ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Шоха - [ 2015.05.17 21:17 ]
    Духовні побратими
    Не маючи прописки у раю,
    не знаю еволюції із глини,
    а вірю в телепатію людини.

    Як інші громадяни, визнаю
    єдину, неділиму Україну –
    нехай мою, так само, як твою.

    Об’єднані духовно і незримо,
    тримаються на лінії вогню
    одноосібні душі-побратими.

    Це є коріння нації моєї,
    яка іде дорогою своєю,
    виконуючи місію свою.

    Нас є багато і не подолати
    ніколи і нікому силу мас.
    Гуртує душі і гартує час.

    Уміння наодинці виживати
    у боротьбі супроти супостата
    у дні пришестя об’єднає нас.

                                  2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (8)


  2. Домінік Арфіст - [ 2015.05.17 15:03 ]
    ...не дивись...
    у безлюдді провалля мерклого
    у безладді із каменюк
    не дивись Медузо у дзеркало
    не роз’ятрюй гляди гадюк
    сльози трути з’їдають вилиці
    Посейдон у морях відмиється
    досить битися головою
    дай убити себе герою…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (9)


  3. Андрій Іванченко - [ 2015.05.17 14:06 ]
    ***
    А чи писала ти листи?..
    Думки вкладаючи в конверти —
    Це дивно, але так відверто…
    Забули, як це — так нести
    Свої думки на кілометри,
    Годинами чекати слів
    Від рідних чи то від коханих
    І так обачно берегти,
    Як пам’ять…

    А чи казала ти слова…
    Не ті слова, що повсякденно,
    Що не говоряться даремно,
    Так необдумано й раптово,
    Що потім відбирає мову,
    І так незручно на собі
    Тримати зашарілий погляд…
    Для когось це — єдина спроба,
    А далі — поряд…
    Чи то спогад…

    А чи тонула ти в очах?
    Хтось скаже: “Може, це банально…”
    І роковий він чи фатальний —
    Цей погляд викликає страх.
    Це як душевний альманах:
    Говорить завжди тільки правду.
    Він більше, ніж мільйони слів…
    Скажу, цитуючи поета:
    Ні відстань в сотні кілометрів,
    Ні навіть спогади в конвертах —
    Для когось зовсім не питання.
    Було б бажання…


    Рейтинги: Народний -- (4.87) | "Майстерень" -- (5.06)
    Прокоментувати:


  4. Ігор Шоха - [ 2015.05.17 12:25 ]
    На старті буття
    Як не буде, так і буде,
    поки горе – не біда.
    Проминуть і час, і люди,
    наче у піску вода.

    Те, що нило і боліло
    відійде у лету снів.
    Одягнемо чисте тіло,
    перепране від гріхів.

    І як ангели, літати
    буду я, а може, й ти.
    Будуть юди і пилати
    наші душі берегти.

    І повірують у себе
    від Хоми і до Луки,
    як апостоли на небі,
    одинокі козаки.

    І од Ноя чи Адама
    не п’яніючі діди
    як до раю і сезаму
    будуть ходором іти.

    Буде все, що ми хотіли,
    поки ще не зрозуміли,
    де кінчається межа.
    Поки ми не відлетіли
    і до Єви, грішним ділом,
    усміхається душа.

                                  05.2015

                                  


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  5. Вадим Василенко - [ 2015.05.17 12:25 ]
    ***
    Уранці за вікном безлисті віти,
    Тремтять, як мерзлі доста голоси.
    За ними ти. Аби не скаменіти,
    До сонця пнешся. З темної коси
    Птахам досвітнім прагнеться злетіти

    У синю вись. І раптом квола тиша
    Огорне снігом самоту й довкіл.
    Проляже зморшка на чолі, бо глибше
    Мовчання стане... Аж забракне сил
    Подати голос на пустім узвишші.


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.43) | "Майстерень" 5.38 (5.49)
    Коментарі: (10)


  6. Вадим Василенко - [ 2015.05.17 10:22 ]
    ***
    Я тебе не зцілив, бо слова переповнили глек
    І до ранку стекли. Озиваючись болем у жилах,
    Ти ворожиш на віск. Із долоні годуєш лелек,
    Що приходять у сни. Даленіють, даліють од тіла

    Теплі дотики губ і пливуть. Потривати б ще мить,
    Але голос холоне і стигне... Як олово голос...
    Порожнеча росте. Порожнеча у грудях щемить
    І заходить у вікна. А стіни в тумані по пояс.


    Рейтинги: Народний 5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (4)


  7. Олена Кримнець - [ 2015.05.17 00:31 ]
    Дід Миколай
    Он повагом ранок на пашу займає корів
    І сонячні линви у церкву впинає в заріччі,
    А дід Миколай, розколошкавши хмари вгорі,
    Вудильном рибалить у небі і рибу не лічить.

    «Пощо забарився?» - Параска на березі жде,
    Бо ніч розпилила вже сяєво зір, наче обніж.
    Не чує Микола, пливе у човні туди, де
    Господь прочиняє йому райську браму нарозтіж.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (8)


  8. Серго Сокольник - [ 2015.05.16 23:39 ]
    Благословенна... куртуазное
    Благословенна Дева света ясноликая,
    Нагой ступившая в ночную сладость тьмы,
    Не возбоясь пройти меж тайнами великими,
    Собой губившими светлейшие умы.
    Благословенна заколдованным сознанием
    Пройти по тонкой кромке звука верхних нот,
    Возъединясь со мною телом и желанием,
    Звезде внимая, что ночную песнь поет.
    Благословенна стоя ты у края пропасти,
    В нее влекомая схизматами души,
    И испытав паденье сладостною робостью,
    И в упоительном экстазе согрешив.
    И аз воздам. И чувств томление изведано.
    И пред очами Нимф воздушный хоровод.
    И Дева света в обнаженьи тела бледного
    Благословенная в объятиях уснет.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115051610047


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  9. Олена Малєєва - [ 2015.05.16 22:23 ]
    Коли ти уб'єш надію
    Коли ти уб’єш надію
    Почнеться нова епоха.
    Ти більше не будеш просити
    Ні в чорта її, ні в Бога.
    Ти більше не будеш благати,
    А тому, що є, радіти.
    Ти більше не будеш вмирати…
    Твій шлях лиш один: це жити.
    «Надія вмирає остання!» -
    Вважають духом убогі
    І несуть хрести сподівань,
    Щоб звести їх на Гологофі…
    Та тільки на тій Голгофі
    Вмирають дарма нараз.
    Воскреснути можуть боги -
    Людина живе лиш раз.
    Насправді є більш важливе,
    Ніж сотні пустих надій.
    Щоб бути в житті щасливим
    Ти краще надію вбий!
    14.05.2015 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:


  10. Ігор Шоха - [ 2015.05.16 22:31 ]
    Середньостатистична одиниця
    Середньо-пересічний українець
    до мови української не звик
    і як неперевершений умілець
    її кусає, ну, і як тубілець,
    з’їдає і прикушує язик.

    Ха-ха, – російськомовна українка.
    Хо-хо, – байдуже: він, вона, воно,
    але усе це – Елла Людоїдка
    відомого роману і кіно.

    А у цієї й нації немає,
    і нібито існує, чи живе,
    і заодно помиї виливає
    на неї. І себе не забуває,
    любуючись у дзеркало криве,
    яка вона учена і лукава
    у челяді ворожої держави
    і як їй все одно – і Крим, і Рим,
    і те, що у війні за діло праве
    її рятує воїн-пілігрим,
    віддаючи за неї душу й тіло.
    Але на це її душа плює,
    а осоружне, підле й оголтіле
    у неї, – православної, – своє.

    Одна нудьга дивитися на неї,
    упоєної місією тлі
    присвоїти собі чужі трофеї
    на ще не завойованій землі.

    Московія її благословляє
    і миром, і єлеєм умиває,
    якщо вона, чи він, або воно,
    не відаючи Божого закону,
    ступає у чуже церковне лоно,
    не бачачи, яке то є лайно.

    Духовний сан ворожого владики
    приховує, що то брехун великий.
    Спокушена, не відає вона,
    які вони нулі без одиниці
    оці парафіяльні українці,
    оця нудна затята сторона.

                                  04.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  11. Василь Кирилюк - [ 2015.05.16 21:10 ]
    Щастя ходить поруч


    З досвідченим старим котом
    Зустрілось якось кошенятко,
    Що гналось за своїм хвостом,
    Ніби за мамою дитятко.
    Воно то падало, то вмить
    Зривалося і далі мчалось.
    Старалося хвоста вловить,
    Але йому це не вдавалось.
    – Скажи мені, малий артист,
    Нащо тобі по колу гнаться?
    – Мені сказали, що мій хвіст,
    То є моє найбільше щастя.
    Тому і хочу я зловить,
    Щоб щастя завжди поруч мати.
    Всміхнувся старий кіт на мить
    І молодому став казати:
    – Коли я був таким як ти,
    Хочу тобі, малюк, признаться,
    Мені казали, що хвости,
    То є в житті вершина щастя.
    І я ловить його почав:
    Не пив, не їв, весь час крутився.
    Безсило падав, знов вставав,
    Аж поки врешті не рішився
    Просто піти, як і ходив,
    Піднявши голову до неба.
    Я відкриття тоді зробив,
    У той момент, малий, для себе:
    Щодня відтоді знов і знов
    Став помічати за собою:
    В який би бік я не пішов –
    Мій хвіст завжди ішов за мною.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Олександра Камінчанська - [ 2015.05.16 21:34 ]
    ***
    Втікає день бозна-куди
    Згорає ніби
    Там де «не вбий», «не осуди»
    Криваві німби
    Вже чорним янголом проз млу
    Регоче вечір
    Запеленали долю злу
    Гріхи-предтечі
    Жертовна тиша крок в ніде
    Немов по лезу
    Видать оспіваний Едем
    Не всім належить
    Ця ніч безглузда і німа
    Не випадково
    Коли ні сліз ні сил нема
    Рятує Слово


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (13)


  13. Ольга Значкова - [ 2015.05.16 20:46 ]
    ***
    Аби не пекло – читай беззмістовні мантри,
    І бреди по воді, кругляками травмуючи литки.
    То із душного минулого стоп-кадри
    гвалтують пам'ять. І стан, немов напідпитку.

    Місцевість розпорота на урвища й капища.
    Ногами правиш втомлені хребці узвозу.
    Вітер в підворіттях розкрадає звалища
    сміття, жонглює різнобарв'ям целюлози.

    Ти легка й німа балерина. То твоє опудало
    шукало течію, в застояній воді стосунків
    в те давнє літо. Руки твань брехні обплутала
    І ти зламала грифель, залишивши рисунок

    лиш начерком. Без об'єму і тіней.
    Долай ще метр! Топи взуття в калюжах!
    Минай розбиті ліхтарі й липуче павутиння.
    Остерігайся велелюдних вулиць і байдужих.

    Ані брудна фіранка неба, не ляпаси дощу
    Не вимкне опцію ходьби шляхами спогадів.
    Покотить пом'яту бляшанку ворон-віщун
    і здійметься верх, крилом розсікаючи опади.

    травень 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Ігор Шоха - [ 2015.05.16 16:24 ]
    Декомунізація
    Культурної люстрації
    ніхто і не чекав.
    А декомунізації
    великий час настав:
    іти на ідолів-мамон
    і буржуазний клас,
    і узаконити закон
    за інтереси мас.
    І настає така пора –
    за біди і війну
    валити льоню* і петра**.
    Для чого – бузину?
    Чого не батю янека,
    і дядю рибака,
    і тьотю інку-анєчку
    зміїного клубка?
    І інші хай помучаться
    на пенсії, як ми,
    і може щось научаться,
    як Юля між людьми?
    Таке ніщо і нічиє
    косити не з руки.
    А пацифістові дає
    уроки на роки.
    Перевиховуйте його
    атаками поем,
    і може, чого доброго,
    від совісті помре.
    І може і у рашії
    просвітяться уми,
    і сядуть на парашу і
    кумасі, і куми.
    І буде у колонії
    великий сракопад.
    І впаде у агонії
    Москва і Ленінград.
    Валяли дурня пацани,
    сугестій кам'яних.
    Але у владі боввани
    живіші за живих.
    І їх не викуриш, зараз,
    із іменем таким,
    але на те і є указ
    по шапці дати їм.
    І опустіє п’єдестал,
    оглянемось назад,
    а там від Сяну по Урал –
    увічнений солдат.
    – І де комунізація? –
    Не скаже отаман,
    герой моєї нації –
    останній з могікан.
    І я побачу місто-сад
    в сімнадцятих роках,
    що називалось Падоград
    багато літ назад.

                                  16.05.2015



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  15. Вадим Василенко - [ 2015.05.16 13:00 ]
    ***
    До прозорої бухти причалить натомлене літо,
    І з надпитого дзбану поллється струмина вина.
    Тут закинувши якір за обрій, що витканий з квітів,
    Наберемо у сонячні глеки дзвінкого зерна.

    Лісостеп, як прибій, перекочує хвилями вічність,
    А ми прагнемо тиші, закуті в броню моряки.
    Кукурудзяні стебла блищать, як запалені свічі,
    І кургани вростають у небо, немов маяки,

    Що біліють у серпень. За древньою щоглою в морі
    Підіймається хвиля і гребінь кладе на уста.
    Ще вина не допито… а дні даленіють за обрій,
    І зникає вітрильник, немовби неспійманий птах.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  16. Вадим Василенко - [ 2015.05.16 13:37 ]
    ***
    Іще птахи тріпочуть біля уст,
    І пробудившись, обважнілим тілом
    Усі видіння, мов сніги, пливуть
    У праліси, що поніч спорожніли.

    Пошерхлим листом опадуть слова,
    І голос трав замре в гортані гірко.
    Із рук твоїх дерева, мов дива,
    Ростуть на білім березі сторінки.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  17. Вадим Василенко - [ 2015.05.16 13:09 ]
    ***
    І під глиняним небом залитої сяянням хати
    Почуваюся деревом:
    Руки пульсують пагіллям
    І розлогою кроною в стелю вростає чоло.
    Кровотеча щоденного часу наповнює вени,
    І важко стояти,
    В круговерті землі обертаючись.
    Птаство до ранку у зіницях тремтітиме
    Й риби лускаті прокладатимуть в грудях тунелі глибокі,
    Що мали б вростати в заокруглений день.
    Та лиш сяяння входить
    У потріскане дерево тіла мого –
    Понад води й глибини.
    І прокинувшись, чую полегкість –
    Тепло відчуваю.
    Ні на мить у мені не минає
    Любов первозданна.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  18. Вадим Василенко - [ 2015.05.16 13:30 ]
    ***
    З голих пасем води ти у мене зориш,
    Як легенда сарматська
    Про щастя.
    Крізь віки і вогні
    Ці долоні тонкі піднімаєш, мов сонячні чаші.

    Я з тобою пішов би, але через край
    Уже витекло світло і змеркло.
    Я б тебе зачекав,
    Та печать надважку
    Хтось поклав над розіп’ятим степом.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  19. Вадим Василенко - [ 2015.05.16 13:33 ]
    ***
    Мовчиш… І вода молодіє. Мар’яно, Маріє.
    Звідкіль ти приходиш? Куди оце ждеш переправи?
    Вітрило червоне тобі мерехтить. Майоріє
    Вітрило червоне... Не витиснеш власне: ізбави.

    Не витиснеш... Все лиш вода, що спаде. Що не стане
    Чекати, чеканити голос, отруєне вістря.
    Безпомічно ляже. До ранку прокволо відтане.
    До ранку хрести розів’ються оголеним листом.

    Мар’яно, Маріє… Даліє вітрило, леліє.
    Пророцтва минули. Пророки чужі. Нетутешні.
    А ми ще невіри… За нами останній месія.
    За нами останні, Маріє, розквітнуть черешні…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (4)


  20. Вадим Василенко - [ 2015.05.16 13:24 ]
    ***
    Чи мариться, чи мається лишень?
    Човни застрягли. Це ж веслує осінь.
    Збіліла ти. У свій останній день
    Я був не я, тремкий і безголосий.

    Та що кому? Кричи хоч, не кричи...
    Рука дерев’яніє у тумані.
    Не викричиш, не вишепчеш... І чи
    Вода тебе відносить… чи омана?

    Не щезла, не минула, не... Плила
    Ти вишнею. Неждано і нізвідки
    Прийшла вода. І слід мого крила
    Застиг як знак… Як розчерк… Як помітка…


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  21. Вадим Василенко - [ 2015.05.16 13:32 ]
    ***
    Дівчино в білому, блякне видіння сумне,
    Дівчино руса, занурені руки у воду,
    Він не пізнає, не знайде тебе, не збагне,
    Він конокрад, змієлюб, посіпака чи злодій.

    Купиш у нього, чи впросиш на віру, у борг
    Краму, кохання, чи вічності, може, розлуки?
    Він же обдурить, обкрутить. Кохання чи торг –
    Що лихвареві? Аби хто узяв на поруки.

    В посаг – дівоцтво, в заставу – тонке полотно.
    Він же невірний, самітник, чужинець, пропащий.
    Дівчино руса, далеко, надривно, давно…
    Сам я не свій. Та не знаю, кому із нас важче.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  22. Вадим Василенко - [ 2015.05.16 13:54 ]
    ***
    Наснилося, що був ти вояком
    Стрімкої раті. В чаші спорожнілі
    Текли меди, і сволоки ясніли.
    Та падолист іржавим мідяком
    Спадає долі. Стіни поніміло

    Кудись відходять. На самому дні
    Залишилося твого маєстату,
    Аби дубовий щит в руках тримати,
    Бо дзвонять гуслі. Мерехтять сумні
    Твої кольчуги і діряві лати.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  23. Вадим Василенко - [ 2015.05.16 13:46 ]
    ***
    Два пагорби звелись за виднокрай
    І на собі тримають кволе небо.
    А ти ростеш. Як біль росте від тебе
    Прозора сутінь. Тінь досвітніх зграй
    Повільно плине. І навкруг мовчання

    Вбирає в себе простір, як у тьму
    Ліси древлянські, що дрімають рано.
    Озветься раптом у досвітнім храмі
    Півсонний звір… У пущу цю німу
    Іде людина з луком і саквами.

    Ясніє зір. І в стовбурах дерев
    Світліють предків незникомі лики,
    Бо спогади про ратну смерть велику
    Шепоче гілля вільге і старе,
    Щоби у цім пустищі залишитись.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  24. Іван Потьомкін - [ 2015.05.16 11:15 ]
    Синдром Єрусалима
    Не уявляю, як це жити на рівнині.
    З дитинства гори й пагорби судилися мені.
    То ж, мабуть, і не дивно, що в Єрусалимі
    На фінішній життя мої минають дні.
    Який містично загадковий цей магніт планети
    В ще не пробудженій імлі досвітній!..
    Єрусалим вернувся начебто здалека,
    За ніч здійснивши мандри кругосвітні.
    Черкнувсь об гори і розпливсь туман незримо,
    Зарожевів під сонцем білосніжний камінь.
    День нелегкий зайнявсь в Єрусалимі
    Житейськими турботами, священними рядками.
    Сьогодні хай його і ділять, і карьожать.
    Мовляв, у кожного на нього є права.
    Та лиш юдеї мали право Боже
    Священний Дім в Єрусалимі збудувать.
    ...Не заборонена в Єрусалим дорога,
    І кожен може тут достоту причаститься,
    Бо світ земний – одна колиска Бога,
    Єрусалим –Його пречиста пісня.




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)


  25. Йорік Вкраєний - [ 2015.05.15 23:01 ]
    Нас поєднали недописані листи
    Нас поєднали недописані листи,
    Французькі фрази на півтоні.
    Торкаю руку й шепочу «мерсі»,
    В кафе, де виграє бордо в бокалі.

    Німий обряд у стилі «неформат»
    Звінчає нас зненацька під собором
    Зрадіє із кватирки клавесин
    І вежа посміхнеться з вітражем

    Твоя примхлива і мрійлива злість
    Медовою струною відгукнеться.
    Немов із стилю рококо музика Саті,
    У бутоньєрку тихо прокрадеться


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  26. Йорік Вкраєний - [ 2015.05.15 22:33 ]
    Вкрилось місто жовтою вуаллю
    Пожовкло місто під вуаллю
    Сховалось у туманнім мареві
    Парк філігранно виграє вечірню
    Вороння чинить жертву ліхтареві.

    Ліниві хмари поставали рунами,
    Калюжи відзеркалюють тривоги.
    Туман ятрить відкриті рани
    Сивіє смуток на порозі.

    Забулися обійми в парасолі
    Які обірве несподівано трамвай...
    Готичний місяць засумує вповні
    Зтонує зір і думи відблиск фар.

    Жовтень 2013


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Ігор Шоха - [ 2015.05.15 22:47 ]
    Алюзії
    Уже не так оте дитинство,
    як спомини останніх літ,
                        нанизуються,
    мов намисто,
                           і тануть,
                тануть,
    наче лід.

                      Одна роса...
    Але нічого,
    за чим зажурена душа.
    Бо що там є такого мого?
                   Хіба що пасія –
    чужа?
                       Хіба що юні,
                молодечі,
    таємні мрії?
                            І мета?
               І журавлині,
    і лелечі,
    і потолочені літа?

    Усе лишилось за водою,
    за плесом тихої ріки.
                     За пеленою,
    за імлою
    не розвидняються роки.

    Не тішать сяючі усмішки,
    і майже радісне лице
    сумної баби, і острішки
    смішного діда...

                         Ой, не це
               вертає те,
    про що забули.

    Зів’яла юності краса,
    і очі виїла роса,
    і одцуралося минуле.

    І лиш ілюзії немає,
                        коли її
    очам являє
                   політ зорі
    у небеса.

                                  05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  28. Людмила Калиновська - [ 2015.05.15 16:28 ]
    ***

    І наболіла сивина
    торкає душу, серце, пам’ять,
    минає осінь і зима,
    весна –
    сама собі, як панна…
    У небесах нема її,
    Здається, десь застрягла віра:
    Прости гріхи, чужі й мої,
    Прости,
    Мій Боже, тільки миром

    і всепрощенням! А вночі
    дай знати зіркою, що впала:
    що це святий іде
    почин,
    щоб відпустити гальма…

    21 квітня 2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (1)


  29. Людмила Калиновська - [ 2015.05.15 16:48 ]
    ***

    Колись твоя параноя буде просити вибачень.
    А моя нестерпність стане викиднем
    І розквітне у березні пролісками
    Навіть асфальт…

    Тепер я запросто можу лягати спати,
    Бо немає сенсу чекати на твої дзвінки,
    Від яких у мене розпочинається розпад
    особистості…

    А сонячного затемнення буде недостатньо,
    Щоб побачити тебе іншим –
    Ти не залишаєш світла своєї душі
    бо вона холодна…


    березень 2015



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (1)


  30. Людмила Калиновська - [ 2015.05.15 16:49 ]
    ***

    Таточку, чуєш..? Летять лелеки…
    Линуть до мене, вітають крильми,
    пам’ять мені повертають далеку,
    а, пам’ятаєш, як ми
    сонця чекали, снігом томились,
    марили щастям звичайного дня,
    щось майстрували, щось говорили…
    як парувала земля…

    Таточку, чуєш..? Лелеки в небі…
    Знову вони прилетіли до нас…
    Жаль, що без тебе… Вкотре – без тебе
    квітнем голубиться час…


    3 квітня 2015 р



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  31. Владислав Лоза - [ 2015.05.15 13:15 ]
    ***
    Біла кораблетроща
    серед хмар, серед хмар –
    для землі все одно що
    непомічений дар
    чи розхитана вія:
    дуне вітер, і ві-
    тром назавжди розмиє,
    рознесе швартові,
    і поріже канати,
    і затопить борти –

    наче варто карати
    за взяття висоти,
    наче скоєно замах,
    і ніщо – поготів
    невагомий уламок –
    не досягне ґрунтів,

    тобто пройде повз очі,
    як розвіяний пар,
    біла кораблетроща
    серед хмар, серед хмар.

    13.05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (6)


  32. Анонім Я Саландяк - [ 2015.05.15 12:56 ]
    ша-бу-да
    (грам абсурду)
    е-е-е шАбуда шабУда --- шАбуда-дАбуда е-е-е
    …піщинкою у око і болить мене-е-е
    і плачу – а щойно був я ка-а-аменем
    а-а-а нЕмене немЕне нЕмене - менЕ а-а-а
    15.05.2015

    худ. Я. Саландяк – композиція “Шабуда” (фотошоп).



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (27)


  33. Ігор Шоха - [ 2015.05.15 12:06 ]
    Прозоро ні про що
    Таке навіює весна,
    що спокою немає.
    Майне фатою і вона,
    як це життя минає.

    І поки іншої нема,
    навіюються війни.
    Було – завіялась чума,
    а нині є постійно.

    Минає буря і гроза,
    і літо наступає.
    Весна дарує чудеса,
    які душа чекає.

    Усе минає уві сні
    і кане за водою.
    і усміхається мені,
    навіяне весною.

                                  05.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  34. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.05.15 12:53 ]
    Дежавю

    А дежавю усе частіш буває -
    За чашкою глінтвейну чи в юрмі.
    Спогадки розгортаються, як вайї.
    Ословлються образи німі.

    Горять серця, ліси-екосистеми.
    Блукає полем недожатим дід.
    Несе мені колючу діадему
    Поборник всіх письменницьких свобід.

    "Схилися, Майє. Лиш такої варта.
    Чого ти розпинаєшся за мир?"

    І вже стоїть мого безслав"я варта.
    І вороння клює едемський сир.

    Знайшла між капустин перо совине.
    Вмочала в молоко і бузину.
    Ні тиглів, ні цеберечка не винна.
    Свою підкову осріблила, гну.

    Відломлюю по дню від шоколаду.
    Несе відлуння джаз... уривки мес.
    І віддаляється - розломи ж - Ельдорадо.
    І проза визріває - мов абсцес.






    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  35. Серго Сокольник - [ 2015.05.15 03:24 ]
    Ситуация. Лирическая юмореска
    В полутьме ресторана сидела она,
    Грусть-тоску запивая бокалом вина,
    Все не веря во встречи печальный финал.
    Ну куда он ушел?... Ну куда он... сбежал?...

    Этой встречи начало- как ласковый май,
    Ветерком залетевший в вечерний трамвай
    Сквозь раскрытые двери... Лишенная сил,
    Не вошла- пропихнулась... и ей уступил

    Свое место в вагоне красавец-мужик.
    Удивилась законно- поверить? Ни в жисть!..
    Это редко бывает- культура в упадке...
    А затем над собою услышала сладкий

    С предложением ужина нежный басок.
    Встрепенулась. Представился. Строен. Высок.
    Не мужчина- мечта. Сердца женского рана.
    Вышли вместе. Сидят в полутьме ресторана...

    Пьют, едят... Хороша сервировка стола.
    Вместе- в рай или в ад... Попросил бы- дала...
    Полночь близится... Ночь... Вместе встретить рассвет...
    -Едем в номер! Вот только схожу в туалет!...

    ...одинокая дама с бокалом сидела,
    И в уме без конца эту фразу вертела,
    Приправляя напиток изысканным матом.
    Расплатилась. Дожить бы теперь до зарплаты...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115051500605


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  36. Артхельга Бо - [ 2015.05.15 01:42 ]
    Я-Екосистема
    Я -система,
    Антена, емблема!
    Я-система,
    Картина, поема!

    Напишіть, створіть мене, намалюйте,
    Вивчайте,критикуйте, систематизуйте!
    Удосконалюйте, очищуйте, друкуйте,
    Читайте, бачте,спостерігайте, чуйте!
    Я Ваша екосистема-рятуйте!!!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.08)
    Коментарі: (2)


  37. Артхельга Бо - [ 2015.05.15 01:51 ]
    Falling Song
    Falling song
    Somebody will say "Good bay"
    Somebody: "Forever"
    Somebody with rain will cry
    Someone raining never
    Somebody will fly to sky
    To the yellow halo
    Lives we all, we always dye
    Falling time each year
    But after all the wind'll come
    And we'll become together
    Just one step to the glory fall
    Just one look to the mirror-eye
    Just one fly to your world, your sky
    Take my hend we will never dye
    Take my hend...
    We will never dye.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.08)
    Прокоментувати:


  38. Ондо Линдэ - [ 2015.05.15 00:41 ]
    ****
    тогда не нужно солнца
    и беглости картин -
    то время узнается
    по дробности в горсти.
    и - родственнее дрожи -
    почувствует ладонь
    то время новой кожей,
    с которой смыло дом.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (2)


  39. Уляна Яресько - [ 2015.05.15 00:48 ]
    Зелені очі
    Зелені очі в юної весни,
    Волосся довге, мовби вербне гілля.
    В її обіймах солодко засни
    І не виходь із ніжного похмілля.
    Смакуй жагою, поки стане сил,
    Так, ніби любиш вперше і востаннє,
    Допоки будні не обріжуть крил,
    Лети зі мною у блакить безкрайню.
    Забрала безборонних у полон,
    Оповила, як хміль, зеленоока:
    Взялося в неї звідкись рук мільйон.
    Тепер я на вікИ не одинока.
    Кохання сипле з неба дощ рясний,
    А ми у нім купатися охочі.
    Зелені очі в юної весни...
    Дивися, любий: в мене її очі.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (5)


  40. Ігор Шоха - [ 2015.05.14 23:01 ]
    Горнило часу
    Минає час. Тече потік
    у марева, у сни.
    І настає година пік
    у маєві весни.

    Буяє сонячне зело
    у місті, у селі.
    І має клопоти село
    великі і малі.

    Ідуть подвір'ями дощі
    і бульбашки пливуть.
    А як немає, то «хрущі
    над вишнями гудуть».

    Усе таке як сотні літ
    було ще і до нас.
    Але не мислять у селі
    як научав Тарас.

    Орють лани плугатарі,
    і падає зоря,
    але вчорашні школярі
    тікають за моря.

    А що, закінчується сіль?
    А що, коли не буде сіл,
    не стане і панів?

    Побила доленька гірка
    і повінь часу, як ріка,
    виходить з берегів.

                                  05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  41. Ігор Шоха - [ 2015.05.14 22:38 ]
    Тоді, коли не так, як нині
    Коли прийде нова яса,
    і не уміючи літати,
    полетимо у небеса,
    усіх візьме на руки Мати.
                   Не так у будень, як на свято
                   таки бувають чудеса.
    Нас будуть ангели вітати.
    А на великому суді
    оберігатимуть пенати
    маленькі душі конопаті –
    не так безгрішні, як святі.
                   Усе старіє в Ойкумені.
                   І це нікого не мине,
                   не оминаючи земне.
                   І плем'я юне і зелене
                   не так судитиме мене,
                   як говоритиме – за мене.
    І оживу у комусь я
    поводирем чужої долі.
    І як сумна мелодія,
    не те зіграє роль моя,
    що аватар моєї ролі.
                   А я полину до беріз
                   чесати кучеряві коси
                   і пити кришталеві роси,
                   і вилити на Чорний ліс
                   не так дощі, як ярі сльози.
    І зауважать піснярі
    мої не читані рядочки,
    що народились на зорі
    грамотіям у букварі
    не як слова, а коми й точки.
                   Летять у небо голубе
                   великі і малі цабе,
                   які нема за що жаліти.
    Але іде у Лету літо.
    І жаль мені не так себе,
    як те, що не було на світі.
                   І облітаючи гаї,
                   ще заночую у стодолі,
                   почину серцем у юдолі,
                   яка означила мої
                   не так нещастя, як недолю.
    Зате радітиму, що є
    моє минуле житіє,
    і озеречко у долині,
    і соловейко на калині,
    і те, що нібито своє
    тоді, коли не так, як нині.

                                  05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  42. Василь Кузан - [ 2015.05.14 22:24 ]
    Довкола молитви


    Проростають кроки на бруківці…
    Перебором пальці – по словах.
    На сторінці думи блідолиці,
    Між рядками музика нова.

    Ходики у грудях старовинні
    Гирю підіймають і пульсують.
    Опівнічні вистояні вина
    Розливає в келихи зозуля.

    По кімнаті спокою повільно
    Ходить зачаровано, мов тиша
    Відблиск позолочених ілюзій
    І молитви віртуальні пише.

    Мовчки Муза молиться за мене.
    Оживляє Бог зозулю дивну…
    Скоро півень час назад поверне
    І реальність виросте із диму

    Язиками полум’я святого,
    Снами благодатного терпіння…
    А святі вмирають ще до того…
    Перш, ніж полетить у них каміння.

    12-14.05.15


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  43. Махайло Епатюк - [ 2015.05.14 22:19 ]
    До М.иЛ.ої
    Я зовсім не відчую болю,
    Мені усе те - до біди.
    Візьми мене за бараболю
    І в темну хащу поведи.

    Я там собі усе дозволю -
    І на мурашник сяду я -
    Голісінький - рішай же долю,
    Скажи, нарешті, я - твоя.

    А хоч на гілку зацибну я,
    Куди, скажи іти, куди?
    Усю тебе я обцілую -
    Ходім, ти скажеш, за сади.

    Ми там були, як ті пропащі,
    Як Вій із відьмою жили.
    Аж вила і стогнала хаща
    Від кохуяння кабали.

    Я зовсім не відчую болю,
    Ти ніжні прошепчи слова,
    Візьми мене за бараболю -
    Поголена то голова.

    Овва-а-а-а-а!



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  44. Галина Гнатюк - [ 2015.05.14 20:09 ]
    ***
    Ще день як день. І трави ще зелені.
    Колись і я травою проросту.
    Пелюстя вишні опаде проз мене
    Аж на мою осмуту й самоту.
    На серденя, розколоте надвоє
    Одним пером лелечого крила.
    І ти прийдеш. І станеш наді мною.
    Лиш не кажи, якою я була.

    14.05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (12)


  45. Олександр Козинець - [ 2015.05.14 18:33 ]
    Ідеї
    Для розмаїття довгих статтей,
    Куцих ночей і днів
    Я продукую безліч ідей,
    Знаю чимало слів.
    Часто сиджу, наслідую вас,
    Оком сканую вміст.
    Їм ваш папір, емоції, час,
    Вулиці ваших міст.
    Ось прямо зараз вам у цей текст
    Квіти із вази украв.
    Хочете – можу поцупити кекс,
    Декілька інших страв?
    Чи описати природу, людей,
    Волю, природу, човни?
    Я продукую безліч ідей,
    І повен ідеями!



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - ) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  46. Надя Сарабай - [ 2015.05.14 16:25 ]
    Залишись людиною
    Минає осінь, листя опадає
    І серце рветься до зими.
    Зима – це холод, все у ній вмирає:
    Вмирає й розпач, залишаємсь ми…

    Замерзли почуття, закам’яніло серце,
    І вже не знаєш, чи воно заб’ється,
    Та й стало якось все одно
    Душа вже до життя не рветься…

    Упасти б в пропасть, провалитьсь крізь землю
    Забувши жалість, жить стане простіш…
    Розчарування забирає силу
    І одночасно укріпля її.

    Чомусь так хочеться втекти від світу
    Чи просто зникнути, ну хоч на мить.
    Здається, що так буде легше
    Для себе і для всіх.

    І незнання тоді не заважає,
    Коли досягнута мета.
    І все одно хто як вважає,
    Людина в світі не одна.

    Боїшся ризику, безпека не спасає,
    Це марна трата часу, бійтеся її.
    У пошуках безпеки півжиття минає,
    Як не зупинишся, мине й твоє.

    Тому на мить ти зупинися,
    Задумайсь про життя своє.
    Та ідеальним буть не рвися,
    А залишись людиною, тим, ким ти є...

    ...Н.С...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Артхельга Бо - [ 2015.05.14 03:37 ]
    Самовикрадення
    Вкраду у свої вічі сонце,
    Вкраду у свої вуха вітер,
    Вкраду в свої долоні дощик,
    Вкраду у свої ніздрі квіти.
    Вкраду у серце все, що бачу,
    А що не бачу-візьму,
    Вкраду себе. тоді заплачу,
    Крадіжку сліз солених здійсню.
    Вкраду собі життя на волі,
    Вкраду також собі струмочок,
    А камінці вкрадуть підошви
    Колись украдених постолів.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.08)
    Коментарі: (2)


  48. Серго Сокольник - [ 2015.05.14 00:07 ]
    Нічне
    Ніч впаде.
    Небеса віддзеркалять зірниці
    В плесах споминів-снів.
    В таємницю одягнеться світ.

    Час іде.
    Відчуваю- ти мариш... Не спиться...
    Нерви ночі мені
    Надсилають від тебе привіт.

    Підійди
    До вікна, роздивись панораму
    Таємничих лісів,
    І озер, що леліють тепло.

    Я і ти.
    Це не простір. Кохання між нами
    Зоресвітом надії
    Долоні свої простягло.

    Спокій пий,
    Що панує вночі небесами,
    І всім серцем відчуй,
    Що навіки, навіки я твій.

    Люба, спи.
    Скоро сонце зійде над світами.
    Не журись, не сумуй.
    Прийде ранок відлунням надій.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115051400231


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  49. Олексій Батченко - [ 2015.05.13 23:47 ]
    Оголошення
    Зверніть увагу — слушне повідомлення:
    Не притуляйтеся до розсувних дверей.
    По коліях ходити заборонено!
    Не забувайте в потязі речей.

    Не забувайте: є важливі речі!
    Усе буває вперше у житті.
    Не притуляйтеся ви так мені до серця!
    Бо серце може з колії зійти…


    Рейтинги: Народний -- (5.04) | "Майстерень" -- (5.03) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  50. Домінік Арфіст - [ 2015.05.13 23:49 ]
    ...і ні кроку...
    о ця безвихідна і спасительна пустота
    дороги липнуть до п’ят – і ні кроку ні крику – круком
    з усюд безіменна скалічена тінь хреста
    і падають падають долу важкі небеса і руки…
    спливають слова ручаями чорними у моря
    і маревом з неба очі твої без повік навіки…
    скрадається тінь вавилонського упиря
    пронизує голос кастрованого каліки…
    а радість грається променями різдва
    радіє Марія – луною гукають храми…
    за спиною зачарованого волхвá
    данайці стоять із принесеними дарами…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   689   690   691   692   693   694   695   696   697   ...   1854