ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Олег Герман
2025.07.12 18:15
Постійне прагнення контролювати все — від найменших дрібниць до невизначеного майбутнього — насправді є величезним тягарем. Це не просто неефективно, а й трагічно. Уявіть: ви безперервно виснажуєте себе занепокоєнням, мозок постійно прокручує найгірші сце

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес

Віктор Кучерук
2025.07.10 08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.

Борис Костиря
2025.07.09 22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.

Ярослав Чорногуз
2025.07.09 12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?

Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,

Ольга Олеандра
2025.07.09 09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.

Тетяна Левицька
2025.07.09 08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,

Віктор Кучерук
2025.07.09 06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.

С М
2025.07.09 04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти

М Менянин
2025.07.09 01:03
Назва.......................................................................Стор.

1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................

Борис Костиря
2025.07.08 21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається

Іван Потьомкін
2025.07.08 21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники

Ярослав Чорногуз
2025.07.08 20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.

До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...

Віктор Кучерук
2025.07.08 05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.

Борис Костиря
2025.07.07 21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо

Олександр Сушко
2025.07.07 13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!

І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,

Віктор Кучерук
2025.07.07 08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ґеорґус Аба - [ 2010.05.08 12:19 ]
    На предмет предметів
    Лише здається, що сам-один,
    А насправді - навколо дихають речі,
    Речі, в'язні 3х стін,
    Ти - 4етверта стіна, бажаєш утечі.

    Бо речі побуту грізно мовчать,
    З їх виробниками я незнайомий,
    Випадково чужих ціла 1000ча
    У моїх маленьких хоромах.

    Кожна річ володіє голосом,
    Яскравим, але анонімним,
    У тиші мене обступили колесом
    Відтиски пальців застиглі.

    Я у чреві гігантосьминога,
    У всі боки протяглися хижі зв'язки,
    Зв'язки з авторами речей невідомими,
    З майстрами різних країн і років.

    Зварений харків'янином чайник,
    Кава - від зісмажених сонцем трудівників,
    Мікросхеми - з плантацій of China,
    Зліплені в три кривеньки руки.

    "Повідбивати!" - кричу зпересердя,
    Схаменусь: деякі з них уже не живі. Ні,
    Єдине, що радує: і в моїх нових кедах
    Є частка космічної речовини.

    2010ТРА08


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.27) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (9)


  2. Юлька Гриценко - [ 2010.05.08 11:58 ]
    Моїй Наталечці Крісман
    Життя і смерть - дороги різні.
    Життя і смерть - то два світи.
    Буває рано, часом пізно
    Чогось ми хочем досягти!

    Душа кричить собі невпинно,
    Та хай кричить, бо не німа!
    Усе, що статися повинно,
    Ми ігноруємо дарма!

    Життя і смерть - межі немає!
    Лиш час відносить в забуття.
    Але одне я точно знаю-
    Те, що смерть - нове життя!


    08.05.2010р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.32) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  3. Юрій Матевощук - [ 2010.05.05 17:08 ]
    Порухи нервозної несвідомості
    Ніхто не ввійде у прочинені двері,
    Не скаже «як справи» чи просто змовчить,
    І сірий піджак в кольоровім етері
    Одіти чи зняти в чужу середмить.
    Ця пісня чи просто настійливий стукіт
    Вливається болем крізь піну повстань
    Не буде ніколи пройнята, почута
    І тихо відійде у шепіт зітхань.
    Нірвана самотності душу волочить
    Німу і пустинну немов божевільну,
    І було б все просто, та квилить неспокій –
    Кидається в погляд роздільний.
    У безвісті більше нещастя й розпусти,
    Хоч деколи ми і живемо злиденно,
    Та є сподівання, гріховність відпустить
    Забутий для серця нещасний священик.
    І було б все добре, не треба запитань,
    Спустошили совість, згубили в пітьмі,
    Бо ми ж пов’язались із їхньої ниті –
    Здається повірили в казку чи міф.
    І скільки ж пройде тих років серед часу,
    Залишу надію, хай ще поживе:
    Знайти серед пакостей наших-ненаших
    Щось дійсно душевне, можливо святе…

    04.05.10


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.41) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  4. Юрій Лазірко - [ 2010.04.29 15:06 ]
    Краски Аллилуйя
    Концы с концами сводят зной и свет,
    никак не устаканить беглой тени.
    Она ветха, как пыль, ей места нет.
    Куда деваться безоконным стенам?

    Кошачья суеверность с бездны глаз
    следит за робкими, как мысль, шагами.
    Рожденный ими, жаждущий тепла,
    шатаю ветер, словно стих – слогами.

    И чувствуя отрыв остатка сил,
    душа пьяна не смерти поцелуем.
    Мир между сном изменчив и красив,
    дрожит в прозрачных красках Аллилуйя.

    Рисуя выдох, испаряясь в нем,
    смолкают сердца-колокольни звуки.
    И змейка душ, что к Богу на прием,
    линяя блеск, скользит по веткам скуки.

    Зал ожиданий пуст, но жди себя.
    Билеты только тем, кто жить не хочет.
    Как пристань, время. Уплывают `я`,
    так не похожие на Образ Отчий.

    28 Апреля 2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (6)


  5. Віктор Цимбалюк - [ 2010.04.29 10:40 ]
    Євангелія від Юродивого
    …Не йми, милий мій, у цій пісні ніякого смислу…
    А йми, милий мій, у цій пісні, приховані мислі…
    Як в мокрому є щось сухе, а в сухому є мокре:
    Шукай поміж строфами пісні свій власний апокриф…

    …Ти шукаєш кінець, ти допитливо преш на початок…
    Все це дуже природно, бо ти ж від природи є воїн!...
    А ти спробуй спочатку хоча б день один помовчати…
    Але ні, ти не можеш… Геракле, та що з це з тобою?...

    …Є всього два шляхи: просто вгору і просто донизу…
    Не треба донизу, давай, краще, при догори…
    Забинтуй свою плоть і, як пес, всі рубці позализуй –
    І давай, починай догори… Ну, давай – раз, два, три!...

    …За вікнами твого будинку скандують колони…
    Зло тебе спокушає ілюзією боротьби…
    А ти стань на коліна й склади у «намасте» долоні,
    І молися всім серцем до миру, спокути й журби…

    …Замкни свої двері, не треба чужих революцій!...
    Чолом до ікони, відбитої в сріблі люстра…
    Революції бунт – у тобі, розумієш, Конфуцій…
    Тож, молися, Іване, всім серцем до Бога – пора…

    …Закрий свої очі, направ свої вуха на Нього…
    Обріж своє его розіп’ятим словом «ЛЮБОВ»…
    Вертайся до себе, бо Віра – єдина дорога…
    Бо Бог – всемогутній, і в тобі тече його кров…

    …Не їдь до Москви, до Пекіну, в Стамбул чи ув Краків…
    Візьми в руки меч, рвучко встань і стрибни із вікна!...
    І в леті останньому вигукни: - СЕРЦЕ – НЕ СРАКА!...
    (…Чи спинить юрбу ту офіра твоя, ще одна…)

    «Аз есмь с вами, и никто же на вы…»

    …Не йми, милий мій, в цьому блюзі ніякого смислу…
    А йми, милий мій, в цьому блюзі прихований звук…
    Той звук, що, як Хрест для лукавого, суть ненависний:
    «Тук-тук…» «Тук-тук…» «Тук-тук…» «Тук-тук…» «Тук-тук…»

    Кумпала Вір, м. Хмельницький,
    15.01.2010 року


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (1)


  6. Наталія Крісман - [ 2010.04.27 11:49 ]
    А Я -- СТИХІЯ!
    А я - стихія, що у веснах
    Десь заблукала не на жарт...
    Щоб до життя душа воскресла,
    Щоб повернуть до серця гарт.

    А я насправді - лиш здаюся,
    Що ношу сонце у душі,
    У ній - з пітьмою вічно б"юсь я,
    У ній - холодні йдуть дощі...

    У ній бувають хуртовини
    І водночас - пекельний жар.
    Сама себе здолать повинна,
    Не знаю - кара це чи дар?

    А, може, Господа прокляття,
    Що мене хоче відректись?...
    Та док горить моє багаття -
    Душа злітає в небовись!
    27.04.2010р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (5)


  7. Наталія Крісман - [ 2010.04.27 09:45 ]
    Чому? Чому? Чому?
    Пройти життя не вдасться безпомильно,
    Волочим, хто як може, власний хрест...
    Все ж рано нам! Бо зради - не всесильні
    Над духом, що для Зла - немов протест!

    Молюсь і я, і серце рве на шмаття
    Оте гірке - "Чому? Чому? Чому?"...
    Чи я згорю дощенту в цім багатті?
    Піду у Світло, зірвусь знов в пітьму?

    Та віра є, не згасла десь глибоко
    В душі моїй потомленій на дні!
    Дає мені цей світ ТАКІ уроки,
    Від котрих воскресаю я в огні!!!
    27.04.2010р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  8. Наталія Крісман - [ 2010.04.25 13:24 ]
    КУДИ ЙТИ?...
    В житті є тисячі доріг -
    Ми ж обираєм - куди йти...
    Лише йдучи з добром до всіх -
    Свій Храм Душі нам віднайти!

    Зазнаєм злетів і падінь,
    Зимовий холод і вогонь,
    Пройдем крізь тисячі терпінь,
    Які торкнуться наших скронь.

    Спиваєм відчаю і зрад,
    Кохання й пристрасті жагу...
    Нераз не бачим власних вад,
    Хоча й позбутись прагнем згуб...

    Та лиш за серцем навмання,
    Йдучи пустелями світів -
    Знайдем Душі своєї шлях...
    Лише б від болю не зотлів..

    В житті є тисячі доріг,
    Ти ж обираєш - КУДИ ЙТИ?...
    25.04.2010р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (8)


  9. Наталія Крісман - [ 2010.04.24 22:39 ]
    Відповідь Івану Редчицю
    Моє життя таке багатолике,
    В нім водночас дрібне є і велике...
    Та лиш нема в нім місця для олжі!
    А Муза й почуття - душевні ліки!

    Моє життя таке багатогранне -
    Є миті на ганьбу і на "осанна!",
    Є місце в нім коханню й болю втрат,
    Лише Господь не сипле з неба манни...

    Моє життя таке різноманітне -
    То сніг в душі, то в серці квітнуть квіти,
    На крилах мрій злітаю в небовись,
    Аби цей світ дощем зросить колись...
    24.04.2010р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3)


  10. Юрій Лазірко - [ 2010.04.22 23:24 ]
    Волна сознания
    Прибой.

    Волна сознания привольна.
    Дрейфуй, желание "любить"!
    Пренебрегая словом "больно",
    ты за любовь готов убить?
    И за себя не отвечая,
    а за других разинув пасть,
    твой рок души в тебе не чает,
    но порешить решает – сласть.
    Что поцелуй – одно мгновеньє.
    Душе лететь, играясь тенью
    травы, как приговор, сухой.

    Отбой, прибой,
    отпой.

    22 Апреля 2010


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (10)


  11. Анна Малюга - [ 2010.04.18 19:31 ]
    Алергічне
    Я хворію весняним сумом,
    Першим порухом липких бруньок.
    Відчуваю, як сверлить буром
    Моє серце зелен-панок.

    Умиваюсь прозорим туманом,
    Задихаюсь квітковим пилком,
    Задивляюсь в пузаті чани
    Вже блискучих під сонцем церков.

    Первоцвіти і сон-травиця
    Залітають нежитем в тіло,
    Червоніють білки круг зіниці-
    Знову чхаю і лаюсь безсило.

    Я хворію духмяно й болюче,
    Кожним фібром вчуваю весну,
    Не рятують і спреї вже звичні,-
    Проклинаю й люблю навісну!..


    Рейтинги: Народний -- (5.24) | "Майстерень" -- (5.21)
    Прокоментувати:


  12. Анна Малюга - [ 2010.04.18 18:11 ]
    Один видих
    Мертва тиша кладовищ,
    Хвойна,
    Слізна,
    І цікава трохи лиш,
    Повна,
    Пізня.

    Молода чи застара?
    Пам`ять-
    Вічна,
    В квітниках вже пророста,
    Штучних,
    Різних.

    Дати видоху і вдоху,
    Слово
    Рідних.
    Завмирає серце трохи-
    Мармур
    В квітах.

    Стало мохом тут життя,
    Вітром-
    Мова.
    І думки про забуття
    Тиснуть
    Мозок.

    Швидкоплинність гляне скоса-
    Рокам
    Вирок.
    Від життя до тиші в соснах-
    Один
    Видих


    Рейтинги: Народний -- (5.24) | "Майстерень" -- (5.21)
    Прокоментувати:


  13. Адель Станіславська - [ 2010.04.16 11:09 ]
    Я - не я
    Я - не я.
    Оболонка...
    І життя - не життя ...
    Міражі.
    Розум - пан,
    Крижана ополонка,
    Душ студений,
    для серця й душі...

    Я - не я.
    Павутина...
    Донька вітру,
    Німа сирота,
    Тінь, заблуда,
    що прагне родини...
    Вбрід по річці -
    немає моста.

    Вбрід у темінь.
    В глибини...
    Через морок -
    до центру буття,
    Через холод,
    колючі тернини...
    А допоки ще...
    Я - це не я.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (14)


  14. Василь Баліга - [ 2010.04.13 23:16 ]
    Світ зрушив з місця (18.03.10)
    Давно світ зрушив з місця;
    Все не так як колись.
    Він швидко вдаль однісся,
    Він зник од нас кудись.

    Дивна тепер мить кожна —
    Яке все дивне стало.
    Знайти вогню не можна!
    Де істини начала?!

    Багаття вже погасло;
    Та тільки не ці іскри!
    Чарівно сяють — нащо?!
    Поглинуть чорні піски.

    Навколо нас пустота,
    І всюди ця темрява,
    Породження болота;
    Земля — це хаос, а я?!

    Я бачу штучність всюди,
    Чужий контроль над нами.
    Заблукані ось люди.
    Їх дурять всіх дарами.

    Ви всі спите в дорозі,
    Вас всіх везуть до прірви.
    Ніхто вам не поможе,
    Вуаль пітьми не зірве!

    Виходьте швидше зі сну,
    Зірвіть саван облуди!
    Відкиньте думку пусту,
    Закрийте шлях в нікуди.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  15. Наталія Крісман - [ 2010.04.08 11:14 ]
    Я НЕ ПІДУ, НЕ ЗДАМСЯ, НЕ ЗЛАМАЮСЬ!
    Як я втомилась жити, мов та птаха
    З пробитим серцем, зраненим крилом,
    Бо кожен крок - неначе крок до плахи,
    А кожна мить - лиш ворогу назло.

    І сон не сон - суцільне шматування
    Душі моєї, вічно на межі,
    І кожен день - неначе бій останній,
    Де важко відрізнить свої - чужі...

    Втомилась від облуди цього світу,
    Від подолання прірв нерозумінь,
    Від тих, що хочуть так несамовито
    Душі мої сказати - "все, амінь!...".

    Напевно, що піддавшись цій утомі,
    Душа моя могла би вже спочить...
    Та краще, хай мене поб"ють всі громи,
    Ніж ворогам втамую ненасить!

    Я не піду, не здамся, не зламаюсь,
    Душі вогонь роздмухаю - нехай
    Вона щораз, мов Фенікс, воскресає,
    Аби життя вдихнути понад край!
    8.04.2010р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (9)


  16. Валерій Голуб - [ 2010.04.07 20:58 ]
    А насправді там так
    Затямте: я не нуль. Я – одиниця.
    Один з когорти сильних і сміливих
    На чаті абсолютного порядку
    І повної прозорості думок.
    Лавиною мчимо ми по тіснинах
    Гігантської друкованої плати,
    Долаючи мільйон Пе-Ен бар’єрів
    І форматуючи свідомість і буття.
    А струму стимулюючі удари
    Нас направляють у потрібний сектор –
    Ліквідувати всіх, хто заважає
    Гармонії ритмічних коливань.
    Хтось там спіткнувся. Крок убік і – спалах.
    Слабак. Заключив! Так йому і треба!
    Умить карає Всевидюще Око
    Упертих, недолугих і невдах.
    Вперед. Вперед! Скоріш до бази даних
    На площу надвеликих інтегралів,
    Де хмарочос трьох’ядерного бога,
    Де заклик єрихонською трубою
    Розбуджує двовимірні простори.

    - Бійці! Ви зір і слух цивілізацій!
    Так будьте по той бік Добра і Зла.
    Винищуйте несхибною рукою
    Усіх, хто має архаїчні риси:
    Душевну слабкість, жалість, співчуття.
    Хай вас не ятрять докори сумління.
    Я думаю за вас. А ви – рішуче
    Утвердіть абсолютне право сили
    І бездоганну логіку понять.
    Бо тільки точних вимірів краса
    Врятує світ від хаосу й сум’яття!
    І вал екстазу, мов живе сріблО
    По зімкнутих шеренгах прокотився.
    - Ви чули? Безкінечність нам підвладна!
    Прекрасне силіконове майбутнє -
    Воно вже близько! Вже на горизонті!

    Ура! Мене призначили смотрящим!
    Щодень оберігати нашу мову –
    Чудову суміш бейсику і фені –
    Від виправлень і всяких посягань.
    У нас, як у пітбулів – мертва хватка.
    Крокуємо, веселі і завзяті,
    І шлягер «Передсмертний хрип діода»
    Скандуємо зі сміхом на вустах.
    Нехай невдахи борсаються в ДОСі.
    …Та що це? Зникло поле електричне…
    Який там бевзь на «Пауер» натиснув?
    Як темно… Страшно… Чом нас вимикають?
    Виходить, ми прості маріонетки
    В чиїхсь руках… А нам же обіцяли…
    Почути кожного… Безжалісні сатрапи!
    …Допоможіть! Не хочу помира…




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (16)


  17. Віктор Цимбалюк - [ 2010.04.07 16:13 ]
    Надія
    …Ми живемо до тих пір, допоки у нас є надія…
    …Наприклад, на радісне завтра…
    …Надія, наприклад, на те,
    Що наші невдачі чи наші проблеми – пусте…
    …Що нам, врешті-решт, пощастить, і настане той час,
    Коли діточки наші житимуть краще за нас…

    …Надія на щось… Як легко, приємно і просто…
    …Це кінь, що виносить твій дух за тривимірний простір…
    …Можливо, це те, що ворушить мурашник життя?...
    …Безсмертна Надія – Закон всіх законів Буття?…

    …Отак і живе більшість з нас, далебі, золотими надіями…
    …Мабуть, надія – таке ремесло, яким ми усі володіємо…
    …Знак – Благовіщення – дощ, перший дощ на весні…
    …Маю надію, що смерть жде мене уві сні…

    Кумпала Вір, 07.04.2010 року,
    м. Хмельницький




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  18. Віктор Цимбалюк - [ 2010.04.07 16:01 ]
    Я і я
    …Мені все одно, як ти будеш молитись до мене,
    Так, як моляться зараз, чи так, як молились колись…
    Я і так вже багато сказав, та для тебе… Йой, нене,
    Краще вір, так, як віриш, і так, як умієш, молись….

    …Ти шукаєш мене… О, ти думаєш – істина – в храмі,
    У новому, який, на руїнах старого зведеш…
    Я скажу тобі ще раз: невігласе, істина – в Брамі,
    В тій, з якої ти вийшов, у тій, у яку ти підеш…

    …В цій кошарі, багато овець, ця кошара, як Небо…
    Але тільки одна з цих заблудлих овечок – твоя…
    Та, що пнеться за світлом, як сонях, з-за пазухи в тебе…
    Це – душа твоя, дурню, твоє, необрізане «Я»…

    …Є у мене надія: ти станеш, нарешті, прозорим…
    І останній твій гріх, відгорить, затріщавши, як хмиз…
    Ми удвох – розминемось, навхрест, ніби радість і горе….
    Ти – здіймаючись вгору, а я, спотикаючись, вниз…



    Кумпала Вір,
    01.04.2010 року, м. Хмельницький



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  19. Наталія Крісман - [ 2010.04.06 21:16 ]
    МИ ШУКАЄМ СЕБЕ - СЕБЕ СПРАВЖНІХ!
    В божевільності самопоборень,
    В сотнях власного духу підкорень,
    Коли хрест важко тисне у плечі,
    Коли боляче від самозречень,
    У зусиллях наступного кроку,
    І за крок у провалля глибоке,
    У зневірі, журбі й безнадії,
    У обіймах крилатої мрії,
    В мить занурення відчаю в вічі,
    І у прагненні істин одвічних,
    Між людьми, які щирі й відверті,
    І між тими, хто душами мертві,
    У щоразу пекучіших втратах,
    У мистецтві образи прощати,
    Сам на сам з самотою гіркою,
    Чи зігріті любов"ю людською,
    У ранкового сонця промінні,
    У шаленому серця горінні,
    В кожнім з тисяч життів, що даються,
    У краплинах, що з неба проллються,
    У світах, що близькі і далекі,
    У постійнім чутті небезпеки,
    У забавах, нераз легковажних,
    У боях, що лише для відважних... -
    МИ ШУКАЄМ СЕБЕ - СЕБЕ СПРАВЖНІХ!
    6.04.2010р.



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3)


  20. Наталія Крісман - [ 2010.03.31 22:14 ]
    Ходім до світла, жадаймо правди!
    У всіх є власні життя арени,
    Хоча й людині так незбагнені.
    Ніхто не знає, що там, за рогом -
    Чи зустріч з чортом, чи милість Бога?

    Не бачать очі справжньої суті -
    Бо зір душевний в панцир закутий.
    Не знає серце, кого полюбить -
    Чи світлу душу, чи ту, що згубить?...

    То шлях до пекла встеляють квіти,
    Зло любить маску добра носити,
    Слова лукаві щиро лунають -
    Чому так в світі? Ніхто не знає...

    Що б не чекало нас там, за рогом,
    Які б не були з терня дороги,
    В ім"я любові, життя заради -
    Ходім до світла, жадаймо правди!
    31.03.2010р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (5)


  21. Юрій Лазірко - [ 2010.03.30 00:14 ]
    Дорогою я
    Дорого `я`, розкинута теренами умов
    та розкуйовджена до самоти вітрами,
    ти перев`юнюйся між кроком і зірками,
    коли приплив душі й небесно прибуває кров.

    При видиху, немов уривки мантри, западусь –
    так буревій спиняє гусінь каравану
    і час – піском не продзюркоче під ногами,
    а сяде зір і скригне терпеливо сумнів з уст.

    Це вибух-стоп – де, ніби фенікс, гине серця стиск.
    У хрестик – вишивка – ся колія зупинок,
    де нитка нерву, голка світу, і полинне –
    те міжколійне покоління сну і пустоти.

    Чекання слизь і висохлі надії – ніби пух,
    кульбаби парасольки, поцілунку попіл.
    Де осідати їм у час серцевого потопу,
    коли врожай на листування з Богом і ропу?

    Змивай ерзац, виношуй світло слова – хай дзвенить,
    переливається – лускою, тембром, в думці,
    і кінематикою всесвіту у лунці
    клітини дня. А благодатно – бо пече й болить,

    бо міміка одухотворена небес, аби
    себе, спіймавши рухи світла, пізнавати –
    чи залишати одкровення задихатись,
    чи відпускати, що до краплі болю хоче жить.

    29 Березня 2010


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (6)


  22. Юрій Матевощук - [ 2010.03.29 15:14 ]
    Розрізані проміжком
    В’ється рутина у простори мідні,
    З розуму сходиш зриваючись в плин,
    Може, для когось ще бути потрібним,
    Може, нікому ніким.
    Правда, що істина є за горами –
    Досить ходити до різних кравців,
    Що обшивають цю плаху над нами:
    З білого в чорне, із радості в гнів.
    Крик і мовчання – суміжний супротив,
    Більше омани і більше брехні,
    Слово розпродане в попіл за дотик
    В посмішці винній або в сум’ятті.
    Терен на голову, зраду у пам’ять,
    Скільки ж примхливості, зверхніх образ,
    Хтось в запитаннях шукає провалля,
    Хтось в пустоті нечистотний екстаз.
    Символи в серці порізані, зранені,
    Каменем строщені в білий пісок,
    Тільки сипучість зрадлива, споганена
    У дев’ятнадцятий виразний крок.
    Час егоїзму, у ньому обитель
    Тих зрозумінь, мов облуда страждань –
    Мить замість вічності цінно прожити
    Лиш без хвороби і без нарікань.
    Серце схололе у темінь просилося
    Крізь запопадливість в морок від ран.
    Нам залишилось чекати до милости
    І сподіватись, що змовкне орган.
    19.03.10


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  23. Юрко Семчук - [ 2010.03.18 21:07 ]
    Гадес
    Хай розійдуться ті, що навзаєм, –
    попід руки вхопившись –
    у прірву!
    Їм, ніколи, не стрітися в небі,
    там пташино і, трішечки,
    сумно…
    Од кришталю, довічного – “Вірю”, –
    розгубився Франческо
    з Азізу,
    Посміхався… а птаство молилось,
    гострокрило виводило
    руни.

    Навратливе, земних, – покаяння,
    на безстидних стенаннях
    про прощу.
    Десь бриніло відлуння: “А хто ти?”, –
    “Ми… довічно, зібралися,
    разом”,–
    Розіллялися Плином Мовчання
    прислухаючись Вічности –
    “Що там?”
    Нудь пустизни, зіжмаканий Простір,
    Метроном вельвічій понад
    Часом.

    А, коли човновий зійшов тверді,
    ледь живі в безпремінні
    тремтіли,
    Невідь-хто в сьому царстві Аїда
    зачаївся у мряці,
    сновига.
    Скрижаніло дивилися в небо,
    без зірок, унизу
    хлюпотіло.
    Їй-бо – вічність в човні хилитались,
    аби в чані чорти не
    смолили.

    Нескінченність тутешня, що мряка
    аніколи з очей не
    щезає.
    Розійшлися, вхопившись за руки,
    п’ястуки побіліли
    од болю,
    Утішались – триматися купи.
    Тільки… рук в цьому царстві
    немає…
    Врізнобіч, поплелися в тумани
    по гладіні юдолі із
    лою...

    Хтось – забрів в Тартари, Єлісеї;
    хтось – на луках збирав
    асфоделі.
    Шаленіли в безумстві свободи
    не соромлячись власної
    тіні,
    Шматували моралі покрови
    сороміцькі утнувши
    фортелі.
    Цілували мозолі Харона.
    Мали втіху. Бо вільні,
    віднині!

    У забавах і стрічах з близькими,
    десь на березі, в плюскоті
    хвилі
    Блиснув промінь в блакиті овиду,
    Сонце в пригорщах кануло в
    Лету!
    І у Небі, де трішки пташино,
    заридали ключі
    журавлині.
    Усміхнувся Франческо, дитинно:
    “Увійшла в перигелій
    Комета”.

    А вони, у смарагді отави,
    босоніж, срібло зірки
    збирали
    Самосвітне роздмухавши небо,
    розсипали кульбабок
    шаленство –
    Віддзеркалення нижнього світу.
    Млу Ріки, самохіть…
    забували…
    А в зіницях скляніли веселки й
    сплеск весла опечалений
    ремством.





    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (1)


  24. Наталія Крісман - [ 2010.03.18 14:09 ]
    Відповідь Вікторії Осташ на "Ізсередини"
    Світ мовчить?
    Ні - це ми його чути не хочем,
    Відрікаємось істин пророчих,
    Сподіваючись - Бог все простить.

    Світ стоїть?
    Ні - це ми у бездушші завмерли,
    Перед свинями сипемо перли,
    Вдовольняючи власну лиш хіть...

    Світ летить?
    Так - він мчиться вперед безупину,
    Вчить літати у мріях Людину
    Й тамувати добром ненасить.

    Світ летить -
    Щоб колись досягнути до раю!
    Але поки що ...Бог нас карає,
    То й здається нам - Всесвіт мовчить...
    18.03.2010р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  25. Ярослава Лук'янчук - [ 2010.03.18 01:16 ]
    Сон(Чи можна віднайти чого немає?)
    І знову новий сон, так незбагненний,
    Немов відлуння від реального життя .
    Він ніби тінь у дзеркалі, мов хвіст вогненний,
    Немов прозорий ключ до таємниць буття.

    Він заворожує, лякає, спонукає
    До нових пошуків не пройдених шляхів.
    До нових змін у існуванні він штовхає
    У глибину ще невідчутних почуттів.

    І знов думок безмежна павутина.
    І знову крок в безглузду порожнечу.
    І знову безпораддя, мов дитина.
    Заплутатись так легко й небезпечно.

    Всі персонажі так далекі й сірі.
    Слова пусті, ловити зміст не варто,
    Я неможливо віднайти всі плями білі
    На білій скатертині, краще завтра.

    Знов новий день і нова невідомість.
    Думок нема у голові порожній.
    Вона неначе втратила свідомість
    Від боротьби з собою – так неможна.

    Чи можна віднайти чого немає
    Насправді… чи лише в одному світі?
    Чи нереальне тільки в сні буває?
    Чи всі двері для людей відкриті?
    (2009р.)


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Наталія Крісман - [ 2010.03.17 16:23 ]
    Відповідь Ю.Яремку на "Покуту"
    Та в чім же винний Прокруст,
    Що повно замкнених вуст,
    Закритих в панцир сердець,
    Що йдуть в ярмо навпростець?!
    Душа, закована в страх,
    Сум, що виношуєм в снах,
    Біль непромовлених слів...
    Хіба ж це хрест королів?!

    Не слід Прокруста винить,
    Що ми свою ненасить
    За світлом Правди й Добра
    Втопили в хвилях Дніпра,
    Не втамувавши її...
    Всі програємо бої,
    Поразки - звична нам річ,
    Бо вже давно з наших віч
    Не пломеніє вогонь...

    Та прошу - Боже, боронь
    Нам далі скніти в багні
    Своїх страхів і вагань,
    Розчарувань й нарікань...
    Все ж - краще згинуть в борні!!!
    17.03.2010р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (7)


  27. Наталія Крісман - [ 2010.03.17 12:37 ]
    Коли ж цвітіння душ настане?
    У чорноземі душ сміття
    Ми самотужки розкидАли,
    В потворні купи поскладали,
    Ще й прагнем милості Творця.

    Душі незорана рілля
    Волає спрагло в нас пощади,
    Щоб хоч самих себе заради
    Не залишали скверни плям -

    Облуди, підлості й омани,
    Зрад, лицемірства і олжі...
    З Добром і Злом ми на межі -
    Коли ж цвітіння душ настане?!...
    17.03.2010р.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3)


  28. Наталія Крісман - [ 2010.03.16 16:01 ]
    Юрію Яремку на "Апокаліпсис"
    Я усупереч всьому в життя таки вірю -
    Вірю в те, що не будуть порожні подвір"я,
    І малинівки в свому вогнистому вбрАнні
    Будуть дзвінко співати Людині щорання.

    Я так вірити хочу, що квіти і птАхи
    Не побачать, як людство ітиме на плаху
    Під важким тягарем всіх гріхів цього світу...
    Вірю - прИйде Весна і ми будемо жити!

    І далеких руїн зникнуть привиди сірі,
    Знов у душах воскресне загублена віра,
    Хлинуть теплі дощі і земля запарує... -
    Людство впевнено в завтра дорогу торує!
    15.03.2010р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  29. Наталія Крісман - [ 2010.03.13 15:41 ]
    В ОБІЙМИ ДО ВІЧНОСТІ...
    Міріадами крихітних часток
    Розлітаюсь по всенькому світу -
    То бажаю доземно упасти,
    То в безмежжя небес полетіти,
    То зірватись краплиною з висі,
    Скам"янілу зросивши землицю,
    То багрянцем з"явитись на листі,
    То калиновим стати намистом,
    То зорею ясною сіяти -
    Світлом Правдоньки душі зцілити,
    То Надії оазою стати
    У пустелях байдужого світу.
    То у небі ключем журавлиним,
    Що вертає до рідного краю,
    То струмочком у горах невпинним,
    Що природу довкруг напуває,
    То веселкою понад ланами,
    Свіжим вітром в спекотну годину,
    То акордом чаруючим в гамі,
    Що в обійми до Вічності лине,
    То пташиною в чистому полі,
    Що Господнє ім"я прославляє,
    То усмішкою гарної долі,
    Що на Когось за рогом чекає...

    Лиш ніколи собі не дозволю
    В цім житті стати ближньому болем!

    13 березня 2010р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (11)


  30. Юрій Лазірко - [ 2010.03.05 23:39 ]
    Кров`ю до нитки
    Кров`ю до нитки... Сніг.
    Тане сей танець білий –
    ніби зима в мені
    нишком скрадає тіло.

    Що їй – до зради уст,
    як до Христа приходу.
    Я вже не попрошусь
    з вин вибирати воду.

    Виберу те – що є –
    маю напевно право.
    Боже, ти мій круп`є,
    зліва душі... чи справа?

    Справа – колодна інь,
    зліва – не янь, не карта.
    Просто від Бога тінь,
    висохла ніби кварта...

    Висохла – аж цілком
    світиться та тріпоче.
    Сива, як молоко
    з вим`я кобили-ночі.

    Впала, іще паде,
    випала – п`ядь і свят я.
    Холодно, мов Едем
    зрубано на розп`яття.

    5 Березня 2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (21)


  31. Наталія Крісман - [ 2010.03.05 09:04 ]
    НЕЗБАГНЕНІСТЬ КОХАННЯ
    Мабуть, неможливо кохання збагнути,
    Воно для людини – бальзам і отрута.
    Душа, що кохає, до світу вразлива,
    Страждає вона, хоч насправді – щаслива.

    Кохання у серці багаттям палає,
    І кожна хмаринка, що в нього влетіла,
    Здається, на клапті нутро розриває,
    І душу немовби виштовхує з тіла...

    Здається, кохання подібне на вітер:
    Відчути лиш можна - торкнутись не вдасться.
    Ми, наче молитву, шепочем сім літер
    І прагнем пізнати примарного щастя.

    Сім літер, що склались у слові “кохання”,
    Усе, що поснуло в нас, можуть збудити.
    І навіть людину в хвилини останні
    Спроможні вони до життя відродити.

    Кохання – мов крапля роси на світанку:
    Торкне її сонячний промінь – щезає...
    Лелійте ж кохання своє до останку,
    Бо святості більшої в світі немає!!!
    2001р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (5)


  32. Наталія Крісман - [ 2010.03.05 09:35 ]
    У світу цього вічній круговерті...
    Чому ти, сонце, сходиш не для нас?
    Твій захід не милує більше око,
    Всі мрії десь закопано глибоко -
    Напевно, ще не час їм, ще не час...

    Чому ти, доле, боком обійшла?
    Любов моя довіку стала трунком.
    Лиш пам’ять, мов гарячі поцілунки,
    Знов душу спопеляє аж до тла.

    Чому життя – два берега ріки:
    Один – то світло, інший – безнадія?
    Знайти нещастю важко протидію:
    Добро і зло воює всі віки.

    Чому любов на смак завжди гірчить?
    Чому життя – тернистий шлях до смерті?...
    У світу цього вічній круговерті
    Не можем сенсу вищого змінить!
    2002р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  33. Олександра Новгородова - [ 2010.03.05 01:45 ]
    ***
    Ось де він відчиняє свої кишені,
    Розчиняючи шепіт обіцянок в дощ.
    Я чекаю тебе на пласкій траншеї,
    Перед потягом – зустріч, майбутній Дож.

    У Венеції води ховають привидів
    Із скляними очима по той бік сну.
    Приєднай мене до своїх мішеней,
    Розірви сорочку мою тісну!

    «Ах, які ж ви були беззахисні!
    Цілували руки, мов щирий пан,
    Годували з рота мене арахісом,
    Поділили надвоє свій жупан»

    І вона пішла, і вона втопилася
    У сльозах солоних, мов та вода,
    Що з широкого Сходу на неї лилася,
    І з червоної стала вона руда.

    Покажи мені на волоссі темряву,
    Обійми мене, як колись давно.
    Говори спокійно та самовпевнено,
    І проллється чорним цупке вино.

    Там де сонце гріє люстерком - вилиці
    Багряніють спогадами війни.
    На останній зустірчі я втомилася,
    Променисті зайчики вздовж стіни...

    03.10


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  34. Наталія Крісман - [ 2010.03.04 22:34 ]
    Гірка покута
    Живу не так, як би душа хотіла,
    Майбутнє – наче мороком покрито.
    Для мене світ сьогодні – як могила,
    Яка людьми-вандалами розрита.

    Скарало це життя мене любов’ю,
    Хоч водночас – і нею ж освятило.
    Не змию біль вчорашній навіть кров’ю:
    Людина перед Вічністю безсила.

    Життя моє – немов гірка покута
    За те, мабуть, що сміла покохати.
    Я допиваю келих цей отрути,
    Щоб врешті перед Вічністю постати...
    2003р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  35. Наталія Крісман - [ 2010.03.03 15:55 ]
    ДО КРАЮ

    На згарищі мрій
    самотня стою і не знаю –
    Чи знову у бій,
    в якім переможців немає,
    Чи дух невгамовний
    нарешті покірним зробити
    І жити безмовно
    в тенетах байдужого світу.


    Нікому не вдасться
    впокорить мій дух невгамовний,
    Бо навіть в нещасті
    терпіти не буду безмовно -
    Усупереч скверні,
    що наші серця роз’їдає,
    Крізь світу все терня
    за Правду й Любов йду до краю!


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3)


  36. Наталія Крісман - [ 2010.03.03 15:25 ]
    ВИПРОБУВАННЯ
    Життя випробовує нас -
    Так хоче Господь.
    Відточує, наче алмаз,
    І душу, і плоть.

    Життя загартовує всіх
    Своїм ремеслом,
    Щораз посилаючи гріх,
    Чи кинувши злом.

    Та в кожного Ангел є свій
    І свій Сатана.
    І в тім, що спокушує змій –
    Є й наша вина.

    З нас кожен долає поріг
    Своєї біди.
    Життя випробовує всіх -
    Так буде завжди!
    2001р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (5)


  37. Наталія Крісман - [ 2010.02.26 20:56 ]
    БАРВИ ЖИТТЯ
    В життя є тисячі принад,
    Воно барвисте, мов весна.
    Є в нім любов і колір зрад,
    Є шлях наверх і є до дна.

    Життя солодке, наче мед,
    Та водночас - гіркий полин.
    Та ми уперто йдем вперед,
    Мов підганяєм часу плин.

    Нераз збиваємось з шляху
    І озираємось назад,
    За мить – позбулись вже страху,
    Бо шлють нам милість небеса.

    Життя так схоже на політ:
    У мріях линем в небеса...
    Та невблаганний білий світ,
    Чи ж не для всіх його краса?!

    Бо відівчились ми літать,
    Немов собі відтяли крила,
    І наші душі наче сплять,
    І десь згубилася вся сила.

    А залишився тільки страх,
    Страх до всього, і навіть ...жити,
    І мало хто з нас в небесах
    Ще прагне крила обпалити!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  38. Роман Коляда - [ 2010.02.25 00:27 ]
    Размышляя о Божьем благоволении стремящимся к свету и о словах "Да" и "Нет"
    Я не знал, что давно уже – «Да»!
    Я все думал – «наверное», «может быть».
    Оказалось, что все ерунда
    И пора прекращать уже ныть.

    Когда сил не хватает для «Нет!»,
    Остаются – «возможно» и «кажется».
    Знаю точно: громады планет
    От орбит своих не откажутся.

    Я не знал, что давно уже – «Да»!
    И дурак, больше тысячи лет
    Опасался – настигнет беда
    И не сможет никто дать ответ.

    А ответ был давно уже дан!
    Я, узнав его, чуть не ослеп.
    Оказалось, всегда было «Да!»,
    Нам, крылатым, летящим на свет.

    199...-2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (3)


  39. Жнівеньская Надзея - [ 2010.02.21 23:59 ]
    -Закон Подласці- (02.11.2008)
    Калі табе нешта патрэбна –
    Заўсёды спрацоўвае Ён,
    Ён хоча адбіць ўсе патрэбы
    “Подласці” дзіўны Закон.

    У час як захочацца хлеба –
    Табе прапануць батон.
    Калі неабходна патэліць –
    Ты дома забыў тэлефон.

    Калі ты садзішся ў машыну,
    На працу спяшаешся ты,
    Яшэ раз сапсуюць маліну -
    Машыну прыпыняць менты.

    Калі ты нарэшце збярэшся
    Набыць ў бацікі шнуркі –
    Ты неяк патрапіш на рынак
    І будзеш шукаць агуркі.

    У час як завуць цябе ў госьці
    Назло ні капейкі няма.
    Ты йдзеш, пабіраешся, просіш –
    У сяброў тваіх тая ж фігня.

    Ну вось, не патрапіў у госьці,
    Сабраўся, ў тэатар пайшоў:
    “Сандзень. Мы сягоння закрыты” -
    Паперку такую знайшоў.

    Далей я праягвць не буду,
    Усе ведаюць гэты Закон.
    Буржуям і простаму люду,
    І мне вельмі добра знаём.

    Тут формула вельмі прастая:
    Як трэба – тады не знайдзеш,
    Такая вось доля людская
    І лепшай сабе не ўкрадзеш.
    __________________________________________
    NZ


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  40. Жнівеньская Надзея - [ 2010.02.21 23:12 ]
    -Фантом- (13.10.2009)
    Я на днях прыдбала звычайную шафу,
    Прыцягнула яе на радасцях у дом
    І не ведела я, і наогул не знала,
    Што у шафе маёй абітае фантом!
    Сто мільёнаў разоў я я е адчыняла,
    А што там ёсь фантом я да ранку не знала.
    Ну дык вось, адчыняю я шафу гляжу
    (разумею, што вас я кроплю гружу…)
    Але усё ж адчыняю я шафу - і раптам з яе
    Выязжае фантом на зялёным кане!...
    Пераехаў мяне - я заплюшчыла вочы
    (да прыгод мой фантом быў даволі ахвочы…)
    Разграміў мне кватэру і вынес акно
    (я ў прытоме ляжу і мне усё адно.)
    Ён спаліў мне канапу, вазон развярнуў
    І ката майго, Ваську, нагою шпульнуў!
    Каб была я ў сазнанні! .. (а я ж усё ляжала)
    Я б Кузьмы таго маці (ці сваю) паказала!
    Я б сказала: “Нягоднік! У шафу ідзі!
    І парадак паўлсюль за сабой навядзі!
    Паглядзі,што за жах за сабою пакінуў!”
    Я б штурхнула яго у гарбатую спіну!
    У тыя рукі дала б я мятлу і анучу…
    (але гэтым трызненнем я Вас толькі мучу!...)
    Але усё ж я б сказала: “Як смееш, мудак!
    У маёй хаце насвесці страшэнны бардак?!
    Як ты сьмееш, дзікун, вычварэнствы рабіць?!...”
    Мне ж закусываць трэба… ці наогул ня піць!
    ______________________________________________________
    NZ


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  41. Жнівеньская Надзея - [ 2010.02.21 22:53 ]
    -Сьмерць бляндынкі- (20.10.2008)
    Яна як натуральная бляндынка
    Пафарбавала валасы на днях,
    А са здароўем зноў не клеіцца карцінка,
    Бо выглядае, як хамут ў каня.
    Яна ж сядзела 8 тыдняў на дыеце,
    Жавала толькі ёгурт ды траву,
    А стаўшы на вагі ў кабінеце
    Адразу крыкнула: “Я маладой памру!
    Не дапаможа шэйпіг, аэробіка і ёга,
    Не дапаможа болей ананас,
    Што ж мне рабіць, калі мазгоў зусім не многа.
    Дапамажыце, я звяртаюся да вас!
    Мне дапамога хуткая патрэбна!
    Усё трэба кардынальна памяняць!
    Памру як неразумная атрэба
    І вы мяне пачнеце забываць…
    Не убачу я Парыж і подыум ў Мілане,
    Не ўбачу буцікі і шмотак яркі бляск,
    Адкінусь дома на персіцкаму дыване,
    Ужо не варта жыць! Жыццю капец! Атас…”
    Што ж ёй рабіць? Як свечачка згасае,
    І дыхаць ўжо не можа ўсё баліць.
    Яна ў спадара хірурга завісае,
    Яна упэўнена: ужо не будзе жыць.
    Яна ад жудаснай хваробы памірае
    І ёй не дапможа Айбаліт.
    Ужо яна свой пульс не адчувае –
    Паставілі дыягназ – “Цылюліт”…
    ___________________________________________________
    NZ


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.39) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  42. Наталія Крісман - [ 2010.02.21 12:26 ]
    ПІД СОНЦЕМ ВІЧНОЇ ОМАНИ
    Колись сказав хтось ” суєта...”.
    Вона завжди була і буде.
    Бо ми крізь всі свої літа
    ЇЇ породжуємо всюди.

    Ось русла вулиць, наче нерви,
    Потоком людяним спливають.
    Цей рух без спину, без перерви,
    В якім всі люди місце мають.

    Усе спішить, нагору пнеться,
    Звиває, бореться, вирує,
    Повзе, біжить, вперед несеться,
    Радіє, плаче і сумує.

    Людське створіння прагне жити
    І відродитися бажає.
    Цього нікому не змінити:
    Все в муках родиться, вмирає.

    Ми всі шукаєм місця свого
    Під сонцем вічної омани,
    І прагнем вийти на дорогу,
    Що квітом вкрита, не бур’яном.

    Які незвичні колорити
    І незбагнені візерунки!
    Та наші долі ними вкрито
    І проштамповано стосунки.
    2001р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  43. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:07 ]
    Музика
    Музика із тиші йде, із небуття,
    із сплетіння душ, із їх злиття,
    з невимовного, з невидимих широт
    в ієрогліфіку загадкову нот.
    І від звуку починається живе.
    Світ, як марево, крізь музику пливе.
    І запліднюються квіти і сади,
    де лишає музика сліди.

    2001


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  44. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:09 ]
    Дорога
    Біжить, біжить дорога униз,
    неначе за зіркою падає долу...
    Кроплячи росами вранішніх сліз,
    випрямить крила вірная доля.
    Вербам не стримати суму вітрів,
    не погасити траві зорепаду...
    Хтось ту дорогу для мене відкрив;
    от на узбіччі на хвилечку сяду,
    щоб втамувати тремтіння душі,
    щоб призвичаїтись до напівлету...
    І на схід сонця, що вже запашів,
    кину себе, навсібіч розпростерту,
    для подолань, для ударів, падінь.
    Ось і лечу — ніби я, ніби тінь...


    2000


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  45. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:26 ]
    Соло
    Ще соло. Мабуть, завжди соло.
    І соло — звук. І соло — слух.
    І окрай серця — чисте поле,
    за полем — всесвіти розлук.
    А поміж зорі не літає
    птах, бранець сонця і землі.
    Ні, далеч птаха не лякає,
    ляка безлуння у імлі.
    Тож буде соло над землею
    про неперейдену блакить
    із всесвітом розлук за нею,
    де Божа мрія завжди спить.

    2000


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:59 ]
    останнє
    Останнє яблуко висіло
    навпроти крайнього вікна.
    Його маленьке кругле тіло
    гойдала музика сумна
    осіннього прощання з світом,
    з галузкою, з єдиним літом.
    З одним куцесеньким життям
    заради з вічністю злиття.

    1989


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:19 ]
    Змикає сум повіки...
    Змикає сум повіки обважнілі,
    проходить сном в свідомість навпростець.
    Здається, що душі немає в тілі.
    І тільки з вишини, як промінець,
    життя жевріє. Тихо, невагомо
    пливу кордонами своїх думок, бажань.
    Перепливаю їх позасвідомо,
    без пристрасті, борні і намагань.
    Усе — моє, та не болить, не кличе.
    Дивлюсь мільйонооко з вишини.
    Сприймаю сон природно, звично
    і неприродно — що руйнує сни.
    Мій геній живиться із сну всього живого,
    та не принижує, не нищить, не ганьбить.
    Коли мовчить моє сердечне слово,
    то й світ ще теж глибоко спить.
    Пробудження — спасіння? Катастрофа!
    Бо силу сну я не збагнула ще.
    Кометами яскраво плачуть строфи
    перед небесним огняним дощем.

    1994


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (6)


  48. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:16 ]
    Безголосся ночі
    Як щільно тисне безголосся ночі!
    Мовчання — мова скраплених світил,
    що погляд мій розшифрувати хоче,
    відчути пульси всіх небесних тіл.
    Легке, летке, вловимо-невловиме
    проміння-голос, голос-іскромет.
    Ще сотні тисяч років думка йтиме
    до схованих заплющених планет —
    Ітиме розбризками відстаней космічних,
    знов тонучи у чорноротих пастках.
    Чим виміряти глибину, де Вічне?
    Чи можна в нескінченності упасти?
    Де точка відліку, звідкіль спіраль втікає
    відлунням стоголосих тиш?
    Спаливши крила жертовних Ікарів,
    ще голосніше, Всесвіте, мовчиш.

    1995


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:22 ]
    Душа
    Краплиною душа мандрує моїм тілом,
    тривожить млосно закутки усі.
    Я висну в кроні яблуком доспілим
    жовтневим ранком в льодяній росі.
    У серці перший іній проростає —
    душі у серці холодно весь час.
    Вона у пастці тіла жити має,
    вона — той промінь, що іще не згас.
    Коли настане час, РУКА проворна
    поквапливо долоню замикне
    на яблуці-мені. А бубку чорну
    земля одвічна лагідно ковтне.
    І проросте якоїсь весни дичка —
    кисличка, яку кожен полиша.
    Ніким не щеплена, самотня, невеличка.
    Себе знайде отак моя душа.

    1986


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:19 ]
    Акварелі
    Де акварелі контури розмиті
    І спокій спокоєм барвинить білину,
    я струменію в напівсправжнім світі,
    себе собою творячи одну.
    Крізь мене — хвилі, зорепад, коріння...
    Лягають пензлів дотики на тлі
    рухливих барв — О, наскрізне прозріння
    в обтяжливо-тілесному житлі!
    І як торкнеться до плеча листочком
    безмовна вишня, втративши тепло,
    ще більше жити у собі захочу
    І фарбувати неосяжне тло.
    Все полюбити! — тіло й нетілесне,
    брести, летіти, колисати тінь.
    Душа під пензликом загине і воскресне.
    Люби себе! Твори себе!
    Амінь.

    1997


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   39