Сірі пасма вогкого туману,
Мов куліси, виснуть край води, –
Дай востаннє я на тебе гляну,
Щоб запам’ятати назавжди
Очі ці, що зорями палають
В охололій вдосвіта імлі,
І лице, засмучене до краю
Тим, що грішні радощі малі.
Хоч мені не хочеться сьогодні
Спалювати залишки моста, –
Як печать, відтиснута й холодна,
Поцілунок гіркне на вустах.
Квилить чайка, наче кличе ранок,
Голосом нестерпної нуди, –
Дай востаннє я на тебе гляну,
Щоб запам’ятати назавжди...
07.03.19

Спілкуємось на відстані, а дні
мерехкотять дорожніми стовпами.
Наснилося опівночі мені,
що не кохання - повінь поміж нами.

Я на одному березі, а ти
на іншому до мене тягнеш руки...
Мовчиш...Ядуча туга самоти
цвяхи вбиває в небеса розлуки.

Звикаю до відсутності тепла,
прискореного подиху, незримо.
Не виплаканий біль, не зіткані слова -
у ланцюжку думок -печальні рими.

Втомилася...Відносини - чудні...
Не прихилитись, поглядом зустрітись.
Короткий меседж - рибою на дні,
парфуми в бандеролі - мертві квіти.

Душі не обіймав безкрилий птах,
без весел ми розірвані канати.
Не склалося... На різних берегах.
Не надбано, то й нічого втрачати!
2019р

Я - берегиня, для сім’ї - свята,
Люби мене, мій муже кароокий.
Без мене ти нещасна сирота,
В моїх обіймах - ні, не одинокий.

Ти смертний, добре знаєш це. Проте
З любовних чар черпатимеш амріту.
Мені Венера видала патент
Як мінімум на порятунок світу.

А плід кохання - диво, таїна…
Не поспішай – сама тебе покличу.
Душа моя – це ружа запашна,
Вдихни її, о вірний чоловіче!

Для тебе я духовне опертЯ
І захист у суєтній круговерті.
Я – жінка! Я - богиня! Я – життя!
Шануй мене і бережи до смерті.

06.03.2019р.

думки побігли колом по словах
і зупинити їх вже небезпечно
і вже не храм – крамниця – голова
кадила і лампади – недоречні

торги ідуть за душу і життя
за тридцять срібняків і кусень хліба
за рідний за плечима рід і стяг
за перше "геть" і за останнє "вибач"

за право називатися людьми
і неможливість бавити закони
за ляпаси і птаху між грудьми
з якої б малювалися ікони

ніщо не йде до неба задарма
ніхто не відлітає без причини
і сніг живий допоки ще зима
не спить війна і дихає у спину

солоні подихи її у всім
в немилосердних свіжих похоронках
у безпритульнім вогнищі моїм
в якім згорають простота і тонкість

воно тремтить на спусковім гачку
перекидається щораз на лики
що тишу кришуть зойком нетривку
таку безвинну і таку ще дику

20 Січня, 2017

Зоре моя світанкова,
Чистого неба блакить!
Вийду я вранці у поле,
Де в росах пшениця стоїть.
Стиглий, налитий колос
Хилиться до землі.
Будемо, будемо з хлібом.
Радість яка мені!
Будуть у нас паляниці,
Будуть у нас пироги.
Є в нас майстри-хлібороби,
Славні мої земляки.
Ненько моя, Україно,
Всі ми діти твої.
Хай буде хліб і до хліба,
Щастя тобі на віки.
Щастя тобі та долі,
Зелених весняних барв.
Сяй же яскравою зіркою
В сузір'ї незалежних держав.

***
А у лікнепі є іще піїти,
але немає ще кому узріти,
куди подіти
їхні кондуїти,
бо і в Інеті є іще піїти.

***
А у ліриці є ще новатори,
що виписують, наче аматори.
Є обрубок – бува’,
Буде й рима нова,
бо аматори – це ще й новатори.

***
А порноєресь типу – дать
асоціюється із ..ядь,
бо краще – дати
й пам'ятати,
що куца форма в мові – ..ядь.

***
А у генія є наратив
і немає такої цитати,
на яку є пісенний мотив.
Залишаються мати...
А де їх узяти,
поки мати чужий наратив?

***
А профі у фаворі не дарма.
Несуть таке, що годі зрозуміти,
де ні ума,
ні логіки нема,
коли і профі – вигадки еліти.

***
А на рану насипали солі
і ятріють болючі жалі.
І летять у Малі
солов’ї й журавлі,
бо на рану насипали солі.

***
А зоїли наїлись від пуза
усього, що накоїла Муза.
Уявімо на мить,
що у неї болить,
поки неуки пишуть від пуза.

***
А живий Тадейович Максим
не одного приучав до рим.
Є чого радіти –
деякі піїти
як живий Тадейович Максим.

***
А цабе-тамада із Вапнярки
учиняє нечувані сварки.
І побили, таки,
віршарі баняки
за великого гуру Вапнярки.

***
А соколи, орли і журавлі –
це найпалкіші птиці на землі.
Займуть у світі
всі орбіти
лиш соколи, орли і журавлі.

03/19

Вино кохання теж буває різним:
То меду смак, то полином гірчить
І кожен у житті п"є його, звісно
Та не шкодує він про оту мить,

Коли уперше той напій любові
Покуштував чи трішки пригубив,
Хоч із солодкого зробитись може він
Солоним і терпким, стати й водою.

Та все ж, коли відчув той смак кохання,
Котрий дурманить чарами й п"янить,
Прожив на світі недарма він значить,
Щастя безмежного пізнав чудову мить.

2019 р.

Коли дорослішають діти -
Батьки старішими стають,
Але в одне бажання злиті
Єство дітей і предків суть.
Усім нам хочеться кохати,
Стрімким рокам наперекір, -
Одним уперше і - вдвадцяте
Тим, хто в чуттях не знає мір!..

Люди як люди, - на ближнього точать ножі,
Брешуть і крадуть потроху - нічого нового.
Кличе сусід-погорілець: - Братва, поможіть!
Часу немає, усі розмовляють із Богом.

Моляться щиро, долівку шліфують лоби,
В кожній хатині хрести, в позолоті ікони.
Щирий вірянин джергоче: - Спасіння купи.
Грошей немає? Йди геть! Хай поможуть закони.

Виє розлючений люд: - Тут усе не про нас!
Ангели в небі незгідні, вигукують: - Правда!
Комин чорніє, утомлений присок погас,
Торбу на плечі, дружину під руку - і гайда.

05.03.2019 р.

П’ю на балконі чай.
Ніч зігріваю подихом
І надихаюсь спокоєм
Осені тьмяних тем.

Мої думки - десь там
Зорями сивобокими
Міряють відстань роками…
Круками глушать щем.

Тиша, немов імла,
Світло душі приборкує.
Я на устах вихоплюю
Присмак весняних днів.

Пам’ять - вона така:
Бавиться в ігри з розумом,
Віршами або прозою
Нитку веде між слів.

Вкотре усе міраж...
Ніч обіймає холодом.
І обсипає золотом
Плечі старезний клен.

Знаю: іти пора,
Та видивляюсь в темряві
Спогад, в якому тепло нам,
Той, де завжди весна.

2018

Коли ти дав нарешті серцю лад,
Оголосив своїми всіх дівчат,
Заплутався між ніг їх і грудей,
Занурився у сонячний коктейль…

З’явилася любовна половина,
Але не дівчина.
На жаль, дружина.

А нічого не має зворотної дії. От бачиш:
Я сповільнюю крок, бо до сонця не в силах дійти.
Цього року весна, заколисана вітром, не плаче.
А ти?..

Значно легше отак в самоті, без турбот і чекання.
Я сповільнюю час, бо занадто вже звик до зими.
Ця весна відшукає глибокі нові сподівання.
А ми?..
5.03.2019

Чотирнадцятий в лютому день:
Валентинки, цукерки, квіти, -
А кому себе ніде діти -
має свято вцілілих кишень.

Чи святкую? Святкую, мабуть,-
Літра кави та бутер із сиром,
І збираю себе як ртуть -
намистинки в єдине ціле.

Тридцять дев’ять: у грудях вулкан -
Булькотить і клекоче лава,..
П’ю чайок на цілющих травах,
Що шаманить мені мій шаман

Заглядаю в стурбовані очі,
Як у келих з п’янким каберне,
Де ж ти так накосячив, мій Хлопче,
Щоб отримати в кару мене?

Бережіть себе, мої любі,
Не чекайте якогось дня
Пам’ятайте: ми смертні люди –
Пийте каву й кохання щодня

))))))))))))))))
02/2019

Сходами спіральними – як по різі гвинт! –
у фортецю вкручуюсь я з останніх сил:
дівчина із бластером тягне в лабіринт,
а чаклун з комп’ютером прикриває тил
в’язню паралельного простору, а чи
перпендикулярного механізму мрій,
де вогню цікавості ревище, вночі,
знов і знов примушує їх до спільних дій
рятування космосу від бридких істот,
рятування розуму від наглядачів…
І тече фортецею радіочастот
квантова заплутаність формул та мечів.

2019

Всесвітньовигідна печаль
З’їдає очі. На хвильку
Мені так стало жаль
Сьогодні навесні літа дівочі.
Почали танути сніги,
І потекло зі стріхи,
Та повернулися граки
На свої віхи.
Природа швидким потягом іде
Через поля, озерця і долинки,
То ніч, то день, то день, то ніч,
Відтинки як зупинки.
І ця одвічна водоверть, -
В прозорому струнку травинки,
Учора була чорна ніч і біла смерть,
Сьогодні - світлі й радісні хвилинки.
І душу, як природу, заповнює любов,
Я по весні, неначе птаха,
також відроджуюся знов.
8.03.2018р.

В храмі Юпітера молились два сусіди.
Один – жаднюга був неабиякий.
Другий – у заздрощах не мав упину.
Кожен просив, що підказало його серце.
Юпітер вислухав обох і зголосився
Вдовольнить прохання. Щоправда, за умови,
Що сусід отрима те ж удвічі більше.
Погодились без зволікань обоє.
Просить жаднюга, аби вся в золоті була кімната.
Так воно й сталось. На радощах заглянув до сусіда
І мало не спритомнів – дві кімнати вигравали злотом.
Гіркаву усмішку зауважив господар і просить:
«Виколи жаднюзі око, щоб не зазіхав на моє добро!»
Сказав і враз усе йому стемніло доокола.

P.S.
Чи стало це уроком для потомних?
Ні: люди готові скорше вчити, а не вчитись.

Погоджуюсь на все, мені не стане гірше.
Візьми, що хочеш - стільки, скільки донесеш.
Я поділюсь скоріше хлібом, а не віршем.
Спроможня чим завгодно сонцем і дощем,
і сукнею тією, що пасує дуже,
і навіть чоловіком, вже давно чужі...
Бери, що заманеться, заздрісний, мій друже,
та не чіпай душі, та не чіпай душі!
2019р

ВИДІННЯ

День ночі настає пророчий,
Враз вимкне світло в небесах
У мить одну таємний кормчий,
Росте бо пліснява в серцях
Рясною пошестю. Охочий
Торує люд примарний шлях
І ліпить пустку сліпий зодчий
Під оплески юрби в потьмах
Мізків отруєних. Дім отчий
Діти знебожать, зтруть у прах.
Зів’яне в душах сад урочий
Й страху́ не буде у гріхах…
Лиш глас знімілий і співочий
Віщатиме про тихий жах…

Павло Гай-Нижник
5 березня 2019 р.

Здрастуй, весно! Сапи та лопати
Просяться ізнову на межу.
Ступор: працювати чи писати?
Труд важкий. Тож ліпше попишу.

Нащо ті мозолики криваві,
Спинка, що зігнулась у дугу?
Є перо, м'які пейзажні барви,
Та про це нікому ні гу-гу.

Мріють куртуазні маньєристи
І Пегаса тягнуть за хвоста.
Зі сльозинок в'яжуться намиста,
Кожен твір - трагедія! Біда!

Тане в роті пресолодкий пляцик,
Та лунає в інтернеті клич:
- Вигнати усіх писак на працю,
Щоб орали землю день і ніч!

Хай клепає люд дзвінкі монети,
Харч та лахи тягне до хором.
Ми - не трутні, а митці-поети!
Наша праця - шкрябання пером!

05.03.2019 р.

Ліки

Над вухом булька луснула! "Апчхи!"
Грипозників у транспорті до біса.
А в мене вуса й борода сухі,-
Вродливице! Хутчій цілуй! Не бійся!

Весна-красна забарвлює носи
Рожевими припухлими тонами.
Сумує люд, бо нежить - не плезір,
Голівонька бо-бо, важка, мов камінь.

Бузько додому рушив у політ,
Небавом соловейко тьохне в пущі.
А ти - ериновірусів обід.
О, де ж ви, де, пігулочки цілющі?

Колега ж мій - небоєздатний муж,
До жінки зась залазити під ковдру.
До Бахуса у гості кроком руш!
Вковтни відро гарячого кагору.

Потрібен кожен світові поет,
Вони ж - слабкі, підчеплюють мікроби.
Для хворих оковита - чистий мед,
Нехай щодня полощуть спиртом пломби.

04.03.2019 р.

Тяжка судьба

Тиша, місяць, зорі...спить під боком любка,
А мені хоч слоників рахуй.
Подарунок долі, а чи каменюка?
...а задок чудовий! Тьху, тьху, тьху!

Кинув би до біса, бо щоденно гавка
І жене під гробову плиту.
Язицюра довга, ріже як ножака.
Та у ліжку - Господи, рятуй!

Що та Камасутра - вправи для монахів,
Євнухам безсилим на десерт.
А у нас щоденно линуть охи й ахи,
Тлустим був, а став за рік шкелет.

P.S.:

Виспалась Єлена. Торсає Паріса:
- Вже прокинувсь? Ну, тоді "працюй".
Шепче вирок мойра: - Не бунтуй, змирися,
Бо пошлю моторнішу за цю.

04.03.2019 р.

А вночі біля мене з'являється тінь,
Ще густіша від ночі. Сидить в узголів'ї.
Часом - справа. Але як правило, зліва.
Біля серця і сновидінь.

Має обриси твої і запах твій.
В неї губи такі, як твої, на дотик.
Я вдихаю її, і нічний наркотик
Загортає мене у сни...

Там сліпуче сонце, карпатський плай,
Море зелені, пахнуть грушки і сливи.
Ми з тобою в обіймах. І ми щасливі
Розглядаємо небокрай.

Десь далеко за ним у осінній млі,
В передранішній кволій тиші
Стереже твої сни і читає вірші,
І волоссям бавиться тінь.

листопад 2018

І самотність, настояна на вині,
Перелита вином,
Перемита виною,
Проростає гірким полином у мені,
І гірчить, і болить
У раменах чужою.
Чужина... Що ти знаєш про сни наяву,
Коли рівний асфальт
Пробиває непевність?
У самому собі пробиває діру,
Коли час грає гру,
І ця гра - проти тебе.
Не шукаю ні спокою, ні жалю.
Серце твердне,
Байдужість стирає до межі.
Я усе ще живу. Я усе ще люблю.
Але часу на щастя
Щоразу все менше.
22-02-2019

***
А я цупкий та ще й колючий,
А іноді ще й, кажуть, – злючий.
Але подякуйте мені,
що я з лихими у війні,
такий цупкий
та ще й
колючий.

***
А орлу признатися не легко,
що йому до чаплі не далеко,
куцому – до зайця,
зайцю – до паяца,
а мені – до вирію
лелеки.

***
А коли у мене є хвилини,
то міняю миті на години,
вечори – на ночі,
дні – на тамагочі*,
а чужу кубіту
на єдину.

***
А на мені, говорячи на ідіш
або на мові ішака-совка,
далеко не заїдеш,
де сядеш, там і злізеш
як не у терен,
то на їжака.

***
А я такий, що море по коліна,
коли й тону, усе одно гребу.
Тоді ніяка піна
й переміна
мені і не указ,
і не табу.

***
А по мені – що дзвони, що кімвали,
аби іще дожити до весни.
Усе одно весільні генерали
подивляться на хобі небувале
як на нові ворота
барани.

***
А у мені живе своя людина,
але моя душа не те, що глина.
Зелена мурава
ще донесе слова,
які перекладе
своя людина.

03/19

Що мені в житті допомога,
Перш за все – це віра,
Всевишній поряд !

Звертаюся до нього я щодня:
Сила Божа, сила Небесна,
Защити і охрани нас,
Ангели – хранителі,
Крилами охраніть нас !
4.03.19 10.15

Домашній затишок,
Бажання кожного мабуть,
Потрібно неабияких зусиль,
Створити простір для життя і мрій!

Крім стін, які як кажуть,
Теж допомогають,
Комфорт, тепло,
Повітря чисте,
Квіти в домі,
Як це гарно!

А головне – це почуття,
Що в домі, як в фортеці,
Повага,підтримка,
Допомога і любов,
Спокійним, впевненим,
Щасливим відчувать себе!
4.03.19 10.00

У тебе очі голубі,
А я гадала - сірі...
Знов усміхаюся тобі,
Бо - "кожному по вірі".

Зійшов, як ангел із небес
У безлад і задуху...
Щоб на світанку ти не щез,
Тримай мене за руку.

28.02.2019

А тоді, як сніг розтане,
Крига скресне на ставку,
Побіжить струмок лугами,
Його пісеньку дзвінку

Чують трави та звірята,
Ще - дерева і птахи,
Квіти будуть розпускати
Свої ніжні пелюстки.

Вітерець повіє теплий,
Сонце вигляне з-за хмар,
Прилетять граки й лелеки,
Кілька лебединих пар.

І "веняночки" полинуть,
Їх співатиме дівча,
Усе радо та гостинно
Красну-весну зустріча.

2019 р.

Я знала, що поряд, коли дуже важко,
зі мною була зачарована пташка.
Молюся, чекаю, надіюся, вірю,
вона допоможе здолати і звіра,
і тугу затяту, що в серці гніздиться.
До мене щодня прилітала синиця.
Вдивлялася пильно крізь шибку віконну
Проникливо в душу, знов на підвіконні
насіння склювала, ні крихти зернятка.
Злетіла, в блакиті лише чорна цятка.
2019р.

Чи Божий рай сотворено для зла?
Дніпром течуть біда і чорна зрада...
Загусла кров прилипла до весла,
Десь там, на дні, лежить убита правда.

Бо вавілонська вежа саме тут,
Ординська мова сіє люті чвари.
Для гоїв пряник зайвий - любий кнут,
Москалики плюють в хохляцькі гаври.

Багатий край обплутують борги,
Перевертів дратує рідна пісня.
Як є свої - не треба й ворогів -
Продажним шкурам бАйдужа вітчизна.

Вчорнила нечисть неба голубінь,
Поставити нас хоче на коліна.
Хай виздихають хохляки-раби
Й очиститься від бруду Україна.

04.03.2019 р.

Не приборкану і гойну
Неохочу до знайомств
У полон візьму «по -фройду»
Весь її краси форпост…

Віднесу в шатро циганське

На гітарний гриф пісень

І залию світ шампаньським

І це тільки в перший день…

А на другий - у вуздечку

Вже по-згоді запряжу

Й віднесу на поле гречки

Суперечкам - відкажу…

А після, у певнім часі

В дев’ять місяців, чи як…

Будуть роди… поруч траси
І світитиме Маяк…

…і народить сина мого

Від любові спільних вуз

Шануватиму - як Бога -
Королеву царства Муз…

Гойне - розкішно
16-03-2018

Хоч сніг впереміж із дощем
Вирують відучора, –
Ти поцілуй мене іще,
Не дивлячись на пору.
Щоби в сльоту не захолов
Я біля тебе, юнко, –
Зігрій мене повільно знов
Гарячим поцілунком.
Уста вустами обпечи,
Як щойно, дотепер це, –
Й спочинь на лівому плечі
Під радий стукіт серця…

Юдейські лиця в українців...
Лиця українські у юдеїв...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А людину.

… і кожну мить звіряю по Тобі:

готую борщ – гадаю, смакував би?

Гірка реальність правди-напівправди,

потухлі згарища ментальних вогнетрощ,

німих чекань, невимолених прощ…

Акторство переможної бравади.

І день у день - по колу, далебі.

Націоналісти – не брати
колоністу п'ятої колони.
Ідемо до світлої мети
як усі передові загони.

Кажуть, що у нашому строю
затесались вороги народу.
Тільки, хто – у кожному бою
захищає волю і свободу?

Хто поклав свої життя до ніг
на бруківці лютого Майдану,
а на сході зупинити зміг
найманців кривавого тирана?

Ми жадали кращої пори,
а не «кузню» й торбу шоколаду.
Наші гасла, наші прапори
на віки озброїли громаду.

Ще лякає факельна хода
проводу Шухевича й Бандери,
та не боїтеся, що орда
поведе в обійми есесеру.

Бійтесь у собі ярма совка.
У юрмі шукайте супостата.
Є мета і місія тяжка
по дорозі у ЄС та НАТО.

Ми не обираємо, а нас
обирає незворотній час,
що розворушив інертні маси.
Нація майбутнього гряде.
Б'ють набатом, аж луна іде,
долі і свободи тулумбаси.

03/19

Небо кришеться, осипається до твоїх слідів,
густішає тиша і застрягає в горлі лише тоді,
коли витікає з твоєї аорти фраза: "Пора іти",
і я віддала б півцарства, тільки би час застиг.

І подих спадав на щоки, неначе пестливий пух,
твій подих мене леліяв, будив із міцного сну,
і я б виривала рими із м'язів і сухожиль,
щоб розливався між нами вечір, мов сік із п'янких ожин.

І я віддала би прозу, свою перестиглу віру,
щоб чути, як серце вдаряється в панцир із ребер і шкіри,
як час випливає з-під пальців, лягає на меблі пилом,
хтось думає, то буденність. З тобою вона красива.

Коли я пишу чи плачу, то кожна сльоза до тебе.
Ховаюсь в твоє кохання, ніби у теплий светер.
Зізнаюся в любові тихо, незграбно, завжди несміло,
як оголяють вперше чисте лякливе тіло.

Квітень 2018

Життя – наука не проста,
Крок за кроком – нове, нове,
Виникає на нашому шляху,
Важливо відчувати природу,
Розуміти, поважать людей,
Натхнення, гармонія в душі-
Підсказка прийде завжди
Розвивати свої здібності,
Знання,цінувати час,
Любити все, що оточує нас,
Серце радістю наповнювать,
Посмішку дарувати всім ,
Щасливим відчувати себе,
Дякувати Всевишнього за все!
3.03.19 9.40

ПРИВІЛЕЙ

Мій привілей – тебе кохати вічно,
Для зірки небом стати і плекати
Любов її як бога. Віддано й епічно.
Аж до краї́в безмежжя. І вінчати
Цвіт неземний ося́янням. Велично
Його в розніжні чари зцілувати
Чуттями раю. Палко й аскетично.
У стузі днів тебе в собі́ плекати
Як віру щиро. Ревно й потойбічно.
І жити щастям див, лілеяти і знати:
Нам долю світ начаклував магічно
У привілей для обраних – кохати.

Павло Гай-Нижник
3 березня 2019 р.

В мій ліс приблукав… Молодий, ой який молодий…
Шукаєш покори, покути, лякаєш відплатою.
Сідай і послухай. А хочеш з керниці води? –
Без меду, без трав – чиста сповідь криштальна. Порадую…

Учора молилась кометам, їх дикі тіла
Розкраяли вишній собор. Я збирала уламки.
А потім між гілля ялиць сотворила вітраж,
Де лик нетутейший, зникомий у диханні ранку.

Учора молилась, а нині в гріховній мані:
Регочуть гієни і я поміж ними не горлиця…
А вітер… чи совість впивається кігтями в горло. Це
Мій вирок, мій фатум, схизматство на присуд земний.

Комети-богині, осколки замерзлих геєн,
Танцюйте у капищі неба, сліпучі вакханки!
Хай вітер… чи совість під серцем у мене згниє –
Не втримають душу розхристану рами-кайданки.

Сама собі суд, і присяжні, і кат, і труна…
Вовки відголосять, а круки прикриють пір’їнами.
Жила – як співала. Крещендо. Не чуюся винною.
Урвусь в позачассі на ноті підхмарній. Струна

Скрипкової туги прокинеться. Дайте вина!
Востаннє рубінові роси відживлять пелюстя.
Монаше красивий, я вип’ю сьогодні до дна
З тобою…
Тебе…
Лиш не бійся.
Бач – я не боюся…

Прийде завтра весна, хоч не амброво ще,
у повітрі запахло вербою,
кришталевим припаєм, купальним дощем
і конвалією молодою.

Ще крижини не рве сивочолий Дніпро,
підгодовує білок живиця.
Та вже хочеться, світе,
з цеберця твого
золотого проміння напитись.

Хай збирає бджола пудру з ніжних мімоз,
солов'ї захлинаються в скерцо,
оживає земля, Воскресає Христос
в кожній гілці, у кожному серці!

(припай - крига над берегом річки)
2019р

Я поговорю сама з собою.
У нас багато спільних тем.
Хто ж краще знає важку долю
Моїх незвершених поем.

Вона, як завжди, буде знову
Мене поважливо повчать.
Бо ще не знає смаку болю.
Як голосно думки кричать.

Якби могла мене почути:
" Не поспішай прожити мить!
Є помилки, яких не стерти!
І люди, яких не змінить..."

Якби могла сказати вчора,
Чого завтра не варто робить,
Щоб наслідків купа сувора
Не тяглася за мною, як нить.

Щоби серце могло ще любити.
Щоби дихалось легко завжди.
Щоби просто хотілося жити.
Просто жити, без слова "якби"...

Вона
цю мить, здається, бачила вві сні
(і упізнання вразило, як хворість),
була у ній не звична випадковість,
а щось кільцеве, і на вишині
підозри -- що отак саме життя
не йде нікуди, тільки лиш по колу,
набридлі міти нам являє знову
і видає за свіжі відкриття --
відчула, як потьмарилась її
свідомість, що колись була ясною,
й предмети карусельною юрбою
поплили у немитому вікні
обмежених можливостей душі
щось цілісно і вірно відчувати,
і раптом їй схотілося тікати
від заданості...
Вкрадливий рушій
всього, що зупинилося на мить,
посунув враз годинникові стрілки,
ввімкнув шуми екрану, стук тарілки,
шепнув їй про обов’язок крутить –
-- засапано – педалі денних справ
(пісок з руки пересипати в руку),
вона убік штовхнула лже-науку
про весь отой surreal (дивний) стан,
і знов навколо все було нове,
а кожна мить рутини -- неповторна.
Буденності благословенні жорна,
хай труд ваш неоспіваний живе!

Дитина дивиться на світ,
Цей погляд ангела відкритий,
Цікавить наших дітей все,
Ще більше хочуть вони знати,
Всі їхні запитання чому, як, де, коли,
На все ми повинні уважно
І з повагою їм відповісти.

Дитина, як губка в себе все вбирає,
І перш за все - поведінка тих,
Хто поруч, з ким спілкується,
Живе, що бачить, чує.
Здається все так просто,
Однак формуються її манери,
Характер, погляд свій вже є ...

Нікому то думки мої не нові,
Відомі кожному вони,
Тому не слід нам на дітей,
Онуків ображатися,
Ми самі винні, якщо
Непорозуміння і проблеми з ними є ...
2.03.19 8.30

...А що коли усе це –
Видиме й невидиме,
Непізнане і знане –
Лежить під серцем,
Б’ється дитячим кулачком?
І щоб збагнути світ –
Частіше наслухати серце.
І щоб не звергнуть світ –
Частіше затискати серце.
До зойку. До млості.

Годи мені, мій чоловіче
Ти чесно дивишся у вічі,
І мрієш тихо про "солодке",
Мені ж захтілося сельодки!

Годи мені, бо я тендітна,
Вагітна а чи не вагітна,
А мила і ласкава панна,
М'яка мов персик і рум'яна.

Годи мені, мій солоденький,
Цілуй і песть моє серденко,
Як на душі є тяжко й грубо,
Цілуй мене, цілуй у губи.

Мої вуста - пянкі черешні,
Тому щоразу обережно,
Якщо захочу солонини,
То знай, що щастя ось приплине.

Цілуй мене, люби і тішся,
Така моя життєва місія...
Аби весна штири сезони,
Аби цілунки - не прокльони.

Аби душа співала пісню,
Аби родило поле чисте,
Аби коріння сили роду,
Аби нащадкам ще приплоду!

Зашарілись верболози над водою,
Де весна пройшла нечутною ходою.
Синіми – навскіс –
Тінями беріз
Пише сонце лист.

Каже сонце, що надходить переможно,
Сумувати в сірих сутінках не можна!
І в душі, мов лід,
Тане, тане слід
Неспокійних літ.

А над Россю, над шумками водограю
Про кохання білі лебеді співають.
Щедро навесні
У серця ясні
Сіються пісні.

Хай ламається скоріше лід останній,
Хочеш, сонцем весняни́м для тебе стану?
В очі голубі
Подивлюсь тобі
Й не віддам журбі!

Кохання житиме завжди! навіть коли нас не буде, мов фенікс з попелу встає і знову любе. міліони років все живе вмирає, а коханя завжди грає не вгасає: І в холодну зиму, і в бурю морську, навіть в спеку тяжку Кохання живе = поки бються серця в ритмі одному, не зважаючі на горе, нещастя, всьому що є в нас злому) Коханя все і всіх здолає, і серце так радіє, так співає) Кохання житиме завжди! і Людина поручь% 01/03/2019/

Жалість не любов, а штучні квіти,
і мене ніколи не жалій.
Хочу, щоб не знав, як далі жити
без моїх обіймів, любий мій.
Щоб торкатися душі твоєї
срібло-словом, посмішкою вдень,
палахтіти уночі зорею,
Музою, натхненням для пісень.
Скільки б не судилося шукати
манівцем кохання береги,
я не хочу замінити матір,
чи сестрою бути. До снаги
у волосся заплітати мальви,
і гойдати неба сивину,
заглядати за горнятком кави,
в таїну очей, у глибину
голубих озер. На самім денці
вогник щастя, запальничка мрій.
Погляд більше скаже аніж серце -
рідний, ніжний, незбагненний мій.

Усе частіше сняться карі очі
та усмішка симпатії моїх
далеких літ – веселих і сумних
у таїні немеркнучої ночі.

І я літаю, як раніше міг.
Зелений вітер ласкою лоскоче.
Це означає: сни мої урочі,
весна переступає за поріг.

Та це не означає, що й вона,
як неминуча повінь і весна,
прилине знову казкою до мене.
Хоча, звичайно, іншої не жду,
та у чиїсь обійми упаду,
аж поки сниться маєво зелене.

01/03/19

Бачать себе зорі
У люстерку річки,
Вмилися в струмочку
Дві медунки-квітки.

Чорний грак вже вдома
У рідному лісі,
Журавлі й лелеки
Порушили тишу

Радісним привітом,
Бо вітають землю,
На якій їм жити
І звивать гніздечка.

Ситечком зі злота
Сонце тепло сіє,
Ожива природа,
Все весні радіє.

2019 р.

Чашу випито до дна.
Час жадає жертви.
А зима іще міцна –
Не спішить померти:
Кулуари, кутюр'є...
Точка замерзання.

У терпіння також є
Крапелька остання.
Сніг і розпач. Я – межи.
...Квіти. Квоти. Квити...
Господи, допоможи
Зиму пережити!

31.01.2019

Весніє. В небо цілиться тюльпан,
Лебідок пара сіла на ставочок...
Усе минеться - гнів,страхи, журба,
Долоня смерті всім закриє очі.

Юнак, дорослий муж, беззубий дід...
Затискує рука три фото в жменці.
Колись вдихну востаннє білий світ,
А видихну уже із мертвим серцем.

Мене ТАМ ждуть. А тут одна шопта,
Зовуть до себе Пушкін і Да Вінчі.
Звільняє путь марнотна суєта
Душі, яка летить у потойбіччя.

Я цілий вік чудесний сад садив,
Пора спочити, не сумуйте, люди.
Скуштуєте моїх трудів плоди,
Коли мене на світі вже не буде.

28.02.2019 р.