Безсоннє без сонцє,
І біль не в простаті,
Колєйка до бари
І до убікацій.
Мій голос лінивий,
Лункий від прострацій,
Зомбований пивом,
І як папараці,
Йому не змовчати.

Постелю, підстелю -
Йдіт геть, таракани.
Безпатне кіно -
Голих тіл сновидіння,
Два гицлі, Сірко
Десь від них тарабанит,
І лузгают баби
На лавці насіння.
Амурні дебати...

Пролази в оази,
Де цьомки жагучі.
Розмито кордони
І лічаться зорі.
І наче родео,
Ті ноги скакучі
Поволі злягают
В пилу і покорі.
Та треба вважати...

22 Жовтня 2007

Любо й ненці, як дитина в честі (народна мудрість)

- Петрику, скажи мені,
Чом це, хлопчику, сумний? -
Мати Петрика питає.
- Бо проблему оце маю -
Вчора вдома впала миска,
А сьогодні в класі - книжка,
А за книжкою - пенал,
Потім зошит ще упав...
Ну, а вчителька сказала,
Що поводжуся зухвало,
Що діряві руки маю...
От я діри в них шукаю.
Обдивився майже всі,
Та знайшов лише синці.
Де ті діри ще шукати?!
Може, треба лупу взяти?

Зомбит і серце ураз розриває і мука!
Я не п`ю самогони - налий но мені коньяку.
На порозі мамуня готує батіг до колєної збуки,
Наше щастє повисло - висит на конє волоску.

Але ж хитрий ти жук (невідчулам, як стєгував плаття).
Мало шо пам`єтаю твій писок, цнотливі забави і душ.
Шось стікало по нас з непристойним горячим завзяттям.
То не бімбер мій любий, то танок соромливий двох душ.

22 Жовтня 2007

«Когда кидает любовь начинается блюз…»
С.Чиграков «Перехресток»

осінь проклята блюзом
з самотиною дружить
загубились десь руки
ті що гріли щеня

ті що плавили душу
виливали у злитки
і чеканили вірші
як монету щодня

чи ридати на осінь
чи стрілятись у листі
чи не вірити більше
чи стрічати весну

осінь проклята блюзом
блюзом схлипує тиша
упаду в чорно-біле
і під снігом засну…

І вітер віє від століть,
крилатий, вільний і неспинний,
і вчить свободи, туги вчить
за чимсь незнаним і нестримним.

І повторяє нам прибитим
у зривах страчених намарне,
що вже ніяк життя спинити
і що життя це не казарма.

13 березня 1935

Щасливі порухи життя –
Ловити пташку вечорову
У миті теплої розмови,
У переповненні серця...

Не розпинатимуть уста
Між нами зіткану, вагому,
З глибин джерел налиту мову,
Якій лунати в почуттях...

Святі – хвилини осяйні,
Що відбивають на душі
Майбутнього приємний спогад.

В ім’я цього ми не одні
Знайти велике у собі
Готові разом, йдучи поряд.

Вона.

Щемить…
Ще мить - і серце моє розірветься з розпуки!
І нектар вже не п’ється, налийте мені коньяку.
У гіркій безнадії до тебе протягую руки,
прагну сильних плечей, а знаходжу опору хистку.

Припадаю до рук (срібні струни розкраяли в шмаття).
Дім старий, мов катівня замучених музою душ.
Щось стікає з очей, я молюсь з істеричним завзяттям.
То не сльози, мій любий, то просто розмазалась туш.

Він.

В моїх венах не кров, а дешеве, замучене віскі,
від моїх сигарет у кімнаті повітря – хоч ріж.
Всім законам супроти рукописи тліють мов тріски.
У старому каміні останній допалюю вірш.

Твій знецінений майстер, маестро забутого соло!
Струни рвав, ніби нерви, палив безнадійні мости.
У руках моїх крейда магічне окреслює коло,
у німому бажанні хоч тут свій талант зберегти.

Ох і ревнива осінь ця пізня,
Жбурля до лиця екібани із листя.
Луна за вікном сумна вовча пісня,
А вдома тепло і пейзаж веселіший.
Стурбований чайник вже за мить репетує,
Аромат липи цвіту у чашці парує.
Черствий пряник у неї потихеньку кладу
Гроші є…
Та надворі осінь ревнива, Я туди не піду.

По той бік пітьми,
ген за небокраєм
Сліпої чуми
колосся збираєм
Спалахують душі -
вогненна зима
В воді чи на суші,
рятунку нема
Він холодом віє,
піщаний буран
Сполохав надію
вогню отаман
І зорі плазують
в останнім танку
Нещастя кочують
в лавровім вінку...

З-під небесного млина
Сипле борошна стіна!
Засипає все навколо –
Поле, ліс, хати, стодоли...
Та, як тільки ти береш
Дивне борошно... Еге ж,
Дивишся - його нема!
Мокрий слід лише. Дарма,
Що це борошно повсюди,
Пиріжків однак не буде.

Дощ зі Снігом раз зустрівся:
- Ти чого, пухкий, явився?
Листопад бо - місяць мій!
Зрозуміти це зумій.

Сніг до нього розсміявся:
- Ти чого розхвилювався?
Брата, може, не впізнав?
Від морозу снігом став!

Кіт рудий, оце під ранок,
Сніг побачив за вікном,
Молочар немов на ґанок
Молока пролив бідон.

Облизнувся кіт спросоння,
Вперше бачив білий сніг:
- От збулась котяча воля -
Стане ласого на всіх.

А журавлі летять... І ти летиш...
І осінь відлітає із тобою...
Твоя краса – змарнований фетиш,
І звичка запивати долю болем…

А журавлі летять... Роки летять…
Наповнюється кошик із серцями,
Тобі вже сорок,може, сорок п’ять, -
А ти ще досі ходиш манівцями….

На підвіконні жмуток хризантем…
Дивись, в сусідів підростають діти…
Сьогодні хто поповнить твій гарем?
А журавлі… Їм є куди летіти…

Над розбитим дзеркалом схилюся,
Там,в уламках штучного життя,
Трагікомічно,гидко так сміються
Спотворені десятки тисяч "я"...

Цей світ не обмежиться втечею,
Єдине,що в нас залишилося-злива,
У світлі нічних ліхтарів недоречно,
Невчасно,невпинно і трохи лякливо
З`являється звук.

Цей світ не обмежиться містом,
Натягнутий нерв,тиші сірої згусток,
Пейзаж у кутку традиційно без змісту:
На жертву свою,легковажну і тлусту
Чекає павук.

Померти над чорним і білим,
Під музику гострого льоду і грому,
У сивих тенетах заплутались крила,
Акорди дощу затихають і в цьому
Велика втіха.

Поверхні вагонів старі і подерті,
Станція Вічність,зачиняються двері,
Ніколи життя не обмежиться смертю,
З`являються краплі дощу на папері
Нестерпно тихо.

Тут усе вже було:
І забуте кіно про війну
І старіючі зморщені лиця
опалого листя
Тут усе ще високі ідеї
Стоять на кону
І можливо у натовпі
Десь заблукали пречисті...

Мармеладно всміхаються Памели крізь монітор
Одягаючи німби фальшиві в тісній гримерці
В цьому фільмі хтось дуже давно ще сказав „Мотор!”
І покинувши камеру Всесвіт тримав у серці...

...Монетка валідолу під язик –
І можна жити так, як жити звик,
Вгортаючись у мудрість і покору,
Мовчати тишу і читати Тору,
І листя рахувати день при дні,
Питаючи:
− За що сіє мені?

Старіє жовтень... То старий єврей,
Як до Стіни, до зимних батарей
Притулиться чолом – і тихо плаче,
То молитви дощів, кущів, неначе
Усі слова сплітаються в одне:
– Нехай мене ся чаша омине...

А чаша повна – через вінця – вщерть.
Спочатку вітер, а за вітром смерть –
Зайдуть в оселю, сядуть за столом:
– Шалом, синочку втомлений, шалом...
Горять свічки. У всесвіті шабат.
І він умре.
І прийде листопад.

Осінь. По вінця налити і випити
Щастя крихкого опівночі чарку,
В гойдалці слухати мовчки, зі скрипотом,
Цокіт хвилин на старому дзиґарку.

Вже посивіли світанки туманами,
Жовтень холодними росами точить,
Невипадково здаються оманою
Цих вечорів аметистові очі.

Бо як завжди, в передвечір шикуються
Згадки - розлуки сумні міністранти,
Гаснуть поволі вогні в нічних вулицях
Перед безсоння важким фоліантом...

Заблукав теплий ранок у став.
Cивий замок примружив око,
Задивившись у плесо глибоке,
Де рибалок кортеж устав.
А на спалищах днів суголоссям
Щось згубилось, а щось знайшлося.
Загадковість усмішки друга.
Борозна від Господнього плуга
Чистим сріблом лягає на серце...
Ще по-літньому ніжиться серпень,
Та оркестрам вже треба сурдин,
Бо ж до осені...кілька годин!

У телескоп дивися чи в лорнет,

Не розгадаєш вічності секрет...

Не вартий шеляга душі порив –

Ніхто з-за річки Лети не приплив.

Вижебруй срібняків у майбуття,

Пиндючся, чванься – це і є життя...

Цурайся мрій, корись лихій рахубі –

Що вдіяти, ми світові нелюбі.

...Судомне тіло опанує шал –

Віддаленіє в безвісти душа.

І тільки зорі на мільйони літ

Вкарбують в небо наш незримий слід.

На Егегейському морі
Мабуть найвищі хвилі
Ми серфінгісти, погодься
Ти вгору, я вниз
Ти вниз, а я вгору
Робіть ваші ставки, панове
Як вам підказує ваш гаманець...

*
Ми з тобою перетнем кордони
І без документів і без свідків
Для прощань потрібні не перони
Для завоювань не треба клітки

Ми з тобою перетнем кордони
На уламку криги і без весел
Для образ не треба мікрофону
Треба, щоб ріка ілюзій скресла...

в осені є
лише два дива
вересень і
жовтень
листопад
це просто відірвана голова

котра гиготить

поки не замовкне

вже вкотре сірий день
мені подобається ця сіра кофта
у нього сухий характер
сьогодні суха погода
у неї м"яка вдача
зрубали сухе дерево
воно впало на розм"яклу землю
але ж сірий день
але ж сірий день коли м"який туман
тобто не характер сухий
а вдача м"яка
тобто погода не суха
і дерево не сухе
і його не могли зрубати
і воно не впало
перестаю носити сірі кофти

Безсоння без сонця,
В уяві прострацій -
У черзі за киснем
До Вищого суду.
Сади Гетсиманські
Під луни овацій
Згорають в багаттях
Зомбованих вуду.

Пустеля під стелю
Насипле бархани,
Безплатним кіно –
Міражеві видіння,
У світлі вікна
Промайнуть каравани,
Крізь пальці донизу –
Пісок, як насіння.

Оази, де Азій,
Європ і Америк
Розмито кордони
Глибинами моря.
Нові Атлантиди
Військових істерик
Поволі розтануть
В пилу і покорі.

Безсоння без сонця
У сни полетіло.
В Едемських садах
Вже не яблуні – груші...
Від бруду ще можна
Очистити тіло,
У пральних машинах
Не вимити душі.

© Серж Ко (2007)

Я видела небо под нитями солнца,
Усталых людей с ленивой походкой,
Меня не пустили летать за пилота,
Но кто мне ответит, что это значит?

Я видела руки, обнявшие осень,
И грязная осень хотела проснуться,
Она поняла, ей не до самолетов,
Но так захотелось к нему прикоснутся.

Но кто мне ответит, что это значит?
Дождь рядом со мной, а я должна улыбнуться…
Ответ отрицательный, ты и так знаешь,
Что небо и звезды земли не коснуться.

Залиш мені відповідь,
Бо я свою втратила,
Можливо я звикла вже –
Собі значить зрадила.
І світ свій обмежила -
Усе ради спокою,
От тільки збентеженням
Навічно захоплена.

Я знаю твою самотність,
Я чула її по нотах,
Віталася з нею в обличчя
За круглим столом Камелота.

І ти підмигнеш невинно,
І скажеш завжди чекати,
Когось із далеких ліній
Та чорних сліпих квадратів.

А ти незнайомий зовсім,
Ти зовсім чужа планета,
І десь заховаєш душу,
Від себе кудись в намета.

А я заховаюсь в небо,
Де буду собі лежати;
Як просто чужій планеті,
Життя чиєсь не віддати.

1
Вуса русі до пояса...

2
Висе руде - мало впасти...

3
Духом запер дні в душі...

4
Баобаби довели до велосипеда...

5
Бабуївне, хлопа жалко...

6
Бабіна крутить і бігова доріжка є окей...

7
Попадя кувала ку-ку...

8
Затовпані ноги в ліжку...

9
Попадає не кожному...

10
Відроблять, обис рано тіко не було...

Коли відомо, що вже край і далі нікуди іти,
Коли немає більше слів, щоб вибратись з пітьми –
Лежиш собі, а далі прірва, намацуєш руками,
Ідеш собі і розумієш – болото під ногами.
Нема межі, нема добра і не всміхнуться хмари.
Будує світ холодна пустота, а ми лише примари.

І може й змісту і нема, і не знайти тут сенсу,
Але жаліюсь я, що боляче у серці.

А хтось тікає в край далекий,
Щоб жити добре вчужині.
Покинути домівку - крок нелегкий.
Веселі брате настали дні...

Усі ми люди із людськими рисами.
Хороші, злі, скупі та щирі.
Життя дивує нас сюрпризами.
Ми творимо війну та хочем жити в мирі.

Ми нищимо природу і будуємо міста
І скоро розіпнемо цілий світ.
Ми - люди, а людина не проста,
Сама себе загнала за колючий дріт.

Ми хочем досягти нових висот,
Вдихати радість і добро творити.
Людина - найвеличніша з істот,
Але чомусь вона не вміє жити.

О, горе вам, поети-брехуни.
Ви підлі зрадники митецької струни.
Ви душу ніжних теплих рим
Жорстоко змістом раните пустим.

Ви за багатство ниищите красу,
Ви перлу проміняли на сльозу.
Цілунком Юди і гірким чорнилом
Зламали те, що зветься дивом.

За тридцять срібняків продали риму,
Її гаряче літо і біляву зиму,
Багряну її осінь і квітучу весну.
Душа її жива, а слово знов воскресло.

На совість вам тягар вини
Життя вкладе, поети-брехуни.

Жовтавий сніг зривається з осик...
Від ніжності сміються клени,
Кидають з висоти легенький крик
В ту мить, коли ти горнешся до мене...

С.
Вітер гіллястим стовбуром
Витиснув мідь із марева,
Хмари, зелені бовдури,
Висоталися з варива
Дня і нічних сумбурностей,
Вічних питань надламаних,
В мислях лише ажурності,
Їх вітерець полагодив,
Вітер, немов схвильований,
Мов Дон Жуан із прерії,
Вірний прислужник Богові,
Біс, німота, артерія —
Він, що тече у просторі,
Перетинає виміри,
Знищивши всі компостери,
Віями синьо-білими,
Він, небезпечний страчений,
Голос німих розтерзаних, —
Вітер, потроху втрачений,
Тут, на землі зачерзаній…

О.
Колом побитих пломенів,
Вийнявши кіготь з пазурів
В час мережевих доменів
Очі дракона лазером
Вітер пустили в назем’я,
Вітер такий оранжевий,
Стогне од вітру полум’я,
Тишею дня заражене,
День, потонувши в нежиті,
Випивши ліки самості,
Не розібрав мережності,
Звів небуття до малості,
Вітер гуляє поглядом,
Все зазирає в темряву,
Вітер тепер бездоглядний,
Вітер — голодне черево.

Ж.
Якщо десь почорніє зелень,
То це тільки перша ознака,
Що навколо немає ладу,
Посміхається висікака,
Жовтий велетень велетенський,
Наче мрець (їх хіба ховають?)
Він один притискає палець
До губів, що мовчать і знають,
Де сховалась його отара,
Він — це вітер, жовтастий, грізний,
Вітер — наче лице Льотара…
Різне.

Гіркий у роті присмак сигарет,
Розбавлена любов'ю у крові горілка.
Нову поезію витворює поет.
Поезія нова, але стара сторінка.

Рука стискає жадібно листок,
Окреслює слова невисохле чорнило.
Він написав для неї сотню сторінок.
Її байдужості це так і не змінило.

Вже вкотре обіцяє він собі
Забути все і більше не страждати.
Хоча розбите серце, почуття живі
Не дозволяють цю сторінку дописати.

Йой, коханє - серце мліє,
За Тобою шось тай виє.
Шось же моцне, як бамбук,
Шось же любит дотик рук
І маленьку кицю!
Не ходи до Грицє.
Грицє Паляниці :(
В мене цьомки чуйні,
І зазвичай буйні...
А у Грицє, шо у Грицє?
А у Грицє не бійниця,
А у Грицє кіт наплакав...,
Писком схожий на макаку,
П`єстуком вбиває цьвока,
З язиком, як та сорока,
Крок, як у ведмедів,
Їздит на мопеді.
А у мене біціклєта,
Є кулєска, є льорнета,
Є на чім кохати,
Є за шо тримати!

18 Жовтня 2007

Осінь - по вінця налити і випити
Впасти у листя. І щоб не самій...
Вкрасти кохання, здивовано кліпати,
Пізно збагнути, що ти вже не мій!

Осінь. У вікнах буденність і затишок,
Смуток та легкість. А це вже - самій.
Осінь. Налити і випити залишок...
Дякую, осінь! За гарний напій...

Сон це, сонце, сон -
сонних соняхів сонати,
сонмище сонеток в унісон,
сонм сонантових сонетів.

Сонцевик про сонце снить,
сонниці у сонниках - то сон? Ні.
Сон це - сонце заяснить,
у сонарному осонні.

19 Жовтня 2007

Листя - маревом,
Сонце - хмарами,
Мов приправлене
Місто чарами...
Снами жовтими
Через жовтень би...
Але пізно вже,
Ти поїхав...

Сонним варивом
Днів захмарених
Огорне мене
Осінь - "все мине"...
Схопить спогади
Першим холодом,
Щоб розтанули
З першим снігом...

А я про нього і не згадую
Коли іду з роботи втомлена,
Коли на чай, чи за порадою
Іду до мами чи знайомого;..
Та що ти! Я його не згадую
Не прокидаюсь посерЕд ночі,
І не давлюся болем-зрадою
І не вмираю через ревнощі…
Та ні, я ні про що не згадую!
Є апетит, нема апатії;
Живу спокійно, усе радує,
Все правильно! Як в хрестоматії…
Навіщо? Я його не згадую,
Не плачу в світі стель і стін,
Та й не цікавлюся, не вгадую
Чи згадує про мене – Він…

До сонця молилося листя
Розтоптане під ногами
Щоб наші шляхи розійшлися
Чи друзями чи ворогами

Вже скоро стікатиме снігом
Іще один рік без тебе
Я молюсь щоб стати лінком
Недоступним для твого вебу

*
Отримай свою недоторканість
Повісь і дивися у рамку
Ховайся за цю ламінованість
Як джин у затерту банку

яневикличу
я не викличу
більше
не
викличу...

Медовий серпень
........у вікна ллється,
Осінню пісню
........шепоче серце,
Душа блукає
........в рожевім гаї,
Бо скільки жити –
........зозуля знає,
І день коротший,
........і ніч зухвала,
А ти все ближче,
........а слів замало,
Вже сонце швидше
........за овид пада,
Ріка зомліла
........від зорепаду...

Тримайся, зболена душа,
Де серце б’ється тихою ходою,
Неначе човен, що пливе рікою
Й здіймає шерех в комишах.

Емоцій сплеск любов руша,
Що прагне щастя й супокою,
Мов квітка, торкнута рукою,
З кубельця сонного вужа.

Складають скупчення хвилин
Нас двох в один єдиний плин
Незрозумілим досі чином,

Де душі, пойняті в одно,
Складають чисте джерело
Мого ім’я й твого, Галино!

Чи варто щось у світі цьому нам любити?
Чи краще нам від болю геть втекти?
Бо відчувати важче, ніж так просто жити
І складно вірити у добрі радості краси.

Життя похмуре як осінній вечір,
Любов – це сон поміж буденних втіх,
А легшою була б звичайна втеча
І тільки от нема куди піти.

Нема в нас вибору чи жити, чи померти,
Ми мусим гордо стежкою пройти.
І усміхнутись в той важкий осінній вечір
І краплю віри всередині зберегти.

І не келих вина, а задумлива пляшечка пива,
І ніяк не панянка, а так – провінційне дівча.
І якби не одна – то була би напевно щаслива,
І якби не коханка – то чиста була б, мов свіча.
А назавтра впаде на бруківку нечувана звістка,
Перехоплена вітром, добрехана в тисячу див:
Пам’ятаєте дівку, що стрíчки носила у кісках –
То її позавчора літак десь між хмарами збив…

Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
І поставлю на двері засув.

Вдудлим чарку, а мо` і горнє,
Загойдаю ті просто на нє.
А ти йойкнеш - такого конє
Завше хтіла!

18 Жовтня 2007

Всілись пізньої пори
Біля озера бобри.
Розвели високу ватру
З берестяної кори.
Видно місяцю згори,
Що бобрів аж цілих три.
Як до них у тебе справа -
То приходь і говори...

Марафон
Понад зарості малини
З гулом лине рій бджолиний,
А на велико-сипеді
Ведмежа втіка без кедів:
"Їду з пасіки з обіду -
Вороги летять по сліду.
Тричі в носа укусили -
В мужніх лапах тануть сили...
Зараз мусить статись чудо,
Бо впаду і плакать буду..."

Мав звичку давню дід Єнот -
Все нотувати у блокнот.
"Без нього я - казав дідусь -
Забув би навіть, як зовусь..."
Підступний звір на ймення Тхір
(злодюга рідкісний - повір!)
Украв блокнота в дідуся,
Проте не довго тішився...
Бо цей невчений бузувір
Не тямив, що таке папір.
Блокнота зжер на самоті
І вкляк від болю в животі...
Лежав півліта сам не свій
Він у лікарні лісовій.
А дід Єнот із тих часів,
Відколи Тхір блокнота з'їв,
Одне-єдине лиш забув -
що він забудькуватим був...

Яка біда - проблеми із зубами!
І пекло, як болять, і зле без них...
На щастя, не бракує в нас реклами
Ні диво-жуйок, ані паст зубних.

А чи існує паста, із якою
Зубам ніяка напасть не страшна?
„Авжеж! Оця-ось! - кажуть нам з тобою. -
Бо ВИБІР СТОМАТОЛОГІВ вона!”

І вже її купують дуже радо:
Хіба дантисти - без чобіт шевці?
Поганого зубам же не порадять
В халатах білих добрі фахівці!

Та... правда це чи лиш реклама вміла?
Чи ми не пішаки в нечесній грі?
Щоб у людей нічого не боліло -
Чи справді цього хочуть лікарі?

Поставити під сумнів це нескладно.
Професія гуманна в них, та ба! -
Лікують нині в основному платно:
Як не за гроші в касу - за хабар.

Тож медицина - бізнес? В цих умовах
В чім лікар зацікавлений? Чи щоб
Людей чимбільше в нас було здорових,
Чи тих, хто потерпає від хвороб?

Чи вибір стоматологів не money*?
Я в протилежне вірити б не став.
Рекламу пасти згадану в обмані
Підозрювати досить є підстав.

І все одно - звідкіль, як не з реклами
Дізнатися, який товар є люкс?
Нехай вона маніпулює нами -
Я пасту лиш розхвалену куплю!

__________
*Money (мані) - гроші (англ.).

ПРОЩАННЯ
Більш не прийду! Кохання ж бо немає.
Нехай хтось інший свічку вам тримає!

ЖИТО
Якби ми знали, ой чиє ж це жито...
Могли б за секс у ньому заплатити.

НАСЛІДКИ
Кохання зле, зате від нього - діти...
Ну? Ясно, звідки стільки зла на світі?

ДО ДНА
Якби не Ти, не випив би я стільки...
(Мені Ти люба лиш з відром горілки!)

ПРО ОРГАНИ
Немає в серці вільного куточка?
Зате яка у Тебе "п'ята точка"!

ГОЛОВНА ДЕТАЛЬ
Яка деталь авто найголовніша?
Сидіння заднє - "еротична ніша"!

РАДЯНСЬКІ ЛЮДИ ЗА "БУГРОМ"
Парторг не курв - лиш ліхтарі ЧЕРВОНІ
Любив у відповідному районі.

БЕЗ ПИТАНЬ
"Скажи, Валєрчик: ти мене кохаєш?!" -
"А що ж ось зараз я роблю? Питаєш!"

ПРИНЦИП
Адюльтер - річ для мене неможлива...
Як при собі нема презерватива.

БОЛЯЧЕ
Та Пенелопа - втрата невелика...
А Одіссей розбив мені всю пику!

ТЯЖКО
Ох! З колективом тяжко як жіночим!
Від всіх добийся сексу! (...бо всі хочуть!)

ВЕРСІЯ
Йти в льотчики син має ваш охоту?
Мабуть, на світ з'явився "по зальоту"!

НЕБЕЗПЕКА
Ой, небезпечно ж як не мати й гадки,
Що в незнайомки гарної - сказ матки...

ХТО ВИНЕН?
Охота часто змінювать партнера?
А що, коли така вже наша ера!

А ТЕПЕР СЕРЙОЗНО
Цікаво, браття й сестри: як ми блудом
Хвалитись на Суді Страшному будем?..

НІ!
Ліричний віршик скласти просить фея...
Та хай шукає іншого Орфея.

ЕТАП ТВОРЧОГО ПОШУКУ
Є маса інших квітів, інших тем -
До попи одцвітання хризантем!

МУЗиКА
Кохана! Ти музИка, а не стерва.
І виграєш симфонії... на нервах.

ЗАБУДУ
Забуду все: блакить очей, губ дотик...
Начхать, що розлюбила: я склеротик!

НЕ ЙДИ
Любове! О не йди від нас так скоро:
Пов'януть у теплицях помідори!

ПІДКАЗКА
Розлука? На РОЗБИТЕ СЕРЦЕ схоже?
То, певно, кардіолог допоможе!

ДОЛЯ РОМЕО
Ровесницю Джульєтти смів кохати -
Розбещення, стаття, процес і ґрати.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ
На імпотента геть немає рації
Надіятись і в справі консумації.

ЯК В ЮНОСТІ
Казав дід бабі: "Залікуй подагру
І, Надь, сходи на кастинг у ВІА ГРу!"

ПРАКТИКА СВІДЧИТЬ
Трапляється, що всі підлеглі винні
В усіх гріхах... бо клімакс у шефині.

РЕКОМЕНДАЦІЯ
Забути про економічну кризу
Так легко при перегляді стриптизу!

ПРИХОВАНИЙ МОТИВ
Зі штатівським вояком секс пізнати
Твоя мета - і ти за вступ до НАТО.

ЧИ НЕ ПРОБЛЕМА?
Лише одне з питань під грифом "вічні":
Дозволити чи ні доми публічні?