Кажуть люди, два плюс два - чотири,
А у мене неодмінно п'ять:
Жінка гроші цупить із квартири,
Теща люба також злісний тать.

Психіку шматують люті стреси,
Сил нема дивитись на книжки.
Бо жінки у мене - поетеси,
Вигрібають навіть копійки.

Одіклав десятку на чекушку,
Десять тисяч на новий диван.
Все покрали! Заплювали душу!
А натомість видали роман.

В хаті ковбаса була у січні,
П'ю лише водиченьку святу.
Все що зароблю іде на "вічне" -
Збірки, альманахи, лабуду.

Вчора, браття, зазирнув у прірву,
Здуру прочитав сонетів пук:
Пишуть про кохання нещасливе
Та страждання від любовних мук.

Чоловік - гестапівець і скнара,
Лупить баб, як Сидорових кіз!
Від образи почорніла карма,
З горя ледь на стелю не поліз.

Всьо! Кінець! Штани на ноги й ходу!
Прощавайте генії! Амінь!
Хай би шкряботіли про природу,
Ну, а так нехай живуть одні.

09.04.2019р.

Ізнов не спалось допізна,
Розхвилювався, наче хлопчик.
В душі укублилась весна,
Пестливо крильцями тріпоче.

Кричати хочеться "Агов!
Кохана! Не ховайся! Де ти?'
Непогамована любов
Відкрила мрій солодких вентиль.

Поклав під голову трико,
Шепчу осонцені рулади.
Копиця в стилі рококо
Не з будяків, а з рути-м'яти.

Тремчу у росяній траві,
Бо ще холодний місяць квітень.
З тестостероном у крові
Одинакові тяжко жити.

Від холоднечі синій ніс,
Думки прехтиві лиже іній.
Пішов мій настрій під укіс,
Біжу додому попідтинню.

А нежить валить підло з ніг,
Спасає тільки оковита.
Холодні ночі навесні,
Тепла чекатиму до літа.

07.04.2019 р.

Снилося дівчатко з песиком ласкавим,
на сукенці - коник, сонечко дрібне.
Парасолю клала у калюжу кавну,
усміхалась пані з малева Моне...

Джем густий варила, рвала пізні сливи,
ґудзиками стежку засипала Ніч.
Сага починалася там палахкотливо...
Словеса-цеглини стигли умлівіч.

2019

Лагідний вечір квітневий,
Птаства легкий пересвист,
Ніби закохані леви,
Хмари вигойдують вись.

Небо блаватне втомилось,
І похилилось до віт.
Лащиться легіт об тіло,
Наче зманіжений кіт.

Мов з фіолету повидло –
Барв розтеклася пастель.
Вечір. Спалахує світло
В сірих очицях осель.

Тихо вібрує-тріпоче,
І релаксує в імлі
Ніжністю музика ночі,
Пестячи звуками слів.

7 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Гіацинти цвітуть – розмаїто, духмяно, красиво –
Феєрверки барвисті на славу весни на землі!
Надивитись не можу на це несподіване диво!
Жаль, що з ним не знайомі ні бджілки, ні ласі джмелі…

2019

Заєць-пустунчик на стежці широкій:
цілиться лисці в запалене око,
вовка злякав, спантеличив синицю...
Стріли закінчились - знайдуться спиці.

Звідки хупавий, ошатний зайчисько?
Ген зоопарк, серпентарій, колиска.

Стрінеш - тікай чи лови у долоні.
Лосеві дав три желейки солоні,
ящірка хоче спіймати зубами...
Зайчик утік від сердитої мами.

Братик морквину потяг найсмачнішу.
Зайчика лев забере на афішу.
"Ну й сіроманець... скакун-забіяка..." -
рапс ремиґають бізони і яки.

2019

Якби молодість знала...
Та вона ще дурна.
Шаурму їсть і сало -
Буде шлунку хана.

У коханні моторна,
Потім - плач, каяття.
В тещі зуби, як жорна,
Коле в грудях будяк.

Юне серце стрибуче -
Із алькову в альков.
Аліменти замучать,
Випиватимуть кров.

Будеш жити голодним
Стрівши відьму рябу.
Ні до чого не годен,
Ліпше спати в гробу.

Потім - старості зморшки,
Їсти сил вже нема.
Смерть стругатиме дошки,
І надійде зима.

Я ж поласую медом,
Полірнуся бізе.
Що ж - усіх попередив:
Молодь знає усе.

05.04.2018р.

Ангèлику мій, пам’ятай яблуневу гойдалку,
І ночі пахучі під зорями в сіннику.
Де літо бузкове пливе і дрімоту гóйдає,
Стакато для скрипки з оркестром веде цвіркун –
Відомий скрипаль. І ошатні сади замріяно
Під це сюркотіння полинуть в медовий рай.
Метелики марень уже лоскотять під віями,
Тримайся, Ангелику, тільки не задрімай.
І ми не заснем. Нам шукати шляхи в незвідане,
Де стежку чатують дракони у чагарях.
І зорі у діда в леваді збирати відрами,
І місяць піймати, коли той сіда на дах…
На кожному кроці казок-чудасій розсипано.
А скільки у березі сховано ще скарбів!
Послухай, як серце щемить: і сміється, й схлипує,
Усе залишаючи, лагідний мій, тобі.


В старому дворі порядкують нові господарі.
За декілька весен зіпнуться нові сади…
І знову дівча золотаве лаштує гойдолку,
І янголи знову по щастя летять сюди.

До заручин я на Росі росла,
іменуюсь Україною,
нареченою у Кия була
і вірною, і єдиною.

Діва-мати – то хрещена моя.
У Дніпрі і я хрестилася,
а на Січі гартувалася
і волею окропилася.

Віру-правду захищала одна,
не одного мала ворога.
І хоча моя броня не міцна,
а орда платила дорого.

Мала я і воєвод, і князів,
та царями розпиналася,
і мій Київ од навали горів,
поки сили набиралася.

А гетьмани спокушали мене
і ризами, і турботою...
І ясніло моє небо ясне
голубою позолотою.

Частувала воріженьків своїх,
научена і одурена...
В Конотопі напувала я їх
за кровавицю Батурина.

Не всі воли мають ясла свої.
Не всі вівці окотилися.
Убивали мене гості мої...
Удовою залишилася.

Та рятують мої діти мене
і лихе не пам’ятається,
і Америка іще пом’яне,
а Європа ще покається.

..............................................
Не всі люди мають хати свої,
не всі діти народилися.

Ой любили мене гості мої,
поки Богу я молилася.

Та ніколи не загину я,
хоч і досі є ще зрадники.

Іменують берегинею,
бо сини мої – не пасинки.

04/19

Дочерпуйте мої джерельні води,
Все ваше,- не соромтеся, їй бо.
Амріта із веселки не зашкодить,
Зневажену вигоює любов.

Натхнення - ваше, а мені вже досить.
Стою нага,- хай зрада серце рве.
На пласі гарно. Вперлись очі в просинь…
Вдягнуть на трупа платтячко нове.

04.04.2019р.

Вірш написано за мотивами твору Тетяни Левицької.

На полотні рожева пастораль.
На перший погляд, наче все чудово.
Лахмітникові і ганчірки жаль,
Так і поетові кожнісінького слова.

Зопрілий томик витяг з пилюги,
Початок звичний: "Погибаю, любий!".
Гротескний шарж любовної жаги,
Від сльозотеч душевних ниють зуби.

І я, панове, лірик-віршомаз,
Усе тіп-топ, своя рука - владика.
Комусь потрібен навіть цей маразм,
Чарує взори лубочна картинка.

А муза люто визвірилась : "Цить!
Я що дарма усілася одесну?"
...у літеплі веселка тихо спить,
Колише вітер штору піднебесну...

04.04.2019 р.

Коли підземні сили коливають
Пухкі чарунки карликових гнізд,
Хай корені небесні нас тримають,
Щоб з горя не зірватися униз.
Хай витримкою душі проростають,
В них буде не розрухана сльота,
А помислів високо-рівна зграя –
Скорботна заворожена чота.
Прийде хвилина – сил уже не стане,
То чи не краще, вжалившись у терн,
У ваті хмар зализувати рани,
Аніж у горлі сморідних каверн?
Обняти світ невидимим дозором,
Допоки вакханалія кружля,
І думати над тим, яким узором
Криволінійно тріснула земля,
Смолою – деревним стікати здором,
Без звуку – через тисячі причин,
І не лише біду – пекучий сором
Прийняти, як належить, стоячи.

2019

Щастя дивовижні віражі…
Так, немов для нас одкрилось небо!
Ти скажи, о люба, ти скажи,
Як я досі жити міг без тебе?!

Десь у темряви світах летів.
І не знав, живу чому й для чого.
Що усі миттєвості оті –
Це - прелюдія життя мойого.

Так немов під товщею снігів
Пробивався вгору непомітно
Сили набирався, тихо зрів
І яскраво, дужо так розквітнув

Спершу ще малесенький такий,
Він ішов угору без вагання
Крізь десятиліття і роки
Світ побачив пролісок кохання.

Ніби-то тендітний і слабкий,
Подолав страшенні перепони –
Пробивав, як той потужний кий.
Суму гори, болю терикони.

І явився світові в очах
Променем підземним, чарівливим.
Це нова планета всім на диво
Зринула в галактику, мов птах

Сяєвом окриленим небес
Весь безкрайній морок охопила.
Я у тому сяєві воскрес
І до тебе потягнувся, мила.

Ти цвіла, як Всесвіту Зоря.
Вабила смарагдовим світінням.
Я народжувався в нім, згоряв,
Наче промінь у небесній сині.

Між затемнень, пилу й чорних дір
Враз добра й любові світло стало.
Ніби заіскрився серед гір
Водоспад величним білим валом.

Це злиття проміння і Зорі -
Для усього людства пломеніє
У кохання фантастичній грі,
Мов краси життя – найвищий вияв!

4 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Ця котиків зелена брунькогіль
мене зачепить: «Ну ж бо, усміхнися!»
І буде тепло. І ввійде у сіль
мій корінь перший, зісланий із висі.

А корінь другий глицею впаде,
і стане щоглами високорунних сосен,
І запитає: «Пагоне, ти де,
моя дитино?.. Хоч таки доросла...»

А корінь третій, втомлене крило,
повернеться із дальніх переміщень.
«Ну що, дитино, як воно було
в сипких світах, задуманих на вічність?»

Від раю загубилися ключі,
На самоті ковтаю гірко сльози.
Сапати діву цілий день учив,
Згинаючи красу в похилу позу.

Топталася, сердешна, по ріллі,
Рум'яна на ланітах - пиші маки.
Кожух змінив на плечах кринолін,
А лайноступи чобітки із лайки.

З городу перелізла до садка,
А там - троянди, айстри, чорнобривці...
А в мене раж! Поетики ріка
Розхлюпується сонцем по сторінці.

Повірив, що між нами є любов,
До ліжка на руках приніс із гички.
Вона ж уранці в лоба: - Будь здоров!
Й порачкувала геть на електричку.

Лишилася панчішка із ноги,
Природи не бажають чорноброві.
Вгортаються троянди в лопухи,
Чекаючи жіночої любові.

03.04.2019 .

Єхидна вила: - Більше не прийду!
Бо сайтом критик нехороший повза.
Та радісно джергочуть какаду:
- Вернулася ізнов коза до воза!

Чавив щодня вельбучності прищі,
Обламував крихкі зубці в короні.
І досі попід носом дощ плющить,
Трясуться від ненависті долоні.

Пихокардія - це хвороба зла,
Ускладнена стократ сестриця сказу.
А ти вернулась! Сестро, ну й діла-а-а!
Від тебе й ми підчепим цю заразу!

- Умовкніть! Я не урна для хули!
Сідниці прикипіли до Пегаса...
О, дайте, дайте крапельку хвали,
Тихенько, щоб сатирик не дізнався.

02.04.2019 р.

1

Пошана трансформується в злобу -
і множаться образливі текстульки.
Ось розгинаю другову скобу,
без мене безголосо пану, мулько.

Між цяток дрозофіл чи тарганів -
і там, і сям - ім'я моє красиве.
Розчарувалась - пліт віддаленів.
Лишилися надкушеними сливи.

О, скільки написав для нас Хайям,
тлумачив-научав (читай!) прозоро...
Виспівуй панегірики гаям,
учися гарцювати, наче Зорро.

2

Складне усе: і торти, і діла.
Я завинила - крему не дала,
не квецяла його сухі коржі.
Тепер - шаблюка в оцті, щит в іржі.

Таки б уговкати нападника - боюсь,
що муза утече за Білорусь,
тля поневолить віршовий баштан...
Кляне Ізольду зранений Трістан.

2019

Судьба в обличчя кинула "ха-ха!",
Шансон укотре виборець забацав.
Бо все життя потроху крав-брехав,
То заслужив правителем паяца.

- Синок,- матуся хреститься,- рятуйсь!
По миру пустить горе-верховодик.
Ну, що ж, хутенько, браття посміюсь,
Бо завтра вже не випаде нагоди.

За ним кагал - голодний, без душі,
Ховає в дулю посмішку лукаву.
Добряче мій народець согрішив,
Що недостоєн власної держави.

Я зайвий тут, чужий, із тих епох,
Коли конав козак на ешафоті.
Хай правлять мойші, як і їхній Бог,
А гої передохнуть на роботі.

Чорноземи сусіди підгребуть
І пратимуть в Дніпрі косоворотки.
Бо в головах хохляцьких каламуть,
Любимі цяці - ярма і колодки.

Поляки, угри - всі, кому не лінь,
Вгребуть своє - щоб ти не сумнівався.
Фінальна праця сотні поколінь -
Паяц! Сумна державності прикраса.

Минувшини не вивчили урок,
Бездумна голова зневаги варта.
Шампанського не буде - бачу кров,
В останній бій мій брат іде на брата...

02.04.2029 р.

Голосок народу - річ сакральна,
Претенденти - "люкс"! Хоч стій, хоч плач.
Виборець відпочиває в спальнях,
В перекурах смокче спотикач.

З року в рік у земляків непруха,
Бідність люд повісила на гак.
Хай керує ще разок злодюга,
Тільки би не блазенський ковпак.

Вільна Україна - гарна мрія,
Марю нею навіть наяву.
Та обвик терпіти безголів'я,
У нужді до смерті доживу.

Хоч на мить поринути б у спокій,
Від тривоги вижив із ума.
Стогне у душі Днпро широкий
Та горами хвилю підійма.

01.04.2019 р.

Судьбу свою одразу упізнав,
Як тільки упірнула длань під гетрики.
Кохання - річ гаряча й навісна,
Цілуються схвильовані лебедики.

Два бородатих дяді у раю,
А дехто каже - в цім нема естетики.
Кручуся попід хлопцем, наче в'юн,-
Симпатія між мужиками є таки!

Хай ззаду скаче моцний Буцефал,
Хитаються у ритм тичинки й пестики.
Жінки - це добре. Та мужик - лафа,
Звикаю до сучасності еклетики.

Кудлата грудь м'якенька і густа,
Під нуликами стогнуть хтиво хрестики.
На ранок, наче знятий із хреста,-
Лише у мене полюбовник є такий.

А плата за кохання неважка -
В лікарню в сотий раз одвезли медики.
І ти лети - любов свою шукай,
А разом з нею витоки поетики.

01.04.2019 р.

Шукаємо, літаємо, стрічаємо…
Тичинки днів — пилком рясним на ніс.
У засвіток, десь там за небокраями,
Кохання наше холод переніс.
Воркочуть недозустрічі відкинуті,
Краплисто просльозяться джерелом.
Так хочеться до ваших рук долинути,
Спивати їх затаєне тепло.

2019

Питання руба: жити нащо?
Котові все під хвіст піде.
Без мене людям, звісно, краще,
Зі мною - трохи вже не те.

Хіба велика є різниця
Між соль бемоль і фа дієз?
Течуть віршата, як водиця,
А от чи є у тому сенс...

У естетичній насолоді
Розкиснув сонний інтелект.
То, може, існувати годі?
Чи ждеш солодкий хеппі-енд?

Марнота мрій про справедливість,
Черствий реальності глевтяк.
Для всіх людей єдина милість -
Глумлива посмішка буття.

Дійшов до істини осердя,
Знімаю руки із керма...
На грані, між життям і смертю,
Ще тут, за мить - уже нема.

31.03.2019 р.

Сьогодні востаннє водитиму на екскурсію до пекла графоманів. Мій контракт закінчується, наймачі вдоволені, на рахунку в Приватбанку вже лежить немала сума, якої вистачить аби видати з десяток брошурок любовної лірики. За домовленістю з володарями геєни я не тільки показую страхіття, але й розказую за що саме того чи іншого грішника розпинають на дибі, вливають сірку до рота, полощуть кропивою зад або перекручують пальці на м’ясорубці.
Як і завжди, з неба звично опускається швидкісний ліфт з якого виходить черговий гурток недооцінених геніїв.
- Доброго дня, шановні колеги! - вітаюся з прибульцями. – Нині ви матимете змогу на власні очі побачити життя та нехитрий побут цього святого місця. Без вас тут було би зовсім нудно, а так завдяки пишучій братії процвітають ремесла , за останні триста років устократ зросло виробництво батогів, гаків та стамесок для здирання шкіри, чавунів-скороварок, диб, шестеперів, гізарм, іспанських черевиків та решти технічних цікавинок, які винайшов могутній людський розум.
Свого часу Папа Римський Павло ІІІ для боротьби з протестантизмом заснував інквізицію. Аби укази щодо інквізиції виконувалися, був створений єдиний для усіх католиків орган – Конгрегація священної канцелярії. Вона узаконювала будь-які методи боротьби з єретиками, зокрема й катування. Всі новинки, які з’являлися в арсеналі цієї поважної інституції одразу бралися на озброєннями майстрами пекельних справ. Церква мала поважний статус особливого клієнта, стратегічного партнера так би мовити, оскільки кількість грішних душ, які вона постачала до тартару, була колосальною. На цьому заробляли усі – і земні володарі, і владики пекла.
Тепер з цим стало трохи сутужно, інквізиція канула в Лету, тож чи не єдиними єретиками вважаються плодовиті поети і письменники, оскільки гординя – найбільший серед усіх гріхів – вражає саме цю частину людської спільноти.
Але час не стоїть на місці,- і на той світ прийшла епоха гуманізму. Тож у превентивних цілях найбільш запеклих писунів відправляють на примусову екскурсію до пекла аби наочно показати, які на них чигають муки, якщо вони будуть продовжувати шкряботіти пером.
- Погляньте праворуч, - продовжую свою оповідь,- перед вами молодий затятий графоман, який щодня писав сонети про нещасливу любов і публікував їх в соціальних мережах. Своїми гнітючими віршами він довів до самогубства трьох непорочних дівиць, а потім і сам наклав на себе руки, за що був засуджений до розпилювання навпіл.
Грішника підвісили догори ногами, щоб кров не переставала постачати кисень до голови, а тим часом двоє чортяк повільно розпилювали його дворучною кривозубою пилкою до діафрагми.
- Це майстри вищого класу, все буде зроблено добротно, не так як ви пишете вірші. Бачте як грішник репетує та корчиться? До ранку все зростеться, тож наступного дня цю процедуру повторять. Метод запатентовано Святою інквізицією ще в далекому 1569 році.
- Ах! – зойкнула поетеса Аглая Саловсмак - і без пам’яті беркицьнулася на купу сірки під ногами.
Я дістав з медбокса пляшечку з нашатирем, відкоркував та хлюпнув непритомній дівулі кілька крапель прямо в ніздрі.
- Апчхи! – прогуркотіло тартаром і надчутлива майстриня слова оговталася.
- А ось тут відбувають покарання найбільш затяті пейзажисти, чиї творіння відбивають у людей охоту працювати. Метод теж з арсеналу Святої інквізиції - старий, перевірений часом, дуже дієвий. Називається – колесування.
Спочатку грішникові ламають всі великі кістки, потім прив'язують до колеса та кладуть горілиць, аби той дивився на небо, і вмирав від шоку і зневоднення.
- Ох! – вигукнув лисуватий парубок і посунувся під ноги колегам.
Пляшечку з нашатирем до кінця екскурсії я вже не ховав, тож механічним рухом хлюпаю в носа парубкові смердючої рідини аби той хутко опритомнів.
- А ось цей інструмент покарання називається «залізна діва».
Віршомаза впихують до порожнього саркофага у формі жіночої фігури. Усередині нього розміщені численні леза та гострі шипи, розташовані таким чином, щоб не зачепити життєво важливі органи , тому грішник вмирає дуже довго та болісно. На ранок пацієнт знову оживає і ця процедура повторюється знову і знову, цілу вічність, допоки не очиститься карма для наступної реінкарнації. Повірте – після такої процедури у наступному житті людина буде темною, неписьменною але щасливою.
Цього разу ноги підкосилися одразу у п”ятьох екскурсантів, тож довелося трохи затриматися аби обхлюпати всіх, хто аж занадто вразливий. Дівки на виданні, а не поети, чесне слово!
- Ну, а про отаке покарання ви усі, мабуть, чули, нічого особливого,- кажу я і підвожу до місця, де чоловікові вливають до рота розпечене олово.
- Оцей грішник дуже любив декламувати власні оди на поважних зібраннях колег, писав під нетлінками інших авторів у соцмережах не приємні відгуки, а власні творіння. А на додачу – підбурював інших поетів проти сатириків та критиків. А це вже святотатство. Ви згодні? – питаю у слухачів.
Побілілі ві жаху обличчя сновид мовчки кивають головами.
- Ну й добре, якщо згодні, отже ми з вами в цьому питанні дійшли консенсусу, - відповідаю я і веду отару далі.
- А ось тут моє улюблене,- кажу отетерілим відвідувачам і вказую поблажливим поглядом на стандартну екзекуцію: перекручування прудких пальців митців через м’ясорубку.
- Признаюся чесно – майже половина вашої братії потрапляє саме сюди. Бо одночасно з віршами ваші колеги пишуть і намови, і кляузи, і образливі коментарі.
- А-а-а-а-а! – проревів мученик, коли залізний шнек заатріщав його пальцями.
Половина екскурсантів закрила вуха руками і дременула хто куди. От не люблю я такого. Тепер доведеться витратити час аби відшукати цих капосників . А тут місце підвищеного травматизму, чортяки можуть не розібратися і вкинути невинного в котел з гарячою смолою чи підняти на дибу - і таке траплялося. Хоча, як правило, залякані відвідувачі зариваються з головою в шлак чи ховаються в купах хмизу, який іде на розпалювання. А я людина солідна, мені не личить бігати пеклом, тому прошу вас: якщо і ви потрапите на таку екскурсію – не біжіть від екскурсовода, поважайте людську працю. Якщо стане зле – просто лягайте біля його ніг, а коли очуняєте - вставайте і тихо трюхикайте за ним слід у слід. Домовилися?
День добігав кінця, людське сало звично шкварчало на вертелах, закіптюжене небо краяла бордова заграва. Екскурсія закінчилася, гурт літераторів звично піднімається ліфтом на вулицю Банкову, прямо в Спілку письменників України. Нічого страшного сьогодні не трапилося: дванадцять серцевих нападів – і все. Отже, роботу виконано якісно.
- Може, підпишеш контракт ще на рік? – благає мене чортяка з ірокезом на голові та металічними цепами на грудях.
- Ні, друже. Хочу трохи пописати, настала пора мемуарів. Можливо, колись у майбутньому…
Тисну засмученому чортяці простягнуту ратицю і теж іду до підйомника. Там – на іншому кінці цього світу мене чекає улюблена жінка. Ох, як же вона мене чекає! Рік у відрядженні в потойбіччі, друзі – це вам не хухри-мухри. До того ж рік тут зараховується в трудовий стаж як три.
Не знаю як ви, шановні, а я трохи скучатиму за оцими криками грішників, які щиро каються в содіяному. Можливо, прийде той час, коли на світі кожен, хто бере ручку в руки чи сідає за клавіатуру триста разів подумає, перш ніж напише першу літеру. Ну, все, мені пора. Адью.

30.03.2019р

Негода, саме час писати вірші,
Весна, а сніг стіною - ти прикинь!
Під ковдрою у милої тепліше,
Приваблюють опуклості м"які.

Нага краса підморгує грайливо
І свариться ласкаво "Ай-яй-яй!.
Виорювать лечу родючу ниву
Аби зійшов чудовий урожай.

Втомилися Ерато і Евтерпа,
Хай сплять. Тепер дружині я слуга.
Хандрою світ завіяло до неба
Та ми не знаєм, що таке нудьга.

Ревуть шторми, жаги вирує повінь,
Закручує чуттєвості борвій.
Фонтан життя - енергія любові,
Його немає - ти вже неживий.

28.03.2019р.

До хребтів поприлипали ковбики,
Здихля, це, братове,- не поет.
Рознещасні, кволі, щоки он які!
Ноги вислизають із штиблет!

У худого зранку ані віршика,
А писне - суцільний плагіат.
Еталон митця - Руслана Писанка!
Апетит хороший? Ти - талант!

Налягайте на реберця й хрящики,
Їжте смалець ложками щодня.
Бо лягають сухоребрі в ящики,
Сало - від нещасть усіх - броня.

Я ж дебелий, центнер буде з хвостиком,
Гупну, то дрижить гора-Парнас.
Як іду ліском - за мною просіка,
А пишу, то вірші - вищий клас.

У змарнілих, кволих - сині личеньки,
Є для вас порада лиш одна:
Відірвіть від стільчиків сідниченьки,
І пожуйте рило з кабана.

Хочте, у кафе гайнемо - я плачу,
Бодня меду на аперитив.
Сил не буде хлипати від розпачу,
Настрій - вулканічний позитив.

У колеги горе! Знову поминки!
Від анорексії здох Пегас.
Тож біжіть, топчіть хутчіше ковбики
І тоді все буде добре в вас.

26.03.2019р.

Сизифові гора упала з пліч,
Вилазять з нір зацьковані таланти.
Почвара почалапала у ніч,
Не будемо за нею жалкувати.

Тепер варю з бельмесами віршець,
Несуть колеги похвалу-приправу.
А критика нехай ухопить грець
На язика посадить чорну ваву.

Безсмертя струмінь ллється з-під пера,
Загата впала під напором мислі.
Із надр Парнасу видав на гора
Мішки поез, не тільки дулі лисі.

З розмахом пише твір перо тверде,
За ним біжить сонетів "паровозик".
В фіналі - па-де-па і па-де-де,
Родзинкою на торті сміх крізь сльози.

Коли ж читач від захвату кричав:
- Ти - геній! Майстер! Пам'ятника вартий!
Задулася натхнення враз свіча -
З геєнни повернувся розпинатель!

Талантище убив одним рядком,
Шнопак не просихає від вологи.
У муз цицястих скисло молоко,
Пегаса догризають люті блохи.

26.03.2019 р.






Без сил

Ерот жульнальчик дав у посаг,
Сказав: - Хапай і йди, гарцюй.
Жона гортає...:- Ох і поза!
Давай но спробуєм оцю!

Несе мене хутенько в спальню,
Сторчма вмостила, зверху гуп.
А я люблю горизонтально,
Бо після праці, наче труп.

Від задово на стелю лізу,
Ще трохи - випаду в астрал.
Зольдат під генералом знизу,
А жінка - справжній генерал!

Хребет рипить, волає хрящик,
Потріскує старий горбак.
Але в цій позі - важче й важче,
В дугу зігнувсь кохання гак.

А от відмачка вельми ловка,
Їй любі ігри навісні.
Нарешті фініш! Попід боком
Прехтива мавка бачить сни.

Дрижать од виснаження губи,
Побув, неначе у бою.
Палю журнальчика у грубі,
Інакше гигну. Зуб даю.

25.03.2019р.

Не сумуй, моя кохана,
Днів печальних не лічи.
Ще твоя сердечна рана
Тихо заживе вночі.

Йде по струнах душ гліссандо,
Знову разом квіти ці –
Оксамитова троянда
Й фіоленький* гіацинт!

Пахощі перемагають,
Аромат п`янить усіх.
І веселка у розмаї
Уклоняється красі!

*Фіоленький – свідомо вжитий авторський словотвір.

25 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Час іти, відкрилася тюрма,
Змив з душі брудні шматочки піни.
Тут мого нічого вже нема,
Все віддав, що мав, нарешті вільний.

Діти - врозтіч, внуки - хто куди,
Висипав дружини прах у море.
Власний гроб пропив, вінки, сатин,
Ось тепер мені і справді добре.

А майно пішло із молотка
За борги, несплату комуналки.
От якби усохла ще й рука,
Щоб не пік я віршики-оладки.

А неситий шепче: - Все моє!
Хтось із нас і справді вельми бідний.
Думи, думи...все, що в мене є,
Та вони нікому не потрібні.

25.03.2019 р.

Іноси!

Потребує народець
Всепрощення, наче віагри.
Краде-бреше щодня,
Нашаровуючи гріх на гріх.

А пророк негодящий,
Джергоче постійно про кари,
Письменами святими
По головах б'є навідліг.

Чорнорота вельбучність
Гризе незлобливу покору,
Тінь від гриба-сморчка
Закриває естетам роти.

Стратять лисого діда!
Для вироку смертного кворум
Назбираємо швидко,
За межами зграї лиш ти.

Хоч ланцюг із неволі
Мозолить шияки жеброті
Та поснулих соньків
Не розбудять гарячі слова.

Під "Ату!", "У-лю -лю!"
Правдолюбці ідуть на голготи,
А крикливих - в тюрму
Чи під сосни у рай "два на два".

Алебарда у крові,
Глава покотилась у прірву,
Тиша радує слух,
Ми з тобою здорові й живі.

Привіталася кривда:
- Іноси, раби мої! Мир вам!
Гріх - не гріх, бо нема
Кому правду казати людві.


Питання...


Натягую шорти
На музу-тараню
Без рам'я.

Вмирають на фронті
Чи від віршування?
Питання...

Окопчик - для лоха?
Піїтові - з м'ясом
Котлета?

Ура! Перемога!
Дописує блазень
Сонета.

Сльозавий страждалець
Проголгофував вір-
Туально.

В чорнилі ніс, палець,
У рунах папір...
Ідеально!

Картина - бездарна,
Письмо - плодовите,
Для любки.

В пастелі нірвана,
Амурні кульбіти,
Цілунки.

25.03.2019 р.

Ми ледь зустрілися, і ти пішла –
Хворіють рідні – біль сіпнув за очі.
Боги дозовано дали тепла,
Чи наших зустрічей вони не хочуть?

Чи хочуть, щоб ми друзями були?
Ми ними й так уже віддавна стали.
Та більше не ходжу, на долю злий,
Хоч зустрічей мені оцих – замало!

Планида всі розставила зірки,
Таким він є – тернистий шлях кохання!
Озброююсь терпінням нелегким,
Приймаю прикрощі свої, як даність.

І під печальне тріпотіння віт
Гадаю, що не все – ця доля злая…
А просто тихо ширшає мій світ –
Боги випробування посилають!

24 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Г. С...
Одній не стати на крило.
Без двох – самому не злетіти.
Але двом долям повезло
В одну з’єднатися край світу.
Тобі пасує голубе, –
І я блакитне уподобав,
Як покохав нараз тебе
За гарний смак і пишну вроду.
Тобі веселість до лиця.
Мені – лице твоє до серця, –
Нехай закоханість оця
Ніколи з нього не зітреться!..
24.03.19

Спитаю в лоба, тільки не лякайтесь,
Хоч знаю - будуть дикі воплі, крик:
Писаки мають право на пихатість
Й цілодобове надимання щік?

Співав би, наче жайвір понад лугом,
Нехай би світ вигукував "Овва!".
Але біда - став схожий на ропуху,
Нахвалюю себе лишень: " Ква!", "Ква!"...

Вважаю, що у критиці несхибний,
Щось не до шмиги - брата словом "Гех!".
"Круті" митці, на жаль, до жаб подібні,
Талантом перекрикують колег.

У жартунів не та колоратура,
Смішний поліфонічний звукоряд.
А у поетів - надтонка натура,
Ізмалку люблять шану-шоколад.

Сідниця й ґедзь - враги-антагоністм,
А гонор - щиросердю опонент.
Всієї слави дурневі не з'сти,
А він кричить: - Знімай з глави кашкет!

P.S:

І знову ґвалт. З болота: - Я тут ліпша!
Послухай, як казати треба " Ква!".
Пробач, але мені потрібна тиша,
Сатира тут чужа. Оревуар.

24.03.2019 р.

То, хочеш коханкою бути?
Подобаюсь, наче Амур?
Е, ні! В мене є вже "трикутник"
І коник, що любить алюр.

А жіночка - сонячна казка,
Довірлива, наче теля.
Шуруй звідси, хтива любаско!
На тебе не всядусь охляп!

Не зиркай сердито з-під лоба,
Учора тобі вже казав -
Я вірний дружині до гроба!
Не ваблять чужі тілеса..

Хай вродою ти, мов Юнона,
Як бачу, то руки дрижать.
Не звабиш...ходім на балкона,
Полежим хвилин двадцять п'ять..

І хоч на м'яке я не ласий -
Незвідані долі путі.
Мій хрест - помирати на пласі
В лещатах любовних утіх.

22.03.2019р

налетить розкуйовдить козацькі чуби очерету
і шукай цього вітра мов вітра у полі лови
як же бути на зламі епох і сезонів поету?
як не втратити тут як не втратити тут голови?

у міжчассі сезонів очікуєм гостро на зміни
пливемо крізь розлом у плиткій веремії смутній
ми ще тільки весну запросити прихилим коліно
а вже наші жінки вже стоять по коліна у ній

знов блукають закохані в млі березневого міста
мов сліпі одне одного прагне знайти цей народ
з тих часів коли тут ще лежала пустеля дебриста
коли неврів-будинів тут бачив старий Геродот

не життя а всуціль переломи епох і перерви
в день останній яких чергова нас чекає весна
мене будять будини й потроху знервовують неври
і в розломи епох зазирають старі племена

Така шляхетність у твоїх очах –
Емоції, весь розум, полонила.
Там бачу вись, куди возносять крила,
Яка вгорі тремкоче на вітрах.

Небесна світлосте, указуй шлях
І еталоном із чеснот будь, мила!
Лиш ти мені великий світ одкрила,
Енергію дала, що має птах.

Вино страждань моїх – в твоїй долоні.
Історія то мук твого єства,
Це таїна, де прірви є бездонні…

Краса стосунків – сфера то нова!
Ідилія, мов на природи лоні…
Й од щастя загубилися слова!

20 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Ох і "набожний" люд!
Хрестоперстна молитва отари,
Показушна любов,
Істеричний товпи отченаш...

Найубивча з отрут -
Сліпа віра. Розчахуті ґаври
На пророка плюють,
Люто виють: - Тікай! Ти не наш!

Я, звичайно, утік,
Попалив індульгенціям крильця,
Відпускати гріхів
За наказом небес не схотів.

Точить кров, наче сік,
Брат із брата, вже буде по вінця,
На святих письменах
Тліють бризки й патьоки руді.

Плачуть Батько і Син,
З тьмою програно битву,
На уми сатана
Накидає залізну оброть.

А над Лаврою дзвін,
Чорноризи женуть на молитву
Гурт монашок сумних,
Умертвляючи душі та плоть.

20.03.2019 р.


Визволення

Вижив. Усупереч присуду ката,
Скомпонували уже й некролог.
І хоч без жертви несита Геката -
Друг ув аорті залишив жало.

Вдих - і шпиняє обламана голка,
Видихну - коле в скривавлений м'яз.
Краще би, браття, лишився без ока,
І без правиці було б все гаразд.

Милі собратчики, чуйні камради -
Поруч, близенько, в біді - тут як тут.
Брути кинджали стромляють по гарди
Та загняють недаху у кут.

Йди, відгадай хто з нас Янус дволикий,
Хто - вірний друг, а хто гад прегидкий.
Лагідну долю у вигляді жінки
Мудро відсунув на відстань руки.

Ліжко подружнє - колюча ожина,
Крутиться в серці холодне жало...
Ранок. В долонях тримає дружина
Голку. За вікнами сонце зійшло.

19.03.2019р.

Сумна правда

Казати правду багатьом незручно,
Та межи нас немало й галалак.
Відшили пані, бо вона вельбучна,
Зубиськпми скрегоче, вельми зла.

Поезію шанує до нестями,
Пегаси - чистокровні скакуни.
Літає над проблемами, страстями,
Шпильки скептичні сіє на лани.

В анфас і в профіль - викапаний геній,
Джергоче зграя муз у рукаві.
А під хвостом - таке як і у мене,
М'яке, і трохи в салі - селяві.

Упала в грязь. Тепер в болоті кумка,
Пегасики ночують у кози.
За вікнами голодна виє сука,
Піду і дам їй трохи ковбаси.

20.03.2019 р.

Це віт судомне колихання –
Сміється місяць із небес.
Я задихаюсь від кохання,
Ним переповнений увесь.

Ох, розбудить би вікна сонні,
Явити давні їм дива –
Я б серенаду під балконом
На повен голос заспівав.

Часи романтики, о де ви?
Сентиментальну ллю сльозу…
Неначе котик березневий,
Я б розійшовся унизу.

І ти б, напевне, зашарілась!
Півонією зацвіла!
Щоб злий сусід осатаніло
Заматюкався із «дупла»!

18 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Віддай мені свій біль увесь,
Віддай мені усі страждання.
Хай сивина укриє рання –
Прийде здоров`я - днем чудес.
Віддай мені свій біль увесь.

Віддай мені усю скорботу,
Недуги тіла й серця – всі!
Ми зможем їх перебороти
І уклонятися красі –
Віддай мені усю скорботу.

Віддай мені свій страх, о мила,
Всі комплекси переживань.
І розгорни любові крила,
Злети у щастя світлу рань…
Віддай мені свій страх, о мила!

Віддай мені кабальні пута,
Їх розіб`ю і розірву.
Віддай мені брехні отруту,
Живи коханням наяву,
Віддай мені кабальні пута.

Я – не Тарас, лиш мов Ронсар той,
Живу в закоханій журбі.
Та біль народу взяти варто,
Беру увесь його собі –
Я не Тарас, лиш мов Ронсар той…

Неси мені свої всі болі,
Народе мій, прекрасний мій.
Хай чад падлюцтва і сваволі
Розвіється у тьмі німій.
Неси мені свої всі болі!

Візьми од мене дух цей дужий,
Орлині крила, силу й міць.
І взявшись обома за гужа –
Ні перед ким не падай ниць!
Візьми од мене дух цей дужий!

17-18 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Жінка - маківка на вітрі,
барви блякнуть у палітрі,
пригадалося... зустріла...
Лиш один - вогонь для тіла!

Десь у нього - лан, косиці,
блискотять млинки і спиці.
Угамуйся: скоро осінь,
відлетіли мрії босі.

Пасма холоду між дерну.
Винні хміль, спориш, люцерна...
"Філігранна, невагома..." -
шерехтять зола, солома.

2019

А чи потрібні Богові раби?!
Раби рабів беруть собі у рабство,
Будуючи своє «небесне царство»,
Чекаючи новітньої доби.
Тепер пророки, Господи прости, -
Ні прихистку тобі, ні порятунку.
То Юда зрадив чесно – поцілунком,
А ці свідомо спалюють мости,
Гадаючи, - ніхто вже не літає,
Ніхто не мислить та й узагалі…

Летять Додому полохливі зграї
З обдуреної грішної землі.

Життя сміялося із мене,
Поет, це – вічний наївняк.
Узяти б і порізать вени –
З наївняка будЕ мертвяк.

Хай слово золоте чи срібне –
Я краще вічності всміхнусь.
Кому життя моє потрібне?!
А смерть потрібніша комусь.

Від неї стане хтось щасливий…
Хай вродою ти – Аполлон,
Не сотворив кохання диво
Життя падлючого полон.

Красі вклонятися – так гидко!
Бо не вона врятує світ.
Вона – лиш лялька. А за нитки
Посмикує Бог СвітоГИД.

І він розподіляє ролі
І ставить на свої місця.
І королі танцюють голі,
Щеза наївність із лиця.

І заворожить таємничо,
І звабить душу «молодця»!
Мене в обійми смерть покличе.
Ій мертва блідість – до лиця.

15 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Я кручу
      польотів траси,
ти
      розкручуєш
            орбіти:
з іншого прибув я часу,
з паралельного –
      ти світу.

Ми
      у всесвітів
            прибої
не зустрінемось
      ніколи!..
Хоч
      займися
            ворожбою,
хоч лети
      до виднокола,
не побачиш,
      не оддячиш,
буруни
      не окульбачиш
ураганів
      наших доль...
Прошу, берегу,
      знеболь
доторк, подих, рану,
      грань,
наших
      не
            перетинань!..

Берег шлях
      перетинає
бескидами
      узбережжя.
Два життя
      він зупиняє
і за межами
      безмежжя
уриває
      рейси й прощі,
аби
      поєднати нас
у кохання
      космотрощі,
в простір
      ввічнюючи
            час.

Тріолі та форшлаги вже не ті,
Елегії не чути в ґвалті торжищ.
Перегорів. Торнадо почуттів
Хіба що сни подеколи тривожить.

Ковтнула ніч коханки силует,
Парфумів шлейф тече за падолистом.
І це ще не найгірший happy end,
Вціліла (о дива!) сімейна пристань.

Не відає дружина перемін,
Не знані дітям татові кульбіти.
Та з пісні щезли ноти до, ре, мі,
Синкопи смичуть терції та квінти.

У зради, кажуть, голосу нема
Та як труна скрипить подружнє ложе.
Однині дім не парадиз - тюрма,
Любовна баркарола вмовкла. Отже,

Пробачте, жінко. Ми вже не рідня,
Пора на волю випурхнути з клітки.
Лечу у чорну прірву, навмання...
Та чи знайду мелодію для скрипки?

13.03.2019 р.

Вибір без вибору. Шансів на щастя нема,
Байдуже - буде Абрам керувати чи Мойша...
Нація мертва. Майбутнє - суцільний туман,
Воля, на жаль, непосильна вкраїнцеві ноша.

Мову святу убиває холопський язик,
Пам'ять народу випалюють крові патьоки.
Сонні невільники створені лиш для яси,
Хай вдовольняются шатами із барахолки.

Дідо сусідові долю онуків продав,
Батькові син не потрібен,- рідніший Іуда.
Будуть і лад, і достаток, триклята орда,
Сльози і піт зомбаків. Українців не буде.

12 .03.2019 .

Чом ти, весно моя, спохмурніла?
Потьмянів, наїжачився луг.
Де усмішка твоя звеселіла,
Чом пронизливий вітер не вщух?!

Поривається він воювати –
Гнеться, гнеться додолу верба.
Темні хмари пливуть шаруваті,
Наче в них оселилась журба.

Суне-плине флотилія суму,
Синь чарівну вже заволокла.
Дня весняного світлу задуму
Поглинає холодна імла.

…Та раптово неону вогнями
Опромінився весь небокрай!
То весна засміялась піснями –
Душу змерзлу мою зігрівай!

11 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Ноти, акорди, теми,
Рими, абзаци, титли...
Морок буває темним,
Сяйво буває світлим.

Муза німа без ока,
Чорну вдягнула хустку.
В натяках-недомовках
Сховані краплі ґлузду.

Нижче би на півтона,
Та заважає пафос.
Фабула беззмістовна,
А за прологом ляпсус.

Здався. Пишу з натури,
Ниють хребет і копчик.
Клацання клавіатури,
Шерех пера дивочний...

11.03.2019 р.





Чорні вітражі

Шепотіння: - Тиш не баламуть!
Доста ґвалту, ти уже не хлопчик.
Я ж мовчать не можу, в цьому суть,
Правду-неню ріжу прямо в очі.

В мене тьма - це тьма, добро - не зло,
Влада - підла і достойна страти.
Чесний люд вимахує кайлом,
Жертвують життям прості солдати.

Лізе тля на гілку запашну
По краплині ссати сік-живицю.
Забагато, сам не прожену,
Кличу в поміч вас, вогонь та крицю.

За кордон біжить голодний люд,
А на Сході косить смерть майбутнє.
Досить. Нас і так загнали в кут,
Краще щось побринькаю на лютні.

Ліпше малюватиму пейзаж,
Щастям розцяцькую домовини...
Почорнів од зла крихкий вітраж,
Час проклять настав, боїв, ериній.

10.03.2019 р.

Хочете відкрию вам секрет,
Вийду із хмільної офензиви?
Будемо знайомі: я - поет!
Задерикуватий і спесивий.

Шепче муза "В тебе щось не так,
Віршенята - злидні-закарлюки".
Ну, а геній, звісно - ас! Мастак!
Обіцяє одірвати руки.

Пише люд, аж куриться димок,
Є ні те ні се, а є полова.
От скажіть - навіщо нам письмо?
Гомоніти й подумки чудово.

Докучає совісті укол,
Бо оце творіння також клякса.
Золото - мовчанка. Це закон.
В мудрого блокнот - tabula rasa.

Ех, панове, може й я такий,
Струни заіржавіли на лютні...
З дня у день увічнюю думки,
Може, і народиться щось путнє.

10.03.2019 р.

Вона вже холоду не здасться –
І пестить сутінь запашна.
Не йду, лечу – вдихаю щастя –
Нарешті вже прийшла весна.

І я знетямився неначе –
Зима-тюрма була важка.
І сам тепер од щастя плачу,
Мов скинув з пліч льодовика.

О любий березню чудовий,
У молодість мене зови.
Я мов народжуюся знову,
Як од Трипілля – рік Новий!

І хмар важких немає вати.
І небо чисте, як роса.
Співати хочу, щедрувати –
Яка краса, яка краса!

І навіть радістю іскриться
Вечірня місячна імла.
Якби ж зі мною, світлолиця,
В цю мить прекрасну – й ти була!

8 березня 7527 р. ( Від Трипілля) (2019)

Немов ті ґулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!

Дружина клопітка майнула треном,-
Усе по колу – діточки, плита…
Спинись, кохана! Сядь побіля мене!
Втомила безкінечна суєта.

А шлюб для нас і досі є розмаєм,
Розчулився, в очу блищить сльоза.
Вдихну тебе - і знову оживаю,
Торкнуся - то злітаю в небеса.

Все просто: жінка - серця половина
І джерело осонцених рулад.
Без тебе - як усохла деревина,
З тобою - молодий вишневий сад.

Коли лягає спати сонця м’ячик,
А я з Морфеєм Летою пливу -
І в снах тебе щоночі, мила, бачу,
Не наживусь тобою наяву.

Весна. До сонця тягнуться тюльпани,
Збудились після довгої зими.
О, як же я люблю тебе, кохана,
Крильми пестливо душу обійми.

07.03.2019р.

Я - берегиня, для сім’ї - свята,
Люби мене, мій муже кароокий.
Без мене ти нещасна сирота,
В моїх обіймах - ні, не одинокий.

Ти смертний, добре знаєш це. Проте
З любовних чар черпатимеш амріту.
Мені Венера видала патент
Як мінімум на порятунок світу.

А плід кохання - диво, таїна…
Не поспішай – сама тебе покличу.
Душа моя – це ружа запашна,
Вдихни її, о вірний чоловіче!

Для тебе я духовне опертЯ
І захист у суєтній круговерті.
Я – жінка! Я - богиня! Я – життя!
Шануй мене і бережи до смерті.

06.03.2019р.