Не питай, чом заплакані очі,
Чом сховала обличчя в кущах;
Плаче серце від горя дівоче,
Бо на носі нагнало прища.

Я боюся з’явитись на люди,
Телефона до рук не беру.
Від ридання здригаються груди,
Страшно в зеркалі зріти мару.

Він з'явився учора раптово,
Бо в сусіда погладила пса.
Я ж не знала, що він нездоровий
І моя постраждає краса.

Нюшкував мої руки та плечі
І завзято облизував ніс.
Засвербів мій шнопак понадвечір –
Добре, хоч не проказу приніс.

Мені море уже по коліна,
Стисну волю в залізний кулак:
Як не визріє через годину,
То насмерть задушу цей чиряк.

25.04.2017р.

Оказія відбулась за столом ,
Сиджу похмурий, і прямий мов тичка.
У плоть устрягла й коле як жало
Маленька але дуже гостра шпичка.

Її руками витягнути зась -
Угрузла вглиб, вилазити не хоче.
І наче на пательні той карась
Підстрибую та лаюсь поза очі.

Сміються поруч гості залюбки,
Радіють і спілкуються одверто.
Натомість у штанах мої думки,
Бо хочу місце вштрикнуте потерти.

Кум тости виголошує бучні,
В руках пляшчину стиснув півлітрову.
Але не помічає, що мені
Не до пісень та щирої розмови.

І серед нас є люди-шпичаки -
Угвинтяться, немов ракета в небо.
А ти - терпи. Можливо і роки.
Бо маєш інтереси і потреби.

Той - дасть грошви. А той - почесний чин.
А, може, з доброти, відпише дачу.
І ти, не розгинаючи колін,
Сам собі кажеш: " Потерпи, козаче."

Витягуй геть "незручності" оті -
Не варто честь розмінювать на блага.
Бо втратиш неодмінно у житті
Останні крихти людської поваги.

22.04.2017 р.

Я по самісінькі в тобі застряг – чи здогадаєшся?.. -
Ніякими зусиллями не витягти.
Мо', скористаюся оливою чи смальцем -
Вціліють вівці при вовках неситих.

Застряг в тобі, немов старий годинник,
І зупинився... Боженько мій, Боже!
Не розберу, кому і хто що винен,
Поки зі ста́ттю розібратися не зможеш.


20.04.17

З таких як я - вирощують катів.
Люблю сокиру взяти за руків’я,
Аби сусід од жаху затремтів,
Забув дорогу на моє подвір’я.

Мене чарує вигляд свіжини
І бадьорить шалено запах крові.
А крики болю тішать мої сни,
Всолоджують фантазії казкові.

Ізмалку дуже вабило до мук,
Метеликам ламав завзято крильця.
Ловив душею спрагло кожен звук,
Коли пташок заплутував у сильця.

Любуюся коли в очах сльоза,
І в горі хтось здійма до неба руки.
Радію, що німують небеса
Байдуже споглядаючи на муки.

Мене зовуть ухоркати бичка
Та нутрощі майстерно розідрати.
Люблю всадити тушу на гачка
І за роботу кров'ю взяти плату.

До поглядів сполоханих вже звик,
Немов написано на лобі «nota bene».
Я – щирий, добродушний чоловік.
Та люди хрестяться, проходячи повз мене.
18.04.2017 р.

Ой, лихо! У мого Пегаса згуба!
Ще вчора попід хмарами літав!
Заночував. І нагло врізав дуба.
А я ж його так добре годував!

Не йшли йому овес і конюшина,
Не жер трави, сінця та ячменю.
Ну, де знайдеться ще така скотина,
Аби цього не сприйняла меню?

Та хтось сказав "Ця ж їжа не для нього!
Йому поему довгу напиши".
І я строчив - сонети та еклоги,
Та щедро іх до ясел укришив.

Вважав, йому це буде вельми смачно,
Та не сприйняло харч його нутро:
Він просто здох, підступно і невдячно,
Пропало задарма усе добро.

Та краще я придбав би поросята,
Не мав би ні печалі, ні турбот,
Але, чомусь, на диво це крилате,
Спіймався як останній ідіот.

Залишив він у стайні на прощання
Від творчості моєї кізяки.
За це йому належне покарання -
Нехай гризуть голодні хробаки.

Протовпитися годі на Парнасі,
Іржуть, крилаті, хором лошаки.
Згубився геній у загальній масі,
Пророчих слів утоптано рядки.

Розчавлено мозолю маньєриста,
У лірика одірвано каблук.
Немає віршотворцю де присісти,
У тиші взяти папірця до рук.

Поховано у куряві вершину.
Ще трохи – і завалиться гора.
Гав не лови – штовхатимуть у спину,
Зірвуть вінок лавровий із чола.

Мене сюди грайливі внесли музи
Аби хвали утішився ковтком.
Але нога заїхала в огузок
І з кручі я скотився колобком.

Одвіршував. Але таки радію,
Що уцілів як падав із гори.
Кепкуйте, люди! Я ж бо не умію
Своїх колег скидати у яри.

16.04.2017 р.

Реве у кліті хижий звір,
Мурло кусає спересердя.
Усім смакам наперекір
Годують проліском ведмедя.

Його однолітки в борах
На запашне полюють м'ясо.
А в зоопарку їде дах -
Суціль глевка зелена маса.

В очах від гніву каламуть,
Голодна з рота крапле піна.
Бо пайку звично розкрадуть,
А навзамін дадуть морквину.

Любов людей не має меж -
Залізний цеп або рушниця,
Міцнюща шкура для одеж,
Опудало також годиться.

Надворі нині вік новий -
Проти людей ведмідь безсилий.
Радій, бурмило, що живий
І не пішов на сувеніри.

14.04.2017р.

Оберігати ниви, і хати,
і душі од усякої химери
готові ми як юні піонери.
Волаємо, – о Боже, захисти!

Але холера ясна, що у хаті
ховаються таємні вороги.
Її не охоронять ні боги,
ні інші доморощені пенати.

Європа помагає ...як рантьє
...і вимагає! Що? «Лапшу» на вуха…
Америка не має сили духу
злодіїв годувати на своє.

Лишається молитися й чекати,
коли мине умовна у жидів
рефлексія жируючих панів
і параноя – гоя ошукати.

А що ми ще уміємо? Офшори
будує наша мафія і ФАК*,
і біля Путі дружній особняк
в Іспанії, Італії, Андоррі.

Малюючи в уяві авеню,
захрюкали любителі «Євбазу».
Є візи і немає керогазу,
аби смалити обрану свиню.

А примус є! Живи на копійки
і вимирай! Подвоїли зарплату?
А то на смерть… Кому? Електорату
…і дітям олігарха – на віки.

Але і копійки рахує живо
ота химера, що веде баланс,
кому додати, а кому і зась,
аби у рай доправити щасливо.

І що воно, якщо не геноцид?
Яка вина у покоління мого,
що має на дотацію убогу
подвоєний оброк на апетит?

І газова об'явлена атака!
І не боїться клоуна Ляшка
ніяка влада... Ось вона яка!
Убитим оголошує подяку.
Із мафією бореться Аваков,
а уряд б'є та й б'є бойовика.

                              04.2017

Я настрочу вам про природу
Та про жахи любовних мук.
Для читачів не буде шкоди,
А я свербіж утишу рук.

Чуття померли. Геть не дишуть.
І саду вже давно нема.
А пальці із завзяттям пишуть,
І руку ще не відніма.

Вскубну Пегасу волосину -
Нехай прокинеться лоша,
Та риму хоч одну підкине,
А, може, цілого вірша.

Люблю писати про природу
Удень, а також уночі.
Нехай рясні утішать оди
Моїх терплячих читачів.

12.04.2017р.

Не зауважуй сміху дурня -
Сміється дурень, бо дурний.
Але коли як танком суне -
Спаси нас, Боже, й борони!..

Перш, ніж в депресію впадати,
Поглянь - мо', дурні навкруги
І невгамовні ідіоти?..
Прямуй до власної мети

І не зважай на гавкіт псарні –
Не стане палиць на усіх…
Коли розумний ти і гарний –
Тобі позаздрить кожен псих…


10.04.17

(байка)

Вбігла Мурка у сільраду
до Маркіза на нараду.
"Кажуть звірі волохаті,
що проліз ти в депутати.
Тож по дружбі, - гне лінійку,
недолуга вередійка.
Як візьмеш у референти,
будеш мати дивіденди,
не втомлюсь тобі мурликать."
Кіт нервово нявкнув: "Тихо!
Є маленька заковика.
Не тобі, мені на лихо
на посаду, кицю, квота.
Вовк дасть згоду - я не проти.
Лосі, олені згодяться,
будеш прибирати в зайця."
Опустила кішка вуха:
"Задовбала гуртовуха.
Не беруть у референти
і не платять аліменти."

Про мораль подумай, кішко:
спершу - РАГС, а після - ліжко.

2016р.

– От чого ти з грудей вискакуєш?
Може, крепше стягнути путами?
– Хочеш лінію? Ну то матимеш!
– Ні! Продовжуєм – з амплітудами!

01.04.2017

Галя вранці біля тину
берези саджала,
а матуся, проміж тим,
розуму навчала.

Парубків в селі багато,
час іти до шлюбу,
стали думати-гадати,
хто із них їм любий.

- Може підеш за Миколу?
Має гарну хату,
то нічого, що він кволий,
а проте багатий!

А ще краще , йди за Гнатку,
в нього є генделик,
накупаєшся в достатку,
як в маслі вареник.

Гриню краще і не знати,
мамця – зла Орися,
як таку свекруху мати,
то краще втопися.

Клим, Іван для доні – жах,
не для них Галина,
бо стоять у гаражах
дешеві машини.

Доки пару вибирала,
аж кипіли мізки ,
парубків всіх «розібрали»
й засохли берізки.

-Ти іди за мене , Галю, -
дід Василь гукає, -
я про тебе теж подбаю
і транспорта маю .

Хоч підводить вже старого
чоловіча сила,
мене возить до порогу
руденька кобила…

…Зайде Галя у генделик,
як сонечко згасне,
може знайде ще вареник,
що купався в маслі?

2017 рік

Щось нудота підступає хвилею,
ніздрі часто запахом дратуються,
вивертає, падаю знесилено,
але треба вибратись на вулицю.

Йду в лікарню, роздягаюсь догола
iз надiєю страхи ослабити.
«Ты от страха, мать, совсем с ума сошла?! –
К гинекологу да не пошла бы ты…»

01.04.2017

У казанах з кипучою смолою
Крамольників мордує чортівня,
Гамселить у лобища кочергою
Та шпички у сідниці заганя.

Палає до небес пекельна баня,
В окропі гріє руки віршомаз.
Свого тут не уникнуть покарання
Ні президент, ні хтивий дуполаз.

Але чортів на всіх уже замало,
У милі їхні підлі п'ятаки.
Тому на допомогу одібрали
Усіх, хто має дужі кулаки.

До раю браму гицелям закрито,
У пеклі ж, є вакансія завжди.
Там теж потрібно грішників лупити
Та сірку запихати у роти.

Їм хороше на тому світі жити,
Від мук чужих впадають у екстаз.
Од бісів їх уже не відрізнити
Ані у профіль, ані у анфас.

Якщо твоя душа не загрубіла -
Одразу ти помітиш їхню суть:
Ще на землі у них свинячі рила,
Копита гострі і хвости ростуть.

На вихiднi приїхала на дачу:
люблю її.
Дивлюся, знову курка чорна скаче,
та й по рiллi.
Воно б нiчого, хай би собi дерла,
але ж газон
посiяний там гарний i веселий
(це сорт «ню-понт»).
Сусiд чудовий, вiн хазяйновитий —
люблю таких,
тому й смiюся, не рахую збитки,
то й вiн у смiх:
— Ти довго,— каже, — терпiти будеш
моїх птахiв?
— Та хай пасуться, чи ж ми не люди?
Було б страхiв...

29.03.2017

До гикавки наївся б крашанок
Без хліба та без звичної пампушки,
Але до Паски рот свій на замок
Закрив і тихо вию у подушку.

Не бачу я звабливої груді,
Не цьомаю кохану у сідниці,
Весь піст сиджу на хлібі та воді
І погляди відводжу від спідниці.

Я заздрю і спортсменам, і митцям,
Сусідському собаці за парканом,
Їм можна з’їсти півкіло м’ясця
І закусить вареником в сметані.

Не знаю, чи сьогодні я засну,
Бо з чаєм з’їв я хліба тільки скибку
Я не дозволю нині таргану
Украсти із тарілки навіть дрібки.

А він принишк, вчуваючи кінець,
Який його чигає невблаганно,
До кухні зась ходити на ралець,
І воду пити зась з моєї ванни.

Я запитав учора у попа,
Чому він завжди тлустий наче діжка,
А я змалів, став схожий на клопа,
Худющий, наче з підворітні кішка.

„Тебе”, він каже, „всушують гріхи”,
Що каяттям і постом ще не змиті,
Та з слів оцих сміються й дітлахи,
Бо грішників товстих багато в світі!

Блищать звабливо вікна гастроному,
І зір шукає вуджених ковбас,
Ще трохи й я потраплю до дурдому,
Бо там не тільки уживають квас.

Мій нюх не гірше став чим у собаки,
Уява ж домальовує дрібки,
Сусід курча розжовує зі смаком,
Сусідка топче з серцем пиріжки.

Та я не буду їхнім епігоном,
Хай почекають шинка та окіст,
Закінчаться вже скоро макарони,
А разом з ними і нелегкий піст.

Ковбасна елегія

Довкола все забризкало сльозами,
Любов учахла прямо на очах.
Утік коханий до своєї мами,
Сховався, наче в келії монах.

Йому щодня вареники в сметані
Варила у відернім чавуні,
Аби набрав ще сотню кілограмів
Та не гримів кістками щоб мені.

Кістяк його у смалець огортало,
Хода також сповільнила свій рух.
Таки навчила їсти його сало
Без хліба та без інших потерух.

Було за шию боязко тримати,
Легенький був, немов курячий пух.
Тепер та шия, наче у бичати,
А черево - з картоплею лантух.

Попід очима кола позникали,
Тремтіння рук і кволий голосок.
Відра капусти стало йому мало,
Лише байдужим став він до жінок.

Нехай втіка на мамину дієту,
На суп і хрін, без м'яса і котлет.
Трава - найкраща їжа для поета,
Хай знову стане, наче той шкелет.

Я утоплю в борщах своє кохання,
Курятиною горе закушу.
Не виправдав мої він сподівання,
Побіг служити вбогому віршу.

28.02.2017

Невдячна

Мене кохана кинула учора,
Стрибнула геть козою у кущі.
Моя душа уже добу як хвора
І ніс обсіли молоді прищі.

Жона в мені зневажила піїта,
Віршів писав для неї я мішки,
Тому за ніч наплакав півкорита,
Зарюмсав килим, ковдру, подушки.

Читав творіння лежачи у ліжку,
Гекзаметром щоніч декламував.
Вона ж просила гладити їй ніжку,
Хотіла аби груди цілував.

Невдячна! Позатикувала вуха,
В куток забилась наче кошеня.
Мої сонети геть уже не слуха,
Ерато непотрібні їй знання.

Мене щоночі допікають музи,
Чуття свої зливаю на папір,
І хоч завжди голодне моє пузо,
Та я літаю в небі поміж зір.

Я виплачу, колись, моє кохання,
Забуду, що вклонявсь її красі.
Жона ж, моя, на жаль, така банальна,
Шанується лиш в сексі й ковбасі.

березень 2017 р.

У знаменитого поета,
Якісь підпільні вороги
Украли мідного кашкета,
Баригам здали за борги.

Спиляли лобзиком під вуха,
Ще й пейси вирвали живцем,
Казали - це робота з РУХу,
Та я не вірю щось у це.

Візьму я, браття, краще Тору
І попрошу небесний дух,
Аби митця маківку голу
Закрив хутенько капелюх.

Шепнули равини з Подолу,
Що це покара отака
За хвіст, одгризений учора
У Дорошенка лошака.

Мені казала ще матуся,
Чому це трапитись могло -
Торік коту латунні вуса
Відрізало якесь мурло.

Кричать обпатрані сідниці,
Вони ж сталеві – тож в ціні!
І на „дніпровську молодицю”
Вже гострять пилки надміцні.

Споганив пам’яток чимало
Новітній збочений вандал.
Нехай глитав би краще сало,
А не виламував метал.

Опудало

Сусід опудало поставив за парканом,
Пусті очниці, лапи-вітряки,
Угорнуте в рядно,старе і дране,
Устромелено ломаку в п'ястуки.

Воно німе. І зовсім недоладнє,
Колише вітер шмаття на плечах.
Загрозливе й водночас безпорадне,
Задумане навіювати жах.

Ворони чудувалися хвилину,
Обкаркали конструкцію криву,
Убогу обкаляли одежину
І полетіли дзьобати мерву.

Отак і ми, у зайвій позолоті
Та дикому, нікчемному вбранні,
Показуєм "красу" своєї плоті
В якій погасли розуму вогні.

Діряві джинси, зіпер до коліна,
На мішковині - пекла кольори.
Не розбереш -хлопак це, чи дівчина,
Як не заглянеш пильно до діри.

Вона ж, як зірка, світить людям в очі.
Це - моди писк! Її апофеоз!
Мотню відкрити кожень дурень хоче,
Піддатися на зграйний цей психоз.

Для глуму, люди, звісно - не мішені,
Але у лахах я - нудний педант.
А, може, мало грошей у кишені?
Не до смаку дизайнера талант?

Незмінні тільки знаки Зодіаку -
Про це вам скаже навіть і маля.
Але сахаюсь, наче з переляку,
Опудало побачивши здаля.
17.03.2017 р.

І.
не мотоцикла а мотопомпу
я буду байкером цих боліт
сім поколінь моїх предків бились об лід
А Я НА ЛЬОДУ СВОЮ ПАРТІЮ ВЕДУ
на нових колесах на дисках титанових
у блискучих нових ковзанах
усі ах!
усіх на х…
хто не зміг подолати ляду свого льоху
хто лишився на дні той не їздить а стогне при гноєві далі
я ж веду тебе в танці моя металева крале
я танцюю я їду потроху
я помпую я тисну педалі
я глибше я далі
я бачу що боги не палять глину
не боги опалюють глину
люди
Я БОГОМ ПОСТОЮ ПОБУДУ Я ВИМИЮ ЦЮ ПАСКУДУ
Сиру Землю!

ІІ.
КАМІННЯ НЕ ЇСТІВНЕ КАЗАЛА БАБА
ну що там знала та темна жінка
в них чоботи у сім’ї були на п’ятьох вона їх взувала по п’ятницях
то був короткий день у школі
вона була баба дурна
дурна баба
вона… –

смола бурштинова тепер їстівна

це наче перша холодна страва
якщо не пропустиш зліва
коли не прокліпаєш справа
коли заклепаєш у ці болота сорок друзів своїх у гробах
з почорнілої вільхи
ти станеш тоді відчувати смак бурштину
присмак гіркий терпкий тонкість п’янку –
ЦЕ ПРЕКРАСНА ХОЛОДНА СТРАВА
хороша на поминки
і не тільки

ІІІ.
одного дня я узяв свій реманент
примітивний бензоінструмент
для брудної води
пішов туди

я похапцем йшов а повітря ставало липким
страх чіплявся до мене лоскотав за литки
але я тоді вже напевно знав – баба дурила мене
каміння їстівне!
без сумніву їстівне
ВОНО НАСИТИТЬ МЕНЕ

ІV.
вісім років
я вісім років на льоду
на тонкій крижині на шкірці ока мого Полісся
веду свою битву соло своє веду
я мию на совість –
до біса до біса до біса
ґальма
тут трійця святих – Я Бурштин та Гальбин
глибоко-глибоко помпую соки помпую спокій
я вимию кості усіх тих семи поколінь
що бились об лід наче риби не знали покою
я спокій намию і дітям й онукам своїм
вони вже не знатимуть
скільки ж він коштує
ЯК ЖЕ ЦЕ ДОРОГО –
СПОКІЙ!

як воно тяжко мати покої й не мати покою….

V.
заляжу глибоко-глибоко
в труні з сирої землі
брудна вода мене виплаче вимиє десь по весні
як крига розтане як диски титанові
зблиснуть грайливо на сонечку

лід проломився
моє фуете – невдале
визнай це друже врешті
визнай ти ж можеш ТИ КОСТІ СВОЇ ОГОЛИВ –
ЩО ТАМ ТЕПЕР СЛОВА – кажу я собі –

а баба була права
права була клята покійна баба
зустріну – скажу їй це
викричу просто в лице –
КАМІННЯ ВДАВИЛО МЕНЕ
каміння не їстівне!

VI.
останні мої слова були лайкою
а бог – він старий вже – він всяке таке не лайкає
він знав ЯК я змерз у тій воді пролежавши зиму
зненацька торкнув за плече промовив – сину
осьде тобі лопата а там ото печі
кидай собі з ранку до вечора –
зігрієшся
мерзнути більше тобі не стане
у пеклі по Цельсію плюс мінус тисяча шістсот шістдесят –
температура плавлення титану

зізнаюсь тобі – ми давно там вгорі маємо згубну звичку
ловимо на живця
А ТИ – НА ЖИВИЦЮ ПІЙМАВСЯ
тож кидай сину сумлінно
смолу ту до печі
підтримуй
температуру згоряння тліну
сім наступних твоїх поколінь житимуть на Поліссі
утопиться в копанках твоїх нащадків шість чи вісім
будуть провалюватись під лід гинути на ходу
ЦЕ ПЛАТА ТВОЯ ЗА ВХІД ДО МОГО ДОМУ НЕ З ТИХ ДВЕРЕЙ

працюй вже сину
а я піду
у мене ще гори гробів нерозібраних сину
лежать там при вході чекають своєї долі
щось настрій нині не той
по зимі прихопило спину
та й руки вже кволі –
я давній таки єврей
мені вже ого скільки тисяч літ
і я ще довбу свій проклятий лід
А ТИ ГАДАВ ЩО ВСЕ ПРОСТО…
Володарю Розсипів
сім наступних твоїх поколінь
я покладу на офіру Сирій Землі
своїми тілами вони позакривають ями
які ти нарив
СИНУ ПАЛИ ВЖЕ
БО ПЕКЛО СХОЛОНЕ
дивися –
каміння тонни
ти ж не дарма його мив
ти ж не дарма помпував не витискав гальма
у своєму розритому як кладовище Гальбині
настарчив як бачиш стачить на років зо триста –
тої смоли – кочегарити оцю грубу на всю губу –
то й пали!!

VII.
і він пішов –
і лишився рискою слід від його поли
я зостався грітися – мерзнути більше мені не стане
У ПЕКЛІ ПО ЦЕЛЬСІЮ ПЛЮС МІНУС ТИСЯЧА ШІСТСОТ ШІСТДЕСЯТ ХАЙ ВОНО ЗГОРИТЬ! –
ТЕМПЕРАТУРА ПЛАВЛЕННЯ ТИТАНУ…

20.03.2017

Сповідь сусіда

Коли Сірко завиє на задвірку
Від голоду зриваючись на крик,
Я закриваю вікна і кватирки,
І погляд одвертаю в інший бік.

Бродяга виглядає цей неважно -
У ковтунах, надірвана губа.
І ріже слух виття його протяжне,
Й услід йому летить моя клятьба.

Брати його- породисті, й не дуже,
Йому акомпонують навкруги.
Помийним псам життя не осоружне,
Незнані їм хазяйські ланцюги.

Поганець він. А гарний - той, що в буді,
Жере із рук, і в очі зазира.
Не люблять псів, які не служать людям,
Не стережуть за кісточку двора.

Нервуюся, коли крадуться ззаду,
Зубиськами хапають за штани.
Я вилікую цю паскудну ваду!
Вони за це поплатяться мені!

Для чужаків у мене є ломака,
У псів я нею мацаю горби.
Лише дратує, що усі собаки
Під хатою щодня кладуть "скарби".

Не подаю безхатькам я обіду,
Вони огидні, наче пацюки.
Чому ж мене цураються сусіди?
При зустрічі - не подають руки?

Перекрило щось усередині, то й мовчу.
Проривається часом краплею вірш-віщун.
Переходжую, час родити пройшов давно.
Чи потужитись?..
Може вилізе… не лайно.
18.03.2017

Рубали руку праву у поета,
Покару люди зріли залюбки.
Один невірний знак в кінці куплета -
Сокира впала - і нема руки.

Піввіку віншування мандарина,
Роки на службі, грона таємниць...
Але зігнув од сорому коліна
І просить у людей прощення ниць.

Катюга взяв одрубану ту руку,
Немов черву, чи дохлого вужа,
І кинув нею в зголоднілу суку -
Нехай насититься твариняча душа.

Вірші печуть сьогодні, як оладки,
Хто хоче - той і квецяє рядки.
Якби ж до нас вернулиcь ті порядки -
Ходив би кожен другий без руки.

як у склянці вина не на жарт заштормило
учинилася пря балачок і обмов
навіжений кричав капітана на мило
а цунамі в хмелю розтрощило любов
і несла течія із провалля на гребінь
а із висі жаги у замулене дно
і міняло життя світлі лики на темінь
оживало мари чорно-біле кіно

чайки зоряних мрій кораблі закликали
в тихі гавані слів без циклонів і бур
та уламки образ і зарифлені жала
переводили курс на вербальний сумбур

філософія дна аксіом не шукала
мушлю істинних дум колупала ножем
і дістала б уже та хмільні аксакали
утомились в борні за тверезий тотем
все затихло під рань і зірки потьмяніли
на скляних берегах непрозорі слова
наче юдині сни вони душу обсіли
і картала себе капітан-голова…

28.02.2017

Приїхав у місто, де люди лукаві,
Брехливі і заздрісні, ласі на зло.
Написано в Біблії – «тварі – по парі»,
А їх тут до біса таких розвелось.

А решта для них, наче бидло у стайні:
Раби для панів і для підпанків їх..
Пани розкошують, панам дуже файно -
Відплати ж не мають і жодного з лих.

Лиш мова про те, що усі ми – під Богом
І скільки б не мали і влади і днів…
Погляньте на березі річки на йога –
Чого він сидить там, не знаєте, ні?...

Чи дійде, лукаві, злосливі, брехливі -
У пеклі на вас зачекались давно?..
В четвер піде дощик, а, може, і злива
Десь днів так на сорок… Таке ось кіно...

09.02.2017

секс без любові
праця без оплати
без знань освіта
без ріллі поля
без спільності народ
гріх без розплати
свічки без віри
без дітей сім’я
цехи без шуму
госпіталь без ліків
без рими вірші
ріки без питва
і пісня гордість нації одвіку
мов без душі
і все те не дива

то не дива
то наша повсякденність
мов серце вийнято
з речей і слів
звикати легко
наша генна чемність
така доречна
главам без голів

1017

               VII(і наші, і чужі)
Не треба їхати на дачу,
аби отримати респект.
Дивися телепередачу,
рішай онукові задачу
і говори, що ти естет!
Але й сусіди не ледачі,
що не квартира – то поет,
у коридорі – туалет,
у ліфті виховані мачо
виписують іх-y-z.
Онуки іншої планети
усі «глаголять на свойом»
не те що, – «как адін умром»,
але за «єто і за это».
Навчала школа і батьки
і виростає покоління,
реалізуюче уміння
із точністю до навпаки.
Або не те «навикладали»,
не те у голови заклали
премудрі наші вчителі,
або ще тих не люстрували,
які усе ще москалі.
Двомовна аж!.. – уся еліта
то пише вірші, то стіхі,
і невідомі неофіту
путі історії лихі.
І плодять янусів каліки,
як і самі із юних літ,
щоб на віки або навіки
їм зав’язати білий світ.
А що! Вони – культуріш-русіш
на кухні чешуть язикі,
під вікнами загальний нужник,
а у під'їзді чистий суржик,
– а хуліж! Ось то ми які!
А винні українці, звісно,
одні вони бомжі і рвань,
від них жидам-кацапам тісно,
куди не йди, куди не глянь.
А дуже хочуть у Європу!
« Не вышла рожа!» Ось і все.
Ось те гальмо, що до потопу
або у прірву нас несе.
Москалики готові рачки
лизати Путіну кіло,
щоб українця – і заначки
у нашій хаті не було.
Жандарм розтерзаного світу
і прогресивний прохіндей
купив довір'я у людей.
Чума двадцятого століття
у двадцять першому гряде.
Митці червоного терору,
непереможні у бою,
уже показують за морем
кваліфікацію свою.
А ошелешені народи –
пролетарі усіх країн
чекають місію зі сходу –
клеймо душителя свободи
і ескалацію руїн.
Росія Трампа вже купила.
І ворог з номера один
перетворився на горилу,
яку вже обнімає мило
така ж макака через тин.
Масштаби світу, дачі, сайту
не співрозмірні та, – окей!
Лобами буцають гіганти,
а гулі-рулі – у людей.
Не чудеса, що знову й знову
доктрина Рашії така,
що розпирає чудака
від непомірної любові
до цитаделі язика.
Не дивно, що апологети
Росії Путі на планеті
забули, де чия земля.
А дивина, що і поети,
які готуються у Лету
іще на прив'язі кремля.
Які пихаті їхні лиця!
Але на що така рідня,
що бреше світу наодинці,
що найправдивіші – ординці,
усе високе – кацапня,
усе ніяке – українці?
А як перечити, коли
є й українці язикаті,
які уміють показати,
що це вони!.. вони були
герої, доні і сини,
вони одні і їх плакати
супроти горя і війни…
Якщо ви за, хіба я проти?
Бряцайте опуси свої –
і пересмішники мої,
і недалекі патріоти.
Ховайте і своє лице
за лик совковий і привітний…
…………………………….............
Та, незважаючи на це,
гряде ще день правдиво світлий.

Не додає до пієтету
це заяложене, – ханжа…
Ой, є ще нині пацієнти
на кінчику пера поета,
які заріжуть без ножа
за іронічні компліменти.
Та не надійтесь, окупанти,
що ми, буває, відкоша
даємо дуже делікатно,
бо є і міра, і межа,
яка нейтральна. А чужа –
для іншого менталітету,
який приписуєте нам
чужим по духу українцям,
які вже напились по вінця
отрути вашого вина.

               Епілог
Духовно і на розум бідна,
душевно хвора і негідна
існує ще людина-вовк.
Але нема чого радіти,
що ожили у цьому світі
такі герої із казок.
Тому самі себе не лаймо.
Усе лихе колись мине.
Ціною чого – не питаймо.
І вас не буде, і мене…
Але забуте пам'ятаймо.
Ми заплатили свій оброк
життями(і «мішками крові» –
найгероїчніший …совок),
аби усі були здорові
і був осиковий кілок
затесаний напоготові.
………………………...........
А я уже не рад і сам,
що попадають у герої
оці «розбійники із гною»,
як научає Уільям…
О! Я овацій не почую,
а за оказію таку
я опус цей запатентую,
як у терновому вінку
мою анафему совку.

                              2010,2017

               VІ(персона із вагона)
А ось поет-громадянин
неміряного віку.
Йому не заважає тин,
але оскільки я один,
охороняє жінку.
У нього фурія слабка
на голову буває.
Мені їх жаль. Судьба така
у відставного вояка,
що я усе прощаю.
Нехай радіє, що живе
і хвалиться даремно,
як пасажира у еСВе
отруював таємно,
як убивав на чужині
людей у спину – на коні
з нагана Кім Ір Сена.
Нехай показує свої
високі нагороди,
за те, що жив на врожаї
таємного сексота.
І як, не маючи душі,
сміливий і відважний,
присвоював пайки чужі,
але писав такі вірші́
о верности лебяжьей.
І як гордилася страна
сібірскімі стрєлкамі.
Яка ціна, кому хана
у бойні між боями.
І як сміливо роззував
убитого солдата,
і як за Сталіна стріляв
у свого лейтенанта.
І як чіплялися йому
заслуги на погони
і за УПА, і за ОУН,
і за «заградзагони».
Йому і нині ще війна
за мать-Расєю – мать родна.
Годує п’яних-ситих.
Медаль у нього не одна
і кожна – за убитих.
Лякає іноді, що є
у нього ще набої,
наган від Кіма за досьє
у ро́ки параної.
Та пасіює лисий пень
і виступає піна,
коли почує, – добрий день!
і, – слава Україні!

………………………........
Надокучаю я комусь.
Усе відомо. Все це всує.
І що я тільки не почую
уже й дивитися боюсь.
Самі дивіться, посполиті.
Немає диму без огню.
І хай ненаситні і ситі,
і срамота у позі ню
мої фантазії у ситі
перевівають на брехню.
І я там був. Меди не пив,
але чував не раз, а більше,
які картини найчастіше
являв совіцький детектив
передовий і найчесніший.

                      але і це ще не кінець.

               IV(і з іншого боку)
Кацапи з чотирьох боків
мене одного оточили.
І може, що не на віки,
але «похоже» – до могили.
І що то діяти із цим?
Ой не нарають і поети.
Але відомо із Інету,
такі сусіди – не калим.
І ради лінії сюжету
я намалюю й ці портрети,
аби не путали ні з ким.
Він – майже доктор. Самоучка,
усіх наук я не назву,
та ясно, що хороша сучка,
коли погнали з еСБеУ.
Це не про неї. Є обручка
і нібито у дні відлучки
йому не треба Маріул.
І він у неї – підкаблучник.
А оба, – вай! і караул!
Гальма немає у макаки.
Оце і є її ознаки.
І що за диво, як щодня
на Раші казяться собаки,
у Лугандонії – різня,
а за тинами забіяки
і шолудива кацапня,
і всяка братія совкова,
що уповає на юрбу,
і убиваючи, готове
охороняти і на слово
увіковічене табу.
Але обоє – «патріоти».
Буває мовою, – гав-гав!
Вона би – Путіна не проти,
а він би – Няшу обійняв.
Кацапія – нечиста сила.
Завоювали, захопили
і перелази, і тини.
І пасіює тупориле,
не об'являючи війни.
І – начувайся, українець.
Коза накручує бика
і лізе битися ординець.
У нього місія така.
А я старий, а я гидую
уже й дивитись на таке,
де розуму шукати всує,
якщо утрачене людське.
Воно машиною багате,
а їздить по моїй землі.
Ой, виживають нас із хати
несамовиті москалі.
І гонорове, і лукаве
не має совісті і меж,
і на безверхого управи
у цьому світі не найдеш.
Нема поліції у мене,
хоча держава ніби є.
бо наші любі полісмени
шанують того, що дає.
Бо є і відео, що пише
і зафіксовує мене...
Тому – лишається одне.
І я у пам'яті залишу
як аплікацію Мане,
яке із них обох ...тупіше
і на всю голову дурне.

               V(мої АТО)
Нема ума – нема надії.
І як же знають вороги
закони мімікрії.
Як я – із лівої ноги,
то їм уже – не до снаги
мої природні дії.
Я не такий сякий-такий,
як їм, буває, треба.
І що умію залюбки
у ці напружені роки
триматися за небо.
Та не умію, як вони,
судити і пиляти.
І я ховаюсь за тини,
аби подалі од стіни
і дулі не сукати.
Бо, бачите, вряди-годи
у неї щось буває,
а у коханої біди,
аби узяти в рот води
ума не вистачає.
Така натура москаля
із рану до обіду.
То між собою, – ля-ля-ля,
аж пір’ям віє на поля,
то разом – на сусіду.
Вони сьогодні заодно,
але нема терпіння,
і скаче мавпа за тином,
і кидає каміння.
За те, що я, такий, як є,
і іншим не буваю,
і на моє у них досьє
чогось не вистачає.
А є то видумки її,
то брехні на людину,
що я чаклую врожаї
і застую рослинам.
І є догана не одна,
що я працюю дотемна,
марою одягаюсь,
лякаю їхнє кошеня,
буває, стукаю щодня,
а то і …усміхаюсь.
І є у мене не одна
Маруся і Марися...
Але до рівня дикуна,
як ця сімейка ще одна,
я ще не опустився.
Така свідомість у совка,
і біографія така,
що я́к би не учились,
на рівні п'ятикласника
і двієчника-сопляка
були і залишились.
Колись хвалився, як бував
у ролі супостата
і як у еСБеУ украв
психодегенератор.
І опромінює мене
через вікно напроти.
Таке і Путя не утне.
І як же кара омине
такого ідіота?
................................
Усі ми ближні. Селяві.
Веселі і печальні,
і слава Богу, що живі
і за АТО із візаві
не маємо медалі.
Але скажіть, що наяву
бажаючи безпеки,
я не по Біблії живу,
коли почую, – пасть порву!
І не пошлю
                      далеко.

                                             а далі буде

ІІ(еволюція завойовників)
Усі реалії і міфи
однакові у всі віки.
Раніше воювали скіфи,
а нині укри і совки.
І Одіссею, й Енеїду
вигадували не дарма,
тому видумувати біди,
коли у тебе є сусіди –
у цьому логіки нема.
Але, куди її подіти,
коли зурочені судьбі?
Це не заручена кубіта,
яку підсунули тобі.
Але, куди його дівати,
коли у рідній чужині
оце опудало пархате
себе нав'язує мені?
Як не крути, одна зараза.
Лихе скаженому – рідня.
А лікуватися од сказу
не хоче клята кацапня.
Воно і мумію усушить,
а почувається праве,
гадюкою залізе в душу,
аби вкусити за живе.
То кров дурна у ньому бродить.
То епідемія така.
Але моя вина яка?
Ачей, коли дурне городить,
в мої обов'язки не входить
укоротити язика.
І що його переконає,
коли воно ні, – бе, ні, – ме
у «завойованому» краї
тебе ніколи не пойме?
Нехай воно і миє лапи,
і ріже сало до стола,
або співає, – о-ла-ла,
але людини із кацапа
не буде, як душі – у цапа,
або кумису – у козла.
………….................
Коли це вигадки, танцюйте
і далі під його дуду.
Якщо не вірите, почуйте,
а я вам приклад наведу.
Нема сугестії такої,
що ласе на чужі покої,
не уявляє там себе.
Її фантазія відома.
Коли тебе немає вдома,
усе у лапи загребе.
Немає і такої рвані
з Рязані і Тмутаракані,
яке тебе не обніме
а далі кості перемиє,
а потім вилиє помиї
і на ім' я, й на реноме,
і у полон тебе візьме
або усядеться на шиї...
І   т о́ г о    буде: сума є!
У москаля – усе своє
і на Алтаї, і у Ризі.
Який не буде сабантуй
і скільки вовка не годуй,
а буде вити, як у лісі.
Ні, я не злий і не сміюсь
із героїчної натури.
Але за націю боюсь,
яку іменували Русь,
а захопили самодури.
Найодіозніша – орда.
Її чекаєш із далека.
Із нею горе – не біда,
і поки не побили глека,
і ллються вина, як вода.
І ця оказія єднає.
Мої сусіди – не гарем,
Які там ваші, я не знаю.
А у моїх є купа тем:
є оковита, як тотем,
і, як тверезі, то немає
ніяких поки-що проблем.
І поливають матюками
велике Пу і …еНеЛО,
якого поміж москалями
неначе зроду не було.
Але минає мало часу
і чую: «ей, давай, налєй...»
І як бувало, й цього разу –
спочатку, – пєй, а потім, – бєй!
Нема питання у матроса,
коли є півнячі бої.
І хто кому розіб’є носа,
усе одно, аби свої.
Аби за шкіру – наше сало…
Вони наїлися немало.
Аж лій лисніє на губі.
І родичалися, і крали,
і за ідеї воювали
у помираючій добі.
Та не бажаю я собі,
аби життя моє минало
у цій запеклій боротьбі.

ІІІ(найближчі через тин)
Ой надоїли короїди
і неотесані сусіди,
що називаються – совок.
Пора би цьому імбецилу
забити цвяха у могилу
або осиковий кілок.
Або у вигляді подяки,
якби то – кожному своє:
його – на хи, її – у с-у,
а комуняку – на гілляку...
Але культура не дає.
Воно командує! Єфрейтор!
І цей порядок не новий.
Пародія. Нікчема – ментор,
а я у нього – рядовий.
Дурної сили завше більше,
і на нейтральній – на межі
її комедія не тішить.
Надоїдають вояжі.
Вона та сама, що й учора –
нахабна люта кацапня.
Немає ради. Люди хворі
і не лікуються щодня.
Хоча болячка і відома.
У яйцелобих яничар,
коли не всі, буває, вдома,
то б'є у голову моча.
Їм, як євшан марихуани –
зело напою алкаша
і лисі клоуни екрану,
якими тішиться душа.
Кіно формує урку МУРа.
Але зате, – яка культура!
Вино, лайно, авто і кіт.
Самодіяльна агентура
його юродива натура
її душа навиворіт.
........................................
Не знаю, що із того буде,
але виписую наган.
Усі сусіди, наче люди,
а в мене – Чіта і Тарзан.
Якби примати мали тяму,
то може й не було б війни.
Але за їхніми словами –
я дурью маюсь, а вони
усе великими ділами.
То риє межі-рівчаки,
то по чужому бетонує,
і уявляє, що воює.
Мої дерева – вітряки:
то всушить вишню залюбки,
то пообрубує гілки,
то по готовому фарбує.
То має час на рандеву –
пагаваріть(поговорити),
то сипле щебінь у траву,
там, де мені її косити.
Організовує содом
і у злобі, як сука, виє
жива сугестія Батия.
І як же чешеться обом
на мене вилити помиї.
Вона цнотливість береже
і не ручається за себе,
що не поїду я на небо.
Бо Чіта ще у негліже!
Вона у ролі Мельпомени
ще у обіймах супермена,
а я мантачу щось ножем
і посягаю на чуже…
І от – у імбецила сказ.
Коли уговтатись не може,
воно пиляє загорожу
і вирізає перелаз.
Немає міри параної.
Неперевершений дует.
І кожен день один сюжет,
як шимпанза із шимпанзою
несуть себе у туалет.
І ця споруда по межі
мені приставлена до носа.
У дії – плани Барбароса.
Ідуть бої на рубежі,
де є пейзажі ностальжі.
Але зате – одпочивають!
І їм кагати не воняють,
і нюхають або їдять
свій екзотичний виноград,
а ось, як запах убиває,
то екскременти поливає
вона Шанелью номер п'ять.
Екзотика і аромати,
як у Європі! Що й казати,
коли вино і щі воно
переробляє у лайно.
І у вікно мої примати
мені показують кіно.

                              далі буде

Прелюдія
Усі ми, наче юні піонери,
готові і на ворога іти,
і плюнути у морду еСеСеРу,
І поки Україна «ще не вмерла»,
воюємо за неї, як брати.
Бої не оминають ні подвір'я,
ані за огородами межі.
Воюють ближні, миряться чужі,
І як би цього нині не хотів я,
але обороняю рубежі.
Уже й поети обирають теми,
коли поема, ода, сага, сюр
описує, як потайні дилеми,
вирішує Арей або Амур.
Але не доганяють Божі люди,
чого нас у «безбожіє» несе,
коли до Бога моляться усюди.
То я собі записую есе,
як лютий сатана мене пасе,
а я чекаю, що із цього буде.

І(їхні апетити)
Ділили землю у селі.
Постановили збори:
«Усі яри і бакаї
нехай беруть багатії».
А я хотів на море,
в якісь музеї, у кіно,
у оперні театри…
Але – земля! Це все одно,
що батьківщина-мати.
У чергу стали москалі,
а от хохли ледачі,
що народились у селі,
бажали їм удачі.

Моя удача – загула.
Усе дається по заслузі
і за учинені діла.
Ще у великому Союзі
майбутні вороги і друзі
отримали паї села.

І «доходяги», і ходячі
у перманентній боротьбі
(аби усе було собі)
усі хотіли мати дачі
на белебені і горбі.

Головували комуністи.
Тому займали той город,
який тулився до висот.
Під ними – діючі чекісти.
А унизу, де свято місце –
як не нувориш, то сексот.

Завоювали й патріоти
свої законні ари-сотки
і вид на озеро та ліс,
поля і луки, де достоту
буяли зарості осоту,
полин, пирій і серпоріз.

На косогорі – дикі хащі.
Оази квіту й мурави
толочать кози й корови,
а там, де купи непутящі,
то запасалися трудящі
органікою із трави.

І поки сонце не сідало,
усе що мукало й іржало,
бувало, задирало хвіст...
.............................
А кізяки облюбували
майор запасу і сєкіст.

У конкуренції удача
велике діло для обох.
Коли один чатує клячу,
то інший – партію конячу.
А ЗОЯ* запасає мох.

Іде худоба чередою.
За нею – і мої герої.
Ось чути, – ляп! Ура! Ривок.
Один орудує мітлою,
а інший порції нової
чекає прямо у совок.

Не бачили такої сцени?
Кацапувата мельпомена
облюбувала карусель.
То – виживати, їх модель.
Це ожили скажені гени
у «собіратєлєй» земель.

Чека і партія єдині!
Але керують не вони,
а плоть од плоті – їх дружини.
Козі бракує половини.
На те й даються барани.

А я сміюся. Ні – регочу!
Давно минуло...
               З тих часів
такої дачі я не хочу.
І до лопати не охочий,
я наживаю ворогів.

А їх навколо із лихвою,
хоч греблю бісами гати –
моторизовані ковбої,
злодії, миші і кроти,
пащеки чорні і роти
дегенерації нової.
Ця кавалерія розбою
не має іншої мети,
як пакувати і тягти
усяку всячину в покої.

А їх натикано чимало.
Немає ходу до ріки.
Усі угіддя позаймали
пани середньої руки.
Озера – приватизували,
а у гаю... Повирізали!
Лишились тирса і пеньки.

У кожного своя Помпея,
коли у всіх одна біда.
І не обійдешся без неї!
Яка там Раша і орда?
Ми завойовані землею
і у полоні у тієї,
з якою нерозлийвода.

На те і є домашня баба.
Але яку не тисне жаба,
що у сусіди є усе?
І як вона перенесе
твою копицю із кульбаби?

Усе нічийне – це своє,
але і цього мало буде,
якщо не добачають люди,
що, де, у кого зайве є.

Їй ненависні одинокі,
за те, що мають нічиї
хороми. Завидюще око
шукає промисли свої.
Через яри і бакаї
іде, як пава – руки в боки,
а особисті холуї
плекають помисли високі –
як не боятися її.

Які баталії бували,
коли нічого не було,
а туалети будували,
аби сусідові на зло.
А як за межі воювали,
за воду у велику бочку,
за те, що дині не росли,
коли ростили їх осли
біля ожини у садочку,

Саділі жито і овес,
на зиму сєяли квасолю,
а поміж нею – бараболю,
аби буяло до небес.

Які були експерименти!
І хімія, і екскременти...
Палали прерії, мохи...
Які родили реп'яхи
на клумбі фізика-поета!

На те і ро́ки молоді
і файне завтра попереду,
аби у щасті і труді
кохатися у лободі,
що називається фазенда.

Усе минає, наче сни.
Немає того, що чекали.
Натомість – заздрісні пани.
А перелази та тини
усіх надвоє роз'єднали.

Багатії і глитаї
сховались за високі мури.
Запанували самодури.
Пасуть урочища свої
самодіяльні буржуї
і діячі номенклатури.

А «пєрвопроходімци» дня,
і спекулянти, і хапуги –
або нечистому рідня,
або оплакують щодня
недооцінені заслуги.

Ой зажурилися совки,
що їх затюкали усюди.
Еліта вибилась у люди
на плесі тихої ріки.
А їм за подвиги минулі –
як не коржі, то матюки,
плюватися на всі боки,
або показувати дулі.

..............................
Повільно тешеться кілок.
Часи незримої руїни
у душах, в ясності думок.
Палаци, будки, домовини –
моя строката Україна,
яку доконує совок.

                              Далі буде
* – абревіатура змія особливо ядовита.

на фото епічних сторінках моєї біо я юна усміхнена і все ж таки вродлива
помітно щаслива примітна у всіх сенсах майже вона –
мами татова принцеса поетеса
і дівчинка-весна

а у житті інакші пироги - я маю кістяний хребет й дві кістяні ноги – подарунок Баби Яги
у житті я зілля варю щоранку й запарюю ним свою щоденну буденну вівсянку
у житті патлата й боса я мов примара із картин Босха і кажуть усі навколо усі вони
що я – портрет війни
своєї власної захованої таємної війни
від неї у мене зморшки і зайва вага запасів
від неї у мене схрони боєприпасів на кожен випадок кожну полеміку кожну атаку
я вмію послати за маракуйєю до Ітаки усякого козла чи осла із божого стада
я знаю де перемога де зрада розбираюся у сортах винограду

і точно стаю на ваги двома ногами і балансую над вашими головами

28.01.2017

О, Боже!
ридав би й Данте
скрючений в три погибелі
у склянім своїм гробу –

цю юрбу не зупинять провалля
чи діжі із тістом замішаним на крові
я знаю що всі вистави грані для натовпу
для дикунства граного
мають криваві грані

дайте мені
панночко
дайте
касирко перигідрольна
два квитки у першім ряду
на новітню божественну трагі-
комедію
дайте відваги
я тебе малий проведу
червоніє як прапор куліса
п'єса бога про біса
чи біса про біса
чи біс там його там розбере…

заковтую слину
тримаюсь за бильця крісла у першім ряду
тримаю прямесенько спину
найменшу краплину поту найменшу сльозину
впійману язиком
вицмулюю наче в угарі –
люта спрага бере
за грудки за шкибари
гробарі лихварі дримбарі злидарі
у отарі оцій – і царів й кобзарів!
всі віншують до пана до господа́ря
душить горло
пивбаром –
вінчати такі лицедійства

місто котиться містом
у пристінках все як і все
без чудес –
просто голий театр
пустодрама лукавства
ти чого зізнавайся
малий
розігнав розлякав свою паству?

між холопами й панством
знову бистра вода
закипів Черемош –
українська запінилась Лета
на планеті моїй
вже не вижити без пістолета
без кривавих монет чи живого диявола в буді
я не буду молитись малий
іудам молитись не буду

фуршетів страшуся фінальних
де лакеї розвозять нутрощі на тацях
де припудрені голови височіють на блюдах
мов екзотичні цяці
серед статуй льодяного бару
поміж дам із келихами
між мужчин у метеликах
я чекаю пришестя твого малий
несу
черевики завтра з ремонту буденно
парасолю розкрито –
дожидаю попутного вітру
ситом міряю всесвіт
та душу свою неситу
ситом міряє бог благодать
для дітей ненаситливих
в сито я тобі хочу
любові своєї насипати

як воскреснеш – мене проведи
поведи мене світом
поводи мене між людьми
полови мене ситом
не пускай мене до паяцтва
до пишного панства
до блискучого натовпу
першого ряду
за ту кулісу

як воскреснеш – я дам тобі води
забурлить Черемош
попливуть по нім гроби
ти туди не ходи – твої янголи
бурю здіймуть крильми
увійдуть по коліна в дно каменисте
цю юрбу не зупинить мирна вода
ця юрба – не чиста!
це – орда!

як воскреснеш
малий
візьми мої черевики
некрасиво босим відвідувати вистави
і коли ти воскреснеш
затям
від світла твойого лику
цього темного яву навіки не стане

але поки ти мертвий
поки ти у своїм склянім гробу
у своїй лляній плащаниці
я тебе за руку візьму
я тебе проведу
я навчу тебе розпізнавати лиця
наших вулиць та міст будинків вікон кімнат
гробарів лихвалів злидарів – володарів світу

місто котиться містом
захмарює небо червоніє як прапор куліса
б'ють поклони актори й актриси
п'єси бога про біса
чи біса про біса
чи біс там його там розбере…

2017

Кожна возносить свій ум голова,
Кожен для себе качає права,
Кожен себе уявляє цабе,
Кожен під себе невтомно гребе.

Кожен мудрує хитріше за всіх:
Красти в громади – ніякий не гріх.
Кожен балакати гарно мастак,
Всяк сам по собі, а вкупі – ніяк.

Худа, неначе висохла гіляка,
Лишились тільки шкіра і кістки.
Цікаво подивитись на собаку,
Що кинеться на неї залюбки.

Якщо я ди́шу ще, за-ра-за...
А мо' дишу́?..
Як не пиши –
ваяю і пишу вірші́.
Тому ці вірші – не образа,
якщо комусь не до душі.

Пишу я мовою, наразі,
бо й читачі їй не чужі.

Пишу, – і я її кохаю,
прошу́ і про́шу, – так буває,
коли усе, як два по два –
і поетично, і прозоро,
як у Шевченка – море грає,
а у Луценка – грає море,
як знову пісенька нова...
Але – узять, бува і но́ва –
це суржик, раша і полова,
які жують апологети,
на все готовий піонер,
і світові авторитети,
і академік есесер,
і ...починаючі поети.

Хоча, звичайно, що бува'
ув ослика свої слова,
аби витьохкували рими
та ще й оце, – у-в-о..., у-в-а… –
охайні і неповторимі.
На те і є свої права –
одне у одного і досі
прикурювати папироси,
аж туманіє голова:
«ума і хиби – парадокси».

20.12.2016

носить ясновидець окуляри
не вживає ліків рецептар
кодекс честі написали лярви
позичає на дурняк лихвар

цоб цабе візниця наче цезар
депутат на окрузі живе
за роботу агітує ледар
залізяччя по ріці пливе

збіглися докупи всі незбіги
у Сахарі під ногами твань
визрівають у кишені фіги
сутеніє доленосна рань

як у цьому світі жити далі
парадокси хиби і ума
тисни череваню на педалі
навіть якщо ровера нема

20.12.2016

Під неба блакиттю
І соняхів цвіту
Зливались в єдино світи —
Обличчя Івана,
Немов з малахіту,
В очах пожовтілі білки.
Синячити менше
Вам треба, Іване,
Бо прийдуть рогаті чорти
І голосом тещі:
"Нажерся, болване!"
Заповнять квартири кути.

Не від натхнення лізуть діти.
Ось те самісіньке — вірші.
В очах поета, як "конхфети",
Хоча насправді — гімняки.

Ця гра кінчається… Якби
із рукава туза дістати
і чечевицю на боби
в пісному супі не міняти.

Так мало джокерів у грі,
зате шістки, як символ зради,
і ненаситні упирі –
в ім'я чогО і чОго ради?

Піковий козир із бабла,
червлено хрещена надія
і голі бубни – кабала,
як доленосна веремія.

І апелюють до юрби
людинолюбні фарисеї,
слиняві свищики з гори,
і непорочні добрі феї.

А на кону – життя як є,
і сон «якби» із диво-візій.
Лукава доля роздає
колоду мрій із брендом «шізі»…

14.12.2016

***
Орда шанує Україну,
пасе, виховує, клює,
отямитися не дає.
Чекає на лиху годину,
коли у нашу домовину
іржаве ратище заб'є.

***
Як уособлення орди,
ми у історії не знані.
Тому, які це ми брати?
Тутешні ми. Вони – незвані,
одичавілі кривославні.

***
Сувора кубіта у мого сусіда.
У мене – біда не біда.
У нього худюща, скупа, завидюща...
Її не лікує ні віра цілюща,
ні чиста вода, ні пустиня, ні пуща...
Висотує гени орда.

***
Були віками прокляті ординці
батиї, темучини... Хан і пан…
І лях, і турок, і фашисти німці…
Але ніхто не в'ївся українцю,
як у кремлі кейфуючий пахан.

***
Бандерівці – це українці. Наші.
І кожен, ясно, націоналіст
від Сяну і до самого Сивашу,
де не ординець – це уже фашист,
а бувші наші – це рашисти Раші.

***
Типовий образ. Може і не він
у пам’яті існує як ординець
юдолі болю, пекла і руїн.
Але не піднімається з колін,
а на Майдані скаче українець.

                              2016

Чим уїлася вам Україна,
«героїчні» мої! Барани!
Що дає вам війна і руїна,
рядові собацюри війни?

Що у вас ми такого украли,
що і досі не йде на-гора
до ахметок у їхні підвали?
Може, ваше ординське, – ура?

Може вами гордують повії
на чолі(і у поті чола)
окупації? Зеки-злодії,
що вам нація не додала?

І на кого напали, заброди,
захистили кого, упирі?
Що хорошого урки зі сходу
обіцяють моїй дітворі?

Що розумного у параної
коронованого орла?
України нема, як такої?
А яка у забої була?

України нема? Є укропи,
що її освятили ім'я.
У союзі немає Європи?
Але є ще єдина сім'я.

То немає у неї надії
засіяти душею, якщо
популярні осли чудасії
уявляють собою – ніщо.

То за що ви? За мать твою-вашу
неотесану, чи – на парашу
доїдати її сухарі?

Ой ще є «батирі-бухарі»,
що охочі за море Сивашу,
за кудикіни гори – у Рашу.

Їм у пекло уже на порі!
Та якщо остогиділо наше,
є ще копії – у конурі.

10.2016

Ми не забудемо Батурин і Полтаву,
та й Карла дорогим не називаєм.
Це пам‘ятай, створіння ти гаркаве.
Тому, що честь і гордість свою маєм.

Прапорознавець просто нікудишній,
в геральдиці – великий, але гном.
Громадянин орди по духу, вже колишній,
тризуб русинський стане вам хрестом.

І мовознавця з тебе теж не вийшло,
бо й близько української не знав.
Вертів кацапською жидівське своє дишло,
то краще б на івриті вже писав.

Ви триста років лицемірили й брехали,
та підло кроїли історії халяви.
Щоб ми забули і повік не знали
ні волі, ні Мазепи, ні Полтави…

Ти мову про яке ведеш коріння?
Нічого спільного з благословенним краєм!
В Московії росте з орди насіння,
там дійсно бугаї і вертухаї.

Тамбовськії „брати“, ступайте з Богом,
й парадні одягніть свої мундири.
Хай скатертиною вам стелиться дорога,
та все ж на сраках прикривайте діри.

Пархатий жиде, не чіпай Дніпро,
не плюй в ріку життя, освічений мужлане.
Коли не в силі зупинить святе добро,
то не старайся й плямувать, презренний пане.

Жуй мовчки в пеклі свою курку із борщу,
яку ти вкрав, мандруючи по світу.
Я в свою голову вже більше не впущу
цю писанину нобель-неофіта.

Ущербним, кате, жив ти і помер,
бо в серці все носив гидку заразу.
Хай пазурами рідну Неньку дер,
та не торкайся навіть імені Тараса!

А час покаже, хто з нас був правий,
лад наведемо й відбудуємо руїни.
Всю нечисть поскидаєм в чорторий –
не лізьте ви з мечем на Україну!

2016

***
Кросвордами нікого не дивую.
Але цікаво, що я ще почую,
коли це означає: люте зло,
ех – на початку, ій – посередині,
та ну його уже к лихій годині,
бо далі о!
І на кінці,
...о.

***
А темної ночі
кацапія …хоче –
варяга, Батия, мурло.
А волі не треба.
Вона є на небі,
яке завоює
...о.

***
Все, що украли,
злодіїв не радує.
І у Кремлі ненадійне кубло.
Є тільки Пу!
І н е в и н н а Кабаєва,
що і її залишає
...о.

***
І ніякі ми не вільні,
і свободи не було.
Та не ми у тому винні.
Тільки – слава Україні! –
підіймається
...о.

***
Я посилаю есемеску,
як Ваня діду на село:
Пакуй валізи і бабло.
Тебе чекає Чаушеску.
І не затримуйся,
...о!

***
Потоне у крові Росія,
а з нею і її «месія».
І марсіани з еНеЛО
візьмуть кирюшу ієрея
і меч рахітика Арея,
що іменується
...о.

***
Історія Раші не знає потопу,
неначе його й не було.
Виговського знаємо по Конотопу.
Мазепу шануємо, як патріота.
А що означає
…о?

***
Волають яничари та ізгої:
– Немає України як такої!
Аж небо голосами загуло:
– Є Азм, і Яхве, і Михайло-воїн!
Оберігають націю герої,
а боягузи – зека і
...о.

***
А у нашого Петі – чоло,
а у мідного – щоки надуті.
На коні він показує Путі,
що бере і його у сідло.
І побачила ненька,
що Петя маленький,
ну а Путя –
велике
...о.

***
А у Пе – ще малий, а у Пу – отакий!
Є різниця на ціле кіло.
А чужі язики,
угадали, таки,
що міняється Пе –
на
...о.

***
А на Росії всі аристократи:
бойовики, злодії, бюрократи,
усі, кому раптово повезло.
Іде аристократія війною.
Її веде конвоєм за собою
його високородіє
...о.

***
Великі істини зі сходу:
немає України зроду,
Європу бомбою знесуть,
Америка іде під воду,
на Рашу тропіки ідуть.
Тому Америці на зло,
рятує Азію
...о.

***
А совдепія
співає:
– Бачу те, чого немає,
чую те, що загуло,
знаю те,
що не було...
Бутафорія линяє.
Окуповує
...о.

***
Воюють із украми урки.
Це ОБееСЄ довело.
Але Україні за муки
Америка каже, – хелло!
Європа викручує руки.
Зате багатіє
...о.

***
Його уже й Гаага не чекає,
Обама! Й той руки не пожимає.
Асад! І той чекає на бабло.
Усім надокучає помело –
нікуди невпіхуєме*
...о.

                              2016

...вот этот в Юрмале аврал -
простейший шоу-интеграл.
"Квартал" порядком всех задрал -
его и подлечил скандал.
Конечно - публику порвал...
Опять (с полметра) в глаз попал.
Ну!.. Душка! Интеллектуал!
Ведь зал не спал и не зевал?
Ремесленник ватных лекал!
Еженедельный ритуал,
который нас за жабры взял
и лет так ...надцать подержал...
Теперь живет велик и мал
в гетто под вывеской "Квартал".
Он всех нагнул и от...бал.
Мы не народ - квартальный зал.
Відтак майбутнє - це підвал -
над ним - чуми тотальний бал,
де мова - третьосортний кал,
а телевізор - канібал!
І прикро - не куток - квартал!
Сюр-політичний віртуал.
Неначе насмішив кагал
цей низькопробний шоу-нал.
Ну что вы!.. пусть живет "Квартал"!
Разве неправильно сказал?
Всех именами их назвал?
На завтрак-ужин новый вал!
Двуликих зона, ареал.
Всегда транзит, всегда вокзал.
Альтернатива? Смейтесь - сал(о).
Останній рятівний сигнал.
13 вересня 2016 року

Куди поділася корупція?! –
Душа сумує і страждає,
Адже у нашій Конституції
Статті «корупція» немає.

Щось не таке в країні діється –
Ми перетворюємось в «зону».
Чи то закони профануються,
Чи живемо не по закону.

І содоми, і гоморри –
це Росія неозора,
а Гоморра і Содом –
єто наш савєцкій дом.

І широка, і народна,
а лишається сама.
Русофілія сьогодні –
ізвращєніє ума.

Озвіріли філо-фоби,
забуянили особи,
а у стані сатани –
пролєтарії страни

і на подвиги готові,
і зачаті у любові...
...до казьонного бабла,
до чувіхі і арла.

Де ті звивини у мозку?
Та ідилія яка!
Двє сельодкі у авоську
і чєкушка первака.

Ну і їм би – імбецила
і парафію Кирила
ат Адєси і по Рим –
Лугандонію і Крим.

Їм би ще одну Атчізну
комунізму і царизму,
і ходити у строю
у бою за мать тваю.

І за родіну бальшую
зупинити серцем кулю,
аби їли і пили,
і багатими були

на одну свою зряплату.
Ой, чертоги москаля!
Як уміли чаювати
за сіяніє кремля!

А які були палати
і під мохом білі хати!
І голодне немовля,
і побори ...за теля,

і за яблуню, і грушу,
і за розіп'яту душу.
О! Яка була яса...
...і дешева ковбаса!

А які були генсеки,
піонерія і зеки!
Як творили і жили
анжєнєри і осли!

Ех, якби той рай вернути
та історію забути!
Як би кацапня пішла
за імперією зла!

І добилися би слави
за розбої на війні,
і амністія була би
урці, зеку, сатані.

Як би їм би палєгчало...
...їсти українське сало.
Як би нищили хохла,
якби воля їх була!

А еліту язикату?
У тюрягу і стріляти.
А данбасію – в село,
аби мови не було...

...про політику і волю,
і козацьку нашу долю.
І повідає ...Атєц:
рєвалюциі піпєц!

А куди мене подіти?
А чому хороші діти
з європейцями – на Ви?
А якщо тебе пошлю я
ссати матушку радную?
І подалі...
                ...ат Маскви.

.............................
От і пісня веселенька!
А хотілось нині:
защебетав соловейко
в лузі на калині.

Ой немає переміни
і нового мало.
Гомоніла Україна,
поки перестала.

05.2016

Безверхів’я, безхребеття, безкоріння, –
Отаке у нас насіялось насіння.
Скрізь дворушництво, дводушність і двомовність –
Отака в нас поголовна безголовність.

2011