начебто сніг і сніг
з яких-то мабуть причин
він долетіти зміг
ти розпластався…
тин
вітер небесний
так
виніс зі сну цвірінь
пяний сусід мудак
знову сховася в
тінь
смертю хоробрих
день
з горя не зник не втік
героям його пісень
скоро на сцену
втім
бачиш кружляє сніг
порція із небес
він оживає
зміг
значить і ти воскрес…
26.11.2016.

Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.

1

Тотальне зчужіння, заміна тотемів.
Стрибали синиці - позграйно-окремо,
Насмикали пір`я із хижої ґави,
Лишили кубельця, диванчики, лави.
Шатерця напнули орли потенційні.
Фехральні серця потонули у піні.

2

Ізнов листопадно, ще муза під пледом.
Безглуздо синочкові правити кредо.
Розправлю промінні шовки-оксамити.
Павице з Алупки, з тобою ми квити.
Обоє не бачили неба Найробі.
Оздоби на крилах, лелітка на лобі.

3

Зелені крилатки під снігом іржавим.
Міксують фактаж яструбці-мізкоправи.
По напнутій нитці простує босота.
Лавиною вкрило мурашник... усоте.

Таблоїдні брехні. Cто траблів на свято.
Під вишнями хат-черепах ще багато.
Прикрашені кульками брами широкі.
Десь - горло за гирло і ребра за око...

Мов зайве, горнули дідівське - набридло.
Душа не з лопуцька... та й люди - не бидло.
Про волхвів, ягнят казочок намережать...
У голуба миру задавнений нежить.


2016

Запалю наполохану свічку
Та зітру непокірну сльозу, –
Звив огню війне жаром у вічка
І розвіє пітьму поблизу.
Вічна пам'ять в німому світінні
Переплетена з горем утрат,
Бо навколо не тіні - не тіні,
А живими померлі стоять…
26.11.16

Зажовтіло, зажовтіло
Щось у мене під вікном.
Чи кульбабки знов розцвіли?
Але ж осінь вже давно.

Хризантемки це маленькі
Жовтим килимом цвітуть,
Усміхаються щоденно
Вони сонцю та дощу.

Та й морозу не бояться,
Кажуть - друзі вони з ним.
Теплі дні усе ж їм сняться
І не хочуть вони зим.

2016 р.

Чого нема - обов"язково хочеться,
Чого є вдосталь - значить на смітник.
У нас так споконвіку повелося вже -
Кожен себе вважати кращим звик.

І заздримо, на правду ображаємось,
Зробити підлість - це ми мастаки.
У всьому правими себе чомусь вважаємо,
Та виправлять не хочем помилки.

Не можемо позбутись гордовитості,
Принижуємо тих, хто любить нас.
Дай,Бог нам розуму, добра, тепла та щирості,
Всіх обніма крильми хай щастя птах.

2016 р.

День шуміли лякливо сади
І тривожно півні кукурікали,
Що сніги повертають сюди
Хуртовинами грізно великими.
Хоч гуділи вітри за дверми
І по вікнах порошею сіяло, –
Та вчорашні потуги зими
На подвір’ї лишилися інеєм.
На світанні лиш сіна стіжок
За сараєм вилискує кригою,
І, зібравши курей у гурток,
Білий півень городами бігає...
26.11.16

судять одного… сокира загострена
гнівна юрба навколо орди
і кілька стежин для відступу з острова
вся в оборонцях аж до Мордви…
а мертві й живі для вірності з косами
занурені вглиб занурені вкрай
і очі від сліз… і вимились росами
і вже все одно чи в пекло чи в рай
25.11.2016.

Мене мало цікавить
той, хто втік од ломак,
якщо нинішній править
мов байдужий чужак.
Лиш дорвався до влади,
як до ясла бичок, –
подавитися ладен
дармовим під шумок.
На Росію киває
і кричить про війну,
зазиваючи в зграю
ненаситну рідню.
Не моргає й очима,
як побріхує нам, –
що живе він без гриму
і слідів білих плям.
За низькі вкрай стандарти
дорогого життя
дорікати не варто
мов йому без пуття.
Він усі дні і ночі
лиш тримає штурвал,
щоб курс вверх не підскочив
чи не стався обвал.
І старанно та вперто
так жене віражем,
наче хоче роздерти
навпіл тіло чуже.
Від такого польоту
перехоплює дух:
– Приземляйся, пілоте,
якщо ти не оглух?
Вистачало кошмарів
і без тебе раніш, –
шкода тільки, що даром
в піт кидало і дріж.
Поміняли обличчя –
не змінилася суть, –
помилятись не личить
далі знову, мабуть?..
25.11.16

Якщо на тому світі,
у астралі
реальні сни: і квіти,
і печалі,
а у саду – всі радощі мої,
я житиму іще,
як і живу донині
і вітром, і дощем,
весною – у долині,
де є любов, і щем,
і плай, і кураї –
мої аі*
на тихій полонині,
коли о тій
навіяній годині
я обнімаю
талію її.

2011

Втомилися наші коні,
Затуманили роси даль.
І наче сльози солоні
Обпікає душу печаль.

Крізь холодні осінні дні,
Ллють воду розбиті глеки.
А ми залишились одні,
Мов білі старі лелеки.

Вітер листя нЕсе зграю,
Обрій в сизий туман паде.
Не обіцяй тільки раю,
Там солодко теж не буде.

Минають, міняються дні,
Спинить те ніхто не вміє.
Лиш дивляться очі сумні,
Лиш думка з того німіє.

2016р.

Потиснуть в обіймах:
тримайся! - Війна...
І кісточку кинуть, -
празник!
А де ж твої друзі,
Вкраїно?
Нема.
Той душить,
а та -
дражнить.

24.11.2016

Майже два роки і день, як без тебе живу
Майже два роки і день, як не бачу тебе
Радості зникли, разом з коханням твоїм
Та не згасає твій образ, що знов на порозі стоїть
- Хто там?
- Це я
- Чого шукаєш тут?
- Тебе
- Вже пізно
- Чому?
- Назавжди я позбулася тебе!
Тож забирайся! Забудь мій будинок, обличчя, ім'я
Й не вертайся
- Не розумію я тебе
- Тож забирайся! Забудь мої губи, і руки, і очі
Що більше не хочуть
- Ти брешеш, знаю я
- Геть! Забудь, що існую! Забудь, що знайомі!
І не дивуйся…Забудь все прекрасне між нами
Тобі ж це не вперше

У пошуках вражень в той день я із дому пішов
Ніяких розрад в світі я не знайшов
Я зрозумів, навкруги все великий обман
Те, що шукав, в собі маєш ти лиш одна
- Бувай
- Врятуй
-Давно не до розмов
- Згадай мене
- Бувай
-Чому?
- Назавжди я позбулася тебе!
Тож забирайся! Забудь мій будинок, обличчя, ім'я
Й не вертайся
- Не розумію я тебе
- Тож забирайся! Забудь мої губи, і руки, і очі
Що більше не хочуть
- Ти брешеш, знаю я
- Геть! Забудь, що існую! Забудь, що знайомі!
І не дивуйся…Забудь все прекрасне між нами
Тобі ж це не вперше

( із циклу "манюні приколи" )
той, хто на свято з блудом в обіймах…
той, хто з похмілля вертається в блуд…
той, хто за блудом подумки мліє -
вищої проби облуданий плут…
25.11.2016.

... хоч раз торкались запаху сосни
коли husqvarna в поперек зубами?..
з очима довгожданної весни
і з відчуттям, що схоронили маму?..
а ви… а ви… ще п’єте власну кров
в самому серці Матері Живої
мені бодай шпаринку серед мов
я б вивів геть усіх із поля бою…
25.11.2016.

***
Не розумію логіки, буває,
з якою мій колега виступає
і за якою добачаю толк,
і по якій лупцює молоток,
з яким у підсвідомості гуляє
натура у традиції – совок.

***
Люблю я критику мою,
мої – само собою – вірші,
а як себе не видаю,
то і за мене інший пише.

***
Розвіюю розчарування,
скасовую самообман,
що істиною є останнє,
але уїдливе повчання,
яке почує графоман.

***
Віддаю себе на муки
як месія і поет.
А коли умию руки,
буде – Аз, омега, …буки,
а Пілатові – сонет.

***
Не маю я претензії до феї,
що пришиває ярлики поетам,
вражаючи не силою ідеї,
а латкою, пришитою до неї –
притягнутим за вуха діалектом.

***
Ні щіли́ни між рядками,
рими майже ідеальні,
але роздуми …банальні.
Шите білими нитками
не таке й оригінальне.

                              2016

1

Белебні хитляві. Слово - звідусюд.
Ген аналіз генів, клонування юд...

Доленька півбоса площею човпе,
- Їж... - підносить вітер листя-канапе.

- Краще б шоколаду... - хникає внуча.
На горі Чернечій блимає свіча.

2

Осінь барви хакі. Зрад сухий інжир.
Крали віру, миро... Повернути б мир.

Падалиця в цебрах. Дзеленчить ефір.
Грає на бузукі фатум-бузувір.

Мантри-буреломи. Рейси на Клондайк.
Може, забувати вікопомне "дай...",
Ревно пантрувати вишите гніздо.

...лінія гліссандо вивищилась до...


2016

Не ти мене заполонила,
Не я твій образ віднайшов,
Чи то печаль, чи то любов
Нам десь згори наворожили.

Усе таке закономірне
У найдивнішому з світів.
І те, що маємо в житті –
Одміряне, але незмірне.

Ввійти в астрал… Згубитись у нірвані…
Не бачити, не чути, заніміти.
Перетворитись в незворушний камінь,
в гущавині стрімких дереворитів.

І так стояти з ери мезозою,
пообіч – і потопи, і вулкани…
Понад усе – лишатися собою,
як той відкинутий, наріжний... Храму…

Камінне серце. І камінні душі…
Камінні аж до обрію хрести…
Стіна плачу камінна – клаптик суші
у морі сліз… Пливти… Чи допливти?

2015

Ще відлуння далекої зірки,
Кличе в ті калинові причілки.
Де у травах живуть перепілки,
Де крилечком торкаючись гілки,
Вечорами зітхають вітри.

І той спомин що часом не стерся,
Знов донЕсе до мОйого серця.
Тих очей синьоокі озерця,
І в душі при відкриються дверці,
І душа наче птиця злетить.

Понесеться вона по простору,
В ту весняну заквітчану пору.
До Карпат, до батьківського двору,
Де в піснях солов’їного хору,
Зачарована стихне й замре.

У батьківському дворі криниця,
І підійде душа як годиться.
І нап’ється святої водиці,
І зайде до тієї світлиці,
Де так довго вона не була.

2014р.

Відшукала у серці своїм цей прихований жаль...
Він, як злий чарівник, що до мене летить на світанку,
Як тікає цей сон... І вже сонця гарячий кришталь
Гріє душу мою, що замерзла зимового ранку…

Відшукала у серці своїм невтамований біль,
Зачарований світ, що зникає в проміннях назавжди...
І це небо, далеке, незбагнене й зриме, звідкіль
Нам ця музика ясних зірок учувається завжди...

Липень, 2006р.

О, Музо, Чарівнице,
Приходиш ти у сни,
Приходить таємниця
І подихом весни

Торкає арфи струни
З майстерністю митця,
І музики відлуння
Бринить тоді в серцях…

Весна, 2004 р.

…кілька ідей злетіло в повітря
формений, скажуть, ідіотизм?…
де б пошукати? Господи, твітер…
тільки б приспати екс-аутизм
…хрестник майдану, виріс без батька
шапкозбирач — кращий з усіх
зашелестить сусідова цяцька
і се рождає від заздрощів сміх
а як він ригоче: щиро, глибоко
високо в небі затупотить
білка ховає нестріляне око
страус, і той, заскаучить…
Боже, за що? власність… ідея
пахне - попахує… сепаратизм?
я ж не прощу, вимащу ґлеєм
за маячню і за туризм…
24.11.2016.

Що не кажи і як не лайся,
а не очунює народ.
Є в України три нещастя –
політики чужої масті,
Росія і лихий бомонд.

Нема від першого рецепту,
коли скалічена душа
не відає, що їй чужа
позиція анахорета –
злодіїв гнати од коша.

А друга – це взірець держави,
де процвітають холуї,
нувориші-багатії,
її релігія лукава
і всюдисущіє її.

А далі третє й не останнє:
копита й роги сатани,
корито – куму, мани – пані,
богема рвані і чини,
та кисельови на екрані,
і у нірвані – пахани.

Усі щасливі, що Майдани
не зализали наші рани
і до ладу́ не привели.
Ми залишились, де були,
коли вели усіх до ями
гібридні єви та адами.
І не покаються осли,
яких очікує Майамі,
що долари тасує дама,
а на казні –
                     одні
                              орли.

11.2016

Как собаки, напали болезни:
Размечтались, что я задрожу!
Но со мной это все бесполезно –
Со зверюшками с детства дружу.

Все собаки виляют хвостами,
Когда мимо я вдруг прохожу.
И болезни нестрашными стали –
К ним я тоже подход нахожу.

- Прекратите же болями мучить! –
Улыбаясь сквозь слезы, кричу:
-Бесполезный со мною ваш случай –
Как собак, я и Вас приручу!

2016

Інакші думки появились, хиталися вранці,
Мов ті квіточки, що притримані в’ялими пальцями.
О, як то незручно іти у сумній вишиванці,
В отому оточенні вірних симпатиків нації!

Йшли-думали прямо. Хтось бачив ходу перехресну.
Летіло матюччя – у душах порожняву повнило.
Було не по-людськи і якось бездумно, без сенсу –
Сніги відступили і владно пишалися повені.

Насправді – жадалось побути окремо, самому.
Уголос думки розтулялися тільки улюблені.
І падала тиша, в якій озивалась утома:
Європа не близько, навколо – набридливі гобліни.

До завтра потрібного – знову незвично далеко.
Воно не в тумані, а просто розхитане брижами.
А осьдечки поряд – у глек зазирають лелеки,
І це запримітно печалиться днями і тижнями.

в інші часи й дощило по-іншому…
хрещата хода зачата від вогнища
нам віддавалась за посмішку віршами…
майже з пустого ліпили видовище
так і творили безумці історію…
з ранку до вечора в хмарах розпливчастих…
з якорем разом тримались «Вікторії»
на глибині понад водами чистими
24.11.2016.

Я обіцяла бути — й не була,
приїхати хотіла — й не з’явилась.
Якоїсь ночі, року і числа
не при мені життя твоє зносилось.

І як з жалю не падала б я ниць,
ні наша вдвох історія, ні фатум,
ні кулі, що злітають в дні річниць
не виправлять вкоріненого факту.

І рана не затягнеться в мені
гоїнням ані першим, ані другим,
і ти не раз навернешся у сні
докірливим і безголосим другом.

2016

Йшли пліч-о-пліч удвох,
опирались на зламані крила -
був недовгим політ...
Догорали позаду мости...
Він уперше літав,
а вона в піднебессі ловила
під надійним крилом
ще не бачені досі світи.

...Почужіла земля,
почужіли близькі і далекі -
щастя вік не трива...
То лиш спалахи митей святих...
Чи повернуться ще,
як вертають додому лелеки?..
...Ні, немає життя,
де лиш згарища днів молодих.

Будували гніздо...
І дрібних лелечат дозирали,
Сивів змучений світ,
усміхалися очі слізьми:
відпускали в політ...
а із кожним - себе відпускали,
Сплівшись фібрами душ,
що колись слугували крильми...

2016

Не тільки ж чума
править ножами,
не тільки ж вона —
різбьяр краєвидів.
Краєвидів нових, невідомих,
здебільшого мертвих.

Її презвичність застуда
править кігтями.
ЇЇ норовливість згубна:
рвані зв'язки, нові голоси.
Голоси сміливі, уперті —
здебільшого мертві.

Загубилась між днів.
Загубила себе. За-гу...
Била
у тривожний набат -
може хто відшукає сліди?

Крижані валуни...
і пір'їни... Підрізані крила.
І розхристаний час
на розхресті шляхів...
чи біди.

Бив неспокій, не спав.
І не спала... Сум’ятя...
Ламало.
Кліпнув сон і лишив
мряці ночі небогу
саму..

Колихала себе
і світання
сонливо гойдала,
як тулила до віч
невколисане марево сну...

2016

Твої парфуми
З нотами сандалу.
Я прибіжу до тебе о дев’ятій.
В передчутті густого аромату,
В короткій сукні випраній картатій,
Яку ні разу ще не одягала.

Не роздягала…
Осінь запізніла
Заварить чай із гілочками м’яти.
Нам ліхтарі світитимуть щербаті.
Нам буде тепло, млосно о десятій,
Коли сандал загубиться на тілі.

І запітнілі
Вікна та фіранки
Переведуть годинники плескаті.
Бо на роботу зранку на дев’яту,
Бо сукня з шовку повністю зім’ята,
Бо ці парфуми з нотами сандалу
Ще доведеться довго відмивати.
24.11.2016

Стигне вечір імлистий… Сніжок
У морознім повітрі кружляє, –
Наче цвітом жбурляє бузок
Чи комахи збираються в зграї.
Крізь мигтіння лапатих сніжин,
Пробивається місяця промінь,
Як учора турботливий син
Первопутком до рідного дому.
Білим пилом укрило руді
Чагарі і поля, і дороги, –
Та приплентався в двір без слідів
Клен старий, наче старець убогий.
Тихо й холодно, як у труні,
На подвір’ї й за тином повсюди, –
Хоч на очі уважні мені
Ще завидна траплялися люди.
Шелест снігу і шурхіт мишей
У пітьмі там, де пусто і голо, –
Та мені дорогий вечір цей
Тим, що радість дарує поволі.
Стигне вечір імлистий… Димок
Оповив біля комина стріху, –
І спокійно стає від думок,
Що нарешті до нені приїхав.
23.11.16

Скiльки болю витримає серце –
Тонну, двi чи може кiлограм?
На якому грамi обiрветься,
I коли впаде той лишнiй грам?

Сподiваюсь, бiль затихне скоро,
I душа загоїться колись –
Як не буде тiльки перебору
Тих нещадних влучних блискавиць.

Перестою вiдчаю атаку,
Потихеньку випрямлюся знов.
Треба серцю винести подяку,
Що ганяє наболiлу кров.

Я на тебе чекатиму в місті престольних князів,
Де на храмових маківках стигне скуйовджена осінь,
Де розтріскує небо рубцями лелечих ключів,
А зажурливий клекіт зникає в лункім суголоссі.

Я на тебе чекатиму в тисняві хмуристих днів,
У альтанках, порослих тремтливою ряскою тріщин,
Під взірчастою кроною мудрих давнезних дубів,
Вже посічених часом, похилих, посивілих, віщих.

Я чекатиму вірно із мандрів, скитань, веремій,
Заблукавши в провулках, де вітер з притишеним свистом
У жовтневому шалі червоно-брунатних завій
Устеляє шляхи різнобарвним хрумким падолистом.

В цьому місті, угрузлому в безкрай занедбаних нив,
Лиже вогкий туман кам'яниць пошматоване рам'я.
Пробиваються маки на рештках фортечних валів.
Павутинки хисткі вирушають в пливке кружеляння.

В місті марних ілюзій, що сиплють, хлюпочуть дощем;
Чорно-білих котів, чахлих лавок, гітар, дисонансів...
В місті наших повернень і зречень, я знаю, ти ще
Все чекаєш мене без обітниць, без сенсу, без шансів.

Сніг, що змиває усі перепони, мости,
Студінню мастить будинки, дороги і сквери.
Борсатись в ньому, тонуть, виринати, брести.
Ним причащатися, ним очищатись од скверни.

Сніг, ніби льоля лляна у завивах мереж,
Крижмо, покривка чи вистигла свячена купіль.
Прати в заметах шершаву брудоту одеж.
Снігом п'яніти, здіймати засніжений кухоль.

Сніг, із яким ми єдина вібруюча плоть,
Зерня від зерна, стебло від стеблини довіку.
Бовтатись в ньому, товкти його, м'яти, молоть.
Нишком жаліти, немов богомольця-каліку.

Сніг - то всіх наших неспитих ночей оберіг
Наскрізь просякнутий духом імбировим свята.
Ластитись, пеститись, липнути снігом до ніг
І випручатись з обіймищ завії затято.

Білим повивачем хуга обмотує нас.
Заструги ставить, як скирти на жнивному полі.
Там, в кучугурах крихких день по променю згас.
Грузнуть лиш наші у джгут переплетені долі.

ортодоксальний по-пу-лізм…
зриває мозок… виверт в кишах
а може вітром, щоб без віз
кордон перетенати нишком?!

водою може… мо й дощем…
тотожним сонцю - крізь повітря?
з усіх всевисвітлених тем
на цвинтар краще вже, повірте…

хрест на хресту… Бог збереже?!
і знову й знов подібна ноша…
а хтось в Париж на фаберже
по праву влади своїх грошей
23.11.2016.

Удалині залишились перони,
Я знов в Надвірні. На тротуарний брук,
Уже високі пожовтілі крони,
Скидають листя із обвислих рук.

Не віриться що я нарешті вдома,
Що вже найважче закінчилось усе.
І душу наче сила невідома,
Здійняла і по вулицях несе.

Відстані, дороги й станції,
Колись усе минає у житті.
І віють уже холодом дистанції,
Чужі , далекі гори золоті.

Душа летить над простором імлистим,
І більше вже нікуди не спішить.
А осінь облітає жовтим листям,
А осінь так привітно шелестить.

Надвірна

***
Нехай довкола невблаганна осінь
на стежку ранку вимітає сум,
іще шукає в посивілих росах
обіднє сонце спізнену красу.

Іще силяє золоті ґердани,
узори дивні сипле ізгори...
Й щось таємниче сходить межи нами
цієї диводійної пори.

Щось тепле-тепле затуляє вікна,
аж умлівають з'юнені серця.
Хай осінь, часом, зовсім непривітна
і норовлива... Лиш не ця, не ця!

Бо он між листом лагідні омрії
звивають гнізда для нових життів,
і так обіднє сонце душі гріє,
мов ті ґердани вбрали золоті.

5.10.16 р.

Лувр. Полотно «Три грації».
Солодкі три розради.
Дивлюсь на них, а бачу я
Чомусь твої принади.
Он у тієї – носик твій
І перса, як у тебе.
Із іншою суцвіттям вій
Ти схожа. Й шия-лебідь
Така ж тонка, поворотка,
І уст усмішка ніжна.
А ще – у вигині рука...
Ця схожість дивовижна!
У грації, що зі спини, –
Твої пружкі сідниці.
Рум’яні персики вони,
М’які клубочки-киці.
Про ноги грацій чарівних
Не варто й говорити.
Їм все ж далеко до твоїх.
Струнких. Швидких, як вітер.
Три грації на полотні...
І я скажу відверто:
Сподобались всі три мені,
Але люблю... четверту!

Розмовля тихесенько вітер з осокорами,
Все на світі знає він, всюди ж побував,
Лугами широкими, високими горами,
Лісами дрімучими подорожував.

Мандрував далеко так, аж за океанами,
Повернувся все ж таки до країв своїх.
Осокори слухають оповідки гарнії,
Багато цікавого дізнаються з них.

2016 р.

Стояв хлопчина, зовсім молодий,
У чорних кучерях і сиві засріблились,
Зазнав уже він горя та біди,
Бо ж захищав свою він Батьківщину.

Хоч бачив, як загинув командир,
Та від безвиході кусав до крові губи,
Бо ж не вдалось йому допомогти.
Війна ще не одне життя загубить.

Йшла нафарбована одна "мадмуазель"
І погляд кинула на нього, мов гранату,
Та й запитала взяв він фарбу де
Таку яскраву, модну і багату.

Слова "застрягли" в горлі юнака,
Не зміг нічого він їй відповісти.
І віддалялася хода її легка,
Та й він пішов подалі з того місця.

Не зрозуміла дама, що вона
Образила захисника Вітчизни.
"Подарувала" сивих фарб війна
Ще багатьом солдата побратимам.

2016 р.

Не хочу ранніх обумовлень
Детальних обрисів розваг,
А потім – довгих перевтомлень
Від, як повір’я, вічних скарг.
Боюсь уважним свідком бути
Хмільних освідчень і образ, –
І відділяти фальш од суті,
Немов суддя, як вже не раз.
Чи маю право на відмову
Причетним стати до подій,
Як занедужаю раптово,
Зважаючи на досвід мій?
Якщо себе нарешті змушу
Відмовити печально вам, –
То ритму серця не порушу
І спокій дам своїм думкам.
22.11.16

На лiтнiй терасi звучала мелодiя «Бiтлз»,
Я слухала мовчки твiй лагiдний голос, який
Наспівував тихо про день у вчорашньому літі,
Про гру у кохання, що грою ніяк не було.

Годинник в менi вiдраховував митi останнi,
Непрохані сльози мовчали на віях тремких,
Бриніло вчорашнє, хотіло зайти у сьогодні,
Та час невмолимий розлукою серце прирік.

Вишневе варення тонуло в морозивi плавно,
Я слухала «Бiтлз» i бачила, як навкруги
Слова про одвiчне лягали прощальним акордом
На лiтнє повiтря, на губи солодкi твої.

2014

Засіває бурею циклон
не перелопачені райони,
де на ладан дихає озон
грозової і сухої зони.

Побуріли трави та кущі
і суха ожина догорає.
Цикли – суховії і дощі,
а потопу поки-що немає.

Пів-лопати прийняла земля.
Півсела орошені сльозою.
Пріє переорана рілля
інде кров’ю, де-не-де водою.

І антициклони навісні,
і циклони хмурі і гарячі –
це лише оказії на дачі.

А чому поезії сумні?
Бо убиті двоє на війні
і немає іншої удачі.

11.2016

Муки віршівничі не усім відомі.
Вельми популярно загубити кому.
Наголос довільний, вад - бурхливі ріки...
Посеред інверсій цятки-недоріки.

Здиблені пегаси мчать у дощ і спеку.
Лаврами прикриті пні та солопеки.
Зрідка об шлагбаум гепнеться невмійко.
Віршики "метреси" оціню... на двійку.

І відразу чую мовоньку жаливи:
"Хай собі римує, будьмо терпеливі.
Бур`янці та гичку перемелють жорна...".
Всіх пригорне слава - паня ілюзорна.


2016

Не те щоб ні,
Але чекаю...
На твій вердикт,
Прийму як є...
І що моє –
То є моє,
І я не втрачу,
А вгадаю,
Душею, серцем,
Просто так,
І просто неба
Прошепочу –
Тримай мене в своїх руках!
Тримай!Тебе я тільки хочу!

Вогняний, пристрасний, палкий,
Гарячий,
Ніби пломінь сонця –
Так – ти такий,
О! Ти такий!
Цілуй мене і не соромся!

Бери мене,
Бо там на дні –
Є тіні смутку і безвихідь,
Жени їх променем своїм,
Коханню дай нарешті вихід.

Я більш ніж друг,
Та не сестра,
Я більш ніж брат,
Але дівчатко,
Двадцята з хвостиком весна –
Твоє маленьке козенятко,
Твоє пташатко, янголя,
Твоя лисичка-вертихвістка,
Твоя лиш вранішня зоря,
Твоя хода вечірнім містом...
Твоя...

Бери таку, як є,
І у мені помалу зріє,
Оте, що буде лиш моє,
Що збереже Діва Марія,
Твоя – земля, твоя – вода,
І кисень твій,
Я є такою,
Скажу тобі, напевно «так»,
Як позовеш мене з собою.

Поміліли обопільні почуття
У полоні блуду-словограю.
Ніби недоречно вибігло дитя
На вчорашні підступи до раю.


А жар-птиці залишилися вгорі,
Символічно кинули пір’їну,
Як лихе докір’я сонцю і зорі.
Тиха, неоцінена картина.

Заманю... Заміню
на ману - цю вину:
що було й не було -
насниться.

...Світе, дій! -
Із надій
дав одну:
в далину
стежка смутку.
Туман.
Темниця.

Із весни - в зимні сни.
Клямка - клац.
Гнотик - трісь.
Тиша й морок -
в душі насподі.

...Ти десь є.
Ти - досьє.
Компромат.
Компроміс.
А кохання моє -
не злодій.

22.11.2016

Метелик із стальним крилом
Летів, прорізуючи небо.
Туди,де ти сидів десь за столом…
Десь там жила моя потреба
Метелик – відбиток серця і душі,
Що вперто рвалася до тебе…!
І як би я не замикалася в собі,
А покалічена душа прорізує ще небо.
А ти, сп'янівши за вином,
В чужого серця зустрічі благаєш.
А мій метелик із зламаним крилом…
Шепоче… ти не ту кохаєш.
Метелик б’ється в агонії крильми,
Мої слова кричить тобі щосили,
Чому чужими стали ми людьми,
Коли ще вчора одне одного любили?
Мого метелика в кулак схопив,
Щосили з пересердя стиснув руку,
Останній подих душі моєї вбив.
Уже не має болю й муки…
І щось в тобі глибоко ожило…
І п’яні очі наче просвітліли.
Ти захотів почути голосу мого…
Але уста мої до тебе оніміли…
Метелик із стальним крилом
не раз обпалений тобою…
летів до твого серця напролом …
і впав навіки у нерівнім бою…
22.11.2016