В кожному з нас є янгол.
В кожному з нас є демон.
Кожен має свій символ,
Й ніхто не знає,куди ми всі йдемо.
В кожному з нас є небо.
В кожному з нас є прірва.
Не літати нам - дуже ганебно,
Та осісти змусить лиш діва...
Та діва, що ходить так тихо...
Та сама,що в капюшоні...
Та сама, що носить нам лихо...
Та сама, що ходить з косою.

Людям остогидли казнокради
Люди утомилися від влади.
Люди сподіваються на зміни...
Що чекати? Третьої руїни?

Знов шаленіє весна, розсипається сніжно.
Вишням розкішним недовго віночки плести.
На попелищі повітряні замки запізно
зводити - й падати серцем на тлін з висоти.
Вітер роздмухує ватру, палає червоним,
в полум'я жар підкидаємо - дужче горить.
Чи не по нас, нашим душам нестримано дзвонять
храмові дзвони, плекаючи сльози в цю мить.
Палахкотить в небесах синім відблиском місяць,
не загасити зірниці неон ліхтарів.
Для рятувальної зливи нема більше місця...
І будь що буде - горить Нотер-дам де Парі!
2019р

1.
Не журися.
Берись до роботи:
як спечеш, так і будеш їсти.

…Замісила із туги й скорботи
несолодке тужаве тісто.
Замість дріжджів –
ілюзій три жмені,
не забула й про дрібку надії.

…метушня, балачки-теревені…

Під запаскою
тісто спіє.

2.
Днів старовинні рецепти…
Радість забула?.. Себто?!

Поспіх, нагальні справи…

…тісто зійшло
на славу!

3.
…скибку за скибкою краю.
(Що замісила, те маю).

Віру втішаю:
– Не плач,
добрий удався калач!

17.04.2019

То сонечко ласкаве,
То суне хмара сива,
Така вона буває
Ця квітня середина.

Веселу гарну пісню
Співа мала пташина,
А то кидає снігом,
Хоч квітня середина.

Черешня ось розквітне
Та морозець притисне -
Й трава усенька біла,
Це - квітня середина.

Буває тепло й тихо,
А то вітрисько сильний
Зайдеться зимним сміхом,
Бо ж квітня середина.

То бджілонька літає
Й сіда на квітку дивну,
То сльози витискає
Ця квітня середина.

То день ясний погожий,
А то раптова злива.
Передбачать не можна
Цю квітня середину.

2019 р.

Розкажу про капосне потроху,
З читачем контракт-ангажемент.
Страсті випробовували довго,
Ставили щодня експеримент.

Чарувало взор солодке лоно,
Думав що до раю дотягнусь.
Вигравали у душі валторни,
Мріялось таке, аж збився пульс.

Від нестриму ледь не луснув гульфік,
Довелось носити макінтош.
Бо сідничка в мавки, наче пуфік,
А фігура - для альковних лож.

Зачепив заусінню колготи,
Баглося почати мартопляс.
Глибину чуттів і ехолотом
Надсучасним виміряти зась.

Знесло дах, закушую вудила,
Мить - і опинився без трико.
Та любов кілок у грудь забила -
Виявилась діва мужиком!

Думав, що вклоняюсь чорнобровій,
А під макіяжем стрів обман.
Як Отелло душить чад любові,
Крикнути "Рятуйте!" сил нема.

17.04.2019 р.

А ВОНИ ОБИРАЮТЬ КЛОУНА
(ізбіратєлям ЗЄлєнського)

Українська земля сплюндрована ,
Пів-донбасу артою знесено ,
А вони обирають клоуна,
Бо їм неймовірно весело.

Ллється воїнів з ран сукровиця ,
А холопи з душею сірою,
Завтра нам обирають клоуна,
Бо сторіччями блазням вірили,

Бо ж століттями в рабстві смажені,
Та росли на полях совковості,
Всім єством обирає ряжених,
Дух кріпацтва в глухій свідомості ,

Хата скраю з парканом підлості,
А "ВІТЧИЗНА" звучить "ОТЄЧЄСТВО",
Зранку молиться Богу ситості
"ГРАЖДАНІН" України зречений.

З окупантом брати навіки .
"КЛЄВЫХ ПЕСЕН " мотив зіпсований ,
Намугикує люд безликий,
Щоби завтра обрати клоуна.....

Знай не буде з Кремля прощення,
Бо ж немає у нас майбутнього ,
Аж допоки живе "НАСЄЛЄНІЄ",
Громадянське суспільство з
трутнями....

Українська земля сплюндрована ,
Пів-донбасу артою знесено ,
А раби обирають клоуна,
Бо ж рабам неймовірно весело.

Олександр Квітень
м . Мукачево

Попід вікнами коти,
Вуличні й домашні, –
Догори деруть хвости
Й скручують у зашморг.
І нявчать так щовесни,
Тихими ночами, –
Що і я забув про сни
Разом із котами.
То беруся за письмо,
То творю етюди, –
Із котами поспимо,
Як весни не буде!
17.04.19

Ну чому піддався безголов`ю? –
Я і досі слів не доберу.
Полюбив гріховною любов`ю
Я свою духовную сестру!

Я помру від горя і воскресну,
Чорт із печі попіл вигорта.
Бо вона – лебідонька чудесна,
Бо душа у неї золота.

Як тепер оцю безодню горя
Перестрибну чи перепливу?
Не дає Бог насолоди море…
Тільки спілкування наяву.

Тільки ніжні, любії розмови,
Та як переступиш в них межу,
Посилає Бог напасті знову,
Мов попереджає: «Накажу!»

Я до любки вік не охолону.
Все кохав би ще її і ще…
У її солодке ніжне лоно
Золотим би лився я дощем!

Чом не заслужив хоч дрібку щастя,
Чом же скніти маю у журбі?
О Боги, Боги мої прекрасні,
Виняток із правила зробіть!

Адже я лише її кохаю,
Чим же заслужив недолю злу?
Дайте нам обом весни розмаю
Й у смертельну заберіть імлу!

І весна вже промайнула рання
І печаль тікає із зіниць.
Певно, шлете нам випробування –
Перевірити любов на міць?!

16 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Білі сльози -
наповнення, Боже,
тонкострунних вишневих дерев
вже опісля зимової прози.
Вже опісля...
(Сніги ж і морози!)
Вже опісля всіх мрев.

Так душа затужавіла плаче,
як минається їй страдна путь.
Люди йдуть, розглядаються, бачать...
Що їм, людям?
Цвітіння неначе.
А душі?
То навернення в суть.

В пожежі нищиться Нотр-Дам.
Бентежить звістка епохальна,
Це звернення до всіх мирян.
В серцях їх зріють запитання:

Чому так болісно для нас
Почути про велику втрату?
Можливо, це останній шанс,
Щоб небайдужих об’єднати?!!!

Бо святість символів завжди
Увагу привертала світу.
Як фенікс з попелу біди,
Вона підніметься, щоб жити!

Весь світ завмер в жахливу ніч.
Крізь сльози, стверджується лихо.
У перехресті, віч на віч,
Добро і зло, порядність й пиха.

Храм відбудується людьми!
Найголовніше – в серці ВІРА!
Щоб мали честь і совість ми,
Не дошкуляла нам зневіра.

Огидні жадібність,брехня!
Позбутися їх так важливо.
У буднях завтрашнього дня,
Щоб почуватися щасливим.

16.04.2019
Свидетельство о публикации №119041607803

Мовчати, солодко зітхати –
така оказія у нас.
Погода б'є у тулумбас,
але заказано – мовчати.

Пенати кликали не раз
ховатися у наші шати...
І забуваємо на час
свої оази і пенати.

Та як не перейти ту грань,
коли минає таємниця
і понесе у світ жар-птиця
цю наготу недомовлянь?
Ми помилялися. Поглянь,
яка вузька стає границя.

04/19

Згар у серці. Сиплеться зола,
Непотрібен більше анестетик.
Не устиг очиститись від зла,
Тінь огуди чорної відтерти.

Ох і гарний в мене був дружок,
Раб краси, відома всім людина.
Збив із ніг з отрутою плювок,
Поглуму упала гільйотина.

Припнутий до осуду стовпа,
Батоги в ногах в рудих патьоках.
Утомилась втішена товпа,
Пити крівцю - та іще морока.

Може, хтось і дасть за мене бій,
Відвоює згодом честі клаптик.
А сьогодні,- не соромся, бий,
Я вже мертвий. Нічого боятись.

16.04.2019 р.

скажи мені
що доля нас не зрадить
скажи мені
скажи мені
скажи...
не знаю
чи поради чи розради
чи правди хочу
а чи може лжи...
я хочу вчути
впевнений твій голос
і крихту в нім
надії і тепла
отого що від прірви
хоч й на волос
та втримає
щоб в неї не сповзла
щоб в неї не упала
не забилась
і... не згубила
імени свого
збреши що я
укотре помилилась
і притули
до подиху свого
в якому не страшні
ні смерть
ні мука
в котрім
любов всеціло обійма
візьми мене
візми мене за руку
скажи
що не без тебе...
не сама...


2019

Життєві ваги хиляться на чорно.
Злоба людська, мов селевий потік.
Пекельний млин "розкочегарив" жорна,
щоб жоден спраглий світла не утік.
Дивлюсь, як швидко янголів маліє:
калічать крила і падуть у вир,
де чорно-каламутно багровіє
війна за душі з гаслами : "За мир".
Як не втонути в очманілім бруді --
не виникає жодної з ідей.
Я вже не розчаровуюся в людях,
лише частіш жахаюся людей.

2019

Весна звелить - і вмить бажання змеле,
але кохання зразу не спече.
Весна дзвенить, в траві князює джмелик,
але його правління не з мечем.

Позабував, чим володіє змалку.
Сів на недопалок старий, без тютюну,
на фантик висохлий, нарешті на фіалку
джміль опустився юну і хмільну.

04.2016

Я не біла ворона, лише не такий, як усі,
На усміхнену кривду спокійно дивитись не можу.
От і впала із неба анафема громом грози,
На схизматика висі оскалилися зловороже.

Каже Батько-Творець: - О, холопе! Ну, як же ти міг
Заогудити словом невдячності божеську владу?
Не ропщи! Воля Бога - це манна, а вбивства - не гріх,
Помолися смиренно і мовчки гаруй до упаду.

Я не згоден! На Сході в боях помирають брати,
А добро витікає з країни щодня ручаями.
Ти це зло, ненажерне як тля, на землі породив
І у світ відпустив, щоб воно харчувалося нами.

Із залізними сітями з пекла з'явились чорти,
Отже, вирок сумний. Прощавайте, пора на заклання.
Буду сірку гарячу хлебтати замісто води,
Закують кожну думку строптивця у вічні страждання.

Серце вилами гострими люто наштрикує біс,
До хреста притулив, буде цвяхи вбивати у руки.
Ну, а ти, мій ошуканий брате, уважно дивись
Як за тебе й нащадків поснулих терпіть буду муки.

16.04.2019 р.

Із пари лих найменше вибираєм,
І жоден вибір не веде до раю.
Якщо й судились райдужні путі –
То, певно, не при нашому житті.

Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Глянь-но: отам он і тут
Маками гори цвітуть.
Заклекотіли струмки, загули,
Хоч іще вчора безсилі були...
Тішся ж оцим дощем,
Хай нас відвідує ще він і ще.
Дяку Тому склади,
Хто про нас дума завжди.

Коли десь щастя стрінеться мені –
Чи наяву я розпізнати зможу
Побачене у нетривалім сні,
Вже призабутім і на казку схожім?
Коли такий колись настане день –
Схитнуться звички, настрої, устої, –
І небо в здивуванні упаде,
А плин часу зупиниться в покої.
Коли хоч раз так буде на віку,
Щоб край зневірі й розпачу покласти, –
Я напишу на чистому листку
Про почуття принадливого щастя...
16.04.19

Не полежите в столі? Ще б пак,
суперечите: "Був здраву,
скніти в домовині – несмак".
Відпускаю вас. Чом ні? Праву
на свободу не зволять – гріх. Инші
може спишуться мені, мислю,
віршами – гріхи. Ба, рідші
з вами забавки. Свою, кислу
забуваю дома навіть
міну до питань: "Як вірші?
Все промінь додаєте славі?"
Додаю, на те кажу. Ви ж і
покидаєте мене. Що ж! Дай Бог
і того вам, що мені пізно.
Щастя, мислю я. Най бо
сам я вас і сотворив. Різно
далі йтимемо: ви – з людом,
я – туди, де всі будем.

Прощавайте, вірші. В час добрий.
Не боюсь за вас; є засіб
вам податись і за мій обрій,
мої любі ви: пак, нащо б
гугіт серця вам. Що Леті
надобиться, то болить сперву.
А зі двох оправ – вщент стертій
вірю радше, чим сьому перлу.
Ви прості, ви і міцні. Гожіш
ви тілес моїх. Ич, з візій
моїх дум гірких – теж, може,
додалося вам сил, міці.
Бути вам, мої химерні,
ліпше любими, чим нині
вашому творцю. Всі двері
будуть настіж вам. Утішні
з вами й лахи мої нищі:
я зайду в одні, ви – в тищі.




-------------------------

Діряві джинси, пейсаті боси...
Тут українці чи малороси?
Позірна єдність, рушник - про свято.
Кують собраття благенькі лати.
В гаман проблеми трамбує доля.
"...верніться в села..." - шумить тополя.

Ще б'є в цеберце молочна цівка.
Кар'єру гейші обрала дівка.
Жирніші сенси видзьобуй, птахо...
За пенс і гривню убито маху.

У землетрощі чимало втіхи,
зі шкаралущі зростуть горіхи.

2019

Святою водою очищу пороги нудьги
і душу розкрию, щоб промені сонця впустити.
П'яніти від млості, зривати ромашки у житті
ми будемо разом, як тільки знайдем береги!

Нас Бог поєднає і плакати буде свіча -
вінчальна обітниця вірності щастя, любові.
Згадаються весни, літа і хустини тернові,
трояндова ніжність, з якою мене зустрічав.

Я буду стелити під ноги шовкову траву
тому, хто всім серцем повірить в Божествені дзвони.
Між нами ще прірва духовна, буття перепони,
та вір, хоч не вір, я тобою і небом живу!
 

Я зустрічаю тут зорю
В приємнім сутінку смеркання.
У тиші цій не говорю…
Давно вже сказано останнє…
Не треба вимучених слів
І фраз фальшивих та невдалих.
Не гнусь під натиском вітрів.
Старий і море… І що далі?
Сюди приходжу я один.
Беру пивця у ближнім барі.
І штучний змій, як серпантин,
Летить у небі… На гітарі
Хтось грає… Сів на парапет…
Бреду по лінії прибою.
Вечірній неба фіолет
Ліниво кличе до покою.
І завтра знову я прийду,
Притягнутий якоюсь силою.
І першу зіроньку знайду,
Що цяточкою невгасимою
Вже світить в гаснучому дні,
Який упав, мов сірий парус.
Стою, завмер в німій вині…
Дивлюсь на море і не каюсь.

Примітка: Оригінал вірша
И завтра снова я приду...
Яков Баст
Встречаю нежную зарю
В приятном сумраке заката.
Молчу в тиши. Не говорю…
Всё сказано давно. Когда-то…
Не надо вымученных слов
И фраз, несущих запах фальши.
Не гнусь под натиском ветров.
Старик и море…Что же дальше.
Сюда я прихожу один.
Беру пивка в ближайшем баре.
Воздушный змей, как серпантин,
Летает… Кто-то на гитаре
Играет, сев на парапет…
Брожу по линии прибоя.
А солнечный багровый свет
Зовёт к ленивому покою.
И завтра снова я приду,
Ведомый непонятной силой.
Привечу первую звезду.
На небе точкой негасимой
Горящей в предвечерней мгле,
Упавшей словно серый парус.
Стою, застыл в немой вине…
Смотрю на море и не каюсь.


2019

сизий дим облягає околиці – палять траву
наче фото колишніх своїх наче міст за собою
і дорога стає за мостом ніби мова прямою
і я без розділових ось так і пишу і живу
а навколо країна горить і горить трин-травою

а над прірвою діти біжать по згорілій стерні
а по згарищу дибає сумно цибатий лелека
гар лягає на серце і я полетів би далеко
і кричав би із неба слова які-небудь журні
ну а вам би вчувався внизу нерозбірливий клекіт

дим їсть очі і погляд туманить пекуча сльоза
на жертовниках згарищ згорають офіри і треби
в небі клекіт лелечий з прийдешньою вірою в себе
глянь - де стебла посохлі язик вогняний облизав
гострий палець нової трави нам указує в небо

14 квіт.

З музою розлучений, у відчаї
до натхнення я б не докульгав,
та побачив грициків уквітчаність
і готовність розцвісти кульбаб.

День давив сумними перехожими,
оточивши звідусіль дощем...
Я завмер, журбою переможений.
Врятувало диво це, бо ще

мить одна, і ладен був зарюмсати:
рими і метафори, ви де?
А тепер я вірю: на заручини
ви кульбаб цвітінням позвете.

Ви сріблястим блискотінням грициків
і рожевим сяйвом споришу
на весілля з Музою покличете -
на високих крилах полечу!

04.2016

Лютуй, кохана, мовби та гюрза
І розцвітай від бійки, наче мальва.
Бурчи, вихлюпуй гнів,- я тільки за,
А от у ліжку будь завжди ласкава.

Хай штукатурка сиплеться зі стель,
Від гніву щічки й носик аж бордові.
Гримаска невдоволення - пусте,
Під нею тепле озеро любові.

Дружина - вередливе божество,
Сьогодні гарно, завтра секс - розпуста.
Борвію не противиться єство,
Перечити стихії самогубство.

І хоч ходжу постійно у сльозах
Та злякано здригаюся від крику,
Дружинонька - неклепана коса!
Нехай такою лишиться довіку!

15.04.2019 р.

Колись я думав: трохи ще помучить
Мене життя і стане веселіш,
Бо маю щастя стріти неминуче
Або придбати за останній гріш.
Та, певно, легше упіймати пташку,
Ніж тішитись надіями дарма,
Що купить чи зустріне бідолашка
В житті оте, чого ніде нема…
15.04.19

Нема сильнішої з-посеред юдейських молитов
за «Шма Їсраель» - «Слухай Ізраїль».
З цією молитвою на кострища йшли,
аби у віру іншу не перейти живим,
на подиху останньому з нею
відходили на той світ з камер газових.
І тільки молодикові, що уподібнюється до царя,
на вимріяну першу шлюбну ніч
дозволено не читати «Шма Їсраель».

Тасування, міазми, безпредметні дебати...
Опоненти зійшлися - куш уваги зірвати.
Колотнеча на сцені, кулуарні розмови,
акробати, статисти... Дійство знов безтолкове.

Хто ж наводити лад самовіддано буде?
Мляве Завтра бреде повз церкви, халабуди...
Виживай, споглядай траляляків хитрющих.
На торговиці мар обезцінене суще.


2019

Простим речам-
Любов, увага, подбати -
Щастя, позитив!
15.04.19 10.30

Побачила цю світлину невідомого автора і вирішила перекласти на українську мову, так як звернення автора заслуговують уваги.Дуже важливо, що є такі люди. які готові підтримати в тяжкі хвилини.
Якщо боляче – поплачь…
Сліз своїх не стидись.
Полоса невдач...
А потім знову життя!
Життя не навмисно нам дане,
Пітьма пройде...знову світло,
Волю просто в кулак,
Посильніше зажми... .
Ну, а якщо ніяк,
Мої рядки прочитай
Знай що ти не одна,
Просто мені напиши,
Розділи на двох,
Біль усталої душі.
Я пойму ...ти повірь,
Щоча я і далеко,
Привідкрий в серці двері,
Враз стане легше...
Переклала на українську мову 15.04.19 10.00

В шибку дзьбом вистукує шпак,
Кличе стоси покинути книжні.
Від Ерато отримано знак -
Завесніло, брунькуються вишні.

На ралець приблукало дівча,
Шепче: - Дідо! Стрибай під запаску!
У розмай із розгону помчав,
Надчуттєву утнув свистопляску.

Ох і гони! По шкірі мороз!
А виною - весна-жартівниця.
Я кохаюся завжди всерйоз,
Хоч уже у поважному віці.

Дві доби як нічого не їв,
Душу й серце Венері намуляв.
Тишу рвуть на шматки солов'ї,
Аж захрипла кувати зозуля.

Міць у чреслах (себе не впізнав)!
Не дідок, а юнак безбородий!
Ось така вона, казка-весна,
Хай бере в оборот. Я не проти.

15.04.2019 р.

Вишиванки день сьогодні
Україна відзнача.
Не виходять вони з моди,
Носить їх мале дівча,

Одягне юнак сорочку,
Також літній чоловік,
Візьмуть її у дорогу
Й берегтимуть увесь вік.

Жінка молода вдягає
Сукню вишиту завжди
Й літня також її має.
Оберегом від біди

Рушники є вишивані,
Скатертини теж лляні.
Це творили наші мами,
Щоб було тобі й мені.

Вишивати вчили дочок,
А своїх навчали ті.
Споконвіку так велося -
Україна в вишитті.

2019 р.

Ці п’ять років, моя матусю мила,
Як вас уже немає на землі.
Любити так, як ви мене любили,
Ніхто не зможе. Птаха на крилі

У Піски вже нову приносить весну,
На цвинтар, де ви з татом назавжди
В заквітчаній могилі. Не воскресли.
І вас вже не злякає час біди.

А ми до вас, батьків, на свято Паски
Злітаємося із усіх країв.
Село згадати, погляд ваш і ласку,
Зустріти друзів і почути спів

Пташиний, перший. Та у водах Сейму
Побачити ясну небесну синь.
І бігти, як в дитинстві, навперейми,
Де човен колисає голубінь.

А в хатах пахне пасками, ваніллю,
І крашанки сміються на столі.
Де поряд із освяченою сіллю
Лежать вербові котики малі.

І прибрано у вибілених хатах,
Сміються радо давні рушники.
Та вже немає в світі мами й тата,
Ніколи не торкнутись їх руки.

Тому і летимо тепер додому,
За спогадом дитинства і тепла,
Забувши вік, свою життєву втому,
Туди, де мама сонечком була.
15.04.19

Послухай, друже… тема спадкоємна
І ширшає і глибшає щороку
Ти теж на вірність присягнув? - приємно..
Навіщо протидіяти, морока…
Ярмо оте, це все таки, ментальність
Індігрієнди - стадність і покора
На противагу вогнику моралі -
Там вогнище своє - з одного горя
І вартові із псами… телевежі…
Кістки за розкладом… і щіпки меду…
Лиш на свята дозволено за межі
Таке воно сучасне наше кредо…
По-слу-хай, друже…
15.04.2019.

Прости мені, мамо, і більше не плач,
не виправдала я твої сподівання.
Не вийшла у люди, так вийшло - пробач,
твоя непокірна, безхитрісна Таня.

Ти вчила, як гідність і хліб берегти,
збирати у кошики стиглі суниці.
Людей шанувати, іти до мети,
жасминовий цвіт діставати з криниці.
Хрести фарбувати блакиттю, а ще
розучувати на баяні етюди,
косу полоскати липневим дощем.
На жаль, не навчила втікати від  бруду.
Огидної зради, облуди і від
безсонних ночей, заплямованих буднів,
болючих утрат, несподіваних бід,
що скальпелем гострим спотворили груди.
Повчала цінити життя промінці
і пісню любити у світі найкращу.
Та не розтлумачила бідній вівці,
що можна потрапити звірові в пащу.
Ти дуже хотіла, щоб виросла я -
шляхетна, розумна, красива, ошатна.
Дала все мені, тільки доля моя
в зіницях помітити зорі не здатна.
2019р

Іще гряде зелена злива,
Немов у повені - ріка.
На вітах зелень несмілива,
Неначе дівчина сільська.

Вона така, як легке мрево,
Як ті розмиті береги.
Ще нею світяться дерева,
А не густіють навкруги.

Надія в ній гніздиться рання,
Крила, ще молодого змах.
Мов дозріває в ній кохання,
Як щастя у твоїх очах!

Позмагайся за день, у якому цвітуть матіоли.
Бо життя - це метал. І нещадно шкребе наждаком
Колотнеча тривка, до якої звикаю поволі.
Я ховаю кастет за ажурним своїм рукавом.
Позмагайся за час. Бо несеться усе за рікою.
І не вистачить сил зупинити бурхливий потік.
Верховодь і веди до шалених вершин. За тобою
Я готова іти, якщо ти
САМЕ ТОЙ Чоловік.
13.04.2019

Фестини у столиці, День кота,
Салют, парад, гопак, Хава Нагіла.
А ув окопі братчиків чота
Опруху смерті порівну ділила.

А світ зліта з орбіт. Панбоже мій,
Погасло сонце, розум - темна нічка.
Тут, за Дінцем,- прострілля, смертний бій,
Гердан безцінний - кулеметна стрічка.

Підложжя в ямі - запашний полин,
В атаку скоро, підтягнули труни.
Шваргон у пекло, з труп'я равелін,
В югу стрибає пакоренок юний.

А порох пахне чисто бульденеж,
Пристрільна черга - віртуозне соло.
Підстережем вражину на тотеж
І мстою в серце шпигонемо сполом.

Але противник встиг раніш!Ти ба!
Чудовий постріл! Навіть мойра зблідла.
Хитнулась твердь, розтанула гнівба,
Летить душа очищена до світла.

14.04.2019р.

Ніхто не чує і не хоче чути,
Ніхто не бачить, бо кругом сліпці.
І замість правди п’ють гірку отруту
Минулі покоління, нині й ці.

Чи справдиться мальоване майбутнє,
Хоча боротись треба за життя?
Та люд у планах влади вже відсутній,
В офшорах бачать багачі буття.

Тому вони втечуть за океани,
Вивозячи родини і дітей.
Отам згодяться наші з вами мани,
Що призвели до багатьох смертей.

До бідності, а також геноциду,
Де нація від влади помира.
І ці чужинці вже не мають стиду,
В країні вбита радість, є жура.

І підуть нині обирати люди
Із зол обох якесь найменше зло.
То звідки правда у країні буде?
Нам з вибором ніколи не везло.
14.04.19

Птахи все мандрують у пошуках їжі:
Можливо знайдеться вона на траві?
У тиші ранковій, відчутні та свіжі,
Кисневі напої ідуть дарові.

Вдихати повітря – така насолода!
Неначе цілющий для серця бальзам.
Вражає розквітчаних красенів врода:
Дерев та кущів, що весняним садам

Зібрали докупи всі пахощі світу,
Наповнені пригоршні щедрих дарів,
ПринЕсло щоб зрілі плоди для нас літо:
Весела пора, що пробуджує спів.

Ми вдячні від нього отримати втіху.
Вже чутно знайомої пісні мотив:
Не з’явиться більше налякане лихо.
Жага до життя – зазвучав лейтмотив.

14.04.2019
Свидетельство о публикации №119041405230

День минає і час пролітає крізь простір і вічність,
Крізь безмежжя життя, зір нічних безкінечний потік.
Не втрачає кохання свою таїну і незвичність,
Бо його береже той один, хто до неба високого звик.

Не злетів у захмарні й холодні його високості,
На землі із одним залишився від втрати крилом…
Та міняється все і стають уже квітами брості,
А літа безупинно ідуть крізь роки напролом.

Через нетрі утрат і доспілі, вже зібрані зерна,
Через болі й спасіння твого відчайдушного крик.
Бо ніколи й ніхто нам кохання уже не поверне…
Не танцюю в калюжах, минаю, беру дощовик.
13.04.19
 

Не обертайся ти назад
і не жалкуй, життя триває.
Черешні піняться розмаєм,
буяє сакурою сад.
Не обертайся ти назад!

О, скільки весен, скільки днин
ходили різними стежками,
була пустеля поміж нами...
І ти одна, і я один.
О, скільки весен, скільки днин!

Та доля нам вінок плела
з ромашок, м'яти, розмарину.
Благословляю ту хвилину
галузок ніжності й тепла.
Та доля нам вінок плела.

Ми збережемо почуття.
Із порцеляни будем пити
любов, що постелила в житі
шовковий килим забуття!
Ми збережемо почуття!

Стривай!.. Ти переплутав щось в запалі!
Це кожному відомо пацану:
На вас не нападали. Ви – напали!
Ви першими затіяли війну.

Ви громадянам захист обіцяли,
та вийшло навпаки, якийсь скандал.
Кого ви і від кого захищали,
якщо на вас ніхто не нападав?!

А скільки на землі людців підступних…
На жаль настали вже такі часи!..
Під подвиг підлість ви маскуєте, паскуди,
ще й ордена за це бажаєте носить!

1

Оті, що здають, наговорюють лишку,
гортають щодення заплямлену книжку,
підходять на крок, сантиметр...
Відпливаю...
Не хочу бруднитись на стежці до раю.

2

Я чуйна, охайна і чесна у міру.
"Занадто барвиста..." - злостивляться сірі.

Піднявши вуальку, прямую на сонце.
Солодкою ватою - мрій волоконце...

Хлюпоче ріка...
метушіння...
баласти...
У кожного - власні критерії щастя.

3

Топилася Правда - мерзенна і гола.
Нікому не треба? Спливає ось - кволо...
Несуть оковиту. Каміння відв'яжуть -
оті, що святили і зброю, і сажу.

2019

Я людоловом був усе життя,
Невільницький налигач - красне слово.
Натхненно славив синьо-жовтий стяг,
Вишиванку, бандуру, рідну мову.

Компонував сонетне експозе,
В окрутну січу виштовхнув у плечі
Своїх братів. Можливо й повезе
Комусь із рідних вийти із хуртечі.

Десь там - трутизна гніву, смертна чадь,
Безплідну рінь виорюють снаряди.
Поетова ж стезя - перо, не рать,
Потрібно берегти від куль талантик.

Дивання сотня на один копил,
За Україну - на словах, горою.
Посмертний славень, жалісливий квил,
Для тих, хто впав навік на полі бою.

P.S.:

В інеті сльози, регітня, бла-бла,
Оплакуються віртуальні крипти.
Страждає псевдотворча омела
У Спілці та на пляжах у Єгипті.

14.04..2019 р.

Любили мене очима…
Обожнювали словами…
Згубила надію з отим, а
он той – про важливе! – в грамах.

І гори мені обіцяли,
й примарні вогні Ельдорадо…
З одним – ледь вернулась до тями,
а з іншим – прощалася радо.

Молилася: «Де ж єдиний,
мій суджений, Богом даний?!»

…Ти поруч.
– Спасибі за сина,
й за доньку – спасибі,
коханий!

14.04.2019

Твій характер –
Любов, тепло, щирість -
Успіх , красота !
14.04.19 9.40

Думки початок,
Справи, праця, зусилля,
Подяка Всесвіту!
14.04.19 9.30