Лелеки вертаються, друже.
Летять спозаранку додому.
Їм зняти не терпиться дуже
Із крил і очей перевтому.

Лелеки щасливі. І часто
Нам хочеться з ними летіти
У вирій… Вертатися часом
До рідної хати. Ми – діти.

Розкинувши руки – здійнятись,
Пробігти по полю і – в небо!
Стрибати зі скель – не до страти
А йти до спасіння. Монету

Підкинути вгору, впіймати…
Орел а чи решка? Не знати…

29.12.12

Обрамлює гілля жовтаві ліхтарі
І сотнями очей не блимають будинки,
Cпинилися думки о дивній цій порі,
Здається, що і час притихнув на хвилинку.

Розсипались по небу зорі, як родзинки.
Оздоблюють хмарини місяця пиріг.
І довга темна ніч ковтає ласо слинку,
Для неї цей гостинець всесвіт приберіг,

Готуючи бенкет абстрактних категорій.
Частує тут гостей уяви маячня,
А логіка дрімає, позабувши сором,

Від зайвих дорікань мої думки звільня.
І, може, той момент настане ще не скоро,
Коли тверезий розум скочить на коня.

2012

Вогнями виграє вечірнє місто жваво,
Імлиста водна гладь відбила шмат пейзажу,
Осінній вітерець ласкавий для забави
Картині на воді здригнутися накаже.

На березі дерева мовчазні, як стражі,
Хитнуть байдужим листям, навіть проти волі,
Коли себе побачать ув озерній чаші,
Де вітер і вода свої з'єднали ролі.

У свіжому повітрі чарівні флюїди,
Керуючи парадом всіх стихій і часом,
Примушують уявно мандрувати слідом,

Ловити краєвид і всі його гримаси,
А простір постає, як свідок-очевидець,
Що відкриває суть усіх речей без масок.

2012

М.

Тебе тримати у обіймах
Сьогодні хочуть всі довкола,
Бо ти така красиво ніжна,
Що паморока мучить світ.

Тобою марять сотні тисяч,
Тебе побачивши в Інеті,
До серця прагнуть пригорнути
Всі, хто з тобою говорив.

Ти – запах дикої троянди,
Ти – горда квітка орхідеї,
Лілея в райському саду.

Ти – пристрасть. Дихає словами
Натхнення неба біля тебе
Й кохання віршами стає.

24.12.12

Ніби краль не бачили вони
В мінімальних дозах гардеробу, -
Поклонялись древні дикуни
Божествам звіриної подоби.

Мов забули про блаженний мир
З милими своїми на постелі, -
Йшли у люднім галасі юрми
Брати чужоземні цитаделі.

Мов ніхто краси не оцінив,
Що в собі несуть невинні очі...
Славу віддавали дикуни
Усьому, лиш не красі жіночій.

Винне в цім одне-єдине зло:
В ті часи поетів не було.

20.12.12

Сонетна форма й справді затісна
Для почуттів сучасного поета.
Одначе, не освоївши сонета,
Поет смаку мистецтва не спізна.

Творить сонет – приборкувать коня,
Що ні вудил не знає, ні попруги,
Й, подібний струму вищої напруги,
Пронизує живу тканину дня.

Утриматись на гострому хребті,
Не впасти під розпечені копита...
Дорога бита зливами розмита,
І повороти часті і круті...

Приборкавши вогнистого коня,
Посидь в задумі на краєчку дня!

1986

У центрі космосу забита паля.
Кодолами орбіт до впертих ший
Нас доля колувати прикувала,
Із року в рік маршрут долати свій.

Усе надіємось і ждемо чуда,
Яке чергове коло видасть нам,
Та мрій розбитих височіє груда,
Не приростає щастя ні на грам.

А на орбітах дати, іменини,
Сумні молебні, радісні пісні…
Усяк хоч раз на линві цій повинен
Пройти крізь пекла кола огняні ,

Щоб відп’ясти себе, немов собаку,
Від халабуди знаків Зодіаку.

15.12.12

М.

хочеться слухати музику пристрасті
у виконанні бажання твого
що володіє всіма інструментами
тихого трепету леготу го-
голосу голками лоском волосся
плюскотом легкості шовком повік
вікнами пам’яті пензлями променя
дотиком повені полум’я ві-
вірою вирію вимрієш викроїш
крайчиком кінчиком вінчиком і
ніби навіюєш наче вивільнюєш
легко вилущуєш до-ре-соль-мі
з тіла що в душу сховатися хоче
й пити нектар що між нот по-те-че-

13-14.12.12

Про те, що мало статися між нами,
(Якби Ви знали про мою любов)
Я вірші Вам писав і клав у схов,
Не сміючи бентежити листами.

Життя відрізок чималий пройшов,
Та серце не вернулося до тями,
Хоч інша жінка в нім зігріла кров,
Чуття до Вас лишилися ті ж самі.

Я тайкома від неї ще пишу,
Немовбито поезію чужу,
Нотуючи душі палкі цитати .

Щасливий обмірковую кінець,
Як Ви йдете до мене навпростець
Мою ліричну тугу почитати.

09.12.12

Біль опадає снігом білим знову
Углиб душі, на пагорби журби,
І шепче, осідаючи: якби
Вернутися у тиху ту розмову,

У пору ту, замріяну, казкову,
Довіри на півслові - не клятьби,
Де серце в серце стукало: Люби
І ласкою кохання зачаровуй!

Та слизько там, на пагорках отих,
Де легіт ласки вереснево стих,
І острахом наповнилася тиша,

Де нам удвох не стріти яву дня,
І все минуле, наче маячня,
Імлою пам'яті морозно дише.

05.12.12

гаплик

(2012)

Гірка пора розчарувань.
Вагання небо обпікає,
Чекає сумніви печаль
Вокзалом осені. Останнє

Бажання впасти у траву,
Але вже іній. Виростає
І тягне нервів тятиву
Депресії голодна зграя.

Її тривожно-тихий шепіт
Стає невиплаканим болем
І розцвітає на вікні.

Нанизую на голку дні
Обвуглені… Грудневе поле
Орати хочеться мені.

04.12.12

Нікому ще фортуною не стало
Владарювання хтиве ремесло.
Правителів у світі є чимало,
А скільки вже у вічність відбуло!

Чи місто візьмемо, а чи село, -
Ніхто сьогодні вже не є васалом,
Але турбує всяку душу зло,
Що з владного олімпу поспадало.

Усе ж мені утішливий вердикт,
Від Бога даний - вірний і твердий,
Що лиш Господнє царство справедливе,

А це - земне не явить крихти дива,
Хіба що лицемірної води
Наллє у серце підло і красиво.

22.11.12

гаплик

Ніфеліни та аннуаки - VIP-персони міжзоряного екіпажу планети Нібіру.

У ніжність ти слова вдягаєш
Коли вони до мене йдуть,
Всім серцем, мила, ти бажаєш,
Розкрити словом думки суть.

Та очі вже давно сказали
Те, що в слова вкладаєш ти,
Вони, хмільні, не приховали
Всі почуття твої святі.

В твоїх очах читаю, мила,
Сторінки кращого життя,
В якому щирі почуття
Наповнять пристрастю вітрила.

Вперед, за обрій, курс лежить –
Наш човен вже не зупинить.

П’янкий поцілунок гарячої осені,
Мінливість захоплень у плинності літ
І слід від утіх, і кохання у голосі,
І пристрасні рухи, і руки, що під...

Підводять, тремтять, видають, не розстібують,
Збиваються з ритму і грають не в такт
На клавішах часу мелодію "Вірую",
На клавішах честі - симфонію. Так

Усі завойовники йдуть на галявину
Щоб здати і здатися. Впасти навзнак.
Викрешує блискавку прагнення погляду
Під музику поклику. Класика... Рак

Посвистує десь на горі. А маестро
Уявний сюжет зігріває оркестром.

21.10.12

немає не буде

Повернення висмоктує не менш
Енергії, упевненості, сили,
Аніж прощання. До умовних меж
Звикати легко… Небо колесити,

Себе привчивши до простих речей,
Яких ніхто не хоче розуміти
Отут, удома. А життя тече…
А душу не нагодувати світом.

Хоча… Таке пекуче слово «допоба…»,
Немов «пробач». Приїхав… Поцілуймо
Себе минулих. Та живе доба,
Яка на серці випекла клеймо…

Летів додому, щоб черпнути віри,
А враження – мов зазирнув у прірву…

13-15.10.12

Розірваним намистом почуття
Із голови, немов волосся -
А може все мені здалося -
Спадає у надумане життя.

Із темряви немає вороття.
Вогнем повітря зайнялося
І мрій моїх не відбулося:
Ще в ньому не народжене дитя.

А на паркеті чути тугу:
Я бачу ногу першу, другу…
Цілує у вікно осінній плач,

Кудлата паморозь на стелі.
Блукаю, наче у пустелі,
Шукаючи рятунку від невдач.

гаплик
(2012-2016)

Не заперечу присутності наших тіл.
Скапаю воском тихо і буде тепло.
Можеш молитися плакати. Всі святі
Чують тебе сторінками Бібліо_теки.
Вийди з води. Берег чекає тебе.
Можна кохатися тихо, стиснувши пальці.
Можна відтяти Адамові кілька Re:бер
Чи називати його (не)найкращим коханцем.
Мокра і п’яна, гойдаєшся ти, мов тінь.
Запах від тебе наче від аромолампи…
Не заперечу себе в кожному з наших тіл.
Не заперечу… Але й не спростую
…жартом.

Таку журбу навіяла оця
Сумна калина ягодами-слізьми,
Така печаль явилася очам –
Візьму її в дорогу дальню... Всі ми

Такими слізьми плакали колись,
Печалями вкривалися щоночі,
Коли стелило понад землю вись
Туманом обездоленим… Співочі,

Співзвучні недосяжним небесам,
Котились мрії перекотиполем,
Коли ми поставали сам на сам
Із ненаситним нездоланним болем…

Але калина вірила, що ми
Зуміємо лишитися людьми.

04.10.12

Я дум чарíвних поплавець
Пущу в азарті риболова,
І хай не сом, хай окунець, -
Душа радіти й тим готова.

А чи зачепиться в’юнець,
І затріпоче щира мова,
Піду з уловом навпростець
Аж де толока ярмаркова.

- Купуйте люди мій товар,
Чи краще заберіть як дар,
Бо справа ця не прибуткова.

Набуток - радість , супокій,
Що я знайшов душі своїй
У живодайних водах слова.

2010

В саду пісень опало листя.
Плоди до клуні я заніс.
Об віття критики вітрисько
Сякає всюдисущий ніс.

В пору цвітіння жваві бджоли -
Ласкаві очі читачів -
Збирали мед . Уже ніколи,
Здається, сад би не зацвів.

Та все по колу в цьому світі,
Кружляють долі і віки,
Стають батьками наші діти -

Надії сповнені рядки,
І ще садку зазеленіти
Весною випаде таки.

30.09.12

Заварюю осінь. Із дерева ночі
Зриваю кислиці маленьких зірок
І в чайник складаю. А вітер вже точить
Із марева ранку росу. Колосок,

Корзинки, суцвіття, пелюстки медові
Велінням природи дають нині знак,
Що літо дозріло в обіймах любові
Й готове ділитися силою. Так

Повільно, поважно, казково і легко
Стікає до столу духмяний туман.
З птахами у вирій відчалила спека,
Дійшов до розв’язки ще теплий роман…

У чашці розмішую цукор і славу
І декілька сліз добавляю у каву…

25.09.12

Отак завжди… Ні віри, ні довіри,
Ні слова, що лікує і п’янить,
Лише образи тяглих лихоліть
І вимисли, що свердлять чорні діри

В сузір’ї днів. Вселяється у звіра
Душа кохання. Жертвенно болить
В підшкір’ї жах. І жили, як воли,
І на обличчі тріскається шкіра,

І скрапує очищення, і міра
Терпіння переповнена. Мара
Моєї зради вилізла на мить.

І привидів навала чорно-сіра…
Уявних ваб історія стара
Каральний меч підняла догори…

21.09.12

Ні, коханий, не сьогодні.
Виспимося – отоді.
Відпочинемо – побачиш:
Буде все на висоті.

Щось у мене з головою.
Ні. Не спалося. Болить.
Дай мені оті пігулки.
Зачекай ще трохи… Мить

І пройде цей біль. Даремно
Сердишся. Ще день зажди.
Може краще у суботу?
Буде гарний вихідний!

Ти ж розумний чоловік!
Ну куди ж це ти утік?!...

20.09.12

Неосторожная любовь,
Падучая на оба глаза,
Всей жизни зеркала и стразы,
Предвосхищенье новояза,
Взобудышавшая не сразу,
Взошедшая на нелюбой.

В ходу такие времена,
Что человек как будто весел
Сквозь все поползновенья чресел,
Весь в ожиданьи и прогрессе,
Решительно накуролесив,
Но перед ним стоит стена

И смотрят лица сулавеси,
Как жизнь в адама влюблена.


2012

Відчуваю себе Колумбом,
Хоч Америку і не бачив,
Та відкрив нині щось важливе:
Я для себе відкрив тебе.

Чи себе я відкрив для тебе?
І в процесі дійшов до думки,
Що потрібно постійно бути
Біля тебе, бо ти – то я.

Я на премії не чекаю,
І визнання мені не треба.
Може Нобель іти до інших…
Але ти, люба, мусиш знати,

Що тебе я відкрив як жінку,
Жінку-матір. Я твій Колумб.

06.09.12

Я тобі заздрю. Ти можеш усе
Просто забути… Забити красиво
Цвях у свідомість. У кришку, що вже
Світ одягає у чорне намисто.

Тихо по-доброму заздрю. Бо ти
Крок у минуле робити не вмієш.
Битими картами криєш і блеф
Зичиш потузі тебе розкусити.

Нехтуєш небом, що виссало дощ
З площі, із озера, з моря любові…
Дні загадкові зі мною і без
З тіла змиваєш чужою водою.

Змий поцілунки і ласки… Мене ж
Ночі тулитимуть вічно до тебе.

31.08.12

Повниться повнею глянець очей…
Мало ночей, що приносять натхнення.
Просять прощення спогади. Щем
Літа сльозами стікає із неба.

Віриться, терпиться… Проситься ще
Щедрість минулого грати на гроші.
Були хорошими наміри та
Верхньої ноші не мали. Пропали.

Припали пилюкою. Вічність лягла
Хрестиком. Гладдю – поміж рушниками…
Руки у ранах зігріє печаль
І манівцями покреслить на пам'ять

Серце… Мов сито… Мов сітка, в якій
Кількість не пійманих мрій охолола…

30.08.12

Згасає день. Зубчастим колесом
Іде по тілу часу тінь.
Ковтає мову чорно… Голосу
Свого не чую. Сіра рінь

Тавром порипує. Таверна
Стоїть на розі. – Проминай! –
Та ні! Любов туди поверне,
Там для любові справжній рай.

Наллє шинкарка повну кварту
Сивухи. Вуха вже горять…
А, може, пити нам не варто?
Повстати варто?! - Мертва гладь...

Ти вчитимеш чуже з азартом,
Коли своє в тобі гноять?!

27.08.12

На берегах твоїх долонь
Вже сяє ранок величавий,
Жеврiє спогадiв вогонь
Такий привiтний та ласкавий.

Минуле знову помiж нас
Малює втраченi картини,
I хоч летить за обрiй час
Ми зупиняємо хвилини.

Хвилини нашого життя
Такими нiжними словами,
Що розцвiтають помiж нами,
Мов квiти, дивнi почуття.

Такi величнi та крилатi,
Що хочеш землю обiйняти.

Людські серця ідуть із часом в ногу –
Облудний ріг багатства їм сурмить.
За поклоніння Грошовому Богу
Покарані невіглаством пітьми.

Не буде мудрий прагнути наживи,
Бо найцінніший скарб його – в душі.
І лаврів не захоче він фальшивих,
Що споганіють через рік в іржі.

Та як ту мудрість перелити в корінь,
Коли спокуси і облуди скрізь,
І вовчі лігва розрослись навколо?..
Забув-бо кожен – на землі він гість…

Де золото панує – там пітьма,
Там правді вже пристанища нема…

Ти живеш одиноко в кімнаті.
Прийде вечір , і знову вона
Йде до тебе в рожевім халаті,
І сідає напроти сумна
Із фужером сухого вина,
Аби ще раз те саме сказати:
Я негарна, паскудна, страшна…
Ти, як завше - мовчиш винувато,

Весь блискучий, холодний, як лід,
Як столітній задріманий дід.
Та без неї тобі - сумно й пусто.
Ти б її пригорнув, приласкав,
Якби серце і рученьки мав,
Але ти всього́-на́-всього люстро.

23.08.12

Шумить, гримить… Це буря наближається.
Вулкан клекоче, хмуриться цунамі…
Вже двох кінців не має жодна палиця,
Бо тінь чиясь пробігла поміж нами…

Летять осколки, розсипають друзки
Палаців кришталевих злі слова
Під ноги нам. Ламаються галузки –
Життя горить. А лінія крива

Сліпої долі крає болем руки
І день в зіницях тоне. І тремтить
Холодна ніч наближенням розлуки,
Яку думками провокуєш ти.

Та ревнощів не лишиться і сліду,
Якщо до тебе вчасно я приїду.

16.08.12

Теорія… Непізнаної музики сліди
На погляді, що заблукав у стінах,
Невизначена нескінченність ліній
На колах потемнілої води

У склянці. Нестримні кроки тиші порожнеч
По коридорах памяті. Прозорі
Думки, гвіздками вбиті у свідомість,
Іржею взятий викривлений меч

Феміди. Флюіди б’ють у груди кажаном.
Пробудження відсутність крижана,
Непевність ненаситна на сторожі…

І страх навшпиньки звівся за вікном,
І зазирає в душу, як жона.
У вазі обіцянок в’януть рожі…

19.06.12

Добро і зло сплелися у тобі,
Виплескуєш, танцюєш у неволі.
А серце лева – ласка у прибій,
Тендітне й ніжне серце на долоні.

Ти бачив біль, знесилене мовчання,
Криваві танці били душу дико.
Буремні хвилі – болісне повчання! -
Тебе не чують, вічності Владико.

Ти кинув нам доріжку рятівну,
(Ходімо, люди, он які красоти!)
Веди ж у мить відродження святу,
Де дух краси породжує свободу!

Нам так багато треба знати «не»,
Прекрасне в нас, рятує нас святе.

03.07. 2012

Як ніч найшла, а янголи за нею
збивали подушки, змітали зорі,
зганяли кажанів зі спин коней і
зі снів і гілля струшували зворищ.

Нічниці із менадною душею
порозкрилялися ошатно в шторах,
ловили погляди палкі орфеїв –
заблудлих світляків – жагою хворих.

Щось лепетав з плеча спокуси янгол,
нічницю намагався не вколоти,
а та йому накручувала локон.

І розпустився місяць в барвах танго.
Помішані, проґавлені до йоти –
здавались зайвими слова і кроки.

26 Червня, 2012

У всесвіті закоханих орбіт
Нелегко гравітацію скорити
І ревнощів жаркі метеорити,
І заздрощів усе ще вічний лід.

Та я, хоча у справі цій любитель,
Подався у міжзоряний політ.
Упевненість мені заздалегідь
Віщує милування сеньйорити.

Нехай чатує демон волохатий,
І корабля чужинного пірати, -
Твій образ, моє сонечко, - маяк.

Пливу! А зоряниці і планети
Мені означують місцину, де ти,
І не зустрітись нам тепер ніяк .



25.06.12

Тепло вже так давно не лопотало,
вогню не піддавалося залізо.
Розпечене, гартоване – клепалось
і набирало форми горлоріза.

Зав’язло поле в тишу нетривалу.
Несіяне, невислухане лісом,
воно не танцем сонця поростало,
а брязкотом, багнетами із крісів.

Не вітром перегорнена, а лихом,
трава втрачала подих під копитом,
покірливо клячала за ступнею.

Ковальське серце, витягнуте з піхов,
зайшлося, грілося у кров сповите,
як ніч найшла, а янголи за нею.

21 Червня, 2012

В очах твоїх купається весна
П’янка, весела, як дитя привітна,
Мені на світі радісно і світло,
Що ти така і досі, як вона.

З човна душі ти опустила кітву
І узялася серця мого дна,
Любов твоя - іскринка потайна,
Мою журу осяяла самітну.

Плюскочеться життєвий океан,
У нетрях мли таїться ураган,
Та нас єднає рятувальний ретязь.

Нехай накриє світ дев’ятий вал,
Ми виберемося на свій причал,
На острів, що я маю на прикметі.

21.0612.

немає не буде

Проник твій погляд шпигуном
У горницю душі моєї,
Думки погідні, мов трофеї,
Забрав у розуму притьмом.

Пощо запитувати : чом
Я ідіота мовчки клеїв,
Коли він в узи Гіменея
Мене заковував цілком?

Боротись я постійно звик.
А цього разу вийшов пшик!
Солодке бо було нашестя.

Вже резиденти не страшні
Усіх контррозвідок мені,
З тобою бути - справа честі.


07.06.12

(Із циклу «Вона каже»)


У пригорщах моєї правди
Насіння істини прогіркло,
Бо ти полив його водою
З іржею зради і брехні.

Ти ще не зрадив, але задум
Вселявся видимо у тебе,
Неначе іскра, що не палить,
А лиш підсушує кору

Для вогнища… Піар на виріст,
Невиліковні залицяння
Як про запас, на майбуття…

Такої ніжної любові
Ти не знайдеш ніколи більше,
Бо вже у пригорщах пісок…

06.06.12

Мене твій погляд до журби обпік
І кинув за міцні чекання ґрати.
Від волі ключик дай мені, - не вік
В оцій кормизі духом ізгасати.

Ні, не давай, - допоки я в тюрмі,
Ти будеш поряд, милий наглядачу,
І хай всі дні життя мого сумні, -
На долю не поскаржусь, не заплачу.

Із ложа нар у мрію упірну
Про ту чудову звільнення весну
І щебети яскравого розмаю,

А що надовго я в біді погруз,
Мене навчило в млі затворних уз,
Як двері без ключа відкрити маю .

23.05.12

немає не буде

І квіти в’януть невчасно,
І потяг приходить запізно.
І ти вже не їдеш… Звісно,
Життя – це тужлива пісня.

Зарано зірки зникають…
А серце – сліпий романтик!
Частує себе романсом,
Романом зігрівши ніч.

Крізь двері глухі, залізні
Під шкіру слова залізли
І ноти... І ноги терпнуть,
По жилах повзе мороз

Розлуки… Вдаряє даллю
Небо у сонні скелі.

18-20.05.12

Замало слів, щоб висловити щастя,
Замало букв, щоб написати всі слова,
Благословить любов завжди, вона прекрасна,
Частує Бог дарунком – серце ожива…

Немає меж, границь у часі Божім,
Їх ставлять люди: кожен ставить сам собі.
Без Бога хто на світі жить не може,
Приймає щедрий дар – любові власний дім.

Я трепет твого серця досі чую,
Така тендітна, ніжна, сильна водночас,
Чомусь давно тебе в душі люблю я.

Як сильно жаль, що все не так, як хочу!
Чи з’явиться колись фотоальбом про нас?!
Даю усе у Твої руки, Отче…

28.11.2010р.Б.

Тендітно, ніжно пестиш мої губи,
Ще мить – і світло, ти моя любов,
Очей бездонну глибочінь я люблю,
Що кажуть більше тисячі промов.

Масаж на пальці ніг твоїх, кохана,
Розбуджує шалено нас обох…
Тремчу… я твій.. сьогодні.., вічно, зараз
Почну очима серць двох діалог.

Іду до тебе, щолк, і знову темно,
Кохання міфи в своїй голові
Розвіяв, бо пізнав тебе.. Даремно
Боявся я. Думок гудять рої…

Така любов воістину буденна,
Коли з небес Отцем благословенна.

08.07.2011р.Б.