А чи потрібні Богові раби?!
Раби рабів беруть собі у рабство,
Будуючи своє «небесне царство»,
Чекаючи новітньої доби.
Тепер пророки, Господи прости, -
Ні прихистку тобі, ні порятунку.
То Юда зрадив чесно – поцілунком,
А ці свідомо спалюють мости,
Гадаючи, - ніхто вже не літає,
Ніхто не мислить та й узагалі…

Летять Додому полохливі зграї
З обдуреної грішної землі.

всі торішні листи - пам'ять з минулого, що приніс листоноша від тебе нещодавно, Венді.
я зібрав старанно, наче збираєш літописи нащадкам у сувої ціле століття.
я усі прочитав твої тексти, відчув твої коми та крапки, стираючи власні легенди,
бо коли Шопенова ніч зупиняє на квінту мовчання у русі шалений вітер,
я ще слухаю кожен рядок, щоб спалити спогади потім в золі, сповнений  передчуттями.
занотовую в біблії серця ці ноти болючого щему та глибокого відчаю...
я не вмію писати понад тисячу літ, а вмів би: писав, що кохаю тебе до нестями!
я писав би курсивом на шкірі слова, про які мовчу  епохами досі, у відповідь ...

я тоді розказав би, що скроні посивіли пасмами добіла, очі чеканням  змарніли,
що курю кубинські сигари, п'ю віскі натще, щоночі марю Едемовими садами.
що  уранці моє подвір'я вкриває ранами пам'яті гострий до болю сріблястий іній,
а на шибках вікон цього дому розквітли білосніжні янголи та прозорий серпанок.
що без тебе я висох дощенту...до краплі, як русла рік, що повернулись з пустелі Сахари...
що немає снігу у грудні й давно відцвів на тутешніх луках пахучий терпкий любисток...
що дитинство закінчується, коли  ці спогади проростають крізь серце й стають примарами,
що між ребрами пристрасть...що під шкірою ніжність тліє опалим з дерев і спаленим листям...

і тоді я в конверт вкладаю цілий букет любистку і декілька мушель на згадку про мене,
наче літо ретельно зберіг для тебе від холодів пронизливих та тривкої  хуртечі...
знаєш Венді, знаєш? дитинство - це знову не написати тобі про важливе, про сокровенне...
про все те, що чекати знову столітню вічність ти без мене укотре життям приречена.
я не знаю, Венді...знаю скільки епох історії збігло  дисонансами...недоритмами
мого серця, що стільки років самотності понотно до дріб'язку вивчило  аритмію...
я хотів би тобі написати: ще зовсім трохи мого дитинства витримай! тільки витримай...
я хотів би розповідати щоночі про своє життя, та ще досі ніяк не зумію.

я тоді б написав, що у горах не йде дощ, не росте трава й душа моя повна зневоднення,
що під серцем твоє ім'я назавжди викарбоване розпеченою циганською глою,
що ми досі лишились, як тисячу літ назад, трагічно впертими та одиноко гордими...
але я обіцяю, Венді, стати дорослим, стати колись дорослим, щоб бути з тобою...

Не встрягатиму в халепи,
бо не йде ніхто
розглядати сотні сепій,
фалдочки пальто.

Не запрошують на свято,
де макітри й чад,
де підпал старої вати.
Дух не в бурі - над...

Десь без мене гуморини,
конкурси, призи.
Уподібнюся дитині,
шворки у пази.

Для наївних, смілих - кроси,
у бляшанці сік.
Ой, штрикали малороси
нетеля у бік.

Пожалівши, засмолили:
хай стоїть, мов тур.
Знову ручки у чорнилі,
тьмуща коректур...

Є у Ноя мегачовен,
черга за межу.
Ллє водицю срібномовен...
Не допоможу.


2019

***
А на Росії сіло еНеЛО!
На Раші гуманоїди – це круто!
Європі та Америці – hello
покаже ВеВеПе. А ПеПеО
уявно ублажає
ліліпута.

***
А на війні, як і усюди,
воюють з нелюдами люди.
Гуде огудою Земля.
Але манкурти
і приблуди
чекають карлика
кремля.

***
А орел уміє воювати, –
це із вікіпедії слова.
Запалити хату,
красти, убивати –
це у двоєглава
два по
два.

***
А Македонія – у НАТО
і правди нікуди дівати,
що й наші шанси не малі.
Але відомо
цьому дому,
що українці –
москалі.

***
А у країні все – усе дорожче.
Постуємо на салі і воді,
аби і мощі
бігали до прощі
і обирали –
вигідне орді.


***
А говіють: юні комсомольці,
олігархи, юди в оборонці...
Їх би – пакувати...
І не воювати,
а в Гаагу слати
полководця.

03/19

Ерот осліп! Любов збиває з курсу,
Ступає на слизьку стезю нога.
Тебе поцілував би та..боюся,
А, може ти не хочеш, жінко, га?

Обмацати кулясту би м'якушку,
В трикутний рай загнати скакуна...
Але старий, пракореня не зрушу,
Ну, як такого терпить ще жона?

Та нащо паразит їй горопашний?
Стидаюсь на красу піднять лице.
Вона ж мені щоденно варить каші,
Розчісує борідку гребінцем.

Дружинонька - хазяйновита квочка,
Як бджілка, не сідає ні на мить.
А уночі підкотиться клубочком
І як дитина ув обіймах спить.

Вже не такий як був колись мужчина,
Немає ні снаги, ні хтивих мрій.
Питаю вас: - З якої то причини
Без мусі-пусі жінці дорогий?

16.03.2019р.

Пробач, принцесо, знову помилився,
захоплення прийнявши за любов…
Даремно з таланом я не мирився
і силився позбутися оков!.

Оков самотності, кайданів самотини,
свавілля часу, відлетілих літ.
У творчості – життєвої рутини
не просто подолати моноліт…

Але в душі хай музика лунає,
а серце ще хвилює пташки спів,
порадує весна п’янким розмаєм
і для катренів вистачає слів.

У пам’яті – лише ота картина,
що зупинила грації на мить…
Тож хай не заважає горошина,
а решту значно легше пережить!

Покинула  вдосвіта сонячна мрія!
Невже мої сни не належать мені?
Затемнення сонця, нічого не вдієш,
босоніж іду по колючій стерні.
Важкий хрест несу на Голгофу, о Боже!
Як, бідний, Ти ніс? Мій  нагрудний лише.
Презирство жбурляють услід  перехожі,
немовби на шиї повії кліше.
Нікому нічого у світі не винна,
ніколи не мала в житті ворогів.
Хоч доля полинна та серцем дитина,
із рук годувала вовків і птахів.
За кожну людину молилася щиро,
хто хліб подає і хто каменем б'є.
Душа кровоточить, іди собі з миром,
на згадку лишивши сновиддя моє.
2019р

 

Дай, люба, тебе обійму
Під час хворобливого сну,
І сили тобі поверну
Собою. Розвіється сму-

ток... Він від цієї пори,
Що крони хитає дерев
Оголених... Горло дере
На горе завезений грип

З країв, де не знано зими,
Де тепло, немов у дитя-
чих снах, у які вороття
Дороги не знайдемо ми...

Відпий моїх ліків любо-
ві. Грійся теплом мого ті-
ла, що на хвороби оті
Коханням прописане бо)))


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119031601070

Радощам – радуюсь, звісно...
Смутками – мучусь терпляче...
Невідворотності різні
Не призначають побачень
Ні за столом при вечері,
Ні на шляху до роботи –
Горе – постукає в двері,
Щастя – постане напроти.
Звично щодня загортаю
Спогади сталі в сувої, –
Те, що відбутися має –
Станеться завжди зі мною...

Життя сміялося із мене,
Поет, це – вічний наївняк.
Узяти б і порізать вени –
З наївняка будЕ мертвяк.

Хай слово золоте чи срібне –
Я краще вічності всміхнусь.
Кому життя моє потрібне?!
А смерть потрібніша комусь.

Від неї стане хтось щасливий…
Хай вродою ти – Аполлон,
Не сотворив кохання диво
Життя падлючого полон.

Красі вклонятися – так гидко!
Бо не вона врятує світ.
Вона – лиш лялька. А за нитки
Посмикує Бог СвітоГИД.

І він розподіляє ролі
І ставить на свої місця.
І королі танцюють голі,
Щеза наївність із лиця.

І заворожить таємничо,
І звабить душу «молодця»!
Мене в обійми смерть покличе.
Ій мертва блідість – до лиця.

15 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Ой, попутав діда біс –
Дід в політику поліз,
Користуючись моментом
Навострився в президенти.

Та зчинила рейвах баба:
– Ти куди, старий незграбо?
Ти ж не годний ні до чого,
Подивіться на дурного!

Схаменувсь немудрий дід,
Та й не лізе, де не слід.
_____

Коб на всіх тих кандидатів
Мудру бабу нацькувати.

Осінь іде невблаганно і нас не мине.
Тепло на серці, коли пригортаєш мене.
Сонце заходить і сходить між нами тоді,
Гріє, щоб ми не лякались обійм холодів.

Лиш у мені матимеш Ти радість зорі ясну
Я поверну …
Тільки я можу дати Тобі восени весну …

Милий, не хочу нічого, мене лиш почуй!
Хочу тебе і нічого твого, тож втечу,
Я утечу від дощу у твою таїну
Нас не здолає навала осіннього сну.

А у душі я воскрешу радість зорі ясну
Я поверну…
Тільки я можу дати Тобі восени весну …

Ніжно тримай і не кинь на поталу дощу
Знай, вполоню я навік, а за мить відпущу
Промінь любові розвіє осінню імлу
Доля цілунком ковзне по твоєму чолу

А на душі матимеш Ти радість зорі ясну
Я поверну …
Тільки я можу дати Тобі восени весну!

На довгих крилах журавлі
З собою літо понесли.
А разом з ним моє кохання.
Були даремними зітхання.

Кленовим листям по воді
Пливе моя любов в журбі.
І марними були надії.
Життям не стали мої мрії.

Як дим розвіялись вони,
Лишивши спогад по тобі.
А з часом і цього не буде.
Хоч і болить серце - забуде.

О, травень, ти - вінець весни!
Вбранням розкішним та зеленим
Ти одягнув гаї, садки,
Ти заквітчав міста і села.
Мій рідний край ввесь у цвіту.
У білих вишнях тонуть хати
І в борозну ляга зерно,
Щоб колосом тяжким зростати.
А яблуня, мов наречена,
Думки її - рожеві мрії.
Вона як наша Україна,
В чеканні щастя і надії.

Вірші і цитати Едуарда Асадова частина 2
Ти говориш, що щастя неможливо,
Перешкод безліч і все досить складно.
А я вважаю: якщо б ми любили,
Ті всі перешкоди навіть би і не спливли.
***
Слова ... Чи не поспішаємо ми з ними десь,
Як просто «ЛЮБЛЮ», наприклад сказати.
Всього секунда потрібна на це,
Але ціле життя, щоб його виправдати.
***
Командує армією генерал,
Але жінці цього мало,
Лукавий, що жінку створював,
Їй більшь хитрий шлях вказав,
Командувати генералом.
***
По першому подиху душі
Ні злих, ні пристрасних листів
Не пиши,
Щоб жаліти жорстоко
Не довелося,
Коли охолоне щастя
Або злість ...
***
Я захворів, але хворобу подолав.
І всі задоволені, треба зізнатися:
Вороги задоволені тим, що захворів,
Друзі ж тим, що почав одужувати.
Ну, що ж, я щасливий частиною своєї,
Любові на світлі радувати людей!
***
Кохання не суцільний феєрверк пристрастей. Любов-це вірні в житті руки,
Вони не бояться ні чорних днів,
Ні зваб і ні розлуки.
***
Любити - значить істину захищати,
Навіть повставши проти цілого світу. Любити - це в горі вміти прощати.
Все, крім підлості і зради.
***
Люди, будьте до ближніх своїх м'якше, ставтеся з ніжністю, добром ... і не ображайте, а інакше ... можна гірко каятися потім ...
***
Між розумним і дурним відмінності в чому?
Так в тому, між іншим, що рік за роком
Розумний живе лише своїм розумом,
А дурний вічно слідує моді.
***
Міні-жарт
Той, хто має успіх,
Завжди дратує всіх,
А багато друзів має
Той, хто писати не вміє.
Ось і візьмиться вирішувати,
Як жити на планеті цій ?
Чи то вірші писати,
Чи то мати друзів?
***
Можна знаходити і відкривати все, буквально все, що нас зближує. І навпаки: якщо не довіряти, можна, як болячки, колупати саме все те, що розділяє.
***
Чоловіки, схаменіться! Ну хто ж не знає,
Що ЖІНКА з ніжною своєю душею,
Сто тисяч гріхів нам простить часом,
Простить, може, навіть нічний розбій!
Але ось неуважність не прощає ...
Повернемося ж до лицарства в добрий час
І до ласки, яку ми забули,
Щоб любі наші часом від нас
Не почали бігати до нечистої сили!
***
Почуття тим і гарні,
що горять красиво, гордо, сміливо.
нехай любов почнеться. але не з тіла,
а з душі, ви чуєте, - з душі!
***
Спробуй в людській свідомості
Визначити логічну крапку:
Сміємося ми, як правило, в компанії,
А ось страждаємо частіше поодинці.
***
Просто в житті мені завжди тепло від того, що є КВІТИ і ДІТИ. Просто робити ДОБРЕ на світлі у стократ ПРИЄМНІШЕ, ніж ЗЛО !!!
***
Нехай почуття ті оспівані і прославлені,
І все-таки додамо ще раз,
Що якщо любов і дружба не розбавлені,
А добровільно воєдино сплавлені,
Те цей сплав міцніше, ніж алмаз.
***
Риба псується з голови.
Істина ця мудра і проста.
Але занадто жартувати не поспішай. На жаль,
Хоч риба і псується з голови,
Однак чистять її з хвоста.
***
Скажіть, є у вас сьогодні ніжність?
- Так, з додаванням найтепліших слів
***
Слово може зігріти, окрилити і врятувати, Ощасливити і льоди протаранити. Слово може нам тисячі бід принести, Образити і безжалісно поранити. А тому скажемо собі суворо: «Щоб не було в житті непотрібних бід Треба думати, хлопці, над кожним словом, Бо слів невагомих на світі немає!
***
Випадковостей не існує: люди постають перед нами або як приклад правильного життя, або як попередження.
***
Сміюся над прикметою,
Не вірю в пророцтво,
Але знаю, що вдень і в непроглядній темряві,
Самий пазуристий звір на земле-
самотність!
***
Старіє зовнішність: яскраві риси,
Стирає час владно і жорстоко,
Тоді як у духовної краси
Немає ні зморшок, ні віку, ні сроку.
***
Старий, моливший золоту рибку, здійснив, мабуть, головну помилку: Йому б жадібній бабці не служити і не просити корито і дворянство, боярський будинок і казкове царство ... А нову стару попросити!
***
Щастя і горе
Якщо полюблять один одного двоє
І щастя в обох серцях народжується,
Ті світлі почуття завжди складаються
І щастя стає більше вдвічі!
А якщо біда на дорозі зустрінеться,
Те легше вдвох здолати журбу.
Адже горе в любові по-іншому міряється,
Воно на двох неодмінно ділиться,
А значить, і менше наполовину
***
У серця і горя НІЧИЯ не стається ... Людина так легко ранима ... І якщо з горем вона не розправиться, ... то ГОРЕ розправиться з нею
***.
Хоч мати-природа не сидить склавши руки, але ідеали скупо дотримується і краса душі з красивим тілом досить рідко в людях збігаються.
***
Сміливець
Перший обов'язок людини - подолати страх. Поки у людини трясуться жилки, його дії залишаться рабськими. Томас Карлейль.
Сідаючи під вечір вдома на ганок,
Любив в душі загрожувати він всяким мафіям
І сміливо правду говорив в обличчя
Газетним і журнальним фотографіям.
***
Що щастя дано тобі не навіки,
Не треба нарікати, людино.
Коли б нам щастя навік давалося,
Воно б буднями називалося.
***
Що ж таке щастя ... Одні кажуть це пристрасті ... Карти, вино, захоплення, всі гострі відчуття. Інші вірять що, щастя-в окладі великому і владі, в очах секретарок пленнених, і трепеті підлеглих. Треті вважають, що щастя це велике співчуття ... турбота, тепло, увага, і спільні хвилювання. На думку четвертих, це з милою сидіти до світанку, одного разу в любові зізнатися, і більше не розлучатися. Ще є така думка, що щастя це горіння ... Пошук, мрія, робота, і бентежних крил злет! А щастя по моєму просто, буває різного зросту, від купини і до Казбеку, в залежності від людини!
***
Я дрібної злості в житті не відчував,
На світ дивився світло, а тому
Я нічому на світі не заздрив:
Ні силі, ні багатству, ні розуму ...
Вибрала з різноманітних джерел і переклала на українську мову 15.03.19 9.48

Стихи и цытаты Эдуарда Асадова часть 2
Ты говоришь, что счастье невозможно,
Препятствий тьма и все ужасно сложно.
А я считаю: если б мы любили,
То все преграды даже б и не всплыли.
***
Слова… Не спешим ли мы с ними где-то,
Как просто «ЛЮБЛЮ», например сказать.
Всего секунда нужна на это,
Но целая жизнь, чтоб его оправдать.
***
Командует армией генерал,
Но женщине этого мало,
Лукавый что женщину создавал,
Ей более хитрый путь указал,
КОМАНДОВАТЬ ГЕНЕРАЛОМ.
***
По первому движению души
Ни злых, ни страстных писем
Не пиши,
Чтобы жалеть жестоко
Не пришлось,
Когда остынут счастье
Или злость…
***
Я захворал, но хворь преодолел.
И все довольны, надобно признаться:
Враги довольны тем, что заболел,
Друзья же тем, что начал поправляться.
Ну, что ж, я счастлив долею своей,
Люблю на свете радовать людей!
***
Кто честность и премудрость обретает,
Тот, право же, вовек не пропадёт.
Ведь честность выполняет обещанье,
А мудрость… никогда их не даёт!
***
Любовь- не сплошной фейерверк страстей. Любовь-это верные в жизни руки,
Она не страшится ни чёрных дней,
Ни обольщений и ни разлуки.
***
Любить- значит истину защищать,
Даже восстав против всей вселенной. Любить — это в горе уметь прощать.
Всё, кроме подлости и измены.
***
Люди, будьте к ближним своим мягче, относитесь с нежностью, добром… и не обижайте, а иначе… можно горько каяться потом…
***
Меж умным и глупым различье в чём?
Да в том, между прочим, что год за годом
Умный живёт лишь своим умом,
А глупый вечно следует модам.
***
Мини-шутка
Тот, кто имеет успех,
Всегда раздражает всех,
А много друзей имеет
Тот, кто писать не умеет.
Вот и возьмись решать,
Как жить на планете сей?
То ли стихи писать,
То ли иметь друзей?
***
Можно находить и открывать все, буквально все, что нас сближает. И напротив: коль не доверять, можно, как болячки, ковырять именно все то, что разделяет.
***
Мужчины, встревожьтесь! Ну кто ж не знает,
Что ЖЕНЩИНА с нежной своей душой,
Сто тысяч грехов нам простит порой,
Простит, может, даже ночной разбой!
Но вот НЕВНИМАНИЯ не прощает…
Вернемся же к РЫЦАРСТВУ в добрый час
И к ЛАСКЕ, которую мы забыли,
Чтоб милые наши порой от нас
Не начали бегать к нечистой силе!
***
Чувства тем и хороши,
что горят красиво, гордо, смело.
пусть любовь начнется. но не с тела,
а с души, вы слышите, — с души!
***
Попробуй в человеческом сознании
Определить логическую точку:
Смеемся мы, как правило, в компании,
А вот страдаем чаще в одиночку.
***
Просто в жизни мне всегда тепло оттого, что есть ЦВЕТЫ и ДЕТИ. Просто делать ДОБРОЕ на свете во сто крат ПРИЯТНЕЕ, чем ЗЛО!!!
***

Пусть чувства те воспеты и прославлены,
И всё-таки добавим ещё раз,
Что коль любовь и дружба не разбавлены,
А добровольно воедино сплавлены,
То этот сплав прочнее, чем алмаз.
***
Рыба портится с головы.
Истина эта мудра и проста.
Но слишком шутить не спеши. Увы,
Хоть рыба и портится с головы,
Однако чистят ее с хвоста.
***
Скажите, есть у вас сегодня нежность?
— Да, с добавленьем самых теплых слов
***
Слово может согреть, окрылить и спасти, Осчастливить и льды протаранить. Слово может нам тысячи бед принести, Оскорбить и безжалостно ранить. А поэтому скажем себе сурово: «Чтобы не было в жизни ненужных бед Надо думать, ребята, над каждым словом, Ибо слов невесомых на свете нет!
***
Случайностей не существует: люди даны нам или как пример правильной жизни, либо как предупреждение.
***
Смеюсь над приметой,
Не верю в пророчество,
Но знаю, что днём и в кромешной мгле,
Самый когтистый зверь на земле-
ОДИНОЧЕСТВО!
***
Стареет внешность: яркие черты,
Стирает время властно и жестоко,
Тогда как у духовной красоты
Нет ни морщин, ни возраста, ни срока.
***
Старик, моливший золотую рыбку, свершил, пожалуй, главную ошибку: Ему бы жадной бабке не служить и не просить корыто и дворянство, боярский дом и сказочное царство… А новую старуху попросить!
***
Счастье и горе
Если полюбят друг друга двое
И счастье в обоих сердцах рождается,
То светлые чувства всегда слагаются
И счастье становится больше вдвое!
А если беда на дороге встретится,
То легче вдвоём одолеть кручину.
Ведь горе в любви по-иному мерится,
Оно на двоих непременно делится,
А значит, и меньше наполовину
***
У сердца и горя НИЧЬЯ не случается… Человек так легко раним… И если с горем ОН не расправится,…то ГОРЕ расправится с ним.
***
Хоть мать -природа не сидит без дела, но идеалы скупо соблюдает и красота души с красивым телом довольно редко в людях совпадают.

Храбрец
Первая обязанность человека - преодолеть страх. Пока у человека трясутся поджилки, его действия останутся рабскими. Томас Карлейль.
Садясь под вечер дома на крыльцо,
Любил в душе грозить он всяким мафиям
И смело правду говорил в лицо
Газетным и журнальным фотографиям.
***
Что счастье дано тебе не навек,
Не надо сетовать, человек.
Когда бы нам счастье навек давалось,
Оно бы буднями называлось.
***
Что же такое счастье… Одни говорят это страсти… Карты, вино, увлечения, все острые ощущения. Другие верят что, счастье-в окладе большом и власти, в глазах секретарш пленненых, и трепете подчиненных. Третьи считают, что счастье это большое участье… забота, тепло, внимание, и общность переживания. По мнению четвертых, это с милой сидеть до рассвета, однажды в любви признаться, и больше не расставаться. Ещё есть такое мнение, что счастье это горение… Поиск, мечта, работа, и дерские крылья взлёта! А счастье по мойму просто, бывает разного роста, от кочки и до Казбека, в зависемости от человека!
***
Я мелкой злости в жизни не испытывал,
На мир смотрел светло, а потому
Я ничему на свете не завидовал:
Ни силе, ни богатству, ни уму…

Вірші і цитати Едуарда Асадова частина 1
Хто вміє в будні бути щасливим, той, і справді, щаслива людина !!!

А ви упокорювали сувору гординю,
Намагаючись подолати свої шляхи?
А ви любили так, що навіть ім'я
Вам боляче було вголос вимовити?

Аргументи любові
Від слів про любов дзвенить голова.
Вони і красиві, і дуже тендітні.
Однак любов - не тільки слова,
Любов - це, перш за все, вчинки.
І тут нікому не потрібні лазівки.
Доводь почуття і - весь секрет.
А ось якщо справ за словами немає,
Любові вашій вартість три копійки!
***
Чи буває жінка в житті хоч раз неправа?
Безумству питання нам слід лише подивуватися.
Який запитав таке не просто бовдур-голова,
Але гірше набагато: практично самогубець!
***
У світі стільки всілякого зла,
Значить, треба пам'ятати постійно:
Ніколи не пізно і не рано
Здійснювати добрі справи.
І щоб серцю не було морозно,
Скільки б ти бід не накоїв -
Ніколи не рано і не пізно
Покаятися чесно і серйозно
В зло, що ти колись вчинив.
***

***
Буває дефіцит фінансів,
Заліза дефіцит - в крові,
Буває мало в житті шансів,
Але гірше - дефіцит любові.
***
Закохані, в вічних прагненнях своїх,
Мріють любов розділити на двох.
Але так виходить тільки частково.
Причин всіх я точно, звичайно, не знаю,
Але частіше виходять нерівні частини -
Побільше одна і поменше інша.
І дивно, що більшу частину бере
Той, хто мінімум віддає.
***
Східна мудрість говорить одвіку
Про те, що без принципів простіше жити.
І все людство легше любити,
Ніж поруч конкретну людину.
***
Все в світі зараз загадково,
Все ніби летить кудись,
Заметільно, красиво, казково ...
А казкам я вірю свято.
Казка ... мрія-полуночница ...
Але де її взяти? Звідки?
А серцю так дива хочеться,
Нехай маленького, але дива!
***
Ви сутність жінки спробуйте зрозумійте:
Перед обличчям чоловіків, в суцільному збентеженні
Вона завжди потребує захисту,
Але потай мислить лише про напад ...
***
Кажуть: «Немає диму без вогню».
Дурниця! в твоїх лукавих фразах
Стільки було диму для мене ...
А от справжнього вогню,
Здається, і не було жодного разу ...
***
Так, в світі є різні СЕРЦЯ ... Але щасливий той, я цього не приховую - кому дісталося саме таке: в будь-який час, добре і зле, надійно навіки і до КІНЦЯ!
***
Добрих людей не просто знайти,
Їх у світі, мабуть, один до десяти,
По-справжньому добрих, звичайно.
Ось чому, зустрівши на шляху
І світле щось встигнувши знайти,
Ми їх вже пам'ятаємо вічно.
***
Є приказка: «З милим до душі
Рай буде всюди, навіть в курені ».
Але скільки цей жебрак «рай» триватиме,
Ні слова в ній, на жаль, не йдеться.
***

«Є правило, що йде від століття,
І ти запам'ятай, право ж його:
Чим нижче інтелект у людини,
І, ніж бідніша культура людини,
Тим меркантильніші помисли його »
***
Знаю, боляче тобі, друже:
Хвороба, скосивши, забрала подругу.
І в очах твоїх ніби хуртовина
Гірко кружляє над попелищем.
Тільки мені важче було.
Я страшніші знав справи.
Мені улюблена зрадила,
Це гірше, ніж померла.
***
І нехай хоч стократно спрошенний,
Стократно скажу вперто я:
Що жінки немає кинутої,
Є просто ще не знайдена.
***
Як важливо в житті, пам'ятаючи про бажання, можливостей своїх не забувати ...
***
Як легко образити людину!
Взяв і кинув фразу зліше перцю ...
А потім часом не вистачить століття
Щоб повернути ображене серце ...
**
Як пізнати людину? -
Сперечаються люди століття за століттям.Та який же тут секрет?
У важливій справі, чи в дрібниці ,
Рік знайомий або тиждень -
Тримає слово він чи ні?
Ось відповідь!
***
Як би в житті часом не довелося сердитися-
Але розривом в любові ніколи не погрожуйте,
Знайте твердо: дразнити долю не годиться
Раптом розрив той і справді у Вас трапиться
І Ви самі загроз своїх не пробачите!
***
Яка любов нас часом очікує?
Свічка або сонця гаряче світло?
Не переймайтеся! Адже тут лише одна відповідь:
Великої чи малої любові не буває,
Любов або є, або просто немає!
***
Які б навколо ні кипіли пристрасті, запам'ятай: щоб дурниці не здійснити, щасливий не той, хто побачив щастя, а той, хто зумів його оцінити!
***
Коли життя за горло візьме,
У вчинках люди розходяться:
Сильний в нещастям бореться,
Слабкий в нещасті п'є.
***
Коли на обличчі твоєму холод і нудьга,
Коли ти живеш в роздратуванні і суперечці,
Ти навіть не знаєш, яка ти мука,
І навіть не знаєш, яке ти горе.
***
Коли ж ти добріший , ніж синь в піднебессі,
А в серці і світло, і любов, і порозумінння,
Ти навіть не знаєш, яка ти пісня,
І навіть не знаєш, яке ти щастя!
***

Юність прагне того і сього,
Юності потрібен весь світ навік,
А зрілості потрібен найбільше
Один-єдиний чоловік
***
Поганий чи, хороший народжується птах,
Йому все одно судилося літати ...
З людиною ж так не станеться ...
Людиною ще треба стати ...
***
У будь-яких справах, при максимумі складнощів,
Підхід до проблеми все-таки один:
Бажання - це безліч можливостей,
А не бажання - це безліч причин ...
***
Радій кожному дню завжди.
Будь-якому, тільки-но світлом заграє!
Бо не знаєш адже ніколи,
Який з них буде останнім в житті ...
***
Будь добрим, не гнівайся, володій терпін’ям.
Запам'ятай: від світлих посмішок твоїх
Залежить не тільки твій настрій,
Але тисячу разів настрій інших.
***
Вороги завжди активніше друзів.
Чи не тому нам здається одвічно,
Що підлих і заздрісних людей
Набагато більше на планеті цій,
Ніж порядних , чесних і сердечних.
***
І нехай будь-які труднощі зустрічаються,
І б'ють часом бурани знову і знову,
Буквально всі проблеми вирішуються,
Коли в серцях є головне: ЛЮБОВ!
***
Ні, друзі не там, де за столом
Один за одного тости проголошують.
Дружба там, де закриють плечем,
Де останнім діляться рублем
І в будь-яких негараздах виручають.
***
Хто чесність і мудрість знаходить,
Той повік не пропаде.
Адже чесність виконує обіцянки,
А мудрість ... ніколи їх не дає!
***
Він обіцяв вам життя в раю:
Хутра, килими, квартиру, дачу!
А я любов вам віддаю,
Любов і життя своє в придачу.
І хоч приваблививе сяйво каменів
Для серця жіночого, але все ж
Судіть самі: хто бідний?
Вирішуйте самі: що дорожче?
***
Які б навколо ні кипіли пристрасті,
запам'ятай: щоб дурниці не скоїти,
щасливий не той, хто побачив щастя,
а той, хто зумів його оцінити!
***
Не шкодуйте грошей на здоров'я!
У житті це головна умова.
Чому? Та просто тому,
Що без справжнього здоров'я
Гроші нам вже і ні до чого!
***
Як багато тих, з ким можна лягти в ліжко
Як мало тих, з ким хочеться прокинутися ...
***
Чим розумний від дурного відрізняється?
Різницю їх за версту видно:
Розумний вчитися все життя старається,
Дурний же вічно всіх повчати.
Переклала на українську мову 15.03.19 9.45


Стихи и цытаты Эдуарда Асадова часть 1
Кто умеет в буднях быть счастливым, тот, и впрямь, счастливый человек!!!

А вы смиряли строгую гордыню,
Пытаясь одолеть свои пути?
А вы любили так, что даже имя
Вам больно было вслух произнести?

Аргументы любви
От слов о любви звенит голова.
Они и красивы, и очень хрупки.
Однако любовь — не только слова,
Любовь — это, прежде всего, поступки.
И тут никому не нужны лазейки.
Доказывай чувства и — весь секрет.
А вот если дел за словами нет,
Любви вашей стоимость три копейки!
***
Бывает ли женщина в жизни хоть раз неправа?
Безумству вопроса нам следует лишь подивиться.
Спросивший такое не просто болван-голова,
Но хуже гораздо: практически самоубийца!
***
В мире столько всяческого зла,
Значит, надо помнить постоянно:
Никогда не поздно и не рано
Совершать хорошие дела.
И чтоб сердцу не было морозно,
Сколько бы ты бед ни натворил —
Никогда не рано и не поздно
Повиниться честно и серьезно
В зле, что ты когда-то совершил.
***
Бывает дефицит финансов,
Железа дефицит — в крови,
Бывает мало в жизни шансов,
Но хуже — дефицит любви.
***
Влюбленные, в вечных стремленьях своих,
Мечтают любовь разделить на двоих.
Но так получается только отчасти.
Причин всех я точно, конечно, не знаю,
Но чаще выходят неравные части —
Побольше одна и поменьше другая.
И странно, что большую часть берет
Тот, кто минимум отдает.
***
Восточная мудрость гласит от века
О том, что без принципов проще жить.
И все человечество легче любить,
Чем рядом конкретного человека.
***
Все в мире сейчас загадочно,
Все будто летит куда-то,
Метельно, красиво, сказочно…
А сказкам я верю свято.
Сказка… мечта-полуночница…
Но где ее взять? Откуда?
А сердцу так чуда хочется,
Пусть маленького, но чуда!
***
Вы сущность женщины попробуйте поймите:
Перед лицом мужчин, в сплошном смущении
Она всегда нуждается в защите,
Но втайне мыслит лишь о нападении…
***
Говорят: «Нет дыма без огня».
Ерунда! в твоих лукавых фразах
Столько было дыма для меня…
А вот настоящего огня,
Кажется, и не было ни разу…
***
Да, в мире есть различные СЕРДЦА… Но счастлив тот, я этого не скрою--кому досталось именно ТАКОЕ: в любое время, доброе и злое, НАДЁЖНОЕ НАВЕК и до КОНЦА!
***
Добрых людей не просто найти,
Их в мире, пожалуй, один к десяти,
По-настоящему добрых, конечно.
Вот почему, повстречав на пути
И светлое что-то успев обрести,
Мы их уже помним вечно.
***
Есть поговорка: «С милым по душе
Рай будет всюду, даже в шалаше».
Но сколько этот нищий «рай» продлится,
Ни слова в ней, увы, не говорится.
***

«Есть правило, идущее от века,
И ты запомни, право же его:
Чем ниже интеллект у человека,
И, чем бедней культура человека,
Тем меркантильней помыслы его»
***
Знаю, больно тебе, дружище:
Хворь, скосив, унесла подругу.
И в глазах твоих будто вьюга
Горько кружит над пепелищем.
Только мне тяжелее было.
Я страшнее знавал дела.
Мне любимая изменила,
Это хуже, чем умерла.
***
И пусть хоть стократно спрошенный,
Стократно скажу упрямо я:
Что женщины нету брошенной,
Есть просто ещё не найденная.
****
Как важно в жизни, помня о желаньях, возможностей своих не забывать…
***
Как легко обидеть человека!
Взял и бросил фразу злее перца…
А потом порой не хватит века
Чтоб вернуть обиженное сердце…
**
Как узнаешь человека? -
Спорят люди век за веком.
Да какой же тут секрет?
В важном деле, в пустяке ли,
Год знаком или неделю —
Держит слово он иль нет?
Вот ответ!
***
Как бы в жизни порой не пришлось сердиться-
Но разрывом в любви никогда не грозите,
Знайте твёрдо: дразнить судьбу не годится
Вдруг разрыв тот и вправду у Вас случится
И Вы сами угроз своих не простите!
***
Какая любовь нас порой ожидает?
Свеча или солнца горячий свет?
Не мучьтесь! Ведь здесь лишь один ответ:
Большой или малой любви не бывает,
Любовь либо есть, либо просто нет!
***
Какие б вокруг ни кипели страсти, запомни: чтоб глупости не свершить, счастлив не тот, кто увидел счастье, а тот, кто сумел его оценить!
***
Когда жизнь за горло возьмет,
В поступках люди расходятся:
Сильный в несчастье борется,
Слабый в несчастье пьет.
***
Когда на лице твоем холод и скука,
Когда ты живешь в раздраженье и споре,
Ты даже не знаешь, какая ты мука,
И даже не знаешь, какое ты горе.
***
Когда ж ты добрее, чем синь в поднебесье,
А в сердце и свет, и любовь, и участье,
Ты даже не знаешь, какая ты песня,
И даже не знаешь, какое ты счастье!

***
Юность жаждет того и сего,
Юности нужен весь мир навек,
А зрелости нужен больше всего
Один-единственный человек
***
Плохой ли, хорошей рождается птица,
Ей всё равно суждено летать…
С человеком же так не случиться…
Человеком еще надо стать…
***
В любых дела, при максимуме сложностей,
Подход к проблеме все-таки один:
Желание - это множество возможностей,
А не желание — это множество причин…
***
Радуйся каждому дню всегда.
Любому, едва только светом блеснет!
Ибо не знаешь ведь никогда,
Какой из них будет последним в жизни…
***
Будь добрым, не злись, обладай терпеньем.
Запомни: от светлых улыбок твоих
Зависит не только твое настроенье,
Но тысячу раз настроенье других.
***
Враги всегда активнее друзей.
Не потому ль нам кажется извечно,
Что подлых и завистливых людей
Намного больше на планете сей,
Чем прямодушных, честных и сердечных.
***
И пусть любые трудности встречаются,
И бьют порой бураны вновь и вновь,
Буквально все проблемы разрешаются,
Когда в сердцах есть главное: ЛЮБОВЬ!
***
Нет,друзья не там, где за столом
Друг за друга тосты возглашают.
Дружба там, где заслонят плечом,
Где последним делятся рублем
И в любых невзгодах выручают.
***
Кто честность и премудрость обретает,
Тот,право же, вовек не пропадёт.
Ведь честность выполняет обещанье,
А мудрость… никогда их не даёт!
***
Он обещал вам жизнь в раю:
Меха, ковры, квартиру, дачу!
А я любовь вам отдаю,
Любовь и жизнь свою в придачу.
И хоть заманчив жар камней
Для сердца женского, но всё же
Судите сами: кто бедней?
Решайте сами: что дороже?
***
Какие б вокруг ни кипели страсти,
запомни: чтоб глупости не свершить,
счастлив не тот, кто увидел счастье,
а тот, кто сумел его оценить!
***
Не жалейте денег на здоровье!
В жизни это главное условье.
Почему? Да просто потому,
Что без настоящего здоровья
Деньги нам уже и не к чему!
***
Как много тех, с кем можно лечь в постель
Как мало тех, с кем хочется проснуться...
***
Чем умный от глупого отличается?
Различие их за версту видать:
Умный учиться всю жизнь старается,
Глупый же вечно всех поучать.

***
Плідно пишеться хореєм, –
Є в нас теми та ідеї!

***
У книгах вірші, як нетлінні ружі:
Споконвіків натхнення з ямбом дружить.

***
Муза схилилась над знайденим дактилем,
Ніби Історія над птеродактилем.

***
О, велич, потуга, розгін – амфібрахій!
…Лети собі далі - до од, епітафій.

***
В забуття повернувся анапест, –
Бо поет захропів на канапі.

13.03.2019

Закон бумеранга - в любові, у праві.
Григорій завдячує генами Саві.
Тасуються карти, ідеї та ніші,
виходять на плац енергійні, свіжіші.

На штемп безталання є попит і гроші,
висять на білбрдах мармизи хороші.
Повірте, віддайте своє ошуканцю.
Стіна відділяє шлагбауми, шанці.

Молися і постуй, іди по спіралі.
Відчистять охочі шаблі, пекторалі.
Товари акційні, розмай секонд-хенду.
Країна ця вільна чи знову - в оренду...

Весна... Ожили горобцята, синички.
Щодення осонцене... вежі... дрібнички...
Складай віршеня, розфарбовуй біплани.
Пливуть за бугор чепурні роксолани,
в чужих серіалах знаходяться ролі...
Для когось людва - шашлики... равіолі.
Навари, інтриги, кампанії, зиски.
У правд нестабільні, надщерблені диски.

Шукаю прекрасне, намріюю мандри.
Наснилися Ялта, Форос, олеандри
в саду ботанічному - білі, рожеві...
Обходжу ковтьоби свої - березневі.

Газети, плакати, барвисті агітки.
Для воєн безглуздих плекаються дітки.
Лящать, захлинаються "наше!" паяци.
Парують каструлі, зогнилі матраци.

Життя пречудове. Будуй і наснажуй.
З плеча на плече - розмаїття-поклажу.


2019

Умійте ясно говорити: «Так!»,
Коли упевнені у правоті позицій,
Надія є у вивірений шлях,
У щирі дії океану пропозицій.
Життя - це неочікувана річ.
І нині ваше: «Так!» дарує долі крила,
Зорею осіяє темну ніч,
Аби душа у виміри нові летіла.
Давайте згоду уперед іти,
І ефемерні ореоли оминати,
За обрії у істину вести
І мати право – «Так!» упевнено казати.
Чи залунає ваше щире: «Ні!»,
Коли почуєте омріяні вигóди,
І де на шальки терезів брехні
Лягає тезами ілюзія свободи?
Обов'язкова сила у душі,
Аби ігнорувати те, що є над вами.
Химерою не бути у імлі,
І тіні не плести за владними ногами.
Жадобі, тиранії кажіть: «Ні!»,
Де злидні є, а влада далі розкошує,
І марноті, і зігнутій спині,
Політиці, яка за душами полює.
Коли казати: «Так!», а коли: «Ні!» -
Людина має особисто обирати.
І як упевнені у правоті,
Бажаю щиро за усе відповідати.
2015

Сіяє жовтий ліхтар у вікні,
Аморфними є силуети,
Самота читає мої вірші,
Малює у долі сюжети.
Тиша довкола нерви з'їдає,
Я уже жадаю волати,
А гостя цього не дозволяє,
Сусіда бажає поспати.
Тиша, самота, сяйво ліхтаря –
Чудові ліки від суєти.
Далекі краї і сині моря
У мої позаходили сни.
А коли забагато є ліків,
Душею у цьому конаю,
На самоті, у полоні тиші,
У пустелю переростаю.
2015

Немає правди, де лише мовчання,
Її ховали цензори у скрині,
Обмежили у дещиці бажання,
Які утілює людина нині.
Немає правди, де усе волає,
У децибелі умирає думка,
У крику слово мозок забиває,
І залипає, як жувальна гумка.
У шепоті її також немає.
Іде нещирість тихою ходою,
Оману у відвертості ховає,
Аби ділити "істину" зі мною.
А де вона? Чому її немає?
Хіба без неї маю існувати?
Її утрата душі не лякає,
І помагає людям засинати.
Чому вона нікому не потрібна,
Чи ношу цю у долі не підняти?
А може вона мертва і безплідна
Уже не вміє у душі сіяти?
Хто забажає, то її знаходить
У бесіді на різні вічні теми.
Де кожен свою істину доводить,
Та не шукає у цьому проблеми.
У суперечці треба усе чути,
Але і власну думку не губити -
Це помагає правду осягнути,
Її у свої дії оселити.
2015

Мовчи, закриємо наразі тему цю
За будь-яких обставин, ні півслова.
Насипала у душу пригорщу свинцю
ця невагома млосність пелюсткова.

Не спромоглася на вітрилі сновидінь
від телефонного дзвінка зомліти.
З нудьги раптово повернусь, мене зустрінь
на перехресті осені та літа.

Обійми зрушать гори самоти, а ти
розправиш крила, закружляєш п’янко
у вальсі ніжності. Не бійся теплоти,
у небесах палає серце Данко

Тяжка тривога огортає душу.
Окраїни оази – у вогні.
І ось тому я говорити мушу,
як іноді невесело мені.

Печалюся, – невже і цього разу
майбутнє мого краю у руці
нової новороської зарази?
А де шляхетні нації отці?

Дивуюся, що є іще й поети,
що не перечать «рашеській весні»
і потайки сприяють естафеті
із рук у руки буйній сарані.

Немає до лукавого довіри,
до манії – єднати у союз,
в якому недолуге, нице й сіре
очолює нікчема й боягуз.

Іще у голові: товариш Сталін,
зоря на лобі, гасла ізгори,
два Павлики – Морозов та Корчагін,
вожаті ланок, зеки й табори.

Які учителі, такі і учні.
І насуває хмарою пітьма –
усе зоологічне і бундючне,
яке не виправляє і тюрма.

Таке уже й історії не треба.
Та домінує туфелька-амеба –
разюче уособлення совка,
то як його не слати до Ереба
і не апелювати аж до неба,
що неугодна візія така.

03/19

Я кручу
      польотів траси,
ти
      розкручуєш
            орбіти:
з іншого прибув я часу,
з паралельного –
      ти світу.

Ми
      у всесвітів
            прибої
не зустрінемось
      ніколи!..
Хоч
      займися
            ворожбою,
хоч лети
      до виднокола,
не побачиш,
      не оддячиш,
буруни
      не окульбачиш
ураганів
      наших доль...
Прошу, берегу,
      знеболь
доторк, подих, рану,
      грань,
наших
      не
            перетинань!..

Берег шлях
      перетинає
бескидами
      узбережжя.
Два життя
      він зупиняє
і за межами
      безмежжя
уриває
      рейси й прощі,
аби
      поєднати нас
у кохання
      космотрощі,
в простір
      ввічнюючи
            час.

Хтозна, з якого поцілунку твоїх губ …
З якихось там причин візьму,
Тако, і цвиркну
На себе - півбіди - в свою «країну згуб»-
Напівобтесану, сільську, і напівдику?!
Хтозна, яким богам молилась вона в ніч
В яких ціпких обіймах радо засинала?!
Почули б небеса
Підпори тої спіч -
Перекую мечі охоче не орала…
Хтозна, коли ще випаде добротний день
Умовити себе
Вчепитися за барки:
Навіщо і кому виспівував пісень
Коли тебе ніразу не кликали до чарки?!
Хтозна…
14.03.2019.

Страшно, коли видима смерть.
А ще страшніш, коли позаду.
Нагально.
І ти навіки у безвість впадеш з своїми думками.
Так мати вмирає з дитям недіжданим...
Доле, молю – в останній мент
Пошли мені першу смерть.
І часу людського з годину.
І лебедину цнотливість паперу...
Не знаю чому, а думаю все:
Найзаповітніше – в глибокому сховку.
Для нього остання часина.
Незайманість біла паперу.

Щоночі розбуджує душу весна
Світінням ясним небозводу, –
Немов молодиця, жагуча й хмільна,
Від вікон моїх не одходить.
Яка ж вона свіжа і світла яка,
В кружінні навкруг світлотіней, –
З’явилась нізвідки, хоч я не гукав,
Обтяжений одуром ліні.
Коли вже, здається, життя відцвіло,
Як дідова липа крислата, –
Розколює в темряві сяєво скло
І манить безгрішного з хати.
13.03.19

 
сьогодні тіні неясні
усе примхливе & свічадне
черговий вечір мовби зазвичаєм
не витанцьовується ні

хвилина слабкості пойме
зневіреного пілігрима
& фрейліни з принцесами гладкими
із ними запах консоме

недбалі суміші чуттів ~
гуляка з-під рудого чуба
вишкірює вставні лискучі зуби
в ілюмінації пустій

на лікоть почепивши стек
& стежачи через газети
філери по дорученнях секретних
страхуються від небезпек

віршів котрих ніяк не стрів ~
час у депо нічним трамваям
хтось інший стріне хай & осягає

бентежну невагомість слів




 

Кому – творити, а кому – спожити.
Такий розподіл праці на землі.
Комусь – дереворити оживити,
а іншому молитись до зорі.

Ще є умільці красти і брехати.
Уже й не помічаємо, чого
навчаємось у самозванця-брата
та віримо історії його.

Ми їм – освіту, віру, наші бренди,
а сарана зжирає рубежі
і потайки поширює легенди,
які ми схожі і які чужі.

Вже і язик міняємо на мову,
щоб відчепився клятий сатана.
Та поки їхню віємо полову,
всихають наші зародки зерна.

Не вистачає Іроду зі сходу
Дніпрової цілющої води...
І на Азові не питає броду...
Однакові усі царі орди.

Але уже гуртом і поодинці
Кощієві даємо відкоша,
що дуже хоче нашого книша.

Не відає опариш на Неглинці*,
що і язик творили українці,
аби у хаті мріяла душа.

03/19

Ріка пам'яті за обрії щезає
І наші дії забере собою.
Уся історія це русло наповняє
Новелами, як океан водою.
Одними, утрачає сили за роки,
Міняє течію по волі моди.
Порозриває у людей усі зв’язки,
І порадіє мізеру свободи.
Душа пересихає, бо немає змін,
І спогади ріку не наповняють,
Де береги круті - уже панує тлін,
Своє минуле люди забувають.
А хто оберігає пам'ять поколінь,
Веде баталії за існування,
Скрижалі не ховає у глибоку тінь
І душі береже для покаяння -
Того омиє повновода течія,
Яка сміливо русло обирає,
Формує береги свого життя
І поміж них іти допомагає.
Тече ріка у сивині далеких днів,
Етапи пережитого долає,
Хто у історії лишитися хотів,
Усе своє минуле пам'ятає.
2015

Тріолі та форшлаги вже не ті,
Елегії не чути в ґвалті торжищ.
Перегорів. Торнадо почуттів
Хіба що сни подеколи тривожить.

Ковтнула ніч коханки силует,
Парфумів шлейф тече за падолистом.
І це ще не найгірший happy end,
Вціліла (о дива!) сімейна пристань.

Не відає дружина перемін,
Не знані дітям татові кульбіти.
Та з пісні щезли ноти до, ре, мі,
Синкопи смичуть терції та квінти.

У зради, кажуть, голосу нема
Та як труна скрипить подружнє ложе.
Однині дім не парадиз - тюрма,
Любовна баркарола вмовкла. Отже,

Пробачте, жінко. Ми вже не рідня,
Пора на волю випурхнути з клітки.
Лечу у чорну прірву, навмання...
Та чи знайду мелодію для скрипки?

13.03.2019 р.

До сонця ближче й до крила –
Помітній за версту.
Обвила клена омела
І тішиться: «Росту!»

03.2019

На дивовижному каштані
Вмостилась ніжна нічка-пані,
І небо місяцем всміхалось,
Бо з панною воно віталось.

А пані вишивала зорі
Такі яскраві, неозорі -
Чубатих хвиль ясні прикраси
Блискучі гудзики-окраси.

А пані виплітала мрії -
Хмаринам фарбувала вії,
Такі прозорі і тендітні,
Земному світу непомітні.

А пані небесам сріблила,
Як щічку до хмарин тулила,
Яскраві крила...

Пробач, йому, Господи! Сили нема
дивитись, як ірод боїться
потрапити в пекло вогню, не дарма
вночі бачить очі провидця.
Ти вибач за мене, на жаль, не така
свята, милосердна, безгрішна.
Ще й досі пече печія та гірка
у горлі моїм і зловтішно
на серці порою. Розплата гряде
за відчай. Про що я, Всевишній?
Розтерзану душу? Вже листя руде
зітліло, а спогад колишній
сполоханим птахом у сивій журбі,
що втратив і небо, і крила.
Якби ж я пробачила, Боже, собі,
можливо, його теж простила.
Даруй йому, Отче, за ті помилки,
що кров’ю, сльозами не змити!
Я вибачила б, заржавіли голки -
якби ж то змогла із цим жити.
2019р

Китайська троянда
Цвіте на вікні,
Всміхаються радо
Пелюстки її

Червоні-червоні
І ніжні такі
До сонця ясного.
Зелені листки,

Неначе долоньки
Прикрили гілки
Або парасольки
Чудові такі.

Окраса в кімнаті
Й відрада душі
Китайська троянда
Цвіте на вікні.

2019 р.

Мені потрібно небагато
В кінці найважчої з доріг, –
Щоб я хоч подумки обняти
Тебе одну хотів і зміг.
Щоб перед снами кожний вечір,
Допоки нишком сам не стих, –
Стояла ти в очах старечих
І веселила трохи їх…
12.03.19

Оплакую Європи дивну смерть*,
розмислюю про вежу Вавілонську.
Історії байдужа круговерть
поглинула й шоломи македонські,
і мужності шарпку холодну твердь...
На обрії – Європи дивна смерть.

Вишукую в сьогоднішнім піску
сліди цивілізацій невідомих.
Чи в куряву обернеться м’яку
слід нашого пустіючого дому,
що так багато виніс на віку?
Згасають артефакти у піску.

Ні складно-філософські письмена,
ні обережні зважені закони
стареньку, що заплуталась сама
у мареннях – ніщо не оборонить,
бо сил катма і розуму нема,
лише культура, храми й письмена.

Історія зриває, сміючись,
плоди цивілізацій перезрілих,
і козирем сухих фатальних числ
б’є карти, що стікають із спітнілих
непевних рук, що правили колись...
І світ спостерігає, сміючись.

Отак долає мудрість простота**,
якій -- не грані множити у смислах,
а множитись чисельністю – мета.
Реальність – чорним деревом, безлиста,
стоїть, така подібна до хреста!
Перемогла наріжна простота.

* "The Strange Death of Europe" by Douglas Murray, 2017
** тут – демографічний фактор

Хай власний дурить нас месія,
Хай власна світить нам тюрма,
Та до клятущої Росії
Уже повернення нема.

Просію літери чужі,
свої - прозоро-чисті.
Виделки... вутінки... вужі...
халеписте намисто.

Маленька радість волоха...
теленькає спромога.
На шаблю плавиться соха.
Політика - мінога.

Повчати в чаті - не берусь.
Марнотні наративи.
Корону виберу котрусь
у заростях жаливи.

Тримати першість між зірок?
О, скільки їх стьмяніло...
Розчарування - мов урок.
Злітала ввись несміло...

Тепер є ніша, світляки...
Спокійно тут, рахманно...
Лишусь для більшості ніким.
Мірошник сіє манну.


2019

Вибір без вибору. Шансів на щастя нема,
Байдуже - буде Абрам керувати чи Мойша...
Нація мертва. Майбутнє - суцільний туман,
Воля, на жаль, непосильна вкраїнцеві ноша.

Мову святу убиває холопський язик,
Пам'ять народу випалюють крові патьоки.
Сонні невільники створені лиш для яси,
Хай вдовольняются шатами із барахолки.

Дідо сусідові долю онуків продав,
Батькові син не потрібен,- рідніший Іуда.
Будуть і лад, і достаток, триклята орда,
Сльози і піт зомбаків. Українців не буде.

12 .03.2019 .

Загубити валізу, 
повір, не цунамі,
залишила без догляду,
хтось і поцупив.
У сталеву безодню,
бурун валунами,
з прісноводдя занесло
смарагдову *гупі,
що не звикла ховатись
від болю в коралах,
від негоди і підлості
хижої люті.
Милувалась лататтям
у повінь пірнала,
в очереті рапсодії
грала на лютні.
Хто висушував ширкою
душу і вени,
черговий секонд-хенд
обміняє на дозу.
А мені б не потрапити
в пащу мурени.
Не згубитись у прірві,
чи випливу, Боже?

гупі – маленька рибка

Як приємно почати ранок з позитива,
Посмішка, доброго ранку сказати чоловіку,
Смачного чаю випити і музику вімкнути для душі,
Проглянути новини,почитати, помріяти,
Підготуватися до справ, з натхненням діяти,
Чудовий ранок, початок нового дня,
Подякувати Всевишнього,
Він завжди поряд, підтримка,
Щасливою відчувать себе!!!
12.03.19 8.48

За зрілістю приходить старість,
З сідим волоссям на чолі,
Якщо зустріть цей вік поважно,
То й мудрість прийде на поріг,
Можливості в цей вік –безмежні,
Час вільний – в досталь,
Цікавих справ, захоплень,теж,
Потрібно лише добре знати,
Що все залежить від цілей, планів,
Бажання насолоджуватися життям!
11.03.19 8.25

Страхала мене снами-нетлями,
Жмутом фатальних версій.
Дражнила і плахами, й петлями.
Цілилась просто в серце.

…На кпини здіймає: боролася ж!

Ще балансую над краєм.
Я їй заплатила голосом –
Тиші, Яка Вбиває.

03.2019

Почулося, берези шелестять,
а може то мені шепоче Муза,
що у бомонді братія союзу
моє життя оцінює на п'ять.

У суєті юдолі за собою
не помічаю смертного гріха,
невгодного отарі пастуха,
і наступаю на змію п'ятою.

Не відаю, на щастя чи біду
веде дорога серця у Пальміру,
якщо мої поезії та Ліра,
як ті колеса п'яті на ходу.

Аматору не місце у повозці,
якою їдуть ідоли юрби.
Але мені на передку гарби
усе ще м'яко і на п'ятій точці.

Усі, що їдуть, все одно сидять
і в лімузині на одному місці.
І од богеми мало ще кори́сті,
що черепаху обійде на п'ядь.

А я стою. Стою на обороні
за сиву матір і її дитя.
Але іду по лінії життя
і не ховаю п'ятірні долоні.

Ще вистачає міці і годин,
щоб обійти передові загони.
І не лякають довгі перегони.

Мене іще почує не один,
хто і за позолочений алтин
не пристає до п'ятої колони.

03/19

Умивається дощами
Довго заспана весна, –
Захопилась до нестями
Власним образом вона.
Їй вже час розкрити жмені
Та, з нестримної жаги,
Сипонути барв зелених
На поля, гаї, луги.
Тільки де там!.. – Дощ і вітер,
Неквапливо та без сну, –
Нам продовжують бубніти
Щось побожно про весну…
11.03.19

Чом ти, весно моя, спохмурніла?
Потьмянів, наїжачився луг.
Де усмішка твоя звеселіла,
Чом пронизливий вітер не вщух?!

Поривається він воювати –
Гнеться, гнеться додолу верба.
Темні хмари пливуть шаруваті,
Наче в них оселилась журба.

Суне-плине флотилія суму,
Синь чарівну вже заволокла.
Дня весняного світлу задуму
Поглинає холодна імла.

…Та раптово неону вогнями
Опромінився весь небокрай!
То весна засміялась піснями –
Душу змерзлу мою зігрівай!

11 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Цвіте кульбабка у траві
Комашку гріє...
Нарешті свято настає
Тепла й надії,

Пора цвітіння, доброти,
Кохання, щастя,
Любові, спільної мети,
Весни причастя.

Пора, що працею дає
Іскру натхнення
І для достойного життя
Благословення,

Що сіє радості зерно
У чисті душі
І вдячність доленці святій
За дні грядущі.

Цікаве полотно. У ньому - таїна.
Експресія химерна лінії вражає.
У хаосі ідей явилася вона
І їхню широту людині відкриває.
Де є начало і завершення буття?
Чи має відповіді на мої питання?
А лінія показує усе життя -
У ньому щастя, біль, надія і кохання.
Вона долає неіснуючі світи,
Коли за обріями істину шукає,
І обирає несподівані шляхи,
А у душі таємні двері відчиняє.
Занурює у ефемерну глибину,
У лабіринті загадковому існує,
Замінює майбутнім сиву давнину,
З апатією і марнотою воює.
Химерна лінія на полотні митця
Виконує його таємні побажання –
Зіграти гідну роль у задумі Творця
І готуватися душі до покаяння.
2015

В тобі живе душа моя,
В твоєму погляді, у диханні щомить.
Я завжди буду лиш твоя,
Любов вогнем палким горить.
У рідні очі я дивлюсь -
Мене любов'ю й щастям заповняє,
І завжди чи радію я чи злюсь,
Твій ніжний погляд надихає.
Коли тебе нема зі мною,
Тепла і ніжності не вистачає.
І - голосу, обіймів, сміху,
І жартів, лиш твоїх,
Над вухом тихих видиху і вдиху,
Коли ти безтурботно спиш.
Твої слова - жива вода,
Для мого зраненого серця.
Не страшна ні одна біда,
Коли ти поруч біля мене.
Даруєш віру у бажання,
Ти - рідний і коханий мій!
Любов твоя як сонце гріє,
І наший світ окремий, свій!
Тебе я серцем відчуваю,
Не треба нам цих зайвих слів.
Для тебе я єдина - знаю,
Ми поза межами світів!

2019