ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2025.08.13 22:53
Усе було готове до весілля: біла сукня зі шлейфом, який нестимуть діти; законвертовано запрошення гостям, ресторан замовлено... Затримка була за молодим. Воює в Газі – в цьому гніздовиську терористів, за будь-яку ціну готових нищить юдеїв не тільки в Ізр

Борис Костиря
2025.08.13 22:02
Блок спалює свої щоденники.
Ми ніколи не дізнаємося
про таємницю "Скіфів"
і "Дванадцяти".
Це те саме, що Гоголь
спалює 2-й том "Мертвих душ".
Блок спалює свої щоденники.
Спалює важливі одкровення,

Артур Курдіновський
2025.08.13 20:49
Моя поезія - сумна,
Бо в мене доля невесела.
Мої пегасові джерела -
Не квіточки та не весна,

А смерть, самотність і війна,
Скорботи вбивчі децибели.
Моя поезія - сумна,

Леся Горова
2025.08.13 19:00
Серпня шовковий дотик,
Літа дарунок теплий
Пахне посохлим зіллям.
В обрію теракотах
Зрілі пониклі стебла
Вправно насіння сіють:

Степу руда лямівка

М Менянин
2025.08.13 13:43
Адверза* тактика –
є така практика.
Мабуть і нині
щось в Україні.

Пройдено гірше все –
зась коїть більше це,
поруч нам жити –

Віктор Кучерук
2025.08.13 07:25
День щезає за днем,
Наче зерна в ріллі,
А ми далі живем
На поверхні землі.
Повні мріями вщерть,
Любим радість і сміх, –
І дівається смерть
Із майбутніх доріг.

Олег Герман
2025.08.13 00:31
Голос розбився об скелі німі,
Тиша гнітюча тримає за горло.
Думи блукають в молочній пітьмі,
Мовчки стіна виростає з безодні.

Сіті незримі сплітають слова
І розчиняються в тінях пониклих.
Десь у глибинах дрімає душа,

Олена Побийголод
2025.08.12 23:09
Із Бориса Заходера

– Дайте півкіло усмішки,
банку сміху, хмарки трішки,
три столових ложки вітру
та зірниць чотири літра!
Писку-виску двісті грамів,
десять метрів шумів-гамів,

Іван Потьомкін
2025.08.12 22:40
Без кори й коріння
Про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в деревв,-різні:

Борис Костиря
2025.08.12 21:49
На стадіоні перемог і втрат
Стоїш, як початківець перед боєм,
І дивишся на сонце із-за брам,
Що не дають наповнитись собою.

Попереду ще стільки рубежів,
Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
І доля піднімає на ножі

Світлана Майя Залізняк
2025.08.12 17:09
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Наголоси позна

Юрко Бужанин
2025.08.12 17:00
Промені сонця пестливо
Перебирають листя груші.
Поблизу рясніє слива
Гілками необтрушеними

І персики на осонні.
Рум’яняться гордовито.
Немов пастораль-симфонія,

Світлана Пирогова
2025.08.12 13:47
Загубились удвох,
як волошки у полі пшеничнім.
Чи це яв, а чи, може, їм сниться.
Гріє сонце обох.

Доторкнувсь до чола
і ні слова, ні звуку, цілунки.
Ніби той же юнак, і та юнка.

Юрій Гундарєв
2025.08.12 10:06
У червні 2023 року російські окупанти в Бердянську вбили двох підлітків - 16-річних Тиграна Оганнісяна
та Микиту Ханганова, яких підозрювали у підготовці диверсії на залізниці.
Відважних друзів застрелили снайпери: Микита був вбитий пострілом у голову,

С М
2025.08.12 07:33
на годиннику час коли зачиняють
і треба йти і я це знаю
але оттак сидів би до ранку
повзуть автівки усі в очах
сяє ліхтарний порожній блиск
замер у мозку німий одчай
це ж єдине місце
це ж єдине місце

Артур Курдіновський
2025.08.12 07:30
МАГІСТРАЛ

Ось тут, на майданчику, серед панельних будинків,
Зустріли ми квітень. Хай стане він принцом казковим!
Легким амфібрахієм, ніжним, замріяним словом
Альтанку весна подарує, неначе з картинки.

В реальності лавки нема і тепла - ні краплинк

Юрій Лазірко
2025.08.12 01:23
Асю - в сільмазі і на матраці.
Касю - де Асю, відходячи з каси.
Валю - на валі і сіновалі.
Віку - без ліку та без базіку.
Ніку - як Віку, тільки з базіком.
Жанну - у ванні дуже старанно.
Янку - у ґанку ще з позаранку.
Іру - так щиро, без... і без м

Ярослав Чорногуз
2025.08.12 01:16
Не кажи, не проси, не кляни --
Знову осінь іде до порога.
Як від миру йдемо до війни --
Так підемо в свій час і до Бога.

Може нам, навпаки, порадіть,
Що у пору достиглу вступаєм.
Мудродумання в нас мимохіть

Борис Костиря
2025.08.11 21:29
Я шукаю тебе у далеких жінках,
Як загублений час у далеких віках.

Впізнаю твої риси в далеких, чужих
Чарівницях на крайній життєвій межі.

Хоч би скільки тинявся у пошуках тих,
Все одно повертаюсь до рідних твоїх

Борис Костиря
2025.08.10 21:55
Мій телефон вимкнувся.
Я подаю сигнали "SOS!"
лише своєю енергетикою.
Мене неможливо
запеленгувати. Я - риба,
яка заплила у найбільші
глибини океану.
Я втратив сутність

Володимир Невесенко
2025.08.10 15:59
Я не чекаю дива. Дав би Бог
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.

Я не чекаю дива. Дав би Бог,

Євген Федчук
2025.08.10 15:46
Поляки – гонорові та часто так бувало:
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов

Артур Сіренко
2025.08.10 15:37
Країна, де помер вітер,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,

Тамара Ганенко
2025.08.10 07:36
Десь твоє серце далеко
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене

Борис Костиря
2025.08.09 21:54
Тихо спадає листя,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,

Ярослав Чорногуз
2025.08.09 21:11
Неначе у карцері дрібен --
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.

Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори

С М
2025.08.09 13:45
Говорилось
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже

Іван Потьомкін
2025.08.09 13:25
Чорнявий кіт із карими очима споглядає з височини книжкового розвалу на тих, хто мало не щодня приходить і переглядає те, що прибуло. Здається, що кіт знає всі мови, крім гебрайської та китайської, яких немає серед написаних стосів книжок. Тих, за якими

Юрій Гундарєв
2025.08.09 11:52
…Шукати щось нове? Стаж і кваліфікація в Северина були, проте йому хронічно не таланило. Всі однокурсники знайшли теплі місця й тихо пожинали купюри. І не те щоб вони збивали зорі з неба - просто ситих кутків на всіх не вистачає. Свого часу він засиджував

Олена Побийголод
2025.08.09 10:52
Із Бориса Заходера

Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!

І ось наша доблесна Рижка

Борис Костиря
2025.08.08 22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,

Юрій Лазірко
2025.08.08 16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття

Світлана Пирогова
2025.08.08 14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.

Портулак обіймає землю,

С М
2025.08.08 11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі

Борис Костиря
2025.08.07 21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена

Тамара Ганенко
2025.08.07 19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині

Не загримить, не зойкне поза хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Галина Левченко - [ 2009.03.20 21:21 ]
    Бабця місить тісто...
    Бабця місить тісто,
    кисло-запашне і пружне,
    руками ніжними і теплими,
    зшерхлими,
    згрубілими,
    від праці зчорнілими,
    з нігтями
    темними,
    повищерблюваними,
    хліб місить.
    І дим із печі
    по хаті чадно розходиться,
    зміями розповзається
    і...
    вогнем займається?
    зголодніло стіни облизує?!
    виривається?!!
    Ні.
    Клубочиться... клекоче... зм’якає... розходиться... розсіюється...

    Отака дисперсія
    диму душі чадного.

    Бо без вогню.
    Бо стіни лишаються.

    Стіни
    завжди
    лишаються.

    А на них – чадний дим душі
    укладається.
    Без вогню...


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.22) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (2)


  2. Микола Шевченко - [ 2009.03.20 21:50 ]
    Як незручно...
    Як незручно правду в вічі,
    про свої гріхи почути.
    Краще вже в трамваї повнім
    на плече сусіду чхнути.
    Полетіла слина - витер,
    вибачився, та й забули,
    Правда ж прямо в вуха лізе,
    щоб усі її почули.
    Тут виходить нонсенс:
    Правда різна повсякчас буває.
    Всі гадають - правда,
    а дивись - брехнею вслід лягає.
    Очорнили сажею брехні,
    без того чорні очі.
    Той, хто вчора звався друг мені,
    наклепи хвацько строчить.
    Покотилась голівонька,
    із плечей, мов шапка, знята.
    Вже в мені для себе кожен,
    бачить ката- супостата.
    Що тоді робить - відмитись?
    Важко; Просто все забути?
    Легше совісті лишитись,
    та й собі на когось чхнути...
    ...Правду крутять, як ту дзигу,
    Не встигає повертати,
    на всі боки, наче циган,
    через вогнище скакати.
    Але завжди він не може,
    без проблем перелітати.
    Хоч коли, та й каже кожен:
    Караул! Спеклися п`яти!..

    зима 2001р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" -- (5.28)
    Коментарі: (1)


  3. Володимир Гнєушев - [ 2009.03.20 20:59 ]
    Жарт про себе
    У кожного в житті своя дорога:
    Хто до диявола прямує, хто – до Бога…
    А я? Душею – ангел Божий,
    На грішника лиш зовні схожий.
    «Лиш зовні»? – Цю лукаву фразу
    Цей грішник і втулив відразу!


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (6)


  4. Василь Степаненко - [ 2009.03.20 19:02 ]
    Земне вітрило
    *
    Прибило вітром
    З поневірянь додому.
    Очам не вірю.

    На берег вийшла
    У білій сукні мила.
    Земне вітрило.

    У мушлі бухти море
    Колише славу
    Причалив я надовго
    В душевну гавань.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  5. Тимофій Західняк - [ 2009.03.20 19:41 ]
    Яку Ти втішну новину...
    Переклад відомого християнського гімну

    Яку Ти втішну новину
    Мені, мій Боже, дав,
    Щоб я, пропащий і сліпий
    Віднині зрячим став.

    Ти серце зболене зігрів
    І всі жахіття змів.
    Мені до віку не забуть
    Ту мить, як я прозрів!

    Крізь бурі, пастки і шторми
    Нам довелось пройти -
    До дому рідного в кінці
    Нас допровадиш Ти.

    Лише добро і благодать
    Від Господа мені,
    Моя надія тільки в Нім
    Довіку, по всі дні.

    Забракне десять тисяч літ
    Щоб славить раз у раз
    Отця, і Духа, і Христа
    Що нас від смерті спас.

    Яку Ти втішну новину
    Мені, мій Боже, дав,
    Щоб я, пропащий і сліпий
    Віднині зрячим став.
    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (3)


  6. Володимир Ляшкевич - [ 2009.03.20 18:47 ]
    * * *
    Життя учило накида́ти нуль на масу,
    годити Промислу, засвідчувати фразу,
    кохати ту, що не одразу, та давала,
    будити кавою у грудях калата́ла,
    триматись далі од учених ідіотів,
    остерігатися бездомних патріотів,
    вважати власними і не свої помилки,
    цінити смак, а не заповнення тарілки,
    цінити все, що звично не займає очі,
    душеположення у Львові, а не в Сочі,
    колись дароване для приживання тіло,
    доки воно за днями вслід не відбіліло.

    І ти не перший, у котрого все забрали,
    крім усвідомлення - що ось вони, причали,
    і ти є ти, і грубі справи особисті
    з тобою знову, і зійшлись в одному місці
    усі нікчемності і все найважливіше,
    ким був учора ти, і ким ти був раніше,
    і ти не жив іще, як слід, а справ багато,
    і пам’ять знає та мовчить, мовчить затято,
    що у безмірності зупиненої миті
    твої діла - такі чужі - душі відкриті,
    вона і судить - строго, але не безжально,
    бо як іще навіки йти, як не скандально.


    2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (8)


  7. Василь Степаненко - [ 2009.03.20 17:16 ]
    Піднебесний птах
    *
    Не задобряйте копійками Харона,
    Мій перевізник
    спить солодким сном в кущах.

    Я смерті не боюсь і не боявсь ніколи –
    Я народивсь і вмру, як піднебесний птах.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  8. Василь Степаненко - [ 2009.03.20 17:39 ]
    Весняний грім
    *
    Весняний грім
    уранці розбудив.
    Заколисане серце.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  9. Вікторія Сироватко - [ 2009.03.20 17:45 ]
    * * *
    Рань вереснева. Яблук щічки свіжі.
    Забутий сад край неба і села.
    Росте на кронах молодильна їжа,
    Щоб я в собі здитиніти могла.
    Собі я дозволяю самочинство
    І залишаю крихітні сліди.
    Я не впадаю – падаю в дитинство,
    Бо кроками земними не дійти.
    Ношу дитяче вранішнє одіння,
    Уявою пошите нашвидку...
    Не подолати яблучне тяжіння,
    Коли зоря цілує у шоку.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (6)


  10. Олеся Гавришко - [ 2009.03.20 14:29 ]
    Світ ми творимо
    Найвище щастя
    Бути самим собою,
    Не грати ролі нічиї.
    Не одягати масок
    В повсякденному житті.
    Та хіба це можливо?
    Я відповім, що ні.
    Хіба якщоб ми жили
    Серед папуасів
    Чи на якомусь острові.
    Тоді б могли.
    А так наш світ зараз
    Занадто конкретизований.
    Він і до мене був
    Не раз уже змальований.
    Правду кажучи,
    Світ ми творимо самі.
    Потрібно лиш поглянути
    На все з іншої сторони.
    05.03.2009


    Рейтинги: Народний -- (4.56) | "Майстерень" -- (5.08)
    Прокоментувати:


  11. Варвара Черезова - [ 2009.03.20 14:45 ]
    Від мене до тебе алея з косого дощу
    Вона.

    Майже три літа підряд я чекаю осінь.
    Знов після серпня не вересень – тільки червень.
    Спека триклята ніяк не минає досі.
    Сонячні промені, наче кільчасті черви,
    Теплого неба густу виїдають просинь.

    Довгі алеї, що тиждень – дедалі довші.
    Вечір. П’янка ефемерність. Відсутність сенсу.
    Кожна палата, немов Трафальгарська площа,
    В центрі якої стовбичить зі шприцом Нельсон.
    У кабінет терапії – немов на прощу.


    P.S.
    Досі живу і кімната м’яким оббита.
    Файно годують... пігулки в обидві жмені.
    Флегма кубами повільно тече у вені.
    Нині принесли червоні розкішні квіти.
    Кляті троянди. Виною - кільчасте літо...

    Він.

    М’яко і тепло. Вбираюсь в новенькі крила.
    Добрий Господь передав тобі в спеку зливу.
    Гарні новини – звільняється місце зліва.
    Будь мені янголом. Дуже чекаю, мила.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (32)


  12. Володимир Півторак - [ 2009.03.20 10:42 ]
    * * *
    Хто вона?
    А…
    Аспірантка твоїх колишніх втрат?
    Дивна дівчинка з очима ботанічного саду...
    Блакитна Кішка

    А сьогодні настільки земна:
    розпашіла, вразлива, дитяча,
    неслухняне волосся, неначе
    ця весна.

    Споглядаю: це Ти чи не Ти?
    Усміхаюсь, дивлюся у небо –
    вибір зроблено: йди, коли треба…
    Вже іди!

    Ми іще перетнемось не раз.
    Чи й тоді відвертатимеш погляд
    і чекатимеш ліпшої долі?
    Всьому час.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 0 (5.44)
    Коментарі: (2)


  13. Данчак Надія Мартинова - [ 2009.03.20 09:47 ]
    КОХАННЯ /пісенне/
    Я так тебе люблю -
    Жадана ти моя красуне,
    Як синє небо-очі голубі,твої,
    А губки -полуниці сочні,стиглі.
    Волосся,як стрімка вода і водограй,
    Що на плечах твоїх,пливуть...
    А ніжки,як дві стрункі тополі,
    В такт вітру,витанцьовують,
    Замислюваті па.
    О, ти божественна краса,
    Що Богом так мені дана,
    І серце мліє та летить,
    Від щастя тіло все тремтить,
    І я пливу у небесах,
    Зігрітий промінцем кохання,
    Я тану,тану в почуттях,
    До тебе, моя любов,
    Моє кохання.


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (4.88)
    Прокоментувати:


  14. Юлія БережкоКамінська - [ 2009.03.19 23:49 ]
    * * *
    Пусти мене у ліс збирать суниці.
    Я цілу вічність не була з собою!
    Щоби трава торкалася спідниці,
    Щоби легені напилися хвої.

    Пусти мене саму у різнотрав’я,
    Де звіробій духмяніший, ніж м’ята,
    Туди, де ще ніколи не була я –
    Пусти мене уголос поридати.

    Я заблукати не боюся навіть,
    Хоч ліс углиб – без натяку на стежку,
    І, може, десь залишити сережку,
    Отам, де щезник нероздільно править.

    Щоб кошика було мені замало,
    Бо сліз - що ягід, вилитих у плоті.
    І ти знайдеш в рожевому компоті
    Печаль зірок, яку я назбирала.

    Так, так, зірок, далеких, білолицих,
    Заплетених у віщі криптограми,
    Вони щоночі кожної суниці
    Торкаються гарячими вустами.

    Пусти мене! Повіриш - не згадаю,
    В якім півтоні відбриніла тиша.
    Бо там, де я опівночі буваю –
    Зима найдовша і найхолодніша...


    Рейтинги: Народний 5.08 (5.49) | "Майстерень" 5 (5.46)
    Коментарі: (3)


  15. Юлія БережкоКамінська - [ 2009.03.19 23:28 ]
    * * *
    Творити тишу важче, ніж слова.
    Творити тишу на усіх началах.
    Аби почути, як зросла трава
    У час, коли душа твоя мовчала.

    Творити тишу міцністю з базальт,
    Коли усе зрива на децибели...
    Так ніжна квітка дужає асфальт,
    Аби росу зібрати в білий келих.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.49) | "Майстерень" 5.25 (5.46)
    Прокоментувати:


  16. Ігор Павлюк - [ 2009.03.19 23:05 ]
    В гості мене запросила.


    В гості мене запросила.
    Поїла приворотзіллям.
    У нервах, казала, сила,
    Не в сухожиллях.

    Я був серйозний, мов космос,
    Мов пес – бездомний.
    Заснули ми десь о восьмій…
    Мов у Содомі.

    Закритий твій телевізор
    Картиною Рафаеля.
    То ж я забув про суспільні кризи,
    Небесні закрила стеля.

    У вільнім своїм падінні
    Торкнулись ми кайнозою.
    Калинові наші тіні –
    Немов пішли за водою
    До білих вогнів, до вітру,
    Що спить зі сльози обличчям,
    Яке я із неба витру
    Усміхом чоловічим.

    На відстані пісні біль ще.
    Зорі стогнали синьо.

    Кого тепер ждатимеш більше:
    Мене чи сина?..


    Рейтинги: Народний 5.69 (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (27)


  17. Юрій Мединський - [ 2009.03.19 22:55 ]
    Для тебе


    Ця весна - для тебе.
    І перший подих неба,
    І перші погляди ночей -
    Усе твоє.
    Дотики яблуневих пелюсток
    до твого чола,
    І сонних ранків тих
    легку імлу,
    той ніжний щем в душі,
    усю ту радість,
    ніжність,
    просторість необмежених затиш -
    усе тобі дарую.
    І неба сьомого
    та п"янка безмежність
    хай дасть тобі крила
    і неповторну легкість.

    Для тебе ця весна,
    ці яблуневоцвітні подихи ночей.
    А істина проста -
    У погляді твоїх очей.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  18. Марія Марченкова - [ 2009.03.19 22:56 ]
    * * *
    У дерижаблі з лотосів шукати
    Усім годинникам у пригоршнях піску,
    Всаджати сніжки на санчата,
    Між Правою та Нявою в кутку
    Та цьому місту вже й весна не личить
    В наплечнику із Зоряними Псами,
    Де і дерева безпритульні
    Танцюють, жебракуючи за нами...


    Рейтинги: Народний -- (5.2) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  19. Ірина Білінська - [ 2009.03.19 22:17 ]
    Від дощу
    від дощу
    твоя душа
    така прозора
    кришталево-чиста
    осяйна
    в ній небо
    сонце
    мерехтливі зорі
    в ній казка-правда
    світу таїна
    мрій буйноквіття
    мовчазне чекання
    любов
    надія
    музика
    життя
    весна і літо
    і тремке вагання
    дзвінкий світанок
    снів серцебиття
    п’янка безмежність
    спокій
    легкість
    пісня
    могутність крил
    і неповторність злив
    гра кольорів
    наївність
    необмеженість
    і безтурботний дощ
    що все відкрив
    від дощу
    твоя душа прозора
    ти ідеш
    дорога як ріка
    і злітає усмішка
    впокорено
    і хапає вітер за рукав
    розумієш
    щастя ходить поблизу
    лиш прийняти
    вибрати його
    вибір за тобою
    сотні образів
    теплий дощ
    торкається долонь


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (1)


  20. Юльця Венчур - [ 2009.03.19 21:00 ]
    Панацея від зими
    Треба якось цю кляту зиму перезимувати.
    Уявити, що це не сніг, а цукрова вата
    Порції зо дві тої вати з'їсти
    Захворіти і під ковдру на місяць залізти.
    А під нею тепло, як в норі ведмедя
    Можна довго спати і уявляти що ти перша леді
    Особливо коли вип'єш чудо-мікстуру
    Можна уявити себе тибетським гуру
    Хтось до тебе прийде, принесе мандарини
    Може Миколай, може Буратіно
    Спи спокійно. Ти доречі відстежив,
    Скільки зекономив на теплій одежі?
    Прийде лікар - покашляй йому на сорочку
    Хай напише тобі ше на місяць відстрочку
    І чистий спокій. Ти і твоя нора.
    Дивись не проспи тільки, коли прийде весна :)


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.27) | "Майстерень" 5.25 (5.22)
    Коментарі: (5)


  21. Юрій Сегеда - [ 2009.03.19 21:05 ]
    Було йому тяжко
    Було йому тяжко,
    Було йому темно,
    Здавалося – марно,
    Здавалось – даремно.

    І в темряві болю
    Він вигадав світло,
    Він вигадав долю,
    Ранково розквітлу.

    Він вирішив – досить
    Чорніти, боліти
    І в холоді смутку
    Він вигадав літо.

    Кому це все треба –
    Тривоги, розлуки?
    Він вигадав небо,
    Квітуючі луки.

    Намріяв незвичне
    В самотній безодні,
    Не думав, що мрію
    Зустріне сьогодні...

    Буває нерідко,
    Що стомишся жити –
    То вигадай квітку,
    То вигадай літо.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (26)


  22. Ірина Заставна - [ 2009.03.19 20:40 ]
    Прощай...
    Відлетіли лелеки у вирій
    І забрали з собою любов
    Кривлю губи в усмішці нещирій,
    Не побачу тебе більше знов...

    Відлетіли лелеки у вирій
    І з очей капа тиха сльоза
    Пригадаю твій запах волосся,
    Почуття - мов травнева гроза

    За вікном вже грудневі морози
    Я на шклі пишу твоє ім"я
    Не приносиш мені більше рози
    Чи забути тебе зможу я?

    Тішать око весняні струмочки,
    Лише серце дзвенить як струна
    Не гуляти нам більше за ручку...
    Ти щасливий, я ж знову одна

    Літнє сонце промінням ласкає
    Не палає вже болем душа
    На дзвінки твої інша чекає,
    Я ж сказала нарешті "прощай"

    Відлітають лелеки у вирій
    Проводжаю їх в дальнюю путь
    Посміхаюсь нарешті я щиро:
    З ними з серця сніги теж зійдуть.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  23. Василь Степаненко - [ 2009.03.19 18:05 ]
    Потічки
    *
    Потічки
    голублять вагітне каміння
    ніжним шелестом –
    і розбурхують цноту
    ранку.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  24. Василь Степаненко - [ 2009.03.19 18:33 ]
    Ми не лукавимо
    *
    Так тихо очерет
    говорить з нами.
    Ми не лукавим.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  25. Лариса Вировець - [ 2009.03.19 17:04 ]
    СЕСТРА
    Ця весняна прострація
    й гору зведе з горою...
    Зайняті всі вакансії —
    буду тобі сестрою.

    Візьмеш мене до моря, чи
    в гори, на Дємєрджі свою.
    Йтиму я майже поряд, між
    другом сім’ї та жінкою.

    Будеш про греків правити,
    мов би не чула зроду...
    І, щоб навчити плавати,
    скинеш з гори у воду


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  26. Валерій Ковтун - [ 2009.03.19 15:38 ]
    В домовині... (чорний вірш)
    ***
    ------------------------------------------
    Для посилення ефекту в творі
    використані «інверсні» рими,
    наприклад сТОгін - пОТім, і т.п.
    ------------------------------------------

    ***
    В домовині…
    (Чорний вірш)

    ***

    А чи пам’ятаєш ти,
    Що прийде час
    Твого останнього
    Дихання,

    Котрий всмокче
    Стогін тяжкий,
    А потім виплюне,
    Хриплячи,

    Ковток гіркої
    Крові
    Рокової миті,

    Тієї страшної
    Хвилини болі,
    Коли вже кепсько
    Дихати й судомить,

    Пекельно тягне
    В’язи,
    Й кістки ломить,
    Язик німіє
    Та зникає мова,

    Коли поволі
    Відтинаються кінцівки,
    Та мозок ціпеніє,
    З жаху,

    А тіло,
    Безпорадне,
    Поступово охолоне…

    О лихо!
    - Помер схоже! -
    Заскиглив голос,
    Близько,
    Поряд ложе;

    А що робить?
    Сказати вже
    Не в змозі,
    Що відчуваєш ще,

    Лишень
    Лежиш,
    Вмираєш.

    Свідомість ще
    Жевріє, дивно,
    А кляте тіло - вмерло,
    Трясеться в катафалку,

    Щоб гнити,
    В домовині,
    Напевне.


    - Невже я вмер? -
    Питаєш.

    - Як це можливо,
    Щоб бачити довкола
    Та відчувати одночасно
    Мертве тіло, разом?

    Чому всі люди, ці,
    Ридають, скиглять,
    Даремно побиваються,
    Коли я поряд, близько -
    Я існую також?

    Але ж вони не бачать…
    Тільки плачуть,
    Ніяк не відчувають
    Дотик мій, прозорий…

    Роботу копачі – зробили:
    Ось вона – глибока яма,
    Як підсумок та результат
    Конкретний, мого життя,
    Матеріального й тяжкого…

    Чогось було тоді
    Так турбуватись,
    За тлінне тіло,
    За його відчуття?

    Невже тепер
    Не маю я нічого,
    Того, що здобував я
    Працею своєю довго,
    Щоб краще жити,
    Добре, у достатку?

    Так, маю дещо:
    Добру домовину !
    Дубову, дорогеньку
    Й славну – це родичі
    Потурбувались, вдячні,

    А що ж – їм добрий
    Спадок буде,
    От тільки жаль,
    Вони мене не бачать,

    Турбуються лишень
    Про те, щоб бідне тіло,
    Скоріше кинути під землю,
    Та найглибше, й поділити
    Майно небіжчика найкраще.

    Оце так доля в тіла –
    В темряві, без світла,
    В домовині гнити!

    І дивно, й страшно – бо надвоє
    Свідомість розділилася частини:
    Одна над тілом - чує, та все бачить,
    А інша, що матеріальна – ніби плаче,

    Страдає тіло мовчки,
    Відчуває нерухоме,
    Але не так, як у житті
    Звичайно, а інакше:

    Ледве – ледве:
    Оціпеніле, охололе,
    Дерев’яне - немов
    в’язниця темна;

    Така собі труна
    В труні незвична,

    Це відчуває
    Клітин розум,
    А не мозок,

    Бо кожна кліточка
    Повинна зберігати
    Свідомість коду –
    Генетичного та
    Коду форми також,

    Тому, поки ця
    Форма не зотліла,
    Свідомість тіла
    Стан свій
    Відчуває й досі.

    Ось піп прийшов,
    Понурий, тужний,
    Співає молитви,
    З розп’яттям
    Ходе, сумовито,

    І родичі всі
    Плачуть,
    Й як один -
    Хустинками вологими
    Втирають дрібні сльози,
    Колючий вітер віє жалісно
    Й болюче…

    Та час спливає -
    Вичерпалась туга,
    Що журно капала
    З очей, стоячих
    Біля гробу,

    І піп вже
    Закінчив молитись;
    Мовчки
    Тривають цвяхи
    Копачі,
    А інші тягнуть
    Кришку
    К домовині ближче.

    То може це мені
    Все сниться?
    Авжеж? -
    З надією питаєш
    Простір хибкий…

    Аж ні!
    Свідомість
    Затьмарилась,
    Зчорніло все
    Довкола,

    Здригнулась
    Домовина рипом
    Низьким,

    Тяжкая кришка
    Впала на обличчя
    Грюкнув,

    І стукіт лине,
    Й міцно втинаються
    Цвяхи
    У свіжі дошки,

    Трясеться гроб,
    Коли їх забивають,
    Та мрець трясеться
    Також.

    Коли ж затих
    Моторний гуркіт
    Звуків,
    Вбиваючих
    Дебелих цвяхів,

    Гойдаючись,
    В забитій домовині,
    Відчув, як в яму
    Опускають тіло,
    В останню путь саме,
    Бо що воно ще може?
    Для чого ще придатне?

    І жах охоплює
    Свідомість тіла,
    В міцній труні,
    Холодній, тісній,

    Нервова оболонка
    Клітин цілих -
    Останні імпульси
    Проводить слабко,

    Тому живцем
    Тебе похоронили,
    Майже,

    Не дали
    Відлежаться тілу –
    Швидко поховали!

    А треба було
    Зачекати лишень,
    Хоч тиждень…

    Та даремно!
    Найшвидше краще
    Родичам
    Мерця здихатись,

    Цураються його
    Бо він вже помер,
    Звісно,

    Тепер, бач, з нього
    Толку ніякого,
    Тільки тягар
    Печальний їм
    Зостався.

    А ти лежиш -
    Все більше
    Ціпенієш,

    Втрачаєш,
    поступово,
    Життєву силу -
    Її слабкі остатки,

    Втрачаєш,
    Розкладаючись,
    Свідомості малі
    Шматочки…

    Не відав ти,
    Що страшно
    Помирати,

    Та думав «здохну»,
    Потім поховають,
    Але не мене –
    Бо мене вже не буде,
    А тільки бруд тілесний,
    Оцей непотріб блідий…

    Аж, ні!

    Доба за добою
    Минає,
    Пліснява вогка
    Покриває в домовині
    Очі мертві,

    Дощі пройшли –
    І кришка промокає,
    Та капає в обличчя
    Підземная волога,
    Й бридкими плямами
    Вкриває поступово тіло,

    Що гнити починає,
    З провалених очей
    Й липких кінцівок,

    А черви трупні –
    Вже чекають,
    Поживну суміш
    Костомах та м’яса,

    І особливо прагнуть,
    Залізти жерти
    Мозок напівгнилий,
    Та в черево, де кишки…

    ***
    19.03.09.





    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (6)


  27. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:31 ]
    Не так як ти хотіла...
    Дощ, не дощ, та й не сніг здається,
    а тут все раптом у сонце обернеться...
    Ось так і у житті: то дощ, то сніг,
    і хоч би промінь сонця допоміг!
    Крапля за краплею, дощ починається,
    від нас біжить, куди - незізнається...
    Сніжинка кружляє і вже на Землі розтає,
    свою прохолоду їй віддає...
    То знову сонце з-за хмар посміхнеться,
    і та посмішка у кожному з нас відіб"ється...
    Ось так і у житті: то падаємо, то знову вгору летимо,
    і здається ж не спіши, а ми жити - спішимо...
    Дощ, не дощ, та й не сніг здається...
    а то знову із-за хмар сонце посміхнеться...
    А у нашому житті: то смуга чорна, то смуга біла,
    але все не так, як ти хотіла....


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Коментарі: (3)


  28. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:05 ]
    Марення снів...
    А небо голубе, і ця хмаринка біла у моїх руках...
    нажаль, таке буває тільки в моїх снах....
    а я щоночі тебе шукаю....там на небесах....
    а тебе немає...і я знову як завжди одна....
    А ось і вечір, і небо синє-синє, і сяють вже зорі,
    немов перлини такі прекрасні у синьому морі...
    і вже темніє небо....й темно тут надворі....
    А я все одна, як та далека зоря...
    А я все в небі і на Землю не спускаюсь,
    за ці білі хмаринки, за зорі тримаюсь,
    та ні...сон кінчається і я на Землю повертаюсь...
    Ось так завжди! Хороше так швидко кінчається....


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:25 ]
    *****
    Він йде! А хто???....незнаю...
    Щастя дзвін мене минає...
    Хочеш бігти, незнаєш за ким,
    вже розвіявся правди дим...
    Він йде. А хто???....незнаю...
    я тебе більше не кохаю...
    Стала для тебе зовсім чужою,
    не такою, як всі, - жорстокою і німою...
    Падає дощ - крила опустила
    і забула все, що колись хотіла...
    Їде колісниця...ще одна...одна одну переганяє,
    Він йде! Хто він??? він сам незнає...
    Очі закрию. Піду у нікуди,
    думаю, колись я щастя зможу знайти...
    Закрилось небо хмарами густими,
    тільки уві сні, вони здаються, легкими...
    Холодно. Але весна.Лиш думка серце гріє,
    а душа...а душа все про щастя мріє...
    Він йде! а хто він???...незнаю...
    Але щастя своє в нім відшукаю...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  30. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:00 ]
    Правила життя
    Небоюся болі, небоюся страху і страждань я небоюсь,
    але такою, як раніше, я більш не залишусь...
    Я все переживу, я сильна, але іноді слабка,
    від рішень своїх, вже сталих, непохитна...
    Я вирішила, що тебе для мене більше не існує
    і навіть погляд твій мені услід, й гроша не вартує...
    Я знаю, мені ти боляче зробив, але зробить й інший,
    він каже, що кохає, а не розуміє, що це лиш захоплення...
    Небоюсь я темряви, вона мене лиш розуміє,
    від тебе захистить та від болі, і зі мною помріє...
    Я сильна, я справлюсь з новими переживаннями
    і буду жити за течією, і гратись різними коливаннями...
    Та ні, я так не вмію, я граю тільки за правилами,
    але чому всі грають проти них, а я стою за ними...
    Правила прості: грай поки живеш, живи поки граєш,
    тоді ти абсолютно все в своєму житті пізнаєш....


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:11 ]
    Минуле...
    Для чого знову минуле ворушити?
    Для чого старі рани, що зажили, ятрити?
    І знову біль, і знову мука, і знову я не жива,
    і знову не своїм голосом душа закрича...
    Але кров вже звідти більше не тече,
    лише вода, але воно так сильно пече...
    І знову поглядом мене услід проводиш,
    і знову смс, і знову вечором подзвониш...
    І знову душа моя, знову бідненька страждає,
    я думала воно ожило, а воно ще досі кохає...
    Знову ридає моя душа, знову чавить її біль,
    ще крок у нікуди...ще крок до божевіль...
    Для чого ворушити минуле? чого воно Вам вартує?
    Серце тільки ожило, а тепер знову печаль мурує...
    У серці рани...рани від любові...
    Там лиш вода...там немає більше крові...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:39 ]
    Весна...
    А за вікном весна прийшла...
    і ця троянда на вікні теж зацвіла...
    зацвіло у серці кожнім кохання,
    все нові й чаруючі переживання...
    А надворі так свіжістю пахнить,
    зупинитись би...вдихнути її хоч на мить...
    Так сонечко все ніжніше душу гріє
    і все пізніше надворі темніє...
    Так хороше там за вікном,
    зігріває сонце своїм теплом...
    небо чисте-чисте, ні хмаринки,
    ніби чиста голуба матерія - ні пилинки...
    Весна прийшла і посміхнулася до нас,
    пройшла зима, пройшов той холодний час...
    Здається, весна прийшла,
    своє місце у серці моїм знайшла...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:09 ]
    Запаморочення
    Я йду по темним вулицям і вітер розвіває моє волосся,
    страх охоплює мою душу і знову моє серце затреслося...
    Охоплює жах, страшной печально водночас....
    забувається все...абсолютно все про нас....
    Запаморочення...лежу на снігу у глухому куті...
    одна...без телефоу...без друзів..як завжди в самоті...
    і сниться мені моє світле майбутнє,
    таке чисте, неймовірне, справжнє, незабутнє...
    Там ми разом, рука в руці, щасливими ми там були...
    саме там(у майбутньому) щастя в одне одному знайшли....
    Зараз я одна і ти не поряд, не кохаєш ти мене....
    це лише захоплення, воно з часом мине...
    а там...там ми щасливі, але чому???
    про це я не скажу ні тобі...взагалі нікому....
    Біль....здається душа вже не болить....
    але все-таки у цьому житті вона не вміє любить...
    загублена...втрачена колись...всіма забута,
    до тіла мого моя душа прикута...
    Щастя мені зараз, на жаль, не знайти,
    цей шлях тернистий потрібно осмислити, ще раз пройти...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  34. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:34 ]
    Свій образ
    на Землі ми маємо свій образ і той образ має декілька сторін,
    а ті сторони - духовності, естетики, етики - діляться на декілька половин.
    Але все про одне і те ж саме ми завжли говоримо,
    і десь там... в душі вихід з депресії знаходимо...
    а де Душа??? вона ж не в тілі приречена сидіти,
    вона не приручена, вона бажає між хмарами летіти...
    А моя Душа у небі голубім безмежнім літає...
    а тіло...а тіло її на ниточці тоненькій тримає...
    Могла б вона втекти - втекла б, могла б кохати - покохала б,
    але без обдуманості рішень і свободи, страждань зазнала б...
    Душа літає десь там у світлих небесах...
    я зрозуміла, моя Душа, то є вільний птах...
    Але її тримає клітка металева...
    ну я перебільшую, вона звичайно не сталева....
    але це є тіло наше дане нам у цьому житті...
    і дане воно нам щоб щастя знайти у майбутті...
    Душа - у небі, тіло - на Землі, а де краса?
    запитала я сеье просто тихоша...
    Відповіді немає....у кімнаті я сама...
    така одинокай водночас щаслива, як пані Весна...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:07 ]
    три слова...
    Сотні тисяч слів...сотні тисяч зайвих слів,
    а три самих головних ти так мені і не прошепотів...
    там де віра в серці є...там є і надія, і любов...
    це коли знову при зустрічі з тобою закипає кров..
    той поцілунок...ніжний поцілунок у вуста...
    і саме тоді ти мені ти мені три слова на вушко прошепта...
    їх навіть тяжко написати...запам"ятати...
    бо коли любиш, ти не зможеш їх просто так сказати...
    рука біля руки...очі в очі...і думка десь моя літає...
    а серце не спить, воно лиш горить і кохає...
    все знову і знову повторюється, як жаль...
    і всу думки злетіли вниз, неначе шаль...
    боюсь нового і старе забути я не можу...
    лише серденько своє цим тривожу...
    та ні, тривожила...а зараз я знову ожила,
    і як ця квіточка прекрасна зацвіла...
    ніжний поцілунок у вуста...ніжні спогади про нього,
    любов сама-по-собі не говорить і поряд Ангела тримає німого...
    але нарешті він сказав: "Як без тебе жити я незнаю....
    бо тебе сильніше всього і всіх на світі я кохаю!!!"


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:41 ]
    Сіре серце
    Сіре серце...чорне серце...серце без любові...
    в ньому не живе кохання, в ньому немає більше крові...
    незалишилось нічого живого в серці тім,
    і ніхто його не рятує, і ніхто не біжить за ним....
    Серце без любові, серце у стражданнях,
    все життя воно живе у вічних ваганнях...
    Сіре серце...чорне серце...воно вже не живе....
    але воно з життя теж не піде...
    його зігріє лише серце повне кохання,
    і згинуть, розвіються, як туман, ті вагання...
    воно оживе, але не скоро це буде,
    адже не багато тих сердець, що любов"ю окуті....


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  37. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:38 ]
    Основа основ і метушня
    Життя прекрасне, його основою основ,
    початком і кінцем, і щастям є любов...
    Живемо нею, у снах вона з нами поряд літає,
    а час іде, а час кінця незнає....
    Все біжить кудись і ми біжимо услід,
    і все не припиняється душі політ...
    Коли йдеш по вулиці, а поряд йдуть сотні людей,
    у пошуках істини біжать, нагадуючи нам дітей....
    І кожен у руках несе якийсь предмет,
    у пошуках мети, істини святої, кудись біжить...
    Але в пошуках істини, стикаємося з новими турботами,
    з новим щастям, і новими негодами...
    Життя не вічне, істину просту збагни
    і замість тої метушні, важливе щось зроби..
    а ти біжиш, біжиш у нікуди, але колись ти спинишся,
    але таким, як раніше, ти не залишишся...
    Життя прекрасне!!! його основою основ,
    є ця неповторна, прекрасна любов...
    живе вона у наших душах і серцях,
    у нашому життя, у наших снах....


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:11 ]
    Лезо ножа
    так тяжко йти по лезу ножа,
    коли незнаєш коли той кінець...
    все тихше на душі...все тихоша...
    але колись зійде все нанівець...
    ти думала, я зупинюсь,
    покину я тебе і назавжди залишу???
    без тебе, я нічим не залишусь,
    лише пощадити мене порпошу...
    по лезу ножа з закритими очима
    навпомацки мене ведеш,
    і що я за така людина???
    коли боюсь я що ти мене кинеш і підеш...
    як боляче, як боляче це розуміти...
    так тяжко усвідомлювати суть...
    але тебе, повір, тебе ніхто невмів так любити,
    і я прошу ще мить зі мною побуть...
    не зоставляй мене одного,
    не зоставляй мене на самоті,
    я для тебе зіграю ангела німого...
    але образити тебе я не хотів..


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:49 ]
    Кар"єра...
    ти хочеш жити, хочеш щось в житті змінити?
    а задля чого, невже карьєру хочеш ти зробити?
    а потім...потім карьєру зробиш...років два...
    прийдеш додому,до свого дому... а там відлуння віддало...
    ти хочеш кохати, а чому тобі одразу в очі не сказати?
    чому свою любов ти хочеш десь у серці приховати?
    а потім років сто про це лиш жалкувати,
    за те що і вона хотіла тебе кохати....
    невже в грошах, невже в кар"єрі щастя для тебе?
    зробити щось в житті, зробити щось для себе,
    коли щасливий ти, і інші посміхаються,
    коли такі як ти незможуть зробити вибір і вагаються...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Володимир Сосюра - [ 2009.03.19 14:50 ]
    * * *
    Ой сніги мої, сніги
    срібні та пухнасті,
    наче все, що навкруги,
    потонуло в щасті.

    Діаманти, де не глянь,
    скрізь переді мною
    розкидає осіянь
    щедрою рукою.

    Може, й я за дні туги
    потону у щасті…
    Ой сніги, мої сніги,
    срібні та пухнасті!

    1950


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (6.02)
    Прокоментувати:


  41. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:00 ]
    Любов сліпа
    Любов сліпа...Її по світу водить божевілля,
    і в той момент коли приходить, в голові - свавілля,
    Коли вона прийде, ти одразу ж відчуєш,
    голос серця і душі, ти не раз тоді почуєш...
    І тоді вестимуть вони нас під руки, крізь перешкоди,
    і перевірити нове кохання...краще не буде нагоди.
    Вони дарують щатя й радість, але водночас й біль,
    вони призводять разом до явних божевіль.
    Любов сліпа...не очі в натовпі коханого шукають,
    це лиш душа й нитки серед мільйонів його пізнають...
    З закритими очима, з душею навстіж відкритою,
    прямую по стежці з любов"ю, дорогою ще не прожитою.
    Я буду своїй любові за поводиря, буду її оберігати,
    буду, як хранитель, лише його так сильно кохати.
    Любов сліпа...І зв"язані ми невидимими нитками,
    ща називаються любов"ю, що завжди з нами!!!


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:58 ]
    Любов - це крила, що обламала я собі сама...
    Чи це є та сама, оспівана любов???
    Чи це є те, що я все життя шукала???
    Коли при зустрічі з тобою закипає моя кров,
    а при прощанні на хвилину - остивала...
    Чи це є та сама незвідана любов???
    Чи це є те, що люди все життя шукають,
    хоча і бачаться з коханими знов і знов,
    а розмови про почуття вони оминають...
    Чи це є те, коли душа співає і підноситься до раю,
    чи це є те, коли йдучи по росі - літаєш?
    Коли хочеться щораз тобі шепотіть "кохаю",
    і і запитать: "Чи ти мене так само кохаєш?"
    Чи це є та сама казкова любов?
    Чи це є те, що так давно шукала?
    Чому ж тоді сумую за тобою знов?
    Чому ж тоді сама собі крила обламала?


    "Люблю тебе понад усе,
    а жаль що ти цього нерозумієш...
    і від мене тікаєш знов..."


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:18 ]
    Останній сонет для тебе...
    Я тобі ніколи цього не казала,
    я про це тільки в своїх віршах писала...
    а ти думав я просто так їх пишу?
    - я в них пишу те, чого ніколи в очі тобі не скажу...
    Жили ми щасливо,одне одного все життя любили,
    і навіть розлучитись через потребу, не зуміли,
    але зараз мусимо розлучитись ми,
    від тебе піду я, піду назавжди, але не спаляться мости...
    Запитаєш, як? - скоро зрозумієш все,
    бо поки що я не хочу писати про це.
    Вибач мені, вибач цю зраду,
    і за цю недописану ще сонату.
    Вибач мені, за те, що я існую,
    вибач мені, за те, що завжди за тобою сумую...
    Вибач, за те, що цей світ я назавжди покидаю,
    вибач, за те, що так сильно тебе я кохаю....
    "Кохатиму завжди.....всім серцем!"


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  44. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:30 ]
    Сумні очі...
    Мій любий, як я рада знову бачити очі твої,
    тільки чому вони знову такі сумні???
    чому сльози рікою, так гірко пливуть???
    чому мені нічого не скажеш, коли я хочу щось почуть???
    Коханий, я прошу, не мовчи, скажи хоч щось,
    щоб серденько моє, так сильно не треслось.
    Воно ж....йому ж боляче страждання відчувати,
    бо тяжко в твої сумні очі заглядати....
    Ти мовчиш? - Мовчи...нічого, ані слова не кажи,
    але і тікати від мене не спіши...
    Я знаю, здогадалась, що тобі більше не потрібна,
    ця версія із ста - найбільше вірогідна...
    Ну що ж...іди, іди, щоб не плакала я...
    при тобі ніколи плакати не сміла я...
    А я ж все прочитала на твоїх губах,
    я все побачила у твоїх сумних очах...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:51 ]
    Ця любов...
    Кожен день з тобою - щасливий,
    І цей світ з тобою - мрійливий.
    І все прекрасним стає з тобою,
    і сяю я коли ти поряд зі мною.
    З тобою дрібницею все здається,
    і навіть якщо весь світ перевернеться,
    посміхнешся ти, і я нічого не побачу,
    і геть все й усім пробачу.
    ну що ж тут мені казати,
    невже зуміла так сильно покохати,
    але я знаю, ця любов взаємна,
    така ніжна, казкова, єдина....приємна....


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:29 ]
    Сьогодні
    Сьогодні хочу вовком на місяць вити,
    хочу тебе більше так сильно не любити.
    Не вірити, що знову ти прийдеш,
    не вірити, що мене з собою забереш....
    сьогодні хочу, я піти і не повертатись,
    жаль,з такими словами я не хочу гратись...
    Я хочу. просто відчувати любов,
    я хочу, щоб в жилах наших закипала кров.
    Сьогодні хочу сонцю вранішньому радіти,
    хочу тебе, як сніжинку, на лодоні розтопити,
    і зоставити слід сніжинки на своїх губах,
    і її частину на своїх ніжних руках...
    Сьогодні я про тебе не думати навіть і не сміла,
    хоча від думки такої позбавитись я хотіла.
    Я хочу, щоб ти мене дуже сильно любив,
    щоб в сильні морози мене своїм теплом зігрів...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:08 ]
    Зів"яла троянда
    Зів"яла троянда, і сльози з очей так і пливуть,
    невже, вони мої спогади зітруть?
    Невже вони, всі болі забирають,
    невже через них, всі так щиро кохають???
    Зів"яла троянда, червона троянда на снігу лежить,
    про життя наше спільне, немає, що нам ворожить...
    Невже забув ти мене, невже забув???
    І те, як клаптик щастя мені колись повернув???
    Зів"ялі троянди, що з часом і з нами стається,
    на жаль, час назад більш не повернеться.
    Не виправити нам, наших помилок життя,
    не вилікувати троянди, і просто забути про майбуття...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:16 ]
    Я не буду сонцем...
    Ні, я не буду сонцем, я буду вічністю в руках,
    тебе ніжно обіймати, й приходити у снах.
    Я знаю, знаю, що невдовзі я тобі набридну,
    але без твоєї посмішки жити, я не звикну.
    Не буду сонцем я для тебе, а зіркою у небі стану,
    на тебе з висоти, з неба ніжно погляну...
    ...і посміхнусь, і від біди лихої, я застережу,
    тебе, немов зіницю ока, я бережу...
    не буду котиком для тебе, а буду сновидінням,
    найкращим у житті твоєму нічним видінням,
    але з настанням ранку, зникну і розтану я,
    і зійде яскрава вранішня зоря....
    і згадуватимеш ти...отой чудовий сон,
    отой нічний, повний захвату, полон...
    Але розтав..розтав у повітрі...і мене не стало,
    бо те сновидіння мене в собі всю ніч ховало....


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Володимир Сосюра - [ 2009.03.19 14:03 ]
    Сталін
    Твоє ім’я, як сурми срібний звук,
    В борні за день завжди ти перед нами.
    Тебе до зір знесли мільйони рук,
    Щоб ти сіяв, як прапор, над віками.

    Ти нас ведеш, як вів колись давно
    До перемог, скоривши час і далі.
    Коли серця мільйонів злить в одно —
    Твоє це серце буде, рідний Сталін!

    Шумлять міста, і сонце знов і знов
    Встає для нас за даллю голубою.
    Тобі вітчизна шле свою любов,
    Як кожне серце, сповнене тобою.

    Цвіте мій край, як пісня у боях.
    У світлі зір і у гаїв безжурі.
    Це ти зробив — це партія твоя,
    Це — кожний з нас, народжений для бурі.

    Не марно, ні, боями край гримів —
    Минули дні і злиднів і негоди.
    У гуркоті заводів і ланів
    Прийми цей спів щасливого народу.

    Прийми його у сонячний цей час,
    Щоб він гримів про тебе яснодзвонно.
    Ти світиш нам, ведеш в майбутнє нас,
    Віків маяк і слава міліонів.

    1937 р.

    Джерело: Хрестоматія з укр. літератури для X класу сер. школи. Харків, 1950.


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (6.02)
    Коментарі: (8)


  50. Наталя Радкевич - [ 2009.03.19 14:46 ]
    Підійду не помітно
    Я підійду непомітно, щоб ти подиху мого не відчув,
    щоб обличчя мого непобачив і голосу мого не почув.
    Лиш дотиком руки ти відчуєш, що я до тебе підійшла,
    що серед мільйонів людей, я обрала тебе і тебе знайшла.
    Очі твої вогником невідтворним радісно засяють,
    і можливо тоді, я зрозумію, що вони дійсно кохають.
    За сотні тисяч кілометрів, я ці оченятка знайду,
    в них залишилось віддзеркалення мого обличчя, тому я їх знайду.
    Слова не сказані, тексти віршів до кінця не дописані,
    не всі ще романи про кохання - не всі ще написані.
    А наша КАЗКА, казка наша...про кохананя. про життя,
    в ній немає кінця, в ній лише чисте майбуття.
    Я підійду непомітно, ти не помітиш, як я підійшла,
    я тебе обійму, бо не хочу відпускати щастя, що знайшла.
    Кохання не хочу втрачати, воно дорожче життя,
    але любов - одна дана на все життя, а ті підробки, то є сміття!!!


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   1485   1486   1487   1488   1489   1490   1491   1492   1493   ...   1798