З великим задоволенням присплю
Одне свиняче тіло кегебіста…
Чи вишлю у мішочку, чи пришлю
До кожного розбомленого міста
Згадаємо усе, і водогін…
Електро… накопичені ресурси,
Як кожей день ковтали сотні мін
Від самого мінкульту і до бурси…

З великим задоволенням проснусь
З моїх потреб, що сняться кожні ночі,
Жалкую про одне, що я дідусь…
А то приспав би ірода охоче!!!

Онуки-хлопці, браття і сини,
Зробіть усе, щоб чучело приспати
В його руках вже більш трильйон вини —
Не може бескінечно це тривати…
10.04.2024.

Амбиции, несдержанность всегда во вред.
Мешают наслаждаться жизнью.
Бояться уступить, простить.
Искажают характер, прогресса в труде нет.
Ценой любой доказывать кто прав и спорить,
Истину таким путем нельзя достичь.
Идиллия гордыни - преграда к счастью, миру и любви.
10.04.24 Швец Тамара.


Амбіції, нестримність завжди на шкоду.
Заважають насолоджуватися життям.
Боятися поступитися, пробачити.
Спотворюють характер, прогресу у праці немає.
Ціною будь-якою доводити хто має рацію і сперечатися,
Істину таким шляхом не можна досягти.
Ідилія гордині - перешкода до щастя, миру та любові.
10.04.24 Швець Тамара.

Живе моя рідня у Пісках
Під час великої війни.
До них сьогодні шлях неблизький
Через бої страховини.

Стріляє ворог в Білопілля,
Кидає бомби в Ворожбу.
У Тьоткині, мов у свавіллі,
На постріли нема табу.

В моє село вже прилітало
Із раші декілька ракет.
Їдять картоплю разом з салом
Всі родичі мої. Інет

Працює також, навіть тітка,
Що найдорожча на землі,
Новини дивиться не зрідка,
Щовечора. Моїй рідні

Болить вже доля України,
А тітці друга ця війна.
Не хочу, щоб були руїни,
Вона ж пережила сповна

Колгоспну долю. І сьогодні
Про перемогу мріє вже.
У страхітливій цій безодні
Хай світлу радість вбереже.

Щоби вона іще пізнала
Щемливу гордість за своїх.
Щоби війни убите жало
Несло до раші смертний гріх.

Живе старенька Валентина,
Ця рідна тітонька моя.
Війни чекає переміни
У Пісках, де жила і я.
08.04.24

Олександрі Підгайній

Моя однокласнице, сива зозулько,
Ти сумуєш і плачеш в непевні часи.
І ховаєшся в льох, коли страшно і гулко
Закидають ракетами ці чортопси.

Поруч донька і поряд з тобою онуки,
Що втекли до твого дорогого села
Від будинку свого, де вибухів звуки
Часто котяться містом, немов ковила.

Ми чекаємо разом усі перемоги
І ламається світ від щоденних утрат.
Де сини і онуки уже до знемоги
Б’ються з ворогом гідно, який нам не брат.

Бо зламали усе – наші думи, надії
На щасливе майбутнє і ранню весну…
Переможемо ми і здійсняться всі мрії,
Як прокинемось з цього воєнного сну.

Доживемо з тобою у мирній країні,
Десь лелеки нам правнуків в дзьобах несуть.
Призвичаїться мир в українській родині
І відновиться світу знов праведна суть.
02.04.24

Емзе… Незрозуміле слово?
і забуте…
Емземою і мною, певна річ.
Якби я був до неба не прикутий,
мабу́ть, давно б уже настала ніч.
З Емземою про це ми говорили.
Вона прикута теж, але не там.
Не дай Бог, ніч, Емзе б не загоріла,
потухла би від побутових драм…

30 серпня 1989 р., Київ

Ударили у саме серце
Словами, що болять мені.
І все це у нерівнім герці,
Де зі сльозами всі пісні.

Коли, здавалося, до болю
Знайоме кожне слово, звук.
Зламала враз оця сваволя,
Що мовчазних торкнулась рук.

Ударили усі литаври,
У серце дзвонами вп’ялись.
Осипались колишні лаври,
Змаліли враз аж до хули.

Донизу всі голівки квітів,
Аж пил піднявся до небес.
Словесний злам у цілім світі –
Вже сьогодення без чудес.
07.04.24

Ідучи до Парнасу
Манівцями обмов, –
Не встигав я за часом
І не в той бік ішов.
Вибираюсь останнім
На вершину святу,
Дивлячись безустанно
На вкрай стерту п’яту.
Певно, хтось перед мною
Отак само, як я,
Не минав стороною
Болотисті місця.
Крокував по асфальту
І ступав по стерні,
Зустрічаючи варти
Ескадрони страшні.
На шляхах до Парнасу
Брало інколи зло,
Бо чимало на трасах
Охоронців було.
Тільки музи манили
Так привабливо нас,
Що збирали всі сили
Ми в ході на Парнас.
І коли до вершини
Вже не крок, а лиш рух, –
Бачу п’ятку і спину,
Чую втомлене – хух…
Місця, правда, немає
Серед вправних митців,
Тож усядуся скраю
І продовжу свій спів.
10.04.24

Поддержка моральная, искренняя - бесценна!
Она основа гармонии в окружающем мире !
Дорожить любовью, уважением, дружбой и поддержкой,
Дарить взаимно то, что получаешь – на пользу всем!
Единомышленники всегда помогут и поддержат – факт!
Радость, позитив рождают дружеские отношения, поддержку .
Жизнь обретает колорит, а серость, отчаяние уходит прочь…
Красота внутренняя и душевная – отражается в открытом взгляде,
А улыбка , добрые, ласковые слова - как Солнышка лучи!
9.04.24 Швец Тамара

Підтримка моральна, щира – безцінна!
Вона основа гармонії в навколишньому світі!
Дорожити любов'ю, повагою, дружбою та підтримкою,
Дарувати взаємно те, що отримуєш – на користь усім!
Однодумці завжди допоможуть та підтримають – факт!
Радість, позитив народжують дружні стосунки, підтримку.
Життя знаходить колорит, а сірість, відчай йде геть…
Краса внутрішня і душевна - відбивається у відкритому погляді,
А усмішка, добрі, ласкаві слова – як Сонечка промені!
9.04.24 Швець Тамара

Безумна бандерложиха сховала
своє питання про воєнний план?
Розправившись з Акелою зухвало,
немов Табакі скавучить Шерхан!.

Руді собаки ліс заполонили,
у розпачі Балу, Багіра, Ка…
Вовкам уже не вистачає сили?
Вони вітають «лисого», «сирка»…

А мачо Мауглі куди подівся,
не гріє казка про єдину кров?
Своїх щурів чужі міняють «криси»…
У лісі знов не вистачає дров?.

Виною всьому, ясно, Капітолій,
прокляті янкі тупо тягнуть час…
Ми заблукали знов у трьох тополях,
шакалів манить золотий запас!.

Хмари клубились над парком похмурі, багрянотонні,
Ще трохи і злива, і буде двигтіти гроза, —
Сказала у голос ти
І голос обнятий був хрипкістю слів і мені
Здалося, що решта застрягли та зникли у горлі
І ти їх поспішно позбулася, а тоді
Пролунав
Перший
Дзвінок,
І торкнувшись рукою
Сказала мені: Ходімо. І ми пішли.
Пішли, та здається, що й далі отам стояли.
Легке помутніння, мовчання, незручний антракт,
У першому акті актори декламували репліки автора,
Їхні-його слова
Застрягли у горлі нам, в серці, текли щоками –
Хай очі були не зворушені грою, та я
Бачив як ти дивилася — погляд збоку, —
О ні, не на акторів, на мене, на власне життя,
Бо я, як здалося, був вибіг блідий на сцену,
Дивився навпроти і прірва між нами росла.
Затемнення.
Тоді загорілося світло. Антракт. Ми мовчки, неспішно вийшли.
А далі... далі ти скажеш ті хриплі слова про грозу...
Можливо тоді і відчули, що ми невільники, -
Між п’єсою автора й Автором грому й дощу.

24.03.2024

Як цвіт кульбаби, буйний вітер нас розніс.
Не повернути весняних емоцій.
Це ніби йти сліпому у дрімучий ліс.
Невідомість висить на кожнім кроці.

Оте, що долею написано тобі
Не перепишеш, пізно вже писати.
І не веди з собою марно боротьби.
Для чого ці в душі німі дебати?

Багаття не розпалиш після довгих злив.
Обходь мене, прошу, щоб я не звикла.
І не шукай тепер торішнього мотив.
Я іскра не твоя. Даремний виклик.

Сонця кружало червоне
Денну кінчає ходу, –
Скрикують гучно ворони,
Наче вчувають біду.
Вітер стихає потроху,
В полі знайшовши нічліг, –
Лиш кулемет десь зацьвохав,
Як по кобилі батіг.
Не обманули ворони
Дружно причаєних нас, –
Сонця кружало в червоний
Колір фарбує Донбас…
09.04.24

Кожному загиблому Солдату,
Кожній нашій матері, вдові
Я вклонюсь. Таких, як я, багато...
Схиляться й дерева вікові.

Що це? Що? Лише простенький віршик.
Не врятує він і не доб'є!
Зраднику! Погане? Буде гірше!
Воїни! Ви - наше все, що є!

Погань репетує: "Киньте зброю!"
Гасло в них злочинне чи дурне.
Кожному загиблому Герою
Слово я скажу лише одне:

ДЯКУЮ! За сонце та свободу!
ДЯКУЮ, що гинуть ті кати!
ДЯКУЮ! Від себе та народу!
ДЯКУЮ вам, Сестри та Брати!
ДЯКУЮ вам, хлопці та дівчата

За проміння у важкій імлі!
Кожному загиблому Солдату -
Вічна вдячність вільної землі.

Потім хай згадає кожне серце
Цю війну у час дрібних турбот.
Наші світлі янголи у берцях!
Дякуємо!
                  Я.
                      І мій Народ.

Осиротілість відщипує шматки мене,
Немає красок, лиш інтеференція вся сіра,
Все піано, ніякого форте,
Всередині чужорідні чорні діри.

Коливаються ятріння хвилі.
Вогник, що всередині горів,
Тепер закопаний в могилі.

Повний жахіття та примар,
І милосердя крихт,
Це не світ без барв,
Це я тепер без них.

Думки в емоції, емоції в думки:
Ніяк викований хронос,
Не розріже уроборос.

Не ми перші, не ми останні,
Намагаємося це змити в гарячій ванні.
Та адреналіну пʼянкий хміль,
Не заглушить онімілий біль:
Він приходить трішечки поснулий,
Замечує марити минулим.

10.11.23

Планує, може, згодна передати!.
Але, коли б, комусь, якщо, якби…
Оці і схожі циніко-цитати
маячать, як після дощу гриби!.

Нам літаки дали у тому році?
Мільйон снарядів загубився де?
Обіцянки одні на кожнім кроці!
Стурбованість упевнено росте!

І нечисть лізе через огорожі,
а ми назад, все далі від мети…
Ніколи і ніхто нам не поможе,
як ми собі не зможем помогти!

Загалом, все може бути,
Якщо справити вчорашнє…
А як вздумаєш роздути,
То, будь ласка, щоб без кашлю…
Обійдися без підмоги
І без помилок всіляких
А як згорбишся від того -
Стань спиною до гіляки…
Попроси обов’язково
Що би душу не чіпали,
Підпишись під кожним словом
Й повтори, як буде мало…

Загалом, не будь сердитим…
Якщо справити вчорашнє —
То навіщо було жити?!
Ну якщо заради кашлю…
8.04.2024.

Які ж у тебе, Господи, заграви!
Щоразу, як уперше, Ти вражаєш!
Сідає сонце, й відблиски пожару
На білім цвіті міняться яскраво.

Вишневий сад ввібрав кумач небесний,
Що ллє за лісом схований прожектор,
Й уклались ніжно пелюстки рожеві
Перуками на вишнях - баронесах.

Дихнути, зачарована, не в змозі.
Бо скільки днів ховали хмари сонце!
Тепла і світла жалюгідних порцій
Нарізав квітень, нишкнучи в тривозі.
04.2023.

З дитинства хочу мати купу грошей,
готова варіанти розглядати.
Я зголосюся на найтяжчу ношу,
але роботу – не пропонувати!

Можливо, як папугу вчать словам
Лайливим, щоб натішитись досхочу
Вкладаючи у дзьоб його свою
Примхливу дурість, — так беруть і серце
В лихе причастя поглядом очей,
Що змушують повторювати згодом:
Люблю, люблю, — не знаючи пощо
І скільки в цьому слові безголосся
Любити справді те, що легко так
Знаходить відгук і безтямно вторить
Допоки не знайдеться інший хтось,
Який навчить казати «зрада», «горе»
З такою легкістю, як першому «любов»,
Але так рідко: «відданість» і «тяма»,
І бавитись невіданням чужим,
Але насправді цілячись у совість
Свою, нещастям сповнену і в ній,
Ховатися за власним (словом) — «болем».

06.04.2024

Безсоромно оголена
Задоволено спиш, -
Пружні стегна розколені,
Мов благають: Облиш...
Адже лагідним дотиком
Полюбляю здавен
І торкнутись животика,
І сягнути рамен.
Я устами сполохати
Не боюся твій сон,
Бо ти, знаю, напохваті
І думки - в унісон...
08.04.24

Понад Бугом-річкою — міраж,
Видивом розкинулись Кумбари*.
Там Іван Богун, звитяжець наш
Шаблею розвіяв чорні хмари.

Геніальний в музиці народ,
Світ увесь повірити готовий,
Бо співає на Різдво без нот --
“Щедрик”, що створив наш Леонтович.

ПРИСПІВ:
Віннице, красуне осяйна,
Вічноюна, як Богиня Леля.
Бо лелек лелієш, як весна,
В пісні кобзаря і менестреля.

Пирогов тут лікував людей,
Коцюбинський теж творив натхненно,
Світло українськості ідей
Стуса дух плекав так дерзновенно,
Чорногуз плекав так дерзновенно.

Літній вечір завмирає в млі,
У цвіту магнолій, сакур тане.
О яка краса! Бракує слів --
Виграють рошенівські фонтани!

ПРИСПІВ:
Віннице, красуне осяйна,
Вічноюна, як Богиня Леля.
Бо лелек лелієш, як весна,
В пісні кобзаря і менестреля.

31 серпня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Війна нав'язала криваву дорогу,
Страшна та ганебна війна!
За нашу майбутню святу Перемогу
Піднімемо келих вина!

Сумних мовчунів я жаліти не буду,
В агонії б'ється змія.
Ти скоро подохнеш, кремлівська паскудо,
І зграя загнеться твоя!

А наші Герої козацької крові,
Всі ті, хто загинув в боях,
Дарують нам нашу країну чудову,
Згадає про них вільний птах.

Вперед, мій народе! З обійм нафталіну -
У струм прогресивних ідей!
Мій келих за тебе, нова Україно!
Мій келих - за вільних людей!

З усіх загроз, Вона — найбільша…
Про це дізнався ненароком.
Мені то що, а моїм віршам?..
Хіба, що висохнуть від шоку…

Прошу, присядьте, ознайомтесь
Вони ж такі… напів небесні
Тут не про мене, я — авоська
Забута кимось у семестрі…

Погляньте — виключні рядочки…
Всі поліровані, по росту
Ще до закваски, ще до бочки —
Таки наказ прийшов від госту…

Нехай вже я для них обуза…
Не вірю, Господи. Не вірю!
Вони ж такі, як той Карузо…
Це я з авоськи, для приміру…

А що таке моє бозсоння
У повсякденності, у творчих, —
Коли рідня тобі стороння,
А ти для них приблуда вовча!?

А вірші… вірші… вірші… вірші…
І день по дню… Весна — весною.
Скоріш за все немає рішень
Хіба пройде саме собою…
7.04.2024.

Стоїть спекотне літо надворі.
Білизну вітер у дворі полоще.
Сидять діди в тіньочку. Два старі –
Петро й Микола. Інші три – молодші.
Микола – той здебільшого мовчить,
Бува, іноді яке слово вставить.
Петрів же голос увесь час звучить,
Немов до всього є у нього справи.
Дійшли якось в розмові й до скарбів.
Петро й говорить: - Тут їх скрізь багато
Зарито ще із часу козаків.
Але ж закляті – спробуй їх узяти.
Один з молодших: - Я таке ще чув:
Щоб взяти скарб, то треба одмолитись
На стільки літ, як той заклятий був.
Тоді до нього можна підступитись.
- То так, можливо. – голос знов Петра,-
А то іще, говорять, що буває –
Він сам виходить із землі нутра,
Коли великий празник наступає.
От ми колись, ще молоді були…
Микола от не дасть мені збрехати…
Учотирьох зібралися й пішли
В ніч Великодню, щоби скарб дістати.
У нас он горб високий за селом.
Там, кажуть, козаки його зарили.
Вже стільки літ з того часу пройшло,
Але дістати так і не зуміли.
Отож, зібрались ми в вечірній час:
Я був, Грицько та ще Павло з Овсієм.
Лише Овсій жонатий був із нас,
А ми утрьох безвусі, холостії.
Шкода, нікого з них уже й нема,
А то б вони потвердили. Тож, значить,
Пішли ми в ніч. Хто лом в руках тримав,
А хто лопату. От, підходим, бачим,
Аж, наче, пагорб світиться увесь.
То скарб з землі виходить, не інакше.
Нам то ще підігріло інтерес –
То, значить, не пропаща справа наша.
Взялись ломами пагорб ми довбать,
Що стукнемо – аж гулом віддається.
Тоді пішли лопатами копать,
Воно бряжчить, мов об залізо б’ється.
Напевно, скриня кована лежить.
Ще трохи і, напевно б докопались…
Аж глядь – а щось на камені сидить.
Поглянуло. – Копаєте? – спиталось,-
А голову покласти принесли?..
То,значить, замість скарбу у ту скриню,
Щоби спокійно взять його могли,
Ми чоловічу голову повинні
Були покласти. От воно й пита.
А нам би його взяти й розпитати,
Якою саме має бути та:
Чи християнська, а чи супостата?
А ми заклякли, стоїмо, мовчим,
А потім все поки́дали і драла.
Не дивимся під ноги, навіть – мчим.
Нечиста сила так порозкидала,
Що тільки я додому і добрів.
Овсія відшукали десь під тином,
Грицько і погреб у чужий влетів.
Павло в болоті ледве не загинув.
Похорували тяжко ми тоді,
Ледь одвалали знахарки недужих,
А то би неодмінно буть біді.
Ти ж пам’ятаєш то, Миколо-друже?
Микола тільки голосно зітхнув:
- Зізнатись хочу. Досі ще вагався.
То я із вами штуку ту утнув,
Як тільки-но про намір ваш дізнався.
Лиш ви пішли, я вила прихопив,
Одя́г кожуха ще й хутром нагору.
На голову макітру начепив.
До пагорба дістався зовсім скоро.
Ви так тим скарбом зайняті були,
Мене і не помітили одразу.
До мене обернулися, коли,
Я кинув вам оту зловісну фразу.
Я ж думав – просто так посміємось
Над жартом. Зовсім не чекав такого.
Оговтатись й самому удалось,
Коли ви дружно взяли в руки ноги.
Я вслід кричав вам, що пожартував.
А ви не чули…Де там озиватись.
А вранці, чим скінчилося, узнав
І уже страшно стало зізнаватись.
І голову Микола опустив.
Мовчали всі і почувались скуто.
Петро, як рот відкрив, так і сидів,
Мов все не міг повірити в почуте.

Гуляй! Гуляй доле! Гуляй, не загулюй! Гуляй не допізна…

Черевики в тебе нові, розум, дивись, не намуляй… Гуляй-доля капризна!

Як зустрінеш ранок з милою на Набережно-Хрещатицькій - сонце долі твоїй свідок…

Дніпро пестить милу хвилею, сонце в думі схизматицькій умовляє серцеїдок…

2023 рік

Гуляй! Гуляй доле! Гуляй, не загулюй! Гуляй не допізна…

Черевики в тебе нові, розум, дивись, не намуляй… Гуляй-доля капризна!

Як зустрінеш ранок з милою на Набережно-Хрещатицькій - сонце долі твоїй свідок…

Дніпро пестить милу хвилею, сонце в думі схизматицькій умовляє серцеїдок…

2023 рік

Маріє, Пречиста, прости,
Почуй мене, грішну й стомлену.
За руку бери й веди
Між струменями води
І між язиками пломені.

Не дай мені вирви в путі -
зневіритися в початому,
Де грішні (такі прості!)
Не виснули б на хребті
Й не чули, як я кричатиму.

Засліплені очі відкрий.
Що знаджувало, те вийняте? -
Спокушували вітри,
Підносили догори,
Щоби у провалля кинути.

Мене ж не відштовхуй таку.
Почуй, як Твій Син заблудлого.
Чи з птахою у садку,
Чи віршами у рядку
До тебе взивати буду я.

Ж-айвір малий співучий, моторний
А-ж із Іспанії лине додому,
Й чути ті звуки, ніби із горна,
В-есело пісню сіренький заводить.
О-сь споглядає ріднеє поле,
Р-адує світ - крила ніжні тріпочуть.
О-брій широкий, бажана воля.
Н-ебо блакитне - вдивляються очі.
О-да неначе, пташина весні.
К-отиться дзвін - жайвір лунко щебече.

У-х, як бадьорить тепер, не вві сні.

П-одив навколо - людина лепече.
О-т-от зігріє промінь ласкавий
Л-юбу пташину , барвистії крила.
І розіллється пісня яскрава.

Чи знаєш другий ти закон Ньютона? –
питав Ілько товариша Антона.
Сміявся той – Який же ти артист,
я фізик, розумієш, не юрист!

Над водою сонною
Куриться туман, –
Сірістю бездонною
Оповита рань.
Лагідною тишею
Огорнувся луг, –
Росянисте кришиво
Блискає навкруг.
Чом ти, тепле золотко,
Блудиш десь в імлі,
Адже трошки холодно
В сутіні землі.
Хоч і не подолано
Сонцем перешкод, –
Все одно вдоволений
Йду край тиховодь.
Не звучить мелодія
Різних джеркотух, –
Повнить прохолодою
Річка груди й дух.
07.04.24

ПОЗА ЧАСОМ МІЖ СВІТАМИ…
І я у ролі знову клерка…
…Їй довподоби шлюбний фах.
Вона така, як та цукерка…
І ми зутрілися на днях.
Її повів у чисте поле,
Ніяких мін, воно ж дівча.
І хоч й безахистне і голе -
На тілі жодного ще шва…
Ще не чіпали, не дражнили
Можливо зайняті були
І ми, засмажали б, зварили б…
Та ось біда - забув коли…

Це ще не все, не ставте крапки,
Хоч й нині хлопців в нас в обріз,
А запитати вже в Одарки,
Не обійшлося би без сліз…
…Згубила в полі і корівку,
Ягня, і діда, й бог зна що…
І показала на гвинтівку…
Й кивнула в сторону авто…

А «клєрком» навіть і не пахло…
Я здивувався було сам,
Чи то в мені усе зачахло…
Чи то пора на небеса…

Тепер Одарка рідна з рідних…
Тепер у трьох… поля… посів…
І жодних нападів, на рівних.
Хіба щоб дощик гомонів…
5.04.2024.

"Впродовж минулої доби..." -
Меню споживче, повсякденне
Нічого іншого не жди,
Воно освячене, знаменне…
І ще здорожчає в рази,
І кожен з нас за все це сплатить…
Тому, що вІйни - це ази…
Коли свій Меч з дитинства славить
"Впродовж минулої доби..." -
Повірте, Бог переіначить…
Разом вдихнемо я і ти
Не вішай носа сво’, юначе…
4.04.2024.

Спорт объединяет направления физической активности человека.
Прыжки,плаванье, бег, футбол,волейбол, хоккей- все не перечесть.
Основа и фундамент для сохранения ,восстановления здоровья.
Растить здоровым молодое поколение – главная цель спорта.
Терпение, выдержка , храбрость и поддержка, спорт – во благо!
5.04.24 Швец Тамара.


Спорт поєднує напрямки фізичної активності людини.
Стрибки, плавання, біг, футбол, волейбол, хокей - все не перелічити. Основа та фундамент для збереження, відновлення здоров'я. Вирощувати здоровим молоде покоління – головна мета спорту. Терпіння, витримка, хоробрість та підтримка, спорт – на благо!
5.04.24 Швець Тамара.

Квітка -
від слова квітень,
що визволяє красу…
Квітень -
від слова вітер.
Вітер -
від слова сум.

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Дитина дивиться на світ,
Цей погляд ангела відкритий.
Цікавить наших дітей все.
Ще більше хочуть вони знати.
Всі їх питання чому, як, де, коли,
Слід уважно, з повагою вислухати.
Доступно на них мусимо відповісти.
,
Дитя, як губка, в себе все вбирає.
І перш за все – поведінку тих,
Хто поруч, з ким спілкується,
Живе, що бачить,чує.
Здається все так просто...
Саме так формуються манери,
Характер, погляд свій вже є...

Роздуми про діток, дитинство не нові,
Відомі кожному вони.
Тому не слід нам на дітей,
Онуків ображатись,
Ми самі винні, якщо
Непорозуміння і проблеми з ними є...
2.03.19 8.30

Не знаю колискової...
А донька
Прохає колискової, аж плаче.
Бліде обличчя в доньки
І гаряче.
Мов кволе пташеня – її долонька.

Не знаю колискової...
Навіки
Я загубив її,
Мов кінь – підкову.
Я подаю дитині різні ліки,
А донька плаче:
«Тату, колискову...»

Не знаю колискової...
Та знаю,
Яка вона потрібна в цю хвилину:
Піду і колискову пошукаю.
Знайду –
Приколишу свою дитину.

Ти любиш сміятися, любиш плакати,
Проживаєш життя божевільними ритмами,
Розплачуєшся за все потрійною платою,
Щось змінюєш щодня, не живеш алгоритмами.

Ти мрієш про спокій та щасливі хвилини,
Слухаєш серце, яке вистукує по-різному,
Ти вже давно не маленька дитина,
Яка налякана обличчями грізними.

Ти надто красива, щоб тебе не помітити,
Надто палка́, щоб тобою не обпалитися,
я не завжди тебе розумітиму,
але це не забороняє за тебе молитися.

Я постійно підживлююсь твоєю вродою,
Забуваю про все, що під серцем сиділо…
тому що ти носиш сорочку мою з великою насолодою,
І ти слухаєш музику мою, хоча, впевнений, що через силу.

Ти не виносиш брехні, як і вона не виносить тебе,
Ти божеволієш від правди, яка тебе розриває,
Пливе на повну потужність твій уявний корабель,
Який з далеких країн завжди додому повертає.

Ти чекаєш на щастя, яке від тебе звалило,
Ти живеш лиш вірою у мрії нездійсненні,
Твої втомлені руки марнують сили на вітрила,
Ти втомилася вертітись у ритмі музики скаженім.

Ти не любиш тепло, любиш вечір з прохолодою,
Не зважаєш на минуле, яке у серці десь засіло,
І все ж…
Ти носиш сорочку мою з великою насолодою,
І слухаєш музику мою, хоча, впевнений, що через силу.

Москалики-зубоскалики, там, у вашій бучі,
бойовій, кипучій, далеко не"лучше",
бо ж за цукор і за хліб навкулачки б'ються.
Ви ж, мов ті вовки, навесні не ситі,
приперлися на Вкраїну голод свій втолити.
Уже Київ маячів золотом Софії,
та не дали наші вояки ним заволодіти.
Тож і вирішили ви у злості ядучій
помститися, як належить, хоч на тихій Бучі:
поздирали із домівок все, що здерти змога,
на коліна поставили старого й малого,
в потилицю посилали кулі осорогі,
дівчаточок-голубочок всіх погвалтували,
в неціловані ще груди зі сміхом стріляли.
Смійтесь, смійтесь, недолюдки, смійтеся на кутні,
смійтесь разом зі своїм путіним безпутним...
...Не сльозами, а помстою в ці дні незабутні
Україна переможе всіх московських трутнів.

Всесущий Боже, змилуйся й прости,
За те, що десь зневіри впало зЕрно.
Не проросло, о ні . Лежить мізерне
На спаленому ґрунті суєти.

Та спопелити хочуть біль і жах,
І ненажерливо війна відкрила пащу.
Та Ти ж не кинеш нас напризволяще
Тому, хто Волю Божу зневажав.

Премилостивий Боже, можеш все.
Великий піст веде в Пасхальні дзвони,
Коли росу під пАски ранок зронить,
І Ти нам перемогу принесеш.
03.2023.

Подаруй мені, Осінь, барвисту свою вишиванку!
З візерунком минулого... Там, де дитинство, ставок...
І алею зажурену, і спорожнілу альтанку,
І п'янкий запах листя, як символ осінніх думок.

Подаруй мені, Осінь, жовтневу сіреньку хмаринку,
Подаруй парасольку, щоб нею я душу прикрив.
Подаруй мені, Осінь, привабливу шийну хустинку,
На якій би завмер неповторний осінній мотив.

Я повірю у розповідь щиру твого листопаду!
Поясни мені, мила, чому в мене серце болить!
Запрошу я тебе, справедлива і мудра, до влади!
Подаруй мені, Осінь, краплинку добра... Хоч на мить!

Простирається світла блакить
І співають пташки наді мною,
А далеко десь – гучно гримить,
Покриваючи вись чорнотою.
Безсоромно глузує війна
Десь отам над блакиттю і співом,
А до мене – прибилась весна
Й уквітчала важкий мій путівець.
Голова чуманіє від дум
Та від запахів цвіту і диму, –
Учуваю повзучу біду,
А красу – поглинаю очима…
06.04.24

Одуванчик – весенний, солнечный цветочек !
Дарит позитив, восхищает свежестью !
Утром лепесточки раскрываются,
Вечером закрываются, прячутся в траве.
Активность роста удивляет!
Необыкновенной красоты ковер!
Человеку и животным – лекарство!
Интересные истории, легенды, сказки,
Картины написаны и нарисованы о нем!
5.04.24 Швец Тамара

Кульбаба – весняна, сонячна квіточка!
Дарує позитив, захоплює свіжістю!
Вранці пелюстки розкриваються,
Увечері закриваються, ховаються у траві.
Активність росту дивує!
Незвичайної краси килим!
Людині та тваринам – ліки!
Цікаві історії, легенди, казки,
Картини написані та намальовані про нього!
5.04.24 Швець Тамара

Одуванчики в саду и интересные факты о них.
Ранней весной, как только сойдет снег, в саду первыми появляются желтенькие, солнечные одуванчики. А через несколько дней покрывают землю желтым ковром.
Мне очень нравятся эти замечательные, согревающие взгляд, полезны для сада и человека растения.
Вчера с интересом прочитала интересные факты и легенды об этих цветах. Еще больше убедилась в их целебных свойствах и положительно влияющих качествах в весенний период, когда вокруг еще все серое, другие растения еще не проснулись от зимней спячки, а эти маленькие, яркие солнышки утром раскрываются, согревают взгляд и поднимают настроение.
В мае прочитав интересную статью о целебных свойствах корней одуванчика, которые имеют сильнее свойства, чем любой антибиотик, попросила мужа выкопать корешков. Корешки хорошо промыла, просушили, а потом заваривала и пила приятный на вкус напиток.
Ежедневно обращаюсь к Всевышнему с благодарностью за все, что имеем и используем, что дает окружающая природа, которая меняется каждый день, очаровывает взгляд, заряжает позитивом , а растения и плоды полезные и питательные !!! 18.06.19 15.48
На фото одуванчики в нашем саду.

Интересные факты о одуванчиках
Повсеместно растущие одуванчика хорошо известны человечеству с давних времен, так как эти обычные, казалось бы, цветы имеют ряд очень полезных свойств. Но, конечно, большинству из нас он знаком по детству, когда так весело сдувать их пушистые семена и смотреть, как они летят по ветру. А вот античные ученые быстро распознали целебные свойства этого растения, и научились применять его в медицине.Впрочем, эти цветы могут похвастаться действительно большим спектром своего применения
Факты о одуванчике
• Привычные нам одуванчика вполне официально называются «лекарственными», так как они используются в народной медицине уже много веков. Корни некоторых видов одуванчиков содержат каучук, поэтому эти виды когда расставались с целью производства резины. Затем с вытеснили каучуковые деревья, но сейчас ведутся разработки по производству резины из сока одуванчиков.
• При укусе пчелы млечный сок одуванчика избавляет от боли и опухоли (интересные факты о пчелах).
• На одной головке одуванчика около 200 пушистых семян, а общее их количество с куста может достигать 7000.
• из лепестков одуванчиков делают варенье и вино.
по одуванчика можно следить за временем. На рассвете, около шести утра эти цветы раскрываются, а в три часа дня закрываются, с точностью до нескольких минут.
• В Китае одуванчик называют овощем, поскольку здесь он часто используется для приготовления различных блюд .
• С поджаренных корней обычного одуванчика делают напиток, который может служить суррогатом кофе.
• Одуванчик - очень популярная еда в Италии. Во многих ресторанах можно найти в меню блюда из одуванчиков, которые даже подают на торжествах. Для местных этот цветок считается деликатесом .
Избавиться от одуванчиков непросто - это растение обладает поразительными способностями к регенерации, и может восстановить популяцию даже из части сильно поврежденной корневой системы.
• В предгорьях Кавказских гор встречается необычный вид одуванчиков, с лепестками пурпурного цвета.
• Одуванчик издавна использовался в пищу различными народами, его употребляли еще как индейцы, так и первые колонисты в Северной Америке .
В США, штат Огайо, каждую первую субботу мая празднуется День одуванчика. В этот день люди украшают одежду одуванчиками и готовят из этих цветков различные блюда.
• В бельгийском городе Ои из одуванчиков варят пиво. Здесь же эти цветы добавляют даже в паштет.
• На территории Кольского полуострова растет Одуванчик белоязичковий, что имеет белые лепестки с желтой серединой. Это редкое растение занесено в России в Красную книгу. Больше нигде этот уникальный цветок не встречается .
Одуванчик пользуется широкой популярностью и в народной косметике: маска с его свежих листьев питает, увлажняет и омолаживает кожу, а настой цветков отбеливает веснушки и пигментные пятна. • Одуванчики, которых существует более тысячи «мелких» видов и около семидесяти так называемых «больших», распространены повсеместно, за исключением высокогорных районов и арктических широт.
Перевела на украинский язык 18.06.19 15.23

Кульбабки в саду і цікаві факти про них.
Ранньою весною, як тільки зійде сніг, в саду першими з’являються жовтенькі, сонячні кульбаби. А через декілька днів вкривають землю жовтим килимом.
Мені дуже подобаються ці чудові, зігріваючі погляд ,корисні для сада і людини рослини.
Вчора в захваті прочитавши цікаві факти і легенди про ці квіти. Ще більше переконалась в іх цілющих властивостях і позитивно впливаючих якостях в весняний період, коли навкруги ще все сіре, ішші рослини ще не прокинулись від зимової спячки, а ці маленькі, яскраві сонечка ранком розкриваються, зігрівають погляд і піднімають настрій.
В травні прочитавши цікаву статтю про цілющі властивості коренів одуванчика, які мають сильніші властивості ніж любий антибіотик, попросила чоловіка викопати корінців. Корінці добре промила, просушила, а потім заварювала і пила приємний на смак напій.
Щодня звертаюсь до Всевишнього з подякою за все, що маємо і користуємось, що дає оточуюча природа, яка змінюється кожного дня, чарує погляд, заряжає позитивом, а крім всього ще багато рослин і плодів корисні і поживні!!! 18.06.19 15.48
На фото кульбаби в нашому саду.

Цікаві факти про кульбаби
Повсюдно ростучі кульбаби добре відомі людству з давніх часів, тому що ці звичайні, здавалося б, квіти мають ряд дуже корисних властивостей. Але, звичайно, більшості з нас вони знайомі по дитинству, коли так весело здувати їх пухнасті насіння і дивитися, як вони летять за вітром. А ось античні вчені швидко розпізнали цілющі властивості цієї рослини, і навчилися застосовувати його в медицині. Втім, ці квітки можуть похвалитися дійсно великим спектром свого застосування
Факти про кульбаби
• Звичні нам кульбаби цілком офіційно називаються «лікарськими», так як саме вони використовуються в народній медицині вже багато століть.
• Коріння деяких видів кульбаб містять каучук, тому ці види колись розлучалися з метою виробництва гуми. Потім з витіснили каучукові дерева, але зараз ведуться розробки по виробництву гуми з соку кульбаб.
• При укусі бджоли молочний сік кульбаби позбавляє від болю і пухлини (цікаві факти про бджіл).
• На одній голівці кульбаби близько 200 пухнастих насіння, а загальна їх кількість з куща може досягати 7000.
• З пелюсток кульбаб роблять варення і вино.
По кульбаби можна стежити за часом. На світанку, близько шостої ранку ці квіти розкриваються, а о третій годині дня закриваються, з точністю до декількох хвилин.
• У Китаї кульбаба називають овочем, оскільки тут він часто вживається для приготування різних страв.
• З підсмажених коренів звичайного кульбаби роблять напій, який може служити сурогатом кави.
• Кульбаба - дуже популярна їжа в Італії. У багатьох ресторанах можна знайти в меню страви з кульбаб, які навіть подають на урочистостях. Для місцевих ця квітка вважається делікатесом.
Позбутися від кульбаб непросто - ця рослина має вражаючими здібностями до регенерації, і може відновити популяцію навіть з частини сильно пошкодженою кореневої системи.
• У передгір'ях Кавказьких гір зустрічається незвичайний вид кульбаб, з пелюстками пурпурного кольору.
• Кульбаба відвіку використовувався в їжу різними народами, його вживали ще як індіанці, так і перші колоністи в Північній Америці
У США, штат Огайо, кожну першу суботу травня святкується День кульбаби. У цей день люди прикрашають одяг кульбабами і готують з цих квіток різні страви.
• У бельгійському місті Оі з кульбаб варять пиво. Тут же ці квіти додають навіть в паштет.
• На території Кольського півострова росте Кульбаба белоязичковий, що має білі пелюсточки з жовтою серединою. Це рідкісна рослина занесено в Росії в Червону книгу. Більше ніде цей унікальний квітка не зустрічається (цікаві факти про квіти).
Кульбаба користується широкою популярністю і в народній косметиці: маска з його свіжого листя живить, зволожує і омолоджує шкіру, а настій квіток відбілює ластовиння і пігментні плями.
• Кульбаби, яких існує понад тисячу «дрібних» видів і близько сімдесяти так званих «великих», поширені повсюдно, за винятком високогірних районів і арктичних широт.
Переклала на українську мову 18.06.19 15.23

Зухвала гра тривожити подол
Земного неба вигадкою серця,
Зітханнями, бо ночам вперекір
Приходять дні стираючи до крихти
Уявлене. Лякаючи птахів
Не повернутись з гілкою у дзьобі,
Але чекати вперто мілину
Ховаючи страхи під чорні крила
І зиркати на білих голубів,
Плекаючи в зіницях докір, наче
Уже напевне знаючи — впадуть,
Що їх потопить втома та зітхання
Солоних хвиль.

05.04.2024

Стає на самокат
що кат, що самокат.

2024

ЛОХУЙлохуйлоХУЙЛО

2024

Буває так, що хочеться сміятись…
І трішки бути… трішечки смішним.
Й усе своє замовчене роздати
і більше неокучуватись в грим…
Нехай єство оселиться в повітрі,
Там місця вистачає геть усім…
І зникнуть ті питання безпросвітні
Й амбіції свої, передусім…
Буває так, що хочеться померти
Не трішечки, відразу й до кінця
Й усе своє замовчене протерти
До самої вершини, до взірця…
Буває так, що хочеться взлетіти
Туди, де ти ніразу не бував…
А з тих питань, що нікуди подіти,
Щоб сам себе між ними змалював…
Буває так.

З поверхівки ворон споглядає…
Щось бурмоче… Видно про своє
Відпочине й знову калатає,
Схоже навіть дуже на твоє…
А куди дівати, накопичив
Він і ти - заложники судьби…
Порівняння ворону не личить
Далечінь між вами… - Не бубни! -
Подумки звернутись, було б краще
Вже запізно, ворон відлетів
Ти стоїш залякане, пропаще
Без усього, ще й без берегів…
4.04.2024.

Сів метелик на моє плече -
Гарна новина, жива пелюстко?
Як відчув, що тут на серці пустка,
А тривога раною пече?

Прилетів розрадить, бо ж весна.
І тремтить від подиху чи вітру
Крилець оксамитова палітра.
Та куди сідать, ти певно, знав -

Доторкнувся лоскотно руки.
Усміхаюсь - то твоя турбота.
Ну лети, багато ще роботи -
Ждуть кульбабок сонячні крапки.
05.2022.

Пий життя маленькими ковтками,
кожну мить смакуй, немов вино.
Не жалкуй за булими роками
і тримай упевнено стерно!

Насолоджуйся усім, що маєш,
упивайся краплею роси.
Не лети за часом і не згаєш
ні секунди марева яси…

Будь собою, будь завжди собою,
не женись за щастя тиражем,
поринай у нині з головою,
не спіши за завтра міражем!

Вона вийшла з таксі, залишивши керманичу
лише шлейф стійкого приємного запаху.
Йшла навпомацки назустріч новому місту
з його прокопченістю та в’їдливими шлаками.
Йшла пішки, не знаючи ні адреси, ні зупинки,
обмірковуючи дорогою
свої невдачі та подекуди незрозумілі вчинки.
Дихала прискорено, синхронно з її підборами,
Залишаючи позаду минуле з його постійними заторами.
Для неї новизна не говорила і не означала абсолютно нічого,
вона починала життя своє…
тільки шкода, що без нього.