Відлітати не важко...
...Безтурботно співай,
Перелітная пташко,
Про заморські дива!..
Як душа молодіє
В передбаченні див!..
Перельоту подія
Закріпачує спів,
І не хочеться думать,
Долетівши туди,
Про минуле, де сумом
Полягли холоди...
...Тільки серце не спросить,
А торкне. Заболить,
Бо покинута осінь,
Мов дитя, верещить
Позабуте батьками
І благає- прийди!..
Мов старіюча мама,
Що прохає води...
І чекає на вЕсну
Цей перформанс птахів,
Що надією скресне,
Мов ріки льодохід,
На повернення дИва...
От здійсняться дивА...
Знову будеш щаслива...
...Тільки не забувай
Ти прислів"я отого-
"двічі щастю не буть".
ПОВЕРНУВШИСЬ, НІЧОГО
ЗНОВУ НЕ ПОВЕРНУТЬ.


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118091809087

Сниться хата – недосяжна Мекка
у моєму вирії-селі
і знайомий змалечку лелека,
що приносить щастя на крилі.

Там йому не докучає спека,
як зимою десь у Сомалі.
Але як добитися нелегко
до тієї матері-землі.

Все збираюсь – осінню, зимою,
літом, перелітною весною...
А усе – і ніколи, й ніяк.

Птиці повертаються додому,
а мені у маєві ясному
світить за туманами маяк.

Не покладайсь, Ізраїль, на Месію та й годі
(Як знать, чи прийде він чи ні?),
А прикипи до приписів Господніх.
Вони спроможні врятувати од безодні,
Куди безоглядно простує світ.
Господь скрижалі зумисне в руки тобі дав,
Щоб ними морок в душах освітити.
Без жодних пільг і понадлюдських прав,
Щоб їх тримать, немов дороговказ,
Для себе і для всього світу.
Не тільки в Судний день суди себе неложно.
Сам прощення проси, кому ти завинив,
Бо ж навіть і Всевишній не спроможен
Розв’язувати спірки між людьми.

Ще гавкають колаборанти
на синьо-жовте... Хіроманти
малюють лінії на сказ,
лякаючи себе і нас,
що поки б’ють іще куранти, –
« всьо будє rusia & dambas».
           Уміє моська убивати,
           та і її уже – на раз,
           коли Moskau дає наказ...
           У них немає варіанту:
           тубільці хочуть провіанту,
          а їм дають вогонь і газ.
І досі узурпують віру
ці канонічні вороги.
Та вистачає ще снаги,
аби пізнати аж допіру,
якого годували звіра
на їхніх капищах боги.
           Дратує, – Україні слава! –
           підпільну націю мирян,
           в якої є один бовван –
           Московія. Яка держава!
           Todei волає, – Vova brave!
           Вирує Тихий океан.
А що у нашій Україні?
Віщає Rusia-kisiliov :
« ...бандєри резалі хахлов!?»
Але не помічають свині,
як їхні буро-біло-сині
усюди проливають кров.
           У нас як завше – три дороги,
           аби дивитися під ноги
           і не обрати зайве чмо.
           І хай todei Росії бреше,
           куди воно... Хай ріпу чеше...
           А ми своєю ідемо!

09.2018

Одне одного без слів
Завжди розуміємо,
Лиш впіймав ти погляд мій,
Знаєш, що в душі моїй.

У блакить очей твоїх
Тільки б я поглянула,
Відгадаю всі думки
Твої сумні й радісні.

І нема вже "я" і "ти",
Воєдино злилися
Серця наші.Лише "ми"
Є на світі білому.

Путами незримими
Ми з тобою зв"язані,
Вкотре уже кажемо -
Бути нам щасливими.

2018 р.

Нудьгуючи втелющився у шлюб,
Купив жоні фату в рожевих рюшах.
Коли мовчить, то я її люблю,
А забуркоче (каюся!) - не дуже.

Просвердлює писклявий голосок
І вічне "Дай!" (а пенсія маленька).
Ходити вже не можу без кальсон,
Кабака мерзне, наче у евенка.

Ну, а тобі всього лиш двадцять літ -
Моторна і до пестощів жадезна.
Відчула серцем - я не просто дід,
А бог Ерот! У любощах бомбезний.

Учив Зевеса знаджувати краль,
Писнув індусам хтивим "Камастру".
Коли я поруч - пощеза печаль,
Святі й пророки замовкають мудро.

Жона байдужа до машин і шуб,
Цінується лише кохання стогін...
- Чого пищиш? Гаразд, уже біжу-у-у! -
Скажу вам, браття,- важко бути богом.

18.09.2018р.



Ніжки

Побачив дів китайських на параді,
Від шоу й досі, браття, без ума.
Коли ж у мавок ноги кривуваті,
То настрою хорошого нема.

Бо ніжки - перша зваба чоловіка,
По них струмують погляд і думки.
Як скаче курка - півень кукуріка,
На сідалі сидить - неговіркий.

Нога модельки проситься у руки,
Немов кричить: "Ходи сюди! Бери!".
Дивитись на таке - солодкі муки,
Мій друг увидів - миттю захворів.

У надбогині хвицалки до неба
Впираються в опуклості пружні.
До того ж- сексуально-сухоребра,-
Такої захотілося й мені.

А він - козак! Недовго вуха чухав,
До чуда "шасть!" - і вже в раю! Меткий!
Звисають ніжки з пліч однині в друга,
Тепер щодня обцьомує литки.

P.S:
Стегно до мене люба притулила,
Аж волос дибом став на бороді.
Нога довжезна - це велика сила,
Клюють на неї навіть і діди.

18.09.2018р.

Цьом!

Пригорнися до мене, кохана!
Дай поторсаю вушко твоє!
Мій цілунок палкий, елітарний,
Прикладуся, то скажеш "О, є!".

Цілуватися нині не вміють,
Лиш ялозять вогким язиком.
Я ж розтуркую пристрасні мрії,
Закипають чуття, молоко.

Губи м'яко огортують мочку
І ворушать на них волоски.
Люба муркнула: - Я тебе хочу!
Поцілуй груденята м"які!

Розціловую віддану душу,
Зняв сорочку з батисту, жилет.
Курку півень уранці ворушить,
Гріє даму козирний валет.

Зупинився на мить на горбочку,
Впав у пущу, мов зрізаний сніп.
Язиком як м'якеньким листочком
Ворухнув у вогкій борозні.

Разом з місяцем квіточку цьомав,
Вигиналася луком краса.
Ніч пройшла. На годиннику... сьома!
Ну і ну! "Політав" в небасах!

Дрож у тілі і сухо у роті,
І важка як чавун голова.
Від "трудів" захропів на роботі,
Лобом столика поцілував.

18.09.2018р.

***сюр***

Цей рейкосонний шлях у ніч... Най-
швидкішим потягом... Без снів...
Та віддзеркалено-містичний
Орнамент у нічнім вікні
Напише літерами суму
(біном?..)- to be or not to be...
Що вдіяв ти? І що задумав?
Чи НЕ ОДНАКОВО ТОБІ?..
Душею дзеркала відчутий
Цей нарис у пітьмі нічній,
Що буде все. БО ТРЕБА БУТИ.
Бо НЕ ОДНАКОВО МЕНІ,
Ой, НЕ ОДНАКОВО... Бо світом
Панує мла. Тому горіть
Крізь морок ночі смолоскипам.
Немов метелику, летіть
У той прокопчено-вогненний
Яскравотемний творчий світ
Отій, що тягнеться до мене
Крізь буревії лихоліть,
Моїй у творчості коханій,
Терновим убраній вінцем...
...та сон надходить... Напис тане...
Аби здійснилося усе!..


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118091709142

СМЕРТЬ

Смерть – ненаситна, харч її – життя...
Підступна гра і круговерть природи.
Тóчить ножі довічні в схованці буття
Пітьми глибінь на світанкові вроди
Й всесвітня пастка – шлях невороття.
З праху у прах. Довічний сенс угоди
Між Тризною й Різдвом (без каяття).
Лиш вічний Дух пульсує з осолоди
Й наспівує святе й нечутне напуття
Приреченим. І ще – Божественії оди.

Павло Гай-Нижник
17 вересня 2018 р.

Не зігріють м’які оксамити –
Почуття догоріли до тла.
Прощавай, тепле бабине літо!
Пізня осінь до мене прийшла…

2018

Треба вірити: диво буває!
Не лякайтеся чорної днини –
Навіть доля лиха відступає
Перед силою духу людини!

2018

Коли скуштуєш юного вина –
Привидиться предивна дивина,
І позостанеш винним без вини,
Як не збагнеш тієї дивини.

Кошлата тінь нечувано гряде,
Павук нитки осріблені пряде,
Химерне щось приходить де-не-де,
Яке тебе хтозна-де заведе.

Коли тебе закохано украй,
Коли ти втрапив на часину в рай –
Подальший вимір сам і обирай,
Або ж у цю рулетку вже не грай.

...А ненавидять бабусь водії.
(Ті дають лише по гривні, заходячи в бус).
Так же, як вимагачів із ДАІ,
пришелепуваті драйвери не люблять бабусь.

І прокляття супроводжують рух
(не сказати, що безпечний) проспектом ранковим.
Пасажирові шумахер не друг.
Тож, на ввічливість маршрутників і не розраховуй.

Кожен кожного аби обійняв,
світ здавався б не настільки безнадійним і сірим.
Та ненавидить бабусь шоферня!!
Й ви, діди-пенсіонери, нащо влізли та сіли?!

Марна спроба – пояснити людофобу-приматові,
що не можна ветеранів – на „ти” і „по матері”.

Притомилась? Ти ж берегиня!
Берегиням турботи - рай.
Так від віку віків й до нині -
Не скисай...
Ти не знаєш, як учинити,
В меживодді без берегів?..
Чи ж не благістю ти сповита
Богів?
Ти шукаєш притулку в тиші
І не можеш його знайти...
Світ вколишеш і вірші пишеш,
Мов листи.
Адресантом - сама для себе
І ще трохи для берегинь,
Що береженим - обереги,
Неба синь...
Що береженим - промінь сонця,
Шальки бавлянки в терези,
Крила янгола-охоронця
Між грози...
2018

Вірші теж бувають отакими...
В руки бридко взяти - а дають.
Волохаті, нікудишні рими.
Придавити? відпустити? Лють...

Зеленаві очі-океани.
Кігтики покручені, мандраж...
Намережать костики, тетяни...
Зачини всі брами... та наляж
на свої міцні незламні весла.

Десь отам - незнані береги,
бігає піском пустунчик Тесла.
...ухиляйся... іскри від дуги...

2018

По краплиночці-краплинці
Ми добро, немов у скриньку
У свої серця збнрем.
Стане на душі світліше,
Затишніше і тепліше,
Мир тоді ми віднайдем.

А ще - крихточка до крихти
Поєднати слід зуміти
І наповнити весь світ
Величезною любов"ю,
Щоб вона була з тобою
Й завжди кликала в політ.

Нести радості іскринки
Теж краплинка до краплинки,
Щоби ватрі запалать.
Намагатись, якщо вдасться,
Позбирати зорі щастя
Й ними долю засівать.

2018 р.

Вересень повіки стулить у знемозі…

Яблукам – доспіти б! – до шпарких морозів.
Ще б добрати сили у землі та сонця,
Щоб не поміститись взимку на долоньці.
Тішити малечу літнім ароматом,
Як внесе господар з погреба до хати…

…Сад листки рахує, хмурить сизі брови:
«Ви вночі не змерзли, яблучка зимові?»

09.2018

Життя якесь не те. На букву Же.
Керують брехуняки-торбохвати.
Ану ходімо, браття, на "Рошен",
Там суперові, до небес зарплати.

І тьма цукерок! Чорний шоколад!
Від запахів аж крутиться в макітрі.
Похрумаєм і рушим на парад,
Прихопимо лікерчика в півлітрі.

Хотілось ренесансу, рококо,
Намалював картину Обіцяйло.
На виборах обляпав нас медком,
Текло по вухах, в рота не попало.

Тепер у люду незавидна роль,
Бідуємо,- самі у тому винні.
Кричіть "Віват!" - цукерковий король
Відкрив іще три сотні магазинів.

Зайшов в один понюхати халви,
Поглипати на європейські ціни...
Голосували за царя і ви,
Тому в державі нині - голі стіни.

Татьбу з кишень не спишеш на війну,
Пливуть в офшори крадені баблоси.
З "Рошена" - чуєш - запашок війнув?
Солодке варять - вибори на носі.

16.09.2018р.

Тиша

Про владоможців, радять,- не пиши,
Потрібні у країні мир та спокій.
Іди но краще їсти біляші,
Масним кавалком ляпни у долоньки.

Комфортно владі тільки в темноті,
На світлі не живе червиве плем'я..
В чиновників - добробут на меті.
Та не для нас, і в цьому вся проблема.

Лягають на папір сумні рядки,
Бо правда не спливає в нас без крові:
Гонгадзе порубали на шматки,
Якби не гавкав - був живий-здоровий.

Ціна питання, начебто, проста:
Мовчати чи прогнати упиряку?
А ззаду шепчуть: "Годі! Перестань!
Пиши-твори про пишногруду мавку"...

Хотіли дар купити і за мідь
Аби пером зчищав із влади сажу.
Нехай народ не думає, а спить,
І голосує так, як зверху скажуть.

Попихачі царку лаштують трон
Аби усе було у шоколаді.
Злодюгам помагає і закон,
Простому люду - лиш промінчик правди.

18.09.2018р.

Істина

Мудрість прийшла із роками,
Істини колють ножі:
Чесний -працює руками,
Злодій - торгує чужим.

Кличе до ятки барига,
Хвалить заморський товар.
В небо від радості плига -
Буде із краму навар.

Ріжуть на шмаття заводи,
У будячинні лани.
Їдуть із Азії "Хонди"
Аби хохол запанів.

Власні куфайки не в моді,
В шубі монгольській - цабе.
Глипає втрачена гордість
Із чужинецьких лабет.

В мене ж - невдячна планида,
Совість - єдина маржа.
Сію пшеницю та жито,
Людям роздам урожай.

17.09.2018р.

З небесного мов лона породіллі
Враз випливають, наче навтьоки,
Важкі химерні хмари поруділі,
Викочуються на усі боки.

Заволокли навкруг небесні води
Оці – заіржавілі геть - човни.
І водять мов у небі хороводи,
І тягнуться до місяця вони.

До потьмянілого він світить гаю,
На чисту воду випливши у вись.
І ті човни на віддалі тримає,
Стріляє вітром з лука, мов колись.

Заходяться дерева у тремтінні,
Яскравлять місяця красу ясну.
В одну злилися споночілі тіні
Химерію витворюючи сну.

16.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Була та правда гостра і сувора,
Тяжкі слова разючими були.
За виднокрай зникали крутогори,
Не подолавши безміру імли.

Тяжкі слова стогнали і кричали,
І шерхли на склепіннях піднебінь,
Мов кораблі, що не знайшли причалу –
Блукальці вічні на вітрах гонінь.

ЧАРІВНОСТІ

Ти Богом всяяна осінньою весною,
Запліднена в розкішний цноти лан.
Ним рясно так забарвлена красою,
Неначе краплями морськими океан
У хвилях муз. Грайливою журбою
Мелодій шедевральних нотний стан
Твій заколиханий. Первинною росою
Й світанком зорь народжений роман
Між небом і землею є в тобі́ зі мною,
Зілля спокуси й наш терпкий євшан
Чаклунства долі. Квітне світ луною:
Всевишній накохав чарі́вності талан.

Павло Гай-Нижник
16 вересня 2018 р.

Життя підступно поміняло колір,
Трагедія - на зміну вар'єте...
Без жінки світ немилий, гаснуть зорі,
І ложка з супом в рота не іде.

На тиждень у село чкурнула в гості,
А я один зостався, наче перст.
Без милої - труна подружня постіль,
На мріях про кохання - жирний хрест.

Казав " Давай поїдемо на води,
У морі попурнаємо удвох.
Та їй миліші бур'яни, городик,
Лопати, вила, картопляний льох.

Я вивчив люту позу в Камасутрі,
Купив новий у рюшах пеньюар...
Лишився на трюмо кавалок пудри,
І дощик сірий хлипає із хмар.

Ще б пару днів і луснуло терпіння,
Наклав би руки.. Але тут "ба-бах!":
Вернулася замучена богиня!
Розсіялася на душі журба!

З розгону " бух" на руки чоловіку,
Водиці просить вже четвертий глек.
Отямиться - помасажую спинку,
Сіднички та скрипучий поперек.

16.09.2018р.

Снага

Хтось має від любові тільки крихти
Або страшиться й мацнути панянку.
А я не хочу навіть відпочити,
Послало небо цікавезну мавку.

Щодня її обцьомую парсуну,,
Розм'якшуючи вогненосні піки.
На мене зверху всілася красуня,
За вухами здригаються колінки.

А вередуха мовить: "Хочу знизу!
І так - аби літала в піднебессі!".
Ну, що ж - несу її до парадизу,
Долонями погладжуючи перса.

Сьогодні знов амрітою упився,
Втішає слух богині хтивий стогін...
Єлена пригорнулась до Паріса,
А в Менелая виростають роги.

16.09.2018р.

У нас одна історія.
Ця істина правдива:
радянщини утопія –
одне «російське диво».

А нині у окопі я
пильную нашу ниву,
а чорна акваторія –
то лінія розриву.

Під їхньою орудою
ніколи ми не будемо
ізгоями-братами.

В історії запишемо
і на віки залишимо
своїми ворогами.

09/18

розбиті голови-кавуни купами горами повсюди курганами насипані
перекриті перериті дороги перебиті знаки перетиснені артерії
мітинги ринки риштування котловани буде вам діти бонусом паб у бункері коха за те що паличка коха в річці усті — як у аромаванній

містом пройти проїхати пролетіти не під силу й птасі яка долала дніпро
про це літо ти скажеш що воно було гарячим червоним липким швидко сохло
це літо пропахло кров’ю та кавуновим соком ніби борделями лондонське сохо
це місто у стилі бохо засипане листям пилюкою кісточками блохами обжите нагадує первородний гуртожиток
уживане тимчасово постійно оббите обдерте упите уперте — ой, бляха, це ж бохо —
все вірно — стиліст левел бог і власне ось він не бомж це — будьмо знайомі, боже!
на шаховій сій площині ти ж за білих — інакше не можеш? чи можеш?
бо білих чомусь цього разу немає — червоні руді зелені доріг кольору поту та слини
а білих мов крила твоїх янголяток мов синовий саван мов пір’я твоєї перини —
немає!
то вибери колір собі до вподоби зелений як шмарклі червоний як сік кавунових голів чи сірий мов очі померлої риби — який же?
мій боже ти знову цю місію партію битву програєш.... так жаль...ходи вже!

скрутилося місто котом і мурчить ніби ситий вдоволений звісно ж кастрований звісно ж (усе по скрижалях) породистий перс чи британець чи хто там іще
священні корови на мерсах лендроверах бентлі бугатті порше
ганяють собі проти шерсті без жодних на те перепон — ніби й шудри але навпаки
у гідри лернейської сотня голів і вони — з тої сотні таки і ще сотні таких —
провінційних та професійних людей-людоловів із документами на право вибуху вибору індульгенціями та розп’яттями
а піпл як піпл — хавають та ховають своїх у яскравому конфетті
повсюди їх голови — ніби й не хочеш а тягне підбити з ноги —
курганами горами купами вічна могила урбанізованих душ
це літо мені цього літа не до снаги —
занадто гаряче червоне липке швидко сохне та пахне борделями тільки без сохо гуде неприкаяним дрифтом несправним ліфтом
страшне ніби постскриптум буденної щоденної гільйотинізації смердить каналізацією

я мрію в осінь у листя зірчасте сонце упасти спиною щоб дрифтерам покрутило шини повітря запахло вільгістю й апельсинами
читати салмана рудші з дорослим нарешті сином і пити какао
а просто зараз — у душ —

розріж кавуна — пом’янемо це літо як ніби й годиться у світлі найкращих треш-традицій
немає чому радіти — ми стали протерміновані ще на одне літо давно не діти багаж завеликий — розпакуванню не підлягає можна возити туди-сюди з осені — в зиму з зими — у весну з весни — у літо подіти нікуди — літати задорого зарано — у бітум —

коханий! давай розпакуємо хоча би лиця — візьмемо травневі сповнені надій й сталого тепла
а там вже як піде була не була ця гра ніби сон на шпицях
я білими граю завше але сьогодні немає білих я пам’ятаю авжеж

мій боже я знову цю місію партію битву програю.... так — я теж!

І
Минає диво. Ще гудуть рої,
і обіймає ялівець ялину,
та вітер обціловує калину...

А я ніколи – кучері її...
Чи це майбутні спогади мої,
чи у минуле заглядаю-лину?

ІI
Після війни жили ми на горі.
У школі, що учили, те і знали.
Росли не бур'янами. На Купала
калачики у кожному дворі
буяли, то й і ми не умирали.

У археологічному гуртку
нас майже долучали до науки,
коли вели розкопки на кутку,
находячи то голову людську,
то людоїдом з' їдені молюски.

Були ми як недомірки – одні,
а інші – із отих, які великі
і язикаті тим, що без'язикі...
І невідомо, за що кацапні
ми і тоді ще умивали пики.

Та то пусте. У пам'яті моїй
мале дівча учительки вдовиці,
яке не спокусив ніякий змій,
не скаламутив молодий напій
джерельної цілющої криниці.

IIІ
Давно уже у сивому селі
обох немає. Нас похоронили.
Нікому ми не любі і не милі,

І, може, перелітні журавлі
лишають ще по грудочці землі
і на її, і на моїй могилі.

09.2018

Навіщо стрясати словами
Сьогодні поспішно плоди,
Якщо вслід за літніми днями
Осінні примчаться в сади?
Навіщо бубніти сердито,
При перших оцих холодах, –
Якщо скоро бабине літо
Потроху зігріє твій шлях?
Навіщо вилазити з шкіри
І змінювать вираз лиця,
Якщо мають форму і міру
Події, години, місця?
Навіщо страждати без кисню,
В чеканні уваги й жалю, –
Якщо ти і ними не втиснеш
Нічого вже в душу мою?
Навіщо?..
12.08.18

Вампірами насичена Земля.
Еліта світу закриває очі,
як гинуть в’язні совісті щоночі,
а крабу і недопалку Кремля
усе це – харакірі й тамагочі.

Політика всесвітньої брехні
тримає у заручниках богему.
Опозиційні клоуни – на дні,
а корупційні одіозні пні –
учасники російського гарему.

Вороже лобі і лукава тля
у свиті голубого короля –
еміри, мачо, цезарі, нерони...

Мойсеї, ної, лоти – у тюрмі,
і водять сіру масу у пітьмі
авантюристи п’ятої колони.

09/18

***
А на Луб’янці у забої
видобувається війна.
Купує душі сатана,
а у двобої
наготою
торгує мафія одна.

***
А на Дону іще аврали
до невідомої пори...
Завоювали, перекопали,
переорали, усе украли,
ну і на пам’ять – одні копри.

***
А у пеклі немає простою.
Там у черзі – герої-ізгої.
Їх наймали кати –
іноземні брати,
от і є особисті покої.

***
А в Лугандоні є аж дві печалі
і їм обом відведено по залі.
Які були свої
ці диво-солов’ї,
аж поки їх обох не відспівали.

***
А на границі новороси
тікають на Росію босі.
І чути, - будь готов
свою пролити кров!
А поки-що
готові
їхні боси.

***
А що іще? «Дайош» сафарі
у пекло – кожному до пари.
Нехай приймає сарану
у цю «шірокую страну»
і «необ’ятні» кулуари.

09.2018

Веслує літо у затишну гавань,
Жбурляє Персеїдами у степ,
І вже вуста калинові ятряні,
Вирує осені п'янкий букет.
І приторкнеться припізнілий промінь
Смичком жаги до білих струн беріз.
Вальсує осінь, огортає спомин...
О, сяйна охро, смуток й парадиз,
Твоїх очей спокусливі тенета,
Твоя ошатність і німа печаль...
Кленовим листям сиплються сонети,
Вальсує осінь...у сріблясту даль.

Телескоп з орбіти пильно вдивляється
                                                в екзопланети пейзаж
так, що на пікселі розсипається
                                                зоряний камуфляж.
Тануть пікселі в кольорі абрикосному
                                                непроханими слізьми,
в осадові породи космосу
                                                падають вже людьми.
Осадових порід камінчики
                                                котяться із горбків.
І ледь торкаються пальців кінчики
                                                теплих материків.
І сльози в хмари вже випаровує
                                                міжзоряний Інтернет,
а там, де світання їх оцифровує,
                                                з якихось чужих планет
100 зорельотів летючими блюдцями
                                                падають на ребро,
та й бризки всаджують мікротризубцями
                                                в берег ріки Дніпро...
Там віти вигнуло інтегралами,
                                                там линуть птахи ключем…
Небо просочене геть сигналами,
                                                хоч ми на краю ойкумен
багатовимірності відображення
                                                cприймаємо за міраж,
не помічаючи завантаження
                                                в екзопланети пейзаж.

2018

Йдеш вулицею - тихо, неспішно, повагом.
А куди поспішати? Ти щасливий.
Он воно, щастя, тримає тебе за руку,
усміхається - щиро, радісно, легко,
танцює в глибині очей,
рибкою пірнає в серце. Ти щасливий.
А люди озираються, заздрять,
зазирають в очі, благають -
поділися! віддай! ми теж хочемо
бути щасливими!
І ти міцніше стискаєш своє щастя,
закриваєш очі, замикаєш серце.
А раптом щезне?
Та не сидиться в закутку потаємному
непосидючому щастю:
виливається, випірнає, випліскується
хвилями радості, зачіпаючи кожного,
торкаючись кожного,
і спів його - відгукується, розлітається,
розчиняється в інших очах, в інших серцях.
І лунає його пісня на всю вулицю, на весь світ,
бо не може пісня звучати в самоті.
І співає щастя - віддай і повернеться,
віддай і отримаєш, відкрий і подарують!
Йдуть вони вулицею - тихо, неспішно, повагом.
А куди поспішати? Вони щасливі.

15.09.2018

Нефрити, смарагди,
рубіни, опали…
Поети
найкращі слова розхапали.
І навитягали
найвдаліших рим,
неначе перлинок,
з висот і глибин.

А в мене врожай…
То зело, то полова.
Бадилля таке,
що ні в суп, ні на дрова.
Каміння збираю:
гора на межі.
Дарунок Сізіфа
тулю до душі…

09.2018

Мені давно хотілося написати про це.
Узагальнено чи конкретно – без різниці,
Що живу у тілі, яке має інше лице.
Воно мені час од часу ночами сниться.
Для того хто в небі – це звичайний сюжет,
Не цікава історія, трохи дивний архаус,
Де ліричний герой наче справді щасливий уже,
Попри нав’язаний йому кимось образ хаосу.
Він знає: не завжди вересень після серпня – ні.
Йому передує само_тність і само… Достатньо!
Та в серпні літо пересихає, тепло – на дні.
Вчить між опалим листям його шукати.
І кожна нова осінь – пледів нова пора,
Яка спочиває поки під нашим деревом,
Це – безліч образів та думок, які я вкрав
Із чужих історій для запису в моно й стерео.
Тож добре було з осені почати новий роман,
Не відкладати, мов справжнє життя, на потім.
Писати про літо, після його прийде зима
І таке чисте небо із Богом земним насподі.

За мотивами вірша Сергія Татчина «Горіх»

Пригорнулась до твого плеча
І, здається на мить задрімала,
А прокинулась - сонце вставало,
Темрява відступала нічна.

Ти ж ні слова про те, що рука
Заніміла, лише усміхався,
Ніжно так поцілунком вітався,
В серці ж радості хвиля п"янка.

То ж нехай вона нас огорта
Тим теплом, що зовемо любов"ю.
Як же хороше мені з тобою,
Наче мальва душа розквіта.

2018 р.

Чимало можуть розказати
Про мене змучені пернаті,
Бо з допомогою рогатки
Їх проганяв частенько з грядки,
І викидав, було, з гніздечок
Ще неоперену малечу…
Чи не тому ніяка птиця
В саду моєму не гніздиться,
Що можуть іншим розказати
Про мене злякані пернаті?..
15.09.18

***суперандеграунд, новословоутворення***

З вЕсни в осені скін
Я до тебе білета три... маю...
"Сосидж м"ясомісткий")))-
Дощ людей заганя до трамваю,
Поєднавши на час,
Напинаючи пІтняви духом.
...Осінь диво- романс
Рейок скрекотом грає... Послухай,
Як співзвуччя луна,
По шибках відбиваючи такти,
Надихаючись на-
ших жадань щиросердним контрактом
На фантазій політ,
Симфонуючи звуки надії
Поза межами піт-
ньої публіки... Осені мрії
Місце дасть у вагон-
і дайливий контрО... капельдинер.
Ген до серця твого
Ця мелодія рейками лине
Крізь вологосумні
Сіролицеосінні споруди,
Де ти будеш мені
Зоря... ницею...
...може не будеш...


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118091409028

Не винний ти, папере, діва зла
Із помсти вилила на тебе гнів:
Вона тебе у жертву віддала
Вогню, твоїх не зрозумівши слів.
Ганебного кінця єретиків
Не гідний ти, не заслужив його,
Не змову ти, не злочин учинив,
А захищав господаря свого,
Того митця, який про свій вогонь
І біль у серці віршем розповів.
Вона ж не чула голосу того,
Хто у коханні дух вражає свій.
Тому живи усупереч всьому
І слав її, здолавши сотні мук.

Під років сто до істини доріс,
Второпав нащо в світі чорнобрива:
Без од у світі можна обійтись,
А без цілунків - зовсім неможливо.

От і цілую день і ніч красу,
А ви пишіть, страждайте, плачте, кайтесь.
Я з парубоцтва - той ще телесун,
Із пелюшок люблю м'якенький латекс.

Не сплять ночами втомлені творці,
Папери рвуть і обгризають нігті.
А я, Венеру взявши на приціл,
Весь вік ловлю благословенні миті.

У ліриків нормальний стан - журба,
Замріяні, нецьогосвітні взори.
Глибокі зморшки зріють на лобах,
Життєву нить вкорочують їм мойри.


P.S:

Нt думайте про славу, читачів,
Живіть коханням, доки ще не пізно...
Дружина каже: - Борщик похлебчи,
Йому лишень два тижні, ще не скиснув.

14.09.2018р.

Шкода що очі не сміються
Що літо поступилось місцем…
Що цілував тебе він буцім
У сі минор (в сонаті) Ліста

Шкода що час спливає хутко
Дивакувато і кумедно
Шкода що сам себе заплутав
Що замість солі пудрив медом…

Шкода що ти в мовчанках злипла
Безкомромісно і надовго

А де колись гойдались липи
Там ні людей тепер… ні Бога…
14-09-2018

Падають горіхи... падають...
мов долі людські на стріху:
з кимось падає ціла епоха -
хтось відлітає тихо;
хтось аж до краю наповнений щастям -
хтось, мов осіннє листя,
падають люди-горіхи... падають...
до раю і пекла ближче...
Хтось відкриває м'яку серцевину,
хтось - крижане осердя,
хтось не пробачить другу провину,
хтось, мов саме милосердя.
Мрії в горіхів прості до смішного,
в руку чиюсь упасти,
всі, від великого і до малого,
душу готові закласти!
Струшує дерево плід перезрілий,
струшує зрілий й зелений,
і неважливо - чорний чи білий,
встелено ними... встелено...

14.09.2018

Просить - українською - дядечко на милицях.
Продавчиня "грівночку" вимагає... шок.
Муза покавує... на кленочка хилиться...
За кутом прислужник артистичний змок.

Медитую...
Вересень...
Зайві ці негації.
У посудній лавочці бабряться слони.
На грошове дерево падає акація.
Перегруз ефіру... ближнім не дзвони.

А прєдєл мєчтаній - житній хліб і шкварочки...
Чорнобривці-бархатки рве Злоба-кума.
На ридванах окрики "виберем Одарочку!".
Клешнями поклацує голубий омар.

Конопатить плотика Оптимізм... притримує...
Підійду - три кладочки, прадідний місток.
Мандрувати баглося...
І маршрут, і рими є...
і шнури бікфордівські - від блідих шісток.

2018

Яка різниця: із короною – чи без титулів?
Відлюдьком жити – чи себе оточити кралями?
…Червоне сонце над ставком – голова Хрестителя –
сповзе
невдовзі
у безодню
занебокрайову.

Піду, не кваплячись, по тихій вечірній вулиці
в обнімку з дещо несміливою Соломією.
Погода – клас! Ні перемерзнути, ні обвуглитись.
І ще природа видається не посумнілою.

Чому на «Ви»? Давно знайомі. Добу з годиною.
І світле, й темне вже присутнє в недавніх спогадах.
Йдемо в майбутнє: не захмарене – чи задимлене?
Воно чекає нас із радістю – чи із подивом?

В кінці алеї, де фонтан генерує музику,
зізнатись в наших почуттях
якнайшвидше мусимо.

          І
Чи не тому Богові молились
на Майдані, чи не поклонились,
соваючи в урну мідяки,
що якомусь бісу завдяки,
перші у Європі опинились
біло-синьо-красні русаки?

          ІІ
Ефесбе Europe оточило
завдяки кадилу і серпу.
І чого хотіти ще клопу?
Загребуща мафія Кирила
обожає карлу Ліліпу.

А яка великоруська Дума
думає, буває , у Кремлі,
де її окраїни малі!
А які онуки у Кучума!
А куди подівся хлопчик Лі?

Може, роздуває пожари́ще?
Може, Соловей на дубі свище,
що оглухли всі поводирі?
Може, перевести очі вище?
О! Які світила угорі!

А яке опудало медведа!
А яке безуміє душі!?
Ясно, що Росія попереду,
бо вона дає по ложці меду,
розоривши пасіки чужі.

          ІІІ
Пасічники – ющі та азіри,
яники та інший зоосад...
І який не буде зорепад,
і якого не полюйте звіра,
а нікому ще немає віри –
бідне обирає шоколад.

І повірить, що усе «на шару»,
із надії видумає Харі,
винайде на куполі терор...
Ой « везе на кумполи» країні!
Погрузають у лихій гордині
цезарі і горе-прокурор.

Олігархи та онуки голі
і парафіяни ковбаси –
хатні юди та свої носи
ще чекають карлу на престолі
іншої – ординської Руси.
Де ж ти нині, Господи, єси?

09/18

Люди люблять діагоналі...
Більше за них - лиш кола.
У досконалості недосконалі -
Їм до душі проколи...
Граблі і спини під батогами.
Кожна така інкарнація,
Як садо-мазо і під ногами
Самого життя профанація.
Люди люблять ще паралелі.
Самі ж бо чомусь трикутні...
Кутом найвищим - звичайна стеля,
Що вище над тим - не посутнє.
Люди люблять азартно грати
І роблять вони це вміло:
Риска на риску - хрести, квадрати -
За ґрати і душу й тіло.

2018

Полинова осінь
Краєм неба просинь
У тумані тужно
Журиться верба,

Сонце непривітне
В хризантемі квітне,
Дощик тихо плаче,
Бо тепла нема.

На вербові коси
Світанкові роси
Павутинносрібна
Райдуги печаль,

Тиша солов"їна -
На вітрі пір"їна...
Кришиться повітря
На терпкий кришталь.

В полоні спекоти трималося літо.
З дощем всі стосунки неначе розбито.
Чомусь все обходив він наш регіон:
Чи в транс упадав, а можливо у сон?

Нарешті дійшла і до вересня черга.
Природа в чеканні стомилась, завмерла.
Всміхнулися якось і хмари на небі,
Та й шлях для дощу вказали, як треба.

Все вміння він щвидко покаже наразі:
І злива затопить усі перелази.
Працюючи плідно ось так, досхочу
Дорвався, все ллє! Зупинись!: я кричу!

Та тільки листочки в такій насолоді,
Кисневий запас щедро дарять природі.
Пан Вересень зрушив питання нагальне:
І Всесвіт прислав таки дощ довгожданий!

12.09.2018
Свидетельство о публикации №118091207915

Застиглий погляд. Зупинка часу –
Хвилини збіглися всі докупи.
Зніма їх вічність, мов шумовиння,
Себе в очах тих аби розкути.

Застиглі очі. Маляти ручки
Плетуть дитинство на довгих пальцях –
Спізнали фарбу які та злото,
А тільки вперше – майбутнім п’яльця.

Застиглий погляд. Життя строкате
Біжить шалено і все наосліп.
Тримає міцно долоню ніжка,
Застиглу всю – бо любов не поспіль.

Як вільно писати, писати як велено
Біллю у грудях, тугою велетня.
За небом без стель. Свій зріст забути,
Розправити плечі, собою бути.

Щоб руки - вітряк. Махай як хочеш.
А ноги у стриб. До зірок не доскочиш.
Бо небо у велетнів так високо -
Стрибають до нього багацько років.

Та місяць висить. І сонце сходить.
І ниви зірок щовечора родять.
Бо велетень, він не собі в кишеню -
У душу кладе зірок тих жмені

Очима. І далі над хмари скакати -
Розсіяти зорі, красу засівати.
Щоб тут, на землі, серед нас те диво
Сходило в поглядах, а не губило

Себе поза хмарами. Вільно писати,
Як велетень просить всі стелі ломати.

Стара бабуся (поліклінік жертва)
Застрягла у приймальні терапевта.

- У Вас аналізи у нормі, бабцю.
І серце, ніби виповнилось двадцять.
Здоровим людям не потрібні ліки.
Хоч відправляй у космос, - каже лікар.
Зраділа бабця:
- Часу я не гаю!
Давно у космос на мітлі літаю.
І робот, синку, он дивись - на спині,
а гуманоїди насправді - сині.
Весь посуд переб’ють, а після чаю
собі й мені у чарки наливають.
Ще докторе, ті сині б’ються зранку,
тож випишіть касторку й валер’янку.
Мені в аптеці не дали вже вчора,
послали в космос!
- Ви, що бабцю... хвора!?

2015р.

Не уповаю на путі слизькі,
але кому не снилася дівчи́на
і почуття до неї – ще такі,
які шанує юна половина?

Ну а коли такі уже близькі,
то як не намалюється картина,
аби до неї почуття п'янкі
не уявляли пісню лебедину?

Веду її у шати з лободи,
аби із нею і погомоніти,
і цілувати синьоокі квіти...

Хоч уві сні вертаюся туди,
де у любові із роси й води
іще беруться у капусті діти.

center> 09.2018

1

...учора похвалила щира пані:
"Яка туніка дивна! Ви - краса..."...
Умовкли Костянтин, Васілій, Ваня.
Кружляє-наближається оса...

Авжеж, пахуча... екзотичні квіти.
Стрімливо йду, простибі - кидь та кидь.
Несуть мені браслетки Зіта й Гіта.
Струмує зеленаво-синя нить...

2

А пензлі сиві десь малюють юнок,
натурниці в тату біжать на клич.
Ввійшла у заповідну зону... дюни.
О, скільки тут привабливих облич...

Обсидіан, перлини, діаманти...
Бусолі виграють. Слони гуп-гуп...
Перекантуюся. Читаю Канта.
Дієта морквяна: салатик, суп.

3

Сідамо допиваю... м'ятна тиша.
По гілці виноградній - скорпіон...
А море - за шлагбаумом... колише
чужі човни, ліхтариків неон.

....

2018