Обуяла, знаешь, до жизни жадь,
А байда расплещется без труда.
Кружевная Софья, устал я ждать,
Ты мне скажешь свое когда.

Погулял я по миру. Комцу мир!
Подойди, послушай - с хренком не съем! -
Вот тебя там, Софья, смешной кумир,
Нет совсем.

Сладко длятся дымы родных краев.
До чего ж я взмылен от тех европ!
Третий глаз мне высветил ёмаё
И от этой правды я стал циклоп.

По следам болото - князьки да знать, -
Залегло за окнами вдаль и вширь.
А слабо кайсацки в Иран скакать?
А потом волконски в Сибирь, в Сибирь?

Дорогая Софья, тебе смешно?
Всё, что сбылось, сбыто в последний раз.
Расплескала Нюшка пшено, пшено.
Знать, Петрушка дует на хлебный квас.

Попалились! Всем-таки нам к врачу.
Ведь на то и Чацкий - чадит, чадит.
Заскулит Молчалин - молчу-молчу,
Зарыдает Софья - уйди, бандит.

Вот поэт, растерзанный вдребадан,
Вот Москва - столица хваленых бед.
Вот когда в Саратов, а не в Иран,
Вот тогда и кончится Грибоед.

2011

Изображаем зверя в строчку:
Наш зверь перед природой чист.
Он априори одиночка,
Своей судьбы рецидивист.

Его предел - избыток пищи,
Его спасенье - плотный мех.
Такой сочувствия не ищет.
Иное дело - человек.

Доверив суетное блогу,
Стучась в очередной Сезам,
Он обращаться может к Богу,
К психологу или к друзьям.

Он тот, чья печень не остынет.
Правдивый самый лицедей,
Порой он чувствует в пустыне
Себя как бы среди людей.

От спортплощадок и до спален,
Чуть озаряется восток,
Он окружен, и неоставлен, -
И тем вернее одинок...

2011

Дорогá тепер заправка,
Ціни – безсоромні!
Ви купуйте , люди, авта,
А я куплю коні.

На гумових коліщатах
Драбиняк склепаю:
Чи поїду на дівчата,
Чи по ліс до гаю ,

Чи весною припряжу
Коні до орала
І гайда попри межу
Дряпати помалу.

Правда, коні сіно труть
День і ніч жвакають,
Навзамін кізяк кладуть
Наче крам з Китаю.

Та на це уваги я
Мало що звертаю,
Звик я сам і вся сім'я
До речей Китаю.

Лиш їх авто «Амулет»
Не куплю ніколи,
Краще коників дует
І люцерна в полі.

24.08.11.

Нам всегда был как-то родней и ближе
Санта Клаус, тот, под хмельком который.
Новый Год опять начался на Фиджи,
Но, быть может, весь не уйдет в оффшоры.

Расписного чуда ингредиенты
С каждым годом все щетильней и краше.
За высоким посвистом президента
Увязают в сладком надежды наши.

Беспредельны улицы. Наших судеб
Намело изрядную горсть в сугробы.
Выпьем боли, что ли, - как только люди, -
В сердце б не было пусто чтобы.

Но о боли - к слову, а в целом - счастье
Всех нас ловит прямо за рукавицы.
Вездесущей явью предлог раскрасьте
И айда за Шреком, кому не спится!

2011

Ох уж мне эта Мэри!
Вернее - попросту Машка с ближайшей станции.
У нее русые волосы разбросаны протуберанцами.
И вообще куча всякого стильного в Фотошопе.
И в прозрачных ее глазах
Не найти потери.
У нее вообще глаза - просто двери,
Более чем все оставшееся, остальное.
То ли (в следующий миг)
Ее волной набежавшей смоет,
То ли (со временем)
Станет она,
Будто обычная домохозяйка.
И сколько у нее в голове там глупостей? -
На-ка, пойди, узнай-ка.
Но скорее всего - только белое полотно.
На все случаи жизни -
Всего одно.
Уже как бы разостланное бесповоротно.
Смотри, не испачкайся, Маша,
Не мельтеши, садись.
Садись же, садись -
Тебе не идет быть потной...

2010

По вулиці, по довжелезній сцені,
Де гук перекупок та клопіт лайливих газет,
Шукаючи гроші у власній кишені,
Йшов напідпитку Маленький Поет.

Всміхався сонцю, ловив посмішки
Дебелих джул’єт, що нидіння плекали.
Через дорогу чорна кицька
Пробігла зненацька й авто поставали.

Знайшовши банкноту, пішов до базару
Маленький Поет, щоб випити пива.
Вірмени товклись біля свого товару,
А крамом була травневая злива.

Злива гвоздик, що барвились навколо
Калюжами відер, каструль та букетів.
Люди тинялись, купуючи кволо,
Мовчки злобились на спокій кашкетів.

Третій кухоль допив і п’яниці
Сповідь послухав про тещу ледачу,
А потім поплентався до дівиці,
Що мала незрозумілу вдачу.

Життя захмелений маршрут
Веде на кладовище.
Свої химерні вірші тут
Невтомна бабця пише.

Жорстоко в камені бринять
ЇЇ слова одверті,
Різниця дат - скупа ціна
За крові рух у серці.

В надії кожен кане вглиб
Глухонімих акустик,
Що дух із лона вічних скиб
Життя знов пагін пустить…

18.08.11.

Раптом… «засиропило» в повітрі,
Патока – рікою – та до рук…
А тривога – прапором на вістря!
Милостині жде брехні байстрюк…

Дозріває дзвоном без’язиким
Лоно в лузі злиднів-мідяків.
Сповіді - нестримні недоріки! –
Мало хто озвучити посмів…

Десь когось (на гріх!) поперло в гречку,
Хтось – на гріх! – ту гречку засівав…
Правди парадигма недоречна -
Там, де лицемірства повен став

Вийде з берегів очеретяних
Чи зміліє, показавши стид?..
Кат у кулаці затиснув пряник.
Жертва реготалася навзрид…

8.08.2011.

Статистика нищить картеччю
Романтики хмарочоси:
Он, стільки отих респондентів,
Упійманих в торбу ловців,
Зізнання дають недоречні,
Нашіптують, наче доноси,
Таємні здають документи,
І цифри складаються ці.

Статистика – мічена карта,
Підстава і просто падлянка;
Вона підрахує, прибреше,
Відніме, а потім додасть…
І всі зрозуміють – не варто
Коханій нести спозаранку
Черешень улюблених решето:
Не гай на романтику час!

І що там чекати, нарешті,
Коли набубнявіють верби,
На гіллі вербовім - троянди…
Ще мить – і уже розцвітуть!
Статистики твердять: по-перше,
Трояндами квітнуть не треба
Реальній вербовій принаді…
Незгодні хай рота заткнуть!

Статистика стогне безсило:
Розлучення вже, як весілля,
Їх скоро почнуть відзначати
Урочисто – тільки почни…
Зневіри устромлені вила
В «законні» весільні застілля!
Цнотливі і чисті курчата
Пропали ще тої весни…

На сполох гамселять учені
й пересічні пенсіонери.
Всі твердять: у пристрасті дуже
Короткий приречений шлях,
Бо звичка і побут, напевно,
Розчавлять, немов «бетеери»,
Тендітні романтики ружі…
Романтик змілів на очах!

Стоять на своєму затято:
Одружуйся, юнь, прагматично!
Звільнися від пристрасті вітру,
Вдягнувши шолом аж до брів…
Вже годі псувать результати -
Ті, вимучено-статистичні!

…Присіла за цифрами пристрасть.
Вербняк... пелюстками зацвів...

17.07.2011.

Гроші – солома,
Ціни – вогонь.
Близиться кома
Наша либонь…

12.08.11.

1.

Ще існую у світі, прожитім, описанім мною,
Провідчутім до нервів і до праглибин-прависот.
Журавлино над замком цей поклик веде за собою...
Як невипитий мед із небачених бджолами сот.

Чорноземна глибінь озивається піснею смерті,
Вже яку не боїшся, а дивно жалієш, як все.
У вселенськім Комп’ютері файли майбутнього стерті,
А минуле зосталось і ссе...

Літа сита печаль. Липень з глупим красивим обличчям.
На рибалці нічній я зловив собі цілий Дніпро,
Із якого мене голе небо пронизливо кличе,
А в деревах зелених осіння з’являється кров.

Дрочить шаблю сумну постмодерна бліда феміністка,
Що «начхала на все». Є лиш компік, вібратор і VIP…

Ця епоха – базар.
Ця епоха зі здобного тіста,
Що існує, допоки її воріженьки живі.

Я ж бо ворог також.
Хляю водку із вовчого сліду
І читаю думки придорожних повій і ялин.
Але батько мій тут не дожив до середини літа
І затих, як стихає поламаний грозами млин.


Я зостався іще,
Самогонно сумний і веселий.
Наче діри в кольчузі, до мене моргають зірки.

Але Всесвіт скрипить, як дитячі, гучні каруселі,
Бо не змазав його дід Юхим, що з війни без руки...

26 лип. 11.

2.

Інтерес до життя проминає, немов електричка.
Кисень білим вином прострумує у жили мої.
Але я іще є. І буття моє – імпульсна звичка.
Наді мною не хрест, поки що тільки Сонце стоїть.

Чорні шаблі доріг усе менше мене пригортають
І не так переймає подушка жіночих грудей.
Перепито сповна. Усього. Вже я падаю, наче літаю.
Громний зародок пісні у грудях неюно гуде.

І богема не кличе. Не манять іскристі Багами.
Зрозуміла весільна печаль скоморохів мені.
Із веселих чортів ми стаємо сумними богами...
Хтось воскресне.
Хтось ні.

Все те золото крові на зуб не візьмеш, як монету.
Сиву тінь цього злота малює крило на траві.

Логін мій та пароль будуть вічно гулять Інтернетом,
Наче думка про гріх у п’янючій моїй голові.

5 серп. 11.

Ностальгія зачинилася у шафі,
Визирає інколи з полиць,
Одягом з дешевих магазинів,
Ароматом вялених суниць.
Дивиться в дверей стару щілину,
Одяга китайський «От кутюр»
Мріє про любов свою єдину,
Ту, якій не роблять манікюр.
Де ще ви знайдете скільки лахів
як в її запиленій душі?
Бідна пані у старенькій шафі,
Ви її від молі просушіть.

Забавны свойства теплых тел,
Их зыбкая страда.
В тебя я камнем полетел
И канул без следа.

Я всё сорвал, что там цвело.
Без оглашенья прав,
Я был изрядный НЛО
И полуботискаф.

Я, было, выбился из сил
В среде среди акул.
Казалось мне, что я парил, -
Что, вместе с тем, тонул.

Всё завихрилось в итэдэ
Без признаков четы.
Я не оставил на тебе
Ни кляксы, ни черты.

Теперь в толпе подобных зай
Во весь твой стройный вид,
Что был здесь чудо-Николай, -
Ничто не говорит.

2010

Стегают арабские ливни
Наш непотопляемый нрав.
Еще мы предельно активны,
К пассивам заметно припав.

Еще под напором не высох
Среди запоздалых обнов
Глубокий и праведный список
Всех наших раскосых грехов.

Десятых, двадцатых скрижали?
С трудом пополняли мы их.
Вовсю на тридцатых гуляли
И мялись на сороковых.

И падал в глухую копилку
Проводок трехрядный помет.
И только Харон с молотилкой
Заставил вернуть подотчет!

Считайки большого полета,
В краю небывалых седин
Мы будем судимы по счету
Семьсот девяносто один.

Но полно! Ниспосланный свыше
Смотритель за нашей игрой,
Все стерпит и все-таки спишет
Четыреста сорок второй.

2010

Ти відійшла, мов сонце в сон багряний
За кучеряві буки і дуби,
Кропило небо смуток на поляни,
Чесали пір’я в нетрях яструби,
А я блукав ланами з горя п’яний,
Аж ціпеніло серце від тужби.
Якби ж то знав я горя прихід лютий,
Прощання б міг з тобою оминути.

Тебе півмісяць - золотий грабіжник -
Ув осіяння обгорнув своє,
Він виссав млість з обіймів наших ніжних
І в млу печалі любість нашу в’є .
Якби ж то ти мені була заміжня,
То не було би так , як зараз є…
Дивлюсь на мряки непогідну габу:
- О нащо ти послухала нахабу.

Чекаю ранку, наче воскресіння
Коли потрощить світло ночі тінь
І двері рипнуть у скорботних сінях
І вийде геть година потрясінь,
І ти, здолавши перепони тління,
Одягнеш душу в радісну теплінь…
Упала в яр важка нічна верета,
Ти знову повернулась до поета.

Митець давно уже не той -
Ні велет, ані Прометей...
І не античний він герой -
Бо ні Лаур, ні Галатей.


27.07.2011

Милым другом, приятным чтением
Я должен был сделаться.
Еще одним приключением
Для тебя. -
С завидным проникновением,
Не последним
В игре из многих.
Ах, что же было стесняться войти в историю?!
Слежаться в поло-плюмажную аллегорию?!
Транзитом -
Аж из Германии в Черногорию -
По московским найт-клубам
Бежали твои отроги.

Не все и всегда сбывается, тем не менее.
Не выцепить скоро
Такое, как я, растение.
Я должен был стать
Еще одним приключением,
Еще одним нераскрывшимся семафором...

2010

Рыдаешь словами-сливами...
да будь ты хоть афро-китайцем –
не станешь насильно счастливым:
в рай не утащишь за яйца.

2011

Привітно, елегантно, чарівливо
шовкові Ви мережили слова.
Душа любов’ю дякувала Вам
за зблиск надії і за віру в диво;
за мрію, що над буднями злітала.

…Як гірко повертатись до яви.
Я зачарована була. А Ви…
Навіщо Ви мене роз_чарували?!

2010

Только сяду посмотреть рекламу
На тебе! Включается кино.
Крутят и комедию, и драму,
Ну а мне ни грустно, ни смешно.

Для меня реклама – наслажденье,
Я с ней близко и давно знаком.
И мечтаю на работе целый день я,
Как её увижу вечерком.

Как терпеть такие неполадки?
Так обидно, что в глазах темно:
Чтоб увидеть новые прокладки
Надо пять минут смотреть кино.

Чтоб им синим пламенем гореть,
Не дают рекламу посмотреть! :)

Ой, літала зозуленька.
Літала, літала.
Потім сіла на калину
і їй заспівала.

Заспівала ,закувала
пр рідну Вкраїну.
Все калиноньку прохала:
- Прости за провину.

Підкидала своїх діток
в чужії гніздечка
і не чули вони з роду
рідного словечка.

Чужі мови тепер славлять,
на чужих співають.
Прости за те моїх діток,
що свою не знають.

Що як гості в краї цьому
й в землі, що родила.
То не їх провина в тому,
то я не навчила.

їм в дитинстві не співала
про тую дівчину,
що заради волі стала,
тобою, калино.

Ой літала зозуленька
літала , літала
із калини на калину
й діточок скликала

Відвага світиться в очах,
а м'язи - повні сили:
"Не забарюсь! Такі як я -
на мамонта ходили."
І хвацько підкрутивши вус -
козацьких рис окрасу, -
пішов мій милий... на базар,
по яловиче м'ясо.

2000

він говорив навпрочуд правильно
старосвітською мовою
яка залишилась напевно лиш в селах
забутих богом і картографами
де проростає духовність
як золотаво-блискучі соняхи
що пускають коріння в серцях і оселях
отож він побачив мене і промовив
чюєш ти вася ти хто откуда
курити маєш або які-та філки
сто років не чув я такої гутірки
сто років самотності
нарешті я вдома

Лиш в Україні - українцем
Я чуюсь, хоч би й без роботи,
І не піду служити німцям,
Бо хочу бути - патріотом...

Нехай мене беруть на кпини
І в гріш не ставлять, все - на краще,
Жупан хай знімуть і свитину -
Не піду звідси я нізащо

Ані в Європу, ані в Штати -
Люблю лише свою громаду,
Хай краще сяду я за ґрати -
Та не поїду в ту Канаду...

Я тут родився – тут і згину,
А спати можу - хоч у стайні,
Та не покину Батьківщину...
Проголосуймо? Одностайно...


06.07.2011

В галактиці кохання
Сіяє безліч зір.
Тривожать і дурманять
Вони бояну зір.
І у скафандрі серця
Душа летить увись,
На лоні піднебесся
Земного відректись,
Новітньої планети
Освоїти обліг,
Поеми і сонети
Укласти в збірки стіг,
Радіти спозарання,
Як вибухнуть сонцЯ
В галактиці кохання
На честь свого творця.

12.07.11.

Полно грезить! Пусть приходят сами
В занзибарно поэтичном Крыме
Лист бумажный накормлю словами -
Может, и не самыми крутыми.

Пусть он будет не скрижаль святая,
Не листок с забронзовевшей басней,
Но зато, как все здесь, опадая,
Равнодушной сплетней не угаснет.

Псевдодева с памятью короткой,
Не кривляйся, погляди, послушай:
Делят лавры скопом и в охотку
Жадные, оплавленные души.

А у нас гран-при в еще неспетом,
Крошечная пташка - юбер алес.
Мы и сами бавимся рассветом,
В щедрый лист бумаги превращаясь.

2010

Я послан сюда, как в атаку на зайцев.
Я знак им: внимание, стой.
Но есть ощущенье у зайцев-малайцев,
Что сам я немного косой.

Левей от шлагбаума, как около трапа,
Аж целый раскосый парад.
Нахально вструмляют матерые лапы,
На мыло судью - говорят...

Нелегкая заячья эта путина
Безбрежна и вместе, и врозь.
По соннику зайцы почти что невинны,
Пускай пробегают насквозь -

Пускай добегут эти зайцы, куда им
До - как им? - лесов им и рек!
А мы, дедмазайцы, прискорбно не знаем,
Где так бы и жил человек...

2010

Пам"ять зализує рани сердечні
Вірним і лагідним псом.
Тіло бажає у молодість втечі,
Дух - з ним не згоден цілком.
Різні з віків у них пріоритети:
Дух у майбутнє, а тіло – назад;
Неоднорідні щорічні бюджети
Й діапазони витрат.
Тіло вичерпує із портмонетки
Бувші свої гаразди,
Рідше на лоні природи й брюнетки
Звершує любі труди .
Дух же із Богом практично ровесник,
В нього нетлінні паї,
Золото й срібло у скрині небесній,
Членство в Господній сім’ї.
Чом же так часто ми нехтуєм духом,
Ніжимо плоть, догоджаємо їй,
Адже по ній пусто - голо і глухо,
Горбик землі і безкровний пирій.

07.07.11.

В океані очей твоїх шторм,
Б’ють об скелю життя рвучко габи,
Плив по ньому недавно лінкор,
А тепер лиш поквакують жаби.
Човник той, що ти не вберегла
Десь підчалив до іншого порту,
П’яний спів звідти «ла -ла - ла - ла»
Наче вуж обвиває аорту.
Перебуде і переболить,
Хвиль утишиться рвійна притуга
І згадаєш в негадану мить
Повний штиль і плавбу свого друга.
Він погляне на синю гладінь ,
І намочить у ній свої весла,
Ти лиш платтячко сонця одінь,
Щоб любов первозданна воскресла.

05.07.11.

Сладко-горька микстурочка,
жизнь_тире_корректура:
было «прелесть, какая дурочка!»,
стало «ужас, какая дура».

2011

Зі світла ореол зіткавши власноруч,
я простягла тобі прозорий символ віри.
Та здивувався ти: "Навіщо цей обруч,
холодний і важкий?"... Він був тобі не в міру.

2000(2011)

Я не цілувався ще ніколи
В літаку, в підводному човні.
А цілунки в джунглях африканських
Навіть і не снилися мені.

Я не спав із жінкою ніколи
На піску Єгипту, в Сомалі,
У стількох країнах, що на карті
Величезні й крихітно малі.

А гондоли, а індійські храми... –
Я не встиг ще мати й на меті.
Це ж мене ще стільки невідкритих
Таємниць чекає у житті.


2000

патріоти вкраїни люблять казати промови
патріоти вкраїни можуть не вивчити мови
патріоти вкраїни вдягнуті у вишиванки
патріоти вкраїни усім роздають обіця́нки
патріоти вкраїни носять значки синьо-жовті
патріоти вкраїни хва́ляться га́маном товстим
патріоти вкраїни із форбсом рахують мільйони
патріоти вкраїни легко обходять закони
патріоти вкраїни просяться в братню росію
патріоти вкраїни у нато потрапити мріють
патріоти вкраїни прагнуть до євросоюзу
патріоти вкраїни люблять наїстись від пуза
патріоти вкраїни їздять на мерсах шістсотих
патріоти вкраїни мають не вірте шість соток
патріоти вкраїни деколи пишуть і вірші
патріоти вкраїни маються коби не гірше


03.07.2011

Хотілося бути Есхілом, Вергілієм,
Шекспіром, Вольтером, да Вінчі…
Втішає одне: може, в спискові геніїв
згадали й мене – як «та інші».

2011

Минулий рік на бульбоплід
Скупим для мене видавсь,
То ж небагацько сковорід
Я всмажив, мов той злидень.
А нині вийшов на город -
Буяє картоплиння,
Жук де - не – де, - радій, Володь!, –
Інакша вже картина.
Нашкварить туку зо свині
Дружинонька кохана
І буде смажитись мені
Картопелька рум’яна .
Для українця другий хліб -
Поживна бараболя,
А ще часник, цибуля, кріп ,
І вже надійна доля.
Лише би дав мені Господь
Здоров’я, як і досі ,
І навернув на мій город
Благополучну осінь.

27.06.11.

Як надійде пора осіння
І сік землі доп’є коріння,
Я позолотою злечу
У непроглядне безгоміння.

Приляжу в трепетні отави
Без сповідання і відправи,
Під гриб зарошений землі
У сни закутаюсь ласкаві.

І білий сипатиме хміль,
Щоб одурити рідним біль
І гіркоту вини покрити,
Що призбиралась нізвідкіль.

Розстебнув я ґудзик перший -
Руки дрібно затряслись,
Але справу ту довершив -
І рука спускалась вниз

Відшукати другий, третій
І наступний (скільки їх?) –
Добре як, що ти не вперта
На дорозі до утіх.

Я і досі пам’ятаю
Про гарячу нашу хіть -
Як без ґудзиків до раю
Прямували ми за мить…


24.06.2011

лиш би, коханий, хотілося,
лиш би, коханий, моглось,
лиш би, коханий, у двері
не подзвонив би хтось!

Лиш би, цей хтось, подзвонивши
Більше не став дзвонить,
Нам би, коханий, протриматись
Ще коротесеньку мить!

Та тут знову дзвінки раз за разом,
А у мене тремтять вже ноги,
І хочеться крикнуть в екстазі:
"Вдома нема нікого!"

"Немає нікого вдома!
Чуєте, курви кляті!?"-
Що, важко, коханий, кохатися
У чужій, орендованій хаті?

В мене золото, а не дружина,
Ій ціни нема в базарний день!
Випадає з рота картоплина
В неї по дванадцять раз за день!

Як ото, бува, ковтаю слину,-
Бо ж так зголоднів, що ого-го-го!
У дружини з рота картоплину
Вийняв, з"їв - ото лиш і всього.

Я тепер не маю із харчами,
Ні проблем ніяких, ні турбот!
Як захочу їсти - зву кохану,
А у неї вже картоплі повен рот!

А як вільна випада хвилина,
Ми з дружиною формуєм капітал:
В неї з рота випадає картоплина,
Я ж її в мішок - і у підвал!

Буде взимку їсти що і пити!
Не страшні глобальних цін стрибки!
Я лише боюсь, щоб про дружину
Колорадські не дізналися жуки!

Віршник Володимир
Жерстю покрівлю крив.
Три дні ані рими, -
Лати, цвяхи, крокви.
А нині до слова
Взявся завзято він,
Муза його знову
Нюхає кокаїн.

...Ще подивує містові невдячному.
В сумирну Смірну повернувсь.Додому.
Нелегко жити між людей незрячому,
Та іноді ще важче не глухому.
А він співав! І линув спів етером
Понад віки - натхненно і крилато.
Потрібно народитися Гомером,
Щоб так любити світ, і так співати!
...Божественно бриніла "Іліада".
Бездомний старець лагідно і сумно
Дивився в очі рідної Еллади,
Перебирав наосліп слова струни.
Душа Співця формінгою* звучала...
Аж вигулькнув один - Зоїл Зоїлом.
(Чи талану сутязі бракувало?
Чи ще якась там їдь його заїла?)
Це ж треба - учепитися гієною
У світлоносний хист, у пісню генія!
(Чи мстою одержимий був таємною?
Чи сам од себе вже не мав спасенія?)
Воно ж нескладно - скривдити Поета
(Ні, щоб собі щось гарне сотворити!)
Вибльовує таких і досі Лета,
Не здатна їх злобу перетравити.
Ну, що ж... Співця обов'язок і право -
Не зневажати заздрісних і ницих.
Гомера Слово - на Олімпі слави.
А злість Зоїла - притча во язицех.
...Нема Еллади. Йде новітня ера.
Лише б поети не ламали крила, -
Аби тягнулись до висот Гомера.
Аби не опускались до Зоїла.

2008

Почти за здорово живёте
Бывает страсть, бывает спесь.
Лишь ах, - и женщина в полёте,
Но кухня - тоже где-то здесь.

По обе стороны медали
Небесный блюз, телесный груз.
Предусмотрительность в деталях,
С невольной сумочкой союз.

В бочонке счастья ложка грусти
На полновесный миллион,
Рыбёшки снов, ужи предчувствий,
Больших желаний махаон.

Незаживающая рана,
Переходящий в миражи
Подкожный принцип океана
С густыми плавнями души.

2011

Вже жайвір сонячні бемолі
Розклав на нотний стан весни.
Нуртує хліб в утробі поля,
Мов світ йому у ній тісний.

Дбайливо вітер ниву пестить, -
Грядущу матінку куті,
Здіймає з неба сонця перстень
Для наймилішої в житті.

Та ближчим часом прийдуть люди,
Полишать з милої стерню,
У скирту стягнуть звідусюди
На корм корові і коню.


Чудова лірика кохання,
А люди прозою життя
Не раз її святу поганять
Без крихти жалю й співчуття.

18.06.11.

Взявся дощ до ремонту –
Шпари ліпити землі.
Тучі брав з горизонту,
М'яв їх до мозолів.
Радо на його працю
Зирив густий спориш,-
В цю кучеряву націю
Хлюпни водою лиш.

Буде дощу заплата –
Зелень полів, гаїв,
Вітру нічна соната,
«Браво!» від комарів.
Борщик – вже застаріла
Плата, - не ті віки.
Лиш би його хотіла
Суша усе таки.

Часто і я до праці
Вже ув останню мить,
Після кількох нотацій
Тої, хто поряд спить.
Губ рятівна волога…
Ласки гроза нічна…
Лізу за ними в погреб
В кайфі від стусана.

Існують такі дебіли,
Що в особливо збоченій формі
Те називають білим,
Котре є насправді чорним.

На істину їм начхати,
Без зайвих докорів сумління
Їм би тільки "чорним" назвати
Те, що білим є аж до посиніння!

Все життя вони тільки те й роблять,
Що поносом словесним страждають без міри,
На чорне кажуть "біле", на біле - "чорне",
І лиш тільки на сіре вони кажуть "сіре".

Українська наша мова,
Наче діамант, чудова.
Й тому різні педарасти
Хочуть в нас її украсти.

По буквочці,по гвинтику,
Частинами маленькими
Вони собі приХватизують
Те, що дала Ненька нам.

Хитро очі мружачи,
Вони працюють ліктями,
Як десять, двадцять, тридцять, сорок,
Як п'ятьдесят століть тому...

Не зітреш з пам’яті світлини:
Село, під стріхами хати,
Туман легенький при долині
І сонця усміх з висоти,
В садку додолу впали сливи,
Достигло лупають з трави,
А ми зелені та щасливі
Збираєм їх і - на стави
Купатися.
Яке то щастя,
Хоча минуло вже Іллі*,
Стрибати, плавати, сміятись
На лоні матінки - землі.

Давненько висохли ставочки,
Нема ні мазанок, ні стріх,
Лише в душі бринить дзвіночком
Дитинства безпечальний сміх.
І край вибоїно – асфальтний,
Немов на глум над давнім днем,
Побіля скроні крутить пальцем
І в гріб нас ввірчує живцем…

У лісі нашого дитинства
Казки блукали, спали сни,
Тепер із пнями наодинці
Німої мли хазяїни.
За просікою ген – романи,
Там байці місця не шукай,
Інтриги, зрадництво, обмани,
Із раю в пекло, з пекла в рай.
І це душевне гартування
Настільки звичним є уже,
Що тема вічного кохання
Здається пліснявим коржем.

Немов морозом серед літа
Війнуло у парке купе,
Отак в кінці тисячоліття
Явилось нам ГКЧП.
Генсек купався на Форосі,
Народ трудився на жнивах,
Рублі хандрили у панчосі,
А Підмосков’ям никав крах.
А ми жили собі й не знали,
Що скоро воля нам спаде
І домоткані ліберали
Нас поведуть не знати де.
Пили ми , їли, веселились,
Аж раптом: нате волю вам!
Мов для робочої кобили
Від воза з гноєм та у храм.
Дитинство,юність стали ззаду,
Пора до зрілих братись діл,
Та все маячить Ельдорадо,
Казок минулих грає хміль.


Чорно – білі кадрики прижовкли
Облетіли листям давніх літ,
Проходжає пам'ять із моноклем
Оглядає часу моноліт.
Там щербина, там уламок долі,
Там надряпав хтось: Тут був Іван,
Тут же той Іван освідчивсь Олі,
Стис у троє слів душі роман.
І моя тут височіє ніша
Без подряпин – в серці бо вони,
Нині ті рубці пульсують віршем,
Дивлячись на дійства далини.

*свято Іллі після якого, кажуть не можна купатися: «Іллі, Іллі, впав чорт з гілІ» (зах)


12.06.11.

Красуні часто норовисті
І зрідка розумом блистять,
Свиня у перлах і намисті –
З тупим умом прекрасна стать.
Їй кіл теши на волосині,
Стійким резоном укривай,
Вона лиш кліпає невинно
Нехай у сто раз неправа.
З самим собою у конфлікті
І з нею мучишся весь вік
І що то дасть кусати лікті,
Коли ти з честю чоловік.
Погіршу - кажуть - та розумну ,
Там на манорії* зима.
Але бува до болю сумно,
Що поруч кращої нема.

* погані риси характеру

10.06.11.

Тут ні зворотів,ні розпуттів,
Чергує з темінню яса.
Транзит з минулого в майбутнє,
А мито сплачує краса.

Є початкова і кінцева,
Зупинок інших і не жди;
Тут навіть цар чи королева
Все рівно з челяддю - туди.

Єдина втіха: за віконцем
Мелькають радощі життя
І навіває тепле сонце
Тобі мрійливі почуття.

І мчиш назустріч безіменним
Околам, сферам і мостам.
І хто розкаже достеменно
Яке тобі судилось там?

08.06.11.

ПРИСПІВ:
Кагарлик-Кагарлик,
Я тут згубив свій черевик,
Мій черевик мені сказав "ку-ку"
У Кагарлику.


Я заїхав в Кагарлик
На своїй машині,
І сподобався тут трохи
Я одній дівчині.
А та дівчина - білолиця,
Та ще й чорнобрива,
І коса така у неї,
Як коняча грива!

ПРИСПІВ.


Й от дівчина мені каже:
-Послухай, чуваче!
Я тебе так покохала-
Що ледь-ледь не плачу!
Щоби я не захлинулась
Гіркою сльозою,-
Сяду я до тебе в тачку,
Поїду з тобою!

ПРИСПІВ.

Взяв її я із собою,
А що було робити?
Тут же в цьому Кагарлúку
Скрізь - одні бандити!
І вона була то кішка,
То пантера дика,
А харизма в неї дійсно
Гарна і велика!

ПРИСПІВ.
ПРИСПІВ.
ПРИСПІВ (хором)