Побитий Вовк прийшов до тями
Сів на пеньок, розвів руками
І сам до себе розмовляє:
- Це що зі мною відбулося?
Я що, ходив до когось в гості?
І як потрапив я в село?
Так, так.
У мене ж є там друг Шарко.
Було у когось там весілля
А ми із ним під стіл залізли
Хотіли смачно попоїсти.
І де той кіт сусідський взявся?
Його хтось пригостив ковбаской
А він притяг її під стіл
А я з Шарком теж там сидів
Коли побачив мої очі,
Злякався, наче кинувсь з кручі.
І тут такеє почалося!
Якби не гавкнув той Шарко,
Якби кота не принесло того
Звичайно й бійки не було!

22.03.2017

Опало листя восени,
Знов холод тіло точить.
І лиш тобою сняться сни,
Ще щось обом пророчать.

Усе в мені, і плач і сміх,
Така душа двомісна.
Слова вдихаю з уст твоїх,
І знову серцю тісно.

Опало листя і нема,
Лиш в небі хмари сірі.
І тільки музика німа
Тих снів, в які ще вірю.

Парище .
2018р.

Мене закрили в родовому замку.
Порожні стіни мовчазних портретів.
Радію кожному світанку.
Вітрами вже написані концерти.

Залізна маска. Втрачено мій трон.
Обман не заслужив поклон.
Але йому кидають квіти. Недружні погляди зрідка з вікон.
О, там суцільний Вавилон …

Я б, може, заспокоїв душу,
У роздумах провів всі свої дні,
Але себе її забути не примушу.
Чи прожену я силою думки свої?

Несешся ти на зустріч на коні,
Волосся віддала чужим вітрам.
Ти думаєш, що там на сходах він?
А там чужак. Нещирість, злочин там …

І сльози на обличчі, дикий біль,
Ну як же так? Таким не може бути він.
Колись тут був солодкий хміль,
А зараз? Мовчазної долі передзвін.

Покличу друзів я крізь мур.
На них чекають кулі з амбразур.
Вони ж мов птахи зверху прилетять.
Монахи в нас такому вчать …

Сидиш сумна. Негідника обійми
Тобі насправді мов якась тюрма.
І раптом знову він. Безодня ця безмірна?
Але чому мовчить сурма?

Чому один? Де вся лояльна знать?
І десь чомусь відстала варта.
Чи може по кущах налякані сидять?
Сховались від негідного стюарта ….

Увесь в болоті. Посмішка. Букет з колосся.
Перед тобою та, що розкида волосся.
Злітає поглядом. І ніжності ріка.
Коли закохана, нестримна і стрімка …

- О, дівчино, чи будете ласкава,
Щоб я тут поруч з вами став,
Така пахуча ваша кава,
На запах цей півсвіту проскакав …

А ще на ці такі журливі очі,
На милий цей лиця овал,
Вони всі думали, що я так трон вернути хочу.
Не трон вселив у мене цей запал …

- Це ти, нарешті ти.
Журитися не буду вже ніколи.
Хто ще б так міг мене спасти.
Мій друг і рідний. Моя доле …
Ти обійми. Не відпусти …

Не остудив емоцій сон,
Оков забаглось Гіменеї.
Хіба у цьому є резон,
Що полюбив холодну фею?

О, дай торкнутися руки!
Ми ж люди! Не сухі дерева!
А ти закрита на замки -
Забула про Адама Єва.

Дрімають в полі ясени,
Сутуляться під кожухами.
Скажи "Ти мій! ", чи прожени...
Мовчиш, байдужа, наче камінь.

Дарма чекаю промінь дня,
Де сухо, там води немає.
Пливу у вирій навмання,
А вітер ясена хитає...

гірка висока й дуже слизька
дух перехоплює від крутизни
хтось підштовхує ззаду ух-ххх
ай-ой-я-яй вітер у вуха
ну й надаю я витівникам

перебираючи щедрий словник
пролітаю повз ліс і луг
балансує Шива сторуко

сонце назустріч променем б'є
мружусь від радості криком зійшла
хоч і лютий місяць та дух
чутний в серці літа дзвінкого

місце в легенях пісні ще є
голос міцніє від згадки тепла
я сповільнюю вільний рух
повертаючи на дорогу
свою

27.01.2018

Ветер северный,злой и колючий
Обжигает,целует лицо
По щекам волосами щекочет,
По спине пробежит холодком
Я объятьям его соблазнилась
Мне хотелось летать и летать!
Я так рада что мы подружились
Будет время с кем коротать.
Посижу, полюбуюсь закатом на пирсе,
Поделюсь сокровенным с морскою волной
Целый день гулял ветер со свистом
По пятам ходил рядом со мной.
Посмотри!Горит море в закате.
Посмотри, как волна движет море волной
Посмотри, как обманчивый северный ветер
В прятки играет с водой!
Растянулось Светило в багряной улыбке
Расширяя собой кругозор
Облака успевают менять лишь картинки
На котором стоит горизонт
Прячет луч свой последний уставшее солнце:
- Всем пока! Мне пора отдыхать
Утром рано, с востока, я буду на пирсе
Приходите рассвет мой встречать!-

Все сиве, в інеї зелене верховіття
І сіро-білі стовбури дерев ‒
Зимовий ліс.

Зумнить навколо предковічна тиша.
Лиш зрідка трісне гілка від морозу
Й посиплеться сріблястим пилом сніг.

По стовбуру сторч головою білка
Спустилася й розшукує в снігу
Приховану заздалегідь поживу ‒
Горіх волоський.

Як хочеться побачитись з тобою!
Й до серця ніжно-ніжно пригорнуть.
Відчути подих твій поряд з собою
І у безмежний всесвіт зазирнуть.

Давно мої думки лише про тебе,
Про усмішку, твою, наповнену життям,
Про душу, що взлітає аж у небо,
Про серце, що наповнене чуттям.

Чи можна взагалі отак любити!
Не бачившись, не доторкнувшись до долонь,
Чи квіти всі на світі подарувати,
Чи в серці загасити цей вогонь?..

Так! Закохався я у тебе –
У зовнішність тендітну, у красу!
Але ж любити можна тільки душу
І я їй цілу вічність присвячу!

30 Січня 2017 Шабас М. Р.

За тебе вороги піднімуть тост?
Із раєм пекло цьомається? Дружить?
Вшановує Вкраїна Голокост,
Голодомор Ізраїлю - байдужий.

Угорщина показує кулак,
Донбас Росія розчавила траком.
І шкіриться на козака поляк:
Бандеру любиш? Отже, зарізяка.

У деревини тріснула кора,
Впилася чорна тля нещастя соком.
Не позичай у погані добра,
Бо вилізуть "дари" сусіда боком.

Впрагаються у возики воли,
Ось-ось чортяка влупить батогами.
Віддаш сусіду сад, шматок землі,
Забудеш мову та чкурнеш у найми.

Нахабні гості пруться на поріг,
Приготувались посмоктати крівці.
Навчайся дбати тільки про своїх,
Тримай сухими порох і рушниці.

27.01.2018р.

Час іде і все минає,
І день за днем кудись летить.
Вечірнє сонечко зникає,
А зранку – знову у блакить.

Життя більш схоже на гонитву,
В якій нам треба все схопить
І навіть з смертю виграть битву,
Лиш тільки б довше тут пожить.

Ніхто ніколи і не знає
Коли настане той кінець.
Боїться хтось й переживає,
А інший – дякує за день!

Не продавайте вашу душу
За час, за волю, за красу!
Життя одне і все що мушу –
Я без любові в серце не пущу!

Червень 2017 Шабас М.Р.

                   І
Вони і ми – на киселі рідня.
З одної миски сьорбали немало.
Але ніколи не було і дня,
щоб їх царі за нас не воювали.

Хто перший народився і пішов,
уже не знає Велесова книга,
бо обідрали нас до підошов
за пам'яті колонії та іга.

Вони і досі бігають до нас,
як із одної випали колиски,
і ложкою по лобі, і не раз
великі меншим розбивали писки.

А ми за них не проливали кров,
і перемоги всі – то їхні лише.
Така була «История веков»,
яку вони за нас усе ще пишуть.

Вмирали українці у Криму,
а кров пролили їхні офіцери.
Ми заселяли їхню Колиму,
вони – усі країни еСеСеРу.

У них усі герої у кремлі.
У нас бандери різанини й бунту.
Ми риємо окопи у землі,
а в Києві панує їхня хунта.

У них одне Кадило у ціні.
і їхній недоносок на коні,
якого ще чекають як месію.
У нас іще лишається надія
варитись у одному казані
та уповати на одну Марію.


                   ІІ
Ми – не вони. Ми копія «рідні»,
корупції, анархії, калиму…
І дивимося їхніми очима,
як теле-ящик бреше не мені,
чиє майно украли на війні,
чия іще сокира за дверима,
чия триває бойня за Донбас,
і як у нас Америка воює
за антрацит і за дешевий газ…
Бо де ото іще як не у нас
є сало, що Америці смакує?
І як Європа у такі часи,
ще залізає Петі у кишеню
і не дає своєї ковбаси,
і продає пілюлі за зелені.
Ха-ха! Давися, поки не з'їси,
у нас іще і дуля є у жмені.

Ми – не вони, бо ми, таки, не пси.
Ми рідні діти у своєї нені.

                   ІІІ
У нас усе ще «дригом догори» –
і волонтери на чужій роботі,
і кольори небес у позолоті...

У них – національні кольори
червоно-синьо-білі прапори –
біди й війни кривавої «оплоти».

                                      01.2018

О! Шолом алейхем, Мойшо! Мир вам!
Зичу шастя й многії літА.
Урожай дала хороший нива -
Кажуть, непоганий я газда.

У ярмулці думається важко,
Не одвикну досі од бриля.
Та у клуні знаменита бражка,
Частувати можна й короля.

Відпочину, в гній закину вила,
Геть турботи! Прожену печаль!
Ось, давай хлюпну у кухоль пійла,
Це таке хохлам приніс москаль.

Ремигають у хліву корови,
Рохкає вгодований кабан.
Прагнув Бога з берегів дніпрових,
А мені дістався Іордан.

Онучата забувають мову,
І святі корчуються дуби.
Мудреці за душами на лови
В українські рушили степи.

Раб ридає перед аналоєм
У краю розораних могил.
Ми були боги. А стали - гої:
Ні душі, ні пам'яті, ні крил.


Що ж, давай умнем кошерне сало,
Хрін зі змальцем - чудо із чудес!
Що ж тебе, мій друже, налякало?
Чом так швидко із господи щез?


27.01.2018р.

 
Ми на вуличній війні
Діти наші біля ніг
І обожненій моралі нині зась
І пани, так звана власть
Що благословляли нас
Знову проти, і гвинтівки ждуть наказ

Скину кашкета на честь конституції
І вклонюсь новій революції
Посміхнуся перемінам
Гратиму своїх пісень
Кожен божий день
Сповідуватиму все те ж
Нема дурних, авжеж

Настав час перемін
Це відчували ми
Нас позбавили парканів, так чи ні
Але світ все той самий
Жодних історичних змін
Знов стяги майорять на якійсь війні

Скину кашкета на честь конституції
І вклонюсь новій революції
Посміхнуся перемінам
Гратиму своїх пісень
Кожен божий день
Сповідуватиму все те ж
Нема дурних, авжеж
Ні, ні!

Подамся зі сім’єю у світи
Як вийде нам вціліти у борні
Папери заберу й всміхнуся увись
Все гаразд, невинні зомбі й брехуни!

Не ви?

На вулиці, хоч як
Найменших змін не бачу я
Міняються лиш гасла, далебі
Ті, що ліваки були
Перейшли на правий бік
Тільки бороди подовшали собі

Скину кашкета на честь конституції
І вклонюсь новій революції
Посміхнуся перемінам
Гратиму своїх пісень
Кожен божий день
Сповідуватиму все те ж
Нема дурних, авжеж
Нас не проведеш
Ні, ні!

Є є е е е е е е е е е е е е е е е е е е е е е е й!!!


Йде новий бос
Чим не старий бос




 

Міркую над цим значенням числа:
Ну, недосяжне, недотепно довге…
А взагалі, якби не кривизна…
Було і нам, і Піфагору - добре.

Та що це за конструкція така,
Що рід людський не здатен охопити ?
Оце так «Пі», оце величина…
І де вони - сучасні слідопити ?

Яка це велич, стільки цифр числа !
І без повтору ! Неперіодичне!
Меланхолійно, нудить, пустота…
Щось науковій думці слід чинити.

«Забудь його», - говорить все рідня .
І друзі радять: « Не чіпай, не треба».
А я не можу. В мене вже хандра.
Таке мале, а хвіст – в безодні неба.

Число потворне, а яке їдке.
Так допекти і кілько насолити ?
Мов бешкетує: в світі все хитке.
Плюс ілюзорне. Треба відступити.

***
Можливо дійсно - суть не у числі
І таємниці береже Вселена.
Не все синиці, є і журавлі.
Як у величнім, так і …
у мізернім.


26.01.18

Колись в пітьмі я храми будував.
Стояла коло мене і гордилась.
В старих руїнах заблукав.
Стіна на мене обвалилась …
Усе, що я зумів -
Запам’ятав,
Як ти впродовж життя
На мене люблячи дивилась …
Колись було у горах сховок мав.
До тебе уночі з тих гір злітав.
Одного разу не прийшла.
Для пташки в ворога тюрма.
Усе, що я забрав,
Як помирав -
Мені у очі ти дивилась.
Хотіла, щоб я знав …
Якось в щоденній біганині
Я раптом очі ці впізнав
Я остовпів. Мов камінь став
Оце вже понад все людині …
Ріднющі очі.
День і ніч.
Хтось в вас одних
Усе зібрав …
Глибокі очі крізь віки
У часі зроблено дірки
Стоять посеред світу двоє
І ти теж знаєш, хто я!
Лечу назад до впалої стіни
І чую, як кричиш, як гірко плачеш!
Я мов вода проходжу крізь віки.
Місцями помінялися зірки?
Вже вибрався. Тебе не впізнаю.
Це зовсім інша якась жінка.
І видно, інший я стою,
Наплутав хтось. Не та сторінка …
Але в очах глибокий світ
Такий знайомий, рідний. Бачу
Сміюся над собою й плачу
Отак усе навиворіт …
А там в майбутньому той інший я …
Чи упізнала його інша ти?
Як там йому себе знайти?
Рятуйте нас, Очей Світи!

Кипить смола, летять протуберанці,
повсюди крики, сльози, каяття…
Свої гріхи спокутують поганці,
гієна огненна живе своїм життям.

Якщо уважно глянути на пекло,
воно скоріш нагадує мішень.
По ній „стріляють“ грішники уперто
і попадають чи не кожен день.

Нехрещені томляться в крайнім колі,
утворюючи своєрідний Лімб.
Скорбота вічна – їхня тепер доля,
безболісні страждання для них німб.

Сократ, Вергілій, Цезар, Арістотель,
біблійні Ной, Мойсей і Авраам…
Харон, Аїда царства Мефістофель,
сплавляє Стіксом їхні душі в храм.

У другім колі ураган вирує,
він грішним душі хтиві в шмаття рве.
Цар Мінос дійством тим усім керує,
від нього потерпає й неживе…

Тут Клеопатра і Семіраміда,
об скелі душі блудниць вітер б’є.
Олена, що прекрасна тільки з виду,
дань за гріхи невпинно віддає.

Зажерливі у третім колі муки
приймають від холодного дощу.
Їх Цербер на свої узяв поруки –
смакує замість м’яса і борщу.

В четвертім скупердяї й марнотрати,
спокутують тяжкі свої гріхи,
майно і честь що встигли все програти,
що множили свої й чужі борги.

Назустріч котять величезні глиби,
стикаються і пхають знов і знов…
Терзаються як жадібні тим штибом,
слідкує Плутос згідно настанов.

В Стигійському болоті злі й ліниві
змагаються запекло у борні
під Флегієвим наглядом кмітливим,
але в багні – то ще не у вогні.

Бо п’яте коло – лише середина
для грішних душ зі всіх випробувань.
Кого й за що розплати жде дубина –
перейдемо до інших сповідань.

У шостім колі ниці лжепророки,
служителі брехливі всіх церков.
Відплатою за нелюдські пороки –
могильні печі, краще від оков.

Змієволосі Фурії вартують
постійно їх в розжарених печах,
а крики душ тих в Диті лише чують,
прокляття в них Господнє на плечах.

У сьомім колі, за зловонним ровом,
зібрались вбивці і ґвалтівники.
Вогненного дощу попід покровом
гуляють полем таті й босяки.

На жаль, сюди попали самовбивці
й обдурений усім відомий мавр,
бо заблукали всує оті вівці…
Начальником там – грізний Мінотавр.

Дурисвіти у восьмім опинилось,
лжесвідки, лицеміри, чаклуни…
Їх душі вже навічно загубились
у володіннях злого сатани.

Тут звабники пливуть і сутенери
у озері із калу й нечистот.
Повії томні з ликами Венери
пірнають у фекалій ешафот.

Киплять попи у чанах зі смолою,
частують їх чорти по голові.
Висить хабарник в тернях під скалою,
у власній захлинаючись крові.

Гадалками й майстринями феншуя
заповнений увесь той „пантеон“
і всіх, корисних, без жалю катує –
шахрай, брехун великий, Герион.

Дев’яте коло, яблучко мішені,
то пекла самий-самий епіцентр.
Увмерз там прямо з троном на арені
його володар – хижий Люцифер.

Для зрадників припас він вічний холод,
щоб їхні душі зберегти гнилі
поки не опустився Божий молот
і в друзки не розніс їх по імлі.

Тут Юда з Касієм і Брутом геть заклякли,
тут Мічений із Кобою сидять,
Морозов Павлик із лицем побляклим
і сотні, тисячі таких же юденят…

Антей вартує їх із Ефіальтом,
а разом з ними велет Бріарей.
Закінчив я своє панно зі смальти.
Як не крути, а кожен із них гей…

Щоденно нам це пам’ятати варто,
щоночі навіть, і на майбуття –
„Божественну комедію“ від Данте,
трагедію під назвою „Життя“.

січень 2018

Не остуди мій сон гарячий
Потоком щедрих дивослів.
Я знаю: це лише початок
Того, що мислять ясени.

Пісенний рай заколихав їх.
Радій або відверто плач!
В отім жаданім сонноплав’ї
Життя пухке, немов калач.

Іду до тебе, бачу камінь.
У світі новім я тепер –
У сні, покірний іншій дамі.
Вона естетка, інтимграні
Її обцьомує етер.

А ти – співай під ясенами.
Як не прийду, то припливу.
Епічний овид ліг між нами.
Його човнами і гріхами
Минути треба наяву.

Сьогодні снився пес не на добро,
Ковтнув із кумом чикилдихи цебро.
А в жінки розірвалося шатро,
Полоскотала макогоном ребра.

Тяжка судьба у чесних горопах,
Держак лопати поціляє в око.
Причинне місце квакнуло в штанах -
Без любощів лишилася "сорока".

Не вистачає в бороді жмутка,
Роздряпана губа й обидві ніздрі.
Зірвалася краса із повідка,
Потрібно їй в начальники, міністри.

Як одружився - кисло, не щастить,
Довбає дятлом, наче я гулящий.
Розслабитись не можу ні на мить,
На праці - тяжко, а удома - важче.

Ну, випив. Уночі змочив диван,
Хіба за це потрібно пити крівцю?
Держава любить власних громадян,
Горілкою завалює полиці.

Лютує баба, коле як їжак,
Щодня товче, наказує без суду.
А, може, браття, щось роблю не так?
Біжу ховатись до собаки в буду.

26.01.2018р.

Мій хлопче, я не з криці,
Гарцюють блискавиці,
Тобі я буду снитись,
Без жалю спалить жар –
У животі – жар-птиці,
Йди пити до криниці,
Зашерхло в горлі?
Жриця уже взяла ножа,
Але навіщо жертви?
Мене ти хочеш зжерти,
Спокушують сідниці,
Уже зриває дах,
Я жінка, я – левиця,
Оголені ключиці,
А бюст – дияволиці,
Горить-палає пах.
Ти хочеш і боїшся,
Інтрига в кожнім дійстві,
Бери уміло, ніжно,
І грубо, як бажав.
І злийся, розчинися,
Удай, що розізлився,
і вщерть насолодися,
ввійди, немов кинжал!

Тихо-тихо, мов пух, з неба сиплеться сніг,
Білим саваном землю встеляє:
Це Різдво заступає до нас на поріг,
Україна до столу сідає.
Наче вулик, світлиця вкраїнська гуде:
Південь, Північ, Схід, Захід — єдині,
Згуртувалися разом на дійство святе
У великій і спільній родині.

Приспів:

Різдво, Різдво, Різдво – величне свято —
Запалює свічки у кожній хаті,
Щоб Немовля, народжене в яскині,
Теплом сердець ми зігрівали нині.
Різдво, Різдво, Різдво у рідній хаті
Злетілися ми разом зустрічати.
А Немовлятко Боже із яскині
Свою любов дарує Україні.

Затремтить, мов сльоза, свят-вечірня зоря,
З віншуванням у рідну господу
Із духмяного сіна внесе дідуха
Пан-господар — старійшина роду.
За святковим столом із дванадцяти страв —
Дух єднання і пахне кутею,
І молитва до Того, Хто щастя нам дав
Святкувати всією ріднею.


Приспів.

2006

Шумить водою потік у долині,
І лиш киває головою гай.
А ті рокИ мов хвилі швидкоплинні,
Втікають теж за синій небокрай.

І дні минають та чомусь здається,
Що то у далі відпливає дим.
А на світанку сонце засміється,
І обізветься криком молодим.

І світ ще раз розпукне пелюстками
Сліпучий і гарячий мов вогонь.
А я до нього доторкнусь руками,
І поспішу за сонцем удогонь.

Парище
2018р.

... це я сказати мушу:
компютере - мені пробач!
що я подумав наче...
ти не маєш душу.

Паркінсона-гумор
(інструкція до таблетки)
... чи у зеркало... там
... глянте: голова осла...
не приросла?..
вам...
22.01.2018 р.

Армада слів не додає «огрому»
і не лікує давню сліпоту.
А нитка Аріадни по-новому
не виведе у люди темноту.

І як не домальовуй стилі моди
стеблині маку і гнучкій лозі,
поезія любові до природи
не спиниться на обраній стезі.

Докопуйся до самого коріння,
аби добути порцію тепла,
а неземне у мороці видіння
усе одно оточує імла.

І не одна оказія буває,
коли пітьма не додає ума.
«Учення – світло, а невчених – тьма»
і гонору лихого вистачає.

У щирої і чистої душі
іронія не поруйнує честі.
Буває, й коментарії – це тести
зоїлам, що поезії чужі.

А попадешся під гарячу руку,
не нарікай на холод і мороз.
Все, що лікує, мовиться всерйоз
піїту, що удатний до науки.

Черпаємо усі із джерела,
де є що пити і немає зла
за слово, що одного не віншує,
а іншого за музику шанує...
Якщо у серці вигасне імла,
то й темнота ці істини почує.

                                      01.2018

Дивний сон, мов хмільне дання,
Ночі безгомінь перейняв. -
Пропливають межи узлісь
Панни і паничі якісь.

В опанчині пухкій, з пітьми –
Водопіллям слідів зими
Оперезаний до колін –
Ясен тлустий он забілів.

Ясениця гладка гряде
Із пацьорками до грудей -
Аж сутула од намистин:
Щирий лід, іній та бурштин.

І бредуть вони навмання
То полями, то через яр.
Їм сріблясто дзвенять услід
Ясеняточка їх малі.

2018

Недоленька у груди вбила ріг,
Урвалось щастя на високій ноті.
Освідчитися любоньці не встиг -
Суперник обійшов на повороті.

До фінішу ми бігли ніс у ніс,
І знаджували цяцями коханих.
Прегарну квітку вчора їй приніс,
А візаві припер коштовний камінь.

Намалював шалений натюрморт,
Подарував красі для апетиту.
А супротивник - з ананасом торт,
І ковбасу німецьку знамениту.

Старенький вигравав акордеон
Аби мене почула Попелюшка.
Та опонент усучив їй смартфон,
Навушники ввібгав у ніжні вушка.

Окучував сонетами щодня,
Всі про любовні ігрища, по темі.
Але не я возліг на простинях,
Ласкає інший діви епідерміс.

Богемі догодити я не зміг,
Хотів уже повіситись на гілці.
Бебекнула коза, біжу у хлів -
Уважу твар, посмикаю за "циці".

26.01.2018р.

Знову сидиш годинами в моїх очах!
Серйозно сміючись, ти сердишся на мене.
Пішов би назбирав талантів на зірках.
Бо так невдовзі проженуть тебе зі сцени.

Якщо вже Гамлета зібрався ти зіграти,
Навчися так як він за втраченим страждати.
А так. Сидиш тут коло мене і смієшся.
Такий лише на комедійні ролі надаєшся.

І не дивись на мене так з-під лоба.
- Ти на Офелію також не дуже схожа.
Іди пройдись по замку. Кажуть там якась подоба
Убитої княгині … Міцно спить сторожа.

Пішов. Зустрів. Переповів все знову.
Комусь обман, комусь легке серцебиття.
Була короткою наша розмова:
Любіть таким, як воно є, життя ….

А потім принесло на нашу землю
Із півночі голодне вороння.
Місцеве теж не стало відставати.
Кому з них скарб твоя рідна земля?!

Чи ми вдаємо всі яке безумство?
Бездарність оголошують на біс.
Чи то таке злочинне легкодумство?
Прямо на сцені хтось хабар заніс.

У Гамлета сучасного біда.
Все бачить. Все навколо розуміє.
Офелія, що так хотіла іншого життя,
Тепер щиро сміятись вже не вміє …

Хто спав, той спить.
Хто думав, той мовчить.
Чекає.
Хто біг, той зупинився.
Бо не знає.
Чи Гамлет тут?
Чи може гроші закордоном заробляє …
Удома принц. А там … щось підробляє.

Без гамлетів втрачається весь сенс,
Стає невидима проблема.
Цілий народ вже майже екстрасенс,
А тут всього лиш бізнес - схема ...

Чи може в нас вже зовсім гамлетів нема?
Та ні. Так не буває. Світ має очі.
Якби збідніла на таких наша земля,
Ми б заблукали на віки серед сліпої ночі ...

Ніч кричала совою, гойдаючись гіллям і зорями.
Пальці мороку коси куйовдили, бавились, пестили,
Затікали за комір, за шкіру і мітили хрестиком
Її біль, її розкіш, магнолій пелюстя збезчещене,
Що віднині тонутиме снами палючими, хворими.

Місяць знав…
Він прощав усі зради, брудні вакханалії,
Всі стеблинки, прожилки, ромашок заплакані пуп’янки,
Повні груди важенних зміюк, що лускатими струпами
Покривали сердечний кришталь, сповивалися хмарами
І руками коханця спадали ліниво на талію.

Третім був листопад. Поміж ними здіймався остінено,
Бив у дзвони, шпигаючи голками крилечка голубам,
Злими пучками нищив кохання, зривав тихе золото.
Реготався з розпуки дерев так огидно і чорно так,
Аж провалля очей чи вікна захлиналося піною.

Знала ніч…
Бо всі інші нічого направду не значили,
Тільки місяця профіль тонкий на камеї натільності.
Посивіла завчасно, у вени вгризаючись сильно, щоб
Не ридати при всіх, бо у пісні помер божевільним він –
Срібноликий і вільний, як істини крила. Як бачила.

Облягло думками.
Сіро, сіро, сіро.
Як коса на камінь.
Ні впало, ні сіло.
А на спалах – сполох.
А на сльози – кпин...
Дотліває порох,
А простовіч – син.
Починать – між люди.
Скінчить – від людей.
А на груди – грудка
І вчорашній день.

Давно такої не було зими,
Щоб так настирно віяла-сніжила,
Накрила світ холодними крильми,
Над кожним міліметром ворожила.

Таких заметів, срібних кучугур
Вже, мабуть, тут ніхто не пам'ятає,
І коней білих здиблений алюр,
І заметілей буйні срібнограї.

Немислима завія-круговерть!
У всіх зимові сніжно-білі шати.
Залиті сяйвом неповторно, вщерть
Сади дрімають, ліхтарі і хати.

Лиш колискова вітрова в садах,
Пухнасті заколисує дерева.
Кружляє в небі дивовижний птах -
Зима-красуня, срібна королева.
24.01 18

Той добереться до вершини слави
й відчує милість Божу на собі,
хто нечестивим не волає „браво“,
сховавшись запопадливо в юрбі.

Хто має щире серце, чисті руки
і власну душу бісу на заклав –
благословенню все те запорука
і віри беззавітної анклав.

Лиш той зійде до Господа на гору,
не лицемірив хто і не судив,
незмінно хто свою єврейську тору
в святе письмо підступно не рядив.

25.01.2018

Всевишній – пастир мій! Других не треба,
без посередників з Ним бесіди веду.
Як в маклерах існує все ж потреба,
хай самостійно дбають до ладу.

В лугах альпійських Він мене поселить,
зігріє душу радісним вогнем,
оберне в повну чашу всю оселю
і благодать Господня не мине.

Як доберуся до долини смерті,
піду стежками правди я Його,
усіх Він нас спасе від круговерті
і все те – раді імені Свого…

25.01.2018

В январе Татьянин день!
И собраться нам не лень
Было раньше – а теперь
Не всегда открыта дверь
Для общения и встреч.
Отдохнуть бы да прилечь...
Повзрослевшие Татьяны,
Погружаясь в свои планы,
Груз проблем неся, забот,
Жизнь – сплошной водоворот!
Так и пролетают дни –
Ну, а мы, порой, одни
Коротаем вечера –
Вот собраться бы пора!

...Милые мои Татьяны!
Накрывайте же «поляны"!
Прочь печали, лень и злости!
Вновь зовем друг друга в гости!
В наш, Татьянин, светлый день,
Пусть не мучит нас мигрень.
Всем здоровья и везенья!
Мира, счастья, настроенья!

24.01.2018
Свидетельство о публикации №118012413037

Колись я правду все-таки скажу
Тобі ув очі, феєричні очі.
А нині в самоті перетужу,
І правди говорити не захочу.

Відтерміную правду на колись,
І волю дам солодкому обману,
Тим почуттям, що з відчаєм сплелись,
Що стільки літ блукають у тумані.

Колись минеться. Вигаснуть вогні.
І почуття зів’януть, наче квіти…
Лишилось тільки мріяти мені
Про те, що неможливо говорити.

Валили ідола у сквері
А в Київі майдан палав.
Похмурий символ СеРеСеРу
Байдужо в небо поглядав.
Гула напружено громада.
Порозділились голоси -
Он чути: "Может бить нє нада?"
"Тяягніть драбини і троси!"
І ось вже юнаки завзяті
Несуть потрібний реманент,
Найбільш пронирливі хлоп'ята
Подерлися на постамент,
На шию вкинули аркан...
"А ну-мо,друзі, одним махом!" -
Захилитався істукан
У криках захвату і жаху!....
Та все далеко до свободи,
У київі - вогонь і кров.
І насувається зі сходу
Підступна "братняя любов"
Ще не мина пора тривожна.
Час перемоги не настав -
Посеред селища порожній
Не розібрали п'єдестал.

січ.2018

Розхвилювалось море в травні
Кидає хвилі догори
Жене їх вітер, підганяє
Неначе хтось кнутом їх б'є
Добігли берега - спочили
І знову їх несе вода.
Аж тут, зненацька заблистіла
Цариця-Рибка золота:
-"Це хто мене потурбував?
Кому я знадобилась?" -
Стоїть на березі дівча
В блакитно-жовтом одіянні
Вінок голівку уквітчав
Мовляє їй своє бажання:
- Благаю миру сонця і тепла
Бажаю щастя в кожном домі
Нехай невинна дітвора
Не знає що таке війна
Нехай панує скрізь добробут! -

Затихло море, не клокоче.
Сидить на березі дівча
В руках тримає свій віночок
Чекає відповідь вона...

Пес Шарко і дядько Федір
у село приїхали надвечір
На порозі, біля хати
Вже чекав їх котик Вася.
Няв-няв-няв!
Я без вас засумував
та спасибі листоноші,
що працює в нас на українській пошті
Звістку вранці принесла:
"Зустрічай, Василько,їду я"!

2017

Ох, і дума важка, наче камінь,
Навалилась на груди жура.
Кум сполохав закохану даму,
Стала жінка, неначе мара.

Що ж ти робиш, дурний бахуряко?
Нащо кажеш, що грошей нема?
Любка гикає від переляку,
В ліжку вклякла, холодна, німа.

Я свою огортаю у шуби,
Обмотав у сяйні ланцюги.
Суну цяцю, то кличе "Мій любий!",
Підпуска до стрункої ноги.

Дай своїй екзотичних парфумів,
Всунь ключі від "Пежо" в п'ястуки.
Не дивись на рахунки та суми,
Лада щедрої прагне руки.

Закачай їй у губоньки ботекс,
Не жалій силікон для сідниць.
Виопуклюй коханої корпус,
"Зелененькими" в писок їй - "тиць".

А на шию - з перлиною брошку,
Діадему на лоб золоту.
Афродіту свою не колошкай,
Вдовольни хоч би раз вереду.

Бач, у мавки розплющилось око,
Кличе в ліжко, зніма комбідрес.
Линь хутчій до своєї сороки,
Доки в неї не згас інтерес.

Я пішов. А у серці колючка,
Цуцик здох і закрився обком.
Бо маленька у мене получка,
Буду спати у буді з Рябком.

24.01.2018р.

Немає кращого у світі,
як назбирать у полі квітів,
барвистий виплести вінок
і понестися у танок!

Багаття в лузі розпалити
і хоровод навкруг водити,
торкнутися твоїх долонь
й босоніж - прямо у вогонь!.

Спадала думка ця, бувало,
у ніч чарівну, на Купала,
коли п’янили нас дива
й ходила колом голова.

Із далини юнацьких літ
палає папороті цвіт,
де поміж лісу до світання
шукали ми своє кохання.

Воно горіло в сотні свіч,
на те вона купальська ніч,
а потім тихо за водою –
плили віночки чередою!.

Золотим промінчиком лоскоче,
Щиро усміхається тобі
Ясне-ясне, тепле-тепле сонце,
Що високо в небі голубім.

Ніби каже:"Швидше прокидайся,
Бо чекає так багато справ,
Виконати їх ти намагайся."
Ось за ними й вечір вже застав.

А як сонце скотиться за обрій,
То зручніше вмощуйся, лягай,
Випливе з-за хмари місяць повний,
Щоби колискову заспівать.

2018 р.

Птиці білі, лиштовка на крильцях,
З Божого плеча – та й над містами –
Ніби зграйка нетель, що в’юниться,
Славить Господа й навіки тане.

Виміряти відстань у безодню
Ви не в силі, птиці, - гиш, гиша!
Стільки до розкаяння сьогодні
Подолала і розплакалась душа.

Душе, плач, не слухай, що не личить,
Підкрадається гординя – не впусти.
Це ж і ти, відшукана ягничко,
Доторкнулася краплини чистоти.


2018

„Якби ж вона була іще жива –
я б все віддав, я б зрікся навіть раю!“
Слова, слова, слова, слова, слова…
Ми всі їх надто пізно промовляєм.
Ще пишем вірші, відірвавшись від сохи,
та з каяттям в душі навіки будуть з нами –
Гріхи, гріхи, гріхи, гріхи, гріхи…
Їх не спокутати ніякими словами!

24.01.2017

Тяжко у світі одному.
Та варіанти ще є.
Майже у сіно й солому
кличе до себе додому
щастя таємне моє.

Бути у тому полоні –
що то за зілля хмільне!
Місяць чарує уповні,
де у природи на лоні
ти обіймаєш мене.

Як же то файно буває
явно, а не уві сні,
бігти оазою раю...
Муза моя нагадає,
що́ оживе у мені.

Може, поезії крила?
Може, мета житія?
Може – яка полюбила?

Не забувай мене, мила
мріє-надіє моя.

                                      01.2018

***
А на Олімпі є іще боги,
які встають із лівої ноги.
Тоді нікого не чіпай,
а їх осанною вітай,
інакше попадеш у вороги.

***
А на Парнасі є ще право
виписувати кучеряво
епітети і голосні,
а за яскраво
чути, – браво!
А за багато, – ані-ні.

***
А на сайті любителі є ще.
І майстри імениті ще є.
Та немає, на щастя,
козирної масті,
що за Бога себе видає.

***
А на ПееМі є учені
і лише їхня ляпота.
І є краса,
що загуса,
коли ясніє темнота.

***
А у поета є не мало
чого казати як попало,
аби помітили його.
Казала Настя, –
як удасться.
Але і я ще, – ого-го!

***
А на моїй сторінці
немає місця бійці,
зализуємо рани жартома...
Одні веселі лайки
од песика й собаки
і наше все, якого ще нема.

                                      2018

***
Коли тебе немає – холодає
Якось раптово. Пролітає сніг.
Вода у крані замерзає. Раєм
Здається день, коли з тобою біг

Довкола сонця з небом пересохлим,
Що, наче шкіра, сипало луску.
Ми гризли непідйомну груду солі,
Висаджуючи спогади в піску.

Ніщо не проросло і не воскресло,
Але вродилось світло. Відтоді
Сідаю біля тебе, як на плесо,
Читаю те, що пишеш по воді.

Гортаю сторінки своїх ілюзій,
Твоїх примар закреслюю сліди…
Тремтить чекання у хисткій напрузі:
Ходи до мене, Сонечко. Іди.

Бо вимерзне волога потаємна,
І пересохне серце в стосі книг…
Ти – істина. Ти перманентна тема.
Глобальне потепління від таких.

23.01.18 © Василь Кузан

***Тенденційний вірш про головне. Сюрреалізм. Символізм....***

Я сплю. І у нас не карають за сон!..
Цей сон не записано на диктофон.
Його я боюся... Наснилася жуть...
...ну, може, на кухні тобі розкажу...
-у жаби очиська до неба завжди
Птахів роздивлятись, що "рУлять" кудись
Своїми хвостами в небес вишині...
-сто грам "наостанок! Ти слухаєш? Ні?
-як морок зника, коли ранок настав!..
Та світла чекають пожежі повстань.
У далі уяви пливуть кораблі
Химерних картин Сальвадора Далі,
Подалі примар кольорів Пікассо...
-коли ж над землею розвіється сон
і сонце постане, злий морок поправ?
Та сон наостанок кривавих заграв
Розкриє нам вікна... Нам випало жить
У час, КОЛИ ВИДНО. Свячені ножі
В могилі Шевченка з одвічних часів
Зарили, легенді догідно. Пішли в
Роз"ятрений ранок кривавого дня,
БО СХОДИТЬ СВІТАНОК!..
Це сон...
Маячня...


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118012312449

Ой ці весни і літа,
Осені і зими
Уплітаються в літа,
Що летять незримо.

Народився навесні,
Грівся в лоні літа,
Осінь – любкою мені…
Та зима несита

Закликає звіддаля,
Не спитавши згоди,
у мандрівку… Звідкіля
не вертає жоден…


23.01.2018

Дивлюся...
Серце обпікає.
І біль вовтузиться весь час.
Чому ? ... Чому ?...
Гнів затихає.
І появляється мій Спас.

Мовчу.
Мовчу.
Лише зітхаю...
А Він запалює свічу.
Вітриська на льоту гнуздає
І люту зламує стрілу.

23.01.18

Намріялося щастя наяву,
Єпітрахіллю накривав нас равин.
Але в Едем уже не попливу,
Сусіда уподобав теплу гавань.

Чекати Грея кинула Ассоль,
І Пенелопа здиміла з Ітаки.
Я - бита шістка. Є новий король,
Бо задрімав, а він пішов в атаку.

Медовий місяць, охи, парадиз,
Круговорот життя іде за планом.
Тендітну плоть наштрикнуто на спис,
Плоди кохання зрію з-за паркану.

Та батьком кавалер не став синам,
Пощезнув як побачив їхні личка.
У Єви, звісно, першим був Адам,
Яка ж тоді була гаряча нічка!

В старе обійстя стрибнула коза,
За нею прикотились потерчата.
Вернулось щастя! З рук не вислиза!
Закидує за шию ноженята.

З конов'язі шарпнуло скакуна,
Готуюся зробить "гарматний" постріл.
Я - чоловік. Вона - моя жона.
Лягай, кохана, у м'якеньку постіль.

23.01.2018р.

На війну мені іти не можна.
- Заховайся,- радили жиди.
Повно пришелепків незаможних,
Я ж - поет! У пекло сам іди.

За Дніпром гуркоче, дим, зірниці,
Селюки вриваються в окоп.
Ой, як гарно нині у столиці!
Хай сусід за мене ляже в гроб.

За вікном одспівують вояку,
Ордени поклали на щити.
А мені за вірш - уклін, подяка,
Пам'ятник лаштують за труди.

Компоную про дуби осанну,
Накришу елегій, ну то й що?
Буде книжка, три уже у планах,
Тільки дурень біга з калашом.

Хай братва про чесність галалака,
Та не буде з пацюка бійця.
Домовина - воїнська відзнака,
Слава - атрибутика митця.

23.01.2018р.

Якби я знав: услід за мною йде
Вчорашнє, що осмислене сьогодні!
Мене тоді − ні за що і ніде −
Не ранили патлаті сни холодні.

У сні – себе та інших пізнаю.
Легесенько, по-ангельськи, літаю.
Там я надумав думоньку свою.
А ще − у снах душа завжди святая.