ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ніна Виноградська - [ 2016.09.07 08:17 ]
    Віктору Тютюну

    До ваших гір в уяві прилечу,
    Де чорно сяють ягоди ожини.
    Де жовтий лист сповзає по плечу
    І світить погляд вашої дружини.

    Де вже осінні квіти і слова,
    Шумлять гірські розбурхані потоки.
    Іще зелена вруниться трава,
    Та осінь вже стоїть за кілька кроків.
    07.09.17


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  2. Нінель Новікова - [ 2016.09.06 16:47 ]
    Беззахисна душа
    Я знаю, люди в більшості, невдячні.
    Давно до цього звикнути пора,
    Слова твої, холодні, необачні –
    Нерівна і невиправдана гра.

    Від них я довго, болісно хворію,
    Бо жалять серце, наче та змія…
    Нічого із цим лихом не подію –
    Беззахисна перед тобою я!

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (9)


  3. Анна Віталія Палій - [ 2016.09.06 14:06 ]
    Причет покійників
    Видовище пізніх мрійників –
    Весільний кортеж покійників.
    По Сахарова, щоб знали ми,
    Прорізали світ сигналами.
    В палац, який на Коперника,
    Стрілою летіли уперто
    У чорному блиску ретро
    Авто, від мене – декілька метрів.

    На Богуна стояла я.
    А, втім, нічого не сталося.
    Сидів молодий з тростиною,
    Опертий в сидіння спиною.
    Скляними очима втомлено
    Пронизував даль. А з чорним
    За ним – балдахіном урочо
    Автівка коханої. Почет

    З дружбів і дружок в домовинах –
    По двоє на чорних машинах.
    А, втім, нічого не сталося.
    В житті в них, певно, не склалося.
    Промчали рядами рівними
    Автівки з гостями й рідними.
    Видовище пізніх мрійників –
    Весільний кортеж покійників.
    09.08.2014.


    Рейтинги: Народний 6 (5.47) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (15)


  4. Олена Балера - [ 2016.09.06 13:35 ]
    Троє маленьких поросят (переклад з Роалда Дала)
    Поміж усіх малих звірят
    Люблю найбільше поросят.
    Вони розумні і меткі,
    Проте не всі вони такі.
    Мені зустрілось не одне,
    На превеликий жаль, дурне.
    Що би сказали ви, коли б
    У лісі неквапливо йшли
    Й узріли на шляху своїм:
    В пацятка із соломи дім?
    Дізнався вовк про новину
    І навіть губи облизнув.
    «Виходь, мале паця, надвір!»
    «Ні, хижий вовче, ні! Куві!»
    «Тоді знесу будинок твій!»
    Малюк заплакав при вікні,
    А вовк його будинок зніс,
    Кричав: «Бекон і свіжина!
    Якого щастя я зазнав!»
    Він швидко з’їв паця смачне,
    Лишивши хвостик на кінець.
    А потім далі вовк побрів
    І бачить на одній з доріг
    Також свинячий дім, було
    Його збудовано з гілок.
    «Виходь, мале паця, надвір!»
    «Ні, хижий вовче, ні! Куві!»
    «Тоді знесу будинок твій!»
    Будівля затряслась ота
    І вовк ламати стіни став.
    Паця вищати почало:
    «Ти, вовче, мав уже їдло!
    Чому б нам не забути зло?»
    А вовк: «О, дурню вузьколобий!»
    Гам! І паця в його утробі.
    Поївши двох малих пацят,
    Вовк не наївся до кінця.
    Сказав: «Хай черево набите,
    Люблю йому я догодити.»
    І тихо повзучи, як миша,
    Побачив дім, але міцніший.
    Це був також маленький дім,
    Паця ховалося в котрім.
    Але пацятко номер три
    Було розумним до пори,
    Зробило цегляне житло,
    А не із хмизу чи гілок.
    Кричить: «Мене не зрушиш ти!»
    А вовк щосили грюкотить.
    «Знесу будинок, далебі!»
    «Забракне, вовче, сил тобі.»
    Гатив у стіни вовк і вив, –
    Стояв будинок як новий.
    Промовив: «Просто не знести,
    Дійду інакше до мети.
    Вночі прийду здійснити ціль
    Із динамітом у руці.»
    Паця скажено верещить,
    Хапає телефон мерщій.
    Зринали цифри в голові,
    Червону Капелюшку він
    Швидесенько набрав, як міг.
    «Привіт, Пацюне, друже мій!»
    «Міс Капелюшко, поможіть!
    Без вас мені тепер не жить!»
    «Я спробую допомогти.
    Чому так налякався ти?»
    «Тут вовк! Ви знали вже вовків,
    Вони бездушні і жорсткі.»
    «Мій милий, дороге паця!
    До мене дійсно справа ця.
    Я ж мию голову свою,
    Як висохне, то вовка вб’ю.»
    Минає невеликий час
    І вовк дівчатко поміча, –
    З очей палання вогняне
    І жовте, ніби майонез,
    Усмішка хижа, лють сліпа,
    І слина з рота накрапа.
    Дівча, як бачить це шалення,
    Виймає пістолет з кишені.
    Уміло вдарила вона
    І вовк без пострілу сконав.
    Паця з віконця визира:
    «Міс, не забуду я добра!»
    Паця, не вірити звикай
    Із вищих прошарків жінкам.
    У дівчини, як бачив хтось,
    Не тільки з вовка два пальто.
    У подорож на вихідні
    Бере валізу зі свині.






    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (6)


  5. Олена Балера - [ 2016.09.06 13:20 ]
    Маленька Червона Капелюшка та вовк (переклад з Роалда Дала)
    Як тільки вовк в один із днів
    Відчув, що дуже зголоднів,
    До бабиних дверей прийшов.
    Пережила бабуся шок,
    Оскільки вийшовши надвір,
    Узріла – перед нею звір
    І усвідомила жахне:
    «Цей вовк напевно з’їсть мене!»
    У тім була права цілком,
    Він з’їв її одним шматком.
    Була вона худа й мала.
    «Цього не досить!» – вовк волав, –
    «Я не позбувся відчуттів
    Того, що дуже зголоднів!»
    По колу кухню він оббіг,
    Їства шукаючи собі,
    А потім, скалячись, додав:
    «Ось прийде ще мені їда.
    Червоній Капелюшці час
    Додому, йде уже дівча.»
    Одяг бабусин одяг він
    (Не видно кігті з рукавів),
    Швиденько натягнув пальто,
    Взуття, щоб не впізнав ніхто.
    Він хутро навіть розчесав
    І схожим на бабусю став.
    Дівча в червоному прийшло,
    А вовк зайняв її житло.
    «Які великі в тебе вуха, Ба.»
    «Це щоб тебе почути краще», – вовк сказав.
    «Які великі в тебе очі, Ба», –
    сказала дівчинка мала.
    «Щоб ліпше бачити тебе», – вовк одказав.
    А сам у мріях промовля:
    «Охоче з’їм оце маля.
    Була бабуся застара,
    Внуча – смачненьке, мов ікра.»
    Дівча спитало: «Звідки це
    Пухнасте вовче пальтеце?»
    «Невірно!» – сірий заревів, –
    «Ти не помітила зубів!
    Та все одно, що скажеж ти.
    Я з’їм тебе, як не крути.»
    Всміхнулося дівча мале,
    Дістало хутко пістолет,
    Натиснуло гачок: піф-паф!
    І вовк поцілений упав.
    А згодом я ішов крізь ліс,
    Де мешкає маленька міс.
    Кмітлива дівчинка мала
    Червоний капелюх зняла.
    Сказала: «Гляньте на оце
    Пухнасте вовче пальтеце.»



    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (6)


  6. Адель Станіславська - [ 2016.09.06 09:59 ]
    Ти на війні
    Тобі не до розмов -
    ти на війні
    Мовчиш зціпивши зуби - справжній воїн.
    І поки скрапують чиїсь буденні дні
    Твої - гарячі стріляні набої.

    Тобі не до розмов.
    Та й що із них?
    Хіба слова напоять спраглу душу,
    Як в ній вогонь на видих і на вдих
    Випалює давно пустельну сушу...

    Ти більш мовчиш.
    Та це не головне.
    Іще пустеля явить дням оазу,
    Нехай і не тепер, і не одразу
    Минеться це. І ця війна мине...

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (6)


  7. Сонце Місяць - [ 2016.09.06 03:35 ]
    Mb12( II)
     
     ı.

    літгер, типаж чи персонаж ~
    всеєдно

    не переймається, щоб аж
    за переконливу сюжетну
    криву

    & наслухає до світань
    відшукуючи ліпший звук
    а там

    най вічний циган візьме всіх &
    переверне


     ıı.

    в осінній візії на самоті поета
    скрипаль~ скелет наснажений, притьмом
    шкребе все ті й самі куплети
    давно зарепаним у запалі смичком

    & сипле листя перецвіле небо
    за обрій линуть перельоти зграй
    у фанаберію впадай, мінерво
    ти не зважай, скрипалю, награвай

    плюндруй надалі, у ригідній цій манері
    словами заяложені чуття
    що у світи себе одчинять, мовби двері
    & майорітимуть, немовби стяг




     




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  8. Анастасія Поліщук - [ 2016.09.06 01:16 ]
    Нове ім'я
    Називаєш ім'я ще свого, ще незнаного бога,
    Та воно вже чуже, вже думками розщеплене на
    Зрозумілі концепції, образи, втілення, догми,
    Завеликі, важкі, а моментами навіть нескромні...

    І що маємо?
    Ось надбання:
    Бог - як був, лише нове ім'я.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2016.09.06 00:39 ]
    Провісник осені
    Непомітно стишуючи крок,
    Ще повільно тягнеться за мною,
    Між гілля крадеться холодок,
    Цей провісник осені сумної.

    Розгортає тихо верболіз,
    Озеро наповнює по вінця.
    Вже і під сорочку він заліз,
    Мов ніяк не може зупиниться.

    Падають листочки. Їм пора.
    Пожовтіли й змерзли вже неначе.
    Так немовби літо умира
    І схололим листям тихо плаче.

    26.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (12)


  10. Володимир Бойко - [ 2016.09.05 23:23 ]
    * * *
    Зазвучала напружена тиша
    І влилась у щемливі рядки.
    Народились непрохані вірші,
    Як у небі летючі зірки.

    Чорно-білі світлини туманів,
    Як посланці незнаних світів
    В перших променях сонця розтануть,
    Мов уривки небачених снів.

    Озиватимуться мелодійно
    Невідомі нікому слова.
    Обнадійливі і безнадійні,
    Як життя, що поволі сплива.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (6)


  11. Василь Луцик - [ 2016.09.05 23:05 ]
    ***
    Лезом останнього променя небо зробило собі ритуал.
    Кров’ю стекло його тіло. І почорніло.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  12. Василь Луцик - [ 2016.09.05 23:40 ]
    ***
    Небо пронизане спицями зір.
    Доля чатує на тебе як звір.

    Сві-тло, сві-тло
    б’є-у о-чі
    і сло-ва та-кі про-рочі:

    “Ти поспішаєш прожити усе.
    І тебе занесе,
    і тебе занесе –
    і тебе за
    не
    се”.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  13. Ніна Виноградська - [ 2016.09.05 23:50 ]
    Вишивала долю


    Сорочку шила білим і по білому
    І згадувала мамин заповіт:
    Душею вишивати треба милому,
    Тоді для тебе милим буде світ.

    І вишиванки стануть оберегами
    Для всього роду славного навік.
    І хати будуть певними ковчегами,
    Куди вертатись буде чоловік.
    05.09.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  14. Ніна Виноградська - [ 2016.09.05 22:52 ]
    Віктору Марінчаку


    У що вдивляєтеся, отче,
    Чи схвилювала Вас біда?
    Війна кінчатися не хоче
    І розквітає ворожда.

    І на волоссі Вашім іній
    Не тане в спеку. То ж чому
    Поменшало родинних ліній,
    Народ нагадує юрму?

    Де поводир, куди спішити,
    Хто вкаже нам дороговказ?
    Ви ж сієте у душах жито,
    Що виростає з Ваших фраз.
    05.09.16


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  15. Ніна Виноградська - [ 2016.09.05 17:56 ]
    До матерів

    Ось, матері, де нині наші діти,
    Покриті лише прапором і все.
    Віднині сонцю їх не треба гріти,
    А смерть уже нам звісточку несе.

    Що вже даремно всіх богів просити,
    Молитися за воїнів-синів.
    Просіяла війна життя крізь сито,
    Хтось вижив у боях, хтось не зумів.

    Не захистили нас вони собою,
    Країна закривавлено мовчить.
    Ступає необачною ходою,
    Не відає, де є спасіння мить.

    Шляху не знає до свободи й правди,
    Біля керма чужинці, вороги.
    Ті, що стояли за багатство завжди,
    Вбивати наших - це їм до снаги.

    Своїх синів тримають в закордонах,
    За наші гроші роблять їм життя.
    А ми своїх зібрали в батальйони,
    Щоби навік пішли у небуття...

    Тепер лежать на полі. Всі убиті.
    Від смерті прапор їх не вбереже.
    Хіба ще є отак у цілім світі,
    Щоб люди помирали за чуже?

    Чужинський світ, чужі ідеї, мову,
    Нам підставляють нібито своє.
    Козацький рід уже второпав змову,
    Де наш керманич нас і продає…

    Століття цілі правлять тут не наші,
    А нехристи і злодії, кати.
    Ми не змогли зварити з ними каші,
    Свою дорогу зможемо знайти.
    05.09.16


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  16. Олена Балера - [ 2016.09.05 13:47 ]
    Золотоволоска і три ведмеді (переклад з Роалда Дала)
    Відома казочка мала
    Даремно в продажу була.
    Дивуюсь, дорогі батьки,
    Що вам і досі невтямки:
    У ній закладено знаття,
    Що злодійкою є дитя.
    Якби почули голос мій,
    Вона б сиділа у тюрмі.
    Ви спробуйте лиш уявить:
    Старанно готували ви
    Смачнющу кашу і парку
    Та каву, свіжу і гірку,
    Можливо, тости й мармелад.
    Тож на столі чудовий лад.
    Для вас, для тата є стілець,
    А поруч і хлоп’я мале.
    Та раптом тато зблід з лиця:
    «Яка ж гаряча каша ця!
    То треба погуляти нам,
    Щоб охолонула вона.
    Такі прогулянки малі
    Корисні людям взагалі.
    Це вам покращить апетит,
    То варто нам усе ж піти.»
    Не заперечила дружина,
    Що мужа слухатись повинна,
    Яка лише в обідній час
    Увесь порядок визнача.
    Як тільки вийшли ви з будинку,
    Дівча здійснило злецькі вчинки,
    Маленька гадина нечемна
    В оселю увійшла таємно.
    Як озирнулася навколо,
    Побачила накритий столик,
    Схопила ложку зі стола
    І швидко їсти почала.
    Як вам таке, я запитав,
    Коли чудова їжа та,
    Що готувалась до пуття,
    Нахабно з’їдена дитям?
    Та це іще не все, заждіть!
    Не гірша то з дитячих дій.
    Ви – господиня хоч куди,
    І протягом життя завжди
    Збирали речі, любі вам,
    Створивши затишку дива.
    Всі меблі рококо доби
    Відомий Чіппендейл зробив.
    А ваша гордість безупинна –
    Маленький стільчик для дитини,
    Що хтось із пращурів придбав
    (Єлизаветинська доба).
    Стілець той, наче річ свята,
    Бо спадком від бабусі став.
    Невігласу – усе одно
    Це зрозуміти не дано.
    Байдужа Златі ця деталь,
    Дівчиська не проймає жаль,
    Коли сідає на стілець:
    Він хрусь – і цінність нанівець.
    Та їй не прикро, бо вона
    Ні крихти сорому не зна.
    Вона ревла: «Хай спалить грець
    Гидкий і капосний стілець!»,
    Промовила таке слівце,
    Що краще промовчу про це.
    (Я пропустив її слова,
    Бо їх ніхто б не друкував).
    Майнула здогадка проста:
    Втече негідниця ота?
    Та зовсім ні, мені шкода,
    Ще не завершилась біда.
    Аж ось і спати їй кортить,
    Шукає місце прилягти,
    Стрибає в ліжка на льоту –
    Наступна катастрофа тут.
    Культурні люди загалом
    Взуття знімають перед сном.
    А Злата, вибравши постіль,
    Лягла до ліжка у взутті.
    А черевики ті брудні
    В липкому чорному багні.
    Також один із каблуків
    Лайно собаче зачепив.
    Питаю ще, як вам оце,
    Коли б таке брудне дільце
    Із вашим ліжком хтось вчинив,
    Не відчуваючи вини?
    У казці – висновку нема,
    Аби малюк взуття знімав,
    Натомість – кілька карних справ,
    Порахувати їх пора.
    Найперший злочин був у тім,
    Щоб увійти в приватний дім.
    По-друге, прокурор писав:
    Украла кашу із вівса.
    По-третє, дорогий стілець
    Зламала й ведмежаті зле.
    Білизну ж чисту, наче сніг,
    Замазала багном із ніг.
    Суддя зазначив: «Взагалі,
    Важкої праці десять літ!»
    У книзі же все навпаки,
    Радіють щиро малюки:
    Дівча ніхто не покарав, –
    Вигукують: «Ура! Ура!
    О, Злато! Господу хвала!
    Як добре, що ти утекла!»
    Як обирав би я фінал,
    Була би кара їй страшна.
    «О, татку!» – плаче ведмежа, –
    Пропала каша! Просто жах!»
    Ведмідь же відповів умить:
    «На ліжку каша он лежить.
    Як їжа в животі у міс,
    Нехай її ведмедик з’їсть.»



    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (5)


  17. Марія Дем'янюк - [ 2016.09.05 13:24 ]
    Ведмежатко
    Майже щоночі у мою хатку
    дивиться сяюче ведмежатко,
    ніжно протягує вогняну лапку
    й каже: Вставай!
    Має він справжню зоряну мапу
    синьо-блакитно-зелено-строкату,
    Шепче тихенько і щиро-привітно:
    Давай...
    будем гуляти у небі нічному,
    зорі на мапі позначим потому
    і відшукаєм барлоги-сузір'я,
    де ведмежата сидять на подвір'ї.
    Місячне сяйво у глечику меду,
    зорі- родзинки з небесного степу
    ми принесемо. Нехай поласують,
    може до нас залюбки помандрують!
    Будуть у мене брати і сестрички!
    Й мама ведмедиця кожної нічки
    за молоком по молочному шляху,
    тому, що сяє у тебе над дахом,
    гурт ведмежаток має водити -
    буде ще більше сузір'їв світити!
    І перед тим, як у ліжко вкладатися,
    будеш щовечора з ними вітатися!!!


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  18. Ігор Шоха - [ 2016.09.05 11:10 ]
    Метафори віри
                 Я не нав'язую нікому
                 метафор віри і добра.
                 Але позиція свідома,
                 якщо комусь і невідома,
                 то є на кінчику пера.

                 Я не цураюся Корану,
                 але у мене є Отець.
                 І явно Будда не омана…
                 Та не радію істукану,
                 допоки радує Творець.

                 Я вірю ясену, соснині,
                 а почуття дарую глині,
                 яку місило божество.
                 А вірую у полонині,
                 де відаю Його єство.

                 Не вірю я у дерев'яку,
                 у комуняку, іншу б'яку,
                 якій минулася пора.
                 Живучі молохи ніякі.
                 Немає ідола добра.

                 Але не кидайте каміння.
                 Хай вас Ізіда береже.
                 Цінуйте ваше негліже.
                 Але, як лицарі сумління,
                 не заперечуйте чуже.

                 Поезія – це месіанство
                 у надра душ. І не дарма
                 темніє там, де іншим ясно,
              – якщо немає християнства,
                 то і поезії нема.

    09.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  19. Юрко Бужанин - [ 2016.09.05 11:42 ]
    Стало модно писати про осінь
    Стало модно писати про осінь.
    Ніби вересень вже надворІ.
    Та ще можна ногами босими
    У світанку бродити зорІ.

    Можна довго ще вранішні роси
    Разом з теплим ковтати повітрям.
    Прошепочеш: - настала осінь…
    Поцілую: - продовження літа...

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.91) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (10)


  20. Аля Кондратенко - [ 2016.09.05 02:12 ]
    Осень
    Осень была коротка
    От реальности немного
    или
    Совсем далека

    Было много или слишком
    В близком
    Ласковом или нет?


    Фото лучше получаются в профиль, нежели в фас
    Свет погас
    Почти возвел пьедестал
    Пропал

    И

    Не выдавить из себя ни строки
    Ни тоски, ни любви
    Не выдавить
    Назови


    Свое имя так
    Будто тебя никто не искал
    громче остальных
    Перекричи их


    В душах стало пусто и сухо
    Сентябрь широкополосен
    Похоже, что
    Осень.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  21. Сонце Місяць - [ 2016.09.05 02:26 ]
    Mb12( I)
     
    коли ми розставалися востаннє
    оркестр у альтанці ретро~ джаз
    & небеса сміялись не до нас

    коли ми розставалися востаннє
    у яві~ сні іще один романс

    час відчаю нізащо не настане
    пробачення не матиме підстав
    лілеї ці о цей мрійливий став

    & твій давно забутий танець
     & мій давно забутий танець




     




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  22. Марина Орбан - [ 2016.09.04 23:47 ]
    ,,,
    Тиша, музика і ніч,
    Думки в головах,
    Крізь сотні протиріч
    Відчужують страх.

    ***

    Вірити.
    Межі в наших головах.

    Творити, творити, творити.
    Бути тигроловами, націоналістами і всім ким хочеш.

    Жити.
    І знати, що завтра новий день - а отже новий шанс.

    Любити, любити, любити.
    Віру, творчість, життя і любов.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Марина Орбан - [ 2016.09.04 23:07 ]
    Без назви
    Останній літній сон закінчився,
    І вона сидить коло вікна,
    Проводжає поглядом останні години,
    "П'є і не п'яніє від дешевого вина".
    Вдихає прийдешню прохолоду,
    Що вже встигла проникнути крізь теплу шкіру,
    Згадує тебе, згадує себе,
    Таку відверту і напрочуд милу.
    Не виграла в лотерею,
    Не пропливла півокеану,
    Не стрибнула з парашутом,
    Але була з тобою.
    З таким розкутим.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Володимир Бойко - [ 2016.09.04 21:43 ]
    Гори, зоря моя, не падай (переклад з Сергія Єсеніна)
    Гори, зоря моя, не падай,
    Холодним променем світи,
    Бо на кладовищі розради
    Живому серцю не знайти.

    Ти світиш серпнем і житами
    Понад просторами полів,
    Бриниш ридальними піснями
    Невідлетілих журавлів.

    Вдивляючись у небокраї,
    Десь, за переліском близьким,
    Я чую, хтось пісень співає
    Про отчий край і отчий дім.

    Прощальне золото осіннє
    Зліта з березових гілок,
    За всіх, кого любив і кинув
    Мов сльози, падає в пісок.

    Я знаю, знаю. Незабаром
    Без нічиєї в тім вини
    Під траурним низьким парканом
    Лягти судилося мені.

    Погасне полум'я ласкаве,
    Зотліє серце на віки,
    Поставлять друзі сірий камінь
    З веселим віршем в два рядки.

    В передчутті близької тризни
    Скажу про себе я отак:
    Любив він землю і вітчизну,
    Немов шинок гіркий пияк.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (9)


  25. Ірина Саковець - [ 2016.09.04 15:59 ]
    ***
    У нас на двох –
    ця тиша, перегусла
    в холодне сонце за́ходу, булане,
    коли у місті
    прокладають ру́сла
    смеркань осінніх вигірклі тумани.

    У нас на двох –
    ця темінь, розіп’я́та
    на неба почорнілім піднебінні,
    і визріле прощання
    з літнім святом –
    червоні феєрверки горобині,

    вишневий лист,
    по оплесках опалий.
    Не винна осінь: всьому час минати.
    У нас на двох –
    одне горня печалі
    з насичено-медовим ароматом.

    І дощ не винен…
    Подивися: долі
    сміється світ із кожної калюжі.
    У ньому в нас
    на диво схожі ролі,
    о вересню, мій найвірніший друже.

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Прокоментувати:


  26. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.09.04 13:10 ]
    Кожному - своє
    1

    Музам - обітниці, туш, компліменти.
    Соколам - небо живильне, високе.
    Стягнеш докупи крихти, фрагменти.
    Кожний ексцес називаєш уроком.

    Хмари завихрені. Звиви робусти.
    Броколі ріжуть на двох... Барикади.
    Нежить-ангіна, ляк златоуста,
    Що колобродив у рунному стаді.

    Свиням не треба перлистих сентенцій.
    Дам кавуна, докочу огірочок.
    Конгломерати чортів, екселенцій.
    Битий сірко випозичує очі.

    Хоче людва вседержителя, віршів.
    Ще до зими далеченько, є нори.
    Дід-Морозенко так схожий на Ніцше.
    ...бавиться голкою вишите горе.

    Мойрам не треба ні п`єс, ні сатири.
    Досить їм прядки, зеленого шуму.
    Хоче ворона за каркання сиру.
    Молох війни знай приплямкує: "... нумо...".

    2

    Будьмо як діти. Чекаймо на зайця.
    Сосни вцяткуємо фантами всоте.
    Мариться-сниться звитяжна співпраця:
    Сіно складати... рівняти голготи.

    2016



    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  27. Ніна Виноградська - [ 2016.09.04 12:37 ]
    Материна молитва


    Уже немає сліз від болю,
    Уже душа неначе твердь.
    Я поряд, сину, із тобою,
    Отам, де кулі, "гради", смерть.

    Пробач мені, моя дитино,
    За думи і мої жалі,
    Бо ти воюєш до загину.
    Молюсь, щоб жив ти на землі.

    Щоби скінчилися всі муки,
    А сльози - тільки з перемог.
    Щоб народилися онуки.
    Мій сину, я з тобою й Бог!
    04.09.16


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  28. Магадара Світозар - [ 2016.09.03 19:50 ]
    ...
    Сутінки приходять, не питаючи, і сідають докупи –
    Говорити-вечеряти-відпускати совість…
    Мої очі шукають вогників: хто з нас першим розлюбить
    І воістину стане свідком любові?

    Бо ця осінь почалася не тут – край серця.
    І цей щем неодмінний, як щось від Всевишнього…
    Ти, як завжди, одужуєш, та щоразу сердишся,
    Як ще в серпні від суму жовтіє вишня.

    Перебігти цю осінь – як переслати зім’яту постіль –
    Ніжно і золотом на переораному подвір’ї,
    Хризантемами в рану-борозну, допоки запрошені гості
    На весіллі не витопчуть. Зрештою, вір їм:

    Жити щасливо і довго, -
    розмовляти пальцями, а не віршами,
    стати корінням дерева, колихати сина…
    Ми були подорожніми, а стали надійно колишніми,
    ти жалієшся на спину, я - на коліна.

    І все би на цьому скінчилося: тобі - у вирій, мені - перейти у зиму,
    Відростити пам’ять, загубитися в стоголоссі…
    То вже і не оглядайся, коли я пливтиму,
    Це не наша осінь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (2)


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2016.09.03 11:14 ]
    Сонне озеро
    Неначе жменьку хвильок сонних
    Вітрець по озеру жене.
    Мов присипляє тихий подих
    Ласкаве видиво ясне.

    Зоря вечірня ледь жевріє,
    Здається, згасне вже от-от.
    Про сон леліє плесо мрію
    І позіхає на весь рот.

    25.08.7524 р. (2016) (Від Трипілля)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  30. Іван Потьомкін - [ 2016.09.03 09:24 ]
    ...Віки сторінкуються
    Примруженим оком,
    Навстіжним серцем
    Вдивлявсь я у дикий
    І дивний цей світ.
    Дививсь – не здивився.
    І пив, та не впився
    І чар, і отрути, й незнаного квіту.
    Вируючий вихор,
    П’яніючий шал
    В знемозі-одчаї питав і питав:
    «Чи тільки мені горезвісний Тантал
    Свою естафету, мов кару, віддав?»
    І чулось: віки сторінкуються.
    Шелест.
    Схиляються голови,
    Мова шерхне.
    В розгоні очі.
    Нечутні згуки викрешують пальці
    Терпко-рвучко
    З пожовклих аркушів.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  31. Вікторія Торон - [ 2016.09.03 01:16 ]
    Дорватись до книжок
    Дорватись до книжок, перегортати
    заглиблено – у кріслі, на колінах,
    в чужий потік ввійти й не виринати,
    в епохах загубитись і годинах,

    вгорнутись у тісний гарячий кокон
    всіх промислів, призначених людині,
    лозою заплестися ненароком
    в чужих світах, зачаєних у сині.

    Уяву, ніби дзигу кольорову,
    заводити, поставивши на вістря,
    і вірити написаному слову,
    як вірують легені у повітря.

    І довго не вертати серце будням,
    коли прибудеш здалеку додому,
    а линути з негаснучим відлунням
    всередині розхитаного дзвону.



    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  32. Вікторія Торон - [ 2016.09.02 12:26 ]
    Здрастуй, тишо...
    Здрастуй, тишо—і трояндо запашна!
    Здрастуй, ноче—і сюрчання цвіркунів!
    Струни стрілок вже відтяли сектор дня
    На сліпучім циферблаті дивоснів.

    Затинаючись у діях і думках,
    Як схитнула я речей незримий стан,
    То тасуючи щоденність у руках,
    То без пам’яті поринувши в екран?

    Пахне холодом нічний, в трояндах, двір,
    І голчаста зірка, що вінчає мить,
    Срібним вістрям проникає через зір,
    І запитання метеликом тремтить...

    2010



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  33. Анна Віталія Палій - [ 2016.09.02 11:13 ]
    Вороння

    На плацу боротьби вороння – мародерами.
    А на скльовані очі монети кладуть.
    Роздирають грудину колючими тернами
    І витягують серце, шукаючи суть.

    І торгують смертями. Ласують убитими
    Українці – правдива кацабів рідня.
    Таж були їхні предки артанцями, скитами,
    А вони вже падінням дісталися дна.

    І земля бурштинами од болю заплакала,
    Тії сльози од Борії силу таять.
    Вже дарує їй волю Всевишній, та знаково,
    Що в цей час її груди розірвує тать.

    Та ще праведний нині все чинить за правдою,
    І ще скверний скверниться до часу часів.
    І прогрішений ще повертає за радою,
    І святим ще святиться майбутній посів.

    Перемога – на обрії – світиться радістю,
    Хто б не ставив на вістря прийдешнього лють.
    Перемога – це Слава. А Славою ратуєм:
    Її пращури наші нащадкам несуть.
    21.07.2016.




    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  34. Ольга Паучек - [ 2016.09.02 08:02 ]
    У перший клас.
    Онучку мій, дитино люба!
    У перший клас сьогодні йдеш
    шкільним подвір'ям в світ широкий
    стежину долі обереш.
    Ці перші кроки від порога
    зробив ти завдяки батькам,
    далі безпечно, без тривоги
    з учителями... Згодом сам
    іди у світ відкрито, сміло,
    знання в супутники бери
    і вірних друзів, і кохану
    у стінах школи віднайди.

    01.09.2016.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  35. Віктор Кучерук - [ 2016.09.01 21:08 ]
    Благо
    Хоч і вересень дощиком схлипує,
    Коли в купу збирає хмарки, –
    Стали сіті плести поміж липами,
    Непривітні очам, павуки.
    Горобці галасливо цвірінькають,
    Аж родину наповнює страх, –
    По-хазяйськи, з дбайливою жінкою,
    Переносимо сіно під дах.
    Шарудить неспокійно під п’ятами
    Трав пожовклих холодний покров, –
    І себе відчуває багатою
    Половинка моя ,– без підмов.
    Бо, не будучи змалку ледачими,
    Працювали не вряди-годи, –
    Нині радо у погребі бачимо
    Літніх клопотів щедрі плоди.
    Натомилися працею нашою,
    Щоб у хаті та в полі був лад, –
    Щоби гості були не з поклажами,
    А верталися з ними назад.
    Щоб родилося нам і любилося
    Не правителям всім завдяки, –
    Ми, народжені Божою милостю,
    Так проводимо дні та роки.
    01.09.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  36. Іван Потьомкін - [ 2016.09.01 16:01 ]
    В злагоді жить з серцем
    Тільки захропів, наче сім міхів,
    Зблизька чи здаля підповзла змія.
    «Ось ти, дурню, спиш, – так йому сичить, –
    А жона твоя з іншими гуля.
    Збіжжя все твоє дорозпродує,
    Коні і воли в корчму перейшли,
    А сини-орли у розбій пішли.
    Встань же, не барись, за діло берись!
    Може, встигнеш ще хоч щось зберегти…»
    Відповзла змія, наче й не була.
    Скочив на коня, та не підганя –
    Коник-буревій вже примчав на двір.
    Жона молода – золота коса
    Відчиня коханому швидко ворота.
    «Здрастуй» не сказав, з плеч голову зняв.
    Огляда господу – і молиться Богу:
    У конюшні – коні...Ясла волів – повні…
    Дорогі сини додивляють сни…
    В небі голубім зграйка голубів,
    Зграйка голубів кружеля в журбі…
    Догора краса, мов у день роса...
    P.S.
    У якій криниці утопить ревниці,
    Щоб коханій вірить, а не поговірам,
    Та щоб жить із серцем в злагоді – не в герці?..



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  37. Катерина Мірошкова - [ 2016.09.01 16:14 ]
    Зашарілося літо
    Горобиною
    Зашарілося літо.
    Гірчить прощанням.

    2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  38. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2016.09.01 16:04 ]
    Ну куди ти, скажений, біжиш
    * * *

    Ну куди ти, скажений, біжиш!
    Перехрестя залиті червоним.
    До нових землетрусів чи воєн?
    Трав пожухлих, підпалених жит?

    Вже і віра зійшла нанівець;
    небокраю не видно за димом…
    Хто ж це так неприродно реве,
    що городина
    не уродила?

    Бо кому вони, ті огірки
    чи начинені морквою перці?
    Тільки біль і зневіра у серці.
    Дим Вітчизни… Який він гіркий!

    Ну куди ти, дурний? Постривай.
    Десь – ти думаєш – легше? Навряд чи.
    Закривавлена фаза гаряча
    ще триває,
    триває,
    трива…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Прокоментувати:


  39. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2016.09.01 14:31 ]
    Я – Жінка. І то є – прекрасним!
    Життя одягало у джинси і светр,
    А ти купував мені сукні,

    Стояв на своєму, мов каменю твердь,
    Ціную часи незабутні.

    Мене виплавляв, як гартовану сталь
    В коштовний метал, мов алхімік.

    А час мені тихо на вухо шептав –
    Жіноче – слабке, не тобі є!

    На горло собі наступала щодня,
    Коли я у джинсах і светрі –

    Тоді найміцніша на світі броня –
    На душу, емоції, нерви!

    Ти вперто вдягав мене, ніби княжну,
    Підбори і шалики, й хутра,

    В мені розчинився а чи потонув,
    Мужчина упертий розкутий.

    Я стала медова і тепла, м*яка,
    І страх оселився і ніжність,

    Я стала вразлива, весна гомінка,
    Я стала - Так, Ваша Величність.

    Мене шліфував, у мені розбудив –
    Жіночність, і силу, і ласку.

    Таки полюбив! Ти таки полюбив!
    Я – Жінка. І то є – прекрасним!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Прокоментувати:


  40. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.09.01 10:16 ]
    Я озирнулася...


    Росте-мужніє дитинчатко,
    стає на ніжки, на щабель.
    Були всі щирими спочатку?
    Вібрує барвна карусель.

    Лукаві ходять межи крісел,
    на фалди рвуть сорочку, час,
    до Бога моляться, до біса...
    Упевнюють, що є компас.

    Пухкі вишивані калитки,
    блищать (експресія ж) лоби,
    усюди гасла, рук відбитки.
    Повчають: "...родіну люби".

    Пігулки є від популізму,
    та неохоче їх беруть.
    У пору трансів-злив-цинізму
    пунктиром креслиш власну путь.

    Буває - вигулькне проява,
    червоні очі - із орбіт...
    А я - свавільна, кучерява -
    сідаю в жовтий зореліт.

    Мені б летіти якнайвище
    над квадратурою яви!
    Фальсифікати, попелища,
    перетікання сил... грошви...

    А ген - паломники лукаві.
    Абсурди, змови повсякчас.
    Вівцю з піпетки поїть Авель,
    а Каїн ріже - для ковбас...

    Авжеж, це звичний світоустрій.
    Несуть яєчка, хабарі
    дрібні мурахи... Шавки шустрі
    проблеми горнуть до воріт.

    Шаради.
    Віча.
    Парадигми.
    Ця криза - довга, мов зима.
    Лукавий ниє: "Гляньте, стигма...".
    ...я озирнулася - нема.


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  41. Володимир Бойко - [ 2016.09.01 00:55 ]
    Химери (пародія)
    Мовчаннями, прощаннями, розлуками
    Я гратиму із вами в три руки
    Лякатиму драконами й гадюками,
    Ховатиму по шафах кістяки.

    Уявою химерною і хворою
    Я заселю цей вигаданий світ –
    Якимись потойбічними потворами,
    Яких людський іще не бачив рід.

    Устами перепраглими знервовано
    Щодня міцне смоктатиму вино,
    Аж поки голова перехвильована
    Не вирішить, що їй вже все одно.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  42. Віктор Кучерук - [ 2016.09.01 00:42 ]
    Незабутнє
    Догоріло літо в полі золотому,
    Як травневі зливи – роси на стерні...
    Між землею й небом – безгоміння втоми
    І жалі даремні, й здогади сумні.
    Між землею й небом – далечінь прозора,
    Повна свіжих вражень і забутих чар, –
    Розгорнулась ясно й різко перед зором,
    Відродивши в серці первородний жар.
    Розгорнулась ясно – хоч заплющуй очі
    Від мигтіння вмісту учорашніх літ, –
    Де в єдинім ритмі дні мої і ночі
    Ланцюжком гульливим веселили світ.
    Де в єдинім ритмі – мужність й осорома
    Зладнано бриніли на одній струні, –
    Пролягає нині безгоміння втоми
    І жалі даремні, й здогади сумні…
    31.08.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  43. Катерина Маліщук - [ 2016.08.31 23:22 ]
    Вакцинація душі
    Ми, українці, славна нація:
    Привітні люди, начебто, не злі.
    Потрібна тільки вакцинація
    Профілактична для душі.

    Вже цілу чверть триває епопея.
    Записані хвороби в заповіт:
    Хапугольоз, брехнець, обманорея,
    Запалення байдужості, дурніт.

    Лежить в недузі славна нація,
    Забула заповідь святих небес...
    Ніхто не робить вакцинацію:
    Для нас хвороба - то прогрес.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  44. Анна Віталія Палій - [ 2016.08.31 19:49 ]
    ,,,
    Манить і вабить монастир і тихий час.
    Гора. Внизу – ріки каньйон. І кличуть нас
    Алеї парку. Давній склеп для тіл черниць.
    Горішнє небо Язловця. Беззвуччя птиць.
    Ряди ялин. Осінній дух і часу плин.
    В каплиці – тиша. Вид на парк. Молитви щем.
    І час окутує, мов шарф, німим дощем.
    Усе пронизує єство, де суті суть.
    І світлі ангели слова мені несуть.
    16.08.2016.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (3)


  45. Віктор Кучерук - [ 2016.08.31 08:33 ]
    Усе - так само...
    Пустіє спішно битий шлях,
    У посірілих звивах смерку, –
    І гасне обрій на очах,
    Як сяйний блискіт феєрверку.
    Тепло ховається в траві,
    Уздовж некошених узбочин, –
    І пахнуть квіти польові
    Хмільним дівочим непороччям.
    Вкриває німо землю тінь
    Іще беззоряного неба, –
    Вслухаюсь досі в далечінь,
    Дарма чекаючи на тебе.
    Усе – так само, як тоді, –
    Не посоромлюся озвучить, –
    Коли, обоє молоді,
    Лякались наших губ сполучень.
    Усе – так само, тільки ти
    Десь непорушно заніміла,
    Щоб ласий спокій зберегти
    Душі безклопітній і тілу.
    Усе – так само, з року в рік,
    Несе оскому ностальгії
    Там, де мене Амур обпік
    І поховав завітну мрію.
    30.08.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  46. Серго Сокольник - [ 2016.08.31 02:54 ]
    Двійники в дзеркалах
    Двійники в дзеркалах
    Нашій пам"яті сплачують мито...
    ...вже не склеїти скла
    Тих бокалів, дощенту розбитих,
    Із яких ми пили
    Наш напій, що удвох готували
    В найщасливішу мить...
    ...на підлозі розбиті бокали
    Будуть різати нам
    З болем ноги, скривавлено-босі,
    І роз"ятрений шрам
    Буде кров"ю стікати у осінь,
    Що підступно прийшла
    В наші душі і ось розлучила...
    ...двійники в дзеркалах
    Нам і досі всміхаються мило...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116083100641


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2016.08.30 20:23 ]
    Донесхочу
    Печальним сном, осіннім небом,
    Вечірнім відблиском зорі,
    Думками лину я до тебе,
    До сяйва світлого вгорі.

    А дні коротшають… Неначе
    Надрізав пломінь корочун*.
    А серце за тобою плаче –
    Донесхочу, донесхочу.

    Тріпочеться, немов метелик.
    Як риба в сітях, б`ється все.
    …Доріжку місяць тихо стелить,
    У вирій мов мене несе.


    21.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  48. Ніна Виноградська - [ 2016.08.30 18:40 ]
    Відшуканий "грааль"


    Квітневий вечір. Дощ і вітер.
    В усьому холод і печаль.
    Та знаю я – ти є на світі,
    Ти – мій відшуканий «грааль».

    Найбільша таємниця долі,
    До тебе йшла усе життя.
    Зіграла всі жіночі ролі,
    Назад не буде вороття.

    Була я донею, сестрою,
    Дружиною, вдовою теж.
    Не ужилась із самотою,
    Пізнала горя й сліз без меж…

    Я так давно тебе чекала,
    Ішла до тебе стільки літ.
    Розчарувань була навала…
    А ти стоїш біля воріт.
    02.04.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (3)


  49. Іван Потьомкін - [ 2016.08.30 16:28 ]
    ...Як серце починає мовкнуть...

    Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
    На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
    Достеменно знаю,
    Чому це сонце, щебіт і сльоза,
    Життя многоголосий хор
    Являються щoночі,
    Нищать для рівноваги дану тишу.
    Достеменно знаю,
    Чому це аж занадто зримо виринає прірва,
    Куди нас кличе хтось дочасу...
    ...Не кожному судилось в землю цю врости,
    Щоб навіки лишатись краєвидом.
    Голосами доходить більшість.
    А все ж, як серце починає мовкнуть,
    Невже не голоси потойбіч прірви
    Так просять не зазирать туди?..
    ...Що б сталося зі світом,
    Якби над усіма владарювала ніч?



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)


  50. Любов Бенедишин - [ 2016.08.30 13:27 ]
    Ранок у лісі
    Лісу сни високочолі
    поміж кронами пливуть...
    Маслюки біленькі льолі
    поскидали у траву, -
    чепурненькі, на галяву
    збіглись до старого пня.
    Соловей співає славу
    повноті нового дня.
    Липи плескають в долоні,
    а дуби, статечно: ш-шааа...
    Сонце снам цілує скроні...
    Лісу світиться душа...

    30.08.2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (16)



  51. Сторінки: 1   ...   602   603   604   605   606   607   608   609   610   ...   1855