Я в переконаннях одинак,
Бо не хочу миру із ордою.
До Страшного суду бій, війна,
Внук росте, хороший буде воїн.

Знаю, світ страшенно утомивсь,
Заважає біль писати вірші.
Вилітають кулі хутко з гільз -
Ще одного окупанта знищив.

Підло підкрадається пітьма,
Засинаю - краде шмат землиці.
А на фітнес рушила кума,
Молодь топить совість у горілці.

Гнеться в миролюбця горбачок,
Сатана на рай іде у наступ.
Ні, урок не вивчив хохлачок,
Вибирає мир, покору, рабство.

Може, нас понищать до ноги
Чи на плахах вицідять всю крівцю,
Ті, хто прагне миру - вороги,
Хто воює - браття українці.

24.12.2018р.

Вибір

Із селюка зробити зась опецька!
За їжу віддаси останній гріш!
Із Бородянки - хрон, з Таращі - редька:
Купуй, поете! Це тобі не вірш.

Сонетів том, насправді, ніц не вартий,
Читати бридні й сину не велів.
У фермера долоні, як лопати,
У трутнів - зам'які, без мозолів.

Ну що це за робота - закарлюки
І день, і ніч писати для юрби?
Хапайте щось важке хутчій у руки,
Щоб глупство більш не лізло у лоби.

На тракторі богемна купа гною -
Майбутній соковитий урожай.
Збирав його всю зиму із любов'ю,
На пупі ледь не вилізла грижа.

Рілля пашить, буяє місяць квітень,
Сусідові доорюю межу.
Коли мені не буде що робити,
То, може, теж присяду й попишу.

24.12.2018 р.

Прийшла додому втомлена любов,
Вмостилася на ліжку-сексодромі.
Хитається голівка над жабо,
Приваблюють мій зір опуклі форми.

Пегаса лірик лжею підкував,
Веде Ерато під вінець до кірхи.
Ерзац чуттів - римовані слова -
Підмінюють життя й любовні втіхи.

Гукає музі віршомаз: - Ану,
Іди, танцюй,- під лексику обсценну.
Та я свою любов не роздягну,
Не виштовхну для огляду на сцену.

Їй гарно в ліжку. Ніжки у теплі,
Накрили перса крильця махаона.
А славолюб штурхнув свою на лід,
Перо сльозаве звично епігонить

Любові храм тримаю на замку,
Росте препишно незім'ята гречка.
Кришу курчатам грудочку сирку,
Як виростуть - знесуть мені яєчка.

22.12.2018р.

Якого біса лізти на Парнас,
якщо не тямиш істину почути?
«Я вас люблю, я думаю за вас...»
А ви... Ех ви! Були і є манкурти.

Якась одна ображена вівця,
буває, схарапуджує отару.
Ой, бабі Йошці не дають вінця
і хочеться їй Чахлика на пару.

Прямі і щирі – ви такі святі,
що як одному впоратись із вами?
А де буй-тури лицарі, оті,
що до кишень не лізуть за словами?

Не бійтеся. Не сяду у тюрму,
як це інкримінується неробі.
Не вмію я лукавити, тому
і получаю ...ложкою по лобі.

Куди не пнись, а плюне й розітре
усяке, що сп’ялося на котурни.
Усе ще діє правило старе:
не лізь у друзі, бо пошиє в дурні.

Бери акорди і на ноті ре
не обривай душі найтонші струни.
Хай ріже вуха «зірочка» й «баре»
і лопають юпітери й сатурни.

Та чую, – не розписуйся за всіх!
Торуй своє, не поучай нікого
та обирай лише свою дорогу.

Оглушені не кращі за німих.
І хай мені вміняється за гріх,
що за душею не було нічого.

12/18

Замріявся (на те я і піїт),
Із пуза долина приємний буркіт.
Померти в ліжку аж під сотню літ
Забаглось між турботливих онуків.

Хай патріоти скніють на війні,
А я на кухні попишу віршата
Про сад, любов, озера та лани.
У бій не клич! Перо - моя гармата!

У бойових Пегасів хвіст гачком,
А у сумирних вільно майталає.
Поміж краплин протиснувся бочком,
У пеклі влаштував шматочок раю.

Сусіда мій пройшов АТО, Майдан,
Готує проти упира повстання.
А в мене - творчий вечір, балаган,
З колегами чергове чаркування.

Доробок без вогню, батальних сцен,
Друкується товстий з віршаток опус.
Несе жона підсмажене м'ясце,
Лоскоче ніздрі запах ескалопа.

18.12.2018 р.

І
Усі ми аплодуємо, буває,
всьому новому, любимо пісні.
І не буває соромно мені,
що долучився із якогось краю
до арії у опері одній.

ІІ
Є фабула. Анонси оминаю я...
і обриси..., що застують очам.
Не заглядаю у чужий сезам,
та іноді емоції показую
до ню що імпонує читачам.

Ми не боги, але своє малюємо –
палітрою одною на усіх
освячуємо лінощі і гріх.
Буває, одне одного не чуємо,
але не піднімаємо на сміх.

Не тішуся ані саморекламою,
ані самооманою тепла,
що завше ілюзорною була.
Натомість байдужію до осанни я
і сяючого німбами чола.

Не вписуюсь у публіку і рубрику.
Даруйте. Оминайте і мене,
і копіюйте... як усе мине,
і забувайте... і любіте ...музику.
А гнаного ніхто не дожене.

Імунітет окрилює надією.
Немає пієтету поетес?
Ну то і що? Зате є інтерес.
Не заразився ні птахокардією,
ні іншою хворобою поез.

Рятує не одна самоіронія.
Лікує і не горе, й не біда,
а чистої поезії вода.

Та от біда у всій оцій історії –
не любимо мирської какафонії
і я, і гуру мій – Сковорода.

ІІІ
До вирію літаю і вертаюся,
хоча такі сценарії смішні
моїй кобіті, поки ми одні...

і навіть, уявіть, я ще не каюся,
що іноді за обрії вдивляюся,
коли вітрило сяє вдалині.

12.2018

Свобода, браття! Нумо у церкви!
Пірнімо купно в благодаті кубла!
Є хомути із Риму і Москви,
Приміряю дешевий - зі Стамбула.

Сліпаві гнучкошиєнки-раби
Рвонули навпрошки у райські пущі.
Штовхнув попа. Під рясою скарби
Забрязкотіли. Паству "жаба" душить.

Ось-ось із курки випаде яйце,
Народець теж натужився нівроку.
А хор розстриг зірвався на фальцет,
Коли про зраду віри в очі бовкнув.

Дажбог однині - єресь! Не канон!
Зварили миро на Фанарі з Лади.
У Едем замуровую вікно,
Кладу в брехню важку цеглину правди.

15.12.2018р.

Тло

Пройшли гроза, біда, гнітючий сум,
Під струменями часу розпач вистиг.
Літати зась. Без крил по дну повзу,
А сцена оголошує мій виступ.

Розкручено видовищ карусель,
Калейдоскоп відьом, альтів, паяців...
Доспівує шансон мадмуазель,
А після мене - коломийки, танці.

Останній вихід. Музика Гуно,
Мінорне ехо закриває дромос.
Шматочок смальти випав із панно
І рибкою пірнув у невідомість.

А зверху мрії, хвилі, кораблі,
В майбутньому німі осколки квантів.
"Все Хронос перетворює на тлінь" -
Шепнула вчора мудра Сарасваті.

Картина вдала. Дар пішов на тло
В чужій картині. Видно нерви й вени...
Мене, насправді, тут і не було,
Танцює вічність гопака без мене.

17.12.2018р.

Вовк

Плетуться дулі, долі, макраме,
Потішний віршик зріє на сторінці.
У цьому світі глузд уже помер,
Син любить біль, бо тато вправний гицель.

Вовків боїться злякана людва,
Тож я надійно заховавсь од миру.
Тепер не кров ковтаю, а первак,
Хірург пластичний здер звірячу шкіру.

Хоча на вид - потішний колобок,
Навзаєм пазурів грошва та влада,-
Під машкарою вгадується вовк,
Гарчить на посполитих тінь зубата.

Сяйнув на сонці металічний зуб,
Ти - жертва, я - хижак, лежи й не хлипай.
Нашию із овечок теплих шуб,
Усе віддасть бідак за кусень хліба.

16.12.2018 р.

Шукати глузд у глупстві я мастак,
Кладу осібно мухи та котлети.
Без дурнів не було би розумак,
Без графоманів - геніїв-поетів.

Вважав, що втік з ліричних калабань,
Плаксивої як дощ позбувся вади.
Та все відносне - навіть Інь та Янь,
У моді чуйні діви бородаті.

У храмі Будди хреститься мулла,
Спасителя розп'яття гріє пузо.
В потоках газу, жовчі та бабла
Кується дружба із Євросоюзом.

Більмом ув оці дійсності пейзаж,
Стирчать голками із людей проблеми.
О, музо! Не тікай, у ліжко ляж!
Тут тепло, а надворі бруд і темінь.

Цинічний фарс - естетика доби,
Замажуть несмак віршомаза блатом.
Біжать "митці" писати про дуби,
Вдихаючи квіткові аромати.

16.12.2018р.

Я так не вмію… та пусте,
і поетичному взірцеві
не заздрю чорно. Біло теж.
Зате подякую творцеві,
що є душа, і слово є,
та їх єднання на папері.
Шаную вічне і своє –
ошатний вхід і будні двері.

12.2018

Білосніжна завірюха
Не втомилася від руху,
Завітала, закружляла
Над садами, над полями.
Із мережива хустину
Одягла та хуртовину
Надіслала. Будьте вдома,
Полікуйтеся від втоми,
Від хвороб; щось забагато.
То ж прогонимо їх з хати!
Сніг вкладати хутко треба,
Бо вказівка щойно з Неба
Готуватись до зимівки,
Відкладаючи мандрівки.
Притрусила добре гірку.
Час невпинний – і ялинку
Прикрашати мріють діти,
А дорослим порадіти
Дуже хочеться наразі.
Новий рік зустріти разом.
Сподіваймося ж на краще,
Щоб здоров′я дав нам, щастя,
Миру, радості та статку
Ше й подумати спочатку,
Як привчатись до порядку!
…Ось такий сьогодні день:
Білий-білий, навіть пень,
Що чорнів поодиноко,
До небес піднявши око,
Виріс, думкою прозрів.
Жити краще захотів.

12.12.2018
Свидетельство о публикации №118121204303

Хрон (infernum) - це делікатес,
Чистить чакри творчості шалено.
У сучасних супер-поетес
Вже не кров, а сік із нього в венах.

З'їв кеге - світлішають думки,
Вірші пруть глибокі та охайні.
В мене хрону бодні, баняки,
На десерт щодня даю коханій.

Сік із хрону вилікує сум,
Слізки із поезії - галопом.
Щезне блаж, істерика, трясун,
Звивини прокинуться під лобом.

Мій Пегас - елітний "Порш Кайєн",
А в невдах від " Запорожця" кузов.
Лірика плаксива - не моє,
Вилікував хроном кволу музу.

Віршарам рум'янець до лиця,-
Наче, хтось влупив по морді кедом.
Сила мислі вся у корінцях:
Вік жував і, врешті, став поетом.

11.12.2018. р.




Народження

- Прокинься, коханий! Вже ранок, мій любий!
Зі мною пограй в піддавки.
Під ковдрою шурхіт, дружина голубить,
Пестливо скубе волоски.

Здаюся одразу стрункій генеральші,
Бо мудрий, слухняний зольдат.
Хай коник моторний пасеться на паші,
Зростає із поні гігант.

Вмостилася доля ізверху ловкенько,
Галопом помчала в Едем.
А перса у неї духм'яні, м'якенькі -
Це місце для мене святе.

Всю душу із мене висотує мавка,
Притиснув до ліжка борвій.
В розчахнутій гілці стрибає кульбабка -
Долонею гладжу її.

У променях сонця стелюся барвінком,
Зливаються серцебиття.
У Яня та Іня рождається зірка -
Маленький клубочок життя.

11.22.2018р.

Байдуже - бомжак ти із трущоб
Чи владар, гартований у битвах:
Не врятує світ уже ніщо -
Ні краса, ні розум, ні молитва.

Смерть впаде уламком із небес
(сірка та вогонь - шикарний посаг).
- Лиш один Ісус Христос воскрес!
Людям - тьма! - реве мара безноса.

Патріархи, папи та святі
Розлетяться купами молекул.
Сатана трагедій не хотів,
Бо із раєм зникне також пекло.

Гомонять мужі в ООН, ПАРЄ,
Сіють мудреці коноплі й маки...
Трохи часу у людви ще є -
Можна учепитись у горлянки.

08.12.2018р.

Якщо поезії немає у душі -
Нелегко жити, серце в онімінні.
Тому Пегас щодня ірже: - Вставай! Пиши!
Коли жуєш чи робиш омовіння...

Найголовніше - ухопити олівця,
Заглибитись у думах в потойбічне.
І - бац! Лопух перетворився на митця,
А графоман уляпався у вічне.

А соловей співа про небо голубе -
Спинися та послухай голос Бога!
А знизу кіз гурточоч в противагу "Бе-е-е!",
Рохкоче аріозо сита льоха.

Квакочуть жаби тлусті хором у ставку,
Ропуха голос подає з калюжі.
Прийшов у гості знову з дримбою мій кум -
Оглух я, друзі, одягну беруші.

07.12.2018р.

Вмикаю ніч, натиснувши на вимикач.
Вмикаю сон, залізши під перину.
Старий годинник цокає… стукач,
рахуючи невиспану годину.

А я слонів рахую. Гайна річ –
немов скажені, не стоять на місці
(ще й хлопають вухами увсебіч).
А хом’ячок посопує у клітці.

Приходить кітка, муркає «не спиш?»,
живим теплом лягаючи на ноги.
І огортає тямку чорна тиш.
Я падаю в Морфеєві чертоги…

05.12.2018

Які ми януси... Чогось
всі камінці летять у Раду,
за гречку лаємо громаду,...
А щодо себе — боїмось
оголосити голу правду.

Ну от візьми і набреши,
що ніби ти — поет великий
і, далебі, не без'язикий,
волаєш, – Боже, поможи...
А що почуєш? – двоєликий!

Когось нізащо вихваляв...
Хоча, буває, й за натуру
не добачаємо халтуру,
аби віночок не упав
на голову поета-гуру.

А чим же я не рядовий?
Не маю манії поета...
І не чіпляю еполети...
Ну то і що, що в час такий
у мене є свої акценти?

І не синиця у руці,
і не лелека вище хати,
і не у воду – всі кінці...
Порозкидали камінці?
А що, як нікому збирати?

Тоді й поезії – хана.
Бо не одної букви ради
і не за усмішку наяди
лунає наше, – Отче, на!!!
Є на Парнасі імена!
Але... не вистачає вади.

12.2018

Мені байдужа манія еліти.
Я сповідаюсь іншому кошу,
де між своїми нічого ділити.
Що гріє душу – те і ворушу.

Але цікаво, хто сідає зверху
і доїть за пів дулі солов’їв,
аби себе не ставити у чергу
нечуваних по писку комарів.

Та – хай собі. Усі ми неТараси.
Єднаймося і навколо війни,
аби не біля того перелазу
до трахнутої іншими «страни».

Стосується не того, хто читає
і відає, яка кому ціна,
а братії, що пику одвертає,
сортуючи полову од зерна.

Іде пора до осені. Курчата
оперені, готові до зими
і не біда, що буде їх багато
за дешево зарізаних людьми.

Хто відає, чи Шіва, чи Єгова
дарує нам навіяні слова?
До віщої священної корови
не заростає тереном трава.

Іду полями – босий подорожній,
викошую галявини й луги
і не питаю, де чиї боги,
і не боюсь, що, може, я безбожний,
і не такий, як може бути кожний,
бо віддаю усі свої борги.

12/18

І
Йдемо до мети чередою,
а душі неначе чужі.
Стидаються бути зі мною
великі поети й мужі.

Убрані у пір'я і лати,
спокушені позами ню,
суди затівають пилати,
улесливі пані – меню.

Немає дороги людині
у люди. Розмили дощі,
неначе цілушку у щі.

То я собі прісно і нині,
аби не труїти гордині,
не пробую кислі борщі.

II
На кобіту міняю кебету...
Про серйозне пишу жартома...
Може, еросу мало в сюжеті,
що реакції зграї нема?

Ні тобі соколиного писку,
ані клекоту з неба орла...
Чи немає од істини зиску,
чи оцінки собі не дала?

Невибаглива публіка хоче
не до Музи своєї у храм,
а на ідола п'ялити очі
як на Євині перса Адам.

Ще у моді сіріюче чорне.
І не пави, і не павичі...
Перекрикують білу ворону
сойки, одуди, дятли, сичі.

Аплодуємо світському леву
за його наготу металеву
і за охи та ахи пера.

Ой! А, може, писати пора,
як Адам, ублажаючи Єву,
видає порожняк нагора?

11/18

Несу власну голову гордо!
Бо..."геній"! Об"їжджувач муз!
Письменники - гумус народу!
Бігом на Пегасика "гупс!".

Вломилися у піднебесся,
Нажухали зграю ворон.
Ну, як вам, панове, імпреза?
А стиль? Ляпота! Еталон!

Сусід просить: - Оду забацай!
- Та запросто! Тільки не ний!
Та кицька вкусила за пальця,
Як глобус напух вказівний.

Від болю завив, мов собака,
Підстрибнув, як в танці кацо.
Синюшна бубнявіє вавка,
Писати не буду канцон.

Жується сирок сулугуні,
По телику пупс "бу-бу-бу".
Захлипали в неті красуні,
Про мавок писати не бу.

28.11.2018р.

Дитяче

Дар - неначе туз у рукаві,
Інструментик - українська мова.
Індивідуальні молитвИ
Шле в товписько повелитель слова.

Із Пегасом змалечку союз,
Під Парнас несуть мішками "перли".
Годовито: - Я - служитель муз! -
Ніздрі бачать павуків на стелі.

Олівцем в руці легенько "круть" ,
А для форсу - папіроску в рота.
Люди ж - потомилися, хропуть,
Звично підуть завтра на роботу.

Сам у себе запитай: " Я - хто?"
І пошани чи насправді вартий?
Бо поет, насправді,- камертон,
І слуга не слова, а громади.

Віднайди до душ люських ключа
Та серця навчися їхні гоїть.
Хай приносить радість читачам
Кожне слово сказане тобою.

28.11.2018 р.

Москалі з хохла обдерли шкіру,
Вмер земляк мій. Смертний крик ущух.
За чужий рахунок хочу миру,
На війну синочка не пущу.

Хай ординець Україну нищить,
А в моїй норі нема вогню.
Напишу вам краще лантух віршів,
Співчуттям іздалеку махну.

Ще одна душа у рай злетіла,
Нитка чорна впала у Дніпро.
Фітнесую, сходить потом тіло,
Потім - ванна, із імбирем грог.

Батьківщина ув окопи кличе,
Сонетяр іти зібрався теж.
Стій, поете! Слово буде вічним,
А від кулі ворога помреш!

А на Сході знов заснув солдатик,
Завтра смерть захоче жертви ще.
Темно. За вікном сніжок лапатий
Сипле з неба кров'яним дощем.

26.11.2018р.

Наратив

Заганяє влада в кут,
Будем їсти пашу.
Вільно жити не дадуть
Й помирати страшно.

Йде на труд пенсінер,
Ноги ледь волочить.
Як болить у зубі нерв -
М'ятний жуй листочок.

Бо інакше всю кабзу
Віддаси за пломбу.
Дідугане! Голосуй
За злодюг до гробу.

Мудрий тать на Кіпр утік,
Жити гарно буде.
Вахлаки здійняли крик:
- Лопнув банк! Рятуйте!

Не життя - солодкий мед!
Празники по буднях.
Заробля на пляшку шкет,
Гепає у бубна.

Втома торсає плече,
Впав на землю вечір.
Люд у клітці. Не втече.
Й сил нема для втечі.

27.11.2018р.

Зима

Наснилися вовки й собаки гончі,
Сховався від кусючок у кущі.
Писати про любов тому не хочу,
Ерато хвора, хай собі лежить.

Засумував. Чкурути би у вирій...
Бринить сльоза і настрій зовсім скис.
Аж тут - зима! Із неба заметілі,
Морозом огортає вуха й ніс.

Прийшла братва. До біса ті городи!
Сідайте поруч, піт зітріть з чола.
Яка довкруж поезія природи!
Вибілює гріхи планета зла!

Іване! Бач, вкриває сніг дрівцята?
Біжи й накрий. Чи щось сказав не те?
А ти, Миколо, хутко у кагати
Ховай капусту! Змерзне, пропаде!

Степане! Та зроби собаці буду!
Хай пес у кучугурах не дріма.
А ти, Євгене, знову рукобудив?
Писав сонети, вижив із ума?

Але жона ревнула від порога:
- Чого сидиш? Жени цих галалак!
Бігом у саж! Опоросилась льоха!
Пацятам треба догляду й тепла.

26.11.2018р

У телепорталах наших голів — телепорти
Я на твоєму світловому шляху — ти на моєму
Передаємо з очей ув очі уліс буття
Світить холодна півпосмішка місяця дзенькає гріш —
Ніби це ми із тобою Чарльзи Стрікленди Сомерсета Моема
Ніби це ми прототипи нащадки персонажі Гогена
Ніби це ми перші люди і перші грішники
Ніби це ми — безутішні закохані з Верони
Загублені серед всесвіту Білі Ворони —
Рондо закручується
Звужуються межі краї кордони
Діти ростуть й проростають над нами
Ми приростаєм хребтами
Дно пробивається головами —

Мій Големе
Ми із тобою народилися жили й помремо голими
Нас закопають голими
Мій Големе
Ми — особливий підвид підопічних доктора Хаосу —
Нагромадження каміння й валунів порослих мохом
Сіамські близнюки що росли нарізно й зрослися після телепортації душ
Мій Голіафе
Ми — особливий підвид
Нерозривні пута один одному — шпори шори хрести й рамена

Наше з тобою рондо — аутодафе
Мій Голіафе
Злет на гарячих крилах — назви це так

Наша драбина униз та вгору — Сізіфів шлях
Та ми — сяйні таути зрівняні з ельфами
Кельтські боги обернені на схід
Наш із тобою інший світ — це Сид
Вір мені —
Я на твоєму довічнім шляху — ти на моєму.

Хлопчику поклади свою голову в мої долоні
Ми на вершині нашої Ошхамахо
На самісінькій горі з самого її краю —
Станемо і дивитимемось униз
Нехай заволає камінь Фаль — фальшу немає
Мій Голіафе
Тільки іще не штовхай — Агасфер подрімає хоч мить —
Alter ego Вічно блукаючий Жид
Нехай меч Нуаду зблисне
Тоді заволає камінь Фаль
А за сим вже штовхай якщо хочеш

Твій Давид

Без кохання щось воно не те,
Супом не привабить будня ложка.
Що ж,- пора чкурнути ув Едем,
Кличе в ліжко молода ворожка.

Закоротке у людей життя,
А в любові - вдесятеро менше.
Ієгові служать піп і дяк,
Ну, а я в Амура учень перший.

Ділять світ невдахи пополам,
Шлюб - війна, біда у чорних барвах.
А мене у райдугу тепла
Огортає жіночка ласкава.

Топчуть харч неситі пузані
І шкрябочуть від безділля вірші.
А в здорових - час амурних жнив,
Їм Венера ліжечко колише.

Оброста поволі мохом пень,
Ну, а ми - живі - злітаєм вище.
В любоньки сердечко "дзень-дзелень!",
До любові юні душі кличе.

24.11.2018р.

Не тягніть на Парнас поета!
Не штовхайте в калашний ряд!
Та сатирик попавсь упертий,
Учепився зубами в зад.

В графомана життя нестерпне,
Хоч віршую усе життя.
Не потрібна хвала Евтерпі,
В Клітемнестри нема подяк.

А Пегас мій, насправді,- Овен,
Круторогий! Його не сердь!
До лампади культура мови,
Крихти розуму й рими геть!

Орфографія думці – пута,
Пунктуацію вчити лінь.
Як пишу - сльозотеча люта,
Геть від мене, сатиро! Згинь!

Хай Сушко роззявляє пащу,
П’є кровицю з митців, упир.
Я віршую про все що бачу,
Заскиртовую сотий твір.

22.11.2018р.


Навиворіт

Деміург цей світ ваяв дарма,
Спересердя на Адама плюнув.
Бо для глузду сенсорів нема,
Лиш один зостався - "мозок-шлунок".

Зник дороговказ, погас маяк,
В горбаках і тріщинах дорога.
Все відносне, - навіть ти і я,
Мить - і полетить душа до Бога.

Розрум'янивсь відпочилий кат,
Держака шліфує до сокири.
У ціні - бензин і провіант,
А життя людське - сірник горілий.

Думка сталлю більше не дзвенить,
Ще й погода - ні зима, ні літо...
Ганджі та дефекти у ціні,
Косо-криво, неталановито.

Універсум створено "без вад",
Ложка з рота визирає в лежня.
Валиться на зодчих зікурат,
В Тібр упала вавілонська вежа.

21.11.2018р.

Ми зайняті. Гопак схрестили з вальсом,
Важлива справа! Котик скаже "Няв!"
Росія ж як Росія - любить м'ясо,
А хохлачок підпилий закуняв.

А результат - лишилися без Криму,
В Донбасі ФСБ біля керма.
Думки золою сиплються у зиму,
Про те що є, чого уже нема.

Обкаркувать майбутнє непоштиво,
Оббріхувати також не з руки.
Кривавиться щодня свинцева нива,
Потроху помирають мужики

А вдома тиш. Життя здається раєм,
У ліжку чоловічок без кальсон.
Рецепта від байдужості немає,
Синочка не тривожте - в нього сон.

В інеті вчора до півночі виснув,
Нову для бевзів іграшку утяв.
Немає часу битись за Вітчизну?
Не буде у онуків майбуття.

19.11.2018р.

Мезозойське

"...земле моя динозаврів країно
археоптерикс співа солов'ю..."

Оксана Луцишина

Земле моя динозавряча!
Ящери повзають босими.
Оду пишу аби дав на чай
Кожен читач набурмосений.

Клекотом археоптериксів
Джунглі донбаські оглушено.
Гріється пращур на березі,
Ледь не вдавивсь шкаралущею.

Трицератопси прогупали
За диплодоком вгодованим.
Дірку у зорянім куполі
Рогом пробито під Овеном.

Охнули пальмові віники
Стиснуті лапами дужими.
Віршики про Україноньку
REXом нещадно подушено.

19.11.2018 р.

Пастораль

В хаті із жінками суща мука,
Лаються дружина і кума:
- Любиш владу? Куме,ти - падлюка!
Варіанту іншого нема!

Гепають на дачі в пана кайла,
Люд не розгина свої горби.
- Обирали миром обіцяйла!
Ти ж мене, мій муже, і підбив!

Податківців армія хоробра
Вже й резинки витягла з трусів.
З молотка ідуть суспільні добра:
Урожай, заводики, ліси.

Президент завчає буги-вуги,
Водить по Європі хоровод.
Розрахуюсь хатою за вугіль,
За тепло продав торік город.

Худну. Рік обходжусь без обіду,
На сніданок - свячена вода.
Як же браття, владу не любити?
Голосок за неї свій віддам.

19.11.2018 р.

Не пишуть про любов старі діди,
Посохли перевтомлені кабаки.
А я - Амур! У любощах крутий!
Гірляндами висять на шиї мавки.

Лютує мій сусіда-стариган,
Ковінькою погрожує з-за тину.
Завидує. Бо я - моторний фавн,
На плечі ніжки любоньки закинув.

Кохана осідлала, каже: "Но-о-о!",
Мчимо галопом у парцелу нашу.
А прийде час - колодою на дно
І я після трудів юнацтва ляжу.

Візьму перо в тремтливі п'ястуки,
Змахну, немов мечем, Оккама лезом.
І потечуть розлогих дум струмки
Про вічне - без еротики та сексу.

Сплелись павученята - Янь та Інь,
Апофеоз любовної рулади...
Мовчать кошлатоброві мудреці,
Не знають, що мені на це сказати.

Лебідонці погладжую пупок,
Трудіться й ви. І вірте - Бог поможе.
Сердито в шибку грюкає дідок,
Від наших охів спатоньки не може.

18.11.2018р.

- А хто він - Бог? Вселенський деміург?
Чи той, у кого Каїн був онучком?
Спитав попа, а той Писанням "Бух!"
По маківці і каже: "Вчися лучче".

З амвону звично крутить хараман,
В страху дрижить монашка блідолиця.
А, може, раю, братики, нема?
І пекло - чиста вигадка брехливця?

У мене як і в мавпи є задок,
У животі бурчить після обіду.
За що ж нести священнику оброк,
Хреститися по празникам для виду?

Розплющив очі. Ох і гарний світ!
В руках тримаю стиглий сніп з обжинка.
А Бог - це я. І трудівник-сусід,
Утомлена від праці люба жінка.

Стриба ріллею трутень-горобець,
Селяни косять хліб після отави.
І кожен з нас, насправді, - Бог-Творець,
Кадила і підрясники тут зайві.

16.11.2018р.

Ходімо!

Відомо, що Слово - політика
Писакам - багацтва кайло.
Не буде людини з піїтика -
Працює перо-помело.

Стоїть віршотворець із лантухом
Хвалебної кашки-медку.
Управно віншує мордатого,
А ти, мій народе - "смакуй"!

Митцеві не можна торкатися
До влади! Є глузду межа!
На вічності лишаться надписи:
"Продажний", "Нещира душа".
PS:
Ходімо, брати, там де віче
Та ватра повстання горить.
Громада до себе нас кличе,
А владі хай служать щури.

15.11.2018р.

Із мене досить ґвалту, революцій,
Кажу "Привіт!" - відповідають "Гав!".
А поруч осінь. Кущик глоду куций
Безлисті віти з розпачу підняв.

У гетьмана скінчилась п'ятирічка,
А хоче править ще стонадцять літ.
Вчепилася у ягідку синичка,
Подзьобує м'який, солодкий плід.

Збиваються собаченята в зграї,
Прийшла пора гризні за булаву.
Березу вітер лагідно хитає...
- Полиш, я сплю. Весною оживу.

Терзатиме цей світ людва довіку,
З усіх усюд летить"Ура!", "Ату!"...
Ми сидимо із осінню в обнімку,
- Давай,-кажу,- косицю заплету.

13.11.2018р.

Сучасний митець

То що - зоставсь без доларів, песет?
Останню гривню за хлібину всучив?
Бо влада в нас забрала геть усе:
Ліси, поля, яри, озера, кручі...

Володар ледь улазить у штани,
Сховався за штиками і парканом.
Украв заводик, банк - і запанів,
У нас на шиях умостився гарно.

А челядь теж метка - не ловить ґав,
Гребе під себе все що до вподоби.
Чи хтось із кодла цього воював?
Звичайно, ж ні! З баблом носили торби.

Довічно хоче правити пузань,
У цьому також і твоя провина.
А тля і далі соки висиса,
Ще трохи - і засохне деревина.

А я - митець! Не майстер боротьби!
Сиджу за "компом", виплітаю віршик.
А ти, селюче, краще не хропи -
Іди на барикади. Ми ж напишем,

Що ти віддав життя за кращий світ,
Гасив за нас повстання і пожежі.
Мені пора. Остигне ще обід
Або до столу всядуся не перший.

13.11.2018р.

Самота

Від писак сучасних - "без ума",
Хоч цей світ чорнилом теж забризкав.
Крила або є, або нема.
В курки є. Хоча літає низько.

Нам потрібна кожна Божа твар,
Одуди, горобчики, лелеки.
Прочитав сонета - чую "Ка-р-р-р!",
А канцону - щебіт соловейка.

Чи до співу кожен має хист?
Мо, перо в руці - вантузний квачик?
Плаче пересмішник-гуморист,
В ґвалті став оглухлим і незрячим.

Вибачте, як щось не те сказав
Чи образив ненавмисно віршем.
Полечу в холодні небеса
Умерзати крилами у тишу.

12.11.2018р

Пора

На збройний спротив сил уже нема,
Втекти не встиг, тепер плачу побори.
Сьогодні Україна - це тюрма,
В заручниках старі, безсилі, хворі.

На виборах по телику факір
Просвище про багацтво анекдотик.
А люд кайлує, наче батраки,
Щось скажеш проти - будеш без роботи.

Пенсіонер - суспільний паразит,
Побачив ціни - і від страху збліднув.
Усе що маєш - скоро віддаси,
А потім йди, лягай у домовину.

Цей світ не для ліричних добряків,
Вони між нами - риби кистепері.
Не грає влада з людом в піддавки,
Панують грошовиті людожери.

До Польщі тато секс-товар веде,
Заробить на дочці (торговець тертий).
...Зоставимо цю землю для людей,
А тим хто тут живе - пора померти.

12.11.2018р.

Добре торгувалося

Мій уряд реформу одгепав,
По шию заліз у гаман.
Вам туша котяча не треба?
Його сил тримати нема.

Продам за ціною щурятка,
За смаком, неначе пупок.
В країні немає порядку,
Грошви не настачу - їй Бо!

Щоденно очільника плеще
Про рай на землі язичок.
Собака ж - дорожча за тещу,
Вартує як кінь хом"ячок.

Телятинка нині не в моді,
Не в тренді котлети з ікри.
Продам кошака в переході,
Скажу покупцеві - це кріль.

12.11.2018р.

Дебет і кредит. Виводжу сальдо.
Чого ще хочеш? Смертельне сальто?
Ішла по линві, спала на цвяхах,
за волосину від прірви й краху
кришила серце тобі на манну,
й не сподіваючись на осанну.
Не шкодувала ні сліз, ні крові,
не рахувала страхів, паролів…
Підсумувала. Візьми цукерку .
Веселе сальдо. Сміюсь в люстерко.

ти рефлектуєш ниєш кусаєш губи в кров
голишся сумно у ванній —
порожнє життя без любові твоє
подібне до голого короля на старім протисненім дивані
орле! вимий-но вуха щоки виголи! мачо! —
ти бездоганний
життя — небездоганне
ти — небездоганний
життя — без догани не може
схоже голи інколи мало що значать — серце — не м’яч і не м’ячик —
шматок м’язу не заточений на змагання
орле! вимий ті вуха щоки виголи перестань нити в холодній ванній
і прийде до тебе нарешті твоя омріяна очікувана
заніжена до мозолів любов
іванівна


10.11.2018

Ну ти подивися який борзописець!
Пером безупину шкребе!
Ні риба, ні м'ясо. Ні сонце, ні місяць,
Знайомтесь: вельбучне цабе.

Читаю творіння - аж серце калАта!
Оце головастик утяв!
Хотів критикнути та, мабуть, не варто -
Обпудиться з ляку дитя.

Піїта сьгодні зібрався хвалити,
Ще й вушка помажу медком.
Хай пише спокійно своє тинди-ринди
І доїть з бичка молоко.

Блідаве світило путі освітило,
Кувікнув у ніч какаду.
Скиртую. Віршець настромляю на вила,
На вежу погною кладу.

Старався невдаха творити про вічне,
Природу, любов ітд.
Все добре, "маестро". Компост поетичний
В сатирика не пропаде.

А "майстер"моторний, працює до ночі,
Шикує словечка в ряди.
Збігають по щоках солоні струмочки,
Похлипай зі мною і ти.

06.11.2018р.




Вишні

До природи змалку небайдужий,
Описав дуби, веселку, град.
Хоч і гарні на папері ружі -
Люди цікавіші востократ.

Лан із житом - аж до виднокраю!
Зерня восени посіяв дід.
Щовесни нові сади саджає,
Яблуками й медом пахне світ.

У злодюги хата за парканом,
Пси і дріт колючий в три ряди.
Милосердя не очікуй - марно,
В нього друг - баблоси, а не ти.

Люди, люди,- суміш чорно-біла,
Все укупі - грішне і святе...
А фінал один - сира могила,
Хрестика поставлять ітд...

Крадем, брешем, тонем в оковитій,
Жіночку щодня - носком, під дих...
То навіщо жить на цьому світі,
Залишати пляму чорноти?

Може, накосячив десь Всевишній,
А чи я побачив щось не те...
Напишу вам про квітучі вишні,
Відпочину трохи від людей.

05.11.2018р.
Прозаїчне

То що - писати знову про любов?
Невже не надокучило громаді?
Повірте, утомивсь і я (їй бо!)
Лежати вік у жінчинім халаті.

Між груденята носа утопив,
Ручицями обняв м'які пампушки.
Годину вже цілуються пупи,
Летить до стелі пір'я із подушки.

Усе як завжди. Втратив інтерес,
Тамую від краси зубовний скрегіт.
Ще трохи - і завию, наче пес,
Бо хочеться романтики, елегій.

А, може, треба стати чабаном
І залягти у травах між овечок?
Та молодиця каже: - Коник, но-о-о!
І ноженята "геп!" мені на плечі.

Рвонула плоть гаряча в небеса,
Амур у зад ввігнав любові шпичку.
Панове, пропущу один абзац,
Утішити потрібно молодичку.

Немає сну. Над мавкою навис,
Не витримав - кручу у "гайку" "гвинтик".
В душі нірвана, еротчний бриз...
Ну як мені кохану не любити?

06.11.2018р.

Вояж
А море штормить! Бурунами заплигує в небо,
Баклани та чайки сардинки хапають між хвиль.
Я в бурю іду! Ув адреналіні потреба,
В порепані длані в'їдається намертво сіль.


Тут гарно. Немає сатириків і людожерців,
Не бачу пацяток у клуні й охвістя кози.
Хай сніє людва в пилюзі між брошур і книженцій,
У власні писання сумні умочає носи.

Одірваний бакен в кільватері сонно моржує,
Поблимує оком і мовчки "Рятуйте!" кричить.
Частину життя проживають поети усує,
Бажаючи власний талант розміняти на мідь.

Діра у вітрилі! Забемкала ринда у шкотах,
До берега треба, а вітер у море несе.
Невже утоплюся або заковтне кашалотик,
Дружині-ласкавиці не розшнурую корсет?

Нема маяка, ані пірса, ані хвилеріза,
Уже не до сміху, я квола людина - не кит.
Форштевнем у скелю з розгону баркас настромився
І до Посейдона у гості лечу за бушприт.

Зловила у сіті знетямлена кораблетроща,
Стрибає на хвилях голівка моя кавуном.
Вчуваю прибій, зрію берег високий крізь дощик,
А море штормить! Тягне крабик за пальця на дно.

04.11.2018 р.

Море

Понт Евскінський, наче, без "понтів" -
Ні тобі цунамі, ні мусонів.
А у мене виводок котів,
Невеличкі, десь такі як поні.

Зняв рейтузи, плавки, паранджу,
Із розгону "Бух!" у води сині.
Плавати одного в морі вчу,
За буйки цургеню на чуприні.

Волочу на дно секунд на п'ять,
Щоб звикав до моря-окіяна.
А жінки із берега кричать:
- Що ж ти робиш, гицель окаянний?

В бурунах із ним танцюю вальс,
По обіді плаваємо брасом.
Я готую котика в спецназ -
Буде диверсантом-водолазом.

На губах просохло молоко,
Котик на очах щодня мужніє.
Щоб не втік, то якір із цепком
В нього день і ніч висить на шиї.

Та піднесли небеса сюрприз,
Ворон недарма учора каркав:
Втік вусатик! Цепа перегриз!
Налякав до гикавки вівчарку.

Рушив на ловитву. Змучивсь - ох!!!
По підвалах аж до ночі швендяв.
Я тепер досвідчений - не лох,
Кіт сидить у кліті для ведмедя.

Сонце впало за далекий пірс,
Шпацирую по пісочку босий.
Завтра - в море. Романтичний бриз
Обіцяють метеопрогнози.

03.11.218р.

Все не так?

Сьогодні мудруватиму. Ачей
Мої думки вам стануть у нагоді.
Красуня - насолода для очей,
Жона розумна - джокер у колоді.

Сяйна Венера знадами на біс
Удень і уночі під носа тиця.
А ти, щасливцю, сомиком крутись,
Кумиру догоджаючи в спідниці.

Розумна пригодовує борщем,
Увагою та словом ваговитим.
Кричить мужик: - Любові хочу ще!
Мені без тебе, любонько, не жити...

Моделька ніжку мужу в руці "Бух!",
Погруддям по губах торка грайливо...
Розм'якнув чоловіченько-лопух,
Кишені із баблом глитнула прірва.

Націлився баранчик на вівцю,
А півень курку на травичку кличе.
Помацав литку? Йди тепер, працюй.
Чи все не так, шановний чоловіче?

05.11.2018р.

У кота нірвана! Не буди!
Спить на пузі у вельбучній позі.
А у мене день і ніч труди,
Жінка й теща лускають по носі.

- То не так, і це не зовсім те! -
І від злості надимають щоки.
Моркви їм із яблучком натер -
Я зятьок у догоджанні ловкий.

Прицургеню "мані" - "цап" й нема,
Уночі в куточку плачу нишком.
Капітал скопичує маман,
Доця - поетеса, хоче книжку.

Не купую рік уже трусів,
На шкарпетках - латочка на латці.
Лиш смокчу від ковбаси гузир,
Крейду їм, поповнюючи кальцій.

А жона заглитує кав'яр,
Курагу, горіхи, авокадо.
Щоби мозок лепсько працював
І росла ушир ума палата.

Все для вас, шановні читачі!
Назбирать лишилося три тищі.
Не соромся, любонько, "топчи"
І сідай писати знову вірші.

03.11.2018р.

- Дайте точку опори!
- Є лиш точка роси,
неповернення точка
і три крапки краси...

Напишу про кохання і про хімію тіл.
Кода щастя – мовчання в епіцентрі всіх кіл.
Затопило віршами – так багато води.
У садку уповання недозрілі плоди.
Їм би точку опори і три крапки краси.
Їм би трохи Аврори, бо все інше єси…

31.07.2018

Видумує неологізми
моя колега по перу
і деякі її трюїзми
я на заміточку беру.

Вона існує паралельно.
Пересікається із тим,
кому – що риба, що пательня,
аби пускати в очі дим.

Дивуюся, які таланти,
яке насичене перо,
а видають мої атланти
не одиниці, а зеро.

Буває, незнайоме слово
у вірші Янусом стає,
а перевіяна полова
нічого серцю не дає.

І хай би інше, та не гірше,
ніж те, що я собі хотів,
коли читати не умів,
але і нині, як раніше,
люблю нові слова у вірші,
а не шаради, ради слів.

Хазяїн бульбу насипає в лантух,
Багач! Не понтовитий фраєрок.
А писунам потрібно небагато:
Чорнило, лист паперу і перо.
'
Плететься в'язь, струмком біжить водичка,
Поезії звільняється сичуг.
В поетів ритуальна перекличка
Та я мовчу, бо мудре шкрябочу.
'
Учора віршувалося про осінь,
Еротикою бавився вночі.
Пора про сніг (зима уже на носі),
А потім про весну, птахів ключі..
'
Грунтує полотно сусід-художник,
Довбає скульптор мармуру шматок.
Здаватися творцем бажає кожен,
Я теж неначе вправний, "молоток"!

Гора Парнас насправді невелика,
Тягну туди Пегаса за хвоста.
Хоча "творіння" - лубочна картинка,
А не чеканка пишна, золота.

Пухнастик карася вхопив на таці,
Дав щигля. Думав - татя налякав.
А він од люті укусив за пальця:
Сьогодні не писатиму. Пока.

30.10.2018р.

Ну шо?
Я - чесний хлоп, не з панівної касти,
З грабунків не наварюю хісна.
То нащо влада? Звісно - щоби красти!
Невже, мій друже, ти цього не знав?

Вгодовані, напахчені, пикаті!
Хапкі купипродайки- торгаші!
А в тебе тільки жінка й діти в хаті,
І не бурчи - нестатки заслужив!

Бо цупив сам як випаде нагода,
Ділився із баригами добром.
Тепер пливе в царка од жиру морда,
А ти махай і день, і ніч кайлом.

Пенсіонери "пашуть" до загину,
І ти рабуй мовчазно, і не вий.
Заробиш на дешеву домовину,
На музику не вистачить грошви.

Чи можу щось порадити народу
Аби живими вийти із юги?
Голосувати варто за "Свободу",
А решта - кровососи, реп'яхи.

10.2018р.

Застряг поміж трухлявих щогл,
Узяв фальшиву ноту:
Писати тягне ні про що -
Погоду чи природу...

Пегас хоч кінь, проте рідня,
А музонька - за жінку
Про вічне квецяю щодня,
Блищить німбець над ликом.

Нема у хаті ніц тепла,
Вдягнув кожух, рейтузи.
Зрання недогризки рулад
Витискую із музи.

А вічне - це лише любов,
Пристойне "мусі-пусі".
Голівка від трудів бо-бо -
Сатирики у курсі.

Замучив поетичний сказ,
Пегас кусає грати.
Я - віршороб, не ловелас,
Ролями помінятись?

28.10.2018р.

Остання ніч

Зашарілася мавка вродлива,
Губки - персики! Мед! Шоколад!
Знаю певно - попереду прірва,
Повернути не зможу назад.

Що, мій друже голодний, порадиш -
Варто " з'їсти оцей "рататуй"?
Райська пуща розчахнута навстіж,
На заклання, осліплий, бреду.

Розколошкаю знічену даму,
Хай цнотливиця ахне в жазі.
Час надходить очистити карму,
У фіналі звалитись без сил.

Почались еротичні кульбіти,
Попід лоба очиці пливуть.
За любовний ковточок амріти
Заціловую трепетну грудь.

Наче змії скрутились у кільця,
Здався дамі козирній валет.
Соло в партії цій не годиться,
Тут працює амурний дует.

Прощавайте альковнії кубла!
Завтра - шлюб! Добровільна тюрма!
Тихо любка на грудях заснула,
Трохи згодом - і я задрімав.

28.10.2018р.

Від любові

Трагедія. Годину як сумний,
Безрадісно жую цукеру "Тузік".
У мавки осяйної вихідний,
Складає вірш. Табу на "мусі-пусік".

Хоч непитуший та хлебтав би ром,
Страждаю люто, жити геть не хочу.
Жона про осінь шкряботить пером,
Мрійливо закотила карі очі.

Сьогодні я солдат - не командир,
Впиватись мушу жінчиним талантом.
А в неї дума рветься на папір,
Хвилюються в кофтині груденята.

З гєнни лине музика Гуно -
Сусід для хула-хупи свердлить дірку.
А осінь зирить в хату крізь вікно,
Дмухнула листям жовтим у кватирку.

Серцевий збився ритм! Натхнення пік!
Апофеоз! В творця естазні крики!
А я не геній - просто чоловік,
Кричу тоді, коли кохаю жінку.

Під талією лагідно провів,
Поцілував із тилу в тепле вушко -
І...чудо, сестри! Я не овдовів!
На "комп" кохана кави "хлюп" із кружки.

А ви пишіть. Нових шукайте тем,
Відточуйте пегасові підкови.
Забута осінь, листячко руде...
Дружина стогне. Звісно, від любові.

29.10.2018р.

І живий, і здоровий

Написав про все - весну і плов,
Універсум та закони Ома.
А тепер (уперше!) - про любов,
Тема темна, зовсім невідома.

Знамо, діви є стрункі, рябі,
Фотками обклеєна вся спальня.
Де моя - не знаю, хоч убий!
Як шукати джерело кохання?

Пляж. Повсюди пишні тілеса,
Колобки пухкі, цибаті сарни...
Розгубивсь! Хитається бізань!
Всіх помити багнеться у бані.

Муки геть! До біса балачки!
Вибрав. Хутко плавом до красуні.
А до мене брасом, три "качки",
Упіймають - будуть вави, нюні.

Заховався сомиком на дні,
Налякався, ледь не втратив мову.
Краще мати фотку на стіні
Та живим лишитись і здоровим.

29.10.2018р.

Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
Просто тому що кришталеві черевички стерлися в скельця
Просто тому що життя — це твій вершник твій пан
У нього — батіг у нього овес у нього все що врешті-решт має сенс
А тобі — решта
Твої вії давно не віяла твої вії посеред балу перетворилися на решета
Витікає море з твоїх очей й вишиває біллю
Світлотінями моделює чи то скісний хрест чи ламане дерево
На щоках- і лишає слід на ранах твоїх білою сіллю

Ти даремно бігла цим колесом хитким теремом
Виховання казали тобі бракує —бути чемною
Хисту казали тобі бракує — повторюєшся темами
Світла казали тобі бракує — помреш темною

І ніхто не відкрив що вижити ще те благо що даремно ти
Бігла старим рипучим колесом приймаючи його за пишний терем
Приймаючи за даровані хутра власний хвіст
Приймаючи за слова осанни протяжний свист
Батога вершника свого превелебного пана

Ти остання
Інші майбуть вже впали — безталанні клячі
Ти остання —
Інші давно прозріли узріли бачать
Дивлять в саму суть речей у саму їх сіль
І не плутають з біллю біль
Не напитують про мистецтво серед трупняків та іншої гнилі
Не шукають тепла душевного у могилі
Не біжать зашорені й очумілі —
Гривами в лентах а спинами в милі... ти епічна дурепа
За відвертість надмірну прости
Пошукати ще треба таких як ти... й не знайти
Моя дівчинко інструктована в серце самого чорта вишита там решетилівською морокою — взором чистим

Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
Ця дорога перетворюється на червоний рушник без вивороту
А дні втрачають числа

Смисли стають стислими ніби відкритий куб Левітта Сола
Хрип твого відчаю переливається у соло

Бо це ти остання — інші давно зійшли з дистанції пекло надто близько
Що ж
Біжи
Біс із тобою дурне дівчисько
Дні посіріли ніби нитка-куниця лагідне полотно зносилось у шмату
Ніби і є ще порох в порохівницях
Але крім себе нікого стріляти

Сни твої стають неймовірними як літаючі люди Марка Шагала
Тільки в кольорі зовсім не так густо — твоя історія червоноязика gusto della busco Жаклін де Жонг
Лонгрід із постперестроєчних талонів
Покажи мені свої долоні псевдо мадам Вонг
Бо здається твої Олімпи Голгофи Говерли Фудзі — не більш як затерті сцени в Кантоні
І решетилівські зірочки на лініях де замість ліній — гілки хмелика
Ти зійдеш з дистанції зійдеш із розуму зійдеш на пси
Дівчинко із крильцями метелика
Дівчинко блажена єси

ІВійна триває і нові герої
поповнюють почесний пантеон.
Але якою кров’ю і ціною
купуємо фанатику-ізгою
купе – паяца лаври – на Афон?!

ІІВсе, що лежить погано, анексує,
грабує, пожирає людоїд.
Як той шатун залякує сусід,
винюхує, розколює, шматує
і суне ніс, куди йому не слід.

І висуває нам свою фігуру
у партії, де очевидний мат
готує потаємна агентура
і у дебюті нас іще до туру
перемагає їхній кандидат.

ІІІУ партії реваншу – ейфорія,
а у народу знову летаргія
до вибуху у храмі християн...

Отці парафій оновили сан.
Але чекає бурого месію
іноязика армія мирян.

І видиться уже не за горою
комічний на плацу Наполеон
і черговий ура-хамелеон...

А нам би пережити параною,
аби у рай дорогою тісною
іщез навіки їхній полігон.

10.2018

У небесах - міжхмарна просинь,
На мештах - листячко руде.
Оспівувати гайда осінь,
Бо скоро снігом замете.

Танцює вітер буги-вуги,
За роги шарпає козу.
В природи нині сіра смуга,
А я на літепло ласун.

Вона ж у листопаді гола,
Дерев шкелетики сумні.
О, де ж ви, літня баркароло
І вальс цвітіння навесні?

Чорніють прибрані городи,
На грядках труд селянський вщух.
Синичка мокра від негоди,
На дзьобі крапелька дощу.

Змива сльота сріблясті ниті,
Хвоста котку гризе блоха.
Ще вчора в бабиному літі
Мій ніс у павутині чхав.

Та сонце променем з-за хмари
Упало раптом на чоло.
Такі вони - осінні чари,
Строфа фінальна. Епілог.

28.10.2018р.

У Бога усі фаворити.
Але пам’ятаймо, панове, –
єдина у цілому світі –
людина – уміє творити,
...а не споживати готове.

Аматора ліри і музи
у сіті заманюють сайти.
А далі – учіться, читайте.
Яка очевидна спокуса –
...уміння своє показати!

І що пропонує богема?
У герці за місце, за славу
витрушує з пилу – ...поему
і не заяложена тему
...із вадами мови і правил,

і першою зіркою сяє,
і має «недремлюче» око
...оте, що себе вихваляє,
і поки лукавий куняє,
дає неофіту уроки.

А як на лелеку дивились!
Та як не любити синицю?
І, наче, не Богу молились,
і нібито яблука снились,
але ...уродили кислиці.

Немає нікому догани,
але виглядає забавно,
коли, від поезії п’яне,
тебе обіймало недавно
...і сіль не жаліє на рани.

І яблуко розбрату ...явно
на яблуні раю не в’яне.

10/18

В любові не існує заборон,
Коханому належить все прощати.
Бо чоловік - моторний Купідон,
Сусідки не виводяться із хати.

Добрезна в чоловіченьки душа,
Не відмовля - кладе одразу в скирту.
Гірчила ревність, начебто євшан,
Тепер нема ні люті, ні обиди.

Є попідтинню спориші м'які,
Сінце - для вертихвосток шалапутних.
А у жадюг, куди не глянь - замки,
Чоловіки валяються як трутні.

Ні сам не гам, ані тобі не дам -
Це не добро! Не заповіді Божі!
А в мене дім - жаркий любові храм!
Рипить щодня старе квітуче ложе.

Раніше на зарплату лиш жили,
Тепер добро саме пливе у хату:
На блюдах поросята між олив,
Трусів нових купила мужу лантух.

І день, і ніч працює чоловік
Руками дів у ліжечку обвитий.
Знадвору чути "'Ко-ко-ко! Куві!" -
Прийшла пора любовію ділитись.

24.10.2018р.

Прозорінь

Не вірю, що в державі буде лад,
І ви дарма на чудо сподівались.
Ще трохи - і судьба поставить мат:
Фінал один - сумна беззуба старість.

На Сході діти-внуки у бою -
Засади, бійні, зради, крики "Hands up!"...
А тут ліси рубають у раю,
Везуть в Європу на столи й сідельця.

Володарі панують від душі,
Грабують - і вагонами в офшори.
А ти працюй і тиш не воруши,
Бо в Київ точно прийдуть триколори.

Не багатію думкою давно,
Шальгою дме юга в душевний вилом .
Ховаю ребра й ноги під рядно.
А час іде. Потроху точить сили.

23.10.2018р.
'

Розірвати планету або збудувати планету
Врятувати планету — планктону потрібна планета
У поета призначення бути всього лиш поетом
Архітектором душ — на поета чекають проекти
Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
Як імпланти чекають хірургів або деміургів
Світ цей надто закритий — тюряга для спинних не впертих
Світло небагатьом хто уміє розплющити очі
Світло тільки тим — хто хоче

Ваші ж очі заплющені
Муркотіння заглушене галушками штифтами вкручене у піднебіння
Ваші горлянки — склепи
Наші — склепіння божествених нервів
Ми — проміння —
Ви як мертві —
Спини та животи на поверхні
Над поверхнею моря над цілим усім океаном
Ваші спини — кліше
Медузи Горгони ваших душ — тлусті пуза

Сподіватись на більше — нізвідки
У Всесвіту
Більше немає програми захисту непотрібних свідків

Ви — планктон ви дрібнота і тільки тому бездоганно
Уникаєте сітки
Списів та стріл куль ножів і плювків звідусюди
Постсовкові «гертруди» в дисгармонії плинній —
Пандора всередині вас
Церемонізалежні поклоновкалічені усічені задовго до золотого січення
Дорогесенькі люди — пандемія планети сіра холера землі —
Мої любі

А поету усе це зайве
Ви буденність — ми будівничі
Нас не спинять ваші віче чи наш відчай
Навіть хаосу крик у вільгу вічність —

У поета є дивне завдання — войовниче вольовниче —
Вам планети даруючи проектуючи та будуючи
Руйнуючи і лікуючи оперуючи чи емігруючи в іншу систему координат —
Затуливши собою сонце чи явивши собою сонце
Насадивши спаливши або написавши божественний сад
Не порушити ненароком
Пересічність
Ваших довічних шляхів до пекла
Вашої доброї дороги в ваш персональний ад!

24.08.2018











- [ ]

На ярину наорано багато.
Є і на зяб, де впадина й гора.
Але немає сил боронувати,
та й сіяти – минає ся пора.

Літа уже заманюють у вирій
подалі од солоної землі.
Але на чужині, які то гирі –
утрачені надії і жалі.

Не хочеться іще колядувати,
коли на бараболю врожаї.
Але протипоказано лежати.
Весною намічаються рої.

Лишається ще жати і косити
як не собі – бодай на коляду
і сьомою дорогою ходити
ще й падати, буває, находу,
обходячи то лихо, то біду.

На щедрий вечір буду молотити.
Якщо дозвілля заважає жити,
віддушину в поезії найду.

10.2018

Від а до я, від так до ні.
Побачення з життям.
Я напишу тобі вірша.
Ти думатимеш: "Боже мій!
Галіматья, іржа..."

Десант піїтів висадивсь на Марс,
Пригледівсь - українські графомани.
Усенький всесвіт хай пізнає нас!
Від захвату кричатиме "Осанна!".

У мене зіпсувався, певно, смак,
Вдихаю вірші, наче пах з-під дека.
Є ж Бенедишин, Гентош, Залізняк,
Павлюк гламурний, Татчин і Костенко!

Летять віршата, наче міль із шуб,
У слюсаря є книжка, і в нардепа.
Я також не святенник, бо грішу,
Говерлу слів скиртуючи до неба.

Признатись важко: Я - недопіїт,-
І попалити квецянини лантух...
З будяччя густо сипле пустоцвіт,
Ховає під копицею троянду.

16.10.2018р.

Революція

А на майдані знову балаган,
Укупі провокатори й кликуші.
Вже думав - починається юга...
Обцас застряг в недогризку від груші.

Пляшки довкола, рвані папірці,
І запахи, неначе із геєнни...
Нема кого узяти на приціл -
Втомися люд від бунтиків щоденних.

Одні паяци. Плямкають бомжі,
Водяри ящик скніє під матрацом.
Оце з такими братись за ножі
І брати штурмом замки та палаци?

На площі "революція" гуде,
Упала булава в Дніпро зоп'яну.
О, логіко! О, розуме! Ви де?
В сивухи клубах вас шукати марно.

15.10.2018р.

Тс-с-с!

Довгенько слухав реквієм згори -
Довгенько слухав, аж попухли вуха.
Уїлась тема, мов гідропірит,
Ще трохи - і наважусь на "мокруху".

Попався глухуватий меломан,
Зі стелі відпадає штукатурка.
Уранці встав - у голові туман,
Під ковдрою стражденно хлипа любка.

На флешку записав церковний хор,
Бурчання тещі та виття собаче.
Вмикаю цю "мікстуру" на повтор
І з жінкою втікаємо на дачу.

З коханою ходили по гриби,
Два дні знімали київські навроки.
Смартфон (бесперестну "бі-бі-бі!")
Я виключив, заглибився у спокій.

Вернулися. Дзвенить москітний альт,
Із вікон чути шерхіт падолисту...
З будинку вчора з'їхав музикант,
А на додачу - майже пів під'їзду!

Жона танцює! Стала на носок!
А ще недавно помирала, наче.
Потужна сила тещин голосок!
Благословенні гавкоти собачі!

16.10.2018р.

Іще не чекає оказія
іти за останню межу,
але епітафію маю я,
яку по собі залишу́:

піїте породи інакшої,
не чую, хоча й до кінця
читаю, але не побачу я
порожньої сили слівця.

Немає у мене претензії
за види на прісний пейзаж,
але не ціную поезії
де діє лише епатаж.

Не вписуємося у рубрику
ні оди, ні музи, аби
забавити римою публіку
у ролі героя юрби.

Уміємо сіяти пазлики
на спомин особі своїй.
І поки немає надій,
зелені виписую тапочки
собі і поезії класики
у вирії гуру й месій.

102018

Попів у рясах трохи полякаю,
На грішників метатиму громи:
Немає ані пекла, ані раю!
Життя - це згусток квантів, хвиля тьми!

Галактики летять у невідомість,
Розширюється всесвіт нестійкий.
То чи потрібен нам стамбульський томос,
Як атоми розірве на шматки?

В мурах нема ні церкви, ні синоду,
З кадилом по кутках не біга дяк.
А ми себе обманюєм й природу,
Несемо трутням хліб, грошву, ясак.

Сьогодні храм у кожнім підворітті,
Святих до біса. Бог один, утім.
А, може, в цьому незбагненнім світі
Мільйон пілатів, сонмища христів?

Попи у заший вигнали із бурси,
Імам штовхає геть із медресе.
Піду у синагогу (Мойша в курсі),
Під пахвою раввин Талмуд несе.

11.10.2018р.

І
Надовго запізнилася Покрова,
та Україні додає снаги
у синагозі українська мова.
І нація до Томосу готова,
і пазурі ховають вороги.

ІІ
Та хоч убийте, а не розумію
апологетів Мокші. Це ж обман,
що нація розбійників – месія.
Нехай Іса рятує мусульман.
Воістину – немає росіян.
Парафія Гундяя – лиходії,
у владі окопалися злодії,
а недомірок – їхній отаман.
           Де не посій, стирчать одні рогулі.
           Історія суцільне болеро.
           У Лондоні уже набили ґулі:
           еркюлі убивають пуаро,
           двоєголовий кров’янить перо...
           А на вербі не уродили дулі!
           Околиця... окраїна... – зеро...
Але які щасливі посполиті!
Украдені, замучені, убиті,
отруєні, ув’язнені...
           Кати,
           юродиві та олігархи ситі...
           Оце і є «моя-твоя брати»?
А скільки їх іще біля корита!?
І риють, риють свині і кроти,
научені, як партію любити
і йти до заповітної мети.
           Усю Європу атакують боти.
           Америку узято на замок.
           І набирають орбани висо́ти.
           Усвоїли набиті ідіоти
           фашистами написаний урок.
Адольфа копіює Анжеліна.
У Франції новий Наполеон.
Італія чекає Мусоліні.
.......................................................
Але нема Мазепи в Україні
і на Петлюру поки не сезон.
           Лякає урок, що іде Бандера
           та волонтерів чоти і рої...
           Усюди вуха й кігті «есесеру» .
           Освоюють офшори глитаї,
           аж поки не настане інша ера,
           коли очолять націю свої.

ІІІ
У влади появилися заслуги,
приписані за звичаєм собі.
Ось-ось, – пугу – почуємо із лугу.
Заворушились каїни і слуги
і Михаїл чекає на горбі.
.........................................................
          Міхо і Надя, – чао бумбардія...
          На черзі і сєнцови, і клихи...
У мафії поїхали дахи,
а у народу жевріє надія –
маленька Юля... і велика мрія...
           І надувають щоки як міхи
           у ГеПеУ.
           Гібридна єйфорія!
           Не вистачає операцій «ы»
           під «омофором» сильної руки.
Але не ясно ще, куди повіє...
І не покриє мантія Марії
накоєні злодіями гріхи.
          
10.2018

У пам'яті айва завжди рясна,
Цвіте духм'яно, ніжно-білопінно...
Але минула юності весна,
Повсюди темінь, вітряно і зимно.

Мій Боже! Де ж той згублений маяк?
Куди не гляну - скрізь пустельний овид.
Не можна зріти смертним те, що я
В майбутньому угледів випадково.

Не буде - ні Вкраїни, ні Дніпра,
А Чорне море стане морем крові.
...Орда прийшла із криками "Хурра!",
Змагалися у люті людолови.

Зі Сходу гусінь все тече й тече,
Попереду кремлівські воєнспеци.
Я впав у бруд, простромлений мечем,
Від болю закричало в грудях серце.

Нема нікого. Пустка. А за Дон
У кайданах братів ведуть на муку.
І я устав. Вже мертвий. І вогонь
Уклала смерть мені в холодну руку.

Згоріло все. По Тихий океан.
Віддячив восторат за рідну неньку.
Це - Божий суд? Чи сатанинський план?
Нема кому мерцям стругати дека.

Брехати людям є таки резон,
Собі не можу - чітко лихо видів.
А губи шепчуть: "Господи! Це -сон!",
Цвістимуть, як і завше, маки в житі.

10.10.2018р.

В моєму саду

В неті ностальгічний хіт-парад,
Править бал барвиста чудо-осінь.
Ріже слух вишневий листопад,
Ріже око поміжхмарна просинь.

Вчора ще туманилось тепло,
Нині - світ у сонному мовчанні...
Буйнотрав'я, наче й не було,
Пахне сад розлукою-прощанням.

Ліриці пасує лиш курсив,
Кожна буква - віщий знак із неба.
Мій садок у крапельках роси -
Це пройшла засмучена Евтерпа.

А Ерато листя для вінка
Смиче із тремтливої черешні.
Тихо музи в гості погукав,
А вони: - Поете! Ми - тутешні!

Впав листок в периноньку м'яку -
Це ясу приносить сад Гекаті.
Музам нині зимно у садку,
До весни хай гріються у хаті.

09.10.2018р.

Розумака"

Керують людом гроші й інтереси,
Стратегію сусіда розказав.
З одної сторони у нього пейсик,
На іншій - оселедець як коса.

Своїм і вашим, чортові та Богу,
Дві мови, дві комори - дуалізм...
Крокує хохлачок із часом в ногу,
Торгує хвацько порохом із гільз.

Бо вигідно. А лох згинає спину,
Теля-мудрій вже трьох корівок ссе.
Зарплата, плюс субсидія й данина -
І прокурору вистачить на все.

Пів -Хортиці - в оренду Гондурасу,
Росії - Крим, Карпати і Донбас.
Домовились - нехай ідуть у наступ,
А світ хай пропадає після нас.

На цвинтарі зібрав усі горіхи,
Жирнючу рибку в пеклі упіймав.
Все наче ловко. Тільки дуже тихо...
Довкола глип - держави і нема.

Усе продав - ліси, поля і ріки,
Лишилися з процентами борги.
Кайлують на орду онуки й дІтки,
А бунтівливих знищать до ноги.

09.10.2018р.

Провина

Утьопав несвідомо я помилку,
Бо поспішав (тяжкі мої гріхи).
Поцьомати забув уранці жінку,
Тепер мене не пустить до ноги.

Не буде лікувати нижче спини,
Топити в ласці, гріти між рамен.
Чорніє карма, світ зійшовся клином,
Плете журба із суму макраме.

Один лише легенький поцілунок,
А важить як розбурханий квазар.
Пора з життям провести розрахунок,
Ворона за вікном - у тему - "Ка-р-р!".

Калачиком скрутився у куточку,
Караюся від мук один як перст.
О, як же я сховатись нині хочу,
Але уже пора іти на хрест.

Кохана умостилась на дивані,
Штовхає в пекло пальчиком руки.
Іду виконувати покарання -
Вищипувати з носа волооки.

09.10.208р.

Ідіть!

Не буду підбивати на бузу,
Бо влада гепне ще по шарабану.
Якщо жувати довго ковбасу,
То можна провалитись у нірвану.

Ось тільки тут не треба «Га-га-га»,
Народові цей харч – душа й відрада.
Одна біда – ця радість дорога.
Є і дешева – тільки хрящувата.

Жував учора, то зламався зуб,
А називалась, наче, «Президентська».
Піду у банк – «Приват» або у «ПУМБ»,
Скажу: - Женіть табло! Щелепа кепська!

Скажіть – от нащо цвяхи в ковбасі?
Зопріла тирса також недоречна.
А скрізь реклама: «Жуй!», «Смокчи!», «Гризи!»,
Сказав би я та… народився гречним.

Сосиску песик здуру заковтнув,
То, бідолашне, гикало всю нічку.
Ну хто у ночви сипле кабану
Штиблети з «секонд-хенду», а не січку?

Учора, думав, жінку не спасу –
Понюхала масні вуджені кільця.
Ідіть, панове - їжте ковбасу,
Моя ж вечеря – кухличок водиці.

09.10.2018р.

Марнота

Кладу у вуха критики бальзам,
Щоб ріс у бевзя до небес талантик.
- Стилістика у генія - сльоза,
А в тебе, наче ковтуни, кошлата.

Перо не зразу робиться твердим,
Потрібні праця, досвід, час і "мані".
Щезає вічне. Тане, наче дим,
Але цвітуть потужні графомани.

Їх більше ніж поетів востократ,
Прийшла для січки зоряна година.
Не поспшай, дружок, в калашний ряд -
Сатирика спрацює гільйотина.

Парнас у бруд втоптали постоли,
Штурмують пік товпою недоріки.
Хай час обмиє гущу прілих слів,
На драгах лишить золота крупинки.

Та бачу - все марнота. Ділу - швах,
Несуть мішками графомани зшитки.
Друкують казна-що аби грошва
Лилася видавцеві у калитку.

09.10.2018р.
Все порівну

В нас усе поділено навпІл,
Млію, як вареник у сметані.
Я працюю день і ніч як віл,
Жінка бешкетує на дивані.

Хай дружина щедро пудрить ніс
І щасливить світ сяйливим ликом.
Кухня - як годиться - на мені,
Жінка - шкряботить по дну тарілки.

Каже кум,: - А треба навпаеи!
Щоб тріщала спина у гаргари.
Ти б ожив! Тягар пощез важкий
І не купував би вже віагри.

А мені подобається й так -
Божу душу мучати не хочу.
Любці обціловую п'ятак,
Скоро буде в нас іще синочок.

Із роботи мошкою у дім,
Прикупив що треба, виправ речі.
Часу обмаль -.завтра щось поїм,
А тепер ставатиму до печі.

Будуть хліб, еклери, пироги -
Я ж умілець, а не пришелепа.
Потім жінка пустить до ноги...
Порівну у нас усе. Як треба.

10.10.2018р.

Сьогодні в моді сюр, хрущі на маракуйї,
І під старовину обшмульганий кожух.
На рими цілу ніч із довбнею полюю,
Про все, що упіймав хутенько напишу.

У Львові - огірка, в Полтаві - дикі стреси,
(попалось на гачка сімейство "голубих").
Із образів та слів росте любовний персик,
Пронизує сумний поезії барліг.

Бреду від А до Я крізь до, ре, мі , фа, солі,
Гіперболою ввись, параболою вниз.
І сниться бог Ерот, пружні сідниці голі...
Я теж не лоботряс, в коханні - ас! Артист!

На мить еротоман прикинувся монахом,
З кожуха - хто куди - вистрибують чорти.
Тепер пора в альков. Венера зняла лахи,-
За сотню літ "трудів" їй трохи догодив.

Вона керує всім, кричить в оглухле вухо:
- Давай но па-де-де! Ну, а тепер - кульбіт!
Нарешті читача сонливого розбурхав!
Під тином дожував кістляву мишу кіт.

Із критиком у нас довічне перемир'я,
Казав: - Писня - атас! У жилах стигне кров.
Фантазм куснув у зад, росте під носом пір'я,
Нарешті дописав еклогу про любов.

08.10.2018р.

Хух!

Писати про кохання дуже важко,
Чуття нуртують, наче океан...
Завівся в хаті Ерос-барабашка,
Скрипить-гуде продавлений диван.

А сни тривожать видива препишні!
Там я - юнак! Статура - Аполлон!
Працюють як нові суглоби, крижні,
Вакханки в ліжко лізуть напролом.

Не втомлює любовна потеруха,
В лабети ловить мавок хижа хіть.
Прокинувся - жона сопе у вухо,
Серцевий м'яз шалено торохтить.

Без сил на кухню лізу навкарачки,
У чашу корвалолу ллю ручай.
На столику - віагроньки півпачки,
А решту жінка всипала у чай.

Рідню убив уперше підлий Каїн,
Взялись його онуки за ножі:
Дружинонька вночі відпочиває,
А я до ранку ледве не дожив!

Збудив кохану: - Прісю! Боже правий!
Я ж ледь не вмер! Ще б трохи й " Алілу..."!
Пробач! Розтуркать хтіла пень трухлявий,
А ти, як завше втомлено заснув.

Нехай пригода стане вам уроком,
Ніколи не дрімайте, мужики!
Коли дружини кубляться під боком -
Працюйте як відбійні молотки.

08.1/.2018р.

Прийшла охота рюмсати й мені,
Пустити хоч одну гарячу слізку.
Топлю журбу у пиві та вині,
Останнім тостом скатерку забризкав.

Була жона. Тепер її нема.
Ще вчора "кавуни" дебелі гладив.
А може я очікую дарма
На рідини бурхливі водоспади?

Півроку жінці попик набридав,
Щодня зі служби в нашу хату човгав.
Тепер вона - монахиня! Свята!
Молитвами довбає вуха Бога.

Чимдужче горло стискує біда,
Шомполиком востаннє чищу дуло...
Аж чую - жінка двері хилита,
Кричить: - Пусти! Я з пекла повернулась!

Втираю їй заплаканий п'ятак,
Нагодував од пуза, як годиться.
Розказує: - Уранці - хлііб, вода,
Обід смачніший - хлібчик та водиця.

Вечеря - піст й до ранку молитвИ,
За ліжко - сукувата з дуба дошка.
Ти, чоловіче,- ледь не овдовів!
До трауру лишилось зовсім трошки.

Тепер я вдома! Слава Богу! Хух!
Не хочу жити на землі цій тінню!
В перину лада впала, наче пух,
Зібралася "молитись" без бікіні.

06.10.2018р.

Казус

Без крапельки тепла - усе життя!
Нема любові - тільки стиглі вірші.
Нещасним бідакам я не суддя,
Окремо долю кожен власну пише.

Геть макіяж легкий,гідропірит,
Коштовне зі смарагдами намисто!
Томи феміністичної мури
Турбують буркітливих суфражисток.

В мегер закриті лона на замки,
На чоловіка блимо люто кожна.
Але ж могло і бути навпаки -
Дітки, дбайливий муж, подружнє ложе.

Сімона, та що, наче, Бовуар,
Заповідала мавкам рівноправ'я.
А я знімаю з лади пеньюар,
Несу її, усміхнену, до раю.

Цілую жінку в звабини-вуста,
Спокуси змій торує шлях до пекла...
А, може, безнадійно я відстав?
Персистим дівам тра ломи та цегла?

Пишіть, колеги, вірші про любов,
Слідкуйте, щоб слова сплітались ловко.
Мені ж пора - жона зварила плов,
Наїмся каші й умощусь під боком.

07.10.2018р.

Гуде народець: "Слава! Га-га-га-а!",
Кликуша із трибуни щось балака...
Усоте на майдані балаган -
Три гетьмани ділити будуть шапку.

За спинами товпи шеренга псів
Пильнує, щоб не розповзлась зараза.
Ходи но, "демократії" вкуси!
Кинь пляшку із бензином із "Камаза".

Почубилися грошові мішки,
Рабів не поділили та державу.
Всипають порох нам у чубуки,
Укладують до рук штики іржаві.

Медійники наплескають бурди,
До сказу доведуть людину праці.
І буде люта січа. Бачу дим,
Палатимуть хати. Та не палаци...

Усе марота. Навіть ці слова -
Не виучив актор своєї ролі.
Печуть хохли кривавий коровай,
Здираючи шагрань своєї долі.

03.10.2018р.
Неживий

Сусід заплющив очі, дудлить пиво,
Тримає пляшку з пійлом у руці.
Навчити жити трупа - неможливо,
Та я упертюх - шарпаю мерців.

Співає люд, кохається, танцює,
Штурмує гори, рветься у політ..
А в мертв'яків роки прожито всує,
Торує спирт дорогу на той світ.

Лежить душа, на неї зирить пані,
Жахннулася! Від смороду - трясун!
Гидуючи, обходить калабаню,
А я мерця на сонечко несу.

Із пекла чудом виволік потроху,
Отруту чорну викачав усю.
Нарешті спас. Сьогодні служить Богу,
Торує пастві праведну стезю.

Іще одного з баговиння вирвав,
Створіння, наче, трохи ожило.
Зірвалося! І полетіло в прірву -
Нема поета. Наче й не було.

Але цей твір простий без антитези,
Рельність підло цапнула за карк:
Іде мужик - здоровий і тверезий,
Ув очі глянув - істиннй зомбак.

Від погляду його всихають ружі,
А де пройде - чорніє і бур'ян.
Чи народивсь таким, чи втратив душу...
Таких мерців боюся навіть я.

03.10.2018р.