Воїн - каску. А злодій - касу.
Хто в безсмертя, а хто - у "мерси".
Зла оскал у свічаді часу.
Скалка болю - в Христове серце.

29.02.2016

Похмурий день вже крила опустив,
І сіра сутінь тихо вечір кличе…
Але бадьорий чути птаства спів –
Прийшла весна на пагорби величні.

І хай згори шугають холоди,
Хай омела в гіллі печаллю висне.
Та лину я із радістю сюди –
Почути світлу новоліття пісню.

Немов лунають звуки віщих струн,
І із Дніпра у сріблі і у златі
У сяйві й силі видибав Перун…
І похилилися церкви хрестаті.

Дажбог зійшов у небі на добро
І хмари геть розсіяв сумовиті.
І скинули хрестителя в Дніпро –
Ганьбу минулого тисячоліття.

Розвіялося військо сарани,
І на шматки розпалася Росія…
На віче дочки праведні й сини
Зійшлись обрати справжнього Месію.

2.03.7523 р. (2016)

Літає Муза уві сні
у таїні земного раю.
Та не співаються пісні,
коли єдиної немає.

Лети, омріяна моя,
у сни оманою ясною.
Тебе одну чекаю я
цією ранньою весною.

Піймали пасію мою
тенета бабиного літа.
А я із Музою стою
і не умію обігріти.

Минає літечко моє
і, приморожене зимою,
іде у Лету житіє,
а я – у осінь.
               За журбою.

2010-16

Поменшало чортів у клятім пеклі...
Робіт вгорі чимало - вибирай:
Плести для алкашів міцненькі петлі,
Наобіцяти ледацюгам рай,
Навчити убивати на роздоллі,
Топити починання у смолі...
І ріжеться щодня овечка Доллі.
І виростають бульбашки... нулі.

Стоять у полі стомлені бабери,
Сміються над "ботаном" дітлахи...
Ось Птолемея привид щось химерить,
Гіпоциклоїда несе дахи...

Свояк успішний винен паруботі.
Нема села без відьом і повій.
Кудись ідеш - перехрестися всоте.
Якщо від Бога - то повсюд не свій.

По греблі кіз веде моя бабуся...
Розвалено колгоспи і сарай.
Дитинно-мудра - дурня стережуся -
Та чорт зманив на п`єску "Славограй".

Усі місця розкуплені, тісненько.
Ось лавровишня, приставний стілець.
Стріла-пегас яскріє - на Лютеньку...
І соняхами квітне манівець.

Земні чорти... Повсюдно ваші гроші.
Хизуйся даром чи мовчи-корись...
А немовля - іконне, прехороше.
Три волхви нас обрадують колись.


2016

Це коли небо літеплими вітрами обнімає кам’яну готику Криму
і витрушує з блакитних рукавів на яйлах різнобарвні первоцвіти по снігу.
Напівсонні бджоли насолоджуються люмінесцентним нектаром
і медовіють над квітами аличі та мигдалю стоголосим хором.

Перелітні птахи оповиті снігом хуртовин навпереміш із сіллю субтропіків
у вузликах несуть матриці дітей своїх — до гнізд предків.
А під корою беріз струменіє молоком — гарячий сік
і бруньки суголосно вибухають мирними канонадами у ядерний світ.

Сонце весняне явило зелену траву,
Дні спохмурнілі ховали смарагдовий килим,
А оксамит проростав, аби знову ожити,
Ніби надія – з весною і я оживу.

Птаство щодуху цвірінькало –
Звук розчахнув – вогку, густу і наповнену
Сірістю дійсність,
Стала вслухатися звуків, вдивлятись у лиця,
Стало цікаво, хто ще пробудився від сну.

Бруньки налилися соком весняних дощів,
Груди вдихають на повну збагачений кисень –
Все оживає, і лине життя, ніби пісня,
Радість у кожній хвилині і кожному дні.

Цвинтар. Камені-горили.
Осінь. Листя круговерть.
Добрі люди говорили:
"Зупиніться. Далі -смерть!"

Жах у лісі чеше гриву.
Крик - і напад, як удар!
Хто це? Біси? Може, привид?
Чи старий відлюдник Парр?

Бачиш дім. У ньому чути
Кроки, дивні голоси.
Час промовити забуте
"Боже, праведний єси..."

Тільки друзі вже далеко,
Їхній біль - твоя вина.
Там, позаду - небезпека,
А попереду - стіна.

Київ, 2011 р.

Манлива незнищенна далечінь
Подовжує і простір, і уяву.
Думки мої – свавільні втікачі –
Летять вперед, не знаючи угаву.

Майбутнє віддаляє час лукавий,
В прозорий безмір кинувши ключі.
І розум наш не осягає явищ,
Які, на жаль, завершились нічим.

Страхи підступні полюбляють морок,
Затемнення уяви і думок.
Тоді зневіра, на розправу скора,

Прийдешнє замикає на замок
І уповільнює собі на користь
Такий близький уже наступний крок.

2016

Витає кімнатою кави міцний аромат.
Надламаний місяць пливе у віконний квадрат
До столу малого, де зріють бокали з вином,
Де вогник свічі ділить спогади з темним вікном.

Де смак шоколаду ще бродить на спраглих губах,
Де вічність і шал пломеніють, немов на вітрах,
Де музика сфер долинає до нас з висоти,
І нота висока в оголених грудях тремтить.

Хмелію тобою, пірнаю в нестримні світи,
Де все розчиняється, лиш залишаєшся ти,
Де очі навпроти і ми, наче знову в раю,
І де невагомо лунає, як сповідь, - люблю...

14.02-22.02.2016р.

Даруйте, лицарі відваги,
і не омиті бідолахи,
що ви лежали горілиць,
коли одні не впали ниць
перед атаками убивць
і розбишаками ватаги.

Даруйте, роти і полки,
і українці-командири,
що не ганьбили честь мундира,
коли пішли бойовики,
а от у Раді – навпаки,
позасідали дезертири.

Що ви зі смертю візаві
утримали Савур-могилу,
у камені окопи рили,
робили рейди бойові,
і поверталися живі,
коли «орлу» карнали крила.

Коли кубанські «кізяки»
(і аж ніяк не козаки)
явили Каїна уміння
і відтяли своє коріння,
рубаючи у дві руки
живої нації насіння.

Коли виходили з «котла»,
а вас «перемагали наші» –
херої-найманці із Раші
із автоматами ор*ла,
і убивали з-за вугла
«шахтёры»-урки із параші.

Чекайте кари, парвеню,
кубло московської зарази,
що облапошило Чечню.
Ніхто тобі і за платню
уже не вилікує сказу.
Кирдик – опудалу Кавказу,
що заведе і цього разу
«велике Пу» у западню.

* – відомо кого. 2015

Світло прямує навально крізь темінь,
Чемно торкає: "Ти в сонячній темі?".

Злива попрала євшанні кошулі.
Синьоволоска взуває ходулі.

Душе дитинна, очікуєш дива.
Нічка постукає - тітка поштива.

Сиплються крихти на швабське зерцало...
Спіть, не воюйте за нафту і сало.

Мамонти наські могутні та добрі:
Наобіцяли зайчат мегакобрі.

У Добраничівці шатра з маїсу.
...де б нам шукати знавців компромісу...

2016

1

Огульні оцінки. Мовчання і тиша.
А муза дитя світляне заколише...
Присяде на лаву, де руно і парка.
...вже йдуть на чайок Анабелла, Одарка...

Про що їм казати?
Всі дні - паліндроми.
Відкриті закони омани і Ома.
Загачені соти, заквашене тісто.
Любила село. В місті тлумно-двоїсто.

Сімсот парадизок, плоди червонясті.
Без каски чужою лишаюся в касті.
Всі спуски відзначені сіллю і злетом.
Проскаче ніщота, назветься поетом.

2

Мандрівка до Львова. Левиці край ложа.
Столітники літні. Зима-листоноша...
Натхненно шукаю халву чи халепу.
Хитаються бонзи, кілочки вертепу...

Замажуться тріщини маслом оливи.
По всіх землетрусах вцілілим щасливо.
Окукляться черви під шерхоти звітів.
Немає нового у ветхому світі.

У кожному яблуці - трійло, зачаток.
Вагони у осінь довозять курчаток...
Жахтіє світило. Жирує сторожа.
І знов провесніння... й наївне: "А може...".


2016

* * *

До ніг твоїх все небо прихилю
Й короною зірковою звінчаю
Тебе єдину. Світ свій розфарблю
Пензлем краси і барвами із раю!

Тендітними росинками скроплю
Вуста сумирні, день заколихаю,
Розбуджу ніч, блиск сонця ухоплю
І дам серцям. Вони живуть, я знаю,

Тобою й мною! Янголам звелю
Розніжувати ніжність аж до краю,
Аж до межі… Я й темінь засвітлю
Суцвіттями вогню та водограю

І чарами тебе у собі розстелю.
Нас в оберемок долі повплітаю…
До смерті і по ній ти є моє «Люблю»,
Між Богом і людьми я є твоє «Кохаю».

Павло Гай-Нижник
1 березня 2016 р.

Ветеранам Великої Вітчизняної Війни

На руїнах забутої слави
За похмурими злиднів стінами ,
Небо чисте а сонце яскраве ,
То на землю весна полинула
••••••••••••
Прилітали птахи із вирію
Поверталися вранці завидно ,
Не впізнали країни милої
Тут поплутали грішне з праведним
••••••••••••
Ворожнеча і зло затлілися
Не почути і слова ввічливо ,
Що-ж напевне птахи забарилися
Розминулись пернаті з вічністю
••••••••••••
Ті забутої слави перлини
Ветерани лиш вік пам"ятатимуть
Як у Празі Вашаві Берліні
Зустрічали весну сорок п"ятого
••••••••••••
Як сміялись раділи і плакали
Освятивши життя перемогами ,
Як фашистів знамена падали
На бруківку сміттям під ноги їм
••••••••••••
Як в боях у шалених наступах
Розбивали ворожі полчища
Лиш не всім посміхнулося щастя
Полягли на полях урочищах
••••••••••••
Ветерани війни-визволителі
Ви Європу від рабства позбавили
Обеліски усипані квітами
Імена Ваші вічною славою


Олександр Квітень
25 квітня 1995 року
м.Харків

Ветеранам Великої Вітчизняної Війни

На руїнах забутої слави
За похмурими злиднів стінами ,
Небо чисте а сонце яскраве ,
То на землю весна полинула
••••••••••••
Прилітали птахи із вирію
Поверталися вранці завидно ,
Не впізнали країни милої
Тут поплутали грішне з праведним
••••••••••••
Ворожнеча і зло затлілися
Не почути і слова ввічливо ,
Що-ж напевне птахи забарилися
Розминулись пернаті з вічністю
••••••••••••
Ті забутої слави перлини
Ветерани лиш вік пам"ятатимуть
Як у Празі Вашаві Берліні
Зустрічали весну сорок п"ятого
••••••••••••
Як сміялись раділи і плакали
Освятивши життя перемогами ,
Як фашистів знамена падали
На бруківку сміттям під ноги їм
••••••••••••
Як в боях у шалених наступах
Розбивали ворожі полчища
Лиш не всім посміхнулося щастя
Полягли на полях урочищах
••••••••••••
Ветерани війни-визволителі
Ви Європу від рабства позбавили
Обеліски усипані квітами
Імена Ваші вічною славою


Олександр Квітень
25 квітня 1995 року
м.Харків

***
Єпархія
зріла
паяца
Кирила
не знає і знати не хоче,
які у Московії кадять кадила,
кого
оточили,
кого замочили,
у кого виколюють очі.

***
Вожді і боси –
нації біда,
коли нема
у голові
Христа.
Їх істерія вірних ублажає.
І не бояться Божого суда,
і ладану…
І мріє тамада,
яким його
історія згадає.

***
– Уже нічого
не дарую,
не позичаю, не даю...
Такою Україну чую.
І я за неї
голосую,
а матюки –
за мать твою.

***
Уже конвої
не везуть
«бабло»,
тому що п'яні битої багацько.
Уже Союзу, наче й не було,
уже і Білорусії
дійшло,
що є у неї
Пуцька,
а не бацька.

***
Нема чого
на сонце
нарікати,
а уночі
на темряву пеняти.
Якщо немає Бога у душі,
не помагають і свої пенати.
Тому
нема
надії
на чужі.

***
Що
за утопія?
Не у Європі я.
А на амвоні – чужі барани.
Йде дегустація – п'ємо за націю,
а оп’яніла
гієна
війни.

                              2016

Тихо-тихо в мені.
Мов розмова свічок.
Радість хвора.
Печаль медова.
Хто аз грішний у світі?
І де?
І що?
Вмерти й жити готовий.

Я потрапив ще в юності,
Ще тоді,
У солодкий полон печалі.
І тонув у вогні,
І горів у воді,
Йду в глибини і далі.

І кохання моє
Вже забуло мене.
Лиш хрести пам’ятають.
Відчуваю усім,
Що не все промине,
Мов сніжинок завеснена зграя.

Хочуть ідоли жертв.
Хочуть жертви жратви,
Хочуть крила коріння!
Хочу битись, як серце, я,
Доки живий.
А по смерті хочу
Спасіння...

Хай страждання вино
Тут п’янить і п’янить –
Очищально і горньо.
Від зорі до росинки
Червониться нить,
Що струмить через горло.

Я період пустині своєї пройшов...
Ці рядки – наче шрами.
Лиш останній рядок –
Наче шов, наче шов...
І сльозина по мамі,
Чиї груди в дитинстві
Я марно шукав,
Як шукають лиш Бога...
Потекла через мене
Велика ріка –
Мов до нього дорога.

Далі доля поета
Чекала мене...
Далі – доля монаха?..
І я світлий, я радий,
Що хрест не мине,
Хоч мине, може, плаха.

То ж радію, що був,
І радію, що є.
Що пульсую, плюсую.
Що минули мене сотні зміїв і єв...
Я не згадую Бога всує.

Тихо-тихо в мені.
Мов розмова зірок.
Радість хвора.
Печаль медова.
Хто аз грішний у світі?
І де?
І що?
Вмерти й жити готовий.

27 лют.’16.

Намарно лютий тужився погрозами:
Не зміг-таки «полютувати» всмак,
Востаннє розродився не морозами –
Сніжком ріденьким сипонув, бідак.
Моє обійстя острівцями ніжності
Усіяне мереживом рясним –
У сніжному обрамленні – підсніжники,
Розбуджені валторнами весни.

29.02.2016

Проз тінь безсилля -
вістрям золотим.
І мус мовчати,
бо інакше - страта.
Притримуєш напівзотлілі врата,
А я вже не збанована за тим!

А я вже відгоріла,
тільки луг
Лишився десь у венах почорнілих.
Осіннє сонце ластиться невміло,
Як пес бродячий, до нічийних рук.

Шкода його,
та вето протиріч
Сьогодні ще не введене у дію.
І я тобі перечити не смію,
Стікаю долі з непритомних пліч.

Стікаю на підлогу,
крапля-друга...
І стіни розступаються вгору.
Лиши мені сей простір на пору,
Коли все тіло сковує недуга.

Коли свідомість печена тавром,
А відступити вже немає права...
Проз тінь безсилля бестія лукава
Втикає у плече їдке перо...

(2.11.15)

О ти, близька і невситима,
Спокусо давня і нова,
Коли руці писать несила
Невтримним потовпом слова,
Коли злились в одне двигтіння скроні і пульс.
А на вікні блідавий просвіток замрів.
Коли ще заспаний горобчик
В тобі людину не вбача...
...Що краще пошуки вінча
Над цю поставу молитовну?
P.S.
Не від хвороб і ран,
А тільки через недосконале серце
І руку, що не постига за серцем,
Скінчить свій вік, –
Якого ж щаслившого фіналу й побажати?..

Я весь час один ходжу з ранку і до ночі,
Бо дружить зі мною щось у дворі не хочуть.
Не жадюга, не скупий- можете спитати!
Це у мене "мрія мрій"- мільйонером стати.

Та ніхто не скаже, як ним ото ставати...
Може, волю я свою стану тренувати?
Я морозиво не з"їм- краще хай розтане,
Та ділитися я ним ні за що не стану.

І не буду щось дарма я робить хороше.
Задарма- дурних нема! Є для цього гроші.
Дай цукерку, не жадій. Чи солодку вату.
Я, як виросту, тоді буду продавати.

От ми виростемо, вас- льотчиків, танкістів,
З ким учився- весь свій клас, навіть програмістів,
Як Рокфелер, я усіх запрошу на каву!
...І чому зі мною всім грати нецікаво?..


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116022900751

(Переклад з португальської)

Якщо це не любов,
Чому твій погляд забирає спокій
І робить безлад в серці одинокім,
Як тільки чую ці знайомі кроки?

Якщо це не любов,
Чому так довго в бік твій споглядаю,
Нашвидкоруч прощання не сприймаю,
Йду геть, а у думках тут залишаюсь?

Якщо це не любов,
Чому мої думки не покидаєш,
І розум мій нічого не сприймає,
І на душі неспокій відчуваю повсякчас?

Якщо це не любов,
Чому ніщо не дасть мені розради,
Мої старання не знаходять ладу,
І все життя немов уже позаду?

Якщо це не любов,
Чому я в цім придуманім чеканні,
З тобою прокидатись на світанні,
Як в той далекий день, що став останній?


Якщо це не любов,
Для тебе чом мої відкриті двері,
Чому свій сум лишаю на папері,
Чому не забуваю я тебе?
21.02.2016 м. Київ

Смуток осінній, вже й листя опало
промінчики сонця затихли на мить.
Дивно, здається, тебе вже немає
в моєму серці... ти просто десь зник.

Душа не тріпоче і серце дівоче
занурилося знову в осінню печаль,
ковток гарячого чаю... мимоволі тебе я згадаю
так тихо, так ніжно, ковток за ковтком і тебе забуваю.

0сінь 2015

У мене є ровер, такий пречудовий,
незвично прудкий і всебічно кремовий.
Він має дзвіночок, рожеве сідельце.
Для нього цю пісню вистукує серце.

(Приспів)
Я знов налягаю чимдуж на педалі,
на ровері мчу щораз далі і далі.
Мелькають дерева, доми, перехожі,
і в небі хмарки кучеряві та гожі.

Ну що мені вітер, у мене ж лосини,
вони мене гріють за всякої днини.
І заміж мені, ну повірте, не конче,
Лише б мати ровер, і літо, і сонце.

(Приспів)
Я знов налягаю чимдуж на педалі,
на ровері мчу щораз далі і далі.
Мелькають дерева, доми, перехожі,
і в небі хмарки кучеряві та гожі.

(2014)

Пече за всі, за всі свої помилки,
За непрощенні Господом гріхи;
Стирчить сосни золою вкрита гілка,
Немовби кістка мертвої руки.
Закляклий ліс дарма життя шукає
У попелі. А вітер пролетить,
Здригнуться сосни, ніби оживають,
І нерухомі стануть через мить.
Зима навкруг, розколоте склепіння
Святого неба, храмів порожнеча.
Немає сподівання на спасіння,
Під тягарем гріхів стомились плечі.
В ті дні, коли ще іскорка жевріла,
Завзято ми вітали шахраїв,
Хлебтали кров та обжирались тілом
Під поглядом глумливої змії.
Ми знали про добро і зло багато...
Ахейці будували кораблі,
Благаючи для ворогів розплати,
Собі безкарності і слави на землі.
Що згадувати, — в кожнім рикав звір.
Палають закривавлені долоні.
Недоля наша пише сумний твір
І сивиною засипає скроні.

Як добре написати й стерти
Як гарно знайти і любити
Як вільно вродитись і вмерти
Як прикро тобою не жити

Як гірко мов смак полину
на шмаття душу дерти
Тебе виривати з серця
У порох тебе розтерти

Як солодко знати напевно
що ти гіркуєш також
Із дум вириваєш невпинно
Троянди солодку м’якоть

Як вільно тебе чекати
Посеред шумного люду
І добре знати що завтра
тебе серед нас не буде

Выключив радиостанции ,
Приняв последний бой ,
Мы выходили с Дебальцево
С гордо поднятой головой
;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;
Дым и огонь с копотью
Крики и лязг гусениц
Тени надежды крохотной
Что наши надежды сбудутся
;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;
А грады с небес падали
Крыли с высот танками
И воронье армадами
Над мертвецов останками !
;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;
Врозь небольшими колоннами
Через Донбасса прерии
Уходили непобежденными
Чтобы вернуться первыми !

Олександр Квітень
23 березня 2015 року
М.Мукачево

Ілюстрація ґвалту - люстрація.
Глузду вибрики і вихиляси.
Писк Феміди: "...закон... констатація..."
Кров дзюркоче. І точаться ляси.

28.02.2016

Коли ж ви наїстеся, глитаї,
Коли на пиках виростуть обличчя?
Коли ж ви маски скинете свої –
Надворі ж двадцять перше вже сторіччя.

А ви все ті ж – ні сумніву, ні страху.
Не каєтесь – чи ви такі святі?
Вам завелика шапка Мономаха.
Отямтеся – часи уже не ті!

2011-2016

Немов на день вернулась осінь…
І дощ занудний капотить.
І стукіт крапель стоголосий –
Одноманіття ненасить.

Piano*, forte**, mezzo voce*** –
Шум, шелест, шамотіння чуть.
Вгорі виспівує охоче
Пташина соло досхочу.

Лише повітря радість горне.
І пробивається вгорі
Потужний гук труби мажорний,
Мов грає гімн весни порі.

* Piano (муз.) – тихо.
**Forte (муз.) - голосно
*** mezzo voce (муз.) – помірно.

26.02.7523 р. (2016)

Так буває: в дні війни
Є хвилини тишини,
Коли бій пригасає, й розриви
Долинають ледь-ледь з далини.
І від тиші в дні війни
Стоїмо оглухлі ми.

Так буває в дні війни:
Нам на фронті сняться сни,
Сняться нам довоєнні домівки,
Де горять у віконцях вогні…
І в землянках на війні
Віють миром наші сни.

Наперед дізнатись як
Про важкий солдатський шлях –
Хто до дня переможного дійде,
А хто ляже в сусідніх полях?
Наперед дізнатись як,
З чим зустрінеться вояк?

Так буває: в дні війни
Є хвилини тишини,
Коли бій пригасає, й розриви
Долинають ледь-ледь з далини.
І від тиші в дні війни
Стоїмо оглухлі ми…

02.2016

Чи промине біда, скажіть мені,
Чи не уникну мук і суєти?
Я у знемозі проживаю дні,
Полегшити страждання не щастить.
Чи є шляхи, щоб миру досягти,
З її очима склавши договір,
Щоб їх огуду стишити затим,
Коли нещастя множаться нові.
Як злі думки тримати в голові,
То слави ти не знатимеш тоді:
Убивши і зневаживши навік
Того, хто так твоїй красі радів.
За смерть його, учинену дарма,
Засуджена ти будеш багатьма.

КРАСИ ТВОЄЇ МАЄСТАТ

В твоїй неви́чурній красі
Розцілувались янголята
І заквітни́ли в барвах свята
Світи навколишні усі.

Народжена з зорі в росі
Й розкішно небом обійня́та,
Тебе, як витвір коловрата,
Приніс на землю Бог з висі́

В долонці долі. У плесі́
Священних вод душа крилата
Мого́ сягнула маєстата
Зерном життєвим в Логосі.

Павло Гай-Нижник
27 лютого 2016 р.

А ви мене наповнювали світлом,
Теплом очей і лагідністю слів.
Моя душа засяяла, розквітла,
І в ній уже народжувався спів.

Неначе мами ніжна колискова,
Коли зникає біль, дитинний страх.
Я всотувала кожне ваше слово,
Що вилітало з серця, ніби птах.

І болі ваші вже були моїми,
Я ніби знала вас усе життя...
До слова слово й народились рими,
Що відтворили думи й почуття...

А нині ви у зболенім Донбасі
Батьківським словом грієте солдат.
Хай ангел-охоронець в кожнім часі
Вас береже від куль і від гранат.

Зважаючи на холод і на втому,
Верніться переможцем, я вас жду.
І пити чай ми будемо потому
Під яблунею в літньому саду.

За цим столом, де ми удвох сиділи,
І гомоніли, слухали пісні.
Для когось будьте рідним, навіть милим,
Я ж дякую за сонце у мені!
25.02.16

Якою є кохана ваша жінка,
Котрій до ніг ви кинули цей світ-
Як степова пахуча материнка,
А чи солодка, як доспілий плід?

Вона чи ви їй подаєте каву,
Коли ранкова погаса зоря?
Сміється щиро чи бува лукава,
Коли до вас цікавість догоря?

І що вона кладе на ваші рани -
Канупер, чи любисток, чи вуста?
Та все одно ім,я її — кохана...
В моїй душі застигла гіркота.

Затріпотіло серце в непокої,
Бо ви отой, хто біг би стати... Ні!
Та ви її бажали, отакої,
То хай вона співає вам пісні.

До неї повертайтеся, додому,
Живим, здоровим, через пил доріг.
Залишивши важку воєнну втому,
Ступайте переможцем на поріг.
25.02.16

Весняний вітер біг по тротуару,
весняний вітер праву ніжку вдарив,
зашпортався на сірому бордюрі-
тепер весняний вітер ходить хмурий…

Мій добрий вітре, лагідний, ласкавий,
А хочеш – ми підемо пити каву?
А хочеш – я тобі візьму й розквітну?
І ти вже сонячним, веселим станеш вітром!



2015

***
Все з ніг на голову стає.
Колись поетові платили
на суєту і житіє.
А нині, сам собі не милий,
поет уже не видає,
а лише витрачає сили
і ...викуповує своє.

***
Цитуємо і Окуджаву,
і інші чуємо слова:
«Ми пишемо не ради слави!»
Але нашіптує лукавий:
«Радій, що ціла голова!»

***
Немає кари на закони.
Не все, що пишеться, годиться.
Та видаються моветони
і тиражуються мільйони,
хоча читають одиниці.

***
Ніхто завідомо не знає,
що нас чекає на віку.
Але нікого не лякає,
що лиш поет відповідає
за кожне слово у рядку.

***
Не об'єднують марні надії
і застої у вирі подій.
А роз'єднують різні стихії
птах у небі і жаб у воді.

***
Опудало висміює паяца,
а ілюзіоністи – чудеса.
У гуморі – трагедія уся.
Сатирики іронії бояться,
а карикатуристи – ляпаса́.

                              2016

Заскочена. Не надто часто?
Так дорого. Оті зізнання.
Зурочено? Куди упасти?
Бредуть понуро запитання.

Закінчено? Іще не зовсім.
А далі що? Ніхто не знає.
Знівечено. Весна чи осінь.
Чи хто згадає? Не згадають.

Сльоза проллється тишком - нишком.
Піде бідою. Сніг з водою.
Було колишнє? Є колишнє?
Чи впала Троя? Славна Троя.

Заскочена. Чи так і справді?
Чекала іншого? Чекала.
Столочено. Весна на варті.
Плекала вірою? Плекала.

Вигадай, любий,
винайди швидкість,
вивези геть із багнюки страстей.
Вивези якось
із темряви "звідкись"
не до провалля довічних ночей.

Хоч не автобус
доброго слова
(сорому теж - за поріг не ходи),
по бездоріжжю
судному знову
не відмовляйся надати ходи.

Хай розкошують
масово інші
(адже комфортнішим долям - шосе).
Ржавіють згодом
ті, хто сильніші,
тільки-но поперевозять усе.

Паливо доки
є і мастила,
акумулятор ще часом живий,
вивези, любий!
Жити несила.
Лиш бездоріжжям себе не убий.


27.02.2016

Настане день і будемо ми разом –
Щасливі, світлі, ніжні… Як колись!
Але й настане день, коли відраза
Залиє очі… Ти в ту мить
Не ображайся, не втрачай надію
За те, що вередую, як я вмію…
Ти просто підійди й тихесенько скажи:
- Хіба забула? Мене ж любиш ти!

20.02.2016

Ідеш на прю...
Система непорушно
Стоїть на відгодованих слонах.
Паює лоти щирий сатана,
В кишені запихаючи подушне.

І зуби щирить на твоє лице,
Коли мигнеш йому перед очима...
А порожнеча повниться пустими
Надіями, забутими Творцем.

Пощо лишати воленьку рабам?
Пощо просити не грішити грішних?
Лиш серед ночі плачуться невтішні,
Лиш на світанні будиться ганьба...

Та хто їх бачить? Чує хто, крім них
Самих, самотніх у своїй недузі...
І тільки спалах на десятім крузі
Впече, можливо, вугликом вини...

Ідеш на прю...
Намарне кожний раз...
Слони жиріють, і сповна жиріє
Система непорушна.
Протидія
Поразкою виплачує аванс...

(23.10.15)

"До Божого Світла (облиште жалі!)
по всьому дістанусь... нон-стопом".
...Мироване тіло - в обіймах землі,
душа ж - на війні, в окопах.

26.02.2016

Все загладила ніч, і нічна несподівана злива,
Не лишивши й сліду, що ми тут із тобою були.
Ми були молоді, і дурні, і безмежно щасливі,
Тільки очі зоріли в серпанку нічної імли.

А тепер у комфорті ніяк почуттів не розбудиш,
І у затишній спальні романтики вже не знайдеш.
Я не буду таким, та і ти вже такою не будеш,
Я не прийду до тебе, й до мене ти вже не прийдеш.

Яріє лютий, і погода каже, –
посіємо на ярину зело.
А сонце блисне – тільки смуга ляже
на дачу, на городи, у село.
А там таке роздолля біля хати.
Уранці – дощик, ночами – туман.
Не треба ще полоти і сапати
ані зело, ані сухий бур'ян.
Вирує неосвячена водиця,
вокабулами радує синиця
і оперою вулики гудуть.
Підсніжник он киває головою
і проліски, синіючи сльозою,
іще себе у руки не дають.

І хочеться, і можеться не дуже.
Вологою напоєні калюжі,
позиркують очима висоти.
Немає апетиту до роботи.
Робота є, але нема охоти,
коли отак м'яукають коти,
щось поливати і кудись іти,
оспівуючи одою рядочки,
або, як півень, арії для квочки.
То краще подивитися здаля,
як оду випаровує земля.

Корону крони одягла калина.
Березами освітлені гаї.
На дуба задивилася ліщина,
погойдуючи китиці свої.
На гору виповзає лісосмуга
із долу у поля поза ліси.
Рум'яно-білі котики лози
вербової заманюють до лугу
із ними у піжмурки погуляти,
сороку білобоку доганяти,
побачити, почути, що вона
вороні чорній цілий день стрекоче.
Але ворона слухати не хоче,
що рано починається весна.

02.2016

Бабця вигулює старість.
Труби блищать - для води.
Будні присмачує карі.
Хочеш здоров`я - ходи...

Дім, де гостює барбоска,
Знов окукоблює мер.
Кличе на лавочку Розка -
Радісно скаже, хто вмер.

Куплять солодкої вати,
Підуть патякати про
Візи в чудні мамлакати,
Ціни на памперси, кров...

Довга алея... берези...
Кілька сучасних аптек.
Стрінеться вельми тверезий
Дідо-австралопітек.

Брязне медаль об погони...
Яблучко витре: "Кому?.."
Старість нагадує Мону,
Штатну охтирську куму.

Пахне мазюка дешева.
Тапці лежать у траві.
Змійка повзе споришева...

...вклякли ляльки воскові.


2016

Я сьогодні удосталь уп"юся вина
Із тобою у постілі... От дивина -
Ми поєднано-голі сприймаємо час,
Ніби коло. І в колі проходять крізь нас

Темні струмені струму. Вітри вітряні.
Думу з думкою думати важко мені
В час, коли ми у колі... -До мене іди!
Ми на волі доволі міцної води

Напилися нараз, поєднавши тіла...
-Не втомив? Все гаразд? Відпочинем? Дала
Ти планшета мені -Як ти пишеш вірші?
Покажи. І про мене хоч щось напиши!..

Я пишу, мов у герці, як пахне весна,
Тільки в серці надірвана жила- струна
Душу тягне в "реалу" подразливі сни...
Ні, не хочу сьогодні весни... І війни...

-Що ми будем дивитись? Калігулу? Так!..
-Щоб довчасно не впитись!.. Бо маємо смак...
-Чи Нерона? Впізнати себе не змогла
На арені? Бо ти там РАНІШЕ БУЛА.

Розумієш? Бо на ПОПЕРЕДНІЙ виставі
Розтерзали тебе. І тебе вже не стало.)
І ти дивишся хтиво і трохи шалено
На бенкет хижих звірів на римській арені...

-А вгадаєш, питаю, приховану суть?
Так поети поетів, буває, жеруть.
А бува, й НЕПОЕТИ поетів... Іди
Краще до туалету... та вип"єм... води...

А тоді поєднаємось знов у коханні,
І в тілеснім сплетінні поснем до світання...
І насниться Тичина... Чи то Модільяні...
Не сваріть без причини. Спочиньте. Ми- п"яні.


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116022601138

Люблю його, хоч він цього не знає,
Так палко й гаряче кохаю до сих пір,
Всі спогади про нього в серці зберігаю,
І значення цих «трьох важливих слів».
Люблю його і «без надії сподіваюсь»,
Заплющу очі, а переді мною він –
Найближчий, найрідніший і коханий,
Хоча насправді він такий чужий…
«Люблю його» - кажу оці слова,
І ними дозволяю серцю битись,
Так, як тоді, коли була зима,
Коли дозволила собі «Любити»…
Люблю його від ранку і до ночі,
Живу і дихаю тому, що він живе.
Так хочу подивитись йому в очі,
Й сказати поглядом: «Люблю тебе».

***
Усе ще вояжує сатана.
І як штанина, «широка страна»
із Таврії до самого Китаю.
Але губа не дура. Хоче Каїн
дешевої Дніпрової води.
Та почекайте ще, раби орди –
уп’єтеся ропою із Дунаю.

***
Є у Росії патріоти.
У Думі ще існує думка.
У гуморі… Яка це мука,
копіювати гея-бота!
Які актори-ідіоти
у ролі міні-недоумка!

***
Що є – то є, а що нема,
те у Московію не піде.
То нащо отака сусіда,
що об’їдається сама,
а далі ще й на шиї їде?

***
Озвіріли барбароси.
Де та Сирія, ІГІЛ?
А на носі – малороси.
Тиражує плем'я босе
на всю голову дебіл.

***
Не буває лихої години,
як у Раші біда і війна
під іконою Матері й Сина...
І немає такої скотини,
щоб у пашу не лізла вона.

***
Війна війною, але миру – мир
іде непереможною ходою.
Тисячоліття плине за водою*.
І як не ворохобиться вампір,
а наостанок захлинеться кров'ю.



               2016

1

Обоє носаті. Обоє красиві.
Кубельце шовкове у буднів жаливі.
Як брат і сестра. Як орлиця і яструб.
Навколо попкорн, модернові пілястри.

Палкі, пречудові - у доторках, леті...
Я поряд із ними жила в Назареті.
До віри-оливи носила водичку.
В окриллі звідтоді брильянтова шпичка.

2

Зустрілися взорами.
Блискавка-йота.
На віршах липневих - пливка позолота...

Високе падіння у вирву-підсаку.
А може, я завтра зійду в Нагасакі.

...Черлені патьоки на шибі вагонній.
Ця пара пташина - предтеча симфоній.

2016

Димить сьогодні весь небесний круг,
Оповиває пагорби лісисті.
Немов згрібають збіжжя тут навкруг
І в купах спалюють торішнє листя.

І юне вже брунькується гілля,
Дощі де-де розквасили болото.
Чекає мов оголена земля
Вже на весняно-польові роботи.

Гострить господар заспану косу,
Веселий настрій огорта довкілля.
Бо новоліття скоро принесуть
Нам ластівки з прадавнього Трипілля.

Повітря свіже, аж тремтить воно
І млосне вітру чується зітхання,
Немов у ньому воскресає знов
Озоном ніжним втрачене кохання.

23.02.7523 р. (2016)