ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2026.03.31 21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.

Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –

Ігор Терен
2026.03.31 19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.

І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,

Охмуд Песецький
2026.03.31 12:46
Тиша в небесних школах.
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.

Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,

Борис Костиря
2026.03.31 11:43
Ніч у оголеність штовхає,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.

Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,

Віктор Кучерук
2026.03.31 06:12
Весняний ранок прохолодний,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.

Андрій Людвіг
2026.03.31 02:06
Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті

Ігор Шоха
2026.03.30 14:11
                    І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.

Борис Костиря
2026.03.30 13:26
Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зеніті,
Коли земля красу творить.

Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,

Віктор Кучерук
2026.03.30 06:44
Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.

С М
2026.03.29 21:22
Перша дівчино, яку любив
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я

Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса

Віктор Насипаний
2026.03.29 20:08
У третім класі вчитель дітям каже:
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч

Охмуд Песецький
2026.03.29 18:40
Тобі щось інакше порадити важко,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.

За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,

Євген Федчук
2026.03.29 18:09
Іще не вечір та вже йшло до того.
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а

Володимир Ляшкевич
2026.03.29 14:55
У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.

Борис Костиря
2026.03.29 13:36
Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.

Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха

хома дідим
2026.03.29 10:06
поет сидить мов павук
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять

Юрій Гундарів
2026.03.29 09:22
У ніч на 28 березня 2026 року Одеса зазнала потужної масованої атаки.
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод

В Горова Леся
2026.03.29 08:56
Горіхи розпустили чорні крила
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2026.03.29 07:10
Години, дні, роки без тебе,
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.

Олена Побийголод
2026.03.29 06:53
Цезар Солодар (1909-1992; народився й провів юність в Україні)

Принесли у землянку посилку –
    й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
    і згадався рідний дім...

        Бо відправлення поштове –

Тетяна Бондар
2026.03.28 18:53
коли весна як осінь
і зупинився час
небесні коси косять
все більше нас із нас
і сивина як просинь
і небо як рілля
і зоряно голосить
душа за кожним я

Охмуд Песецький
2026.03.28 15:30
Ми зараз - як пуритани
Живем у розлуці нашій.
Молімось - і час настане,
Як вимре сердечний шашіль.

І зверне судьба на вдачу,
А серце заб'ється лунко,
Як тільки тебе побачу,

Марія Дем'янюк
2026.03.28 15:15
Сниться мені небо —
Лагідно-блакитне,
Все довкола сяє,
Все таке привітне.

Сниться мені тато,
Йдемо разом в лісі,
Сниться мені мама —

Світлана Пирогова
2026.03.28 13:38
Чи можна стерти те, що не було?
Що лиш в уяві дихало і квітло.
А пам'ять - світло,зламане на скло,
Де кожен спалах - вигадка й молитва.

Твій шепіт - чи відлуння тишини?
В уяві ти сама його створила?
Любов живе не в дотикові, - ні,

Борис Костиря
2026.03.28 12:17
Так осінь повільно відійде
У млу, невідомість, туман.
Здійсниться небачене дійство
В танку невідомих примар.

Навшпиньках відходить осінній
Казковий і лагідний дим,
Який принесе нам спасіння

хома дідим
2026.03.28 11:08
якщо бажаєте речей складніших
інтриги жодної нема отут
добропорядно уживаючи отрут
а ще римуючи сяйливе слово ніцше
ви знаєте усе що звете суть
і перекласти сподіваєтесь у вірші
але наступна рима гірше
щодо подальшої іще суцільна лють

Віктор Кучерук
2026.03.28 10:48
Мене будили вдосвіта дорослих
У сінях, чи надворі, голоси, -
І досі не забувся мамин посміх,
Коли їй зрана помогти просивсь.
Стелився шлях у світанковім світлі, -
Неслося всюди мукання корів
І чулося, як шурхотіли мітли
Та підсвинки кувікали з хлів

Юрій Гундарів
2026.03.28 09:32
Окупанти вдарили по собачому притулку «Дай лапу, друже» у Запоріжжі.Є багато поранених і загиблих тварин. Собак із травмами терміново доправляють у ветклініки…

Сирена тривогою мучить:
увага, знов небезпека!
Дрон у притулок влучив
для бездомних песик

С М
2026.03.27 15:00
Ти стояла на межі свого пір’я
Політ обираючи
Усміхався я із подивом чи в силах
Помахати на прощання
Коли усе пройшло –
Се загоїлося до літа
Опісля прощань
Всі чуття що ми пережили

Артур Курдіновський
2026.03.27 14:51
З'їдає душу болісна саркома.
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.

Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,

Юлія Щербатюк
2026.03.27 13:10
Без майбуття, о, щемна яв!
Я чую зраду в кожнім слові!
І спадної тепер любові
Для мене сяє вже зоря.

Так відлітаючи, із тим,
Не впізнавати безкінечно.
В знемозі цілувати плечі,

Борис Костиря
2026.03.27 12:33
Пробудження, немов із поля битви
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.

Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,

хома дідим
2026.03.27 07:08
у неміч кануть сни
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім

Віктор Кучерук
2026.03.27 06:45
Казковий світ дитячого життя,
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити

Артур Курдіновський
2026.03.27 03:35
Знову до минулого йду в гості,
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!

Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє

Андрій Людвіг
2026.03.27 02:55
В рожевім кришталі
Сіяють дні і ночі,
"Мій друже, mon ami":
Говорять її очі.
Австрійська лілія
В саду версальському —
Самотня Лівія
На капищі поганському.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28

Андрій Людвіг
2026.03.27

Охмуд Песецький
2026.03.19

П'ятниця Тринадцяте
2026.03.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.07.20 18:25 ]
    Горішнє
    Хто замовив, а хто вбиватиме -
    нам однаково, орле білий.
    Обкладали мурзилки ватою,
    та й за стіл з галушками сіли.

    Ми здіймалися над оливами,
    відмивали у морі крила.
    От за те, що були щасливими
    і буяла висока сила,

    цілуватимуть нас почваристі,
    лементітимуть...
    ...бачиш гору?
    Оживаймо лілово - паростю -
    крізь безмов'я і наговори.

    20 липня 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  2. Козак Дума - [ 2019.07.20 16:58 ]
    Зелена злодійка
    Навесні у комиші
    щука завелася
    і відразу за йоржів
    хижа узялася.

    Поховались карасі
    поміж осокою,
    засмутилися язі
    з білою лускою.

    Стали думати-гадать,
    як позбутись лиха.
    Збудувати треба гать! –
    каже себелиха, –

    Греблею огородити
    варто наше плесо
    і старанно замастити
    всі шпарини лесом.

    Підхопили ту ідею,
    всі взялись до справи –
    відділилася межею
    риба у заплаві.

    Добре зажило у плесі
    дружне товариство,
    але щука не забула
    про те рибне місце.

    Завела знайомство з раком,
    за мізерні гроші
    вирив той клешне́ю-гаком
    дірку в огорожі…

    І відтоді кожен вечір
    злодійка зелена
    витворяла такі речі –
    кров холоне в венах!

    Вирезуба тут задрала,
    там лина заїла
    і з відкритим вже забралом –
    полює за їдлом.

    Зникла риба у заплаві,
    а з недобрим знаком
    хижа злодійка лукаво –
    закусила й раком.

    Обміліло любе плесо…
    Через місяць-другий
    вже на нього з інтересом
    поглядають круки.

    Та картина серце крає,
    пам’ятай науку –
    завтра участь та чекає
    й ненажеру-щуку.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  3. Сергій Губерначук - [ 2019.07.20 15:11 ]
    Літній вечір
    Літній вечір з-під мороку
    в сутінки довгі,
    мов за коси, вже виволік
    ніч дощову.
    Вітер випав з колиски
    під вільхи розлогі
    і задмухує землю,
    мов рану живу.

    Дуб хрипить і регоче
    відразу пото́му.
    Гайвороння лоскоче йому
    всі кістки́.
    Звір засів у дуплі
    і вимірює втому
    молитовним виттям
    на чотири кутки.

    На, сховайся в мені!
    З тебе все облітає!
    Я є пустка. А ти,
    як розпустка живеш.
    Нас ніщо не ганьбить,
    і ніхто не вітає.
    Ляж на мене і спи,
    як одразу не вмреш!

    9 серпня 2005 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 229"


  4. Олексій Кацай - [ 2019.07.20 14:15 ]
    Вибух
    Науковці і чарівники,
    викиньте комп’ютери й тотеми:
    не гальмуючи, а навпаки,
    входжу я в цю зоряну систему.

    Тут згасає сонце і планет
    замерзає гурт, живий учора,
    тут крижин стерильний лазарет
    присипляє спори й метеори.

    Вже й світило затуляє світ…
    Обрії стають уже краями…
    Та двигун палає, мов софіт,
    збільшуючи швидкість до нестяму.

    Ранку вибухом, життя, палай!..
    Світло не вбиває і не ранить…
    Не боюсь вгоріти в небокрай:
    небокрай – то є планети пам’ять.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  5. Ігор Терен - [ 2019.07.20 13:25 ]
    Вчорашнє сьогодні
    Щасливі миті і путі
    у суєті не пропадають
    і неодмінно є і ті,
    які минуле нагадають.

    Ідуть літа у самоті,
    а залишаються на пам’ять
    часи і миті золоті,
    які із лети виринають.

    Були і щастя, і мета,
    І сила духу молода,
    яка пасує молодому.

    І наче радує життя,
    але бракує почуття,
    що зайве і собі самому.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  6. Любов Бенедишин - [ 2019.07.20 11:36 ]
    ***
    Любов манила, як Говерла –
    Творила сни і міражі…
    …Наївна дівчинка померла
    В моїй зневіреній душі.

    Не пошкодую. Не заплачу.
    Свобода плесне по плечу…
    ...У порожнечу не-о-значень
    Лечу…

    20.07.2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  7. Олена Побийголод - [ 2019.07.20 09:53 ]
    Всесвітня Україна
    (гімн)

    Торонтсько-Оттавська,
    ковбасно-Полтавська, -
    тобі, Україно, привіт!
    Івано-Франківська
    та Сан-Францисківська,
    вмістила ти весь білий світ!

    Безмежно-Одеська,
    ген-ген Бангладеська,
    хоч де там отой Бангладеш!
    Від прадідів Кримська,
    либонь, давньоримська,
    та й Вінницька, й Київська теж!

    Славетно-Луганська,
    повік Мічиганська,
    Тернопільська, з терном навпіл!
    Московсько-метровська
    та Дніпропетровська,
    Волинська, Берлінська довкіл!

    Калмицька, Хмельницька,
    Чиказька, Черкаська, -
    що хочеш собі обирай!
    Кругом Чернівецька
    й немов давньогрецька,
    а ще й Миколаївська вкрай!

    Ліонська (бо Львівська),
    туристсько-Мальдівська,
    Донецька, Венецька така!
    Невпинно Паризька,
    ущерть Запорізька,
    а зблизька - ще й трохи Сумська!

    Канадська, Багдадська
    та Кіровоградська,
    та й Харківська також, надісь!
    Житомирська з житом,
    Чернігівська з митом,
    рівненька та Рівненська скрізь!

    Сіонська, Саксонська,
    Естонська, Херсонська -
    найбільша з великих країн!
    Така Закарпатська -
    аж Каракалпацька,
    зненацька Словацька, та ін.!

    (2012, 2019)
    о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  8. Надія Тарасюк - [ 2019.07.20 09:33 ]
    * * *
    Це літо
    багате
    на дощ
    і спомин,
    оздоблений ромом.
    У небі
    загоєним громом
    чалапають
    залишки прощ.
    Це літо
    маєтне
    на дощ,
    що пахне гірким
    полиново
    і так суперечить
    в основі,
    де соснами
    журиться хвощ.
    ...Це літо ―
    вигадливий
    дощ.
    Веселки ―
    у закладки книжки,
    яку ми придбали,
    ох, нишком.
    Коли?.. Чи кому?..
    Серед товщ.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (14)


  9. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.07.20 09:52 ]
    На піску
    1

    Викидалися на берег
    з океану слів кити.
    Кружеляли сизопері...
    Як було не підійти?

    Рятували невсипущі.
    Блискотіли плавники.
    Нахилявся мій гладущик...
    Цебеніла кров з руки.

    2

    На піску в холодній піні
    між лускою (самота...)
    я стою на вражій міні,
    поливаючи кита.

    Йдуть іуди на причастя,
    цмулить пиво дідо Ох.
    Плинуть рибки різномасті...
    Мох скиртує скоморох.

    Карнавал - понять і візій.
    Роли...
    піца...
    чипси... чад.
    Я обрала ліпшу з місій -
    між убивчих кавалькад.

    20 липня 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  10. Борис Бібіков - [ 2019.07.20 02:32 ]
    +++
    коли змиришся із цими рядками, немов із залежністю
    коли у клубі анонімних поетів зізнаєшся у своєму слові,
    у бажанні палити цілі зграї слів і бути для них пожежником,
    що не боїться ні висоти, ані кипіння крові

    що тренуватиме слово до крові, не римуватиме слово з кров"ю,
    думаючи про надумане, пишучи про небачене,
    дістаючи зі свого вогню з обережністю та любов"ю,
    з якими разом із презервативом ходять на перше побачення...

    у бажанні зануритись по себе в себе і крізь себе себе пізнати
    рекурсивно пройтись собою і розкласти себе на атоми,
    стати простим і прозором, прикриваючись Арістотелем і Сократом,
    першим морським піратом, меліоратором, домкратом...

    зізнаєшся у тому, що рядки просто ниють в жилах,
    і жили розбухають, немов у атлета після жиму,
    що їх виверження приносить задоволення, це одержимість,
    і ти займаєшся цим тоді, коли не бачить дружина

    що це гірше за бухло, та сама печаль на ранок,
    бо все, що ти врятував - то геть не прекрасні храми,
    а звичайні такі будинки, з проблемами і речами,
    коли зізнаєшся, бачиш - будинки твої піщані

    і ти їх зі сміхом топчеш:
    якого, скажи пишу я?
    бо ти - той маленький хлопчик,
    що теплим піском жонглює


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (2)


  11. Вікторія Торон - [ 2019.07.20 02:43 ]
    Дарунки
    Вона дари вернула пам’ятні твої,
    дбайливо обрані, довірені, знайомі...
    Вони в руках твоїх -- як сироти малі,
    що їм відмовлено у хлібі і у домі.

    Вони вернулися розгублені, ні з чим,
    ти їх відвів туди, де їх не захотіли
    і у досаді, без пояснення причин,
    у них за спиною ворота зачинили.

    Це ніби діти, що не відають про світ
    людських стосунків, їх динаміки складної.
    Поміж веселих, ніби сонячний привіт –
    ті, хто в ошатності обгортки шелесткої.

    І ти сидиш в машині, стиснувши кермо,
    знайшовши перший на шляху безпечний клапоть,
    сердито дивишся, не бачачи, у скло,
    себе долаючи, щоб тільки не заплакать.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  12. Ніна Виноградська - [ 2019.07.19 23:29 ]
    Літній вечір


    Розхлюпав день і тишу, і тепло,
    Із хмари сипав дощик півгодини.
    То зорями все небо зацвіло,
    І серед лип не чути гул джмелиний.

    Крізь пахощі медові навкруги
    Все обнімаю серцем рідне, миле,
    Де річка миє в лозах береги,
    А місяць вже гойдається на хвилі.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  13. Ніна Виноградська - [ 2019.07.19 23:02 ]
    Іду по літу


    Іду по літу,
    Потраплю в липень,
    В медовий цвіт,
    Де трубадурить джміль.
    Де абрикоси
    Сонечком зігріті,
    З наливом білим
    Розливають хміль.

    Іду по сонцю
    В молодих калюжах,
    Одне вгорі,
    А інше на землі.
    Сміються радо
    І в'юнок, і ружа,
    Петрів батіг
    Уже дістав шаблі.

    Далеко ще
    І листопад, і грудень,
    Ще скоситься не раз
    Густа трава.
    Іще калина зробить
    Свято в будень,
    А у поета
    Визріють слова.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  14. Серго Сокольник - [ 2019.07.19 22:22 ]
    Сучасне
    Дріт колючий змінив оливисте
    Гілля. Втіхою у невтіш-
    нім не маємо ми можливості
    Повернутись у те «раніш»
    З доленосним надалі значенням,
    Як летіли з печери в ніч
    Ті ЧОТИРИ НА КОНЯХ... начебто
    їх, отих апокаліптич-
    них, відомих ще за писаннями,
    Не помітили ми тоді,
    Як у одязі із сусального
    Псевдозолота лиходій,
    Обіцяючи нездійсненності,
    Що здійснить на догоду нам,
    Чемно видав усіх нікчемності
    На ім"я характерне Хам,
    І постали часи Майданами,
    Сподіваннями на крові,
    І звичайними стали станами
    надзвичайні повік... Повік...
    І лягатимемо стеблинами
    Недозрілими на межі.
    І однак рятувать країну нам
    Боже правий допоможи!


    © Copyright: Серго Сокольник, 2019
    №119071900464


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  15. Павло ГайНижник - [ 2019.07.19 19:26 ]
    ГОЛОДОМОР
    ГОЛОДОМОР

    Неосягне́нний, терпко-згні́тний солод,
    Застиглий, мов в воланні сказу хор.
    Тхне гласом оніміння й скону морок
    З істот земних – поко́рчених потвор,
    Й нутро їсть хробаком недбало. Холод
    Віє задушливо, весь світ – наче декор.
    Лише іржа скрегоче тілом, сотні го́лок
    В життя встромляє чорний матадор
    І душу п’є недбало з пульсу жаху голод.
    Грає у пі́жмурки з свідомістю в терор
    До божевілля розум. Дух зжирає сховок
    Й висмоктує тремт серця смертний мор.

    Павло Гай-Нижник
    19 липня 2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Ігор Федів - [ 2019.07.19 16:39 ]
    Нічні вогні
    Що я шукаю у небі вночі? Вогні…
    Осіяли його діаманти,
    Аби шлях не губити у повній імлі,
    І свої не забути таланти.

    Я і нині чекаю єдину зорю,
    Що горітиме тільки для мене,
    Перемогу дарує у чеснім бою,
    Піднімаючи душу у небо.

    Ніби бачу її, вона сяє вгорі,
    А задарма немає нічого...
    Без зусиль небеса не готові мені
    У житті будувати нового.

    І далека зоря, що у мрії моя,
    Спонукає мету обирати -
    Чи внизу находити її уночі,
    Чи дорогу у небо долати.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  17. Сергій Губерначук - [ 2019.07.19 15:11 ]
    До Дня народження
    Червоне стигле сорту Айдаред
    зимове пізнє долежить до травня
    це яблуко, в якому наш секрет,
    з якого ґенне дерево прадавнє.

    Спасибі, ти даєш мені його,
    зірвавши з порцелянової гілки,
    щоб я вкусив те, як зима кругом
    готує із кислинок – солоди́нки.

    Але не їм я сорту Айдаред,
    а розрізаю і під мікроскопом
    рахую сто туманних Андромед
    і на сто першій свій знаходжу спокій.

    На перехресті сфер, галактик і зірок
    (мов молоком облитий сад весною)
    пливе у яблуці майбутній мій синок
    і розмовляє лагідно зі мною:

    "Татусю, Я – навколо зірки Ти,
    а ця планета зветься просто Мама.
    Я скучив так!.. Коли мені прийти?
    Я вже втомивсь летіти в снах за Вами.

    Я розумію: є ще сто зірок,
    мільйон планет і випадків мільярди.
    Але Ти яблуко розрізав саме в строк,
    не в старості з інфарктом Міокарда.

    Якщо цей плід Ви з Мамою з’їсте,
    узявши кожен по своїй півкулі, –
    відчуєте, як Всесвіт проросте,
    і час таємний прокують зозулі…"

    …Мені наносили дівчата сорочки,
    гриби, шампанське і французьке мило.
    Лише у яблучці – найкращі діточки,
    такі розумні, милі, повні сили.

    15–16 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 91"


  18. Ігор Якименко - [ 2019.07.19 13:58 ]
    Роз'єднані
    Ділили завжди нас по територіям й народам:
    То українці, там татари, там мордва,
    Отут бандерівці живуть, тут москалі зі сходу,
    А вже євреїв стільки - сил на них нема.

    Емоції перемикають мозок швидко,
    І кращі друзі схожі вже на ворогів.
    Лише хто розум має, відповість вам чітко,
    Що люди діляться на вільних і рабів.

    Липень 2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  19. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.07.19 12:31 ]
    Словесний мус
    1

    Знову палити крила
    вийшли шереги зла.
    Пахне дешеве мило.
    Танці брудних... ла...ла.

    Скаче цапок зелений.
    Гном мухомори - в чай.
    Топче бичок Єлену.
    Хор безголось... Ручай
    витік із-за шпалери -
    і переповнив креш.
    Кури йдуть на пленери.
    Мрію про Бангладеш.

    Витесані котурни.
    Моська скавчить - "бліда!".
    Гамірно і бравурно.
    Грає пласка дуда...

    2

    Де пошукач симфоній,
    шалу, барвистих бус?
    Пави, орлиці сонні...
    Бгаю словесний мус.

    Кажуть, летіти треба.
    Крижі підставив слон.
    Яв - поетичний ребус,
    а не брудний вагон.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  20. Ігор Терен - [ 2019.07.19 10:51 ]
    По спіралі совковості
    ***
    Ще ідемо Союзом у нікуди.
    І вибір є, а доля не така.
    Сосо подох, але його талмуди
    і досі на озброєнні совка.

    ***
    Усі – за Вову! Маємо надію,
    що завоює Чудь Наполеон...
    Ой, Україно, ти таки повія:
    квартал... семіти... урки і – ...Сіон?

    ***
    Ще покається гола і боса
    смердоносна держава совка.
    Як не є, а на тлі малороса
    Україна моя не така.

    ***
    Кацапія, не слухайте базік
    і, знайте, – по великому рахунку
    моя дитяча мова – це язик,
    але багато вищого ґатунку.

    ***
    А на коні уже команда Зе.
    Усі пегаси видохли на сайті,
    а дохла кляча у імлу везе.
    Чого хотіли, те собі і майте.

    ***
    І я туди, і ви у той же блуд –
    у вушко голки, що веде до раю.
    Електорат – це той таки верблюд,
    який плює на те, що обирає.


    07/19





    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  21. Тамара Швець - [ 2019.07.19 09:56 ]
    Хмари, як пушинки...
    Хмари, як пушинки,
    Пливуть надi мною
    Парад краси, не меньше
    І вiтерець працюе,
    Колише трави и гiлки,
    Дає живильну силу,
    І тим росткам,
    Що показались iз землi,
    Така краса и благодать,
    Що нам дає природа,
    Нетреба спать…
    Поглянь навколо,
    Не байдужим зором,
    І зрозумiй, що кожний день
    Тобi дарован Богом…
    13.05.17(написані в лікарні)




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Тетяна Левицька - [ 2019.07.19 08:35 ]
    Ягоди
    Сіяла маки, а виросла гичка.
    З дому тікала в небесну блакить.
    Бризнула з губ соковита суничка -
    сукня зіпсована, серце щемить!
    Біла-білюсінька із крепдешину
    атласна шлярочка за пояском.
    В лісі збирала солодку малину,
    а заблукала в полях за селом.
    Веснами зшита, росою зім'ята.
    Срібне мереживо, шво - ришельє.
    Кисла смородина, листя лапате.
    Літо зозулька мені накує.
    Зріє у лузі червона калина,
    терпне у грудях, як доля гірка.
    Не повертає додому стежина,
    яром туман вилив ковш молока.
    Випрала сукню в ставку - білосніжна.
    Квітку серпанок у житі знайшов.
    Знов пригортає до серденька ніжно,
    з ягід віночок сплітає любов!

    2019р


    Рейтинги: Народний -- (6.22) | "Майстерень" -- (6.31)
    Прокоментувати:


  23. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.07.19 08:07 ]
    Ночі зоряна краса
    За сосну високу заховався місяць,
    Звідти добре видно йому поле й луг,
    Підморгує зорям, їх до себе кличе,
    Щоби розсипали золото навкруг.

    А воно поволі легенько лягало б
    І на воду в річці, на верби косу,
    На густі високі шовковисті трави,
    Всім подарувало дивну цю красу.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  24. Олена Побийголод - [ 2019.07.19 06:44 ]
    1894. Рідна картина
    Із Костянтина Бальмонта (1867-1942)

    Зграї птаства. Шляху стрічка.
    Тин, розхристаний упень.
    Сіється з-під неба мжичка
    на сумний та тьмяний день.

    Придорожній стовп, навпроти -
    стрій беріз, знайоме тло;
    і, здається, від скорботи
    похилилося житло.

    Напів-світло, напів-присмерк,
    й мимоволі рвешся вдаль,
    й несвідомо душу тисне
    невгамована печаль.

    (2019)
    о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 5
    Коментарі: (7)


  25. Козак Дума - [ 2019.07.19 06:03 ]
    Безвихідна ситуація
    Прожили п’ятнадцять років
    з Василем Наталка –
    примелькались, але ж діти…
    Розлучатись жалко!
    До психолога звернулись,
    закінчивши з ринком.
    Той сказав, – Вивчать анамнез
    розпочнемо з жінки.

    З півгодини слухав лікар
    про її турботи,
    але тільки поцілунком
    й зміг закрити рота.
    Потім мовив чоловіку, –
    Це дієве зілля.
    Так робити рівномірно
    тричі на неділю!

    Тут Василь наморщив лоба,
    щоб прийти до тями,
    а піднявшись, безпорадно
    лиш розвів руками, –
    В середу і понеділок
    привезу, не жалко,
    а у п’ятницю не можу,
    бо у нас – рибалка!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  26. Вікторія Торон - [ 2019.07.19 03:27 ]
    Із карнавалом -- самота
    Нема з ким вести діалог,
    мінятись скарбом із кишень,
    локомотивами тривог
    гриміти в парі кожен день
    і чути – легшає вантаж,
    просвітки-спалахи – між ним,
    і десь з’являється кураж
    перед майбутнім грозовим.

    А світ же повен голосів,
    волокна щільності пряде,
    вселенський збуджений посів
    розлого-хвилисто гуде,
    але й сьогодні, як колись,
    не досягається мета,
    і співіснують з сумом – блиск,
    із карнавалом – самота.

    Лиш найправдивіші, як дзвін,
    слова ледь чутно гомонять.
    Хіба шукати їх по скін
    і, коли знайдеш, записать?



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.19 02:47 ]
    Нічне залицяння
    Сховався день у сутінках сумних,
    Довкілля огорнула темна змора.
    Прошелестів у гіллі тихий сміх…
    То легіт із березою говорить.

    Грайливець! Огорта її навкруг
    І пестить так легесенько й уміло…
    Аж усміхнувся в темні вуса луг!
    Вона од щастя вся порожевіла

    У сяйві місячнім поміж отав.
    І пустощі оті ловили віти…
    На вушко шепотів і лоскотав
    Красивий легінь – залицяльник вітер!

    18 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  28. Олександр Сушко - [ 2019.07.18 21:39 ]
    Скорбота
    Обізвався на ясені
    Сич старий: - Будь біді!
    Ой, сини мої, красені,-
    Ви ж такі молоді!

    У руках фотокарточка,
    Кожен хлопець - козак.
    Запечалився батечко,
    Матір сива в сльозах.

    Не чекай. доню, милого,
    А турбуйсь про дитя.
    Міна ворога підлого
    Обірвала життя.

    Знаю, сум твій не зміряти,
    Від біди нежива.
    І у старшого - сироти,
    Оніміла вдова.

    Два на цвинтарі насипи,
    Поховали братів.
    Ой. сини мої, красені!
    Ви ж такі молоді..

    18.07.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (10)


  29. Ігор Терен - [ 2019.07.18 18:21 ]
    Сугестії буття
    Існує все і водночас.
    Буває,
    що і така ідея нас
    єднає.

    І помічаємо у мить
    єдину
    і те, що радує і злить
    людину.

    Та пояснити не дано
    нікому,
    чому у небо, все одно –
    додому.

    Надію май на тятиву
    і парус,
    але останнє рандеву –
    у хаос.

    Усе, що є іще у тій
    безодні,
    несповідиме як путі
    Господні.

    Як на війні не довіряй
    нікому,
    хоча і є путі у рай
    святому .

    Усе обіцяне гряде
    у небі,
    але ніколи і ніде
    для тебе.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  30. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.07.18 17:11 ]
    Макове
    1

    Я сипала мак із голівки сухої...
    Долоня дитяча і трішки спітніла.
    Узбіччя... безлюддя...
    кололася хвоя...
    А сонце сідало... плескалися віли...

    Одна підпливла... "Чи не хочеш у коло?
    Люляєм-лоскочем... пірнаємо... нумо...".
    - Та ні... - проказала, - співатиму соло.
    Не треба човенця із чорної гуми.

    2

    Той смак призабутий - вільготності, зливи...
    Мачинки збираю...
    Ще піспляться сливи.

    Поезія - опій дивочний, міцнющий.
    Присмачую ним узвичаєне суще.

    Бабуня не сниться, напевно - далеко.
    Всі вірші течуть із магічного глека...

    18 липня 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  31. Сергій Губерначук - [ 2019.07.18 15:41 ]
    Фламінґо
    Цвіте під деревом мільйоннолітнім
    мільйоннолітнім синім цвітом
    мільйоннолітня квітка.

    Повзе змія мільйоннолітня,
    студена кров мільйоннолітня,
    мільйоннолітня мудрість
    між квіток.
    Така ж коротка,
    як укупі всі мільйони років –
    і довга,
    як щорік по однині:
    змія повзе
    з хребцями у хребті.
    Блідо-рожева.

    Кора на дереві червона і черства
    на хлібнім дереві
    мільйоннолітнім.
    Повзе змія,
    стару блідо-рожеву шкіру
    об кору злущує.

    Летить лупа мільйоннолітня
    в очі часу
    і запорошує блідо-рожевим днем
    мене.
    Летять мільйоннолітні залишки
    змії,
    яка повзе по стовбуру нагору,
    обвивши світ мільйонами кілець,
    рахуючи гілки вже на мільйони,
    перебираючи мільйонним ліком місць,
    щоб огніздитися
    і полетіти вниз.

    Цвіте під деревом мільйоннолітнім
    мільйоннолітнім синім цвітом
    мільйоннолітня квітка
    і не знає,
    коли впаде на неї хтось.
    Рожевий.

    Рожевий промінь
    опускавсь на цвіт мільйоннолітній.
    Змія стояла на хвості
    на висоті мільйоннолітній
    і тиснула хвостом
    на плазунів
    тваринних і рослинних.

    Її закриті очі –
    мільйонне чудо першої змії.
    Її закриті очі –
    мій день блідо-рожевий.
    Її стрибок з хвоста –
    мільйоннолітній труд,
    в якому пташкою стає
    змія остання.

    Про що мільйон разів кажу?
    Про смерть.
    Але мільйоннолітня квітка?
    А змія?
    А сніг, який лупою налипає очі?
    Мільйоннолітні свідки
    смерті?
    Ні.

    Фламінґо, чий політ я описав,
    змією був на дереві.

    18 березня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 15–16"


  32. Лариса Братко - [ 2019.07.18 09:37 ]
    ***
    Я знаю,
    Ты меня там встретишь.
    Возьмешь за руку,
    Поведешь туда,
    Где не бывает злобы и насилья,
    Где не начавшись кончилась война,
    Где разлюбившие не мстят друг другу,
    Где эгоизм не разрушает дом,
    Где уважают не за деньги,
    А лишь за то, что есть мы,
    Мы живем!
    Я верю,
    Ты меня там встретишь.
    Возьмешь за руку,
    Поведешь туда,
    Где есть лишь звезды,
    На бездонном небе,
    Ты - есть,
    Я – есть,
    И тишина.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  33. Олександр Сушко - [ 2019.07.18 09:55 ]
    Встигнути
    Намалюю казку, для душі,
    Я ж - митець, уява вельми буйна...
    Світ від щебетання аж дрижить,
    Зеленіють на леваді вруна.

    Щиглики тривожно "фіть" та "фіть" -
    Із гніздечка визира малеча.
    Мокрий одуд на калині спить,
    Дзьоба опустив у тихий вечір.

    Сваряться за бабку горобці,
    Лагідно підцвінькують синички...
    Упіймав земляк мене в приціл,
    З дула смерть поглянула у вічі.

    То - мій брат, у стрілянині ас,
    В око мусі влучить і на Марсі.
    Кацапури розділили нас,
    Щоб порядкувати на Донбасі.

    А чи в сховок душу донесу?
    Чи дітки залишаться без тата?
    Гримнув постріл, сад струсив росу...
    З раю розлетілись пташенята.

    17.07.2019 р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (5)


  34. Надія Тарасюк - [ 2019.07.18 08:54 ]
    * * *
    Зорі у небі-колосі,
    наче зернинки ситі.
    Ми здобуваєм золото,
    та забуваємо жити.

    Краплі ― дрібними грушами.
    Кожна ― маленьке море.
    Тисячу слів порушено,
    сотні наміряно горем...

    Небо малює хересом,
    обрій ― червінці литі.
    Завтра ходімо вересом*!
    …Простір ― золочені сіті.

    *Верес ― рослина, що символізує безсмертя та нев'януче почуття

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (63)


  35. Олена Побийголод - [ 2019.07.18 08:10 ]
    1860. На псарні (переспів)
    Із Миколи Некрасова

    «Служиш в Росгвардії ти, на біду;
    стане вільніше - втечеш, вертухаю?»
    «Що мені воля? Куди я піду?
    В мене родини немає;

    я по природі та звичці - лакей,
    хліб здобувати не вмію;
    тільки і знаю - в’язнити людей...
    Горе мені, лиходію!..»

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  36. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.07.18 07:49 ]
    Acta est fabula
    У лабіринті снив, у Пслі
    твоє плахіття пурпурове.
    Ген Санчо Панса на ослі,
    за ним овен... Ковчег вже повен.

    Сувої сала... бракне мап.
    Розкрилися ворота шлюзу.
    Сміється Мауглі-сатрап,
    тхір догриза гіпотенузу...

    Цей світ - у рурах між руїн.
    А може, іншого й не буде...
    Смертельний ворог-бедуїн
    обняв картинного іуду...

    Штовхай блаженних чи прийми.
    Втікати - зась.
    Чорнильні хвилі...
    У закапелку між хурми
    цівкоче ніжне, білокриле.

    18 липня 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  37. Козак Дума - [ 2019.07.18 07:08 ]
    Логопед
    Знає лікар-логопед,
    що таке велосипед –
    на роботу він на ньому
    їздить задом наперед.

    Ще жартує від душі
    і розказує вірші,
    а про звуки знає стільки,
    що встигай лише пиши!

    Розрізнить глухі й дзвінкі,
    про тверді, м’які, хрипкі
    все повідає детально
    й рамки вам задасть жорсткі.

    Не потрібен Архімед,
    щоб створить велосипед,
    звуки вірно вимовляти
    допоможе – логопед!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  38. Серго Сокольник - [ 2019.07.18 02:55 ]
    Дощ кохання
    На побаченні зли-
    ва... Укриті кохання плащем,
    Ми сандалі зняли
    І за руку під літнім дощем
    (хай змиває сліди
    Босих ніг цей чаруючий дощ)
    Рідним містом іти-
    мем озерами вулиць і площ
    По зображеннях влас-
    них фігур... І питання луна-,
    Хто у світі найкрас...
    НайкрасИвіший? Він? Чи вона?
    Нам у відповідь до-
    щик абеткою Морзе дзвени-
    Вам підтвердить хто хо-
    чеш- вони!!! Це, звичайно, вони!!!)))


    © Copyright: Серго Сокольник, 2019
    Свидетельство о публикации №119071708276


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  39. Надія Таршин - [ 2019.07.18 02:28 ]
    А нечисть лізе з усіх шпар...
    А нечисть лізе з усіх шпар
    Ворожою огидна суттю.
    Їй добре серед лиха, чвар,
    Усе вкриває каламуттю.

    Та каламуть бридка, липка…
    Буває, що не продихнути.
    Коли людина ти слабка,
    То у ній можна потонути.

    Та ми з тобою не слабкі,
    Бо ми гартовані війною.
    Ми – сильні духом вояки,
    Не залякати нас бідою.

    Понад усе кріпись, борись,
    Долай усі важкі дороги!
    Високий дух, незламна вісь,
    Нас приведуть до Перемоги!

    18.07.2019р. Надія Таршин.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  40. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.07.18 00:57 ]
    Вічна тема
    1

    Ти бачиш яв крізь вітражі.
    Ще рік чи десять... Вабна юнко,
    дари нестимуть не чужі:
    свої наллють пекучих трунків,

    бо ти ословила дива...
    і перейшла у ранг відомих.
    Тече ріка із рукава -
    тире... двокрапки... срібні коми.

    Рости - в чеканні гойних слів:
    така в'юнка, природна, свіжа...
    Нью-шанувальник щось наплів
    на хінді. Крона днів густіша.

    Я підійшла - та не скажу
    про шал баталій, перемоги.
    Люляю захват... Крізь олжу
    зведу просвітчасті чертоги.

    2

    Туман у амфорах, руках.
    Застиглі скульптори, богема...
    Шукав гнізда кармінний птах,
    відкрила серце - вічна тема.


    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  41. Ігор Федів - [ 2019.07.18 00:54 ]
    Нема жалю
    Немає болю і нема печалі,
    Нема жалю, що забирає течія,
    Байдуже, що у список на скрижалі
    Моє, укотре, не заносили ім'я.
    Усе одно, гадаю, були кращі,
    Які виконували правила життя,
    А бути маю каменем у пращі,
    Аби долати ціль без каплі каяття.
    Нову дорогу долі обирати
    І не боятися робити помилки,
    А далі їх самому виправляти,
    Обов'язково досягаючи мети.
    Туги немає за літа прожиті,
    Допомагає ноша ця мені іти,
    У долі бачу виміри відкриті,
    І можу далі уникати суєти.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  42. Микола Дудар - [ 2019.07.17 22:38 ]
    ***
    ...і вітер враз закучерів
    Змарніло листя
    Зігнула ніченька до снів
    В шатрі вже Христя...
    Чатує любо серця ритм
    Хай сп’є, хто встрелив -
    Одну з найкращих її Рим -
    Цнотливий келих…
    14.07.2019.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  43. Олександр Сушко - [ 2019.07.17 19:28 ]
    Сидір і його коза

    Останнім часом став я помічати, що не Сидір водить козу на вигон пастися, а коза Сидора. І це закономірно, оскільки тварина вгодована, повна дурної молодечої сили та вельми нахраписта. Увесь час підштрикує рогами лисого дідугана у м’якушки, немов каже: «Не будеш слухатися – загризу!».
    А дід старенький, важко йому увесь час бігти попереду такої прудкої істоти. Втомлюється, часто зупиняється аби відхекатися. От тоді коза і волочить дідугана за собою на пасовисько по горбаках, оскільки для надійності Сидор обв’язав себе під ребрами налигачем з якимось мудрим морським вузлом. Інколи він і сам забуває як його розв’язати. А на ходу, коли зморшкуватий дупець жваво підплигує нерівностями - це зробити взагалі неможливо.
    Ми вже звикли, коли повз нас уранці, вдень і увечері пропливає ця нерозлучна пара. Не раз і не два бачив, як дід Юрко хропів, коли його волочила гостророга Аглая в рідний сарай по закропивленим мочарам та сільською бруківкою. Вдома чоловіка одв'язувала дружина, звалювала собі на плечі і переносила до хати. Що там далі буває – самі знаєте: дід любить оковиту змалечку, тож дружина вибиває з нього хміль кочергою або довбнею.
    А лукава яка ця рогата!
    Посеред вулиці після дощу розляглася глибочезна калюжа. Обійти неможливо. От дід Юрко на козу зверху «геп!» , цвьохнув її по ріпиці лозиною і каже: - Іди вже, на тому боці злізу.
    Коза озирнулася на супостата, кивнула головою і ступила ратицями в сільський океан. Дійшла до середини заповненої баговинням баюри, струснула діда з себе і хутко пострибала далі.
    Вичалапав хазяїн з брудної калабані, витрусив з кишені намоклі цигарки і аж сльозу пустив від обиди. А до хати далеко. Добре, що я побачив те лихо, дав йому жінчині монгольські панталони з начосом. Підв’язав він їх під шиєю очкуром і мовить:
    - Завтра занесу.
    - Та не треба! – одказую стариганю.- Дарую, вони тобі пасують. Наче.
    Подякував за гарні строї односелець, потиснув руку і пішов додому.
    А за півгодини надверічньою втомленою тишею розлився оглушливий жіночий вереск. Навіть тут – за кілометр від домівки діда Юрка чулося люте гарчання його сердечної подруги життя.
    - Бодай тебе пранці з’їли, бахуряко підтоптаний! Це у якої ти шльондри споднє позичив? Га? Знову до Одарки залицяєшся? Їй же сто років! У неї «там» тільки одна павутина! Ах ти ж гаспид!
    А далі вже чулося тільки монотонне відлуння від гупання довбнею по спині рідної душі.
    Аглая – коза з інтелектом. Дуже любить вірші. Тобто регулярно піджовує томики з вічним, які горбляться у мішках та стоять боком на поточеній шашелем етажерці ще сталінських часів у дальному кутку сарая.
    Минулої весни, коли я приходив до сусіда допомогти спиляти роги козі на руків’я ножів, то вона якраз прикінчувала фоліант титана думки пані Саловсмак . Під ратицею сиротливо зіщулилася надкушена палітурка «Пихокардії». Я тоді навіть здивувався: «Ти диви! І відома у вузьких літературних колах нашого освіченого села поетеса, і коза діда Юрка – тезки! Ні, це не звичайний збіг! Це – доля.
    Прийшов до мене наступного дня сусіда, панталони приніс. Правда шматок із гузна нещасної одежинки було вирвано з м’ясом, але то таке.
    - Вибач, що порвалися,- каже сусід.
    - Та не страшно. Це ж тільки ганчірка. Всі вони колись рвуться. Давай краще я тебе наливкою почастую, а то бачу, що ти сумний чогось дуже, невеселий.
    Дід острашливо озирнувся, почухав трохи макірту і згідливо кивнув головою. От людина покладиста! Чому б з такою не посидіти?
    А наступного дня прийшов знову.
    - Наливка сподобалася? О-о-о-о! Мені теж іде на душу,- кажу замість здоровкання. Заходь, зараз спробуємо з іншої пляшки. Може ця краща.
    - Ні! Не варто! – одказує дід і скосивши на мене очі, як півень на курку, сором'язливим голосом додає: - Грошей би позичив…
    - А кіко треба?
    - Тищу.
    - А ну розказуй…
    Покомизився трохи дід Юрко, незручно видавати військову таємницю, але як позичальникові та хорошому товаришеві розказав по секрету, яка з ним трапилася халепа.
    - Одгепала мене жінка за панталони. Думала, що я знову, як у молодості, стрибаю в гречку. Довелося доказувати, що у мене стручок всох і ознак життя не подає.
    - Не може бути, сусіде! Це ж яке горе!
    - Може, може. Хочеш - і тобі покажу?
    - Та ні, не варто. Вірю, ти ж – людина слова.
    - Гаразд. Так от, – духопелить мене дружина, старається на совість. А коза у мене хоч і лукава, але за мене горою. Прочинила лобом двері, зайшла до хати і поцупила у жінки гаманця з грошима. Прямо зі столу! Винесла на двір, розтельбушила і згамала усі купюри! А там була майже вся наша з жінкою пенсія!
    - Стій,- кажу дідові Юрієві, – ось, на - випий «свяченої», а потім розказуй це страхіття далі.
    Налив йому гранчака малинової настоянки, дав цукерку «Тузік» аби закусив і співчутливо хитнув головою.
    - Коли ж моя благовірна заспокоїлася, вийшла на двір і уздріла як Аглая доглитує останню банкноту, то схопилася за серце і впала мені на руки снопом.
    А як очуняла, мовила гробовим голосом:
    - Ти зі своєю Аглаєю мене в гріб заженете живцем. Іди, катюго, труси козу за вим'я, може видоїш з неї гроші. А як ні - ночуватимеш до осені в лопухах.
    Дивився я на діда Юрка і подумав: «Це ж що виходить? Я і є призвідцем цього лиха, оскільки позичив панталони своєї жінки цьому рознещасному, зацькованому власною дружиною дідуганові! А якби не дав, то все було би гаразд. І синця під оком теж не було би ...»
    - Зачекай,- мовив я і пішов до сусідньої кімнати. Відчинив шухляду стола і вийняв звідти конвертик з грошима, які збирав аби видати книжку своїх поезій на своє п’ятдесятиліття. Вийняв звідти дві тисячі. Сходив потім у льох з ашанівською торбою. Вернувся та засунув гроші в нагрудну кишеню діда Юрія.
    - Скажеш дружині , що допоміг мені колоти кабана. І ось тобі ще м’ясця трохи. Свіжина.
    Пішов дідусь додому. Цього разу без кози, але з мясом. І хоч мені не вдасться видати цього року книжку власного безсмертя – хіба це важливо? Важливо, що у діда Юрка відлягло від серця, важливо, що немолодим одиноким сусідам буде що їсти, важливо, що в нас, попри всі життєві негаразди, існує людяність і допомога ближньому - це не пустий звук, а нагальна потреба власної совісті.
    Навесні, з лантухом за плечима, прийшов у гості дід Юрко. Привітався, розв'язав мішка і випустив звідти козеня.
    - Оце тобі подарунок від нас,- мовив він і посміхнувся.
    - О-о-о-о! Привіт, мала! – гукнув до хвостатого дива.
    Малеча озирнулася, підплигнула на долівці і гукнула у відповідь:
    - Ме-е-е-е!
    17.07.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  44. Іван Потьомкін - [ 2019.07.17 19:59 ]
    Вибір

    В багатиря якогось було дві доньки.
    Як звали їх, легенда не доносить
    Натомість добре відомо,
    Що на старшу – краще б не дивитись,
    Молодша ж, хоч і була нівроку,
    Та мала такий навдивовижу норов,
    Що всі обходили сварливу стороною.
    Ну, а батькам – подвійне горе: ніхто не свата доньок.
    Бозна за які гріхи, старі гадали,
    Доведеться, мабуть, піти на той світ без онуків.
    Може б, так і сталось, якби не нагодився сват,
    Котрий зумів знайти дівчатам женихів:
    За сліпого - старшу засватано, молодшу – за глухого.
    «Нічого!- радів батько.- В містечку з’явився такий лікар,
    Що готовий вилікувать обох зятів».
    Невдовзі так воно й сталось.
    Здавалося б, радіти слід. Але зяті в розпуці.
    Тільки-но побачив свою дружину той,
    Що донедавна був сліпий, заплющив очі - й з хати.
    А другий – якомога щільніше вуха затулив,
    Як почув уперше прокльони і прокляття.
    Словом, обоє відмовилися лікарю платить.
    «Ну що ж,- сказав суддя,- не хочете платить,
    То лікар поверне вам те, що мали доти».
    «Осліпнути? Оглухнуть? Та нізащо!..»
    «Тоді платіть сповна!»
    ...Як воно було далі, мовчить легенда.
    І, мабуть, навмисне: хай кожен додумає своє.
    ----------
    Сюжет запозичено з «Піркей авот» («Настанови батьків») як відповідь уславленого проповідника раббі Яакова з Дубно на запитання Віленського гаона раббі Еліягу: «Чому людина має дати звіт перед Всевишнім за прожите життя?»



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.17 17:50 ]
    Грішна свята любов*
    А їй казали: повернись в родину!
    Йому казали: в гречку не стрибай!
    Вона його кохає, як причинна,
    А він лиш з нею свій знаходить рай!

    А їй без нього – сонечко не гріє,
    Йому без неї – хоч з моста у став.
    Любилися в шаленій ейфорії,
    Допоки ранок їх не заставав.

    В розлуці світ – нікчемний і убогий,
    Життя навкруг – немов полярна ніч.
    Лише удвох – за пазухою в Бога,
    Лише разом їм щастя йшло до віч!

    Чи на своє, скажіте, безголов`я,
    Пливли вони од звичних берегів?
    Як боляче ховатися з любов`ю –
    Безцінним подарунком від Богів!

    І як же можна жити без свободи,
    Коритися весь час німому злу?
    Родини не давали насолоди,
    Лиш сите рабство й духу кабалу.

    І як птахам двом звикнути до стану,
    Коли вони лиш ходять по землі?
    Коли на крилах в них обох – кайдани,
    Й літати неможливо взагалі?!

    Непереможне прагнення, потреба –
    Це відчуває кожне пташеня!
    Коли так нездоланно вабить небо,
    Свою широку браму відчиня!

    Злітає і ховається у пущі
    Свята любов у вовні із гріха.
    Щоб не побачив світ цей завидющий
    І не спіткала доленька лиха!


    17 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  46. Світлана Ковальчук - [ 2019.07.17 16:13 ]
    ***
    Говорили про смерть, переповнення вщерть,
    долю.
    Знову мертві тіла межи села, міста,
    полем.
    Наростили війну, наче білу стіну,
    звичну.
    Нам іти-перейти у далекі світи,
    вічні.

    Говорили про дім, наші діти у нім
    плачуть.
    Розлилася біда, чорноплинна вода
    наче.
    Ген дебати гудуть, в чому суть і не суть,
    сила.
    Мимо сцени і люд юне тіло несуть,
    крила.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  47. Олександр Сушко - [ 2019.07.17 15:09 ]
    Марно

    Йшов на фронт козарлюга - жагучий брюнет,
    А вернулася тінь. Голова - біла вата.
    Буде мир. Земляки не згадають мене,
    Рабіновичу пам'ятник тешуть хохлята.

    Я на серці в дитинстві ще випалив знак,
    Бач,тризубець багряний? Святий, харалужний.
    Думав, що побратима цей раз упізнав,
    Помилився: ти - ворог, до неньки - байдужий.

    Та невже Україні в майбутьому швах?
    Я - останній в зруйнованім храмі прочанин?
    Під торгові ряди закотилась душа
    Піклуватися про інтерес копійчаний.

    Щось занадто колючим виходить цей текст,
    Людям бризкати правдою в очі не можна.
    Перемоги не буде. Обійдемось без.
    Шлях до зради готовий. Ось карта дорожня.

    16.07.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  48. Сергій Губерначук - [ 2019.07.17 15:37 ]
    Три сестри
    Піч ковтнула дрова –
    видихнула дим,
    за столом дубовим
    хліб ще теплий їм.

    По світлиці білій
    із іконами
    трьох монахинь тіні
    з балахонами.

    Вони сіли мовчки
    за дубовий стіл,
    християнські дочки
    монастирських діл.

    Лиш хліби й водицю
    я для вас припас,
    їжте, молодиці,
    скоро буде Спас.

    Розкажіте, звідки
    і куди тепер,
    три прозорі квітки
    трьох моїх сестер?

    Мух дзищава мова
    хату обійма.
    А вони – ні слова,
    ніби і нема.

    Не мовчали б, сестри,
    не спиняли б час,
    бо в молитвах скресли
    спогади про вас.

    А вони – ні слова,
    ніби і німі…
    Раптом старша: "Знову
    прийдем по зимі".

    Встали, поклонились.
    У кожної – хрест…
    Ви б мені не снились!
    Я ж ваш брат – Орест!

    Я ж з квіток шавлії
    вам віночки плів.
    А тепер ось тлію
    вік без теплих слів…

    Вік молю у неба,
    а добра – чортма.
    Мені зараз треба –
    ще коли зима!..

    Три монаші ряси
    та монашка-ніч,
    не діждавши Спаса,
    канули крізь піч…

    Знов зайшли чужії,
    не мої то знов –
    Віра і Надія,
    і от-от … Любов.

    9 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (5) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 64"


  49. Ніна Виноградська - [ 2019.07.17 13:12 ]
    На часі


    До столу буде вам хлібина,
    А взимку борщ і тепла піч,
    Якщо земля оця єдина
    Болить вам вдень, в обід і в ніч.

    Якщо ваш син уже в Донбасі
    Чи підростає для війни,
    Тому вставайте, вже на часі,
    Щоб там не гинули вони!

    Щоб навести нам лад в державі,
    І мову пити з джерела,
    Зійшла минулого постава,
    Щоб слава з нами скрізь була.

    У мирі, без біди і воєн,
    Щоб ми жили в усі віки.
    Й сухим тримав наш порох воїн,
    Орав і пестив малюків.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  50. Ніна Виноградська - [ 2019.07.17 13:55 ]
    Соняшники над окопом
    Над окопом соняхи схилились,
    Заглядають в очі воякам.
    Жовтим сонцем, щоб коли стомились,
    Усміхнулись їм, немов батькам.

    І згадали сад і рідну хату,
    Де в городі соняхи цвітуть.
    Скільки перемоги їм чекати,
    Де той день і де ота майбуть?


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   355   356   357   358   359   360   361   362   363   ...   1813