ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сонце Місяць
2024.11.01 18:04
B лунко й понад примарливим усім невблаганний дзиґар-годинник відраховує свої секунди приклацуючи ях, тераса блаженно омріяна ——китайськамузичнапавза—— B віддзеркалення в досвідченій меланхолії альтсаксофонщика, котрий не вступатиме дудіти насту

Артур Сіренко
2024.11.01 09:22
Час – це плямистий щур
З очима кольору ночі,
Що ласує маримухами,
Які назбирав божевільний
В лісі сутінок спогадів,
У хащах осиротілих просторів,
Де блукає сліпою вдовою осінь –
Оця, в картатій сукні минулого,

Юрій Гундарєв
2024.11.01 09:14
Сьогодні, 1 листопада, йому могло би виповнитися 29 років…
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі»
пов‘язаний саме з талантом - він гарно малюва

Микола Дудар
2024.11.01 08:32
На жаль і Жовтень відпливе
На рік, не більше… графік щільний
Хто знає, де він там живе…
Можливо, з вибором не згідний…
Можливо втисли поміж днів,
На одне одного так схожі…
Лишили вибору і слів
В якійсь несправжній огорожі…

Віктор Кучерук
2024.11.01 05:13
Соломою шурхає осінь
І прілістю пахне щодня,
Коли роздягається й зносить
До двору подерте вбрання.
Уже назбиралося вдосталь
З опалого листя горбів,
Щоб з’яві потрібній компосту
Город мій весною радів.

Микола Соболь
2024.11.01 04:23
Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луки
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Юрій Лазірко
2024.10.31 22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 17:05
Дорікають за обідом
Знов онучці бабця з дідом:
- Що за мода? Шик останній!
Одягла з дірками штані.
Бабця й дід бурмочуть хором:
- Все діряве – тільки сором!
Та ж сміється хитро дуже:
- А мені ото байдуже!

Борис Костиря
2024.10.31 16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,

Володимир Каразуб
2024.10.30 22:23
Заклавши руки за спину ідеш,
Неначе в’язень, злий на власне місто,
І хмара суне наче корабель
Який колись покинув Монте-Крісто.

27.07.2023

Ігор Деркач
2024.10.30 14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею

Іван Потьомкін
2024.10.30 13:53
Так хочеться ще за життя по-людськи жить,
Та поки що вдається небагато:
Плач припиняє й усміхається мені малятко,
За півметра без остраху горобеня заглядає в очі,
Навитяжку кіт стає, щоб шлях не перепинити,
Звідусюд лине: «Будь здоров! До 120 у щас

Микола Дудар
2024.10.30 13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…

Козак Дума
2024.10.30 07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.

Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,

Микола Соболь
2024.10.30 04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас щ

Віктор Кучерук
2024.10.30 04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.

Іван Потьомкін
2024.10.29 20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Пиріжкарня Асорті
2024.10.29 17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ

Микола Дудар
2024.10.29 14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…

Гриць Янківська
2024.10.29 14:10
Зникає за маячним верховіттям
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?

Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики

Сонце Місяць
2024.10.29 13:13
зась-оргії десь & ніколи впусту загинути
реальність підлота поспіх
я (ти) може звертався стривайте
смішні злодії карлики злоті
намолені зимні тіні досконалі незграбні
діти дзеркалень ключі & слова тим
хто полюбляв у цих вікнах
одну зачудовану в одн

Козак Дума
2024.10.29 10:32
Виціловує теплим дощем
твої губи гранатові літо,
але хочеться ще і іще
тобі ніжності цілого світу.

І немає у серця межі,
і співає воно до світання!
Хай ілюзії то, міражі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16

Антон Мог
2024.08.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.12.05 19:10 ]
    Зима


    Амур задуб на дереві... Зима.
    Стріла примерзла кінчиком до шиби.
    На столику надкушена хурма,
    Качан капусти, хрін, баньката риба.

    Засніжений будинок між доріг.
    Укрився Карлсон шоколадним пледом.
    Одну стрілу скупий амур беріг.
    А бджоли крижані дзуміли: "Меду б...".

    Снігурку ніс чорнявий бородань.
    Рядилися вчорашні мацапури.
    На підвіконні гибіла герань.
    Сороки скрекотіли: "Ні - цензурі...".

    Лягали спати дітки, пси, ченці.
    Ліпились нісенітниці на стіни.
    Амур тримав насіння в кулаці.
    Горобчик цюкнув - хто ти? - у коліно.

    Блукали гноми в гетрах морквяних,
    Тепла й чудес шукали серед люду.
    Скрипіли берці... Бій титанів стих.
    "Нутеллу" смакувала тлуста Люда,

    Хиталась абажурна бахрома.
    Коханий потенційний ніс ялинку.
    Тремтить амур на дереві... Зима.
    ...хто принесе божкові одежинку?


    2016


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (4)


  2. Леся Геник - [ 2016.12.05 15:18 ]
    Нелегко відпускати
    Нелегко відпускати, що було,
    а особливо - світле і прекрасне,
    бо серце, розбивається, мов скло,
    як свічечка нічийна - гасне, гасне...

    Нелегко забувати й десь іти
    дорогами незнаними, новими,
    випалюючи спогадів мости,
    бо щось безцінне вигорає з ними.

    І щось гірке лишається тобі
    уже надовго в роті і у грудях,
    таке, про що й не скажеш, далебі,
    таке, що не показують на людях.

    Таке, що наскрізь... Та, не варто, ні,
    довкола розливати чорні ріки.
    Усе колись минає вдалині,
    нічого не було іще навіки.

    І хоч нелегко тлумити думки
    про те відбуле і таке чудесне,
    під ноги просяться нові стежки,
    до серця - щось невічно-піднебесне...

    21.10.16 р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.62)
    Коментарі: (6)


  3. Ярина Чаплинська - [ 2016.12.03 15:22 ]
    ***
    Ну, звісно, ворони,
    ну, звісно, чорні —
    чорними дзьобами
    торочать — торочать
    ниточку за ниточкою
    з вишиваних
    біленьких сорочечок
    собі на чорні косоворотки.

    За воронами чорними
    і море чорне —
    вештається берегами
    туди — сюди, сюди — туди,
    а під серцем гойдає
    воронячі гнізда
    такі чорні — чорні
    як сажа.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (4)


  4. Адель Станіславська - [ 2016.12.03 11:52 ]
    Надворі зима...
    - ... А що там у тебе? - У мене… Надворі зима…
    На серці посуха, а очі – на мокрому місці.
    Так хочу вернутись туди, де колишусь в колисці…
    Де снігу замети й невідання благість сама.

    Де все ще попереду… Де безтурботності сни.
    І щоки рум’яними яблучками на морозі.
    Туди де стою зачаровано – сніг на порозі!
    Й торкаючись зимна радію – Не хочу весни!

    І літа не хочу! Пощо мені?.. – Втіхою час.
    …Родина зібралась велика і знов колядує –
    за вікнами січень… Я плачу мала, вередую,
    бо вуйко вже їде далеко кудись на Донбас…

    Чекають у сани запряжені коні… Не сплю,
    хоч пізня вже ніч… Вуйко лагідно гладить голівку,
    шепоче: не плач, як лише повернусь до домівки,
    я знаєш яку тобі ляльку велику куплю?

    І вже мені втішно, і усміх крізь сльози з’яснів…
    Солодке дитинство… Якби ж і тепер так уміти -
    що навіть морозу до серця дотулюєш квіти
    й вони не печуть, а розгойдують радості спів.

    … Сніжинки літають, як пух… лине пісня сумна.
    На серці посуха і очі – на мокрому місці…
    Назад не вернутися… Спомин гойдаю в колисці,
    а Янгол шепоче – не плач, це всього лиш зима…

    2016


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (10)


  5. Адель Станіславська - [ 2016.12.02 12:47 ]
    Я мовлю тільки про любов.
    Я мовлю тільки про любов.
    Про інш... змовчу.
    Десь бродить лютий душолов
    дме на свічу,
    що розгорається з глибин
    і гріла би
    поміж зимового дощу,
    якби... Якби
    не світ, де мода не на те...
    І не на тих,
    і не тому, що не вартні...
    ...Ось вітер втих.
    Горить свіча. Щемить душа.
    Горить... Сльозить.
    Ой люлі-люлі світку мій...
    Не жди - не спить..
    Лише тужлива скрипка десь
    з єства зове.
    Я знаю: пісня ця - любов.
    Живе...

    2016


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (2)


  6. Олександр Жилко - [ 2016.12.02 01:32 ]
    Рядки і метелики
    Червоний метелик загна́ний в куток
    реагує на кожен спалах світла.
    Потривожений і спровокований
    притискається до тріщин
    у стінах.

    Роздряпані стіни як знак,
    як нагадування про незакінчену битву.
    Непродуману і програшну,
    немов недовершена рима.

    Темна кімната, відсутність освітлення,
    боротьба рядків і метеликів.
    Перемога червоних барв.

    Так мене ще ніхто не цілував.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (6)


  7. Уляна Яресько - [ 2016.12.01 18:28 ]
    Дарував листопад
    Переписує заново дні мої доля на плівку...
    Осінь любить зажуру, плекає свою протеже.
    Так буває, що серце знаходить милішу домівку,
    І не віриться в щастя. Він поруч? Зі мною? Невже?

    Та немає у нім ореолу божественних таїн,
    Він із роду людського - не з царства священних тріад.
    Відволік мої біди - втекла від життєвих окраїн.
    Просто мій. Просто рідний. Його дарував листопад.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (8)


  8. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.11.30 18:36 ]
    Гармонія
    1

    А я шукала геть несхожого...
    Крізь пальці тік пісок розрад.
    І ти прийшов. Між огорожами
    Здригався чорний виноград...

    Платани щебетом насичені.
    Чайки зривалися на крик.
    А ми стояли спантеличено.
    І плив у безвість материк...

    2

    Три землетруси. Дві розколини.
    Любов чудна... Рахат-лукум
    Кришу в салатик пересолений.
    А ти все хвалиш: "хрум" та "хрум...".

    Кумася каже - треба каперсів,
    Сезаму дрібку, сухарів...
    А я рахую перли, капості...
    Під олеандром хрін розцвів.

    3

    Така гармонія... екзотика.
    Усі тарелі у зірках.
    Блукає Вітер, будить дотиком.
    Долоня росяна, гірка.

    2016


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (3)


  9. Олександр Олехо - [ 2016.11.29 13:13 ]
    А путь далека...
    А путь далека… чи здається,
    але дорога до мети
    із чудасії в небо в’ється,
    або униз із суєти.

    Життя як сенс… і сенс незримий.
    На пересіченні доріг
    єдиноріг земної рими
    лежить і тане наче сніг.

    І ми розтанемо у часі.
    Вітрило думи рознесе.
    Піїт-мізерія у касі
    одержить плату за есе...

    11.2016


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (6)


  10. Іван Потьомкін - [ 2016.11.28 22:47 ]
    Моя земля, мої покійні

    Не мертвими приходять в сни мої рідні.
    «Якже рясно родять яблуні твої, –
    Кажуть щоразу мати. –
    А яблука – так найсмачніші».
    Сестра Онила дорікає:
    »Щось ти запишався, брате,
    Минаєш наші Грищенці.
    «А ти вже, мабуть, героїня...»
    «Ні, другий орден маю.
    Онукам віддала на забавку.
    Не перед телятами ж
    Удосвіта в них хизуватись».
    ...І тільки баба Ганна не заходять в сни.
    Може, тому, що їм віддав останній поцілунок.
    Грудку землі сухої кинув на труну.



    Рейтинги: Народний 5.38 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.84)
    Коментарі: (2)


  11. Ніна Виноградська - [ 2016.11.27 22:04 ]
    Річниця


    Мартіні смак і запах полину,
    Розталий шоколад в моїх долонях.
    Зимовий вечір. Начебто зі сну
    Хилюсь до тебе, ніби в липні сонях.

    А Київ спить, ну що йому до нас,
    Таких щасливих, мабуть, є багато...
    Ми зупинили рік, століття час,
    Нехай ще довшим буде наше свято!

    Нам все одно не вистачає нас,
    Не нап’ємося спраглими вустами.
    Однаково: вода, чи мед, чи квас,
    Ніщо уже не приведе до тями.

    В знемозі разом ми переплели
    Серця і долі, і тіла, і руки...
    Ми стільки літ щасливих прожили
    До неземної вічної розлуки.
    19.01.12


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (3)


  12. Олександра Камінчанська - [ 2016.11.27 20:45 ]
    Розп’ята мадонна (Голодомор 1932–1933 рр.)
    Далеко до ранку… ще зорі, як бите скло,
    Десь тризна голодна, мольба, чорнота ядуча.
    Ще жевріє в тілі невиннім крихке тепло,
    І чадіє в пічці ліниво намокле суччя.

    Знеможена мати, задушлива тиша, смерть,
    Що глипає жаско у темні, заплакані вікна.
    На покутті свічка, у мисці остання дерть,
    І місяць у небі то спалахне, то зблідне.

    «О люлі, синочку, мій янголе, спи, засни…».
    Не плакала більше, не мала ні сліз, ні моці.
    Ввижалося небо і вічко пусте труни,
    Розп’ята Мадонна, прокляті дороги отчі.

    …Аби ще до ранку, проз ніч перейти, аби…
    Ця безвість на голках і тіло також у глицях.
    У мареві — небо, а далі — гроби, гроби…
    Заснула навічно… поруч — дитя в колисці…


    Рейтинги: Народний 6 (5.48) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (7)


  13. Вікторія Торон - [ 2016.11.24 13:05 ]
    Я обіцяла бути — й не була
    Я обіцяла бути — й не була,
    приїхати хотіла — й не з’явилась.
    Якоїсь ночі, року і числа
    не при мені життя твоє зносилось.

    І як з жалю не падала б я ниць,
    ні наша вдвох історія, ні фатум,
    ні кулі, що злітають в дні річниць
    не виправлять вкоріненого факту.

    І рана не затягнеться в мені
    гоїнням ані першим, ані другим,
    і ти не раз навернешся у сні
    докірливим і безголосим другом.

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (12)


  14. Уляна Яресько - [ 2016.11.21 20:52 ]
    Із очей-із душі-із небес
    Із очей-із душі-із небес виливаються промені…
    Я до тебе (на сяйво) - від нього (із тіні) - чимдуж!
    Крапка.
    Сказано все.
    Пережито.
    Забуто.
    А що мені
    й далі сліпо тонути в болоті обридлих калюж?
    Мої радощі-квіти, затоптані-вбиті тривогами.
    Засудила зневіра-Каяфа надію на смерть!
    Так було: неземним журавлем ти летів над облогами,
    а мені - наче кара - земна незасіяна твердь.
    Зачепилася. Впала. Розбила до крові любов свою…
    Власну душу закрила. Відкинула, ніби чужу.
    Ти чекаєш? - Чекай…
    я відвертою…
    ніжною…
    босою
    оксамитом отави до тебе від нього біжу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (4)


  15. Ніна Виноградська - [ 2016.11.18 13:11 ]
    Сон


    Гірка печаль у кожнім слові –
    Це знак біди.
    На цьому острові любові
    Навкруг – води!

    А материк за небокраєм,
    Рятунок – там!
    Слова і сльози я ковтаю
    Напополам.

    У цьому дикому нещасті
    Десь вихід є.
    І віри в зраду і напасті
    Ще не стає.

    Одна посеред океану
    Без тебе вже.
    Не йме душа моя обману
    І береже

    Гарячі ночі, руки, губи –
    Все відбуло…
    Прокинулась - ти поряд, любий…
    Що це було?
    10.02.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Коментарі: (3)


  16. Богдан Манюк - [ 2016.11.17 20:03 ]
    З циклу
    Писанкове

    З підворіття гУцула на стежу
    покотилась писанка,
    росте.
    Ей, закінчуй, зимо, в горах лежу*
    преч** весни в одежах із мережив,
    бо вона вже з небом тет-а-тет,
    бо сягнули ромби писанкові
    полонин.
    Хвилясті та прямі,
    доточили лінії казкове,
    без якого і катма обнови,
    що услід буятиме зимі.
    Доокола сто цяток у мандрах,
    ялинковий та зірчастий рай.
    Світлопоступ.
    Обрії – меандром.
    Великодньо.
    Таїнства пора.

    *Лежання при хворобі;
    *збоку.

    Повниця*

    Чи зоря над руками чиїмись,
    чи туману хиткого виток –
    біля образу в образі їмость**
    допильнує тутешніх жінок.
    Коровай куштувати припросять
    дарувальників сонно-хмільних,
    і під образом в образі осінь
    молодят берегтиме од лих.
    Що галасвіта*** – те не світлиці,
    де святиться душа без окрас.
    Може, й образ на мить усміхнеться,
    що Господнє посіяв навраз.****

    *Дарування грошей молодій парі на весіллі;
    **дружина священика;
    ***по всьому світу;
    ****навіки.

    *****
    - Де твоя, скрипалю, муза?
    - Поневолена… Не тут.
    Десь побачиш – поспілкуйся:
    Втечу б їй – на висоту.

    - Звідки, осене? З полону?
    - Так, від горя аж до гір.
    Розкладу свою попону,
    розцяцьковану – не скромну
    всім вітрам наперекір.
    Бірувати б*, бірувати б
    до появи Косарів**
    увійти в небесні шати
    на найвищій на горі
    і додолу в три поклони
    золотавих місяців.
    Розцяцькованій попоні,
    горам, бердо*** вже невгодній –
    скрипалеві манівці.

    - Що, скрипалю, зникла муза?
    У руці багрянці – жмут.
    - Десь побачиш – поспілкуйся:
    Втечу б їй – на висоту.

    *Спромогтися;
    **сузір’я;
    ***западина поміж гір.

    *****
    Полювали вітри розсерджені
    (всі прозОруч, усі з пітьми)
    на дерева з двома осердями:
    здобич, гУцуле, на! Візьми!

    Два осердя, о, два осердя.
    Не майструйте ніхто стола,
    бо гаряче на ньому ствердне,
    бо холодне на смак – зола.

    Вітер-велет, ватаг, за річкою
    вмить заблудлого зіштовхнув
    з дужим деревом, що зі свічкою*:
    маєш, гУцуле, дивину.

    Зі свічі не ладнайте ліжко –
    сон лихий на такому,
    в нім
    шепіт шатана** – гейби трішки,
    але з обрисами
    вогнів.

    Два осердя, свічу – на вогнище:
    одкричать, як сичі, між гір,
    доки небо в нічне полотнище
    не дов’яже з іскринок зір.

    *Дерево з гіллякою-приростом, що стрімко росте вгору.;
    **чорта.

    *****
    Не розбуджене дримбами* сонце –
    просто вогниво,
    те, без якого
    нікудишнє кресало,
    і в оці
    подорожнього
    небо й волога
    од жалю.
    За тихеньке простибі**
    понад горами
    сонцеві бігти.
    Не шкодуйте
    ні губ, ані дримбів,
    щоб зігрітись хутчіше
    півсвіту.
    В надвечір”ї прощально,
    протяжно
    звуки музики
    витіюваті.
    Стільки й сонця,
    що в кільцях мосяжних,***
    у нічне подорожньому взяти.

    *Губні музичні народні інструменти;
    **дякую;
    ***елементи кінського спорядження.

    2016р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (13)


  17. Іван Потьомкін - [ 2016.11.15 19:02 ]
    Такт

    Радить Євангеліє тримати такт
    Навіть із тим, хто годен лише осуду й зневаги.
    Та про який там такт може мова йти,
    Коли з-за такту, немов шуліка на курчат,
    Кидається він з прокляттями прожогом
    На душу, ошелешену од несподіванки.
    ...Ні, не судилось, видко, дорости мені
    До бозна кому прийнятного повчання Йсуса .
    Презирством намагаюся відбутись,
    Та під завісу не витримую
    І раджу майстрові проклять
    Ретельніш чистить язик свій недолугий.
    На більше неспроможен життям набутий такт,
    А із-за такту рветься несусвітній монолог...
    ...То, може, я помиляюсь,
    Дослівно сприймаючи настанову Йсуса?
    -----------------------------------------------------------------------
    «Хто вдарить тебе в праву щоку твою, поверни до нього й другу» -Євангеліє Матвія, 5:39.




    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (7)


  18. Нінель Новікова - [ 2016.11.13 10:52 ]
    Танець білого лебедя
    Я лебедя сумного пригостила –
    На самотині озером гуляв.
    І він граційно вигнув шию, крила,
    У тихім танці вдячно закружляв.

    Зворушливо, божественно-красиво,
    Неначе ангел нам явив себе.
    Хотілось плакати від того дива
    Й молитися на небо голубе…

    Буває так, що світ увесь не милий.
    Безодні манять невблаганні очі.
    Згадай тоді цей тихий танець білий
    І раптом жити знову так захочеш!

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (4)


  19. Володимир Бойко - [ 2016.11.12 19:09 ]
    В ресторані (переклад з О. Блока)
    Не забуду ніколи (він був чи наснився,
    Дивний вечір): заграва зорі
    Запалила й розкраяла небо імлисте,
    І на жовтій зорі - ліхтарі.

    Я сидів при вікні в переповненій залі.
    Про любов десь бриніли пісні.
    Я послав тобі чорну троянду в бокалі
    Золотого, як небо, аї.

    Я, твій погляд зустрівши бентежно й зухвало,
    Уклонивсь, не відвівши очей.
    Кавалеру своєму ти різко сказала:
    «Ти поглянь, закохався і цей».

    І нараз щось у відповідь гримнули струни,
    Заспівали нестямно смички,
    Та була ти зі мною всім спротивом юним,
    Ледь помітним тремтінням руки.

    Ти, немовби сполохана пташка, рвонулась,
    Ти пройшла, наче сон мій легкий...
    І замріялись вії, парфуми зітхнули,
    Зашептались тривожно шовки.

    Ти з глибин задзеркальних очима стріляла,
    Поціляючи душу ізнов...
    Танцювала циганка, намистом бряжчала
    І вищала зорі про любов.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (8)


  20. Вікторія Торон - [ 2016.11.10 05:13 ]
    У світі, німому, як здиблений айсберг
    У світі, німому, як здиблений айсберг,
    ми всі обдаровані (так видається)
    свободою волі.
    У часі, що плине, куди —невідомо,
    де прудко ховається ящірка суті,
    у чому — свобода?

    Можливо, праві вони, ті, хто шукає
    народного батька, вождя і "світило" —
    із ним буде легше?
    Усім розтолкує, що треба любити,
    для чого страждати, для чого старатись
    і що усе значить.

    Щоранку незаймана свіжа палітра
    розкішних емоцій на тебе чекає —
    які з них обрати?
    Кого пожаліти, кого засудити,
    кому не пробачить, кому присягнути,
    чим день заяснити?

    З морозу самотності вскочити в хутро
    спітнілих обіймів, щоб тануло серце, —
    чи радість не в цьому?
    Проблем екзистенції щоб не бувало,
    холодних питань, що звіряєш у небо
    (а з неба — ні слова)!

    У світі, німому, як здиблений айсберг,
    ми всі обдаровані (так видається)
    свободою волі.
    У часі, що плине, куди — невідомо,
    де прудко ховається ящірка суті,
    у чому — свобода?

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  21. Серго Сокольник - [ 2016.11.06 22:27 ]
    Моє любе дівча... *мелодійне*
    Моє любе дівча,
    Ми сьогодні зустрінемось знову...
    Буде зустрічі час,
    Час на сльози, цілунки, розмови

    Чим жили... Час на те
    Чим бажаємо жити довіку.
    Бо кохання цвіте.
    Бо без жінки нема чоловіка.

    Притулись, притулись!
    Мов бальзамом пролийся на рани!
    Похились, похились,
    Ковилою в осінні тумани...

    Будем пити цей час
    Цілу ніч... Хто її нам відміряв?
    Вже із ночі до нас
    Хижо тягнуться руки зневіри

    І з провалля пітьми
    Нас настромлюють місячні ріжки...
    То ж за руку візьми,
    І підемо по срібній доріжці.

    Не лякайся, мала-
    Це у вікна вистукує злива.
    Віддавайся!.. Ай лав!..
    Так тендітно... Ми знову щасливі...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116110612269


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (17)


  22. Олена Кримнець - [ 2016.11.01 20:39 ]
    ***
    Де листопад, свічкар осінній,
    На свічниках задув згарки,
    Де смисли губляться, як тіні,
    І розтають у повечір’ї,
    А серцю млоїться за кимсь,

    Стою, скрушна і одинока,
    Десь понад часом, поза ним,
    На вік потоншена, на спокій,
    Тому що бракне слова «потім»,
    А сто «тепер» із домовин

    Тіснять мене, немов облога.
    І знаю – це останній шанс
    Поглянути у вічі Бога,
    Святі, без докору німого.
    Осуджує не Бог – душа.

    Про що мовчать старі могили,
    В повітря вкутавшись курне?
    Коли пливти не стане сили,
    Помилуй, Господи, помилуй
    В гріху втопаючу мене…

    01.11.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (5)


  23. Серго Сокольник - [ 2016.10.25 22:37 ]
    Ми листя
    Злий вітер лютує.
    Це осінь багряно-барвисто
    Данину із листя виплачує літу...
    Почуйте наш клич!

    Ніхто нас не чує.
    Ми листя. Ми зірване листя.
    І вітер недолі нас носить по світу.
    Ми вже відійшли.

    На дереві гарно
    Висіти, вчепившись у віти,
    Та нам не судилось у спокої жити,
    Бо стовбур гнилий.

    Триматися марно.
    І нам на багаттях горіти.
    Ми ляжем, собою встеляючи плити
    Загиблих надій.

    Що ж, дерево-мати,
    Ти підеш також на багаття,
    Та й нікому буде вже цим перейматись.
    І тільки колись,

    Неначе відплата
    За наше тобою прокляття,
    Дитина, можливо, підійме погратись
    Загублений лист...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116102501030


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (18)


  24. Олександра Камінчанська - [ 2016.10.23 16:51 ]
    ***
    Не вставай, я сама зачиню за собою двері,
    Вітер виє у комин, як сивий, бездомний пес.
    Ми себе віддали цій добі, одкровенням, ері…
    Ніч беззоряна, тьмяна, лиш місяць, як срібний перст.

    Що між нами лишилося? Осінь, сльоза, дороги,
    Кілька реплік без змісту, фатальні, хиткі мости.
    Заховався (дивака!)у ніч, від сльоти вологу,
    Паперовий кораблик, що так й не навчивсь пливти.

    Чи під силу піти, коли вітер січе у плечі?
    Достобіса ілюзій, утримати мить – не зміг.
    Вись боліла дощем і вчорашнім крилом лелечим...
    Далі – сніг…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (4)


  25. Юрій Лазірко - [ 2016.10.23 03:52 ]
    Боже як тихо
    Боже
    як тихо
    я сплю
    сонце ляга
    на ріллю
    небо
    пошите з калюж
    стежкою в’ється
    як вуж

    хмар на межі
    прибуло
    в них
    потонуло село
    легіт
    голубить сади
    Боже
    я сплю
    не буди

    мама
    з очима весни
    погляд
    безмежно-сумний
    сина свого
    вигляда
    мов за відерцем
    вода

    голосу
    вже не почув
    бо не лежу
    а лечу
    видно
    як поле горить
    падаю в небо
    на мить

    падаю
    наче зола
    болем згораю
    дотла
    і наяву
    не у сні
    тулиться янгол
    до ніг

    6 Листопада, 2015


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.72)
    Коментарі: (8)


  26. Марія Дем'янюк - [ 2016.10.21 22:54 ]
    Місячна ніч
    Місячне сяйво. Кленове осоння.
    У Маленького принца нічка безсоння.
    Він сміється. І сміх котиться до моєї оселі
    І кружляє на літерах паперової каруселі...

    За вікном втішаються клени:
    У Маленьких принців як у них -
    золоте, кучеряве волосся.
    Листя клена - зірки.
    А на кожнім листочку
    Поселилося дзвінкоголосся...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (2)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.20 23:47 ]
    Навіювання
    Із пам`яті усе тебе стираю…
    Ох, відболіло… Сам лиш знаю, як.
    У снах і до омріяного раю
    Не світить більше чарівний маяк.

    Змиваються водою миті милі
    І кануть тихо в Лети непроглядь.
    Лише вібруючі озерні хвилі –
    Як струни вітру, тихо шепотять.

    І пестять віти лагідні сторуко,
    Прозоро так прояснюючи суть,
    І чуть усе ясніший серця стукіт:
    Забудь її. Забудь її. Забудь…

    20.10. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.18 20:58 ]
    * * *
    Наче сад занедбаний, цей гай –
    Озеро закидане гілками.
    У верхів`ях вітер сновига,
    І шепоче зшерхлими вустами.

    Промінь сонця поміж віт зачах,
    Все навкруг од холоду німіє –
    Буреломи товсті у кущах
    Причаїлися, неначе змії.

    Мов би жовтим полум`ям жива –
    Вкрила береги яскравим пледом
    Вицвіла високая трава,
    Пофарбована немовби медом!

    16.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  29. Домінік Арфіст - [ 2016.10.16 16:48 ]
    нині не та Ітака...
    нині не та Ітака –
    дім Одіссею пастка…
    пустка… забута казка
    хлопчика Телемака…

    в тугу закута гавань
    зорями гаснуть звуки…
    тче Пенелопа саван –
    нікуди діти руки…

    не журавлі – синиці…
    лук не дрижить в долоні…
    висохли колісниці
    і розжиріли коні…

    спить під пісками Троя…
    сон її вічним буде…
    йшли в Іліон герої
    а повернули – люди…

    тижбою усією
    в землю роки відходять…
    весело Одіссею
    тільки угледить воду

    хай Посейдон карає
    човника б’є і вертить –
    Час і той помирає
    ні з ким грати в безсмертя…

    хай же Еол сміється
    віє в лице – не в спину
    радісно стрепенеться
    темним крилом Афіна…

    в радості і у горі
    еллінові і богу
    мариться тільки море
    тільки туди дороги
    де Одіссей-бездомність
    де Одіссей-безпечність
    де Одіссей-бездонність
    безум… і безкінечність…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.15 21:35 ]
    У мерехтінні тихому води
    У мерехтінні тихому води
    Над озером сиджу в холодну пору,
    Немов свою лікую душу хвору,
    За ліками приходячи сюди...
    У мерехтінні тихому води.

    Легесенько висвистує пташина,
    Мені позує просто на гіллі,
    Немов мої розсмоктує жалі…
    Слова утіхи, мила, говори-но…
    Легесенько висвистує пташина.

    Вже розмиває сутінню тони
    І холодком все дужче повіває
    Уся краса засмученого гаю
    У спокої вечірньому втони,
    Вже розмиває сутінню тони…

    15.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (14)


  31. Наталя Мазур - [ 2016.10.13 23:11 ]
    Старе таксі
    Осінній день. Поволі сипле сніг.
    Обабіч шляху вижовклі тополі
    Скидають шати на омет доріг,
    А снігом засипає їх поволі.

    Старе таксі біжить німим шосе,
    І пісня із динаміка в салоні.
    Розмова тиха двох - про те, про се,
    Хоч тягнеться долоня до долоні.

    На шклі малює сніг штрихи косі,
    І я відповідаю вряди-годи.
    Спішить старе, пошарпане таксі,
    І час виходить.Час уже виходить.

    13.10.2016р.




    Рейтинги: Народний 5.75 (5.53) | "Майстерень" 5.75 (5.6)
    Коментарі: (6)


  32. Серго Сокольник - [ 2016.10.13 22:33 ]
    Експресивний акт*** ( 16+ )
    ***Вірш експериментаторський. Авторські знахідки. Трохи хуліганисте

    Сріблястий місяць хмарку обійняв
    Своїм серпом, і стиснув невблаганно,
    Як ще ніхто... Лиш я тебе стискав
    В своїх обіймах так, моя кохана!..

    І я всю ніч жагу дівочу пив,
    Нічний кажан, крилом торкнувши шию...
    Я пив сьогодні, наче кров упир
    Твоє кохання, о моя повіє!..

    Скінченність входжень.... Може, й нескінчен-
    Не з"єднання роз"єднань без упину-
    Це так нечемно... Ах, який нечем-
    Ний я господар, о моя рабине!

    Ти віддаєшся вся. І весь небес-
    Ний світ в очах на мить неначе меркне,
    Як я в тобі... Пробач, не можу без
    солодкого... Моя ти, блін, цукерка...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116101301089


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.10 22:14 ]
    Як тихо...
    Як тихо тут у будні дні,
    Ще й жовтень теплотою надить.
    Лиш чути здалеку мені
    Легенький шепіт автостради.

    На медом скропленій воді
    Тихенько рибка сум розвозить.
    На ніжну озера гладінь
    З дерев летять багряні сльози.

    Як хороше! В яснім гіллі
    Пташок розмовонька долине.
    Розвіялися думи злі,
    Немов спинилися хвилини…

    3.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (18)


  34. Володимир Бойко - [ 2016.10.10 10:01 ]
    А квіти мовлять – прощавай (переклад з Сергія Єсеніна)
    А квіти мовлять – прощавай,
    Голівками схилившись долу,
    Що не побачу я ніколи
    Її лице і отчий край.

    Кохана, ну то що ж! То що ж!
    Я бачив їх і бачив землю,
    І я оцей могильний дрож
    Прийму, як ласку потаємну.

    Я повз життя отак пройшов,
    Та встиг чимало зрозуміти,
    І промовляю знов і знов,
    Що все повторюється в світі.

    Не все одно – прийде новий,
    Колишній з туги не зів'яне.
    Залишеній і дорогій
    Складе пісні новий коханий.

    І, наслухаючи пісень,
    Кохана іншого пригорне,
    Згадавши, може, і мене,
    Неначе квітку неповторну.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (6)


  35. Юрій Лазірко - [ 2016.10.10 03:13 ]
    люлi моя леле
    люлі моя леле
    хто там стежку стелить
    місяць круглобокий
    там де він там спокій

    там де він там спокій
    що несе до хати
    нічці кароокій
    в'язку снів кудлатих

    в'язку снів кудлатих
    тиху колискову
    дрімки для маляти
    мандри кольорові

    мандри кольорові
    на коні крилатім
    мрій вітри готові
    хмари розганяти

    хмари розганяти
    в сонячні росинки
    трави зодягати
    спи моя дитинко

    спи моя дитинко
    люлі моя леле
    хай тобі в зоринки
    янгол долю стелить

    1 Листопада, 2015


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.72)
    Коментарі: (8)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.08 02:40 ]
    Віхола звуку ( Ф.Шопен, вальс до дієз мінор)
    Шопена вальс, Шопена вальс
    Так солодко до себе кличе
    У романтично світлий час,
    У дев`ятнадцяте сторіччя.

    Де в косах з квіткою, в саду
    Сидить замріяна панянка,
    І пестить вроду молоду
    Проміння сонячного ранку.

    Їй від коханого листа
    В альтанку різьблену принесли…
    І там вона його чита,
    І усміхається чудесно.

    Скажи, поете молодий,
    Які слова їй приберіг ти,
    Що після тихої ходи
    Вона зірвалась раптом бігти?

    І вже злітає, наче птах,
    Із трав на гілку в цьому раї.
    А щастя у її очах
    Здається, світ весь обіймає.

    Красуня ловить на льоту
    Червоні яблука чудові,
    Немов збирає в мить святу
    Плоди достиглої любові.

    …Ця звуку віхола, мов бал –
    Вир білих суконь, аксельбантів.
    І музики сяйливий шал,
    Неначе пурхання пуантів.

    Останній промінь звуку згас,
    В спіраль волосся мов завився…
    Чому ж у той прекрасний час
    Я, Боже мій, не народився?!

    28.03.7518 р. (Від Трипілля) (2010)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.04 22:33 ]
    Дивний сон
    Я знову бачу сон цей дивний –
    Снується сутінь крадькома.
    Багряним відсвітом чарівно
    Ляга на озеро туман.

    Усе здається – марю, марю
    І увижаються мені
    Божествені рожеві хмари,
    Неначе крила вогняні.

    І полум`я їх величаве
    Високі пестощі снує.
    Краса рожевої заграви
    Овіяла єство моє.

    Усі мої печалі – всує –
    Розвіють промені ясні.
    Боги день музики святкують
    І грають барвами у сні!

    1.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (7)


  38. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.10.03 14:44 ]
    Серед билин...

    Вірю: комусь необхідна мова - рясна калина,
    Та не отій шерепі, що "разніци нєту" кине.
    Будні горохом сиплють... Юнки смолистоброві,
    Вчили вас мудрі бабці в Баришівці чи Львові,
    Хлопчика з оселедцем - тато-киянин путящий.
    Вельми коротка пам`ять, соціум вивчив ще краще.

    Жаба-матюк огидний слизне, кубельце мостить.
    Хоч не кажи ні разу, хоч зауваж ушосте.

    Бачу, як рожевіють щоки під маскою з пудри.
    Раджу полтавці радіти: ранок мирний - не утро.

    Морозостійкість мови, певно, така як у жита.
    Квітне моя говірка серед билин московита...

    2016


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (4)


  39. Вікторія Торон - [ 2016.10.01 12:50 ]
    Розпадається все на пісок і вітрила
    Розпадається все на пісок і вітрила,
    на скорбот якорі і на відгомін щастя,
    на могильні заломлені білі зап’ястя
    мармурових фігур, що уклякли безсило,

    на ухоплені в вічності рідкісні миті,
    коли сонце наносить призахідні плями
    і дитина охоплена передчуттями,
    зовом інших життів, що народженням змиті.

    Кожна хвиля розщеплена на подолання,
    на невтішний ридаючий плач Альбіноні*
    і до предків німих на захмарнім осонні
    «Чи зустрінемось знову?» твій крик-запитання.

    Мить – огнистий корал неземного намиста,
    що запав безнадією в тебе і святом,
    вибухаючий світ, як розщеплений атом,
    ієрогліф, сліпучим наповнений змістом.

    2016




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  40. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2016.09.28 12:46 ]
    Тринітарний рондель

    Дощі до Трійці – як до хліба сіль.
    У Трійцю без дощів уже й не віриш.
    ...Волого й тепло. Дзвони звідусіль:
    від храмів стародавніх і новіших.

    Радіють Бог-Отець, і Дух, і Син,
    яким ти залюбки присвятиш вірші.
    Дощі до Трійці – як до хліба сіль.
    У Трійцю без дощів уже й не віриш.

    Зупинишся на мить, зніяковівши,
    поклонишся довершеній красі...
    Ти витратив на мандри стільки сил –
    а виявилось: поруч – краще вдвічі!..
    Дощі до Трійці – як до хліба сіль.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Прокоментувати:


  41. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2016.09.26 14:32 ]
    Вересневий дощ


    Таке дрібне, але ж таке нахабне!
    Ще вранці почалось, ніяк не вщухне.
    Чудить по повній Михаїл-Архангел
    (невже не має
    більш сухого чуда?)

    Чужий
    такій набридлій мегасирості,
    прошу притулку в липи
    ледь знайомої.
    «Ховатимусь, аж поки не осиплетесь, –
    найближчі перспективи їй змальовую. –

    Ця осінь щодо опадів – рекордна.
    Єднаймося, аби не стало зле нам!
    Пустіть мене під крону,
    як під ковдру.
    Тим паче:
    не така вже Ви й зелена…»


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (4)


  42. Сонце Місяць - [ 2016.09.23 04:36 ]
    Етюди
     
     а.

    чоловік, який ріже рибу
    в голові у нього будинок
    перегорнуто надцять сторінок
    у стараннім його житті

    частки риби лягають ніби
    натуруючи для картини
    але в цім ніщо не повинне
    тільки лінії, між кутів



     b.

    акварель провінційна, зліва
    насувається нагла злива
    заливаючи здійнятий пил

    на відході кіптявого літа
    вантажівка іржавіє вбита
    безколісний ~ чи ґаз, чи зіл

    тло алеї у кленах висхлих
    за сідницями роверисток
    перекреслює серпокрил



     с.

    о пів~ ночі папір чорносиній
    злотий місяць, сріблисті зорі
    цілий всесвіт & все це у римі

    нембуталово~ ендорфінні
    море, гори чи стерпне горе в
    запотілому ледь графині

    легіт~ серпень дихає в шиби
    місто снить себе старовинним
    & у трансцендентній годині

    чоловік як є ріже рибу




     ※




     




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  43. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.09.21 15:43 ]
    Осінь


    Вічний Мелькіадес ходить між дворами,
    пропонує сито у зірках для мами,
    татові - кресало, гребінець - бабусі.
    Я б аж два купила... та сичали гуси.

    Виміняла деко на пиріг вишневий.
    Дав ще й теплу кофту...
    Ой бабусю, де ви?

    Візерунки ловкі, барва черепаша.
    Циган посміхався, виїв миску каші.
    Не дурив... божився. Руки у корості.
    Осінь... сни мигдальні...
    ...і щоночі гості.

    Родаки, предтечі... Не шумлять уранці.
    Розтають безслідно, промінь - по фіранці.
    Тиш. Із пригощанням жодної мороки.
    Соломинку візьмуть... не маліє соку.

    Яблучка лишаю на вікні, де квіти.
    ...кофту - для бабусі - розплітає вітер...

    Тільки в кукурудзи не сивіють коси.
    Хитрий Мелькіадес позолоту носить.
    Павутиння - даром, лиш дублон - фізаліс.
    Всі облуди світу має в арсеналі.
    Хто б йому не вірив? Маже рани медом.
    Чарівні сандалі... ґудзики з Толедо...



    2016


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  44. Василь Кузан - [ 2016.09.20 14:11 ]
    Товро німих клонованих історій
    ***
    Тавро німих клонованих історій
    Повисло, наче сонце, у петлі,
    Три ідоли на виблідлому тлі
    Обличчями уперлися у Тору,
    Що виросла з язичницьких джерел
    І проросла таємно у Корані.
    Ми християни, певно, надто ранні
    Під примусом в кошару забрели.

    Пастух стоїть, вірніше – пастухи,
    Пускають вовка іноді в кошару
    І бонуси отримують на шару,
    І добувають з тіла потрохи.

    Вже поділили світ на до і після
    Пришестя, перехрестя, воскресінь…
    На боротьбу лягає чорна тінь
    І знов сумна народжується пісня.

    Ворота відчиняють, та не в рай,
    А знов у ту задрипану Європу,
    Де не лише цілують голу жопу
    А ще й… Таке… Таке воно. Чекай
    Свою гнилу подачку, Україно,
    Бо ти не любиш ні отця, ні сина,
    А тільки зайд, катів і ворогів,
    Що їм співаєш ніжно – воріженьки.

    І відвертаєш погляд свій від неньки
    І від героїв, що лягли в сувій
    Апокрифів, що їх не визнають
    І не читають, бо бояться правди.
    А ти покірна. Віддаєшся завжди
    З любові. Без любові. Без життя.
    Без вірності. Така у тебе карма.
    І я живу з тобою жартома.

    …20.09.16



    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (13)


  45. Олександра Камінчанська - [ 2016.09.18 20:35 ]
    Про нас...
    А гори парують… димлять заосінені гори,
    Цвітуть хризантеми і пахнуть заохрені дні.
    Дарма, що не літо, дарма, що не юні, ти - поруч
    І більшого щастя, здається, не треба мені.

    Ще плачуть трембіти, ще мріють закохані мавки,
    Віщує майбутнє при стрітенській свічці мольфар.
    Сльоза листопаду, полишені гнізда на хаті,
    Шукає спасіння маестро, самотня строфа.

    Нашіптує вітер про те, що не ждеш і не віриш,
    Банують без хвилі поодаль круті береги.
    Тиняється думка всевольна то птахом, то звіром
    І губляться риси крізь роки облич дорогих…

    І тепло, і терпко, згорають сумління і весни...
    Старий листоноша край осені, мій листопад.
    І сотні доріг за селом дорогих і воскреслих,
    І стрілка хвилинна, яка не вертає назад.

    Моління ув осінь… дерева і свідки, і судді,
    Мов вишитий віттям кошлатиться сивий туман.
    А ми, наче діти, одвічно кохані і блудні,
    Дарма, що не літо, дарма, що не юні, дарма…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (12)


  46. Серго Сокольник - [ 2016.09.16 00:26 ]
    Пересохший родник... Сюр
    Пересохший родник...
    А ведь сколько испито когда-то...
    В подсознаньи возник
    Калькулятор, считающий даты
    Наших встреч...

    Дрожь твоих преклоненных коленей
    В ожидании сладкого плена...
    Это бред.... Между нами стена...
    Я один. Ты одна.

    Я на праздник Ильи
    Колос ржи дистиллирую каждый,
    И настой спорыньи
    Исцелит виртуальную жажду
    Наших встреч...

    И увижу тебя на коленях
    Отражением эхо вселенной
    Тайны жизни, испитой до дна.
    Я один. Ты одна.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116091500916


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  47. Анастасія Поліщук - [ 2016.09.15 00:52 ]
    Внутрішній турист
    Приходить час, і я іду - до себе
    Попити чай о п'ятій двадцять дві,
    Порахувати кількість хмар на небі,
    Дивитися на клини журавлів...

    Іду до себе - і не знаю місця,
    Куди приходжу пити теплий чай,
    Ані будинку, ані назви міста,
    Чи довезе туди старий трамвай?

    Але я там - і споглядаю всесвіт,
    Хоч ніби в гостях, упізнала все,
    Думки, сервіз і післясмак від бесід,
    І чай терпкий, повітряні бізе...

    Ось п'ята тридцять. І чекають справи.
    Пора вертатись до нудних реприз
    І замість чаю смакувати каву.
    Іду від себе.
    Внутрішній турист.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Прокоментувати:


  48. Марія Дем'янюк - [ 2016.09.10 16:47 ]
    Троянда
    Троянда квітує на моїй долоні,
    Пелюстки ніжні, рожево-сонні...
    Та має вона міцні колючки.
    Навіщо? Нехай долоня,
    Коли душа у болю в полоні,
    В кулак не стискається,
    До неба тягнеться,
    Яке усміхається...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (6)


  49. Анна Віталія Палій - [ 2016.09.06 14:06 ]
    Причет покійників
    Видовище пізніх мрійників –
    Весільний кортеж покійників.
    По Сахарова, щоб знали ми,
    Прорізали світ сигналами.
    В палац, який на Коперника,
    Стрілою летіли уперто
    У чорному блиску ретро
    Авто, від мене – декілька метрів.

    На Богуна стояла я.
    А, втім, нічого не сталося.
    Сидів молодий з тростиною,
    Опертий в сидіння спиною.
    Скляними очима втомлено
    Пронизував даль. А з чорним
    За ним – балдахіном урочо
    Автівка коханої. Почет

    З дружбів і дружок в домовинах –
    По двоє на чорних машинах.
    А, втім, нічого не сталося.
    В житті в них, певно, не склалося.
    Промчали рядами рівними
    Автівки з гостями й рідними.
    Видовище пізніх мрійників –
    Весільний кортеж покійників.
    09.08.2014.


    Рейтинги: Народний 6 (5.47) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (15)


  50. Володимир Бойко - [ 2016.09.05 23:23 ]
    * * *
    Зазвучала напружена тиша
    І влилась у щемливі рядки.
    Народились непрохані вірші,
    Як у небі летючі зірки.

    Чорно-білі світлини туманів,
    Як посланці незнаних світів
    В перших променях сонця розтануть,
    Мов уривки небачених снів.

    Озиватимуться мелодійно
    Невідомі нікому слова.
    Обнадійливі і безнадійні,
    Як життя, що поволі сплива.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   ...   54   55   56   57   58   59   60   61   62   ...   159