ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Катря Садовнікова - [ 2017.04.17 18:35 ]
    Я не умею ложно молвить речи
    Я не умею ложно молвить речи.
    Я не умею ждать, коль ничего.
    Я не зажгу опять потухши свечи.
    Не жду рассвет - наверстую его.

    Не плачу - я прелюдие не строю.
    Не сочиняю правды поворот.
    А жизнь я назвала свою игрою.
    Общин не спотыкаюсь - власть широт.

    27.05.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Катря Садовнікова - [ 2017.04.17 18:36 ]
    Моему любимому
    Я так тебя люблю и больше надо
    Нам кислорода на двоих в огне.
    Нас не разлучит: дождь и снег, прохлада.
    Я не хочу тебя терять, о нет!

    Ты мне так нужен растворюсь я в тени
    Твоей, мне нужен этот кислород.
    И наши пролетали так апрели...
    И не было в помин других охот.

    Лишь ты и боле ничего нинадо,
    Лишь я в твоих объятьях - это сон.
    Твой голос мне в душе, обычно, градом.
    Здесь многоточие - люблю, пасьйонс.

    03.06.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Олександр Сушко - [ 2017.04.17 15:25 ]
    Пегас
    Ой, лихо! У мого Пегаса згуба!
    Ще вчора попід хмарами літав!
    Заночував. І нагло врізав дуба.
    А я ж його так добре годував!

    Не йшли йому овес і конюшина,
    Не жер трави, сінця та ячменю.
    Ну, де знайдеться ще така скотина,
    Аби цього не сприйняла меню?

    Та хтось сказав "Ця ж їжа не для нього!
    Йому поему довгу напиши".
    І я строчив - сонети та еклоги,
    Та щедро іх до ясел укришив.

    Вважав, йому це буде вельми смачно,
    Та не сприйняло харч його нутро:
    Він просто здох, підступно і невдячно,
    Пропало задарма усе добро.

    Та краще я придбав би поросята,
    Не мав би ні печалі, ні турбот,
    Але, чомусь, на диво це крилате,
    Спіймався як останній ідіот.

    Залишив він у стайні на прощання
    Від творчості моєї кізяки.
    За це йому належне покарання -
    Нехай гризуть голодні хробаки.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (10)


  4. Вікторія Гнепа - [ 2017.04.17 12:40 ]
    Холодні руки
    Не триматиму телефон в руках холодних,
    Не дзвонитиму тобі щоночі,
    Не любитиму тебе ніколи більше...
    Я так багато зарікалась,
    І щоразу до минулого поверталась.
    Мріяла я зовсім не про казку,
    А про кохання щире.
    Я мріяла про Львів і каву.
    Лиш кава виявилась гіркою,
    А Львів холодний взимку.


    Рейтинги: Народний -- (3.75) | "Майстерень" -- (2.5) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  5. Вікторія Гнепа - [ 2017.04.17 12:23 ]
    Айсберга вершина
    Він прийде!
    Всі вони приходять!
    В нічних снах,
    З крові та плоті.
    ***
    Тотально зламана ти
    Лежиш на підлозі ,
    Серед темної ночі
    Лиш серце тріпоче.
    ***
    І ось диво;
    Він прийшов несправедливий,
    Та такий справжній,
    Ти така чутлива.
    ***
    Ти любиш?
    Чи може любила?
    Та так і не відпустила,
    Бо ти так сильно хотіла з ним життя розділити.
    ***
    Ти так гірко плакала,
    І палко щоночі молилась.
    Наразі серце просто зломилось,
    і ти в чарівну і не підкорену красуню перетворилась.
    ***
    Він кохає тебе,
    Так палко бажає тебе.
    Лиш ти стала як айсберга вершина.
    А він більше не твоя половина.


    Рейтинги: Народний -- (3.75) | "Майстерень" -- (2.5) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  6. Ігор Шоха - [ 2017.04.17 12:54 ]
    Самоприсуд
    Багато маємо поетів
    і поетес. Нехай не тьма,
    а заяложених сюжетів
    у їх поезії нема.

    Поезію диктує небо –
    і ця ідея не нова.
    Але надіємось на себе,
    допоки Муза ще жива.

    І як годити цій чаклунці,
    не переходячи на мат,
    коли у кожній свіжій думці
    як не повтор, то плагіат.

    Одною лівою ногою,
    не залишаючи слідів,
    ідуть в історію юрмою
    факіри вишуканих слів.

    І не одна узріє Кая.
    Зійде полуда із очей,
    коли зоїла видаляє,
    аби покаявся і цей.

    Питається, а що читати,
    якщо поезія – яса?

    Куди дівається краса,
    якщо її не описати?

    А може – тихо помовча́ти,
    коли говіють небеса?

                                  04.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (10)


  7. Віктор Кучерук - [ 2017.04.17 08:27 ]
    Про тебе...
    Т.Д...
    Минає ніч. Ясніє схід, –
    І видно під вербою
    На росянистих травах слід,
    Залишений тобою.
    Відбиток тіла, як печать,
    Обвітрена і тепла, –
    Іще продовжує лежать
    На ледь прим’ятих стеблах.
    Але зведуться лугові,
    Медвяні й ніжні стебла, –
    Неначе спогади живі
    Оці мої про тебе…
    17.04 17


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.61) | "Майстерень" 5.63 (5.87)
    Коментарі: (9)


  8. Тамара Ганенко - [ 2017.04.17 07:20 ]
    Не клени...
    Черешневий цвіте
    Квітневий леготе
    Сокоре сріблистий

    Завірюха із днів опадаючих
    Зорі дзвінко й помітно ростуть
    Безсоромна червоність тюльпанова
    І цибульки зелені сліди

    Не приходь. Не зови. Не клени.
    Лиш люби. Не вагайся. Люби.


    17.04.17






    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  9. Тамара Ганенко - [ 2017.04.17 07:19 ]
    Храм
    Давно я входжу в цей розкішний храм.
    Горять свічки довгасті, як лілеі,
    Марія світиться у злоті рам
    І до дитинки тулиться своєі.
    І білих рук ласкаві голуби
    Стражденний люд окрилюють до світла.
    Так чисто пахне небом голубим,
    Така блаженна тиша несусвітня,
    Хіба священник зрушує іі,
    Повніш ріки його вагоме слово,-
    Пливе журливим плином ручаів,
    Вигоює любов'ю присмерково.

    Давно я входжу в цей чудовний храм,
    Усім єством вбираючи хорали,
    Клячу у нім, підспівую хорам.
    О храм душі, який не відібрали,

    Бо аж ніхто на те не має сил,
    Доки творець не начертає в і ч н і с т ь...

    Благословен стократно світ краси,
    Що не зміняв святе на пересічність.


    ( З книги "Із тернами в серці", 2003)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  10. Олександр Сушко - [ 2017.04.17 05:47 ]
    Одвіршував
    Протовпитися годі на Парнасі,
    Іржуть, крилаті, хором лошаки.
    Згубився геній у загальній масі,
    Пророчих слів утоптано рядки.

    Розчавлено мозолю маньєриста,
    У лірика одірвано каблук.
    Немає віршотворцю де присісти,
    У тиші взяти папірця до рук.

    Поховано у куряві вершину.
    Ще трохи – і завалиться гора.
    Гав не лови – штовхатимуть у спину,
    Зірвуть вінок лавровий із чола.

    Мене сюди грайливі внесли музи
    Аби хвали утішився ковтком.
    Але нога заїхала в огузок
    І з кручі я скотився колобком.

    Одвіршував. Але таки радію,
    Що уцілів як падав із гори.
    Кепкуйте, люди! Я ж бо не умію
    Своїх колег скидати у яри.

    16.04.2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (10)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.17 00:26 ]
    Плекаймо у собі красу
    Немов на гілочці – росу,
    Яку в слюді різець обводить,
    Плекаймо у собі красу,
    Як ту незайману природу.

    Поезія – це висота,
    Вершини гір легкі, пречисті.
    Це - думка, величчю проста
    У бурштиновому намисті.

    Нехай навколо тебе гидь,
    У душах – прозаїчний сморід.
    Їх у собі ти – ненавидь,
    Думками поривайся вгору.

    Хай сумнів геть тебе зборов,
    Мара на манівці заводить.
    Згадай – в Донбасі ллється кров
    За цю красу, за душ – свободу.

    Не бійся смерті, а лети!
    Ти - воїн світла з крові, плоті.
    Бо краще впасти з висоти,
    Ніж задихнутися в болоті.

    16.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    с. Іванів, Вінниччина


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  12. Серго Сокольник - [ 2017.04.16 23:06 ]
    О болю мій!..
    О болю мій!
    Ти є життя, я знаю.
    Хто не живе-
    Тому і не болить...
    І ниють рани...
    І душа страждає...
    Яка ж ти різна,
    Різна, болю мить...
    То розкажи,
    Яким же ти буваєш,
    Мій болю,
    Віддзеркалення життя?
    Ти мати й мачуха,
    Ти день за небокраєм,
    Ти незрівнянна
    Сила відчуття
    Моментів тих,
    Що дарувала доля,
    Яка під доброю
    Зорею нас звела
    Дарунком щастя...
    Тільки вже ніколи
    Нам не відпити
    з того джерела.
    Ми сліпо маєм,
    Не цінуючи, ЩО маєм,
    П"ючи, допоки
    У криниці є вода,
    І так п"ючи,
    Безтямно пропиваєм
    Той дар на двох,
    Що Бог кохання дав...
    А рани що ж?
    На те вони, щоб нити,
    Застуджені об млосний
    Світ нічний.
    І все ж... Згадавши
    Неповторні миті-
    Який же ти солодкий,
    Болю мій!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117041611229


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  13. Ігор Шоха - [ 2017.04.16 10:24 ]
    На переправі
    У Європі – месія гряде,
    у Америці цього немає,
    азіат у Росію іде,
    а у нас – переправа до раю.

    Україна іде з молотка
    за борги і за те, що не горді,
    поки влада її не така,
    як буває у інших народів.

    Ми будуємо інші світи,
    а бунти, революції, війни
    нас примушують в ногу іти
    із юрбою чужої країни.

    Рятувала нас тисячі літ
    булава. Лиходії-ординці
    затуляли дорогу у світ
    і кривавили наші криниці.

    Та чекає ясне майбуття.
    І уже не за примхою долі
    ми як воїн, єдиний у полі,
    покладаємо наше життя
    на межі небуття і буття,
    на путі до свободи з неволі.

                                  04.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 0 (5.95)
    Коментарі: (4)


  14. Тамара Ганенко - [ 2017.04.16 08:05 ]
    *
    Тихо, тихо, - ще побудьмо,
    Ще хвилиночку і трошки.
    А сади весніють буйні
    Яблуневі ронять брості

    І ця мить на повні груди
    Нетутешня і святочна
    Нам у будні дихать буде
    Мов дитятко непорочне

    15.04.17




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  15. Тамара Ганенко - [ 2017.04.16 07:14 ]
    ...Нестяма...
    Ожинні сходять твоі очі
    І кольори не додивляюсь
    А лиш глибінь і темінь чую
    Таку що у нестяму стигне, -

    Вишнево зрілу, сутінкову,
    Настояну на матіолах,
    В жасминові обійми згуслу,
    Медово у вуста зашерхлу, -

    Ту невимовну і всезвучну
    Що нас безслівними лишає
    Як дотягнемося на хвилю
    Не тільки душами крізь вирій...

    15.04.17



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  16. Олександр Сушко - [ 2017.04.16 06:00 ]
    Буде суд
    Спить Україна. Міцно спить,
    Не чує вибухів снарядів.
    А за Дніпром земля горить-
    Немає там бучних парадів.

    Щодня на землю ллється кров,
    Брат віддає життя за тебе,
    І плач сиріт, і крик удов
    У розпачі летять у небо.

    Донбас звивається в корчах,-
    Упав солдат на полі бою.
    І знову оплива свіча
    На цвинтарі в руках героя.

    А тут білують булаву,
    Зірки чіпляють на погони,
    Валізами грубу грошву
    Вантажать спритно у вагони.

    Моя Вкраїно, не журись!
    У нас ще вистачить патронів!
    Цей бій закінчиться колись
    І ми повернемось додому.

    І хоч ти кум, чи навіть брат -
    Не буде зраді порятунку.
    А буде суд. І буде кат,
    І кожен сплатить по рахунку.
    лютий 2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (5)


  17. Домінік Арфіст - [ 2017.04.15 23:07 ]
    зневіра...
    зневіра – для людини спокуса…
    по справжньому єдина спокуса…
    спочатку люди вбили Ісуса
    а потім полюбили Ісуса…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  18. Ольга Паучек - [ 2017.04.15 23:11 ]
    Бо життя лиш мить.
    Приїжджайте діти
    До батьків на Паску,
    Будьте з ними разом
    У цей світлий день

    Знайте, памятайте
    Ви свій рід, будь ласка
    І не забувайте
    Маминих пісень.

    Родове коріння
    Дасть Вам силу жити,
    Жити в цьому світі
    Без тривог, біди

    З сестрами, братами
    Будете дружити
    Не буде на серці
    Вашому нудьги.

    Жайворонок-пташка
    Вийшов зранку в поле
    Поле колосками
    Весело шумить:

    - Пам"ятайте діти
    Татову колиску,
    Бо життя коротке,
    Бо життя лиш мить.

    08.04.2015.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Нінель Новікова - [ 2017.04.15 20:47 ]
    Дзвони
    Над містом котять
    Хвилі церковні дзвони –
    Душа радіє…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  20. Марія Дем'янюк - [ 2017.04.15 18:29 ]
    ***
    Хмарка нюхала цвіт вишні-
    Запахи такі розкішні!
    Пелюстками милувалась -
    Синьонебо зачекалось!

    Небо в диві причаїлось :
    Хмароквітка розпустилась!


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (3)


  21. Олексій Кацай - [ 2017.04.15 14:53 ]
    Монорейка часу
    В капсулі, на монорейці часу,
    ледь вібрують пластик і метал:
    швидкістю видовжується траса
    і думок безмежний віртуал.

    Угорі – мовчанка войовнича,
    унизу, неначе мирний спів,
    віє вітер пам’яті в обличчя
    на стежках загублених світів.

    Той розтав у давнини тумані,
    той залюднив майбуття чиєсь,
    той здельтанував на дельтаплані
    у нічному вибуху небес.

    ……………………………

    Я ж один. Не видно перехрестя
    в часі монорейці водію.
    Мчусь… І на межі вібрує всесвіт
    чи то вітром, чи то думкою.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  22. Мирослав Артимович - [ 2017.04.14 19:16 ]
    Невідворотне
    – Ти цар юдейський?
    – Ти сказав… –
    Весь діалог правителя і жертви…
    І у обох не канула сльоза,
    а знали – хто чекає смерти.

    Один – увесь у ревищі юрби,
    а другий – нібито оглух на вирок:
    «На хрест його!..
    Убити!..
    Розіпни!...»

    А десь… – готують пахощі та миро…

    Але до них – така ядуча путь
    під тягарем хреста своєї долі…

    Довкіл вирує жовчі каламуть…
    Попереду – пекельний жах юдолі…

    14.04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (1)


  23. Лариса Пугачук - [ 2017.04.14 17:06 ]
    Недокомплект
    Мимо неї я щодня проходив
    (парк, алея, справа постамент),
    та подумати не мiг я зроду,
    що природа втне експеримент.

    Вчора звично крокував натхненний,
    зупинився, сперся на хвоста
    (там Русалка вигнулась блаженно,
    хоч давно вже пересох фонтан).

    Чую, щось в менi заворушилось —
    так зрадiв (мабуть, слова iдуть).
    Я подяку записав Ярилу,
    що поезу спрямував на путь.

    Та мурахи не стихали, лiзли,
    десь за шию, потiм ще кудись.
    Обертаюся... оце реприза:
    може я вiд сну не так збудивсь?!

    Ожила Русалка з постаменту
    як була (ну... гола)!!! До плечей
    притулилась — ледве не фальцетом
    заспiвав!..
    Та будь-хто звився б, чень.

    Ох, Ярило!
    Точно, вiд Ярила подарунок!
    Але боже ж мiй,
    ти б iнструкцiю додав чорнилом:
    як вмоститися менi — на Нiй!


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (5)


  24. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.04.14 12:18 ]
    По колу...
    1

    Латала діри на трьох екранах.
    Мелькали Делі... Диканька... Гана.
    Душа злинала іскристо вгору...
    Цвіли агава, рис, помідори...

    У саквояжі забула вірші.
    "Дарую прозу..." - торочив Іржі.
    Зелений потяг - крізь чад - по колу...
    Ні ароматів... ні ореола...

    2

    Спинявся гід наш, хотілось пити.
    В бархани грузли сліди-копита.
    Творці чекали вогню із неба.
    Палити лахи була потреба.

    Жмути сновиддя, темнава ніша.
    Прости, банальне. Люблю складніше.

    3

    Намисто крупне дала мулатка.
    Крупа небесна... хмаринка-латка...
    Співоче древо хитало зірку.
    Людву покликав чорт на вечірку.
    В плід черви лізли... сотали соки.
    Низьке одвічно плює в високе.

    Брели з хрестами - хить-хить - хапуги.
    Полуда вкрила щити... попруги...

    Дивочні снива. Четвер пречистий.
    А вколо вої... гній... терористи...



    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  25. Ігор Шоха - [ 2017.04.14 11:46 ]
    Дорогою до себе
    ***
    Любити праведно і грішно –
    не маята, аби своє.
    А от грішити, як не смішно,
    любов нікому не дає.

    ***
    А що, якби надути губи
    і, догоджаючи юрмі,
    ревіти соло до-ре-мі,
    і як ієрихонські труби,
    ламати стіни у тюрмі?

    ***.
    Не уповаю на урочу мить,
    коли усіх поезія чарує,
    і заглядає в душу, і ятрить.
    Бо самоу́к нічого не навчить,
    якщо його недоучка не чує.

    ***
    Живуть же люди! – без голок
    і не з'їдають муки творчі.
    А як набридне монолог,
    організують діалог
    із порцією злої жовчі.

    ***
    Товариш ворогом не буде,
    якщо не лізе у корито.
    Лукавий б’є себе у груди…
    Цікавими бувають люди,
    якщо уміють говорити.

    ***
    Одні поети пам'ятають,
    що їх читатиме народ.
    А інші інших доганяють
    і що-попало напихають
    у заримований кросворд.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)


  26. Олександр Сушко - [ 2017.04.14 07:12 ]
    Київський зоопарк
    Реве у кліті хижий звір,
    Мурло кусає спересердя.
    Усім смакам наперекір
    Годують проліском ведмедя.

    Його однолітки в борах
    На запашне полюють м'ясо.
    А в зоопарку їде дах -
    Суціль глевка зелена маса.

    В очах від гніву каламуть,
    Голодна з рота крапле піна.
    Бо пайку звично розкрадуть,
    А навзамін дадуть морквину.

    Любов людей не має меж -
    Залізний цеп або рушниця,
    Міцнюща шкура для одеж,
    Опудало також годиться.

    Надворі нині вік новий -
    Проти людей ведмідь безсилий.
    Радій, бурмило, що живий
    І не пішов на сувеніри.

    14.04.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (5)


  27. Петро Скоропис - [ 2017.04.14 07:38 ]
    З Іосіфа Бродського. Натюрморт
    1
    Речі та люди нам
    застять світу. Що ті,
    що ці узнаки очам.
    Ліпше жить в темноті.

    Я усівся собі
    в парку, дивлюсь услід
    несусвітній товпі.
    Світ мені остогид.

    Місяць січень. Зима.
    Усе по календарю.
    Коли остогидне тьма,
    тоді я заговорю.

    2
    Пора і почать. Незле б
    уникнути свербежу
    губ. Не мати халеп.
    І ліпше, коли скажу.

    За що? За день, або ніч
    тощо. Або за ні-
    що. Чи осяжну річ.
    Ліпше речі, аніж

    люд. Ці істоти мруть.
    Всі ми. Така яса.
    Суто пропащий труд.
    Як на вітрі роса.

    3
    Кров моя льодяна.
    Вистиг я до костей,
    як ріки які, до дна.
    Я не люблю людей.

    Дуже млоять мене
    їх житія, і квит.
    Лиця їх мають зне-
    пліднений ніби вид.

    Є у гримасах лиць
    щось, огидне уму.
    Що їх пластає ниць
    невідомо кому.

    4
    Речі миліш. У них
    ані зла, ні добра
    зовні. А щойно вник
    вглиб – у нутрі нутра.

    У нім порядкує пил.
    Порох і шашіль-жук
    стінок. Сухий мотиль.
    Жадних відбитків рук.

    Пил. Позір наугад
    вихопить пил полиць,
    як і чим об заклад
    з темрявою не бийсь.

    5
    Зовні старий буфет,
    сховків його попри,
    видається на мент
    Нотр-Дам де Парі.

    В надрах буфету тьма.
    Швабра, епітрахіль
    пил не зітре. Сама
    річ, що властиво, пил

    не дужає побороть,
    відрухом брів немов.
    Іменно пил є плоть
    часу; і плоть, і кров.

    6
    Оце віднедавна я
    сплю удень взагалі.
    Буцім і смерть моя
    мені відмовля у млі,

    дзеркальцем біля уст
    спитує, чи зітхну
    засвітла, після трут,
    чи виборсаюсь зі сну.

    Я мов укляк. Взамін
    остуда бере своє.
    Кінцівок венозна синь
    мармуром віддає.

    7
    Витіявши сюрприз
    складчиною кутів,
    річ випадає із
    світобудови слів.

    Річ вовтузню словес
    нехтує, пак німа.
    Річ суто обшир, без
    якого її нема.

    Річ можна пхати в піч,
    нівечити, ламать.
    Знищити. Жадна річ
    не крикне: "Ї…на мать!"

    8
    Дерево. Тінь. Земля
    під деревом. Корінні
    вензелі, пліть, петля.
    Глина. Ряд валунів.

    Корені. Їх вузли.
    Камінь, який угруз
    в землю, спитує глиб
    дії системи уз.

    Він нерухомий. Ні
    пут попустити й скріп.
    Тінь його наші дні
    манять, як сіті – риб.

    9
    Річ. Коричневий грим
    речі. Її погорд.
    Сутінь. Імли окрім
    стерте все. Натюрморт.

    Смерть угледить умить
    тіло, що і візит
    смерти, немов прихід
    жінки, відобразить.

    Все це абсурд, плітки:
    череп, скелет й т.і.
    В неї, мені взнаки,
    будуть очі твої.

    10
    Матір пита Христа:
    син ти мені, чи мій
    Бог? Ти поніс хреста.
    Як мені тут, самій?

    Вічі б мої немог
    збавив, урозумив:
    син ти мені, чи бог?
    Мертвий ти, а чи жив?

    Він їй рече: жоно,
    мертвий я, чи живий,
    буде усе одно.
    Син, або Бог, я твій.
    «1971»

    * Прийде смерть, і у неї будуть твої очі (іт.). Ч. Павезе.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (3)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.14 00:42 ]
    Чирякописець (літературна пародія)
    Я настрочу Вам краще про клозети,
    Вщипну натхнення трохи десь таки.
    Природа і кохання для поета?!!
    Чавлю їх, як на носі - чиряки!

    Я чистоплюям носа втру однако,
    Усім їм дам такого одкоша!
    Читайте, хлопці, краще про ротяку -
    Де дилетантський наголос - віршА!

    Бо ось про що нам римувати треба,
    Життя - як та клоака, як п..да!
    І шепотів пророчо друг мій ребе:
    Чирякописець Саша? - Таки да!

    14.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  29. Ігор Шоха - [ 2017.04.14 00:15 ]
    Газова атака
    Оберігати ниви, і хати,
    і душі од усякої химери
    готові ми як юні піонери.
    Волаємо, – о Боже, захисти!

    Але холера ясна, що у хаті
    ховаються таємні вороги.
    Її не охоронять ні боги,
    ні інші доморощені пенати.

    Європа помагає ...як рантьє
    ...і вимагає! Що? «Лапшу» на вуха…
    Америка не має сили духу
    злодіїв годувати на своє.

    Лишається молитися й чекати,
    коли мине умовна у жидів
    рефлексія жируючих панів
    і параноя – гоя ошукати.

    А що ми ще уміємо? Офшори
    будує наша мафія і ФАК*,
    і біля Путі дружній особняк
    в Іспанії, Італії, Андоррі.

    Малюючи в уяві авеню,
    захрюкали любителі «Євбазу».
    Є візи і немає керогазу,
    аби смалити обрану свиню.

    А примус є! Живи на копійки
    і вимирай! Подвоїли зарплату?
    А то на смерть… Кому? Електорату
    …і дітям олігарха – на віки.

    Але і копійки рахує живо
    ота химера, що веде баланс,
    кому додати, а кому і зась,
    аби у рай доправити щасливо.

    І що воно, якщо не геноцид?
    Яка вина у покоління мого,
    що має на дотацію убогу
    подвоєний оброк на апетит?

    І газова об'явлена атака!
    І не боїться клоуна Ляшка
    ніяка влада... Ось вона яка!
    Убитим оголошує подяку.
    Із мафією бореться Аваков,
    а уряд б'є та й б'є бойовика.

                                  04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  30. Василь Кузан - [ 2017.04.13 23:42 ]
    Душа нанизує думки, немов намистинки прозорі
    ***
    Душа нанизує думки, немов намистинки прозорі,
    На павутинку почуттів, на нитку нашої любові.
    Тремтить рука і плоть м’яка у грона слів ховає зорі
    І чути здалеку яка крихка моя вітцівська мова.

    Не кров Христа – терпке вино так невблаганно чашу повнить.
    І сумнів ходить – тінь лиха на скронях правди і свободи.
    У кошик – паску, писанки, ну а під ними цвяхів тони…
    У мертвім морі тільки смерть. Йордан йому вливає води.

    Ховають музику вуста у соковитих плесах ранку,
    І час молитву молоду вдягає днесь у вишиванку.
    А журавель з одним крилом ховає голову в криницю
    І хвиля серце огорта у біль святої плащаниці.

    Усе не так. Усе не те. І як було – так вічно буде!
    Із себе вичавиш раба – там поселяється Іуда.
    І скільки вовка не годуй – баран йому найбільше милий.
    Народ кричить: «Убий його!». А місця вже нема могилам.

    13.04.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (7)


  31. Лариса Пугачук - [ 2017.04.13 23:32 ]
    Синівська любов
    "Свій шлях обирав ти сам,
    і хрест – вибір також твій.
    То, дивлячись в небеса,
    кому ти і що довів?

    Чому, зрозуміти дай,
    ти любиш усіх людей?
    Вони знапастили рай!!!
    Чому і в останній день,
    скривавлений, в наготі,
    прощаєш їм цей содом?!"

    І подих уверх злетів:
    "…за образом і подо…"



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (26)


  32. Олександр Сушко - [ 2017.04.13 19:06 ]
    Про природу і жіночу вроду
    Я настрочу вам про природу
    Та про жахи любовних мук.
    Для читачів не буде шкоди,
    А я свербіж утишу рук.

    Чуття померли. Геть не дишуть.
    І саду вже давно нема.
    А пальці із завзяттям пишуть,
    І руку ще не відніма.

    Вскубну Пегасу волосину -
    Нехай прокинеться лоша,
    Та риму хоч одну підкине,
    А, може, цілого вірша.

    Люблю писати про природу
    Удень, а також уночі.
    Нехай рясні утішать оди
    Моїх терплячих читачів.

    12.04.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (13)


  33. Неоніла Гуменюк - [ 2017.04.13 09:54 ]
    Любов"ю огорнула би весь світ
    Любов"ю огорнула би весь світ,
    Добро посіяла би кожному у душу,
    Бо ненависть та зло вже так болить
    І серце моє кожен день тривожить.

    Горять хати у полум"ї війни,
    На згарищах лиш вітер завиває.
    Невже не можна бути всім Людьми,
    Щоби не тішитися тим, як хтось страждає.

    А скільки вже поглинула вона
    Життів людських,що й полічити важко,
    А хтось мільйони тільки загріба
    Та "гріє руки" на цім горі нашім.

    Здригається у сні дитя мале
    І мати молода не спить ночами.
    Нехай же її лихо обмине,
    Матінка Божа хай оберігає.

    Якби могла, то розтопила б лід
    Жорстокості,байдужості та зради,
    Біду й печаль я розвела б руками,
    Любов"ю огорнула би весь світ.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (2)


  34. Неоніла Гуменюк - [ 2017.04.13 09:44 ]
    Природи казковий засів
    Кружляє вітер, підганяє хмари,
    Сльози висушує їм, плакать не дає,
    А сонця промінці на землю впали -
    І все навколо сяє-виграє.

    Вже й мати-й-мачуха пелюсками жовтіє,
    Стелиться круглим листом в долинах,
    Та маргаритки-гудзички рясніють
    На довжелезних трав"яних плащах.

    На березі із осоки густої
    Джерельце пробивається на світ.
    Скуштуєш ти води його смачної
    І смак цей пам"ятатимеш весь вік.

    Бо не нап"єшся ти такої в місті
    І первозданних не побачиш див.
    А тут природа хазяйнує тільки,
    Чудес казкових робить свій засів.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  35. Олександр Крижанівський Космос - [ 2017.04.13 06:25 ]
    Тепло
    Тепло твоєї руки
    На моїй шкірі.
    Секунда - і ми
    В ніжних обіймах.

    Мій реальний міраж
    Моє божевільне падіння
    У твій палаючий погляд
    Нескінченне вільне падіння.

    У нас із тобою є тільки сьогодні
    Занурся ж у мене!
    А завтра зробимо вигляд,
    що незнайомі.

    Я свою улюблену майку,
    Яка непристойно пропахла нами,
    Залишу тобі, як спогад
    Про нашу подорож морем кохання.

    Я знав тебе все життя
    Зустрів зовсім недавно
    Ще довго я буду знаходити
    В інших натяк на тебе.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  36. Вікторія Гнепа - [ 2017.04.13 00:06 ]
    Біль...
    Очі сповнені болю і крові.
    Ноги ніби не мої.
    Знаєш ,рік пройшов.
    А відчуття ніби ти вперше прийшов, перед очима якось випадково пройшов.
    А я просто взяла і закохалась,
    Хоча сама такого не чекала...
    Він мариться мені ночами, як жаль що він герой не мого роману.


    Рейтинги: Народний -- (3.75) | "Майстерень" -- (2.5) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  37. Вікторія Гнепа - [ 2017.04.12 23:07 ]
    "Руїна"
    Я в'яну без нього,
    Я дуже по ньому сумую.
    Знаєш,як мені жаль,
    Що не можемо склеїти дві половини.
    Я до без тями сумую по ньому.
    Небесного кольору очі,
    В яких я тонула мов в хмарах.
    Він став моїм храмом.
    Стала б молитись до нього.
    В ногах у нього б стояла.
    Пестила б як дитину.
    Молила я Бога про диво.
    Та пішов він давно,
    По собі залишив руїну.


    Рейтинги: Народний -- (3.75) | "Майстерень" -- (2.5) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.12 23:09 ]
    Божествена Русалка
    Мов зібрав Ярило сонця скалки
    І весни душею наділив.
    І зліпив божествену Русалку,
    Дарував мені це диво з див.

    Кожна зустріч – знову все незвично,
    Ллються коси ніжні із чола.
    Так, немовби статуя антична
    Враз на постаменті ожила.

    І усі розвіюють печалі,
    Додають натхнення і снаги
    Форми фантастично досконалі –
    Добре потрудилися Боги.

    Наче відблиск сонячного німбу –
    Музика цих пестощів жива.
    Всемогутнім Богом із Олімпу
    Я себе із нею почував.

    12.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (13)


  39. Зоряна Інша - [ 2017.04.12 23:04 ]
    Клаптик весни в горах
    Ось дні розквітають собі жовто-біло,
    і зелень вистрілює бура гора.
    Весна захопилась своїм добрим ділом.
    У душі весну теж впускати пора.
    * * *

    Гори сьогодні - ще сонні,
    латані сіро-зеленим.
    Небо у строгім фасоні
    сонце ховає від мене.
    Венами річок прошиті
    сплячі підніжжя тутешні.
    Вічність сховалась у миті, -
    в неї пірнаю до решти...
    Стукає поїзд у риму
    з чистим ранковим повітрям.
    Гори ховають незриме
    в вершинах, пригладжених вітром.
    * * *

    Сонце, як десять копійок,
    котиться понад горами.
    Гори чекати не вміють -
    сонце хапають руками.
    Вкрали вечірні години
    сонця коралову тишу.
    Зорі, як очі дитини,
    в небі казки нові пишуть.
    3.04.2016


    Рейтинги: Народний -- (4.88) | "Майстерень" -- (4.38)
    Прокоментувати:


  40. Тамара Ганенко - [ 2017.04.12 16:13 ]
    Київ
    ...А білі сніжинки
    сідали на вії
    й тонули у синіх очах.
    Снив Київ майбутнім,
    замріяний Київ,
    і синім усе помічав.

    Стояли собори
    в шапках соболиних,
    розсіював золото дзвін.

    Складались
    морозним узором хвилини,
    які нам видзвонював він.

    Який нескінченно
    величний Хрещатик,
    який без кінця дорогий!
    А день той впадав у замети горбаті,
    в глибокі заходив сніги, -

    в такі, що уже не дійти, не добратись,
    в такі, що зайшлись од пурги...
    Засніжений Київ.
    Примовклий Хрещатик.
    І синіх очей береги.


    (З книги “Із тернами в серці“, 2003)






    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  41. Валерій Хмельницький - [ 2017.04.12 15:16 ]
    Адам і Єва (альтернативна історія)
    В раю гуляла пустотлива Єва,
    Над яблуком замислився Адам -
    Враз блиснуло і загриміло зліва!..
    Злякалась Єва й мовила: «Не дам...»

    «Ах, так?!.» - Адам до неї люто -
    «Піду я до Ліліт - і назавжди!..»
    Адама Єва стиснула за руки
    І в ноги кинулась: «Залишся, не іди!..»

    Повів Адам її у райські ку́щі -
    Удвох вкусили яблука й гріха,
    Що насолодою для них став сущою…
    Альтернативна є історія й така...


    12.04.17


    Рейтинги: Народний 5 (5.42) | "Майстерень" 5 (5.44)
    Коментарі: (18)


  42. Тетяна Левицька - [ 2017.04.12 11:58 ]
    Оболонь
    Зачарована чайка на куполі вежі
    зосередила погляд у срібну бистрінь.
    Легіт ніжно гребінкою хвильку мережить,
    в тиховоддя пірнає, шукаючи тінь.

    Береги обрамляє пісочок гарячий,
    стелить руни м’які під галузки кущів.
    В дерев’яному човнику літо рибачить,
    З рук годує мастиркою щук, судаків.

    Помаранчеве сонце шкварчить на пательні,
    спрагло воду п’є небо з Дніпровських долонь.
    Розпустилися дреди вербичок зелених.
    Вудить на мілководді мальків Оболонь.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (6.27) | "Майстерень" -- (6.36)
    Коментарі: (17)


  43. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2017.04.12 11:08 ]
    Через роки


    А я так хочу вабити тебе,
    Через роки, а, може, і століття,
    Твоєю бути кращою у світі,
    Мов простирадло тепле і м’яке,

    Щоб ти бажав зануритись у мене,
    І затишку надпити, почерпнуть,
    Я хочу надто лиш твоєю буть,
    Як істина проста і сокровенна,

    Після років сімейного життя,
    Після того, як буде донька й син -
    Жадана мрія, загадка твоя,
    Я хочу буть твоя. А ти – моїм,

    А ти моїм, ти згоден? Не мовчи.
    Я хочу, як уперше і спочатку,
    Як пісня, народилась у вірші,
    Мелодія, лунаюча колядка,

    Заспівана на тисячі ладів,
    А тайна – так і є, а невмируща,
    Через роки не втратити б її,
    Прожити, наче серед райських кущів.



    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (6)


  44. Неоніла Гуменюк - [ 2017.04.12 09:24 ]
    Мудрість його літ
    Біля стежечки вузької на узліссі
    Трьохсотлітній дуб старезний ріс,
    Він оберігав тут мирну тишу,
    Варту безвідмовно завжди ніс.

    Його звірі поважали і дерева,
    Прислухались мудрих слів птахи,
    Бо поради слушнії життєві
    Всім допомагали в час біди.

    Навіть грім небесний всемогутній
    Не чіпав його та обминав,
    Чулося глухе його відлуння,
    Коли десь на поле швидко мчав.

    Дуба й блискавиця не торкалась,
    Шанувала мудрість його літ.
    Під гіллям густим його ховались
    Від дощу комашечки малі.

    В лісі він, наче мудрець поважний,
    І виховував, і радив, і навчав,
    Як сміливий воїн та відважний
    Спокій лісу теж охороняв.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  45. Віктор Кучерук - [ 2017.04.12 08:05 ]
    Калейдоскоп
    Неминучі зустрічі й розлуки
    Завжди повні радощів і мук, –
    То стискаю радо дружню руку,
    То вона висковзує із рук.
    То зникають відстані між нами,
    То провалля глибшають чомусь, –
    То цілую весело без тями,
    То журу засвідчити боюсь.
    Мерехтять, мов кадри на екрані,
    Безупинно чорно-білі дні, –
    То розлука тане невблаганно,
    То лежить, як насти крижані…
    11.04.17


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (7)


  46. Неоніла Гуменюк - [ 2017.04.12 08:18 ]
    Дивувать весна не перестане
    Очима блакитними зелен-барвінку
    Дивиться він так уважно навкруг,
    Красень-синочок весни диво-квітень
    Коня свого пастись пускає на луг.

    Хоча там травичка ледь-ледь визирає,
    Малесенька ще бліда зелень її
    Матінку-землю поволі вкриває,
    А квітень там вишиє квіти на ній.

    Простелить білесеньку він скатертину
    Біля черешні старої в саду,
    Вже й не розібрать - вона біла чи сива,
    Мудрості вишеньку вчить молоду.

    Квітневої теплої днини такої
    Хочеться радісну пісню співать,
    Бо не перестане усіх дивувать
    Весна-чарівниця своєю красою.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  47. Олександр Сушко - [ 2017.04.12 05:31 ]
    Адам
    Ліпив Господь у середу Адама,
    Пухнасті пейса, носа із горбком,
    Із товстими підпухлими губами,
    Великим загребущим п'ястуком.

    Не їв пустельник ягід і грибів,
    У носі копирсався наодинці.
    Й сердешного Всевишній пожалів -
    Встругнув йому до пари українця.

    А той Адама, звісно, не беріг -
    Погнав його одразу на роботу.
    Нема однині в нього вихідних,
    Зі свинями працює по суботах.

    Брудні вмиває рохлям п'ятаки,
    Виносить гидь щодня на гнойовище.
    Тверді як камінь стали п'ястуки
    І до землі вгинається горбище.

    Кнурів не хоче порати Адам,
    Для нього ця робота - некошерна.
    Вкраїнець каже:- Плуг тобі я дам.
    Зори це поле і посій там зерна.

    Орав, семіт, недовго - утомивсь,
    Впустив чепіги, викинув лопату.
    І знов прохання шле свої увись,
    Не хоче більше тяжко гарувати.

    Творець Адаму виламав ребро,
    Заніс його швиденько у хатинку,
    Утяв йому іще одне добро -
    Спокусливу і пустотливу жінку.

    Кохаються із Євою Адам
    І на численні множаться колінця,
    Своєму богу курять фіміам.
    Роботу ж - залишили українцю.

    І він утік із раю до Дніпра,
    Побудував для себе з глини хату...
    Легенда ця - брехлива і стара.
    Примушує лиш трохи сумувати.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (10)


  48. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.04.11 23:24 ]
    І ти повіриш...
    1

    Прив`ялій квітці багнеться тепла.
    Довкола юнь - воложиста, весела.
    Літоростками повниться бедлам.
    Повзуть у Лету слимаками села...

    Жене лушпиння возний-буревій.
    Розпродує грядки-яри босота.
    Плямкоче бодня в хащі лісовій,
    Вужі наобіцяли позолоту.

    Тече угору стеблами єлей.
    Навперегони - коники безгриві.
    Із постаменту сходить Галілей,
    Шукає циркуль в голубій жаливі...

    Жоржина жде - морозу, рук, ножа.
    Сповільнені жадання-махаони.
    "Ось-ось пожежа... - сюркотить олжа, -
    Серпанки підпалила Персефона".

    2

    Одарить шовком кремезний джиґун.
    І ти повіриш - легковага, мудра -
    В едем чужих небачених лагун,
    Де рибки золоті, дитинні шудри...


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.11 22:16 ]
    * * *
    Підстригся сад, помолодів,
    Весь оновився навесні він.
    Лиш хмари у важкій ході
    Всі спохмурніли, мов у гніві.

    І лють, і лагідність ішли –
    Як світло й темрява – у парі.
    День залицявся до імли,
    Краса ховалась у почварі.

    І я радів, і я страждав,
    Не знав чого у світі більше.
    …Весна сміялась молода,
    І плакала в цім дивнім вірші.

    11.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  50. Василь Кузан - [ 2017.04.11 21:48 ]
    Відстань до серця вимірює куля. Вона
    ***
    Відстань до серця вимірює куля. Вона
    Знає коли наступити на горло герою.
    Вічно захоплена пошуком цілі та грою,
    Вірить: без неї закінчиться кожна війна.

    Серце шукає рятунку в неточності куль.
    Знає, що всіх умістити у собі не в змозі.
    Котиться полем по ледь уловимій дорозі,
    Множить шалену прицільність на зношений нуль.

    Нуль, ніби яблучко чорне, вінчає мішень.
    Мислить – без нього тим двом не зустрітись ніколи.
    Пам'ять прожитих життів поміж комами коле:
    Все, що напишуть, уляжеться в точне кліше.

    Правда розлуки не може тягнутися вік.
    В кулі єднає і смерть, і життя чоловік.

    10.04.17


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (10)



  51. Сторінки: 1   ...   559   560   561   562   563   564   565   566   567   ...   1855