2018

Нарешті скінчається літо,
Не буде кусати мушва.
Очиці вилазять з орбіти -
Від гедзів спасіння нема.

Чигає комар на городі,
У литку встромляє вертлюг.
- Кровицю не пий мою, годі!
Лети до корови на луг!

Уздріли поета москіти,
Рвонули із темних гущав,
Вгвинтились у ніс та ланіти,
На вусі нагнало прища.

Ковтнув півбоклаги горілки,
Пекельний утишив свербіж.
Забув, що удома є жінка,
Лопата, сокира та ніж.

Одразу із раю - у зиму,
Із бані - на лютий мороз.
Сталеві у відьми обійми,
Рихтують умить сколіоз.

Душа не витримує гніту,
Ховаюсь в мишачій дірі.
Скоріше б скінчилося літо
І здохли б усі комарі.

17.08.2017р

В труні я бачив новояз,
Дітей я пхав у демігляс,
Але лише російськомовних!
Під вустерширом був кацап -
Той самий,що атакував наш ДАП
Та мучив "кіборгів" моторних.
Бурята їв я у аджиці,
Хоч довго відбивав по пиці,
Та один чорт - застряг в зубах!
Кадирівець був у брусниці,
Маринували у в’язниці,
Й у трусах був його страх...
Та все одно ми їх всіх з’їли!

17.08.2017 15:30

Проростити зерно
сантиметрiв на пару лишень
i скосити — це norm?
А що в ньому життя
починало зростати — смiття для експе-риментаторiв ласих?

Жаско поруч з такими іти.
Естетичні вони до блювоти.
Рота – в ногу, ать-два,
риму дати до «ать» відповідну?
Спіднє все перебрали – чуже – і носами поводять примхливо.
Сивочолість оправдує все?
А чи зграї у дозвіл занесено все наперед?
Спред нарощує масу і м’язи.
Фу, гидота яка.
Толока чи ж для того збиралась,
щоб плітками пустими зійти на лайно?
А воно ж сталось так.
Мастаки… рота – ать!

16.08.2017

Із Космосом прочистився канал,
Одкрилися усі мистецькі чакри.
Поезії - гора! Десятий вал!
А ще недавно - ступор, тиша, закреп.

Чорнилом густо ручка ляпотить,
На пучках натираються мозолі.
Пегаса рве на клапті хижа пліть -
Хай оре гарно поетичне поле.

Чому ж ростуть мутанти-бур'яни,
Пощезла від роботи насолода?
Творіння - викидні, ямища, ковтуни,
Потворні ликом, наче Квазімодо.

Насмичу краще пір'я із крила,
Жона буцмата віників нав'яже.
Робочого хотілося вола,
А в цього морда вихолена, княжа.

Пішов ножа узяти на печі.
Вернувсь - нема коня. Утік, Іуда!
Летить Пегас в лелечому ключі -
Сердечні музи розірвали пута.

15.08.2017р.

Вона красива – просто жах!
Прожив би вік із нею в спальні.
Та я - бобиль, мудрець–монах,
На лобі зморшки вертикальні.

Домівку маю чималу,
Її здаю – потрібна каса.
Піймав до вулика бджолу,
Тепер нема від неї спасу.

Пив заспокійливий узвар,
Постився, богам бив поклони.
Потрібно випустити пар,
Поцілувати її лоно.

Ходила підло голяка,
Шпагатом розпинала ноги.
Цноти порвала повідка,
А я роздер її панчохи.

Піду із церкви. Лиш поклич!
Та у думках немає ладу,
Лиш раз на місяць цілу ніч
Мене кохає за квартплату.

Закінчила студентка вуз,
Востаннє цьомкнула у вушко -
З гріхом припинено союз,
Гризу сухарики та сушки.

Не відчуваю більш вини,
Не чую відьми хтивих кроків –
Вселились в хату пацани,
Запанували мир та спокій.

З будинку лине рок важкий.
Прийшов у дім… сивіють коси!
До зваби кличуть хлопчаки:
- Стрибай у ліжко! Місця досить!

14.08.2017р.

***
Ми ще дорослі, та будьмо як діти,
як заповів Назарянин Ісус.
Діти Росії –
найбільші! –
у світі.
Гей, українці, а нумо – учити,
поки на небі
ні пари із уст.

***
Так і є,
що поміж вільних вільні
бігали в Союзі,
хто куди,
гріховодили на всі лади.
І тому усі вожді
дебільні
у великорукої орди.

***
Відома логіка ординця:
усі погани – українці,
а Путя – янгол во плоті.
Але які його путі
до осіянної столиці?

***
А українці – і погані,
і недонищені ущент…
Залізна логіка Вована:
якщо хороші
росіяни,
то Петя –
хунта й Піночет.

***
Літає лебідь.
Запливає щука
за бакени та видимі буї.
І тільки раку мука,
…та наука,
як помагають іншому
«свої».

***
По колу ідемо
чи по спіралі,
яку опише дзиґа
чи юла –
у всьому друга сторона медалі
до істини ще далі,
ніж була.

                              2017

Залоскочи мене, русалко,
Цілуй, однині все одно.
Зів’янули пахкі фіалки,
Кохання вицвіло рядно.

Впаду без розпачу в обійми,
Втоплю у хвилях зойкіт, крик.
З коханою скінчились війни -
У неї інший чоловік.

Вода здіймається все вище,
В штанцях намокли цигарки…
- Прошу, не ляпоти хвостищем,
З дитинства не люблю луски.

А ось і вир. Ще пару кроків:
-Тягни! Не відпускай руки!
Але уздрів сльозавим оком
Доокола пусті пляшки.

Гора із поліетилену
Кружляє вихором довкруж,
Хлюпоче рідина зелена,
А я охайний, врешті, муж.

Об груди б'ються пахітоски,
Мастило квецяє губу,
Пливуть пакети, дошки, соски -
Лежати ліпше у гробу.

Не хочу гигнути у гиді,
(ще й виє дівка водяна!)
Хвостом заплуталася в сіті,
У ночви встрягла голова.

Розпалися цупкі обійми,
Гребу на берег як бобер.
Чкурну до лісової відьми –
Їй теж потрібен кавалер.

14.08.2017р.

В портупеї і без неї
Ходять хтиві корифеї:
Посередині і скраю
Милі віршики займають.

Ущипнувши риму кволу,
Зміст шукають під подолом:
Смикають за слів шнурочки,
Зазирають між рядочки.

Все шукають фантастичну
Насолоду естетичну.
Глибини їм хочеться –
Знахабнілим збоченцям!

11.08.2017

Чому я ласий до дівчат,
І тішать зір сідниці голі?
Довкола пишний зрію сад,
Тремтять мої ручиці кволі.

Ота - метелик-махаон -
Для мене недоступна круча.
А та - трояндовий бутон,
Ефектна, зріла і колюча.

А ось - моргулька-шоколад,
Обличчя - маска із ебену.
В думках пружний хапаю зад,
Тягну туди, де кущ зелений.

А цю - вдихну і задихнусь,
До ніг впаду листом осіннім...
А жінка щиглем в лоба "лусь!",
Під хвіст заїхала коліном.

Не учинив солодкий гріх,
За спину заховав лабети.
Жона в руці трима батіг,
Жене додому кашу жерти.

10.08.2017р.

Мухи вже не люті, ледь кусають.
Крові насмоктались комарі.
Спеки безпощадної немає,
Люд знімає блейзери, брилі.

Хрону потовстішало коріння,
Жабенятка виросли в ставу.
От якби іще не сновидіння -
Рай земний настав би наяву.

Уві сні - шалені перегони,
Біжимо на сонце золоте,
Серденько, немов язик у дзвоні
Калатає, тьохкає, гуде.

Нагота виблискує на сонці,
Піт рясний струмує на чоло.
Ми - прудкі спринтери! Марафонці!
Птах своє позичив нам крило.

Тупотить попереду кохана,
В неї ноги довші за мої.
Допікають зайві кілограми -
На ніч я добряче попоїв.

Подолали снігову вершину,
Крутояром котимося вниз:
Так недоля ставить на коліна,
Хоче аби здався, здувся, скис.

За волосся учепився любці,
Ледь не одірвав її главу.
Я - спеціаліст у цій науці,
За рахунок жіночок живу.

Все життя в цицьках і на буксирі,
Ложку в рота вкладують жінки.
Ноги ж, уві сні, неначе гирі,
І немає дружньої руки.

Вирвалася раптом сильна мавка,
В пучці залишила півкоси,
Як прокинусь - буде з нею сварка,
Не виношу спротиву, бузи.

Тьохкає будильник - шоста ранку,
На роботу рухатись пора.
Висотаний снами до останку:
Втома, невдоволення, жура.

Але я не встиг побити глеки -
Пригорнула жінка до груді.
Добре, хоч уже немає спеки,
Хоча сили, звісно, вже не ті.

06.08.2017р.

                            І
У стані марення і сну
у голові одні дурниці,
що ніби я таке утну,
яке не снилось і синиці.

Я Музі напишу сонет.
Ачей такого не бувало,
аби абиякий поет
не пожинав за це опалу.

Закінчення я з’їм… На згадку,
як це у декого бува’,
коли не варе’ голова.

Хоча поезії однако’,
які читач добавить знаки
і порозгадує слова.

                            ІІ
І додаю іще одну частину.
Хай буде диптих.
От яка біда –
сьогодні ще один боєць загине,
але поету, як з гуся вода.

Мене сьогодні муха укусила.
Літала муха, узяла та й сіла
на писані шедеври ляпоти.

І як то виживає Муза мила?
Творці словес такого натворили,
що й суржику до того не дійти.

                              05.08.2017

Ви ще не знаєте кацапа.
Літає мухою цеце,
а обнімає косолапо
і вічно має, як у цапа,
незадоволене лице.

Воно полює за чинами,
аби завоювати світ,
але відоме матюками
або махає кулаками
із малечку до сивих літ.

Воно людей не помічає
і визнає єдине – прес,
яким і давить, і повчає.
І у юрбі їх підла зграя
пильнує вовчий інтерес.

Його нема чому учити.
Усе відомо наперед.
Той буде оковиту пити,
цей мать і партію любити,
а решті треба пістолет.

Воно затято риє яму,
аби глибокою була
і ненавидить до безтями –
нахабне, люте, сите-п'яне –
америкоса і хахла.

А те, що нібито еліта,
богема, «барє» і шпана –
шурує гоголем по світу,
із мракобісами у свиті,
а їх ведучий – сатана.

Оце і є союзний Чомбе
серед опричників своїх
і хрюш у рясі – між святих.
Усі диктатори і зомбі
вилуплюються із таких.

У них ума – на дві палати.
У шостій – Дума й ковбаса.
Із Києва – колона п'ята,
і гастролююча попса,
і опозиція уся.

Не всі Андрії. Є й Остапи –
наємні рупори Кремля.
На всій малоросійській мапі
немає гірше за кацапа
із укґаїнця-москаля.

Відоме плем'я це пархате
не тим, що і нікчема – пан,
а тим, що заміняє ката,
коли тебе попре із хати
і поламає твій паркан.

Питається, а може досить
кататись на чужім горбі?

Та видно пана по губі.
Усе одно очима косить.

І як земля по світу носить
таку мерзоту на собі?

                              07.2017

Безвітря. Штиль. Затишшя. Німота.
Усе пройшло, і біль не млоїть груди.
Стернею наїжачились жита -
Вона м'якіша за людську огуду.

Розвіялися мливо, остюки,
Удосталь нашепталися сусіди.
Любов із серця вирвав я таки,
Не стерпіла вона тяжкої кривди.

Я був сліпак. Незрячий. Сліпорід.
Немов битюг тягнув важкого воза.
Мені її краса заслала світ.
Вона ж чуттями грала віртуозно.

Для неї - гуща, бульбовий навар.
Мені - сироватка, усохла костомаха.
А навзаєм отримав я удар,
Зазнав поразки, катастрофи, краху.

Вона пішла від мене навесні,
А літом у мою самотню хату
Сусідка принесла у пелені
П'ятьох малих пухнастих кошеняток.

У неї повно жирних мослаків,
А я картоплю запиваю квасом.
Людина може їсти й павуків.
Оселя ж кицьки там, де є ковбаси.

27.07.2017р.

Люблю я шану як солодкий мед,
Щодень її збираю у засіки.
Я - геній! Я - митець! Співак! Поет!
Хвала для мене - це найкращі ліки.

Закатую її у баняки
Пересипаючи коментарями.
Звикаю гризти слави мослаки,
Вдихати чад густого фіміаму.

Я ласий до липучого давно,
Тяжію до нектару і сиропу.
Стелю подяк під голову руно,
Для поцілунків підставляю щоку.

З натхненням полірую ордени,
Мені цяцьок завжди лискучих мало.
І зрію гордо із височини
Змурованого з тирси п'єдесталу.

Чигаю на утішливі слова
Чи віншування, чи овацій зливу.
Але бурхливих оплесків нема,
А є мовчанка, усмішка глумлива.

І хоч ростки бундючності малі
Та метастази вже вона пускає.
Тону я, друзі, у пустій хвалі.
Часу на справжню творчість вже немає.

26.07.2017р.

Я розкажу все по порядку,
Щоб не було розчарувань.
Отам - моя ступала п'ятка,
А тут - писала вірші длань.

Усох павук давно на стелі.
Та очі бачили колись
Як малювалися пастелі,
Сонети зоряні плелись.

В тарілі всохли бутерброди,
В кутку - гітара замашна.
Писав на кухні про природу,
У ванні проза гарно йшла.

Вливав в лоханю півбалона
Шампуню, меду, молока,
І про любов есеїв грона
Черкала в захваті рука.

На лоджїї творив про море,
А на дивані - про зірки.
Для поетичних різносолів
Мостив у крісло подушки.

Декламував у коридорі,
Дивився пильно у трюмо.
Натхнення відкривались пори,
Курився творчості димок.

Відро заковтувало шмати
Іще недосконалих дум...
Мене вже винесли із хати,
Вдягнули вічності костюм.

Здмухни з полиць стару пилюку,
Там є брошура-мишеня.
Писав аби убити скуку,
А виявилось - геній я!

Ростуть нових поетів лави,
Тільця, Пегаса, музу ссуть.
А я не встиг ковтнути слави -
На це не стачило часу.

Несуть мені вінки та квіти,
До ями кидають грудки.
Нарешті став я знаменитим.
Хоч за життя не був таким.

25.07.2017р.

Приперла щоку у сльозах рука,
Думки невтішні у захмарних висях.
Я прикусив добряче язика,
Коли учора з жінкою сварився.

У роті - закривавлений клубок,
І кінчика одгризено шматочок.
Ніяк не можу вивчити урок,
Що жінка зробить все чого захоче.

Сказала аби мій зогнив язик -
На ранок обкидало чиряками.
Наполовину став не чоловік,
Ледь-ледь жона не виперла до мами.

То вирвати вкортіло брехунця,
Коли порадив їй піти на танці.
Пішов зловити тещі окунця -
Язик вгарпунив гаком на рибалці.

Невірне слово - вже летить оса
Чи інша розлютована комаха.
І жалить невмолимості гюрза,
І волосини дибляться від жаху.

Пролопотів, що сукня не нова -
До рота впала з дерева ломака.
За дратівливі чи гучні слова
Роняє птаха з-піднебесся каку.

Казав, що мужа іншого знайду -
Мене на муки нелюдські прирЕкла:
Лизнув гарячу я сковороду,-
Ще на землі - та звик уже до пекла.

Моя пащека змучена мовчить,
Пора уже приходити до тями.
Коли кохана спатиме вночі -
Зашию пельку грубими нитками.

24.07.2017р.