І ось зустрівся я з тобою,
Як глянув, зразу ж і зрадів,
Від тебе пахло ще весною,
Та тільки запах не вловив

Тому що він вже став чужим,
Ти стала осторонь від мене,
Хоч відгороджені лиш кроком
Тебе не бачу й за сто миль

І відчуття якесь гнітюче
Здавило серце так мені,
Що я сказав дівча те юне
Мушу забути по весні

Сказав, одрізав кажуть люди
Чи вдасться так воно мені?
Адже до поки є ще руди
Кар*єр буритиме в мені.

Мені твої вуста – за все на світі,
як спраглому холодне джерело,
що не зміліло у розкошах літа,
яке б воно спекотне не було…

Я п’ю тебе, і знову хочу пити
і мед, і гіркоту, і біль, і сум…
Моя любове, як без тебе жити,
коли усе здіймається на глум?

Світанки білі, росами сліпучі,
в туманах вишень губиться трава,
десь понад річкою, у прірвах-кручах
сумує солов’їна перезва…

Жива, невінчана, та бита-гнана,
як розкіш, як тремтлива нитка-грань –
відрада, що трима мене від рана
без метушіння… й майже без питань…

Вертає сонце у цнотливе літо,
і матіоли пахнуть від заплав...
Твої вуста – мені за все на світі,
за всі на світі ніжності слова…

Павло Браницький

ЛЮБИМОЙ
(песня, Аленушке
к 8 марта)
I
Я хочу, я хочу, я хочу
Целовать твои нежные губы.
Я лечу, я лечу, я лечу
Как на крыльях любви нашей дружбы.
припев
Я надеюсь, и чувства свои
От волнения, просто, не скрою.
Как вдали горизонта огни.
Как кораблик, плывущий по морю.
II
Я спешу, я спешу, я спешу
Подарить тебе маленький праздник.
Я дышу, я дышу, я дышу
Переполненным радостью счастьем.
припев
Я уверен, и чувства свои
От волнения, просто, не скрою.
Как вдали горизонта огни.
Как кораблик, плывущий по морю.
III
Я шепчу, я шепчу, я шепчу
Слова нежности в девичье ушко.
Я не сплю, я не сплю, я не сплю
Вытирая слезу о подушку.
припев
Я желаю, и чувства свои
От волнения, просто, не скрою.
Как вдали горизонта огни.
Как кораблик, плывущий по морю.
IV
Я боюсь, я боюсь, я боюсь
Потерять вас в мгновенья разлуки.
Я вернусь, я вернусь, я вернусь,
Чтобы нежно ласкать твои руки.
припев
Я поверю, и чувства свои
От волнения, просто, не скрою.
Как вдали горизонта огни.
Как кораблик, плывущий по морю.
V
Мы вдвоем, мы вдвоем, мы вдвоем
Как кораблик с землей у причала.
Закружившись от счастья поймем,
Что другим оно будет началом.
припев
Мы любимы, и чувства свои
От волнения, даже, не скроем.
Как вдали горизонта огни.
Как кораблик, плывущий по морю.
Как вдали горизонта огни.
Как кораблик, плывущий по морю.

4.03.2011

Павло Браницький

ПЕСЕНКА О ГОРБУШКЕ ХЛЕБА
(песня)

I
Мы взрослеем, мы стареем
Мы такие же, как все.
Мы забыли, как бежали
Босоногим по росе.
Запах сена, запах воли
Все осталось далеко.
Свежая горбушка с солью
И парное молоко.
2 раз
Свежая горбушка с солью
И парное молоко.

Припев:
Золотистую горбушку
Я припрячу под подушкой
И усну как в дальнем детстве,
И припомнятся во сне:
Мама с папой и братишка,
Плюшевый родной мой мишка,
Запах дома, запах хлеба,
Море счастья по весне.
2 раз
Запах дома, запах хлеба,
Море счастья по весне.

II
Я уже давно не молод
Чувствую настенный холод
Греюсь в ванной, чай с лимоном
Принимаю перед сном.
А как хочется отведать
Из печи перед обедом
Свежую горбушку хлеба
Да с горячим молоком.
2 раз
Свежую горбушку хлеба
Да с горячим молоком.

Припев.

III
Есть машина, есть квартира
Дача тоже не пуста.
Только мало кому светит
Протруситься лет до ста.
Я признаюсь только небу -
Не хватает мне пока
Свежей той горбушки хлеба
И парного молока.
2 раз
Свежей той горбушки хлеба
И парного молока.

Припев.

28.02.2011

ВОСКРЕСЕНЬЕ
(Шуточная песня)

Праздник, не звонит будильник.
Что-то тянет подзатыльник -
Отголосок тещи дня рождения.
Я проснулся, потянулся,
К часам попой повернулся
Слава Богу, сёдня воскресенье.

Одеваться мне не надо,
И зарядку до упада
Делать, да простит меня Высоцкий.
После завтрака умоюсь,
С понедельника поброюсь.
Буду Робинзоном с мордой плоской.

Кстати, нужно съездить в город
У пальто порвался ворот,
И купить зарядку для мобилки.
Да, жена просила веник,
У ребенка сломан велик
Кажется, две втулки или вилки.

Ох, еще минут пятнадцать
Можно соней поваляться,
И побыть с закрытыми глазами.
Жена ноет – нет картошки,
Дайте выспаться хоть трошки!
Дети плачут. Разбирайтесь сами.

Помню, что за мной уборка
И базар. Жены готовка.
Да когда же кончатся мучения?
Лучше съездить на рыбалку
Хотя поздно, очень жалко.
Нужно с другом выбрать воскресение.

Вспомнил, где-то на неделе…
А жена – «вставай с постели»!
…Отвезти дверной замок в починку.
…Затерялся где-то болтик.
Буду делать здесь уборку
Поищу. И устраню причину.

Вдруг звонок. Приветик, мама.
Да, какая телеграмма?
Я подъеду вечером сегодня.
Столько дел на выходные
Нет, наверное, родные,
Не получится, скорее, что во вторник.

Шеф просил, чтобы на среду
Подготовиться к отъезду
В филиал, и проследить за пуском.
Не укладываюсь в график,
Я пошлю Наташе файлик.
Пусть она исправит все на русском.

Разве вспомнишь тут о Боге.
О, Господь, как мы убоги!
С нашими проблемами земными.
Есть надежда, может, дети
Поживут за нас на свете.
Будут совершенней и другими.

Ладно, нужно подниматься.
И по пунктам помотаться.
Без эмоций выдохну, вздохну.
Кофе выпью не горячий.
Пожелаю всем удачи.
На работе в понедельник отдохну…

27.02.2011

Павло Браницький

МАЛЕНЬКИЙ ГИМН БАРДОВСКОЙ ПЕСНЕ
(Посвящается барду песеннику
Олегу Рубанскому)

Соберу всех друзей у костра и спою Окуджаву
О лозе виноградной. И, может, услышу от вас.
Чем мы можем помочь заплутавшейся нашей державе.
И когда она станет немного похожей на нас.

Мы, конечно, не так идеальны, как песни, что пишем.
Но, хотелось, чтоб каждый из нас вновь поверил в мечту.
Возродился из пепла и был своим ближним услышен.
И творил, и берег и лелеял Земли красоту.

Не отвечу я вам ничего, только струны гитары
Зазвенят переливом и звуки наполнят сердца.
Пусть взойдут, прорастут, зацветут все слова Окуджавы.
И останемся верными мы тем словам до конца.

Я не буду читать вам морали и жизненных истин.
Вы все сами поймете лишь в только назначенный срок.
Пусть ваш путь к идеалам той святости будет тернистым.
Чтоб Господь, как отец
пригласил вас к себе на порог.

Да простит мне Булат за любимые сердцу мотивы.
Мы всегда, когда жаждет душа, его песни поем.
Может, кто-то от песен тех станет немного счастливей.
А, иначе, зачем на Земле этой вечной живем…

22 февраля 2011

Павло Браницький

ГОЛУБИКА
(Песня, посвящается барду
Аркадию Голубицкому)

Я пойду гулять по лесу
Просто так, без интереса.
Надышаться, насладиться
Хвойным воздухом сосны.
На душе мне станет легче,
Может быть, тебя я встречу.
А в твоих ладонях солнце
Голубиковой росы.

Припев:
Голубика, голубика,
Не малина, не клубника.
Так желанна с твоих рук.
Но не слаще милых губ.

Мы сольемся в поцелуе,
Теплый ветер чуть подует.
И от счастья будет трудно
Удержаться на ногах.
И закружатся над нами
Облака, и от свиданья
Нам останется как память
Голубика на губах.

Припев.
Голубика, голубика,
Не калина, не брусника.
Так желанна с твоих рук.
Но не слаще милых губ.

Вечер встретит нас прохладой
С неба звезды будут падать,
А навстречу искры жара
Подниматься от костра.
Мы почувствуем как вечность
Приголубит нашу нежность.
Будем петь другу песни
Под гитару до утра.

Припев
Голубика, голубика,
Не морошка с земляникой.
ВСЕ желанно с твоих рук.
Но не слаще милых губ.

17 февраля 2011

Павло Браницький

БИБЛИОТЕКА
(шуточная песня)

От подвала и до крыши
Стеллажи стоят из книжек
И закрыты у Смотрителей веки,
Восседая словно Кришны.
…Тишина, …и муху слышно…,
…Это тайный мир библиотеки.

Мудрость тысяч поколений,
Снов, открытий и решений
С полок зазывают нас остаться.
Стоит лишь открыть пергамент
_ Словно звуков оригами.
И с любой странички зачитаться.

Здесь спокойствие и вечность,
Где-то даже человечность
От простых хранителей познаний.
Неподкупный шарм мистерий
Дорогих бумаг, материй
До эффектов просто засыпаний.

Проза, мистика, поэты.
Сказки, россказни, сюжеты
Унесут в диковинные страны.
И, возможно, что ответы
На вопросы, и советы
Вам залечат ваши боли или раны.

Вы уйдете окрыленный,
И идеей вдохновленный, -
Изменить хоть что-нибудь в мире.
А, иссякнув, возвратитесь,
К старым книгам обратитесь,
И насытитесь живым эликсиром.

…Изречения и мысли…
…В этом мире мы туристы…
Формуляры Бога картотеки.
Пусть исчезнут боль и скука!
…Тишина!…, летает муха…
…Она тоже шарм библиотеки!…

19.12.2010

БУТЫЛОЧКА
(шуточная песня)

С легкого пера Жюль Верна
Добралась до нас легенда
О послании во скле эмигранта.
И с тех пор призы, подарки
В фунтах, долларах и марках
Называем мы в честь дядюшки Гранта.

Повелось и у народа
Да простит меня природа, -
В крик души али с иных побуждений
Мы кидаем в море гальку,
Деньги сколько нам не жалко.
Ожидая в место то возвращений.

Мы кладем на дно посуды
Недоеденные блюда,
Спирт, вино супы и помидорчики
Чтоб потом достать из банки
Эти смачные останки.
И продолжить с давним другом разговорчики.

Дарит нам судьба сюрпризы
Слезы, радости, капризы
В результате найденных открытий.
Их великие услышат,
Может что-нибудь напишут
Об истории забытых событий.

Вскроет кто-нибудь бутылку
С доброй, радостной ухмылкой.
И вернется чудом с греков в варяги.
Станьте джином, чародеем,
В крайнем случаи евреем.
Пусть изменится судьба у бродяги!

Люди, просто человеки!
Заклинаю вас вовеки!
Оставляя потомкам посылки.
Вы подумайте о вечном.
И не будьте безсердечны, -
Не бросайте пустые бутылки…

20.11.2010

Що є краще для людини
Обійти колоду,
Чи покликати громаду
Й вкинути у воду?

Як обійдеш перешкоду
То другий спіткнеться,
Проклине тебе й дорогу,
Тяжко по ній йдеться.

Тому, друзі, не минайте
За вуж всі беріться,
Разом легше «батька бити»
Думайте, боріться!

Піднімайте ті колоди,
Кидайте у воду.
І крокуйте вільним шляхом
Від роду до роду.

Друг-это тот,кто знает сердца милодию,
может напеть,
когда слова забудеш ты.
Это растущие дерево,
это когда мысли в слух.
Друг он всегда потдержит,
Не оставит в биде.
Дружба-это сердце бьющее вритми,
годами испытано на тебе..
Друзья понимают друг друга,
чувствуют когда что - то не так.
Они могут рассказать друг о друге,
Больше чем о себе,
Дружба -это что-то прекрасное,
Безконечное чувство,терпимость.
Это птицы литящие рядом.
Сокровище,найдено вглубине.
Ведь это душа,друг твой,
живущая в двух телах..

А чудо оно совсем близко,
А вы ищите где-то вдали,
Ищете там где не видно.
А вас тянет туда..
Это так прекрасно,
счастливым быть на Земле.
Улыбаться взаимной улыбкой
И мечтать шеколадной мечтой.
Думать что всётаки збудится.
Заглядывать в будущие,
думать о будущим.
И сиять от того что прекрасно ,
На душе у тебя целый рай.
И хочется делать приятное,
Целоваться со всеми подрят.
Ведь жизнь ведь на сколько багата ,
Что не надо грустить просто так,
Улыбнись,ведь это чувство приятное,
Ведь это приятно,поверь..


1.12.10

Місяць підкрався неждано,
Зорі усі засвітив…
Пісню співає коханий,
Вже не чекать мені див...

Тяжко любить бандуриста,
Вірить у щастя ясне:
Лєється мелодія чиста,
Не приголубить мене.

Він обнімає бандуру,
Ніжно торкається струн,
Лель мою пестить фігуру...
Хай тебе візьме Перун!

Хочеш, щоб зиму проспала?
Кажеш, що Муза прийшла?
Дива мені вже замало,
Не дочекатись тепла...

Досить співати до ранку,
А щоб розвіявся хміль,
Треба відкрити фіранку.
Ти моя радість і біль.

"Зренье рассудка становится острым тогда,
когда глаза начинают уже терять свою зоркость"
Платон «Пир»

Хоч зір з літами дещо підупав,
Саме тепер поволі прозріваю:
Щось неповторне з воза впало,
Як безоглядно завтра підганяв.
«Що? Де? Коли?»-
Не знати до пуття.
Без остраху вернувся б пішки,
Якби були не коні, а воли.
Та коні норовисті дало мені життя,
Ті коні, що не можуть встояти на місці...
Оглянутись назад незмога анітрішки,
Бо тільки й думки: як утримать віжки.
2010

Дрімає ніч в обіймах тиші
Серед осінніх полинів.
І зігріває погляд лише
Холодне світло ліхтарів.
Край неба місяць, як ікона,
Притих безрадісно один.
Утік від зір він із полону,
Як я з дівочих іменин.
Рої думок нуртують тужно
У розпашілій голові:
Так нагулявся, недолужний,
Що не поможуть чайові.
Впивався весело без ліку
В байдужі стомлені уста,
А потім кинувся навтіки,
Гріха тримаючи хреста.
Тепер тавро несу на лобі
В свою пустелю будніх днів.
Покуштував чужої здоби
Й голодним серцем посумнів…

22.10.10.

Вертали козаки в рідну Україну
І так говорили молодій дівчині:
“Поїдемо з нами, з нами, козаками,
Лучче тобі буде, як в рідної мами,
У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
В нас хати біленькі у садочках тонуть.
В нас пісні вогнисті, наче січа , танці,
Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці “.
Повірила Галя клятим бузувірам
І сповна пізнала плату за довіру.
У густому лісі кружеляли чари.
Як сп”яніли хлопці, почалися чвари –
Чи не поділили красуню-дівчину,
Чи, може, з якоїсь іншої причини.
Тоді хтось тверезіший кинув до кагалу:
“На якого дідька нам потрібна Галя?
Та невже ж ми гірші Разіна Степана,
Що втопив царівну в морі-окіяні? “
І ліс реготався п”яних голосами,
Як в”язали Галю до сосни косами,
Як до купи зносили оберемки хмизу,
Як сосну палили від гори до низу...
...Кричить Галя криком не до хлопців, звісно,
Бо вони зі свистом подалися з лісу,
А до тих, хто дочок зможе научати,
Як триматись матері та рідної хати...
...Кричить Галя криком із тієї пісні,
Від якої серцю так нестерпно тісно,
Бо то ж не якісь там кляті яничари
У люті згубили Б-ом дані чари,
А брати по крові знічев”я зламали
Тую дивну квітку, що розквітнуть мала.
2005

У цьому та інших переспівах, що склали добірку "Як од тої пісні серцю стало тісно", котра увійшла в книгу "Заплутавшись у гомоні століть" (Єрусалим, 2009), я відтворив своє бачення перлин народної творчості.
Радий почути ваші голоси, любі читачі.
Іван Потьомкін

Очень кстати лист и ручка
(неразлучны мы года):
слово модное - "Кравчучка" -
произносит класс труда.
Ой не в бровь а в глаз... -
обнова
эта, честно говоря.
Носит имя - право слово! -
украинского "царя"
одноосная тележка.
Возят ею горя кладь.
Удалась властей насмешка -
у страны страну отнять!..
На "Кравчучку" благ остатки
нагружают старики,
молодёжь не сучьей хватки.
Обнищалых косяки
на прокормку убывают.
Голод спутник им и страх.
Сколь болезней добывают
на морозах и ветрах...
Цвет культуры на толкучках,
медицины и наук.
Применяют на "Кравчучках"
тонкий ум и ловкость рук.
Дней ещё ужасней близость
ощутима, спору нет.
Фавориткой стала низость.
Зло затмило Божий свет.
Кто спасёт людей несчастных?!
Ой судьбина их горька...
Не о них в пенатах властных
вовсе думы Кравчука
и других политиканов.
Горе, слёзы - впереди.
За "Кравчучку" - по стакану...
- Ты уж нас не подведи!"

2004

Чи казали,чи лякали,
На вас страху наганяли
повістю про дух поганий -
Злую Бузинову пані?

Трапилось це на Знесінні
З Лесиком та його татом,
коли клопоти осінні
Праці додали багато.
Ходив батечко до лісу
На продаж дрова рубати,
А коли і син підріс вже -
Став його з собою брати.

Раз,осіннього ранечку,
Як завжди ,запрягли коней
І поїхали до лісу.
ранок видався холодний...
Хлопчик цокотів зубами,
Хоч і в кожушок вдягнився,
Що старенький був і рваний...
"Ти,мій сниу,не хвилюйся"
- батько мовив, - " від роботи
Ти зігрієшся вже скоро...
А от як-то взимку бути....
Та придумаєм,їй-богу.
Жаль,що Бузинова пані -
Дух злий,то і не поможе...
Ще й зламала мені сани,
Що ніяк не полагоджу."
"- А яка вона - та пані?"
"- Синку ,навіть не питай."
"- Чом ти так її боїшся?"
"- Хто ж не страшиться! Гай-гай!
От би бачити сміливця,
Що наважився б зустріться
У Бузиновім яру..."
"- У яру?" - спитав хлопчисько,
І додав - " Та це ж так близько"
Я і сам не раз там був."
"- Ти,мій сину,вже гляди!
Це тобі поміг сам Бог.
Від сьогодні ж ти туди,
Поклянися - ні на крок!"
Син кивнув лиш головою,
Думкою ж до яру ходить...
Так хотілось запитати,
Чому людям пані шкодить.

"Кажуть, що шибениці запорозьким зичаєм можна було уникнути, якщо котрась із дівчат виявила бажання вийти за злочинця заміж"
Дмитро Яворницький
«Історія запорозьких козаків», т.1


Всевишньому і задарма злодія не треба:
Їх удосталь зібралося і на сьомім небі.
Тож послав Бог козакові щасливу нагоду,
Як уникнути кінця прадавньому роду.
Невідь відки узялася вся у шатах білих,
Наче просто зійшла з неба Пречиста Марія,
Простягує степовичка засмаглії руки,
Щоб звільнити неборака од скорої муки.
«Що ти, діво, не мара (бо й таке бувало),
Перед шлюбом із лиця зніми покривало».
Підіймає діва руки, та чомсь неохоче,
Відкрива своє лице й заплакані очі.
Одвернувсь злодій нараз і звернувсь до люду:
«Ліпше вже на шибениці урізати дуба!»
Не второпав недотепа на гірку ту пору,
Що то віспа із красуні зробила потвору.
Не додумався поглянуть дівчині у вічі,
А вона могла б невдовзі помогти і Січі:
Народила б їй на славу хлопців-одчайдухів.
Не спромігся глянуть в завтра – Бога не послухав.

Спинися, мите... Ні, ти не прекрасна.
Ти переломна, дивна. Ти старшна.
За довгий час нарешті стало ясно,
Що він спливає... Як бокал вина.,
Який я ще не дуже полюбила,
Та ось отямилась - та скільки там до дна...
Я ж тільки-но відчула його силу,
Я ж тільки-но прокинулась зі сна...
Мій час, моє прокляття,моя радість.
Лише від ного ліків не знайти,
Хоч як би сильно ми усі старались...
Та як кінчаєтся, не хочемо іти.

В палючім сні,
Немов в огні,
Являлись янголи мені.
Курили,пили,усміхались,
Мене неначе зачекались,
Гарячі плечі підставляли.
А навкруги чорти гасали,
Також пили,також курили,
Гидоту всяку говорили...
І було жарко,було дивно,
І вже не було місця винам,
Не було видно поза димом,
Як ангели мені всміхались,
Я чула лиш,як розмовляли
І тим на небо підіймали,
А я із ними - по-французьки...
Розсипалося небо в друзки,
Не зрозуміли янголи мене
О, диво дивне і з чудес...
Не думала,що сон оцей мине.
Мій ангел цьої ночі не засне -
Наш одяг в білім пірї весь.

Увы, где деньги - там грехи.
Кто богатеи -
весьма на выдумку лихи
и на затеи.
Краплён ценой корысти мир.
Тщетны уроки.
Нет в нём святош. Любой кумир -
одни пороки.

...Мамзель в девичестве была
лихой блудницей.
Теперь заладились дела.
Полна амбиций.
Дурной характерец прощён
толпой и светом.
Молвою нрав её польщён.
И всё в на этом...
Ба, нет. В эфир "несёт пургу",
льнёт к объективам.
Быть на виду и на слуху -
прерогатива.
В том изощряется.
На кой...
Иль помешалась...
Сыграть на чуткости людской
не погнушалась...

...Шелковы волосы, как лён.
Глазёнки - сини...
Он - под пиар - усыновлён.
Как в магазине
вещица - куплен. Чтоб молве
узнать об этом.
Иного нету в голове
у дамы света.
ТВ и пресса пожужжат
всласть месячишко.
Назад детдому "одолжат" -
игра - мальчишку.
Ему ль не помнить все лета
об этой ране:
ведь, стал он
д в а ж д ы
сирота
по воле дряни...

Февраль 2009

У лоно -
як у двері: "Відчини-но!" -
постукає нове серцебиття...
Народження
приходить до людини
у свято -
і на все її життя.

А смерть -
така буденна...
Гостювати
їй ніколи. У неї -
справ без меж.
Ось похапцем зайшла
в сусідню хату...
В очікуванні -
траурний кортеж...

03.03.2011

Садок вишней тут палае!
А хата в небо підлітае!
Пожежники зі шлангами ідуть,
Алакашкі вже горілку п'ють
А матері іще несуть...

3.02.2011

Безмежний світ і дивних дум плетінь
Стикаються у роковім польоті,
Кидаючи на землю дивну тінь,
І розлітаються, скорившись висоті.
І падають один під ноги нам,
А інші, розбиваючись на друзки,
Лишаються таємними. Щоб там,
У безвісті знайти нові шляхи.
Сповзаючись із атомів і пилу,
Вони нову формують сітку думи,
Нові вирощують широкі крила
Й злітають в небо в пошуках безумних.
І знов вмирають, знов летять у прірву,
В безвиході, в зневірі, в безнадії,
Лишаючи лиш смужку посірілу
Та недосяжні і далекі мрії.

Ти не бачиш, не чуєш, не кидаєш слів і думок,
Не віриш у правду і брехні лихі не збираєш.
Та дуже відважне і віддане серце ти маєш.
Хоча й не повторюєш щирих народних казок.
Ти дуже… сміливий, безстрашний, неначе герой кінофільму,
Я кожного разу тебе намагаюсь дістати.
Та мабуть твій фільм пропустив, те що міг ти б кохати,
Тому залишається нам лиш промовчати спільно.
Що я у твоєму житті, як в бурхливому морі,
Паперовий кораблик, який ти не зможеш згадати,
Образливо дуже і важко цю правду прийняти,
Але, слава Богу, - тебе я зустріла у горі!

Наче промінь сонця, українська доля,
То яскраво світить, то погасне вмить.
Поза море – слава, в поле – вольна воля,
А душа бездонна щулиться й болить.
Наче вітер сильний, українська правда,
Верховіття брехень хилить до землі.
У руках нечистих безтурботна влада,
Кожен тягне воза, щоб було собі.
Наче ніч бездонна українські люди
І життя запекле виклика на бій…
Що то вони роблять, що то воно буде?
Витримати все це простолюд зумій!!!

До біса цю “ріллю”, “волошку”, “стежку”!
Поезія зловила передоз!
Авангардист регоче під арештом,
А консерватор вірить – все всерйоз.

Зухвалі та убогі критикани,
Протези замість мозку в головах,
Запліснявілі, як і їх канони,
Канонізують класиків в церквах.

Дратуюсь від амбітності ще юних,
Смішить зарозумілість вже старих…
Поети різні. Як і різні люди:
Лице богеми, а душа – бариг.


13.04.2010.

Сяйво, що йде з твоїх віч, о прекрасна феміно,
Опромінює кожну клітинку мою.
Наче в кометі, що Всесвітом зоряно лине,
Енергію космосу в рухах твоїх пізнаю.

Так не буває у цьому земному краю,
Де споконвіку існують рутинно й буденно
Люди, і їм не цікава Вселенна.
Я ж у тобі відкриваю Вселенну свою.

Є між зірок, що їх ніч розсипа незчисленно,
Диво-зоря, від якої гарніш не знайти
Инде в світах і у снах, о принадна Сирено.

Не проминуть її й погляду не відвести.
Ось та зоря, що дана провідною для мене,
Їй довіряю одній, бо ця зіронька – ТИ!
2010

На дворі біло, сліпнуть очі.
Закрити б їх, хай краще ночі.
Тут спокій на душі пригрівсь,
Не б'ється серце, світ спинивсь.

Сумних думок в ночі не видно,
Вони у темряві й безплідно
Шукати в ребусі проблем.
Сховались, скуті ясним днем.

Коли на дворі сонце сяє,
А смуток ясність закриває,
Я кличу Бога -поможи,
Мої тривоги розв’яжи...

Я щиро вірю ,все минеться
І серце дзвоном озоветься
Почую «слово» із небес-
Я тут ! Для тебе я воскрес!

Півроку як півстоліття –
Рукою тримаю плечі…
Півкроку, як мерехтіння…
У стислих словах – дві речі.

Про наші (твої) забобони
Вже ходять людські пустомови
Й про те, що ми б’ємо поклони
І дзвонимо в дзвони знову…

Пів вічності за дві ноти,
Які відкликають луною.
Пів подиху за дві спроби
Зостатись навічно з тобою…


01.03.2011

Тоненька гілочка вербова
І свічка воскова
Тремтливим полум'ям поволі
Схололе серце зігріва

2011

Ти не приходь, пора моя чеканна.
Є лиш чекання.
Осені нема.
Душі за славу я сплачу повстанням.
А потім – тіло в шрамах і димах.

Ми учні смерті.
Нам життя – це свято.
А я люблю вас, люде, як себе…
О як я перед вами винуватий!
Так винуватий – швидше б до небес.

Легенд епохо, ти ще не минула.
Мій рідний ліс, ти мій дитячий ліс.
Моя душа згадала і зітхнула,
Зорю згубивши в пазухах беріз.

І ти, і ви…
Люблю, кого не знаю…
Минає все. Минає. Промина.
Сміливий вітер лірику гортає.
Бабуся юна мріє із вікна.

Гаряча синь.
Я знав цю вишню білу.
І друзі тут.
Любили і пили.

Так є уже…
Щоб шабля не ржавіла,
Зроби її із воску –
Й запали.

Провесінь!..
Очі мої,
небо, земля і дерева
знову -
нАдзелень.
Хмари з неба
вже не впадуть
снігом німо,
тільки з башти
час рівномірно
дзвоном:
дзень-дзелень!..

1996

Між нами земля нанизала століття
Так рясно – із горя, і болю, і блиску:
Чим більше живу в неспокійному світі,
Тим знаю напевно – Ти близько.

Схрестилися долі, мечі і дороги,
Хрестилися ми на стежки непомітні.
Не відаю інших шляхів і нікого,
Хто був би настільки рідним.

Бо глибоко так - суєта не торкнеться
І відчай не дійде, і ворог не вкусить, -
В самісінькім серці – іще одне серце –
Імення Твоє, Ісусе…
3.03.11

Шаленіє Антлантики подих
І бушує штормами негод,
Вітровії гудуть в димоходи,
Вибасовує ринви фагот.
Скачуть хмари - замилені коні,
На дорозі болото, сльота,
А за склом на сухім підвіконні
Дивовижна живе красота.
Гіацинт - посланець Аполлона,
Мальовничість весняна тепла,
Надпахучі обійми полону
Твоя ніжність рожева сплела.
Гість заморський, голландськеє диво
Запашисто-тендітний корал.
Гіацинтові квіти журливо
Провесінню шепочуть хорал.
Дуновіння легкого зефіру
Зап"янило пахучим зелом,
Ароматне сузір"я ефірів
Полонило весняне тепло.
В ароматних долонях полону
Я п"янію в польоті пісень...
Гіацинт - посланець Аполлона -
Мальовничий весни переддень.
2003

Перед Творцем схиляюся в пошані,
Не знаю де слова подяки взяти
За той безцінний дар, що нам послав він
Й дозволив ЖІНКОЮ його назвати!

Як у саду розкішная троянда,
Царює в різнобарв"ї чудо-цвіту,
Овила Землю запахом лаванди,
Ти - красивіша від всіх разом квітів!

Що дав Творець тоді до тої глини,
Із кого образ став він твій ліпити -
Не знає людство правди і понині,
І тайну цю нікому не відкрити!

Бо в твоїм образі усі земні бажання,
Усі земні здобутки і звитяги.
У твоїм образі витає дух Кохання,
Дух Ніжності, дух Вірності й Поваги!

У твоїм образі вирує Материнство,
Ховається палке бентежне Слово,
У твоїм образі сам Оберіг Дитинства,
І сама Суть всього життя земного!

Перед Творцем схиляюся в поклоні,
Його творінню возсилаю шану,
Коли він брав моє ребро в долоні -
Шматочок серця взяв мого, кохана!

Чи я у снах тебе стрічатиму,
Чи в сни ходитиму сама,
Яка різниця? Потерчатами
Думки, безвірні, як Хома.
То крають спогади на терції,
То викорчовують слова.
Зелений дим псевдоінерції
Тугенько шию обвива...
Колись непевні ваги схибили.
(Вони вагаються й тепер.)
Я краю час товстими скибами
Психоделічних атмосфер.
Губами трісканими тризвуки
Ловлю, як вишуканість страв.
А сни по гендерому присмаку
Навряд чи хто перевіряв.

Стають зв'язки анаеробними,
Сповзає надпис по стіні.
- Ми все завжди на краще робимо! -
Щоночі кажеш ти вві сні.
А лінотип чужої гідності
Тебе смішить. Ти сам на сам
З діагнозом невідповідності
Мені, життю і небесам.

Не так, як сусід подарунками
До свята дружину лишень.
Вітаю тебе поцілунками,
Кохана моя, повсякдень.
Гнітити чужими обновами
Я душу не вмію чомусь.
Тобою колись зачарований,
Донині до тебе горнусь.
Неначе дитина до матері,
До тебе спішу звідусіль.
Не раз, і не два, і не п’ятеро
Вбирала ти в себе мій біль.
В гарячих обіймах зігріюся
І мовлю тобі ще не раз:
- Люблю я тебе і надіюся,
Що це все взаємно у нас!



06.07.09.

Проживають твої діти у чужій країні
Розкраєне в них серденько, плачуть ще й до нині.
Ех, якби ж то мати крила, в небо б полетіла,
Потихенько без гАмору на свій дах би сіла.
Помолюся. Бери крила ! Нехай повсихають!
В Україні моїй милій, xай діти зростають.
Бо, як кажуть, кругом добре та лиш в рідній хаті,
Проживеш в тихім спокою, xоч і не багатім.

finita la commedia

АВbа аbАВ аbbаА
2011 г.н.э.,
снова Якутск.

Пародія

Губи із присмаком кави “Галки”…
Ну подивися, яка я файна:
Талія, стегна – то від скакалки,
А аромати – Келвіна Кляйна.

Все натурально – які протези?
Без імплатантів – тобі до пари!
Будем нестримні, як ірокези,
І невгамовні, як делавари!

Потім – покуримо люльку миру.
Кажеш, що скальпи у вас, як гроші?
Ну, по ковточку ще еліксиру –
Ти і без скальпів мені хороший!

Ранок… Як завжди – та я не винна!
Сам пригадати, пробач, не в стані?
Звідки я знаю, хто цей мужчина?
Певно пристойний… Пахне Армані…


3.03.2011

О ,Господи!Що ця країна робить з нами?
Я вірю в тебе ...хоч я і атеїст...
Немов 60-ті...невільницькі програми...
нас знищують тихенько...слуга народний їсть..

І бачачи таку його розкутість...
Не терплячи єхидних хапунів...
Я хочу стіл "жидів" перевернути..
Я хочу щоб живіт йому болів...

А що від тебе доброго народ сей має?
Невже тобі так мало клятих ,злих грошей?
В той час як хтось від голоду вмирає...
Воно кормить ковбасами ...котеджових мишей..

Я ще молодий... того не розумію...
Але в цей ранній вік ...вже розбирає лють..
Слуга веде експансію у всенародну мрію...
Не помічаючи того,що високо плюють...

Та досить демагогії...
таке тяжке життя...
Цю суть політології..
НЕ в змозі до путя...
Не то що зрозуміти..
В народі це :" Пойнять!"
Ще будуть під нас рити...
На долях "жирувать"...

Рабське життя котиться в Лету…
Нові князі вилізли з бруду!
А нам, смертним, не буде почету,
І не торкнеться рука пересуду…

Хто ти, шляхтич, новий цар?
Герб осінив пів королівства!
Нам ти даси гречки погар
І зробимо діяннями святими твої звірства…

Плебеям мислення не до рук!
Плебеям до керівництва зась!
Плебей - то звичайний байстрюк,
Свобода якому перевелась…

Котиться к бісу життя рабів,
Падаючи в Лету холодну й німу…
Плавають залишки незакритих гробів
У забуття гнилу стрімнину…

І серед забутих душей,
Які несе смерть на старечих плечах
Жодне світло крику не зрушить!
Навіть нового народження страх…

2011 р.

Твої очі ,немов скло прозоре,
твої вуста ,немов солодкий плід,
І знов кричать :"O tempora, o mores!"
"О часи ,о звичаї",- романтика Фемід...

хоч я і був щасливий... та рана кровоточить,
навіщо роздираєш? коли вже зажило...
душа не відчуває...залишилися клоччя..
До мене з почуттями ...не лізь...їх замело..

Чому до тебе грубий я?
Чому так не ласкавий?
Чому страшить мене твій погляд?
А я скажу:"не знаю..."

Тепера ми по різні сторони болота...
І ненаважиться ніхто на перший крок,
Розбила те кохання чужа нота...
Тепер я з іншою... далеко до "зірок"..

Та знай ...тебе я не забуду..
В душі моїй ...ти залишила слід...
В твоїх руках і досі лялька Вуду..-
То мій герой...із кров"яних порід..

Не зраджуйте стереотипам...

Броджу по інтернеті мов стернею,
Дивлюсь, як топчуть жито косарі,
Серпів нема, й лиш з думкою своєю,
Безрадно ходять їх господарі.

Слова, слова, пусті немов полова
Летять у безвість! Зграя горобців!
Душа шукає паростків. Обнова ж-
Причаїлась, сховалась між женців.

Чому ж вона боїться розмахнутись?
Прищулилась і змокла до кісток.
Боїться, щоб назад не повернутись?
Сама себе загнала у куток.

І душить жаль, що мудрих цих поетів,
Засипле снігом, вкриє забуття,
А це ж душа, благає чистих взлетів
Чекає вітру , простору, чуття.

Любов сліпа! Та кожен нею впікся!
Любов жорстока! Байдуже усім…
І я кохання досі не відрікся
Хоч небу клявся. Впав і не підвівся.
Накликав гнів у герці грозовім…

Стара любов не здатна спопеліти,
Стара любов підводиться з колін!
Не можу серцем своїм зрозуміти
Чому без тебе легко захворіти,
Немилий світ запертий в сотню стін?

У тебе закохатись я поспів,
А ця любов сліпа була й незряча.
Кохання десь вражає і богів,
Я є полонений, я пізно те уздрів,
Що черствість ти тверда і геть невдячна!

Ошуканий… А шкода, знаєш, шкода…
Вона зостанеться - частина серця вірна!
Любов сліпа! Сліпуча твоя врода -
Всередині неторкана погорда!
Та й ти любові вклонишся покірно…

2008 р.

Я шукав тебе між зір й далеких планет,
Як самоціль й мету прийняв.
Та не до душі тобі кохання сонет!
Я б його ні на що не зміняв!

Між нами відстані жалюгідний крок,
І невидима перепона- стіна
Зупинила рух до зірок.
Поглинула спів любові тишина.

Війнула холодом на пагін слабкий,
Градом вдарила , притиснула його до землі.
Та у нім страстей вогонь живий,
І він зросте новим деревом у веснянім теплі.

Я даруватиму тобі чуттів своїх пориви,
Як твій відданий слуга- апологет.
І вливатиму у холодне серце життєдайні зливи
Віршів моїх. Можливо, проросте любові сонет...

2009 р.

Крізь шквал дощів, що ріжуть лезом очі,
Крізь суховій розбурханих пісків -
Я йду у дні, що встали проти ночі.
І час для мене з трепетом дозрів.

Як ясне світило, що крізь товщу хмар
Проходило і буде проходити -
Я йду в життя - по мрій живий нектар,
Вертаюся по тебе, щоби жити!

Для мене ти - це небо, сонце, зорі,
Ти, мов прибій, що скоро відійде.
Але ніде - ні в небі, суші, морі,
Таку як ти ніхто вже не знайде!

Мабуть як ніч не може стрітись з днем,
Так й ми з тобою стрітися не можем.
Але любов горить святим огнем,
Як золотом, та більше тільки схожим!

І цей вогонь безсмертям запалав -
Від суховіїв, від дощів не згасне!
Бо так як я, ніхто ще не кохав,
Хоч це кохання зморене й нещасне…

Ти запитаєш: "Зморене чому?".
Тому, що ти його ще пізнала.
Ти ж і не знаєш, що лише йому
Душа моя про тебе заспівала.

Зникає день, новий приходить день,
Вітри приносять смуток і наснагу.
Думки одні, одні думки лишень:
А як мені збороти серця спрагу?

Ти не підозрюєш, живеш життям своїм,
Хоч інколи стрічаємось думками.
А серце спраглося за подихом твоїм.
А серце спраглося за карими очами!

2005 р.

В мить, як очі у бабулі
Згаснули сумні,
Хвіртки скрип угруз в намулі
Затонулих днів.

Дві поливані каструлі
З дірками на дні
На прискалку боки тулять
Журно впорожні.

А було - буряк, цибуля,-
Борщики смачні
В них кипіли, буля - буля, -
Шéпчучи мені.

Жаль - бабусина зозуля
Щезла вдалині….


03.02.11.