Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
              Мов ніч, що розливає
                  Морок осінніх звуків   у
                   Ьнідивонс хиктих    х          в
                      І насниться мара   ї            у
                      Тобі. І вкутає лінь о        ш
                         Голосних серце. в       к
                            І осінь заляже     т о
                                   На дні,
          Порцелянової чашки кавовою гущею
17.10.2023

три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
не такі як раніше
нагадують
життя триває
важко іноді
все ж можна знайти радість
три яблука ще міцні

У жінки мають бути ноги
Ноги, ноги, ноги
Ще, має бути попа,
визирати з під коротких шортів
Має бути талія і зовсім трошки округлий живіт
Мають бути груди. Будь-які, вони всі хороші
Дайте їм волю, нехай випирають соски.
Мають бути плечі, тендітні й маленькі,
плечі, які витримують все і більше ніж все
Має бути шия, мрія скульптора і мрія вампіра
Мають бути губи, це дуже важливо.
Мають бути очі, такі, щоб втопитися в них назавжди.
У жінки мають бути недоліки,
тільки з ними вона найгарніша за всіх.
Особлива й зваблива.
- - - - - - - - - - - - - - - - - -
Словничок для критики:
Виклик ідеалу
Спростування стандартів
Експресивність
Двозначність
Суб'єктивність
Сатира
Провокація
Еротизм
Відвертість
Стереотипи
Об'єктивізація
Погляд чоловіка
Культурний контекст
Гендерний аспект.
Парадокс недоліків.

 
Вникаємо чи як, піпол?
Чоловік з головою жінки
Полінезійські шпалери випнули обличчя, мікс орієнталь-ретро-
водевіль-джезового педа, сформували тверду, трикутну щелепу
жука чи то богомола
Курний поріз бритви, під вухом на горлі
Лице кольору плям нікотину на пальцях
Темнокільця збирані під зморшкуваті зіщулені очі, що ніби
мапа від надміру бірюзової пудри
Він казав старого язика через зле підігнані дерев’яні зуби
заплямовані надміром опіуму, посічені роками
Ступні, коричневі зморшки над капцями із соломки
Шматочок какао в рожевій мушлі зловив язика вплів у білі нитки
Вугільно-сірий ейзенхаур запханий в лотосовий аскот
Клапоть попелу згори білих-на-жовтім даксів
Чотири кісточки з перснями й нігтями обтяжені мундштуком
твердої чорної гуми
Мені лишалось вдавати аса, поки він пер тацю й мимрив
«Дешевий скурвій син», як соломинка випала з коли сальтуючи
в каналізацію
Такі ось заїжджайлівки в голлівуді
Такі ось заїжджайлівки в голлівуді
Такі ось заїжджайлівки в голлівуді
 
 
 
 
 
 
 
 

Я пригадую рис з яблуками, що так любив з холодним молоком.
Пригадую захаращений чагарниками і дикою малиною покинутий сад із домом
До якого мене відправили.
Пригадую величезну галактику паперівок у тім саду
І як збивав їх надломленою сухою гілкою.
Як і те єдине, круглобоке яблуко, що наче сонце
Залишилось висіти на яблуні.
Пригадую, як розпалився від азарту. Ах! Останній кидок.
Пригадую, як жбурнув гілку, і як вона розчахнула оте яблуко навпіл!
На яблуні залишилась висіти рівнесенька його половина.
Пригадую...
Зараз я пригадую, що пізніше, так само вчинила з моїм серцем
Одна бешкетниця.
Здається,
Символи майбутнього приречені
Народжуватись з пустощів у минулому.

30.09.2023

Крижане царство сну,
де під дією холоду
усе розпадається.
Земля поринає в летаргію,
у забуття, у марення.
Смерть летить, як Аттіла,
на білих конях.
Краса руйнується
від несамовитої мерзлоти.
Порцеляна ніжності
розлітається на друзки.
Квітка любові
умерзає у кригу.
Очі розуму
стають скляними
Чи збереже крига
первісність почуттів?
Чи будуть вони зберігатися
у ній, як гербарій зими?
Те, що пройшло
крізь зимовий сон,
часто стає мертвим.
Незмигні очі зими
дивляться на нас
із глибини ріки.

20 листопада 2020

Покинь обладунки свої в кімнаті з товстої романіки,
Свою недолугу, видовжену тінь спускаючись долу
У внутрішній дворик з колодязем,
замок порослий травою між кам'яною бруківкою, покинь
Куртуазний апостроф розкішних жіночих грудей
І готичне небо,
І хлюпіт зі жмені сонця в сто тисяч монет,
Що падають сяйвом на озеро і на
вайлуваті пагорби.

Ніщо так не тішить, як біло-червона зворотниця,
Перед пустинним станційним двором в закапелках подорожі,
І темно-зелений ліс розчахнутий залізним полотном просмоленими шпалами.

Куди ти ідеш з багажем, валізами, клунями, скринями,
Гектарами збіжжя на прогнилому стерні,
Зі скиртами душ, тримаючи в оберемках снопи,
Куди ти ідеш тасуючи в пам'яті старезні афіші небес,
Атласні подихи віяла гри в залицяння,
Крик юності, що темними хвилями
Розростається темно-зеленим лісом,
Осідаючи відголоссям в яру?!

Сумуєш за тишею, шахами, неспішним читанням
Воскового часу на полиці твоєї нудьги.
Колись ти гортав гуляючи вітром по саду енциклопедії,
Але тепер сотні книг силкуєшся прищепити до молодого саду історії,
До п'ятого виміру приміських воріт.
Озираєшся, а за тобою прохолодна,
Стіна лісу, байрак з чагарниками та
Краплі світла, що вихоплюють тонку павутину угорі та безліч комах.

Покинь великий міф, як покидав неонову вивіску нічного кафе,
Солодкомовного Катулла, античні трагедії,
Літописи середньовічних келій, готичні
Страхопудала ґарґулій, романи на світанку пізнання,
Друкарські станки, листи Флобера, задушні подоли
Палких повітряних куль,
Вибухи спраглих гармат імперій,
Канкан голоду, бурлеск і страх війни, аж до
Виворотної сторони античної трагедії.
Дочитай щоденники пропахлі газом і кров'ю,
Витри п'яти від червоної фарби, що
Привели тебе до білого полотна перфомансу
І знову до війни.

Ти вийдеш з цього темно-зеленого лісу.
І побачиш знайоме сонце шерехате пекучим шафраном твоїх слідів.
І ти дивитимешся на його першу прозору сльозу
І я не знаю чи варто тобі молити його
Про забуття.
Завтра ми знову повернемося до сонця,
А ти підносиш руку із мечем правди над перилами вечора
Щоб поставити зарубку пам'яті його неповторності.

02.09.2022

Юдейська непорочна Діво,
Даруй, що руки опускаю в розпачі безсило,
Бо неспроможен відтворить належно
Твоє замилування світом...
...То був печальний і прощальний погляд
Бо ж до пуття ти ще не знала,
Чи Ерец- Їсраель побачиш знову.
“Елі, Елі
Ше ло їґамер леолам
Гахол ве гаям
Рішруш шел гамаїм
Берак гашамаїм
Тфілат гаадам” .
Юдейська непорочна Діво,
Зачую лебедину твою пісню,
І дрож проймає все моє єство,
І погляд обертається до неба:
А що як з високості злине
Бодай одна із недоспіваних твоїх пісень.