ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2024.02.24 19:56
Диявола не бачили ні разу,
але усюди є його рука
у вигляді зеленої зарази.
Воно і тут у ролі віршомаза
ще удає із себе козака.

***
Поети є реальні, і ніякі,

Тетяна Левицька
2024.02.24 14:56
Лебідкою густий туман
над озером розправив крила.
Злетів у вирій фіміам
з родючої землі кадилом.

Світанок небо засліпив,
сховав за обрієм почвари,
і сонця фотооб'єктив

Артур Сіренко
2024.02.24 11:49
Що ховається в глибині троянди
У сокровенній серцевині пелюсток?
Ніщо.
Порожнеча, з якої виникло все.
І в якій все тоне і розчиняється,
Запитую в цієї пишної квітки:
Ти пам’ятаєш про що я снив?
Пам’ятаєш мої блукання

Віктор Кучерук
2024.02.24 05:17
Ще час не вивітрив з кімнати
Парфумів пахощі хмільні
Тієї жінки, що багато
Дарила радощів мені.
А ти вже брязкаєш ключами
І швидко робиш звичний вдих,
Та на балкон прямуєш прямо,
Де я розгублено затих.

Роксолана Вірлан
2024.02.23 20:13
Кажете - любити ворогів?
Що ж: тоді, ненавиджу з любов'ю
і з любов'ю - свідками Боги-
меч встромляю ворогу між брови.

І нема провини і гріха,
що рука піднята не здригнеться
вивільнити з зайди прілий хлам,

Іван Потьомкін
2024.02.23 18:28
Як крик того, кому зламали руку,
Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
Ще ж тільки вчора раділи ми з тобою
Новим листочкам, що творили крону...
Не байдуже мені, бо ж мало що лишилось
З райського саду, в який Адама поселив Господь.
Мало що зродилось

Леся Горова
2024.02.23 09:08
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби.
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.

Заходу фарби чарують, згасаючи миттю.
В чому і ще швидкоплинність така і мінливість?
Сковзує со

Світлана Пирогова
2024.02.23 08:53
Очі у журбі, думки снують далеко.
І ніяк не вгамувати щем сердечний,
Не забути його людськість, давню ґречність,
Погляд в мирне небо і політ лелечий.

Обстріли і згарища ...- скрізь небезпека.
Волі хочеться, мов пташці, як раніше.
Десь пропала в пр

Віктор Кучерук
2024.02.23 05:22
Врізалася клином
Зграя журавлина
В почорніле скупчення хмарин, -
Розчахнула сміло
Нерозривно ціле,
Ні на мить не стишуючи плин.
Подалася далі
Над моїм причалом

Сергій П'ятаченко
2024.02.22 22:08
беззоряно-чорне знов небо знов мапа країни червона
недремне вночі потойбічне чигає по той бік кордону
від мокрого снігу ці ночі стають більш важкі і вологі
зустрілися на перехресті нічному нічні дві тривоги

у першої голос журливий він душу до денця

Євген Федчук
2024.02.22 20:01
Давним-давно посеред Кримських гір
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ні

Ігор Деркач
2024.02.22 17:44
А у юрби немає серця.
Таке буває де-не-де,
коли здається,
що ідеться
про те, чого нема ніде.

***
А на війні до перемоги

Олена Побийголод
2024.02.22 15:52
Із Володимира Войновича

Тягла бабуся кіш
з городніми речами,
щоб всю сім’ю скоріш
нагодувати щами:

капусточки качан,

Ярослав Чорногуз
2024.02.22 12:38
Німіють щастя висі неозорі,
Ніяких поміж них нема розмов.
Неначе звуки із консерваторій,
Вібрують тонкострунно, бо любов

Як дама у кокетливім капорі* --
Тремтлива, ніжна, витончена мов --
Нечутний навіть стук її підборів -

Леся Горова
2024.02.22 11:28
Несмілий березень грозиться снігопадом,
Стерніють ще незорані поля,
Синички розтеленькалися радо,
І раптом - чутно пісню солов'я.

Звідкіль так рано? Де взялась, пташино?
Зима не встигла за поріг піти,
А люба серцю пісня ніжно лине

Тетяна Левицька
2024.02.22 09:38
Поки вірю тобі, як собі — берегтиму
те, що небо в дари нам послало.
Бо закохана жінка — душі берегиня,
а бездушна — загострене жало.

Спрагле серце болінням виснажують думи,
і нема їм кінця, а ні краю.
Відстань вивітрить шлейфи солодких парфумів,

Світлана Пирогова
2024.02.22 08:57
Малюєш в пам*яті графітом
П*янку зимову жінку-вишню,
Подарував би самоцвіти,
Але ж чомусь тобі не втішно.

Натхненно лінії виводиш,
Вишневий післясмак зимою.
До серця б знати усі коди,

Віктор Кучерук
2024.02.22 05:33
Немає більше що казати,
Та й чи потрібно говорить,
Якщо можливість є поспати
Цієї тужної пори.
Блукає тиша по кімнаті
І морок хату затопив, –
Немає більше що казати,
Крім побажання: Мирно спи!..

Сергій Губерначук
2024.02.21 20:43
Моя кохана пахне часником
і убиває всі мої мікроби,
я злизую, мов з миски язиком,
з її натертих ніг пітний доробок.

Вона солона, ніби океан.
Вона недраяна, як темні ночви.
Її боїться кожен мій фаланґ.

Надія Тарасюк
2024.02.21 18:40
Що для нас українська
Рідна батьківська мова?
Солов'їв спів пречистий
Чи струмки барвінкові?
Чи усмішка в зіницях
Із кохання уткана?
Що для нас українська? -
Віра! Слава! Єднання!

Іван Потьомкін
2024.02.21 17:05
І затихне земля. Небес око багряне
Померкне поволі на димній межі.
І постане народ із розшарпаним серцем
В надії на диво бодай хоч одне...

Під місячним сяйвом врочисто стане,
Готовий на свято й на пострах готовий.
І вийдуть тоді невідь звідки юнак

Леся Горова
2024.02.21 11:01
Ще сонний ліс. Та все ж - привіт, мій друже!
Прийшла до тебе, лиш підсохла стежка.
Твій крайній дуб здаля за мною стежив,
Й за довгу зиму, мабуть, що і скучив.

Сухим підліском під ногами хрустко.
Шипшина розгубила жменю ягід,
Що ніби з них зробив

Козак Дума
2024.02.21 10:55
Ми звикли цінувати гроші
і марно витрачати час.
Вони усіх кладуть на ноші,
вбиваючи людей у нас…

Жагу розбурхують, жадобу
і нищать добрі почуття.
Вони породжують хворобу,

Олександр Сушко
2024.02.21 08:38
Отарі необхіден ватажок,
Очільнику - громада працьовита.
Мені ж миліші терції та квінти,
І стиль письма, м'який, неначе шовк.

Було, під носа сунули скарби,
Тягнули на Парнас і на Голгофу.
Та не потрібна вільна птаха богу,

Віктор Кучерук
2024.02.21 05:44
Ще не видно у темряві згуслій
До тісного подвір’я заїзд,
А вже чути – вовтузяться буслі
В одному із навколишніх гнізд.
Хоч утомлена пара з дороги,
Та до справи взялася мерщій, –
Порядкують птахи довгоногі
У схололій домівці своїй.

Микола Соболь
2024.02.21 03:50
Біля ставу цвіте конюшина
непримітна прикраса землі.
Чи звертає увагу людина,
як її полюбили джмелі?
Щойно сонечко небо зігріє
трударі пасманисті вже тут
і здається, що – Ave Maria –
їх крильцята невтомні несуть.

Світлана Пирогова
2024.02.20 08:53
України моєї стражденна земля
У сльозах захлиналась до болю.
Охопила й сучасна без тями імла,
Посягає на воленьку-волю.

Без землі ми ніхто - осліплі манкурти.
Стогін чути від рук недбайливих.
Східна душить війна, гудуть вітру сурми.

Ігор Шоха
2024.02.20 08:47
Мене не доганяють ні вовки,
ні миші... і телята ще не з’їли,
усупереч, якщо не завдяки
усьому, що розтягує роки
й літа, які вкорочують зоїли,
не розпинаюся на всі боки.

ІІ

Микола Соболь
2024.02.20 07:22
На столі хлібина, біла скатертина,
в рамочці маленьке фото край стола.
Зачекалась мати на вечерю сина,
вже й свічі пломінчик вигорів дотла.

«Де ж ти любий сину, первісточку милий?
Ні земля, ні небо не дає відвіт.
Полетіла б ненька, аби мала крила,

Віктор Кучерук
2024.02.20 05:39
Відшуміли хуртовини
І морози відійшли, –
Сонце топить щогодини
Сніжні мури та вали.
Потекли струмки вздовж вулиць,
Затуманились лани, –
Серед лютого відчулись
Теплі подихи весни.

Володимир Бойко
2024.02.19 23:24
Боротьба не припиняється,
Україна – поле бою.
І найгірше розпаляються
У розбірках між собою.

Як себе перекалічимо –
Ворогам робити нічого.

Юрко Бужанин
2024.02.19 15:34
Мізки мої шкварчать, мов грінки:
Ну й вередуля - вереда!
Така прекрасна зовні жінка
Мою печінку доїда.

Нехай вона тобі смакує,
Бенкет проходить весело -
Ти ж непроста є вередуля -

Леся Горова
2024.02.19 08:55
Ще не встигло зніміти одне, розболілося інше.
Крила гублять перо від важкої тужби. Світе мій!
Заливаєшся болем і виєш усе голосніше,
І мільйони життів у вогні ненажерливих війн.

Де межа, за якою не буде чого виглядати
Ні з високого трону царів, ні

Віктор Кучерук
2024.02.19 05:24
Ми, українці, - залізні.
Навіть якісь кам'яні,
Раз в оцю пору зловісну
Не горимо у вогні.
Хоч він щодня обпікає
Наші змужнілі тіла, -
В полум'ї вистояти маєм,
Щоби здолать москаля...

Микола Соболь
2024.02.19 04:39
Не така весіння ніч, щоб спати,
повня заспівала за вікном.
Чи відпустить до світанку мати,
юності надихатись теплом?
Щоби пам’яталося з роками:
аромат акацій, ніби грог,
як тебе торкаюся губами,
соловей витягує – тьох-тьох…

Сергій П'ятаченко
2024.02.18 21:44
хмари важкі наче вісті зі східних фронтів
чорні неначе зневіра мов крик гайвороння
ніч стало важко любити – тепер поготів
важко в імлі розпізнати це ті чи не ті
хто там іде нам назустріч крізь ночі безсонні

хто це торкається пальцями наших облич
н
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ярослав Бих
2024.02.14

Меланія Дереза
2024.02.08

Галина Украйна
2024.02.02

Ґадза Володимир
2024.01.31

Рікардо Лаер
2024.01.15

Котенко Вадим Бойко
2024.01.10

В Дольний Віктор Дольний
2024.01.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Юрій Гундарєв - [ 2023.11.16 09:55 ]
    Мій острів

    Це мій дивовижний світ,
    такий таємничий острів:
    Ерік-Еммануель Шмітт,
    Гоген, Домонтович, Одрі,
    Дюваль, Муракамі, Вісконті,
    Думбадзе, Маккартні, Ремарк…
    Це мій неодмінний зонтик
    від хмар…

    Від лютих сенсеїв,
    що кедами - на Єлисеях,
    а шипами - по серцю,
    а потім - ще перцю,
    а потім - ще солі,
    щоб корчився від болю…

    Та є закон бумеранга:
    одного чудового ранку
    іде постарілий сенсей,
    у зморшках його лице,
    спирається важко на палку,
    у спину летять недопалки,
    і слідом крадуться слова:
    «Це той, хто Його цькував…»

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  2. Мамутова Кістка - [ 2023.10.26 18:22 ]
    Блукає
    Дівчина, що блукає тонкою ниткою сузір'я
    Ти шукаєш любови чи може прислів'я
    Яких слів тобі треба знайти
    Ти серед космосу, ляж і засни
    У маренні знайдене скажеш
    Що побачеш розкажеш
    розкажеш мені
    хто прийшов до твого легкого тіла у ві сні
    Які слова ти сказала
    Що за прислів'я згадала
    Я сказала йому лиш одне
    Я кохаю тебе, як саму себе


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Ігор Деркач - [ 2023.07.27 12:20 ]
    Візії часопису
    Те, що уявляється сьогодні,
    бачив я багато літ назад,
    уві сні, якраз напередодні,
    пам’ятаю, великодніх свят.
    Пам’ятаю, як ішли ми босі
    «христувати» на чуже село
    по російській, назвою, дорозі,
    іншої до Бога не було
    у попову келію... до «храму»
    освятити пару калачів
    і, тримаючи за руку маму,
    я їй сон урочий розповів
    про видіння авіа-нальоту,
    вибухи, палаючі хати,
    пугало скаженого пілота,
    скалячого зуби з висоти.
    Певно, що рука моя тремтіла
    і, щоб заспокоїти мене,
    мати, як уміла, пояснила, –
    сон – омана, а нечиста сила
    як минула, так і промине.
    Та не оминає небо чисте
    землю спопеляюча біда...
    уві сні – карателі-фашисти,
    наяву – антихристи-рашисти,
    ідоло-язичницька орда.

    07/23


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Руслан Баркалов - [ 2023.07.26 12:17 ]
    До неба і вниз
    Карти всі скинуті давно
    Гра не належить вже тобі.
    В голову б’є червоне вино...
    І ти залишаєш двері відкритими.
    З ночі до ранку чорними,
    Лякливими фарбами втілені -
    Ми були такими різними.
    А залишились… двері відкритими.
    Кроки в північ чути твої -
    Це не наші слова, не наші думки -
    Ми просто маскуємось.
    Але вони все одно – вперед чи назад.


    До неба і вниз – в нічній темноті:
    Орлиний політ, мов дикий ведмідь
    Ти загнаний тут – малюєш свій світ.
    У безліч зірок – до неба і в низ.
    До неба і в низ – без часу ця мить,
    Ти йдеш на пролом та сили не ті.
    Мов осінній листок у шаленій грі
    Летиш до небес і падаєш в низ.


    Відкинено в пам’яті історії
    І тобі уже сказати нічого.
    Змінено усі в світі теорії
    І з богами всіма покінчено.
    В наших серцях вогонь -
    Відчуй самоту серед людей.
    Почуття що зійшли на нуль,
    В мозку нема нових ідей.
    Кроки в північ чути твої -
    Це не твої слова, не твої думки
    Ти просто лише існуєш.
    Але сенсу нема – вперед чи назад.


    Опір по крихті зломлено - ти один
    Жах огортає душу – це час навпаки.
    Чекаєш коли прийде новий день -
    Він розірве коло це на шматки.
    2014


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Юрій Гундарєв - [ 2023.05.08 11:32 ]
    РА

    Так нежно, будто виноград,
    я соберу твой светлый взгляд.

    Когда почувствую косу,
    его с собою унесу.

    Он будет мне в иных мирах
    как солнце маЛенькОе РА…

    Автор: Юрий Гундарев
    2023 год


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  6. Юрій Гундарєв - [ 2023.04.28 11:34 ]
    Ода радости
    Солнечный‚ райский оттенок: ра-дость.
    Я просто так‚ первобытно и беспричинно
    с воистину волчьим аппетитом Сократа
    мир поглощаю: мчащиеся машины‚
    запаздывающую маршрутку даже‚
    всех женщин старше набоковской героини‚
    немое тысячеглазие многоэтажек‚
    вытянувшихся мостов синие линии‚
    графику неба‚ разрисованного ветками‚
    воспитательницу‚ переходящую дорогу
    с флажками и розовощёкими детками‚ —
    радуюсь истово‚ слава Господу Богу!
    Я — профессор‚ преуспевающий‚ бодрый‚
    превративший цветочницу в прекрасную
                    леди‚
    с упрямым постоянством влюбляюсь
                    в Одри‚
    загоняя себя добровольно в сети.
    Чувство преодоления мировой стихии
    распирает до апофеоза малеровских
                    симфоний‚
    хочется бежать под дождём‚
                    читать стихи и
    не бояться ни смерти‚ ни грома‚ ни молний.
    Хочется свершить геронтологический
                    переворот:
    любить до самой глубокой старости.
    Стало быть‚ не оборачиваясь‚ только вперёд —
    к радости!

    Автор: Юрий Гундарев
    2015 год


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  7. Юрій Гундарєв - [ 2023.04.24 19:43 ]
    Боль



    Юрию Тригубенко,
    харьковскому поэту и архитектору











    Знаете, когда кровь стынет,
    когда даже жить не хочется?
    Это когда ты теряешь сына,
    воя от одиночества…

    Это когда твой город любимый,
    который ты намечтал и вычертил,
    бомбили,
    бомбили,
    бомбили,
    с карты жизни пытаясь вычеркнуть…

    А утром, как обычно, кофе завариваешь…
    Вдруг
    творческий луч как причастие -
    и пишешь кровью, а стихи раздариваешь
    да просто так -
    на счастье!

    Автор: Юрий Гундарев
    2023 год


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  8. Юрій Гундарєв - [ 2023.04.21 10:45 ]
    Юркодар - 12
    Василеві Буколику

    Есеї Василя Буколика вражають духовністю,
    глибиною і любов‘ю до їхніх видатних героїв…

    Про кожну мить титанів дбає,
    в них розчиняє власне его:
    і знов долаєш шлях Абая,
    і бачиш сум в очах у Цвейга…

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (1)


  9. Юрій Гундарєв - [ 2023.04.14 11:30 ]
    Страта
    Мене на площу привели для страти,
    я ледь дійшов з розбитими ногами…
    У вічі пильно подивився кату,
    і відповідь отримав батогами.

    Навколо раптом все зареготало,
    коли із натовпу каміння полетіло…
    Одразу сонце зовсім чорним стало,
    неначе в небі вирили могилу.

    На мене насувався подих зламу -
    розчавили, принизили, зламали…
    Але я відчував флюїди мами -
    в її обійми заповзав, як равлик.

    А потім все замовкло, оніміло -
    хтось вимкнув регіт бісових симфоній!
    Мов човен, пропливало мертве тіло
    в калюжі теплій і такій червоній…

    Та раптом дівчинка - руда, як сонце,
    питає тихо, чи я буду пити,
    так очі світяться, неначе два віконця…
    Я зрозумів, що буду далі жити.

    Але тягар образ з плечей я скинув -
    вони ж не знали, що було робити…
    Засяє знову сонце в небі синім,
    щоб просто жити…
    Жити і любити.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  10. Юрій Гундарєв - [ 2023.04.13 19:22 ]
    Моя душа
    Летить душа
    за небокрай -
    у тихий рай…
    Не поспішай!

    Моя душа,
    як на хресті, -
    на самоті…
    Не залишай!

    Моя душа
    ковтає жаль
    чужих страждань…
    Не зневажай!

    Кричить душа
    від тих заграв -
    червоних справ…
    Ні, не прощай!

    Летить душа,
    за небокрай -
    у тихий рай…
    Не поспішай!

    Не поспішай…
    Не поспішай…
    Не поспішай…

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  11. Юрій Гундарєв - [ 2023.04.08 06:46 ]
    Геній у шортах
    50 років тому, 8 квітня 1973 року, відійшов
    у вічність геніальний іспанський художник
    Пабло Пікассо.
    У Львові є чудовий пам‘ятник митцю
    (автор - талановитий український скульптор
    Володимир Цісарик).
    Художника зображено з голим торсом, у
    шортах та босоніж. Він стоїть і курить -
    абсолютно вільний, яким і був за життя…


    Я малював те, про що думав,
    а не те, що бачив…
    Пікассо


    Справді фантасмагорична казка:
    не холодні трикутники й куби,
    а промовисті очі та губи…
    Унікальний об‘єктив -
    ПікАссо.

    Справді фантасмагорична казка…
    Шалені гроші?
    Жінки?
    Овації?
    Божий дар плюс каторжна праця -
    до болю,
    до муки,
    до сказу.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  12. Ігор Шоха - [ 2023.02.01 18:51 ]
    Катаклізми катарсису
    ІНастає глобальне потепління,
    тонуть у морях материки,
    люди захищають володіння
    і... воюють. Людям невтямки,
    що потоп великої ріки
    буде не по щучому велінню.
    Це сама земля уже віки,
    поки гавкотіли пустомелі,
    повертає агрегатний стан:
    наче по закону Торрічеллі
    сушу пожирає океан,
    острови змітає ураган,
    тропіки міняє на пустелю,
    вівтарі – на капища поган,
    трони і престоли на борделі.

    ІІДармові ресурси на землі
    запасають урки-доходяги,
    сатана лютує у кремлі,
    а за нього дохнуть москалі
    і неандертальці-андрофаги.
    Знову ліквідація гряде.
    Хто кого – убивці чи арійці,
    москалі чи інші українці,
    за якими білий світ іде
    і яких винищують ординці?

    ІІІСпоєні культурою совка,
    малороси зайві на планеті,
    поки є на ній чужі поети-
    русофіли та апологети
    бузувіра і маніяка.
    Бо такі закони у природи
    і її регуляторна суть:
    Слово – меч, яким біду січуть,
    і не буде іншої нагоди
    як сьогодні во ім’я свободи
    нищити тоталітарну муть.

    02.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  13. Юрій Гундарєв - [ 2023.01.25 10:18 ]
    Цей шалений, шалений світ
    Часом питаєш себе на дивані
    на схилі радісних і не дуже літ:
    а чи продовжить своє існування
    БЕЗ ТЕБЕ цей шалений світ?

    Адже все сприймає саме твій об‘єктив.
    І раптом - крапка. Кінець! Забуття…
    У вічне захмарря здіймаєшся ти,
    забувши все про земне буття.

    Тобі вже не треба ні спати, ні їсти,
    твоє єство - у небесній нірвані…
    Ось так долучаєшся до високих істин,
    лежачи з кішкою вдвох на дивані.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  14. Сергій Вертіль - [ 2023.01.13 10:49 ]
    Бачення зорепаду
    Ні, це не зорепад.
    Це місячні риби
    Намагаються прорватися крізь космічну завісу
    Щоб на землі знайти спокій!..
    Більшість помруть в битві
    Переслідуючи особисті капризи.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Сергій Вертіль - [ 2023.01.13 10:05 ]
    Натхнення
    Місячна ніч, зірковим покровом
    Вкрите. Так самовіддано вкрили.
    Немов хтось зі своєю любов'ю,
    Освітлює шляхи, які не раз змінили
    В своєму житті... Хто ти?.. Хто ти?..
    Скажи, благаю, бо неможливо
    А ні жити нам, ні відпочити.
    І чомусь лише осіння злива
    Дає пару хвилин, щоб встановити сили свої, які після оголених нервів
    Дзвонили вітром на кленових вітах.
    І виривалися з корінням дерева...
    О, небо жовтневе,
    Жовтим відтінком впало на сонце.
    І в цьому світлі, я побачив себе...
    Багаття Калинове
    Освітлює місячні ночі, що палають зорею.
    О, яке люте горе, яке страшне це горе...
    Роздвоєння...
    Прийшла в гості до мене людина.
    Я з радістю, промовив: "Заходьте, прошу".
    І вона зайшла, поводила себе вільно
    Немов у себе дома, провела обшук.
    О, ні, то не обшук, то натхнення
    В моїй голові наробило непорозуміння.
    І дурниці здалися... І думки як стерня
    Кололи мої почуття...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Юрій Гундарєв - [ 2022.11.22 13:24 ]
    Львівський трамвай
    Стрибну на трамвая приступку,
    зі дзвоном вперед покочу:
    ось стрімко крокує Ступка,
    ось каву п‘є Покальчук.

    А ось - як взагалі повірити? -
    навіть у горлі ком:
    рудий весь з очима сірими -
    Франко…

    А це - граціозний, мов кіт
    від самопальних кутюр,
    геній, піжон, ерудит -
    юний Роман Віктюк.

    А ось для пані вибирає квіти
    красень у шарфу помаранчевому…
    Такого як не помітити?
    Звичайно ж - Сергій Данченко.

    У лабірінті вузеньких вулиць,
    у млі незворушних століть,
    наче пчілка у вулику,
    старенький трамвай дзеленчить…

    Обличчя суворих будинків
    витягнуті, мов у Ель Греко.
    Сонце спілою динею
    десь майорить далеко.

    Стрибну на трамвая приступку,
    відчую, як тінь, самоту.
    Підступить сльоза підступна -
    я її проковтну…

    Автор: Юрій Гундарєв
    2022 рік


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (2)


  17. Ігор Шоха - [ 2022.10.07 18:20 ]
    Фантасмагорія
    Наснилося... Я знову не один,
    бо на подвір’я батькове, неначе
    до мене, повернувся рідний син,
    якого я ніколи не побачу.

    – Мене немає, – пояснив мені, –
    але у мене є сестра... і тато...
    і є душа ... аби на цій війні
    за тебе і за неї воювати.

    Моя вина... і щастя – не уб'ють,
    і не посадять юного за ґрати,
    і ні за що не будуть катувати...
    ....................................................
    я відаю, яка у цьому суть –
    якщо і ненароджені ідуть
    за нас – пора перемагати.

    10.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (4)


  18. Ігор Шоха - [ 2022.07.03 23:28 ]
    Рецесія вічного руху
                        І
    В ауру часу... у чашу надій,
    а не у пащу війни... у прибій
    падає сонце за обрій...
    за течією... у гирлі ріки
    мого життя, де тасує роки
    вік водолія суворий.

                        ІІ
    Не докоряє уночі́ мені
    опальна Муза... іноді, знічев'я...
    не видаю ні од, ані поем я
    про те, як запалає у вогні
    несамовите іродове плем'я
    у цій агонізуючій війні.
    У вирії людей мене чекає
    моя недоля, і неволя раю,
    і вибір мій, і вирок роковий.
    Собою засіваємо пустелю...
    не вписуємося у ту оселю,
    де є ще дух поезії живий
    і де по траєкторії прямій
    душа моя не оминає Землю.

                        ІІІ
    Оце і є perpetua mobilia
    історії, яку не зупинити...
    а обрії, які не догоріли –
    це тло її нового колориту:
    рецесії прогресу і регресу,
    душа у п'ятах, серце у астралі,
    рушаємо.. гальмуємо... а далі
    Феміда запрягає у колеса
    а ми не нажимаємо педалі.
    Лишається, як іноді бувало,
    забути те, чого не вистачає,
    чого було у цьому світі мало –
    і не забуті, і нові причали...
    і пам'ятати те, чого немає...
    ..............................................
    Останнє, що було напередодні
    війни – це чисте небо, тихі зорі,
    стихія синя і вода прозора,
    і погляди очей, як із безодні
    минулої епохи... а сьогодні
    усе не те, що марилось учора.

    07.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  19. Ігор Шоха - [ 2021.10.09 10:28 ]
    Ідея-фікс
    Коли умру, розвіються надії,
    любов і віра, радощі й жалі
    лише мої... себе я не жалію,
    жалію тих, у кого буде мрія
    лишитись виживати на Землі.

    Коли нема надій на панацею,
    лишається надія на Отця,
    якому із обителі своєї
    ще видиться, у кого є ідея
    чекати світу білого кінця.

    Усіх чекає із косою пані
    і неумисна на її путі
    ідея-фікс, коли у самоті
    лишаються сміятися останні.
    О, є такі, у кого є бажання
    зажити щастя на чужій біді.

    Ніхто не знає, що чекає далі...
    нічого не міняється, таки,
    у цьому світі туги і печалі...
    і радості... із легкої руки.
    О, є й такі, кому ми завдяки
    згадаємо неписані скрижалі.

    10.2021


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  20. Ігор Шоха - [ 2021.09.09 16:42 ]
    Філософія зрілості
    Не Бог один формує ойкумену
    і думкою пронизує пітьму...
    це і мене стосується.... тому
    секрет Полішинеля достеменно
    ідеєю являється у мене,
    а далі вже належить будь-кому.

    Усе, що ми плануємо уранці,
    до вечора збувається, либонь...
    записані на лініях долонь
    всі азимути гаваней і станцій...
    і жевріє у розумовій праці
    душі животворящої вогонь.

    Сміливо фантазуйте, шалапути,
    такі ж сьогодні, як недавно я,
    коли ще мріяв, ким я маю бути...
    і втілилась фантазія моя
    на фініші дороги житія
    за атестатом зрілості в майбутнє.

    Я – Робінзон... у мене карантин...
    ніхто не заглядає через тин
    і пандемія оминає дачу.
    І ясно – ця оказія веде
    кривою синусоїдою, де
    нема-нема... і ось вона – удача.

    Усе буяє, іноді цвіте
    і де-не-де затьмарює зелене...
    мене це не стосується... проте
    записую відоме нота бене –
    у цьому світі грішне і святе
    ніде не відбувається без мене.

    09.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  21. Нічия Муза - [ 2021.08.19 22:46 ]
    На крилах преображення
    Заспівай і пісня понесе
    у краї далекі, заповідні
    тої, що цінує над усе
    голоси і трелі солов’їні.
    Залітай і, може, обійму,
    не чекай, що іншого почую
    і не воркуватиму йому...
    і не обіцяй нічого всує...
    я ночую в небі у раю
    і літаю ви́соко-висо́ко,
    а коли сідаю у гаю,
    аж тоді виказую свою
    сагу про недолю одиноку.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  22. Нічия Муза - [ 2021.03.08 10:19 ]
    Весна
    Радій. Це я іду
    веселкою до тебе.
    Дивись у небеса.
    В калюжі не дивись.
    Немає унизу
    ні сонячного Феба,
    ні того, що несе
    пір'їною увись.
    Якщо не буде крил,
    побуду із тобою
    луною інших літ
    до самої зорі,
    до іншої зими
    квітучою весною
    за обріями дня,
    що сяє угорі.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  23. Ігор Деркач - [ 2021.03.08 10:52 ]
    Голоси із піднебесся
    Пронизує життя
    ясне проміння душ
    у таїні ночей
    імлою того неба,
    що дивиться на нас
    очима із калюж...
    О, скільки чорних дір
    у мороці Ереба!
    А зорі мерехтять,
    освітлюючи ніч
    палітрою очей...
    І з вечора до ранку
    упізнаю тебе,
    бо очевидна річ,
    що ти моя весна
    у сяєві серпанку.

    03/21


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  24. Ігор Шоха - [ 2021.01.25 07:41 ]
    Симорон
    ІНаївні люди винайшли тотем,
    аби було добро у всьому світі,
    та граються, буває, із вогнем
    як це уміють ще маленькі діти.

    По цій дорозі весело іти,
    та солоно на фініші до раю,
    де юності ніколи не найти,
    а пройдене у Леті почиває.

    Ідея симорону не така
    уже й погана. Ми іще не проти,
    аби із пересічного совка
    отримати, умовно, патріота.

    Але несповідимі ті путі,
    якими йдуть далеко не святі,
    аби одне на інше поміняти,
    бо іноді – найлегше обіцяти
    за обріями гори золоті,
    а мати – невагомі результати.

    ІІОт уявляю, що мине зима...
    немає ні війни, ні пандемії...
    і лютої імперії нема,
    і сатана тікає із Росії.

    Кому – в Корею, а кому – в Китай...
    Ве Зе – до Ина, а Ве Пу – до Мао...
    і вся еліта... Боже, помагай...
    вирощує банани і какао.

    Теорія... а практика – не та.
    Іще далеко куцому до зайця.
    Он і у Пині – ря́ба золота
    уже йому не хоче нести яйця.

    На вулиці викочується лють,
    із ящика повилізали зомбі...
    На них немає ядерної бомби,
    а як і є, то кнопку не дають.

    От і чекай Ґааґи, сучий сину...
    немає Мао і тобі – тюрма,
    і нашому паяцу – не до Ина....

    Коли не чорті-що біля керма,
    то видибає із ярма юрма
    і Раша поважає Україну.

    ІІІАле і це – ілюзія одна.
    У тому, що конає сатана,
    ніякої містерії немає...

    У ці часи лукаві і тяжкі
    удачі симорону не такі
    як іноді наука досягає.

    І чумакують ізотерики
    від Азії і до Америки
    дорогою надії і пітьми...

    Та уві сні, мандруючи у часі,
    ми мріємо... аби одного разу
    прокинутися юними дітьми.

    01.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  25. Ігор Деркач - [ 2021.01.07 12:21 ]
    Осяяння
    Радіємо, що все-таки
    сьогодні свято це настало,
    а ми такі колядники –
    чого не дай, усього мало.

    Помолимося до небес
    у пущі лісового краю,
    де Божий Дух усіх єднає...

    А щоб і цей міраж не щез,
    ніяк не обійтися без
    оказії в едемі раю.

    01/21


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  26. Ігор Шоха - [ 2020.12.14 11:26 ]
    Рукою небес
    Не вірю я уже,
    що є готові вірші,
    а душу береже
    рука, що нею пише.

    Іще іти й іти...
    А що як, Боже правий,
    на спалені мости
    веде мене лукавий?

    То вила по воді,
    то ангели аїду...
    По синусоїді
    і радощі, і біди.

    Сльозу чиюсь утру...
    І помічаю знову,
    що п’ю печаль стару
    за думу полинову.

    То іній, то роса
    на оболоні квіту
    як тануча краса
    нев’янучого світу.

    У магії ночей
    і далі неозорі,
    і сяєво очей,
    і падаючі зорі.

    Метеликом лечу
    і понесу у слові
    палаючу свічу
    гарячої любові.

    У течії життя
    з нічого виринає
    поезія моя.

    Та це не означає,
    що ці оази раю
    описую не я.

    12.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  27. Ігор Деркач - [ 2020.01.29 21:41 ]
    Що буде, те й буде
    Не уявляю, що у світі буде
    через якихось дев'яносто літ,
    але гадаю, будуть інші люди
    описувати невідомий світ.

    Мюнхаузени-німці окаянні
    освоять на Венері океан
    і запанує плем’я могікан
    на Місяці, Юпітері й Урані.

    І фенімори купери тоді,
    гойдаючись у зонді на воді,
    не відаючи, що таке ординці
    і викопні гурони-москалі,
    повідають поетам на Землі,
    що ми були останні українці.

    01/20


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  28. Ігор Шоха - [ 2020.01.19 16:49 ]
    Релікти прогресу
    І небо, і Земля існують у пустелі.
    Галактики зірок і броунівський рух
    пронизує один-єдиний Божий дух,
    об’єднуючи їх законом Торрічеллі.

    Природа сущого боїться пустоти.
    Процеси хаосу – дорога у нікуди,
    але ідуть по ній непересічні люди
    на перепутті до кінцевої мети.

    Цивілізація являється пустою
    породою землі. Це той же діатез
    на мантії Землі – і суші, і небес,
    який лікується вогнем або водою.

    Те, що було і є, посилює уяву
    про те, що буде і повториться не раз
    у просторі імли і не лякає нас,
    що по усій землі орудує лукавий.

    І по інерції ще котиться процес,
    запущений колись людиною одною,
    формуючи її заочний інтерес.
    Історія не вчить, але, само собою,
    окаменілості із ери мезозою
    показують, куди веде людей прогрес.

    01.20


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.56) | "Майстерень" 5.75 (5.91)
    Коментарі: (14)


  29. Ігор Деркач - [ 2019.09.03 14:39 ]
    Паралелі незримого
    Безкрає небо, а життя – безмежне.
    Ілюзії – усі мої путі
    у мрії, уві сні, де незалежно
    я мешкаю у іншому житті.

    А чи існує доля паралельна,
    де інші люди, як і ми, не ті?
    Уловлені у сіті Мельпомени,
    на іншій сцені – може і святі.

    Але Феміда не міняє ролі.
    Тут – у полоні, а коли й на волі,
    руйнуємо ідилію свою.

    Ілюзіями оповиті мрії,
    а ми як учні іншого месії
    очікуємо місце у раю.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  30. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.21 15:17 ]
    Перепливу цю ніч
    Перепливу цю ніч,
    перепливу,
    перелистаю долю,
    пролистаю,

    вогнем свічі,
    високої свічі,
    зігріюся

    і помолюсь...

    Настане
    світанок.

    А ніч - як море,
    темна хвиля б'є,
    і думи розгойдались до нестями.

    Десь там далеко - зоряні вігвами,
    десь там - розчинені гостинно брами,
    а я маленьким човником пливу,

    перепливу цю ніч,
    перепливу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (8)


  31. Ігор Деркач - [ 2019.01.26 18:51 ]
    У гирлі розбитої клепсидри
    Я – на Землі. Земля – у небесах.
    А небеса – на зоряному плаї.
    І де чия зоря у цих світах,
    ніхто ніколи не запам’ятає.

    А я перевіряю часомір,
    куди і скільки ще душі летіти,
    аби не охолонути між зір
    або дочасно не зійти з орбіти.

    Не залікує рани еліксир.
    Немає часу клеїти клепсидру.
    І поки кожен сам собі кумир,
    не видно поза обріями миру.

    У далині – нічийні кораблі.
    У гавані – усе чужі вітрила.
    На палубі уявної землі
    химерна мрія опускає крила.

    І капає сльозою у пісок
    за миттю мить. І цокає годинник.
    У груди заповзає холодок
    і ні душі – у пошуку людини.

    Ріка життя тече у океан,
    де чайками зникають безіменні
    останні із учених могікан,
    що відають закони ойкумени.

    Пересихає дельта житія
    і човником історія моя
    пливе наосліп. Та і цього разу
    надія є на плеса та оази,
    де колами вирує течія
    на гребені утраченого часу.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  32. Тата Рівна - [ 2018.11.27 22:43 ]
    Моєму чоловіку
    У телепорталах наших голів — телепорти
    Я на твоєму світловому шляху — ти на моєму
    Передаємо з очей ув очі уліс буття
    Світить холодна півпосмішка місяця дзенькає гріш —
    Ніби це ми із тобою Чарльзи Стрікленди Сомерсета Моема
    Ніби це ми прототипи нащадки персонажі Гогена
    Ніби це ми перші люди і перші грішники
    Ніби це ми — безутішні закохані з Верони
    Загублені серед всесвіту Білі Ворони —
    Рондо закручується
    Звужуються межі краї кордони
    Діти ростуть й проростають над нами
    Ми приростаєм хребтами
    Дно пробивається головами —

    Мій Големе
    Ми із тобою народилися жили й помремо голими
    Нас закопають голими
    Мій Големе
    Ми — особливий підвид підопічних доктора Хаосу —
    Нагромадження каміння й валунів порослих мохом
    Сіамські близнюки що росли нарізно й зрослися після телепортації душ
    Мій Голіафе
    Ми — особливий підвид
    Нерозривні пута один одному — шпори шори хрести й рамена

    Наше з тобою рондо — аутодафе
    Мій Голіафе
    Злет на гарячих крилах — назви це так

    Наша драбина униз та вгору — Сізіфів шлях
    Та ми — сяйні таути зрівняні з ельфами
    Кельтські боги обернені на схід
    Наш із тобою інший світ — це Сид
    Вір мені —
    Я на твоєму довічнім шляху — ти на моєму.

    Хлопчику поклади свою голову в мої долоні
    Ми на вершині нашої Ошхамахо
    На самісінькій горі з самого її краю —
    Станемо і дивитимемось униз
    Нехай заволає камінь Фаль — фальшу немає
    Мій Голіафе
    Тільки іще не штовхай — Агасфер подрімає хоч мить —
    Alter ego Вічно блукаючий Жид
    Нехай меч Нуаду зблисне
    Тоді заволає камінь Фаль
    А за сим вже штовхай якщо хочеш

    Твій Давид



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (5)


  33. Галина Михайлик - [ 2018.11.08 15:23 ]
    Нано…
    Ця осінь моя і твоя
    нано_осінь.
    Для двох лиш таємне ім'я –
    наче й досить?

    У серці, в думках, на устах –
    о, присутність!
    Нейтринно проста й непроста
    незабутність:
    Великого Вибуху струс
    у зіницях…

    У морі житейських спокус -
    хитавиця
    гойдає космічний ковчег,
    чи колиску?

    Не дев'ять, не нано_ та все ж
    близько…


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (16)


  34. Ігор Шоха - [ 2018.09.26 09:49 ]
    Сигнали всесвіту
                    І
    Несемося у вир стихії та емоцій.
    У хаосі подій минають ночі, дні.
    У веремії цій ми як більмо на оці
    байдужій і німій космічній далині.

                    ІІ
    Духовне я і ми змагаються в етері
    за право на життя у пам’яті людей.
    Стирає імена нова майбутня ера
    і невідомо хто туди іще дійде.

    У дурні, як не є, пошиються поети.
    У цій колоді-грі – радари суєти
    і дами головні, і підкидні валети,
    яким не досягти ідейної мети.

    Уявою живе за пеленою часу
    сугестія душі астральної рідні.
    А що коли і там любителі Парнасу
    тасуються як тут, на лаві запасній?

                    ІІІ
    І невідомо що тече і проминає.
    Палає ще зоря, і сонце догорає,
    та віє ураган у Тихий океан,
    і як поганий сон життя не відпускає,
    і шириться війна од краю і до краю,
    допоки лютий Вій полює на землян.

    Творіння і Творець почили у нірвані.
    На нескінченну мить у Всесвіті воскрес
    Єдиний у Отця останній первозваний.
    Уста Його тремтять мелодіями мес.
    Але лукавий час іще лікує рани.
    Не досягають вух сигнали із небес.

    09.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  35. Тата Рівна - [ 2018.09.06 12:43 ]
    Коли ти пишеш... (лист моїй любій Бетельгейзе)
    коли ти пишеш вірші здається — легшаєш
    нібито вбираєшся в пір'я вивільняєшся з тіла й серце може злетіти саме по собі
    ніби ти у червоному німбі будди або той
    хто дарує вино та рибу ходить по воді
    ніби можеш зігріти всесвіт чи остудити з груба нахрапом руську піч
    проте – розтає ніч – ти прокидаєшся умиваєшся повстаєш з мертвих вариш каву одягаєш носочки
    стаєш прозаїком буденних клопотів рабом побуту клопом з натовпу
    точкою незворотності
    увечері мовчки падаєш – таки життя дає під дих кричить – на тобі!
    по голу – за цих і за тих!
    голову бережи – духовна недуго доросла жінко
    згинаєшся дугою захищаючи печінку та інші органи свого божественого тіла
    робишся важкою як місія робокопа ескалібур або нечиста сила – такою
    як погляд горгони медузи пояс волонтера з ІДІЛу
    волочиш крила
    та як би хто не хотів як би ти не хотіла як би я не хотіла – минає все –
    нікому немає до нас діла –
    у богів інші плани та варіанти розвитку дій
    а все що умієш ти – писати вірші власної безнадії
    песимістичні опуси про соціо-паті соціопатів
    про психопата у колі психопатів
    духовних кастратів в прострації псевдоелекторат прокуратора й
    сучасні офіційні варіанти давнього палкого обряду саті
    уколи від представників іншої школи іншої віри іншої статі
    про школоту із вулиць та касту що в мармеладі довічно
    гейби засуджені на двадцять прижиттєвих строків суворого едему
    це все що умієш ти – більше
    немає тем –
    вічність закрито на вході
    там табличка «не відкривати – уб’є!»
    наші життя – твоє-моє – пролонгований МММ від одного хитросплетеного мавроді
    якому частина вкладників вірить – частина ж заперечує що він є

    коли ти пишеш вірші дівчинко
    то даруєш волю розв’язуєш шворочки послаблюєш ринговочку виймаєш ножа
    й – вона дихає вільно у ці хвилини рукописання
    твоя остання акція безумного вкладника –
    твій персональний кальцифер –
    твій головний заряд –
    твоя (даруй за банальність) – душа

    ти пишеш дівчинко свої вірші – цей світ точно не стає гіршим
    я видаю тобі ліцензію на довбання дзьобом ядра даю сервітут на фонтануючий буцім «стрибаюча відьма» літературний гейзер –
    пиши майко!
    сяй яскравіше врешті хто як не ти світ сколихне червоним німбом будди
    вибухнеш – розбуди мене хочу побути зрячою у цю мить стоокою
    роздивитися як ти покинеш остогидлу окію
    ступиш упевнено в зимове коло ховаючи сяйво сором’язливо
    на шість мідних зірок застебнувши свій темно-синій блейзер
    гейшо моєї самотності аlter ego α оri....

    лист адресовано втомленим автором
    любій його бетельгейзе


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  36. Ірина Ільчук - [ 2018.08.15 12:16 ]
    ***
    літній вечір лікує денну втому
    і місяць сьогодні - всевидяче око небес
    вечірнє місто - любов, папіроси, балкони
    вечірнє місто - суміш чужих адрес

    у сірих будинках лишилося трохи шарму
    бо хтось у затхлій квартирі вмикнув ноктюрн
    і навіть електростовпи відчистили карму
    собі, бо дроти їх - кустарна подоба струн

    опалове небо в желейний випало осад
    липневе повітря липне і глушить звук

    ти ходиш під перевернутим синім келихом
    що вислизнув із чиїхось тремтячих рук

    01.08.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (14)


  37. Ігор Шоха - [ 2018.05.19 08:41 ]
    Заочні візії
    Наївні сни, якщо це міражі:
    і райські пущі, і пекельні кола,
    свої – у небі, на землі – чужі,
    яких не забуваємо ніколи.

    І все те оживає уночі
    як мелодійні візії урочі:
    і солов’ї, і чайки, і сичі,
    і загадкові усмішки та очі.

    Літаємо думками аж до зір.
    Розгадуємо ребуси Морфея.
    І зопалу лягає на папір
    черговий опус, а не епопея.

    Сумна подія, радісна журба,
    весна надії, а чи осінь пізня,
    усе одно тримайся і надійся,
    що це земного ангела труба,
    заради миру – вічна боротьба
    і що вінець усього буде - пісня.

    05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  38. Василь Світлий - [ 2018.01.12 11:48 ]
    У незвідану далеч
    А мені в далечінь,
    У таку далечінь,
    Де лише далечінь далечіней.

    Де за далеччю даль,
    І за далеччю даль,
    Де ця далеч росте безупинну.

    Це моє – висота,
    Височінь, вишина.
    Піднебесність і вись височіней.

    На високості виш,
    У склепінні горищ
    Маю намір твердий оселитись.


    12.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  39. Олександр Козинець - [ 2017.12.13 19:34 ]
    ***
    Якщо вже про зміни – зали́шилось кілька дій.
    Прокидається рано весна, вітрами кличе.
    Допоки зі снів виринає майбутнє з минулих подій,
    Мій внутрішній всесвіт цілує твоє обличчя.
    Ранок у місті доповнює сіра легка імла.
    В телефоні й мережі – сповіщення, повідомлення.
    Час позбутись каміння, відкрити тіла й імена
    Для очищення, змін, усвідомлень, оновлення…
    Час летіти вперед – монета не стане ребром!
    Поміж бути чи ні – точно бути! (не знаю доки)
    Хай на заклик весни озоветься тепло і добро,
    Розіллється у тілі, як повінь, березовим соком.


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  40. Валерій Хмельницький - [ 2017.11.04 18:33 ]
    Про листопад і загадкову Джемму Халід
    Холодний місяць листопад
    Тихенько листячком шурхоче -
    І у такі холодні ночі
    Пригод ми прагнемо й принад.

    А за вікном дзюрчить із труб
    І капає з дахів поволі -
    Та це не страшно, ти ж не в полі,
    А дивишся на вигин губ

    Співачки Джемми в "Ля мінорі",
    Що таємнича й загадкова
    І красивенна дуже й дуже -
    Не каже тільки, чи одружена,

    Хоч ти по вуха закохався -
    Смієшся й плачеш над піснями,
    Вона ж сміється разом з нами
    І каже: "Буде все о'кей!"


    03.11.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  41. Ігор Шоха - [ 2017.09.23 16:46 ]
    Заморожені відлуння
    Сіє-віє мрякою погода.
    Не чекає згоди у народу.
    Ранками – туманами ріки,
    вечорами – бурею зі сходу
    спеку надолужує природа
    розою вітрів на всі боки.

    На дуель запізнюється осінь.
    Може, блокували по дорозі,
    а у літа часу не було
    уночі чекати миротворців
    то й не гріє, як бувало досі,
    де-не-де посіяне зело.

    І надія вижити не гріє,
    поки миром на землі повіє
    на порозі іншої весни,
    де усе, що мрія уявляє,
    армія салютами вітає
    і не чує власної луни.

                                  09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  42. Ігор Шоха - [ 2017.08.12 09:12 ]
    Під Божою рукою
    Приснилася Його десниця.
    Не знаю, що це означає.
    Мені у пекло не годиться
    і рано нібито до раю.

    І чую, – вівці мої, вівці,
    усі підете за тумани...
    І наче гладить по голівці,
    що я буваю неслухняний.

    Але усе одно – на небо
    під молодими бур'янами.
    Молюся нібито за себе,
    а горюватиму за вами.

    Ачей ніколи не побачу
    усе, наліплене із глини?
    Хоча я, може, і не плачу
    за долю кожної людини,

    що ми під Божою рукою
    ще чимчикуємо у пекло,
    хоча і, ніби, наді мною,
    і хоч, неначе-то, не смеркло.

    І ще воюємо на славу,
    і попадаємо у тему,
    і не поховані окремо.
    Але які буяють трави!
    Які некошені отави!
    Неначе ми і не живемо.

                                  12.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  43. Олександр Козинець - [ 2017.08.02 10:58 ]
    Літо малює лінії
    Літо малює лінії, пензлем наводить кути,
    Ділить ціле на менше: дороги й стежки до хати.
    Та чи вистачить мені досвіду й висоти
    І чи стане повітря вдихати і видихати?
    Небо грається в символи: пише маслом.
    Все стається учасно, по волі й честі.
    Та чи вистачить чисел іти за часом
    І чи стане любові прожити чесно?
    Світ поновлює істини. З давнини.
    Вдосконалює душі, мудріє в дітях.
    Та чи вистачить мені щирості й глибини
    І чи стане гармонії бути для світу світлом?


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  44. Ігор Шоха - [ 2017.07.17 19:15 ]
    На шляху істини
    У зеніті літа часу мало.
    Коло переписує Велес.
    Покотило колесо Купала
    за гарячі обрії небес.

    Зупиняють сонце вечорами
    на ночівлю хрещені боги,
    а червоне небо за лісами
    не дає надії і снаги.

    Капища руйнуються дощенту.
    Істина – у вічності душі.
    Храми – дорогі апартаменти,
    особливо крадені й чужі.

    Гея уповає ще на осінь.
    І до неї недалека путь,
    де сіріє істина і суть.
    Ідемо у світанкові роси
    ще не взуті, та нагі і босі
    а боги жертовники несуть.

                                  07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  45. Олександр Козинець - [ 2017.06.10 10:21 ]
    ***
    все, що між нами є –
    це, по суті,
    пам'ять,
    яка з часом тане на горизонті.
    спогади стають фрагментарними,
    хоч все ще живі, палкі й розкуті.
    але що потім?
    врешті, мова про кожного з нас,
    про важливі деталі,
    без яких нас немає
    перед обличчям Бога.
    рідко хто знає свою дорогу,
    рідко хто бачить,
    наскільки вона полога.
    якщо мовчати –
    то Ти приходиш.
    сідаєш поруч, сідаєш біля.
    між нами море,
    між нами пам’ять
    і стільки спогадів звідусіль!
    вони ж бо – радісні…
    вони ж бо – світлі,
    ними завжди закінчується відлік.
    там, де ти замружено
    дивишся у вічі –
    кожен стає деревом,
    виростає з підлітків.
    тому не переймайся нині,
    не переймайся – дихай!
    глибоко і розмірено,
    насолоджуючись, довго…
    бачиш, як довкола у світі красиво?
    чуєш, як довкола у світі тихо,
    і як чудово!?


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  46. Ігор Шоха - [ 2017.05.13 12:50 ]
    До-схід-сонця
    Полонинами неба
    і плаями вітру
    поза рунами туч,
    де сіяє зоря,
    чумакують опришки
    по білому світу
    за далекі ліси,
    за солоні моря.

    Вояки й козаки – і сучасні, і бувші,
    на путі у едем набираються сил.
    Упокоєні миром яріючі душі.
    Їм Борей напинає сузір'я вітрил.

    І варяги ночей із юдолі вертепу,
    засипаючи очі пилюкою степу,
    норовлять і собі у завітні краї.

    Та осліплює їх жовто-синє вітрило.
    За щитами Арея палає Ярило.
    Не увінчані миром небесні бої.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  47. Ігор Шоха - [ 2017.03.10 16:28 ]
    Та сама весна
    Весна іде у явленій красі
    сіяючої гами первоцвіту,
    хрещатого барвінку у росі
    і рясту – першій сходинці у літо.

    І дощ іде, і півень воду п’є,
    і чути листя потаємні речі,
    і коло починаючи своє,
    не засинає пелехатий вечір.

    Курликають у небі журавлі,
    шукаючи ознак своєї хати –
    найпершого притулку на землі,
    якого інде годі і шукати.

    Тому що там салюти не весні,
    а бойовій опінії і тризні,
    тому що Україна у вогні
    і мало місця на малій вітчизні.

    Та сонечко пряде із вишини
    п'янке повітря, щоб усе зігріти,
    зачаєне зимою й восени.

    І диригує непосида-вітер
    за нотами небесного пюпітра
    акордами оказії весни.

                                  03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (7)


  48. Ігор Шоха - [ 2016.12.15 17:35 ]
    Колесо вічності
                                  І
    Лікує час, коли даємо відсіч
    і маємо окрилене перо.
    Але літа, помножені на вічність,
    у результаті все одно – зеро.

    Усе дає сіяюча надія,
    а забирає віковічний Вій.
    Лобами б'ються біси і месії.
    А біль у тебе буде – головний.

    І що із того, що міняєш пера
    і нальоту міцнішає крило?
    Од піонера до пенсіонера
    усе уже у Лету утекло.

    Ніхто до раю не малює візи.
    І небеса очікують дарма
    і тих, у кого долари й валізи,
    і тих, у кого й шеляга нема.

                                  ІІ
    І що тобі дає маестро-майстер?
    І заратустри, і еклізіасти
    не відали самі, куди іти
    і як іти, не маючи мети.
    Кому ти не світи, кому не застуй –
    свічею догораєш лише ти.

    Ніде немає і не буде Феї.
    Феєрією, казкою, зорею
    куди не йди – очікує Аїд.
    Ілюзія цієї епопеї
    у мене, і у тебе, і у неї –
    лишити по собі яскравий слід.

    Не зупиняє колесо магічне
    коловороту часу. Далебі
    усе існує у новій добі:
    реальне і уявне – утопічне.
    І поки уповаємо на вічне,
    то нащо епітафії собі?

    12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  49. Ігор Шоха - [ 2016.10.31 11:40 ]
    Карлики всесвіту
    Ущерблені із малечку ізгої –
    майбутні адвокати параної,
    вони й самі – утілення пітьми,
    а хочеться години осяйної,
    розтягнутої помежи людьми.

    Вони комети, а не метеори.
    Вони у небі й на землі – на горе.
    Це карлики, казкові і живі
    кощії, лиходії чорномори,
    і нинішні мутації нові.

    Мені їх жаль. Усе живе минає.
    Нічого їх на небі не чекає.
    І гордовиті, та у далині
    у золоті украденого раю
    усе одно лишаються одні.

    Бог обирає, але шельму мітить –
    її-його на пласі, у зеніті…
    І хай вони відомі на землі –
    калігули, нерони, королі,
    але сіяє лише Нефертіті…

    Коли душі немає чим горіти,
    вона одна згасає у імлі.

    30.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  50. Ігор Шоха - [ 2016.03.06 21:22 ]
    Давним-давно








    Коли сади
    оазою               буяли,
    і  утопало  у  росі   зело,
    і так  у світі  весело було,
    але і цього видавалось мало,
    я бачив очі, що мені сіяли,
    і ангели у небі малювали
    об'явлене мені
    твоє число.
    Давно-давно,
    але        ще         пам’ятаю
    і  білі  хмари,  й небо  голубе,
    і    сонце   догораюче,    і   скраю
    зелені    шати    гаснучого    раю,
    де     я     ішов     побачити     тебе –
    таку   чарівну,  як  зелені  шати
    і     білі     тучі     в небі     голубім,
    таку  мою, що і  не розказати
    як   я   і   досі   дякую
    тобі.
                                   


                         03.2016



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4