Росте руїна. Падає Донбас.

Вмирають люди. Родяться каліки.
Наш простір опановують владики.

Колись казали, – все лікує час.
Але усе, що об’єднало нас
тепер так само рухнуло навіки.

Єднає доля, убиває зло.
Либонь добро і любить, і прощає,
аби душі нічого не було
якщо не в пеклі, то хоча б у раї.

Бо у душі ми – діти-малюки.
І наші ігри – бути залюбки
супроти маячні і показухи.
Якщо такі ми неугодні Духу,
то нащо це безсмертя на віки?

Воно і атеїсту не потрібне,
і вояку, і лівому совку,
і тим, mersi bocue, що на боку,
і то́му, що дурне, тому що бідне
і вічному Кощеєві подібне,
і тим, кому давно уже, – ку-ку.

                              10.2014

Нудистка (16+)

Оголена дівчина, вигнувши спинку,
Стоіть по коліна в воді,
А море ласкаве, за хвилькою хвилька,
Змива на пісочку сліди...

Оголеність дівчини, ніжно-цнотлива,
Приваблює погляд людей,
І поза її, соромливо-грайлива,
І зваба маленьких грудей,

І ніжки стрункі, і оголеність лона,
На спину волоссячко впало....
Неначе скорившись одвічним законам
Природа шедевр написала....

Стоїть і милується з власного тіла.
Всим видом показує, що
Лиш морю та сонцю віддатись хотіла б-
Юначе, тобі- ні за що!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470340
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 05.01.2014
автор: Сокольник

Коричнева пляма (дуже сучасна сюрреалістична байка)

Якось сімейка одна дуже мила
Дачку під ключ в передмісті купила.
Батько в міськраді провадив афери...
Гроші водились в корупціонера.

От вся сімейка за стіл посідала...
Дивляться- Боже! На стелі зростала
З кожною миттю коричнева пляма...
Від переляку скінчалася мама.

Що ж тут поробиш? ЇЇ поховали.
Тільки за стіл опісля посідали-
Пляма на стелі нова, як на грець!
Батьку настав з переляку капець...

Хлопчик- мажор залишився один.
Як же то житиму?- думає він-
З горя повішусь!- вірьовку узяв,
Та й на горище поліз, бо ж як знав-

Гак там на стелі міцнючий такий...
З горя повіситись- шлях не важкий.
Виліз, та чує- "мур-мур" у кутку.
Глянув- картину побачив таку-

Он на підлозі сидить кошеня.
Там воно... пісяє... кожного дня...
..... ..... ..... .....

Знаєм "гаранта" одного тепер,
Що від яйця якось мало не вмер.
Зведений згодом народом на пси,
Втік, загубивши червоні труси.

А на трусах тих коричневі плями...
Так і пішов... до чортячої мами...
То ж перед тим, як добряче злякатись,
Може, сходи з кошеням... прогулятись?


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491066
рубрика: Байка
дата поступления 08.04.2014
автор: Сокольник

Балакучі хомяки ( така собі цікава байка )

У одній країні милій-
Здогадайся сам, якій-
На прилавках раз з"явились
Балакучі хом"яки...
Та такі ж іще драйвові-
Що не скажеш, наче в сні-
Все незмінно, слово в слово,
Переказують мені...
Невідомо, як це стало,
Що слова у хом"яків
Трансформуючись, міняли
Те, що ти сказать хотів.
Якось дивно відтворилось-
З чиїсь легкої руки
Мова хазяїв змінилась
В виконанні хом"яків.
Згодом- хочеш, чи не хочеш,
А- скачи вже, бісів враже!-
Хом"яки собі белькочуть
Не своє, сусідське кажуть.
А під ту сусідську мову,
Що її не чуєш суть,
Інші тихо-хом"яково
Все несуть, несуть, несуть...
Не помітили, як сало,
Неприховане на горе,
Під шумок перетягали
До сусідів у комору.
Поки гнати їх на весну
Роздивилися, нажаль,
З балачками перенесли
До сусідів весь врожай.
Врешті-решт, як роздивились,
Почали до біса гнати-
Повтікали до сусідів,
Ще й грозяться покусати.
..... ..... ..... .....
То ж до того, як ви спати
Полягаєте на лавку,
Перш сходіть порозглядати,
Що з"явилось на прилавку.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490170
рубрика: Байка
дата поступления 04.04.2014
автор: Сокольник

                              І
Осінь пише образи крилаті
у далеких обріях землі.
Відлетіли перші журавлі
і останні зграї винувато
в небесах курликають жалі.
В’януть коси білої берези
і жовтіє вересневий лик.
Жовтень ще до осені не звик.
П’яний вітер, вчора ще тверезий
шарудить у кучерях осик.
І журба не оминає краю.
Ронять сльози ще скупі дощі.
Щедра осінь роздає плащі.
Перша фаза битви з урожаєм
виграна коржами у печі.
Літні діти неймовірно щирі
до якоїсь гавані летять
мріями із осені у вирій,
із любов’ю до життя і миру
носяться ключами лебедят.

                              ІІ
Цього року осінь партизанить.
Багрянцем умились шахтарі.
Виють «гради» і у серце ранить
ранніми ракетами зорі.
Осінь і наліво, і направо
роздає граблі і рогачі.
Наступає на граблі держава,
рогачами б’ються діячі.
Осінь червоніє, що свободу
продають Росії по рублю,
що беззуба лірика бомонду
заглядає в зуби москалю.
Із-за тину зиркають сусіди,
ласі на скоромне і чуже
упритиск до горла із ножем,
і конем це лихо не об’їдеш,
як сюди повадилось уже.
Не пускає осінь у Європу.
Грається «містралями» Париж.
Під фанеру танці, – опа-опа,
а у голові, – шумєл камиш.
Ми ще уповаємо на осінь,
бо надії іншої нема.
То війна, а то зима на носі.
Так і сяк – і холод, і пітьма.
Впали роси на жита. І осінь
ронить самоцвіти у покоси
на кривавій нічиїй межі.
Стерні покололи босі ноги
біженцям. І зчовгані пороги
оббивають найманці чужі.

                              09.2014

Були ви синьо-білі і червоні.
Є й інші марки якості людей.
Made in Ukraine – це гнані і голодні,
і сироти, й убиті у полоні,
і матері похованих дітей.

Донбаська карта мічена, та бита.
Крові хотіли? Нате полину.
Хотіли бути ближче до корита
і годувати мафію бандита?
Обрали владу. Вибрали війну.

Немає влади. Вас чогось навчили?
Такі ж і хитромудрі і дурні.
Хотіли Рашу? Риєте могили.
Хотіли брата? Маєте дурило
і будете глаголити одні.

Оце і все: і музика, й програма,
і маршируйте під убогу гаму,
глаго́ляйте на всю губу і рот.

Ходіть тузами. Обирайте даму.
Та не спішіть, коли вперед ногами
вас «от ворот» чекає поворот.

                              10.2014

… промінчик сонця скоса
на долівці…
та й на столі
маліє
потрошки
тане-тане…

німа спокуса -
листок багряний
на тарілці -
бУла…
і срібні ложки
та… золота монета…
і на вечерю пані Осінь
уже прибула
боса…
та вже не та
що колись бУла
і не у гості -
вже непоступлива та вперта -
лягла на стіл оферта…

холоднО-сіра просинь
майнула
тривожним тремом…
наповнивши кімнату
млосним щемом…
а тьмяним світлом
марева-софіти
сяйнули…
а примари ночі
бабиного літа
басом гукнули:
що - нудиш світом…
у сяйві сцени?
і вдавши усміх чемно
мов би судді
вже лагідно... сказали:
годі лякатися
та ховатися
в нюансах словоблуддя!
28. 09.2014

               Я не поет, а лише плагіатор
               задивленої в містику душі.
               Який не є, котуємось – аматор.
               А переіменують, – агітатор,
               то й що мені? З калюжі, чи з межі –
               у задзеркаллі все одно чужі.
І за віки об’єм їх не обняти.
Ленініана місії усіх
героїв із ідеями святих.
І всі – отці російських демократій.
І годі їх усіх порахувати –
не вистачає ані рук, ні ніг.
               Лютує, шаленіє пропаганда
               аматора дзюдо і карате.
               Але і є реакція на те –
               це наша самопоміч і громада.
               Ой, дусається* Раша безпощадна
               на юне, і нове, і золоте.
І на Мазепу дується вселенська.
І за Бандеру ще ідуть бої.
Віссаріони** гнівають Шевченка.
О любі Добролюбови мої,
є воля, є! Але така куценька,
що і не видно милої її.
               Чи може бути воля у худоби?
               Вона була і є у козаків.
               А їм відомо ще споконвіків:
               простори завойовують нероби,
               як нині кацапня низької проби,
               аби доїти нації рабів.
Вона й своє перевела нінащо.
А нині суне носа у чужі
корита. Перемоги – міражі.
Сама себе укоськає, ледащо,
латаючи останні рубежі,
але і їй уже не буде краще.
               Їй і самій огидні байстрюки,
               манкурти, яничари, охлократи,
               не відаючі, де є їхня мати...
Весна минула. Де бойовики,
готові безоплатно все-таки
за неї, окаянну, воювати?

                              09.2014

Сторінку переглянули сто тисяч
Разів. Ого! Подяка - читачу!
О, зазирнути б кожному у вічі
І запитати: "How do you do?"

Цікавлюся не жартома, а справді,
Чи вам до шмиги, що у мене є -
Бо я і сам, колись до слова спраглий,
Тепер пишу - і як воно моє?..

Прокоментуйте - звісно, як є змога,
І поділіться враженням про вірш,
І не судіть тоді занадто строго -
Мовляв, не бачили ще вірша гірш!..

Бо я пишу, як біль тривожить душу,
Коли у грудях пазури скребуть,
Коли й не хочу - та писати мушу...
А, може, й кину це коли-небудь...


22.09.2014

КаПе. Капе(ць!) мені наснився, а прозорий…,
неначе тільки вимите вікно.
А ще такий високий і здоровий –
як не гляди, чистісінько Мурло.

Бере мене за лацкан і питає:
- Ну що, навчився просвітляти вірш?
А то дивися – рейтинги упали,
аби що-небудь не упало гірш.

За те, що-небудь, я боюся більше –
роблю обличчя, що усе гаразд.
За тебе напишу, кажу я вірша
і виставлю громаді на покАз.

Капе скривився: - Годі тріпотіти…
Не потерплю адептів я імли.
Ото ж лікуй затемнення у вірші
і пам’ятай, що разом сила ми.

Шаную рух – угору по спіралі,
поезії освоюю пласти.
Назад дивлюся – щось таки здолав я,
але КаПе ще мушу підтягти.

22.09.2014

Одна Гієна- "Круть і верть",
Підліш трусливого шакала,
"Свята та божа", ніби смерть,
Над тілом Лева завивала-

О горе, горе! Як болить!-
Не прислухАлись! Я ж казала-
Не можна спротиву чинить-
От бачите, що з Левом стало?

Сидів би тихо у кущах-
Не огризався на мисливців,
Все б тамував у серці страх-
Не згинув би. Живим лишився.

У зоопарку б тихо жив,
Поміж гієн й бридких шакалів.
Всім посміховиськом служив,
І пальці в нього всі б тикАли!..

З бридкої пащі линув гній,
Коли Гієна завивала.
Заслухалась на власний вий...
І тіло Лева розтерзала.
... ... ... ...
Коли країна у вогні-
Не слухай підлих "пацифістів".
Борись на смерть. Скажи їм- НІ!!!
Не слухай іх продажну пісню.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485551
рубрика: Байка
дата поступления 13.03.2014
автор: Сокольник

Під обгорточкою вроди
(Я не раз вже був закляк)
Демон лиха колобродить,
Лазить заздрості слимак.
І тоді краса зваблива,
Що була мов дивний гість,
Димом вицвілого дива
Безпардонно очі їсть.
А, бува, - простенько зовні,
Фішка моди не нова,
А душі комори повні
Ніжним спокоєм єства.

Хочеш, - пий краси водицю,
Ахай - охай повсякчас,
Чи ж душею зупинися
У ясі святих прикрас.

Жаль, не всім стає потуги
Межі визначити ці,
Ми ж бо долі тільки слуги,
Страв призначених - їдці.

20.09.14.

привид мрії тче безсоння
ніч вмикає світло дня
ловить сонце підвіконня
сито хрюкає свиня

по хребті розріз-щілина
я вкидаю щастя днів
свинко-глинко ти не винна
що із роду товстунів

ти стоїш на підвіконні
вже багато жирних літ
протираєш очі сонні
і чекаєш на обід

не вгамую я сьогодні
твій чудовий апетит
бачиш осінь дні холодні
і натхнення дефіцит

2014

Ну що? Гравець! Піде на дно Титанік?

    Ну, что, игрок, прошел урок…
        Тетяна Мілєвська

Ну, що, гравець, - все нанівець?
Минув урок - ціна печалі
байдуже… Досвід каже далі:
та не мели таких дурниць!

Лице пооране… питання “апріорі”
(ти ще й не був) уже неміряно стояло…
але… щоб ти не був – коли таке тобі бувало?
Говорить досвід: та ж в абсурднім морі,
і не малі
пливуть та йдуть на дно реальні кораблі!
13.09.2014 18/55
Тетяна Мілєвська

Ну, что, игрок

Ну, что, игрок, прошел урок -
Цена назначена печали
Тебе не впрок. Но твой порок:
Теперь уже не до деталей!

Морщинный тик. Когда-то крик
Ты не услышал и едва ли
На твой порог вираж дорог
В сочувствие тебе послали.
30/01/2014 17/41

Сів на лоні юності моєї
Бриз осінній мовчки на спочин,
Витягнув нев"янучі ідеї
Зі своїх золочених торбин.
На проміння сонячні розвішав
Крапельки свяченої води,
Щоб зростали з музикою вірші,
Наче саду райського плоди.
Заховав жалі в тумани ранні
І хандру в імлисту мряку теж,
Дав снагу на успіх у коханні,
На невдачу - в справі ворожнеч.
Все візьму від нього, як належне,
Хай за ним зима і все таке,
І мене направду не бентежить
Саду позолочення стрімке.

13.09.14

Офеліє, о німфо… Ач, друзяко,
наснилося таке у еро-сні:
що не торкни – усюди тепло, м’яко;
що не роби – то не почуєш «ні».

З тієї мари вік би не виходив.
Там стільки Муз, лишень би стало сил.
Із того сну магічної свободи
з’являється віслюк із двійком крил.

І ти – не ім’ярек, а Санчо Панса,
посібник у борні добра зі злом.
А далі – Дон Кіхот, а може, Данко.
Ну і з коханням, звісно, не облом.

Офеліє, о німфо… Ач, проспався.
Десь за вікном гуркоче потяг вдаль.
Але-парад і акт, що не удався.
Ти – не герой у п'єсі. А не жаль...

12.09.2014

нейронами нервами нИтками
заштопані органи мислення
приходять потвори із бИтками
двоїчного бітного числення

руками кінцівками цівками
будуємо риємо зводимо
окопи і доти з домівками
ворожі фортеці обходимо

ростемо уверх вертикалями
ховаємо мрії за обрії
померлих рубаємо шаблями
заради осанни історії

а потім утомлені славою
жінками обідом увагою
скріпляємо елі розвагою
і спати рушаємо правою

08.09.2014

Ми з вами різні:
Нам поряд тісно, -
Небесне дійство
Увись гука.

Розмови кислі
На землю тиснуть
Дощем без мислі -
Одна вода.

05.09.2014

Є вічні народи. Є копії,
як демон і ангел зорі.
І знищити нас – це утопія.
Росія не вища, допоки є
наш пуп у найвищій горі.
               Літали й над нами супутники,
              носили і нас кораблі,
               та правили нами безпутники,
               являлись незвані і тут таки
               щезали, як таті, в імлі.
Були і таланти брехливості,
та й досі ще є, як на гріх
намісники нашою милістю,
що рівень своєї значимості
поставили вище усіх.
               Уїлись у серце опричники,
               що хочуть крові, як ропи,
               і їхні таємні поплічники,
               свої православні язичники:
               усякі попи і пупи.
У небі робили окраїну
з руків’я земної осі.
               І пупом рекли себе каїни.
А без України нема її –
Росії у межах Русі.
               Нема і не буде, – ату її! –
               замішаної на крові́
               у Чуді, у Мері, Москві –
то п’яної і непробудної,
то надто високо заблудлої,
як лисина на голові.

                              09.2014

Я заночую в Музи нині,
На нот подушечці засну...
Люблю лягти на половинну,
Хоч можу і на четвертну.

Щемливі лоскоти гармоній
Нехай присняться уночі,
Щоб зранку вирієм з долоні
Скрипічні злинули ключі,

І стрепенулись душ хмарини
У вишині органних гам,
І все, що є святе в людини,
Жива осяяла снага.

Good bye, unwashed our Russia,
країна хамів і рабів.
Ніколи не була ти наша,
а відтепер і поготів.
               Травись добутим нашим газом,
               давись украденим баблом,
               але не сподівайся разом
               ні в Києві, ні «за бугром»
               сидіти за одним столом.
Конай, тюрма усіх народів,
колос на глиняних ногах.
Як чорна притча на устах,
упадеш каменем у воду
і перетворишся у прах.
               Прощайте, блазні навіжені,
               і ти, утопія на сцені,
               невиліковна як більмо,
               і на захопленій арені
               найбільше світове гальмо.
Умита кров’ю молодою,
доточуєш свої роки,
але у чаді параної
твої месії і ізгої
прокляті будуть на віки.
               Хамелеони із Росії,
               не порятує мімікрія
               продажних душ подвійне дно.
Уражена, як язва світу,
твоя годована еліта
на ладан дихає давно.

                              08. 2014

Іду, бреду, буває – спотикаюсь,
та огріхів дороги не ганю.
За ті баюри перед віком каюсь,
б'ючи поклони шостому коню.

Мільйони доль заучено топтали
спокусами устелені путі
і часто-густо в ями потрапляли,
бо мали ноги, звісно, не святі.

Як і усі, я дибаю у далі.
Хай жалощі беруть мене в кільце,
у душу не пускаю я печалі,
від втоми утираю лиш лице.

Як довго дріботіти ще? Не знаю.
Та дбаю за дорогу, як мету,
бо дару передбачення не маю,
коли і що зупинить цю ходу.

Отож іду – з надією, без неї.
Волію не шукати вищу суть.
Летять у небо чорні скарабеї
і воскресіння сонячне несуть.

2014

Кому потрібна ця війна?
Хіба не вбий – не актуально?
Та має силу сатана –
безумну силу, не моральну.

Давно – мізерне і низьке…
закомплексоване дитинство.
Тепер – цинічне і слизьке…
доросле і огидне свинство.

Лжу хрюкає на цілий світ.
Дивись, громадо, – чисте рило,
і тишком риє чужий пліт.
За тином щедро уродило.

В чужий город, в чуже життя,
з уставом права «хто сильніше»,
несе усякого сміття
і кожен день усе рясніше.

Тих посіпак – орда і рать.
На троні свинка – командором.
Кому біда, їй – благодать
зі всім її кнурячим двором.

Така ось видиться дурня…
А що город? Було б до столу,
якби не хижа та свиня,
а ще щурі зі свого роду.

29/08/2014

чи запізно у небо до раю
чи зарано у пекло до зла
на чеснотах душі погадаю
і можливо вгадаю хто зна
а утім не удячна то справа
своїх плюсів і мінусів рать
шикувати і зліва і справа
як гріхи і святу благодать
хто відсіє лукаве й сумлінне
може той що усюди й ніде
він поділить на вічне і тлінне
все живе заодно і мене

28/08/2014

Пихатий генерале, як живеш?
Я вчителька, що того хлопця вчила,
В якого свіжовирита могила,
В яку ти і сльозинки не проллєш...
Бо що для тебе сльози матерів,
Хлоп`ята, що ішли "живцем на міни"...
Тих броників хватало половини
Аби ти свій мільйончик заробив...
Жорстокий генерале, як ти міг
На нари запроторити хлоп`яток.
Що п`ятий місяць вчились воювати
Без сну і їжі, падаючи з ніг...
Вітання ще від сивих матерів
Тих пацанів, яких ти підло зрадив,
Яких дотла чужі палили гради,
Бо ціль по них хтось все-таки навів...
Пихатий генерале, зручно так
В тоновано_броньованій машині...
У сина твого очі також сині,
І спить він, як і той, мабуть, навспак?..
Ти знаєш, що у кожному селі
Тепер щодня чекають похоронок?..
Ти вміло прикриваєшся законом,
Що не проб`ють ні кулі, ні жалі...
Як найманець на цій святій землі...

19.08. 2014

спить Центральна і Західна, вже й позіхає Схід
сплять вояки, цивільні, колодязь та самокат
спала б я собі також, та горе – не спить мій кіт
він стрибає як слон по мені уперед-назад

ці коти, я скажу вам, потвори вони з потвор
і не треба зважати на мімімішність облудну
бо створіння котиське - насправді дряпучий Тор
і воює із людством створіння це препаскудно
умикає перпертум мобільний мявкучий мотор
коли спати вляглися усі культурні люди

спить Гавана, диван, спить москаль й маленький москіт
навіть мишка комп'ютерна й та задрімала наче
та не спить мій страшний, ненормальний тварюко-кіт
він немов дурнуватий стрибає собі і скаче

я клянуся - в той день чи в ту ніч як терпцю капець
як урветься терпець і буде мені до сраки
що котів нам із космосу поприсилав отець
для нірвани. - Я плюну й куплю таки собаку!

2014

Ей ти, мужичок під моїм вікном,
Йди на війну і там кохай її до ранку,
А в мене небо над вікном,
Сльоза незрадна і незаймані світанки.

Ну що? Ти наслідив - то вже іди.
Он там гримить, туди спрямуй свою дорогу
І забирай свої слова,
Твої епітети мені тут ні до чого.

Так от, сусіде, зараз буде дощ,
Твої стежки слизькі, мої стежки незримі,
Та, зрештою, я дякую тобі,
Це знову сталось - ти штовхнув мене на рими.

Цей недовірш присвячую тобі,
.....а, може, краще я скажу так по-простому -
.....................................................................іди до..дому!

15/08/14

Ностальгию по городу Питер
Мне однажды внезапно вытер
Человек невысокого роста -
Снова Вова - ну, как же все просто.

На Литейном ни града ни бури,
Лишь моленья на главного гуру.

Ностальгия безумного. Серце
Хочет в город, который из детства.
В ночи белые до безумия,
В храмы гордые, как везувии.

На Литейном уж тишь и гладь,
Лишь не надо - кто виноват.

13.08.2014

Світає. І немає сну.
У одіялі грішно щулюсь.
Ось-ось і лірику утну,
аби ліниві усміхнулись.

Кому за чим, кому куди,
а я святкую потягушки.
І тут без порції води
не відірвати від подушки.

О, півень піє! О! Дует…
І на стіні кує зозуля,
неначе тут не я поет,
коли на черзі тема – муляр.

Але дотягну до семи.
Ще літо. Нічого втрачати,
а там уже і до зими
рукою тільки-но подати.

І хай радіє ка-цап-ня,
що я її не зачіпаю,
коли нічого, крім спання,
животворящого немає.

І хай не плачуть матері,
що їхні діти ще воюють,
і що сьогодні до зорі
когось із рідних не почують.

Угомоняться діячі,
а там уже і засвітає,
коли нічого уночі
на нервах
               терткою
                              не грає.

                              08.2014

коли би ви поглянули на мій сад на мій внутрішній лондон – побачили би славну компанію - маркіза де Сада, Жорж Санд і Хемінгвея з сушеною воблою
юного Маяковського ще не простріленого Лілічкіними кулями очима скляними її безлюбові любові а обіруч кованої фіртки кутики вуст Жуковського живуть окремо як кіт чи як притаманно коту на готовім
І там же жоржинами бальзамінами жінки у шампанському віці у капелюшках і з бульбашками на стеблах тремких
ще цілий загін маленьких та менших Принців приручених - вуха почищені, нігті підстрижені – все як треба
у тому саду жасмином бузком самшитом шиті стіни садові фігури живі й уміють дихати і коли гуляєте ви пастельно картинно буває у спину опівночі можуть пчихнути…буває
червоні омнібуси скриньками поштовими біжать перед домом – першими по новини й кутики вуст Жуковського мов коти на готовому муркочуть пухнасто повигинавши спини

Спини мене, діду
старезні твої хронографи чи цокають ще у рідких субстанціях часу?
спини мене, це життя почалось надто стрімко, воно недоречне штучне і передчасне
воно випереджує старших – не по сезону – достиглим плодам не місце в задусі цвітіння.
коли би ви поглянули на мій сад на мій внутрішній лондон – побачили би там лише горбаті тіні

Казав тобі учитель - вчи клавіатуру!
А ти цуралася тих благоговенних знань!
Тепер поглянь - транслітом пишеш з дуру,
Тепер не хочу чути жодних нарікань!

                           І
Заспіваймо пісню веселеньку
на такий-сякий євро-мотив, –
українців біля влади жменька,
та зате багато москалів.

Це є школа кожному відома,
у якій «розводять котенят».
Пацани усі сьогодні дома
і немає пари у дівчат.

Пощезали коміки царьові
і ніхто не застує ніде.
Лапоть Раші муляє до крові,
поки всі танцюють Пу-де-де.

Кавалери всі недоторка́ні,
кожен себе має за гуру,
і немає виходу у Ані,
як іти у радниці Петру.

Комуняку просять на гілляку
в парі з регіонами братів.
На Адама вішають собаку,
та немає кворуму катів.

Виступає Юда Сімонєнін
і у Рашу кличе на парад,
як учивсь у Каутського Лєнін, –
«кґок впіґёд і два назад».

Дама обирає кавалера.
Лицарі готові на дует
за одну годину до перерви –
шах назад і – в туалет.

Офіцери у своїй тарілці.
Та який упертий це народ!
Все тупцюють на одному місці –
мат вперед і – поворот.

Тушка з б’юстом, топайте до танцю.
Це не – Будьмо! Гей! І – на парад.
Кожній дамі буде по обранцю,
поки розтудитвою назад.

Спікер каже, – не вертіть кормою,
ви не бригантини на ходу.
У Росію – рано чередою,
я вас у Європу поведу.

Це є бурса Раші у параші,
у якої все собі на зло.
Тут сидять за інтереси наші
і пакують «общеє бабло».

Найпалкіші коміки-артисти –
телешоу зір і поетес,
мародери і авантюристи
мають меркантильний інтерес.

Ангеліна і Genosse Putia
із Оландом п’ють на брудершафт
за Європу і її майбутнє
у прицілі із ракетних шахт.

Вова й Міха скачуть опа-опа,
клацають зубами мегафон.
Слухає Америка-Європа
на каналах Рашії шансон.

Лаврик, Зюга, Жира і Матрьоха,
не робіте Таврії фасад.
Ваші банди поріділи трохи –
ні вперед, ані назад.

Вітя перший топає у Сочі,
поки Україна не Ростов.
І йому там повилазять очі,
поки у Гаагу не готов.

Вітя другий бігає за друга,
бо у нього місія така.
Поки Петю оберуть удруге,
треба научитись гопака.

Вітя третій, не бодай «свободу»
і на правий сектор не пеняй.
Всі танцюють ніби для народу,
тільки голоси давай-давай.

– Третій лишній, нє мутітє воду,
наче і у мерії пожар.
Поки Юля буде за свободу,
це ще не нокаут, а удар.

І не треба мафії радіти.
У офшорі їй життя не мед.
Не минає санкція бандита –
дві шаги наліво, і вперед.

Регіони, ваші інтереси
це останнє па у москалів.
Поки вам заплатять ваші пенси,
Юда енний в Ялту полетів.

Дами мліють, адже регіони
возять їм джигітів із Чечні,
а у Раші є нові закони –
газ – вперед, а Крим – ні-ні.

Азіати, поверніть державі
крадений бюджетик у суму.
Ви колись утопитесь у славі,
бо народ голодний – не Муму.

Все проходить. Все колись минає.
Кожен екс у гречку відходив.
Та коли «покріщення» немає,
він таки «счіслівий», щоб я жив.

Це є школа майже наодинці
бити окупантів-ворогів.
Невеличка жменька українців
тут екзаменує москалів.

                              2013-2014

Щоб роги суддя не побачив,
Як доказ, для справи потрібний,
Адепти кремлівської "качки"
Намолюють Уткіну німба.

Усе, що маю дорогого,
уже немає наяву,
та оживає дежавю
і уміщається в, – нічого,
коли питають, як живу.

Минуле – гріє,
завтра – лає,
сьогодні – спати не дає,
а пережите оминає
все більше, наче не моє.

Нікому діла до старого,
якому все: уже, – нічого,
як бистрина на мілині,
аби дожити до полудня,
а далі – прямо у майбутнє,
якщо без нього – на війні.


                              07.2014

Лікарко, як добре, що Ви є,
Хвилями здіймаються вже груди,
Серденько послухайте моє,
Як воно шалено битись буде.

Гляну на очей чарівний блиск,
Каре сяйво упаде з-під вії.
І відчую, як підскочить тиск,
Тіло затремтить і заніміє.

І раптово – ніжністю легка –
На чоло лягає розпашіле
Трепетна і лагідна рука,
Посмішка вуста торкає милі.

- Не хвилюйтесь, пацієнте, так!
Ох, палка і буйна Ви натура,
Бережіться у свої літа –
Піднялась у Вас температура.

- Полікуйте серце Ви моє,
Лікарко, уперше і востаннє,
Від усіх недуг вже ліки є,
Та немає ліків од кохання!

14.07.7522 р. (Від Трипілля) (2014)

І от

вже знаю все, що маю знати,
у вухах маю повно вати…
Закінчивши інтригу плести,
стаю перед порогом,
щоб порахунки звести
з Богом.

Хоча

… у вухах моїх повно вати,
й за щастя, знаю… промовчати
і, краще, позіхнути всує,
щоби забути, згодом,
хто я тут є і звідки родом…
Марудність ця того вартує.

То ж

за щастя буде замовчати
минулі перемоги й втрати
ранкової дороги…
Холодний місяць угорі
о тій нічній порі
уже мені наставив роги.

А

минулі усмішки й тривоги…
хай би собі за тим порогом
зійшли на дим…
І вітами тріпоче метафізична пальма,
перед тим
повідпускавши матеріальні гальма.

        1

І от

воно так легко… з Богом бути,
молитву змовити й забути…
лиш дух і тло… в одному полі
скінчивши, розпочати
там, де зело і граються на волі
веселі сонячні зайчата.

Хоча

Забути - значить бути,
не: пам’ятати і боятися заснути,
а знати: так вітер несе,
коли ти знаєш:
якщо не маєш -
то маєш усе.

Тож

ані боятися заснути,
ані хотіти повернутись…
волосся хвилювати вічно будеш
тепленько-вільним вітру дмухом
й легким пташиним пухом
лягати на жіночі груди.

А

хотіти повернутись? - іншим боком.
На світ дивитися? - не оком,
як куля прошиває порожнечу –
летить в нікуди, не завдавши ран…
її знайдуть, забувши ворожнечу,
просвердлять дірку – зроблять талісман.


        2


І от

вже бачиться не оком,
не вухом чути – ненароком,
одної миті – миті всі нараз,
мов крона вишептала листям
всі нещасливі хвильки щастя
у гаразд.

Хоча,

хоча… Усе нароком!..
Колись твердим-важким був кроком
той лет легкий,
а порухи – повільний та швидкий,
смішний, спогордий…
тепер усе в єдиній торбі.

Тож

таки нароком торбу повню -
летку, діряву… вітра повну, -
лиш тремом тіней – звуків - кольорів,
аби світив мінився та бринів
той схоластичний вічний простір,
мов легким сміхом милих гостей.

А-а-а!

Зробились вітром мої руки,
Усі слова зійшли на звуки,
а мокрі камінці
на сяйні промінці
услід ранковому туману…
О! Бачу Божу манну!

12.07.2014 р.

        3

*************


За життя треба триматись -

Особливо,

Коли маєш ціль -

Боротись і боротись...

Не давай собі поблажки -

Твердість поспіль...

До своєї цілі -

Прагнення

Необхідне,

Як стремління...

До неї треба:

- Бігти,

- Йти,

- Повзти...

І навіть,

Коли вже не можеш

Стояти -

Тоді,

Хоть,

Лежати,

В напрямі її -

Щоби твердість

В переконанні мати,

Що вірні твої

Дії...
------------------------------------
2012; PARIS (Alesia)
-----------------------------------

Чи є таке, що кожному належить?
Все нічиє розвіють небеса.
А не твоє тобі – це вічна нежить,
як алергія і тяжка яса.

Ось – Україна, а осьо – Росія.
А їй «усё» Господь подарував?
І досі ще «регоче Борислав»,
як висмоктала наше ця повія,
перетворивши надра на анклав.

Оно – кіно, а ондечки – і преса,
і радіо, і телеопопса...
Але чиї у Раші інтереси?
Дивіться «Ліквідацію» Одеси
і буде вам дешева ковбаса.

...............................................
Якщо на волі не навчився жити
і все життя у вічній боротьбі,
щоб виїхати на чужім горбі,
не зазіхай на іншими нажите.

Уламки від розбитого корита –
оце і все, що лишиться тобі.

                                             2013

Нам ніколи не бути коханцями:
Не прокинемось в ліжку уранці ми,

Обіймаючи одне одного.
В мене шансу немає жодного.

Ти ж бо мила, вродлива й тендітна -
Не для мене краса твоя квітне.

Не подам тобі каву у ліжко,
Щоб тихенько у вушко: "Лелітко...".

Не на мене твої чорні очі
Позирають грайливо й охоче.

Що ж я мучусь, не сплю ночами
І кохаю тебе до нестями?

Нам ніколи не бути коханими -
Я не вийшов своїми даними.

Ми не станемо навіть друзями:
Ти - успішна, а я - loser.


23.05.2014

Усякий має те, чого достоєн,
як он із мінометами бійці,
які ідуть туди, де їх Бетховен
чекає з камертоном у руці.

За «лунною» сонатою мантачки,
за рваними вибоїнами трас –
нам до Європи , як до неба
                                  рачки,
але і їй – далеко ще до нас.

До героїзму наших Мата Харі
і до контрибуційної весни,
до резидента, типу яничара,
і до свободи вибору війни.

І до Росії – у глибоку…
                                 Опа!
Ікається оскомина ковбас,
які нам завойовує Донбас.

І наче до пришестя чи потопу
нам зовсім недалеко до Європи,
але Європі,
                   поки,
                              не до нас.

                              16.05.14

А ви ніхто! І звуть вас бозна як!
Ви безіменне щось на світанковім небі,
А мислите, - це ж я, та ось, та післязавтра,
Чи знаєте, ви особиста травма
Моя, сусіда, навіть квітки в полі
Ви сам собі сказали б вже - доволі!
Бо ж не король, але вже досить голий.

01.05.2014

Слова ще є.
                         Поезії немає.
Іде весна, а пишеться, – війна,
якої у природі не буває...
I до людей у вікна заглядає
все те, що називалося «страна».

Її ім’я те саме, –
                             «тут бил Вова».
Автографами підлої душі
у наших душах воювало слово
усі віки.
               А ми – усе чужі.

Ця Вава стала рідною на Сході.
Злодії у законі їй свої.
У кожного написано на морді:
хабарники, державні бугаї.

А Russia вcе очікує на мощі.
Черговий раз поміняні чини.
Вован і Діма –
               на Червоній площі
наярюють міхами на гармошці
у фазі
               репетиції
                              війни.

Ідуть на діло за їду і тіло –
зашойгані опудала горил.
А їм, що дай –
               все на один копил.

Кому там ще поезії кортіло?
Ось написи кривавого дебіла
на поліційній мові:
                              «Я тут бил».

                              28.04.14

Зібралися запорожці
тай на тому світі,
подивитись, – цо то діють
їх онуків діти.

Та не тії, що водили
на турка та ляха,
а голота, що поклала
голови на плахи.

Із-за хмари добре видно
і луги, і хати,
а он де, як на долоні,
гуни-супостати.

– Ой, дивіться, пане-брате,
що се ся то стало?
Скільки тої московщини
у черзі по сало.

– Та ні, пане-отамане,
то землю покрила
або орда, або біда:
все – нечиста сила.

– Та вже бачу. На бунчуку –
біла костомаха.
Певно орда посунула
на турка чи ляха?

– Та ні. То є опінія
Гоги і Магоги.
Все рогате і хвостате –
за наші пороги.
Все їй хочеться утяти
під свою корону,
що раніше було наше
від Сяну до Дону.

– А мо’, іде з калачами
у гості до брата?
Може хоче імперія
всіх нагодувати?

– Нагодує. Удавишся
їхніми дарами.
Дике поле устелене
нашими тілами.
А від брата-бусурмана
добра не діждемо.
Вони їдять чуже спільно,
а своє окремо.

– А де би це та Європа,
що нас шанувала?
Не далеко і до бойні.
Чи їй цього мало?

– Нема чого надіятись
на чужі галери.
Туди треба Наливайка,
Гонту і Бандеру.

Приснилося – проснемося
і пора настане...

Із-за хмари чути голос
батька-отамана:

– Хай ще за́світ запорожці
коней запрягають.
Та візьміть небесну сотню,
ці не підкачають.

                              17.04.14

А узяти збороти, здолати…
(особистісне)

…хоч намарне то є
крокування твоє
крізь чорнії діри
до чорної віри…
Бо твоє навпростець
враз зійде нанівець
на сіре
тло.
І думаєш, апріорі:
мандрівець білий,
немов е-не-ло,
що несе манірно
на чорнеє поле
білосніжне зело?!.

Ти ішов би ще й досі,
та понурий зануда філософ
поміж власну нудьгу та дрімоту
для усіх розтлумачив байдужо,
мовляв чорне – то сіре достоту,
але дуже і дуже, і дуже…
І найбільше, що зможеш, -
обмінятись у фейспантеоні
навзаєм кольоровими фото,
де ти білий на сірому фоні
чорного квадрата.

05. 04. 2014 р.
Худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).

Не знає молодість, що скоро
Промчать комоні літ баских
І плоть квітучу в тлінний порох
Розмиють немочі мазки.

Та не запитується фатум
Про неприємність знань гірких,
Бере життя, немов заплату,
Нещадним помахом руки.

І хай ми проти дум отих,
Що знати молодість не хоче, -
Приходить час, щоб хтось затих,
А хтось живий промовив: "Отче..."

02.04.14

келія наповнена магічною різьбою
колись тут голос бога обнімав
вірвався дикий вітер і з собою
в нормандські землі шлях він вікінгу проклав

святе письмо не зникло не відчахло
ідея тліла навіть в серці битв
рікою кров дала його начало
рікою люд наспівував молитв

ні індульгенція ні суд ні покаяння
не помогли молитву відібрати
не відьми заслужили на багаття
а ті "святі" дегенерати

ті що розколи церкви насвятили
і паству ханові дали
ті що безвір'я породили
щоб пожинали ми плоди

і ті "святі" в овечій шкурі
повчають й судять на показ
такий от сенс у цій мікстурі
от би господь простив той час

от би петрова їм сміливість
от би не гроші а слова
і християнська божа милість
промила б рани й зажила...

03.04.14

Ходімо до розквітлих абрикос,
Прекрасних, як щасливі наречені,
І на Весни рожево-білій сцені
Похмурість похоронимо й мороз.
Ходімо до розквітлих абрикос.

Ходімо до розквітлих абрикос,
Ходімо до жерделі, до жирголі,
Щоб музики послухати живої.
Не на показ ходімо, – на покос.


Де радощі ми пожинать почнемо,
Бо абрикоса схилить до нас небо.
Почнем солодкі слухати слова.
А потім яблунево і вишнево
Весна медово й доля заспіва.

Щоб щастя пташку в пахощах зустріть.
Журбу і жах жирголями загоїм,
Читатиметься майбуття запоєм,
Щоб навіть і найглибшою зимою
Серцям сіяли сонечка суцвіть.

Ходімо до розквітлих абрикос,
Щоб ескадрилья зоряна-бджолина
І доля нас не жалила – жаліла,
Бо покохав надовго і всерйоз.

Ходімо до розквітлих абрикос,
Прекрасних, як веселі наречені,
Щоб серце там тривожно-навіжене
І спокою, і світла напилось.
А добрим людям, гарним людям ось
Рецепт від Ескулапа-Авіцени:
Від всіх хвороб і бід всіх панацея –
Ходімо до розквітлих абрикос!

04.2011

Аби вона пішла,
потрібно, щоб прийшла,
а не стояла вічно…
на порозі.
Щоб - хоч – не хоч -
ти глянув їй ув очі
і не обтічно
натякнув “небозі”,
що вам не по дорозі,
що прийде час, авжеж,
ти сам прийдеш…
в її чертоги вічні.

Але… ж,
якби вона прийшла,
ну, ненароком,
ніби то у гості, на вихідні, -
тож… ти б їй говорив: що любиш і…
але… Насправді ж – ні!
… бо в тебе справи… дужим кроком,
нагально… на наступні дні…
і як упораєш, - то зразу ж!..

Але ж вона, зараза,
не дурна баба
і добре знає, що їй треба…

Та хай… маячить на порозі.
10. 03. 2014 р.

Побратались із Москвою.
Всесоюзний лад.
Ядерною булавою
замахнувся брат.

Жандармерія у дії.
Ось і козачки
із любимої Росії
з легкої руки.

Крайня хата ойкумени
у чужій землі.
Може це ще не до мене?
Ось і коники зелені
у моїм селі.

В «единение» ізгоїв
бавиться маля.
«Опупели» головою
гномики Кремля.

На окраїну країни
із усіх усюд
йде нашестя України –
Путьки, Жирики й Гоблі́ни
волю нам дають.

Умліває у запої
біля западні
геній тактики нової –
за дітьми! З передової
неокацапні.

Югославія? Звитяга...
Трупи наповал.
Це сценарії. Увага!
Їх очікує Гаага.
Ось і весь фінал.

....................................
Дорогі апологети
хворої рідні,
угадайте без поета, –
де поділися Судети –
німці записні?

Молоді місіонери
партії «совка»,
всі ви будете «бандери»
десь на Соловках.

Не пробачить дуче Раші
ваш пустий живіт,
Всі отримаєте здачі
і за Янекові дачі,
і за двадцять літ.

І підете за сумою
аж на Колиму.
Тільки «падшие герои»
будуть у Криму.

....................................
Не чекаючи спокути,
як настане час,
не забудьте пом’янути,
що казав Тарас.

                        09.03.14

Увага: твір містить ненормативну лексику


Січень місяць.
Йордань. Беркут землю гребе.

Ті довбають бруківку, А інші шукають належного й справного вектору.

Є оден.
В Межигір’ї сидить, і нічого його не їбе.
Дочекаєшся. Скоро прийдуть вони й по тебе,
Вже досвідчені хлопці з реального правого сектору.