Козак думав думу,
Не стерпів він суму -
Пішов він з москалями
Люто воювать.
Бо нищать Україну,
Країну дуже дивну,
З чарівними гаями,
В них їх і ховать.
Копав кацапам ями,
З широкими краями
Повні хробаками
Та з неглибоким дном.
Най шакал їх крає
Най тіло розриває
Своїм кривим іклом

Забирайся з України!
Забирайся геть!
Як се лишиш в Україні -
Буде тобі смерть!
Гей, москалю,
Сядь на палю
Й трохи відпочинь!
Як не любиш українців -
Нишком там і згинь!

Ріс за яром ліс дрімучий.
Попід лісом стояв Млин.
Крає небо сірим списом
Зграя журавлів.
Плине небом чорна хмара.
Темне небо – буде грім!
В Срібний Ірій журно кличуть
Білі журавлі.

Світ! Ярий сонячний квіт!
Хижий орлиний політ.
Ярий промінь вітром грає,
Холод зігріває.
Світлом переповнений світ.
Давня пам'ять, древній рід.
Ми йдемо на праве діло –
Переможе Біле!

Сіра кована брама
На сталевому тлі.
Промениста заграва
Люто спалює дні.
Розкриваються двері.
На порозі - ведмідь.
Перед лапами звіра -
Хліб, залізо і мідь.
Розкриваються руни.
Розривається час.
Сон-трава. Візерунки
На сарматських мечах.
Розкривається Всесвіт.
Починається мить.
По траяновій стежці
Білий молот гримить.

кінець

'2014

Пародія

Добігався. Лежу. Скрутило.
Вслухаюсь в тишу і думки…
Чи жеребців здають “на мило”,
Чи підліковують таки?
Болить душа і ледь не плаче…
Невже чужі жінки – то гріх?
Покаявсь. Відпустило наче.
І душу. Й ноги.
То побіг!


3.08.2014

Смиренних, аж святих, Господь мирує миром...
Затерпни і мовчи, моя лірична ліро.

...вдихати чад війни і дихати на ладан.
Ісуса розп'яли. Нехай живе "бен ладен"?

03.08.2014

Б'є потік безкінечних "проти"
До зтертя,
Доля війнами нас колотить -
Це життя!

Ні послаблення, ні зупинки!
Як спинить?
Я благаю перепочинку:
Душе, цить!

Миттю щастя сприймаю досі
Той порив:
Шурхіт ніг і рука в волоссі -
Мирних снів!

Рідним душам для щастя треба
Кілька фраз.
Все підтримка під мирним небом
Змінить враз.

Що там губи мої підносять
В чорну вись?
Щоб долоню - в твоє волосся,
Як колись.

Все минуло! Ну що ж, буває.
Біль мине?
Друзі душами відчувають
Головне.

Хай основи земні стрясуться,
То не жах.
Наші погляди перетнуться
В небесах.

03 серпня 2014

Лежу, вслухаючись у тишу
І в болі грішної душі,
А в голові – думок надлишок
Ізнов про пестощі чужі.
Мабуть, побігаю ще трохи,
Жіночі зводячи серця,
Якщо болить душа, а ноги
Прудкі, неначе в жеребця…
02.08.14

В кожного, мов німб, на голові
Зеленіє формений берет…
Хлопчики, спасибі, що живі,
Хай ніяке зло вас не бере!

Радість переймає біль тупий,
Котиться сльозою по щоці.
Місто, не відхрещуйся, не спи!
Привітай з поверненням бійців.

Вийди і навколішки впади,
Землю біля їхніх ніг цілуй.
Щоб і ти не бачило біди,
Хлопці на війну ішли – цінуй!

Спуститься Небесний Побратим,
Голубом над строєм закружля.
Хай душа всміхається святим,
Тілові – м’яким пушком земля.

Вулиці – героєве ім’я,
Батькові і матері – уклін.
Лиш віддавши шану, ти і я
Можемо вставати із колін.

Будуть ранки з росами в траві
І відлуння-спогади: невже?
…Хлопчики, спасибі, що живі!
Хай і далі Бог вас береже!

коли сліди її наздоганяв
і перелоги змотував клубками
вона зірками гасла навмання
ховала місяць попід чорний камінь

за крок не наздогнав ані її
ні марноти коріння не розплутав
пливу як сон у всохлім ручаї
серед мичок поламаної рути

Один і нуль шість…
Абстракції, небо…
І ти вже не гість,
І лину до тебе!
Так просто плести –
Так легко забути
Про зайві плітки…
Їх можна позбутись!
Усіх нумерацій,
Бо ти – це людина,
Що хоче овацій
Кохання-перлини…
І лине до тебе
Абстракція неба,
І линуть думки,
Як хвилі стрімкі.

Господи! надоело
диезы, бемоли, стряпня…
слышать с утра "заело?"
ниже травы,
сквозь тыл, - "змея"…
Боже, прими сю радость!!
и отвлекись, как долг…
долг -
неких картинок ада -
вместе согласна
в морг…
02.08.2014.

***
В нас є підстави не любить Росію
До скону, до нестями, до гріха,
І це вона в нас виплекала мрію –
Те зло, котра вона довкола сіє
До неї, все, повернеться нехай!

Бодай ні сну не знає, ні спокою
За те, що захлиналась від брехні
Й оскаженіло вела за собою
Зомбованих війною світовою
На запах крові доньок і синів.

У поміч сили пекла закликала,
Не мала ні жалю, ні каяття,
Підносила тиранам п’єдестали,
І тим себе, лукава, прирікала
На Божий гнів, на кару й забуття.

І ти, імперський, «обраний» народе
Неначе Каїн гріх свій понесеш,
За те, що ти вождям кривавим оди,
Мучителям, убивцям на догоду
Складав і їх звеличував без меж.

Та кожен з них – від давнини й донині
Вважав тебе за стадо баранів,
Не Богові молитись, а людині,
Вклонятися мерцеві в домовині
Навчав, удаючись до стусанів.

Ти іншим буть не вмієш і не хочеш,
Та доведеться все одно тобі
Нарешті правді подивитись в очі,
І на суді стоять за кожен злочин,
За сльози, за наругу і за біль.

2 серпня 2014

ой по полю… по степу… по лану
по широкій, кривавій стезі
ти блукати без тіла не станеш
решетили й топтали разів…
гірку чашу не спити відразу
неожити од маминих сліз
пропустіть! пропустіть! - (скупі фрази..)
несиділось хлопчині... поліз
тихий, мирний, з маленької букви
щось від батька, від діда у нім…
і дешева цигарка "прилуки"
і шматочки опізнані в…
дім
все село… весь район
чолом долу
духом рідним
омийте труну
журавлем...
чорним вороном… Доле,
ти оспівуєш втретє війну?!..
02. 08. 2014.

Ніколи не думав (не намагався:
знайомі були - я за руку вітався),
що візьмусь за слово на честь ВДВ.
Ну, нижня білизна, смугаста на погляд,
замок парашута і небо, що поряд, -
усе це, звичайно, так є не хоч-де.

Прості імена, невицвіле сонце,
шматочок землі (самісіньке донце) -
сам вітер поважно скида капелюх...
Вітаю заочно зі святом Десанта
десант український! Умову й гаранта
козацького неба й козацьких потуг.

Здоров'я вам, хлопці! Вертайтесь живими,
щоб старість зустріти колись молодими.
За тил вам, крилаті, - Пророка Іллю!
Молитиме Бога уся Україна
за тих, хто спинився... Чия домовина
залишиться в серці в скорботнім жалю.


2.08.2014

С. К...
Все минеться неодмінно
І забудеться помалу,
Мов солодке сновидіння,
Що наснаги додавало.
Час загоїть біль утрати
І розвіє згодом смуток,
Тільки треба почекати
Те, чого не оминути.
Неминуче, крок за кроком,
Сподіванням на догоду,
Прокрадеться в душу спокій
І присяде там, насподі…
01.08.14

Я - хижак по природі од роду.
Ти - мотив нескічености лову.
Ми - під сонцем спиваємо воду,
А між нами, колегами, Слово…

Посміхаються Небо і Зорі…
Ми - в гармонії тайного змісту.
Від народження, знаєте, хворі…
Нас з десяток в мільйоному місті...
01. 08. 2014.

У павутинні доріг
цілодобово для них
працюють оптові ціни...
Немилосердний пробіг:
ціна питання таких -
їх внесок для України.
Вважай, на власнім плечі
бронежилети, харчі
везуть в АТО волонтери.
А везуть і вдень, і вночі
ще й крізь ПДВ-рогачі...
Не жах їм і мародери.
Реальна ближня любов
живе без зайвих розмов:
найвища, певно, за гатунком.
За однією із мов
бійцям наснага й покров -
дитячий, Отче, хист малюнка...

1.08.2014

А.Б.

Як пахне зорями!
Зорями!
В снах.
І поміж болями,
Горями -
Ра.

Не вимовиш!
Не вимовиш!
Ні ти, ні я.
Плащі часу
Скинуто -
Ми - ява.
2013

'2014

Розвітрений час душі.
Зникають мої вірші
у дні, що згубився нам.
Та вічно над нами дням
незримо-насущних чаш.
Там час віднайшовся наш
в канві, що на двох - одна.
І знову струмить весна,
і радістю – вороття
в нову повноту життя.

23.12.2010р.

Не торкайтеся танцю вустами, руками, очима!
Не сполохайте руху легкого вогненних вітрил.
Я на струнці ножa повнолуння відьомське нестиму -
неприручена, дика і вільна - у гамір довкіль.

Розтанцюю на площі гучній обезумлений натовп,
у бігу спопелію, бо я - невловима! - я - дух!
Палахкої любови осердя - неторкане злато,
висхідна донебесна, вривання поземних попруг.

І по ниточці протягу - боса - гайну у штормління...
ненаситці - мої рукави - розлетяться довкіл.
Я засмаглими бедрами простір охвилю. Провини
не шукайте моєї у розмаху пристрасті крил.

Лету! Лету! і вихору пісні немає зупину!
Срібні бубони зір одпульсовують... я не віддам
ані хвилі одній безгітарно спочити. Полину!
Пелюстками кервавими вкрию нічний Нотр-Дам.

Але ви не торкайтеся похіттю стану і тіла.
Не влітайте у пасма густі вітруганами дум.
тільки тому душа довіряєтся- тиха й несміла-
хто обіймами серця заловлює іскру летку.

У старій бабусиній коморі
Кожна річ свою легенду має.
Піснею далекою з-за моря,
Досить доторкнутися – лунає.

В темному куточку на полиці
Рік за роком разом з павуками
Уплітає в сиві небилиці
Зорі над воєнними степами…

Лист із дому серце зігрівають
Й польової кухні аромати.
Чути, як гармоніка співає.
Слухають утомлені солдати.

У серцях, обшарпаних вітрами,
Жевріють лиш вогники надії.
Пісня та лікує всякі рани,
У негоду душу всім зігріє.

І співають далі неозорі,
І шиплять розпечені гармати:
„Годі жити, браття, у покорі!
Час настав до бою нам ставати!

Ви ненависть пийте, наче воду
І чужинців з гордістю рубайте!
Не було щоб роду переводу –
За дружин, коханих підіймайтесь!

Хто сміливо візьметься до зброї,
Щоб до скону край свій боронити
І впаде в диму на полі бою –
У віках той вічно буде жити!...”

На порозі золотого літа
День новий ромашками буяє,
Наливними колосками жита.
Пісня ця і нині десь лунає…

Поки осінь, то уже й – по літу,
хоч далеко ніби до зими.
Чи заснемо? Чи проснемось ми
у ясному азимуті світу?

Станцію із назвою – Весна,
пристані, якої не буває
ночами у мріях і у снах
у далекій гавані шукаю.

Біле срібло коси золоті
заплітає і сльозою кане…
Може в суєті і самоті
не застане зопалу неждане?

Тільки б не проспати уночі
тихі думи і слова урочі,
і у очі візії жіночі.

Не біда, що місяць угорі
буде усміхатись до зорі
f лиха біда закриє очі.

                              07.2014

Мені б тікати з цього міста якнайдалі,
палити спогади, немовби цигарки,
робити кроки, не обмежені слідами,
і все можливе – лиш би утекти.

Мені б сховатися між горами німими
від сотень поглядів і галасливих фраз.
Спинити б час, знайти свій сенс і риму,
навік забути про фальшивих Вас.

Мені б торкатися землі, води і неба,
А не паперів, ксероксів і ламп.
Мені ж для щастя не багато треба –
Повітря, справжності й тепла.

Мені би з міста Вашого подалі
Тікати, бігти чи знесилено повзти.
Я Вам усе до крапельки віддала,
А Ви? Мій промінь згас. Мій вітер стих…

31.07.2014

Інтрига побутує у романі.
І поки дух звитяги не помер,
минуле десь пливе, як у тумані,
обманюючи істину тепер.

А що чекає завтра – ще байдуже.
Усе таки сьогодні живемо́
і снами володіємо не дуже.
Остання крапля крові і – спимо.

І поки вітер полини колише,
ще віримо у тишу на війні.
Буває, часом, підкрадеться тиша,
а я не знаю, – вірити чи ні?

Бо не байдуже воїну, – що далі?
І думає, буває, сам-на-сам
про невідому сторону медалі,
де слава аплодує королям.

І мріє про давно забуту тишу,
якої не буває на війні.
Історію поети перепишуть.
Вождям плювати, правда це чи ні.

Історія оспівує деталі,
а дурні аплодують на ура.
Об війни розбиваються скрижалі!
Яка там тиша? Плаче дітвора.

В атаці зупиняються солдати
і голови кладуть у полині.
Це не «ла-ла» на піаніно грати,
а гинути за тишу на війні.

А незупинні у ажіотажі
воюють далі. Унтеру не жаль
убити тишу. Що їм біди наші?

Їм невідомо, що таке печаль.
Адольф чорнилом рисував пейзажі,
а Вова Пу насилує рояль.

                              07.2014

У відомство чиєїсь федерації
Дари волхвів* чомусь не занесли.
А засоби чиєїсь інформації
чи зіпсувалися, чи ... мокрі їх "тили".
Не Ленін і не Сталін - комплекс Ірода
у відомстві чиємусь наших днів.
Де АБВГД - то АБи_Ви_Го_Да,
там цар давно лякається волхвів...


31.07.2014

… коли набридне витріщатись у вікно
і сірий дощ з туманами набридне
прийдуть Вони - цигарка й молоде вино
і всядуться з одним: - ну, що там видно?!"
а вслід думки, як буревій… все в шкереберть
це вам не байдики - за крок до суті…
затупотить там - там... і трісне прісна твердь
і випреться на стіл півроти: - Будьмо!
31. 07. 2014.

Україно, – мій чудовий краю,
Ти мене красою полонив
Голубого моря виднокраю
Над роздолом золотистих нив.
Жайворонка співом у блакиті
Чи край поля голосом батьків, –
Ти до мене вмієш говорити
Так, щоб я тебе порозумів.
І беріг у відданості щирій,
А не у байдужості глухій, –
Я в майбутнє України віру,
Повну добрих помислів і мрій.
31.07.14

Три - Майдана. П'ять - війни.
Зрада і колона п'ята.
Повій, вітре, і війни
На Вкраїну розіп'яту.

Три - Майдана. П'ять - війни.
Місяців. Неначе - років.
Схаменіться, пацани!
Заспокойтеся хоч трохи!

"Град"-и, "Бук"-и - що там ще?..
Балістичні - у запасі...
Ви там всі, що - "ваапще"?..
Світова - ще ж не на часі.


31.07.14

усе почалося з Води й кораблів у скронях
припливи-відпливи і ми як відкрите море...
ще трохи - і ці небеса три дощі нам зронять
ще тиша - і всесвіт краплинами заговорить

бо все почалося з Води... із Води і слова!
ще три паперові кораблики - й буде злива
ще довгі хвилини і хвилі - і вітер зловлять
словесні вітрила

2014

Після спеки прийшла прохолода,
Вітерець повіває легкий,
Мов Стрибожої майво руки –
Насолода, яка насолода.

Хвиль озерних безшумне вібрато,
Наче вимите скло – небеса,
Чистотою голубить краса…
Чи на долю іще нарікати?!

Як же хочеться жити, любити,
Цілувати пташину малу,
Що радіє земному теплу
І злітає, мов сонцем умита!

30.07.7522 р. (Від Трипілля) (2014)

Керувати теж буває важко,
Особливо, як з’їжджає дах!
Є така країна – ПутіРашка,
І керує нею ПутіНах.

Шмат відкусить – не застрягне в роті.
Не кордони – а суцільний фронт.
Там “глубінка” пропада в болоті,
І від браги синій генофонд.

Хто в тайзі сильніший, той і “кручє” –
Від ведмедя на півсвіту тінь.
Знає лиш “вєлікій і могучій”,
Тикає його куди не лінь.

От брехати – то вдається класно,
Очернять любого без підстав.
Голосують теж “єдіногласно”,
Так, як ПутіНах їм наказав.

В шовіністськім піняться екстазі,
Агресивні, п’яні, бідні, злі –
А іще сидять на нафті й газі
Чваняться – ми, бачте, пуп землі…

А сусідам тільки біль і сльози –
Вік не вгомониться хижий звір.
Як достали “русскіє берьози”,
“русская вєсна” і “русскій мір”!

Бідолашна нація незряча –
Світ давно пішов вперед таки!
І відстала дика ПутіРаша
Від народів інших на віки.

Є наразі лиш один сценарій,
Щоб навести в ПутіРашці лад –
Розвалити первісний віварій,
Путінаха копнути під зад!

31.07.2014

На границі України – тучі.
Ліліпутя, мов козирний туз,
став один стіною за могучий,
нерушимий, рухнувший Союз.

Кегебісту треба воювати,
бо йому, як лідеру, хана,
і тому потрібна проти НАТО
братовбивча світова війна.

Яня Урка на престольнім троні,
давши тягу, шефу обіцяв,
що якихось тисячу мільйонів
він йому на подвиги украв.

Ліліпутя, маючи заначку
і сусідів, щедрих на калим,
посилає войовничу Рашку
позичати у татарів Крим.

На границі тучі майдануті.
Пахне ізотопами війни.
І кують осанну Ліліпуті
корифеї «ёрнутой страны».

У прицілі і у перископі
майорить на заході сезам.
Всі себе показують Європі,
а вона показує, – «вігвам».

Ідіоти і сепаратисти
пащекують, – Рашія взяла.
Колоради і авантюристи
дочекались виходу Ла-ла.

Дума аплодує Ліліпуті
за розкол позиції у нас.
Вся Європа – Рашія майбутня.
Одягайте, люди, протигаз.

І у бацьки лопнули надії.
Невідомо, що кому кортить.
І совкова наволоч Росії
до параші чергою стоїть.

Із Кремля командує заочно
знаманите світове х??ло.
І макака попадає точно,
і збиває мирне еНеЛО.

І немає зла на остолопа.
Все йому, як масло по губі.
Кацапнута де-не-де Європа
обіцяє санкції собі.

Ісламісти все чекають сало.
Буде мало,
               більше підвезуть.
І народу дуже файно стало.
На границі
               фюреру
                              капут?

                              2014

Прощається липень…
Запалює ружі
не вистиглим жаром вогнистих калин.
Видзвонюють мальви,
од спеки недужі,
останні акорди йому навздогін.

Прощається липень…
Збирається звично
у сонцем гаптовані висі – туди,
де зоряні бджоли у бортях космічних
стожарам готують солодкі меди…

Із вечором вона прийде; я обіцянку взяв.
Підготував усе, як слід. Друзяк повіддаляв,
Ще б нотку пахощів внести, свічки заіскрити
А тоді, в найгіршім разі, як її не вздріти,
Без вагань і співчуття спалити у вогні
І легко закрокують враз, знайомі вже мені.
Так вчасно ти прийдеш, не втрачу сподівання
Який приємний шум, подяка за старання.
Вона ввійде сюди, ледь знітившись, нехай
За руки ми візьмемсь, поринемо в запал
Що зможе осіять її прекрасну вроду?
Цілунки, що несуть найпершу насолоду!

Уклін тобі, світанку літній,
За тихий щебет сонних птиць,
За вітру подуви привітні
І млосні запахи квітниць.
За промінь сонця біля хати
І обважнілий щедрий сад,
І за тумани волохаті,
Що застелили ставу гладь.
За метушню курчат навколо
Моїх засмаглих, босих ніг,
І за іще незахололий
Для сина спечений пиріг.
За золотисту, згуслу юшку,
В глибокій мисці на столі,
За бараболю і петрушку –
За всі ці радощі малі.
30.07.14

задихатися дихати падати далі іти
по стежках лісових по небесних віднайдених схилах
шепотіти собі я щаслива я дуже щаслива
бо той образ той погляд зоріє мені з висоти
з висоти не-прощань не-чекань не-побачень а ще
з висоти не-розлук не-освідчень надуманих нами
засівати блокнотик своїми сумними піснями
і схилятись хіба що на осені тихе плече
всі печалі густі переходити майже убрід
не зотліти в золі ліпше жар у долоні згрібати
ліпше зовсім згоріти лишаючи сонячний слід
я приречена вже в цьому світі де світло як дим
в цьому світі де справжні чуття як безликі примари
де салюти фальшиві немов похоронні фанфари
пролетять-продзвенять над розтерзаним небом моїм
задихаючись дихати дихати до німоти
римувати свій біль що біліє уже від любові
воскресати повільно у кожнім народженім слові
і в`язати в`язати комусь рятувальні мости…
2014

Господи благослови на путь і справу…
горло узяте горем і спазмами…
кров’ю вихаркую із себе державу
а вона вгризається метастазами…
вона поїть мутним гнилим варивом
тче ідеї драні і теше ідолів
і стріляє в спини своїх варварів
і трамбує подіум інвалідами…
держить ї΄длом держава відданих
чавкотить хрумкотить і сьорбає
себе міряє не особами
а загоном законно обраних…
… Господи відверни і пиху і славу…
мрія у мирі не стане долею…
зі шкірою здираю з себе державу –
Правда світами прямує – голою…

На вітрі помислу уярмлений, як біль,
Що тілом протікає безупинно.
Пропущений у серце, у клітини,
Відпущений, як бджіл кусючих рій.
Звучиш? – Звучи. Віддалено, як літо.
Німе пташа – моя душа – відкрита.
Нема нічого, й все зібралось в ній.

Тебе уже вписали пастухи
Іще до нас на наші перехрестя,
На гачкуваті костури опершись.
Слова ловили втомлені птахи.
На захід йшли отари. Передзвін.
Туге повітря втягувало простір.
Ішли самі. Нас не вели на розстріл.
Ми планували голоси сторін...

29.08.2012р.

Здравствуй, русская женщина – мама, невеста, сестрица.
Докричусь ли к тебе, коль оглохли все уши земные?
Не устала молиться душа, подустав материться.
Что же делать еще, чтоб детей защитить от войны ей?

Я своих, как и ты, в нескрываемых муках рожала,
По ночам не спала, все смотрела: не болен ли? Дышит?
На себя принимала судьбы беспощадные жала.
Материнской любви что на свете сильнее и выше?

Как и ты, поцелуями ранки коленок лечила,
Как и ты, подстилала соломки, чтоб мягче паденья.
Как и ты, не хочу понимать ни единой причины,
Почему нависает война угрожающей тенью.

Подрасли сыновья, вместе с ними росли и тревоги,
Но могло ли присниться и в самом ужасном кошмаре,
Что наступит пора помутненья сознания многих,
И недобрый сосед по-предательски в спину ударит.

Украину мою не поставит никто на колени,
Только вдов и сирот будет больше по обе границы.
Разговоры пусты о расхожести взглядов и мнений,
Если сыпятся жизни в копилку имперских амбиций.

Де коси пахучі лугів
Погладжує вітер ласкаво,
Де сонячний промінь зігрів
Гілки верховіть величавих –

Ласкаве Дажбоже тепло
На озеро впало росою…
І серце моє розцвіло
Лілеєю в нім золотою.

29.07.7522 р. (Від Трипілля) (2014)

                           І
Заспіваймо пісню веселеньку
на такий-сякий євро-мотив, –
українців біля влади жменька,
та зате багато москалів.

Це є школа кожному відома,
у якій «розводять котенят».
Пацани усі сьогодні дома
і немає пари у дівчат.

Пощезали коміки царьові
і ніхто не застує ніде.
Лапоть Раші муляє до крові,
поки всі танцюють Пу-де-де.

Кавалери всі недоторка́ні,
кожен себе має за гуру,
і немає виходу у Ані,
як іти у радниці Петру.

Комуняку просять на гілляку
в парі з регіонами братів.
На Адама вішають собаку,
та немає кворуму катів.

Виступає Юда Сімонєнін
і у Рашу кличе на парад,
як учивсь у Каутського Лєнін, –
«кґок впіґёд і два назад».

Дама обирає кавалера.
Лицарі готові на дует
за одну годину до перерви –
шах назад і – в туалет.

Офіцери у своїй тарілці.
Та який упертий це народ!
Все тупцюють на одному місці –
мат вперед і – поворот.

Тушка з б’юстом, топайте до танцю.
Це не – Будьмо! Гей! І – на парад.
Кожній дамі буде по обранцю,
поки розтудитвою назад.

Спікер каже, – не вертіть кормою,
ви не бригантини на ходу.
У Росію – рано чередою,
я вас у Європу поведу.

Це є бурса Раші у параші,
у якої все собі на зло.
Тут сидять за інтереси наші
і пакують «общеє бабло».

Найпалкіші коміки-артисти –
телешоу зір і поетес,
мародери і авантюристи
мають меркантильний інтерес.

Ангеліна і Genosse Putia
із Оландом п’ють на брудершафт
за Європу і її майбутнє
у прицілі із ракетних шахт.

Вова й Міха скачуть опа-опа,
клацають зубами мегафон.
Слухає Америка-Європа
на каналах Рашії шансон.

Лаврик, Зюга, Жира і Матрьоха,
не робіте Таврії фасад.
Ваші банди поріділи трохи –
ні вперед, ані назад.

Вітя перший топає у Сочі,
поки Україна не Ростов.
І йому там повилазять очі,
поки у Гаагу не готов.

Вітя другий бігає за друга,
бо у нього місія така.
Поки Петю оберуть удруге,
треба научитись гопака.

Вітя третій, не бодай «свободу»
і на правий сектор не пеняй.
Всі танцюють ніби для народу,
тільки голоси давай-давай.

– Третій лишній, нє мутітє воду,
наче і у мерії пожар.
Поки Юля буде за свободу,
це ще не нокаут, а удар.

І не треба мафії радіти.
У офшорі їй життя не мед.
Не минає санкція бандита –
дві шаги наліво, і вперед.

Регіони, ваші інтереси
це останнє па у москалів.
Поки вам заплатять ваші пенси,
Юда енний в Ялту полетів.

Дами мліють, адже регіони
возять їм джигітів із Чечні,
а у Раші є нові закони –
газ – вперед, а Крим – ні-ні.

Азіати, поверніть державі
крадений бюджетик у суму.
Ви колись утопитесь у славі,
бо народ голодний – не Муму.

Все проходить. Все колись минає.
Кожен екс у гречку відходив.
Та коли «покріщення» немає,
він таки «счіслівий», щоб я жив.

Це є школа майже наодинці
бити окупантів-ворогів.
Невеличка жменька українців
тут екзаменує москалів.

                              2013-2014

Моя Україно,
привітна, терпляча, єдина,
калинові грона
відкритих і щирих сердець
до вічності плинуть,
і зграйками зірочок линуть
у небо твоє,
у гіркий твій терновий вінець.
Рядочки синів,
що отримують ангельські крила
щоденно поповнює
ніц не потрібна війна.
А ти ж для любові,
а ти ж їх для щастя ростила,
та твар двоголова,
захланна, кривава й брудна
окублилась поряд.
І пре крізь прозорі кордони
рашистська чума,
усмоктавши кисіль із боліт.
Коричнева гусінь
формує повзучі загони,
щоб чистий твій квіт
обдирати з калинових віт.
Росія порушила
заповідь світлого Бога:
країна-крадійка,
убивця,
гніздо сатани.
Московські церкви –
то домівка лукавого й злого.
В російськім сенаті
сидять дикуни й брехуни.
Моя Україно,
країно правічної волі,
як нищили каїни
протягом довгих століть
тебе
за ту Авеля цівочку чистої крові,
що світлом і нині
пульсує в тобі і бринить.
Жнива цьогорічні
вдалися багаті й криваві:
в сусідній Росії
із впалими скронями мрець
так хоче повернення
мертвій державі,
що згоден
на смерть сотень тисяч сердець.
Бо в нього не серце –
обману загиджене лігво,
фашист Пауль Геббельс –
його ідеал та взірець.
А що йому, мертвому…
Світ забруднити не міг би
Мамони слуга,
сатаною улюблений мрець
якби не раби золотого тільця,
що на гроші
міняють і совість, і честь,
і чуже майбуття.
Обсіли Росію
блошиці, та гниди, та воші
і Божі слова «Не убий!»
замінили виттям
про те,
що навколо
усі завидющі й ворожі,
І хочуть відтяти в Росії
солодкий шматок...
І стали в народу від того
не лиця, а рожі,
Й не стало Росії…
і голос народу замовк.
І виникло стадо.
Й погнали його на заклання
кривавому богу бабла.
«Русский мир» - віхоть трав,
приманка для стада
рашистських вівець та баранів,
що здатні дітей
віддавати вошві для забав.
Болотяне зло
захлинається люттю й брехнею…
Моя Україно,
країно калинових грон,
ти вистроїш, зможеш,
бо правда твоєю борнею
тримається в світі
супроти огидних ворон,
що з мертвих
зривають блискучі обручки та речі,
радіють поживі
з долоньок убитих дітей.
Народе Вкраїнський!
Ти крила розправ, наче кречет,
й гони вороння,
цю гидоту рашистських мастей.
Моя Україно,
моя Батьківщино єдина,
Здавен твої діти
світили серцями в імлі.
Тому тобі жити.
І буде велика родина -
Народ України,
щасливий на вільній землі.

А сталося так, що майже немає що тобі розказати
Надвечірня година нависла над світом сукном
Я втомилась писати тобі
Ці листи нізащо не пізнають свого адресата
І ходою непевною стільки зроблено кроків у темінь
Я стала сном

Твоя пам'ять мене зберігає як щось дошкульне, невдалий випадок
Але і ти не минувся мені ні снігом, ні зливою в ніч

Молодий воїне, одягай кольчугу
Ми йдемо шукати світло нестримне
Потік, що давно забутий людьми

Вітри були нам завжди у поміч
Та сьогодні вони надхолодні і тіло – крижина
Я залишу тебе у думках, як гірко-солодку приманку для своєї душі

Нам ніхто не пояснив
Розбиратись повинні самі ми нині
Що зосталось між нами, що було і чи будемо знов Ми?

Кожен із нас пішов звивистим шляхом
Ми були надто сильні, але поодинці стали слабкими
Краще вже було вступити в той брід і рушати назустріч собі
Просто ти єдиний за ким я насправді жалкую і світ мій сірий
Всі яскраві шата, веселощі
Що мені до них, коли поруч не ти?
Але в брід не вступили ні ти, ні я і винуватити немає кого

Залишаєшся пам’яттю, всього-на-всього пам’яттю
Яка сильно мені болить

19(06)2014

У дивовижний час цей ранку
Раптово сонце засяває.
Через осінню тиш серпанку
Сад листя із дерев скидає.

Повільно вниз.Їх можна проводжати
Хоч поглядом і впізнавати
Листочки дуба міднуваті,
кленовії - багрянуваті.

Останніми, як поржавілі,
Гілки спадають оголілі;
Проте, ще не зима.

Білясте світло осяває,
природу, в повітрі витає,
здається, сніг, як золото.

НадихАли літа і нахабно напали –
пилюга на очах, не змахнеш сивини.
З вайлуватою зрілістю фото напам’ять -
і понуро бредеш
від вини до вини.
між повітряних кульок і куль,
до свічада,
що не тіло – вихоплює душу лишень
і стезю, на якій виростаючи падав,
і стезю, де зіп'явся на диво полин.

І не шпага, не торба при битому боці
на твоєму відграняться почерку, ні.
Овселюднишся тільки у зшитку емоцій,
розпочатому… з небом коли полотнів.
Наливаєш, тобі наливають картинно.
В мережі розкуйовдили друзі витки.
Телефонні етюди на пух тополиний
перетворюєш лагідно жестом руки,
бо інакше спізнитися можна на осінь,
відпустити у безвість останнє –прости-.
…Усміхнешся, на ноги підхоплений тостом,
хоч уже даленів од веселих гостей.

2014р.

Уста гірчили,
Меду хтіли –
То ж дефіцит супружний мед!
Дав гілку миру,
Голуб білий,
Протуркотів мені –
Вперед!
Плече само немов відкрилось –
Вже не до сварок і образ…
Доба кінчалась... Помирились
У ній ми
Двадцять п’ятий раз!


29.07.2014

***
А я тебе, мій синочку,
В люльці колисала,
Щоби колись твої очка
Дівка цілувала.

Цілувала і казала,
Що дякує мамі,
Що їй легеня вродила
З чорними бровами.

Чорні брови, карі очі,
Ще й вуста червоні,
Не для того тя родила,
Щоб ти був на войні.

Налетіли чорні круки,
Зачали кричати,
Забирают мі синочка
Мого у солдати.

Забирают у солдати:
Ой, сину ж мій сину!
Мушу, мамцю, боронити
Неньку Україну.

Прощавайте сині гори
І широкі доли,
Може вас вже не побачу
Я більше ніколи.

Ой, вертайся, мій синочку
З далекого краю,
Я для тебе вишиванку
На весілля маю.

А у тої вишиванки
Нитки жовто-сині,
Як те поле, і те небо
В нашій Україні.

А то тая вишиванка
До вінця ставати,
А не тобі, молодому,
У землю лягати.

Бо я тебе, мій синочку,
Не на те родила,
Щоби тебе десь у полі,
Зла куля забила.

Повертайся, мій соколе,
До Бога ся молю:
Бережи мені синочка,
Дай Вкраїні волю!

29 липня 2014р.