Ні, не з історії я знаю
Ту найстрашнішу поки що із воєн.
Самому довелося бачить,
Як вели колони наших бранців,
Як ніс Дунаєць у Дніпро кров юдеїв,
Як начебто в качину зграю,
Регочучи фашисти цілились
В парашутистів на Букринськім плацдармі...
Гиркотню, що найчастіш вночі лунала
Перекликаючись із гавкотом вівчарок,
Тоді вважав я за німецьку мову...
Відки ж було мені малому знати,
Що є також і мова Гете, Шіллера чи Гайне?
Неоплатний борг, Німеччино, ти платиш.
Чимало осколків повиймала з плином часу,
Але один так і лишився назавжди побіля серця...
...Вершники у касках і на конях,
Що зроду-віку не бачили в нашім селі,
У вакуацію нас виганяли з хат.
Наче вівці, брели ми курним шляхом,
Не знаючи, куди й навіщо.
Обабіч з гуркотом неслись мотоциклісти.
На руках у матері - ще менший од мене брат.
Я клуночок несу з харчами.
Од утоми й спеки от-от впаду.
Раптом спинивсь мотоцикліст
І жестом наказав сідать в коляску.
Недовго, щоправда, там ми спочивали.
Благодійника спинили криком.
І знову опинились ми в колоні...
...Час повиймав чимало осколків з пам’яті.
Та й досі ношу побіля серця один:
Печальні очі мотоцикліста того,
Цукерку, що він дав тоді мені ...

У клініці обслизли шиби, двері.
Лікує Дуремар до забуття.
Повзе піявство... Мокро на папері.
Холоне цапом варена кутя.

Смарагди мавка міряла - ще млосна,
намисто полетіло у спориш.
Сова мовчить, сіріють ветхі кросна.
Хоч нутрію, дурисвіте, облиш!

План вівісекцій виконав, тарані
насушено на три зими... чи й сім.
Стило тупіє в заростях герані.
Бубнієш: "...догодив нарешті всім...".

Ти ж римував і марив... І хотілось
творити, як жар-птиця - серед гав.
На лисині краплисто, холод-тілом,
розпух - кульбабок напхано - рукав.

Позеленіли допотопні шприци,
пацьорки на халаті - у смолі.
Кустуриця запрошує - на принца.
"...ти найсмішніший..." - шерхотять кулі.

Ланцем на повітрулечці - магніти.
Куди гротескні нотки тут подіти?


2019

Бреду під парасолею... Куди? Для чого?
У скільки повернусь? Під   ранок, чи вночі?
І хто чекатиме з фіалками за рогом
серпанкової мли? Постійно йдуть дощі...
Купальні, нескінченні, мжичка і кучасті,
дрібні, холодні, грозові, як із відра,
колючі, крижані, сліпі, грибні, смугасті,
туманні, обложні - пригнічена хандра.
Плющем  зажури оповито все довкола.
Негода нищить днів зелений палантин,
міняє на корицю. Вітру баркарола -
мелодія тужлива вересневих днин
лунає в небі. Непроглядна авансцена,
гучними оплесками на даху - аншлаг!
Із антикварних спогадів душі щоденно
я пил не струшую, дощ срібний на губах.
2019р

Десь від річки доноситься пісня дівоча,
Гарно так, що і зорі заслухались, мабуть,
Її чути усім аж до темної ночі,
То дарма, що співачкам раненько вставати.

Братися вже до праці дівчатонькам треба,
Бо роботи в селі ж то завжди вистачає,
Слід подбать про родину і дім та про себе,
Ну, а поки що пісня вкраїнська лунає.

2019 р.

Лиш одній красуні не належу,
Жменя їх. А, може, трохи більш.
Глупа ніч. Волають діви: - Лежень!
П'ять хвилин без "праці" вже лежиш!

Гострі ребра мацає мадонна,
Після неї ' п'ю щодня бромід.
Для Ерота вік - не перепона,
Тільки ж я не молодик, а дід!

Став уже від любощів шкелетом,
До хребта прилипла впала грудь.
Може, я намазаний їм медом?
Досі не збагну - у чому суть.

О, моя голубко! Ну ж бо - охни!
Бач який у нас шурум-бурум!
Утішати - це мій хрест голгофний,
З молодиць знімаю сум-журу.

Та з'явилась раптом підла вада,
Не буває щастя без біди:
Утекли із ліжка потерчата,
Всох стручок у діда назавжди.

Навіть пес - і той мене покинув,
Швендяє Рябко не знаю де.
Відтепер ночами сплю спокійно,
А на пузі сало вже росте.

20.06.2019 р.

Відпочинок

Ловелас я не дурний -
стриб!- у ліф газдині.
Там у неї "кавуни"
Та "солодкі дині".

Там у неї - суща блаж,
Апогей нірвани.
Стогне мавка: - Досить! Ляж,
Гаспид окаянний.

Торс опуклий не тряси,
Бо розвалиш ліжко!
Я вже вибилася з сил,
Бач, трясуться жижки?

А в сусідів - бійка, шум,
Шлюб у лихоманці.
Я ж кохану бережу
Від тяжкої праці.

Зліз із ерогенних зон,
Відпочити треба.
- П'ять хвилин даю на сон,
Потім - знов у небо...

20.06.2019 р.

Г. С...
Там, де липу пестять клени
Стовбурами, як грудьми, –
Зустрічаємось щоденно
Потаємно влітку ми.
Щоб закінчити розмову,
Розпочату навесні, –
Ти не хочеш знову й знову
“Так” сказати або “Ні”.
Я уже боюсь, що літо
Швидкоплинно промайне
І уважний хтось помітить
Невеселого мене
Біля липи, поміж кленів,
Під твоїми ворітьми, –
Де не можемо смиренно
“Так” чи “ні” сказати ми…
21.06.19

Г. С...
Затихнув скрізь пташиний щебет
І спала денна духота, –
І тільки згадкою про тебе
Цілунок стигне на вустах.
Прилип до них, як лист медяний,
І не злітає попри час, –
Адже ще в мороці туманнім
Ми розпрощалися нараз.
Але коротка, як відлунок,
Розлуки буде тужна мить,
Якщо уранці твій цілунок
Не хочу стерти я, ні змить…
20.06.19

Житнім полем, ніби пан,
понад самим краєм,
на прогулянку фазан
важно виступає.

Крила в боки він упер,
хвіст на вітрі в’ється –
як носій нових манер,
так йому здається.

Задирає дзьоб фазан
з самого світання –
не попав би у казан,
скоро полювання!

Із вітром нині доля розмовляла,
Питала, а кому вона потрібна,
Її узяти думає немало,
Але отримає людина гідна.
Єдина - з небайдужою душею,
Яка бажає істині служити
І не торгує совістю своєю,
Аби у сяйві золота пожити.
Яка палає, щоби освітити
Надії, мрії і нову дорогу,
Яка живе, аби добро творити,
Як є біда, іде на допомогу.
Її шляхи я б рушником стелила,
Веселкою єднала водограї,
Аби собі людина підкорила,
Дитиною жадані небокраї.
2019

Влетіла скабкою в мізки - і нию гостро.
Я на оціночній межі - Діана Шоста.
Тому вдивлявся...
У мій причт пішов сміливо.
Вітряк хитався-шарудів...
Трамбуєш мливо.

Зелена зграйка горобців - у пива келих.
Забудь мене, на чистотіл повалиш Еллу.

На скибу маж словесний джем.
Таки пульсую?
Про шану мріяти мою - даремно-всує.

Поспівчуваю, лицемір хотів любові.
Такі влучання - в молоко - безособові.

Не отрій мажу, полуниць вродило рясно.
Змія пригрілася на пні, червоні ясна.
Мисткий вужака вишивав кошулі, сукні.
Біжу - блискуча, пломінка - між кіз і трутнів.


2019

І
Віко посіпується. Гортань
випорожняється тишею. Європейські міста
здоганяють дне одне на станціях. Запах мила
не дає нагулятись джунглями непомітними ворогам.
Там не уникнути білих плям
упослідженій мапі, де туфля твоя ступила.

В горлі свербить. Подорожній жадає пить.
Діти, варті, щоб їх лупить,
верещать у дворі, як різані. Зо годину
віко посіпується. З-за колон, утім,
невідомо хто, та об’явиться. Навіть на самоті,
навіть вві сні ви вгадуєте людину.

І збирається, мовби плювок, уряди-годи:
"Дай папір, чорнило мені, а сам іди
геть!" І віко посіпується. Слабини у голосівці
опостінь (буцім моляться) є промоцією осмут.
Остаточно заплутавшись, звивин жмут
виявляє себе в незнайомій кімнаті в знайомім місці.

ІІ
Одинак у пустелі, ти чуєш голос. Ти
хапаєш фотоапарат, налаштовуєш об'єктив.
Ба – темніє. Посидь, не збавляй надії
говіркого, привітного мимохідь
писка мавпочки, радої плигма з віт
пальми та в люди, зі її таланом повії.

Ліпше на пароплаві, з хитавицями хвиль, але
учасником географії, блавату, без дефіле
історії – цього лепу, корости суші.
Ліпше Гренландію скородити у журбі
лижвами, залишаючи по собі
айсберги і тюленів туші.

Абетка застерігає тебе
відхилятися від мети – пункту "Б".
Там вороні не стати вороном – зась незграбі;
чути псюк двірних, злаки у бур'яні;
там, що шкурами звірини кушнір,
офіцери Генштабу орудують ржавчиною на мапі.

ІІІ
Тридцять сім літ я дивлюсь в огонь.
Віко посіпується. Пори долонь
роз’їдаються потом. Полісмен бере документи,
пропадає в сусідній кімнаті. Зведений швидкуруч
обеліск кінчається нехотя серед туч,
як удар по Евкліду, як слід комети.

Ніч; вечері в пандан, ремствуєш на талан,
сам собі бидло, сам посивілий пан.
Вобла лежить упоперек крупнуватого кеглю речень
про виверження вулкану зо кілько діб
в біса де, далебі, – у чужій воді,
упершись хвостом в "Заборони" і "Звід обмежень".

Я розумію тільки дзуміння мух
зі східденних базарів! Переводячи дух
на готельному ґанку, буцім рибина в сіті,
подорожній хапає ротом тубільний дим:
ниючий біль, убивчий на цім, й на тім
дошкулятиме світі.

IV
"Де це?" – питає, вкоськавши вихори набакир,
племінник. І, пальцем гортаючи складки гір,
"Онде" – тиця племінниця. Порипують каруселі
у старім саду. На столі букет
фіалок. Сонце сліпить паркет.
Зі вітальні лунають пасажі віолончелі.

Місяць над плоскогір’ям, і ніч ясна.
Від валуна відособилась тінь слона.
Серебро ручая радує мудрагеля.
В самітнім помешканні простиню
жмакає біле(смагляве) і просто ню –
малево не одного пензля.

Навесні риється у багні муравель-трудар,
не загається грак, прочого роду твар;
листя ховає покруч галузі після звихів.
Восени яструб дає круги
над обійстями, лічить курчат. І на плечах слуги
теліпається білий піджак сагибів...

V
Здало напучує слово? То натякніть –
чи стачає наріч? І був хлопчик? І кілько лід
має бовтатись в склянці, щоб спинити Титанік
мислив? Що каже ціле, щодо частиць?
Що з’ясує, нарешті, при виді птиць
в акваріумі ботанік?

Тепер уявім собі цілковитою пустоту.
Місце без часу. Властиво, повітря. В ту,
у иншу – і тут – навкидь, сторону. Ич, не дірка –
Мекка – кисневі, водневі звідусіль.
І щодень тремтить у ній від зусиль
усамітнене віко.

Це вам – нотатки натураліста. За-
писки натураліста. Капаючи, сльоза
падає в вакуумі, вільна від сил тяжіння.
Вічнозелене і невропагінне, учувши жжу
це-це майбутнього, я дрижу,
уп'явшись нігтями в своє коріння.







----------------

Мовчу як тінь після дощу
Вчорашнє вкопую
І згоден вже на нічию
Думками пробую…
Усі живі біля ставка
Соми підплигують
А липень жарить… близько ста
Мовчу відлигою…
20.06.2019.

Ми по війні ще грали у війну.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.
Порожні рукави в моїх однолітків.
З милицями мовби й народились.
Ми по війні ще грали у війну.
Ми грали у «німців» і «червоних».
Слабосилий, я завжди був «німцем».
Ще й досі крає серце та несправедливість:
Ну, який я в біса «німець»,
Коли фашисти ставили мене під клуню,
Автомат строчив над головою...
Хлоп’яча та несправедливість
Вкарбувалась у пам’ять дужче,
Ніж пошуки картоплі у землі задублій,
Ніж сколоті стернею ноги чи недосяжний хліб...
Так я зненавидів війну вдруге...

P.S.
...Не грався у війну з синами.
Стачило тої, що поглумилась над дитинством.

Дотики серця,
повне відерце
ягід солодких суниць.
Музика чуйна,
спогад відлунням
в сірих очах голубиць.
Сонце для світу,
море - для вітру,
а для коханого  - я.
Голубе світлий
щастям привітним
сяє усмішка твоя!
Не оминути,
тільки б почути -
срібні дзвіночки душі.
Радість невпинна,
неба світлина
сіє за лісом дощі.
Казка духмяна,
м'ятна поляна,
запах кохання п'янить.
Хай не розтане
в літечку травнем
ця аметистова мить.

2019р

Кривавий сніг обарвлює пастелі,
Пропахла димом--порохом трава.
Зі злом зійшовся ангел на дуелі,
Хоча ні разу ще не вигравав.

Гармати день і ніч плюються гнівом,
Командую: - По кацапурам - плі!
Невдаха цей - то я, крилате диво,
Останній, хто лишився на землі.

З мого безсмертя залишився присок,
Судилося сконать на цій війні.
Кричало небо: - Дурню, зупинися!
Ми віддали Вкраїну сатані!

Стоїть Кирпата поруч, зовсім близько,
Життя моє оцінює в мідяк.
Людей кладе в заплакані колиски,
А в ангела могила - забуття.

Нехай і так, але не маю ляку,
Тече руда під серцем із діри
Чекай, вдягну хутенько вишиванку,
Перехрещуся...ось тепер - бери.

20.06.2019 р.

Eco morgana

Десь там - у минулому - річка, березовий ліс,
Занесло піском чорториї під мостом Патона.
У кіптяві овид, від бруду вмира парадиз,
Доми-кам'яниці, як тюрми зі скла та бетону.

Останню хвилину живем на планеті у борг,
А далі - пацюча нора чи у склепі хатина.
Дніпром - не тумани, а сірий, задушливий смог:
Це - дух твій, оголена суть, нерозумна людино.

Не буде спасіння, Едему розчахнених брам,
Щасливе майбутнє поцуплено в людства із карми.
У променях сонця згорятимуть гори добра,
Хламіття, навергане ситими багатіями.

Русалі втекли в потойбіччя із чорних озер,
Учора останню за руку провів кавалькаду.
Смітник підгрібає бульдозер під вікна осель,
Ламає іржавими траками залишки саду.
Ї
І гримнула тиша,- немає пташок у гаю,
Масна пилюга засипає поета погруддя.
А Всесвіт долоню тримає гарячу мою,
Плеядами стелить дорогу у чисте безлюддя...

19.06.2019 р.

Марнота

Кажу сусіду правдоньку у вічі,,
Летять, мов камінці, слова гіркі:
- Без жінки - ти нікчема, чоловіче,
Живеш для себе, треба - навпаки.

Поглянь - цей світ у пречудових квітах,
Його любити людям Бог велів.
Жона ж твоя - смердюча оковита,
У хаті, наче спали москалі.

Чи відаєш яку біду накоїв?
Процвиндрив час відпущений дарма.
І дух змертвів, осипався шальгою -
Майбутнього у мертв'яка нема.

Ти чув хоч раз розстроєну віолу,
Як розпач рве мелодію м'яку?
Твоя кохана поламала долю,
Від горя віддалася чужаку.

В раю весна, пливе на луках повінь,
Пускають юнки водами вінки.
Едем цвіте, чекаючи любові,
Дбайливої садівника руки.

19.06.2019 р.

Вона виносить сміття уночі
Вдягнувши високі підбори
У брамі темно. Запах сечі,
Коти та нічні потвори.
Опівнапершу. Стихає життя
У кожній вітальні й кухні
Вона іде викидати сміття
У довгій вечірній сукні
Промінь єдиного ліхтаря
І на стіні графіті
Венера, яскрава псевдозоря,
Влаштовується в зеніті,
Мружиться, фокусуючи зір
І дивиться, як вона
Іде бруківкою через двір
Крокуючи «від стегна»
Навколо нікого нема, але
Хода у неї легка
Вона виконує дефіле
Подвір'ям до смітника.
А потім так само іде назад
Однаково, кожну ніч
Уже впродовж декількох декад
А може, хтозна, сторіч.
Лунають в один і той самий час
Кроки її ходи
І доки вона крокує, для нас
Все йтиме як мусить іти:
У полі буде рости трава
І будуть хмари і дощ,
Мед, що у вулику визріва,
Птахи і комахи тощо,
І будуть райдуги і роса,
І будуть каштан і бузок,
Велика Ведмедиця в небесах
Штовхатиме свій візок
З Малою Ведмедицею. А сніг
Вкриє її сліди
З початком грудня, а навесні
Розтане, як і завжди.

Він прийшов серед ночі
дощем, наче шепотом,
легкий подих зітхання майнув попід віями.
І від нього, такого незнаного, теплого,
незборимим жаданням кохання повіяло.

Потягнулась до нього
крізь сон кожна гілочка.
Юна яблунька цвіту ще зроду не відала...
Звідки він -- цей лякаючий шал, ці вогні в очах?
Ця бентежлива пристрасть, ця млість несподівана...

Ледь торкався кори
бігунками-струмочками,
не минав ні горбочка цнотливої стрункості.
Не спиняючи втіх, не затихнувши хоч на мить,
у одному акорді злились, наче струноспів.

То пручалась,
то прагнула знову лавину ласк,
поки сон переміг у змаганні з повіками.
... Перший промінь відчувши, юначка прокинулась
і засяяла вперше рожевими квітами!

Складають рученята оригамі,
Об'єм уже міняє площину,
І виникає пам'яті татамі,
Я у бою долаю таїну.
Це невідоме або призабуте,
Аморфні лінії у русі днів,
Які душа не має оминути,
Навіть якщо би дуже захотів.
І знаю, що іде у результаті,
Згадали руки, як я це робив,
Останні рухи і дитя завзяте
Пускає човника, аби поплив.
Баюра океани заміняє,
А цеглою формує острівці,
Малюк легенько рухом помагає
Не збитися човну у манівці.
У Посейдона силу позичає,
Аби човен виконував маршрут,
І судно на ходу гілля минає,
Яке чаїлось, як великий спрут.
Пірати, бурі, обрії далекі -
Уявою замінює буття.
Фантазія буяє у малечі,
Ілюзія у магії життя.
Води дещúця має морем стати,
А час поверне течії свої,
Омріяне поможе будувати,
Людині існувати на Землі.
Роблю і я кораблик-оригамі
І нехтую умовності та вік,
Аби не жити далі у тумані,
Фантазією лину у політ.
2019

Мабуть хмари, то сліди дивної істоти...
Захотілось їй іти радо, без турботи.
І довгесенько вона небом мандрувала,
А хмариноньки-сліди сонце затуляли.
Притомилася, ой як!, хоче відпочинку,
І спустилась до землі - моститься в затінку...

Сонце сяє, бо йому вітерець шепоче:
Той, хто в небесах гуляв спати дуже хоче.
А ти ясно приголуб квіти і травини,
Ластовинно поцілуй личико дитини.
Той, хто небом ходить вправно, хмарослід лишає
Довго спить, тож я хмариння геть пороздуваю!

Він мене рятував від пустелі,  наруги,
і жури безнадії, набридливих злив.
Простягав дружню руку над прірвою туги
і сльозу відчайдушну цілунками змив.

Дарував  зорепад, зачаровані вірші,
осипав первоцвітом зворушливих слів,
серенади співав соловейком, у тиші
очеретовій вітром вночі шепотів.

Ніс мій хрест, коли сили втрачала, свідомість,
осіняв шлях чумацький і нищив пітьму,
піднімав до небес спраглу душу. Натомість
чим віддячу йому? Чи віддячу йому?

2019р

Що не царі, то у твоїй короні.
За очі карі і за голубі
лукава доля вибілила скроні.
І як не потонути у журбі?

Он повновидий сяє з оболоні
як вишитий цілунок на габі.
І лоскотно, і солодко тобі,
коли торкаю лінії долоні.

І сьоме небо бачимо здаля,
і зоряні смакуємо суниці,
і очі в очі заясніли лиця...

Гадаємо, що буде опісля,
якщо тримаєш у руці синицю,
чекаючи у небі журавля.

06/19

А на лугу кінь гнідий
Пасся собі усю ніч
До самого ранку.
У село тоді помчав
Та біля воріт він став
І б"є копитами.

Господаря виклика,
Щоби вийшов до Гнідка
Та забрав до стайні.
А ще краще осідлать,
В чисте поле поскакать
Все далі і далі.

Де зелен-трава густа,
Не торкалась ще коса,
Хоч буяло літо.
Вже господар у сідлі,
Мчить галопом кінь гнідий
Навперейми з вітром.

2019 р.

Від сумних думок солоні нюні
Ллються у долоні шкарубкі.
От чому жінки - усі розумні,
А мужі - тупезні глупаки?

Все що зароблю - несу до кралі,
Сам ходжу в полатаних штанах.
Благовірна днину тралі-валі,
Уночі від "щастя" - "Ох!" та "Ах!".

А мені хоча би дрібку ласки!
Утекти б на день в команду "ЗЕ"...
Копченої багнеться ковбаски,
Ні, не можна,- жінка загризе.

Їй потрібно шпаклювати личко
І на фітнес бігати щодня.
Економлю, п'ю одну одну водичку,
За розтрату набіжить пеня.

Називаю любу ніжно "Киця",
А вона мені: - Іди, працюй.
Жінка - як вгодована лошиця,
Я ж - кістлявий, висохлий пацюк.

З рурки пахне натуральна кава,
Глас жони знервовано: - Ти де?!
Вже біжу! Інакше буде вава,
Й так за планом щиглі кожен день.

17.06.2019 р.

Р-р-р-р-рятуйте-е-е-е!

Я - одинак. Ніхто не тішить душу,
Нема жони - і в цьому вся біда.
Якби ж була - трясла б мене як грушу,
Щоденно сокотіла "куд-кудах!".

Сусіда пані кличе до обідні,
В правиці замашний дубовий кий.
А я лежу, неначе в домовині -
Ні вереску, ні гвалту - супокій.

Дівки за тином хлопаків маніжать -
І я б гріха солодкого вкусив...
Напарниця ж моя - холодна тиша,
Як реп'яшок вчепилась у труси.

Мені із кожним роком тяжче й тяжче,
Забув коли уже терзала хіть.
А в кого жінка - той ще не пропащий,
Є з ким про житіє погомоніть.

А за вікном трояндові бутони
Пахтять і мужа зводять із ума.
Агов, персисті звабливі мадонни!
Візьміть мене! Без вас життя нема!

18.06.2019р.

•
А потяги летять у невідомість
до різних станцій круговерті долі
і безупинно ти пересідаєш,
а там і на ходу - з одного в інший,
з одної долі в другу, знову й знову.
аж раптом, як в дитинство, відлітаєш
на павутинці сонної вітрилі

••
Краплини суму з перламутру часу –
ефірно, мірно, вірно, так собі
неспішно линучи від парастасу
в потойбіч пристрастям і суєті,
кришталиками тверднуть: «я прожив!» -
і по нових зіницях ллються сльози
в Обійми Сяйні і такі Знайомі

•••
Не явлені іще й забуті форми,
химерні тіні, обриси, льоди,
туманні поклики зірок, тунелі -
іскринками призначень кольорових
вишукує бентежний промінець
куди пристати, знову, не забувши,
не розгубивши світла у собі.

Ось моя доля, дві радості – гордості,
Закутана ковдрою, лине у сні.
Ніч романтично співає акордами,
Зірками нотує у небі пісні.

У їхньому сяйві лунає новела,
Описує нею далекі світи,
І хвиля ефіру несе каравелу,
Єднаючи нині минулі віки.

У кого є щастя? А я маю двічі!
Милуюся ними, жадаю життя.
І можу надії казати у вічі,
Що магію маю у колі буття.
2019

А десь громи стинають спеку дня.
Їх чути за надривами гучними.
Здіймаюся у прислуханні я.
Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
аж лячно.
В небі крешуть блискавки,
неначе змії.
Можуть укусити.

Твоєї доторкнутися руки
і, хай там що,
у піднебессі жити…
Чи в наднебессі?
Зараз, бо коли?
В рожевих мріях ніжитися зранку.
Ми – білі перевтомлені воли
чи небом переповнені орли?
П’ємо сонця, ще молоді, у дзбанках.

А десь громи стинають спеку днів
і так зухвало крешуть блискавиці.
А ми… А нам сам Бог в серця наспів.
Для почувань.
У легкокриллі.
Птиці.

…уповноважений Христа?
Ось відновлюсь і запитаю
Невпинний ріст мого хвоста -
Чи впустять з ним мене до Раю?
Чи впустять з прикусом божка?..
Не від народження - присадка!!!
Вона, по правді, не важка
Всього лиш навсього як крапка…
А ще із гонором в очах -
Своєї правди настоятель
Від помилок потроху чах
Спасала глина, батьків шпатель
А ще мозолі… кілька скринь
Вагон всіляких безліч шрамів
А щодо Раю, номер скинь -
Передзвоню як випруть з Храму…
17.06.2019.

У країні, де правлять пейса -
Звично сваряться хохлаки.
Цуплять гріш тямковиті бевзі
У глупеньких розумаків.

Гостра шпичка сідницю муля,
Потішаються Цур і Пек:
Вийшла з томосу пишна дуля -
Обманув українця грек.

Від політиків в роті кисло
(не лякає їх Божий суд),
У реформах не бачу смислу -
Утікає із раю люд.

Від любові забило подих,
Краля ж вибрала монастир.
Народити дитину - подвиг,
Шепче втомлено: - Відпусти...

А от воїни в нас хоробрі,
Длані грубшають від "АК".
Вухо чує: " Все буде добре!"
...хочу в "Голос" Вакарчука.

17.06.2019 р.

Коли знайомець лізе у багно,
порушує табличні заборони,
промовчу - хай забрьохається гном.
Топтатиму пісок, врунисті гони...

Хай сом відчистить п'явок, слимаків,
приймає душ Шарко, змиває сажу...
Перестороги Майї заслабкі.
Для містечкових надто мало важу.

2019

Салют, моя зоре! Я – у дорозі,
а ти сіяй, не забувай, пиши.
І я тобі, і ти мені у змозі
побути половинкою душі.

Одному і одній у цьому світі
одна відрада – ладо і листи.
Роби як я, пиши мені привіти
і будьмо разом 👫 як волієш ти.

Одредагуй мої думки у вірші
і прозою поета забавляй 😊.
Дверей у свій фіґвам не зачиняй.
Пиши частіше, обіймай міцніше...
Ніхто як ти не розуміє більше,
яка стежина поведе у рай.

06/19

Клечана Неділенька
В зеленім віночку
Та й під руку з літечком
Йдуть хитким місточком.

На березі річечки
Назбирали м"яти,
Разом з татар-зіллячком
Будуть дарувати

У оселю кожную,
Долівку встеляти
На Трійцю Господнюю,
Щоб запахло святом.

2019 р.

Знову цвітуть ярих весен рожеві каштани,
сонце в зеніті запалює все навкруги.
Поруч із милим солодкою ватою тану,
айсберг у морі небесному губить сніги!

На отоманці розлуки - червона помада,
чайна троянда розсипалась. А чи збереш?
В лоні душі загорілася ватра   свічада -
не загасити багаття сердечних пожеж.

Будемо зустрічі наші в отавах шукати,
де загубили вночі оксамитовий  рай.
Тільки, натхненний, любові яскраві цукати
на роздоріжжі бажання ти більш не лишай.

2019р

Суне равлик вздовж доріжки,
як антени його ріжки,
на спині несе хатинку –
в ній м’яку ховає спинку.
Хтось нагнав малому страху,
обігнав він черепаху
і тепер його малятам
буде важко доганяти.
Та коли настигне пташка –
він мерщій у черепашку
і замкнеться на гачок,
знаний хатник-слимачок!

Мани мене, мани
Кудись у дивокраї,
Неначе до мани,
До тебе я звикаю.

Допоки не мине
Манлива насолода,
Не стримають мене
Ніякі перешкоди.

Манитимеш мене
В магічному тумані,
Аж поки шмагоне
Одвічна тема «money».

Грішу... улітку про кохання не пишу,
ношу його в торбинці, у кишені,
у жмені стискаю жадібно! Лишень
мішень для рук чужих - моя любов,
немов те райське яблуко із саду,
чи винограду перше гроно п'янке,
таке крихке, немов кришталь.
Мораль? Чия мораль мене судити буде?
Люди? Моралі вищої немає за любов,
оков її не зняти до суду смертного,
відвертого тоді лиш діжде слова
й розмови - той, хто над нами тримає ніж.
Хоч ріж, душа, немов пташа, боїться втрати!
Кохати! До смерті, до кінця останніх днів!
Вдів і вдівців щоб статусу не знати,
страта на ешафоті легша, ніж життя
без забуття, у тиші темної кімнати.
За грати сховаю я кохання, й не пишу,
грішу... у літню ніч про тайну промовчу,
лечу до місяця, зірок дороговкази
до екстазу нам вкажуть путь,
мабуть... колись... той, що тримає ніж,
пізніш захоче плати, і нехай,
кохай! Хіба ж йому не знати,
віддати всі багатства за любов
і знов, і знов, людина буде рада,
баладу про любов трагічну менестрель
до осель знов понесе, й співати буде
про чудо вічного кохання... я ж... мовчу,
свічу любові глибоко сховаю,
знаю... грішу... улітку про кохання не пишу.

17.06.2019

За мотивами телевізійних новин

Новини невтішні наразі з Волині:
Наляканий кіт розгубивсь, як дитина.
Зненацька, чомусь він заліз на смереку:
В халепу жахливу потрапив, ще й в спеку.
Смерека – це дерево надто високе,
Так, поверхів дев’ять, прикинувши оком.
Вже декілька днів, притулившись до гілки,
Жалкує та згадує рідну домівку:
Водичка там, їжа смачна у тарілці,
Турбота від рідних та безліч гостинців.
Очікує мріями: де ж порятунок?!!!
Бо час не стоїть , вже на дні йде рахунок!
Зібрались спецслужби, прийшли альпіністи.
Поради даються всілякі й корисні.
Охочих зібралося дуже багато:
Водою кота почали поливати.
Втікач з переляку сягнув на верхівку:
А звідти побачив маленьку хмаринку.
Звернувся до неї, їй ближче до Бога,
Надасть у спасінні йому допомогу.
Почувши, напевне, ці слізні прохання,
Підмога з’явилась в хвилини останні:
Розв’язка була цілковито щаслива:
Чуттєві емоції, надто бурхливі.
Включається швидко до справ Антоніна,
Та й зрушує з місця ось цю плутанину.
Залучені вишки із парубком гарним,
Провів операцію він бездоганно:
Сміливо, рішуче та вміло, блискуче!
Кота врятували, вже совість не мучить!
Та тільки не кіт-альпініст, як здавалось,
Це з кішкою лихо хвилююче сталось.
Радіємо разом, лікуючи кицю,
Піклуються люди, бо це не дрібниці.
Поважна подія, розчулила душу.
Для всіх небайдужих, сказати це мушу.
Нагода з’явилася – чуйними бути.
Історію й досі не можу забути.
Ось так пізнаються і друзі, напевне.
Подібне щось трапитись може щоденно.

16.06.2019
Свидетельство о публикации №119061704095

Я назвала бевзя козлом,
вельми соромно: треба ж цапом.
Між пошани салютів, злом
протискаю-таки пікапа.

Помаранчево-жовтий бант
прикрашає коробку з чаєм.
Відмічатиму сотню дат.
Хай не в мене куля влучає.

Ні грильяжних див... ні піску...
Нахапаю ще цвіту липи.
Гуси - надзирці: скуб та скуб...
"Стань, із нами калюжку випий..."...

2019

Друга в мене є матуся,
а ім'я її – бабуся.
Бабця віршика розкаже,
каченят малих покаже.
Пиріжками почастує,
запіканку приготує.
Зв'яже теплі рукавички
і мені, і для сестрички.
З нами грає у квача,
не цурається м'яча –
цілий день вона у русі.
Я люблю свою бабусю!

Лиш прокинусь вранці-рано,
я спішу мерщій до крану,
щоб почати з куражу –
умиватися біжу!

Добре зубки я почищу,
вмию вічки, мию щічки,
сполосну ще добре ротик –
не болітиме животик!

Для фізичної культури
варті водні процедури –
тож пірну на мить під душ,
аж лунає в вухах туш!

У рушник я загорнуся,
потім шпарко розітруся
Кожен ранок цей обряд –
сили й жвавості заряд!

Весна! Гуде кульбабчине весілля!
Зима - навтьоки, з вирію - бузьки.
У вогнептаха - пік жаги! Розкрилля!
Гніздечко в'ю у витоках ріки.

Упав з розгону в Ладині лабети,
Знімаю розум, постоли, жабо...
Це - час, коли рождаються аеди,
Цвіте дурман і мріється любов.

Стрясає Всесвіт музика органна,
Сьогодні в душ утомлених Різдво.
Напоєний амітою кохання
І сам стаю всесильним божеством.

Зовуть у рай святенниці на мітлах,
У захваті дивлюся на апсар.
Танцює дух ув океані світла!
Летіть і ви за нами в небеса.

16.06.2019 р.

Наближається вечір… Помалу
Гусне сутінь на сірій воді, –
У притишених вербах пропали
Їхні тіні, хитливі й руді.
Починається вечір… Смеркає
І туманиться в мороці зір,
Хоч і небо, глибоке й безкрає,
Скрізь ясніє вогнями сузір.
Віддаляється вечір… Нечутно
Ніч верстає ним пройдений шлях, –
Плин життя, наче вир каламутний,
Наче сліду недавнього прах…
16. 06.19

Дивлюсь на світ холодними очима…
Слова принишкли, з голоду мовчать…
Заплутана подій першопричина
В уяві Ти… і смажене курча...

Дивлюсь. Мовчу і Травнем щастя зичу
Цікаво би дізнатись власний чин?..
Роки… роки… набрякли як гнилички
Вітрами пе… підсказую - як тин…

Дивлюсь і заздрю сам собі по вірі
Хіба що не встрічався осьминог…
І хочеться сказати: люди - звірі
Як би ж не зупинив той поштовх… Бог

Ласкавий день… і сонце апельсине
Хтось свердлить… б’є… і гупає… димить
Я повернусь народжувати сина
Ще рік… чи два… а може й через мить
15.06.2019.

Житейський океан заглиблений у спомин
Висотує слова, вихлюпує жалі...
Житейський балаган, пустопорожній гомін
Піднятись не дає над плінтусом землі.

Безжалісні слова такі безповоротні,
Що годі віднайти початок і кінець.
І спробуй, осягни, у контурі безодні
Багатозначність фраз і ритміку сердець.

1

Чудна весна-любов: мана маною.
Співали горобці над бузиною.
Прожекти - пароплавами гучними...
Крилом сяйним черкало нездійсниме...

2

Імлисте молоко. Рожеві хмари.
Внизу - полин альпійський, пал Сахари.
І був щербет... і мушмула кислюща...
Сховався шлях за дикорослий кущик.

3

А оь і літо...
Молочай, ставочки.
Висить часник ліловий на гвіздочках.
Наповнені верейки, вірші, верші.
...безсмертником на дні цебра - найперше.

2016

Зайнялася пожежна блакить,
З рідним краєм забулось прощання.
Перший раз в моїй пісні дзвенить
Не скандалу надрив, а кохання.

Був я ніби занедбаний сад,
Ласий був до жінок і пиятик.
Та гульба мені більше не в смак,
І не хочу хмелів аніяких.

Все б дивився у очі твої,
В злото-каре у них темноводдя,
Щоб в минулі любові і дні
Не зронити тебе із «сьогодні».

Легкість поступу, ніжний стан.
Горде серце твоє чи пробудить
Те, як ніжним стає хуліган
І смиренно, слухняно любить?

Я б забув про шинки навік,
Віршування б одрікся зовсім,
Задля доторку рук тонких
І волосся твого, мов осінь.

Я б пішов за тобою услід --
Хоч у землі чужі -- без вагання.
Перший раз в моїй пісні дзвенить
Не скандалу надрив, а кохання.

2019

На лікарняне йде мій сум
Сльоза зібралась теж на виїзд
Вже від ума у горі ум
І самота ось-ось і виїсть…

Куди - куди?… подамся в ліс
За відстань зла і златаславих
Щоб навіть очі, навіть ніс
Не чув, не бачили дво-главих

Візьму одне із фоток- фот
Де ти така двадцятилітня...
І сонця краєць-бутерброд
І милуватимусь повітрям…
06.06.2019.

Ходить сонечко в зеніті,
в розпалі гаряче літо.
Жаркувато, та нехай
достигає урожай.
Вийшли в поле мама з татом
у жнива пшеницю жати.
Колос в’яжуть у снопи –
склали вже аж три копи!
Із дозрілої пшениці
будуть гарні паляниці,
засмагатимуть в печі
круглобокі калачі.
Люблять всі: дорослі, діти
пору дивну – тепле літо!

Кує зозуля і віщує літо
гарячі ночі, а не самоту,
якою не умію обігріти
не іншу, не чужу, а саме ту.

Кінчаються сонети і привіти,
осипалися липи у саду.
І думаю, що у юдолі світу
до осені такої не найду.

Хіба що уві сні, у хороводі
ідуть знайомі пасії – і горді,
і ті, що не жаліли полину...

Усіх імен уже й не пригадати
і майже кожну можна обіймати,
але у кожній впізнаю одну.

06/19

На болоті, де загата,
розходи́лись жабенята:
«Ква-ква-ква, ква-ква-ква» –
кру́гом ходить голова.
Пахне лепеха і м’ята,
не змовкають жабенята:
«Кум» та «кум», «кум» та «кум» –
жабокричів справжній бум!
Чути навіть біля хати,
як співають жабенята,
і сказав нарешті тато, –
Спати вже пора лягати!

Яка різниця – Медведчук, Мураєв,
Чи Рабінович, Вілкул, хтось іще?
Я в них потворність путінську вбачаю,
Мені огидно, це мене пече.

Їм край наш – територія обману,
Імперської політики Кремля,
Та певен я – пощезнуть геть погані,
Задовго носить їх свята земля.