***
Опоненти мої, й завойовані друзі,
і колючі, й палкі у жару і мороз,
за поезію – вип’ємо. А по заслузі:
викрутаси зі слів – це дотації Музі
у чеканні овації за випендроз.

***
Є і поезія, і спам,
коли доходимо «до ручки».
Яка ціна твоїм словам,
коли не розумієш сам,
що краще сказаного – дзуськи?

***
Під небом нічого нового
такого до болю сумного.
Під кальку не важко здирати
козу на великі формати.

***
Чому ви раді, окаянні діти,
спокушені прибічники письма
чужого для сучасної освіти,
яке й самі не годні розуміти,
якщо до свого навичок нема?

***
Треба і полоти, і сапати,
і не економити вапна,
бо не заморожена війна,
поки «во-саду-ли» біля хати
ще буяє тля і бузина.

***
Живемо заново і знову
говоримо, – нема дурних.
Зате, які ще є умови,
аби і ми, бодай би словом,
переінакшували їх.

                              01.2016

Якщо ти родом із кнурів,
Та із свиньми з корита їв,
То і без метрики все ясно,
Чому ти черево наїв.

Якщо ти родом із сім’ї,
Де лиш корови й бугаї, –
Тобі бицюрою упертим,
Судилось бути аж до смерті.

Якщо ти виріс між вовків,
І все життя по-вовчи вив,
То ти і сам хижак запеклий,
Й дітей наплодиш хижаків.

Як мавпа ти з гнучким хвостом,
Й запобігаєш перед злом,
І вмієш тільки мавпувати, –
Й на старість будеш мавпуном.

Якщо ти зроду гад слизький,
Твій рід гадючий і гидкий, –
Довіку будеш плазувати,
Шипіти й крадькома кусати.

Як ти сліпий і чорний кріт,
І в норах жив увесь твій рід,
То ти ніколи не прозрієш,
Ніколи не побачиш світ.

Які були часи, які були поети,
Які були думки, які були слова.
Невже оті часи вже канули у Лету,
Невже оті слова зів’яли, мов трава.

Чого ж ви мовчите? Чи вже у душах злидні,
Чи в патоці густій засохло в же перо,
Чи в Україні рай, і ворога не видно,
Чи засмоктало вже неправедне добро?

2012

Любителі суржику бають мені,
що рашеська мова – народна.
А я поваляю її у лайні,
за те, що вона така модна.

Її захищати від укрів у нас
іде ліліпутія клята.
І я анулюю і Крим, і Донбас
за те, що такі язикаті.

Коли русофіли ні -бе і ні -ме,
тому що Росія велика,
то я зневажаю це гаддя німе
за те, що таке без'язике.

У Раші розвинута мова Муму –
еліти, матрьоші-ваняші,
і я забуваю елітну тому,
що нею варнякає Раша.

Тому що у Раші, куди не піди,
у моді і меми, і мати,
а мати і жести – це мова орди,
якою глаголять примати.

Усі ненавидять тупе і пусте,
що п’є та регоче на кутні.
А я кацапетію тільки за те,
що любить свою «ліліпутю».

Плює без'язике на мову мою
огульно – і буйне, і п'яне.
А я на російську тому наплюю,
що нею каґтавив Ульянов.

Усім надокучили карлики злі,
дуріє у Думі Жирьопа.
Але Україна уже – Сомалі
за те, що іде у Європу.

Татари і укри жили у Криму.
Учили їх праві і ліві.
А Ізя родную не знає тому,
шо вчілі її у Лівіві.

Нардепія має і знає аж дві,
у Раді лунають акценти.
Якби булавою та по голові
за те, що тупі, як нардепи.

Моя Україна Європою йде.
У мови моєї – майбутнє.
І я ненавиджу собачу за те,
що нею ще тявкає Путя.

За те, що цілує і лиже ху*лу
кацапія Раші сідницю,
я їй «воздаю» таку саму хвалу,
яку «воздає» Солженіцин*.

2014

Усе було уже колись,
а ні, то, певно, буде.
Хай світ летить, а ти держись
за пазуху чи груди,
де силікону, ач, нема –
п’янке і тепле тіло,
і хай навкіл зима- зима,
кому до того діло…
Ти маєш Музу, навіть дві
(Ерато у додаток).
Обидві діви в голові,
жаги сухий остаток.
До річки лине потічОк,
до висі – сині гори.
Сюрчання коника й стрибок –
теж любощів узори.
Усе колись уже було,
як Бог дасть, й далі буде.
В житті тримайсь не за бабло,
а за жіночі груди.

04.01.2016

Де нас черті не носили,
там і не було.
А тепер – дай, Боже, сили
скочити в село.

А тепер дай, Боже, грошей
їхати і йти.
І ніхто не допоможе,–
Господи, прости.

І усім дається право,
поки сили є,
почекати у держави
нібито своє.

Революцію чекали,
ніби, не дарма.
Наче і не обіцяли,
того, що нема.

Наче, – слава Україні, –
як усі кричав.
Не канючу зайві гривні,
не качаю прав.

Ніби маю і не маю
пенсію свою.
І усе, що получаю,
армії даю.

Є ще інколи до столу
сало і кутя.
Не живу, а економлю
ніби на життя.

А буває, ще й радію,
ніби у бою,
що любити я умію
націю свою.

А коли дійду до тями,
поганяй тоді до ями –
слухати траву.

Ой, ще є чого радіти,
що бодай на тому світі
може й поживу.

01.2016

Не люблю Росію ситу
і несамовиту.
А за що її любити
українофобську,
а до того ще і жлобську
націю московську.
Не люблю я ненависне,
що віками кисне.
І чого їй жаба тисне
на моє законне
на окраїни до Дону
і на море Чорне?
Не люблю усе побите
картою бандита.
Я не хочу до корита –
до її союзу,
ні протоки Лаперуза,
ні ікри від пуза.
Не люблю я їхню баню,
пику у стакані –
ані рвані, ані Вані
у анфас. У профіль –
голомозий Мефістофель
риє у картоплі.
Заглядає у кишені,
ниє на арені
і Юпітером на сцені
світом поганяє,
наче нація не знає,
що воно конає.

Розумний розум розмовляє прозою,
На пам'ять декламує теореми.
І я побуду трішечки серйозною,
А то для всіх завжди була проблемною.

І то недобре й це недоладу.
І так негарно й так не до вподоби.
А я усім сьогодні доведу,
що можу бути милою і доброю.

Я буду працювать на користь людям.
Я зможу, я всього научуся.
Я обіцяю ви це не забудете.
Невідомо хто ще буде більше мучитись.

2014р.

* * *
Біжи, топ-кролику, біжи
у чисте поле, світ широкий,
а Нашу Грядку залиши.
Вона тобі – не Караоке.
Старих музик на інший лад
обридло слухати до сказу,
набив оскому бла-бла-клаб
і трубадур із уні-джазу.

* * *
Пиляють бюджети у поті лиця
трудяги незримого фронту -
аж скапує долу. Немає кінця
тим голубам ладу… і дронту.

Гвинтівки би їм і послати у бій,
та часу бракує на подвиг,
бо пишуть сюжети(у кожного свій),
жадливо тамуючи подих.

12.2015

На праведне діло собі окуляри
начеплю «наобум», точніше на ніс.
Здавайтеся чирви, ховайтеся лярви!
Якого ще дідько піїта приніс?

Ти з космосу наче – масштаби, контрасти…
А де твоє слово для ясних умів?
Тут істин, як гною. Немає де впасти
трюізмам банальним, якби і хотів.

Ті лярви, і чирви?... Мені по цимбалах,
кого і навіщо повчати азам.
Я б’ю «чьотким» словом по неук-профанах,
їх беках і меках, і римам - "воздам".

Мовчіть, мої зорі – мементо енд сорі.
Сьогодні тверезий, а завтра хто зна:
ось пані сивуха із кізкою Дорі
зайдуть на гостину – вже Муза хмільна.

25.11.2015

Аналізую. Думаю-гадаю,
чи я сліпий, чи нація така?
Змієголове Пу її єднає.
Солодке Пе їй миру обіцяє.
Маркіза рада – має п'ятака.

– Нема альтернативи шоколаду, –
цитую те, що бачить і сліпе.
Іде війна і боротьба за владу.
Тріумвірат із гоцманів – ЧаПе,
але – о’кей! Маркіза дуже рада.

Б'ють батареї. Ось і по війні.
Панує мир і троєсота тиша.
Росія заробляє на пені
і перемога падає в ціні.
А Україна ще ...жива і дише!

Оббріхує її сатанаїл,
іслам альтернативою лякає.
Атаки є, але немає тіл.
Салют Європі – Рашія-Ігіл...
Є інтереси, доказу немає.

Євросоюзу вибору нема
і Пу-головок має ще надію –
утікачів без візи порідіє...
На п'яти наступає що? Зима.
А що маркіза? Тишею радіє.

А що їй? Усмиряємо Донбас,
лівіє коаліція потроху,
за неї все ще голосують лохи...
Електрику міняємо на газ
і буде економія по торфу.

Що маємо, те маємо... О'кей!
Корупція і кругова порука,
у меріях – ті самі гепи-дуки,
данайські коні фірми com.ua,
з подачі зека – уряду жокей,
із рук маркізи – судії і щуки.

Переобрали все на чорнейшо.
Багато влади і уся у жмені.
Свобода, грубо кажучи, до фєні.
Комісії працюють «хорошо»
і буде другий термін у кишені.

Получиш дулю, як не голосуй.
Комісії і голови – приватні,
а далі все лягає як по карті:
тарифи і субсидії рахуй,
діли кредити і володарюй –
голотою найлегше керувати.

А хата то палає, то горить.
Ідуть конвої Раші на огниво.
Пакується украдене і ...гидь.
Пожежі заливає сива злива.
Линяє жовте, си́ніє блакить.
І червоніє що? Альтернатива.

.........................................
А як маркіза? Чадіє, сопе,
але займає місце у купе
за візою утраченого раю.
Усе тупе – намазуй канапе.
Ногами голосуємо за Пе
і варіанту іншого немає.

11.2015

Що Пу – це не Пушкін, а Каїн,
і чукча Якутії знає,
і дикий тунгус, і калмик,
і кожен укроп курултаю,
і комі, й буряти Алтаю,
і сущий у Раші язик.

Стратегія й тактика гада
відомі Оланду, Асаду,
Обамі, Анжелі й те-де.
І мури нового Китаю
охоплюють Рашію скраю...
А Пу у Європу іде.

Там Ле Пенелопа чекає
і ніжно, месьє, називає.
То як не іти напролом,
не бути її самураєм,
і Юлієм Цезарем Гаєм,
і олександрійським стовпом?

Було водолазом, пілотом
і Пушкіним бути не проти...
Воно і Батий, і Тимур!
І лаври Отелло-Аттіли
уже прикладає до тіла,
а там і Парижу – ажур.

Але на путі – Україна,
татари, донецька руїна,
єдина у світі стіна,
зросійщена наполовину,
що не піддається на спину,
але й не здається вона

скаженому наполеону
адольфу, месії-масону
у ході гібриду війни...
Ромеї, русини, ІГІЛи
вилизують сатанаїлу
закаляні в бійні штани.

Одні катаклізми у світі,
одні парадокси у свиті
норманського генія зла.
Не віють у Рашу містралі,
зате на Уралі й Аралі
є ядерна бімба – ...ла-ла.

Араби, Європа і Штати
не можуть його упіймати
і спекатись іга орди.
Бо те, що потрібно судити
або у біде намочити,
вилазить сухим із води.

10.2015

Ти знаєш, а з догмами—легше,
життя було... непогане,
а як ми усі дружили!—
тепер це назвуть брехнею...
Сміялись ми з догм нещадно
в сатирах і КВН-ах,
а надто—у анекдотах.
Дурні були, не розуміли!--
вони ж нас усіх захищали,
вони нам були—опора!
Ну й що ж, що нам батько—Сталін,
а Бог вам хіба—не батько?
Ми всі батьків потребуєм,
щоб був у домі порядок;
нам правди про них не треба--
вони нам в темряві світять!
Коли йдеш вночі по кризі,
і лід тріщить під тобою,
ти й за цупку колючку
радий вхопитись руками...
Він мав—тепер скажуть—харизму,
про все говорив розважно.
Ну що там оті мільйони?—
решті жилося краще.
Мільйони нічого не скажуть,
як-небудь своє віджили,
а решті жилося...ясніше,
як начебто...у дитинстві.
Небо було голубіше,
пісні задушевні лунали,
хлопці були натхненні,
дівчата були цнотливі.
Ви подивіться фільми,
відчуйте ці ідеали,
навіть як це—неправда.
Для чого правда, для чого?
Для чого усе зруйнували?
Де нам тепер жити?
Немає тепер країни
на шосту частину суші.
Вони тобі кажуть: «Ну ж-бо,
стрибай на пливучу кригу,
і будеш тепер там жити,
і інші разом з тобою».
Ану ж як крига потоне,
харчів на усіх не буде,
тепла на усіх не стане,--
що буде тоді з дурними?
Тримаймось того, що знаєм,
того, що нас якось держало,
що прийняло нас до себе
і другом нашим назвалось.
А радше тримаймось того,
що назвалось нашим батьком,
і перед ним був батько,
батько, а там і мама...
Та ж недарма гурт козачий
крикнув: «Не встанем, мамо!»
впавши разом на коліна
у Зимовім палаці,--
Гоголь-бо знав, що пише...
Що б там про них не казали,
були вони собі люде,
спокою теж хотіли,
щоб дбав про них хтось, убогих...
Не треба було анекдотів,
Сатириків і КВН-ів!
Маєм тепер западенців,
розмахують жовто-блакитним...
Оце якби від’єднались
й хутесенько забагатіли...
А так...ну що—Україна?—
заладили, як папуги.
Нехай же він нам світить,
маяк перемог минулих!
Не треба всієї правди--
тримайте її при собі!
Ми станемо на коліна,
як в славній отій книзі,
І скажем йому: «Не встанем,
що хочеш роби з нами, батьку!»

*Із глибини душі
2013

(гра для дорослих у серйозних установах)

Як стукнеш у високі двері
чи до віконця припадеш--
у світ язичеських містерій
ти ненароком попадеш.

Там члени ордену Причетних,
в свою увірувавши роль,
стримлять на сідалах почесних
за інструментом наших доль.


І Деміург, владика світу,
людей волочить до хрестів
руками тих, які, мов діти,
забувшись, граються в богів


і вірять--слово їх останнє,
і упиваються гуртом
лихою радістю єднання
і оргазмічним торжеством,


в якім здається-- сили вищі
їм дали бачення без меж...
А ти, Іов, на попелищі
Від Бога відповіді ждеш.


Роками ждеш—її немає.
Вони не ждали і живуть,
немов ніхто з них не спитає,
немов ніколи не умруть...
2010

Я «олів’є на свята не кришу,
не добираю в дзеркалі обнови
і жвавості додати не спішу
у хід нешвидкоплинної розмови.

Я не радію, як колись було,
від гамору гостей навколо столу,
від того, як рубіниться вино,
яснішають помолоділі чола.

У дружньому гудінні голосів
всі—лицарі, на подвиги спроможні,
сп’янілі від вина і щирих слів,
один за всіх, і всі—непереможні.

Солодкий час братання промине,
всяк до порогу власного доб’ється,
жарини згаснуть, холод обійме,
і усмішка утомлена зітреться.

Розійдуться—«усі за одного»-
і більше не зустрінуться, напевно.
Хтось часу дожидатиме свого,
нікого не турбуючи даремно.

Хтось буде в самоті ростить дитя,
хтось скоро, без провини, зубожіє,
хтось, як полин, ковтатиме життя,
приховуючи правду, як зуміє.

І кожен буде свій тягнути хрест
в самотності—жебрацькому достатку.
Чи сенс у людях був колись і щез,
а чи його не було від початку?

2011

- Ой, болить в мене животик, -
занявчав матусин котик,
бо потрапив я раптово
до господарів в комору.

Там розбіглись в мене очі –
можу їсти все, що хочу,
всюди є смачне добро,
з`їв я сиру аж кіло.

Апетит мій розгулявся
і я більше не вагався,
вподобав копчене сало
та мені здалося мало.

На рибалку не ходи –
всюди рибка без води,
зняв з стіни я окунців,
з`їв з десяток карасів,

зхрумав ще кільце ковбаски,
випив з глечика закваску,
потім ще злизав сметанку,
пирував я аж до ранку.

Вранці миша із шпаринки
мимо мене йшла навшпиньках,
подивився одним оком –
повернувся іншим боком:

і навіщо одна мишка –
біля мене сала діжка.
Треба буде скуштувати,
а тепер вже час поспати.

І отут все й почалося,
бо в ту мить мені здалося,
що тріщить по швах живіт
й вибухає динаміт.

Довелось мені нявчати
і господарів гукати,
на все горло так кричав,
про що потім шкодував.


Пригадали мені сало
та все ж їм здалося мало,
пригадали й окунців
і десяток карасів,

шкодували про ковбаску
і про випиту закваску,
я також пошкодував ,
що так довго пирував…

липень 2015

Провести вибори нам треба,
бо це нагальна є потреба
і у законах є дива –
в комісіях вже півсела.
Засідання одне за одним,
чи теплий день, чи то холодний –
хто їде на велосипеді,
хто пішки йде , хто на мопеді,
комісія уся працює
і це нікого не дивує.
Роботи вистачить усім,
бо вибори передусім
і ми неначе олівці :
нас точать всі,
гризуть, пиляють,
підстругують , бува й ламають,
а ми все пишемо, малюєм,
і списуємо, і нотуєм
то акти різні , протоколи,
то постанови, договори.
І мліють рученьки та пальці,
і терпнуть спиноньки на лавці,
від холоду носи синіють
та наші грітися уміють:
вже хтось за ширмою дрімає,
а хтось під градусом співає,
хтось лямку тягне та потіє ,
від нервів голова сивіє,
а хто потроху байдикує
та робить вигляд , що працює.
Кабінки, скриньки, бюлетені,
та дайте ж кисню у легені,
щоб ми могли ніч не поспати
і голоси підрахувати.
Цю ніч ще треба пережити,
то як же нам усім зуміти
в район відвезти бюлетені
і щоб ми не були зелені
і від безсоння , і від стресу,
та й не потрапити у пресу?
То ж стрес уже нам зняти треба
і це нагальна є потреба!

25.10.2015

Ой, у мене, Марусеньки,
та й личко гарненьке,
чорні брови, карі очі,
щічки рум`яненькі.

А у тебе, любий Грицю,
пика вся синенька,
косоокий та кривий,
чубрина ріденька.

А у мене, а у мене
гарна є обнова,
нова сукня , ще й намисто
та хустка шовкова.

А у тебе, а у тебе,
старі шаровари,
драна шапка, сорочечка,
чоботи без пари.

А у мене, а у мене
червоні чоботи,
я щоденно рано - вранці ,
йду в них на роботу.

А у тебе, а у тебе,
порвані калоші,
ти лише у них танцюєш
вибрики хороші.

А у мене, Марусеньки,
є худоба й птиця,
я посію ще й пожну
житечко-пшеницю.

А у тебе, любий Грицю,
бур`ян на городі,
ще й будяк серед подвір`я
пишався у вроді.

А у мене, а у мене
мальви біля тину
і до мене парубочки
шлють сватів щоднини.

А у тебе, а у тебе,
в`януть в руках маки,
як по вулиці ідеш -
гавкають собаки.

І у тебе, і у мене,
є своя дорога,
не ходи до мене, Грицю
та не бий порогу!

Ой , у мене, Марусеньки,
та й гарненьке личко…

червень 2015

Усе буває почасти обманом,
Подумала - весна і молода,
Та ж завірюха, здимлена туманом,
В моє вікно буває заповза...


Я думала, Снігурку запускаю -
А ти диви - у образі краси -
Яга, ні, не Ягусенька! -Яга!-
Зістарені думки і почуття,
Байдужість до весни і до природи.

Що їй Снігурка, котра розтає?
Їй головне, щоб піч і борщ для себе,
А всі навколо - істинні нетреби, -
Хіба що раптом схочеться в весну?

Яга знов усміхнеться так красиво -
І Ладо їй повірить. Чудеса?
Ні! Не надовго-"схочеться борщу-
І Ладо ніжне в тісті запечу".

Думки знічев`я

14.07.2015

У нього хобі – Азія, ІГІЛ
і стопудове алібі – дебіл.
І як його розумному навчити,
куди послати і кого просити
загальмувати двоєлике зло,
яке в миру співзвучне – Отелло́?

Уже очолив Русь на Україні,
а в Україну лізе і донині.
Його ідіотизм не по кишені,
але дуріє, наче то на сцені.
А я його лишаю, як було.
І доконає Деза Отелло́.

Займають обіруч маріонетки
вакансії на ролі головні –
змієголове чучело Чечні
і тіньове опудало Ахметки.
Уміють воювати за бабло
і копії, і пики Отелло́.

Парафія кирила-суєслова
ще величає демона зорі.
Але усе, що тліє на горі,
огріє багряницею Покрова.
Ударить і у хвіст, і під крило
не еНеЛО, а Рашу Отелло́.

І я з цієї теми не злізаю,
аж поки це безлике помело
не вимете освячене зело.
Не лише я на біса зуба маю
і не міняю стилос на стило.
Хай Азія виховує хелло.

10.2015

На мерський престол - претендентів парад,
Та я за одного у щирій тривозі:
- З людьми я, - волає оцей кандидат, -
Постійно знаходжуся у діалозі!

Постійно - це значить весь час, кожну мить,
Удень і вночі, без перерви й спочинку.
Бідненький, це ж він і не їсть, і не спить,
Не має часу приголубити жінку.

І щелепу, мабуть, вже зводить йому,
І суша у роті, і в'януть ще вуха -
За вуха його я турбуюсь тому,
Бо це ж діалог - то говорить, то слуха.

Та майте ж ви совість, усі, як один:
Насмажте картоплі, розлийте півлітру.
Коротше, помовчте хоч десять хвилин:
Нехай бідолашний цей сходить до вітру...

Зацурався , і зазнався
Іде стороною
За копійочку продався
Пірнув з головою

Ходить гордий , і пихатий
Все біситься з жиру
Хоч не бажаний , не званий
Не має укору

Помилкам своїм він радий
П*є гірко , багато
Наче щедрий , і відкритий
Та криється матом

Каламут перевертався
Десь красно , десь марно
Розум в совісті загрався
Зустрівся не вчасно

Сором по спині погладить
Не втечеш , не струсиш
І на місце все поставить
На ножах злість спустиш

Тут себе і покусаєш
Заскиглиш , залаєш
Сам себе і покараєш
На колінах станеш.
2015р.

А деякі, певно, існують, аби дошкуляти іншим -
Чи то їм таке пороблено, як ні, то питання, навіщо
Приходять до тебе зненацька, залазять тихенько у душу,
Тоді намагаються посадити в холодну брудну калюжу,
За це, напевно, очікуючи, що ти їх пошлеш на три букви,
Аби утекти, кувікаючи, який ти шалений бука.
Від цього вони щасливі (не дружать із головою?) -
Зловтіхою просто сяють, отримавши задоволення.
Не знаю, для них це розвага чи вади якісь інтелекту,
Якого не мали ніколи і до якого їм так далеко.
Існують такі, це не вигадки - доконані факти науки.
Гіпотези дві: рептилоїди чи просто - скажені суки...


21.09.15

Коли чай з цукром
єдине солодке що є
в твоєму бутті

I спиртнi напої
мiцнiшi чим
людськi почуття

То вiзми нiж
i зап*ястя
до самої cмертi рiж.

А завтра в газетах
буде тiльки одна новина
"Ми знайшли сенс життя!"

Буде донечка до школи
в перший клас ходити
запитала у матусі,
що їй там робити.

-Доведеться тобі , доню,
читати й писати,
бо в житті, маленька, треба
багато що знати.

Будеш ти ходить до школи,
як на працю тато,
за свої знання хороші
отримаєш плату.

Як навчишся ти гарненькі
літери писати,
«Молодець!» тоді отримаєш,-
каже доні мати.

Пише дівча літери,
старанно виводить,
у кімнату до батьків
з зошитом заходить.

-Подивись,-каже, - матусю,
літер тут багато,
куди ж будемо з тобою
молодців складати?

***
Покара – карма чаші серця.
Ну що хотіти із верблюда,
коли козою видається?
Її витягуєш у люди.,
але вона-воно
плюється.

***
Не чіпай свиню біля корита,
не хапай бедратої за ноги,
не попутай ратиці і роги,
і не чухай, тирсою набите,
чучело священної корови.

***
Трагікомедія минає,
не залишаючи знака́
у мові вічного совка.
Але совок не заважає,
коли прикусить язика.

***
Є і еліта, і цабе,
і ті, що всує не глаголять,
а репетують до небес,
коли такі як є, себе
самі у опусі находять.

***
Є ще охочі витоптати вруна
і толочити пізні врожаї...
Така Феміда...
А яка Фортуна,
що пироги обнюхує мої,
а інше понадкушує і плюне?

***
І ніби люди, наче люди,
і свіжі вірші –
не фас-фуди,
і Якова любив Ісав,
і вірує Ісусу Савл...
І не Пилати для Іуди
підсовують отруйне блюдо, –
що написав, те написав.

Я не люблю, як ставлять аватарки.
Ей, Гюльчатай - відкрий своє лице!
Якщо ви жінка - закохаюсь палко,
То ж не ховайте справжнє, як святе!

Ви відцурались прізвищ мами-тата
І не назвете з паспорта своє -
А так цікаво правду-матку знати,
Аби дізнатись, ким ви справді є.

Бо як тоді на вас досьє складати,
Запам’ятати кожен з ніків як -
Я, мо', хотів би стати вашим братом,
Великим братом - чули, чи не так?..

А то взяли за моду творчі псевдо:
Одні – на сайті, інші – про запас…
Все 'дно дізнаюсь, хто ви є, ну, себто,
На чисту воду виведу я вас!


21.08.15

Дуже я люблю свята
і причина тут проста,
бо на свято є сальце -
й підростає черевце.
Занесу сальце до хати:
гарне в мене буде свято.
Сало їсти – це наука,
ти лише мене послухай:
сало з перцем - до обіду,
на вечерю - сало з хріном,
з рум`янесеньким бочком,
ще й натерте часничком,
а м`якесенька шкуринка -
гарна мабуть була свинка.
До сніданку - сальтисон:
салу змінено фасон.
Для гостей - сальце в духовку:
не давати ж їм перловку?
Щоб сальце їм подавати,
треба ще й чарчину мати.
Салу гості раді будуть:
вас ніколи не забудуть!
Навіть сплю і сало бачу:
я до сала не ледачий,
бо завжди сальця до свята
не буває забагато.
Правду люди ніде діти-
салу треба нам радіти,
коли сало на столі
значить в нас хороші дні.

-Ой , бабусю, можна в гості піду до Макара?-
маленька онука в мене запитала.
І дівча не стало відповідь чекати,
на п`яті крутнулось і побігло з хати.

Та не довго з другом дівчинка погралась:
мчить через дорогу, мов собаки гнались.
- Що там знову сталось?- питаю онуку,
а дівча свою бабусю хватає за руку:

-Ой, Макара покарали, пішли в куток ставити,
бо маленьке кошеня вчив в тазочку плавати!
- Ну , а ти чому прибігла і мерщій до хати?
- Я теж плавати учила- йду в куток ставати.

2015 рік

Коршун коршуна скубе
Головний щитає
Це моє , і це моє
Так розподіляє

Бідний бідному бурчить
Смокче шлунок кістку
Пенсія уже пищить
На ціни від тиску

Склад керуючий трубить
Про кредит , проценти
Крутить дулі , і кадить
В нулях девіденти

Вже народ траву жує
Від засухи сохлу
Настрій долар весь псує
Бо скаче від страху

Страху бездарів , брехні
Жаху беззаконня
Все зависло у багні
З тупого бродіння

Не можливо передать
Ні віри , ні бога
Як тут жить ? Чи виживать ?
Як підошва боса.
2015р.

Ти опинився тут один
Неначе зупинився в часі
Складаєш пазли з половин
Що розгубилися на разі

Ти несподіванці сюрприз
Сам обираєш досконале
Задовольняєш свій каприз
Упевнений у чому справжнє

Твоя трилогія потреб
Не має виміру , стандарту
Незаганжований сюжет
Зазначить калорійність смаку

Із тих вершин , із тих глибин
Ти вичерпав усі нюанси
Збив тиск напружених судин
Звільнив дорогу до тераси

Так хочеться повірить в це
Змінити цих реалей квоти
Любити те - що дороге
Не жить під ковпаком жеброти.
2015р.

Росія тужиться і п’є,
аж репає у лоні раю.
Дитячі істини шукає
і «оплєухі» роздає.
Полегшення неначе є,
а оздоровлення немає.
               А їй іще не довелось
               бодай за себе порадіти,
               якщо не ганити когось.
               То що їй укри недобиті?
Колись і ми дражнили ос,
коли були ще майже діти.
               Нема історії у них
               яку герої прославляли.
               І нашу Рашія украла.
               І нині тішить ще дурних
               убитий геній Ганнібала.
І щось нашіптують живі
з парафії чужої крові,
що заробляють на крові
брехнею братньої любові.
               Вислужуються за гріхи
               колаборанти від параші –
               не виполоті реп’яхи
               на лоні репнутої Раші.
І зрозуміло, відкіля
іще вилуплюються тролі.
               Не осягти поняття волі.
Їх душі вимете земля.
               І доїдає крихти тля
               чужої і своєї долі.

                              07.2015

Іуда мітить не коментарями.
Інкогніто існує поміж нами.
Уважно перечитує рядки.
Немає як ударити словами
і фурія оцінює таки.

Нічого особистого немає.
Мистецтва ради, а не зі злоби
у захваті дурної боротьби
себе єдину шельма помічає
можливістю ресурсу і ганьби.

Немає мовоциду за законом,
а є талановите зло людей –
поети з особистим лексиконом,
правописом і суржиком ідей.

О ви, що жало маєте за зброю
супроти одіозності поем,
були і залишайтеся юрбою.

І буде задоволена еРеМ,
що віє актуальністю німою
та інде – панацеєю проблем.

Але таємне не уміє явно
обґрунтувати манію об'яв,
аби і я йому не дошкуляв.

Малюю образ поки що уявно.
І не мені – поезії погано,
що я її від Юд не захищав.

                              08.07.2015

Достукатись , розчулитись
Не розгубившись втрутитись
Продажні крикнуть зупинись
Ти дай їм відповідь - молись

Бо як почує , і додасть
Настирність розуму продасть
Щей допоможе обирать
Найкраще з кращим розбавлять

Тоді вже станете ридать
За звичкою когось топтать
Судить , і кісточки збирать
За всі напасті проклинать

Прозрійте , виж такі знавці
На людях хрещені ченці
Завзяті мудростей читці
Хоча пройдисвітам свої

Ми маєм знати про одне
За все отримаєм своє
Чи тут , чи там , за творене
Добром чи злом замовлене

Тому із вірою іду
Надіюсь впевнено , прошу
Без вас , чи з вами проживу
Від поданого не втечу.
2015р.

Що не кажи, усі ми діти
і дуже любимо її –
свою невмерлу Аеліту.
Але до неї долетіти
і з марсіанами доїти
уміють сущі холуї,
що не цуралися ні партій,
ані портфеля, ні звання
і досі в радіоформаті
авторизуються щодня.

Пережили усі режими.
І не лінуються на риму.
І фарисей, і судія –
усе симпатизує Криму,
як Луганді моя твоя.

Не буде говорити преса,
хто за «угодіє» своє
і бізнесові інтереси
себе самого продає.
І для замолювання часу,
і для замилювання – масі
скидають ідолів совка.
Не вистачає парку Раші,
куди попарадують наші
як філіали у ЦеКа.

Не шоу націю єднає.
Вона сама їх поскидає
і з ними – нинішню братву.
Що анемію у державі
лікують бестії лукаві,
являє пам'ять наяву.

Не треба пам'ятник «шанелі»,
і шоколаду, і боксеру,
і Чай-Кан-Ші на чужині.
А як революціонера
на пам'ять Булю і Етелі*,
залиште Овода мені.

                              07.2015

- Кому куму, кому куму? -
Ячать колібрі галасливо.
Але коли, та і кому
Було чи є до того діло?

- Куму кому, куму кому? -
Ропуха кумкає несито.
Кому суму, кому в тюрму,
Кому куди - в дорогу биту.

А хрін росте між капустин,
Качки пливуть поміж ряскою,
Упав і згнив трухлявий тин,
Травою втомлений чіпкою.

Чи ти стоїш, неначе стій,
Чи засмагаєш на матраці -
Знай, як зірветься суховій,
За все заплатиш і заплачеш.

Чвалає бідний бедуїн
Із гімалайським крізь пустелю -

У вушко голки, зрозумій,
Із ним не втрапиш, мудраге́лю.


31.07.15

Осінній дощ мій спокій тішить
Ведем розмову сам на сам
Лист на деревах промінь сліпить
Примусив мружитись очам

Ми так давно не спілкувались
Нам так цього не вистача
Відкрито , радо привітались
Коли можливість ця прийшла

Багато є з чим поділитись
Перегорнуть , перелистать
Над чим із сумом пожуритись
З іронією жартувать

У всьому є свої причини
Завжди у крайнощах байки
З розради набираюсь сили
Щоб далі надихать плітки

Ось так живу , і іншим раджу
Ви пам'ятайте головне
Коли говорять , мають втіху
Значить життя у вас своє.
2015р.

Удостоєний недавно злого тролінгу,
Жартував, сідаючи в літак:
Очевидно, винен лиш у тому я,
Що занадто юний... Певно, так...

Бо, коли я у одній столиці
Надсекретну техніку вивчав,
Троль ще молоко смоктав із циці –
Хто ж над ким сміятись мав би, га?..

А коли відстежував я строго
Корабля космічного політ,
Троль на пляжі грав у волейбола -
Хто у чому був спеціаліст!..

І, коли махав троль кулаками
Із таким же тролем, як і сам -
Не складав тоді я оріґамі,
А летів у місто Магадан

Студзагонівцем простим зі Львова:
Будував дороги і мости…
Ох, наївся ж там ікри та плову!..
І годинник мамі я купив.

А, коли ішов по Магадану,
Зупиняли всі мене здаля:
«Ти зі Львова, хлопче? Западнянин?
На Вірменській є у нас рідня!»

Бачив я свинцеве чорне море –
Ні, не Чорне, Чорне – то у нас! -
А Охотське сиве, неозоре...
Та немає фото - знищив час.

Знищить час і того троля злого,
Що не вартий ані дум, ні слів...
Я ж бажаю щастя всім довкола
І прожити кожному сто літ.

Піду в душ, роки із себе скину,
Вийду звідти юний, молодий,
І рядок згадаю із Єсеніна:
«Пройде все, як з білих яблунь дим».


01.06.2015

На межі у полі миші вдвох сидять годин вже п'ять,
Все сидять собі й сидять, все сидять, сидять, сидять,
Все сидять, сидять, та раптом звідки і взялися сили!
Хоч стрибай у синє небо... але миші знову сіли.

2015

Раз хамло ведмідь, на луках наваливши купу,
Взяв підтерсь нахабно зайцем, що попав під руку.
По обіді вихвалявся заєць той дружині:
- Чуєш, бабо, я з ведмедем співпрацюю нині!

2015

Смердіти можеш ти до згину,
Чи красти речі в магазині,
Та друга поважай дружину:
Вона - святіша від святині!

В очах у друга блиск довіри,
І усміх, наче їв малину,
Й тобі він, вірячи без міри,
Вруча єдиний скарб - дружину.

Твій друг у справах їде з дому
До Перемишля чи Вроцлава,
Ти проводжаєш до перону,
Цілуєш в щоки - зліва, справа.

А вже як потяг в даль полине,
Вагони стануть як пігмеї,
Не йди до друга ти дружини,
А повертайся до своєї.

Хай навіть добрий маєш розсуд
Тягтнути хрест її на карку:
Купити хліб, помити посуд,
Собаку вигуляти в парку,

Допомогти - роботи ж купа,
Та звідки знаєш, запитаю,
Що кров не вдарить нижче пупа,
Коли вона позве до чаю?

І як оголяться хоч трішки -
Підступні вибрики у долі,
Дружини друга гарні ніжки,
Який тепер мов кістка в горлі.

О, тут не вистрибнути з кола,
Нечистий вже наставив ріжки:
Все розпочнеться мов спроквола,
Спочатку - хихоньки та смішки:

- Ням-ням, яка гарнюня ручка!
А далі знов, по шурхотанні:
- Ой-ой, зіскочила обручка!
Ще мить - і ви вже на дивані.

Та де і візьметься напруга
І відчуття, що гріх огидний:
- О, Боже, це ж дружина друга!
Але ж нівроку - халамидник.

Він там працює, як в угарі,
В готелях замерза по правді,
То дістає якісь деталі,
То виступає на нараді,

Де розкрива суспільні теми.
Та поки він згора в накалі,
Ти, як типовий син системи,
Своє уперто робиш далі.

Оце вже, виродку, в достатку,
Уже затія не в охоту.
Рука штани шукає й шапку,
А очі - двері, дати ходу.

Ти ще белькочеш щось нездарно,
Нема лиця, нема фасону.
О, ні, це не мине безкарно -
Підступний вдар не по закону.

Але крива у долі смуга,
До світла є і тінь у неї:
Коли був ти в дружини друга,
В ту хвилю був я у твоєї.

2015

Не йди за лозунгами тих
Хто має дар Хамелеона
Будь спільником людей простих
Із них не падає корона

Ми звикли бачити гнідих
Уповноважених нардепів
У брендах вишуканий пих
Спільнота обраних аскетів

Таланту їм не позичать
Оскароносні всі актори
Уміють обіцянки дать
А потім поховатись в нори

А ми ковтаємо у опт
Чи не сприймаєм ? Чи наївні ?
Пора сказати усім стоп
Бо в черзі вже до божевільні

Верхи кришують і деруть
Все списується траншом - боргом
Поборами все нижче гнуть
Придушений народ законом

Так і несем , так і везем
Вірніше тягнемо зажертих
Можливо правнукам знайдем
Політиків своїх , і чесних...
2015р.

Моменти що тривожать стрес
Всі піднімають хвилювання
Поставлений під біту прес
Твого таємного плювання

Говориш те що хочуть чуть
Насправді думаєш інакше
Мутна у социуму суть
Усих хвилює тільки власне

Ми так приучені збирать
Свої невизнані надбання
Бо як верхи не можем брать
Калічитись об дно цькування

Тому й руйнуємо старе
Щоб справедливість керувала
Щоб не дивились на блотне
А розум був у русі права.
2015р.

То як, панове? Відгорнемо тло
І суть торкнемо тонко й небрутально.
Прибрали зло? Мо’ розстріляли зло?
Воно ж варіативне й невбивальне.

Ще більш гнітюче, бо патріотизм –
Його обкладинка і прапор верховодний.
Оте - блюзнірство, а оце – стриптиз –
До наготи: знеславлення народу.

Знеславити озлобленістю мас –
Оскаженінням натовпу. За «правду»!
Продай «Цукерку»! – заклично «атас» –
Зі сходу ж чуємо оскаженіння «градів»…

Отож розстріляно – видовище! – «Рошен».
Неначе щедро в очі нам насцяли.
Який народу в страті є хосен?
Оці вандали. І тамті – вандали.

Мені нехай би штампували їх
Мільйонами – цукерки й шоколадки.
Не то є ціль, щоб Пєтін зрити гріх,
Не втрапити б до тих, хто грає «в прятки».

У шоколаді не видать г...на!
На тому тлі й розводять кукловоди.
Вождь відповість сам за своє сповна.
Але ж не пхайся у г..но, народе!

Не хочеш шоколаду – не частуйсь,
Не замасти непотребом свій писок.
Ви, г..ноїди! Руки геть, ату!
Брись, хижаки, перевертні і криси!

Не тіштесь-бо! Ми проминем і це!
Не множитимем зло ще злу на втіху.
Чи лусне зрештою цукерковий концерн
Від надприбутків? Є чорніше лихо…

На Оболоні розстріляли вщент
Солодощі Петрової контори –
Ті, хто хотіли, утяли акцент,
Щоб знову зрили ми у пень, а не у корінь.

29 травня 2015

Це явно, що не пиріжок*,
але ніхто не ахне,
що зопалу для багатьох
поезією пахне.

Воюють всі на всі боки́
за гасла і сюжети
і поетичні вояки
і бойові поети.

Але оказія така
не дуже помагає,
якщо на голки їжака,
є жала пчілки Майї.

Де двоє кинулись у бій,
то й третій – як годиться.
Бо стільки вилито помий –
ніщо не освятиться.

Боюся цього, як вогню,
але така кебета.
Немає вибору в меню
опального поета.

А як інакше час мине
і хто тебе почує,
коли за темне і ясне
ніхто не голосує?

Те недото́ркане стає,
а інше – на котурни,
або у ролі (як і є)
сердитого Сатурна.

О, войовничі читачі
козирної колоди,
багато краще у печі
виходити із моди.

О, неотесані таки
поети-забіяки,
ви пишете у дві руки
і не печете раки.

І це уже не до лиця
шута-гусара-молодця,
що ніби не ледащо.

І я за ближнього молю,
бо все одно усіх люблю
і всує, і нізащо.

                              13.05.2015

Купив дід козеня
Сторгувавсь за дарма
Таке миле брикуня
Мов юла мультяшна

Задоволений іде
Зекономив грошей
Вистачить йому іще
На коньяк хороший

З бабою збирали рік
З пенсії по троху
Стало сумно , кіт утік
Нема з його толку

Не гадали вони довго
І не мудрували
Будуть мати молоко
Мінімум затрати

Все вони прорахували
Склали до копійки
Ось тепер хазяїни
Їм позаздрять тільки

З цими думами допив
Дід останню чарку
Як під вухо хтось вліпив
Упав з переляку

Із качалкою над ним
Грізна стала баба
То ти будеш пити з ним ?...
Вилупком від цапа

Дід тікати з козеням
Та у різні боки
Рветься зиск весь по краям
Почались клопоти...
2015р.

Полеміка навколо шинку
Дячок піймавсь на хабарі
Він вимагав віддать до ранку
Кабанчика , і шмат землі

Бо вигнав бабі біса з хати
Якого бачив тільки він
Перечитав усі молитви
Аж штукатурка впала з стін

У баби жив він три неділі
Пост зберігав тільки в ночі
В день спочивав собі у тіні
А іноді - і на печі

Трапезу правив по законам
Усе окремо в тарілках
Поклони бив , хрестивсь іконам
Усе як вичитав в книжках

Нагнав на бабу стільки страху
Що та вже згодна все віддать
Гріхів нарахував в достатку
Підсумував - пора вмирать

І тут ти грішна , і там також
Куди не глянь нічого взять
Пуста душа і та із стажем
Одна свиня , і соток з п'ять

Склав документ , скропив водою
Печать поставив із гербом
В шинок пішов , бабу з собою
Щоб всі це бачили гуртом

А люд там грамотний , дотепний
Почав в подробиці впадать
Тай викрили який він чесний
Давай йому мізки вправлять

Учили прямо , й косо , криво
Ще буде довго лікувать
Відкрилось шахраєві диво
Як може люд простий послать

Тікав кульгаючи - стрибками
Рознервувався на всі сто
Ще й підписали телеграму
Йому попу - що він х...ло
2015р.

Любов в любові розцвіла
Та й сліпить ясно світу
Ченцям упертим довела
Зміст розуміння - вічно...

Над поворотами шляхів
Крутими берегами
Кожен народ собі привів
Учителів пошани

Кляніться обраним царям
Цілуйте риз плетіння
Підтримуйте його устав
За все не знайте злісне

Уся ментальність ця гірка
Розбившись у падінні
Їх свора так вже допекла
Горланить нам - ви грішні...

Так хочеться одним кнутом
Прибить цю зграю дику
Беріть свою шпану , і вон
Ідіть конайте з стиду

А ми хоч бідні та свої
Усім знайдем пораду
Ми Українці , ми є ті
Що знаєм вади гладу...
2015р.

Ти над законом насміхався
Свого народу зацурався
Забув хто ти , і звідки ти
Як крав з знедолених шапки

В своїй нахабі забрехався
У ноші краденій зламався
Утік Іуда - бо злякався
Із зверзністю не поквитався

Все гавкаєш немов собака
Ламаєш ручки казнокрада
Придворним став царю у цапа
Які ж ви схожі... два гніт - ката

Змарнів , зчмирів , похудла пика
Оскал від рис - звірюка хижа
Прокляття меч тебе карає
Кацап могилу засипає

Це є початок , не кінець
Для тебе і твоїх овець
Ще по живому знімуть шкуру
Зі всіх - хто цю затіяв смуту

В вогні горіти ворогам
Чужим і власним паничам
Тобі і Вові , і Дмитру
Готують в пеклі жар - смолу...
2015р.

На полі битви не сьогодні
Інформаційної війни
З'явились дикі і голодні -
Назвались тролями вони.

Жеруть кого і як завгодно.
Ані жінок, ані старих
Не пошкодують - це не модно.
Та й лихо з ними - толку з них!

Пожежі змусять запалати,
Лайном поллють не навмання -
Вони із шостої палати,
Де проживає і рідня.

Тупі й зелені підло й тихо
Замінять грішне на святе -
Язик, як меч іржавий, з піхов -
І з-поза пліч - через плече.

Ні леді ані джентльмени,
Їм плюй у очі, скажуть - дощ!
Ані із лона ні із члена -
З помийних ям базарних площ!..


26.04.2015