ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Сушко - [ 2017.09.20 10:19 ]
    Позитив
    Я - беспробудний оптиміст,
    Люблю хороші вісті.
    Зубів нема. Але є міст,
    Коронки золотисті.

    Недбало вибрита щока
    Але шикарні вуса.
    Жона вечеряти гука -
    Піду, напхаю пузо.

    Не кличуть гени до війни -
    І так усім нам торба.
    З надвору вбігли таргани -
    Нехай живе худоба.

    У тещі кривиться губа -
    Грошви приношу мало.
    Зате корова є ряба,
    А у підвалі сало.

    Сусіди п'ють одеколон,
    Мені достатньо квасу.
    У транспорті згубив айфон
    Але співаю басом.

    На позитив стійкий рефлекс,
    Знайшов стезю до раю:
    Щодня гарячий маю секс,
    Чого і вам бажаю.

    20.09.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.84)
    Коментарі: (3)


  2. Любов Матузок - [ 2017.09.20 09:30 ]
    ***
    Цинготні зливи. Дев’ять довгих діб
    не вистачає вітаміну сонця.
    На яснах ґрунту – кров’янистий слід
    листків. І вже заслаблим оборонцем

    втікає день, дрібніє – не шукай,
    мелькне, мов кінь, годин округлим клубом.
    І вечора підсохлий коровай
    дерева розхитає, ніби зуби.
    .
    Так недоречно – цей весільний хліб
    на поминках за літом. Слізні, скорбні
    мов дев’ятини – довгих дев’ять діб.
    …Не допусти , мій Боже, в душу скорбут.
    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (5)


  3. Ірина Вовк - [ 2017.09.20 08:39 ]
    "ТИ ПЕРЕЙШОВ ЦЕЙ КВІТНИК..." (За музикою Ейтора Вілла Лобоса)
    ... Ти перейшов цей квітник, де впала твоя хустинка,
    Цей біложасминний крик - архангела чиста сльозинка...
    Застиг аромат ялівцю на листі, падучому з гілки...
    Як спалах очей твоїх, зíрки - живі діаманти - лицю...

    Ти перейшла цей квітник, як переходять із часом
    Троянди розкішної лик, кохання тужні контрабаси...
    Галузкою мить ожила... Гвоздика на прянощі заздра -
    як з пензля незримого майстра - пелюстки із твого чола.

    Пониклим вінцям - алілуя! О гордощі в аурі мімоз!
    Як гаряче дух завирує! Як пристрасно вдарить мороз!
    На чемнім сумнім "монсеньйорі" я бачу цілунку печать...
    Ах, Аve Maria, amori! - до Господа губи кричать!

    Троянди осипляться... Боже! Ілюзії тануть, як сніг...
    Жасминно, криваво тривожать розлуки у терні доріг.
    Як рух делікатних магнолій - цей співний мотив безнадій -
    Як в'язки п'янких меланхолій, як пуп'янки ностальгій!...

    (Зі збірки "...І все ж неопалима". - Львів: Логос,2000-2001)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  4. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.09.20 00:30 ]
    Я мовою стала...


    Запрошую читачів-слухачів.


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  5. Василь Кузан - [ 2017.09.19 23:21 ]
    Коли ідеш із темряви у темінь
    ***
    Коли ідеш із темряви у темінь,
    Міняючи упевненість на страх,
    Виловлюючи перелітні теми,
    Облизуючи спрагу на вустах…

    Коли вростаєш у підґрунтя сенсу,
    Сейсмічність ночі всотуючи в сон,
    Не дихаєш, а ковзаєш по плесу
    Трясовини. Коли вже потекло

    Холодне лезо із гравіюванням
    По серцю, по аорті, по зорі.
    Приходять троє, з ними туга рання,
    Пророки. Чи убивці? Чи царі?

    І розливають пляшку по підлозі,
    І закривають браму до ягнят.
    І вчать тебе, бо ти самий не в змозі
    Прийняти те, що ти не у ковчегу,
    Що не вступив іще до нього в чергу,
    Що сам собі син Божий і Пилат.

    19.09.17 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  6. Сергій Булат - [ 2017.09.19 19:51 ]
    Що лиш любов?
    Що лиш любов питання -
    Це серця дикий стук.
    Сумних думок стенання
    До зустрічей, розлук.

    Ти любиш - слів немає.
    Їх просто не знайти.
    І серце завмирає,
    До неї ти лети.

    Як важко пояснити,
    І ще важче знайти.
    Кого би полюбити
    Й себе оберегти.

    Любов то є залежність,
    Така приємна мить.
    І ніби протилежність,
    А серце так щемить.

    Духовно і фізично.
    Де ту любов знайти?
    Все ніби і логічно
    Але горять світи.

    Іще не впали роси
    А сліз уже нема.
    Емоцій вже покоси -
    Судоми обійма.

    Ой чи прийде, чи кине?
    Себе питаєш ти.
    А ні свобод, ні днини
    Півночні самоти.

    Але у муках радість
    І сенс всього життя.
    Дай кожному на старість
    Пронести не сміття.

    Думки з думками линуть,
    Де я тебе знайду?
    І почуття не гинуть -
    Від втоми не впаду.

    Вони допомагають
    Себе-тебе знайти,
    Надії колихають,
    В брід море перейти!

    Любов то муза щастя
    І лікар від біди.
    Або думок безвластя
    Залишені сліди.

    Що є любов? Не знаю.
    Добро чи зло богів?
    Себе я не питаю,
    Аби не зкам’янів.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Сонце Місяць - [ 2017.09.19 18:02 ]
    опспопс
     
    любити із тобою всі часи
    та під луну ясних чи ні сезонів
    збувати сни купляти свій classic
    & трохи вслухатись ~
    рамштайн шаманить зонне
     
    увесь капець заскоченості всі
    чума війна гуманітарні макарони
    прохизувалися & деякі митці
    а хтось пропав з радарів може й гоне
     
    збирає інший друзки й дріб’язки
    не вірить але хоче як не знаю
    на самоті глобал ~ чогось нема ні з ким
    було не так давно ґуднайт бейб
     
    & наслухати сексапільні голоси
    стиль цифровий ~
    сінема ґран бетговен
    звичайність надреально хай простить
    & блоґосфера що жада знов крові
     
    протанцювати скрізь у пошуках азів
    закрити гілку не набрати номер
    & спити не поцукрувавши згідно з
     
    напою що
    захтів лишатись невідомим
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  8. Олександр Сушко - [ 2017.09.19 17:35 ]
    Пророк
    Я - пророк. Не маю дому.
    Вже старенький, сивоглав.
    Плечі долу гне утома,
    Хочу впасти поміж трав.

    Не бажав такої долі,
    Це, скажу вам, не медок.
    П'яти репані, в мозолях.
    Був тюхтій. Тепер - пророк.

    Бог з'явився після п'янки,
    Дав гучного копняка,
    На життя накинув лямки,
    Посадив на повідка.

    Все пізнав на власній шкурі -
    Біль, розлуку, самоту.
    Грав на кобзі та бандурі,
    Йшов у спеку і сльоту.

    Нині шлунок геть порожній,
    Сакви ж - сповнені книжок.
    По стезі мандрую Божій
    У багні та між зірок.

    Ночував у підворітнях,
    Пси не раз латали зад,
    Били палицями гридні:
    Що ж, життя - не шоколад.

    Гарно вчора напророчив -
    Досі хрестяться попи.
    Потім гнали в яму вовчу
    Аж метлялися чуби.

    Дременув і небожитель
    (волочились ми удвох).
    Із людських тікаєм жител,
    Загортаємось у мох.

    Бог і я - обидва лисі,
    Не впізнала нас людва.
    Розмовляємо у лісі,
    Чує нас лише сова.

    В основному віри схожі,
    Як боби і як горох.
    Де гендлюють - там і гроші,
    Де молитва - там і Бог.

    Чи тому з'явилась кірха,
    Синагога, жирний храм,
    Аби красти гроші тихо -
    Що про це відомо вам?

    Нас - живих -женуть на небо,
    Світло темряві - не друг:
    Зріти Господа не треба,
    Вилітає Слово з вух.

    Загалом для допомоги
    Вистачає і жони.
    Припече - звертайсь до Бога:
    Ми ж Його доньки й сини.

    Тягнуть ряси гроші, соки,
    Пики, наче кавуни.
    Ось тому й нема пророків,
    А монахів - табуни.

    Гнали, гнали у три шиї,
    Зачиняли олтарі.
    Я ж безплатно Слово сіяв,
    Ті, що в храмах - за рублі.

    Не гожусь у чемпіони
    Як тікаю од "святих".
    Потрясу свого "патрона" -
    Хай шукає молодих.

    19.09.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (4)


  9. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2017.09.19 17:28 ]
    Осінь - вкотре?
    Із чого складається осінь на схилі свого життя?
    Так лагідно вітер просить, так дихає небуттям,
    На каві малюнок лиха, на склі проростає пил.
    У осені діловитість зникає раптово! Сил
    У неї на все немає. Криве задзеркалля стін
    Небесного ґартування - зупинка їй і ослін.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (14)


  10. Олена Багрянцева - [ 2017.09.19 11:55 ]
    Дріб’язкові слова. І годинник занедбаний в хаті...
    Дріб’язкові слова. І годинник занедбаний в хаті.
    Знову сердиться ніч на м’які мокачінові зорі.
    Ти шукаєш мене у тунелі свого коридору.
    Ти бажаєш мене
    Відчайдушно,
    Уперто,
    Затято.

    Глазуровані сни на овальній, як озеро, таці
    Ти підносиш мені
    Обережно,
    Цнотливо,
    Охайно.
    Вільно вітер летить із прочинених вікон вітальні.
    Я статечно стою у твоїх оксамитових капцях.

    Зашиваю дірки у мережаних спокоєм шторах.
    Позичаю тобі кільканадцять хвилин до світанку.
    Ти приймаєш усі божевільні мої забаганки.
    Ти лікуєш мене у тунелі свого коридору.
    19.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  11. Ночі Вітер - [ 2017.09.19 11:23 ]
    Моє життя...
    Моє життя, що павутиння біле,-
    Десь промайнуло поміж віт і літ,
    Зійшло в провалля необачне, пінне
    І там знайшло запліснявілий слід.

    Моє життя,- ні схрону, ні узбіччя.
    Котило по шляху за кроком крок.
    Можливо Ти вгамуєш, знімеш відчай
    Примарою, і ротик на замок.

    ...Пів-Польщі полягло під копитАми.
    В руїнах розіслався Білосток.
    І чую я тремтливий голос Мами.
    І ґвалтівник «подрапав на Восток».

    Моє життя своїм не переміриш,-
    У кожного свій сенс у небуття.
    І знову на дибИ чи дИбу мітиш
    Земного й потойбічного життя.


    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (9)


  12. Ірина Вовк - [ 2017.09.19 09:39 ]
    Варіації на тему "Пращай"...
    Відтак, мій друже, мовлено “пращай”…
    Чутливо так сльоза ряхтить на віях.
    Рожеві сни в дрімучих сніговіях…

    … Мій вогнику, а ти собі палай!

    Ще тепло нам в жаринках темних руж,
    ще наших губ блакитні едельвейси
    хвилево пломеніючи воскресли
    посеред вікон змерзлих, серед стуж.
    Пращай, пращай… На відстані сльози
    усе лихе спливає за водою,
    і ми ще вдвох – луною молодою
    бринять на вітрі наші голоси.
    Не треба слів. Про щось вони змовчать,
    про щось злукавлять сім’ям полино́вим –
    у сокровеннім (приспанім і новім)
    уміймо гідно ближнього втрачать.
    Ми не загинем! Тільки відживе
    у нас гарячий сонях відігрітий…
    Чому ж тоді з померклого із літа
    ріка Любові брижиться, пливе…

    Самотній вітре, чи впізнаєш враз
    отих, що в часі снили так рожево,
    що так любили – цвітно, кришталево,
    чи ми – не ми, чи казка не про нас?!

    … З’ятрілим зором світимо з імли –
    то серце плаче, (в оці сліз не маєм!):
    останній с о н, останній ц в і т пращаєм –
    сон п о з а нами, квіти – в і д ц в і л и.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Сполом,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  13. Лариса Пугачук - [ 2017.09.19 01:59 ]
    Пат
    На розгіллі твоєї долі
    я підкову згубила, любий:
    трішки змерзла і станцювала
    джигу, щоби зігріти кров.
    Потім ти вихвалявся бджолам,
    що веселку з небес поцупив:
    то меди кепкували вдало –
    ти їх випив, мабуть, з відро.

    Хоч обпився, та помолився
    у вечірньому небі зорям,
    а молитву почув Всевишній:
    і на ранок мене прислав.
    Я до тебе рвонула риссю,
    заманила в степи просторі.

    Ти, коханий, чого принишкнув?
    Маєш волю. І маєш love.

    19.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (14)


  14. Олекса Удайко - [ 2017.09.18 23:23 ]
    Роз Вилкова ідилія*
    Після закінчення XY з’їзду ТМУ в Одесі
    була автобусна екскурсія… в «Українську
    Венецію»… Мої враження і роздуми…

    [youtube]https://youtu.be/DEpxa8JEbUw[/youtube]
    Автобус мчить… Та не по бездоріжжю,
    А трасою… з Одеси на Рені…
    Але чомусь уїдла думка ріже –
    В автобусі не затишно мені.
    Не хочу бачити красоти Півдня?..
    Так ті самі мені у очі йдуть…
    Хоч у Одесі запустили півня,
    У нас своя, невідворотна путь.

    …Та ось і Вилкове. Тут старовіри
    Вже знають певно слово «патріот»,
    Бо в душах їх уже немає «міра»,
    Нема й Кремлем обіцяних щедрот.
    Та є, «на щастя», дула автоматів,
    Що бережуть «прихоплене» добро –
    Довкіл стоять... розкішні нові «хатки»,
    Та «на замку» в них «слово-серебро»!

    Все ж є церкви… І труд тут непосильний,
    І дух священства, правди, простоти…
    І люд привітний, вельми богомільний,
    Хоч дещо дивний, Господи прости!
    А в лоні річки широченні плеса –
    То води з Альп несе святий Дунай…
    І заздрить їм, напевно, вся Одеса,
    Бо мудрий там народ, -мудріший най…

    …А ми туристи, і цього нам досить,
    Бо краєвиди пестять спраглий зір,
    Бо старовірка рибу нам приносить
    Й вино… з боліт, а не високих гір…
    Сади заплав милують наше око,
    І святістю приваблює Дунай,
    Де українства дух витав високий –
    Знай наших козаків, народе! Знай…

    Та недарма стоїть град на Роз Вилці**,
    Де у заплавах Див буяння – Роз!
    Чи довго бути ще в чужій тарілці,
    «Героями» служить не од, а проз?..
    Та вже пора збиратися в дорогу –
    Усе «хороше» має свій кінець…
    Прихопимо з собою перемогу –
    Приречена ж Вкраїна на… вінець?!

    …Чекає вже автобус на дорозі,
    Що кладена во ім‘я не чогось…
    І виситься дорожній знак на розі,
    Що вказує в долину Світлих Роз!

    21.09.2017
    _________
    *Раніше опублікований вірш «Вилкове»
    автором було випадково стерто, відновлено
    по пам’яті та дещо доповнено, відтак подано
    під новою назвою.
    **Вилкове отримало свою назву через те, що
    стоїть на "роз вилці" (тут гра слів) Очаківського
    та Кілійського русел гирла Дунаю.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  15. Юрко Бужанин - [ 2017.09.18 21:58 ]
    Моя інтеграція
    Я мрію приєднатись до Брунею!
    Бо вірю, що не правлять там гебреї
    І не крокують там парадом геї.

    Нема попів зажерливо-нахабних
    І цар у звірів там - не наша Жаба...

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.91) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  16. Козак Дума - [ 2017.09.18 20:11 ]
    Людина ідеальна
    Чесноти чоловіка прикрашають,
    а чесність ще й ускладнює життя.
    Таку людину з юності я знаю,
    вже дідом став, та все ж немов дитя.

    Без викрутасів, чемний і порядний,
    а друге „Я“ у нього – простота.
    Розсудливий і злобі не підвладний,
    зі спокоєм у нього доброта.

    Людина скромна, чесна, безвідмовна
    і працьовитий ще з юнацьких літ.
    А щоб була картина зовсім повна –
    джентльмен, яких давно не бачив світ!

    Таку людину стріти – просто щастя,
    як річку по тонкій здолати кризі.
    Ці люди нам трапляються не часто –
    в Томаківці, а ще в Червоній книзі.

    За кого стільки часу я торочив?
    Відкрию вам по-дружньому секрет,
    що ні на йоту дійсність не зурочив,
    Породька Віктора малюючи портрет!

    15.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Коментарі: (2)


  17. Козак Дума - [ 2017.09.18 20:17 ]
    Ярмо для філантропів
    Українці, українці, милі людолюби,
    та любов ваша безмежна вас таки погубить!
    Гуманісти-демократи, треба ж знати межі –
    ви катів своїх на спині винесли з пожежі.

    Цих мерзотників-шубравців завели до хати
    і лишили у світлиці їх відпочивати.
    Кормим, поїм, розважаєм, глаголим на їхнім,
    бо образить боїмося хамів у елітнім.

    А вони аж скаженіють, усе нахабніше
    душать, тузять нас, мордують і свого не лишать.
    Вже й багаття запалили собі на забаву,
    зазіхають неупинно на волю і славу!

    Ми ж господу оставляєм, відступаєм в сіни,
    нам уже не помагають навіть рідні стіни…
    Толерантні ми, їй богу, справжні європейці,
    нашу мову кольорову держим в кацавейці…

    Вже готові навіть сіни рідні залишити,
    щоб заброд не турбувати, лиш би не гнівити.
    А вони борги нам множать, судами лякають,
    збудували огорожі, нарід розпинають.

    Ми готові до сараю навіть перебратись,
    під повіткою дрімати, по двору скитатись.
    Гуманісти, демократи, повні філантропи –
    так залишитесь без хати посеред Європи!

    Українці, мої любі, рідні людолюби,
    та любов вас християнська, я боюся, згубить!
    Демократи-гуманісти, треба ж знати межі,
    щоб не дати згинуть Неньці від ярма, в пожежі.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  18. Козак Дума - [ 2017.09.18 20:43 ]
    Люблю
    Люблю сидіти вечорами в самоті
    біля вікна відкритого до саду,
    пригадувати роки молоді
    і все приємне, що уже позаду…

    Люблю шептатись з вітром-мудрецем,
    знавцем-філософом просторів неозорих,
    і гомоніти по обіді із дощем,
    плащем коли він накриває все прозорим.

    Люблю чаклунку-осінь зустрічать,
    що ранками пливе у багряниці,
    дивитись на її чарівну стать
    і думати, що все мені те сниться.

    Люблю вірші писати про любов,
    що серце огортає веселково.
    Не втомлююсь любити знов і знов
    та мов дитина бавитися словом…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  19. Козак Дума - [ 2017.09.18 20:04 ]
    Занадто не спішіть кохати
    За правилами грати у наш час –
    незвичним стало якось вже для нас.
    Усе частіше хлопці, та й дівки,
    стараються гайнути навпрошки…

    Знівелювавсь любові геть закон,
    зміліло вже кохання, його тон.
    Все більше й більше в наш непевний вік
    в коханні зиск шукає чоловік.

    І це стосується давно обох статей,
    про те написано вже тисячі статей.
    Себе всі люблять, але віддають
    за гроші й злато. В цьому зради суть.

    Пірнають з головою все ж одні,
    а інші залишають їх в багні.
    Ті бідолахи йдуть на саме дно,
    своє ім’я коли згадати не дано.

    Недолюбити? Може то й на краще,
    щоб не залізти у кохання хащі,
    де любить один слухати кантати
    і дозволяє лиш себе кохати…

    Зима – найкращий час тому коханню.
    Весна в нім щось, можливо, змінить, рання,
    але надія на цю зміну невелика,
    бо вже в людині зовсім мало чоловіка…

    Послухайте пораду, сестро, брате, –
    ви не спішіть абикого кохати.
    Кохання справжнє вас напевно відшукає,
    а доти хай любов відпочиває.

    Бо є чого багато в білім світі,
    що можна самовіддано любити:
    книжки і музика, поезія й картини,
    комахи, птахи,звірі чи рослини…

    Вони не зрадять вас чи не здадуть
    й до вірної любові приведуть!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  20. Козак Дума - [ 2017.09.18 19:55 ]
    Безмовне „Прости“
    З дерев останнє опадало листя
    і килимом лягало біля ніг.
    Калина ще в гранатовім намисті,
    та завтра може все накрити сніг.

    Ми випадково стрілися у парку,
    на мить схрестили погляди свої,
    бо кожен має тріумфальну арку –
    ти все одна і я вже без сім’ї…

    Образи у серцях хоча й не носим,
    кохання все ж не повернуть назад.
    Прийшла в життя нарешті й наше осінь,
    нас запросив у гості листопад.

    На вкритій золотом і бронзою алеї,
    де клени зсохлим листом шелестять,
    вже не побачив я своєї Лорелеї
    і не зумів тобі хоч пару слів сказать.

    Бо туга з біллю горло вмить здавили,
    палаючі згадалися мости…
    Хоч слова мовити тоді не мав я сили,
    та подумки сказав усе ж: „Прости!..“

    14.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  21. Козак Дума - [ 2017.09.18 19:00 ]
    Бажання
    Безвісті зникнути хочеться
    звідти, де злоба й цинізм,
    щоби не бачити збоченців
    і зберегти оптимізм.

    Безвісті зникнути хочеться
    з місця, де вмерла любов,
    де лише зрада клубочиться,
    посеред лісу без дров.

    Безвісті зникнути хочеться
    звідти, де мруть почуття
    й ниткою доля торочиться,
    де в каяттях – небуття…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  22. Іван Потьомкін - [ 2017.09.18 19:14 ]
    Весіллю найбільш пасує осінь

    Уже завересніло.
    Чобітки червоні
    Зоставила для осені зозуля.
    Із сливою так марить поріднитись терен.
    Шипшина не колоти хоче,
    А просто притулитись до руки.
    Уже завересніло.
    Раз по раз ще вертає літо,
    Начебто сказать забуло:
    «Прощавайте!..»
    Уже завересніло.
    І горнеться до пташки пташка.
    І до людини горнеться людина.
    І, мабуть, тому осінь
    Весіллю найбільш пасує.



    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (3)


  23. Олександр Сушко - [ 2017.09.18 18:30 ]
    Рецепт
    Чи відгадаю цю шараду,
    Чи стачить досвіду і знань:
    Навіщо брат у брата краде,
    Вогку в кишеню суне длань?

    За працю тицьне щось у лапу
    Аби тягнув і далі віз.
    Підштовхує барилом шкапу,
    Всміхається, неначе лис.

    Розсовує добро в шпарини,
    Матраци, банки, баняки.
    Своїй рідні згинає спини,
    На скарб начіплює замки.

    Одна сім'я - одні проблеми,
    Біда, прибуток, недорід.
    Та ця не діє теорема
    Коли звірячий апетит.

    В палаці щезнув підмурівок,
    А магістраль - у горбаках.
    Бабло відкладено в загривок
    Та у товстого п'ятака.

    Обдерта геть країна рідна,
    Рахує злодій бариші.
    Ця ненажерливість огидна -
    Хвороба розуму й душі.

    За приклад всім - народу слуги.
    Терпіти годі цю орду!
    Пора покликати катюгу,
    А я сокиру віднайду.

    18.09.2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (1)


  24. Олександр Сушко - [ 2017.09.18 18:08 ]
    Зрадник
    Я - зрадник. Не банальний Дон Жуан.
    Копаю яму власному народу.
    Моя святиня - це кремлівський хан,
    Його ярмо несу на шиї гордо.

    Повзуть у тьмі гадюки та вужі,
    Над головою почорніли хмари...
    Я рідну мову вирвав із душі
    Й до москаля пішов у яничари.

    Тепер отчизна - Яуза, Москва,
    Орда шанує мій собачий гавкіт.
    Любов до неньки - мертва, нежива,
    Розбилася давно уже на скалки.

    Обмажу все доокола багном,
    В Дніпро брудні вмочатиму онучі.
    Я тут чужий. Мені вже все одно,
    Усю країну скинув би із кручі.

    Усім у кого прізвища на "ко"
    Накинути потрібно хомутища.
    Для мене ця держава - не закон,
    Пиляю її трухле деревище.

    Зіпхнули Україну із Дінця,
    І Крим уже у москалевих лапах.
    Чекай, столице, скорого кінця -
    Важкого не уникнути арапа.

    Таких як я - нечулих - легіон,
    Майструємо для патріотів кліті.
    Хохлам вмикаю радіо "Шансон",
    Іду ловити їх у наші сіті.

    18.09.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (1)


  25. Сонце Місяць - [ 2017.09.18 16:12 ]
    цілкомлегальне
     
    тепер пора координатів зір
    розбрату в марсіанському бомонді
    за суперменом аве суперзвір
    його колíсниці на горизонті

    ми прогуляли всякий час і він гудів
    а декому здається мало й досі
    виносить душу золотава жриця осінь
    & на її арені всяк рудий

    труди свої труди який вже є піїт
    все похибка в масштабі безвідноснім
    ліс пасторальний типу живопліт
    вбере твій голос & системний досвід




     




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (13)


  26. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2017.09.18 16:26 ]
    Вдихнути, нарешті, свободи...
    * * *

    Вдихнути, нарешті, свободи. Осінньої, жовтої.
    Сприйняти за щастя
    дрібного дощу неминучість.
    Хоч літо яскравим було, брунеллесково-джоттовим,
    та надто спекотним... Ото я у мандрах намучивсь!
    Хоч літо веселим було – бракувало багряного.
    І, нині худі, видавались дерева огрядними.

    Вдихнути, нарешті, свободи. В перерві між таймами.
    Яке мені діло: „Шахтар” переможе – чи „Наполі”?!
    (Авжеж, це було б непогано – здолати Італію,
    та краще таки не ціною серцевого нападу.)
    Хоч літо веселим було – та весілля відкладено.
    Подробиці й коментарі замінити рекламою.

    Вдихнути, нарешті, свободи. У п’ятницю ввечері.
    Звичайно, відносної – втім, отакої жаданої!
    Не заздрити людям, обтяженим власною величчю;
    не йти крадькома, роздивляючись ніжки, за дамою...
    За давньою звичкою, впасти в підкленове золото –
    і довго дивитись на небо, оздоблене зорями...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (2)


  27. Мирохович Андрій - [ 2017.09.18 14:49 ]
    музэй
    слухати Гройса
    консервація трупів
    музэй
    цитувати Бретона
    їбати гусей заборонено законом
    закон забороняє стріляти в людей
    стільки на світі заборонених речей
    думаєш так ліниво
    закидаючи їй на плечі поли халатику
    усміхаєшся ніжності тіла
    мистецтво десь посередині -
    усіх на світі заборон -
    ех-ехехех
    мистецтво
    як той джо з анекдоту
    невловиме


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (11)


  28. Ірина Вовк - [ 2017.09.18 10:21 ]
    "Блукаючим"
    ... ще хвилинку, ще хвилечку зважу –
    я нічого тобі не скажу –
    травень вижухне, жовтень пожовкне –
    я до тебе прийду ... і змовкну ...

    Недомовлене, недосказане –
    ми, немов би, сонця над оазами.
    Над квітучими – світло сіється,
    (а над кручами вихри віються!).
    Як закрутить вже – не розкрутиться,
    що судилося – те і збудеться!

    Не відбудешся, не відмолишся –
    лиш пожухлим стерням поколешся ...
    А поколешся – крівця чорная!
    (Бурлакам земним воля вольная)!
    Воля вольная – світ незайманий,
    (доки світу край – не займай мене) ...

    Ми іще чужі – ми не знаємось,
    на земній межі повінчаємось ...
    (Бурлакам земним Доля зблу́диться:
    що судилося – те і збудеться !..

    І не край мене ... не розважуй –
    я нічого тобі не скажу ...) ...

    На межу твою, на пожовклу –
    я до тебе прийду ... і змовкну ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  29. Мірлан Байимбєков - [ 2017.09.18 10:01 ]
    Якщо...
    Якщо ми втопимось в очах -
    Нам неважливий буде страх
    Падати разом у прірву.
    І най нам гратиме весь світ,
    Я припиню вмить твій політ
    І з прірви вмить тебе я вирву!
    Най буде вічним наш танок,
    І в танці підем під вінок,
    Що об’єднає нас в подружжя.
    Той танець сповнений вогнем,
    Під теплим весняним дощем,
    Спалить дощ і все байдужжя.
    Ми разом будемо на вік,
    Ти - моя дружина,я - твій чоловік,
    І нам не трапиться жодне роздоріжжя...
    18.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Любов Бенедишин - [ 2017.09.18 08:41 ]
    ***
    Перевтома блукань безнадійних.
    Безголоса печаль самоти.
    Пізня осінь розкрила обійми:
    «Ось і ти…»

    2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (18)


  31. Олександр Олехо - [ 2017.09.18 08:25 ]
    приходить осінь...

    приходить осінь тиха зрима
    у спогляданні в почуттях
    багряні па танцює прима
    кордебалет її звитяг
    але зволожені вітрила
    їх не напнеш не полетиш
    німа печаль разюча сила
    веде вагання в сонну тиш
    а там ріка така глибока
    неначе мрія без табу
    і ходить піфія стоока
    і хижа мудрість марабу

    04.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  32. Сергій Булат - [ 2017.09.17 23:45 ]
    Осінь
    В зіниці літа входить осінь
    Така прожовкла й зовсім золота
    Пшеницю пестить сонця промінь
    Тихенько вітру шелест лоскота.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2017.09.17 23:52 ]
    Засуха
    Із вод небесних сонце вирина
    За обрій відпливає десь далеко.
    Зміліла знов озерна глибина,
    Її зсушила ця осіння спека.

    Опале листя сохне залюбки
    І сіється на трави вогневисто,
    І скручується в трубочки-стручки,
    Лиш вогнище з`їда боби із листя.

    І висисають соки комарі,
    Для них, либонь, нагода ця остання…
    І я піддався цій сухотній* грі –
    Сиджу отут і сохну… від кохання!


    17.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  34. Леся Геник - [ 2017.09.17 21:32 ]
    А сни її такі, неначе мальви...
    А сни її такі, неначе мальви -
    при досвітку, у зоряній росі.
    Вона пливе замріяно у далі,
    туди, куди дозволено не всім.

    Вона вдихає щем і хвилювання,
    що сходить із намолених небес
    у снах отих, отих перед світанням,
    де зустрічає нібито тебе.

    І їй тоді на серці квітне щастя,
    і їй тоді не хочеться назад,
    до вічного реальності нашестя,
    де мрії виїдає листопад.

    Де й ти для неї тільки спрагла мрія
    на відстані реальності і снів,
    а подолати відстань ту не вміє
    її душа, котра ще навесні

    Безмежно закохалась в білі мальви
    при досвітку у зоряній росі,
    і мріє, мріє про прекрасні далі,
    куди дійти дозволено не всім...

    15.09.17 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (4)


  35. Сергій Булат - [ 2017.09.17 20:04 ]
    На чужині
    Не знаю як, не знаю чому.
    Стається так, і кожен раз
    Живеш працюєш не без утоми,
    А потім ніби світ погас.

    І ніби зовсім не змінилось,
    Ні сонця жар ні плину час
    Але все ніби просто зупинилось
    І нести далі важче нас.

    Думки про щастя, про нові усюди,
    Здобутки цінні й молоді літа.
    І тільки час все вирішить і скаже куди.
    І хто вічність в свиток загорта.

    Життя не зовсім рівна штука
    І десь можливо навіть не проста,
    Але як диво зустрічі-розлуки
    Чекаєш ти на нового листа.

    Листа надії, сонця і життя
    Листа турботи, памяті і світла.
    Нехай живе й не знає каяття
    Моя надія часом не поникла.

    І знову мов народжується світ,
    І знову новий день приходить.
    Надія є, є новий зліт!
    І в ньому твоя уява родить.

    І вітру зміст і сенс життя.
    І шлях твій нескінченно довгий.
    Який не знає втоми вороття -
    Бо для Вкраїни працювати гордий.

    Часом не знаєш в кого запита.
    Йти далі чи зупинитись варто? Де слова?
    Де грань мети, де кінець листа?
    Їх нема. Є лиш рубіж – і нова передова.

    І тільки ти один себе формуєш,
    Шукаєш, важко трудячись.
    Над світом цим і над собой чаклуєш.
    Бо знаєш ти від щастя сміючись

    Як добре жити і не знати болю,
    Як добре цінувати час.
    Живеш десь там, але думки з тобою -
    Не просто так забути нас.

    І день прийшов - він вже сьогодні!
    На завтра нічого не відкладай.
    Бо є життя, таке коротке зовні,
    Тому у відчай ніколи не впадай

    Люби, працюй не знаючи втоми,
    Нові дороги собі прокладай.
    А з’явиться хвилинка без сороми
    Про рідних-близьких ти згадай.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Сергій Булат - [ 2017.09.17 20:27 ]
    Шлях Любові
    Ходив я світом за тобою
    Не знаючи, де втрачу і де тебе знайду
    Проник ввесь світ журбою -
    За своїм щастям вічність йду.

    Світ горя, щастя і утоми
    Доріг розбитих, літ молодих
    Проблем життєвих до оскоми
    Не знаєш де вже передих.

    Зникає зірка, і затмення.
    І ти лежиш вже горілиць,
    Немає сили і натхнення
    Коритись покликам столиць.

    Йти тре вперед, але ніхто й не допоможе.
    Чи встати просто, чи повзти?
    Себе карати гріх, сором і не гоже -
    Не дати волі й сили не звести.

    Не мрій! Не дихай! Тихше йди!
    Кричить юрба поза спиною.
    Бери як всі, й собі щось укради.
    А ти лиш волю й честь - всіх стороною.

    Мета є в тебе й принципи ще ті.
    Не плакав би наш світ журбою
    Якби любили б ви когось у своєму житті.
    Пройду я півсвіту за тобою

    Була б надія й плани солодкі.
    І поряд вже ти і я собі такому
    Скажу що щастя дні не ті вже короткі
    Не заздри. Отримав, - допоможи другому.

    Її ти втратиш, але Любов ніколи.
    І доля нас кругами знову наверта.
    Життя нам не прожити школи
    Без помилок і новин листа.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  37. Сергій Булат - [ 2017.09.17 20:02 ]
    Тобі
    Я завойований красою
    Простою, щирою мов сон
    Емоції викликані тобою
    Лунають, тягнуть у полон.

    В полон думок, минулих ясних
    Де лежимо ми в самоті
    В твоїх очах глибоких і прекрасних
    Ми є в один одного житті.

    Ці дні злилися в мить єдину
    Щасливих дотиком долонь
    Любові проявів годинну
    Натертих блиском підвіконь.

    Жили ми ніби й поодинці
    Проте з тобою був я кожну мить
    Бо берегла ти у старенькій скриньці
    Уламок мрій загублену колись блакить

    Думками я до тебе лину
    Сказати хочу те що вранці не сказав
    Без тебе я на світі гину
    Ввесь світ на очі маску мені як зав'язав.

    Думки не сказані нікому
    Рвуться на волю мов вогонь
    Тримаю почуття в куті глухому
    В рядки їх ставлю - осторонь.

    Я вибачитися перед тобою хочу
    За днів роки проведені без тебе
    За зламані долі, за нерішучість топчу
    Караю й мучаю себе.

    Але не треба більш коритись
    І долі йти на перекір
    Нам треба було лиш зустрітись
    Щоб мріями сягнути гір.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Ігор Шоха - [ 2017.09.17 19:53 ]
    А що там, на Парнасі...
    ***
    А от на землі не було ще культури,
    яка б не дала заборонений плід.
    Совкової шкури
    із номенклатури
    буває і досі боятися слід.

    ***
    А на Парнасі позаймали ніші
    не наші вірші, а поети інші.
    Нічого особливого,
    коли собі подібного
    перечитаєш раз, але не більше.

    ***
    А на природі я – Ван Гог,
    який малює багатьох,
    коли себе любити всує.
    Я поміняв би псевдонім,
    але який резон у цім,
    якщо еліта не почує?

    ***
    А на Парнасі миру не буває.
    А поки-що ідилія триває.
    Бузько клює не бабая,
    так як зозуля нічия
    його – нема-нема, тай помічає.

    ***
    А уночі сичі осоловіли.
    І як то любо, що мовчать зоїли.
    Буває уночі
    співають і сичі.
    Але яке кому до того діло?

    ***
    А в Україні є один тотем
    і для душі єдина панацея –
    пишу, суджу і думаю я – нею.
    І як дорогоцінним багажем
    я володію мовою цією.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  39. Сергій Булат - [ 2017.09.17 19:27 ]
    День Незалежності
    Ходили строєм, пісні грали
    І люд про зраду гелготів.
    Стояли скромно ніби і не крали
    Владні жакети, й диктор торохтів.

    Спека і пекло, і яке вже свято?
    Країну треба гуртом боронить
    Війна іде і нехай буде проклято
    Все що у народу на шиї сидить.

    Продати душі ви договорились
    Прожити так, не знаючи біди.
    Але мабуть собі ви все таки наснились -
    Злякались, хоч край світу йди.

    Тече ще кров. Забули блазні?
    Руїна навколо - тут не благодать.
    А ви ж як свині у старенькій лазні
    Без приводу аби лиш жерти дать.

    Біжать години без упину
    Народ все мучиться і потихеньку мре.
    І на свою до крові стерту спину
    Царя нового вже скоро обере.

    Пани не бачать, знать не хочуть.
    Їм би лиш день і ще один мільйон
    Сорочку з люду тихесенько торочать,
    Був би лиш він і грошей полігон.

    Скільки вам треба? Тихо. Мало?
    Не дати людям хліба і води -
    На тирсу. А самі лиш сало
    Нажерли, накрали. Ще обгороди!

    Всього не занесеш, не вкрадеш.
    І не втечеш, себе лиш звеселя.
    І коли ти мертвим впадеш
    Прийме одного матінка земля.

    Пануйте мирно, не вбивайте люду.
    Подумайте про фронтових братів
    Вони ж бо недопустять бруду -
    Здадуть народу вгодованих катів.

    Слова, слова, а було би діло
    Щоб кожен думав так і ще отак робив.
    Тоді можна сказати сміло,
    Що слово в справу ти сам перетворив.

    Пісні співайте і спини гніте
    Прийде вам знову благодать.
    Крихти вам кинуть, згинуть діти
    Так треба - "вік волі-щастя не видать".

    Прокиньтеся, кайдани ви порвіте -
    Біжать собаки і вже рвуть кордон.
    Самі себе у праці й долі ви знайдіте,
    Щоб там не правив царський мікрофон.

    Пройдуть роки і Незалежність стане
    Тим самим що всі дружно берегли.
    Збудована, але сукно багряне -
    Під жовтим й синім діти полягли.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Сергій Булат - [ 2017.09.17 19:20 ]
    Зірки горять
    Життя є час, а час це воля.
    Воля єдиної мети
    Дійти туди, де сниться доля,
    До мрій кометою злети.

    Духовний світ це є розлука.
    Розлука то є сліз печаль.
    Прожити так без серця – мука,
    Любов віддати і полинути у даль.

    Коритись крастися не буду,
    Не буду я любов ховать.
    Напився й так достатньо бруду,
    Як кажуть що із дурнів взять.

    Ти їх люби і грій їх серед ночі,
    Ще серця стук свого віддай.
    Прийдуть вони й завяжуть очі,
    Будь як усі - не заважай.

    Ой люде-людоньки не плачте,
    Бо літ своїх вам прожити.
    Просіть ви в Бога Сину щастя,
    За те що дав він вас спасти.

    Спасти від горя і знедолі,
    Пекла земного і журби.
    Тієї ще зазнав він болі
    І сміх тваринної юрби.

    Закони Ньютона працюють,
    І Дарвін також бачив знак.
    Найкращії уми лютують,
    Духовний світ "в темряві" позаяк.

    Все можна було описати,
    Закони розвитку знайти.
    І долю також можна гадати,
    Проте такою не пройти.

    Горить успіху зірка ясна
    Або ж то свічка самоти.
    Що буде далі - жизнь прекрасна
    Чи повна чаша скорботи.

    Родивсь десь там. І як не знаю,
    Ти жив тоді. І як справді помер?
    Твої слова з дитинства пам'ятаю,
    Звучать вони на свій манер.

    Промінчик світла, звук гітари
    Чи фарби масляної мазок.
    Ти просто був, і без фанфари
    Залишив тут думок візок.

    Я думок нитки розгортаю
    Плету слова я в полотно
    Дарма що нот твоїх не знаю
    Вони мені як фарби у кіно.

    Тарас, Висоцький, Цой чи Скрябін.
    Життя то було, може забуття?
    Пройшов свій шлях, загинув сам він.
    Залишив слід, не буде каяття.

    Кожної істоти лиш нотатка
    Будує новий шлях для молодих
    Буде це українець чи хорватка
    Вже вмерли зірки ради них.

    Палають зірки і згорають
    Несуть нам світло крізь роки.
    Така їм доля? Так...Допомагають,
    Залишити слід тут на віки.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Сергій Булат - [ 2017.09.17 19:03 ]
    Думки, думки...
    Думки, думки... Це так не просто.
    Летять у вирій стройнії літа.
    Гортаєш дні й тобі вже дев’яносто,
    А в них країни щастя розквіта.

    Пройшла війна, міста відбувались.
    Гуляє парком весела дітвора.
    Забули всі що в страху прокидались,
    Що була в них така важка пора.

    Довгі роки минули, грязні.
    Поховані твоїх синів тіла...
    Щоб вийти Україні з в'язні,
    І доля квітом буйним зацвіла.

    Простили всіх і наказали винних
    За душі вбиті, за грязнії діла.
    Вбивали ви заради грошей плинних
    Але пішли на адськії кіла.

    Дітей лиш жалко... Вам би в очі глянуть.
    Це ж батько був... Знову ж, це не я!!!
    І квіти на могилах вянуть,
    Бо не приймає вас свята земля.

    Хрести не ставте, не ламайте дерев.
    Прожийте роки, крові не пуска.
    Шануйте честь і не кидайте жереб.
    Не знаєш ти що за кутом тебе чека.

    Думки вертаються до дому.
    Потоком щастя надію тихо сповива,
    І ти колись собі, діду старому
    Підтвердиш цих простих віршів слова.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Сергій Булат - [ 2017.09.17 19:05 ]
    Сокіл Волі
    Летить у небо ясний сокіл,
    Голову гордо підійма.
    І пилом став тут чорний попіл -
    Знята з очей журби пітьма.

    Лети у небо сокіл ясний.
    Там воля є, там є земля.
    Світ цей безмежний і прекрасний
    Видно найкраще звідтіля.

    Видно і гори, і полонини
    Видно ліси, видно поля
    Такої щирої родини
    Іще не бачила Земля.

    Вкраїно мила, рідний краю,
    Тобі вклоняюся без меж.
    Твої кордони охороняю.
    Не треба і високих веж.

    Я бачив гріх, я бачив горе.
    Але пройшов той час сумний.
    І сліз нема, їх вже не море.
    Є тільки сміх і він рідний.

    Буде в нас час, - буде і доля!
    Бо вже не витримає мить.
    Крові і сліз людських стодоля
    Греблю прорве, - не зборонить.

    Гатіть ви зруби і палаци,
    Купляйте «чеснії» суди
    Чекають грати і матраци, -
    На всіх не хватить баланди.

    Людськая воля гнеться гнетом,
    Як верби гнучкая лоза.
    Не вбити всіх вам кулеметом -
    Зросте загублена сльоза.

    Летить у небі ясний сокіл.
    Цвітуть безмежнії сади.
    Став квітом тут і мертвий попіл, -
    Вкраїна вільна назавжди!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Олександр Сушко - [ 2017.09.17 19:36 ]
    Жаба
    Голосував народ за жабу,
    Тепер на повну одгріба:
    Скрутила дулю мокра лапа,
    Спіймала облизня губа.

    Потвору витягли з болота,
    Обтерли бюлетенем слиз.
    Тому і стало пусто в роті,
    І день, і ніч рубають ліс.

    Зате цукерок аж до біса,
    Із шоколаду булава.
    Воює з москалем отчизна,
    Ридають матір і вдова.

    На фронті - соколи, лебідки.
    У жабуринні -мертва тиш.
    Жабище, як у горлі кістка
    Або важкий у серці ніж.

    З багна вилазять жирні пики,
    До наших душ тримають курс.
    Віддай свій голос за каліку
    Який із пекла повернувсь.

    12.09.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (1)


  44. Ігор Шоха - [ 2017.09.17 18:50 ]
    Пото-лок
    Коли не бачу, що я чую,
    то розумію, – тарарам!
    Ніхто мене не намалює,
    бо я усіх «рисую»* сам.

    У мене є і синє небо,
    і недосяжна висота.
    А вище стелі і не треба,
    тому й обмежена мета.

    Мене від цього не убуде.
    Але обурює мене
    як нелюди ідуть у люди,
    займаючи моє. Ясне!

    Локалізую запах поту,
    тому і маю пото-лок.
    Але усю мою роботу
    інде шліфую до дірок.

    А деінде одпочиваю.
    Мотив не лише у труді.
    Коли іду, буває, плаєм,
    то я щасливий і тоді.

    Люблю озера, ріки, море...
    Не хочу гори золоті,
    та завоюємо і ті,
    коли біда уже не горе.
    Мене мої далекі гори
    утримують на висоті.

                                  17.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  45. Ігор Шоха - [ 2017.09.17 17:17 ]
    Якщо подумати
    ***
    Вся околиця буде село.
    На Дону веремія чекає.
    І у Раді уже – нє алльо…
    Ми і раді, та ради немає.

    ***
    Ніякої тактики нині
    немає по суті ніде.
    Стратегія є в Україні.
    Якщо всі дороги – руїни,
    то як же той ворог зайде?

    ***
    Коли війною бавиться аматор,
    то вочевидь не відає ніхто,
    чому це називається АТО.
    Війна! Гібридна! А який оратор!?
    Не атакують чоти і рої.
    Котуються і програні бої.

    ***
    Революція триває.
    Петя Вову доганяє
    і міняє пику на «лицо».
    Та народу не до сміху.
    Може Космоса на Міху
    будемо міняти у кацо?

    ***
    Електорат не чує, – «ко-ко-ко»,
    але на вухо локшину мотає,
    коли «Ореро» Грузії згадає.
    І поки Юля чує «Суліко»,
    у когута надія пропадає.

    ***
    Ой не тоді Вітчизна мила
    як має із роси й води
    дешеві і п'янкі меди,
    а от коли нечиста сила
    у неї утинає крила,
    але вона вряди-годи
    не лізе у ясу орди.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  46. Ольга Значкова - [ 2017.09.17 15:14 ]
    Дорожня 2
    Порушуючи тишу,
    Дощі озиму точать.
    Ці верескові ночі,
    Холоднокровно спишуть
    Тебе. Як затхлі ліки,
    Плешиво-дранну ковдру.
    Тушуйсь і далі, горда,
    Гартуй в собі каліку,
    Неповносправну гусінь,
    Цікаву для поживи.
    Невиказанність живо
    Одкрає серця кусень,
    Краї щербаті зчешуть
    Із тебе рвану рану.
    Збирати хмиз не рано.
    Настане душ пожежа.

    15.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Ольга Значкова - [ 2017.09.17 15:00 ]
    Дорожня 1
    Натягне сонце одяг,
    Заліпить очі скотчем.
    Цей чорний студень ночі
    Розкрає шумний потяг.
    Дріжжать купейні двері.
    Лежить горбами постіль
    Вже другу осінь поспіль
    Тривоги чорнопері
    Шматують на пунктири
    Предсвітанкові мари.
    Зі спогадами в парі
    Подбають, аби крило.
    Подбають, щоб зірвало
    Розуму карнизи.
    ***
    Сіріє неба риза,
    Слабіють болю жвала.
    З
    14.09.2017




    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Брайтон Брайтон Юра - [ 2017.09.17 14:55 ]
    Не чубіться козаченьки
    Не чубіться козаченьки, зараз не до того,
    Треба боронити неньку від ординця злого.
    Бо ординець запанує там де розбрат сіє,
    А ви втратите країну і свою надію.

    Знову хтось помре в неволі, а хтось на чужині,
    І криваву пустку зробить Орда в Україні.
    Схаменіться, обніміться, хай Бог помагає.
    Україна в нас одна, іншої немає…

    Юра Брайтон


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1) | "Кобзар від Брайтона. Моя Шевченкіана"


  49. Брайтон Брайтон Юра - [ 2017.09.17 14:18 ]
    Навала.


    Знову дзвони б'ють на сполох, ніч вогнем палала,
    Знов прийшла з Дикого Поля ординська навала.
    Йшли вбивати, грабувати, бити і палити,
    Бо не можуть вже без того ординці прожити.
    Щоб із когось не знущатись. Криваві забави,
    За собою залишають для чорної слави
    Понівечені тіла, попіл, чорний вітер,
    В мертвих матерях кричать вмираючі діти,
    Бо не встигли народитись і смерть їх приймає
    І немає вже нічого страшніше, немає,
    Окрім помсти, що прикличуть як Янгола Смерті
    Ненароджені іще і живі, і мертві,
    Щоб спитати кров за кров і око за око,
    Щоб забити всю орду у землю глибоко.
    Щоб руїною лягла ординська столиця,
    Щоб ніколи не змогла вона відродицця.
    І на залишках в кремлі напишемо згодом:
    "Прощавайте, москалі! Волю всім народам!!!"

    Ю. Брайтон


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1) | "Кобзар від Брайтона. Моя Шевченкіана"


  50. Петро Скоропис - [ 2017.09.17 13:51 ]
    З Іосіфа Бродського. Горіння
    Зимний вечір. Дрівця,
    феєрія вогняна –
    що кучма без гребінця
    на вітрі ясного дня.

    Як золотиться кіс
    пасмо в ряснім огні!
    І сліпить, і жадних рис
    у нім. І гаразд, як ні.

    Ніяко й кочерзі,
    зась пасемце ділить:
    ярість у всій красі
    умить усе попелить.

    Я чую жар голіруч.
    Мало куди гайне
    розпашіле "не руш"
    і скинулося "мене!"

    У вічі уже пече.
    Обвуглює до кости
    несамовите "іще!"
    і відчайдушне "пусти!"

    Палай, пали мене, тни,
    пломеню, як блатні,
    як безумні кравці,
    півня пусти і цій

    зимі! Я пізнаю
    патли твої. Твою
    завивку. Насамкінець,
    щипців і пасом герць!

    Ти та, яка і була
    завше. Не до полегш
    роздягненій догола,
    жбурячи жмут одеж.

    Тільки тобі, вогню
    подобі, або зорі,
    поталою талану
    яріти до звіздарів!

    Іскряна, нутряна
    поробо заграв пітьмі,
    одінь пістряве рвання,
    наразі ми геть самі!

    Онде – твій жар і шал!
    Не відрікайся! Їх –
    мало хто спокушав
    обвуглинами країв.

    Темні краї тамті,
    ревні, скорі на суть:
    жоден, як ти тоді,
    не умів захлиснуть,

    духом зібратись враз,
    вперейми метнутись, врешт.
    Назорею б та страсть,
    воістину би воскрес!

    Палай, пломеній, гріши,
    зволяй і годи собі,
    як менада, сочи
    сіль кроваву з губи.

    Вий, трепечи, тряси
    вволю плечем худим.
    Той, хто вгорі єси,
    най ковтає твій дим!

    Так рвуться, тріщать шовки
    і оголюють стан.
    То приллє до щоки,
    то палахнуть уста.

    Так падають корпуси,
    так, горілиць до зір,
    спрагою потрясінь
    визвіздиться позір.

    Ти та, яка і була.
    Від талану, житла
    після тебе – зола
    паленого дотла,

    холод, світанок, сніг,
    мерзлих різок танок.
    Опіком, – що не зміг
    втримати – рій думок.

    1981


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (3)



  51. Сторінки: 1   ...   524   525   526   527   528   529   530   531   532   ...   1855