ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.11.02 04:11
Ми постаріли на життя
за рік війни, за два, за три…
Ще ненароджене дитя
в ракетнім обстрілі згорить.
За все заплатимо сповна.
Та де там наша перемога?
Чим довше тягнеться війна,
тим менше вірую у Бога.

Микола Дудар
2024.11.02 00:10
В твоїх очах сховалося півсвіту
Покращилось приємне відчуття,
Що хтось мені по пошті шле привіти
З якогось наче, кажуть, з майбуття…

В твоїх очах картини незабутні
Підсказують, підштовхують до дій…
Пообіцяй, зустріемось у Грудні

Сонце Місяць
2024.11.01 18:04
B лунко й понад примарливим усім невблаганний дзиґар-годинник відраховує свої секунди приклацуючи ях, тераса блаженно омріяна ——китайськамузичнапавза—— B віддзеркалення в досвідченій меланхолії альтсаксофонщика, котрий не вступатиме дудіти насту

Артур Сіренко
2024.11.01 09:22
Час – це плямистий щур
З очима кольору ночі,
Що ласує маримухами,
Які назбирав божевільний
В лісі сутінок спогадів,
У хащах осиротілих просторів,
Де блукає сліпою вдовою осінь –
Оця, в картатій сукні минулого,

Юрій Гундарєв
2024.11.01 09:14
Сьогодні, 1 листопада, йому могло би виповнитися 29 років…
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі»
пов‘язаний саме з талантом - він гарно малюва

Микола Дудар
2024.11.01 08:32
На жаль і Жовтень відпливе
На рік, не більше… графік щільний
Хто знає, де він там живе…
Можливо, з вибором не згідний…
Можливо втисли поміж днів,
На одне одного так схожі…
Лишили вибору і слів
В якійсь несправжній огорожі…

Віктор Кучерук
2024.11.01 05:13
Соломою шурхає осінь
І прілістю пахне щодня,
Коли роздягається й зносить
До двору подерте вбрання.
Уже назбиралося вдосталь
З опалого листя горбів,
Щоб з’яві потрібній компосту
Город мій весною радів.

Микола Соболь
2024.11.01 04:23
Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луки
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Юрій Лазірко
2024.10.31 22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 17:05
Дорікають за обідом
Знов онучці бабця з дідом:
- Що за мода? Шик останній!
Одягла з дірками штані.
Бабця й дід бурмочуть хором:
- Все діряве – тільки сором!
Та ж сміється хитро дуже:
- А мені ото байдуже!

Борис Костиря
2024.10.31 16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,

Володимир Каразуб
2024.10.30 22:23
Заклавши руки за спину ідеш,
Неначе в’язень, злий на власне місто,
І хмара суне наче корабель
Який колись покинув Монте-Крісто.

27.07.2023

Ігор Деркач
2024.10.30 14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею

Іван Потьомкін
2024.10.30 13:53
Так хочеться ще за життя по-людськи жить,
Та поки що вдається небагато:
Плач припиняє й усміхається мені малятко,
За півметра без остраху горобеня заглядає в очі,
Навитяжку кіт стає, щоб шлях не перепинити,
Звідусюд лине: «Будь здоров! До 120 у щас

Микола Дудар
2024.10.30 13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…

Козак Дума
2024.10.30 07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.

Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,

Микола Соболь
2024.10.30 04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас щ

Віктор Кучерук
2024.10.30 04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.

Іван Потьомкін
2024.10.29 20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Пиріжкарня Асорті
2024.10.29 17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ

Микола Дудар
2024.10.29 14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…

Гриць Янківська
2024.10.29 14:10
Зникає за маячним верховіттям
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?

Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Олена Ешвович
2024.10.26

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Олександр Олехо - [ 2014.01.13 12:34 ]
    Cтоять вожді
    Стоять вожді,
    як фалоси років,
    обіцянок, прожектів і надії.
    Деінде вже
    їх п’єдестал зітлів,
    як і, до речі, утопічні мрії.

    Із того світу
    все стоять вожді,
    у діянні своїм – криваво-сущі.
    І що їм голубИ,
    і сонце, і дощі?
    Вони давно вже – главо-неімущі.

    Час, як стріла,
    вражає наповал,
    та ці божки, ще за життя дволикі,
    вхід стережуть
    у бронзовий портал –
    де їх гріхи, химерні та великі.

    Інакше все:
    народи і портал
    (як плід ума і нано-революцій),
    та в камені
    стоїть донині шал
    із крові братовбивчої й полюцій.

    А динозаври
    із сучасних днів
    усе пильнують цю іржаву касту.
    Знамено їх
    у мареві вогнів
    ховає «святість», ситу і мордасту.

    13.01.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Коментарі: (16)


  2. Наталя Мазур - [ 2014.01.12 22:25 ]
    Бiла завiя
    Де проходить незримий рубіж
    Між майбутнім і важко-минулим,
    Ти розгублений досі стоїш
    Осокором самотнім. Заснули

    Почуття. Не турбує їх час...
    Тільки інколи, наче в тумані,
    Щось знайоме відчуєш, і враз
    Все зникає. Лише на світанні,

    Як недовгий, пожаданий сон
    Твою душу огорне і тіло,
    Бачиш погляд мій вірний, і знов
    Його губиш, прокинувшись. Біло

    Замітає завія сліди,
    Спраглі мрії, палкі сподівання.
    Ти покликав мене у кохання,
    Тільки сам забарився прийти.

    12. 2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.6)
    Коментарі: (20)


  3. Тетяна Левицька - [ 2014.01.11 12:55 ]
    Випадкова зустрiч
    Випадкова зустріч, випадкова,
    Та чомусь не в'яжеться розмова.
    Білий сніг і наче з неба манна,
    Чуйний поцілунок на прощання.

    Колись була твоєю, та на жаль,
    Напевно, не судилось бути разом.
    Зима гаптує білопінну шаль
    Яскравими паєтками і стразом.
    І спогади бурхливі. Зазвичай,
    Не ніч мости розводить - пароплави.
    Густіє серпантинний небокрай,
    Гірчить сльозою в філіжанці кави.
    Тебе не видно серед тих доріг,
    Якими мандрували. Бог зі мною.
    То падає душа у чистий сніг,
    То ранить пальці об колючу хвою.
    Зневірились в коханні, може, ні?
    Ще на губах не висохли зізнання.
    Тому до мене тулишся вві сні
    Так, ніби я твоя зоря остання.

    Випадкова зустріч, випадкова,
    Та чомусь не в'яжеться розмова.
    Білий сніг і наче з неба манна,
    Чуйний поцілунок на прощання.

    10.12.2013


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  4. Віталій Ткачук - [ 2014.01.10 22:11 ]
    На цілий місяць
    Люби мене на цілий місяць,
    Коли уповні – теж люби.
    Хай розум думає, що сниться,
    Хай б’ються в шиби холоди.

    Живи мене – ачей, оживиш,
    Як диких живлять голубів.
    Напни в мені всі струни й жили,
    Зніми прокляття, одяг, біль…

    Візьму тебе, як порцеляну, -
    І загартовану, й крихку.
    І кожен день, як з океану,
    Тобою світу зачерпну.

    2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (2)


  5. Богдан Манюк - [ 2014.01.09 20:23 ]
    Ірреальний етюд
    Від леготу до світлої легенди, а там чужинці – ніби тіні плям, і дух інверсій допече заледве, і забобони на куті стола чемніш од мухи ситої у снінні, і добра муза вже без риштувань. Останній гість не той, котрий камінний, останній дощ собі - словянський Пан. Міняєш долю так, як заманеться, пером і часто серця вишиттям. Правиця знає: не її Жар-Птиця, тому й висОти завше до пуття… Любов не нищать сумніви і шати, борги зими і чортове пенсне. Якби ж то, друзі, знову не вертати туди, де час в три шиї пожене.

    2014р


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (13)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2014.01.08 23:34 ]
    Світлана Луцкова Мій чорнобривцю золотий*
    Мені наснився той далекий вечір,
    Що пилом сіро падав на поріг,
    Найперший вирій, крик терпкий лелечий,
    Твої слова, тривожний гомін їх...

    Приспів:
    Вихлюпується ніжність із-під вій,
    Безмовно гасить полум'я відчаю.
    Прощай, мій чорнобривцю золотий.
    Прощаюся з тобою. І прощаю.

    У дзвоні літ, у пам'яті, у зливі
    Іздалеку звучи мені, звучи.
    Перебираю струни чорнобриві,
    Немов гарячі вогники свічі.

    Приспів.

    Гаптую спомин: золото - по синім.
    Вогонь жоржин задмухують вітри.
    Коханий мій, бурштиновий, осінній,
    Іздалеку гори мені, гори!..

    Приспів:
    Вихлюпується ніжність із-під вій,
    Безмовно гасить полум'я відчаю.
    Прощай, мій чорнобривцю золотий...


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (12)


  7. Яніна Чернецька - [ 2014.01.07 14:29 ]
    Вільна сутність
    Повернувшись до коренів,
    згортаю себе в ембріон.
    Волію бути рафінованою -
    найпіднесенішою із форм.

    Крокувати не асфальтом, а золотом
    ідей-доріг як першооснов,
    по клітці пробиваючи молотом,
    щоб думали - то дзвони церков.

    У прагненні безхлібного спокою
    хапати небо з чудо-вікна.
    Волію бути в тиші самотньою,
    замріяно відкривши вуста.

    Хай хвилі наженуться потопами,
    під мертвими прогнеться земля,
    хтось має потаємними тропами
    вогонь внести у вічне буття.

    Свобода духу - гідне призначення,
    природи суть,її простота,
    війни і миру дике побачення,
    легень й думок невпинність й жага.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  8. Ігор Шоха - [ 2014.01.06 16:59 ]
    Іду до вас...
           
    Запі́знюсь я до вас десь літ отак на тридцять,
    а може й на віки.
    Хіба не все одно,
    коли нема чого у світ химер дивитись
    через прорубане у всі світи вікно?
             Без віри і надій не варто сподіватись
             на промисел, який належить лиш Йому.
             Не маю перед ким і нині сповідатись
             і нести на вівтар не відаю кому.
    Той досягне висот, а той, мамоні вірний,
    піде у ремесло в догоду суєті,
    а душі неземні уже почили з миром,
    аби тепер зійти сонцями за Сибіром,
    як палімпсести дня в тюремній темноті.
             Розвиднилось.
                      Авжеж.
                               І хтось би й роздивився,
             які чини надбав цей блудний людський син,
             чи низько їм услід покірно поклонився,
             як вимагає час і їх високий чин.
    Аби у дні яси напучував учитель,
    як вижити в краю, де віє суховій,
    допоки у раю готує вирок свій
    Єдиний на усіх небесний покровитель...
             Бо, як на те, й росли.
             Не те, що пагін мій,
             що у спекотні дні не в’янув, а в негоду
             без цілі манівцем свій поступ торував
             не там, де стали ви пророками народу,
             чий «вопіющий глас» минуле таврував.
    Так само, як тоді, такі ж великодушні,
    прощаєте й тепер наругу ворогам...
    У всі смутні часи ви не були байдужі
    і не роняли честь під чоботи совкам.
             Ідеться не про те, як різними шляхами
             веде життя від слів до невідкладних справ.
             Ми у однім краю колисані вітрами
             у диханні гаїв і пахощах отав.
    Та не чекає там зелена рута-м’ята,
    де родить лобода й отрава бузини...
             У нас одна на всіх ділянка розпочата,
             де вруняться поля і зорані лани,
             де присудом життя послужить запорука,
             що милує людей на перехресті доль,
             де вчасно подають на щастя дружню руку,
             щоб злились у одне – зусилля різних воль.
    Чи збудеться, чи ні – прихилюся за вами,
    коли не поміщусь на лавці запасній
    спокутати гріхи – ділитися думками.
    І з далини тоді долине голос мій,
    коли переступлю межу тисячоліття
    і, може, поміж нас не проведуть межі,
    і на сторожі дня тих сівачів помітять,
    що кожен, як один, чатують рубежі.
             Де всім, не для слівця, болить за батьківщину –
             той спільний оберіг без меж, без берегів,
             бо там надія є, що серце України
             ще вирветься живцем із хижих пазурів.
    Де плем'я молоде доплямкує ідеї,
    чекаючи панів, що їсти роздадуть,
    аби припали всі до миски однієї
    і вчилися, дурні, як мелене жують.
             Та тверезіє кров.
             І люди є трудящі
             на радощі землі, і дітям...
    І собі
    зарадять у біді, – навчаться жити краще
    ніж у минулі дні, і не підуть ніза́що –
    за «придане» своє у вічній боротьбі.
    ........................................................................
    Запізнюсь я до вас...,
    коли не буде проти
    ніхто за той майдан, де ідол упаде,
    коли побачу, – є
                         за ким іти,
                                        а доти
    прямуємо туди, куди життя веде.
    ........................................................................
             Запізнюсь я до вас...,
             бо соромно дивитись
             у очі, що зорять із жовтих сторінок.
             І певно рано ще, – давай, на посошок.
             Бо ще від перемог прийдеться похмелитись...,
             ...хоча у бурдюку ще булькає вино,
             і є кому з живих
    низенько поклонитись,
             і є ще ті між них,
             кому не все одно.
    .............................................................................
    Я ще іду до вас. А ви все далі й далі
    сузір’ями плеяд у дальніх небесах...
    І котиться зоря солоної печалі,
    що нікому щодня стояти на часах.
             А, може – на Майдан?
             Бо ні з ким по дорозі
             за славу козаків супроти москалів.
    Різдво – для барикад.
             Ми знову у облозі.
    Осатанілий хам чатує десь на розі
    за срібняки з корит заслужених совків.

                      1993-2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" 5.5 (5.91)
    Коментарі: (3)


  9. Олександр Олехо - [ 2014.01.03 16:10 ]
    Побачимось у пеклі
    Побачимось у пеклі, друже мій.
    Гадаєш мо', що нам не по дорозі?
    Тоді бери костур дорожній свій
    і не стирчи на цім проклятім розі.

    Ти бачиш – три дороги звідціля.
    Усі добряче втоптані ногами
    і ниць душі пасує до лиця,
    і тло життя уквітчано гріхами.

    Одна веде прямісінько в тартар.
    Немає душ, невинно потерпілих,
    зате є безліч усіляких кар,
    а ще катів, у ремеслі умілих.

    Дорога, що наліво – то мара,
    ілюзія величчя і корони,
    немов ідеш, а все гора, гора
    і усміх божевільної Мадонни.

    Направо шлях устелений кістьми.
    Надії тут покояться у Бозі.
    У тих надіях ще живемо ми,
    мов скарабеї в кінському "навозі".

    А ти на перехресті небуття
    усе до раю вгадуєш лазівки –
    отак собі, без сліз і каяття,
    та з ореолом навкруги голівки.

    Побачимось у пеклі, друже мій,
    бо іншого путі цей світ не знає.
    Бери суму дорожню, посох свій
    і хай тобі недоля помагає.

    03.01.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Коментарі: (12)


  10. Олена Осінь - [ 2013.12.30 10:04 ]
    Полинове
    Не руш його серця, печаленько, не пали.

    А я збайдужіла,
    в сорочці стою на вітрі.
    Мені чи меди, чи трутизна –
    усе полин…
    бадилля сухе розплела
    і сльози не витру.

    Зима неминуча.
    Сльотлива така зима.
    А я здичавіла,
    засмутком убрала скроні.

    Усе віддала… уся відцвіла в розмай…

    Візьми мене, сніже,
    завій мене – не боронюсь!

    Укрий мене, сніже…

    … німіють стежки за ним.
    І паморозь тиха на груди, вуста, рамена.
    І степ на руках заколисує полини.

    Не руш його серця, печаль,
    вбережи від мене.


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.58)
    Коментарі: (8)


  11. Василь Бур'ян - [ 2013.12.24 18:42 ]
    Чорноволове поле
    Жертовно жив! Та смерть вела цинічно
    На страсну путь, де страшно він почив.
    Свій прах земний лишивши тут навічно,
    Єство своє він Богові вручив.
    І зойкнула від болю Україна,
    Здригнулися Якутія й Мордва:
    Невже і тут є Юдина провина? -
    Пекли тяжкі змордовані слова.
    І метушня під той жалобний галас,
    Єлей і ладан істин прописних.
    І піна слів, що довго не всідалась,
    І сум напоказ душ непоказних!
    Та годі вам! Бо ж він уже відбувся...
    Він розчинився в душах і думках.
    Ні перед ким в покорі не зігнувся -
    Таким його і знатимуть в віках.
    Бо ж не заради почестей і слави
    Він став на прю з Імперією Зла.
    Його боялись зверхники лукаві,
    А доля для Вкраїни берегла!
    Та квилить серце гіркотою втрати
    І Україна слізоньки ковта.
    І вже новітні понтії пілати
    Вмивають руки, як і за Христа...
    Та ми не будем схлипувати слізно -
    Сильніша смерті істина проста:
    Він крізь оте камазівське залізо
    Вже до нащадків житом пророста!
    1999р.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (6)


  12. Андрій Басанець - [ 2013.12.24 06:40 ]
    * * * *
    На хуторі сезон дощів.
    Вже хтось оту картату хату
    крізь мене слухати навчив
    високе небо необняте.

    Корова дише. Від коліс -
    глибокі борозни. А з диму
    холодний стрепенувся ліс,
    тепер за нами він ітиме.

    А як - не знає до пуття.
    Зітхає, дихає старечо,
    і п'є з відра, куди надвечір
    кухлі та яблука летять.

    2013.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (16)


  13. Валерій Хмельницький - [ 2013.12.23 09:36 ]
    Слуги народу
    "Служу народу України!" -
    І - по дівочій голові,
    І - чоботом важким у спину:
    "Ти у Європу захотів?!"

    "Служу народу України!" -
    У очі бреше звірина.
    "Ану, мерзото, на коліна!" -
    Кулак - під ребра: "Аби знав!"

    Народу слуги ці потрібні?
    Немов у пеклі - все в диму...
    Лиш називаються - "елітні",
    А служать - чорт їх зна кому!

    23.12.2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (6)


  14. Роксолана Вірлан - [ 2013.12.22 22:01 ]
    Tворимо історію ***
    Ми застаєм уривками історію
    і творимо самі її фрагменти,
    Розпалюємо вспалі гени Оріїв -
    y спалаху тротил еквівалентy,
    На дроті нерва відчуваєм згицані
    зневіри ночі та розлогі рані,
    складаєм "ціле" дрібок одиницями
    шукаєм ігрeк y життя рівнянні -
    бо люди ми - бо ми оте зв"язуюче
    великої вервичної системи,
    ми-часточки усесвіту пульсуючі
    і кожен з нас - це вибрані поеми...
    то будьмо гідні Древа Роду - паростком
    жертовно доточити ріст у вічнe,
    аби не залишити просто згарисько
    од бумерангу вдарів зусебічних
    на спини наші та на сиві голови
    за продані свободи і любові
    за самозради і за мляві пОриви,
    загублені слова присвітанкові,
    за кволу січ, лукаві миті, відступи,
    голодний розпач на канві сподіянь,
    за те, що Дух борні у світ не випустив
    супроти зла, за безколірні мрії...

    то будьмо гідні чистої сторінки
    в котру впаде наш силует спочинком.
    Народи гибли , племена, зникали Інки,
    але не підпис совісти під вчинком!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (16)


  15. Маріанна Алетея - [ 2013.12.22 14:03 ]
    Знання
    Затерноване знову знання,
    Замуроване забуттями,
    Загасили зорю зпорання,
    Затоптали згіркле зотління.

    Затопили зуроченим злом,
    Залишилося заніміння,
    Засинає затруйне зело,
    Зачекаємо зціпеніння.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.36)
    Коментарі: (2)


  16. Людмила Калиновська - [ 2013.12.22 09:06 ]
    Тобі - Україно
    Грудневий сніг січе обличчя,
    вкриває голову, проте,
    у день останній, новорічний –
    в думках одвічне і святе...

    Хай буде щастя у родині,
    хай буде мир, а в нім краса.
    Хай небо знову буде синім,
    і від пшениць зорить яса.

    Хай буде мама, тато, діти,
    і усмішку дарує день!
    Це щастя треба заслужити –
    для долі, віри і пісень.

    Моя родино – Україно!
    Схиляюсь… Вірую… Люблю…
    Живи! Радій! І в цю хвилину
    за тебе Бога я молю…

    грудень 2013



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (17)


  17. Олена Малєєва - [ 2013.12.21 23:16 ]
    Мовчання
    Тринадцятий рік. Грудень.
    Ми з тобою: про одне й те саме.
    Будемо мовчати, любий,
    Різними мовами та словами.

    Не вперта я, ні: запекла! -
    Ковтай мовчазну зраду.
    Ти підеш в рай, а я в пекло -
    За іншу, свою, правду.

    Пройду всі його кола -
    Не страшно мені вмирати,
    Бо знаю чарівне Слово.
    Зажди… Ще не час воскресати.
    21.12.2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.34)
    Коментарі: (4)


  18. Інна Ковальчук - [ 2013.12.21 19:21 ]
    Білочорний віршик
    Розгорнули білі крила,
    в сніжки граються вітри,
    в білім небі хмарка біла
    снігом сіється згори

    білі віти у діброви,
    пні закутались у сніг,
    супить білі-білі брови
    білий дуб обабіч них

    білий день крізь білі вії
    сонно дивиться на світ…
    тільки щось таки чорніє
    край села, біля воріт

    чорною чорніє ніччю…
    що за дивина така?
    то на білому обличчі
    очі у сніговичка…



    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.69)
    Коментарі: (12)


  19. Галина Гнатюк - [ 2013.12.21 00:52 ]
    ***
    Студять вітри
    Україну - від Сяну до Дону,
    Хвилею гупає
    Києву в груди Дніпро…
    Може, то предки
    Розгойдують праведні дзвони,
    Кличучи всіх нас
    На віче за волю й добро?..

    Станьмо, народе,
    Бо правді під серцем затісно,
    Слухаймо, браття,
    Шевченкову мову живу!..
    Є ще ж кому
    Воскрешати і думу, і пісню,
    Хоч і нема кому
    Дати до рук булаву…

    Є ще кому
    Проказати молитву,
    І словом,
    Наче свічею,
    Здолати нічну непроглядь!..
    Віруймо, люде!
    Господнім знаменням любові
    Янголи наші
    Пліч-о-пліч із нами стоять…

    20.12.13


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.71) | "Майстерень" 5.5 (5.78)
    Коментарі: (6)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2013.12.18 21:17 ]
    Таксі "Шансон"
    Звучить мені в мобілці нота «сі»,
    Заводить так мелодія класнюча,
    Я викликаю київське таксі
    І хочу вам цю музику озвучить.

    Мені щастить, мені уже «везе» -
    Ви не знайдете «тачки» тут «покруче»…
    Мене везе, мене уже везе -
    Таксі «Шансон», розкішне і співуче.

    Приспів:
    Таксисте, друже, натисни клаксон,
    Нехай усі мої здійсняться мрії,
    Вези мене, вези мене у сон,
    У найчарівніший у світі Київ. Двічі.

    На лівий берег через міст «Метро»
    На захід сонця фарами свічу я,
    Який прекрасний вигляд на Дніпро,
    Неначе птах, на крилах тут лечу я.

    Які жінки! Водію, не дивись…
    А то впадем у воду ми з тобою.
    Ми піднялися у захмарну вись,
    Де сонце в парі з даллю голубою.
    Перегра.

    А вечори які чудові тут,
    В неонових вогнях мій погляд тане.
    Як навесні божественно цвітуть
    У ботсаду магнолії й каштани.

    Свої літа на кручі ці несу
    І розкажу таксистові відверто –
    Побачив парижанин цю красу
    І захотів у Києві померти.

    Приспів:
    Таксисте, друже, натисни клаксон,
    Нехай усі мої здійсняться мрії,
    Вези мене, вези мене у сон,
    У найчарівніший у світі Київ. Двічі.


    17.12.7521 р. (Від Трипілля) (2013),
    Київ.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  21. Володимир Сірий - [ 2013.12.18 18:40 ]
    Спір
    Суддя, священик, податківець,
    Зустрівшись вирішили спір, -
    Кого найбільше люди цінять
    У світі із прадавніх пір.

    Отців назвали « ваша святість»,
    Не гірше суддів - «ваша честь» ,
    А податківців , що й казати, -
    Підняли просто до небес.

    На їх відвідини неждані
    Завжди, неначе молитви,
    У добросердім привітанні
    Звучало: Боже, знову ви!

    17.12.13




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (7)


  22. Юрій Кисельов - [ 2013.12.13 20:33 ]
    * * *
    В цю вітряну грудневу ніч –
    Коли і холодно, і мрячно –
    Ідеш на площу, мов на Січ.
    Навпроти – „Беркут”. Лячно? Лячно.

    Тебе оточують, і все ж
    Ти не здаєшся – в Тебе сила!
    З майдану на майдан ідеш.
    Що далі буде? Чи могила,

    Чи темінь вогкої тюрми?
    Борися. Не зважай сьогодні –
    Чи знов заграють у сурми,
    Чи скотимося у безодню…

    В засніжену тривожну ніч
    Ідеш на площу – за ідею.
    Міліціянти – зусібіч.
    Що завтра? Торжество Вандеї*?


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (25)


  23. Олександра У - [ 2013.12.08 22:40 ]
    ***
    Ми ті, що не навчилися любити,
    І в небо не злетіли (бо безкрилі).
    Бреде наш вік, спустошений, як митар
    Рахуючи за нас нужденні милі.

    Ще крок, ще два… лишилося до «завтра»
    Скажіть, а «нині» за гріхи чиї?!
    Чекає лиш на те, як ляже карта
    Той страх німий, що в серці причаївсь.

    Ні пари з уст – наказано: «Мовчати!»
    Комусь за це «сузір’я» на лацкан!
    Але ж тебе твоя родила мати
    І ти давно, напевне, батько й сам!..

    Народе мій, скажи, чому ти злидар
    У себе вдома, на своїй землі?!
    Чому вкраїнський дух, як на коридах,
    Якого рвуть безжально бугаї?!

    Народе мій, ти вистояти зможеш.
    Ніхто скорити віру не зумів!
    Допоможи нам всім, Великий Боже,
    У цій борні… коли забракне слів!



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2013.12.08 19:46 ]
    І знову їй
    Пустоти у серці не загоїш.
    І не полікують тут роки
    Отієї мУки дорогої,
    Що дана любов`ю на віки.

    Згадую твої слова останні,
    Згадую я зустрічі усі…
    І дивуюсь почуття красі,
    Мов навіки проклятий… коханням.

    Бо така, напевно, воля неба –
    Щоб усі, що залишились дні –
    Бути, бути(!) в цьому стані треба,
    Мучитися люто так мені.

    Щоби через тисячі зневір
    Проросла в душі страшенна сила
    І пролившись кров`ю на папір,
    Світ увесь тим болем обпалила!

    8. 12. 7521 р. (Від Трипілля) (2013)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  25. Мартін Філдман - [ 2013.12.07 01:44 ]
    моя серцева революція...
    «цей мітинг проходив чесно, без пресингу й бою…
    все.
    я зробив все, що міг…
    резолюція за тобою»…

    прикро,
    але свою революцію я програв,
    на жаль, мій "серцевий пікет" розігнали,
    це ж мирний був страйк, я ж не порушив устав,
    і це засвідчити можуть усі незалежні канали.

    мій мітинг був мирний,
    я не брав твою раду штурмом,
    приходив, чекаючи рішення президента,
    не викрикував гасел,
    не набридав тобі шумом,
    це був мирний мітинг закоханого студента.

    люба,
    я просто хотів інтеграції,
    мила, я вірив своїй опозиції,
    я ж прводив зібрання і мирні акції,
    не висував вимог,
    лише пропозиції…

    але ти розганяла усі мої мирні пікети,
    розбила навколо себе мої барикади…

    я розпускаю свій страйк
    і збираю свої намети...

    я зрозумів…
    не буде більше блокади.

    «цей мітинг в моєму житі був дуже незвичний,
    й лишив по собі вірш політико-аполітичний»…
    © М.Філдман


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (2)


  26. Наталія Пірогова - [ 2013.12.03 22:47 ]
    Мереживо
    Завтра стане зима,
    і жити – нестерпно легко.
    Час тікає від нас крізь останню осінню хвіртку
    і стає нереальним, міфічним, немов лелека,
    і стає невагомішим за аромат і вітер.

    Час нам ставить незалік за повну відсутність змісту
    і вертає похмільні зірки на свої маршрути.
    Милий хлопчик, спасибі, спасибі тобі за листя
    і за все, що у цьому контексті не зможе бути.

    Світ кришиться, кришиться і сиплеться догори,
    виявляється тоншим за шовк і за павутиння,
    починає складатись в наступний дереворит
    і різьбить на долонях мереживо дивних ліній.

    30.11-01.12.13


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (4)


  27. Леся Геник - [ 2013.11.21 19:15 ]
    ***
    Обтрусила осінь багряницю
    зі своїх натомлених рамен,
    оголила сокровенну глицю...
    Темновіття вицвіле, сумне
    скинулось угору безголосо.
    Відбриніла тужна пастораль.
    Вже до танцю більше не запросить
    сивоокий перестиглий жаль
    яре листя...
    Під ногами скверу
    тіні спопелілих теплоднів.
    Прочиняє небо мурі двері
    в тишу ще неторканих снігів,
    у безмежжя рунних заметілей,
    довгополих білотканих тог,
    де з неділі й знову до неділі
    сторожко чекає змерзлий Бог
    на свічу намолено-гарячу -
    позачасну світляну печать...
    Тихо янголи осінні плачуть,
    на прощання дзвоником янчать...
    (27.10.13)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (7)


  28. Любов Долик - [ 2013.11.15 16:54 ]
    Бабця Зінька
    Якби за любов давали гроші
    там, в іншому світі чи вимірі,
    якби справжню любов насипали високим курганом,
    а на ньому – душа-панна,
    то моя старенька бабця мала би їх найбільше
    і вознеслася найвище,
    хоч казала, що навіть не знає, що то – кохання.

    Просто заміж віддали в шістнадцять,
    бо поруч поля, і батьки зговорились,
    бо велика сім’я, бо робота, город і силос,
    і діти родились, хворіли, і вОйна котилася світом,
    а бабця чомусь помічала - у ковбані* латаття квітне...

    і писала до мужа на вОйну письмо:
    “Лети письмо орлом, лети письмо крилом,
    впадь на ту кровать, де мій милий буде спать”

    Тільки раз мені малій розказала,
    що ноги болять їй, бо так сталося -
    гнали їх німці до вокзалу,
    вона втекла і шестеро діток з нею,
    двоє на руках, а старші трималися - за спідницю, за полу кожушиини,
    цілу ніч – на болоті примерзлому ховалися,
    перестрибували з купини на купину,
    босоногі серед зими...

    як спалили хату,
    як жили з сліпою тіткою Улитою
    та діточками у землянці, яку самі зліпили.

    і ждала з вóйни чоловіка,
    і жила
    і дітей рятувала від тифу,
    від холери
    нікому потім не давала
    криве слово сказати чи “до холери” послати
    і мовчала, так мало їй слів було треба
    і робила дітям токмачики з бульби,
    а на Різдво – найсолодші булочки з медом...

    і пам’ятаю, як пливла, наче княгиня,
    крізь чорнобривцевий вересень
    у труні
    над півсотнею
    дітей,
    внуків,
    правнуків
    моя маленька згорблена
    бабця Зінька


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (26)


  29. Василь Бур'ян - [ 2013.11.15 08:31 ]
    Вчорашній вітер
    Пірнаю в спомин... Поринаю в час...
    Щемку межу намацую наосліп.
    Все, що було, минулося для нас,
    Малі дерева виросли в дорослі.
    Коли те сталось? Навіть не жили...
    Вже всі стежки протоптано й забуто.
    Болючий спомин тугою вжалив,
    Аж думка зготувалася до бунту.
    З якого дива? Просто час настав
    Мирити долю нинішню й колишню.
    Вчорашній вітер листячко листав,
    Перелетівши з ясена на вишню.
    Все відбулося так, як відбулось, -
    Без додаткових правок режисури.
    І те, що зверху, з точністю зійшлось
    Із тим, що серця віщували сурми.
    Малий відтинок. Проміжок - у мить.
    А скільки сліз у виплаканих митях!
    І щоб тверду надію надломить,
    Вам досить стати перед злом навитяг.
    Тому не варто Господа хулить,
    За те, що вас озлили темні люди.
    Тому й тремтить осика, що болить
    Їй давній гріх і віроломство Юди.
    Зійди з межі і відмоли той гріх,
    Усім єством із Богом поєднайся.
    Він - допоможе! Треба, щоб поміг,
    Ти тільки щиро перед Ним покайся...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (15)


  30. Оксана Суховій - [ 2013.11.06 22:20 ]
    *
    Зима - таки ріка. А повеням не стане
    ні грудочки землі. Усе затопить сніг,
    і в кригу закує Перун із порцеляни
    останки голих піль, відбитки босих ніг.
    І посіріє даль. І сорок днів скрижалі
    читатимуть волхви, та не знайдуть путі.

    Лиши мене отут - у цій твердій печалі,
    у чистій, як вівтар, дозрілій самоті.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (11)


  31. Галина Михайлик - [ 2013.10.28 13:41 ]
    Озеленення?..
    Волають німо стовбури-пеньки,
    що вчора ще гойдали буйні крони.
    Фантомний біль - обрубані гілки…
    Та вже нізвідки ждати оборони...

    Пройдешся містом, а довкола пні -
    каліки-ампутанти сірих вулиць.
    І щуляться оголено-сумні,
    монументально-сиротливі мури.

    О, ці «впорядкування» територій!
    Це «озеленення», бездумно дике…
    І скільки переписано історій, -
    а ми все ті ж, покірні й без’язикі?..


    …(2013)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.79)
    Коментарі: (32)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2013.10.27 23:10 ]
    * * *
    Спокійна, витримана, ніжна,
    З розумним вогником в очах…
    Прийди в мій рай, мов дивовижа,
    Що без кохання геть зачах.

    Прийди, хай човен сон колише,
    Як літо бабине, прийди…
    Обіймами хмільної тиші,
    Ковтком цілющої води

    Згаси мою любовну згагу,
    Шаленство пристрасті зніми
    Ласкавістю напротивагу,
    Змахнувши спокою крильми.

    Зімкни мої повіки сонні,
    Торкни сердечную струну…
    В твоїх я лагідних долонях
    Щасливим серцем потону.

    27.10.7521 р. (Від Трипілля) (2013)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (25)


  33. Людмила Калиновська - [ 2013.10.26 20:14 ]
    ***
    ***
    Не варто було говорити мені про щастя… я бачила.
    Я знала про це раніше як ти, нарешті, зумів повірити.
    То, що нам, невігласам, знову дебати на двох призначити:
    хто першим про осінь дізнався..? Обидвоє будемо мірятись?

    Додолу впаде плевело й незбиране жито, що дихає…
    І долом – твій погляд…Навіщо його підбирати, як знахідку?
    Я знаю напевно: за осінню прийде зимова віхола,
    та лише для мене вона «запоститься» як люба і лагідна.

    Ти сам говорив, що сніг полетить і до мене постукає.
    У вікна, де буде самотньо і холодно й дико до відчаю…
    Та я і не проти! Це ганджі – мої. З моїми набутками.
    А втрати – хай будуть. Лишу на дорозі… Для тебе, окличного…



    2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (22)


  34. Богдан Манюк - [ 2013.10.26 14:49 ]
    *****
    О мимовільне видиво з повторами,
    коли з рулетки ночі не зеро:
    бездомні пси довкруг ласують зорями,
    безхлібні, як романтик над пером.

    Чому тобі та їм не засвітитися
    стрілою в почорнілих небесах?
    Доплеканий життям у латах витязя,
    ти в кожнім герці все ж не рівня псам.

    Таке виття під містечковим куполом –
    аж по журбі потоками вино.
    І смерть веде тобі по серці лУпою,
    де вкоренив, не стямившись, - «на дно!»

    Твоє залізо й дух завчасно ковано,
    і псяча доля – зникнути в іржі.
    Старі бігборди – й ті перемальовані:
    про розум, честь, і совість – на ножі!

    2013р.
    Художник Ярослав Саландяк «Вулиця Червоноармійська»


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Коментарі: (22)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2013.10.20 21:55 ]
    Невидимий ланцюг
    Своєї долі не минем,
    Ти послана мені з небес…
    І не об`їду я конем
    Ту, з ким пов`язаний увесь.

    Якої б не зазнав біди,
    Куди б не йшов, не кидавсь я,
    Є сила, що верта завжди
    Ходу цю на круги своя.

    В якій би твані не загруз,
    Це зло усе одно мине…
    І чари навіть сотні муз
    У тебе не вкрадуть мене.

    Я вірю в істину оцю,
    До дна кохання келих п`ю
    За той невидимий ланцюг,
    Що щастям нам скував сім`ю.

    20.10.7521 р. (Від Трипілля) (2013)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (18)


  36. Лілія Ніколаєнко - [ 2013.10.13 12:43 ]
    Готична королева
    1.
    Панує осінь, тихо і велично,
    Мережить у повітрі трунок-дим.
    Скликає щемні спогади на віче,
    Збирає зрілість, як терпкі плоди.

    В янтарних вітражах застигла вічність,
    Старіє ліс, щоб стати молодим,
    І ворони – посли із потойбіччя, –
    Приносять вісті у забутий дім.

    В палац осінній ще приходять мрії,
    Багряний розсипають серпантин.
    Крилатим звіром вітер виє-віє,

    В садах згасає полум’я жоржин.
    Остання невідмолена надія
    На полотні небес гаптує синь.

    2.
    На полотні небес гаптує синь
    Холодний день із сизими очима.
    Стоїть у полі, як старезний млин,
    Усохлий ясен, від життя спочилий.

    Як віщий жрець, лякає тишу він,
    Поскрипуючи чорними плечима.
    Скидають гори паморозь вершин
    На простирадло змореного диму.

    То палить смуток вицвілі листи.
    Приречення цій осені так личить!
    Вона жадана гостя самоти.

    У небо лине ностальгії річка,
    На сивому склепінні висоти
    Читають клени роздуми готичні.

    3.
    Читають клени роздуми готичні,
    На шелест перепещують печаль.
    Душа умита грозовою ніччю,
    Воскреснув день від золотавих чар.

    Думки небес тлумачать сни містичні,
    В осінніх епілогах тліє час.
    Магічний голос в позачасся кличе,
    І ллється простір із дірявих чаш.

    Обряд журби туманом оповитий.
    Намисто із невидимих перлин
    Володарці стихій дарує вітер.

    На кронах гусне смуток і бурштин.
    Краплинами рідкого оксамиту
    В повітрі тане смак багряних вин.

    4.
    В повітрі тане смак багряних вин,
    Об небо, заґратоване печаллю,
    Сумління б’ється крилами провин,
    І пам’яттю щемить у серці жало.

    Мовчать жалі пожухлої трави,
    Бешкетник-вітер бавиться кресалом,
    Гірких спокут здіймає хижий вир,
    І листя перемішує опале.

    А осінь на війну благословить,
    І жовтневі на спис пов’яже стрічку,
    Ховає в чорні рукава блакить,

    Фарбує в колір вічності обличчя.
    На небі хмари – ніби срібний щит.
    Вишіптують тепло дуби сторічні.

    5.
    Вишіптують тепло дуби сторічні
    Благанням неприкаяно-німим.
    Ідуть у бій стихійні протиріччя,
    Щоб вирвати знамено у зими.

    Блукає жовтень, як печальний лицар,
    Простелює янтарні килими.
    У душі наливає сум по вінця,
    Глухою невідомістю сурмить.

    Шукає він того, що не існує,
    Вдихає кров’ю висохлий полин.
    А кінь його гарцює – вітер буйний.

    І воїн той – спокути блудний син,
    У неба просить згинути не всує,
    А молитви несе журливий плин.

    6.
    А молитви несе журливий плин,
    І павутинням бабиного літа
    Вони срібляться у вбранні долин,
    Яке не встиг ще чарівник дошити.

    У запахи соснової смоли
    Терпку печаль з туману перелито,
    Старих дібров золотить куполи
    Невидима рука рідкого світла.

    Із прірви неба голосом палким
    Запрошує на танець хаотичний
    Спокусник-вітер зболені думки,

    Мов гасить у душі бентежну свічку.
    І ніби журавлів тонкі рядки,
    Високі мрії спогадом курличуть.

    7.
    Високі мрії спогадом курличуть,
    Покладені на музику небес,
    І ноти, ніби полохливі птиці,
    Ховаються-зливаються у текст.

    Гуляє світом золота цариця,
    Лишає скрізь її гарячий перст
    Розкішні барви – дотик чарівниці.
    У неї досконалий кожен жест.

    Вона прекрасна, хоч така самотня,
    Але щаслива у своїй путі.
    Вдихає, ніби солод, біль гіркотний,

    Черпає силу з дивних сновидінь.
    І під крилом натхненної свободи
    Закуталась душа в шовкову тінь.

    8.
    Закуталась душа в шовкову тінь,
    У спокої, – чекає все ж негоди.
    Мов лабіринтом із прозорих стін
    Сама в собі непримиренно бродить.

    Вражає неосяжність володінь
    Цариці душ і мертвої природи,
    І непохитна міць її твердинь,
    Громи співають їй похмурі оди.

    В передчутті стихійної краси,
    Що намалює підвечірня злива,
    Прощення і очищення для всіх

    Готує осінь, ніби звичне диво.
    Вже кличуть ніч розхристані ліси.
    Вбирають біль осінні переливи.

    9.
    Вбирають біль осінні переливи,
    І шепіт листя зцілює серця.
    Панує скрізь готична королева
    Талантом геніального митця.

    Вона могутня, пристрасно-бурхлива,
    Хоч світу не показує лиця.
    Водночас і похмура, і сяйлива,
    Душа в шипах тернового вінця.

    Солодких мук нектари і настої
    Дарує щедро запізнілий рай.
    І рани від оман дбайливо гоїть,

    Хоч в пам’яті карбує кожен шрам.
    Вітає осінь вже нових героїв,
    Сюжети пише для щемливих драм.

    10.
    Сюжети пише для щемливих драм,
    Гортає почуттів затерту книжку.
    Між сонцем і дощем проводить грань,
    У бій добра і зла шикує військо.

    І знову ніч замінить свіжа рань,
    Хоч нагадає, що зима вже близько.
    На сцені суму – вишукана гра,
    Актриса-осінь зачарує блиском.

    То грацію вдихає у гілля,
    То скрипкою розніжиться журливо.
    В багряних снах – натхнення скрипаля,

    Немов завмерли в них пташині співи.
    Стрічає золотого короля
    Володарка закохано-мрійлива.

    11.
    Володарка закохано-мрійлива
    В сумного неба безкінечну даль
    За виднокрай буття думками лине,
    Сльоза її чистіша за кришталь.

    Змокрілі перечитує архіви,
    Де плаче правда і регоче фальш.
    Спиває повінь тиш велична діва,
    І гордо носить срібну пектораль.

    У темний пурпур одягнулась осінь,
    Немов іде на пишний маскарад.
    Як ворона крило, її волосся,

    У чорний шовк уплетена жура.
    А жовтень-сум коханням стоголосим
    Цілує барви сонячних заграв.

    12.
    Цілує барви сонячних заграв
    Шовковий подих осені-чаклунки,
    Повільно ніч виходить із шатра,
    Приймає небо таїни дарунки.

    Відторгнеться минулого кора,
    Душа воскресне від бажання-трунку.
    Фантазія казкового пера
    Виписує магічні візерунки.

    Дрімота пестить кароокий глід,
    Вечірній промінь визирнув грайливо
    Із невагомо-срібних пірамід.

    Неорані стоять ще вільні ниви.
    Хмільна свобода лихоманить світ,
    Розчісує вітрам шалені гриви.

    13.
    Розчісує вітрам шалені гриви
    Гребінка зір. Покрила землю ніч.
    Співає скрипка солодко-журливо.
    Клубиться низько темрява сторіч.

    Полює скрізь невидимий мисливець,
    Бентежить тишу одинокий сич.
    А в осені душа така вразлива,
    Таїть кохання не почутий клич.

    Відтінки хмар погрозливо сіріють,
    Немов ідуть на битву сотні рас.
    Та мить одна – і вітер їх розвіяв.

    Із місяцем зустрілось око Ра.
    Володарка печальної стихії
    Освячує природи древній храм.

    14.
    Освячує природи древній храм
    Могутня жриця і земна богиня.
    Граційним жестом воскрешає прах.
    Продовження дістане все, що гине.

    Містична, нерозгадана пора
    Із присмаком нектару і полину,
    В передчутті солодких покарань
    Вона співає пісню лебедину.

    У ній пітьма зі світлом обнялись.
    У ній сплелись відродження і відчай,
    Похмурні фарби і янтарний блиск.

    Її усмішка ніжна і трагічна.
    У вальсі мрій кружляє падолист.
    Панує осінь, тихо і велично.


    МАГІСТРАЛ

    Панує осінь, тихо і велично,
    На полотні небес гаптує синь.
    Читають клени роздуми готичні,
    В повітрі тане смак багряних вин.

    Вишіптують тепло дуби сторічні,
    А молитви несе журливий плин.
    Високі мрії спогадом курличуть,
    Закуталась душа в шовкову тінь.

    Вбирають біль осінні переливи.
    Сюжети пише для щемливих драм
    Володарка закохано-мрійлива,

    Цілує барви сонячних заграв,
    Розчісує вітрам шалені гриви,
    Освячує природи древній храм.


    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.81)
    Коментарі: (6)


  37. Іван Скалозуб - [ 2013.10.11 17:19 ]
    * * *
    Над ранок серце моєї матері змовкло.
    На підвіконні поруч із голубом
    примостився пожовтілий листок.
    Голуб зазирав у кімнату,
    воркотів, стукав у шибку дзьобом,
    намагався обудити зі сну жінку,
    яка щодень висипала із долоні крихти,
    промовляла: як живеться, пташино?

    Сонце зчорніло мені у грудях.
    Запеклися слова у моєму горлі,
    перетворилися на потонулі кораблі.
    Тільки птах бачив,
    як моє море обернулося пустелею,
    як воно стихло у серці моєї матері.

    Небо тече крізь мене:
    вікнами автобусних станцій,
    чужими квартирами, друзями,
    кишеньками півпорожніх наплічників,
    жінками, які хотіли повернути мені море,
    жінками, що йшли поруч крізь пустелю,
    жінками, що не дали мені зневіритись.



    2011


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (13)


  38. Олексій Бик - [ 2013.10.11 15:18 ]
    ***
    Помирають секунди, а ми із тобою живі. Твої ноти тремтять, як роса на пожухлій траві, цілий світ проти нас, але ти зупинятись не смій - і нічого, що раптом порветься струна або дві. Час кусає себе за хвоста, як розгніваний змій. Замикається коло. Цей вибір – не твій і не мій. Я німію і терпну, торкнувшись твоєї руки – спопели мене поглядом, попіл по вітру розвій. Я не знаю окільних шляхів, я іду навпрошки, я нанизую дні на слова, а слова на рядки, я вдихаю тебе, як повітря. Ти в мене в крові. Ти – вода у замуленім руслі моєї ріки.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (6)


  39. Дарина Березіна - [ 2013.10.10 11:26 ]
    Романс зброєносця
    Отже, знов листопад, і черговий завершено рік.
    Кожен день його - наче страшна і безглузда омана...
    Мій сеньйоре, ця звичка любити вас – важча за гріх,
    Бо тримає за горло так міцно і так невблаганно.
    До кумедних моїх негараздів вам справи нема,
    Вам смішні вони, ці балачки про любов і довіру…
    Мій сеньйоре, в душі моїй нині - безодня пітьма,
    І самотність гризе із безжальністю хижого звіра.
    Ваша зрада, сеньйоре, неначе отрута пече
    І тече ваша зрада мені замість крові у венах…
    Ви мене проміняли на тих недолугих нікчем,
    Розміняли на мідяний дріб’язок скарб сокровенний.
    Я пройшов поруч з вами крізь воду й пекельний вогонь,
    Я заради вас важив життям знов і знов безупину…
    Як вам нині ведеться, сеньйоре, із тими, кого
    Ви так швидко і легко обрали мені на заміну?
    Мій сеньйоре, ця звичка любити вас важча за гріх,
    Бо тримає за горло так міцно і так невблаганно…
    Я нікчемне життя своє знову кладу вам до ніг,
    Хоча вам і не треба того, мій сеньйоре і пане.

    ...Хоча вам і байдуже воно, мій сеньйоре і пане...

    …Хоча ви і не варті того, мій сеньйоре і пане…
    2011


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (10)


  40. Володимир Сірий - [ 2013.10.09 15:42 ]
    Окував лозини міддю жовтень

    Окував лозини міддю жовтень ,
    Осріблив стривожені луги…
    Сумно як!
    Печально! -
    І не мовте,-
    Аркуші прощальні навкруги.
    Позлітали з дошки оповіщень,
    І зніяковіло шелестять
    Про своє минуле
    Теплі вірші…
    І моє…
    Холодне майбуття…
    Лиш одна утіха - розмаїття
    Дивовижних осені тонів,
    Що дають наснагу
    В цьому світі
    Жити, усміхаючись, мені.

    09.10.13


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (24)


  41. Ін О - [ 2013.10.08 10:03 ]
    Змії-зради
    Я чекаю, а ночі, мов змії - зрадами,
    Виплітають із серця руде мереживо...
    Я тобою розіп'ята і розмежена,
    Скам'яніла холодного світу ґратами...
    Я чекаю, нові відкидаю обрії...
    Мої подихи-доторки - тихі терції,
    Мої руки повторюють по інерції
    Невідтворені задуми-траєкторії.

    Де ти, мріями витканий, серцем створений?
    Вже не мій, приголублений вкотре іншими...
    Я до тебе звертаюся горе-віршами,
    Наживу наболівшими до оскомини.
    Але венами відповідь голко-струнами
    Так виспівує арії, так висотує,
    Доки сонце сліпуче зійде удосвіта,
    Ти зігрітий достоту чужими струмами...




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  42. Василь Кузан - [ 2013.10.08 09:37 ]
    Наближення мудрості

    Відриваються ґудзики ночі,
    Сукню неба заповнює сумнів.
    Ранок рану на серці пророчить.
    Від очей відлипають красуні.

    Холодніє підсвічник. Пегаса
    Зводить ревність. Остання надія
    На скоринку шаленого часу,
    Що усім по два метри наділить.

    І тоді принесуть нам багато
    Гарних слів, обіцянок, свічок…
    Тінь від юності зважує втрати,
    Ніби жменю погнилих дичок…

    Тільки молодість може бездумно
    Власній скрипці підрізати струни.

    08.10.13


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.54) | "Майстерень" 5.63 (5.7)
    Коментарі: (27)


  43. Світлана Ковальчук - [ 2013.10.05 09:11 ]
    * * *
    Бог мій!
    Сонце!
    Стою,
    чистим ранком нага,
    не поранена ще, не зім'ята.
    Наповняється брунь -
    непочата снага,
    не надпита
    і ще не заклята.
    Світлотінь по руці...
    Концентрація слів.
    Концентрація точки опори.
    Я таки ще нага...
    І розкриленість брів...
    І ранкове святе доокола.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (9)


  44. Олена Осінь - [ 2013.09.30 16:48 ]
    Сіромахи
    у місті дощі
    безпричальні
    бредуть забрьохані
    у ночі холодні не гріє лахміття латане
    а я тут зібрала – слив’янка
    проміння вохрове останнього сонця
    і айстри
    і джемпер татовий
    у ромби… святковий…
    не прала
    ще степ не вивітривсь…
    убоге тепло
    але все ж – передзим’я здужає
    а місто пливе
    а місто бажає втриматись
    в останній надії
    за гілочку небайдужості
    за сповідь
    за серце…
    і тануть примхливі ламані
    життєвих самотностей
    сльози на очі просяться
    дощі усміхнуться
    вже рідні
    сумирно-лагідні
    і підуть
    у татовім светрі
    по той бік осені


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.58)
    Коментарі: (12)


  45. Інна Ковальчук - [ 2013.09.25 20:27 ]
    Різдво
    Різдвяна ніч,
    загорнута в завію,
    карбує зорі,
    ніби срібняки...
    Пестливо сина пригорта Марія,
    а на Голгофі
    юрмляться віки.

    В цю ніч святу
    для кожного окремо
    надходить час
    покути і прозрінь, –
    у чистім сяйві зірки Віфлеєма
    живе незгасна
    пам'ять поколінь...



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.68) | "Майстерень" 5.5 (5.69)
    Коментарі: (14)


  46. Світлана Ковальчук - [ 2013.09.25 19:04 ]
    * * *
    Біла панно,
    Тиха орхідеє,
    Облетіла крилами-крильми.
    Я без тебе
    Де я? Боже, де я?
    Пам'ятаєш: ми були людьми?

    Тіло біле спрагло цілував я.
    Мов бджола, спивав п'янкий нектар.
    Мов паломник, зшерхлими устами
    Клав молитву на святий олтар.

    Біла панно,
    Тиха орхідеє,
    Облетіла крилами-крильми.
    Я без тебе
    Де я? Боже, де я?
    Може, ми і не були людьми?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Прокоментувати:


  47. Інна Ковальчук - [ 2013.09.24 15:12 ]
    ***
    Коли тривога крадькома
    торкає скроні,
    а вперте небо ллє дощі
    на міжсезоння

    коли не квапляться вітри
    і перехожі,
    а місто заспане стає
    на осінь схожим

    коли глевкий отерплий час
    на плечі тисне,
    і слову з присмаком сльози
    бракує кисню

    тоді до тебе прихилюсь
    на відстань вірша,
    і стану спогадом розлук –
    чи, може, більше

    та, пізнаванному, віддам
    як на офіру
    найпершу мрію і свою
    останню віру…









    Рейтинги: Народний 5.5 (5.68) | "Майстерень" 5.5 (5.69)
    Коментарі: (12)


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2013.09.22 22:03 ]
    Сивая береза (пісня)
    Ледь торкнувши лезом
    Лагідну блакить
    Сивая береза
    У гаю стоїть.

    Ніжністю своєю
    Світиться вона,
    Облітає з неї
    Жовта сивина.

    Приспів:

    Сивая береза
    В золоті обнов.
    Ти – кохання безум,
    Пізняя любов. Двічі.

    Сон уже змагає
    Небо голубе,
    Як прийду до гаю –
    Обійму тебе.

    Пахощами безу*
    Пестить душу вись.
    Ясен і береза
    Вітами сплелись.

    Приспів:

    Сивая береза,
    В золоті обнов.
    Ти – кохання безум,
    Пізняя любов. Двічі




    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (16)


  49. Світлана Войтюк - [ 2013.09.21 14:11 ]
    Востаннє...
    Заплакала. Так плачуть тільки раз…
    Востаннє. Тихо…, аж до болю
    Балакала. Німіла від образ
    Текли озера спогадів на волю.

    А ти мовчав. Ти був німий як ніч
    І душу вдрузки розбивала тиша
    І знов навпомацки, між тисячі облич,
    Шукала те, що ти мені залишив.

    Ти був, чи ні? Ти сон, чи наяву?
    Я спала як жила, чи просто спала?
    І загубивши молодість твою,
    Чому я небу так тебе й не загадала?

    Тепер, твій сон цілують небеса.
    Туман нічний впаде на білі крила.
    І більш не збуджує навколишня краса,
    І хрест стоїть розправивши вітрила…


    20.09.2013р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (1)


  50. Мирослав Артимович - [ 2013.09.15 16:45 ]
    Вечір в горах
    …вечір… гори... шепіт річки…
    сито неба угорі
    монотонно сіє мжичку
    на півсонні пасма гір…
    у вологу сіру мряку
    ватра дихає димком,
    укрива стрункі смереки
    димо_тканим ліжником…

    14.09.2013


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.63) | "Майстерень" 5.75 (5.7)
    Коментарі: (24)



  51. Сторінки: 1   ...   67   68   69   70   71   72   73   74   75   ...   159