Погасла в небі моя зірка
і стало страшно.
Стоїть пуста моя тарілка
без бутербродів з маслом.

Чому усі мої проблеми й біди,
які я маю,
Які лишають в серці болісні сліди,
я заїдаю....

-Над білим тлом брунатна смужка крапу.
Рожеві хвильки стрічкою сплелись…
-Це що, новий національний прапір?
-Та ні, це сало! Ну лиш, придивись!

Вкраїнське сало, ми твої васали.
Тобі на п’єдесталі височіть…
-Боюсь, що його швидко б там ум’яли,
Вгамовуючи нездоланну хіть.

-Коли хтось каже: «Фу, какая гадость!»
Повір, що я радію в цей момент.
-Не розумію, друже, в чім тут радість?
-А в мене є залізний аргумент:

Якщо, (не дай Господь!) оцю смакоту
Розпробують Росія і Китай,
То, маючи охоту й купу злота,
Ми сала не побачим, так і знай!

Місто на ранок після Нового року –
ніби місце військових дій,
поспіхом покинуте при відступі,
порожні кокони петард і салютів,
купа пустої тари,
використані презики під вікнами гуртожитків,
білі прапори снігу.
Збираю вцілілі пожитки від вражень застільних
та привітань час від часу щирих
долаю в собі відразу до населення та міських пейзажів,
грубою сирицею зашиваю наживо розпанахані груди,
з яких моє серце витягли всі оці люди, що так приязно посміхалися
та казали: «забудь його, він же тобі не пара»
Випускає пару чайник, треба розчинити каву,
нацмулити трохи бренді. Може це допоможе
розірвати обруча на голові, зняти каблучку з пальця,
зняти на час хлопця, хай побуде мені за коханця…
Але ж як після цього всього я дивитимусь завтра вранці
на себе, кохану, в люстрі, коли працюватиму self-портретистом?

Самотній дім. І тиша віддзеркалень.
Холодний душ і холод голосів.
Іде доба крізь час із гострих марень.
Ричання днів, подібних до вовків.

Два нуль один. І ще один фінальний.
Кінець епохи, присмерк і етап.
Когось везуть за небокрай прощально.
Когось саджають. А комусь — і трап.

Хтось плаче в темінь. Хтось живе минулим.
Хтось тільки вчора друзів загубив.
Не все згадали, та про все забули
Під канонаду буревіїв-злив.

Але екран мигтить святково й гарно.
Вітають люди, впевнені й німі.
Тікає мить, немов ляклива сарна.
У цім абсурді винні ми самі.

Тікає кіт, летить дракон на зміну.
Все буде добре — впевнює екран.
Все буде добре — в матері без сина.
«Жить стало лучше» — мертвим, та без ран!

Ти лежиш, мов королева,
Пальці віялом:
– Іди,
Принеси мені напитись
Із колодязя води.

Я – король, бо біля тебе,
То чи личить королю
Серед ночі уставати
Йти на вулицю?...
Люблю
Я, звичайно, королеву,
Та за вікнами зима…
– Хочеш пити – піднімися
Й принеси собі сама.


2011

«Будь ду-у-у-у-уже обережною, коли загадуєш бажання, -
Казав десь-колись хтось вельми розумний, -
Бо воно може збутися»…
От прикинь, ніби в казці якійсь новорічній:
Де дванадцять ударів, балачка дурна президента,
Де, заплющивши очі,
Загадуєш щире бажання…
Проходить час, - voila! - отримайте та поставте підпис:
чоловік, діти, кухня, церква.
Додайте сюди сварливу свекруху, п'яничку-свекра,
купу нової рідні з передмістя і трохи - з села.
А хотілося принца-лебедя на гінкому коні чи хоча б на Renault...
Отаке кіно, отаке мило, отакий vaudeville
з купою брудного посуду на кухні та сценою ревнощів у фіналі...
А треба, коліжаночки мої, лише дещицю здорового глузду,
аби втямити просту річ та засунути її у роздовбану стріху:
бажати треба простих речей:
спокою для голови, любові для душі та втіхи для тіла.
Отож, дорогі мої, не парте мізки, вдягайте теплі колготи,
вовняні панчохи та светрики, щоби груди, спина та стегна не мерзли та не боліли,
читайте житіє Гаутами, медитуйте (але небагато) і буде вам щастя,
воно - з вами...

По лабіринту йде Тезей
до злого Мінотавра
і каже:
- Не чіпай людей,
бо зіпсується аура.

Собі мугикає під ніс,
а наче б'є у ринду:
- Мовчи, допоки не розніс
тебе по лабіринту!

Байдýже, бик ти чи байстрюк -
цього не скаже й Мінос -
а ти не роздувай ніздрЮ,
бо злість - не плюс, а мінус.

Тобі б утіхи від родин,
кретине з виспи Крета,
незайві бета-каротин
і яблучна дієта.

Побільше світла і тепла,
а почуття грядущі? -
коли єднаються тіла -
окрилюються душі!

Мені дала в поводирі
клубочок Аріадна -
чого ховатися в норі,
хіба отак порядно?

Дедалі більше тираній
нуждається в Дедалі.
А ти мовчи, не сатаній!
Бо це лише деталі...

28.12.2011

Я з вигляду вся така класна,
Комусь видаюся химерной..
Незвично розумна. Та, власне,
Не хочу я бути собою:

Хотіла я стать літаком -
Сказали, впаду над мостом!
Подумала лижами стану -
Сніги моментально розтали.

Тоді - найпростіше для жінки:
Зіграю красуню в собі.
Бо кожна із нас, поневолі,
Веде пожиттєво ці ролі.

На конгресі ЄеС – Україна,
Був арбітр відомий Колліна.
Дав гірчичника нам,
А з Європи панам -
По футболочці «маде ін хіна» .

У Москві домовлялись по газу.
Як завжди нагадали одразу,
Хто господар, - хто пес.
Тож ЄЕП чи ЄеС?
Майте, хлопці, кебету на в’язах!

Забажали Москва і Європа
Ощасливити нашого хлопа.
Та із примхами хлоп:
- Шоб не вийшло «гоп –стоп!», -
Все розучимо. Під мікроскопом.

У нетрях лісу вовк не виїсть ока вовку
І миша миші не наставить мишоловку.
У нас, буває, пруть, немов делікатеси,
Брат брата з гаслом на устах : хутчій проковтуй!

22.12.11.

Любив я трепетно одну блондинку,
І мріяв мать її за половинку...
Лель вчасно дзеркало моє протер –
Віддам йому найкраще все з ужинку.

20.12.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Влад вчиться на банкіра п`ятий рік,
А дівчини в блондина ще немає.
Щоб підрости, пив дріжджі, моркви сік -
І вже перила у дугу згинає...
Живе з батьками. Кухня 2 на 3.
Тісну кімнату ділить сіра штора.
Папужок не тримає – пір"я з крил…
Є щур Арно – спас у дворі від мору.

«Дівки сучасні хочуть зразу в рай…–
Зітхає у компанії Владюша.-
А що я маю? Вєлік та сарай.
Куди вести кохану в дощ? Під грушу?
За що куплю барлогу, ланцюжок?..
Он син хазяїна бістро – на тачці…
А я росту… Пробило рік на жор…
Маман зажарила учора качку…
Старі за мене платять сім шістсот.
Торгують на базарі: ківі… дині…
Знайти б чорнявку… Я ж не те, щоб жмот.
Купюри не зелені в мене – сині.
На день п"ять гривен мати видає.
В бюджеті (дині погнили…) проріха.
Батяня «Туборг» вечорами п"є…
Я, хлопці, підрядився бить горіхи!
Є в мене стіл,
торбина,
молоток…
Мішечків п"ять перероблю на зерня...
Дівки отам стоять, де лавка «Сток».
Гулятиму, аж поки… не відверне!».


2011

Он по місту біжить...
А чи де собі лежить
і костяру глоде,
аж мружиться від насолоди,
а по місту... біжить... літо!
Таке воно...
надуре знов!
А! Не тре було... Багато так хотіти,
особливо...

А Бобко он, диви... Щасливий!

* стовп.
2004

Присниться б адресантам, а пока
Наскресть морфем, поймать бы языка,
Найти бы ключ, спасти святое чтобы.
Мне говорили, мол, велик, могуч -
Ах, разогнать бы ширпотребобуч
И строй его расправить до амёбы.

Когда стиха всегда взведён курок,
Любая долька счастья - не порок
И пивом можно бавиться, как дети.
Но ты сантехник. Но родная речь
Не перестанет течь, и течь, и течь.
Но разводной не покладая меч,
Но перед речью - мы за всё в ответе.

В контексте судеб, словно конь тыгдым,
Мы новый код, вестимо, норовим, -
В контакте безопасный, кисло-сладкий,
Играющий слюною за щекой.
А рядом с ним, ещё и не такой,
Горяч язык в предверьи лихорадки.

Мой синтаксис, ты видел, как меня,
С танцульки на танцульку семеня,
Какая-то капустница мочила?
Но там уж кто к устам её приник,
Тому в гипоталамус золотник.
А нам - неколебим, могуч, велик
Родник, рудник, Аскольдова могила.

2011

Сформировавшийся поэт
неприкасаем, братцы.
Читать дозволено. И вcё.
Лежать. Молчать. Бояться.

2011

Слова – то соняшники в полі, -
Являють людям сонця суть,
А вже як визріють доволі,
Під молотильний ціп ідуть.
Із них поезію янтарну
Римар видушує у чан
І розфасовує у тару
Бальзамом од сердечних ран.
А є ще праця легкодуха -
Дільце без правил і без норм,
Коли почавлена макуха
Іде худобі на покорм.

12.12.11.

самокрутка за самокруточкой
с терпким запахом хвойного леса.
я сегодня надену юбочку,
я сегодня себе принцесса

самокрутка за самокруточкой -
тлеет в банке последний окурочек,
а за пазухой - сердце в дребизги,
за дверями, как-будто в тЕмнице

самокрутка за самокруточкой-
кто-то курит, и мне :"не нюхай!",
а я буду вдыхать и плакать,
не принцесса я, а собака.

У дворі машин, як гною, у вечірню пору.

На стоянку Гнат під'їхав, що з будинком поруч.

Місце тут знайти - раз плюнуть. Став хоч вже машину,

Але Гнат в житті рахує кожну копійчину.

Довго сторожа вмовляв той: - Виручи, як друга.

Потім буде могорич, та ще й плящина - друга.

Я віддячу, не обманю. Я не в тому віці.

Час від часу кинеш оком, чи стоїть на місці.

Сторож глянув на авто, а потім знов на Гната:

- Добре, став за сітку ззаду свого " агрегата ".

Цілий тиждень Гнат сміявсь зі сторожа - " балбеса ",

Доки якось не уздрів, що зняли всі колеса ...

Гнат одразу, звісно, в крик: - Ви гляньте, що ся діє!

В білий день у вас під носом все крадуть злодії!

Сторож хитро так всміхнувся і примружив око.

- Часом хочеться, як ліпше, а вилазить боком…

Ви нам пляшку обіцяли й могорич, мужчина,

Щоб дивитись час від часу, чи стоїть машина.

То навіщо і до чого ті дурні розмови?

Про колеса, точно знаю, в нас не було мови.

Шпак
Ніяк
Не скаже так
Подрузі шпачисі,
Щоб із нею політать
У захмарній висі.
Він всадив її на дно
У дуплі на дубі -
Вись пообіцяв давно
Горобчисі любій.
Половину всадовив
На яєчок трійко,
Сам подавсь до удови,
Любої Цвірійки.
- Нумо, серце, злетимо
У висоти дальні,
А вона клює пшоно
В курячій їдальні.
Так від’їла тілеса
Люба його пташка,
Що не те, що в небеса, -
Метр злетіти важко.

Ось і режисури суть
На життєвій сцені, -
Скоро вилупки підуть,
Клопоти сімейні.
Не злетіти ввись тобі
Вже нізащо, шпаче.
Жінка фиркає в гнізді,
Горобчиха плаче…

несправедливо: їм - чоловікам -
живеться надто легко (як на мене).
родись я чоловіком, тобто меном,
ото була б така, така...
яка?

яким би чоловіком я була?
була б, напевно, смішно уявити,
старим холостяком і сибаритом
із примхами, красивим, франтовитим.
та ні, я не носитиму халат
із шовку батик –
не люблю халати!

а може, навпаки, сором’язливим
господарем, що яблука і сливи
вирощує і кримінальним чтивом
приперчує одноманітну ніч?
ну не моє - дешеві детективи,
багато часу на пусте піде.

шанованим чиновником – ага!
престиж-авто, коханка, гроші, друзі...
жона – (на вибір)«доїть» або «грузить"
хто-з ким-для чого-звідки-що-і-де?
о мамма міа!( мамцю дорога)

чи батяром - яскравим райським пташком?
щоніч гулянки, п'янки... –
надто важко
не здатися спокусам, ну і, звісно,
спинитися коли не надто пізно.

. . . . .

і не хотілося б тираном, ні рабом.
або...або...або...або...або...або...

. . . . .

ех - буду жінкою,
її життя,
нехай з неідеальним антуражем,
але не брухт і не давкий глевтяк,
і на добрячий шмат небес заважить.


і щастя не у виборі пиття -
важливо з ким,
і щоб повнометражно.

Уже не дочекаюся, либонь -
спливає час, на пошуки відведений.
Здалося? В двері стукала любов?
Таки вона! Та знову ізсередини...

весна 2011

Во плацкартовой светёлке,
В блёклом свете ночника
Ангел спит на третьей полке,
Подкупив проводника.

Может, слишком лезет в око
Женским полом кандидат?
Но по жизни так высоко
Только ангелы и спят.

Видит ангел старой Кристи
Сновидений чуингам,
Живописно свесив кистью
Сорок пятый килограмм.

Нарождающейся ночкой
В городское далеко
Провожали ангелочка
Кошка Машка, пёс Рябко.

Невесомую обузу
В сельской тьме ночных светил
До столичного до вуза
Авва Отче посадил.

Но пока на три-четыре
Уголок земной страны
Мёртвым сном утихомирен,
Все пути разрешены.

Но пока плывёт белёсый
Предрассветный зябкий пар,
Но пока стучат колёса,
Ангел едет сам, без спроса,
В кенгурушный Занзибар.

2011

Прийшла пора - поет траву косити мусив.
Ліниво розвернувся - кров у тілі рушив!
Покоси клав...
Дихнув дурману трав -
кохатись закортіло вмить.
Прибіг додому - до дружини муркотить...
- Чого це раптом ти такий шалений? -
дружина запитала.
- Та от набрався сил, надихався я літа...
- О! І справді пахнеш, ніби квіти, -
зашептала, -
іди, іди до мене,
мій метелику НАДХНЕННИЙ*...

Назавтра до свиней... Хтось мусить й це робити.
Гидливо порався й не дихав...
сморід, гній...
Відмучився і до дружини знов тулитись:
пожалій!
- Йди геть – медів не буде, - дружина гудить, -
бо від твого НАТХНЕННЯ мене аж нудить!

*Детальніше обгрунтування див.Публіцистика - Записки неграмотного.
2011

"Такой внутри комок"...(из цикла"Мой друг")

Я не болен, но и вовсе не здоров…
Быть может жизни рок,
Быть может ослепленье,
Быть может… просто наломал я дров!?
А может осужден в быту лишений…

И не разборчив я на людях и с собою…
Такой внутри комок,
Как бездна искуплений!
Как будто что-то не готово к бою:
В моей душе… быть может ссохлись вены.

Может я дурак?…, то думаю, что можно
Себе урезать срок,
Хоть нет на то прощенья!
Но если… болен! То мне ничуть не сложно,
Но коль здоров, то …

наварил варенья…,
мой друг.

Собі я пам"ятник замовлю
Із мармурових чорних плит,
Бо випробовувати долю
Мене нітрохи не кортить.
Синок узяв кредит на хату,
У доні семеро дітей,
А кладовище, любий тату,
Не входить в коло їх ідей.
За немалу ціну мозольну,
А тре - продам іще гараж,
Я монумент собі замовлю
І проведу нараз монтаж.
Так спокійніше буде жити.
Та й дітям легше все - таки
Покласти на готові плити
Живі чи штучні квіточки.

16.11.11.

Бейкер-стріт загубила сон
у її найпевнішім місці -
Ватсон, Холмс і мадам Гудзон -
насторожі четвертий місяць.

Цілонічно по черзі втрьох
у дверне заглядають вічко,
а уранці на дверях - ох!,
знов танцюючі чоловічки!

Їх уперто малює хтось
пальцем, вимащеним у ваксі -
і нервується Шерлок Холмс,
і дивується доктор Ватсон!

Хоч надія зламати шифр,
як і водиться, швидко вмерла,
та здаватися не спішив
наполегливий містер Шерлок.

Набивав у чубук гашиш
і смалив у тиші́ цвинтарній,
щось вигукував часом, лиш
не "Уотсон, елементарно!"

Прапорцями значи́в міста,
поруч дати писав на карті
із депеші чи із листа
від професора Моріарті.

Ще етюди з кількох октав
грав на вицвілій віоліні -
Ватсон чемно перегортав
ноти пальцем у гуталіні.

15.11.2011

или Непоправимость


Ей дарят кукол - по привычке.
Она теряет их - легко.
Ах, эти прошлые косички
Смешного сердца моего!

Мы все из детства понемножку
И жгли волшебные огни,
И тайны падали в ладошку,
Лишь только руку протяни.

Блестят заманчивые дали,
Как в волосах большая брошь.
От счастья прежнего отчалив,
В какие дебри заплывёшь?

И девочка с детьми другими,
Покинув семилетний рай,
Растёт ещё непоправимей,
Чем падает Шалтай-Болтай.

2011

Нехай Пегас облізлий,
та як нова поп(д)руга -
одразу ж борозною -
лавина кінських ват!
Поет за ніжки Музи
береться, мов за плуга -
і нумо віршувать!

13.11.2011

То кольорові плями та сліпучі зблиски
на сірім тлі зябких і вогких буднів.
Злодійське та примарне щастя блуднів
єднало і тіла, і писки*...

Як їх побрати – шлюбна ніч
була би їм нудною,
вона з одним, а він з одною...
Хоч сядь та й плач.

Несамовито ждуть нових пережиттів
і найпікантніших пригод,
та меншає і меншає нагод
добути глибших відчуттів.

І скоро вдовільнити їхню хіть
хіба кобила зможе чи медвідь.

* Писок – обличчя (місцевою говіркою).

Мені наснились герменевтики,
Сине́кдохи, синедріони
Філологічної еклектики
У непробивних бастіонах

І зрозумів одне - пророчий
Мій сон сумбурний був - і очі
Заплющив я швиденько знов,
Знайшовши риму до "любов".


11.11.2011

Всё, как всегда: бушуют войны где-то,
не утихает спор о божестве,
а межсезонье целится в поэтов
и норовит попасть по голове.

2011

Я гуляю по вулиці босий,
Зовсім голий - в одному пальті.
Усміхнулась ти з мене. Ну, досить!
Бо задумайся, крале, об тім,

Хто заб'є тобі цвяха у стінку
Й подарує білизну "Сharmante"?..
Засміялась у відповідь дзвінко -
Ну, а я зрозумів, що пропав...

Ти - лебідка моя, а я - лебідь,
Закохався по вуха "на раз"
І напрошуюсь в гості до тебе,
Призначаючи точний час:

Ми зустрінемось завтра о сьомій!
Не забудеш?.. Ні, звісно, не смій!
Бо, коли повернусь я додому,
То удруге прийду сам не свій:

На вершечок будинку залізу,
Заберусь на самісінький дах
І зірву з того даху залізо -
А тоді полечу, наче птах.

Не почула мене люба-мила,
Каблучками все швидше - цок-цок
І - зненацька побігла щосили...
Я - за нею… Куди там! Аж змок…


08.11.2011

Так, я жебрак!
Кондуктор тротуару.
Наймилосердніший з усіх кондукторів:
платіть п’ятак!
Чи мимо - даром!
Та сподівайтесь потім на відпущення гріхів.
до 2000

Щоб гідний мати урожай,
Листопадóвою порою
Під плуга ложим перегною
І ралим, - Боже, помагай!

Ріллю роздряпавши весною,
Насіння кидаєм у пай
І ждем, коли буяння рай
Світ веселитиме собою.

Невтомний плуг розоре нас
І змінить профіль і анфас,
Аби грядущі покоління

Зійшли на пажитях життя
І понесли у майбуття
Елітність нашого насіння.

03.11.11.

Абсент - у склянці, у горнятку - лід,
вода і цукор, ніжний смак анісу,
а в ложці - смайл, немов Чеширський Кіт
крізь неї споглядав смішну Алісу.

Я пив повільно, щоб здоровий глузд
не відлетів завчасно до Морфея,
аж раптом - появилися Тулуз,
Ван Гог, два Полі і Зелена Фея.

Було все звично - гамір і Париж,
і навіть те, як півпрозора дама
мого чола торкнулася - ("Гориш!") -
і сіла на столі - вона, та сама.

А далі, звівши руку догори,
Чудесниця Смарагдового Міста
мені сказала: "Очі отвори
і роздивись - усе набрало змісту!"

І справді - малював себе Лотрек
ціпком абсентним кольору туйону -
і вже не карлик - із картини Шрек
моргав на Фею, наче на Фіону.

Навпроти мене - Гог, Верлен, Ґоґен
(Верлен мені всміхався) пили "Ксенту".
І Поль (Ґоґен) ламав гематоген
і добавляв Вінсенту до абсенту.

Вінсент надпив і, чиркнувши ножем,
довірив вухо схованці конверта,
а кров тягучу, мов інжирний джем,
поніс Анрі на пензлі до мольберта.

"В абсенті - сперечатися не смій! -
не так багато галюциноґену.
І Фея ця зелена - радше Змій!" -
сказав Верлен задумливо Ґоґену.

Той не перечив (хоч і смів): "Простеж -
а хто ж тоді Богиня, навіть Відьма?"
І Фея м'яко посміхнулась теж,
а далі раптом заридала ридма

і зручно умостила пістолет
в долоні Поля (першого - Верлена),
і двічі (тричі?) вистрелив поет
не в себе, не в Ґоґена - прямо в мене.

...Лежав листок із віршем на столі
і пляшка перекинута "Ван Гога".
Зелена Фея по жилястім склі
текла, мов кров Рембó, з зап'ястя мого...

березень, 2011

Уж как ты по мансардам ни балдей,
Всего забавней - жить среди людей.
Но фамы равнобедренней хронопов,
Хотя, конечно, автору видней.

Возьми меня, писатель, поутру
В какую-нибудь лёгкую игру,
Где можно жить, судьбу свою заштопав,
Метать культурологии икру.

Где можно, не стесняясь, в эту ночь
Родить ягнёнка, сына или дочь,
Где можно сохраниться, даже старясь,
Где можно тлен эпохи превозмочь,

Где любят полукрайних Че Гевар,
Где от земли исходит лёгкий пар
(Париж, Монтевидео, Буэнос-Айрес)
И всякий третий-лишний - Кортасар.

2011

Ну у древних там и были в небылицах -
Путешествия и случки, боль и слава.
Грех у греков обернуться - веселится
На задах потусторонняя орава!

Превратиться вдруг в зверушку иль в кусточек -
Удовольствие для избранно немногих.
Доползавшие до ручки ближе к ночи,
Эти драные своим бессмертьем боги

От рассвета, будто в винном магазине,
Дрались с криками: "Мол, кто, мол, тут хозяин?!"
Будто Берия на чёрном лимузине,
Зевс таскал себе девчоночек с окраин.

Удивления и ужаса не скроем
Там, где смертно воевали с недосуга,
Там, где древние и боги, и герои
И любили, и колбасили друг друга.

Извращения такие там отыщем!
А ему-то что - прославит дискотеку! -
Да с искусством, да с разбавленным винищем.
В этом жизнь была для древнего, для грека.

2011

Мысли ежовые.
Иглы – стервозные.
Чёрным по белому – выжжена жуть.
Лёгкость – дешёвая,
неосторожная
в буквах ударных задела? Ничуть.

Буквы ударные.
Пальчики страстные
где-то на чём-то о ком-то стучат.
Прессой ненастною –
жёлтою, красною –
жизнь разбавляют и кроют крича.

Чушь самоварная.
Кофе бульварное
в чашке – болтливое, пей – не молчи.
Слухи коварные –
шлюхи бездарные.
Метки – заметки, от ада ключи.


Действия сложены.
Им – всё положено –
в душу плевать и разжёвывать грязь.
К сладким пирожным –
чуть горькое "Боже мой" –
то – ухмыляясь, а то – не боясь...

28 Октября 2011

Чого ми, хлопці, лізли у коня? —
скажи хоч ти, премудрий Одіссею.
Спалили Трою. Бачиться дурня,
бо рятували шльондру — не ідею.

Вже двадцять перше мислить бездоганно,
узявши верх над скопищем століть,
а ми не вмієм так, щоб без обману,
а далі, звісно, Господа моліть...

Воюючи і досі навмання
( душею ще немов неандертальці ),
чого ми, кляті, ліземо в коня?
Щоб спопелити Київ чи Підгайці?

Нехай там що — вип’ячуєм своє,
щасливі у сп’янінні та неславі.
Нас кінь троянський, хлопці, осміє,
або задушить в череві трухлявім.
2011р.

Я сам собі плачу́ за свій піар:
Займаюся оплаченим піаром...
Я сам собі призначу гонорар -
І "розкручу́" себе я незабаром…


11.06.2010

Твои сезоны, человече, -
Неповторимая игра.
Блаженны сытые под вечер.
Блажен, кто счастлив был с утра.

Тут важно даже, чтоб не к Нюшке, -
К эпохе подходил разъём.
Блажен, кто вовремя был Пушкин
В приятном возрасте своём.

Не правдоруб звездит в Давосе,
Но благодушный индивид,
Кто даже в старости не бросил
Искать на жизнь приятный вид.

Мои ж начальные седины,
Судьбина, фатумом не бей.
До благородной середины
Прочёл я список кораблей.

Куда ж деваться в этой нише?
Засесть за комп? Пойти в спортзал?
Сосед ругался клеткой выше
И в воздух чепчики бросал.

2011

І розсміється Вам в обличчя
І піде спати – хай під тин!
Бо вже зробив свій вибір він,
І розсміється Вам в обличчя.
Свою знайде він Беатріче,
А Вас пошле в Європу він.
І розсміється Вам в обличчя
І піде спати, хай під тин.

2011 р.

З рецептом і без - до аптеки
Спішить православний народ,
Немов мусульманин до Мекки,
З рецептом і без - до аптеки.
- Без ліків – справжнісіньке пекло, -
Дурманить реклама приход.
З рецептом і без до аптеки
Спішить православний народ.


20.10.11.

Кидая корку от арбуза
под ноги безразличной публике,
он вопрошал: "О, где ты, Муза?!"
ответ простой, как дырка в бублике.

С улыбкой стремительно идёшь на встречу к друзьям,
Не помрачневшие ещё этой жизнью, мы так подвластны мечтам.
Новый день дарит лишь позитив, ведь ты молод и всё впереди,
С каждым днём оставляем лучшие годы, мы позади.
Каждую секунду мы становимся старше,
И уже пролетела та страшная цифра 20.
Уже за чертою наше милое детство,
В его объятьях, нам уже никогда не согреться.
Жизнь, всего лишь очередное путешествие,
Как поездка в солнечный Крым.
Через месяц это просто прекрасное происшествие,
Так и молодость быстро тает как дым.
Запомни меня молодой, улыбающейся и без морщинок,
С легкостью, рассуждающей о смысле бытия.
С глазами цвета зелёного с кучой искринок,
Как мы курим сидя на кухне с бутылкой вина.
Запомни меня молодой, запомни, а что дальше будет - забудь,
Спустя года, мы будем другими, и не в силах будет назад всё вернуть.
Запомни мой крик и бешенный мой темперамент,
Запомни, как я кричала о ненависти и о любви.
Запечатли в своей памяти это как орнамент,
Ведь через года, мои речи будут тихи.
Это так тяжело, стареть и меняться,
Не хочу в поток времени со всеми вливаться.
Я хочу уцепиться за эти года,
Но не оставят тут меня мои Бога.
Останутся лишь воспоминания и вредные привычки,
И двери в прошлое не открыть, какие не были б отмычки.
По вечерам будет окутывать облако прошлого,
Сколько же в нашей жизни было пошлого.
Потрёпанный снимки, отпечатки молодости на столе каждый вечер,
Возможно ганж, возможно – крепкий час, а может таблетки для печени.
И снова в поезд на обратную станцию,
Каждый вечер, словно в прострации.
Больше не будет наивных философских диалогов,
Про Будду, Конфуция, Христа, не будет больше глупых споров.
Все размышления о высоком, канут в лета,
Жизнь покажет, кто был прав в те времена.
Из кого-то слепит атеиста, другого приведёт к Христу,
Одного отправит в могилу, другого в реальность воплотит мечту.
Кого-то возможно возьмёт и лишит рассудка,
Кому то, не дай Бог, понадобится утка.
Что она преподнесет, никто не знает,
Ведь поэтому мы так часто и говорим «судьба»
Любого шанса поднять занавес, она лишает,
У неё две стороны, как у любого листа.
Ну а пока, давай запомним друг друга молодыми,
Держаться за руки, и продолжать быть смешными.
Для будущих вечеров, давай лепить как можно больше ярких облаков,
И грусти давай пока, покажем фак офф!

Хреновые пьесы
Слащавые рожи
Продажные женщины
И злые прохожие.
И рисованные стили
Чужими руками
Чужие книги
Из чужих уст валят.
Плагиата на каждом вздохе
Уныние в каждом взгляде.
Вы все так друг на друга похоже
Трудно отличить уже даже по роже.
Все нестандартно развиты
У всех стильные джинсы
все рисуют губы
и плюются на винстон.
Все курят парламент
Говорят о высоком
Все любят ахать да охать.
Вонючий дым гнили,
Тупые мужчины,
Вы куда то господа не туда заплыли.
Солженицына, никто не знает
О Бахе даже не слышали
Кто такой Гегель, Бебель
Даже спрашивать – лишнее.
Искусство потеряно в грязе
В гусиных мыслях - лажа
Вам бы лиж бы друг друга облаять
Да каждого каять.
Послушайте,
Невежды,
Хватит улыбаться,
Ужиматься,
Усмехаться,
Отрекаться,
Возьмитесь за ум!
Хватит теряться!
Послушайте на секунду,
Не надо притворяться,
Будьте умнее,
Выше,
Забудьте о рэпе
Ягодицах
Пицце
Научитесь думать
Слышать, мыслить
Возьмите наконец то жизнь
Не за жопу, за кисти
Пройдите эмансипацию
Сублимацию
Давайте сделаем ренессанс
Начнём декаданс!

Хреновые пьесы
Слащавые рожи
Продажные м/ж
И злые прохожие.

Той віз, що був донині там,
Двигнули з місця спільні сили,
Та він упав в одну із ям,
Що рушії друг дружці рили…

15.10.11.

У мамони нині успіх :
стовідсоткове – ОК !
Ви від заздрощів хоч лусніть,
в хлопа – біла полоса.
Його посмішку лукаву,
хтивий погляд з-під чола
випромінюють екрани,
моніторять всі ПК.
Ним розвалюють держави,
села зводять і міста.
Глянь, вінок правічний слави
його носить голова.
Ви ж – не пийте ці коктейлі,
на ці здибанки – не йдіть,
щоб в оселях Божих двері
не закрились вам навік.
У мамони нині успіх :
стовідсоткове – ура !
Ну а завтра... все це лусне,
злетить з трону майстер зла.

В конкретнім місті, вздовж і впоперек,
я вас любив - абстрактний ім'ярек.

І відлюбив. Це сталося тоді,
коли зірки кишіли у воді.

Коли земля сахалася орбіт,
бо проступав зісподу жовтий піт,

і чорним брютом пінилась вода.
А ви така безбожно молода,

що дотепер не віриться мені
у самогубство тих іржавих днів.

Я силоміць не думаю про вас,
бо віддаляюсь - я осінній вальс.

На три четвертих сам себе веду
і видивляюсь в цьому танці ту,

яку любив занадто восени.
Без цього міста. В ньому. Разом з ним.

Городом что-то знакомое пронеслось.
Вот и в Салгире, что в кране, опять вода.
Вечером лунным в подлунный Великий Пост,
Тучки небесные, странные, - вы куда?

Топите вы свои крыльца в каком вине?
Видите в нас ли вы именно планетян?
Город ли этот вам сдался, не то, что мне?
Он неспокоен, как лига арабских стран.

Совесть сама по себе - разливной иприт.
В сущности я по муштре - никакой солдат.
Вот и весна. А весною сильней горит.
Город, которым хожу, всё не мною взят.

Здесь, что ни год, то с полдюжины амбразур.
Временный передел или недород.
А у меня, как всегда, - ни в одном глазу,
Что хлопотливая гордость полки ведёт.

2011