Дай смолоскип! Тут замало світла -
cила нечиста вночі розквітла.
Нужбо, не бійся! Гайда зі мною!
Доля вирішує хід двобою.

Битва найтяжча - заради миру,
в ній головне просто бути щирим.
Прапор відваги - вогонь кохання.
За перемогою! Без вагання!

(23.11.2017)

Авари авторитетно
аварію авторизують.

Багато було білого –
близнами бачиться.

Відчаль і відчуй,
відчиниться
вознесена велич вуст.

Гаптувала гідно
габою гожою.
Ганили.

Ґардував ґару ґазда
Ґирлиґою, ґвером.
Ґебає.

Днів дорогу довершуємо
Добрими ділами.

Естамп етносу –
Естетика етики.

Єство ємного –
Єдвабом єрику.
05.05.17р.

Печалі в очі – сонний вітровій,
А затишок – хіба за виднокругом.
У чорно-білі клавіші (не вір!)
Вдихнув Господь не голос – білу тугу
На тлі земнім усіх людських надій.
Пробудне сонце зійде серед ночі.
А нині в очі – сильний вітровій,
Ув очі.

У пісні не гармонія – печаль
Літає небом – болем у любові.
Покореним скорботою – і жаль,
І біль, і висота, і віще слово.
Така робота вісникам судьби
Судилася – земними хоругвами.
…Маленька пташка у вітрах дзвенить
І просить мами.

Не плач, пташино, сталося, збулось,
Вже відлетіло у небесний вирій
Тремтливе серце. Золоте зело
Дозріло у жахнім життєвім вирі.
Розпроменила крила висоти,
Що аж самій незвично в піднебессі.
Окутав ангел миром: ти – лети!
Твій лет міцніє для нових піднесень.
13. 05. 2017 р.

За цим посиланням моя сторінка на фейсбуці, там діючий лінк на запис радіопередачі.

Українське радіо. Канал "Культура". "Вночі темно".
Прозвучала 24 листопада опівночі.

У цій шаленій, дикій круговерті
не думайте, що Бог за вас забув,
Він серги всім роздасть і після смерті.
По іншому було щоб - я не чув.

28.10. 2017

Нове кіно знімають режисери
про винятковість нинішньої влади,
але то – хитрі корупціонери
зі схильністю шаленою до зради!.

Це я.
Не помилка
і не здалося.
В місцях розривів
все так-сяк зрослося.
Хай доля викидала
"па" химерні,
ми не здалися,
ми обоє вперті.
Кому залишиш
серця цінний спадок:
будинок втіхи,
суму кілька грядок
і радості спонтанну прибудову,
маленький сад
великої любові,
горище,
на якому всяке-різне?..
Мені - не можна.
Нам ріднитись пізно...

2017

білявий чуб і посмішка іскриста…
взір на бігу зупиненого фавна…
нервові руки юного арфіста –
це їхній дотик обпікає здавна…
кого ці руки ніжно обнімали?
кого ці очі пристрастю палили?
в ріку криваву люті і опали
стекли по краплі юні твої сили…
Гомер і море… гори і Горацій…
небесна пісня молодого грека…
елегії і гімни… грім овацій…
в палаючому серці кримська спека…
і море… і мара… стилет і стилос…
сніги Сибіру… межі ойкумени…
в тобі епоха вимерзла… зломилась…
летять осколки льодяні у мене…

Стояла матуся й виглядала
Дітей своїх біля воріт.
І капала, капала, капала
Солона сльоза по щоці.

Нема вже давно її донечки
Та й син чомусь не приїздить,
Онуки ж бо три її сонечка
Прийшли би її звеселить.

Нема кому в хату внести води,
Дровцяток би хтось нарубав,
Та не поспішать вони сюди,
В них безліч важливіших справ.

Покиньте усе, сини й донечки,
Прилиньте до неньки в село,
Поки ще жива, поки ходить ще,
Щоб пізно уже не було.

2017 р.

Кохання, доля - дивні речі
і серце лагідно хвилює
твій образ. Знову заперечу,
але весна його малює
яскраво чистим, ніжним світлом.
Казковий лицар - ти прекрасний.
Для інших щастя непомітно
проте для двох здається ясним.

(березень 2013)

Місяць сяє так ласкаво -
скоро здійсниться бажання.
Бесіда. Вечірня кава.
Залишаються питання -
що чекає нас натомість
того щастя, що лишили,
як забуту дивну повість?
Шлях до мрії ми закрили...
Що чекає нас натомість?

(березень 2013)

Вокзал: мости і колії,
Заповнений вагон.
У стані меланхолії
Думки- оксиморон.

Душа тремтить на протязі,
Дорога шле привіт,
А я сиджу у потязі
І їду в інший світ.

Навколо особистості
Міняюся щодня,
А я в своїй іскристості
Із дня у день одна.

То холодом, то спекою,
То проливним дощем,
Вуста кричать Сенекою -
Повторення. Рефрен.

10.03.2015

На полотнах душі відбивається зоряна вишивка,
Вечір з присмаком чаю зливається з класики фоном
Що в музичному ритмі вмикає чудного критика
І в дарунок підносить жаданого спокою гроно.

На окраїні слуху надривно гуде електричка
І скрипить по-старечи її металеве лоно,
Це у неї давно відпрацьована звичка,
Заготована дань шубно-шарфовому сезону.

Я ж завмерла на сходах реальності та фантазій,
Ще піднятись на рівень і зникну в заплетах мрій
Так! Я буду щаслива та вільна у творчім екстазі
І нарешті з тобою, натхненнику щирий мій.

5.01.2016

А що їм, скажи, до неї?
То леді нічних блукань,
Душею їй служать алеї,
А кров'ю - потік нарікань.

Вона полюбляє вітер,
Що хрипло шепоче рими,
Сторінку думок на пюпітр
Вкладає і марить ними.

Він грається з її шарфом,
Вдихає п'янкий парфум,
Прикинувшись давнім графом,
Пускає по нервах струм.

Вона йому вірить свято,
Скидає на нитку бісер
Їх зустрічей і затято
Шепоче: "Кохаю вітер..."

Хтось вказує: "Божевільна!"
Обходить її старанно.
Вона ж - не по віку сильна -
Відчула смак болю. Рано.

Й коли відвернулись люди,
Святим обвелися кругом,
Обмерзли до них її груди
І вітер став кращим другом...

27.01.2017

Мій саде чарівний, красою оповитий,
Ген місяць молодий сміється угорі.
Минає знову день і тіні сумовиті
Повзуть поміж трави о тихій цій порі.

Схилилися дерева яблуневі,
Вечірньої зорі рожевий п`ють нектар,
Неонова ріка виблискує сталево,
І темрява рушник вже виткала із хмар.

Спалахують вогні у цій імлі прозорій,
І Божий той камін пашить собі на дні.
Немовби із небес просипалися зорі,
І гріють ніжно зір іскриночки ясні.

23.11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Приперлась з вечора Ослаба
Особно всілась на диван
Слизька, холодна, наче жаба
Ні, скорше як Персидський Хан
Бо погляд в неї Острободний
Охиза в тім, що дім - Слова
Що тут цінують лиш Свободу -
Офіри ж частка замала…
............
Ослаба - ослаблення
Особно - особисто
Острободний - колючо
Охиза - оказія
Офіра - жертва

Є люди – хоч до рани прикладай!
Воно завжди улесливе, привітне,
лунає компліментів водограй
і посмішка на «фейсі» завжди квітне.

Цукеркою старою пригостить,
зі святом риторично привітає,
а приятельства наведе мости
і вигоду свою не забуває.

Та усе добре буде до тих пір,
коли запаси закінча́ться срібні.
Допоки ви король, хоча би лір,
йому лише і будете потрібні…

Коли ж ота потреба відпаде,
через хворобу, пенсію чи інше –
воно ущербне миттю пропаде
і слова привітання не напише.

Але бувають інші диваки,
усе мовчать, лиш інколи кивають.
У душу лізти ті – не мастаки,
та і добра вони не забувають.

Такі вас не підставлять, не здадуть,
хоч неодмінно правду скажуть в вічі.
Тернисту пройдуть разом з вами путь,
себе прохати не примусять двічі.

У світі мало отаких тихонь,
нас доля ними балує не часто.
У воду з ними можна і огонь,
такого друга мати – справжнє щастя!

Грудень - місяць незвичайний,
Свят багато надзвичайних,
А сьогодні - день Варвари,
Ранок гарний, навіть хмари
Зникли десь вони з вітрами,
Ну,а ми йдемо до храму.

Святість її світла, гідна!
Господу по духу рідна!
Всюди з нами: повсякчасно,
На шляхах життєвих вчасно
Поміч надає завчасно!
Знову Вона на дорозі,
Бо потрібна поміч божа.

І заступниця Варвара
Чоловіка врятувала.
Підняла з такого болю –
Так прийшла й до мене доля!
Ангел наш, свята Варвара,
Міцно, впевнено з’єднала
І сім'є ю нас назвала.

Ти хрещена наша мати,
Поклик твій, щоб захищати!
Дякуємо так безмірно,
І чекаємо покірно.
Серце б’ється, калатає ,
Благодаттю обгортає,
Знову впевненість зростає.

Для дітей просімо долі,
Щоб були завжди здорові,
Впевненні, щасливі, сильні
І в усьому перспективні,
Щоби зникли дні тривожні,
Сім’ї мали щоб заможні,
На добро були спроможні!

Щоб любили, поважали,
Внуків нам подарували.
Наша агниця Варваро,
Віджени від нас всі чвари,
Біль, хвороби та страждання
Зникнуть, тільки лиш кохання
Злічить всі поневіряння,
Стануть дійсними бажання!

Ангел наш,свята Варвара!
Богом послані їй чари!

17.12 - 18.12.2016

Самотній ліхтар на порожньому ганку.
Кому ж він потрібен, розбитий ліхтар?
Уже не жевріє із ночі до ранку
Його жовте світло, його тьмяний жар.

І скельця у ньому розбиті камінням.
Не бачить він світу, вже досить йому
Розбили його без жалю та сумління,
А він все стоїть, обійнявши пітьму.

Любили під ним, в'янули від розлуки
І спали, й молились, і просто жили.
Він бачив, як хтось опустив знову руки
І рани на серці невпинно росли.

Стоїть він для того, щоб ніч не вселила
У змучені душі ще більше біди
Освітлював шлях, кому зрізали крила
Горів без останку, ховаючи дим.

Тепер замість тіней – німі силуети.
Схилився над ними розбитий ліхтар.
Тепер його очі – зірки і планети,
Його жовте світло, його тьмяний жар.

-- Де ти мандруєш? Де ти пропала?
-- На роздоріжжях у хмарі буденності:
глянеш додолу – котяться чвалом
дні і години, відблиски, темності.
Їх поганяє турбота-німотниця,
лине життя , мов чуже, перебіжками,
сліпо іде по руках – не соромиться,
хтось незнайомий посмикує віжками.
Форми змішались у швидкісній сутіні,
звуки словесні – мов шуми на проводі,
миті, окремі лиш миті заплутані
у павутині прогалистих спогадів.
Гадка приб’ється (чи знала це завше?),
стане самотньо, і холод проймає:
наше життя – чи таке воно «наше»?
що нам належить у ньому?
-- Не знаю.

2017

                                І
Ой не від того сивіє волосся,
що як болить, рубаю із плеча,
і не тому, що я іще і досі
не маю рядового читача.

Не видаю, не пробую, не дію,
не маю, очевидно, талану
утілити зачаєну надію,
реальну мрію і бодай одну.

                                ІІ
У вирії ще є на що чекати.
Немає слави – меншає хули.
Нема біди, якщо лауреати,
пакуючи у стопку фоліанти,
на повороті в Лету обійшли.

Дешева мрія – думка на папері,
якою багатію уночі.
І поки перевіємо химери,
у селяві не зачиняю двері.
Бувайте, адресати-читачі.

                                ІІІ
Мої ще колупаються у носі,
калюжами біжать і голі, й босі
туди, де Бозя возить калачі.
Ідіть до мене. Я іще на лавці
упоперек. А – ні, то на лежанці,
на черені, у просі на печі.

Кому, якщо не їм оці рядочки,
аби до бочки меду – дьогтю ложку?
Але коли міняється сюжет
на ці непоетичні акварелі,
то явно краще обробляти землю,
якщо ти за природою поет.

                                      11.2017

Оченята – немовби волошки,
брови крилами чайки злетіли.
З льону коси, у руку завтовшки,
зав’язала у хустку ти білу.

Губи бантиком, кольору ружі,
випромінюють ніжну усмішку.
В моє серце запала ти дуже,
та зізнатись боюся хоч трішки.

Білі руки і личко рум’яне,
в сукні вишитій стан твій дівочий.
Від кохання ходжу ніби п’яний
і тверезим ставати не хочу!

В дятла нагло заболіла голова:
Черв’яків немає і роботи.
Тукає не дзьоб, а серце. І слова –
Знизу, від людeй, – не до скорботи.

Бо за тишу-втіху дятлику – «Віват!»
Символічний птах у нашім часі…
Слава птиці – саме той формат,
Що сподобався народній масі.

Їжу почекай, а патріотом будь.
Шлунок часто в інший бік заводить.
Попливла крихка людська могуть –
Дятлу почала читати оди.

Добре, дятел не ловив похвальний сенс –
Полетів далеко, там і вижив.
А удома, де Макар телят пасе,
Черви точать українські вишні.

Вода тече… усе тече -
не з примхи науковців.
Півнеба сперлось об плече
у хлопця на футболці…
І дивний погляд хлопчака
і випуклі в нім м’язи
прикуті геть до рівчака -
найбільш з усього вразить…
Намиті ним же острівці
по краю водо-граю
- Навіщо, хлопче, Вам оці?..
- Так це ж Врата до Раю…
22-11-2017

Країна - болото. В макітрах - бардак.
Пророкам одрубано руки.
В Європу - синиця, в Америку - рак,
Лишилась пожива для щуки.

В загаті задуха. Пливуть карасі
На крихти, що впали із неба.
Померли відпущені миру часи -
Розчахнуті брами Ереба.

Лахміття шансону оздоблює джаз -
Нема що мотати на вуса.
У бруді недопалок чавить обцас:
Сюди я уже не вернуся.

Кінчається віра, терпіння, кіно,
Щупак доїдає дрібноту.
Та дике волання стрясає вікно -
З Донбасу дарунок - "двохсотий".

Карась невибагливий. Виживе скрізь.
Я ж - птах. Та обламую крила.
Ти, друже, - тікай! Після бійні - вернись
Й насип наді мною могилу.

22.11.2017р.

Покохала козака. Дико. До нестями
Пристрасті несе ріка. Я не сплю ночами.
Мої мрії і думки, любий, всі про тебе.
Доля, щастя крізь роки...Не зникай, не треба.
Ображати почуття зовсім не хотіла.
Не спиняю тебе я. Просто полюбила.

(Лютий 2013)

Зорі до неба підв'язує нічка...
Сині,багряні,рожеві,зелені.
Ними милується вигнута річка:
Дотики хвильок такі одкровенні.

Тішаться також смереки високі -
Прагнуть дістати і вплести у віти,
Щоб дивували вогні одинокі
Тих, хто в безсонні народжує міти.

В небо глядять матіола та рута,
М'ята і чабер, духмяна меліса.
Певне,ніколи вже їм не забути
Як оксамит убирається в бісер.

Ніжна заграва, яскравий серпанок...
То прокидається стишенний ранок.
Місячний серп обрізає підвіски,
Зорі покірні, немов одаліски.

У мняки-підобцасника біда:
Давно не розгиналися коліна.
Лежить на грудях гарпії п'ята -
Захомутала козака дружина.

Нектар кохання вивітрився, згірк,
Рука до скроні притуля пістолю.
Хіба так можна? Ти - самець, мужик!
Хапай озаддя! Облаштовуй долю!

У фурії висклявий голосок?
Погруддям пхає, наче ваговозом?
Бери до рук сталевий молоток,
Зігни хижачку у похилу позу!

Кусається? І ти її вкуси!
Тигриці люблять ігрища криваві.
Шипи та кігті - ось ціна краси.
Хто виграв бій - той завжди буде правий.

Прокинувся. В губах застряг сосок,
Рука дружини чавить на загривок:
У цьому світі не бува казок,
Залишився на пам'ять сна уривок.

22.11.2017р.

Зустрічала паняночку-весноньку
У яскравому платті зеленому,
Веселилась, співала, сміялася
І красою її милувалася.

Як настало барвистеє літечко,
Я купалася в ньому і тішилась,
Розквітала ромашкою ніжною,
Наливалася соком, як вишенька.

А порою осінньо-багряною
Одягну я сво вишиваночку
Та піду килимами барвистими,
Що піснями мережані й віршами.

Якщо я і зими дочекаюся,
Огорну своє серденько радістю,
Та попрошу здоров"я Всевишнього,
Щоб життю порадіти ще трішечки.

2017 р.

Гіпотетично – я тебе люблю.
Але насправді – з часником пампушку.
Ось-ось усуну шию у петлю,
Давно чортяка шавкотить на вушко.

Вгодовуєш, неначе кабана,
Усе смачне, гаряче, соковите.
Ще трохи і мені капець, хана,
Сховають точно під надгробні плити.

Смаколики глитаю день у день,
В центнери огортаючись потроху.
У ліжку став не муж – трухлявий пень,
Немає сил товсту задерти ногу.

А ти несеш індичок і кнурів,
Пропахчена кунделиками хата.
Пора перебиратися у хлів -
Для борова оселя малувата.

Терзають ікла жирних карасів,
Течуть по вусах смалець і сметана.
Лежати утомився. Ледве сів.
А все ж таки, люблю тебе, кохана.

21.11.2017р.

Задрати б сукню і згадати юність…
Стогнали в ніч розпалені дівки…
Для молодих – кохання – це не грубість.
Та інші у підтоптаних смаки.

А на руках вовтузиться онука.
Сміється тихо, поринає в сон.
Жона ж на кухні розтинає курку –
Заковтувати будемо бульйон.

Окрайчик тьми зійшов над світла пругом –
Хвороби меч зламав мого щита.
Кохана жінка стала, врешті, другом,
Тепер би жити – та прийшла біда.

Ще трохи поживу. Стара ворожка
У аурі заштопала діру.
Їй жінка віддала з рубіном брошку,
Коньячний спирт, цукерки та ікру.

Торік у доні був чиряк на носі –
Яга нашепотіла екзорцизм.
Борги чаклунці віддаєм і досі.
Худішаєм. Обходимось без клізм.

Та всунув необачно пальця в рота,
Щелепи «клац!» - заусіні нема!
Залишилася відьма без роботи,
А я від щастя сяю, без ума.

Поринули думки в жаданий спокій.
Мізинчик стух. Я виграв лютий герць.
Одкушені валяються навроки.
А, може, друзі, - це ще не кінець?

21.11.2017р.

Вони забороняють волю…
Ви звідки виповзли, бандити?
Людей ховаєте в недолі...
Ґвалтівники країни. Бити
потрібно деяких. За грати!
Як бруд і сором виносити
з суспільства. Не потрібно грати
з народом. Може він і вбити.

09.03.2013

Півшклянки сонця натщесерце…
Огулом вийдете на друм
Вечистий він - і ще не стерся
Серед пісенности і дум…
Хай кожен з Вас по сантиметру
Здолає їх ще за життя
- Куди Ви, друже?..
- В Царство Мертвих…
- Дозвольте поруч
стану я?..

Друм - шлях.
Вечистий - вічний.
21-11-2017

Біля каміна відпочинь душею,
Де дрова тріскотять так мило у вогні…
Ти ніби за реальності межею…
І вже приходять видива сяйні.

Душа пашить, немов полум`яніє,
І спокій золотий з`являється в очах,
І лижуть язики поліна, ніби змії,
Щоб дерево міцне розсипалося в прах.

Та поки догорить – таки зігріє,
Усе своє тепло віддасть воно мені –
Мов золоту леліє в серці мрію –
Щоб гріли так людей слова вогню ясні.


21.11.7525 Р. (Від Трипілля) (2017)

Я люблю тебе, як люблять Україну -
сильно, щиро та з надією в серцях.
Я люблю тебе як зіроньку єдину,
що осяє перемоги шлях.

Я люблю тебе як небо над жнивами,
як долонь на серці козака.
Заспіваймо разом, щастя з нами
поки є в руці твоя рука!

(2016)

А може проклинати день
за нерішучість у свободі
за сотні цифр, штамп своїх речей
і вибір рестораних злиднів.
А може проклясти себе
за одинокий крок в суспільстві
в одруженні, німе моє лице
язик таврую, надпис "Ні" візьме.
A може вбити виноватих
тримають суки рукави,
і все кричать: "Живи як інші",
стріляйте в мене,
я візьму своє.
А може різати невиність
сусідів свинних рил, падлюк,
усміхнено мені дивися
коли винищують подруг

А може не вершити шлюбу?
Прожитті роки берегти,
удатися в якусь науку,
плести в човні,
там весла є одні.
Бо якби одружитись легко,
сміятися у перші дні,
буденість розіб'є турботу,
суспільство відфільтруй думки.
Залишити - то якось важко,
залишитись - то не твоє,
проснутись зранку,
та обличчя у зеркалі, таке чуже.
Розбити зеркало не вийде,
осколки шрамами цвітуть,
збирайся на роботу друже,
і ти забудеш про етюд.

Іноді соромно не за себе,
соромно дуже мені за тих,
хто промовляє «війни не треба»,
мріючи знищити нас усіх.

Тих, хто під гаслами «мір і скрєпи»
хоче тут все зруйнувати вщент,
хто верещить «воєвалі дєди»,
хоч сам огидний Кремля агент.

Краще збирали б останні речі
та забиралися звідси геть,
ми коридор надамо безпечний
досить тут сіяти лють і смерть.

Знову під кулями кращі гинуть
байдужість для волі несе труну.
Не відвертайся - рятуй країну
без тебе не виграти цю війну.

20.11.2017

Чотири роки промайнули швидко
з тих пір, як люди вийшли на майдан.
Що сталося? Чом змін нових не ви́дко?
Чом нами править інший ниций клан?

Питань багато… Лиш одні питання,
а відповідей до сих пір нема!
Не справдились народні сподівання,
а влада все мовчить немов німа.

Німа-німа, та кошти справно «ти́ре»,
уже тріщать офшори від «бабла́».
Чотири роки у донбаськім тирі
вбиває наших хлопців кабала…

Безвіз народу кинули мов кістку
і пенсію на сотку підняли.
Пенсіонерів більшість чому звістку
ту як образу власну сприйняли?!

Собі зарплати гідні положили:
за місяць їх – комусь потіти рік,
пенсіонерам же, даруй їм боже сили,
не вибрати ту суму і повік!

Корупція ресурси доїдає,
на черзі український чорнозем,
але чомусь народ не окриляє,
що вірною дорогою повзем…

Засмерділа знову "руська водка",
На кордоні зламують замки:
Пруть кокошник і косоворотка,
Плачуть вишиванки та вінки.

Ненаситні плямкають ротяки,
Підла гусінь лізе у сади.
Це - сусіди. Упирі, чортяки,
Вправні із сокирами кати.

Йдуть степами люті людолови,
У обозі тесана труна.
За ордою - вирви, трупи, вдови:
Бенкетує ситий сатана.

А за пеклом - тиша. Топлять сало,
У дуплі окочується тхір.
Зрада набира отрути в жало,
Агітують євнухи за мир.

Розчавити б всю оту підлоту,
Тільки страшно: там - і друг, і брат...
Досить. Чимчикую на роботу.
Буду майструвати автомат.

21.11.2017р.

У веселощах стигне печаль,
Сіло сонце пекуче за плаєм.
На папері - краса, пастораль.
А насправді - кричу, помираю.

Під ногами обламана віть,
Бачу зло, розумію причину.
Посміхаюсь. А розум - горить,
Розривається на половини.

Руки взяли важкого меча,
В бій жорстокий рвонули з-за парти.
І одразу - на груди свіча:
Я нажаханий, сиплються жарти.

Придивись як ридає душа,
А у серці полопались струни.
Я сміюсь, бо встромили ножа,
Мама виє над хлопчиком юним.

Гра малеча на вулиці в м'яч,
Заїкаїться злякана муза.
Уторопав? Присядь і поплач.
Сяду поруч. І теж...посміюся.

21.11.2017р.

1

Жити так - щоб скучали по смерті.
Бути правильним шкодить аж-аж...
Тут савани, гаї... круговерті...
На пегасові пишний плюмаж.

Купка друзів, чотири бесаги.
На коржах - махаонів, пташок...
Я - левиця, то ж - супервідвага...
Від візиту німотство чи шок.

Куропатва боїться, відходить.
Сарна юна з калюжі гай-гай...
Вірші гуски - общипані - в моді.
На мережані глипне минтай.

Не почуєш - вода ж - ні словечка.
Ось ліани для мавп, какаду...
Я навчала три роки овечку,
А тепер барикади кладу.

2

Бовваніє, спалахує образ.
Дикобраз - на прослави горіх...
Не для мене крихкенька цинобра.
Б'ють червіньку міцні гончарі.

На кружалах застигне мрійливе.
Візерунками ляже печаль.
Де лілове - то зрубані сливи.
Пропливає між піни Грааль.


2017

Читаю Божі заповіді я,
а думи в голові самі рояться.
Святе: людина, власність, честь, сім’я…
Але чомусь не всі цього бояться.

Вбивають, крадуть, зраджують, сім’ю
без тіні сумніву з-за похоті руйнують.
Бо жадібність шанують лиш свою
і Бога голосу давно уже не чують…

Опам’ятайся, грішнику, молю!
Лиш каяття спасе тебе, людино.
Бо прийде час без віри і жалю,
вже насувається на нас лиха година…

21.11.2017

Питання віри му́чило віки́
осіб, народи й цілі покоління.
Повідав би усім вам залюбки́,
якби дізнався, де її коріння.

Давайте разом спробуємо в тім
відверто й послідовно розібратись.
Історія – часів минулих плин,
а в нім нелегко істини дістатись.

Щоб усвідомить краще час палки́й –
середньовіччя варто пригадати,
як хрестоносців немалі полки
ходили гріб господній захищати.

Тевто́ни й тампліє́ри-шукачі
азійському несли уперто ми́ру
на вістрях своїх ко́пій і мечів
маловідому християнську віру.

Невже той гріб цінніший за життя
хоча б одної грішної людини?
Лиши́лося їх стільки майбуття́
тої лихо́ї, лю́тої, години…

А скільки їх стражде́нних полягло
у Африці й на інших континентах,
коли ту віру християн зело
несли конкістадо́ри в позуме́нтах…

Та і своїх не жа́лували браття,
в вогонь старанно підливали масла –
святої інквізиції багаття
століттями у пору ту не гасло.

Не краще стало в пізні більш часи́,
з початком вже двадцятого століття,
побили більшовицькі підлі пси
узагалі рекорд тисячоліття.

Лиш встигли встановити владу рад
й відразу ж, прямо з самого порога,
в комуністичний з вірою уклад
вбивали тих, хто щиро вірив в Бога!..

Морили голодом, гноїли в таборах
чужих, своїх і просто іновірців.
Життя перетворили в су́щий жах!
Чого чекати ще від тих ординців?..

Але найбільш мене цікавить все ж,
чи є у підлості і зла якась хоч міра,
чом насаджалась усіма́ без меж
у всі часи сліпа́ і ра́бська віра?!

І як прожить без віри в наші дні
в порядність, справедливість чи у вірність?..
Любов і та подейкує мені,
що я не вірю щиро в її вічність…

21.11.2017

Осінь. Осінь… погляд літостивий
Вітру літургія жовтолиста…
Ще й набіг туман з якогось дива
Весь такий вгодований, м’ясистий…
Ось воно осіннє сьогодення
Згадки навіть жодної про літо
А у шафі в слоїку варення…
В горщику, навпроти, вище - квіти…
Бутель непочатий медовухи…
Що ще треба старість щоб зустріти?
До вікна прилипну… наче муха
А куди себе іще подіти?..
21-11-2017

1

Вірша без драйву не створиш.
Миру немає ніде.
Трішечки спокою - в норах.
Горн щуролова гуде...

2

На Інститутській сумливо.
Ятки осінні... мовчиш...
Жорна скрегочуть, а мливо -
На обіцянок спориш.

Жінка товста при дорозі:
"Дайте поїсти!"... туман...
Бар ось - розсадник цирозу.
Душу веде талісман...

Тож не ходила на другий...
І... не відчула вини.
Древа безлисті... муруго.
Фобії зла - з глибини.

3

Сенси в любові та стрічах...
Брама Софіївська... люд.
Боже, спасіння б нам, віча...
Й мегапоразки паскуд.

Ця землетроща - єднальна?
Щуки пливуть між афіш.
Вмерти у пащі похвально.
Сиротам - цяця та гріш.

Може, й не варто - сумного.
Мрії - фламінго... безе...
Доброго світу премного
Смерч із-за Бучі несе.

4

Бризкай модерні парфуми.
Дим цигарок... перегар.
Стрес - у куми й товстосума.
Худне чудес календар.

В пошуках тем, афоризмів
Жити цікаво, авжеж.
Вибір: арена чи схизма
Серед локальних пожеж.

2017

1
Усе в тобі: зло, радощі, печаль,
Полиці, ланцюги, чарунки, стріли...
Уяві скажеш "поверни", "відчаль".
Стоїш, а зливи травня відшуміли.

Тасуєш мапи, книги... Серед хвиль
Роздивишся тритончиків банькатих.
Які були шторми! Охвітний штиль,
Бродіння, узвичаєні відкати...
2
У храмі Тамілнаду - крики, дзвін...
Утримують-лікують навіжених.
А тут хронічне "встаньте із колін".
Чорти колотять аспидну пряженю.

На деко настругається імбир.
В казан - тіла, ідейні хвоя, листя.
Мовчать оті, що за прогрес і мир.
А куля проліта (почуй!) зі свистом.
3
Куняють рідні-ближні мудреці.
Здорожчали гірчичка, бульба, сало.
А віз і нині там - у осоці...
Сокири лиця й плечі обтесали.

Вилазить василіск із нуртини,
Вбиває перехожих взором лютим.
Живучі змії... Серце зачини,
Щоб не додати пінної отрути.

А "Шкода" пролітає Сагайдак.
Отут комфорт, не дме борвій зі сходу.
Над гаджетами висне молодняк...
Усе в єстві - глузд, рабство і свобода.
......
2017

Квітла в небі літньому
Квітка семицвітная,
І ногами босими
Ми ходили росами.

Не збагнуть як час іде,
Скоро вітер загуде
Білими загулами,
Там де раньше були ми.

В міднім храмі осені
Впало листя стосами,
Ти забудь мою біду,
Я вже більше не прийду.

Не прийду вже більше я
А подамся в ті края,
Там де світлая зоря
Квітне блиском янтаря.

Як до неї добіжу
Я тій зіроньці скажу,
Ти світи ясненькая
Там де моя миленька.

Там де ми кохалися
Там де цілувалися.
Там де серце з глибини
Доторкалось до струни.

Хай згадається їй теж
Як любов не мала меж.

Парище.
2017р.

Принишкло все в осінню днину,
Трава пожухла, голий ліс.
Лиш де-не-де немов краплини
Не скинув листу верболіз.

Немов змія, вузька стежина,
Веде у хащі, в густину,
Малий опеньок на хвилину
З-під листу виглянув зі сну.

Відзолотіло скрізь. Віднині
Тут більше сірих кольорів.
Вогонь горить лиш на калині,
Гіркий вогонь осінніх днів.

Усе покриється снігами,
Перезимує до весни.
І різнокольорові гами
Засяють святом новизни.

У темряву стрибати лячно,
Бо недалеко до біди.
Та в шлюб уляпавсь необачно,
Гормон штовхнув у спину: - Йди!

Тоді насправді дав я маху.
Вдягнув подружні ланцюги.
Своє життя поклав на плаху,
Плачу з відсотками борги.

Мене взяла за роги пані,
Втопила у своїй красі.
Ледь видряпався з калабані,
А думав, що на всі часи.

Тепер я мудрий. Трохи сивий.
Мене кохають, я ж - боюсь.
Щодня до себе кличуть діви,
А я сиджу, ковтаю мус.

Тихенько прочинилась хвіртка.
Надворі ніч, горить свіча.
Навідалась на чай сусідка,
Схилилась до мого плеча...

20.11.2017р.