Ночеголосся. Вкоськаних отар-
вузли мовчання. Витерплого люду-
всепростилання. Скеля - і тота -
гримкіше снить невилавленим гудом.

А маячня - недужа маячня,
варнячить і безсвітло сновигає...
згадючена медунка калача
комусь як хліб - комусь ерзацним" раєм"

Страхи краплаві. Терну гострий ґвалт,
Баюри крови. Оборотні зради.
Мій тужночолий краю, скільки лат
на серці - на твоїм - звитяги ради?!

І як Ти в цьому виграєш бою?!-
в такому приколіненому стані.
Поганьблено закопаний колун-
сміливці взяті у новітні брани.

Серця спалілі гідних...доокруж -
спорохнявіле "лицаство" - беззбрує...
і тільки вертикалі чистих душ,
як частоколи - зло й добро межують.

Ще височіють сині небеса
над банями Софії і Покрови.
Русі моєї первісна краса
являється у сяєві любові.

І інша суть краси її душі,
коли у полі урожай пшениці
веселою каймою золотиться
із кантами блакиті на межі.

І як не любуватися на неї
зі Скіфії, Трипілля і Руси
на тлі нерукотворної краси
прадавньої Русі-Гіпербореї?

І як не помічати із гори
Господнє, суще прісно і донині,
що означають вічні кольори,
прописані державно Україні?

В зеніті сонце над блакиттю плес –
напій по вінця голубої чаші...
Ці кольори ще поки що не наші,
Ми віддали реліквію небес
і море з позолотою і без
все даленіє Таврією Раші.

               

Живильний дощик нині дивина –
такий жаданий, як небесна манна.
Якась мана – омана не мина:
до лісу тягне сила нездоланна.
А там – поганки жодної катма:
наразі – нульовий грибний зажинок.
Але ні жаль, ні розпач не пройма:
грибів нема – зате яка ожина!

09.09.2015

Не боюся уже я
Йти в безмежність і вічність.
Тут не був я суддею.
Грію душу при свічці.

Проти шерсті здіймаюсь,
Мов літак проти вітру.
Журавлиною зграєю
Сльози котяться.
Витру.

Хтось – пророк і пройдисвіт –
Набивається в друзі,
Християни, буддисти –
Всі на Божому крузі.

Всі шукаєм спасіння.
Терпим біль і розлуку,
Мов собаки на сіні.
Крильми гріємо руки.

Всесвіт родиться в муці.
А родившись, радіє.
Мов собака на суці,
Він увічнитись вміє.

Не боюся уже я
Йти в безмежність і вічність.
Поміж свідком, суддею
Грію душу при свічці.

9 верес. 15.

Ми ішли із дарами і миром.
Надихав із небес Волопас.
Та вели себе люди нещиро,
негостинно стрічаючи нас.

Ці данайці, казали, злодії
і найгірші із тисяч поган.
Вони підлі й підступні. Їх дії –
то завчасно надуманий план.

Їх дари – лиш омана лукава.
Їхній усміх – зміїне жалО…
Так у часі котилася слава,
що данайці – облуда і зло.

А найбільш віщувала Кассандра,
ота відьма, що в Трої жила.
Її криків нав’язлива мантра
будь-кого ошукати могла.

І відтоді ми стали лихими,
попри гени благої душі.
Поскидали личини і схими,
тож тримайтеся, честі мужі.

Ось збудуємо башту-коняку
почнемо історичний похід,
на крутійство і хитрість усяку
обрікаючи віру і світ.
12.09.2015

Біблія 1Кор.13розділ

Якщо я і знаю
Людські усі мови,
На ангельській навіть
Веду я розмову,

Любові ж не маючи,
Пустий я лиш звук,
Як мідь та брязкаюча,
Як бубона стук.

Якщо й дар пророка
Великий у мене,
Пізнання глибоке,
Знання про таємне.

І віру я маю
Велику якщо,
Що гори здвигаю,
Це без любові – ніщо.

Роздам всі маєтки
І тіло на спалення,
Із того пожитку
Без любові не матиму.

Любов усе стерпить,
Не заздрить, не чваниться,
Вона усе простить,
Собою не хвалиться.

Свого не шукає,
Любов не гнівлива,
Усе покриває,
Завжди справедлива.

Любов всьому вірить
І завжди надіється,
Немає їй міри
І правдою тішиться.

Замовкнуть всі мови
Знання вже не стане,
Почнеться все нове,
А любов не перестане.

Любов завжди буде,
Любов не скінчиться.
Земне все забудем,
Любов залишиться


1994

Його кохання світло окриляє,
Вись обіймає летом, наче птах.
Осіння хмар завіса димовая
В сяйливих розчинилась міражах.

Проміння дивовижне – надзвичайно –
Любові золото - нас гріє – ах!
І ніжних поцілунків урожаї
Вирощує в ласкавих небесах.

Якщо ж нудьга неждано підкрадеться,
Наповнить сірістю всі ночі й дні,
Вогнем дихне повітряна фортеця –

Ураз розвіє видива сумні.
Нам полум`я сердечне усміхнеться –
Подай же руку, королево снів.

12.09.7523 р. (2015) Конча Озерна

Флібустьєри і авантюристи
проливають українську кров.
А якби не Путя і рашисти,
як би дух козацький охолов?

Недомірок, а ума – палата.
І такий «безбашенный зело»!
А якби йому дали гранату,
може б заспокоїли хелло?

А воно й не думає здаватись, –
не чіпай його, бо всім гаплик!
А якби із нього не сміятись,
може ще отямиться мужик?

Ренегати п'ятої колони –
свита у самого сатани.
А якби не верхні ешелони,
чим би ще займалися вони?

У герої не агітували.
Ними не командує ніхто.
А якби іще й пайок давали,
хто б не воював би у АТО?

Наші Швейки – це не ідіоти,
як у Раші голі королі.
А якби всі люди патріоти,
воювали б з нами москалі?

Матеріють наші Демосфени.
День у владі, і уже – лайно.
А якби не укри, а нацмени
опускали Рашію на дно?

У війни ще є свої собаки.
П'ятикутна світиться зоря.
А якби усім забити баки,
може б і діждалися царя?

Забивають памороки наші,
що Європа нам не оберіг.
А якби чужі боялись Раші,
то вона не била би своїх?

У Росії воювати – хобі.
Кожен другий закриває дзот.
І воює нації оплот –
маркітанти, найманці і зомбі.
А якби не ми, то хто ішов би
воювати за такий народ?

               09.2015

Дівчинка плаче. Дівчинці сумно.
Вчора в останній раз
Очі зросили сльози бездумно.
На серці – сліди від образ.

Дівчинка плакала. Кучері – зібрані.
Руки ледь-ледь тремтять.
Вчора ще була, нене, дитиною.
Нині – очі її горять.

Дівчинко моя, сонце в зеніті.
Час спресований в мить.
Дівчинка стала снайпером в житі.
Жінка тримає блакить.

До фінішу лишається зеро
і кілька одиниць до високості.
та вже і так – заходиш у метро
таким собі інопланетним гостем.

Сучасні і минулі племена –
аборигени із ковчега Ноя,
байдужі, що іде якась війна,
Ієрихон готується до бою.

Закриті очі, вуха, а душа
літає десь під музику веселу.
Захоплює мелодія чужа
на інші хвилі і на кращі села.

І як не попеліти у вогні
гартованого мафією краю?
Якщо ця доля випала мені,
питається, – чого я ще чекаю?

Якщо юрбу виховує бомонд
подохлого у муках есесері,
то Гриціан Таврічеський і Бонд
замінюють Петлюру і Бандеру.

І поки служать нації взірцем
нувориші і яники-ахметки,
показує своє гниле лице
закон революційної абетки.

Немає у парафії жалю,
що на Русі неславу здобуває
орда азійська гному-королю
чужого заарканеного краю.

І як закрити очі на біду
юрми базік затурканої раті,
де триста волонтерів на орду
ідуть за Україну воювати?

І думається інколи мені, –
чого народу мореному треба,
такому ще байдужому до себе –
іти до перемоги у війні,
чи наче жінці Лота у вогні
побачити своє останнє небо?

               09.2015

Вітер розводить дощу акварелі,
Сумно виходить, у сірих тонах.
Як не лукавить ,усе мов в тунелі,
Вицвіла осінь зорею в полях.
Сльози гіркі обірвались з калини,
Жалібну пісню пташина співа.
І наготою верба нахилилась,
Ніби притулку шука в берегах.
А небеса кожухи повдягали,
Скоро на землю сніжком упадуть.
Ось листопад вже відходить кульгавий,
Пані – Зимі прокладаючи путь.
18.11.14р.

Той біль, як осіння прохолода,
Пронизує аж до глибини кісток,
Ніби повільно вмираюча врода,
Яка тягне безжально за повідок.
Він мучить, ріже безталанно,
Повільно забираючи саме дороге,
О зупиніться кровожерна панно,
Не затискайте серце в павутиння туге!
Не рвіть душу на запчастини,
Терзаючи рани несамовито,
Пожалійте серце простої людини,
В якої гніздо щастя ще не сповито.
Я ж бо готова все вам віддати-
І ясні очі, і серце й красу,
А натомість прошу не забирати,
Закоханий погляд і тремтіння голосу.
Нехай він сам в очах все побачить
І прочитає між рядками признання,
Я зволікала, мабуть цього і не пробачить,
Пізно зрозуміла- час не лікує кохання!

09.09.15
Роки давно спалили всі ноти із пісні,
Яку хотіла про кохання тобі заспівати
І години ті швидко збігли зловісні,
Залишилось останні секунди імпровізувати...

Поки чужинцем
ще не всі потоптано конвалії й суниці,
поки ще Чорне море не відгонить
триповерховим московським матом,-
каміння і олива кожна,
і навіть безголоса бадилина
волають денно й нощно:
«Прийди на поміч, Україно!
Вернися в Крим якомога скорше,
бо за безвладдя супостат глумиться,
упершись в край наш автоматом!»
P.S.
Чим ти відповіси, Вкраїно-мати?
--------------------------------------------------
Рахель - класик івритської поезії.

крамуєш духом наче оселедцем
соленим пряним прямо із діжі
кохаєш палко мед-вустами й серцем
і мовчки умліваєш у іржі
за що тебе любити не любити
у пестуванні золотих гріхів
ти є найкраща і навчаєш жити
тужливим криком переліт-птахів

12.09.2015

Чому не літа дні веселі
і не весни жагучий цвіт
до поетичної оселі
несе утомлений піїт?

Яка печальна насолода
і не пояснена жура,
коли тьмяніє пишна врода,
приходить осені пора.

Не перші дні і не останні.
Ось лист пожух, та ще висить.
Йому освідчилась в коханні
земного часу мертва мить.

Ще мить… До чого? Вітрогону,
що серце вистудить до дна,
зірве чуттів зів’ялих крону?
Заплаче пугачем луна…

Чи до безликого смирення,
коли із далечі зима
наллє у міхи сьогодення
отруту білого вина?

Чом у фаворі листопади,
де руни літнього тепла
у смерку жовтої лампади
летять у ніч, в антитіла?

Напевно, Муза осеніє
і фібрам ревної душі
вже не горить, а тільки тліє
порив на сонячні віршІ.

06.09.2015

В сентябре обнаружен французский акцент.
Сен–Сентябрь, просиявший на склонах Монмартра,
Проливает Люмьер отставных кинолент
На кривые Ботсада в системе Декарта

Сен–Дени, сен–огни, Сен–Сентябрь у Ворот,
Разыгравшись не в шутку, проводит замену
В атмосферной игре и пенальти берет,
Забивая в ответ вратарю Сен–Жермена

А потом, подчищая закатный нагар,
Посвистит Сен–Сентябрь, и выходит степенно
Его друг, собутыльник и врач сен–бернар
И бочонок кладет на святое колено

И парижская речь(ка) в заколках мостов
Просочилась в подольские говор и воду,
На французский манер произносит «шустОв»
Сен–Сентябрь, янтаря доливая в природу

Прибывает столица – вокзал Сен–Лазар,
Сен–Сентябрь встречает, ароматен, как трюфель,
Принимает и держит ритмичный удар
В облака заходящих ботинок и туфель

И гостям предлагает накинуть вуаль
И укрыться от лета под краскою сепий,
Над Майданом возводит звезду Этуаль
И гостей заодно – в превосходную степень

2015

Возвеличимо і ми
Тебе, Пророче Іоане!
Помолимося - легше стане
боротися з грішми.
Твоєї голови
вродлива прагла дівчина.
Життя й у нас насичене
"травою" без трави*.
Хто кається, хто ні,
а ризикуєм - граємо.
І все ж ми величаємо
ті дні Твої страшні.

11.09.2014

В першу неділю осені,
Сонце з ногами босими
Бігало і сміялося,
У стерні
Заховалося.
Сонечка світлі промені
Зайчиками проворними
З літечком усе гралися
І тепло дарували всім.
Літо з ногами босими,
Спека спада лиш з росами,
Хочеться СПРАВЖНЬОЇ осені,
Із дощем. Боже,просимо!
Дай ,щоби хмара за хмарою,
Дай ,щоб посіяли з вірою
І щоб війни страшне колесо
Назавжди
Зупинилося.
02.09.15

Ангели світлі за руки взялися
І телефонний звязок поєднав
Тих ,що любили найбільше на світі
Тих, хто надіявся, вірив, чекав.

Тату, чи скоро війна закінчиться?
Скоро уже? А коли? Розкажи...
Ти повертайся скоріше додому,
Мені обіцяєш?.. Себе бережи...

Приспів:
Повертайся живим, повертайся живим,
Ти - найкращий у світі татко.
Ти потрібен мені, повертайся скорій,
Я так хочу тебе обійняти.

Так, обіцяю я слухатись маму...
В школі? Все добре, відмінниця я...
Все, надобраніч, люблю і чекаю...
Запам'ятай - ти ж мені обіцяв...

Сльози солоні скупі чоловічі
Ангел крилом не помітно стирав,
Інший - стояв біля ліжечка доні,
Сни - зірочки під подушку ховав.

Приспів:
Повертайтесь усі, повертайтесь скорій,
Ви-найкращі сини України,
Бо в молитві за мир вже не стримують сліз
Ваші діти, батьки і дружини.
23.12.14

Ти нічого мені не винен.
Лиш тримайся
щоякнайдалі.
Розпогодилось,
світ розвиднів,
в захід сонця
розвиднились далі.

І не треба в мінорі гамми,
бо акордів у коди
чимало...
І, почасти,
комедії й драми –
зажиттєві прологи й фінали.

До психозу,
до сліз,
до сказу,
до останнього подиху,
бачиш?
Все згадається,
все й одразу,
в запитаннях –
навіщо і нащо…

І про суть драматичних ролей –
Це – провал.
Здалегідь – це фіаско,
Бо король, як відомо,
голий… -
написав
Ганс Крістіан Андерсен…

2015-09-07

Черлений захід… мружиться мій кіт,
в моїх долонях літепло останнє,
зобгався у клубочок зеленсвіт,
чекає змін осінніх і фатальних.

Горить вогнем оте передчуття,
і розправляє крила в дальній ирій…
Цей прохолодний дощ в моє життя
свої привносить дивні корективи.

Жоржинами розквітнув жовтий сад,
і айстри виглядають з картоплиння…
Не склала я ліричного вірша –
заплутались думки у павутинні…

2015-09-06

Яка світлокоса осінь!
Як пахне туманами ранок!
Нічого складного… Просто
загоює болі та рани.

У неї – сонце і хмари,
усе, з зусібіч, кольорове!
Загублені в ніч примари
у сни забираються знову…

Мій ровер котиться легко
стежками спогадів літа,
і матіолово-терпко
слова у смаки перелито.

Хіба ж вина твоя тільки
у тому, що осінь палає..?
Пробач мені, дивний світе,
що я тебе й досі не знаю…

Твої сліди сховала хуртовина,
І пагорбами стали всі слова.
Ти залишив мені у спадок сина,
Він є моїм життям, і я жива.

Якщо нам не судилося з тобою
Пройти крізь полинову гіркоту,
Тобі я не бажаю того болю,
Я сильна , і сама цей шлях пройду.

Не всім дано зірки збирати з неба,
Не всім дано із медом пить вино.
Я буду сон - траву шукать без тебе,
І син зросте ,як золоте руно.

В його житті ти будеш лиш героєм ,
Який зіграв не вдалу в кадрі роль.
Надіюся і знаю,що ми двоє,
Знайдемо ще до щастя свій пароль.

Дівчинко плачуть квіти
беззахисно так
сльози їхні твою
цілують голівку
пестячи вії
згини вуст
шукаючи знак
вірячи

у народження знову
повільно
падають
молячись
в небо
на голу
холодну
долівку

Кожен ранок чекаємо миру,
Але чуємо страшне :війна!
Ми в полоні новин із ефіру,
А хтось справді в полоні вмира.

Кожен ранок сивіють дружини,
Сивину чорна хустка схова.
Десь хоронять брата і сина,
Тата в діток забрала війна.

Кожен ранок отак ,через силу
І крізь сльози ,що душать завжди...
Боже ,зглянься,прости і помилуй!
І спаси Україну ,спаси!

Кожен ранок чекаємо миру
І він прийде ,той радісний час.
Дочекаємось ми воскресіння,
Україна воскресне для нас!
19.01.15.

А пам`ятаєш, братику,
бабусину хатину,
охайний чистий дворик,
стару абрикосину?

І ми тоді малесенькі,
щасливі й безтурботні,
бабусею доглянуті –
батьки ж то на роботі.

Бабуся Галя й дід Василь
для нас авторитети,
дідусь читати нас учив,
гортаючи газети.

А пам`ятаєш, братику,
холодні довгі зими?
Кататись на санчатах
старенькі нас водили.

В бабусі Галі шаль була,
дідусь Василь в ушанці,
а потім всі дружнесенько
ми грілись на лежанці.

Внучата добавлялись,
а старші йшли до школи,
в бабусі з дідусем
все починалось знову.

І вже у нас онуки,
і час летить невпинно,
а пам`ятаєш, братику,
бабусину хатину?

Тетяна Сахно 2015 рік

ЗАХИСНИКАМ ВІТЧИЗНИ

Повертайтеся зі щитами,
миколаївські, львівські, харківські...
Хай ще довго вас пам’ятає
двоголовий орел, відхаркуючись.
Хай зустрінуть
дружини й діти
вас – не хворих і неушкоджених,
принесуть хліб і сіль, і квіти,
і подяку
від всіх
і кожного.

Повертайтеся зі щитами,
вас чекають лани і ратуші.
У мирян для героїв стане
і любові,
й медів,
і радощів.
Вас чекають щедроти осені.
Достигає в садах антонівка.
Ми про вашу безпеку просимо
всіх, прописаних
в молитовниках.

Возвращайтесь же со щитами,
ужгородцы и красноградцы.
Мы вам кланяться не устанем!
Мы в долгу неоплатном, братцы.

Дай же Бог вам не поступатися.
Лета многая вам, премногая!
Волыняне, днепряне, сватовцы,
повертайтеся
з перемогою!
Одесити, кияни, фастівці…
Повертайтеся
з перемогою!

2014 р.

Я помолюся за вкраїну,
за рідну неньку –Україну,
для нас усіх вона- єдина.
І ненька ця- вона не згине!
Лиш набереться сили, волі,
тиранам скаже: «Геть, доволі!
Доволі сліз! Доволі горя!
Чи ви гадаєте, панове,
що та земля , що вкрита горем,
полита кров`ю і слізьми
отих людей, що полягли,
вона віддячить вам? Та ні!
Хорошого не ждіть, бо встануть
із пеплу мертві і живі
і скажуть: «Зась!», тоді біжіть!
Бо є ще сила бумеранга,
що не подивиться на ранги
і ви відчуєте її!»
Так помолись за Україну,
стань на коліна у мольбі,
бо діти хочуть лише миру
і хочуть щастя на землі!

Як же важко відпускати
Коханого
Коли сниться
Що ви в обіймах
Спаяні
А все решта – дрібниці

А ще складніше
Для серця
Втрачати друга
Хоч і бачиш
Що він чогось мається
Як в кліточці птиця

І зовсім не зрозуміло
Розділяти душі
Розчинені в просторі,
У воді і на суші

І так не логічно
Не бути разом
Коли лиш від поглядів
Вибухаємо сяйвом

Коли від доторку
Стає справжнім магом
Від поцілунку
Стаю чарівницею

Це так природно
Хоч і не дуже звично
Але що можу сама
Коли всього він боїться

09.09.2015

А вчора Смерть приходила –
Не романтично…
І навіть не сумно,
Лиш для тіла не звично:

Боляче… страшно… соромно… дико…

Мене налякали?
Чи наказали?
Не знаю для чого…
Ще не сказали…

09.09.2015

Поглянь в озер сталеві плеса,
Як в відображення життя...
І крутяться млина колеса,
Що мелють зерна забуття,

З яких пече минулих таїн
Злодійка-пам"ять пиріжки,
І сльози, що з душі стікають,
Заповнять береги ріки,

Якою в шалі руйнування
Місток наведений знесло...
Я вірний нашому коханню,
Що вже в минуле відійшло...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115090900756

У колі, поза колом, на кривій –
варіативні пошуки удачі.
Не маєш хисту? В епіцентрі стій:
міняти мідяки, давати здачу.
А на стиканні всіх координат
лишень зеро і ні на йоту більше.
Хіба що нуль, родимий дублікат,
махне рукою: Не було би гірше…
Під мушлями – замулені роки.
Над мушлями – три вдихи до поверхні,
де вік-акула сточує клики
о протиріччя золота і черні.
Міні-подія: ім’ярек-поет
віршує слинотечею у вуха.
Заходить юна Муза тет-а-тет,
аби у голові джуміла муха.
Сафарі, селфі, золотий батон –
дрібні деталі марева величчя.
І Каїн зарядив уже патрон
стріляти брату у земне обличчя.
Було би сили полюбити світ –
віднести ту любов на депозити
і, збагатившись на укосі літ,
у мирі зі собою ще пожити.

08.09.2015

Під язик
сховати слово
здогадаюся.
Під язик,
бо не полова,
бо так маюся.
Відведу
уважний погляд
від таємного:
СБУ
до біса й... огляд
неприємного.
Молода
вербує осінь -
закохаюся.
Зачита
права-прогнози -
не цураюся.
Ну то й що,
що дощ завадить?
Та не проти я.
Все одно
вона не зрадить
позолотою.

Під язик
сховати слово
здогадаюся.
Галас зник.
Завмерло коло.
Я так маюся.

08.09.2015

я пам'ятаю твою картату сорочку,
твою наплічну сумку,
твої пальці в чорнилі,
твоє “посидь ще трошки”,
смак твого поцілунку
пальці (знову!) — нервові,
довгі, холодні білі...

твоЇ закороткі рукава
помпончик на твоїй шапці
мені було завжди цікаво
твої улюблені капці

А твої руки – це найкращі крила,
Вони врятують і від горя, і від вітру,
Вони врятують там, де вже нема життя,
Одна лиш мить, і в небо відліта…
В твоїх очах і тяга і любов,
І знаю точно – це не сон,
Не тьма, не ніч, не мара,
Це якась сила єднальна.
Дає нам почуття і мужність,
Рятує там, де вже не дужі,
Хранить, об’єднує, оберігає,
Це нам Всевишній помагає.
На цій планеті і у цьому житті,
У будь-якому місці, місті, селі,
Для мене існує лиш один покажчик свободи,
Його імя ти побачиш на звороті.
Це та спокуса, заради якої варто жити,
Кожного ранку прокидатися і п’яніти,
Потім цілий день проводити вдвох,
Це і називають – любов.
Кажуть, кохання живе три роки,
Та це напевно у слабких які нічого не взмозі,
Які не здатні ні на крок, ні на два,
Похмурість - ось це їх життя,
Котрі тільки знають що жити-тужити,
Які не можуть і щиро любити,
Не можуть вірити, можуть брехати,
Ось така їхня вічна покара.
А ми не такі, я знаю напевне,
Ще в цьому житті нам присвятять поеми,
Дадуть нам і Нобелівську, і Оскара і ще якусь муть,
А як ні – ми це взмозі забуть.
Ти той, кого люблю,
Для якого хочеться писати,
Той, кого всім серцем поважаю,
І я здатна підписатися під кожним словом кров'ю,
Ти – моя вічність, моя свобода.
Увесь всесвіт, небо, зорі,
Я дарую тобі,
Найбільше кохання у моєму житті –
Це ТИ.

Тепло південної ночі
Дарує радість і спокій
І друзів сяючі очі,
І посмішки, й душі широкі…

І сонце із манго в бокалі,
І місяць у повні лоскоче,
Але чогось таки мало,
Й згадаєш: мене він не хоче…

Блакитна безодня манить,
І рибки дивляться в очі,
Це – Космос! Це – Сила! Нірвана!
Та щось із середини точить…

Хвилі Червоного моря
Лікують душу і розум –
Ти можеш забути доволі,
Та тільки не відчай і сором…

Ти можеш шукати дорогу
В такій чужій-рідній пустелі.
Це може давати підмогу,
Та знаєш: цей дім не оселя…

Ти можеш любити свободу,
І вітер! І радість! І спокій!
Та серце не хоче покою,
А милого люблячі очі…

Ти можеш марити сонцем,
І мандрами, й океаном,
Та все це – маленьке віконце
У вічності цього кохання…

Хоч знаєш – все ще здійсниться
Не в цьому, то в іншому світі,
Та хочеться в руки синицю
І, так банально, – квітів…

Хочу побачень веселих
З морозивом і Бастардо…
І ти сумуєш, я певна,
Ну напиши вже, коханий?..

31.08.2015

Вже не торгуюся ніде: при стежці, на базарі.
Учора дощ надвечір лив. Подякувала хмарі.
У бійці хлопці - розвела. Дівчатко підхвалила.
Військові глянули услід. Мабуть, відчули - сила.

Слабкою бути не резон. Таких повсюди - тьменна:
Хто фланірує у Божках, а хто - в раю Равенни.
Висока планка, трішки ню...
Вночі пишу, бо муза...
Чорти хотіли добрих вин - відкоркували шлюзи.

І крекче дід: "Потоп, хана левадам цим лелечим".
Ось бабця з клуночком іде. Залізні зуби й плечі.
Плавбою сунеться народ... у зяючі ворота.
У кожного ярмо, сума, турбота чи скорбота.

Повибирали картоплі для екселенцій, черні...
О Всевидющий, укріпи - на висоті химерній.
У мене яблучка в саду, позасихали змії.
Прояви терен обнесли, зварили веремію.

А я брела у бік весіль - де гам, букети пишні.
Уже й дішла по шпичаках... до тихої Комишні.


2015

***
Все маємо, аби не жити всує.
А ось еліта і у вус не дує,
що немічне озвучує нове.
Хто не мудріє, може і існує,
але перемагає, хто живе.

***
Душа, як Бог – немислима і дивна.
Живе у тьмі, зникає у імлі.
Та поки є ми, вірує людина,
що як і Він, її душа єдина,
і вічна і на небі й на землі,
якщо Йому Єдиному подібна.

***
Душі немає тільки в атеїста,
тому йому по барабану світ,
де об'їдають матеріалісти,
безбожно брешуть щирі комуністи,
а націю насилує рашист,
дає знання опричнина садиста,
і оволодіває дух нечистий...
А хто це об'єднає?
Пацифіст?

***
Іде лукавий і незваний.
Залізна воля, і рука,
і почерк ментора той самий,
що одурманює совка.

***
Царює Вова, почиває Вітя.
На черзі Петя – добрий чоловік.
Пілат і Ірод осідлали вік.
Дияволу дають тисячоліття,
а ми до раю хочемо за рік.

***
Язичники на Україні всюди,
де прозрівають віруючі люди
у вічно суще, націю й народ,
який рятують від орди і блуду
не Ра, не Магомет. не Саваот,
а Дух, який веде нас до висот
Любові і Надії, а не чуда.

09.2015

Спалило сонце листя на вербі...
Лунає гучно контрабасне соло.
Я віднайду спасіння у тобі
Від порожнечі, що снує навколо.

Закрила світло суму бахрома,
Зламала душу прикра астенія.
Не дишеться,коли тебе нема,
Печаль паде сльозиною на вії.

Усі пороги я перепливу,
А осінь подолає люту спеку.
Зі снів моїх постанеш наяву,
Близький мені, хоча такий далекий.

                           І
             Нарація
Живе собі людина і не знає,
чи то у неї запити малі,
що їй біди чужої вистачає,
чи то у неї зайвого немає
на ще не завойованій землі?

І жадібно чатує на сусіду,
озброює бандита до зубів,
примножує калік, сирі́т, удів,
на голови людей готує біди,
і заодно, украдене – собі.

Усе це – не що інше, а Росія,
уярмлена боярами царя
ніяка не месія, а повія,
що вічно заглядає за моря
і у чужі засіки і подвір'я.

Юродиві Іванушки та Мар'ї,
шамани ескімосів і бурят,
оракули законного безправ’я,
володарі пустель і заполяр'я,
украденої слави напрокат.

А ми? А ми уже по горло ситі
тим, що перемагаємо одні
сучасного нувориша-бандита,
який собі узявся присудити
всі лаври перемоги у війні.

Ми – нація, усупереч усьому,
що ми долали на шляху одному
до волі у кривавому степу.
Ми – нація! І не зітерти з мапи
її осатанілому кацапу,
нехай воно і величезне Пу.

                           ІІ
           Непереможна новорашія
Радіє Лугандонія, – Хелло! –
новому геноциду українства.
Історія занотувала зло:
і Іловайськ із рашеським котлом
і масове Дебальцівське убивство.

Без України рації нема
перемагати націю фашиста.
І Раша управляється сама,
коли захоче різати й палити.

А особливо, нібито своїх,
але свідомих лицарів ідеї
єдиної соборної... Тієї,
що годувала ледарів із тих,
які хотіли цицьки однієї.

Весь кримінал пішов у діячі –
украдене пиляти і ділити,
повимітати гроші і харчі
і челядь Новорашії пропити.

Як не суди, а Рашія гряде
жандармом у Америки-Європи.
За фюрером і нація іде
аж до Гааги риссю і галопом.

Єднаються усі пролетарі:
злодії і голодні шахтарі
від Єнісею до окраїн Дону.

А де ота окраїна її,
не відають ще сущі глитаї,
тому і служать Іроду до скону.

                            ІІІ
             Люстрація нації
Якщо нема роботи у совка,
то він її придумає і кине.
Якщо їх експозиція така,
то нація до скону не загине.

Вони такі, що інших не чекай.
І за копійку будуть воювати.
Якщо не віриш, руку їм подай –
«одцапають» по лікоть азіати.

Вони до укрів туляться давно,
якщо не людоїди, то кацапи
а попадешся у медвежі лапи –
заляпають, залижуть – все одно
не відперешся. Липнуть, як лайно,
поширюючи Га своєї мапи.

Вони такі, що горе – не біда.
І реваншисти, і авантюристи,
антифашисти, хрещені рашисти,
великороси й золота орда...
І море по коліна, і вода
не розіллє чекіста і садиста.
                           ІV
              Останній із яничар
***
Плюгаве, кульгаве
на ліву і праву,
а расу і рашію досі веде.
Іде у історію Путя кривавий
і мочить таких же, як сам, у біде.

***
У нього є подвійний тато –
Сосо і геній пелехатий,
що працювали, як дует.
А Гітлер – це у нього мама,
бо з цими обома ге-ями –
це недороблений об’єкт.

***
У цього генія дурного
ну, тобто, гоміка крутого
немає пасії такого,
який волає, – я готов.
Та уявляв себе поетом,
коли зі свого кабінету
дивився поглядом естета,
як убивається Нємцов.

***
Є біографія у Путі.
Його потуги не забуті.
Корочє – крав, ї-в і їв.
І на московському престолі
не королі, а геї голі,
яких і Депердьє доїв.

***
Його і із Австралії поперли,
аби не видавав босяцькі перли.
І він відчалив, а не Маху дав.
І не буває іншої утіхи,
як відіспатись, поки править Міха.
Корочє – Путя їхав і тікав.

***
І у Гаазі буде ця макака
на українців вішати собаку.
Йому й Обама як у горлі кість.
І Путя каже, – це мені до спини,
у мене є монголи-охуини.
Корочє – Путя їде, гадить, їсть.

***
Во ім'я волі і синів,
що умирали за свободу,
нехай конає з роду в роди
опудало усіх віків,
полохало усіх народів.

                           V
               Каїну прощається?
І невмирущий Чахлик і Яга
нема-нема – тай бігають у гості,
аби його або її нога
топтали наші не зотлілі кості.

А ти либонь не відаєш про це?
А це й не потребує перевірки,
якщо не учащаєш до сусідки.
А ти дивися у її лице...

Це ми – каліки, турки, недоріки...
А ти скажи їй поперек слівце
і будеш до могили манівцем
обходити неприязні одвірки.

А ти пиши, що Рашія – це зло.
Це знає світ. Але, як не було,
так і не буде істину почуто.
І ти почуєш адвоката Путі:
– не зачіпайте Рашу і хелло,
яке дратують укри майдануті.

А ти кричи, що це не він, а я
навішую тобі свою совковість.
А ти мовчи, якщо пропита совість
і сім’я Хама – це твоя сім’я,
чиї дурні ознаки та ім'я
тобі передаються у спадковість.

                           VІ
               Конклюзія
Нікого не дивують русофіли,
що міряють усе на свій копил.
Своє рідніше. А якщо посміли
сотати з України душу й жили -
це не прощає українофіл.

У нас нічого спільного немає,
крім ворога у вашому кремлі
і нашої окраїни землі –
границі узаконеного краю.

А я своє чужому не даю
і проганяю ворога з порогу,
аж поки не здобуду перемогу
нехай і у останньому бою.

А ви, що пейси лижете макаці,
любуйтеся на неї у лупу,
яке воно велике ваше Пу.

Та зарубайте хоч собі на носі,
що ви одні, судимі у Гаазі,
зіп'єте всю заварену ропу.


               09.2015

Я вас любив… або кохав, не знаю.
Немовби сяйво вимкнули в душі -
а там чуття… їх в сутіні шукаю:
стрибну у гречку, гляну у кущі.
Якщо любив, то переважно мовчки.
Якщо кохав – трусилася земля.
А ви пішли без спідньої сорочки,
хто вас таку полюбить так, як я.

07.09.2015

                              І
Вона явилася незримо
і на осонні берегів
копицями ладує рими
багряно-сизих дум і слів.

Крадеться ночами марою
із бездощів'я до зими,
і віє димом і війною
із пащі хижої пітьми.

Та поки день іще не вечір,
іде лісами Берендей
і знаки зимної предтечі
бринять у пам'яті людей.

Іще палають чорнобривці,
і айстри ще не одцвіли,
і накриваються столи.

Не відлетіли ще жар-птиці
і з урожаєм на полиці
немає бідкатись коли.

                              ІІ
Раніше вечоріти стало,
пізніше ранішня зоря
запалює своє кресало
у сивині календаря.

Затуманіло синє небо
і одіялами лягло
захмар’я, цуплячи на себе
все, що розвіює село.

Ці клунки доганяє вітер
і котить по сухій траві
на пам'ять осені-вдові
пелюстки і зів'ялі квіти –
усе, що подарує літо
своїй суворій візаві.

                              ІІІ
Що день грядущий нам готує?
Не знає осінь. А зима,
що буде, те і подарує,
коли серійного нема.

Комусь березової каші,
а нам до хліба ще й вода,
бо не дай, Боже, будуть наші,
то буде й золота орда.

Єднає бідних і багатих
воєнна осінь на жнива.
Але не може об'єднати
убивча пісня бойова.

Але готуємось до бою.
Така оказія з людьми,
що осінь кличе за собою
у Ирій сивої зими.

Опа́демо як жовте листя
під шатра хмизу і трави.
І не виходить з голови,
чому у небі урочисто,
чому не вистачає хисту
іти до осені живим?

               09.2015

І рідної, і дорогої
ще до любові неземної
мені Всевишній не судив.
І є несуджених багато,
з якими і у будень свято,
якщо любов'ю дорожив.

Моїми давніми слідами
ідуть і дами, і не дами,
тузами биті на столі.
А я і шістка, та козирна.
А королі бубнові й жирні
давно уже не королі.

Перетасовую колоду.
Була і та, і інша мода,
а я люблю іти ва-банк.
Коли і люба, і кохана
моя єдина і жадана,
то це мені найкращий знак.

І терези, і водолії,
на рибу подають надії,
але вона ні се, ні те.
Хай краще тощі скорпіони,
мені чіпляють на погони
своє волосся золоте.

Нема за що мене судити,
коли є суджені і биті,
але наліво вернуть ніс.

А от несудженої мало,
коли вона не що попало,
а ти до неї не доріс.

                              

Люлі-люлі, лишеньку,
Слухай мене, грішненьку,
Та й стули повіки,
Та й засни навіки.

І вдові, й сирітці
Щастя дасть по свитці,
Доки спиш, прокляте…
Спати, лихо, спати.

Я б заснула і сама,
Тільки милого нема,
Він тепер далеко,
Там, де бій запеклий,
Там, де свищуть кулі...
Люлі, лихо, люлі.

Може, лишенько присплю,
Поки Господа молю
За мого слодата...
Спати, лихо, спати.

Хай тобі, приблудо,
Сон безмежним буде,
Щоб не сміло взяти
Ні у діток тата,
Ні малої кицьки,
Тільки в жаби цицьки.

Люлі лихо, люлі…
Дулі тобі, дулі!

Така людина - сплющений фагот.
Запалі щоки, змиршавілі груди.
"Не треба тістечка, не прийме рот..." -
Наледве шепче восковида Люда.

Сміявся клас: "Нагадуєш слона".
Був наречений, перебіг до Каті.
Ой, не варіть ні гречки, ні пшона...
Не варто мати їстівного в хаті.

Пігулки та мікстури - у траву.
Під душ Шарко нема чого ходити...
Індиферентно: риба чи кавун.
Поклали жертву схуднення під плити.

Померла й Катя - гостра і суха.
Світ зменшився на смуглу танцівницю.
Чи варто озиратись на "ха-ха...",
Вшивати до кількох см спідниці...

Анорексія - неміч? дур? курйоз?
Проблема актуальна, невесела.
Навколо тьма підсміювань і ос...
Кров з молоком - були дівчата в селах.



2015

Ми в Європі!
Ми в Європі!
Аж у горлі сперло...
Ми в Європі!
Ми в Європі!
Тільки ось без євро.

07.09.2015

Світанку зірниця повзе по стіні,
І я загубивсь у тривожному сні....
Порізом спроквола, мов гострий багнет,
Мій внутрішній голос питає мене -

Тікаєш із ночі, поете? Чому?
Хто світла не хоче- той любить пітьму...
...жевріє світання ранкового сюр...
Вперед без вагання! Вже свиснув Овлур...

Хай тіні забутих Богів в боротьбі
Ще раз наостан допоможуть тобі!..
...над степом сивіє ранковий туман...
-Поете! Сідай! Розкладем дастархан.

От груші солодкі. Горілка. Чекай.
Зіграй на бандурі, козаче Мамай,
І ми заспіваєм прадавні пісні,
І сном, а чи яв"ю насниться мені

Шевченкова постать, незламна, мов сталь,
З душею, крихкою, мов гірний кришталь,
І Леся... І Стус... На священних кістках
Так любить "піари" розводити кат,

Що теми поезії звів нанівець
Країні, якій не настане кінець,
ДопОки бандура Мамая дзвенить...
Рука на чолі... Я ж просив- не будить!..


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115090700306

***
Усе потонуло у часі.
Усі гомонять ні про що.
Але у сліпому екстазі
клепає з останніх запасів
ніхто геніальне ніщо.

***
А нас уже і множили на нуль,
а то й тиражували під копірку.
Немає дірки з бублика. Є дірка
у нашому бюджеті, поки руль
тримає у руці чужий владика.

***
Російське чудо вже було.
Потухла панорама.
Лишилося імперське зло.
Гряде дефашизація,
демілітаризація
і дерусифікація –
усе одне й те саме.

***
Нас жодного неслава не мине,
якщо лукавий і лихий попутав
уляпатись у місиво земне.
Але, буває, радує мене,
що є ім'я поета-баламута.

***
Поети похваляються не тим,
що зважують і невагому фразу,
а тішаться перекладом швидким
і, слава Богу, не хвалили й разу,
що володію таланом таким.

***
Далеко наші гори золоті:
макулатури гори, фоліанти.
Стомилися майбутнього таланти
носити мед у вулику пусті.
До комунізму пройдені путі,
але живучі гасла окупанта.


2015

А_Би Ви_Го_Да...
Хіба?
Історія абетки -
історія така:
від Азарова
і до Яценюка.


07.09.2015

На відстані серця, на віддалі слів і мовчань,
Де ні молитов, ні прокльонів - одне лише небо.
Химерна до болю громами розхристана грань
Й незаймані літом полівки некошених стебел.
Така моя осінь, дощами зачата в душі,
Уривками фраз щось мінорне нашіптує вітер.
Проста і без гриму, їй все оте зайве. А втім
Прийти у цей світ безборонною треба уміти.