***
А я цупкий та ще й колючий,
А іноді ще й, кажуть, – злючий.
Але подякуйте мені,
що я з лихими у війні,
такий цупкий
та ще й
колючий.

***
А орлу признатися не легко,
що йому до чаплі не далеко,
куцому – до зайця,
зайцю – до паяца,
а мені – до вирію
лелеки.

***
А коли у мене є хвилини,
то міняю миті на години,
вечори – на ночі,
дні – на тамагочі*,
а чужу кубіту
на єдину.

***
А на мені, говорячи на ідіш
або на мові ішака-совка,
далеко не заїдеш,
де сядеш, там і злізеш
як не у терен,
то на їжака.

***
А я такий, що море по коліна,
коли й тону, усе одно гребу.
Тоді ніяка піна
й переміна
мені і не указ,
і не табу.

***
А по мені – що дзвони, що кімвали,
аби іще дожити до весни.
Усе одно весільні генерали
подивляться на хобі небувале
як на нові ворота
барани.

***
А у мені живе своя людина,
але моя душа не те, що глина.
Зелена мурава
ще донесе слова,
які перекладе
своя людина.

03/19

Що мені в житті допомога,
Перш за все – це віра,
Всевишній поряд !

Звертаюся до нього я щодня:
Сила Божа, сила Небесна,
Защити і охрани нас,
Ангели – хранителі,
Крилами охраніть нас !
4.03.19 10.15

Домашній затишок,
Бажання кожного мабуть,
Потрібно неабияких зусиль,
Створити простір для життя і мрій!

Крім стін, які як кажуть,
Теж допомогають,
Комфорт, тепло,
Повітря чисте,
Квіти в домі,
Як це гарно!

А головне – це почуття,
Що в домі, як в фортеці,
Повага,підтримка,
Допомога і любов,
Спокійним, впевненим,
Щасливим відчувать себе!
4.03.19 10.00

У тебе очі голубі,
А я гадала - сірі...
Знов усміхаюся тобі,
Бо - "кожному по вірі".

Зійшов, як ангел із небес
У безлад і задуху...
Щоб на світанку ти не щез,
Тримай мене за руку.

28.02.2019

А тоді, як сніг розтане,
Крига скресне на ставку,
Побіжить струмок лугами,
Його пісеньку дзвінку

Чують трави та звірята,
Ще - дерева і птахи,
Квіти будуть розпускати
Свої ніжні пелюстки.

Вітерець повіє теплий,
Сонце вигляне з-за хмар,
Прилетять граки й лелеки,
Кілька лебединих пар.

І "веняночки" полинуть,
Їх співатиме дівча,
Усе радо та гостинно
Красну-весну зустріча.

2019 р.

Я знала, що поряд, коли дуже важко,
зі мною була зачарована пташка.
Молюся, чекаю, надіюся, вірю,
вона допоможе здолати і звіра,
і тугу затяту, що в серці гніздиться.
До мене щодня прилітала синиця.
Вдивлялася пильно крізь шибку віконну
Проникливо в душу, знов на підвіконні
насіння склювала, ні крихти зернятка.
Злетіла, в блакиті лише чорна цятка.
2019р.

Чи Божий рай сотворено для зла?
Дніпром течуть біда і чорна зрада...
Загусла кров прилипла до весла,
Десь там, на дні, лежить убита правда.

Бо вавілонська вежа саме тут,
Ординська мова сіє люті чвари.
Для гоїв пряник зайвий - любий кнут,
Москалики плюють в хохляцькі гаври.

Багатий край обплутують борги,
Перевертів дратує рідна пісня.
Як є свої - не треба й ворогів -
Продажним шкурам бАйдужа вітчизна.

Вчорнила нечисть неба голубінь,
Поставити нас хоче на коліна.
Хай виздихають хохляки-раби
Й очиститься від бруду Україна.

04.03.2019 р.

Не приборкану і гойну
Неохочу до знайомств
У полон візьму «по -фройду»
Весь її краси форпост…

Віднесу в шатро циганське

На гітарний гриф пісень

І залию світ шампаньським

І це тільки в перший день…

А на другий - у вуздечку

Вже по-згоді запряжу

Й віднесу на поле гречки

Суперечкам - відкажу…

А після, у певнім часі

В дев’ять місяців, чи як…

Будуть роди… поруч траси
І світитиме Маяк…

…і народить сина мого

Від любові спільних вуз

Шануватиму - як Бога -
Королеву царства Муз…

Гойне - розкішно
16-03-2018

Хоч сніг впереміж із дощем
Вирують відучора, –
Ти поцілуй мене іще,
Не дивлячись на пору.
Щоби в сльоту не захолов
Я біля тебе, юнко, –
Зігрій мене повільно знов
Гарячим поцілунком.
Уста вустами обпечи,
Як щойно, дотепер це, –
Й спочинь на лівому плечі
Під радий стукіт серця…

Юдейські лиця в українців...
Лиця українські у юдеїв...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А людину.

… і кожну мить звіряю по Тобі:

готую борщ – гадаю, смакував би?

Гірка реальність правди-напівправди,

потухлі згарища ментальних вогнетрощ,

німих чекань, невимолених прощ…

Акторство переможної бравади.

І день у день - по колу, далебі.

Націоналісти – не брати
колоністу п'ятої колони.
Ідемо до світлої мети
як усі передові загони.

Кажуть, що у нашому строю
затесались вороги народу.
Тільки, хто – у кожному бою
захищає волю і свободу?

Хто поклав свої життя до ніг
на бруківці лютого Майдану,
а на сході зупинити зміг
найманців кривавого тирана?

Ми жадали кращої пори,
а не «кузню» й торбу шоколаду.
Наші гасла, наші прапори
на віки озброїли громаду.

Ще лякає факельна хода
проводу Шухевича й Бандери,
та не боїтеся, що орда
поведе в обійми есесеру.

Бійтесь у собі ярма совка.
У юрмі шукайте супостата.
Є мета і місія тяжка
по дорозі у ЄС та НАТО.

Ми не обираємо, а нас
обирає незворотній час,
що розворушив інертні маси.
Нація майбутнього гряде.
Б'ють набатом, аж луна іде,
долі і свободи тулумбаси.

03/19

Небо кришеться, осипається до твоїх слідів,
густішає тиша і застрягає в горлі лише тоді,
коли витікає з твоєї аорти фраза: "Пора іти",
і я віддала б півцарства, тільки би час застиг.

І подих спадав на щоки, неначе пестливий пух,
твій подих мене леліяв, будив із міцного сну,
і я б виривала рими із м'язів і сухожиль,
щоб розливався між нами вечір, мов сік із п'янких ожин.

І я віддала би прозу, свою перестиглу віру,
щоб чути, як серце вдаряється в панцир із ребер і шкіри,
як час випливає з-під пальців, лягає на меблі пилом,
хтось думає, то буденність. З тобою вона красива.

Коли я пишу чи плачу, то кожна сльоза до тебе.
Ховаюсь в твоє кохання, ніби у теплий светер.
Зізнаюся в любові тихо, незграбно, завжди несміло,
як оголяють вперше чисте лякливе тіло.

Квітень 2018

Життя – наука не проста,
Крок за кроком – нове, нове,
Виникає на нашому шляху,
Важливо відчувати природу,
Розуміти, поважать людей,
Натхнення, гармонія в душі-
Підсказка прийде завжди
Розвивати свої здібності,
Знання,цінувати час,
Любити все, що оточує нас,
Серце радістю наповнювать,
Посмішку дарувати всім ,
Щасливим відчувати себе,
Дякувати Всевишнього за все!
3.03.19 9.40

ПРИВІЛЕЙ

Мій привілей – тебе кохати вічно,
Для зірки небом стати і плекати
Любов її як бога. Віддано й епічно.
Аж до краї́в безмежжя. І вінчати
Цвіт неземний ося́янням. Велично
Його в розніжні чари зцілувати
Чуттями раю. Палко й аскетично.
У стузі днів тебе в собі́ плекати
Як віру щиро. Ревно й потойбічно.
І жити щастям див, лілеяти і знати:
Нам долю світ начаклував магічно
У привілей для обраних – кохати.

Павло Гай-Нижник
3 березня 2019 р.

В мій ліс приблукав… Молодий, ой який молодий…
Шукаєш покори, покути, лякаєш відплатою.
Сідай і послухай. А хочеш з керниці води? –
Без меду, без трав – чиста сповідь криштальна. Порадую…

Учора молилась кометам, їх дикі тіла
Розкраяли вишній собор. Я збирала уламки.
А потім між гілля ялиць сотворила вітраж,
Де лик нетутейший, зникомий у диханні ранку.

Учора молилась, а нині в гріховній мані:
Регочуть гієни і я поміж ними не горлиця…
А вітер… чи совість впивається кігтями в горло. Це
Мій вирок, мій фатум, схизматство на присуд земний.

Комети-богині, осколки замерзлих геєн,
Танцюйте у капищі неба, сліпучі вакханки!
Хай вітер… чи совість під серцем у мене згниє –
Не втримають душу розхристану рами-кайданки.

Сама собі суд, і присяжні, і кат, і труна…
Вовки відголосять, а круки прикриють пір’їнами.
Жила – як співала. Крещендо. Не чуюся винною.
Урвусь в позачассі на ноті підхмарній. Струна

Скрипкової туги прокинеться. Дайте вина!
Востаннє рубінові роси відживлять пелюстя.
Монаше красивий, я вип’ю сьогодні до дна
З тобою…
Тебе…
Лиш не бійся.
Бач – я не боюся…

Прийде завтра весна, хоч не амброво ще,
у повітрі запахло вербою,
кришталевим припаєм, купальним дощем
і конвалією молодою.

Ще крижини не рве сивочолий Дніпро,
підгодовує білок живиця.
Та вже хочеться, світе,
з цеберця твого
золотого проміння напитись.

Хай збирає бджола пудру з ніжних мімоз,
солов'ї захлинаються в скерцо,
оживає земля, Воскресає Христос
в кожній гілці, у кожному серці!

(припай - крига над берегом річки)
2019р

Я поговорю сама з собою.
У нас багато спільних тем.
Хто ж краще знає важку долю
Моїх незвершених поем.

Вона, як завжди, буде знову
Мене поважливо повчать.
Бо ще не знає смаку болю.
Як голосно думки кричать.

Якби могла мене почути:
" Не поспішай прожити мить!
Є помилки, яких не стерти!
І люди, яких не змінить..."

Якби могла сказати вчора,
Чого завтра не варто робить,
Щоб наслідків купа сувора
Не тяглася за мною, як нить.

Щоби серце могло ще любити.
Щоби дихалось легко завжди.
Щоби просто хотілося жити.
Просто жити, без слова "якби"...

Вона
цю мить, здається, бачила вві сні
(і упізнання вразило, як хворість),
була у ній не звична випадковість,
а щось кільцеве, і на вишині
підозри -- що отак саме життя
не йде нікуди, тільки лиш по колу,
набридлі міти нам являє знову
і видає за свіжі відкриття --
відчула, як потьмарилась її
свідомість, що колись була ясною,
й предмети карусельною юрбою
поплили у немитому вікні
обмежених можливостей душі
щось цілісно і вірно відчувати,
і раптом їй схотілося тікати
від заданості...
Вкрадливий рушій
всього, що зупинилося на мить,
посунув враз годинникові стрілки,
ввімкнув шуми екрану, стук тарілки,
шепнув їй про обов’язок крутить –
-- засапано – педалі денних справ
(пісок з руки пересипати в руку),
вона убік штовхнула лже-науку
про весь отой surreal (дивний) стан,
і знов навколо все було нове,
а кожна мить рутини -- неповторна.
Буденності благословенні жорна,
хай труд ваш неоспіваний живе!

Дитина дивиться на світ,
Цей погляд ангела відкритий,
Цікавить наших дітей все,
Ще більше хочуть вони знати,
Всі їхні запитання чому, як, де, коли,
На все ми повинні уважно
І з повагою їм відповісти.

Дитина, як губка в себе все вбирає,
І перш за все - поведінка тих,
Хто поруч, з ким спілкується,
Живе, що бачить, чує.
Здається все так просто,
Однак формуються її манери,
Характер, погляд свій вже є ...

Нікому то думки мої не нові,
Відомі кожному вони,
Тому не слід нам на дітей,
Онуків ображатися,
Ми самі винні, якщо
Непорозуміння і проблеми з ними є ...
2.03.19 8.30

...А що коли усе це –
Видиме й невидиме,
Непізнане і знане –
Лежить під серцем,
Б’ється дитячим кулачком?
І щоб збагнути світ –
Частіше наслухати серце.
І щоб не звергнуть світ –
Частіше затискати серце.
До зойку. До млості.

Годи мені, мій чоловіче
Ти чесно дивишся у вічі,
І мрієш тихо про "солодке",
Мені ж захтілося сельодки!

Годи мені, бо я тендітна,
Вагітна а чи не вагітна,
А мила і ласкава панна,
М'яка мов персик і рум'яна.

Годи мені, мій солоденький,
Цілуй і песть моє серденко,
Як на душі є тяжко й грубо,
Цілуй мене, цілуй у губи.

Мої вуста - пянкі черешні,
Тому щоразу обережно,
Якщо захочу солонини,
То знай, що щастя ось приплине.

Цілуй мене, люби і тішся,
Така моя життєва місія...
Аби весна штири сезони,
Аби цілунки - не прокльони.

Аби душа співала пісню,
Аби родило поле чисте,
Аби коріння сили роду,
Аби нащадкам ще приплоду!

Зашарілись верболози над водою,
Де весна пройшла нечутною ходою.
Синіми – навскіс –
Тінями беріз
Пише сонце лист.

Каже сонце, що надходить переможно,
Сумувати в сірих сутінках не можна!
І в душі, мов лід,
Тане, тане слід
Неспокійних літ.

А над Россю, над шумками водограю
Про кохання білі лебеді співають.
Щедро навесні
У серця ясні
Сіються пісні.

Хай ламається скоріше лід останній,
Хочеш, сонцем весняни́м для тебе стану?
В очі голубі
Подивлюсь тобі
Й не віддам журбі!

Кохання житиме завжди! навіть коли нас не буде, мов фенікс з попелу встає і знову любе. міліони років все живе вмирає, а коханя завжди грає не вгасає: І в холодну зиму, і в бурю морську, навіть в спеку тяжку Кохання живе = поки бються серця в ритмі одному, не зважаючі на горе, нещастя, всьому що є в нас злому) Коханя все і всіх здолає, і серце так радіє, так співає) Кохання житиме завжди! і Людина поручь% 01/03/2019/

Жалість не любов, а штучні квіти,
і мене ніколи не жалій.
Хочу, щоб не знав, як далі жити
без моїх обіймів, любий мій.
Щоб торкатися душі твоєї
срібло-словом, посмішкою вдень,
палахтіти уночі зорею,
Музою, натхненням для пісень.
Скільки б не судилося шукати
манівцем кохання береги,
я не хочу замінити матір,
чи сестрою бути. До снаги
у волосся заплітати мальви,
і гойдати неба сивину,
заглядати за горнятком кави,
в таїну очей, у глибину
голубих озер. На самім денці
вогник щастя, запальничка мрій.
Погляд більше скаже аніж серце -
рідний, ніжний, незбагненний мій.

Усе частіше сняться карі очі
та усмішка симпатії моїх
далеких літ – веселих і сумних
у таїні немеркнучої ночі.

І я літаю, як раніше міг.
Зелений вітер ласкою лоскоче.
Це означає: сни мої урочі,
весна переступає за поріг.

Та це не означає, що й вона,
як неминуча повінь і весна,
прилине знову казкою до мене.
Хоча, звичайно, іншої не жду,
та у чиїсь обійми упаду,
аж поки сниться маєво зелене.

01/03/19

Бачать себе зорі
У люстерку річки,
Вмилися в струмочку
Дві медунки-квітки.

Чорний грак вже вдома
У рідному лісі,
Журавлі й лелеки
Порушили тишу

Радісним привітом,
Бо вітають землю,
На якій їм жити
І звивать гніздечка.

Ситечком зі злота
Сонце тепло сіє,
Ожива природа,
Все весні радіє.

2019 р.

Чашу випито до дна.
Час жадає жертви.
А зима іще міцна –
Не спішить померти:
Кулуари, кутюр'є...
Точка замерзання.

У терпіння також є
Крапелька остання.
Сніг і розпач. Я – межи.
...Квіти. Квоти. Квити...
Господи, допоможи
Зиму пережити!

31.01.2019

Весніє. В небо цілиться тюльпан,
Лебідок пара сіла на ставочок...
Усе минеться - гнів,страхи, журба,
Долоня смерті всім закриє очі.

Юнак, дорослий муж, беззубий дід...
Затискує рука три фото в жменці.
Колись вдихну востаннє білий світ,
А видихну уже із мертвим серцем.

Мене ТАМ ждуть. А тут одна шопта,
Зовуть до себе Пушкін і Да Вінчі.
Звільняє путь марнотна суєта
Душі, яка летить у потойбіччя.

Я цілий вік чудесний сад садив,
Пора спочити, не сумуйте, люди.
Скуштуєте моїх трудів плоди,
Коли мене на світі вже не буде.

28.02.2019 р.

Мчать просвітки межи стовбурів дерев,
насторожено пульсує кожен нерв.
«Де ти? Де ти?» -- безугавний перестук,
б’є по мозкові настійливий п’ястук.
О, ці відстані -- не бачити тебе!
Висить небо, шите тінями, рябе,
страху – нападами — спалахи в очах,
видив-домислів з тунеля паротяг.
Все, що поруч, видається -- за версту,
і провалюються кроки в пустоту,
перевтомлена не вдержує земля,
і слідкуєш за собою звіддаля,
як тривоги диск у черепі завис,
і гойдання – до нудоти – вгору-вниз.

2018

Які думки у твому місті?
Куди, пакуючи валізи,
Сьогодні раз у сотий лісом
Ти мариш утекти зі свистом?

Які думки тебе тривожать?
Без мене жити ти не можеш?
Тобі цю дивність вибачаю,
Напоюю розмови чаєм…

Тобі душею десь за триста…
І вже твоє не юне тіло,
Воно любові захотіло,
І серцем промовляло чисто…

Які думки у твому лісі?
Ти сам згубився серед сосен,
Шукав мене, шукаєш досі…
Попереду весна, не осінь…

Візьми ураз, і розізлися,
Зроби для себе добру справу,
Кинь пити, жити ж бо цікаво!
І хай це спроба буде двісті –
Але на ранок буде кава!

Під небо гріхи піднімаються темними хмарами
і світло від нас відмежовують.
Та дивне проміння проникне між злісними чарами -
ці сяючі промені радо чоло обціловують.
У світлих долоньках тримаю оте Ясносонечко,
Господь усміхається, ніжно шепоче: "Донечка"...

Спіймати віршем рух думок
усесвітів супротилежних
в легкому рокотанні струн
і в рокоті розкотів грому
я намагаюся щодня.
Але, як прогорають обрії,
здіймаючи сузір’їв іскри,
в чиюсь я сам втрапляю пастку.

Хтось пише мене тишею,
хтось вимовляє мене хмарами,
малює мене хвилями
і грає на безоднях пам’яті
він радіосигналами,
мене в мені спіймавши мною,
та й по латках очей і люків
вже сновидіннями скромадить.

Але не скімлить в самоті
насмішкуватий розум барда:
він і над пасткою вночі
сміється, і над людоловом,
який не є відмінним від
людей, ним вловлених майстерно
і в заплутонових пустелях,
і в хащах орбітальних Сонця.

Цей тихий сміх, багаття сміх,
тріщить по маскування хмизу…
Тож людяність ловця – з її
моїми снами й помилками –
жаринами вже точиться
і кровоносними судинами
провулків змореного міста,
яке мисливців подолало.

І місто нас вогнесмішить,
і гиготить над сонцеловами,
бо один одного вони –
лиш до околиць протилежні! –
всякчас полюють жартома,
про струни й промені співаючи.

А у конечності земної
з’являються дві нескінченності.

2019

Сутеніє. Місяць ще не вповні.
Небо. Річка. Зоряне 3D.
Вітер шепче строфи молитовні,
вечір тіні, мов кужі́ль, пряде.

Охопили місто мляві темпи,
в кулаці пітьми вмирає рух.
Спить, як немовля, у водах Кемпа,
пестить берег повечірній Буг.

Стиглі зорі ляжуть на долівку,
ніч із тиші схованку зітче.
А моя огрійлива криївка –
це твоє безбоязне плече.

Заколише перелітна втома
і «під нуль» тривоги зістриже.
Ми і син. Утіха - троє вдома.
Споночіло. Місяць вповні вже.

26.02.2019

Увійшла в одкриті двері...
Світла хочеш? - увімкни
Ось на двох у вас вечеря
Що, одна?... побуду "ним"

Стану поруч твого ліктя...
Стану прикладом, взірцем
І повернемось до Квітня…
Ні. Ні. Ні!.. Забудь про це.
28.02.2019.

***трохи і передвиборче...)))***

В інтернеті «висять» до зорі
літератори. ...щойно подумав
Про тенденцію, як «лайкарі»
Тичуть смайли- за дурість! За дурість!..-
Одне одному і верещать
Під трембіту, чи під балалайку
Кон"юнктуру... Ось виклав на сайт
Твір художній. Бо- жодного лайку.

***термін ЛАЙКАРІ мною запатентовано.
Як і термін КВІТОМЕТАФОРЯТИНА, до речі***)))


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119022807501

Для долі кожному по аркушу.
З одного й другого боку.
Починаємо писать, як навчились
Тримати ручку чи олівець?
Ні, набагато раніш.
І річ не в тім,
Що один встигає зробити лиш начерк,
Інший закінчує другу сторінку.
Набагато важливіш,
Як зосереджено пишеться.
А ще – де поставити крапку...
P.S.
Дописую сторінку.
Боюсь переходить на другу.
Так і писатиму, мабуть, на берегах першої.

Я знав, що із Майданом щось не так,
"Свої" своїм стріляли підло в спини..
Злодюгам завжди вигідний бардак,
Для гніву мас потрібна кров невинних.

А потім всіх накрила чорна тьма
Росія простягнула "руку дружби"..
Втонула Україна у димах,
Орда топтала траками їй душу.

Нас кликали до лютої різні
Вожді товпи, проплачені кликуші:
- Іди і здохни з честю на війні!
Героям слава-а-а-а! Вічна слава мужнім!

А на офшорі гетьман має склад,,
Нестравлює бабло неситий шлунок...
То що - бажаєш ще підняти ґвалт
В державі? Ні? Не хочеш? Що ж - розумний...

Я вижив. Світ небавом зацвіте,
Весняне сонце світиться крізь лати.
Мовчав би. Тільки жаль своїх дітей -
Не буде в них майбутнього без правди

27.02.2019 р.

Забудь про осінь,
весна на носі!
Не хмарка в небі,
не білий лебідь -
вітрильник в мандри
не поспішав.
Світивсь яристо,
іскривсь намистом,
зірничка блисне,
розправить листя,
зелом заврунить
чиясь душа.
Розсипле зорі
ясні, прозорі
і золотисті,
мов аметисти,
що на Великдень
Бог дарував.
В зіницях серця
світ відіб'ється
і на сопілці
заграє бджілці
цвіркунчик поміж
шовкових трав.
Кульбабок пера -
гелікоптери,
яри, струмочки
усі рядочком,
за полем житнім
і синь-ріка.
Господнє диво,
бувай, щасливо!
Мандруй небого,
рушай в дорогу,
ти без ціпка...
2019р

Ромашки. Русява косичка.
Важливі слова. Голуби.
На клятву – цілунок у щічку:
«Дивись, люби».

Літа… Довга втеча від себе…
Заручниця долі?.. доби?..
Услід чи то стогін, чи шепіт:
«Дивись, люби…»

Якби не розлука… не осінь…
Якби не заміжжя… якби…
Чиє то кохання голосить? –
«Дивись, люби!..»

2019

Я сьогодні щасливий вже тим,
Що нічого не видно під снігом, –
Що узимку ні разу по нім
За тобою нікуди не бігав.
Що осінні сліди підошов
Поховались під ним до відлиги
Там, де марив колись про любов
До появи морозів і снігу…
23.02.19

Тим спомином, де немає
Ні з’яви від вас, ні муки,
Неначе пружким нагаєм
Левадам шмагаєте руки,
І річка ховає в землю
Очища свої вродливі,
Бо там, де колись озерно
Голубили ви, — обриви;
І ночі навкруг розп’яття —
Сміливих доріг зажура.
І ніде заслінку взяти,
І усмішка брови хмурить.

2019

Холодних не люблю очей.
В очах уся душа людини.
Вони у радості хвилини
горять у тисячі свічей.
Вони пронизують наскрізь,
чутливе будоражать серце
та у потоках рим і терцій
перетікають у каприс.

Лагідне море у милих очах.
Світять зірками вони по ночах,
сяють промінням удень наяву.
Морем казковим кохання пливу.

Ці очі ніжністю мене
і глибиною полонили,
дарили радощі і сили.
Хай щастя їх не омине.
Їх незбагненна таїна
мене поглинула навіки.
Кохання повноводні ріки
дарує хай завжди вона.

А на гіллі верби старої,
Немов на гойдалці-колисці
Мавка, що схожа із весною,
Біля води сиділа близько.

А біля неї Лукаш-вітер
Грав про кохання так натхненно
На чарівній своїй сопілці
І заворожував серденько.

Вона замріяно всміхалась,
Слухала музику казкову,
Про все на світі забувала,
Була щаслива від любові.

2019 р.

В Охотськім морі плава риба палтус,
Живе в Зімбабве тлустий павіан.
Тому, сідайте, будем розбиратись:
Хто з нас поет чи горе-графоман.

Гризеш перо безсило у печалі?
Натхнення ждеш? Списав один листок?
Колега ж - геній! Бо у віртуалі
Усе захлипав. Браво! Молоток!

А ти писни як ліз жоні під ковдру...
Нема снаги, бо вичерпавсь до дна?
Гаразд, тоді берися за природу -
Пейзажі теж достойні полотна.

Тут головне - аби лилися сльози,
В фіналі - літгероєві каюк.
А ще з голівки рви в розпуці коси,
Не забувай заламування рук.

Коли про тебе знатимуть й на Марсі,
Ревітиме бомонд: - Оце талант!
Бронюй хутенько місце на Парнасі!
Ти - геній! Деміург! Не графоман.

26.02.2019 р.

Істина

Нехай товпа на мене каже "Гав!"
Та правду вам скажу, - так буде лучче:
Поезія - замінник добрих справ
І прихисток для ледацюг вельбучних.

Я теж люблю у небо лупаки
Витрішкувати, бо у шлюбі з лінню.
А поле жде не буквиць, а руки,
Господаря очікує й газдиню.

Кладе поетів дійсність під обцас,
А їм давай солодкого дозвілля:
В дорослих цяці - музи та Пегас,
Як виправдання власного безсилля.

P.S.:

Нагодувала жіночка борщем,
Митцеві у таріль кладе смаколик.
А після сну писатиму іще,
Запоєм, як затятий алкоголік.

24.02.2019р.

Ох!

На ласкавицю зранку полюю,
Скоро ніч - результату нема.
А давай я тебе поцілую,
Ти ж у мене квітуча хурма.

Ти ж у мене лебідонька юна,
Сонцесяйна богиня небес.
Від любові кебета чавунна,
Сам гарячий, неначе АЕС.

Ой, вродливице,- глипни ласкаво,
Ніжку можеш поставить на грудь...
Мне у пальчиках локон білявий,
Оком "блись", станом знадливо "круть".

Ох і литочки! Просто бомбезні!
Вже здаюсь, без " Лягай! Хенде хох!".
Дай полащитись, наче той песик,
Потім в рай упірнемо удвох.

Як і завжди, лягаю із низу,
Аж по тілу пішли дрижаки.
Мить - із мене посипалась тирса,
Але я ще моторний таки.

Хоч не вчився коханню в Парижі -
Жінку ласкою розвурушу.
Ваша карма - читати цей віршик,
Ну, а наша - секрет, не скажу.

19.02.2019 р.



Острів любові

Кум бовкнув: " Я - поезії ікона!
Переступаю вічності межу...."
А з чолопочка блимає ворона,
Бо із пером над віршем ворожу.

Нірвана. Огорнув душевний спокій,
Забув про жінку, їжу, суєту…
Висаджую підтексти, недомовки,
Охвітнюю важкі менгіри дум.

Венера кличе! Треба йти "наліво"!
І хай невдахи піднімають шум.
Пегас у мене страстотерпеливий,
Вже не ірже - летить куди вкажу.

І знову ложе. А насправді – плаха,
Чуттєвий шал не благо – Божий бич.
Жар-птиця у обіймах вогнептаха
Амрітою впивається всю ніч.

Заснути зась, хоча вже зірка рання,
Любов пішла, тепер один як перст.
Острожник я на острові кохання,
Втекти немає змоги, - це мій хрест.

21.02.2019р.


Розслабся

Димар пускає дим із люльки. Отже
У лазні діви, не прості, а "Во!".
Цей світ ти все одно не переможеш,
Розслабся та отримуй задово.

Народові владар дарує дулі,
На шиї із розгону дурням " Гопс!".
Його синок не лізтиме під кулі,
Поїде разом з батьком у Давос.

А патріотів "кинули", мов лохів,
А хто при тямі - за кордон біжить.
Не справдяться прокляття й шобтиздохи,
Тому нічого, брате, й не кажи.

Реформами упився вже по вінця,
В очільника у Кончі сабантуй.
Зневіра - пофігізмові сестриця.
Пора до лазні. Ти ж - іди, кайлуй.

26.02.2019 р.

Галас

Політика – справа брудна,
З трибуни кричать депутати…
Всі – різні, програма – одна:
З цукерки народові фантик.

Не буде спасіння хахлу –
Прислужувать створений іншим.
Отож не соромся, кайлуй,
В перерві напишеться віршик.

Кацапи торгують газком,
Шліфує абрам діаманти.
А бевзя у зад копняком
Розумний жене працювати.

Он, гетьман на площі! Ану
Послухаймо «світоч надії».
Чев’ядіє в натовпі внук,
А люба дружина чманіє.

Сподобалось? Що ж – почекай,-
Цей "вождь", кажуть, злодій-убивця.
Витання в рожевих бульках
Властиве лише українцям?

24.02.2019р.

Дулю ховаю під одяг,
Холодно, лютий, зима...
Юля, Петро і Володя,-
А українців нема?

Кажуть - уже і не буде,
Карликам нащо титан?
Отже,- паяц чи приблуда?..
Жоден мені не кумпан.

Втомлений, бунту не хочу,
Мудрий, вже не ідіот.
Але гукають на площу,-
Владу не любить народ.

Цуплять земельку й заводи -
Скоро й штани віддамо.
Хтілося дуже свободи,
А пропонують ярмо.

Друзі - пробачте піїта,
Настрій хороший псую.
Буде вам сонечко, літо,
Житимемо у раю.

26.02.2019р.

Я не встигла сказати банальне "Привіт"
І не встигну сказати жахливе "Прощай".
Я стою...і стоїть біля мене весь світ!
А на серці осіла болюча печаль...


Не обійму тебе,не заварю нам чай,
Не побачу уже очі ясні й сумні.
І десятки років вкрила чорна вуаль,
Залишивши лиш фото старі на стіні.


Свічка тихо горить,я стою і мовчу.
Завтра знов новий день,робота,сім`я,
А в душі я ридаю й безтямно кричу!
Як за тебе хтось молиться,знай,що це я.


2019

В тобі не стільки болю, як в мені,
ховаю під перукою омани.
Ще твій Пегас у безпроглядні дні
не загубив підкову в океані.
Серпанком не упилася сповна,
не прикладала до грудей синочка,
бузок у коси заплела  весна -
від сонця злив не вицвіла сорочка.
Ще жовна не з'являлись від ганьби,
зіниці не тьмяніли від поразки,
не купувала чорної габи
і блазня ще не одягала маски.
Ще потяг твій  у задзеркаллі мрій
цукерки роздає в СВ вагоні,
зі смертю не вступала  у двобій,
не залишала матір на пероні.
Ще віриться - врятує світ любов,
і Божі прояви в билинці кожній,
і не з мечем Ісус до нас прийшов,
а з істиною в торбі подорожній.
Ще жеврієш молитвою в цей час
і мізки не викручують судоми.
Як би ж зі мною плакала хоч раз
Не дай, Господь, не зичу те нікому.
2019р.

 

Як продаєшся знову ти за гречку –
Ти є продажна шкура, безперечно
І не вартуєш навіть суперечки,
А лиш сідла, нагайки і вуздечки.

День за днем летить навперегін...
Квапляться хвилини і секунди!
Комусь в житті трапляється свій дзвін,
А хтось у нім лишається попутним...


І так той час іде невпинно,невблаганно!
Веде нас доля різними шляхами...
Новорожденному ще жити притаманно,
а хтось іде у вічність зі своїми орденами.


Чи встиг ти все сказати,все зробити?
Насіяти добра по всьому світу?
Усіх пустити в серце й полюбити?
Спіши...бо раптом можеш не успіти.