ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Марія Дем'янюк - [ 2017.06.15 08:12 ]
    Ранок
    Бульбашка світла на моїй долонці,
    Лусне і вилетить звідти сонце.
    В небо підніметься - тануть хмарини
    Від загадкової сонцежарини...
    Вітер, що грався зірками на вітах
    Й пісні співав, закарбовані в мітах,
    У здивуванні притих, зачаївся:
    Жбанок зі світлом у небі розлився...

    М'ята пахуча, милована ранком,
    З неба ловила краплини світанку...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.15 07:30 ]
    * * *
    Як добре тут полежати між трав,
    Натиснути на гальма часоплину.
    Думками враз до високості лину,
    Де сонця круг між хмарами згора.

    Де обіймає тиша зусібіч,
    І зелень розкрива обійми-віти.
    Де дякую Богам я віч-на-віч
    За це спокійне, не спекотне літо.

    Де серце розтривожене моє
    Стає у грудях битись рівномірно,
    З житейського вирулюючи виру,
    Всміхається і збоїв не дає.

    12.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  3. Ігор Шоха - [ 2017.06.14 21:54 ]
    Багаж неофіта
    Минає термін дії рандеву,
    коли атрофувались апетити.
    І ради чого я іще живу,
    якщо немає ради кого жити?

    А доля ще продовжує політ
    і буде що недолі забувати.
    Бодай іще якихось -надцять літ
    мене у Леті є кому згадати.

    І може бути, що стезя моя,
    нечуваного ще багатія,
    не заросте одними бур'янами.

    Це означає, що не марно жив
    і поки мав надію і любив,
    то багатів майбутніми літами.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  4. Татьяна Квашенко - [ 2017.06.14 20:57 ]
    шелковый путь
    Щебет, воркование и свист. В голубом и шелковом июнь. Бархатной сирени аметист. Голуби шелковицу клюют. Голуби воркуют. А о чем? Птичий заливается народ. Он как будто вовсе не при чем. А она шелковицу клюет, ягоды роняя на асфальт – там их остальные доклюют под скворчиный тенор или альт.

    Голуби.
    Шелковица.
    Июнь.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  5. Редакція Майстерень - [ 2017.06.14 15:19 ]
    Духовні рубаї


    І Бог_Творець сльозами світніх злив
    за тих "господів" свідчив - "не створив!"
    ні Ра, ані Йегова, ні всі інші.
    Але не кожен серцем це відкрив...



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (5)


  6. Олександр Сушко - [ 2017.06.14 13:24 ]
    Різник
    Стинати голови - потрібно мати хист,
    Холодний розум і, звичайно, міру.
    Різник у своїй справі - це артист.
    Маестро ловкий швайки та сокири.

    Жилаву плоть уковтують щодня
    Учителі, шевці та ескулапи.
    Кувікає розпачливо свиня,
    З борща стирчать увись курячі лапи.

    На луках дожировує бичок,
    Кролі останню вточують морквину,
    Аби я їх повісив на гачок,
    Розбатував і вицідив кровину.

    Для кожної тварини - свій підхід,
    Не пхають м'ясо зразу до утроби.
    Ламаю шиї тим, хто має хвіст,
    А довбня - для бичка твердого лоба.

    Ножа свиноті суну під ребро -
    Вона недовго ратицями сова.
    Несу у льох удушене добро.
    Здирати шкіри - то окрема мова.

    Щодня мій пес гризе кістки нові.
    Спочатку вив, поглядував вороже.
    А нині лиже руку у крові,
    Бо знає - я його не потривожу.

    Харчі у місто їдуть із села.
    Буркоче шлунок. В роті повно слини.
    Аби людина ситою жила -
    Померти неодмінно хтось повинен.

    Тужавіє купюрами кабза,
    Продав і м'ясо, і телячі мощі.
    Розумний чоловік колись сказав:
    Не пахнуть кров'ю та убивством гроші.

    Тарілі повні. Ремигає люд.
    Ми - спільники. Убивці й канібали.
    Разом цей гріх знесем на божий суд,
    Дамо одвіт за тельбухи та сало.

    Хай кажуть, що не маю я душі -
    Пора іти до праці у повітку.
    Іду гострити крицеві ножі -
    Биточки просять у сусіда дітки.

    14.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (4)


  7. Козак Дума - [ 2017.06.14 11:45 ]
    Випускний вальс*
    Раннє літо, синій вечір, зупинився час.
    Випускний, усюди квіти, плавно лине вальс.
    В ньому смуток і зітхання, ще й розбіг доріг.
    В нім юнацькі сподівання і шкільний поріг.

    Десять років відучились, ніби й не було.
    Враз дитинство розлетілось, як об камінь скло.
    Завтра юність нас чекає, нові відчуття.
    Новий розділ відкриває книга нам "Життя".

    За собою двері школи тихо зачиню
    й запрошу на вальс, у коло, лиш тебе одну.
    Будуть радощі і горе, щирі почуття.
    Буде щастя ціле море й пізні каяття.

    За вікном червневий вечір, йде з акацій сніг.
    На твої дівочі плечі він фатою ліг.
    В синім вальсі, танці звершень, я тебе кружу.
    І в житті сьогодні вперше, що люблю скажу.

    Чом же сумно так на серці, чом душа щемить?
    Очі чом твої, як скельця? В них сльоза бринить…
    У дитинство нам немає більше вороття.
    Синім вальсом запливаєм ми в нове життя.

    листопад 2016



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  8. Козак Дума - [ 2017.06.14 11:09 ]
    Нитки життя
    Життя мінливе, як зимовий день,
    ще зранку сонце, та сльота надвечір.
    У метушні турбот – не до пісень,
    не помічаєм очевидні речі!

    Мелькають миті, місяці, роки…
    Як мало ціним все, що нам дається.
    Немовби попереду ще віки,
    немов усе з минулого вернеться.

    Неначе можна поміняти все,
    всі помилки і похибки поправить.
    Та течія ріки життя несе
    туди, де вічність завше балом править.

    Немов усе ми можемо забуть,
    усе начати заново, спочатку,
    утрачене кохання повернуть,
    як у мороз вдягти свої пальчатки.

    Немовби варто лише побажать –
    усе потоне в веснянім розмаї
    і врунами укриє сіножать
    та барвами веселки вмить засяє.

    Невідворотно все ж настане час,
    коли ми зрозуміємо – все тлінне.
    Як не крути, життя навчає нас –
    воно коротке, надто швидкоплинне.

    Давайте зберігати і цінить
    усе, що небесами нам дається.
    Буття тендітне, як тоненька нить,
    а там, де тонко, зазвичай, і рветься.

    Тож пиймо, друзі, божий дар щодня
    і будьмо вдячні щастя покривалу,
    аби не поглинала метушня,
    а вдома – лише радощі чекали!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  9. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.14 09:54 ]
    А слів не треба
    Як передать тобі словами
    Ті почуття, що про кохання?
    Але я знаю - слів не треба,
    Лише поглянути на тебе,
    І ти в очах моїх читаєш
    Все, що тобі сказати маю.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  10. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.14 09:37 ]
    Бджілоньці подякуймо
    Маленька бджілонька літала
    Над квітами, нектар збирала
    Усеньку весну й літечко.
    Трудилася ж бо недаремно,
    Та наносила стільки меду
    Що для усіх нас вистачить:

    Для діточок і для дорослих,
    Залишиться також і бджолам,
    Щоб їсти мали зиму всю.
    Отож подякуймо комашці
    За те, що працвала тяжко
    Й дала нам смакоту оцю.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  11. Олександр Сушко - [ 2017.06.14 06:17 ]
    Брехня
    Кохана жінка мружиться у ліжку
    Після нічного з нею рок-н-роллу.
    Бажаю знову глянути на ніжку
    Аби уздріти правду її голу.

    Я - твій Адам. А ти, начебто - Єва.
    Живемо разом під єдиним дахом.
    Від погляду ховається суттєве:
    Пощо красі неоковирні лахи?

    Так само правду вмащуєм брехнею,
    З історії плетемо небилиці.
    Свій родовід виводимо з Юдеї,
    Із гусака малюємо жар-птицю.

    Шпаклюємо бридкі прищі на носі,
    Грабованим хизуємося кешем.
    Багаті, кажем. А насправді - босі.
    І брешемо, і брешемо, і брешем...

    Жона махнула вчора макогоном.
    Іти на працю. Але пика синя.
    Піду синець припудрити під оком.
    Сховаю правду. Істинну причину.

    13.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (4)


  12. Іван Потьомкін - [ 2017.06.13 20:51 ]
    Сновида
    Він до мобільника припав,
    Мов немовля до цицьки матері.
    Хитається у такт із заплющеними очима,
    Немов сновида, там, де мала б сидіть ,
    А тепер стоїть, скоцюрбившись, бабуся.
    Ніколи йому глянуть за вікно,
    Аби побачить, що намалювала ніч...
    В режимі автономнім домчить так до роботи.
    Немов папуга, привітається з колегами.
    А по роботі, уже вдома,зануриться
    У такий звичний віртуальний світ...

    P.S.
    Прогрес спроможен поліпшити життя,
    Але безсилий надолужить те,
    Що не додала родина.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (6)


  13. Ігор Шоха - [ 2017.06.13 19:39 ]
    Тій, що чекає
    Чого ти снишся? Не літа між нами,
    а буревії і сухі дощі.
    А ти чоло опалюєш устами…,
    тримаєш руку на моїм плечі.
                   Хіба на це бувало часу мало,
                   коли не римувалася весна
                   із нинішньою назвою – війна?
    Тоді зоря Полярна ще сіяла.
    Тоді не віщували ще сичі
    такої віроломної омани.
                   Ти дивишся у сивину туману,
                   а я не ту чекаю уночі.
    І що узріє сніжна королева?
                   Скалки неутолимої душі
                   у серці Кая, що малює мрево,
                   які ми одинокі і чужі.
    А я й не помічаю ту пилину,
    що ранила у серце ще живе.
    Уміють люди на лиху годину
    полірувати дзеркало криве.
                   І я тобі наснитися боюся
                   понурою вороною у лузі.
    Доведений орлами до плачу,
    я ще іду, хоча летіти маю.
    І хай чоло від опіку палає,
    а ти чекай.
                   У вирій –
                                  долечу.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)


  14. Олександр Сушко - [ 2017.06.13 18:07 ]
    * * *
    Коли життя стікає по руці
    Патьоками пульсуючої крові,
    Кладе на серце лють свої ключі,
    Вуста коробить нехороше слово.

    А друг мовчить. Уже не має сил.
    Блукає погляд, гаснучий, далеко.
    І падає вчорнілий небосхил,
    І чорного крука лунає клекіт.

    Нову собі шукає ворог ціль -
    Забув уже про страченого брата.
    А над окопом стелиться ковил,
    Що не згорів під залпами із "Града".

    Заснув мій друг. А я іще живий.
    У ящиках немало ще патронів.
    І знову кров. І знову буде бій.
    І снігом угортає мої скроні.

    13.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  15. Ігор Шоха - [ 2017.06.13 18:17 ]
    Співавтор
    Чуєш, мій ангеле неба,
    як то я вторю тобі,
    поки чекаю на тебе
    у суєті і журбі?

    Може і ти одиноко
    маєшся десь уночі,
    поки дрімаюче око
    люду пильнують сичі?

    Ніби чекають годину
    заходу нашого дня…

    …і колискову щодня, –
    люлі, ой люлі, дитино.

    Може, і ми двоєдині,
    поки п'ємо на коня?

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  16. Олександр Сушко - [ 2017.06.13 17:23 ]
    * * *
    Змагаються силою дужі борці,
    Повітря вібрує від хрусту.
    А з доброї волі, ще юні митці,
    Лягають у ложе Прокруста.

    Сумління - відтято. І сумніви - геть.
    Пиши про природу і вроду.
    Кого ще цікавить життя круговерть?
    Кохання ж, не вийде із моди.

    Навіщо гризоти або боротьба,
    Та пошуки власної цілі?
    Так легко нап'ясти собі на горба
    Чужі, вже відточені, крила.

    Змахнув інструментом -і вже полетів...
    Невисоко. Десь до коліна.
    Минеш і огуду, і слів заметіль,
    І заздрості сніг-хуртовину.

    Безкрила, безтямна. Іще й без хребта,
    Без голосу власної пісні,
    Струмує поезії сіра сльота
    В уми молоді прямовисно.

    Усе. Я закінчив. Однині мовчу.
    Пащеку замкну, наче ляду.
    До "киці" своєї на крилах лечу -
    Співатиму їй серенади.

    13.06.2017 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (3)


  17. Адель Станіславська - [ 2017.06.13 13:29 ]
    Рухайся обережно
    Рухайся обережно,
    стисни свої жалі.
    Танець на вістрі леза?
    Босо на битім склі?
    Рани бинтуй тугіше.
    Зуби зціпи, терпи...
    Онде - котрому гірше
    кріпить тобі стовпи...
    Мостить тобі солому:
    схибиш чи упадеш,
    прийме твою утому
    побіля своїх меж
    і прихистить розрадно,
    згірклу розділить мить -
    зболене серце, в саднах,
    вірне, воно не спить.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (10)


  18. Козак Дума - [ 2017.06.13 00:27 ]
    Останнi зусилля
    Ходімо, мій брате, до раю,
    бо в пеклі уже ми були.
    Обоє з гостинного краю
    покинемо царство імли.

    Залишимо, друже, це пекло,
    що влада назвала АТО.
    Пішли вже допоки не смеркло,
    немає попутних авто...

    Немає? Радій! Слава Богу,
    сьогодні ми тільки удвох.
    Для нас простелилась дорога
    на небо, там спокій і Бог.

    Не будуть нещадно снаряди
    нам тишу й тіла шматувать.
    Там інший, найвищий, порядок
    і божа завжди благодать.

    Що? Ногу тобі відірвало?
    Не можеш, мій брате, іти?
    Терпи, подолаєм завали
    і будем поволі повзти.

    Вгризатись зубами в каміння,
    в самого лиш кукса з руки…
    Козацьке у нас бо коріння,
    діди ж козаки і батьки.

    Зате уяви, як на небі
    блаженно ми будемо жить!
    Ти там? Зачекай, я до тебе!
    Ще крок, ще зусилля, ще мить…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  19. Козак Дума - [ 2017.06.13 00:18 ]
    Козацька
    Ой, немає переводу козацькому роду,
    Наша доля – захищати волю і свободу.
    Наша доля в чистім полі правду боронити,
    бо без неї, у сваволі, та чи ж варто жити.

    Ой, у полі три тополі та ще й дуб з вербою,
    погуляли білим світом, друже, ми з тобою.
    Погуляли, постріляли, шаблі потупили,
    скільки ворогів-поганців на горло згубили.

    Хай росте густа пшениця, жито колоситься,
    наші діти будуть жити, як пани в світлицях.
    Наші діти, наші внуки з Дону й до Дунаю,
    краще звістки козакові у житті немає.

    Тож підемо боронити разом правду сміло,
    щоби серце, козаченьки, потім не щеміло.
    Розбудуємо Вкраїну, захистим свободу.
    і не буде переводу козацькому роду!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.12 23:18 ]
    Гармонія і рівновага
    Спектри всі сьогодні в небі є –
    Із свинцю мов литі й сяйвом квітли…
    Літо це – немов життя моє –
    Темні хмари з проблисками світла.

    Чи пливи у ньому чи тони –
    Не уникнеш виживання змагу.
    Тож цінуються – напівтони,
    Де гармонія і рівновага.

    Надмір у коханні – штука зла,
    Спопелить, як полум`я те синє…
    Хочеться помірного тепла
    І терпіння й трішки – розуміння.

    Лікування дай мені своє.
    Хай живу у нім. Не знемагаю.
    Й небо розпогодиться моє
    Й соловейко заспіває в гаю!

    11.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  21. Володимир Книр - [ 2017.06.12 22:56 ]
    Женихання
    Щойно з дівчат котрусь наздожену,
    тут таки маю її за жону.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  22. Василь Кузан - [ 2017.06.12 21:36 ]
    Мольфарять гори над тобов
    ***
    Мольфарять гори над тобов,
    А ти, задивлений у простір,
    Лежиш навзнак і легко, й просто
    Приймаєш чари і любов.

    Росте крізь тебе первоцвіт,
    І сон-травою день лоскоче
    Твоїх думок стежки пророчі,
    Що висихають, наче піт

    На позолоті ран і скронь,
    У зморшках марень. Білі хмари
    У чані неба сонце варять
    І підсолоджують, либонь.

    Стікає мед із небесі
    І губи липнуть до молитви,
    А час, у келихи розлитий,
    Чекає тостів. Звідусіль

    Ідуть, мов янголи, корови.
    Життя з тобою заграє.
    Ти вже не знаєш: де ти є?
    Та не здаєшся. Гонорово

    Мовчиш і дихаєш. Лежиш.
    Гойдають гори, мов колиска,
    Твою любов. Ти надто близько.
    Шепочуть трави: ворожи…

    Вростає тіло у шовки
    І пахне вітром тіло Бога.
    І раю грішна насолода
    Лежить на відстані руки.


    12.06.17



    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (15)


  23. Ігор Шоха - [ 2017.06.12 20:51 ]
    Ау
                            І
    Одного разу, так буває
    і не один, буває, раз,
    коли її уже немає,
    щось «зааукає» у нас.

    І пригадаємо кубіту,
    яку чекали за селом,
    аби надією зігріти,
    якби судилися обом

    урочі сни у віщі ночі,
    усміхнені віч-на-віч очі
    і у руці рука її.

    Але Дунаєм чи Невою
    тече надія за водою
    у володіння нічиї.

                            ІІ
    Жила-була. І як її не звали:
    Гафійка, і Оксана, і Орися...
    Якби ми не боялись опектися,
    кого би ми лишень не цілували?

    На головне не вистачає часу.
    Ні. То не те – фарбовані лисиці
    або чужі і файні молодиці.
    А от свою упізнаю́ одразу.

    Найперше – щира усмішка й довіра.
    А далі – як усю себе покаже
    і як її душа на душу ляже...
    Але вона напевне із ефіру?

                            ІІІ
    Уже не парсеки між нами,
    а води на самому дні.
    Живемо одними думками,
    плекаємо мрії одні.
    Хоча я гадаю, що знаю,
    що – всує і як – напока́з,
    у сто разів більше згадаю,
    якщо поцілуєш цей раз,
    коли залишаю навіки
    і землю свою, і любов.
    Немає у серці обнов.
    Обійми живої – це ліки.
    Але не об'єднують ріки,
    як дух у душі охолов.

                                  2016-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  24. Софія Кримовська - [ 2017.06.12 19:02 ]
    Рай імені Третього Інтернаціоналу (уривок із поеми-фрески)
    Як буйно квітнуть уманські сади!
    Як вірші розтікаються папером…
    «Він гарний ніби бог! І він у дверях.
    Це він! Диви, який він молодий!

    Які у нього очі! А вуста…
    А вірші!
    Так, здається, вірші також…»
    Дівчата із робфаку ув атаку
    готові за такого. Висота

    дівочих мрій приземлена – і край.
    Хай навіть на будові комунізму,
    а хочеться любові і щоб різні
    там вірші і романси, і щоб рай…

    Так хочеться звабливості принад,
    панчох без дір і гарної сукенки.
    Голодні комсомолки і студентки
    ідуть гуляти у царицин сад.

    Лише тепер у парку без царів,
    ім’я йому «інтернаціоналу»*.
    - Колись панам поеми тут читали,
    а нині він поезію дарив, -

    у Раї* очі світяться, вона
    усім розповідає про Сосюру*.
    - Ти знову закохалася?! – це Шура,
    сусідка по кімнаті.
    - І вина

    моя лише у тім, що я сама
    закохуюся стрімко, безнадійно
    в поезію…
    - У нього! – це Надійка.
    - Нехай і так… Надворі ж не зима.

    А навесні у слова два крила.
    не ходиш по землі – злітаєш вище!
    І пишеться! І пишеться!
    - Тихіше!
    Ти б краще нині хімію здала…

    ***
    Лягали тіні на нерівний брук,
    він вів до раю цю маленьку Раю…
    У заростях бузку за водограєм
    була і вільність рим, і вольність рук.

    І ще була некошена трава.
    (які тоді в «Софіївці» покоси?
    Хіба на сіно.) У кульбабі коси
    і у «гарячці тіло й голова».*

    Була гроза і злива, як стіна,
    і грот Каліпсо*, де чекали сонця.
    (Грот щастя подарує в тридцять восьмім –
    його не розстріляють*. А вона,

    покликана коханням у сніги,
    поїде до промерзлої Росії*.
    Поезії вкидатиме насіння,
    та паростки не матимуть снаги

    рости так пружно, рясно, як тоді.*
    -У Лету кануть вірші, книги… Рая.
    Аж десь у двадцять першому згадають,
    мовляв, була, писала… й поготів.*)

    ***
    Як буйно квітли уманські сади,
    як замітало місто пелюстками!
    …Він приїжджав не раз іще сюди.
    А потім інший. І вона – до мами…

    Нерівний брук губив сліди обох
    і сам губився під асфальтом в часі.
    І тільки парк, як рай. І сивий Бог
    на лаві в парку. І білети в касі…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.69)
    Коментарі: (16)


  25. Олександр Сушко - [ 2017.06.12 16:25 ]
    Лошара
    Угруз у ціль підступності кинджал,
    Бо не допер які сьогодні "друзі".
    В підлоті - майстер. Професіонал.
    Підкрався близько, і не промахнувся.

    Я поділився золотом душі,
    У час скрутний прийшов на допомогу.
    А він складав на купу бариші,
    Мої кишені видоїв потроху.

    Благаючи витискував сльозу,
    Вологою убризкуючи щоки.
    І я давав. Тепер сухар гризу.
    А він, урешті, дав бідноті спокій.

    Казав, що - рак. Ще трохи - і хана.
    А виявилося, він - звичайний злодій.
    Бо досягнула вух моїх луна,
    Що їздить він тепер уже на "Шкоді".

    Молився щиро. Клав на пуп хреста.
    Останні крихти віддавав собаці.
    Нотаріусу диктував листа
    Аби в гробу лежав у вишиванці.

    Був на словах завзятий патріот,
    Душив кацапів голими руками.
    Він знав, що я - заможний, і не жмот.
    І моє серце - не холодний камінь.

    Але в усьому є глибинний зміст,
    Закінчимо історію цю темну:
    Влетів у стовп учора аферист,
    Таки попали небеса у шельму.

    Піду на зиму різати дрова,
    Длубати землю та косити трави.
    Грошей немає. Світла голова.
    І злодіям тепер я нецікавий.

    12.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (12)


  26. Леся Сидорович - [ 2017.06.12 15:37 ]
    Як це, люди? Як це – мати ховає сина?!
    Як це, люди? Як це – мати ховає сина?!
    Як у двадцять один таке можна собі зробить?!
    Як тепер їсть, і спить, і живе саме та людина,
    Що на горі чужім хоче статки собі зробить?

    Як це – матері тій свого меншенького ховати?!
    Як ту грудку землі… самі знаєте… Як їй? Як?!
    Десь в підвалі стоять кляті гральні ті автомати,
    Десь азарт заправляє - чортів дідько танцює гопак…

    Можна винних шукати і горілкою біль залити,
    Але це не поможе. Не згоїться рана на шрам.
    На чужому нещасті… Ви знаєте, що й говорити…
    Не мовчіть. Не терпіть. В цьому місті ще жити нам.

    P.S. Тут немає власних назв, але це біда багатьох міст

    Червень 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  27. Олександр Сушко - [ 2017.06.12 15:55 ]
    * * *
    Сьогодні не модний уяви розмах,
    Достатньо лише позолоти.
    Ступає піїт по чиїхось слідах
    Не схибивши а ні на йоту.

    Природа, кохання, коза-дереза,
    І, звісно, на обрії чайки.
    Зачовгана стилом до блиску стезя
    В інеті визбирує лайки.

    Мені вже казали, що я грубіян -
    Збиваю курчаток на злеті.
    Мовчав би, неначе тубільний бовван,
    Дрімаючи в позі естета.

    А я зависаю на голій стіні,
    Бо тут ще немає страховки.
    І граю без фальші на творчій струні
    Піднесення, відчай, неспокій.

    Нелагідний погляд уп'явся в горба,
    На хвилю одну озирнувся -
    Моїми слідами тупоче юрба:
    Попи, космонавти, бабусі...

    Догнали. У гніві штовхають у бік
    Аби шкандибав я і далі.
    І знову іду бездоріжжям у сніг,
    Тікаю у світ віртуалу.

    Прокинувся. Глипнув. А то лише сон.
    У ньому немає секрета.
    Учора без закусі пив самогон
    Себе уявивши поетом.

    Мордяка опухла. В жорсткому моху.
    І погляд, немов у шкелета.
    Піду я на кухню гасити жагу -
    Не буде із мене поета.

    12.06.2017р.



    Рейтинги: Народний 2.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  28. Петро Скоропис - [ 2017.06.12 15:48 ]
    З Іосіфа Бродського. Нова Англія
    Хоча у цім ані сенсу, дерева собі ростуть.
    І онде бо, під вікном, і ті, які оддаля.
    І етер майже бешкет, адже так роздувсь,
    що не диво прияти боїнг за мотиля.

    Це ми живемо не там, де родимося – а так
    усе на своєму місці, і не корить судьби,
    а як стачить дрібниці, щоб з’їхав дах,
    напохваті вільха, в’язи, або дуби.

    Як могутніш коріння, то кріпше під осінь бздо,
    щойно ти просто лист, Жодних, втім, заборон
    хоч горіти всю ніч, як ввімкнеш гніздо –
    і взяти на облік своїх ворон.

    Коли-небудь все, що бачиш, піде у піч,
    на олівець, заступу, Бог дасть, на рукоять.
    Та землю, в яку лягати – раніше, а чи пізніш,
    і тільки у самоті, можна не цілувать.


    «1993»


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  29. Козак Дума - [ 2017.06.12 11:36 ]
    Не зви, не клич i не гукай
    Не зви мене, я більше не вернусь,
    втомилось серце болем обливатись.
    Краплиною сльози униз зірвусь,
    та не дозволю згадкам повертатись.

    Не клич мене, хоча й ляка розлука
    нестерпним холодом в душі і самотою.
    Але прощати зради – більша мука,
    це глум один, знущання на собою.

    Намарно не гукай, якщо не склалось,
    не стало одного життя на двох.
    Лише оскома на губах осталась,
    а в серці дика пустка, бачить Бог.

    Не зви мене, я більше не вернусь,
    шляхи назавжди наші розійшлися.
    Вже краще в самотині залишусь,
    а ти шукай своє, а ще – молися.

    23.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  30. Козак Дума - [ 2017.06.12 11:42 ]
    Кобзаревими шляхами
    Тихо сяду край дороги
    під крислатим дубом,
    де кобзар два віки тому
    свою думу думав.

    Думав думу про свободу,
    про щастя і волю
    для вкраїнського народу.
    Про козацьку долю…

    Про лани широкополі,
    про дніпрові кручі.
    Як не було щастя-долі,
    люд i зараз мучать...

    В душах кобза хай співає
    і дзвенить бандура.
    Лихоліття подолаєм
    і мине зажура.

    Бо бандура ніби шабля,
    кобза – наша воля.
    Лине пісня над ланами –
    то співає доля!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  31. Ігор Шоха - [ 2017.06.12 10:50 ]
    Без вибору
    Не уявляю те моє село
    без неї – не тієї, що немає,
    а тої, що у поле вибігає,
    яке снігами ще не замело.
    Але якби зустрілися ми знову,
    то із якою? Їх же явно є
    за все моє святеє житіє –
    що і не грішно вимовити слово.
    Але уже ніколи не скажу
    оте єдине, що не забуваю.
    Та – не почує, інша не чекає
    і лиш одну у серці бережу.
    Немає долі – оживає мрія,
    яка веде до іншої мети.
    Ой, не одній у полі вітер віє.
    І замість неї появилась ти.

    Були ми і зелені, і дозрілі,
    дивилися за обрії краси,
    але в'язати долю не уміли
    на вольній волі путами яси.
    Пережили негоди і пригоди,
    вилазили сухими із води,
    минали гречку, поки дідоводи
    занадилися у чужі сади.

    І ти чужа. Зів'яле – не зелене.
    Не оживає зжате на межі.
    Була ти незамінною у мене,
    аж поки стала тягарем душі.
    І де – у полі вітер, янь у небі,
    ручай зелений і таємний гай?

    Чому усе минає, не питай.
    Нікому перевіяне не треба.
    Я інь уже чекаю біля себе.
    А ти у полі іншого шукай.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  32. Ігор Шоха - [ 2017.06.12 10:12 ]
    Всяка всячина
    ***
    А на світі є іще пілати,
    що не чують істини і правди,
    що існує у собі сама.
    Повелись на іншому таланти
    і пейзажі є кому писати,
    а про всяку всячину – нема.

    ***
    А на Ялті, як і має бути,
    виродились йєті і манкурти.
    Одвисає хоботом губа.
    Горді і буряти, і якути –
    з чукчею в одній державі – круто,
    а із Україною – ганьба.

    ***
    А на небі ідоли – ніякі,
    а розперезались, забіяки,
    і те саме діють на землі.
    Помічають деякі поети
    Марса і Арея силуети,
    а скелети їхні – у Кремлі.

    ***
    А на тій Кубані-Лугандоні
    чуки й геки, наче на долоні,
    але їх там нібито нема.
    То не зеки-фурії воюють,
    а великі гобліни торгують
    і охороняється тюрма.

    ***
    А на нашій сусіді-повії
    не одна іще санкція діє
    за її інтереси чужі.
    Захотілось безвізу
    і гарпія лізе
    за неписані їй рубежі.

    ***
    А за успіхи наші великі
    наша влада не в'яже ні лика,
    ні розв'язаного язика.
    Запізнилося НАТО.
    А чекати й мовчати –
    це стратегія наша така.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (3)


  33. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.12 09:48 ]
    Посіви дощику радіють
    Вітер куряву здійняв,
    Вгору пил стовпом підняв,
    Крутить, крутить вихор сірий,
    Хмари сонечко закрили.

    Вітер все гуде й співа,
    Раптом срібна тятива
    Блискавиці вогняної
    Небо навпіл розколола.

    Обізвався звідти грім,
    Щось сердитий дуже він,
    Все бурчить, бурчить, бурчить,
    Значить дощик буде лить

    На луги та на поля,
    Легко дихає земля,
    І посіви зеленіють,
    Теплому дощу радіють.

    2017 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  34. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.12 09:00 ]
    Земля вкраїнська - моя доля
    Стежечка, заквітчана ромашками,
    Біжить кудись далеко так хлібами.
    І перепілочка, оця маленька пташечка
    Своє гніздечко у житах сховала.

    Високо в небі ще одна пташина
    Ранкової пори отак тріпоче,
    Над полечком чудова пісня лине,
    Це привітати жайвір усіх хоче.

    Іду стежиною тією серед поля,
    Музику літа слуха бентежну.
    Земля вкраїнська - моє щастя й доля,
    Її люблю всім серцем я безмежно.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  35. Василь Бур'ян - [ 2017.06.12 07:16 ]
    Віхи життя
    Приходимо в світ цей не з власних бажань,
    А з волі любовної втіхи.
    Відтоді супутником наших дерзань
    Стають прижиттєві віхи.
    Коли торувалась дорога у світ,
    Від хати, від рідної стріхи,
    Ми батьковий в серці несли заповіт
    І сльози матусі, як віхи!
    Прийдешнє не в змозі ніхто осягти:
    Надягши вояцькі доспіхи,
    Комусь випадає наш дім стерегти -
    У доблесті теж свої віхи.
    Непросто орати життя цілину,
    Трапляються, певно, й огріхи.
    Свою зарубцюєш на серці вину,
    Як знак нещасливої віхи.
    Колишнім бажанням нема вороття,
    Вже вкладено шаблю у піхви.
    Впаде на скрижалі сльоза каяття -
    Предтеча останньої віхи...
    13.03.93р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  36. Ігор Шоха - [ 2017.06.12 00:39 ]
    Істини Геракліта
    Усе минає. Імовірно –
    і час, і люди, і Земля.
    І Сонце падає у прірву,
    яка невидима здаля.

    Все падає. Тіла, і трони,
    і водопади, аж гуде,
    і, може, яблуко Ньютона
    на тім'я йєті упаде.

    Усе кочує – горе, лихо,
    війна, стихія і біда.
    У світі не буває тихо,
    коли на Ви іде орда.

    Усе іде. Дощі і гради
    як не великі, то малі.
    У душу заповзають гади,
    хоча літають журавлі.

    Усе літає. Кулі, тучі,
    орли у бій за ратью рать
    і урагани неминучі
    кудись у тартари біжать.

    Усе біжить у дні урочі –
    літа, і весни, і роки,
    І як не мріяти щоночі,
    аби втекли бойовики?

    Усе тече: вода і ріки –
    у океани і моря,
    аптекою – пілюлі й ліки,
    а газ і нафта – з димаря.

    Усе очікує моменту
    і думає, – піде у Лету,
    аби осмислити старе.

    Нове на лапу... ой, бере.
    Одні поети на дієті,
    а решта чавкає й жере.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (3)


  37. Світлана Ковальчук - [ 2017.06.11 21:37 ]
    На Львівській в нас купаються джмелі
    На Львівській в нас купаються джмелі.
    Там кущ який прозоріє дивинний.
    Вгорі поважно мріють кораблі,
    внизу якісь комашечки малі
    автомобілять звинно і невпинно.

    Мов діти, розгойдалися джмелі.
    А шумовиння празного, а втіхи!
    Нам римою - фантазії Далі
    (аборигени й білі кораблі).
    - О дивовижа! - хтось прокаже стиха.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  38. Олександр Сушко - [ 2017.06.11 15:04 ]
    Люди та боги
    Забуло, мабуть, небо про людей.
    А тут - розор, непевнощі, проблеми...
    У синагозі молиться єврей,
    Мечеть араб одвідує окремо.

    Утрачено до люду інтерес,
    Не плодяться пророки та герої.
    Ми - дзеркало озлоблених небес.
    Ми - яблуко від яблуні гнилої.

    Єгова нині всіх кладе в покос,
    В підпіллі Один і Аматерасу.
    Свою маківку чухає Христос -
    Торгують Словом криведники в рясах.

    У висях колотнеча. Йде війна.
    Нещадна до суперників заруба.
    І рикошетом гине сарана -
    Прочанин утрачає свого чуба.

    Струмує кров бруківкою липка,
    Розкидано довкола плоті шмати.
    Фанатика тренована рука
    Жбурнула в натовп бойову гранату.

    Летять каміння, палиці, ножі,
    Прокльони, матюки, жахні образи.
    Лежить любов убита в паранджі,
    І крапле слина з рота біомаси.

    Створили, мабуть, нас дурні боги,
    Усує витрачали свої сили.
    Бо стали ми живому вороги,
    Вгорнули прутня у листочок віри.

    Покинув бог дітей своїх таки.
    А ті зросли. Вподобали сокири.
    Напружують у лютощах мізки
    Аби забудька вкласти до могили.

    Божок ослаб. Сточилися різці.
    Онуки купно пишуть некролога.
    Чи скоро стисне Homo у руці
    Голянку нерозважливого бога?

    11.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (6)


  39. Тата Рівна - [ 2017.06.11 14:19 ]
    Автопортрет 35
    - Це Українська – тридцять п’ять!
    Сходьте, пані, ваша зупинка, пані.
    А вікна там – темні і вигуки – п’яні
    І списаний весь матюками паркан..
    - О, хіба мені вже? Може, їдемо ще, пане?
    Я тут не зостанусь сама, не лишіть мене, пане –
    Серце – стане….

    У підсумку – двоє дітей та малий котопес.
    Любов як любов. Ви ж до моркви не ставитесь свято?
    Життя моє – схоже на рух, на зелений експрес
    І зовсім не схоже на персик чи свято.

    Уже – тридцять п’ять? Раптом, помилка?
    Хакер-атака на мій Джі-пі-ес?
    Я скачала ці карти на торентах – не ліцензійні…
    Вже давно продають алкоголь мені у магазині.
    Вже давно захолонула кров у моїй пуповині.
    Вже давно ходжу я на роботу в обдертий «собес».
    І все рідше торкаюся неба чи, радше, небес…

    - Ваша зупинка! Номер по білому – чорним!
    Пані, я мушу вертати, звантажив валізи…
    - Що? Просто так? Мене впустять? А віза?
    - Пані, для вас – вже без візи! Віднині – без візи…
    В двері оті ледь помітні над чорним асфальтом,
    Вгрузлі по клямку. У торбі моїй – уламки..
    Шматки недороблених справ, недолюблених душ.
    - Скажіть, ви не чули, чи є там нормальний душ?
    Чи там є життя? Чи, хоча би, заграйте туш,
    Бо ця драматичність моменту – мені така…
    Гидка!

    - Пані, пустіть мою руку… Ну нащо вам моя рука?
    - Остання опора – рука…

    Все б нічого, але хиталась Земля під ногами,
    Я стояла сама і знала, що – не здалося.
    Час – поїхав! Нажите – сплуталось, переплелося.
    Відбулося, збулося – зайшло на мене з ногами…
    Догорала юність, попіл сипався на волосся.

    11.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  40. Козак Дума - [ 2017.06.11 11:03 ]
    Пробудження
    Я намалюю перший день весни,
    лиш віднайду в душі яскраві фарби.
    Хай ляжуть ізумрудами вони,
    мелодіями чарівної арфи.

    Я першу квітку намалюю у яру,
    яка до сонця пробивається з-під снігу.
    І крапель кришталю весняну гру,
    і зеленіючих лугів яскраву книгу.

    Я розфарбую ниви і поля,
    підбавлю красок у гаї і гори.
    Оновлено всміхнеться всім земля
    і бірюзою зблисне тихе море.

    Дорослих підмалюю і дітей,
    добавлю людям свіжості у лиця.
    Окреслю променями сонце золоте,
    хай все довкола трішки звеселиться.

    Наповню світ я подихом весни,
    усе те власним серцем намалюю.
    Гімн напишу пробудженню ясний
    і ту картину людям подарую.

    01.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  41. Козак Дума - [ 2017.06.11 11:54 ]
    Нічні роздуми
    Я слухав Ніч і ті її слова,
    що жоден День не може бути вічним.
    Ще теплилась надія ледь жива,
    та все одно, бо день скінчиться ніччю.

    Все має свій початок, свій кінець
    і тільки Всесвіт істин тих не знає.
    Так влаштував, так вирішив Творець,
    а ми лиш книгу Вічності листаєм.

    У кожного у ній своя глава,
    та обраним дістатись може й розділ.
    Хоч всякий має в ній свої права,
    але обов’язків позбутися не просто.

    Я слухав Ніч і зрозуміть спішив,
    до ранку часу обмаль залишилось.
    Невже весь день я лиш людей смішив,
    а сталось зовсім інше, ніж хотілось?!.

    08.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  42. Софія Кримовська - [ 2017.06.10 23:25 ]
    Люда (уривок із поеми-фрески)
    Людмила вийшла в люди –
    вступила в інститут.
    У Люди гарні груди
    і ще отам, і тут.

    У Люди оченята
    грайливі та ясні.
    А ще у Люди тато
    і кілька сот рідні:

    завклуб, завгар, завскладом,
    завфермою, завгосп –
    у Люди все до ладу,
    у Люди все ого!

    Людмила вийшла в люди
    з далекого села,
    а матір сварить люто
    за «когутські» слова.

    І батька сварить також,
    як привезе торби,
    то шикає на нього:
    «По-людські говори!»

    Людмила в люди вийшла,
    тепер міська вона -
    аж ніби трохи вища…
    А розуму нема.

    Проте невдовзі буде
    із дівчини цабе,
    тож величає Люда
    на «ви» сама себе.

    От водить віднедавна
    екскурсії у парк,
    розповідає плавно,
    про те, хто, скільки, як

    любив Софію палко
    і цілував куди;
    які царі у парку
    ходили, де сліди.

    Байки великоруські*
    повторює щорік.
    У приклад ставить Люську
    з обкому чоловік.

    Людмила вийшла в люди –
    забрали до Москви.
    Тепер й батьки до Люди
    звертаються на «ви»…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.69)
    Коментарі: (4)


  43. Еліза Зіртецька - [ 2017.06.10 23:13 ]
    ***
    Шукай мене серед моря бурхливого-
    його велич і сила захопили мене.
    Шукай мене у світанку звабливому-
    Його краса мій сум прожене.
    Шукай мої очі між зорей ясних
    в сузір'ях Орла й Оріона.
    Я в кожній краплині дощів тих рясних,
    Я в звуках церковного дзвона.
    Я там, де є спокій, тепло і любов
    І вранішнє сонце, й тиша дібров.
    Шукай у польоті вільних птахів
    і між таємничих життєвих шляхів.
    Шукай мене всюди, як схочеш знайти
    Ми мовби Орфей й Еврідіка.
    Судилося з тобою нам разом ідти
    Як знайдеш- твоя я довіку.

    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Олександр Сушко - [ 2017.06.10 20:11 ]
    Теща


    Ходи до мене, друже, на поріг.
    Покинь печалі, відпочинь хвилину.
    Нарешті тещу злу ти переміг,
    Поклав ту капость у дубову скриню.

    Не буде більше гризти як блоха,
    І вухо не вчуватиме прокльонів.
    Радій, що обійшлося без гріха
    І на руках твоїх немає крові.

    Пішла сама, нахрумавшись грибів,
    Які на тижні назбирала в лісі.
    Я знаю - ти давно цього хотів,
    І хтось учув мольбу твою у висях.

    Розвиднівся, нарешті, білий світ,
    Невдячна закінчилася робота:
    Для мамці доця, звісно, меч і щит.
    Для тебе ж була баба чорнорота.

    Музики чарку випили до дна,
    Уклали гробарі в могилу кості,
    І прихопивши сулію вина
    З поминок розійшлись останні гості.

    Хоча не буде позик і боргів,
    Та житимеш однині на зарплату.
    Забудь ковбаси, з сиром пироги,
    Щоденна страва - хліб і чай із м'яти.

    Розбагатів хоромами свояк -
    Хазяїном у хаті ти не будеш.
    Він був ласкавий, хитрий потурнак:
    Бери дружину - жити лізь у буду.

    А шурину дістався мерседес
    Та жирної землі зо два гектари.
    Твоє лише - жона й у буді пес,
    І струни від розбитої гітари.

    Зосталася десятка в портомоне,
    Нема тарані жирноі до пива...
    Сваритися із тещею - дурне.
    Цінуй ії, допоки вона жИва.

    10.06.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  45. Ігор Шоха - [ 2017.06.10 19:34 ]
    Війна дитячими очима
    Уже немає фотокопій
    соціалізму і війни.
    А нащо? Є живі окопи.
    Аудиторія Європи
    фіксує роги сатани.
    Така історія. Уміє
    наваксувати і – ...адью.
    Тому у ній шукати всує
    фізіономію мою.
    Якщо то я – отой, на фото,
    іще вигукую, – я сам!
    то це душа моя на фронті
    набої подає бійцям.
    А той один, що біля мене
    ховає цівочки очей,
    не має імені нацмена.
    Його рука – моє плече.
    І ці героями бували,
    і їм казали, що – орли!
    ...коли за пайкою вмирали,
    аби стахановці жили.

    Якби тодішні непорядки
    винищували «на корню»,
    то ми раніше із рогатки
    повибивали б кацапню.
    І нагадали би Полтаву,
    Батурин, і четвертий Рим,
    і нашу кров, і їхню славу,
    і як завоювали Крим,
    як у забої наші хлопці
    виховували їхню рвань
    і де стояли запорожці,
    коли освоїли Кубань.
    Якби то діяли мазепи,
    а не палили палії,
    то ми не мали би халепи,
    що й нині є ще москалі
    у школі, в армії, у владі,
    у кривославній сарані,
    і у мундирі на параді,
    і командиром на війні.
    І не було б тоді зарази
    із тилових АТОшних крис,
    що не почує наше, – брись!
    на їх команди і укази
    як мало бути ще колись.

    Ідуть вісімнадцятилітні.
    Ідуть батькам на зміну діти,
    напевне чуючи щодня,
    як озвіріла кацапня
    висотує полки елітні.

    О Боже, Боже, де ти є,
    коли Тебе ніде немає
    у цьому нищеному краї,
    коли диявол на моє
    купує душі й продає,
    і за чужі гріхи карає?

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  46. Ірина Вовк - [ 2017.06.10 17:56 ]
    Сад Любові
    … Цей Сад Любові ще живе в мені.
    Зелена буйність вруниться і спіє –
    Така зухвалість, молодість в вині,
    Така тонка настроєність, Леліє!
    О, ні – дощі червневі хай падуть!
    Хай воловодять скрізь стрімкі потоки!
    Чим глибше русло – тим повніша путь:
    Пора Цвітінь, твої найкращі роки…
    Ти у цвітінні, й справді, неземна –
    Інанна, чи Ірніні надмогуча!
    Живильна крапля спраглого вина –
    І розійдеться тьма, громи несуча…
    Я ще нектар пригýблю досита!
    Я ще дитя своє не відголублю…
    Життя – прекрасне! Днина – золота!
    На мент її нікому не уступлю!

    П’яніння Духа – з роду тих п’янінь,
    що їх до тла не випалить посуха…
    Така жага життя! – що й серце слуха:
    не одбуяла ще пора Цвітінь…

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (13)


  47. Олена Лоза - [ 2017.06.10 17:08 ]
    Наснилось
    Як згасне останній промінь,
    А Сонця дукат червоний
    Покотиться в море чорне
    За спіненим шумом хвиль,
    Ти знов розтривожиш сон мій,
    Мов Місяця диск уповні.
    Ласкаві твої долоні,
    Неначе фантомний біль...

    Ба, в небі лютують грози -
    У Вищих свої розбірки,
    Брунатні степи шмагають
    Нагайками блискавиць.
    Як солодко нам і гірко...
    Я ж досі шукаю зірку,
    Що впала колись із Воза
    В глибини твоїх зіниць...

    Зацитькаю серця стукіт:
    - Не рухайся! Просто слухай...
    В любистку твоїх цілунків
    Чи марю я, а чи сплю?
    Як стогін, краєчком вуха:
    - Моя найсолодша муко,
    Кохана моя чаклунко,
    Я досі тебе люблю...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (4)


  48. Олена Лоза - [ 2017.06.10 17:03 ]
    I знову про Попелюшку
    Попелюшка загубила черевичка,
    Вибігаючи з освітленої зали.
    - Фе, бридка яка,
    і сукня їй не личить, -
    Дами розмальовані сказали.
    Шепотіли принцові у вуха,
    Насміхалися з її блідого личка,
    Та слова злостиві
    Принц не слухав -
    Думав про дівча без черевичка,
    Про вуста трояндово-рожеві,
    Пелюстково-трепетно-дитинні...
    Ой ці черевички кришталеві!
    Ой ці очі волошково-сині!

    А вона всю ніч себе картала,
    Що не рівня цій придворній знаті!
    Загадкова королева балу -
    Попелюшка у чужому платті.
    Нащо було слухатися Феї?
    Хоч не мед життя - вона терпляча!
    Ой ці ночі в пахощах лілейних...
    - Ти ж бо сильна! А такі не плачуть...

    У бою, без сумнівів і страху,
    Лицар сміливішим був за лева.
    Полонивши серце бідолахи,
    Утекла майбутня королева,
    Без якої білий світ не милий,
    Без якої згасли в небі зорі.
    Полетів шаленець, мов на крилах,
    Переплив зо три глибоких моря.
    Заблукавши в непролазних нетрях,
    Де нема ні правди, ні закону,
    Полював на велетенських вепрів,
    Майже рік прожив без інтернету,
    Голови стинаючи драконам.

    Втім і розшукав, і одружився,
    Бо сюжет у казки романтичний:
    Про кохання, Попелюшку, Принца
    І про кришталеві черевички.
    Заздрісники довго пліткували:
    - Чари, не інакше! Сміх та й годі!
    Зміями отруйними сичали:
    - Знову розум підкорився вроді?!

    Справді, незбагненна таємниця!
    Так розташувалися планети?
    Вгледіти принцесу у служниці
    Здатні лиш закохані й поети.
    Дарма, що в мозолях рученята,
    Руки милих - крила лебедині.
    Головне - не зовнішність, дівчата.
    Важить більше те, що всередині.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (10)


  49. Ігор Шоха - [ 2017.06.10 15:38 ]
    Бравур без пафосу
                            І
    Вірують люди у міфи, завіти
    і неминучий один епілог,
    поки існує на білому світі
    істина Слова по імені – Бог.

    Знаємо Духа. Чекаємо Сина.
    Вільні у виборі ідола зла –
    ліпимо глину. Ідемо у глину.
    Маса велика. А сила – мала.

    Пізно доходить, із ким по дорозі.
    Дуже розумні, та заднім умом,
    а насолили – йдемо напролом.

    Поки народ почиває у Бозі,
    підстерігає на кожному розі
    мафія партії із батогом.

                            ІІ
    Ми на землі – на своїй! – споконвіку
    і на сторожі із давніх давен
    пережили не одного владику
    іноязиких і диких племен.

    Та метастази пускає короста,
    що завелась ще на княжій горі.
    Братія вуличного відморозка
    має і нині свої пазурі.

    Ірод і досі ще діє підпільно:
    іго церковне, солодка яса,
    ниці раби і колонія підла –
    п'ята колона скаженого пса.

    Ідеологію ...комуністичну
    опанували мої вороги –
    нищити націю. Всю. До ноги.

    Та надолужує силу і масу
    нація духу критичного часу
    і додає до снаги і ваги.

    Маємо вже і дорогу єдину,
    і у душі золоту середину,
    то й не хитає туди і сюди.

    Ще нагадаємо світу билини
    протистояння Руси-України
    і золотого кощія орди.

                            ІІІ
    На подвиги великі і малі
    ідуть ті самі, що ішли й раніше.
    А решта – і не кращі, і не гірші:
    тузи і кавалери..., королі...

    Ми відбули своє на цій землі.
    Чому його відбути мають інші?

                                  10.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (3)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.10 13:47 ]
    А де літо, Аделіто?
    Вже минули осінь і зима,
    І весна розтала сумовита.
    Чом же досі холодок пройма?
    А де літо-літо? А де літо?

    Павутиння, тополиний пух,
    Парашут кульбаби – у кульбітах.
    Хмари погляд мов свинцем напух…
    А де літо-літо? А де літо?

    Он світило сонячне встає,
    Скільки небо буде сльози лити?
    Де кохання ділося моє?
    А де літо-літо? А де літо?

    Чую здалеку твоє тепло,
    Сповнююся силою джигіта.
    Вже слова усі в одне злило –
    А де літо-літо? Аделіто?

    Хмарний погляд проясни-но мій,
    Хоче сонцем палко пломеніти.
    Ти мене збагни і зрозумій,
    Аделіто-літо, Аделіто!

    Не торкнусь твого ніколи дна,
    Степовичко, галицька кобіто!
    У тобі – одвічна таїна –
    Аделіто-літо, Аделіто!

    Ще мій шал ясним вогнем живий –
    У твоїх обіймах спопеліти,
    Ти мене коханням оповий,
    Аделіто-літо, Аделіто!

    7.06.7525 (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   549   550   551   552   553   554   555   556   557   ...   1855