Вуаль байдужості приховує слова:
-Ви є? І що? Мене для вас нема.
Волосся слів збирає у косу:
-Лиш я важлива. Я себе несу!

Що чоловіче вам, зрештою, речення -
раціо досвіду, зважене судження,
дотик до подиху духу латентного,
вічне питання бажання відчутного,
тембру мелодія, ждана прелюдія,
муки за вами нового Овідія?..
Чи, як завжди́, тільки словосполучення
для перекручення "Цезаре-Фідія"... (
:)

Собираем невещи. Айда и хрусть
Ощущабельной жизни наст.
Нарочитое время с тобой, и пусть
Наиграется и предаст.

Колокольчиком внутренним посерди -
Чем невидимей, тем родней.
В неуверенном воздухе посреди
Свет невыспавшихся огней.

Упрощение правил, парад пород,
Корни в если бы да кабы.
Умножающих рыб характерный ход
Зарастает собой хлебы.

Опца мир, где какая ни есть нога
Норовит не попасть в рагу.
Мир, скорее склонный к ага-ага,
Говорит нам агу-агу.

Все причины, рождённые неглиже,
Не шутя, поправляют грим,
Как актёры, не знающие уже,
Боком вылезти бы каким.


2012

То не хмари білі стрімко
Плинуть небом голубим, -
То чадять боги олімпу,
Із ротів пускають дим.
Байдикують до обіду,
Що їм труд, - вони боги!
Мають пійло, мають їдло,
Занепали й вороги.
П’ють нектар, мед поїдають,
Аж та темніє неба край,
На землі немає раю,
А у них – постійно рай.

Як димами оповило
Незахищену лазур,
Із небес тоді стосило
Обізвався Деміург.
Слів Його не розібрати,
Тільки грому грізний блиск,
А боги давай тікати,
Зойк лишаючи і писк.
Ой і бив їх непутящих,
Гнав за верби і стави,
Заховався хто у хащі,
Хто заліз до кропиви.
Я не знав їх поіменно
А що ліньки їхні - знав -
Є також у людських генах,
То собі науку взяв:


Як за лінь відповідати
Мають навіть і боги, -
Працювати треба, брате,
Не гамуючи снаги!

11.05.12

Хміль поцілунковий звітрів,
Жаги остигло сонце…
- Чому скажи, о краща з дів,
Хміль поцілунковий звітрів
І стали трелі солов’їв
Одним із тисячі хітів?
Можливо через стронцій
Хміль поцілунковий звітрів.

Напевно зміни вікові
І спад тестостерону
Вмертвляють струни ще живі.
Напевно зміни вікові
Рух пригальмовують крові
І щастя тріскає по шві,
І почуття холонуть.
Напевно зміни вікові .

Прийду до тебе, ангел мій,
І буду ще кохати,
По вінця сповнену надій.
Прийду тебе , ангел мій,
Інакше з’їсть зелений змій.
Ти тільки ласкою зігрій
Байдужу ауру простати...
Прийду до тебе, ангел мій
І буду ще кохати.

10.05.12

Ой на горі два дубки...
З пісні


Підтоптана ластата поетеса
Заманює Максима під поліг…
А меценат жонатий...
Макс Телесик
„По доброті душевній” допоміг!

Горпина розцвіла, поцілувала...
Багач дав кошти аж на вісім книг!
О, як вона інтимно промовляла
У передачі про родючість нив...
Читала диптих «Одаліска Макса»,
Кусала недостиглі колоски...
Вона не поведе його до РАГСу:
Багач - навтьоки полем, за дубки!

Її листи волають про Кохання,
А меценат стійкий – анічичирк!
Плекає огирів у білій стайні,
В його сімействі – пошанівок, мир...

Я співчуваю Сажотрус Горпині.
Купила їй духи, рододендрон…
Жалію спонсора пухку дружину:
Едіт лякає зойком телефон.
Селянка у містечко посилала
Старого свекра!
Повернувся дід.
Возив Горпині коропця, шмат сала...
„Не погашу ВОГОНЬ!” – привіз одвіт.

– Жадана жінка – то… підхмарна вежа…–
Cміється срібновусий дід Панас.

Горпино, схаменіться! Вашу стежку,
Вже оминають нявки, я, пегас...


2007-2012

Я пишУ, хоч серце каже: пИшу
І диктує вкотре свій мотив.
Знов зумів я упіймати тишу,
Ні гроша за це не заплатив.

Я пишу, чомусь все ближче – пИшу.
Суті цей не змінює значок.
Бо і так і так біліють вишні,
Так чи так все світить світлячок.

Я пишу, пишу і просто пИшу…
(Ніби півні чубляться слова.)
Йовнотанка листячко колише,
Закрутилась трішки голова.

Я пишу, але сьогодні – пИшу,
Цензор тут поріже пів-строфи.
Навіть як рядок без коми лишу,
Процензурить: то катастрофИ.

6 травня 2012

Усе завмерло навкруги.
Зіп*ялись в вікнах снайпери...
В їх лабіринтах думок дикі танці...
Вони замаскувались добре.
В чеканні ласо прядуть жертві сітки...
Час навчив терпіти удари під дих,
Від своїх рідних, далеких і близьких.
Знову ніч ятритиме рани,
Тулитися буде до моєї душі.
Вчуваю - горлиця десь озвалася...
Аж сам задрижав... - тире, тиша і крапка...
2012р.

Ти бачив небо?
Я там літала!
Рожеві мантри
У нім читала.
А ти у мрійнім
Побачив хмари…
Ще, правда, птаха...
А потім мудро
Сказав:
-На небо
дивитись
нудно

Cтоять у спогадах сумирно
Фігури вóскові минувшини.
Постава ярих днів - козирна -
З яскравим усміхом незрушеним.
Персона щастя молодого
З букетом руж існує радісно, -
Вона ситилась діалогом
З любов'ю так, а не по радіо.
Типаж поспілий звіт у теці
Тримає трохи недописаний,
Став зір відвертості купецьким,
А з ним на тімені - залисина.
Ще має бути у кімнаті
Дідуньо із ціпком старенький,
Та місце те ховає затінь, -
Живий ще син своєї неньки…

04.05.12

Пливу між лодій…
А єдваб словес
Бузково буяніє круг палітри…
Не знаючи прогрес це чи регрес,
Пливу – із Ліри у сузір’я Гідри…

Великий Віз скрипить:«Сядь…
Під...ве...зу…”.
Рись ошкіряється: "Ультрамарину б!".
Злетіла крізь ясмин і дерезу.
Екліптику пишу сімсоту днину…

У дощ благословив жаский Дракон.
Стовп іскор видихнув:
«Я – твій добродій!!!».

Ну як мені, ступивши на балкон,
Забути зблиски величавих лодій?



2007-2012

- Яке добро , що світло вам
Не відключає любий уряд, -
Всміхнувся лампочки вольфрам
З-під капелюха абажура…

29.04.12

Життя, мов день.
Бадьоре - зранку.
Опівдні - спека.
Смерк - в росі.
Опівніч - кави філіжанку.
Міцної.
І...бувайте всі.

Божився алкоголю
Громадянин:
- Сім поцілунків долі
За твій один!

1.

час пік перейшов
і намокла година
в піке підошов
цокотливу рутину

рутинне – старе
переварене в тлумі
сумбур-кабаре
на потрісканій гумі

2.

де вулична тля
смакота магазинна
де вікна не сплять –
вітряні субмарини

вражає пусте
що плететься відносно
воно відцвіте
без ознак медоносних

3.

перчать язики
лопотять сакраменти
чутки – ластівки
‘ні ку-ку’ – компліменти

прикутість росте
де збирається поле
магнітне з антен
і гострішає полюс

4.

з примхливих очей
холоднеча без здачі
прийми – запече
калатне і втлумачить

що більше за шарм
у кого плечі-скелі
де засув на ‘ша’ –
вартовий менестреля

5.

ковтками лате
а ребром недовіра
у слово круте
перебішене з жиру –

гуляй – не вступи
у баюру де-юре
гострись – не тупи
де вже випалив здуру

6.

хай небо тріщить
висипаються зорі
коли не болить –
то нема більше горя

стирайся мов тінь
і замилюйся спішно
інакше – "кранти"
нежиття несуміжність

27 Квітня 2012

Засвечен снов аргентум бром.
Тем перманентней, тем свободней
Вживайся заспанным нутром
В неприхотливое сегодня.

Нырни в эскиз дневных огней
Крутым сорокалетним профи.
А ну ex tempora отпей
Неистово горячий кофе.

Как ненадёжны все слова,
Как всё спонтанно и вдогонку.
Сегодня выглядит сперва:
Как гоголь-моголя воронка,

Как непролазный снежный ком
И заводной китайский идиш.
Из наступившего потом
Себя и роль свою ты видишь

С невыразимой глубиной,
Когда, остуженные как-то,
События поры иной
Тебе становятся постфактум.


2012

Телеприколісти друзі і їх улеслива щедрота...
- Ало, як до Вас звертатися?
Потрібно?.. - Дякую, ні, - є супутник особливого коду..
...Кохана мовчить - не відкриває ніжні вуста.
2012р.

Не верте мне - смотри!
Наслаждаясь рекламой продуктов декольте, шепчите: возьми...
Признаний хотите, хмельного дурмана?ъ
Обещаний отрада и смешная цена - жизни ...
2012г.

Знай, ніч... та – приходиться рідною місту, чужою – мені.
Вкладає борги в тютюнову залежність між пальці масні,
уклaдені буквою ‘V’-i, що до губ пришвартовують і
ще раз переходяться швом тіньово-міздровим по майні.
Врожайна колись для круп’є, вона по кишені не б’є.
То термін пришиє, то чарки заповнить хильнутий об’єм.
А кине поважно – поважність пихату з’їдає до сліз.
Ця ніч непомірна – відкрита в отриманні страху і віз
до гідного раю і раю, де богом – небажаний гість.
Розщирений щиро, він душу гризе, наче кість.
Повії проплачує цноту, а кров – її ліхтарям,
політику – місце і квоту, богемі – натхнення на грам.
Де куплене море тілесного щастя – купається час
розбитий на касти, на ставки і масті, на фас.
І все дістається – як мається... й легко лежить.
А в очі сміються – то вчать "хто на що заслужив".
Заражений сміхом, підкошений словом, як сніг
я враз відкидаюсь, мій сон прилипає до ніг.
Змальований з Босха новітнього міста портрет,
де з жерлом пивної зливається пекла сюжет,
в якому поети проціджують струни і лаври від муз,
в усміхеній правді купається мелено-хмелений глуз.
Там піняться нерви, біблійно виносяться з уст
дебошні концерти, горішково-чіпсовий хруст,
неторкані теми, несправджені мрії й потоп,
в якому не тонуть, а тануть Платон і Езоп.
Сонети шекспірні – дешеві, як вина в портах,
читають їх вірні у небо класичне без хмар.
Осушують чарку і світ прославляють нічий,
надуманий, мертвий, в якому ніщо не кричить,
ніщо не дзюрчить, не спинається легко, не йде,
а дихає світлом, яке ненароком впаде
на книжку, яку не відкриє ніколи ніхто,
бо там не живеться, на якір не став шапіто.
І холодно фарбі, яку накидає рядок,
безвихідно слову, мов дню залетілих жінок.
І хочеться вмерти ідеї – прокинутись знов
на місці – в колисці, в якій не вколише нам Бога вино,
на місці, в якому жде щастя неспите в пивній
на ніч, що приходиться рідною місту, чужою – мені.

19 Квітня 2012

Усі ми, любі друзі, українці!
Живемо в хаті з краю і любимо всі гроші!
Ми по за очі обісрать умільці,
А в очі завжди милі і хороші.

Шкода, що в нас такий менталітет:
Для друзів ставимо в колеса палки,
Начальству дружньо робимо мінєт,
А радитись біжим всі до гадалки.

Ми правду й справедливість маєм в сраці.
Й за шию душить жаба нас щоночі,
Коли плоди чужої бачим праці –
Бо від зусиль своїх постійно коле в боці.

Накапати, закласти ми умільці
І відкупитись можемо від всього,
Сам біс боїться бути з нами в спілці,
Бо крайнього ми завжди зробим його.

Усі ми, любі друзі, українці…..

Ну, що стоїш,ату, ату!
Гони, сьогодні ж гОни!
Які чудові мрійні лови.
А ти замкнув свою собаку!
Ну, що за диво-неборака.
Так сам за нього -ну, ату!
Сьогодні лОви!

01.16. 18.04.2011

Кто гений, тот и псих – сомнений быть не может.
Но по ночам меня догадка гложет:
У Ницше и меня симптомы схожи,
А это значит, что я гений тоже!

Здравствуй, тело моё, искорёженное войной.
У тебя не получится быть не мной.
Ну так будь хоть со мною, что ли.
О тебе уже столько бывало моих забот,
Что окстись, драгоценный ты мой живот,
Будь доволен.

Вот проснулся - а тело моё, как тут.
У меня тебя, слышь, со временем отберут.
До чего же в снегах и в зное
Ты, едва появившееся на свет,
Ты, рождённое шелестом двух комет,
Стало мною.

И черты, и чертоги твои - хороши.
Ты мне тихую песню сложи для души,
Покажи мне свои закоулки.
Ах ты тело моё, убывающее на треть,
Уплетающее, продолжающее стареть
Слишком гулко!

Я как будто в твоём, ты - в моём дому.
Лучше статуй бывавшее век тому,
Ты становишься хуже статуй.
Ты за старое взялось? А ну подъём!
Ты ни в чём, ты ни в чём и во всём, во всём
Виновато.

2012

у наивности нет
предела.
ах, наивное дерево
верит,
что весны уж прошла
половина:
заработало нынче
седины.

а тюльпан-то, тюльпан,
глупец,
щечку высунул,
м-о-л-о-д-е-ц!
и ожег, не прикрыл
лицо.
ах, смешно,
ну, ведь так смешно...

. . .
ты шагаешь по жизни смело?
нет предела наивных веры.

12.25. 15.04. 2012.

Встретятся ангел и женщина,
Та, что станет его половиной.
К вечному кругу Любви сердцами восходят они.
Им дано начать тот единственный путь,
Который предназначен судьбой...
2012г.

Мистецтво - старезний у шафі костюм,
Не дуже сьогодні доречний.
Одівши його, можна вийти на глум
Модерном сколочених течій.

Вдягає його сивий днями поет
І джинсові кпини пустошить, -
Нікчемна огуда крізь рупор суєт
Для нього, мов кашляння воші.

Ще є де-не-де щиросерді митці,
Над ними не царствує мода.
І буде їм славою наприкінці
Не сплямлений віянням одяг.


13.04.12

я тільки дим у пелюстках життя.
неначе біль, печаль, а вже нема.
ось радість і любов, та теж омана.
жар-птиці не бува: закрито,брама.

я тільки дим із кольорових смуг.
буває чорне, не життя без мук.

22.00. 12.04. 2012.

Набухли почки, стонет ливер,
по всем приметам скоро май
– I love you!
– Шо?
– Mon chér, mein Lieber…
– Моя твоя не панимай.

Живу у цей навколо лютий безум -
із грозами, морозами "к деньгам",
і щастям кіс, "хвильованих" маразмом,
що люрить, як криниця туго медом,
метеликом - і правнуком з Дніпром
скрипить укрАїнсько-по-русски у дурдом...

Несмотря на общедоступный вид,
Безрассудство прожитому не пара,
Бытие на обе ноги горчит,
Как любовь, дождавшаяся угара.

Мелких счастьиц недосчастливлен вор.
Перед ним экран до чего ж разлапист!
Норовят соткаться в один узор
Цепь поползновений и цепь предательств.

Закрывай глаза и лети, лети
(Ты - пилот в обнимку с ещё пилотом)
Где-нибудь уже-нибудь с девяти
Плавать ниже плинтуса, но с полётом.

Походя бывает и по второй.
Опыт успевают не все солдаты.
Весь, какой ни выплодится, - он твой,
Хоть и никакой, но весьма богатый.


2012

Всі пляшки – як на підбір,
Їх дизайн милує зір,
А наповнення – бальзам
Для душі і тіла нам.
Хтось уже залежним став?
«Мінздоров» попереджав…

Поряд з пляшкою в дует –
Пачка класних сигарет.
Кільцями пливе димок
Над примарністю думок.
Хтось букет хвороб дістав?
«Мінздоров» попереджав…

Не ложку цукру до води
і навіть не нектару до роси...
І не солодких слів...
І навіть не тобі –
і не проси!
Собі
хотів ...

Ой! Знаю, знаю!..
Хоч власну маю
солодку капельку вина
— підсолоди мені,
Тетяно, й собі
підсолоди сама,
і, мов у сутінках сова,
піймай... піймай...чого нема!
Якою би гіркою не була та суть –
солодкою буде та мить.
О-о-о! І заодно мені підсолодить...
2011

Ні не аркуш то, - укіс душі
Дожидає вибраного слова.

Ой, не надто в засіки спішіть,
Зерна , у яких іще полова.

Ні не строфи то, - твердий цілик.
- Коню з крильми, розори ділянку,

Серце бо рядочками болить,
Римою щемить безперестанку.

Проходжає нивою читач.
Той привітний , той злегенька хмурий.

Перший, - славно! Другий, - не партач!
Де де – факто тут, а де де – юре?


05.04.12

Чёрные полосы, белые -
Зебра обыденных дней.
Завтра - уж точно не сделаю
Чёй-то лихое над ней.

Пусть себе бегает, кружится,
Водит немалый приплод.
Ей чёрно-белая лужица
Пить полосато даёт.

Что-то сплошное - раёшное,
Очень сплошное - в аду.
Это ж моё полуношное -
В тютельку через одну.

Дуй в направлении правильном,
В средней недальности даль.
Слушайся Менделя с Дарвином
И презирай "Лореаль".

Были бы зря и в диковину
Пятна, подтёки, круги.
На тебе, зебра, морковину,
Шкуру мою - береги!


2011

Цвіте, буяє, квітне, в`яне.
Сумує, плаче і радіє,
Боїться, сміє і не сміє.
Турбується, буває злиться,
Надіється і веселиться,
Та все над догмами трясеться,
А інколи все мнеться, гнеться.
Занадто вперте, легковажне,
Буває, ну таке поважне,
А треба, щоб політ і мрія -
Тоді кохання і щасливі!

неотвратима словно тать
пришла суббота
в окошко скалилась Луна
вполоборота

и в черном вымокшем плаще
по влажным крышам
ходил Охотник но никто
его не слышал

а кто-то пел а кто-то ел
рассвета плесень
и ветер выл, уныл & зол,
и мракобесен.

Сплітаються в тризуб величні зорі,
Безмежними житами вкрився лан.
Чому у нас жита такі просторі,
А простори сердець поїла мла?

У нас є все: земля дощами вмита,
І сонце миру, й пісня солов'я,
У нас є казки, мудрістю налиті,
А мудрості нам так не вистача.

У нас верба є з листям пожовтілим,
Калина є з поламаним гіллям.
У нас є все: і люди збайдужілі,
Й надія є на крилах журавля!!!

Здравствуй, линейный, как на подносе,
Прошлого века потёртый рай.
Словно и славно бельё разносят,
Будто награды - разносят чай.

Снег полустанками неиспорчен.
С нежной тоской опуская в рот
Сыр пошехонский и соус "торчин",
Гложет попутчица бутерброд.

Милой в быту не моя подружка
Вовсе не прочь показаться мне.
Как тебе сны на чужих подушках,
Явственно видимые во сне?

В быль заоконную в лучшем виде
Местность сквозь пальчики утекла.
Там, куда все потихоньку выйдем, -
Внешний аквариум без тепла.

Там увеличивающийся голод
К смене пространства, где был таков.
Там, за реальным вокзалом, город,
Где ни попутчиц, ни проводников.


2011

Ростуть мої вірші на горах паперу.
Гладінню екрану армадою йдуть
У гавань очей, де сердець тихий берег
Чекає ліричних героїв з кают.

Живуть мої вірші у сайтів хоромах.
З колегами дружать, а з кимось і ні.
Забрав би їх звідти, та боязко, - вдома
Не вдасться усіх зберегти їх мені.

У збірочки храм я не в силі зібрати
Сумних і веселих своїх непосид.
Ще страшно, що сяде натхнення за ґрати
І втратять вони приворожливий вид.

27.03.12

В поцелуй запутался и пропал.
От неё и снова к ней - путь недлинный.
Сколько б ни развенчаный - идеал,
Сколько б раз ни ранена - всё невинна.
У неё в ногах - наизнанку крепость.
У неё на дне - запоздалый эпос.

Кто, и почему, и в кого пророс,
В снах определяется несомненно.
Зеркальце - античнейший парадокс.
Слушай, это ж сам ты глядишь из пены.
Девушка посмеивается из ребра,
Сердце выкарабкивается из бедра.

2011

Можно развеяться без следа
В самой невинной, сваляться с ней.
Книги? - Они витражи, слюда.
Всякий наш выдох - любой честней.

Щурься, и парься, и лебези -
И не получишь буквальных нот
Ты ни по чём, ни в какой связи
Там, где букварьная фраза прёт.

Вот уж из всех неслучайных встреч
Наидержавная. Вздорный нрав
Дошлых героев сойдёт им с плеч,
Автор своих не лишится прав.

Тут уже как себя ни стреножь,
Чтение - самый коварный Брут.
В книгах на каждой странице - ложь.
В книгах написанному - не врут.

2011

Из цикла "Большой слэм"


Вчера я встал не с той руки,
Вчера я был никак,
И хрюкотали селюки,
Как стая полежак.

Я помню разве что одно -
Был воздух свеж и чист,
Когда проник в моё окно
Сплошной неологист.

Он мне сказал: я ох, я ах,
Я ух, я о-го-го,
Я прихожу на всех парах
С изрядным ничего.

Он кленинист и неформал,
Во лбу - крутой экстрим,
И многих вдрызг очаровал
Он шлягрумом своим.

Ежевечерне на обед
Он жрёт по букварю.
А я ему, а я в ответ
"Спрячь шлягрум", говорю.

Вернись, откуда перелез,
И силы зря не трать,
Шоб шлягрумом наперевес,
Как языком, болтать.

Не то злокозненный кабир
Приснится и тебе!
А на трубе в глухой сортир
Сидели А и Б.

Коров пробило на хи-хи,
И колосился злак,
И хрюкотали селюки,
Как стая полежак.

2011

Мені начхати на людей,
які не розуміють нас.
Хочу послати всіх дітей,
що забирають ананас.
Удвох, коли цілуємось в траві,
коли шукаєш ти мурах,
що посилились в голові
і підло лазять по руках..
Хтось прийде, скаже:"Йдіть до нас".
Нам тут є добре і без вас.
Мені начхати на людей,
які не розуміють нас.
Всім їм начхати на дітей,
які жують свій ананас.

без чувств и надежды на радужный день
он снял с проводов отпечатки эмоций
проверил пароль загрузился везде
где видно его после выбора опций

не бегают глазки и ротик застыл
как будто сроднился судьбой с промокашкой
он вместо меня с тобою на 'ты'
в нём вижу себя всегда-улыбашкой

легко не пытаться казаться смешным
легко быть как он виртуально-открытым
в том доме из цифр умирает мой мим
от счастья на диске в заброшенных битах

22 Марта, 2012

Ловить Музу дні і ночі
Віршомаз завзятий.
Як Пегаса осідлає,
вилітає з хати

Й сидить в парку.
Жовтим листям Музу привлікає…
Комірник підсів до нього.
Поета питає:

-На якого біса пишеш
Ти свої куплети?
Яка користь? Вигляд маєш,
Що жертва дієти!
Ось я собі гроші маю
І стабільні дні.
Не пишу, а «сочіняю»
Тільки накладні!

-Оце добре, мій колего,
Кожному своє.
Кожен коваль Пегасика
Сам собі кує.
Хтось народиться творити,
Думати, писати.
А хтось шлунок компостити,
Потім – накладати.
Таки треба Музу кинуть
Й не писати вірші –
Стане гумусу в природі
Набагато більше!

Та й дивитись на процеси
Потрібно ізнизу…
Як з комори накладна
На свободу лізе!

І тоді світ без поетів
Коморою стане -
Скрізь одні комірники,
Навіть з обізяни...
Безумовно, так настануть
І стабільні дні,
Бо й кохання мусить бути
Лише в накладній.

Якби так світ розвивався
Запертий замком,
То й Бог був би не поетом,
А комірником!

ой, проспишь,
довольно спать родная...
успех - лишь понимание момента.
Бог смотрит на тебя
Здравствуй,улыбнись!
2012г.

Тіло ночі
має червоні-червоні губи
чорного кольору,
великі сині очі
чорного кольору…
і гострі білі зуби!

Золоті кульчики у вушках – дінь-дзінь!
Перли-коралі на шиї – блись…
Зелену травичку чорного кольору
прим’яло
і нетерпляче чекало,
щоб аж злились…
в кольорові емоції
відтінки усієї ночі.
2011

худ.Ярослав Саландяк

Золотоверхим Києвом я марю:
У снах блукаю банями церков…
Ще в поїзді Тебе я зачинаю
І тишу п’ю з Дніпра Твоїх долонь.
О Києве!
Моя Ти Вічна Мріє!
Мені Тебе так мало лиш на день!!!
Мені Тебе у Львові так бракує!
Та на Хрещатику бракує Тебе теж…
(Мені Тебе бракує
у Твоєму Храмі,
бракує в мові та піснях…
Тебе я, Києве сьогодні,
Розумію,
хоч соромно за Тебе – страх!).

О Києве!
Моя золотоверха Мріє!
Іду до Тебе я
по золотих стежках…
Та чи дійду, – не знаю
тільки
мені судився Ти, мабуть,
лиш в снах…

Мій суджений!
О Місто Кия!
Як Либідь, я Твоя сестра!
І доки мрію, я живу Тобою
А в Тобі не живу,
бо завжди наче не своя!
Мов вічний той двигун
з Тобою –
Кудись біжу
й сама не знаю як!..
О Києве! В Тобі часу так мало,
Щоб зупинитися і надивитися
Дніпра!..

О Києве! Як Лев до Тебе
Іду з левиним почуттям:
Несу до Тебе
Гордощі і силу
Й закохано шепочу я
Твоє Ім’я…
О Києве!..
Тебе, повір, я добре розумію…
Але чи Ти вже зрозумів
все те,
що зрозуміла
Я!?

P. S.
Ні, Львове, я Тебе не ображаю…
Для мене просто Ти – немов сім’я!
А Київ – вічний мій Коханець,
з яким так солодко
Втекти
В чуже життя!..
21.01.12

Если есть у жизни счёты, -
Счёты жизни непросты,
Всё вибрируют чего-то
После денной суеты.

Нам бы в тапок вставить ногу,
Загадать бы лёгкий сон.
Начался (и слава Богу)
Отопительный сезон.

Всякий стыд оставив в платьи,
Изомлела на корню
В чьих-то трепетных объятьях
Молодая инженю.

Свет свой льёт луна-индейка,
Как заправский сомелье.
Все закрылись по ячейкам,
На ночь - спрятались в белье.

Разлилась движеньем ловким
По окрестным крышам грусть.
Кроме стирки и готовки,
Ничему я не учусь.

Не хочу ни вверх, ни ниже.
Я не "против" и не "за".
Много лишнего я вижу -
И страшны мои глаза.


2011

Душа і розум, ручка і папір,
Снага і слово, зміст і міра.
Усе це є, та не вдається вірш, -
Тіснить буденна проза сіра.

Немає слова, міцно розум спить,
Надії душу ввись не манять,
Та вірш росте в одну - єдину мить,
Його окрилює кохання.

Воно - народжень всіх рушій.
Кохати, всі! Усі - мерщій!

09.03.12.