чекаю коли відболиш,
аж минає шосте століття,
як продала за півмрії Всесвіт.
світлий ....
.... слизький
і ніжний до ґвалту.
фатум
встиг набавитися тобою
озброєним,
лише заспаними спогадами
і маленькими ріжками.
та в повню виповзеш і простиш,
усіх бороданів-маріонеток,
вендети не буде,
лиш всипані попелом стежки
пектимуть п'яти,
а в надламаній мушлі
згасне загублений слід Мольфара.

Кілька добрих новин до свята
У червоній торбині січня
Принеси в цю простору хату
Новорічну.

Відшукай двадцять слів важливих
У верлібрах старих історій.
Будуть мрії в морози сиві
Всі про море.

Це самотнє горнятко чаю
Не зігріє зимові щоки.
Ти приходь. Я тебе чекаю.
З новим роком!
22.12.2011

Нас ображати є кому
І є кому нас не любити.
Й не проводжають по уму,
І вороги сміються сито,

І маслом – щедро у вогонь…
Нам важко жити у розлуці.
Вже срібло тулиться до скронь
І почуття міліють в муці.

Нам доля часто каже: «Ні!»
Не заживають рани давні.
Минає час… А ми, смішні,
Змагаємося у стражданні.

Життя нестримно так біжить,
Ось-ось і обірветься нить.


2011

Наше маленькое чудо побежало мне навстречу -
Душа вырвалась наружу, потеряла я дар речи

И дрожащими руками обхватила это счастье,
И парю над облаками, ведь я - чуда соучастник.

Я не знала, что бывает счастье глубже материнства:
Вот сын сына обнимает, как священно их единство!

А невесточка родная собой кормит наше чудо.
Как богине поклоняюсь маме внука. Это мудро.

Ведь она нам подарила свое лучшее творенье:
Двух родов красу, и силу, и святое продолженье.

Нет на свете дел важнее, нет ответственнее долга,
Чем дитя свое лелеять ежедневно долго, долго...

Ведь родился плод усилий сотен тысяч наших предков,
И потомки жаждут сильно воплотиться. Шансы редки.

Что сумела, то вложила в папу внука - смысл всей жизни.
От проблем всех защитила, прожила без укоризны.

Но за внука ощущаю я ответственность двойную:
И родителей, и случай, и себя перестрахую,

Ни врачам, ни президентам не доверю это счастье.
В руки я возьму планету - спасу внука от несчастий.

29 апреля 2008

Стривайте, люди, чуєте, стривайте.
Душі нема спочинку ні на мить.
І зайвих запитань не задавайте,
Бо їй, отій душі, іще болить.

Та хто із вас що знає про ту душу,
Чи про її отой нестерпний біль?!
Та збіглись,мудреці,неначе тушу
Ділити притягли бозна звідкіль.

Душа ж нікому не довірить правди,
Бо одкровення дороге в наш час.
То ж перш, аніж її голіруч брати,
Згадайте, що бува болить і в вас.
2011

Колотилась, мов лист на осонні.
Споглядала будення своє
І збирала журбу у долоні,
Й не вгляділа, що сонце встає.

Промінці доторкнулися серця
І засяяла цвітом душа.
Я тепер повертаю вам все це
У своїх щиросердних віршах.
2011

Легка любов до пишної оселі,
де пестять серце пахощі камелій,
усе довкруг, неначе лоно квітки,
а щастя ллється в серце, мов нізвідки.

Легка любов до рівної дороги,
яка камінням не кривавить ноги.
До сильної й заможної країни,
що всюди блиском розкошів зустріне.

А як домівка - в лютій хутровині,
а її стіни - скелі негостинні?
А як страждає серце на дорозі?
Чи не тяжка любов крізь кров та сьози?

Чи не жбурнеш її в тумани вічні?
Чи не втечеш із рук холодних січня
в травневі дні? Кудись, де тепло й п'янко,
де розкіш полонила б до останку...

Чи, врешті, розтопити злі морози?
Своїм теплом... Бо серце гріти взмозі...
А крига й сніг - страхіття смертні, тлінні.
І, все ж, у нас - осель наших коріння.

(2011 р.)

чи думав ти, що до дощу байдужа,

він не лякає, не пройма мене,

що погляд мій від болю тихо сушать

слова твої, лиш спогляну Моне?

я наче та картина відболіла:

туманне серце, голова ясна...

о скільки вже почула. прогоріло,

переболіло - як Моне жива,

і як Далі картини, що у русі:

не запитали, кажуть, - оживіть!

і я живу...

Моне й Далі, ми мусим,

нас не питають, просто кажуть - жить.

Стоило прожить вчерашний день,
Чтоб сегодня упиваться счастьем,
Радость хороводит, как метель,
И целует шею и запястья,
И мурашки телом - по спине,
Животу, к груди стремленье, выше,
А в душе – тепло, видать, апрель,
И капель звучаньем еле слышным.
Радость от того, что смог пройти,
Что унынье – только испытанье,
Много раз встречалось на пути,
Победил. А разочарований
Терпкий вкус и блеклый неба цвет
Оставлял ты для других моментов,
Радует сегодня белый свет,
Ты готов к любви экспериментам,
Понестись на полной по прямой,
Не упасть, по направленью к небу,
Удивить, (прохожий – рот закрой :-),
Быть собою, в одночасье – не быть.

так случилось...
что
потерялись
и расстались,
выходит зря?
и рассветы
и горько- сладкий
шоколадно-
осенний
ряд...
может, снова
и по порядку?!
может, просто
молчать в глаза.
только лист
пролетел
последний,
как страница
календаря!
но не стоит
жалеть, что было
или не было
по шагам...

карнавал
непременно в Рио
и рассветы
по облакам,
чашки кофе
с тобой,
Монмартры,
переулки,
огни,
слова...
голубей
покормить,
прогулки,
как
чудачества
номер два

разговоры,
мечты,
конверты,
береги себя,
просто будь!
разноцветные сны,
как ленты,
пачкой фокусы
зачерпнув...

невесомому
не расскажешь,
но иллюзий
одна толпа
все же
к лучшему,
улыбнешься.
я соскучилась,
как всегда!

2011

Хочешь быть безупречно честным –
приготовься вскрывать нарывы
без щадящих наркозов местных.
Приготовься, дружок, к надрыву,
ведь нельзя же взорваться плавно
или выдать за персик – грушу.
И нельзя так сказать о главном,
чтоб не вынуть себя наружу,
чтоб не вывернуть наизнанку,
не проткнуть прямо в грудь рентгеном,
заглянув в каждый угол, ранку,
в каждый нерв, каждый узел генов
и ходить потом, и светиться,
демонстрировать сердце, печень
и все прочие небылицы.
И краснеть. И прикрыться нечем.


2011

Милый брат по круглой планете,
На гнилье мы строим вигвам!
Ищем мудрости в интернете,
Ищем Господа по церквам,

Ломимся к нему по-воровски,
Молимся, зарывшись в кровать,
Бьемся лбом в иконы Swarovsky,
Он же не спешит открывать.

Ты стучишь, ты требуешь счастья,
Вымогаешь ноешь ревешь
ты б его наверно на части
ты б его под ноготь как вошь!.._________


________возлюби кого-то превыше
Всех религий, мощей, идей,
Вот тогда и Бог станет слышен,
Вот тогда он будет видней,

Вот тогда забудешь про эго,
На свою гордыню забьешь!
Мир похож на кубики Lego:
Что построишь, то и пожнешь.

Сразу перебесишься с жиру
И поклон отвесишь земле.
Вот тогда и дождь станет миром,
Вот тогда и солнце – елей.

Не страшна тогда ни орда нам,
Ни маньяки, Локи ловчей,
И Любовь тебе – Иорданом,
И она же будет ковчег.

2011

Есть у каждого в литосфере
тектонический пласт о ком-то,
кто бесспорен и кто безмерен,
путеводен нам был, как компас.

И узнав, что им где-то скверно,
Что им тошно до одичанья,
мы сжимаемся в горстку нервов
от бессилия и молчанья.

Как нам вспениться, выкипая
за края свои человечьи,
чтобы те, кто нам в сердце впаян,
были счастливы самым вечным

из возможных подвидов счастья?
Как нам выбежать вон из тела,
разобрать себя на запчасти…
Что нам, Господи, что нам сделать?

Сколько надобно килогерцев,
чтобы им докричать блаженство,
тем, кто врезан в подкорку сердца?
Убаюкать их «вечно женским»,

спродуцировать киловатты
персонального освещенья,
устелить им каменья ватой,
успокоить их ось вращенья…

Но не вылечить, не коснуться
незаживших и незабытых,
и от этого плечи гнутся,
и от этого так знобит их.

Вот и кутаюсь, как капуста,
обрастаю словесным мехом,
только каждое слово пусто,
вместо истины – только эхо.


2011

Лелека, що приніс мене у жито,
Вже дивосилом у степу проріс.
Гніздо, із дуба вітрюганом збите,
Шукати марно – між ялин, беріз...

Я не люблю граків, лякає страус.
Залюблена у дятлів і сорок!
Кришу скоринку житніх мар-фантазій,
Спинившись від бесідника за крок.

– Так… так… – погоджується з груші дятел.
Я в лісі – телеграф... і санітар...
Простукую дерева, з їхніх ранок
Вихоплюю поживу… Ліс – гек…тар…

– Це й спр-р-авді так! – вицокує сорока. –
Не забувай... мене… й оцю… стежу.
Тебе р-розрад...жу… Заберу мор-р-оку!
Я всі сек-к-рети в дзьобі...збер-р-ежу…


2006-2011

Живи сьогодні, як у день останній!
А,значить, думай, дій. Не варто
Байдуже споглядати навкруги,
Чекати, що саме прийде тобі до рота!
В чеканні втратиш все!
Найперше,так свободу!

Живи сьогодні! Неповторність зла:
Утратиш час - повернення не буде!
Не бійся злоби, пересудів люду!
Лиш тих чека достаток і добро,
Хто сам засіяв поле.Так було
Записано в скрижалях для людини!
. . .
Живи ж уповні кожную хвилину.

Зі сповитка люблю я евфонію.
Гримкоче
тарантас
мого буття...
Літати вчусь!
Завжди – повзла б чи бігла,
Підштовхував би хтось, перепиняв
Мене в ході стрімкій до верхогір’я –
Вгрузали б ноги у житечну твань!
Є, кажуть мрійники, сяйний Елізій.
Там голуба пружиниста трава,
Там фланірують видовжені тіні,
Що до Гармонії тяглися... Боже збав!
Я виглядала б серед них комічно:
Вінця ж лаврового іще нема…
Мені було б дозволено щедротно
Міжряддями – пайєтки,
бісер,
мак...
– Чи є у тім поселенні спільноти,
Чи там, як смоква, зморщуєшся сам?
Чи пожильцям отим буває сумно?
Чи учорашній недруг омина?
Чи дзумкотять там ґедзі-бурчимухи?
Яка в раю вершечків густина?
Чи є там винокурні, ресторани,
Турецькі бані, для засідань зал?
Чи виступає з ран вишневих камедь?
Чи діти там здіймають лемент-ґвалт?
Чи стануть у пригоді книги, досвід?
Чи спомини юнацькі відберуть?
Чи хвалять одне одного за дотеп?
Мо’, як отут, – здебільшого скубуть?
Чи не набридне там нудне співзвуччя?

Хто задає тьму-тьменну запитань?
Кремезний Скепсис, йдучи невідступно
За тихим глуздом – з ночі у світань.


2006-2011

Сталось це так дивно й загадково,
Час враз зупинивсь на одну мить,
Бо зустрів я мавку випадково
І не знав тоді я, що робить.

Побачив чарівні і лагідні очі
І голос чудовий чув лише мить,
Та сняться вони мені кожної ночі,
А голос, мов пісня у вухах бринить.

Її посмішку добру легку і милу
Завжди я в серці буду нести.
Зі слів цих ти мабуть уже зрозуміла,
Що фея казкова звичайно - це ти!

2004 рік

Блідне контекст наших зустрічей,
гріє багаття не вуст, - очей
у твого погляду дивнім полоні.

Ніжні й терпкі його дотики
в душу вкрадаються потайки,
слід залишаючи, - ночі безсонні...

Грози твій погляд розсіює,
їх обертає у вирії
в пісню птахів на моїм підвіконні.

(2011 р.)

Не заглядайте у чуже вікно...
Не заважайте вечоровій тиші...
То лиш здається, що мовчать давно,
Насправді, так кохання ніжно дише.

Там кожен має свій акорд в душі,
І ця струна тонка як неймовірність!
Не заглядайте в душі - все одно -
Лише вони відчують ту чарівність.

2011

Я з вигляду вся така класна,
Комусь видаюся химерной..
Незвично розумна. Та, власне,
Не хочу я бути собою:

Хотіла я стать літаком -
Сказали, впаду над мостом!
Подумала лижами стану -
Сніги моментально розтали.

Тоді - найпростіше для жінки:
Зіграю красуню в собі.
Бо кожна із нас, поневолі,
Веде пожиттєво ці ролі.

Ого! Либонь які ви всі великі і смішні...
Даруйте, люди, ну й часи дісталися мені!

Хіба я вам усім... хе-ге... про щось коли брехав?
Не треба зараз "люлі"... Тьфу! Хто соску в рота пхав?

Мій президентський памперс цей, що поки що сухий...
В який тут бік Європа? А... все одно в який...

Ну, візьме вже за цицю хай тут кожен, хто не їв,
щоб рівно о дванадцятій він спати захотів!

З новорічними солодощами!


25.12.2011

Вся кава випита до дна,

нема ні суму, ні досади,

І знов одна іду до саду,

вся кава випита до дна...


Той сад - це спогади.Вже час

забути все, і линуть далі.

Я там покину всі печалі,

Той сад, і кава - спомин вас.

А я іду тепер вже далі.


В саду постою лиш хвилину,

і нині я тепер покину

ті спогади про вас.І каву,

що ароматом поєднала.


Вже кава випита до дна,

а смак її давно забутий...

Я кинусь до людей. Добути

смак жить без кави

і без вас!
—

Одягнута
у місячне проміння.
Як зняти це мереживо
із тебе?
Загублені у пристрасті
нетлінній,
ми знову разом
падаємо в небо.

У всесвіті
стабільності так мало!..
Добавлю трошки
наших я означень
і правил,
що по літерах зібрали
в польотах ми під час
нічних побачень.

Нам почуттів
солодку теорему
до крапочок довести
дуже треба.
Кохання - як константа
в цій системі.
Навколо неї все
кружляє в небі.

Так в хмарах добре,
мабуть, двом лелекам,
як нам з тобою
на одній орбіті.
Долаєм кілометри
(чи парсеки),
теплом константи
вічної зігріті.

В польотах наших
чи потрібна мова?..
В твоїх обіймах,
вибач, забуваю,
як на землі
зовуть тебе, любове.

А, може,
ти - Констанція?...

...не знаю...

Кілька слів написати – торкатись сувоїв тканин,
Як Шанель, шаленіти від складки, пропорції, шпильки,
Забувати про все, жити, іноді, словом одним
І на клаптики дерти прописані правила стилів.
Кілька слів відшукати – тонке і майстерне шиття.
Скільки око сягне – розмаїтого мовного краму.
Лаконічності чорної сукні не любить життя,
Та, властиво, її відрізняють від інших обрамлень.
Добирати сміливо. Спокусливі стани рядків
Відчувають рубці та вузли непотрібних деталей.
У мереживах слів неодмінно знайдуться такі,
Що раніше ніколи іще не торкались до талій.
25.12.2011

Сказать словами не могу давно:
Сорвавшись с уст, они свой блеск теряют,
А ты все тот - природы торжество,
В твоем уме ее мечты мерцают.

Миллионы лет дерзаний и щедрот,
Насыщенных ее бессмертной силой,
Тебя включая в свой круговорот,
Она вполне достойно воплотила.

Доверив тебе право открывать
Неясные законы мирозданья,
Возможно, и сама не прочь понять
Саму себя и стержень отрицанья.

Будь верен долгу: понимай ее,
Не уставай быть на переднем крае,
Люби свое святое ремесло,
Правь микромиром - как она - играя.

Но мало быть тебе ее слугой,
Коль можешь стать ярчайшим украшеньем.
Твори до совершенства разум свой,
Владей его законом управленья.

Предел своих возможностей измерь,
Но, измеряя, расширяй их сразу:
Из пут генетики освобождай теперь
Самой природой заточенный разум!

И если ты - сегодняшний итог
Рожденья жизни на родной планете,
Да здравствует ее высокий слог!
Да будет мир твоим рожденьем светел!

5 сентября 1996

А карусель - ну, просто чудо,
И остановка - где - не будем
С тобой заглядывать вперед,
Она сама произойдет!..

Произойдет? Пускай, однажды
Сейчас все это так не важно:
Вот карусель - вот мы с тобой!..
Ах чудеса! Ах, Боже мой!..

А карусель - ну, просто чудо,
И остановка - где - не будем
С тобой заглядывать вперед,
Она сама произойдет!..

Сейчас - полет, надежды, рвенья,
Зачем придумывать сомненья?
Зачем надумывать преграды -
Сегодня счастью мы так рады...

А карусель - ну, просто диво!
И в жизни все красиво-мило!!!
И впереди начало счастья,
Ах, карусель, как ты прекрасна!!!

Вродився каменем лежачим…
І наче сню. А наче й ні.
Я наче є. Немає наче.
Спіткнеться хтось -- завжди пробачу…
Так рік за роком. День по дні.
Їх незліченно .Та напрочуд
Всі непомітні. Не мої.
То ворон сяде -- дзьоба точить.
То жабка щось своє торочить.
То шурхотне луска змії…
І раптом якось після зливи…
І раптом якось по весні…
Мене підняв ти, Майстре сивий!
Я знаю:має статись диво.
Тому так боляче мені…

...коли набрякне й лусне день,
і нічка вивільнить зап'ястя...
удвох нап'ємося пісень
і захміліємо від щастя.
ти, якщо хочеш, то навчи
мене по снах ходити босим...
зустріти сонце буде чим,
і розчесати йому коси...

за вербою заховався вечір.
сам себе боїться? чи мене?
хтось комусь приснився не до речі,
і відтоді жоден не засне...

дуб старенький робить потягушки...
у ставу плюскочуть карасі...
якщо й вас не тягне до подушки, -
то гайда гасати по росі...

ці вікна поміж справами і ти,
як планово прочитаний роман
у сторінках з малюнками, ціною і фіналом,
де хміль і почуття, і так, і ні -
усе задекларовано в любов,
як в дзеркало, де правда вже не є оригіналом.
та день у ворохобну рине ніч
і ми неадекватні за кермом,
такі собі, без доступу у світ, вигнанці раю,
наполовину грішні і святі,
ярлик зірвавши осуду_хули,
утікачі в ілюзію оманного розмаю
25.12.2011

wolne tłumaczenie

Прийде колись, постукає для мене,

Годинник Світла, а я все зелена,

І в голові моїй блакить думок живе,

Та не пустих, в ту мить ясне

Мене охопить світле почуття,

І я готова у нове буття…

Стечуть всі дні, неначе простріл.Свіжо

Я все ж сприйму – що маю геть іти:

Не знаю, де, лиш знаю - назавжди!!!

Вы мне присниться
Вдруг так захотели...
Но вы уж смели
Бывать в тех снах...

Метели пролетели,
Дожди прошли -
И мысли отошли
С планеты под названием
Любовь.
Мне все равно:
Усталый вы, спокойный -
Пустить в свой сон
Вас больше не могу:
Там нет планеты
Под названием "Люблю".

я не чиясь...я просто ні-чи-я.
це не гординя -просто так буває:
душа пустельну істину пізнає -
і після цього раптом завмирає.


у нас з душею зговір тихий є:
ніхто нікому жить не заважає,
думок печалі серце не приймає,
вони вже відлетіли в сизі далі...


я нічия... я просто - нічия.
це не гординя - просто так буває.
душа вже не струна. нема печалі -
вона живе так амнезійно стало...

червень, 2011


http://www.facebook.com/photo.php?fbid=211412998924426&set=pt.206706692728390&type=1&theater

Панове, згляньтеся, hop-stop!
В пернатих показне – не дзьоб.
І не пухнастість його крил,
Якби і тужився щосил.
Не те, як скаче по гілках,
Чи що тримає в пазурах.
І навіть не яйце-райце,
Якщо він, зрештою, знесе.
Бо, може, він і не літун,
А лише птиця-говорун.
Не те, не те…Усе – не те.
Є визначальне й головне.
…………………………..
Пізнаймо птаха у польоті,
Не при посадці чи на зльоті.
Бо хвацькість тут і в горобця,
Та не орлина висота…
То ж як виносите вердикт,
Своє фільтруйте чик-чирик.
Бо як злетить він часом ввись,
Щоб вам не капнув десь-колись.

25.12.11

Я люблю засинати під звук його дихання,
гартувати сумління несказаним “буду з тобою”,
і губитись під душем, втиратись сухою любов'ю,
і кричати про вірність сонатою роздумів тихою.

Я люблю засинати у ніч на дванадцяте,
на тринадцяте, сьоме, четверте чи шосте.
І якщо він на краплю щасливий, то вдосталь!
Всі ті числа не мають вже значення...

25.12.2011р.

Із давніх пір на світі повелось -
Хтось покохав і зненавидів хтось.
Неприязнь необхідно заслужити,
Любов - дається просто, не за щось.

25.12.11.

З Новим роком, зі святом казковим
Хай дарує Новий чудеса,
Хай життя не печалить ніколи
І чарує навколо краса
Хай виповнюють чаші кохання,
Почуттів і людського добра
Ваші славні думки й намагання,
Ваші добрі на світі діла!
І нехай не зникають безслідно
Імена тих на світі людей,
Що служили так віддано й плідно
Щодо втілення добрих ідей!!!

20.12.2011р.

МІЙ НАРОД

Ми не сон, ми не фішки життєвої гри,
Ген яку ще учора програли!
Нам за шлях – колія, де думки навзори,
Коли варто дивитися далі.

Поринаємо в світ навсибіч, як дитя,
Щоб на ранах доходити суті.
Нас учора учили ховать почуття,
А тепер і розумне не чути.

Не плекаємо правди і волі своїх,
Хоч і ближчі душею до того,
Ми ще хворі виною за себе і тих,
Хто прощення не має від Бога.

Ми – народ, – щось єдине з роси і води,
І столикі своїми струмками,
Ще далеко моря, але знаю: сюди
Вже зорить Україна над нами!

Обов’язково знайдеш путь, мій сину, –
Якщо ти не лежиш,
якщо течеш,
Якщо з-під ріння
вимиваєш глину...
Зерно жадає простору – не меж!

Вовчисько ловить полохке ягнятко.
Млинові кола не пускай у даль.
Шукай не черепочки від горняток -
Священний кубок, осяйний Грааль.
Він – символ, проводар.
Він – щира міра.
Лілова барва – як у пізніх слив.
Над ним – три голубини й перша зірка.
У нього Цар Небес нектар улив.

Його ти знайдеш. Я, синочку, вірю:
Є на пригірку те, що не минеш,
Якщо навперехрест берлогам звіра
То струменем,
то лавою течеш…




2006-2011

Ця ніч холодна, як твоя рука,
моя натомість тепла, аж гаряча,
все тіло, пристрастю палиме, до тебе горнеться.
Тебе нема… лише ліхтар старий, напівнезрячий
в кватирку сипле світло, все ще золоте…
Тебе немає, ніби не було ніколи,
усе здається сном, який вар’ятка вигадала юна.
Мені давно вже не сімнадцять,
хоча вино і сиґарети без паспорта все так же не дають…
Чому ж так млосно в грудях,
чому тремтливі вії пускають горошини по щоках?
Чому отак невиносимо без тебе жити
у світі, де усе гаразд
в родині, на роботі,
батьки живі, батьки батьків живуть в Раю…
Лиш я, дурепа, караюсь, мучусь ледь живу
Без тебе, Лицарю Айвенґо,
без тебе, мій королю молодий…

На перехрестя вулиці за рогом
Ти поспішаєш втрапити. Та ні.
Життя дає тобі свою дорогу,
А в нього всі дороги іменні.

А в нього всі дороги битим шляхом,
І на бруківку втрапити не всім.
Та ти злети над світом гордим птахом
І подолай давлючу силу стін.
2011

Ти знову ні про що й про все одразу,
Ти знову про розбиті дзеркала.
І, як завжди, не маємо ми часу,
І, як завжди, знайомих пів-села.

Ти знов бігцем, ти знову повз проходив.
І знову зазирнув лише на мить.
А серце у душі щоденно сходить,
А рана юних днів весь час болить.

2011.

1

Ще з-за Говерли плентає Майбуть....
Ще вільним сняться пошморги на спинах.
Ще легітно „обранці люду” тчуть
Пухирчасту габу-балаканину…
Для них це – труд у сяйві нагород.
У них - неміряно угідь, путері.
Вряди-годи згадають про народ…
Здіймають катавасію в партерах…

2

Пристойно виглядає конформіст.
Краватку несучасну – темно-сіру –
Змінив на голубу. Кар`єра - в ріст.
Він – враг трюїзму. Він - за міри, ліри...
Після омарів – „чуйний” до слабких.
Собі - хосени, ім - крихти на салі.
Назвати прізвище? Та тьма таких –
На мімікрію хворих... і в медалях.

3

Ненавиджу персон (це – гріх?) хамелеонних.
Не звикну до щоденних видозмін.
Дратує "панства" цербер-охоронник.
Розчулюють – до сліз – глухонімі.
Човну поспівчуваю – мілкодонний.
Я й випиваку здатна пожаліть!

А стріну конформіста – дух судомить.
Отак нездужаю... сімнадцять літ.


2006-2011

Пародія

Ще живий? Заснув? Не чути – глухо.
Я би теж спочила трішки – зась!
Ти таке прошепотів на вухо
Опівнóчі… Я і… піддалáсь…

Хто це зна… Від поцілунків біди?
Блискавиці били раз у раз!
Я кричала пошепки – сусіди…
Пропустити страшно… той екстаз.

… Відгриміло-відхмеліло врешті,
А тепер нехай приходять сни!
Закипали молоком черешні –
Чисто… білосніжно… Без вини…


25.12.2011

І
найдовша ніч у році плаче гіркими, як вчорашній чай, думками.
підбирає тебе сонного та безпам'ятного на плече
і несе спочатку вулицями, а потім уже полями
до свободи, яку персонально тобі колись обіцяв Че.

найдовша ніч у році одягає на тебе панчохи й благеньку сукенку
і замовляє таксі, щоб до ранку гуляла з хмарами.
от лише не пояснює що робити з густими сутінками,
які випадають під ноги обпаленими Ікарами.

найдовша ніч у році ховає свою совість у долоньку
спершу дозволяє відчути всі страхи (минулі й майбутні).
а потім цілує на щастя усіх синів і кожнісіньку доньку
і дарує їм зорі з небес, немов би це кульки ртутні.

ІІ
найкоротший день у році посміхається вранішньою кавою,
обіймає тебе по-батьківськи вологим запахом талого снігу.
і каже "чуєш, давай вертайся додому, будь ласкавою.
вже досить тримати в собі цей сум, заморожений в кригу."

найкоротший день у році шукає тебе по всіх автозаках міста
носить з собою зарядку до мобільного, бинти і щось похмелитися.
він тебе знає давно. і коли ти йдеш, кинувши своє "аста ла віста",
він знає де саме тебе шукати. в світі нічого не може змінитися.

найкоротший день у році вимальовує вітром подальші плани,
нагадує про домашній затишок, який із середини нас береже.
попри все що ми робим в житті, попри сварки, помилки й нірвани
там нас завжди чекає світло у вікнах і концентрованого щастя драже.

***
Якщо вже випав сніг -
надворі зимна ніч - не до утіх,
й собака вже не завиває,
бо змерз і в буді дрімає
То - о ! Який і мені милий мій барліг.
=
Якщо звучить ще рок старий… Аж до небес!
Ну, і ти уже... старий облізлий пес,
а тіло аж ковульсії беруть...
то можеш думати: о, є-є-єс!
За мою душу чортенята вже чуби деруть!
=
Якщо ніч темна за вікном,
а ти не спиш,
і примари далі чинять тлум і глум,
а ти не кажеш: киш!
То ти спиш!
=
Якщо зима ... Якщо в душі весна
Якщо ілюзія вона...
А квіти справжні біля твоїх ніг...
Візьми, візьми в долоню сніг -
хай потече вода.
=
Якщо туман надворі обнімає ніжно-ніжно
старе, обдерте місто засніжене,
а воно, розімліле, дрімає,
а хтось тебе не обіймає,
то в світі справедливості немає!
=
Якщо танцюють німфи голі
й рожево-щокі,
а ти одинокий,
закривши очі, плачеш мимоволі,
то це безсоння й «Smokie».
=
Якщо з тобою ми кохалися,
Зливалися цілунками й тілами,
І, здавлось, що над нами
вже купідончики сміялися..
То хочу ще - аж до безтями.

***
Якщо говориш і говориш, і говориш
не до бога
й не знаєш інколи, що твориш,
то, може, це буде заслуга,
коли хвилину з Богом й слова не промовиш.
=
Якщо ти знаєш, що й куди,
як правильно поводитись і йти,
то знай на потім,
що в правильнім болоті
живуть... і правильні чорти.
=
Якщо по твоїй правді має жити світ
впродовж років, днів, годин,
то знай, що прийде час давати звіт,
і ти залишишся один
по правді своїй жити міліарди літ.
=
Якщо усе це на хвилину,
й ніколи не настане для усіх лише твоє,
тоді нащо снуєш
у космосі павутину
без упину?
=
Якщо від ситості захтів аж «вмліти»,
а заодно – який ти добрий пес -
когось забаг ще й пожаліти
й вознестись до небес...
Найпершим пожалій себе.
=
Якщо поміж тобою і його сімейних діл
став Бог між ваших тіл,
будеш одна...
хоч якби ти не перла й не хотіла.
От! Нема, як сатана...
=
Якщо до її тіла перепона на ім’я
Сім’я,
й вона молилася до Бога -
примарною є перемога
твоя.

***
Якщо знайшовши Бога між стеблин,
ти опустився аж до трав,
то з між рослин,
де переважно був полин,
до неба голову підняв.
=
Якщо лиш Бог
залишиться тобі одному
й зніме твою утому,
то добре буде вам удвох
на світі тому.
=
Якщо десятки літ меди спивати -
так мало,
але хвилини помирати –
так багато стало,
і байдуже, що вже за мить ти вічність будеш мати?..
2011

Я готовий боротися, доки я маю сили.
Підніматись з колін, поки кров ще пульсує у жилах.
Віддавати себе до останньої краплі надії.
Відчувати життя, прокидатись від поклику мрії.
Усміхатись і вірити в те, що усе прекрасно.
Відкидати погані думки і іти вслід за своїм гаслом.
Писати листи, відправляти їх адресатам.
Для когось бути коханим, і бути братом.
Дарувати спокій, віддавати своє тепло.
Відчувати людей, забувати, що десь є зло.
Бути вдячним за кожен день і за кожну хвилину.
Любити маму з татом і свою дитину.
Бачити тільки хороше і блиск в очах.
Вірити в те, що все на світі не просто так.
Мати людське, і знати, що щось відчуваю.
Що в мене є серце, що я його справді маю.
Що важливою є душа, і мене це мучить.
Бо для чого тобі тіло, якщо ти бездушний?

Хтось в пошуках хліба, а хтось виглядає з вітрини.
Хтось прагне визна́ння, для когось важлива дитина.
Хтось вірно чекає, хтось хоче сходити наліво.
Хтось завжди питає, для когось усе рівномірне.
Хтось вірить у долю, а інший будує свій шлях.
Хтось руку простягне, хтось тільки вірить у крах.
Хтось завжди готовий прийти, а хтось – прилетіти.
Для когось важлива ціна, а для когось – хотіти.
Хтось в пошуках правди, хтось тішиться тим, що має.
Хтось знає, чого він хоче, а хтось не знає.
Хтось іноді плаче від болю, а хтось сміється.
Хтось усе перетерпить, а хтось розірветься…
Багато когось, але мало насправді сво́їх.
Багато є миру, але і багато воєн.
За що в цьому світі боротися треба й навіщо?
Чого є найменше, чого навпаки – є найбільше?

Знайшла роботу секретарки Таня.
Вже вчора на співбесіді була,
Там ставив шеф якісь дурні питання,
Не знає чи пройшла чи не пройшла.
Поради цінні дали друзі Тані:
-Всміхайсь й мовчи, бо ляпнеш щось не те,
Не розум треба там , а інші данні,
Спідничку-міні, блузку з декольте .
Питав мене, що я робити вмію,
Друкую як, чи знаю Word, Excel.
А я кивала, хоч не розумію,
Що за дурниці меле цей козел.
Все було гладко, та мене прорвало.
Він реготать почав, аж в крісло сів.
Мовчати треба було, я ж озвалась,
Що «ворд», «ексель» - це розміри трусів.
До чого тут труси, не уявляю.
Міг пояснити шеф. Я ж не осел…
Не перший рік труси купляю,
Є ж «емка», «еска», «елька» та «ікс ель».

затягаємо паски, дістаємо сани
і плануєм Новий Рік з олів'є так само.

тільки дехто нагорі поміняв канали –
робить вигляд, що внизу жити краще стало.
відмочив стару мітлу в братньому сортирі
і мете во благо цін за огризок сиру -
все для щастя сірих мас. чорною ціною.

мертві ідоли встають після перепою:
ми до вас в московський час, дєдушкі морози!
по носах впізнали нас, замовляли дозу?
допоможемо братам подолати кризу,
подарунки - у мішку « харківські сюрпризи»...

неугодний Миколай з Києва на захід
повертається назад втомленим казахом.
він для краплених «еліт» - атехнологічний,
ну не може дід мороз канути навічно!
хто ж колись в країні С чув про Миколая?..

найсумніше, що народ, в більшості, ковтає.
хто її розкуштував, здайте по-секрету,
ну яка на смак вона, дармова канхвєта?