Не відірвати очей –
Місяць зійшов над балконом
Круглим мідяним прокльоном
Довгих безсонних ночей

Не доторкнутись руці -
Зорі крізь пальці не видно,
Морок солодкий огидно
Терпне на вогкій щоці.

Всі треті півні мовчать –
Ночі не тане закляття.
В тихім зірковім багатті
Тліє остання свіча.

Скільки триватиме ніч? –
Вічність. Накриє безодня
Приречених на безсоння
Кличе знов місячний німб.

Спокій безсмертних речей...
Місяць устрянув обличчям
В північ безмежну, величну –
Не відірвати очей.

Мені пощастило: наснився далекий докембрій.
Як ми визрівали на споді земної кори,
Як ми ще не мали релігій, дольменів, тотемів,
Як ми ще не знали ні мови, ні зброї, ні гри.
Ні страху, ні дрожу – віки без лихих дисонансів,
Єдинодолонний, єдиноможливий довкіл,
І ми визрівали в земнім напівсні- напівтрансі,
Без адових кіл, і без раєм воскрешених тіл,
Коли панувала вселенська воздвиженна тиша,
У лоні носила нас юна жіночність земна.
Ми були єдині. Ми були мудріші й добріші.
І мудрість свою залишили у древніх півснах.

Зорі - зорями, місяць - місяцем,
Вистачає наразі всім,
Всеодно, колись перебіситься
Найлютіша із наших зим.
Небо - небом, і сонце - сонечком,
Свій окраєць кожен – тримай:
Поглинайте, купайтесь, ондечки-
Ні кінця, ні краю нема!
Дні за днями, літа за веснами,
Хто у схиму, а хто в бомонд,
Видноколо комусь окреслене,
а комусь – тісний горизонт.
Хтось - горілкою, хтось- текілою
В світі бавиться у свята́,
І колись літами похилими
Стануть юні наші літа.
Люди обрані, й люди парії,
terra - їх богоданний край,
В межах космосу- лиш тераріум,
terra - пекло і terra – рай.

Аварійна ситуація! Відірвались шланги!
Летить астронавт у відкритому космосі.
Клапани закрились, розімкнулись ланки,
Обірвалась подача алкоголю –
Святого палива, потішителя болю.
Панічно відкривши очі, розкинувши руки,
Епілептично здригаючись, він зносить муки
Його Величної Алкогольної відсутності.
Спейсмен помирає, позбавлений хмільної могутності

він пив просто
пляшка горілки Біленька
солодка Мирославна на запівон
   він пив у простому місці
   дитячий садок
   із залізними іграшковими спорудами
      він пив швидко
      щоби не пропустити запуск
      ракети із слизьким трапом

він ще не був п'яний
коли підіймався на борт
але нагорі алкоголь таки бив у серце
 він особливо любив
   перші кілька хвилин
   космічних перевантажень
      він сидів і вдивлявся в зорі
    йому паморочилось в голові
      а білі цятки неба стрибали поміж собою

він вимірював G-force
необачно зісковзуючи
по слизькому трапу
   він досліджував хімічний склад
   нової землі своєю радісною пикою
   коли з'їхавши вниз врізався в ґрунт
      він довго лежав
      продовжуючи вдивлятися в зорі
      та копирсався в свідомості

він передавав по уявному радіо
а також по sms свої координати
та результати ментальних досліджень
   він отримував сухі "окєй" на sms
   а уявне радіо не відповідало
   від чого він робився дуже сумним
    він видряпував на лавках емпірічні формули
    залежності психічних показників
    від кількості проміллє

потім знову кричав у радіо
але база не відповідала
вся наукова спільнота
не сприймала його серйозно
зв'язку не було
зв'язок був лише у його формулах:
між кількістю вжитої рідини
та життєвим досвідом
космонафта-випробовувача

Твої окуляри – два телевізори
маленькі та футуристичні
Ніби японські акваріуми
із виходом в інтернет
Дивитись крізь них на твої очі
ще небезпечніше ніж дивитись тіві

Губи твої вкриті блиском сузір'їв
дерево нігтів просочене лаком
Шкіра маскує внутрішні механізми
в тобі вже людського залишилось мало
В твоїх окулярах чорна безодня
з якої я чую радіосигнали · · · – – – · · · SOS!

Світи вмирали. Вистигало сонце.
Тьмянішала найбільша із корон,
На шлаки перетворювався стронцій,
Протуберанці покидали трон.
Скляніли очі синіх океанів,
Схолола магма, згусла, мов желе,
Жорстокий світ спокутував стражданням
Усе лихе, нелюдяне і зле.
Був лиш один вогонь. Одна пательня.
Вогонь пекельний.

непроханим гостем явився - чортя з табакерки -
не смикав за клямку – а стукав у вікна дощем,
і стукало в скронях – і слабкістю віяло терпко,
і руки в пітьмі танцювали, немов баядерки,
і нам – позаземним істотам - хотілося ще

міцніше тулитись, як ложки в шухляді кухонній,
і диханням на брудершафт упиватись, і так
злітати, колючі зірки відчуваючи в лоні,
нехай - не пером - це єднання звіздар узаконив,
додавши два бляклі світила собі на ковпак...

і тишу хрестом вишиваючи, звуки гортанні
відлякують лоскітні згадки - пекучі, як сіль -
мандруючи тілом несмілим, холонуть і тануть,
мене повернувши на кола мого обертання
навколо любові – навколо земної осі.

Між коштовних розсипів міліардів зірок
На межі двох галактик, що єднаються світлом
На космічних просторах, де ніхто ще не ставив свій крок
Між чужими світами віє сонячний вітер.

Він розвіює хмари галактик й дощами комет
Загоряється небо далеке над чужими містами
Він приносить життя до окраїн незнаних планет
Де сьогоднішні мрії стануть завтра новими шляхами.

Я не знаю, на весь Всесвіт одні ми, чи ні
Може теж чиясь думка долає простори відкриті
Тож нехай ці далекі світи поєднає в собі
І несе звістку Розуму далі теплий, сонячний вітер.

Маскується під бульбашки ситра
сферичних блискавиць смертельна доза:
занурюється вглиб Юпітера,
оброблений комп’ютерами, мозок.

Тут формули замінюють талант,
але, хоч код є важливішим слова
у місиві молекул
________________ та команд,
чомусь дитинство
________________ згадується знову.

Коли обшивками та двигунами
обтяженим ти бути ще не звик,
коли ще крила були в тебе й в мами...
І смак ситра
____________ зволожує язик.

1. Venus

She's got it

В Міжгалактичній війні 33 року
я воював в засекречених трійках землян.
Ми захищали Центавру: за Альфу – ні кроку!
Я з вогнеметом, на флангах Петро і Колян.
Битва за битвою нам випадало червоне,
янголам – чорне, а злим бісенятам – zero.
В грудях дзвеніло, та я не хрестився на дзвони,
бо не боявся – зі мною Колян і Петро.

Шізгара!

Небо Галактики вкрите дрібною росою.
Доки тверезий, не котиться долу роса.
А захмелію – приходить бабуся з косою
і прихиляє до мене мої небеса.
В тих небесах вогнеметом пропалено дірку,
ніби для ордена – ротний мені обіцяв.
Ротного вбило… не те щоб без ордена гірко,
сумно за ротного – серце не камінь в бійця.

Шізгара-а!

…Хлопці казали: одразу за Псами Гекати –
різко наліво, а далі весь час навскоси,
за Дивосвіт, де смарагдове небо пихате,
там канцелярія Бога – заходь і проси.
Там зорепад – як мука у надірване сито!..
Тре' поголитися... добре що взяв "Агідель"…
здати трофеї... й тамтешніх когось попросити
мій вогнемет замінити на кращу модель.

Шізгара-а-а!

З Альфи Центаври додому рукою подати.
Наноснаряди порвали плацдарм на ріллю...
Хочу сопілку для мого окопного брата –
Хай перед боєм заграє мені Shocking Blue…
Хочу з макітри вареників… вишкварок… жінку…
хочу відмитися і нагуляти жирок…
чи відіспатись… чи просто упитися в шинку! –
тільки б спочити від цих всюдисущих зірок!

Шізгара-а-а-а!

А на світанку, коли перестало хотітись,
два зорельоти з-за сонця зірвалися вниз.
Ми їх чекали! – й зустріли!! – а бісові діти
лізли і лізли, щоб перетворитися в слиз!
Кляті душмани!.. зелені-коричневі-сині!..
Ввігнуте сонце… неначе моргнуло мені…
(чутно шипіння) …тримайтеся!.. (постріли) …свині!..
…Смерті немає!.. (...ш-ш-ш...)...
…побачимось… (постріли)...
…сніг…



2. Твіст

На розбитому флангові оборони
догорає зранений бронемобіль,
як копиця соломи.
А я тобі
Татуюю в листові сузір’я_грона.
Між рядків сповідаюся про світи,
що раптово відкрились мені на днях,
про розмиту свідомість…
Та це херня
в порівнянні зі всесвітом – Я_і_Ти!

Наливаються грона над полем бою.
В мерехтінні ракети горить танкіст.
Виноградар сумує...
А я з тобою
в довоєнному Львові танцюю твіст...
Чи до вечора вештаєм Стрийським парком,
на очах розгодованих голубів...
Я нервую... вагаюся... мну цигарку...
щось не в тему розказую... сам собі.

Ти любуєшся лебедем... шириш очі
над рябою безоднею скла_води,
де сполохане серце явити хоче
поцяткований птахами
негатив.
На якому байдужий ворожий снайпер
незлобливо мружиться у приціл,
затамовує подих...
А ми у кнайпі
Замовляємо пиво, ікру, млинці...

А цілунок у кулі такий короткий
і такий полум’яний – один на двох,
щоб тобі уявилось:
чотири роти
для походу до Раю шикує Бог...

безнадійні плюсуються Ним до решти...
закатована розвідка – як жива...
ординарець посивів над списком "Рештки",
а вгорі підбивають графу "Жнива"...
нічиєю землею плазують тіні...
захолола піхота блищить в росі...

із пробитої скроні в твої видіння
виноградною цівкою
б’ється
сік.



3. Ча_Ча_Ча

Микита любить займаних дівчат,
бо їм не треба пліснявих історій
про голубків затертої лавсторі,
в якій усі танцюють ча_ча_ча.

Микита – так: прийшов_побачив_взяв.
І є про що у роті розказати,
й ніхто не стане нидіти й писати:
палка пригода вичерпана вся!

Микита – перший_з_перших на війні:
за третю кров поїхав у відпустку,
й привіз назад світлину, вірш і хустку,
тепер мовчить чотири довгих дні.

Микита став ліричним і сумним:
римує вірші, вихуд як небога,
а в кожній пошті довгий лист для нього!
Боєць пропав – тепер не до війни.

Яка ж мораль? Моралі тут нема.
Ржавіє осінь, піниться зима.
Я їх подужав... тільки навесні
до твого дому хочеться й мені.



4. Блюз

ми у штрафбаті, та це не мінус,
бо – побратими, а це вже плюс!
з інших окопів лунає Вінус,
наші окопи тяжіють в блюз.

доля штрафбату – чотири тижні:
розвідка боєм і п’ять атак.
наші серця – перестиглі вишні,
рвуться чужим кулеметам в такт.

з нами комбат у одній землянці.
інші комбати – за м’ясом спин.
ми у фаворі, бо ми у глянці
мокрих окопів їмо і спим.

ми у глямурі локальних боєн,
де характерництво – бренд і стиль!
бо підпираємо тіло воєн,
як саморобний людський костиль!

це арифметика сук із тилу:
в залишку – подвиг, штрафбат – в умі.
тільки б достало на всіх тротилу –
для фотохронік продажних ЗМІ!

як естетично гниє піхота
в світлі софітів нічних ракет!!
з цього не вити мені охота,
а лютувати!.. та це таке...

ті хто не чув за війну в штрафбаті,
і не дивіться мені в лице!
лиш помовчіть на своєму party,
рівно хвилину – хоча б за це.