ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Олеандра
2024.06.20 10:37
Скажи, ти як? Я дуже хочу знати.
Прийшли, будь ласка, вісточку якусь.
Ранковим променем ти можеш обізватись
чи шепотом дощу.
Я вчусь
побаченням крізь видиму роздільність.
Пишу тобі повітряні листи.
Так хочу вірити, що це не безнадійно…

Віктор Кучерук
2024.06.20 04:36
Уже запахло розімліле літо
Густим настоєм липового цвіту,
А вітер намагається безсило
Випростувати б’уряни похилі.
Уже троянди ясним цвітом повні
Дрімають німо в тиші невимовній,
А розпашіла височінь безкрая
На хмари перламутрові чекає.

Артур Курдіновський
2024.06.20 01:50
Верлібром він ніколи не писав.
Увесь він був в рядках твердої форми.
Він вуха затуляв від крику горну,
У септимах він бачив міць октав.

Вона любила тільки вільний стиль:
По склу металом, крилами по небу.
Метафори складні - лише про себе...

Самослав Желіба
2024.06.19 17:18
Я всміхнувсь тобі,
І ти мені зненацька,
На єдину мить.

Світлана Пирогова
2024.06.19 13:43
О, як же на душі буває кепсько,
Коли розчарувався у любові,
Неначе дощ химерний б'є в обличчя.
Байдужий вітер виє й гірко кличе
Туди, де загубили, ніби кепку,
Чуттєвості дарунок, ніжне слово.

Дорога вже закидана камінням,

Микола Соболь
2024.06.19 06:39
Водограй струмує прохолоду.
День липневий – це суцільний пал.
Із жагою п’є голубка воду,
потяги приходять на вокзал.
Від жари зомліли геть таксисти,
ціни різко вгору поросли,
вже п’ятсот, кого везли за триста,
прибуває поїзд із Москви.

Віктор Кучерук
2024.06.19 04:42
Щоб порушити морок мовчання
Та прогнати з душі чорний сум, -
Розбуди мене світлом світання
І позбав нісенітниці дум.
Доторкнися до тіла рукою,
Опісля порожнечі розлук, -
Притулися до серця щокою,
Щоб почути тепло його й стук.

Артур Курдіновський
2024.06.19 01:26
толерантний вірш з дієслівними римами)

Хлопчик неслухняний
Харків обстріляв.
Випустив ракету
І рахує ґав.
Як так можна, хлопче?
Ти ж бо чийсь синок!

Юрко Бужанин
2024.06.18 23:10
Подзвони просто так мені,
Надихни мене тим на вірш.
І гнітючі думки сумні
Щезнуть врозтіч – подзвониш лиш.

Злине голос чарівний твій...
Сім метафор – сім кольорів
Розфарбують листок – сувій,

Ольга Олеандра
2024.06.18 08:47
У день новий – як відкривати світ,
наповнений множинними дивами:
в незвідане, в хвилююче захд
душевними охочими ногами,
обзорини, вслухання і контакт
з собою через світу дивовижі –
нові містки і ниточки, відтак
нова спроможність стать для себе ближ

Микола Соболь
2024.06.18 08:21
Ми стали різними, на диво,
на переплетенні доріг.
Всього за мить твій погляд хтивий
вщерть спепелити мене міг.
Але пророцтво не збулося,
не діють чари на землі.
Не спокушуся на волосся,
чужа віднині ти мені.

Віктор Кучерук
2024.06.18 05:57
Іще далеко до світання,
Іще палає з тріском хмиз, –
Ще не втомило споглядання
Твого обличчя дивних рис.
Я ще та ще обводжу оком,
Допоки жар пашить оцей, –
Таку спокусливо-глибоку
Тісну щілинку між грудей.

Артур Курдіновський
2024.06.18 05:11
У світі є лише добро та зло.
Хоч вигадали тисячі відтінків,
Незлого зла ніколи не було...
Є тільки гарні та погані вчинки.

Завжди до сонця тягнеться стебло.
Але, як раптом з'явиться хмаринка -
Надія розіб'ється, наче скло.

Юрій Левченко
2024.06.17 23:30
Моя любов - темно-карі очі,
руде волосся ,що літня злива,
безсонням мучить мене щоночі.
Як вся любов- не завжди щаслива.
Моя остання любов - це пастка !
Я ,наче миша ,що зголодніла
й сама хотіла до неї впасти,
без страху втратити душу , тіло...

Самослав Желіба
2024.06.17 08:31
Косою косить
Цього літа дівчина
Молодих людей.

Світлана Пирогова
2024.06.17 08:10
Її душі торкнувся непомітно,
Запав у серце ніжне вже давно.
Сказав, що він живе, як вовк-самітник,
Вона поблідла, ніби полотно.

Він недосяжний, мовби неба купол,
І мало говорив, все більш мовчав.
Вдивлялася в ті очі- чистий купіль.

Віктор Кучерук
2024.06.17 06:36
Мабуть, зустрілися невпору
Ми біля скельної гори,
Бо ти не рухаєшся вгору,
А я скотився вже згори.
Мабуть, дорогу не єдину
Було позначено мерщій, –
Тебе не зваблює вершина,
А я не втримуюсь на ній.

Артур Курдіновський
2024.06.17 01:38
Замріяна, чиста, гірка та журлива!
Нас двох повінчали самі небеса!
Усе в тобі справжнє, і ти незрадлива!
Обличчя відверте, прозора сльоза.

Я - вірний тобі, незрівнянна дружино!
І ти покохала мене назавжди.
Ми стільки пройшли! Ти у мене єдина.

Борис Костиря
2024.06.16 15:27
Я блукаю в лісі,
Загубився в пущі.
На печальній стрісі
Втрати неминущі

Так припали листям,
Ніби давній спогад.
Серед передмістя

Ігор Шоха
2024.06.16 15:10
Ще кує зозуля у гаю
і рахує дні напередодні
того, як поляжуть у бою
воїни за націю свою
на краю глибокої безодні.
Вибухає небо кожен день.
Гинуть і цивільні, і солдати,
гинуть люди... це така мішень

Євген Федчук
2024.06.16 14:45
Миколо Петровичу, от поясніть,
Бо я ніяк не зрозумію.
Чому Орбан з Путіним прагне дружить?
Чому він Європою сіє
До нас недовіру, вставляє дрючки
В колеса Європі і НАТО?
І він не один там, напевно ж такий,
В Угорщині. Бо ж обирати

Сергій Губерначук
2024.06.16 14:31
Переб’єшся.
Все одно переб’єшся.

Переб’єшся.
Все одно переб’єшся.

Серце моє, переб’єшся.
Любов моя, переб’єшся.

Самослав Желіба
2024.06.16 08:29
Оце похмілля.
Ніби півночі слухав
Пісні Джері Хейл.

Світлана Пирогова
2024.06.16 08:07
Не зашнуровано давні рани,
Без прив'язі помаранчева повня.
Вписалась у нічну панораму,
Як відблиск вогню на жерсті жаровні.
Віщунка Вельва шепоче долю,
Не сплять лікантропи у темних шкурах.
Хто ж розірве це замкнуте коло?
Забутих в'язнів утримуют

Віктор Кучерук
2024.06.16 07:39
Не дають відпочити, холера,
Хоч знедавна я менш дійовий, –
Зачинила одна щойно двері,
Як вже інша сигналить: Відкрий…
Мов зі сну метушлива примара
Перетнула мовчазно поріг,
А мені не потрібні і даром
Нині шепоти, дотики, сміх.

Микола Соболь
2024.06.16 05:47
У ставку, на окраїні парку,
тася няньчила діток своїх.
Чоловік докуривши цигарку,
подивився без жалю на них.
І у ражі хмільного банкету
перед друзями, просто на спір,
він поцілив у ціль з арбалета,
не людина, – спотворений звір…

Ярослав Чорногуз
2024.06.16 05:10
Мов досконало -- майстер-золотар
На склі чи дереві -- твоє обличчя --
Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
Так я в рядках сяйну красу величив.

Високих рис чарівна чистота --
Мені ти нагадала Беатріче --
Поета мрію... Лиш різниця та,

Артур Курдіновський
2024.06.16 02:18
Love is...
Мого дитинства світлого реліз
Прийшов за мною у нове сторіччя,
Щоб назавжди мене у мене вкрасти.
Цим написом хизується і досі
Небесний місяць, мовчазний маркіз,
Закоханий у зіроньку, що поряд
Яскраво світить. І лише для нього...

Володимир Ляшкевич
2024.06.15 22:01
Патетично - чоловічий голос)
Досить, кохана, буденності віхоли,
хочеться сонця і моря –
Поїхали!
У невгамовність прибою і синяви
барвного свята над будніми тінями!

(Іронічно – жіночий речитатив)

Микола Соболь
2024.06.15 16:37
Побути трохи ще у раю,
хотілося та обмаль часу.
Куди летіти, я не знаю?
Тримаю за крило Пегаса.
Тепер ти вільний, милий друже,
спіши між хмар, де сонце сяє,
ніколи ти не був байдужим,
як ніс мене за небокраї.

Хельґі Йогансен
2024.06.15 13:56
Я не буду брехати, що знаю життя,
Розкидатись пихато словами.
Лиш скажи мені, хто ти і хто тобі я!
Поясни, що насправді між нами!

Може, карма чи так, випадковий союз?
Чи зустрілись споріднені душі?
І чому у тобі я фатально погруз?

Леся Горова
2024.06.15 12:12
Мовлю сонцем і мовлю вітром я,
Мовлю променем,
Слів розмаєм, думок палітрою,
Серцем стомленим.

Та вмокаючи пера- образи
В рути-шавлії,
Мовлю так, щоб одну лиш обрану

Ігор Деркач
2024.06.15 10:51
Синекура має привілей
і сама повірити готова
у казки із тисячі ночей,
на які купились безголові.
Логіку включаємо, панове,
і спаде полуда із очей.

***

Тетяна Левицька
2024.06.15 09:15
Не хвилюйся, любий, я не бачу
порізно у цьому світі нас.
Хто обпікся об сльозу гарячу,
на холодну дує повсякчас.

ДНК твоє в моєму лоні,
у твоєму серці образ мій.
Душу заколисуєш в долоні.

Козак Дума
2024.06.15 07:29
Колише вітер грона калинові
в ряснім саду майнулого життя,
немов орелі булої любові,
під супровід мого серцебиття…

І гойдалка, як та опона часу,
спадає долу прямо із небес.
Несе тебе, життя мого окрасу,

Микола Соболь
2024.06.15 06:17
Тридев’яте царство. Все без змін.
Пароксизм доконує Кощея.
Якби ж, бідний, мав можливість він
на Сушка наслати гонорею.
Зріє дума в лисій голові,
зараз буде вихлоп недовірша,
рими не такі вже і нові,
ще й виходить – абирвалг, не більше.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Самослав Желіба
2024.05.20

Людмила Кибалка
2024.05.17

Ігор Прозорий
2024.05.17

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Лайоль Босота
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.13 10:22 ]
    Слід у майбутнє
    (Кармен-Альфонсі-Фернанді-Естрелії-Наталені Королеві,
    не українці за походженням, та справжній українці по духу, присвячую.
    Написано за мотивами легенди Наталени Королеви “Опойний дим”
    з циклу “Легенди старокиївські”)

    ...Горіло вогнище, лизав пітьму ватран,
    Щербатий місяць кидав тіні з-попід гілля...
    Волхв бачив лик його, в рубцях і шрамах ран,
    А скит сидів і важко дихав димом зілля...
    ...“Волхове-старче! Чари висвітли мої...
    Чому закутує мене хвороба-нуда?..
    Чом душу ятрять баї-стріли, як рої,
    А серце жаба тисне, ніби чорна груда?”..

    ...А старець мовив: “Просто дихай і вдивляйсь!..
    Дим одягне твій дух у плаття нових духів...
    Це ті, хто будуть після тебе, не лякайсь...
    Відкрий же серце своє, синку, й просто слухай!..”
    ...І він вдихнув оте зело, і враз вогонь
    Немовби кінь, помчав галопом, крізь століття!..
    Дим закрутив у люту вихолу його,
    І він побачив війни, сльози й лихоліття...

    ...От ява перша: ти – ще немовля,
    І руки матері вкруг тебе, ніби Сонце...
    З тобою міць її молитви й примовлянь,
    І в спіле гроно виростає юне гронце...
    ...І ти вві сні ростеш, і мовби птах, летиш,
    І через річку на той бік шукаєш кладку...
    І сам не відаєш: це сон, чи ти не спиш?..
    Бо бачиш шлях, яким підуть твої нащадки...

    ...От ява друга: в тебе шолом, а не шлик,
    І в крицю крита рать, і степ, і січа!..
    І ріки крові, й меч горить, як вовчий клик,
    І Борисфен тече червоний через вічність...
    ...А ти, від крові п`яний, правиш межи хвиль,
    А смерть сплітає ворогів в плетво й обійми...
    Ця помста й ненависть – розряд твоїх зусиль,
    І ти глитаєш перемогу й спиш спокійно...

    ...От ява третя: знову річка Борисфен...
    Встає волосся! Поміж хвиль заходять люди!..
    Та що ж за дим опойний в воду їх зове?!..
    Що бачать очі їхні – Сонце чи полуду?!..
    ...Нові волхви вчать про покірність і любов,
    Одначе хрест їх – наче меч твій коло паса...
    Що ж принесе на Землю правнуків сей Бог?..
    Чи ж буде Дух твій з ними під іконостасом?..

    ...Четверта ява: Нестор каже – вір, не вір:
    “Хрестились люде, а князі з них глузували...”
    А імена у них чудні – Аскольд і Дір...
    Чиєю ж волею ті браття князювали?..
    ...І знову брязкіт, зойки смерті і біда,
    Палання мурів, тупіт воїв, кінське ржання!..
    І воля Божа – Бату-ханова орда?!..
    І воля Божа – Боголюбського гуляння?!..

    ...Наступна ява: люди всі – такі, як він,
    Спішать до бою знову – піші, і комонні!..
    А понад Руссю калата набатний дзвін,
    І Сонце з Місяцем горять за склом віконним...
    ...А дим угору йде, палахкотить вогонь,
    І нові скити з кров`ю змішують руїни...
    А дух колопняний розморює його,
    А Борисфен крізь сон несе до України...

    Кумпала Вір,
    02-03.04.2007 року, м. Хмельницький



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  2. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.12 17:28 ]
    Від чого старіють люди
    - Від чого старіють люди? – я в сивого діда спитав.
    Дідуньо був схожий на Будду,
    Мабуть, все на світі він знав.

    Сидів дід, як крук, скраю призьби,
    Й смішну самокрутку смоктав.
    Закашлявся… Встав: - Ех, колись-би!...
    Я б поперек свій розпростав…

    Сідай коло мене, мій сину, і ось що тобі я скажу:
    Є старість – знайдеться й причина…
    Ти ж бачиш, який я сиджу…

    Старіють люди від праці, від заздрощів, ліні, вина!
    Від слави, хвороб та овацій…
    Однаково – він чи вона…

    Причини для кожного всякі, але є причина одна:
    Всі люди старіють однаково,
    Тоді – як приходить ВІЙНА!..

    Враз хлопець стає чоловіком,
    А дівчина – жінкою – враз!
    Рахує війна своїм ліком,
    Роки і людей,
    Їх та Нас…

    - Такі от, дитино, причини, - сказав і закашлявся дід, -
    Не буде війни й горя, сину -
    Не буде у тебе і літ…

    15.05.2006 року,
    м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.36)
    Коментарі: (8)


  3. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.12 16:24 ]
    Філософія шляху
    Ти виходиш вранці за поріг,
    Навкруг тебе – тисячі доріг...
    Як вгадати? Що ти обереш?
    Чорний шлях чи проторовану дорогу?
    Як ти через Білий Світ підеш?
    Де у кров зіб”ються твої ноги?..
    ...Ти побачиш снігом встелений Тібет...
    ...Перетнеш Непал, Бангкок, та Індію...
    ...По стіні через Китай тебе
    Перевезе рікша Сан, з народу хінді...
    ...Після цього спокушатиме Гонконг...
    ...Острови далекої Японії...
    ...Далі – Африка: Алжир, Єгипет, Конго...
    ...Але й там ти не знайдеш в душі гармонію...
    ...Потім буде мексиканська дика прерія...
    ...Водоспад у гирлі Амазонки...
    ...Сяйво заполярної містерії...
    ...Небезпечних океанів горизонти...
    ...Свист вітрів, жага й жара пустель...
    ...Вимпели підкорених вершин...
    Але виявиться, що все те – пусте!
    Виїдений, зламаний аршин...
    Спробуй краще, розкажи своєму Богу –
    Як? Чому? З яких таких причин?
    Ти забув про Зоряну дорогу!
    Ту, яку вві сні ти толочив...
    Й серед тисячі розвіданих доріг,
    Серед сотень тисяч довгих миль –
    Збракло в тебе часу, духу й сил –
    Повернутися на мощену дорогу!...
    ...Ту, що постелилась, як рушник,
    Від твоєї першої весни!..
    Й в люди вивела від отчого порогу...

    01.12.2006 р., м. Хмельницький,
    Кумпала Вір


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  4. Віктор Цимбалюк - [ 2009.03.12 16:01 ]
    Чи судилося нашим човнам?
    ...Чи судилося нашим човнам до порогів дійти?...
    Чи судилось заритись у шторм нашим білим вітрилам?...
    Чи судилося нам диво-птаха у нетрях знайти?...
    Чи судилося нам не спалити його білі крила?...
    Чи судилося нам знати міць нерозімкнених рук?...
    Чи судилося нам розірвати неволі вудила?...
    Чи судилося нам стати з ворогом в полі на пру?...
    Чи судилося нам?... Хто повідає нам, що нам судилось?...

    ...Він до тебе кричить – ти не чуєш його через скло!...
    То не грім з-під небес, то не вершників-блискавок стріли...
    Він до тебе мовчить, він ковтає, як дим, твоє зло...
    Але ти у омані своїй палиш крил його тіло...

    ...Чи судилося нашим човнам до порогів дійти?...
    Чи судилось йому, як герою, на сцені померти?...
    Хто з нас першим до краю дійде? До межі – я чи ти?!...
    Хто навспак розверне скакунів, що летять навстріч смерті?...
    Чи судилося нам перейти перевали вершин?...
    Чи судилось нам випекти хліб, той, що нива вродила?...
    Чи судилося нам переміряти долі аршин?...
    Чи судилося нам?... Хто повідає нам, що нам судилось?...

    ...Він до тебе кричить через час, він стає у вогонь!...
    Він приносить офіру – він кидає в жар свої крила...
    Але води відносять тебе, ти не чуєш його...
    Ти дрейфуєш, як тінь, стяг спустивши і склавши вітрила...

    ...Чи судилося нам пережити зневіру зими?...
    Чи судилося нам у любові і мирі прожити?...
    Хто нам скаже про те, як востаннє побачимо ми
    Сонця схід і як зранку у полі колоситься жито?...
    Чи судилось дійти до кінця нашим чайкам-човнам?...
    Чи написано нам загасити запалені крила?...
    Чи подивляться ще, навзаєм, в очі він та вона?...
    Чи пристануть човни, чи впізнає Він наші вітрила?...

    ...Він до тебе кричить – ти не чуєш його через млу!...
    То не грім з-під небес, то не вершників-блискавок стріли...
    Догорає вогонь, він згортає докупи золу...
    Свої крила він спалить ще раз, щоб човни наші стрілись...

    Кумпала Вір,
    08-09.02.2008 року, м. Хмельницький



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  5. Надія Тимків - [ 2009.03.10 22:04 ]
    ...
    а я таки не знаю де межа
    між смертю і онтогенезом
    слова летять із кінчика ножа
    з дуже тонким і гострим лезом

    і паралелі вже марудна річ
    ту крайність нам шукати годі
    знайду межу в свою останню ніч
    і нею буде мій останній подих


    Рейтинги: Народний -- (5.2) | "Майстерень" -- (5.17)
    Коментарі: (1)


  6. Яна Іванна - [ 2009.03.10 18:05 ]
    Раба
    Я заблукала в просторі і часі,
    шукаючи притулку між світами,
    я проявлюсь у вищій іпостасі,
    коли не формою, а змістом стану.

    Мій погляд тішать тисячі доріг,
    серед яких маю знайти свою,
    змінивши крила на утому ніг,
    у п’єдесталу Істини стою.

    І я безвільна вічності раба,
    в погоні за примарливим фантомом,
    чи радість точить серце чи журба,
    виснажує мій дух холодна втома.

    Втомившись від гріхів і каяття,
    я відповідь шукаю на питання,
    Чи вистачить мені цього життя,
    чи приведуть до чогось ці блукання?

    І чи існує відповідь урешті,
    а чи безцільно я ковтаю пил,
    Іти проти усіх, чи жить, як решта,
    коли себе позбавила від крил.

    Я гостя із "нікуди" йду в "нікуди"
    залишивши "ніде" свої сліди,
    і кинута мов камінь поміж люди,
    не прийнята й не прошена сюди.

    Я вчитимусь любити і вмирати,
    й приймати це життя таким як є,
    я вчитимусь прощати і карати,
    я вчитись мушу жить життя моє.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  7. Анатолій Ткачук - [ 2009.03.10 01:21 ]
    Храм тиші
    Храм тиші у серці своєму зведу я
    Із шуму дощу і відлуння громів
    Та шепотом листя склепіння згаптую,
    Додавши скрипучих дерев сонний спів.

    Храм без олтарів, так до жертов охочих,
    Свічок, що дарують вогненний оскал;
    Тут замість ікон пильно дивляться в очі
    Потріскані рами розбитих дзеркал.

    До нього ввійти зможуть всі подорожні,
    Лишивши слова на тернистім шляху,
    Утративши зміст – навіть слів найдорожчих,
    Що гріли серця у годину лиху.

    Коли розчахнеться в нестримному щемі
    Зболіла душа і народиться крик,
    Бальзамом стече по кривавім розщепі
    Цілющої тиші незримий потік.

    Загояться рани, і знову – дорога,
    Холодні й спекотні виснажливі дні.
    Тому бережіть її – часточку Бога –
    Краплину безмов’я у серці на дні.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.4) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (3)


  8. Сергій Корнієнко - [ 2009.03.05 18:02 ]
    ПЕРЕМІНА

    Треба бути Південним Бугом,
    Щоб далеким сліпим джерельцем
    Усотати до моря тугу,
    Розіллятись у сліз озерце.

    Може моря того й немає,
    Бо ніхто його тут не бачив…
    – Прощавайте джерела краю,
    йду шукати…
    – Лови удачу!

    Полем, лісом, і знову лугом.
    Нижче, вище: чи ще не видко?
    Треба бути Південним Бугом,
    Щоб про море питати квітку.

    Морем мріються срібні хвилі,
    Розростаються, берег сунуть.
    Понад Бугом вже чайка квилить:
    Ніби щастям, неначе сумом…

    Хто не мріє – не має туги.
    Там де світло – густіший морок.
    Треба бути Південним Бугом,
    Щоб скликати усіх до моря.

    – Гой ви, браття мої і сестри,
    Повноводі, гіркі й недужі,
    Всі до моря! Течіть у серце.
    Я подужаю, зможу, мушу…

    Згар і Снивода, Соб і Дохна,
    Недотека, Єланець з мулом.
    З Мертвоводом якщо не здохну,
    Оживу зі святим Інгулом.

    Закохаюсь у Громоклію.
    Гей, мала, ти ж сама хотіла
    Стати морем, єднаймо мрії!
    Морем будуть душа і тіло.

    …Страх жене у меандри мандри,
    Відчайдушність виводить з кругу.
    За лиманом уже нірвана
    «у» на «о» перемінить Бугу…


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (9)


  9. Наталя Терещенко - [ 2009.03.03 17:16 ]
    ПЕРЕЛІТНІ ПТАХИ
    Перелітна весна
    Виринає шумливими гніздами,
    перелітна зима
    їй лишила сльозу на ріллі.
    Вітерець - лошеня
    припадає тремтливими ніздрями
    до розкоханих трав
    у пашистому лоні землі.

    Мерехтять у очах
    весноденням розбуджені повені,
    і народжує світ
    все нові, і нові небеса,
    де в безмежжі пливуть
    сріблорунням Пегаси підковані,
    прелітним зіркам -
    їх підкови замісто кресал.

    А розбурханий світ
    вже летить і розходиться колами,
    манівцями планет,
    мимо чорних нелатаних дір.
    Немовлята кричать,
    Бо лелеки приносять їх голими,
    Їм би сну і тепла,
    І ніколи б не знати зневір.

    Перелітні думки
    повертаються стиглими віршами,
    і бажання чомусь
    до кохання одвічно летять.
    Нам насняться птахи
    в ніч, коли ми планету залишимо...
    А допоки весна -
    то погріймося біля багать.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (16)


  10. Женчик Журер - [ 2009.03.02 15:04 ]
    Час мрій
    Цей час – час втілення мрій,
    приблизно друга година ночі.
    Коли відкриваються всім охочим
    двері до світу чарівних подій.

    Ти маєш також у кишенях ключі –
    варто лиш добре пошарудіти.
    Їх носять у п’ястоках крихітки-діти,
    заснувши у ліжку їх дістаючи.

    Повітрям блукають сонливі дрімки.
    Ти переді сном настрій маєш чудовий?
    Якщо ти до мандрів у казку готовий –
    по хвилях пливи чарівної ріки.

    Ти бачиш, у сні відбувається те,
    чого би не мав у бадьорій уяві.
    Лише стережись запливати до Наві,
    з якої наврядчи відпустять тебе.

    Як спати ітимеш – то вже не забудь
    дістати ключі та замислити мрію.
    здійснивши її, серце спляче зрадіє,
    то ж очі заплющ – і сміливо у путь!



    Рейтинги: Народний -- (5.26) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  11. Валерій Ковтун - [ 2009.02.27 21:12 ]
    Холодне око Смерті
    Зірки далеко…
    Але Місяць,
    Крижаним поглядом
    Чатує в щілці вікон,
    Шукає сон лихий,
    І наче чує,
    Як нишком б’ється серце
    Й кров вирує,
    В глибинах тіла,
    Та як вві сні
    Пильнує хитре
    Й підступне око Смерті…

    Вона чека,

    Бо вже послабла воля,
    Страшними зморшками посічене обличчя,
    Твій стан стрункий колись, немов тополя,
    Скрутила м’язами старими міцно
    Примхлива й швидкоплинна доля…

    Вона чека…

    А ти не спиш, хватаєш скибку,
    Тремтячими руками тягнеш склянку,
    Зі страху що помреш до ранку,
    Беззубим ротом хапаєш хлібину…

    Та сил нема вдержати!

    Немита склянка, падає додолу, б’ється,
    Розбите скло повітря ріже дзвоном,
    І сяйво місячне в брудні осколки ллється,
    Блисне очима та зникає згодом…

    На ранок,
    Чорний крук з’явивсь
    Раптово,
    Й моторошно
    Кричить в гілляках,
    Осоружно,
    На здобич він чекає
    Душу, темну,
    Шукає пильно,
    Як стерв’ятник
    Тушу, смачну …

    Хочеш гнати крука - сил нема піднятись,
    І ноги відтялися - немов важкі колоди,
    Дихання перехоплює, байдужа і холодна

    Вона прийшла...
    Охоплює,

    Крижаним оком вп’ятись прагне,
    Рукою волохатою вже тягне Душу,
    Вхопила міцно й вириває з тіла…

    Потроху…

    Останній крик! І тіло розчахнулось,
    Як дуб старий, знівечений в негоду,
    Та в пазурах розпечених сталевих,
    Свідомість зі своєю смертю погодилась…

    ***



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  12. Христина Дичко - [ 2009.02.26 19:36 ]
    . . .
    Очі твої блищать зорепадом чужих сплетінь.
    Губи торкаються ночі.
    А він... він...
    Шию лоскочеш. Цю прірву нам
    Не перейти.
    А ти...
    В темряві хочеш.
    Знову зупинка...
    Час вже мені зійти.


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.42) | "Майстерень" 5.38 (5.38)
    Прокоментувати:


  13. Валерій Ковтун - [ 2009.02.26 19:34 ]
    Старість...
    Світло сумно сяє
    Спалах свічки стежить,
    Спадає сон спокійний
    Секунди спливають …

    Сумнів…

    Сірий, стримує,
    Стискає сумління,
    Совість спазмом
    Скалиться, скаженою
    Собакою скиглить,
    Схованка свербляча…

    Свинцева сивина,
    Скроню сповиває,
    Скабка стужавіла,
    Суглоби стинає,

    Скрипить

    Скрипка стара,
    Скитальниця – свідок,
    Скаржиться, стогне,
    Співає,
    Серця стислого
    Стражданням сланцює,
    Смикає сумно

    Струнами…

    Страждаюча страва,
    Сповільнено слинить
    Стрихніном скорботи
    Співчуття,

    Скальпує сивину,
    Скорочує світу,
    Стогону сирість
    Співзвучну,

    Стогін сновиддям,
    Слідами сковзає,
    Скорботними струнами
    Смокче сп’яніло
    Сліпоту…

    ***



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  14. Дмитро Чистяк - [ 2009.02.26 12:04 ]
    Вертання
    надсадна крапля опромінить ніч
    і сірка розтечеться над містами
    янтарний блиск облич і потойбіч
    в очах у тебе тепла мить вертання

    коли в падінні забринять сади
    коли пахне жасмином миродайно
    коли по нас тужливу заведуть
    а ми суцвіттям рук одвернем камінь
    і злинемо у тихі вечори

    в очах у тебе тепла мить вертання
    і чистий плач і перший пагін світу
    без нас не зазоріє на землі

    29-30.01.09.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (4)


  15. Олександра Новгородова - [ 2009.02.24 22:00 ]
    Балада
    Блідість не прикрашає майбутніх катів
    Вечорами кохання. Крізь темне скло
    Попелюшки скидають залізні лахи з
    Лицарів. Мерехтить вікно. Обважнілі пари
    В обіймах танців Аргентини, Куби:
    «- Не зупинись!»
    Розвертають голови в ритмі вальсів.
    Повертають гроші в кишені. Вниз
    Опускають очі. В безмежжі неба,
    Роздивляючись дно з глибини морів.
    Аннабель кохає тебе, Жан-П’єре!
    Аннабель здобута, як ти хотів.
    Аннабель вкладе своє тіло в ліжко
    Під блакитну ковдру. З семи тканин.
    Поцілунок долі легкий, Жан-П’єре.
    Мій метелик, Жане. Мій пілігрим!
    Ти готовий бачити мить у миті.
    У нещирості – поштовх. Зізнання в грі.
    Ти сліпий у вірі в крихкі «граніти»
    Обіцянок важити час в труні. У піску
    Годинника руки, Жане. Зголоднілі рухи -
    Ти сам, один. Аннабель кохає тебе,
    Омаре. По-жіночому вперше
    Вдихає дим. Полуничний цукор
    Її долоні. Золотаві коси, Бліда чолом.
    Аннабель прийшла на нерідній мові.
    Шепотіть очима тобі: - «Шолом».
    Мій хоробрий Едварде, князю, принце.
    Заховай ножа під кущем. В землі.
    Поділить коштовності – чесність вбивці.
    Аннабель вітає тебе з війни.
    О, блискучий Карле, зніми корону!
    Подаруй турботливість їй одній.
    Аннабель забула про заборону – доторкнутись
    Спиною до країв. Річкових западин
    В лісах барона. До руки примхливого крадія.
    Де вона заснула стоїть корова,
    У природній вогкості течія
    Ароматом стегон вмиває трави. Квітнуть
    Барбариси червоним сном. Аннабель
    Кохає тебе, клошаре, не соромлячись запаху під
    Столом. Де оливи, й маки, й духмяні страви.
    На гусячій шкірі помітно хіть. Аннабель
    Зітхає. Лишає драми у заглибинах
    Тисяч
    віків -
    століть.
    02.09




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (4)


  16. Ні Но - [ 2009.02.20 22:06 ]
    _______________
    я рассеян крайне,
    путаю себя с деревьями,
    с железными банками из-под пива;
    иногда с теми, другими, иногда с тобой.
    узнаю себя в пробитой шине,
    в сорокаметровом (почти) Шиве,
    в чайном тепле холодных кружек,
    в Радости Вечной Почти Живой,
    в оттиске сапога, обрывке солнца в луже;
    ищу себя в чужой улыбке и в ширине Пути...
    но я рассеян крайне.
    пока не могу найти.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  17. Сергій Корнієнко - [ 2009.02.19 13:02 ]
    * * *
    І знову про слова,
    Про явища – ні слова.
    Нехай собі киплять,
    Буяють і цвітуть
    Без наших пишних назв,
    Тлумачень кольорових,
    І, звісно, без питань –
    Хай трохи віддихнуть.

    А ми собі – про нас.
    Про слово, себто, наше.
    Бо нижче – звірина,
    А вище – слів нема…
    Комусь забракло слів –
    Ввійшов у серця чашу,
    Хтось серце роз'ярив,
    А звідти рик і тьма...

    Така чудна стіна,
    Вербальний мур, забрало.
    Та в нього все життя
    Вмуроване моє.
    Сердечний діалог
    Словесна цегла вкрала.
    Душевне тет-а-тет
    Крилом об стіни б’є.

    Блажен, кому слова
    Приносять насолоду,
    Надію подають,
    Пакуються в томи.
    Та хочеться весни,
    Ріки життя без льоду,
    Де слово – зайвина,
    Де зовсім інші ми…

    Люблю твоє ім’я –
    Легку вуаль, серпанок.
    За нею даль ясна,
    Іду – у далину…
    І раптом: «Пане, Ви…
    Ви помилились, пане…»
    Цеглинка ще одна
    Лягла в нашу стіну…



    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  18. Сергій Корнієнко - [ 2009.02.17 14:29 ]
    Бог вертає

    Бентежні тіні еллінського міфу
    Лягли на сонцесяйну чистоту.
    І ми вклонились еротичній німфі,
    Спровадивши русалчину цноту.
    І ми втішались плетивом химерним
    Занурившись у шал перипетій:
    Героїв і богів, звитяг і скверни,
    Не нам властивих мислень і подій.
    На полі ратоборствували дужі,
    Ярило батько в небесах горів.
    Та Зевс повадивсь у відсутність мужа
    В опочивальні наших матерів…
    Не від меча біда бува найглибша.
    О, Господи, гріхи наші тяжкі!
    Зневажені, такі близькі, найліпші –
    Боги навшпиньки вийшли, за дужки…
    А ми взяли чужий на душу камінь,
    Ще й не один, замурували світ,
    І розписали прийшлими богами:
    Печаллю – стіни, страхом – небозвід.
    Мальовані і двері, і віконця,
    У цьому склепі виходу – нема.
    І тільки в крові шаленіє сонце,
    Коли морозом допіка зима.
    Нехай пече, у день сонцевороту
    Ярило вийде за тілесну гать.
    І тільки в жменьці сміху, для народу,
    Зостанеться Марена міцно спать.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (7)


  19. Тетяна Роса - [ 2009.02.15 20:04 ]
    Сон про Вищий Вимір
    Моя буденність – звичайна, сіра.
    А Вищий Вимір – то вища міра
    Чужого болю у власне серце.
    І не врятує тут сліз відерце.
    Не допоможе, бо треба – дія.
    А я – не воїн. А я – не вмію.
    Моєї сили – зернятко проса,
    І доля зирить на мене скоса –
    Усе не знає, жаліть чи бити,
    Бо я – лиш просо. Бо я – не жито.
    Мій Вищий Вимір – промінчик сонця,
    Який дитина трима в долоньці.
    Мій Вищий Вимір – то добре слово,
    Ні, не почути – сказати знову.
    Та й то – чи вдасться – не хочуть чути;
    У світі надмір протиотрути,
    І всі шукають, щоб їх вкусили
    І в пошук зміїв вкладають сили,
    Та не знаходять – і гострять зуби,
    Аби довести когось до згуби.
    Уявний ворог і друг уявний,
    Уявний навіть діяч державний.
    І кожен хоче шматочок долі,
    Бо слово «ціле» - не вчив у школі;
    І кожен ковдру у свій бік тягне,
    Бо лиш про себе подбати прагне.
    І виринають із душ почвари,
    Уявні змії повзуть на хмари.
    А Вищий Вимір… Кому він треба –
    Уявне небо товчуть під себе.
    І я у цьому болоті в’язну.
    Боюсь – не вирвусь, і стану в’язнем
    У світі дивних кривих дзеркал,
    Де в кожнім – щелеп лихий оскал,
    І всі ж бо ладні когось куснути,
    Бо то ж так легко – безжальним бути.
    Та я прокинусь, та я ще зможу
    Свій крок зробити за огорожу
    І вийти з кола, де зло примарне
    Вдається справжнім так незугарно,
    І лізе в мозок, як біль у скроні,
    Бо чує владу, бо душі сонні
    Завжди шукають простих шляхів
    В життя, де повно несправжніх див.
    Дзеркал не треба, сховайте скло –
    Люстерка множать уявне зло.
    Закрию очі й розкрию руки –
    Аби відчути, де теплі звуки,
    Де правда буде мені гірчити,
    Де справжній ворог захоче вбити…
    Мій Вищий Вимір такий звичайний,
    Неначе в чашці листочок чайний:
    Щоб зникли сльози гіркі й солоні,
    І крапля щастя – тобі в долоні.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  20. Юлія Скорода - [ 2009.02.11 22:38 ]
    Розмова з Вітром
    Гарцює кінь.
    Річково плаче Тиса.
    Гамую біль…
    Так наче ненавмисне
    У коси заплітаю струни трав.
    Ти робиш вигляд, ніби і не знав
    Долини,
    Ночі,
    Зорі,
    Смуток гір…
    О, вітре любий,
    Нащо ти кумир?!
    За віщо вкрав мене
    В земного смутку?
    Казав на мить…
    Чи ж винна, що за грудку…
    За груду цукру
    Виманив коня,
    А він мене з моста…
    І навмання…
    «Кінь вільний, вітре? Вільний…
    Так
    Як… я?..» –
    «Ні, ти дружина.
    Шкода, –
    Не моя».

    5.02.2009 р.Б.


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.4) | "Майстерень" 5.42 (5.37)
    Коментарі: (7)


  21. Валерій Ковтун - [ 2009.02.10 15:30 ]
    Сонячна Країна



    Сумна ніч, втомившись спати, тихо відлітає
    А веселий соловейко Сонечко вітає.
    Соловейко той щебече, радісно порхає,
    На Вкраїні, у садочках, любоньку шукає.

    Чує співи соловейка, Сонечко, й радіє –
    Бо мабуть земний народе вже не лиходіє.
    На Вкраїну щиро ллється, пестить та й питає –
    Чи дбайливо стара мати дітей споглядає?
    Чи розумні її діти, щасливі й багаті
    Сильні духом та величні, вдячні чи пихаті?

    Подивилась в очі сумно Україна мати -
    Нема чого, Сонечку, мені розповідати,
    Не шанують мене діти та й не пам’ятають,
    Всі розумні, язикаті – а душі не знають.
    Сили духу теж не мають, величі не мають,
    Занедбають, розкрадають, брехні потурають …

    Бо прижились вражі Змії підлого й дурного,
    Того Світу, що прямує до всього лихого.
    Пазурами, заздрощами - серце нишком крає,
    Діточок моїх дурненьких злиднями лякає.

    Дітоньки не люблять правду, брехнею плекають,
    А наймудріші серед люду тільки сплять й читають.
    Гадають оті мудреці – які ж бо ми розумні,
    Культурні та освічені, не те що інші дурні,

    Що нам діло до людини – спокою не мати,
    Як нам добре на Вкраїні спати й розмовляти.
    Боятись нам нема чого – нас усюди чують,
    Порадами цікавляться, люблять та шанують.
    Сплять спокійно мудреці – не турбуй їх, мати,
    Все що їм не до вподоби - не бажають знати.

    Засмутилось Красне Сонце, нахмурило вічі,
    Схвилювалось, засіяло яскравіше втричі:

    «Отакеньки дітки стали,
    Перед злом пасивні.
    Розвиватись перестали,
    Такі жалюгідні,
    Знати Всесвіт не бажають,
    Мудрість позабули,
    Про кишені тільки дбають -
    Які дрібні люди!»

    - «Отакої, Сонечко, каже сумна мати,
    Не одній моїй Вкраїні плохих дітей мати.
    Розповсюдилась по Світу ця брехня погана,
    Коли Істина далеко - тільки й грошам шана.

    Коли позабули Мудрість, Правду позабули,
    Позабули тяжку Волю, що батьки здобули.
    Проростає в серцях людських це лихе насіння,
    Проростає, не минає жодне покоління...»

    Послухало Красне Сонце що то каже мати,
    Більш нічого не спитало, зникло на ніч спати.

    А на ранок сяйвом лине, величчю сіяє,
    Будить матінку Вкраїну, і питає далі:

    « - А чому ж ти, люба мати, оце зволікаєш,
    Та дітей своїх сонливих чом не виховаєш?
    Чом не вкажеш їм лінивим, як то треба дбати,
    Щоб не тільки жити в світі, а ще й душу мати.

    Щоб душа в людей світилась, ніби сонце сяє,
    Щоби щира правда лилась немов птах співає,
    Щоби думка бистрокрила розум прикрашала,
    Щоби Сонячна Вкраїна гідних дітей мала?»

    - Ой не можу, Сонце любе, я їх виховати,
    Бо тоді потрібно людям прочухана дати,
    Та й добрячого такого, щоб їм нагадати,
    Те, що Сонце є їх батько, а Земля їм мати.
    Їх натомість огрубіла, Голосу не чує,
    Тільки побут свій будує, а Землю плюндрує…

    «- Прочухана, кажеш, дати? – не складне завдання:
    Бо який матеріал – таке й використання!»
    Посміхнулось Сонце сяйвом, хитро засіяло,
    Та на Землю й до Вкраїни променів послало:

    «Летіть мої промені, діточки маленькі,
    Лагідні, усміхнені, кругленькі і миленькі,
    Летіть мої дітоньки, робіть свою справу –
    Перетворіть повітря в витончену страву,

    Тільки незвичайну, з сонячним промінням -
    Нехай буде нове цим живим створінням.
    Нехай собі дихають, Сонечко куштують,
    А що саме робиться той недомудрують.

    Нехай
    Величне й світле –
    Радісно засяє,
    А низьке та темне –
    Хай собі зникає.
    Нехай серце щире –
    Світлом упивається,
    А грубе та підступне –
    Хай від світла вдавиться!
    Нехай Країна Сонячна –
    В Світі сяйвом лине,
    А все лихе й брехливе –
    Хай від світла гине! »


    ***

    08.02.09




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  22. Сергій Корнієнко - [ 2009.02.10 09:15 ]
    Калиновий Міст
    притча

    Це схоже на казку.
    А може вона на реальність…
    Калиновий міст стугонів,
    І виходив з-під мосту Іван.
    Та мабуть казкар задрімав,
    Не нагледівши бубликів в’язку.
    Бо стільки років, де там днів,
    За рікою спливло в океан.

    Ще перший зміїсько,
    Шаркань шестиглавий, раз по раз
    Давав передишку,
    Бо сам припочивку просив.
    Ішли, хто куди,
    Повсякденні діла свої порать.
    А з ранку – до бою,
    І так шість годин, доки сил…

    А в того Івана і справи
    Не вельми чудесні…
    Вже й батькова хата
    По вікна у землю вросла.
    Казали женися,
    А він їм – про панну небесну…
    Був годен Іван
    До рептильного лиш ремесла.

    А другий шаркань,
    О дванадцяти главах, наскочив –
    Якраз у хустинку
    В’язав язики Побиван.
    І билась зміюка за брата
    Від ранку до ночі.
    Дванадцять годин
    З новим гадом – той самий Іван.

    А дівку собі він придумав,
    Та сам і повірив.
    «Щоб тільки небесна,
    Коли вже до пари» – казав.
    Сміялися люди:
    «Не той для корони одвірок…»
    Іван би – привів,
    Та калиновий міст не пускав.

    Поклав горічерева
    Другого сторожа мосту.
    Відтяв язики,
    Задивився в небесну блакить…
    Недовго й дивився –
    Пащек аж дві дюжини, просто
    На нього вергають вогнем,
    Де вже там відпочить!

    До бою Іван –
    Як ото чоловік до роботи,
    якому крім бога,
    нема кого звать: «поможи!»
    Та клята зміюка послідня –
    Вже повна турбота,
    Як би не та панна
    Давно кісточки би зложив.

    Надумав собі,
    Що вона звіддаля помагає.
    Простий чоловік
    Як надумає, так і стає.
    Іванові сили в бою
    Ніби хто підливає.
    А змія не треба жаліти,
    Бо в нього все є…

    Під змієм останнім
    Місточки усі і дороги,
    І села з містами,
    І люди, і долі людські…
    А в того Івана –
    Думки про небесні чертоги.
    Та й то ще не факт,
    Що колись їх побачить таки…


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (7)


  23. Олександра Новгородова - [ 2009.02.03 02:31 ]
    Дон Гуан.
    Я жила на вокзалі – знайома з тим, як плине час,
    Мої губи пошерхлі й бліді Вас колись цілували…
    Перед Вами осідланий білий кружляє Пегас,
    Я вечеряю сіллю в покинутій гостями залі.
    Я смакую вино після Ваших коханок в тісній
    Темно-сірій кімнаті – вітальні. Під час карнавалу
    Ви співаєте друзям знайомі мені пісні
    Потяг в Австрію, Альпи, Алжир, Ви усюди бували.
    Як писати до Вас? Як звертатись? Потреба у сні
    Відійшла в забуття. Пам’ятаєте, Роз чарувала?
    Мій приречений, згубний коханець, дозвольте весні,
    Роз’єднати стежки. Від корсету до Божого бала.
    26.01.09


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.29) | "Майстерень" 5.25 (5.31)
    Коментарі: (5)


  24. Анна Хані - [ 2009.01.24 22:47 ]
    Предрассудки имеют корни
    Предрассудки имеют корни
    Мне холодно, когда я выхожу на улицу
    Мне тепло, когда ты мне снишься
    Я думаю о тебе
    Но ты – не ты
    Предрассудки имеют смысл?
    Роскошные ресницы
    Маскара из Парижа
    А я – это я?
    Закрой глаза, досчитай до десяти
    Ты больше не девочка
    Вон из класса
    Нас двое
    В пустом коридоре
    Тебя тоже выгнали?
    Читаем великих писателей
    На доске почёта
    Мне как плюнуть стать великой
    Предрассудки - это крики
    Давай пошепчемся
    Пожуём Wrigley
    Покурим травку
    Предрассудки сварим всмятку
    Разобьём скорлупу
    Смешаем желток с белком
    Намажем друг друга ими
    Слижем, доберёмся до сути
    О Боже, как горячо
    Это ты? Это я?
    Предрассудки - это мы


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  25. Роман Скиба - [ 2009.01.24 20:32 ]
    Балада про чорного пса
    “Гой, Маріє, Марієчко,
    Я вже скоро прийду…"
    Покотилося пір’ячко
    По осіннім меду.
    Захрустіли під стопами
    Жовті душі гаїв.
    “Навіть дим над окопами
    Пахне тілом твоїм…"
    Виноградне сузір’ячко
    Опаде в лободу.
    “Ти не думай, Марієчко, —
    Як сказав, то прийду…"
    …І зачалась із просині
    Сива тінь кажана.
    Стала постіль пустелею,
    Заридала жона.
    Домовик її змучений
    Кинув хату мести.
    Розметав її кучері
    На зацвілі листи.
    …Жовті свічі засвічені.
    Тьма стійка, як вино.
    Вчуй між віщої ніченьки
    Легкий стук у вікно.
    “Гой, Маріє, Марієчко,
    Гой, Марієчко, Ма…"
    А на згаслім подвір’ячку
    Тільки пес та пітьма.
    Ясени посходилися,
    Місяченько зачах.
    Пес в лице її дивиться,
    В нього вогко в очах.
    “Ти змінилась, Марієчко,
    Я, напевно, також…"
    Покотилося пір’ячко —
    Тілом вітер і дрож.
    Дві зірчини скотилися.
    Аж у серці луна.
    Пес в лице її дивиться,
    І регоче вона.
    …Між хатами безокими
    Заблукаєш в дощах.
    Йтимуть роки за роками
    У собачих очах.
    Гой, Маріє, Марієчко,
    Розпливуться листи.
    І закотиться пір’ячко
    В захурдельні світи.
    Будуть свічі засвічені,
    І нікого ніде…
    Не тремти — це лиш ніченька.
    Як сказав — то прийде…



    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (7) | "Смереки над Стіксом"


  26. Лілія Введенська - [ 2009.01.23 14:50 ]
    ПоГроза
    Гроза по ринвах торохтіла,
    вона залилася плачем,
    а під дощем – ми всі спішили,
    байдужі до її проблем.

    Гроза сварилась і кричала,
    метала блискавки в безсиллі...
    А я – стояла і мовчала,
    дивившись на її зусилля,
    на її марні намагання
    Нас чимдошкульніше вчепити...
    А я ...Стояла і мовчала,
    сміючись в її обличчя.

    Ось так от...ПрО Грози


    Рейтинги: Народний 4.63 (5.09) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  27. Лілія Введенська - [ 2009.01.22 19:44 ]
    Словостовпіння
    Зашпортнутись за слово так просто -
    слів є багато, але
    ніколи -
    вдосталь.
    Слова лагідні, теплі, колючі і гострі,
    відверті, хворі, неправильні - мандрують простором,
    метушаться в кишені, я - тону у мові...
    Слова лікують серця і вирішують долі...
    Слово схоже на ту отруту зміїну,
    Воно душу ятрить і водночас вселяє надію.

    Ти заковуєш в слово емоції - чи звільняєш?
    чи потрібні слова завжди з легкістю вмить відшукаєш?
    Слово не скориться думці, його в лещата не взяти...
    На словах, як на нервах, можливо навчитися грати.

    Мов вавилонську вежу - будую словостовпіння.
    Це не марудна робота, а все ж потребує терпіння.
    Рими калічать строфи - відкину гірше,
    Ампутую рядки недолугі - здається, дрібниця.
    Я відкрию вам лікарську таємницю:
    тахікардія - діагноз у моїх віршів.


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.09) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (17)


  28. Лілія Введенська - [ 2009.01.18 13:16 ]
    І без назви
    Речення без крапки –
    граматична помилка?
    Чи думка, необтяжена
    рамками і логікою?
    Літо недописане
    на скрижалях осені...
    Зміст – у недовершенні,
    зміст – у вічнім пошуку.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.09) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (4)


  29. Галантний Маньєрист - [ 2009.01.13 22:57 ]
    Золота кліть
    Богине, ви! О усмішко століть!
    Я приголомшений, мені щастить,
    і серцевбивча кровоносна мить,
    як те колись у Дельфах, стугонить!

    Чи може знову поклик це в нікуди,
    і понад нами владні тільки люди?
    О Ураніє! Чи до мене хіть
    хоч інколи займала ваші груди?

    Ні, справді, ви і я, хіба не пара?!
    Хіба не нами тішиться кіфара?
    Не нам належні розсипи угідь,
    де й нині - музи і нектару чара?!

    І ви і я – небесні, Ураніє,
    чому ж так манить те, що ледь жевріє, -
    ці смертні, Прометея квола віть?!
    Невже і справді смерть кохання гріє?

    Ми стали схожими на них... О, звісно,
    життя їх – мить, і з нею нам не тісно.
    Та дивно, коли серце не болить
    по всіх отих, що нас любили слізно.

    Що трохи грішно, так? Яка дурниця.
    Життя - за ніч кохання! Та цариця
    була насправді нами. Та, мовчіть,
    мовчання золото, і ми його скарбниця,
    о Афродіто, і навколо - кліть.

    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  30. Анна Хані - [ 2009.01.11 16:48 ]
    4:30
    Ночью не могу уснуть
    Утром не могу проснуться
    В 4:30 дворники убирают улицу
    Соскребая снег, прочищают путь
    Кто они, будущие писатели великие?
    Бывшие зеки?
    Где моё циничное
    В 4:30
    Обморок тоже
    Случится попозже
    Я не уснула
    Как он приснился
    Я не проснулась
    Как же влюбилась?
    Но в настоящее время
    Надо верить
    Эй, на улице, нужно немного
    Всего-то
    Чистые дороги
    Короткие, долгие
    Солью посыпьте, чтобы не падать
    Слёзы нельзя вытирать
    Вечно ты плачешь
    Как же иначе?
    4:30
    Дворники убирают
    А кто мы такие, чтобы спать?


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  31. Ната Вірлена - [ 2009.01.03 18:18 ]
    Пустодзвін
    Знаєш, моя хороша – тяжко носити, а страшно не донести:
    Розплескати на дрібнички і на завулки, де кроки гулко,
    Тільки всередині обривається нитка, немов струна.
    І хотілося би заплакати: бо не встиг -
    Тільки як і коли не ковтаєш свої пігулки,
    Розумієш, що це – труна.

    Не та, що в землю – а та, що облізлістю позолоченого руна.

    І так – із усіх Ітак, із усіх атак, із усіх тих міфів, всієї Трої -
    Хто доніс і мармуром не застиг,
    Обернувшися на святі герої?

    Величаві на титули, щедрі на похвалу
    І на злі язики, на пусті язики багаті, -
    У такому багатті – на дев`ятому, остаточному вже валу -
    Догорають проводирі основних фрегатів.

    І якщо це їм – отака пустодзвонна муть,
    То тебе вже точно не обминуть.

    Тільки все це лишається прикусом на зубах,
    Остаточним явищем, шумом-фоном.
    Ніби десь у церкві лунає органом Бах
    І судомиться зламаним мікрофоном:
    Впізнаєш мелодії певний тон,
    А колінам болить бетон.


    І якщо побудовано все – і світ цей -
    То куди вже жалітися, ваша ласка.
    Із моєї дзвінниці, і навіть звідси
    Видно тільки Богову водолазку:

    Блакитна пряжа, хмари плетуть узір -
    А глянеш вище – поріжеш до неба зір.


    І якщо не пройти усього путі:
    Залиши мені ношу – блаженні ті.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (7)


  32. Сергій Корнієнко - [ 2009.01.02 13:36 ]
    ВЕЖА. ПриЛЮД.
    Людей нема, є лиш Прелюд.
    Олесь Бердник

    Тепер на цьому місці телевежа.
    Довкіл – набусурманені брати.
    І так, за колом коло, до безмежжя,
    І в кожному занедбано «прости».

    Тут, за легендою, вона стояла.
    І височіла аж до Стіп Святих.
    Чого тим людям ще недоставало,
    Що на вершечку написали – гріх?

    У чому він, яка його закваска?
    Ні пари з Вуст, а я – недоберу.
    І ніби квочка – з крашанками паска,
    За колом коло водить дітвору…

    А ми – за нею, вчені і товчені,
    Нам’явши об роки собі боки...
    Як важко жити з тим курчам печеним,
    Обписаним знадвору, від руки…

    У кожного своя рука – владика:
    Не дочитаєш брата до Христа.
    І котиться життя безладне й дике,
    І не дається істина проста.

    Мовчить Любитель Логосу – Філолог.
    І я, в «майстри» пошився як на зло…
    Аби стояти напряму під Словом,
    Аби «майстрів» між нами не було.

    Та, все одно, мовчить… А може треба
    В його Святе Мовчання увійти
    І дочитати тишу аж до неба,
    Аби воскресли сестри і брати?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (10)


  33. Ната Вірлена - [ 2008.12.25 20:21 ]
    гріховне
    Господи, не любити Твоїх людей – то страшенний гріх,
    А любити...
    І коли усередині пусто, окрім кори, Ти
    Береш моє тіло – старезний голем-горіх –
    І на лобі Твоє ім’я шелестить івритом.


    Я посиджу, Господи, очі не затулю
    Ані тінню повік, ні сну золотою млою,
    Доки вітер волосся вичеше до гілляк.
    Не любити Твоїх людей – як ото малою
    Обривати крила білому мотилю.
    А любити, Господи, Ти ж бо вже знаєш як.


    Рейтинги: Народний 5.58 (5.46) | "Майстерень" 5.75 (5.5)
    Коментарі: (5)


  34. Чорнява Жінка - [ 2008.12.21 18:20 ]
    і це не ново
    через густі римовані кущі
    на волю знову рветься першослово,
    як це не ново, як же це не ново...
    які оманливі грудневі ці дощі,
    як попелюшки в золотих каретах,
    і вітер, що гуляє в очеретах,
    ще пам’ятає запахи весни...
    .................................
    куди ж поділися всі кольорові сни?


    Рейтинги: Народний 5.32 (5.54) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (18)


  35. Юлія Скорода - [ 2008.12.10 21:19 ]
    Тобі б личило жити в Празі…
    Тобі б личило жити в Празі,
    А мені писати картини
    Про троянди в старенькій вазі
    Та про сміх малої дитини.

    Тобі б личило жити в Відні,
    А мені лабати на флейті.
    Ми б носили прикраси мідні
    Та купалися б у глінтвейні.

    Тобі личила би Варшава,
    А мені невеличкий замок:
    Вранці кава і ввечір кава
    Та мільйони знимків без рамок.

    Тобі б личив пошарпаний Львів,
    А мені невеличка драма,
    І букет антикварних слів,
    Що звучать, як мінорна гама.

    Тобі б личила моя мова,
    А мені відчуття комфорту:
    Не шукала тоді би слова
    Чи жаргону низького сорту.


    Осінь 2007 р.Б.
    Канада, Саскачеван, Північний Бетлфорд


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.4) | "Майстерень" 5.25 (5.37)
    Коментарі: (4)


  36. Наталя Терещенко - [ 2008.12.08 20:38 ]
    МИ
    Не судилось нам бути вічними,
    В заповітах нам не дісталось,
    Та у мить крижаного відчаю
    Ми знайшли вогонь і кресало.

    Нам не випало, не судилося,
    Подолати хвилю спокуси,
    Та гріхи наші, вищою милістю,
    Взяв терновий вінець Ісуса.

    Нам не випало бути мудрими-
    Вабить дух черепашок «ніндзя»,
    Та на кшалт Великого Гудвіна,
    Ми фільтруємо світ крізь лінзи.

    Що здобудемо, те порушимо,
    Хоч на паперті й розпростерті,
    І, вагітні власними душами,
    Їх виношуємо до смерті.


    Рейтинги: Народний 5.44 (5.49) | "Майстерень" 5.25 (5.45)
    Коментарі: (8)


  37. Анна Хані - [ 2008.12.03 13:27 ]
    Жир
    Движение ночного поезда
    Опьянённому сродни
    Плавится масло
    Пытаюсь слизать мысли
    Когда мир только начался
    Был вкусным
    Голодный
    Ел что попало
    Путь проложил металлический
    Когда темно и глаза закрываются
    Жди, скоро
    Эндорфиническая
    Нежно вернёт к началу
    Двадцать пятого кадра
    Яблоню сорвёт с корнем
    Плод её созреет завтра
    Но вкус молока
    Ты больше не вспомнишь


    Рейтинги: Народний 5 (5) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  38. Анна Хані - [ 2008.12.03 12:13 ]
    Я намагаюся
    Я намагаюся
    Зібратися з думками
    Бутони хризантем
    Один за одним я зриваю
    У тотем
    Де білі плями, виринають
    Хвилі-сни
    Чорні мітки приховають
    Целофанові стрічки
    І спробуй мовою, що я не знаю
    І спробуй діями.. Нехай зів'яне,
    Я й чисте поле це кохаю
    Не намагаюся, а маю


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  39. Наталя Терещенко - [ 2008.11.25 22:51 ]
    ЗОРІ. ІМПРЕСІЯ.
    Холодний вечір випускає па́зурі,
    Шматує вітер хмари нашоро́шені,
    І зорі з неба підглядають на́зирці,
    Такі поодинокі і непрошені.
    У далечінь холодну запроторені,
    І у сузір*ях назавжди прописані,
    Свою стежину в небесах виорюють,
    Провидиці зі списами первісними...
    Хто заздрить зорям у повстині-матриці?
    З бездушними лабетами- орбітами?
    Холодним дивом можна милуватися
    Та хто його у всесвіті любитиме?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  40. Наталя Терещенко - [ 2008.11.21 09:26 ]
    ЯЗИЧНИЦЬКЕ
    Ми стікали струмками часу
    У моря колишнього щастя,
    У моря колишнього болю,
    Та одвічних вір і надій.
    І шарами холодних течій
    Розтікалася наша втеча,
    Від поцілення «карамболем»
    У найвищому із судів.

    Де в останньому вирі–танці
    Ми, язичники, чур, «поганці»,
    Воздавали хвалу Сварогу,
    Найземнішому із Богів.
    Та давно вже ідоли наші
    Потонули в Дніпровій чаші,
    Осокою звелась дорога
    До поранених берегів.

    Замість вогнищ димує ладан
    І немає богині Лади,
    Мавки кличуть у вічний ірій,
    З пустки винищених дібров.
    Нас не вивітрять заметілі,
    Як жорству на земному тілі
    українську нашу правіру
    Час не витоптав, не зборов.



    Рейтинги: Народний 5.38 (5.49) | "Майстерень" 5.25 (5.45)
    Коментарі: (11)


  41. Ігор Павлюк - [ 2008.11.16 14:21 ]
    МАМАЙ
    Осінь. Рано темніє.
    В полі – привид Мамая.
    Він вмирати не вміє.
    Він між пеклом і раєм.

    То співає, то б’ється,
    То сміється, то плаче,
    Як поранена птиця,
    Характерник козачий.

    Шрами навхрест у нього.
    Семиструнна шаблюка.
    Щось у ньому від Бога,
    Щось у ньому від крука.

    А кругом, на деревах,
    Одноразові гнізда,
    Пінопластові леви
    Мерседесами їздять.

    Він чужий цьому світу.
    Він сильніший за нього.
    Його зірка ще світить
    На безсмертну дорогу.

    І сміються людиська,
    І кар’єру клепають.

    Темно. Вітряно. Слизько.
    В небі привид Мамая.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  42. Ната Вірлена - [ 2008.11.10 00:55 ]
    Без приводу
    Мій ніжний Боже. Вип*ємо, достобіса усі жалі –
    Ці будинки покинуті, їхні душі зате жилі –
    Я буду там привидом.
    Без приводу –
    Походити по риштованню –
    Порозглядатися. Ну, так, намело – учора була гроза.
    Милий мій Боже, якою гіркою тванню
    Розверзаються небеса.

    Осіннє небо – виболіле, старе –
    Уся ця осінь просто одне тире:
    Пере-жити, -ждати.
    І дні попереплавлюються на дати,
    Слова перекидаються на цитати,
    Повітря наїжачується-дере.
    На фоні почорнілих чужих дерев
    Я можу навіть приязно виглядати.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2) | "Осіння тиша"


  43. Галантний Маньєрист - [ 2008.11.09 12:00 ]
    Демон
                            "  І мило, як уверх зростаєш вперто
                            З тісного листопадового светра..."
                                                               Блакитна Кішка

    Це справді "він", і може навіть „я” -
    тонкі парфуми і батист - на людях,
    але зазвичай опівнічний тигр:
    осінньо барвний, із тавром у грудях
    мисливця, хижака, наглядача
    над сутностями втиснутими в homo.
    Бо декому потрібна пара ікл -
    для порятунку, вищого питомо.

    Бо звідсіля куди таким іти?
    Вони в мені, як пташенята в жмені,
    не визрілі митці і їх рядки -
    водойми, небеса, луги зелені,
    бучні міста, і схими самоти,
    де обрані перебирають чотки,
    і поруч інші, іншої мети,
    запохмелілі надривати глотки.

    Ну годі ж бо, красуне, не тремти,
    я ж бо цінитель витончений тіла,
    в якому радісно служила ти
    у храмі пристрасті, і хай невміло,
    та я навчу, вважай – це той каприз,
    яким довічність спокушає Метра, - **
    то ж вилинь, - о, не з тіла, поки із
    роз'ятреного листопадом светра.

    2008


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6) | "Антитіла. Голуба Кішка"


  44. Дмитро Дроздовський - [ 2008.11.08 23:21 ]
    Біле
    Нарешті, в ціль… Поціль! Невипадково
    Несеться час у вимір міріад
    Зірких вогнів у вигинах підкови,
    Які упали з хмар у водоспад.

    Ну, ради Бога, не вичавлюй миті
    Звідтіль, де ниє кожен білий нерв.
    Стріляй сміліше — вибухають ниті,
    Немовби їх згризає лютий черв.

    Іще, давай, не треба зупиняти
    Холодну руку, що влила коньяк!
    Коли у світі скрізь чатують чати,
    Іди вперед, вже випивши миш’як.

    Буває й не таке, й таке буває,
    Коли залізний б’є по тілу струм.
    І випиває плинність, випиває
    Усі думки про світлість ніжних рук.

    Тому не гай хвилини, як рішила.
    Зібрати сил — і мить зчавить у звук!
    І буде дим, і розмахнуть вітрила
    Німотних сил душі чадний мундштук.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (6)


  45. Наталя Терещенко - [ 2008.11.06 22:57 ]
    КОЖНОМУ - ПО ОСЕНІ
    Покотилося – закотилося,
    Сонце- яблуко пломенисте,
    Залишилося на потилиці
    У дубочка брунатне листя.
    Покотилося над узліссями,
    У пониззях туманом згусло,
    Замість золота – лише пліснява,
    І покинув господу бусол.
    Десь повія за містом жебрає
    По осінньому бездоріжжю,
    Десь надія, мов осінь жевріє,
    Десь ворони радіють збіжжю.
    Покотилося – закошлатилось,
    мов старенька овеча джерга,
    Чи то хмари стали патлатими,
    Чи примліли трави пришерхлі.
    Сірячину вдягнули вулиці,
    Не лишила краса й огарка,
    День уперто до нічки тулиться,
    Ніби парубок до шинкарки.
    ДвірникИ заповзято шкробають
    Драпаками доріжки зрання,
    Це поетам осінь – дарована,
    Двірникам вона – покарання.


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.49) | "Майстерень" 5.25 (5.45)
    Коментарі: (3)


  46. Назар Назаров - [ 2008.11.02 12:00 ]
    * * *
    Життя ще не зачинено на засув

    Є вихід із тюрми тісного часу

    Немов мисливець буду навзаводи

    Блукати полем в пошуках свободи


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (3)


  47. Валері Новаковська - [ 2008.10.31 17:15 ]
    Навiжена
    Йди до пекла!
    Клята мара!
    Демоне нечестивий
    Прiч од серця мого!Прiч од духа
    Не стискай,вже нассався
    Моїх проклять i слiз
    На ковадлi,пальцi мої
    Розплющував i тiшився
    Що не заплаче бiльш пiд ними
    Клавiсин
    Ламав кiстки i навiть
    Води не пiдносив
    Всихала вiд спраги i заздрощiв
    Що своєю вродою все ще
    Кохаєшся
    Вуста облизуючи
    Клеєм намащуючи
    Моє волосся i повiки
    Розтiкалась чорною смолою
    По вогкiй стелi,спiтнiлiй
    Вiд наших стогонiв
    Невже болить!?
    Клятий змiє,коли прибивають
    Хвоста гарячими
    Цвяхами
    Сивина твоя-твоє князiвство
    Її пестиш,їй шепочеш
    Плач Нiобеї,аби лише не йшла
    Не кидала врода
    Твоє розбещене тiло
    Душа зрадлива!
    Гекатою зацiлована
    Снится менi i
    Ятрить живота
    Змушує затискати у ротi
    Бджiл чорних
    Вiд млостi тремчу
    Просити страшуся
    Аби пустив...
    Ниций кате!
    Не души намистом
    Гармонiї
    Не сила менi з ним
    На край лiжка тiкати
    Вiд твоїх сновидiнь
    Хтива чума!
    Тобi жона!
    Моя неволя i злiсть
    Ось твоя вотчина
    Будьмо!
    Пий мiй бiль
    Гаде болотний
    Пий!Не гидуй
    Все ж таки одного серця
    Господарi
    Пий,заливайся
    Моєй любов'ю
    Аспиде гiркокрилий...


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.75) | "Майстерень" 4.5 (4.75)
    Прокоментувати:


  48. Чорнява Жінка - [ 2008.10.31 01:15 ]
    Нулевое ноября
    и позолота листьев – та же медь
    инфляции природы и морали…
    всё чаще слышится: а не пора ли
    на поворотах экстремальных ралли
    проверить тормоза, чтобы успеть

    запомнить, как идет из неба снег
    и накрывает землю марлей рваной,
    а кто-то назовет это нирваной,
    и Анна снова станет Донной Анной
    и ступит не на берег, а на брег,

    и снова, удаляясь от подруг,
    друзей, иных – любимых и желанных,
    поняв намек теней и звуков странных,
    и языков неслыханно гортанных,
    упасть на снег, не размыкая круг…

    P.S. Передо мною, как Вселенский Спас,
    серьезный взгляд твоих зеленых глаз…


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (18)


  49. Данило Євтухов - [ 2008.10.27 09:24 ]
    Re-entry (Sidpa)
    Between the sacred silence and sleep

    Іллюзії на вибір, по черзі неспокої...
    Твої колеса два товстіші за тонкі пальці мої
    Колись я грав на піаніно і вмів плакати і був дитиною
    Колись я був старим і покинув тебе назавжди

    Більше за вічність полюбив я тіло і запах
    І тіло любило мене і запах нам був за дух
    Колись я співав тобі і грів твої змерзлі пальці
    Колись я став старим і гадав, що це назавжди

    Знов вглядаюсь у холод
    Галоген, сонце і матері
    Знову чую я голод, мов вигнанець
    Дежа босим усі ці шляхи
    Галоген і сонце і однаково втомлені сни.
    Оббиваю, обмиваю, пам"ятаю
    Мабуть пам"ятаю

    Коли мене розбудили
    Я голим сидів на снігу
    Коли мене розбудили
    Я голим сидів на снігу


    Рейтинги: Народний 5.25 (4.89) | "Майстерень" 5.25 (4.89) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  50. Валері Новаковська - [ 2008.10.26 00:37 ]
    Вишня
    За 9 рокiв проживання
    в своїй кiмнатi
    я тiльки зараз помiтила
    що в мене за вiкном росте ВИШНЯ
    звичайно це не Шевченкова
    вишня
    але теж мабуть казкова..
    На смак її куштувати-
    ризиковано,
    все ж таки при дорозi стоїть..
    але чомусь так хочеться
    зривати самими губами
    тi ягiдки i кривитися..
    i плакати i будуть тi сльози-
    кислотними...
    можливо хмарки
    теж жують такi вишеньки?
    I тому в нас дивнi дощi..
    здається варто повернутися
    спиною
    до дерева,як тобi в спину
    влупиться
    червоне,стигле ядро
    пройде мiж грудей
    або не пройде
    або залишиться битися
    замicть серця
    вiчним двигуном,калататися
    калатати I збивати кров
    у рожеву пiну
    яка бризкатиме з вуст
    наводячи на скорботнi думки
    породжуючи плiтки
    I збоченiсть у пiдростаючого
    Поколiння
    А навкруги усе так
    Зелено
    I молодо
    Що не продихнути вiд тої свiжостi
    (i та вишня!!!)
    Я-ка-на-че-то-бi НАЗЛО
    Клекоче барвами
    А ти сидиш
    I дивишся на ту кляту вишню
    Або не кляту
    Або святу
    На яку треба молитися
    I вирiзати вишневi вiнки
    I чiпляти на стару
    Вербу
    Якiй теж хочеться трохи молодостi
    А де ж її взяти?
    Хiба ж ми антихристи
    Аби мрiяти про вiчне життя
    Нам треба виносити смiття
    Слiдкувати за порядком
    В хатi
    Аби усього було вдостатку
    А молодiсть…
    Та нехай вона горить
    У жеврах чиїхось рук
    Якi вiдмiряють
    кому I скiльки
    Тiєї молодостi вiдкусити…


    Рейтинги: Народний 5 (4.75) | "Майстерень" 5 (4.75)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   34   35   36   37   38   39