ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Терен
2026.02.15 16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.

***
А малорос на вухо не тугий,

Євген Федчук
2026.02.15 15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто

Олена Побийголод
2026.02.15 14:17
Із Леоніда Сергєєва

Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.

Теща:
Що оце?

Тесть:

Борис Костиря
2026.02.15 11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.

Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить

Юрій Гундарів
2026.02.15 10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі! В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!» Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур. Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква

Іван Потьомкін
2026.02.14 19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати

Микола Дудар
2026.02.14 15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…

Ігор Шоха
2026.02.14 11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.

***
А бевзям до душі усе супутнє

Світлана Пирогова
2026.02.14 11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу

Борис Костиря
2026.02.14 11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.

Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,

Адель Станіславська
2026.02.14 10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.

Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі

Віктор Кучерук
2026.02.14 07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.

М Менянин
2026.02.13 22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*

Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,

Лесь Коваль
2026.02.13 20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не

Артур Курдіновський
2026.02.13 18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.

Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,

Юрій Лазірко
2026.02.13 16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю

небо
пошите з калюж
стежкою в’ється

Юрій Гундарів
2026.02.13 14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок

Пиріжкарня Асорті
2026.02.13 10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року. Місце проведення — Головний офіс Спостерігається масив образів, в якому сакральні, космічні та наукові поняття не стільки логічно з’єднуються, як взаємно змішуються і розчиняються. "Миро" я

Борис Костиря
2026.02.13 10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.

Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,

Олена Побийголод
2026.02.13 07:49
Із Леоніда Сергєєва

Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!

Віктор Кучерук
2026.02.13 06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.

С М
2026.02.13 03:10
Я – той
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом

Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить

Іван Потьомкін
2026.02.12 19:13
Заграйте, Маестро Перельмане ,
«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на

Сергій Губерначук
2026.02.12 18:03
У джунґлях я на тигра наступив,
і все довкола стало враз смугастим,
цей жах мене злякав і притупив –
сон зник – і в пащі я не встиг пропасти.

На ковзанах лечу по кризі я,
яка вже надломилася на краї;
ось ріже лід, ось-ось підводний яр –

Євген Федчук
2026.02.12 17:32
Серед степу в глухій балці багаття палає.
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нем

Борис Костиря
2026.02.12 11:59
Я піду крізь дощ, і град, і бурі.
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.

Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,

В Горова Леся
2026.02.12 10:31
Мила подруго, сестро чи мамо старенька й недужа
У холодному домі, де зимно від вікон і стін,
У замерзлому місті, де небо тривогами тужить,
Там усе, що ти мала, поставила доля на кін.

Найрідніші твої опинились у кроці до прірви.
А усе, що бажалос

Микола Дудар
2026.02.12 09:18
Тужать не дужі… очі нужденних…
Боже, байдужі… гори консервних
Дико прикуті, зморені горем.
Прадід забутий без обговорень.
В сходах безсмерття панство панує,
А у конвертах старість сумує…
Тужаться дужі… тож небезпека?
Боже, байдужі… небом лелеки…

Віктор Насипаний
2026.02.12 09:03
Нині в класі про прикмети
Завели розмову:
Що це значить, як знайдеш ти
Враз стару підкову?

Всі мовчать. Один сміється:
- Певно, хитрість є там.
Бо мені чогось здається, -

Лесь Коваль
2026.02.11 22:42
Зима шаліла - її лютий половинив,
прохожі куталися, ковзали і грузли,
а ми щасливі у тенетах хуртовини
стояли осторонь від всіх.
Землею
Тузли.

З твоїх очей на білий сніг летіли іскри.

Ярослав Чорногуз
2026.02.11 19:48
Он засяяв сніг за віконечком,
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.

І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,

Юрко Бужанин
2026.02.11 12:29
Арчі —
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,

Тетяна Левицька
2026.02.11 11:23
Про ідеал, мій друже, не пишіть —
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.

То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,

Борис Костиря
2026.02.11 10:18
Чи може бути
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму

Артур Курдіновський
2026.02.11 03:35
Невиліковний біль уже не вщухне.
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.

Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,

І Ірпінський
2026.02.11 02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди

Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Стейсі Стейсі
2026.02.14

Вадим Структура
2026.02.07

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Юрій Строкань - [ 2015.02.12 15:16 ]
    Жадан
    Ми сиділи на верхній палубі
    Чайки крили нас зверху Кримом
    Я спитав: «Жадана почитати тобі?»
    Ледь торкнувшись теми інтиму

    Вона трохи здавалась крейзі,
    Не сміялась і не п’яніла:
    «Як ти ставишся до поезії?
    Може ти б Жадана хотіла…»

    Десь у трюмі кахикав дизель
    Крізь чавунно-статеву мідь
    І я думав, що ніби вчитель
    В ній відкрию первинну хіть

    Вітер вив наче хтива пава
    У пориві екстазу чи люті:
    «Жадана, я питаю», - кричав я, -
    «Почитати? Чи мо…В каюті?

    Ми допили усе із бару
    Навіть фарбу з ім’ям Масандри
    Я був схожий на сіру хмару
    А вона випивала марно

    Вечір з нею було заброньовано
    Ми зайшли до каюти римами
    Я тримав Жадана схвильовано
    А вона роздягалась стримано

    І лишилось на згадку ранкове,
    Крім затасканих монологів:
    Це розгорнута Полозкова
    Що дивилась на нас з підлоги

    І я думав тоді крізь марево
    І сміявся, забувши мову:
    То не ми так кричали спарено,
    То Жадан цитував Полозкову


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (3)


  2. Ганна Осадко - [ 2015.02.12 12:02 ]
    Лічилка про війну
    Як у дитячій лічилці –
    Раз, два…
    два з четвертиною,
    два з половиною,
    два з волосиною,
    волосина обривається,
    три починається…
    і треш-треш,
    стираєш сухою ганчіркою зі шкільної дошки пам′яті те біле слово «війна» -
    посивіле слово,
    а воно знову і знов проступає,
    у двері гупає кулаками,
    «мамо!» - ковтає гірке повітря ротиком немовляти,
    Кляте…
    Увесь світ підвішений на отій волосинці,
    Усі сни коло неї, тонкої, крутяться…
    Руки опускаються,
    чекання новин розтягується і важчає, як в коридорі перед іспитом –
    «Чи пронесе?»
    ….а тим часом бабуся несе
    У руцях порепаних пакетики із насінням –
    Кріп і петрушка, буряк і морква, чорнобривці та матіола…
    «бо земелька не може чекати, - каже до мене, -
    бо пахне уже весною…
    бо засівати ниву треба навіть у час війни…»


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (3)


  3. Петро Дем'янчук - [ 2015.02.12 10:24 ]
    Наш обрій
    Феєрверком зорі , кольорова ніч
    Заблукало серце в лабіринтах притч
    Тліло , розгоралось , мерло в почутті
    На твоїй долоні - у моїй сльозі

    Як я хочу вірить , весь розвіять страх
    Малювати відчай у чужих світах
    Ставити питання для думок - чуток
    Захист поєднати - у надійний крок

    Спритним , першим бути - в радості , біді
    Духом володіти у красі - душі
    У ромашках квітах - тільки на любов
    У житті твоєму - до кінця розмов

    Зеленіє поле , червоніє мак
    Мерехтить росою солод - виноград
    Нам на зустріч ранок - променем жаркий
    Нас вітає щиро - обрій золотий.
    2013р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  4. Петро Дем'янчук - [ 2015.02.12 07:44 ]
    Драма
    Зворотній бік добра людського
    Рулетка , ситуацій хід
    Межа що ділить жар , і холод
    Рутини , поворотів слід

    Тендітний такт , сліпа віддача
    Знать поміч із чужих долонь
    На це спроможна - серця воля
    Повінчана - за всих молить

    Яка ціна ? І якість риси...
    Коли останнє ділиш ти
    Безцінна , без характеристик
    Для цього варто - просто жить

    Цілуй її в обличчя , ноги
    Додай терпіння , і снаги
    Проси собі від бога сили
    Щоб не скалічили - майстри.
    2008р.

    Прости мені - моє сумління
    Я раб чужих розмов , інтриг
    Та знаєм ми - живем , і вірим
    Нас ще чекають - щоб любить...


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  5. Петро Дем'янчук - [ 2015.02.12 07:34 ]
    Вірність
    Як листок що на землю спадає
    Як міняються ночі , і дні
    Так і я час - від часу щитаю
    Миті щастя що мав у житті

    Мало їх ? Чи багато ? - не знаю
    Це питання тривожить мене
    Молоді мої роки спливають
    А воно не вітає , не йде

    За кого ? Чи за що ? - така доля
    Пронести самотужки тягар
    Відстороненим бути живого
    Не стелити - рушник на вівтар

    Промайнули думки , і погасли
    Відлетіли на захід птахи
    Знов чекати колючої стужі
    Запаливши - погаслі свічки

    Хтось вінок свій пускає на воду
    Інші пишуть - ім'я на листку
    Все це марево , там вічиняє
    Де і в зимку - щебече в садку.
    2011р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  6. Петро Дем'янчук - [ 2015.02.12 07:24 ]
    Прохання
    Молодій зі мною , молодій в мені
    Молодіймо разом у струні - душі
    Зацвіти зі мною , зацвіти в собі
    Зарясніймо разом у мотиві - грі

    Пахощами щастя , чуйністю весни
    Зустрічаєм ранок - обрій золотий
    Бархат - пелюстками , встелені сліди
    Там ходив між хмар - місяць поводир

    Зеленіє поле , зеленіє гай
    Зеленіють пишно - грона почуття
    Розділяй зі мною - пламеній , пархай
    Станемо гріхами солоду - плода

    Пригощаю щедро я любов свою
    Віддаю належне світлу - кришталю
    Ти в мені лунаєш , вірно дорожу
    Шепочу блаженно - я в тобі живу...
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (1)


  7. Петро Дем'янчук - [ 2015.02.12 06:22 ]
    Лист матері
    Сину мій , життя моє
    Найцінніше , дороге
    Де те сонечко встає ?..
    Тобі світить - золоте

    Сиротою ти зростав
    Батько - на війні пропав
    Нашу землю захищав
    За життя - героєм став

    Так судилося мені
    Бути сильною - в біді
    Пам'ятати що в тобі
    Вся опора - боротьбі

    Ти став першим серед тих
    Хто є осудом - бридких
    Не боявся куль сліпих
    Поламав катам - їх клик

    Мій герой , душа моя
    У ночі тобі - зоря
    У молитві віра - вірна
    У війні жорстокій - грізна

    Смерть від тебе відверну
    Біль сердешний - їзцілю
    Я з тобою в цю годину
    В цю секунду , в цю хвилину

    Сину мій , життя моє
    Покажи всим - хто ми є ?..
    Ворогові - пекла днище
    Українцям - небо чисте.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  8. Серго Сокольник - [ 2015.02.12 01:54 ]
    Сон з коханою
    В напівтемряві тиша
    Заховалась вві сні...
    Місяць з неба колише
    Світлотінь на стіні...
    Наче щойно невпинно
    Ти кохання пила,
    І- неначе дитина
    В дрімоті відійшла
    У щасливі країни
    Зачарованих снів,
    У пелюсток тремтіння,
    В тихий шелест лісів,
    В шепіт синього моря,
    У кохане ім"я...
    Де не звідано горе...
    Де лиш щастя... І я...
    Спи, маленька, це щастя-
    Наша зустріч в цей час...
    І, як світоч незгасний,
    Пломінь серця не згас.
    І порою нічною
    До рання, навпростець,
    Лине тиша луною
    Двох тріпотних сердець...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115021200865


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  9. Омелян Курта - [ 2015.02.11 22:15 ]
    Сумна історія
    Куди погляну – все моє
    Аж від краю і до краю.
    Сіно є, солома є,
    Чомусь молодь покидає
    Назавжди село моє.

    Капуста є, картопля є,
    Та все що душа бажає.
    Відповісти я не знаю
    Чому молодь покидає
    На завжди село моє.

    В саду груша є розлога,
    А в хліві коза безрога
    Вино в бочці наче грає,
    Чому молодь – Пан Бог знає
    Село рідне покидає?

    Є криниця біля плота,
    Далі грядка прополота,
    В комірчині й сало є.
    Що за молодь? Йо моє!
    Покидає село моє.

    Розповів я історію
    Тужливу та рутинную.
    Сльозу свою прозорую
    Витираю хустиною.
    Ой село моє, село,
    Жертва цивілізації.

    2014


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Омелян Курта - [ 2015.02.11 22:44 ]
    Село моє
    Село моє то колиска
    Поколінню не одному.
    Гості з далеку і з близька
    Повертаються до дому,
    Щоб вклонитись дуже низько
    Своїм рідним, їх могилі.
    На могилі запалили
    Тонку свічечку воскову.
    Я прошу тебе ласкаво
    Село своє не забувай,
    Там де родилися, зростали,
    Памятай про рідний край.
    Як пташки повиростали,
    Піднялись на свої крила
    Ми домівки покидали
    Рідну землю нашу милу.
    То ж і ми сумлінні будьмо.
    Раз у році на «Всіх Святих»
    Принести ми не забудьмо
    Осінніх квітів золотих.
    Землю-матір покидають
    Не по волі її дітки,
    Бо щороку виїзджають
    В чужий край на заробітки.
    А як було колись весело,
    Як раділи разом з вами.
    Опустіли наші села
    Заросли чагарниками.

    2014


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Устимко Яна - [ 2015.02.11 22:11 ]
    Рось пливе
    Рось пливе
    я осонну її і не бачила
    з неживої світлини сирої зими
    перехоплює плав із розлогою вдачею
    без порогів крутих і бурхливих стрімнин

    Рось пливе −
    колихається сонце під кригою
    опановане сном і приходять у сні
    і вишневі садки і обвітрені вигони
    і лункі набучавілі хмелем пісні



    Світлина Валентина Лученка


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  12. Аня Тет - [ 2015.02.11 22:18 ]
    Життя минуще, швидкоплинне..
    Життя минуще, швидкоплинне
    Та навіть смертю не зітруть —
    Тих, що лишають слід нетлінний
    І, власне, в цьому його суть..

    © Аня Тет, 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  13. Ігор Павлюк - [ 2015.02.11 17:18 ]
    * * *
    На сцені життя знову страшно й самотньо буває.
    У петлі горизонту тріпоче солона душа.
    Я випав зі зграї, я випав із чорної зграї.
    До білої зграї усі мої нерви спішать.

    Алмазну пилюку наносить диявольський вітер
    На воду, на очі, на хліб, на йодовану сіль.
    Немає нам щастя в червоному зовнішнім світі,
    В похмільнім азарті шалашних колгоспних весіль.

    Нема благодаті у війнах усіх проти всього,
    Безрукі, безногі, безокі мої земляки...
    Туди, вертикально, лягає крізь мене дорога.
    На ній тільки спокій душа може світла знайти.

    Розвиднилось нині...
    Попереду гостра безодня.
    І п’яною бабою доля народу стоїть.
    А пам’ять?
    А пісня?
    А віща зоря Великодня?..
    А літера «ї»?

    Як фізику космосу, будуть вивчати у школах
    Мою біографію крізь телескоп-мікроскоп.
    Сльоза на сльозину,
    Як зірка на зірку...
    По колах...
    Душа моя прийде до Бога від азій, европ.

    Звірина любов до життя і рослинна – до смерті,
    Як приклад, світитимуть добрим нащадкам моїм.
    Зі сцени історії добру легенду не стерти,
    Яка народилась в майданні часи холуїв.

    Я випав зі зграї, я випав і з білої зграї...
    Мені не дивуйтесь.
    Ще пес мій сьогодні не їв...

    4 лют. 15.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  14. Іван Потьомкін - [ 2015.02.11 16:19 ]
    Шону Маклеху

    У Майстернях віршів повно
    (Все, що мають, те й несуть),
    Та не чути чомусь Шона,
    З ним й Ірландії не чуть.
    З-поміж нас він же єдиний,
    Хто в змозі і за сотню перейти,
    Мову нашої Вкраїни
    В своїм серці зберегти .
    Озовіться ж, пане Шоне,
    Бо мовчанка – як пітьма...
    У Майстерні віршів повно,
    А як Ваших – все ж нема.



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (2)


  15. Ігор Павлюк - [ 2015.02.11 14:16 ]
    * * *


    Вечоріло.
    Падав сніг на промінь.
    Кольору ялинового мла
    Осідала на гнізді старому,
    Що уже три роки без крила.

    Осідала на могилу свіжу,
    На казки, що каже внуку дід,
    Де зайчатко й вовча паща хижа,
    І сльоза на річковій воді.

    Лиш моя небесна батьківщина
    Мерехтить під ласкою зорі,
    Де живе задуманий хлопчина,
    Білим хлібом манить снігурів.

    А в хатині, за вікном хрестатим,
    Чай з димком священик п’є ще той...
    І зове його дитина татом.
    Мене ж сином не назвав ніхто...

    Зазоріло.
    Несказанно стало.
    Божий вітер з поля налетів.

    І заснув я.
    І усе пропало.
    Снилися стежини золоті.

    8 лют. 15.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (1)


  16. Любов Бенедишин - [ 2015.02.11 13:58 ]
    ***
    Просіює душі крізь сутності сито
    час фарсу, афер, офір...
    Де проскуру прОщення ладив Спаситель,
    замішує муку Звір.

    02.2015


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  17. Тетяна Ріхтер - [ 2015.02.11 10:10 ]
    Україна заходить у осінь

    У цій частині світу сумно і надто лячно.
    Небесні залізні птахи падають, ніби зірки.
    За будь-яку ласку люди не надто і вдячні,
    А іншого, менш сильного, зацьковують залюбки.

    У цій країні козацтва пшениця не стигне.
    Поля переорані орком й засіяні «градом».
    І Бог на поміч ніяк до стражденних не встигне.
    Тому молодецькі вуста захлинаються «ядом».

    В цій частині країни сонце сходить завчасно
    Від куряви та від вибухів, що вітер розносить.
    А той, хто у всьому винен, коли він заплатить?..
    І в цім незнанні Україна заходить у осінь…


    22.08.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  18. Домінік Арфіст - [ 2015.02.11 00:26 ]
    ...а десь вершини... (Пісні Арфіста)
    а десь вершини дивляться у небо
    сміється сонце хитро з-за гори
    горять прекрасні очі дітвори
    і мучитись банальністю не треба…
    антична моя мама йде незламно
    несе як амфору красу свою у даль
    моя несокрушима пастораль
    хорал містерій і мажорні гами…
    гекзаметри непереможні хвиль
    всевидячий Гомер у руки ловить
    і марево словесної полови
    осяює загрáвою зусиль…
    безжурний тато – радісний кентавр –
    сміється з недолугого сатира
    між пальцями струмує легко ліра
    вирує канонадою литавр…
    …покірні вóлхви принесли дари
    і розчинилися у темряві пророцтва…
    закоханий в Маріїне дівоцтво
    йде Йосип у єгипетські вітри…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  19. Іван Потьомкін - [ 2015.02.10 20:54 ]
    Дві долі дівочі

    1.Скілла
    (за «Метаморфозами» Овідія)

    Краще б уже не дивились у той бік мої карі очі...
    Може б, тоді не збаламутився мій розум дівочий.
    Вийшла якось просто так на батьківську вежу,
    Побачила красеня тай сказала: «Лиш йому належу!»
    Найсильніший він і найгарніший поміж ворогами.
    Двоє лук несуть йому. Мов пір’їну, бере він руками.
    Надаремне все ж у вежу вправно милий цілить.
    Мов комахи, одскакують од стін його стріли.
    Відки ж знати вождеві Міносу: так буде, допоки
    Не зроблю я негадані батьком несусвітні кроки.
    Зріжу, як спатиме, з голови золоту одну волосину:
    Попри вмілість нападників дали боги йому силу.
    Зріжу, хоч і знаю, що батька і край віддам на поталу...
    Та як зробить, щоб перемога коханцю дісталась?..
    ...Ось та волосина нарешті у мене. Як надію останню
    Потай несу Міносові. Отепер-то заслужила одвітне кохання.
    Простягую. Кажу, що й без бою край мій в нього тепер під ногами.
    Та що це? Одсахнувся красень Мінос, немов од змії якоїсь:
    «Щезни, негіднице! Підлоти такої неспроможна донька скоїть!»
    І голосом дужим вождя наказує суднам напинать вітрила.
    «А я?.. Як житиму без тебе?» - плачем гірким-заходиться Скілла.
    Та Мінос далеко. Од суден проворних позаду лиш піна.
    Стриба Скілла в море, щоб судно догнати. Простягує руку,
    Та прожогом з вежі зліта батько круком.
    Запроданку-доньку розтерзать наміривсь.
    Тої ж миті боги роблять пташиною й Скіллу.

    2.Бондарівна
    У містечку Богуславку, Каньовського пана ,
    Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
    Українська народна пісня

    Якже її звали, діву Бондарівну?
    Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
    Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
    Можновладцю кинула в безсоромні очі:
    «Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
    Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
    Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
    Ніж з тобою по неволі на цім світі жити!»
    А чи ж знала Бондарівна, що в шляхтича-ката
    За відмову від покори готова й розплата?
    Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці
    Та й вистрілив Бондарівні в гордії зіниці.
    Прицілився пан Каньовський і вже спересердя
    Влучив кралі Бондарівні в самісіньке серце...
    ...Ударила Україна в усі дзвони тужно, –
    Захлинеться в своїй крові шляхта осоружна.
    --------------------------------------------
    Пан Каньовський – польський магнат Микола Потоцький, котрий був канівським старостою в першій половині 18-го ст.


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (1)


  20. Ігор Шоха - [ 2015.02.10 19:14 ]
    Вибір і призначення
    Я можу йти куди завгодно:
    у веремію суєти,
    у рай, у пекло нині модно.
    І науково, і природно
    медитувати у світи.

    Іти з пустою головою –
    ані вперед, ані назад.
    Але нікуди – ні ногою...
    Зручний для місії такої,
    я не поет, а автомат.

    Є і поранені, і вбиті,
    і поки я іще живий,
    то маю право говорити
    про сльози матері пролиті
    і кулі вирок роковий.

    Не винуватий у любові
    до Слова, що будує світ,
    дарую братії по кро́ві
    на рідній українській мові
    її забутий заповіт.

    Її обов’язок – молити
    і Сина, й Духа, і Отця
    надію – вірити і жити,
    уміти ворога любити
    до переможного кінця.

    Але, доведений до краю
    сугестіями звідусіль,
    де ще плюють на хліб і сіль,
    я на гашетку нажимаю.
    Я не мішень. Я сам стріляю
    і точно попадаю в ціль.

                                  02.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  21. Валерій Хмельницький - [ 2015.02.10 15:46 ]
    Віслава Шимборська. Нічого двічі (переклад з польської)
    Не було нічого двічі
    і не буде. Є причина
    народитися на світі
    і померти без рутини.
    Хоч би й учнями були ми
    щонайкращими у світі,
    не повторимо й хвилини
    ні зимою ані літом.
    Із вчорашнім днем в розлуці
    не повториться дві ночі,
    двох однакових цілунків,
    як і поглядів у очі.
    Вчора, чула, ваше ім'я
    хтось мені назвав привітно -
    наче пахощі розквітлі
    залетіли через вікна.
    А сьогодні, як ми разом,
    Відвернулася до стінки.
    Що за пахощі? Троянди?
    Кам'яної? Живоквітки?
    Так усе, презла годино,
    зіпсувати хочеш марно.
    Ти ж - проходиш безупинно.
    Ось, пройшла – а було ж гарно.
    Усміхайтеся, коханці,
    та шукайте завжди згоди,
    і залюблено погляньте -
    ви ж, як дві краплини, схожі.


    10.02.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (14)


  22. Тетяна Ріхтер - [ 2015.02.10 12:41 ]
    Є така
    Надихаюся тобою, надихаюся...
    Неначе кисенем легені...
    Дивно.
    Та все суцвіттям на морозі не гойдаюся.
    Бо на душі, як і надворі -
    зимно.

    Не надивитись на тебе, не дивитися.
    Неначе очі запорошила
    хуга.
    Та мушу не журитись, а миритися,
    Що маю десь (за океаном)
    друга.

    Не пересилити себе, та все не сила.
    Буваю думками своїми
    п'яна.
    І хай би де тебе та доля не носила,
    Проте ти знай, що є така
    троянда.


    09.01.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  23. Олег Завадський - [ 2015.02.10 09:30 ]
    1991 - 2012

    Тривкий туман. Роки, як віхи,
    Стоять примарами в очу.
    І все ні просвітку, ні втіхи, –
    Одне лиш: плакатись до сміху
    Чи реготатись до плачу.

    І набивати свіжі ґулі,
    У давнє втрапивши лайно,
    Сукати ворогові дулі
    За щойні кривди і минулі,
    Чекати вперто знов і знов,

    Що все ж на празники майбутні
    Над нами зглянеться Творець…
    Та знову рік минув безпутний,
    Пройшов із поглядом відсутнім
    З осоння в сутінь – навпростець.

    Січень 2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  24. Серго Сокольник - [ 2015.02.10 02:48 ]
    Мантра. К Северным...
    Звезд далеких мерцанье...
    Фазы лунной полет...
    Книги ТАЙНОГО ЗНАНЬЯ
    Не затерт переплет.
    На окна панораму
    Я ЗАВЕСУ спущу.
    Зря ты бьешься об раму)))-
    Я тебя не впущу.
    Я раскрою умело
    Сокровенное ЗЛО.
    Твое тело пробелом
    На БУМАГУ легло.
    Разбираешься в Ставах?
    Получи. Вот твоя ()...
    Бить куранты заставишь
    Ты сама, а не я.
    Ты плела паутину-
    Паучиха в ночи.
    Неожиданно. В спину.
    Только так. Получи.
    Просто с Выбранной Темой-
    От ворот...) Приворот...)
    Кто владеет Хельхеймом-
    За ТОБОЮ придет.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115021001268


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  25. Іван Потьомкін - [ 2015.02.09 22:17 ]
    Іван Бунін "Невільник"

    Пісок сипучий і гарячий
    Волами, шляхом все одним,
    Вожу до моря я, на дачі -
    Стежки там посипають ним.
    І нудь страшна. Щодня - це саме:
    Воли, важкий скрипучий віз,
    Сухе річище під ногами,
    Мої сліди і слід коліс.
    І клонить голову дрімота,
    І мариться, котрий вже раз,
    Що бачу шкуру бегемота,
    Накинуту на гірський кряж.
    І берега трикутний чільник,
    Сліди коліс, сліди волів...
    Я покорився. Я невільник...
    Живу дурманом глупих снів.

    Иван Бунин "Невольник"
    Песок, сребристый и горячий,
    Вожу я к морю на волах,
    Чтоб усыпать дорожки к даче,
    Как снег, белеющий в скалах.
    И скучно мне. Все то же, то же:
    Волы, скрипучий трудный путь,
    Иссохшее речное ложе,
    Песок, сверкающий, как ртуть.
    И клонит голову дремота.
    И мнится, что уж много лет
    Я вижу кожу бегемота —
    Горы морщинистый хребет,
    И моря синий треугольник,
    И к морю длинный след колес…
    Я покорился. Я невольник,
    Живу лишь сонным ядом грез


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  26. Ігор Шоха - [ 2015.02.09 19:16 ]
    Репліки на злобу дня
    ***
    Біда, коли і рило у пушку
    і страшно оглядатись у минуле.
    І навіть на найвищому посту
    оберігає бестію таку
    інстинкт самозбереження акули.

    ***
    Всі повиходили у люди.
    Які надії звідусюди!
    Куди не кинь, усюди клин –
    переведеться селянин
    і влада годувати буде.

    ***
    Подалі й по-хорошому від Раші?
    Але і це надії не дає,
    а заставляє краяти своє:
    миритися, коли моє не наше
    і битися, як наше не моє.

    ***
    Були ми бойові і благородні,
    але і нині, ні на що не годні,
    перевелись у братії совка.
    Не дай то, Боже, у часи голодні
    пізнати апетит бойовика.

    ***
    Будуть герої у нашому краї,
    поки катівні у вовчої зграї
    перенаселять козацькі рої.
    Поки на сході живуть холуї,
    льотчиця Надя за них умирає...
    Путя-нальотчик – убивця її.

    ***
    Ще є про що поговорити.
    Нехай не забувають ситі,
    за що умерли Тихий, Стус...
    І є кому ще відімстити
    за тих, кого гноїв Союз.

                                  02.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  27. Омелян Курта - [ 2015.02.09 16:42 ]
    Роса
    Рано – вранці вийшов в поле
    Коса гостра на плечі
    Босі ноги стерня коле
    Співаю пісню ідучи.

    На траві роса холодна
    Освіжає босі ноги,
    А в хліві коза голодна
    Наставляє гострі роги.

    Намагається рогами
    Дідусеві пригрозити,
    Ще й притопує ногами:
    Поспішай старий косити.

    Люблю косити по росі
    Коса шепче шіву - шіву
    Несу травичку вже козі
    В нові ясла я до хліву.

    У козички гострі роги
    Потрясає бородою.
    Полікую хворі ноги
    Я травневою росою.

    На весні роса цілюща
    Знають люди це віками.
    Нас природа невмируща
    Забезпечує ліками.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Омелян Курта - [ 2015.02.09 16:21 ]
    Святий вечір
    Святий вечір – гарне свято
    Шановане в Карпатах.
    Всі готуються завзято
    По квартирах і по хатах,
    Щоб зустрінути весело.
    Прикрашаючи оселі,
    Очищають свої душі
    Молитвою та постом.
    І на морі, і на суші,
    І на варті за блокпостом,
    Цьому празнику радіють
    Не втрачаючи надію
    Про щасливе майбуття,
    Та покращення життя.
    Люди терплять, люди мріють
    Не забувши добрих слів:
    «Христос терпів і нам велів».
    Перша зірка засвітила,
    Вже ґаздиня стіл накрила,
    Та ще й свічку запалила.
    Запросила до вечері.
    Враз постукав хтось у двері.
    Відчинивши їх широко
    Зайшли до нас колядники.
    Десятеро їх нівроку.
    Це ж бо наші сільські діти.
    Поставали всі в ряду,
    Заспівали коляду:
    «Христос рождається, славіте»


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2015.02.09 12:01 ]
    Про таке не говорять...
    Про таке не говорять, а отже,

    Мовчать,

    Особливо у сутінках і проти ночі,

    Коли день обняла сургучева печать,

    Коли хочеш чогось, і водночас не хочеш...

    Коли правди ріка таки дамбу прорве,

    Ти оголиш усі не зализані рани...

    Коли сповідь усе, що ти мав – відбере,

    І від того грабунку лишень легше стане...

    У зажурі минали дитинства роки,

    Так, багато було, та хорошого більше,

    За чиїсь, й за свої, невловимі гріхи,

    ти страждаєш, із сліз народилися вірші...

    про таке не годиться усе гомоніть...

    а тому лиш усмішка і погляд в зажурі...

    все гаразд,не хвилюйтесь, і далі живіть,

    безперечно, окей, все у мене в ажурі,

    і облиште свої показні співчуття,

    фальш я вашу розрізнюю інтуїтивно...

    і, можливо, для когось я стерво і б..дь,

    а для когось з великої букви – Людина...

    не тавруйте, не варто, зітреться тавро,

    що моє, то моє, і свій шлях я осилю,

    лиш була б в моїм серці надія й любов,

    щоб не здатись, й не стати пришляховим пилом...


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  30. Микола Дудар - [ 2015.02.09 01:24 ]
    ***
    півдюжини спустошеного "до.."
    з подвійним дном і радощі й тривоги
    і нинішнє ефірне шапіто --
    віддячити лишили тебе змоги…
    ти щиро вірив: "Слово було Бог"
    хотів би знати, хто промовив вперше
    з якої літери з'явився "світ тривог"
    і хто своєю сутністю довершив…
    яка немилість впала матерям
    з якого дня, із прапора якого
    розвіялось по світу… по морям...
    і надоумив хто сказати: - з Богом!?
    09. 02. 2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  31. Олена Балера - [ 2015.02.09 01:59 ]
    ***
    Холодним сяйвом вічне сонце світить,
    Думок відбитки губляться в снігу.
    Загуслий час, у просторі пролитий,
    Силкується приборкати пиху.

    Оманливу зимову святодію
    Розмитим блиском ілюструє день.
    В довіру втершись, віхола-завія
    Співає заспокійливих пісень.

    А сни барвисті, як ведмідь в барлозі,
    Безперестанно смокчуть лапи мрій.
    Мороз тримає серце у облозі,

    Мигоче у очах сніжинок рій...
    Терпіти погляд сонця не у змозі,
    Зима втече о весняній порі.

    2015



    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (13)


  32. Серго Сокольник - [ 2015.02.09 00:31 ]
    Напиши мне из НЕТа...
    Напиши мне из НЕТа привет.
    Чем живешь, и о чем ты мечтаешь...
    Не пиши, что одна, и скучаешь...
    Правда лучше, чем ложь, или нет?..

    Напиши, что на сердце легло,
    Как в предчувствии радости вечер
    Упадет звездной шалью на плечи...
    Мне экран улыбнется светло

    И напомнит объятий тепло,
    Что когда-то с тобой утеряли...
    И в сети виртуальной печали
    Мне не будет уже тяжело...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115020900783


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  33. Роксолана Вірлан - [ 2015.02.08 23:42 ]
    Не здатися живим (в орбітах честі)
    Ці журно-білі накипи зими
    на чорній рурі танку і на гіллі.
    Тривоги скалку пробуй-но змигни
    з повіки дня, коли зав"юга квиле

    та оборотнем п"є з руїн домів
    тепло останнє - спогадовий вогник.
    Прадухи зносять німби...час умлів,
    крізь серце першоцвіт весною стогне.

    Полон, полин, политі горем сни...
    криївки вибух - (так діди вмирали!)
    Не гріти плоть у нензанні страснім,
    бо воля не повзе за рабства ралом.

    Ходи сюди, Знебеснику, ходи!
    тут Вої бились ревно - як годиться.
    А може б їм живлющої води?
    та рани окропити би?.. - Водиці!

    Коромисло на янгола плечі,
    налите небо у прозорі відра.
    Внизу війнa i жаско сніг сичить,
    а янгол йде, а з тіла крівцю витре

    і вицілує вгризлі в долю шви,
    і журно-білі накипи квапливі.
    Велика честь - не здатися живим.
    Розквітло сонце у вселенській гриві.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  34. Микола Дудар - [ 2015.02.08 23:53 ]
    ***
    вбирає очі краєвид…
    ніяк не випурхне з кубельця
    а ні повзком, ні строєвим
    її величність мова серця
    то там ба-бах, то тут пі-пі…
    куди? кому? за що? навіщо?
    алло, зберіться… щось робіть
    допоки сни блукають вище…
    08.02. 2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (3)


  35. Іван Потьомкін - [ 2015.02.08 19:00 ]
    Запроданці

    1
    «Гей, був в Січі старий козак, на прізвище Чалий,
    Вигодував сина Саву козакам на славу.
    Ой не схотів же той Сава козакам служити,
    Відклонився до ляшенків – в Польщу паном жити.
    ...Пішов Гнатко з кравчиною Саву підмовляти,
    Як не схоче з Польщі іти, то й смерті предати».
    Українська народна пісня

    – Здоров будь нам, пане Чалий!
    Чим ти опечаливсь?
    Маєш хату – палац справжній,
    Дружину нівроку.
    Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
    Може, тобі, любий Саво,не стачає слави?
    Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
    Щоб ходити серед шляхти
    Не останнім паном?
    То ж самі, бач, завітали в гості ми до тебе, –
    Так що никать в дикім полі
    Нема вже й потреби.
    А... тобі й цього замало!..Не кличеш до столу.
    Замість чарки простягаєш срібнії пістолі...
    ...Не судилось харцизяці на курки натиснуть,
    Бо на шию йому впала шаблюка зі свистом.
    Покотилась по долівці голова-макітра,
    Наповнена злом на брата і розкішшю-вітром.
    Не ридала стара мати, що втратила сина, –
    Краєм хустки сльозу втерла
    Та й перехрестилась.
    ------------------------------------------------------------------------------------
    Польська шляхта «підкупом схилила знаного гайдамацького ватажка Саву Чалого до того, щоб він виловлював власних співвітнизників. Протягом кількох років удавалося Чалому виконуати це завдання, доки на Різдво 1741 р. його не вбили запорожці». Орест Субтельний, «Україна. Історія». К., «Либідь», 1993, стор.243.------------------------

    2
    Запроданець Березовський, контра-адмірале,
    Чому тебе в своє пекло чорти не забрали,
    Як ти путінській сволоті
    Без примусу здавав Севастополь?
    Невже твої батько й мати
    Не спромоглись дати
    Те, що в праведній родині
    Починають змалку:
    В юнім серці має грати
    Гордість за Вкраїну?
    Таж земля і море Чорне, здані необачно,
    Не москалями звойовані,
    А нашими козаками ще за Сагайдачного.
    Та історія - це казка для всіх вітрогонів,-
    Їм би тільки ласка панська, зірки на погони.
    Так робили ще до тебе носи й галагани,
    Тож котися, недотепо, в їх лігво погане!


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (2)


  36. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.02.08 18:27 ]
    "Як у Бога за пазухою"...

    Як мало притомних... Сутужно, убого.
    Мене заховайте у пазусі Бога.
    Там ті, хто не хоче війни і парадів.
    Кого запідозрили в розумі, зраді.

    Чужіє руїна. Осмолені пера,
    Шматини білбордів, цистерн, гімнастерок.
    Марія ридає на трупі дитини.
    Гойдаються кола жахіть серпантину.

    Не вмію жадати свіжішої крові -
    Як ті вовкулаки, що вийшли на лови.
    Я зліплена міцно, заміс той гуманний.
    Сховайте мене між оливи і манни.



    * написала, прочитавши на обкладинці книги: "Потрібна свіжа кров...".

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  37. Валентина Попелюшка - [ 2015.02.08 14:46 ]
    Повернися живим (пісня)
    Лети, мій соколе, на схід,
    Туди, де зараз лід і пекло.
    Тобі молитимусь услід,
    Аби було безпечно й тепло.

    Чекає донечка і син,
    Не затиха молитва мами,
    Чекає трепет рідних стін,
    А ти летиш поміж вогнями.
    Руїни, гради, блок-пости,
    О, Боже праведний, за що ж це?
    Лети, мій соколе, лети
    І повертайся переможцем.

    Я не змогла сказати:"Ні!"
    Ти б не послухався упертий,
    Наперекір біді-війні,
    Я відмолю тебе у смерті.

    P.S. В пісні текст дещо змінений на прохання композитора. Вірш вже публікувався на ПМ, зараз продубльовано з метою познайомити з піснею. Автор відеоролика - Роман Бойчук.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (16)


  38. Омелян Курта - [ 2015.02.08 14:33 ]
    Коляда
    Вітер дме із –за левади
    Додолу верби нагина,
    Ідуть хлопці на коляди
    Із корчагою вина.

    Ось дівчина із – за рогу
    З нетерпінням вигляда,
    Вийшли хлопці на дорогу,
    Вже лунає коляда.

    Довга, темна, ніч різдвяна
    Звеселяє сонні села,
    Бо лунає там до рана
    Наша пісенька весела.

    Підігріли своє тіло
    Вина доброго горнятком
    Нашим хлопцям закортіло
    Наливати ще й дівчаткам.

    А ці дівчата не дурні
    Вони доброго неначе
    Нічого з роду у вині
    Там для себе не побачать.

    Спорожнили майже до дна
    Хлопці з першого заїзду
    Всю корчагу з під вина.
    Заспівали «Ясну звізду».


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Омелян Курта - [ 2015.02.08 14:37 ]
    Сніжинки
    Сніжинки, сніжинки,
    Кружляють хвилясто
    Накрили ялинку
    Килимом пухнастим.

    Сніжинки, сніжинки,
    В повітрі літають
    На личку Яринки
    Сніжинки розтають

    Сніжинка стікає
    Дрібною сльозою
    Її витирає
    Яринка косою.

    Сховалась Яринка
    В саду під ялинку,
    В долонях зігріла
    Сріблясту сніжинку.

    В верху на ялинці
    Там шишка висіла
    На руку Яринці
    Білка присіла.

    Дістала Яринка
    Насіння з торбинки
    Насипала білкам
    Його під ялинку.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Маріанна Алетея - [ 2015.02.08 13:23 ]
    Три місяці

    Місяць у ночі
    Сторож одвічний,
    Сон забирає
    Маревом срібним.

    Та має місяць
    Аж три обличчя,
    Знаки відомі
    В темряви світі.

    Перший - яскравий,
    Світло дарує,
    Сяйво від зірки
    Сховане в ньому.

    Другий - то Чорний,
    Чаклує хмари,
    Розбудить страху
    Таємну силу.

    А третій місяць
    Не знати б звіку,
    То зла ознака
    місяць Багряний.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  41. Дмитро Куренівець - [ 2015.02.08 12:02 ]
    Епітафія східній діаспорі
    За Уралом, за Байкалом, за Полярним колом
    і всередині Садового кільця
    як багато вас, покірних, тихих, як ніколи, –
    тих, хто на рублі перекував серця.

    Чи хуртечі-холоднечі, чи тепленькі крісла
    вашу українськість висмоктали з вас?
    Замість крові козаків в жилах – щі прокислі
    та російськосвітський солоденький квас.

    Чуєш, брате мій?!.. Та ні – далебі, не чуєш…
    Хтось заклав тобі у вуха мегаВАТ.
    І тайгою диких міфів ти собі кочуєш,
    необхідний владі, мов система «Град».

    Наймитуєш, брате, в того, хто у зненавиді
    точить кров і чинить ґвалт моїй землі…
    Чи прокинешся колись ти, чи, немов сновиді,
    вік тинятися тобі в імперській млі?

    02.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  42. Анонім Я Саландяк - [ 2015.02.08 12:47 ]
    ***
    Коли…
    темніше-чорна нічка є -
    тоді … світліше-сірий ранок
    поміж фіранок…
    за вікном… стає.

    Вже… звЕршивши свої химерні лови
    по-хо-ва-лись сірі сови
    дрімати…
    у кубло своє.

    А на гілці коло хати…
    це - горобчиком чубатим
    не впіймана душа моя – цвірінь-ах-ах!
    Я мишкою була у кольорових снах.
    07. 02. 2015

    худ. Я. Саландяк – композиція “Коли...”. (фотошоп)



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (8)


  43. Микола Бояров - [ 2015.02.08 11:34 ]
    опустись
     

                                                                      08-02-15


    Рейтинги: Народний -- (5.8) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (25)


  44. Олександра Камінчанська - [ 2015.02.07 22:08 ]
    ***
    Земля горить і досі ще горить
    Ряхтять заграви змучені вогнями.
    Коли життя лише єдина мить
    Так бракне світла, Боже, до нестями!

    Так треба тиші, хай нізвідкіля,
    Помежи мли обстріляної боєм.
    Кричати в небо, в душі журавлям!…
    Поодаль – світ, розкроєний надвоє.

    Такий талан, такий гіркий уділ
    І сотні миль кривавої дороги.
    Торцюють в небо руна молоді –
    Холодні весни вмерзлі у тривоги.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (7)


  45. Ольга Ілюк - [ 2015.02.07 20:29 ]
    Український Окрай
    На окраю пекла, на окраю раю
    УкраЇнці - діти Божого врожаю:
    то себе до пекла, то - до краю раю,
    а сердечко б'ється, а сердечко крає...
    За своє, за рідне - не перепитає
    ні в батька, ні в сина, ні в сусідній зграї,
    бо самим невтямки, до якоі ж "стаї"
    приєднатись мусить той, що на окраї...
    На окраю пекла - на окраю раю
    вічно українця краєм розпинають,
    бо чого не знаєм - РІДНОГО окраю
    чи ж то, власне, пекла, чи, все таки, РАЮ!

    30.07.2012 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.23) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  46. Ольга Ілюк - [ 2015.02.07 20:58 ]
    Проклята карта Пу
    Я втомилась відчувати війну спиною
    Я втомилась ховатись у гру з журбою
    Мені лячно не знати, чи буде завтра
    І чому так символічно не догоряє ватра?

    І чому так люто ненавидять нас тії орки...
    І чому немає їм кому надати "порки"?
    Ці рашисти дістали вже всіх, аж занадто...
    Я не знаю, коли війна прогримить на старті!

    Ця війна вже виїла мене, не почавшись,
    Ця війна брехливо до нас прокравшись,
    Лихом стиха і кулеметом справа влізла...
    Ця війна - не з добра! Вона - сука злісна!

    Скалить зуби, мурдує нас, черво пекла!
    Я її не боюсь - я до болю звикла!
    Та ненавиджу її більше, ніж того варта
    ЦЯ ПУТІНСЬКА ШВАЛЬ, ця проклята його карта!

    11.05.2014р.



    Рейтинги: Народний -- (5.23) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  47. Ігор Шоха - [ 2015.02.07 18:08 ]
    Не в такт, то в риму
    ***
    Бувають заяложені думки
    а не слова чи, вибачайте, рими...
    І є зірки, латаючі дірки...
    Є маркери душі і – навпаки.
    Є істини, які неоспоримі.

    ***
    Воюємо за білі вірші,
    мініатюри, і поеми,
    і опуси – і ці, і інші...
    Але обурює найбільше,
    коли нема у вірші теми.

    ***
    Одні шукають істини нові,
    а інші користуються старими
    не ради слави, суєти, і рими.
    І видають картини візаві
    несказаного, що було незриме.

    ***
    Немає і не буде того вірша,
    який у небі не звучав раніше.
    І звична рима – це надійна ніша,
    де істини й поезії найбільше.

    ***
    Не всі аквалангісти і пілоти
    підкорюють безодні і висоти.
    А патріоти мають як один
    щоденно досягати до глибин
    птаха́ми щонайвищого польоту.

    ***
    Поет епохи – геній майбуття.
    Поет великий – це мале дитя,
    якому мало оди і балади,
    коли перемальовує життя
    високим стилем ребуса й шаради.

                                  02.2015



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (7)


  48. Сергій Гупало - [ 2015.02.07 14:24 ]
    Л і т о
    Ти кажеш: осінь онде на порозі?
    Банально. Як цариця на балу.
    Нема поезії. Усюди – проза.
    Вона коханців тягне в кабалу.

    Ясній сама, як перший сон голубки.
    А хочеш оступитися? Давай!
    І буде червень, літо, губки, бубки.
    О, неповторний щедрий урожай!

    У ритмі нашім – літо, літо, літо!
    Насіння і коріння у думках.
    Мовчання спільне хоче заболіти –
    Спинити усміх на твоїх устах.

    А ти ж – така цнотлива, неприступна,
    Тепер не дивишся у далину.
    Тому товче сусідка зло у ступі
    І щось шепоче битому зерну.

    Сусідки заздрощі – яйце зозулі.
    Далеко – осінь. Тиша у руці.
    Ми – символи на березі заснулім,
    І що нам той рибалка на ріці?

    У нас – лише сузір’я і суцвіття.
    Останній сумнів у ріці осів,
    Ми – вічні після шалу і поліття.
    Рибалка-свідок це розкаже всім.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (3)


  49. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.02.07 13:29 ]
    Вірність

    У нього немає лиця.
    Є пес лабрадор, нетрі-схови.
    – Почвара – людина оця... –
    Пугукають злякані сови.
    У нього немає очей:
    Не вимисел-фейк – а жахіття.
    Подружжя виходить з ночей,
    І плине у згоді між віттям.

    Дружина таки не втекла!
    Вона пам`ятає всі риси.
    А двері з вінцем об заклад
    Побилися: «Бігтиме… риссю».

    «Почвара» так любить ясу,
    Розмови – про сонечко, хвилі...
    Вряди-годи лист принесуть
    Від тих, що жирують за милі.

    У нього немає краси.
    Є дім, невеличка парцела.
    Жених на весіллі носив
    У хусточці вбивчий міцелій.

    Сміялися гості: «Цілуй!» –
    Гірчили вуста. Нині й прісно,
    Відлюднице, в далеч крокуй
    Із мужем-нулем благовісно!

    По зливі пригадує він,
    Як пахнуть сосна і секвойя.
    Для нього дзвіночок – то дзвін.
    Обстежують пальці світ Гойї.

    В бідахи не буде дітей.
    Навіщо лякати малечу?
    З ціпочком іде до курей,
    Обходить на паколі глечик.

    Так хочеться влітку полить
    Остуди – на щоки і груди.
    Скеміє, нестерпно болить
    Обличчя – відтяте, забуте.

    Катма для нового лекал.
    Весільна світлина – в намисті.
    Безликий – немовби корал –
    Згрібає каштанове листя…

    А я от залюблена лиш
    У гарні обличчя і руки.
    Із ким розрізатиму тиш? –
    Тече на єдвабні прилуки…

    Що – старості літепла яв?
    Це – бганки, залисини, плями.
    У кожного Час відібрав
    Лице, що плекалось роками.

    …Супружник іде в полини.
    Обличчя близьке, молодече.
    Визбирую скалки вини...
    І дощ розливаю на плечі.


    2012


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  50. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.02.07 13:19 ]
    Кросна

    Ти замовила марки «Vinzer»
    Дві каструлі, чайник і чашку.
    Клим бурчав: «Позавчора – міксер…
    Пригамуй апетити, Палажко!».

    Наливав у корито пійло,
    Присідав на ослін хитлявий.
    Понад вишні дивився мрійно:
    – От би розкіш пливла – на халяву...

    Приїздила сестра з Одеси.
    Він летів: «А обняти можна?» –
    Ревнувала свого неотесу.
    Тліли слізьми цятковані кросна.

    Ти співала для нього в будні,
    Як плела мериносовий шалик.
    Реготала у свято – на кутні...
    Ти ж Климка ще зі школи знала!

    У Печерську лавру «по спокій»
    В понеділок знялася тихо.
    А у двір – із косою Прокіп:
    – Клим лежить у ярку. Не диха...

    Ти просила у бевзня ласки.
    Він катався на «хонді» п`яним.
    З ким ти їстимеш сало і паску?
    Очі мерхлі, груди – зів`яли.

    Сотворила ідола – з глини.
    Посріблила саж, батареї.
    Що тобі щасливіші винні?
    О Ассоль, що не стріла Грея...

    Ти просила гойдаюче крісло.
    Він – близнят – в чаду «дікалону».
    Тремко в лоні… Топитися пізно.
    Муха топче твій манник солоний.


    2012









    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   659   660   661   662   663   664   665   666   667   ...   1806