ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики тепер без дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,

Сергій Губерначук
2024.11.19 13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

17 липня 1995 р., Київ

Володимир Каразуб
2024.11.19 12:53
Минулась буря роздумів твоїх,
Ти все порозкидав догори дриґом.
З нудьги напишеш безсердечний вірш,
І злість бере, що їх вже ціла книга.

15.10.2023

Світлана Пирогова
2024.11.19 09:37
Тисячний день...Одещина плаче.
Ворог руйнує безкарно життя.
Гинуть серця безвинні гарячі,
Дійство криваве ввійшло у буття.

Тисячний день...Подільщина в горі.
Тут енергетиків вбила війна.
Вже не побачать сонця, ні зорі.

Микола Соболь
2024.11.19 05:39
Впаде відтята голова до ніг:
«Ну що, скажи, всесильний Ґоліяте,
така за самовпевненість розплата?
За тисячу ночей в яких ти міг
примножити добро у цьому світі,
але була одна жага – убити…
Прийшов, як сніг. І підеш, наче сніг».
Перекуємо ми мечі на

Віктор Кучерук
2024.11.19 05:12
Я так любив тебе донині
І все робив, що тільки міг,
Щоб не шукала ти причину
Почати плетиво інтриг.
Я так любив тебе щоденно
І на красу твою моливсь,
Що серце повнилось натхненням,
А мрії зносились увись.

Сонце Місяць
2024.11.18 21:17
Вникаємо чи як, піпол?
Чоловік з головою жінки
Полінезійські шпалери випнули обличчя, мікс орієнталь-ретро-
водевіль-джезового педа, сформували тверду, трикутну щелепу
жука чи то богомола
Курний поріз бритви, під вухом на горлі
Лице кольору плям нік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Тетяна Левицька - [ 2020.12.09 12:25 ]
    Навпроти він
    Навпроти він... вино і груша зріла
    в скляній тарелі на краю стола.
    Живицею до нього прикипіла,
    лілейну ніжність в серці берегла.

    Дивилася у очі бірюзові,
    в коловорот шукаючи на дні
    перлинні мушлі, зоряні левкої,
    морських глибин корали чарівні.

    Він посміхався і відводив погляд.
    Лякався, що побачу таїну
    бермудів і невиплаканий спогад.
    Зі скель жаги у чорторий пірну.

    І зачарую вигинами тіла,
    на сьоме небо відведу, а там -
    розтану стеарином і зомлію
    розливши на канапі фіміам.

    Заволодію простором невпинно
    і приручу до пестощів, а втім,
    боявся, що назве свою дружину,
    так випадково, іменем моїм?

    09.12.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.08 07:24 ]
    Із циклу
    Навислий камінь, круглий стіл і лава -
    Низенький грот — повідають про те -
    Була колись могутньою держава -
    Тодішня Польща — правив Локетек.

    Такий король був — зростом ледве з лікоть,
    Малий на зріст, в діяннях — велет був.
    Країна в чотирнадцятім столітті
    Зміцніла дуже у його добу.

    І пам’ятають Локетека люди,
    Він правив довго — років двадцять сім...
    Помислити про вічне в цім відлюдді
    У скам’янілій можемо красі.

    20 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  3. Сергій Губерначук - [ 2020.12.06 08:28 ]
    Є – ніч
    Є – ніч, облудлива химеро!
    А в інший час не смій-таки
    вінчати з перлами Гомера
    ці передумані думки!

    Я вийду сам до тебе в темінь
    з охайних сонячних кімнат!
    Є – ніж у мене! Лезо – Тема!
    О, Псевдомузо! Я твій Кат!

    Мої любові потаємні,
    кохання всі, які колись
    перетруї́ла ти даремно,
    я воскрешу! То ж – боронись!

    Куди ж ти йдеш? В обхід надії?
    Чи, може, в зовсім інший час?
    Туди, де твій порядок діє –
    шаблонно позатертих фраз?!

    Що не ефір – з твоїм гарчанням!
    Я виб’ю фальш твою скляну!
    Тікай! Я з’їм тебе мовчанням!
    Або малюнком прокляну…

    15 серпня 2003 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 202"


  4. Тетяна Левицька - [ 2020.12.06 08:51 ]
    Грішна
    Чого минуле те перебирати
    і порпатись в брудній білизні болю?
    Картати, звинувачувати й лати
    тягнути у майбутнє за собою.

    Так схибила, гріхи збирала: чорні,
    рожеві, жовті, голубі, червлені.
    Аби забилося життя у лоні
    потрібно впасти з цноти в гріх смертельний.

    По полю мінному і гострім лезі
    пройшла босоніж, щоб ніхто не бачив.
    Можливо, хтось судив про мене - крейзі,
    шалена, недолуга і ледача.

    Не кається, душі не очищає
    молитвою і ладаном церковним.
    Над піснею ридає від одчаю,
    а над небіжчиком сльози не зронить.

    Все вірно, розкажу вам навіть більше,
    бо завше поділюся тим, що маю
    і на столі, і в серці. Тільки - вірші
    втоптати у багно не дозволяю.

    І бити при мені малу дитину,
    старих людей і кволих зневажати.
    І на поталу кидати хлібину
    ту, що у скруту випікала мати.

    Рубати батьківську стареньку липу,
    Здирати шкіру з вбитого тюленя.
    Від щастя хрипоти до горя схлипу
    Бог у душі моїй, в очах зелених.

    3.12.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.05 23:16 ]
    Із циклу
    З красивої площадки Бельведеру
    Печальний профіль, бачимо, постав.
    Він розпочав кохання саду еру,
    На величавий задивився став.

    Оце його творіння чарівливе
    Століття третє люди бережуть.
    Лише сліпого не вражає диво -
    Божественого генія могуть.

    Потоцький Шенсний Фелікс — це імення
    Засновника нетлінної краси.
    Тут поривання думки дерзновенні
    Утілювали Божі голоси.

    І Метцель, і Заремба — будівничі,
    І сотні покріпачених селян
    Трудилися на славу і на вічність,
    Вкладали душу в працю і талант.

    Хай кажуть — зрадник Польщі гоноровий -
    Потоцький, пан, визискувач лихий.
    Великим був по-справжньому в любові,
    І вірний був Софії він своїй.

    Обожнював, підносив, як Богиню,
    В ній бачив ідеал життя свого.
    І від кохання, зраджений, загинув,
    Бо зрадив син з Софією його.

    Минуть віки. Одсіється все нице,
    Лише любов цвістиме щовесни.
    На згадку парк чудесний залишився
    І профіль цей, замислено-сумний.

    12 жовтня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  6. Євген Федчук - [ 2020.12.05 18:13 ]
    Легенда (чи, може, бувальщина) про крушину
    Ледве-ледве із-за гори сонечко гляділось,
    Туманцем легким холодним долина укрилась.
    Йшов Петро селом раненько, дивився навколо.
    Вже дерева жовтолисті стоять напівголі.
    Зимний вітер все частіше селом пролітає,
    Від зими привіт, напевно, передати має.
    Йшов Петро селом повільно, нікуди спішити.
    Вихідний та вже й немає в полі що робити.
    Роздивлявся, що за тином робиться у кого.
    Де господар, то, звичайно, і порядок в того.
    А де ледар, зрозуміло – його зразу видно.
    Як то, думає, людині буває не встидно.
    Дійшов врешті і до хати, до кума Івана,
    Бачить, той сидить на призьбі чи хворий, чи п’яний.
    Бо хитається та стогне чогось, неборака.
    Зайти треба, запитати, чи поміч ніяка
    Не потрібна куму. Виліз через перелаза.
    Підійшов. Та кум помітив його не одразу.
    - Здоров куме! Чого стогнеш? Перебрав учора?
    - Та ні, куме. Не до того. В мене таке горе.
    Хоч сказати – засміють же мене добрі люди.
    - Кажи, куме, сміятися я точно не буду!
    - Розумієш, другий день вже мучуся. Та де там!
    А ніяк сходить не можу я до туалета.
    І сидить, як каменюка, виходить не хоче,
    Хоч і тужуся, бувало, аж вилазять очі.
    Хотів сходить до ворожки баби Катерини,
    Та ж в селі то буде знати й остання людина.
    Ти ж ту бабу добре знаєш, пліткувати любить.
    Репутацію навіки всю мені погубить.
    І не знаю, що робити і куди податись,
    На чию таку пораду мені сподіватись.
    - Знаєш, куме, - Петро каже,- знаю що робити.
    Ще колись зовсім маленьким я ходив по світу,
    То покійниця-бабуся мені говорила,
    Що крушина у цій справі має справді силу.
    В дідуся колись подібні проблеми бували,
    Так бабуся із крушини гілок наламала.
    Принесла та заварила дідусеві чаю.
    Так дідусю, я сам бачив, зразу полегша́ло.
    Тож біжи мерщій до лісу крушину шукати.
    Вона зможе твою хворість умить злікувати.
    Ще хотів чогось додати та кум вже схопився
    Та, тримаючись за пузо, у ліс покотився.
    Хотів крикнути услід та…а як хто підслуха.
    То сміятимуться з кума в очі й поза вуха.
    …Минув тиждень. Знову кума Петро зустрічає:
    - Як ся маєш? –у Івана весело питає,-
    Помогла тобі крушина? Чи знайти вдалося?
    - Знаєш, куме, без крушини усе обійшлося.
    - Як то сталось? Розкажи-но, послухати хочу.
    А Іван сопе під носа й опускає очі:
    - Розумієш, як подався я ото до лісу…
    Як крушина виглядає – я то знаю, звісно.
    Знаю, що вологу любить, пішов до болота,
    Хоч таскатися по лісу не було охоти.
    Ще здалеку запримітив кущики крушини,
    Взявся гілочки ламати, класти до торбини.
    Коли чую, десь позаду хтось по лісу пхає.
    Я спочатку і уваги на те не звертаю.
    Але кроки усе ближче. Повертаюсь. Мамо!
    Величезний ведмедисько йде на мене прямо.
    Став на дибки, заревів так, що заклало в вухах.
    Я забув про все на світі та й рвонув щодуху.
    Вже не знаю, чи він гнався, а чи ні за мною.
    Зупинився, озирнувся вже аж під горою.
    І хвороба без крушини вся минула клята.
    Довелося…штани, правда...біля річки прати…
    Кум сміється: - Ти ж, Іване, мене не дослухав.
    А кричати ж я не буду, як ти мчиш щодуху.
    Справа в тім, що ще бабуся мені розказала,
    Звідки люди про крушину, її силу взнали.
    Затіявся прадід в осінь до лісу ходити,
    Назбирати сухостою, щоб хату топити.
    Ходив якось, раптом бачить – ведмідь лісом пхає,
    Роздивляється навколо, мов чогось шукає.
    Причаївся прадід, стиха дивиться, що далі.
    Знайшов ведмідь кущ крушини, наламав цурпалля
    Та й став кору обгризати, тішитися нею.
    А наївся, до барлоги подався своєї.
    Прадід, звісно, знав багато про звірину всяку,
    То ж для нього те не мало загадок ніяких.
    Укладався ведмідь спати аж на зиму цілу,
    Не хотів, щоб все у шлунку у нього сиділо.
    Перед тим , як уже йому у барлозі спати,
    Він крушиною свій шлунок брався очищати.
    А тоді уже спокійно спати укладався,
    Що воно йому «заграє» в шлунку – не боявся…
    Тож для прадіда у тому не було секрета.
    Я хотів тобі сказати про ведмедя…Де там?!
    Ти помчав, аж за тобою слідом закурілось.
    Я й подумав, що, навряд чи, ви б з ведмедем стрілись.
    А воно, ти глянь, як дивно усе обернулось…
    - Ну, нічого,- Іван каже, - було та й забулось.
    Ти ж дивись, лишень, нікому не кажи про теє,
    Як позбавився хвороби клятої своєї.
    Бо ж сміятимуться люди, не дадуть проходу.
    Навигадують усяке про мою пригоду.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  7. Тетяна Левицька - [ 2020.12.05 08:28 ]
    Океан душі
    Не відпливай до іншої води!
    Маяк хоч вказує шляхи додому,
    та повертає нас вряди-годи
    до жадібних джерел болючий спомин.

    Я океан, а не ставок жалів,
    що зором осягнути птаха в змозі.
    Топила паперові кораблі
    не я - розбурханих цунамі сльози.

    То вітер хвилі гнав на береги,
    аби каміння штормом шліфувала,
    і якорів залізні ланцюги
    зривала із фарватеру. Бувало,

    тонуло сонце у безодні-мжі,
    зірниці палахтіли наді мною.
    Ти спрагло пив оман, а міражі -
    не вгамувать солоною водою.

    01.12.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (8)


  8. Тетяна Левицька - [ 2020.12.03 23:25 ]
    Альков кохання
    Ми нарізно плекали світ до того,
    як доля привела нас у альков,
    де в раюванні сяйва золотого
    іскрилася загравою любов!

    Зоріла, пломеніла, огортала
    теплом самотні душі на землі,
    і місяцем - небесного кресала,
    запалювала зорі у імлі.

    І кришталевих бра яскраві свічі,
    лише для нас обізнаних, тремких,
    беззахисних, сліпих у протиріччях,
    в любові - щирих, відданих, палких.

    В обіймах поцілунків, щебетання
    ми пишемо удвох, як ти хотів,
    цю чарівну історію кохання
    на чистім простирадлі почуттів.

    Від сліз блаженства до сльози розпуки,
    лише один необережний крок,
    та небо відчуває серця стукіт -
    Святу любов благословляє - Бог!
    30.11.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.03 01:59 ]
    Божествена квітка
    А любов золотими нитками
    Вишиває зірки в небесах...
    Я б усипав троянд пелюстками
    Чарівливий твій зоряний шлях.

    Де б не йшла — усміхалися віти,
    І леліяли б кожен твій крок
    І черемха й бузок, гіацинти -
    Супроводжували до зірок.

    І у зорянім замку росли б там
    Хризантеми, нарциси і плющ
    Стіни всі обвивав, як намисто -
    Подарунок смарагдових пущ.

    Ти б сиділа на зорянім троні
    Як Богиня — володарка мрій.
    І Пегаси — окрилені коні -
    Диво-віршів розсипали б рій.

    Слів прекрасних і образів грона,
    Наче квіти-перлини в гаю,
    Увінчали б собою корону,
    Що лягла на голівку твою.

    І буяла б, як сонце весною,
    Засвітилась на всі небеса,
    Наче відсвіт душі золотої
    Ця божествена квітка — краса!

    2 грудня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  10. Тетяна Левицька - [ 2020.12.02 19:54 ]
    Паркові озера
    В "Паркових озерах" причаїлась тиша.
    Явори високі спокій стережуть.
    Все заполонила голубе узвишшя,
    Від землі до неба - хмарна каламуть.

    Де-не-де на дерні поруділе листя,
    Паморозі іній посріблив газон.
    Лавочка холодна, сутінки імлисті,
    В сумочці настирно дзвонить телефон.

    На бруківці круки й голубина зграя,
    (Не кидає птахам крихти сухарів -
    Жіночці: мобільний, вітер дошкуляє,
    Кутає у комір, аж до самих брів

    Зморене обличчя сповнене печалі).
    Зазирнути в очі сквирі,* наче - гріх.
    Та летять з безодні пелюстки азалій** -
    Падає на чорні коси білий сніг.

    сквира* - негода
    азалія* - квітка

    30.11.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.02 00:12 ]
    Із циклу
    І
    Немов би тут почаклувала фея -
    Дух музики високої не вмер.
    І прикрашає статуя Орфея
    Майданчик оглядовий — бельведер.

    Фракійський цар, як Бог, одвічно юний,
    Ще й Аполлона й Калліопи син -
    Коли співав, торкнувши ліри струни,
    То чарував усе довкола він.

    Дерева нахиляли пишне гілля,
    Спиняли ріки свій одвічний біг,
    І люди всі від захвату німіли,
    В лісах тварини лащились до ніг.

    Йому скорялася природа дика,
    І закохалася у нього теж
    Красуня-німфа, звалась Еврідіка,
    Любили одне одного безмеж

    Вони з Орфеєм. Та краса всіх вабить
    Від завидющих не втекла очей
    Чарівна німфа. Й закохався навіть
    У неї бог на ймення Арістей.

    Погнався у долині він за нею
    Й кохання зупинилася весна -
    Була раптово вкушена змією,
    І вмерла Еврідіка чарівна.

    ІІ

    Але Орфей не підкорився бідам,
    Закоханий сміливець-одчайдух
    Пішов, спустився в царство до Аїда
    Й заворожив страшного Бога слух.

    І Цербер пес завмер в заціпенінні,
    Скорботного він не торкнув співця.
    О диво! Спів розчулив і Ериній -
    Лилися сльози з кожного лиця

    Богинь бездушних. І Аїд промовив:
    “Зачарувала ліра нас твоя!
    Перед величним виявом любові
    Доземно голову схиляю я.

    Бери свою кохану Еврідіку,
    І бог Гермес поможе вийти вам.
    Іди й не оглядайся, бо навіки
    Її утратиш й музики дива

    Уже тоді тобі не допоможуть.
    Шануйся. І любов повернеш ти.”
    Пішов Орфей. Та мукою тяжкою
    Було, не обертаючись, іти.

    Він сумнівавсь чи йде за ним кохана,
    На виході враз увірвавсь терпець.
    Він оглянувсь. Побачив. Та неждано
    Його надіям всім настав кінець.

    Тінь Еврідіки зникла безтілесна
    Орфей же повернувсь до рідних скель,
    Та більше музика його чудесна
    Вже не лунала серед підземель.

    Хоч він вертавсь до річки Ахерону,
    Але не зворушили вже пісні
    Сумного перевізника Харона,
    Кохану бачив тільки уві сні.

    Три роки так минуло. Наостанок
    Зустрів Орфей на горенько кортеж
    Він бога Вакха п’яного й вакханок -
    Менад розпусних, ну і п’яних теж.

    Вони пробачить не могли Орфею,
    Що вірним був. Кохав лише одну
    Й не спокусивсь красою нічиєю...
    І проявили вдачу навісну

    В тім, що каміння кидали, замало
    Було цього їм, били до кінця,
    Аж доки на шматки не розірвали,
    І ліру потрощили у співця.

    У річку впала голова музики -
    Каралася отак любов свята -
    Ім’я прекрасне німфи Еврідіки
    Шептали омертвілі вже вуста.

    І голову понесло аж до моря,
    На Лесбосі поховано співця.
    Оракул на могилі там говорить,
    І волю провіщає він творця.

    ...Поміж дерев цього земного раю,
    На Єлисейських чарівних полях
    Дві тіні ув обіймах завмирають -
    Орфей і Еврідіка. Їхній шлях

    Як сонце, осяває цю оазу,
    Прихильна вже до них блакитна вись -
    Зворушливо за руки узялись -
    Хоч тут вони тепер — навіки разом!

    16-18 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  12. Тетяна Левицька - [ 2020.12.01 09:00 ]
    Трагедія

    Дзвонить чоловік дружині!

    - На стілець сядь, мила!
    Горе в нас, біда віднині!
    Й жінка уявила:
    що їх кум попав під потяг,
    донька під машину,
    не дай Боже, на роботі
    хтось підстрелив сина...

    Чоловік волає в трубку:
    - виклич допомогу!
    Слизько, впав зламав я руку!

    - Хух... ну слава Богу!



    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (3)


  13. Віктор Кучерук - [ 2020.12.01 08:23 ]
    Зимно

    Ледве вкритий снігом грудень
    Нагло шарпають вітри
    І трясуться від застуди
    Потемнілі явори.
    Задубілі верболози
    І посохлі вже корчі
    Вдень зітхають на морозі
    Та поскрипують вночі.
    Від світання аж до смерку,
    Поєднавши землю й вись, –
    Блиски білих феєрверків
    Перед зором підвелись.
    О1.12.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  14. Тетяна Левицька - [ 2020.11.30 16:10 ]
    Не твоя
    Не ходи вервечкою за мною,
    заросла стежина лободою.
    Не столочена трава зелена -
    не твоя кохана наречена.

    Розгулялось літечко розкішно,
    та чомусь на серденьку невтішно.
    Від жури верба ховає личко -
    не твоя білява молодичка.

    Соняхи на сонці засмагають,
    вітер задрімав у тихім гаю.
    Морем синім птаха занудила -
    не твоя лебідка білокрила.

    Бджоли розгуділися довкола,
    п'є росу гортензія шовкова.
    По воді ставка - латаття й ряска.
    Не твоя русалонька любаска.

    Бузина розкрила парасолі.
    На розпутті розійшлися долі.
    Не твоя принцеса, королева,
    а хто в тому винен не суттєво.

    24.11.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.30 07:22 ]
    Із циклу
    Водоспад, як милої волосся,
    Пестить око білизною снів
    Наяву. Чи то лише здалося?
    Шумовиння чарівне мені

    Слух ще й ніжить, умиротворяє...
    Міг би я годинами цей спів
    Убирати в душу. Мов із раю
    Музика ясна звучить без слів...

    І лікує, всі знімає стреси,
    Ллється срібло на зелений мох,
    І в смарагдове впадає плесо,
    Віддзеркалює сліди епох.

    Тут і сонце й небеса сміються,
    І сумують, плачучи, отут.
    Хвиль і променів яскраву гру цю
    Спогади з собою заберуть.

    Чарівливе рукотворне диво -
    Зодчий гарно брили ці поклав.
    Наче бальну сукню в дні щасливі
    На свій стан Софія одягла.

    Десятиметрова майже сукня...
    Живить її річка Ахеронт.
    Поїть водоспад оцей могутній
    Як і річку, Верхнє озеро.

    На природню брилу, як опору,
    Кілька брил покладено іще.
    І якщо поглянути угору -
    Є місток над вічним цим дощем.

    А під ним - багатоступеневий,
    Із граніту зроблений канал.
    Там Софія, наче королева,
    Поглядом красу оцю пила.

    А під водоспадом є алея,
    Що найбільшу облягла зі скель
    Дива цього. І отам для неї
    Бровкою прокладено тунель.

    Вгору підняла зелене лезо
    Тут ялина вічномолода.
    А колись росла там і береза,
    Де спадати почина вода.

    Важко глянуть поглядом критичним -
    Геній смаку цей вінчає сад.
    І вражає всіх його величність -
    Дивовижний чудо-водоспад!

    28 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  16. Ігор Шоха - [ 2020.11.29 17:17 ]
    Привиди минулого
    Розвіяні ілюзії життя
    вміщаються у три щасливі миті:
    ось я мале, із мамою, дитя,
    ось ми усі, а на столі – кутя,
    а онде сяє сонце у блакиті.

    Все інше – як на обрії земля,
    яка фата-морганою зникає
    єдиного на рейді корабля,
    дрейфуючого до кінця і краю
    без компаса, вітрила і руля.

    Перемішалось явне і минуле
    на зримій і невидимій межі,
    де береги і острови чужі
    фантомами у далині майнули
    як юності далекі міражі.

    Як синє плесо сонної ріки
    де плаває осіннє в'яле листя,
    гойдає вітер жовті поплавки,
    несе на хвилях бусинки намиста
    у шатра очерету й осоки.

    І вся оця романтика – село,
    де каравели плавали млинами...
    І думаєш, – було чи не було?
    Усе, що лободою поросло,
    зникає як у вирі – оріґамі.

    І видива майбутні вітражі,
    і одинока хата на межі –
    дитячі силуети мого раю...

    За ирієм щезають деркачі,
    а привиди і тіні – уночі,
    коли останній сон оповиває.

    11.2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (6)


  17. Тетяна Левицька - [ 2020.11.29 09:37 ]
    Поки про мене думаєш
    Артеріальний знов тиск низький,
    клаустрофобія туги.
    Тишу б лещатами стиснути,
    смуту свічею обвуглить.

    Хай на дев'ятому поверсі
    небо лежить на долоні.
    Пише курсивом на атласі,
    ніч мемуари безсонні.

    Осінь тенетами сум снує,
    палить гербарії жовтня.
    Поки про мене ти думаєш,
    я на землі не самотня!

    Доки кохаєш мене одну
    й сняться пахкі маргаритки.
    Літо своє я наздожену.
    Будемо щастя творити!

    23.11.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  18. Тетяна Левицька - [ 2020.11.27 23:45 ]
    Між мною і небом
    Між мною і небом гнучка тятива,
    бодай не порветься завчасно,
    допоки вплітаю у вірші слова
    й лелію трояндове щастя.

    Вночі прокидаюся, передчуття -
    безсоння землі відчуваю,
    а ранок для серця фарбує життя
    смарагдовим буйством розмаю!

    Минулого літа стрімку течію
    вже не наздогнати та вірю,
    у срібний дзвіночок поезію цю
    віллю, як останню надію.

    І буде над світом ліричний мотив,
    гучним благовістом дзвеніти.
    Планиду в долонях Господь освятив,
    ясним помаранчем в зеніті!

    20.11.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.26 19:54 ]
    Із циклу
    З Діани гроту йдем до бельведеру,
    Сталлоне, Гір, також Ален Делон
    Вже відбули краси своєї еру,
    Та вічно юним бог є Аполлон.

    Як та весна, він молодий і дужий,
    Красуні Артеміді – рідний брат.
    Ці діти Зевса і Латони дружать,
    І прикрашають вродою цей сад.*

    Обов`язків багато в цього бога,
    І навіть всі три виміри - в одне –
    І небо й землю й підземелля строге
    Поєднує, рукою лиш змахне.

    Він – сонця втілення, а стріли з лука
    Його пронизують і космос весь.
    Бог всюдисущий. З ним – і щастя, й мука,
    Зазнав од нього смерті Ахіллес.

    В п`яту поцілила стріла Паріса,
    (І спрямував її – бог Аполлон!)
    Хоч потім сам загинув цей гульвіса,
    Завдав найбільше рідній Трої зло.**

    Про це пізніше будем говорити,
    Бо статуя Паріса в парку є.
    Феб сонцесяйний*** - муз ще покровитель,
    Творцям дає натхнення він своє.

    Поет і музикант від нього кожен
    Снагу черпає, як співець краси.
    Він – духів злих могутній переможець,
    І музика чарівна з небеси

    Цілющо діє силою мелодій.
    На лютні грає Аполлон-митець,
    І створює гармонію в Природі,
    І вроди чоловічої - взірець.


    16 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  20. Тетяна Левицька - [ 2020.11.26 08:28 ]
    Огорну тебе теплом
    Огорну тебе теплом,
    неймовірною любов'ю,
    Нахилюся над чолом
    й витру смуток сивиною.
    Задрімаю на плечі,
    безтурботно, як дитина.
    Буду вогником свічі
    палахтіти безупинно.
    Посміхатися тобі
    і кружляти над паркетом.
    Пити очі голубі,
    душу пестити сонетом.
    Нісенітниці нести,
    й колючки зривать зі стебел.
    Та шукатиму кути,
    щоб сховати біль від тебе.

    19.11.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  21. Іван Потьомкін - [ 2020.11.24 19:25 ]
    Триматися матері та рідної хати


    Вертали козаки в рідну Україну
    І так говорили молодій дівчині:
    «У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
    В нас хати біленькі у садочках тонуть.
    В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
    Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
    Повірила Галя клятим бузувірам
    І сповна пізнала плату за довіру…
    …У густому лісі кружеляли чари.
    Як сп’яніли хлопці, почалися чвари –
    Чи не поділили красуню-дівчину,
    Чи, може, з якоїсь іншої причини.
    Тоді хтось тверезіший кинув до кагалу:
    «На якого біса нам потрібна Галя?
    Та невже ж ми гірші Разіна Степана,
    Що втопив царівну в морі-окіяні?»
    І ліс реготався п’яних голосами,
    Як в’язали Галю до сосни косами,
    Як до купи зносили оберемки хмизу,
    Як сосну палили від гори до низу...
    ...Кричить Галя криком. Не до хлопців, звісно,
    Бо вони зі свистом подалися з лісу,
    А до тих, хто дочок зможе научати,
    Як триматись матері та рідної хати...
    ...Кричить Галя криком із тієї пісні,
    Від якої серцю так нестерпно тісно,
    Бо то ж не якісь там кляті яничари
    У люті згубили Богом дані чари,
    А брати по крові знічев’я зламали
    Тую дивну квітку, що розквітнуть мала.

    Р.S.
    Пройдисвіти всякі дурять Галю й нині,
    Як вона зневіриться в спроможності гривні,
    Обіцяють долари ще й житло даремне,
    А натомість звозять в новітні гареми.



    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (4)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.23 20:05 ]
    Присвоєно статус R1
    Шановна редакціє “Поетичних Майстерень”, уся ПееМівська родино!

    Щиро вражений, здивований і зворушений присвоєнням мені високого статусу майстра R1.
    Висловлюю свою найщирішу вдячність моєму доброму другові, адміністратору і власникові сайту Володимиру Ляшкевичу, моєму дорогому другові і вболівальниці Тетяні Левицькій, усім, хто переживав і хвилювався за мене!

    Якщо чесно і відверто, я вже якось звик до несправедливості цього життя, деяких особливостей нашого національного українського менталітету, коли здібну творчу людину за життя більше не хвалять, а навпаки, цькують, а вшановують уже після смерті, і потім ті, що найбільше цькували, б’ють себе в груди, і кажуть, що покійний був їхнім найкращим другом.
    Сьогодні трапився той випадок, коли я радий помилитися в своїх оцінках дійсності, бо виявляється, що таки козак — не без долі, а світ — не без добрих людей!
    Скажу чесно, без усякого підлабузництва, сайт “Поетичні майстерні” для мене — найкращий поетичний сайт в інтернеті, найбільш розроблений і розпрацьований. Чого вартий лише один коефіцієнт прозорості Замшанського — співвідношення голосних і приголосних у поетичному творі для визначення ступеня його мелодійності, музичності. А соціологічні опитування авторів з приводу оцінки того чи іншого літературного явища, чи навіть посадовця спілки письменників? Рейтинги, критика, публіцистика, аналітика, новини, розподіл на вікові групи, проза, інша поезія і т.д.
    Цікаво, що “Поетичні майстерні” мають своє виразне обличчя — це домінація в них все ж таки римованої традиційної поезії з поглибленням змісту, навіть певний романтичний ореол, класичне русло творчості, де поету-романтику досить таки комфортно твориться і живеться.

    На сайті є сотні, якщо не тисячі талановитих, кваліфікованих авторів, з багатьма з яких за ці 11 з лишком років було плідне спілкування, висловлювалися в мій бік, як позитивні, так і критичні зауваження, що давало змогу рости над собою, удосконалюватися. Дуже вдячний за науку Володимиру Ляшкевичу, Ігорю Павлюку, Любові Бенедишин, Ярославу Нечуйвітру, Володимиру Гнєушеву, Олександру Христенку, Олександру Сушку, Тетяні Левицькій, Івану Потьомкіну, Нінелі Новиковій, Вікторії Лимарівні, Вітру Ночі, Валентину Ліпчинському, Олександру Дяченку та багатьом іншим.
    З часом навіть став сам педагогом поезії. Бо допомагав творчому становленню таких прекрасних авторів, як Тетяна Левицька, Лілія Ніколаєнко, Олеся Овчар, Адель Станіславська, Наталка Данилюк, яких більшою чи меншою мірою вважаю своїми учнями.

    Я вже тут майже 20(!) страшно подумати, років. Був переможцем конкурсу “Майстерень” у темі “Осягнення любові” ще в 2001 році. Про що свідчить одна із сторінок сайту. Систематично працювати і викладати вірші почав із 2009 року — більше 11 років. За цей час опублікував більше 1000 поезій, а ще поеми, рецензії, проза, публіцистика, аналітика, передмови до книжок авторів, літературні пародії, переклади, і нарешті — найбільше своє досягнення — корону сонетів “Світло кохання”, виконану канонічно, еталонно, яка є найбільшим моїм творчим досягненням, вищою математикою поезії, за висловом лауреата Шевченківської премії Любові Голоти, і я цим щиро пишаюсь.

    Пробачте за деяку самовпевненість чи сміливість вислову, але думаю, якби був французом чи італійцем, то корону сонетів би висували на нобелівську премію. А в Україні високі посадовці від літератури сказали мені, що не варто навіть пробувати подаватися на Шевченківську премію, бо там корупція, або все йде через компетентні органи, не дадуть. Хоча знайшлися люди, які вважають, що моя корона сонетів вартує найвищої української нагороди. Це — академік Микола Жулинський, Ліна Костенко, головний редактор журналу “Всесвіт” Дмитро Дроздовський. Щиро дякую їм.
    Тому для мене є таким приємним сюрпризом висока оцінка адміністрації сайту, де є чітка градація авторів — розподіл на любителів поезії, майстрів зі статусами R2, R2+, R1, R1+, останній з яких, по суті найвищий (за винятком ступеня R, де стоять класики літератури, такі як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та ін), словом, кожен може подивитися.
    Ще раз уклінно дякую адміністрації сайту в особі Володимира Ляшкевича та групі авторів, який очолила мій дорогий друг Тетяна Левицька за високий Статус у цьому високосному році, в якому я отримав і звання заслуженого артиста естрадного мистецтва України,
    і визнання моєї праці на ниві поезії.

    Щиро Ваш

    Ярослав Чорногуз

    23 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  23. Євген Федчук - [ 2020.11.23 19:08 ]
    Легенда про любисток
    В давнину в любистку дівчаток купали,
    Щоб вони із того гарні виростали.
    Щоб любили хлопців гарненькі дівчата,
    Хлопчиків в любистку слід було купати.
    Ще дівчаткам в ліжко той любисток клали,
    Щоб не чуже – власне щастя обирала.
    І щоб було щастя з нею то навіки,
    Щоб жила з коханим своїм чоловіком.
    Аби було щастя і достаток в домі –
    Любисток в садочку – запорука тому.
    Спасе од пристріту, заздрісного ока
    Поряд біля хвіртки кущик невисокий.
    Щоб завжди дівчині коханою жити,
    Треба біля дому любисток садити,
    А вже молодиці - для сім’ї міцної…
    Зв’язано багато з квіткою отою
    Було в Україні з прадавнього віку.
    Звідки ж узялася оця дивна квітка?
    Чому скільки всього зв’язано із нею,
    Начебто, простою квіткою тією?
    У селі одному у часи вже давні
    Жила собі дівка уже на вида́нні.
    Добра і розумна та іще вродлива.
    Та була не зовсім дівчина щаслива.
    Був у неї хлопець гарний, синьоокий,
    Ходив коло неї уже більше року.
    Клявся у коханні, дарував їй квіти,
    Обіцяв довіку лиш її любити.
    Вона з ним ходила по селу, як пава.
    Говорили люди – яка гарна пара.
    Юнака дівчина серцем всім кохала
    Але…одну рису нехорошу мала,
    Бо була ревнива та дівчина дуже,
    Їй щодня та ревність колотила душу.
    Все їй видається, що її коханий,
    Хоч і біля неї, а на другу глянув.
    А коли не було його поряд неї,
    То аж закипала з ревності тієї.
    І, хоч був коханий чесний і порядний,
    Та вона шукала в ньому якісь вади.
    Сама колотилась, його колотила,
    А це ж на рушник ще вони не ступили.
    Він вже намагався звести все на жарти,
    Що, мовляв, немає чого ревнувати.
    Часом і сам злився, коли діставала.
    Та ж кохав безтямно…І вона кохала.
    І мирились, наче. Наче забували…
    Але ж не надовго. Ревність не давала.
    Бачила дівчина, що добра не буде,
    Що коханий кине і навік забуде,
    Тож кожної ночі спати не лягала
    Та все у богині Мокоші питала:
    «Мокоша, Мокоша,
    Будь мені хороша.
    Прошу не багато,
    Та дай мені знати,
    Коли мій коханий
    Та й на другу гляне.
    Поможи ж, мати,
    Про мене згадати».

    Так вона просила, так вона питала,
    Поки аж богиня вві сні завітала.
    Завітала й каже: - Дам тобі пораду,
    Як здолати ревність й хлопця не відвадить.
    Піди на Купала до лісу раненько,
    Знайдеш на галяві кущик чималенький,
    Листя – як в петрушки, в кущика отого.
    Запах – як в селери. Накопаєш з нього
    Ти собі коріння. Посади при хаті
    І тоді не будеш біди-горя знати.
    Полоскай волосся у відварі з нього,
    Парубки не будуть давати дороги,
    Будуть за тобою табуном ходити,
    В тебе попід тином до ранку сидіти.
    Заший його листик у весільне плаття
    І проблем сімейних ти не будеш знати.
    Буде поміж вами вірність і кохання,
    Доки і надійде мить твоя остання.
    А як твій коханий десь поїде з дому,
    То заший листочок у підкладку йому.
    І тоді ніяка найгарніша з себе
    Твого чоловіка не відбере в тебе.
    Можеш відпускати на край світу сміло,
    Бо я в цвіт звичайний вклала таку силу,
    Що чаклунство, навіть, її не здолає,
    Хай яку завгодно воно силу має.
    Отаке сказала й стала пропадати.
    Кинулася дівка: - Хочу ще спитати –
    Як же я ту квітку називати маю?
    - Зви її любистком!- та відповідає.
    Мовила й пропала. Чи була? Чи снилась?
    Дівка із постелі раненько схопилась.
    Піднялася дівка, наче і не спала.
    «Та ж сьогодні ранок Івана Купала!»
    Сонечко краєчком вийшло із-за хати,
    А вона вдяглася, схопила лопату,
    Подалась до лісу шукати те зілля,
    Як не як, а скоро вже її весілля.
    Недовго й шукала, недовго й ходила.
    Чи її Мокоша за руку водила?
    Нарила коріння та й хутко додому
    Аби посадити у садочку свому.
    Посадила квітку, рясно поливала
    Та вже свого хлопця так не ревнувала.
    І волосся мила, і в плаття зашила.
    Парубки і справді табуном ходили.
    Вже від неї, навіть, не відходив милий.
    Все боявся, щоби хлопці не відбили.
    А приспіла осінь, весілля згуляли
    І жили та діток собі наживали.
    Донечку, а потім зразу двох синочків.
    Розрісся любисток у її садочку.
    Розрісся любисток, злагода у домі,
    Бо ж і справді скільки сили було в ньому.
    Все би було гарно, все би було добре.
    Але ж доля часто викрутаси робить.
    Пролетіла чутка, що в чужу столицю
    Козаки посольством їдуть до цариці.
    І так уже долі повернуть вдалося,
    Що і чоловіку їхать довелося.
    Жінка у дорогу все, що слід, зложила,
    А ще і любисток в підкладку зашила.
    Бо ж і гарний з виду, і такий пригожий.
    Чи ж перед дівками устояти зможе?
    Прибули в столицю козаки й чекали,
    Щоби до цариці їх скоріш позвали.
    А, поки чекали, всякого чували,
    Що, мовляв, цариця «женихів» міняла
    Ледве не щоночі. Красеня побачить
    І уже на нього має види, значить.
    А хто ж їй відмовить? Та ж вона – цариця!
    Чутками такими повнилась столиця.
    Козаки на теє не надто зважали,
    Бо ж свої питання вирішити мали.
    Врешті звані були у царські палати.
    Було там, звичайно, гарного багато.
    В когось, може й очі розбігались з того.
    Але не зманило багатство нікого.
    А сама цариця на троні усілась
    І все на козацтво пильно так дивилась.
    Бо ж усі вже ставні, чується в них сила…
    І тут молодого козака уздріла.
    Як тільки уздріла, душа запалала.
    До своєї спальні його забажала.
    Слуги уже знані, миттю похопились
    І до козаченька тихцем підступились.
    Давай шепотіти, давай умовляти,
    Щоб вночі привести у царські палати.
    Це ж сама цариця! Хто ж то їй відкаже?
    - Не піду, хоч ріжте! – козак на те каже.
    Ті подивувались, наче відступились.
    Та цариця люто на них подивилась.
    «Хто ж посмів відмовить у її коханні?»
    Хоч не хоч, а треба виконать бажання.
    Зрозуміло, сила тут не допоможе.
    Що не може сила, то чаклунство зможе.
    А було в столиці чаклунів багато,
    Деякі і справді вміли чаклувати.
    І біля цариці теж такі крутились,
    Тож до них ті слуги миттю й покотились.
    Набралися зілля в них для привороту
    І тихцем взялися за підлу роботу.
    Козакові в їжу всипали те зілля.
    А воно і справді, мало таки силу.
    Якийсь провал, наче, в голові вчинився,
    Не зна, як в палатах царських опинився.
    Лежить та цариця на пухких перинах.
    Чи Єлизавета, чи то Катерина
    Та козака кличе – йди, мовляв, козаче.
    А він, наче сонний, лише її бачить.
    «Роздягайсь, козаче! Йди мене кохати!
    Час дорогоцінний не слід марнувати!»
    Скида козак шапку та свитку знімає
    І тут крізь підкладку листок відчуває,
    Той, який удома кохана зашила…
    І всі привороти утратили силу.
    Де чаклунство й ділось, в одну мить пропало.
    Усе козакові зрозуміло стало.
    Глянув на царицю, низько уклонився
    Та не став кричати, хоч і розізлився.
    Сказав: - Можеш мені голову зрубати,
    Лиш свою дружину буду я кохати.
    Бо ж я перед Богом вінчаний із нею
    І не хочу знатись з ласкою твоєю.
    Шукай собі того, хто заради чину
    Може і забути кохану дружину.
    Я ж своїй коханій вірним залишуся
    І самої смерті, навіть, не боюся.
    Не стала цариця козака карати,
    Хоч, слуги й хотіли кинути за грати.
    Може, пожаліла, може, здивувалась,
    З вірністю такою давно не стрічалась.
    А, може й Мокоша за ним слідкувала
    Та й від смерті хлопця тоді врятувала.
    От такий любисток. Вірте чи не вірте
    Але не забудьте в садку посадити.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (5)


  24. Микола Соболь - [ 2020.11.23 09:12 ]
    Сучасні цінності
    Олжа, здається, нині у ціні.
    Нещирість – смуток засіває в серці.
    Країна потопає у війні,
    зійшлися воля і неволя в герці.

    Була надія: зломимо хребта
    корупції – заживемо, панове!
    Чи вдача нині в козаків не та?
    І все частіше вдома плачуть вдови.

    Як важко залишатися людьми
    і крає моє серце за Державу…
    Весь світ за – Україну! Ну, а ми?
    А ми дідівську пропиваєм славу.
    23.11.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  25. Тетяна Левицька - [ 2020.11.23 08:25 ]
    Не ридай
    Не ридай, моя ластівко, смуток мине,
    перша зморшка, так личить печалі.
    Об дороги круті, тільки оком моргнеш,
    не одні ще зітруться сандалі.
    Кожен хрест свій несе від народження й до
    тих хвилин, що закриють повіки.
    Та в дуплі сива пташка в'є тепле гніздо,
    щоб прикрасити щебетом віти!
    Так і ти грізні будні добром звеселяй,
    і дивуй всесвіт серця красою.
    Тільки той восени позбирає врожай,
    хто саджає і сіє весною.
    Не зважай на вітри, буревії і град -
    сильний духом і хмари розвіє!
    То погана прикмета вертатись назад.
    Йди крізь біль, де любов і надія!

    17.11.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (5)


  26. Сергій Губерначук - [ 2020.11.23 06:35 ]
    Злам
    Немає сумніву.
    Червоні черевики
    дорогу перейшли не там.
    Я попрощавсь з твоїм життям.
    Злам.

    Є певні докори.
    Це докори сумління,
    які будують красний храм.
    Але ж довкіл церков – бедлам.
    Злам.

    Привіт, метелики!
    Ви – відповідь на горе,
    що постає з глибезних ям!
    От-от злечу на зло всім злам!
    Злам!

    15 квітня 1999 р., Київ


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 178"


  27. Віктор Кучерук - [ 2020.11.22 20:37 ]
    * * *
    Кого найбільше любить мати –
    Мене, сестру чи, може, брата?..
    Не лінувався я гадати
    Допоки вдруге не став татом…
    20.11.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  28. Микола Соболь - [ 2020.11.22 05:57 ]
    Українка
    Про що твоя печаль, осіння жінко?
    Ще гріють серце спогадів перлини
    і тягнеться в минуле павутинка
    твоє дитинство родом з України…

    Розділене усе на до і після.
    На Батьківщині вже рідні немає
    і тільки пам'ять – материнська пісня
    ніколи в твоїм серці не змовкає…

    Ти не забула запах косовиці,
    як смачно пахнуть українські трави…
    Коли побути хочеш на одинці
    такого слова рідного – От(т)ава*…

    Тебе пригорне пам'ять наче мати,
    не поспішай, побудь іще хвилинку
    нікому не дано того пізнати –
    про що твоя печаль, осіння жінко…
    21.11.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.20 22:36 ]
    Із циклу
    До джерела ми Гіппокрени станем,
    Обличчям і праворуч бачим вхід
    У темний, таємничий грот Діани,
    Де поруч там Пегас залишив слід.

    Мисливиця Діана-Артеміда
    Опісля ловів спочивала в нім –
    На лоні чарівного краєвиду,
    І голим тілом вабила своїм.

    Збиралася із німфами купатись
    У кришталево-чистім джерелі.
    Де не взялися гончаки горлаті –
    Мисливця Актеона – люті й злі.

    Не знав, що тут його чекають біди,
    Що там богиня, а не смертна є.
    Чоловіків не любить Артеміда…
    Красу нагу на горе, на своє

    Між смертних – ВПЕРШЕ – Актеон побачив,
    І поплатився він за це життям!
    Як не благав – на оленя одначе
    Його обернуто, хорти з виттям

    Свої ж його й роздерли, бо людині
    Зась бачити оголену красу
    Вродливої й жорстокої богині…
    А води дзюркотливі ці несуть

    Вологу чудодійну для поетів,
    Наповнюють кастальське джерело
    І Срібностумінь для натхнення злетів.
    З Пегасом тут не раз увись несло…

    До цеї забороненої зони
    Потоцького високі гості йшли –
    Збирались на посвячення масони –
    Ілюмінати й «Білі три орли*».

    І члени лож пили отут цю воду…
    Великим майстром в них Потоцький був
    У сильній ложі «ВеликОго** сходу»,
    Що правила життям у тут добу.


    14 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  30. Тетяна Левицька - [ 2020.11.18 15:39 ]
    Моє містечко зорепадів
    Щоб загубити перевтому
    вгорі небесної безодні,
    вертають мандрівців додому
    всі стоптані шляхи господні.

    Туди де небо середмісця
    запалює паєтки срібні.
    Зоря виблискує, іскриться,
    мов кришталева люстра Відня.

    Містечко тихих зорепадів -
    чудове, затишне, привітне.
    П'янка півонія відрадна,
    в душі любов'ю, щастям квітне.

    Моя мелодія вінчальна,
    поліської землі криниця.
    Садів - таємна сповідальня,
    що все життя казково сниться!

    13.11.2020р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (1)


  31. Микола Соболь - [ 2020.11.16 07:30 ]
    * * *
    Україно, подаруй надію
    твоя мова – квітка польова.
    Поетична думка не тьмяніє,
    не вмирають – рими та слова́.
    Важко залишатися естетом
    у смутні, знедолені часи.
    Коли вибір став межи поетом
    і шматком гнилої ковбаси.
    16.11.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (4)


  32. Тетяна Левицька - [ 2020.11.15 10:25 ]
    Солодкий букет любові
    Застигне день у безгомінні,
    розсипле сонця куркуму
    на хризантеми білопінні.
    З твоїх долонь букет прийму.

    Промовиш: "це тобі, кохана,
    пахкий, любові ясен-цвіт!"
    В очах іскринка полум'яна,
    виблискує, як малахіт.

    І буде радість вереснева
    чудові квіти берегти.
    Поставлю в вазу кришталеву,
    на підвіконні самоти.

    І милуватимусь щоразу,
    торкаючися пелюстків.
    Хоч висохнуть росини-стрази,
    та не зів'яне ніжність слів,

    що ти даруєш повсякчасно,
    так само щиро, мов букет,
    солодке, дивовижне щастя -
    зізнань цукатовий щербет.

    10.11.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.14 19:46 ]
    Я іншу кохаю (український романс)
    Припинімо словесну цю гру,
    А можливо і — муку безкраю!
    У житті я для Вас — тільки друг,
    Ви пробачте, я іншу кохаю!

    Розумію, пізнав це стократ,
    Самота довела до одчаю.
    Не пишіте зізнань у приват -
    Зрозумійте, я іншу кохаю.

    Звукового не шліте листа,
    Не зазнати нам вічного раю,
    Я не зможу Вам долею стать,
    Бо я іншу безмежно кохаю.

    Все для неї в моєму житті -
    Слів букети, цвітіння розмаю,
    Миті щастя ясні, золоті,
    Бо її я так палко кохаю.

    Хай же зніме ці вольти напруг
    Заспокійливий шум водограю...
    Ви — хороший, прекрасний мій друг,
    А в реалі — я іншу кохаю!

    14 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  34. Тетяна Левицька - [ 2020.11.14 17:18 ]
    Багряний
    Йдемо алеями у парку,
    рука в руці твоїй - теплом.
    Ген, хмара схожа на байдарку,
    керує вічністю веслом.
    Везе за обрій кучугури,
    ось-ось впаде на землю сніг.
    І я тулюся в день похмурий,
    до тебе, ніби уві сні.
    Спадають жовті шальки з клена,
    світ гасить свічку воскову
    і скрапує сльоза червлена
    у ще смарагдову траву.
    Відтінки полисків у вітах -
    коралові і золоті.
    Ми дихаєм одним повітрям -
    в любові дивних шепотінь.
    В багрянець осінь одяглася,
    кружляє з листопадом вальс.
    Так мало треба нам для щастя
    і так багато водночас!

    9.11.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  35. Тетяна Левицька - [ 2020.11.12 19:43 ]
    Світлина
    Чоловік на "Сайт знайомств" -
    зареєструвався.
    В профіль викапаний - Фокс,
    логін просто - Вася!
    Як побачила світлину
    симпатична Тая,
    то відразу ж на імтимну
    зустріч натякає.
    За порадою прийшов
    наш герой до тата.
    - Крається душа у кров,
    є одна кирпата.
    Дуже хочу з нею я
    зблизитись, й так далі...
    А світлина ж не моя -
    співака з Італії.

    - В тебе краще синку є
    за "смазливі" риси.
    В Конго звозиш - наплює,
    що старий та лисий!

    Фокс - герой фільму



    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.11 20:53 ]
    Ера з ер
    Наш час побачень - менший кроку,
    А вже неначе ера з ер.
    І слід в душі такий глибокий -
    Минуле все на порох стер.

    Що не подумаю, де гляну -
    Мені усе шепоче — ти!
    І в пізню осінь цю, кохана,
    Нам гіацинтами цвісти.

    І оминати всі напасті,
    І осягати височінь,
    І пити пригорщами щастя,
    І відчувати душ глибінь.

    І чар кохання лебединий
    Життя освятить течію.
    І ти моя, я твій єдиний
    У неземному цім раю!

    Політ у просторінь безкраю,
    Два серця б’ються в унісон.
    Життя, окрилене розмаєм,
    Стає, неначе мрія-сон!!!

    11 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  37. Володимир Бойко - [ 2020.11.11 12:44 ]
    Афродизіаки
    Розповсюджують «Віагру» кляті лиходії
    Та замовчують підступно про побічні дії.
    І без того чоловіче плем'я поріділо,
    Бо піклуються занадто про потреби тіла.

    Щоб не тратити здоров'я на дурню всіляку,
    Налягайте на природні афродизіаки.
    Щоб не плакали дружини уночі в подушку
    Подавайте благовірним пастернак й петрушку.


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (2) | "Тетяна Левицька. Віагра."


  38. Тетяна Левицька - [ 2020.11.10 10:08 ]
    Віагра


    Кілька років у подружжя не було інтиму.
    Побували в екстрасенса, з'їздили до Криму.

    Навесні дружина каже свому чоловіку:
    «Ігноруєш, забуваєш про любовну втіху.
    Тож, купи собі «Віагри» - бачу не спроможний!
    Сам не гам і куму заськи, а хіба ж так можна?»
    І спромігся він пігулки у аптеці взяти,
    та не знав, що буде з ними у «рулетку» грати.
    Як в інструкцію поглянув на побічні дії -
    три косини стали дибки, й висипались вії.
    Так, «Віагра» ефективна від безсилля, втоми,
    але ж інколи бувають болісні судоми.
    Кропив'янка, набряк квінке, астма алергічна.
    Думай пити чи не пити, от ділема вічна.
    Чоловік, як навіжений, кожен день читає,
    як «Віагра» на печінку і нирки впливає.
    На міхур, на шлунок, м'язи, зводить до ікоти,
    найстрашніше - діареї, тиску та нудоти.
    Кілька раз на рік дружина лащилась до нього,
    навіть, на причинне місце, закладала ноги.
    Чоловік її цурався, й ніби сам не проти,
    та раптово пригадає про тиск і нудоти!

    Кілька років у подружжя не було інтиму.
    Побували у ворожки, з'їздили до Криму.
    А коли в дружини дуже голова боліла,
    чоловік нарешті зваживсь на рішуче діло.
    Жінка каже: « ти до мене сильно не тулися!
    Вчора термін у «Віагри», як на зло, скінчився!»


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (3)


  39. Ніна Виноградська - [ 2020.11.09 08:39 ]
    Рідновірам

    Молилися ми не чужим богам,
    А Небу, Сонцю, Дощику і Морю.
    І виростав у душах Віри Храм,
    І падали вночі в долоні зорі.

    Нас нищили, топили у Дніпрі,
    Привчали до чужої зовсім віри.
    Ми вижили і на однім крилі,
    Хоча живцем здирали нашу шкіру.

    Вбивали мову, звичаї, пісні,
    Чужих богів нам запихали в душу.
    Пройшли віки, тисячоліття, дні...
    Ми віднайшли ув океані сушу.


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (2)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.06 19:10 ]
    Твій портрет
    Твій портрет чарівний, романтичний
    Невимовна краси дивина.
    Жест оцей королівський, величний,
    Хміль з обличчя, п’янкіш од вина.

    Так природньо розтулені губи,
    Наче квітка на чистім лиці...
    Так і хочеться всю приголубить,
    Ніжно пестити руки оці.

    Із очей пить смарагдові чари,
    Милуватися дугами брів...
    Чи не Образом світлим я марив?
    І до нього життя усе брів?

    Аромат п’є кирпатенький носик,
    Вушка чують любові слова.
    Як перлинки чудові, їх носять,
    Щік рожевих ясніють дива.

    І волосся ясне під вуаллю,
    І оголений контур грудей...
    Шиї грація, торкнута шаллю,
    До плечей хвиль троянди веде.

    Дим блакитний сповив личко миле,
    Огорнув щастям душу живу...
    Чи мені це, скажіте, приснилось?
    Чи це мрія моя наяву?!

    5 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.04 20:23 ]
    Трепетна віолончель
    Прости, що вечір цей сумний
    Тобі печаль гірку навіяв.
    І опустив на ніжні вії
    Вуаль журливої мани.

    Моя кохана, не сумуй,
    Ми вже зустрінемося скоро,
    Я не лишу тебе саму
    Із тугою й розлуки горем.

    О люба ластівко, твоє
    Хай серденько заб’ється лунко,
    Й палкого радість поцілунку
    Тебе усю враз обів’є.

    Хай смуток більше не пече,
    Розвіє темряву зрадливу
    Та трепетна віолончель -
    Дарує звуків щастя диво!

    4 листопада, 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  42. Тетяна Левицька - [ 2020.11.03 10:40 ]
    Діамантовий
    Не запитуй мене, де так пізно була
    і чому діамантами очі іскряться?
    Я шампанське пила із того джерела,
    що дарує чаклунці божественне щастя.

    Не казала нікому й тобі не скажу,
    де рожеві фламінго купаються в росах,
    й фантастичні наяди на туги стежу
    розсипають коралі надій вінценосних.

    Мерехтить на повіках блаженна сльоза,
    зорепадом спалахують миті казкові,
    й дивовижно небесних очей бірюза
    розчиняється терпко в смарагді любові.

    Де сновиддя туманні з нуги й молока
    благодаттю ночей всолодитись не можуть.
    Виноградна лоза й кожна жінка тремка
    без кохання дурманного - глечик порожній.
    29.10.2020р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.02 20:06 ]
    Із циклу
    Тераса муз – прекрасний Гелікон,
    Навколо танці, музика і співи.
    Музичний Бог – великий Аполлон
    Гра на кіфарі вельми чарівливо.

    Росте гора в Беотії увись.
    Як виросте ще вище від Олімпу?!
    І Зевс могутній блискавкою: «Блись!» -
    Розгнівався у сяйві власнім німбу.

    Послав Пегаса диво зупинить.
    Крилатий кінь помчав, мов навіжений.
    Удар копитом. І блаженна мить –
    Там джерело забило Гіппокрени.

    Кастальське джерело. Вода п`янить,
    Вона властивості чудесні має –
    Натхнення подарує нам умить,
    Усим гостям цього земного раю.

    Купальниця Венера понад ним
    Омита чудодійною водою.
    Красується там тілом чарівним,
    І вродою, навічно молодою.

    Жили раніше на горі Парнас
    В Елладі древній Аполлон і музи.
    Святилищем мистецьким стала в нас
    Тепер гора ця символічна, друзі.

    У Франції об`єднання «Парнас»
    З`явилось в дев`ятнадцятім сторіччі.
    Поети в романтично світлий час
    Писали тільки лиш на теми вічні.

    Мистецтво для мистецтва там було –
    Краса кохання і Природи велич.
    Проблем сучасних, де добро і зло
    У творчості не проростали зела.

    Від дійсності тікали у казки,
    Себе ізолювали від суспільства…
    Й сьогодні йдем у казку залюбки,
    Де час немов навіки зупинився.

    Були такими Теофіль Готьє,
    Леконт де Ліль, Ередіа Марія –
    Значні поети. Бачення своє
    Несли як ту – високу людства мрію.

    Античні міфи в творчості жили,
    Прекрасні форми, вишукана мова…
    Виводило все людство із імли
    Стилом відточене до блиску – слово.

    І в Україні їх відчутний вплив
    У неокласиків. Зеров Микола,
    Клен, Филипович. Цим Драй-Хмара жив.
    І навіть Рильському близька ця школа.

    …Грот Аполлона відновили тут.
    Ми стоїмо в цій напівкруглій чаші.
    Яку красу казкову, «ліпоту»
    Ми поглядом спостерігаєм нашим!

    Мов на долоні Нижній став увесь,
    І Флори павільйон, фонтан б`є вгору,
    Скель нагромадження, ліс до небес,
    І площа Зборів. Панорама моря,

    Що Іонійським зветься. Дев`ять муз
    Ерато, Кліо, Галія, Евтерпа,
    І Мельпомена. Терпсихори блюз,
    Уранія і Калліопа в вербах.

    І Полігімнія співає гімн
    Красі цій неземній, її полону.
    І славить радісно усіх Богів,
    Й найбільше, мабуть, Бога Аполлона.

    7-8 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  44. Тетяна Левицька - [ 2020.11.01 14:11 ]
    А я йому скажу
    Цей чоловік колись любив мене,
    а зараз просто дивиться на фото.
    Ледь впізнає, минуле мовчазне
    відлунням болісним - душі скорбота.

    Води багато утекло... Граки
    верталися бузковою весною.
    І я про нього думала ж таки
    хоч інколи і фарбувала хною

    волосся посивіле кожен раз,
    як сподівалася, що обізветься
    й затихне річка повені образ
    у листопаднім шелестінні серця.

    І він згадає, надішле листа,
    чи серед ночі зателефонує.
    А я йому скажу, що вже не та,
    у мене інший є, його люблю я.

    А я йому скажу, - немає меж
    всім нашим сумнівам і протиріччям.
    В одну ту саму річку не ввійдеш
    двічі...

    29.10.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  45. Микола Соболь - [ 2020.10.31 07:51 ]
    Сповідь
    Я на сповідь піду у поля,
    де волошки співають пісні́
    (для маленьких іще янголят)
    і молочні тумани рясні.
    Там бджола над нектаром дзумить
    і стривожений охкає грім…
    Відчуваю нутром кожну мить
    злуки тіла із Духом Святим…
    Він за плечі мене обніма…
    і указує праведний шлях.
    Не повірю, що Бога нема
    в України просторих полях.
    31.10.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  46. Микола Соболь - [ 2020.10.30 07:05 ]
    Перша любов
    За вікном завиває зима,
    мокрий сніг налипає на віти…
    У квартирі сумуєш сама,
    як, скажи, твоє серце зігріти?
    Ліхтарі засвітилися вряд.
    Через хмари не жди зорепаду…
    Поміж срібного снігу лампад
    потаємно рушаю до саду.
    Подивлюсь хоч на вікна твої,
    бо погода сьогодні погана.
    Йду по білій, пухнастій землі…
    Щоби поруч побути, кохана.
    30.10.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  47. Оксана Логоша - [ 2020.10.29 20:15 ]
    ***
    Перед холодом цим-безпорадна-
    Я свої зачиняю крила.
    Осінь вішає мокрі рядна,
    Набундючує хмари-брили,
    Котить, гонить мою надію
    (Не відчуєш життя без болю).
    Паперовим яскравим змієм
    Відборю у мотуззя волю.
    Хай метеликом, змієм-в небо!
    Я до нього, а там-що буде...
    Мені сонця без міри треба,
    Щоб мої не схололи груди.
    Безпорадна...та досить сили
    Перебути зимові ночі.
    Я свої зачиняю крила,
    Щоб весною розплющить очі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  48. Тетяна Левицька - [ 2020.10.29 10:32 ]
    Закоханий поет
    Сам Бог водив його пером барвистим,
    чудові перла сипались з небес до ніг
    парчевою габою падолиста,
    аби природою він надихатись зміг.

    Й поет вкладав у кожне слово щирість,
    перемежовуючи з крапками й тире.
    То птахою злітав в безмежний вирій,
    то плакав над строфою так, що серце мре.

    Його душа окрилена, на злеті
    складала чуйні вірші, зоряні пісні,
    плела корону із вінків сонетів,
    та тільки не мені, та тільки не мені...

    27.10.2020р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2020.10.28 17:44 ]
    Із циклу
    Якщо алеєю ми далі підем,
    То п`єдестал побачимо за мить.
    І статую величну Еврипіда –
    Поет і трагік грецький то стоїть.

    Скульптурі цій вже понад два століття,
    Вона ще при Потоцькому була,
    А творам – понад два тисячоліття,
    І забуття не вкрила їх імла.

    Боги - вони істоти демонічні,
    Далеко їхній світ – не ідеал!
    Художні відкриття ішли у вічність,
    На кращі з них чекав овацій шквал.

    Трагедії ці - «Олександр», «Медея»,
    «Геракл», «Вакханки», також «Іполит»
    Всіх глибиною вразили своєю,
    Античний чудувався ними світ.

    Поставлені в театрі Діоніса,
    В Афінах, у самій столиці йшли.
    Його з Софоклом і Есхілом місце,
    Сто п`єс, доробок має немалий.

    Хоча до нас дійшло лише шістнадцять –
    Лежать немовби коло його ніг,
    Сувій в руці – то найсвіжіша праця…
    Він смерть і ту в змаганні переміг.

    2 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2020.10.25 20:41 ]
    Буря почуттів
    Ніч розстелила шовк осінній
    На землю, небо і повітря.
    Підбитий золотом, ясніє,
    Накидка мов на плечах вітру.

    І вітер огортає простір,
    Багряне листя розвіває,
    У груди ллє потоки млості -
    Любові, ревнощів, одчаю.

    Ці почуття такі бурхливі,
    Як океан нічний у бурю -
    Здіймається назустріч зливі
    І трощить камені похмурі.

    Цілують хвилі губи зливи,
    З’єднались у падінні й злеті.
    В стихійнім русі цім — щасливі,
    Немов кохання двох поетів.

    25 жовтня 7528 р. (Від Трипіля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   159