- І -
Наснився царю Вавилонії Навуходоносору здоровенний ідол. Голова в нього була золота, груди й руки срібні, живіт і стегна мідні, гомілки залізні, а ступні з того, з чого і в Вавилонії, і в Україні саман роблять, тільки у Вавилонії в заміс поклали не солому, а залізні ошурки. З соломою краще, могли б вік служити. А залізні ошурки - то панські витребеньки, щоб не по-простому, а по-панському. Пропав чудовий ідол через панську пиху. Впав з гори камінь, ідол не встиг відскочити. Камінь поцілив у ступні, вони розсипалися, ідол упав і розбився.
Пророк Даниїл пояснив цареві, що ідол з глиняними ногами - то його держава, яка деградує з золотої до глиняної та й розвалиться. Все це так, але трішечки не так. Деградація починається з того, що державній голові дістається все золото, а ногам залишається тільки глина. До такого комплекту завжди знайдеться влучний камінь.
Вавилонія постійно воювала з сусідами. Багата воєнна здобич єднала навколо царя, живила патріотизм і підвищувала добробут вавилонців. Аж тут Валтасар, біблейський син Навуходоносора, одержав послання "Мене, мене, текел, упарсин" і Вавилонії не стало.
* * *
Для чого потрібні війни, від яких споконвіку рушаться вавилонії? Тільки не кажіть, що для того, щоб порятувати сусіднє братське населення від дурних правителів, або захопити у сусіда патронний заводик, без якого власна багатосоттисячна армія беззбройна і беззахисна.
Тут би й поговорити про наболіле - РФ і Україну. Але не будемо поглиблювати і усугубляти. Залишаймося у Вавилонії, тобто, в Іраку. В 1979 році президентом і одночасно прем'єр-міністром Іраку став Саддам Хусейн. Як і належить сучасному диктатору, спирався він на партію Баас, Партію арабського соціалістичного відродження, таку як треба, національну, соціалістичну і одностайно згодну. За його правління Баас стала єдиною політичною партією Іраку, а соціалізм - єдино можливим шляхом розвитку з властивими соціалізму пишною демагогією, чистками, стратами і ув'язненнями опозиціонерів, потужною армією з хімічною, біологічною та іншою зброєю і обов'язковим переходом від воєнно-політичної диктатури до тоталітарної держави.
За щасливим збігом обставин на час захоплення влади Саддамом Хусейном вартість бареля нафти продовжувала зростати з 3 $/барель на початку 1970-х років до 35 $/барель у 1980 році (відповідно 10,79 і 104,12 $/барель в перерахунку на нинішні ціни). Доходи від експорту нафти націоналізованої Саддамом нафтовидобувної промисловості зросли від 1 млрд.$ у 1972 році до 26 млрд.$ у 1980 році. Гроші пішли на підвищення зарплат, будівництво доріг і житла, інвестиції в нові виробництва. Економіка розцвіла. Ірак одержав батька нації, який дбає про добробут народу і бореться з ворогами, які зазіхають на цей самий добробут. Диктатор Саддам Хусейн став настільки золотим, що народ аж нетямився від любові до нього. Доглянутому і нагодованому народу подобалося бути овечою отарою у пастуха, який і про овець дбає, і пильнує, щоб вовки і козлища не псували отару. Розстріли опозиціонерів десятками, сотнями стали звичною справою. Але ситі вівці довіряли своєму пастуху - кого треба, того й розстрілюють.

Як заведено в історії, по сусідству з Іраком в Ірані проживав братський іранський народ, щоправда братів-шиїтів там було 89 % (сунітів - 9 %), тоді як в Іраку шиїтів тільки 60 % (сунітів - 20 %, але уряд Іраку і військове керівництво були сунітами). Шиїти, суніти... Це ж не 1258 рік, коли шиїти підтримали армію нащадка Чингізхана Улагу-хана і за обіцянку винищити небратських сунітів відкрили ворота Багдада його війську. Монголи розграбували і знищили місто, не вдаючись у тонкощі релігійних переконань окремих жителів.
Саддам Хусейн готовий був дружити з братським народом Ірану, але у 1979 році не тільки в Іраку, а й в Ірані прийшов до влади новий правитель. Щоправда не шляхом інтриг і вбивств суперників, як Саддам. Аятолу Хомейні на вершину влади підняла Ісламська революція. Перемоги п'янять і позбавляють розуму. В Ірані заговорили про необхідність поширення Ісламської революції на весь ісламський світ. Аятола Хомейні проголосив Саддама ворогом ісламу і змінив на користь Ірану правила сумісного користування рікою Шатт-ель-Араб (злиття Тігру й Євфрату). У Саддама теж прорізалися бажання - Хузистан, багата нафтою провінція Ірану, заселена етнічними братами-арабами, і вся річка Шатт-ель-Араб. Обидва правителі почали фінансувати і підтримувати сепаратизм курдів не у власних, а в братських країнах.
Диктатори хочуть влади і слави. Підданим достатньо хліба і видовищ. Компромісом стає війна, яка за задумом повинна дати диктаторам славу, а підданим - видовища. Далекі від бажаного. У 1980 році іракська армія, в якій Саддам значно прорідив вище командування за змови проти своєї персони, вторглася в Іран. Іранська армія, ослаблена проведеними ідеологічними чистками, відступала, здаючи місто за містом, аж доки з початком осінніх дощів обидві армії не зав'язли в багні бездоріжжя. Обидві держави одержували кредити, зброю і моральну підтримку від уболівальників зі всього світу. Щоб шоу тривало як можна довше, деякі уболівальники підтримували гравців почергово, а то й одночасно обох, як СРСР, який поставляв зброю і в Ірак, і в Іран. Пропаганда переконала народи обох країн, що вони захищаються від ворожої агресії і воювати до перемоги - це справа честі.
Війна тривала 8 років на територіях обох країн, і закінчилася у 1988 році повною і остаточною перемогою Ірану й Іраку - ніхто нічого не здобув і не втратив. Видовище, влаштоване Саддамом, принесло Іраку 120 тис. убитих, 300 тис. поранених, 70 тис. полонених, більше 193 млрд.$ матеріального збитку, 80 млрд.$ зовнішнього боргу, втрату репутації через знищення 182 000 курдів і хімічні бомбардування курдських міст, від чого тільки в Халлабджі загинули близько 5 000 мирних жителів Іраку. Ціна, сплачена за війну Іраном: 300 тис. убитих, 700 тис. поранених, 40 тис. полонених, 700-900 млрд.$ матеріального збитку. Іран розрахувався власними коштами, Ірак набрався кредитів і після війни настав час віддавати борги. Несподівано пересохло джерело, яке наповнювало бюджет - з 1980 року почала падати ціна нафти.

Доки Ірак воював з Іраном, братський Кувейт багатів на експорті нафти і навіть позичив Саддаму 15 млрд.$. Коли закінчилася війна, Кувейт почав наполягати на поверненні боргу. Саддам звинуватив його у незаконному видобутку нафти з прикордонного іракського родовища і виставив вимогу списати борг і приплатити за добуту нафту 2,5 млрд.$. Кувейт відмовився.
За два тижні, 2 серпня 1990 року, Революційний Тимчасовий уряд вільного Кувейту звернувся до Іраку з проханням про воз'єднання. В цей же день 120-тисячна армія Іраку окупувала Кувейт. Сини Кувейта повернулися в сім'ю, анексований Кувейт став дев'ятнадцятою провінцією Іраку. Третина населення Кувейту - 300 тис. біженців - покинули країну.
Рада Безпеки ООН прийняла резолюції № 660 з вимогою негайного виведення військ Іраку з Кувейту і № 661 про повну фінансову, торгову і воєнну блокаду Іраку. Саддам намагався виторгувати переможні умови капітуляції, виграти час і нарощував армію, готуючись до війни. Замість сподіваних слави переможця і скасування кредиторами частини боргів, він був викинутий з Кувейту військами коаліції, очолюваної США. 27 лютого війна закінчилася.
Ірак одержав близько 30 тис. убитих, 40 тис. поранених, більше 30 тис. зниклих безвісти, ембарго, арештовані рахунки в західних країнах і зобов'язання компенсувати Кувейту збитки, причинені війною. Втрати Кувейта: від 2 до 5 тис. осіб загинули, згоріли всі 500 нафтових свердловин, матеріальний збиток 50-70 млрд.$. Втрати коаліції: 343 загиблих військових.

Але ж ми з вами пам'ятаємо, що багата воєнна здобич єднає навколо правителів їхніх підданих, живить патріотизм і підвищує добробут. Світ виконує забаганки переможців. Хто має вишколену армію воїнів і здатен дати їй найпотужнішу, найстрашнішу зброю, той диктує світу свої умови.
Розорений війнами Ірак повстав проти диктатора, на півночі повстали курди, на півдні - шиїти. Але 750 - тисячної армії вистачило, щоб придушити повстання. При цьому загинули від 30 до 100 тис. повсталих. Але кого цікавили внутрішні справи Іраку? Порятунок потопаючих справа рук самих потопаючих.
Року вистачило, щоб пропаганда проголосила перемогу Іраку у війні з Кувейтом. Ірак знову приступив до пошуку можливостей виробляти хімічну, бактеріологічну і ядерну зброю. Санкції і економічна блокада знову згуртували іракців навколо лідера. У бідах країни звинуватили не Саддама, а підлих американців, які хотіли скорити волелюбний іракський народ. Країна голодувала, потерпала від нестачі медикаментів, але вірила в мудрість Саддама.
Саддам зайнявся відновленням військової спроможності держави. У 2001 році на прапорі Іраку, де три зірки символізують єдність, свободу і соціалізм, Саддам власноруч написав "Аллах акбар". Свою поразку він подав як поразку ісламського світу і закликав арабів стати на захист святинь ісламу, проголосити джихад американцям і сіоністам.

5 лютого 2003 року державний секретар США Колін Пауелл продемонстрував на Раді Безпеки ООН ампулу з білим порошком - спори сибірської язви, вирощені в Іраку. 20 березня 2003 року після заяв про наявність даних розвідки, що Ірак розробляє зброю масового знищення, армія США почала військову операцію в Іраку з кодовою назвою "Іракська свобода" ("Шок і трепет") і вже 15 квітня операція була завершена. Генерали обіцяли швидку перемогу і не помилилися. Народ радо зустрів американську армію, яка принесла звільнення від диктатора. За півтора місяці бойових дій втрати армії визволителів склали 172 особи загиблих і 1621 особа поранених.
Військова адміністрація провела люстрацію серед чиновників державного управління і в силових структурах - всі члени партії Баас були звільнені без права відновлення на посадах. Почалася підготовка до перших справжніх демократичних виборів.
Як сталося, що замість очікуваної демократизації і економічного розквіту Ірак одержав повстання проти окупаційної влади, громадянську війну й Ісламську республіка Іраку, яка перетворилася на ІДІЛ?

ІІ
"Наш вихід з Іраку до того, як буде зроблено всю роботу, створить терористичну державу в самому серці Близького Сходу, терористичну державу, яка буде значно небезпечнішою за Афганістан до того, як ми звідти вибили Талібан, терористичну державу, здатну фінансувати свою діяльність за рахунок нафтових резервів Іраку"
(Джордж Буш-молодший, серпень 2005 року)
Короткий зміст
У Колхіді бог війни Арес розвісив у діброві на дубі принаду - золоте руно. Ясону доручили забрати руно, щоб воно не зваблювало пересічних людей. Зі своїми п'ятдесятьма друзями на кораблі "Арго" подався він на завдання. Прибув у Колхіду. Арес загадав, щоб Ясон зорав поле вогнедишними биками і засіяв його зубами дракона. Накинулися бики на Ясона, як люті леви. Герой їх приборкав, запріг у плуг, зорав поле і засіяв зубами дракона. Заворушилася земля, виткнулися з неї списи, за ними шоломи, а затим постали в повен зріст воїни - спарти. За порадою Медеї, доньки Ареса, кинув Ясон величезний камінь у цю юрму. Спарти, не розібравшись, хто їх скривдив, почали битися між собою. Ясон старанно допомагав, доки спарти не полягли всі до єдиного. Вночі забрав він закохану Медею і золоте руно та й накивав п'ятами з Колхіди.
Й донині так: щоб відібрати золоте руно, сіють зуби дракона. Тоді з землі, яка мала б ростити збіжжя, виростають воїни і війни.

* * *
1979 рік: 11 лютого Національний фронт повсталого Ірану формує уряд, очолюваний аятолою Хомейні; 16 червня до влади в Іраку приходить Саддам Хусейн; 3 липня президент США Джиммі Картер підписує секретну директиву про надання допомоги противникам прорадянського уряду Афганістану; 25 грудня Радянський Союз вводить в Афганістан Обмежений військовий контингент допомагати Демократичній Республіці Афганістан захищати комунізм. З різних країн світу в Афганістан прибувають близько 35 000 добровольців допомагати моджахедам боротися з комунізмом.
Афганістан навчив і загартував воїнів, стратегів і ідеологів войовничого джихадизму. У січні 1980 року там починає боротьбу з комунізмом двадцятидвохрічний син саудівського мільярдера Усама бен Ладен, майбутній організатор, фінансист і керівник всесвітньої терористичної мережі аль-Каїда. У 1989 році, запізнившись на боротьбу з комунізмом, але підоспівши на боротьбу зі США, в Афганістан прибув з Йорданії мало кому відомий "поганий хлопець" Ахмад Фаділь аль-Халейлі, який увійде в історію як засновник Ісламської республіки Іраку Абу Мусаб аз-Заркаві.
Радянське вторгнення в Афганістан стало завершальною стадією "холодної війни" між СРСР і США. Там було забито перший гвіздок в труну світової системи соціалізму і змінено ідеологічне забарвлення міждержавних конфліктів - почалося протистояння ісламської і християнської цивілізацій.
У 1989 році, виконавши свій інтернаціональний обов'язок, СРСР вивів з Афганістану Обмежений контингент військ.
Афганістан: загинули 243 900 військових і більше 670 000 цивільних, кілька мільйонів біженців назавжди покинули країну. Далі громадянська війна і розруха.
СРСР: 15 031 загиблих, 53 753 поранених, 417 зниклих безвісти, щорічні витрати на війну близько 8,2 млрд.$, астрономічна сума витрат на всю війну засекречена. Далі розпад СРСР і розруха.
США: Щорічні витрати на афганських повстанців 285 млн.$.
"Та секретна операція була блискучою ідеєю. Вона дала можливість заманити росіян в афганський капкан... Коли Совєти офіційно перетнули кордон, я написав президенту Картеру по суті: "Зараз у нас виникла можливість забезпечити СРСР їхню власну В'єтнамську війну".(З.Бжезинський)
Чи розумів Бжезинський, що США потрапили у той самий капкан? Попереду війна з Талібаном в Афганістані, вторгнення в Ірак, за результатами співставне зі здобутками СРСР в Афганістані, війна нового типу - з тероризмом.
У 1989 році (наступному після закінчення ірано-іракської війни) помирає аятола Хомейні. Незадовго до смерті він попереджає перебудовника СРСР Михайла Горбачова, що капіталізм не допоможе розплутати клубок економічних проблем соціалізму, бо теж потерпає від головної хвороби всього людського суспільства - бездуховності і кризи віри. Жодна країна більше не буде витрачати свої ресурси, щоб довести переваги комунізму, "хруст кісток якого вже почули нащадки". Горбачов не зрозумів засторогу мудрої людини про руйнівну дію ідеологічного вакууму, який утвориться після відмови від комуністичної ідеології.
З прадавніх часів ідеологічною основою суспільств була релігія. Еволюція відбирає ті релігії, які забезпечують своїм прибічникам виживання і благополуччя. Релігія переконує людину жертвувати своїм добробутом і навіть життям заради інтересів суспільства. Релігія ідеально мотивує суспільство на війну і економічну експлуатацію. За альтруїзм суспільство віддячує герою турботою про його рідню, а безсмертна душа героя одержує найвищу нагороду - рай. Чим більше в суспільстві альтруїстів, тим більші шанси суспільства вижити і процвітати. Чим більше егоїстів, які живуть за рахунок інших, тим вразливіше суспільство до руйнівних впливів, тим ближче до краху. Егоїсти виграють конкуренцію за доступ до благ всередині суспільства, але суспільство альтруїстів перемагає суспільство егоїстів
У ХХІ столітті війни за ресурси набули релігійного забарвлення. Іслам почав священну війну (джихад) проти хрестоносців - спочатку проти комунізму СРСР, потім проти демократії США.
Незважаючи на проголошене у грудні 1989 року завершення війни, в Афганістані розгорілася громадянська війна. За три роки прорадянський уряд був ліквідований, владу в країні захопив Талібан.
Після терористичних актів 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку Усама бен Ладен укрився в Тора-Бора в Афганістані. Уряд Афганістану відмовився видати його США без надання доказів причетності до терористичних актів. 7 жовтня 2001 року в Афганістані почалася військова операція США і Великобританії "Незламна свобода", яка закінчилася за два з половиною місяці розгромом Талібану. Уцілілі моджахеди повернулися в рідні країни відновлювати свої мережі і створювати осередки для майбутньої боротьби з комунізмом і хрестоносцями. Ніхто не звернув на це увагу.
Революції "арабської весни" похитнули стабільність східних деспотій у регіоні, де зосереджена третина світових запасів нафти. Потужні, добре озброєні і навчені армії донедавна були здатні забезпечити стабільність у будь-якому регіоні земної кулі. В'єтнам і Афганістан здавалися прикрим виключенням. Але тільки не двічі битий Ірак... Іракські опозиціонери, шукаючи підтримки у США, запевняли, що народ проти Саддама і не буде його захищати. Вони вимагали: "Буш, введи війська!" Генерали США обіцяли швидку перемогу.
Потрібен був привід для початку військової операції. Так доречно лідер іракської опозиції у вигнанні Ахмад Чалабі передав уряду США інформацію про наявність в Іраку зброї масового знищення і підтримку Саддамом діяльності Аль-Каїди - гарний спосіб нацькувати на диктатора найпотужнішу державу світу. ЦРУ не підтверджувало інформацію Чалабі, але спрацювала вибірковість людського сприйняття. Людина схильна ігнорувати факти, які суперечать її світоглядній системі - ілюзії примиряють з дійсністю. Але коли керівники держави вибірково відбирають факти, які живлять їхні ілюзії, це обертається тяжкими наслідками для держави. Незважаючи на застереження лідерів ісламських держав, що військове вторгнення в Ірак відкриє скриньку Пандори на Близькому Сході, 20 березня 2003 року почалася військова операція США в Іраку. Обійдемо важливі для нас питання, чому уряд Іраку не спромігся організувати опір агресії і чому армія Іраку виявилася небоєздатною. 15 квітня 2003 року Ірак був повністю окупований армією США. Досяг своєї мети і Чалабі - він був призначений головою Тимчасової керівної ради Іраку і залишався ним впродовж року, доки військові США безуспішно шукали в Іраку зброю масового знищення. Безконтактна війна, війна нового типу, виявилася надуспішною.
США і коаліція: 172 загиблих, 1621 поранених.
Ірак: 9200 загиблих військових, 7300 загиблих цивільних.
Етнічна більшість Іраку - араби, які сповідують іслам. Суспільство має племінну структуру. Кожне плем'я відстежує свій родовід від часів Магомета і належить до сунітів або шиїтів. Суніти визнають право бути правителями лише кровно споріднених з Магометом. Шиїти визнають право бути правителями посвячених, кому дано чути вказівки дванадцятого імама Мухаммеда Аль-Махді, схованого від усіх у 873 році за дорученням Магомета. Питання влади було причиною століть кривавих війн між сунітами й шиїтами. Останні сто років вони мирно селилися в одних кварталах, в одних будинках.
В Іраку головні посади в державному управлінні і армії належали сунітам. До часу ця нерівність залишалася в тіні, доки не зайшла мова про ідеологічну основу виживання суспільства. Суспільств виявилося аж три - суніти, шиїти і курди (70 % суніти, решта шиїти, єзиди, алавіти, християни), які домагаються об'єднання курдських провінцій Іраку, Туреччини, Сирії й Ірану в незалежну державу Курдистан.
США йшли в Ірак з благим наміром - дати країні демократію, бо тільки вона може забезпечити ефективне управління державою і створити політичні передумови для економічного зростання. Належало зламати авторитарну систему управління, вибудовану диктатором Саддамом Хусейном і провести демократичні вибори у всі органи державної влади.
Першим кроком у боротьбі з авторитаризмом стала люстрація. Були звільнені без права займати посади всі члени єдино правильної партії Баас, всі державні чиновники, командний склад армії, поліції, служби безпеки... Оскільки в Іраку без партійного квитка не приймали навіть до ВУЗів, інтелігенція теж опинилася на вулиці. Мільйони посад заповнити виявилося ніким.
Країну накрила хвиля мародерства. Розформована поліція зупинити його не могла. Розграбовані були музеї, крамниці, державні установи, наростали лавиноподібно вуличні грабежі і квартирні крадіжки. Окупаційна армія виявилася неготовою і нездатною зупинити розгул злочинності. Зруйнована державна система була безпорадною. Початкову ейфорію населення змінили відчуття безпорадності, незахищеності і нарешті неприязні до тих, кого недавно радісно вітали як визволителів.
За відсутності державної системи управління на перше місце вийшли інші форми організації суспільства. Це були не структуровані мережі КДБ чи організованої злочинності, які швидко знайшли поле для плідної співпраці в СРСР після його розпаду. В Іраку державотворчою структурою стали релігійні об'єднання ісламістів, які мали багато прихильників, були добре організовані, мотивовані і розпоряджалися значними фінансами. Курди ще за Саддама одержали автономію, створили свої органи самоуправління і підтримали армію США, сподіваючись з її допомогою одержати державність. Розвал центральної держави не надто вплинув на курдські провінції. Але для решти території бездержавність поставила на перше місце питання влади і відродила тисячолітню ворожнечу сунітів і шиїтів. Цією ворожнечею скористалася третя сила - чорні прапори прийшли зі Сходу, їх принесли воїни з довгим волоссям і бородами, чиї імена походили від назв їхніх рідних міст.
Арабські афганці готувалися до майбутньої війни з хрестоносцями в таборах Афганістану і Пакистану. Для їхнього фінансування Аль-Каїда мала достатньо грошей від співчуваючих справі джихаду зі всього світу. Для них Ірак став полем битви з хрестоносцями. На ньому свою життєздатність випробували дві ідеологічні течії. Представником першої був Усама бен Ладен і його організація Аль-Каїда. Вони вважали своїм завданням об'єднати конфліктуючі течії ісламу в могутню силу, яка підготує умови для створення майбутнього Всесвітнього Халіфату і приходу очікуваного мусульманами месії - Мухаммеда Аль-Махді, який поведе мусульман до перемоги перед кінцем світу.
Ідеологом іншого напрямку став йорданський відчайдух Заркаві, який починав з дрібної наркоторгівлі і сутенерства у рідному місті Зарка. Людина не здатна жити без ідеалів. Потреба у моральній наповненості життя тим сильніша, чим довше вона залишається не задоволеною. Ставши воїном джихаду в Афганістані, Заркаві знайшов свій ідеал. Будучи малоосвіченим, він розумів Коран буквально - Всесвітній Халіфат повинен бути створений тут і зараз. У битві біля іракського містечка Дабік, напророкованій у хадисах, воїни ісламу переможуть хрестоносців Риму і заволодіють світом. Він усвідомив свою обраність і почав підготовку до переможної битви. Не маючи ні армії, ні озброєння, здатного протистояти армії США, він обрав іншу стратегію і тактику ведення війни - тероризм

- ІІІ -
"Проблема не в тому, як очистити територію від повстанців. Завжди можна сконцентрувати достатньо сил, щоб це зробити... Проблема в тому, щоб не допустити повернення повстанців, коли війська підуть. Цього можливо досягти тільки при підтримці населення... Яка зі сторін конфлікту забезпечить найкращий захист підтримуючому її населенню - та й переможе".
(Давид Галюла "Як вести протиповстанську боротьбу. Теорія і практика")
Коли у 1990 році Ірак напав на Кувейт, бен Ладен запропонував шейху Кувейта Джаберу аль-Ахмеду аль-Джаберу ас Сабаху свою допомогу - 100 000 підготовлених досвідчених бійців - щоб не допускати немусульманські війська на священну землю ісламу. Шейх проігнорував цю пропозицію і віддав перевагу очолюваній США коаліції християнських і мусульманських країн. Армії коаліції були розміщені в Саудівській Аравії. Армія моджахедів проголосила початок священної війни з хрестоносцями - джихад. Хто тоді почув дзижчання комара?
Але звідки у бен Ладена взялася армія? З Афганістану. З 1980 до 1990 року США виділили на озброєння і підготовку моджахедів 4 - 5 млрд.$. Саудівська Аравія надала 4 млрд.$ офіційної допомоги, крім цього допомога надходила від благодійних організацій, приватних фондів і з пожертвувань, які збирали в мечетях. Тільки у 1980 - 1987 роках в таборах Пакистану пройшли підготовку 80 000 моджахедів. Війна удосконалила засоби ведення сучасної партизанської війни - засідки, убивства, атаки малими силами, самогубці з бомбами. Опитування показали, що терористичні акти самогубців на захист ісламу підтримують 73 % населення в Лівані, 43 % - в Йорданії, 44 % - в Бангладеш, 47 % - в Нігерії, 33 % - в Пакистані, 25 % - в Індонезії.
Еволюція не визнає написаних для неї програм, тільки випробування різних варіантів і відбір найкращого. Якими б продуманими не були стратегічні плани, в них завжди є помилки. Стратегією США в Іраку стало відсторонення від влади Саддама Хусейна і його партії Баас, дебаасизація суспільного життя, підготовка нової іракської армії, передача влади демократично обраному уряду і виведення військових підрозділів США з країни.
Військова операція "Іракська свобода" почалася 20 березня 2003 року. Високотехнологічна, найпотужніша в світі армія США легко здолала слабку армію Іраку, озброєну за технологіями позавчорашнього дня. Як і передбачалося, населення зустріло армію США як визволителів. 1 травня 2003 року Джордж Буш з палуби авіаносця "Авраам Лінкольн" проголосив: "Місія виконана".
Далі розроблена стратегія почала давати збої. Несподіваною виявилася присутність в Іраку Абу Мусаба аз-Заркаві, який ще з лютого 2003 року готував для зустрічі американців "сплячі осередки" повстанців по всій країні. Використовуючи міжнародну мережу Аль-Каїди і власні зв'язки у 30 країнах, Заркаві організував збір розвідувальної інформації, налагодив матеріально-технічне забезпечення для виконання масштабних терактів, доставку секретними каналами коштів і добровольців для джихаду. Він став частиною протиамериканського повстання в Іраку і його керівником.
Дебаасизація країни стала катастрофічною помилкою, яка зруйнувала державне управління, систему держбезпеки і поліцію. Армія США не мала ні потрібної кількості людей, ні виучки, щоб заповнити утворений вакуум влади. Серед безвладдя і хаосу почалися грабежі і мародерство. Без роботи залишилися 185 000 членів партії Баас, більшість з яких була сунітами. Дебаасизовані іракці знайшли підтримку і розуміння у Заркаві. Кваліфіковані військові спеціалісти долучилися до розбудови мережі опору і планування операцій. Цілями стали військові США, колаборанти і "невірні", які сповідували інші релігії або були неправильними мусульманами (не сунітами).
7 серпня 2003 року стався перший терористичний акт в Багдаді. Внаслідок вибуху автомобіля-бомби біля черги за візами в посольство Йорданії 11 іракців загинули і десятки були поранені. Через кілька годин на вулиці вибухнув ще один автомобіль-бомба, вбивши двох американських солдатів.
19 серпня 2003 року вибухнув автомобіль-бомба, припаркований біля офісу представника ООН в Іраку Сержіу Вієйри ді Мелла. Загинули 20 осіб, близько 100 осіб було поранено.
29 серпня 2003 року біля мечеті в шиїтському місті Наджафі після проповіді знаменитого аятолли Мохаммеда Бакира аль-Хакіма у багатотисячному натовпі вибухнув автомобіль-бомба, загинули 90 осіб, близько 500 осіб було поранено.
Хвиля терактів накрила Ірак. Нова технологія вбивства довела свою ефективність. Заркаві вибирав цілі, які демонстрували безпорадність США і забезпечили те, що окупація країни стала тривалою і болючою. Люди не хотіли й боялися співробітничати з окупаційною владою, яка принесла в Ірак хаос і смерть. Масове насилля розбудило вікову ворожнечу між сунітами й шиїтами. Перестрілки між ними спалахували вдень і вночі. Також стріляли американці і в американців. Швидко зростала кількість убитих. Хто вбивав? В умовах безвладдя кожен робив висновки на свій розсуд.
ЦРУ повідомляло, що в Ірак прибувають новобранці з країн Близького Сходу, республік Середньої Азії, Північного Кавказу, Європи... Вони вливаються в підпільні терористичні групи. Пентагон заперечував наявність повстання, керованого з єдиного організуючого центру.
В системах з чіткою ієрархією і єдиним центром прийняття рішень люди схильні приховувати негативні факти і прикрашати дійсність. Говорити правду - програшна стратегія в ієрархії. Система витісняє незручних, підтримує тих, хто грає за її правилами, формується команда однодумців і втрачається керованість. На підставі неправильної інформації приймаються неправильні рішення, які дискредитують систему і ведуть її до загибелі. Міністр оборони Рамсфельд не хотів чути про можливість повстання чи партизанської війни в Іраку. Небажання прийняти реальність погіршувало становище окупаційної армії і відтерміновувало прийняття правильних рішень.
Тим часом мережа Заркаві поповнювалася новими людьми. Тут були і "корисні навіженці", яким належало стати бомбістами-самогубцями, і творчі особистості, які принесли нові ідеї в партизанську війну. Творча енергія повстанців проклала дорогу у віртуальний простір, в якому сьогодні живе пересічна свідомість. Телебачення й інтернет стали дієвим засобом боротьби за серця й розум співчуваючих повстанцям у всьому світі. Сайти джихадистів розповідали в новинах про героїчні перемоги повстанців і безсилля американців, кликали новобранців долучатися до створення ісламської держави за заповідями Аллаха, де не буде бездуховності і несправедливості.

У квітні 2004 року після показу американським каналом CBS відеоматералів про тортури й знущання американських наглядачів над ув'язненими іракцями в тюрмі Абу-Грейб розгорівся міжнародний скандал. Арабський гнів закипів від фотографій, де голих в'язнів водять на повідку як собак, цькують собаками, піддають тортурам і сексуальним приниженням.
7 травня 2004 року Заркаві на відеокамеру власноруч обезголовив молодого американського ентузіаста Ніколаса Берга, який прибув до Іраку допомагати відновлювати економіку. Він, як надалі і всі інші страчені, був одягнений в помаранчевий тюремний одяг, як у в'язнів з Абу-Грейб. Відео страти супроводжувалася текстом: "Як може вільний мусульманин спати спокійно в той час, коли ріжуть іслам, його гідність стікає кров'ю і свідченнями ганьби в новинах про сатанинські знущання над мусульманськими чоловіками і жінками у в'язниці Абу-Грейб. Де ваше завзяття і де ваш гнів?" Було кому писати натхненні промови для просторікуватого бандита з Зарки: "Ви повинні подолати Америку, хоча на це потрібен деякий час. Вона залишиться плямою ганьби на щоці часу".
Незліченна кількість користувачів інтернету у всьому світі переглянули це відео. Апокаліпсис війни перетворився у віртуальний апокаліпсис. Криваве дійство кликало глядачів, яким не було місця в театрі життя, стати акторами в театрі війни, заповнити героїчними подвигами нудний відтинок між народженням і смертю, стати частиною руху, який вершить історію.
Обережні на інтернет-аукціонах продавали своє майно, щоб надіслати кошти на рахунки джихадистів. Відчайдухи подалися таємними маршрутами долучатися до джихаду особисто. Віднині Заркаві не залежав від Аль-Каїди - він мав вдосталь і грошей, і новобранців.
13 травня 2004 року веб-сайти джихадистів розмістили повідомлення про об'єднання іракських повстанців в організацію "Аль-Таухид валь-Джихад" ("Єдність і Джихад") на чолі з Заркаві: "Це об'єднання є силою для народу ісламу і спалюючим вогнем для ворогів Бога, в якому вони будуть горіти до повернення вкрадених прав, і встановлення релігії Бога на Землі... Перемога або мучеництво".
До кінця 2004 року стало зрозуміло, що протистояння між повстанцями і окупаційними військами перейшло в принципово нову фазу. Повстанці зуміли витіснити американців з провінцій у великі міста. Регулярні напади на патрулі і армійські колони в містах змусили американців відступити за стіни власних військових баз. Щодня на фугасах підривалися патрульні автомобілі, бронетехніка і автоколони частин тилового забезпечення. Небаченого розмаху набуло полювання на іракців, які пішли служити в поліцію.

30 січня 2005 року мільйони іракців прийшли до урн на перші демократичні вибори. Планувалося, що на виборах пропорційно будуть представлені суніти, шиїти і курди. Суніти не висунули своїх кандидатів і на вибори не прийшли. Вибори, після яких владу одержали шиїти, ще більше розпалили вогонь війни. Захист і порядок обіцяв Заркаві. Обурені і принижені, суніти спочатку вітали його бійців, в тому числі іноземних ісламістів, які обіцяли вигнати окупантів. Ісламісти були організовані, дисципліновані й безстрашні. Але їхній захист і порядок виявилися далекими від обіцяного. До повстання в сунітській провінції Аль-Анбар, яке стане початком самоочищення країни від благодійників-терористів, було ще далеко.
19 листопада 2005 року у місті Хадіта двадцятирічного американського морського піхотинця розірвало на шматки на закладеній міні. Ще двоє морпіхів були поранені. Один з уцілілих увірвався в приватний будинок і розстріляв всіх дітей. Інші морські піхотинці розстріляли на дорозі опель з п'ятьма іракцями і помочилися на голови вбитих. Потім обшукали будинок за будинком і вбили 24 людини, включно з дев'ятимісячним немовлям.
Трагічна подія стала наслідком напруги, розчарування, втоми й ізоляції окупаційних сил США в Іраку. Смерть вже була настільки звичною справою, що навіть не проводилося ні розслідування трагедій, ні покарання винуватців. І все ж розстріл у Хадіті став переломним для США. Далі або повна катастрофа, або радикальна зміна іракської стратегії.
За перші п'ять років окупації втрати коаліційних сил: 2003—580 осіб; 2004—906 осіб; 2005—897 осіб; 2006—872 осіб; 2007—961 особа. Втрати іракського мирного населення оцінюються приблизно: 80 тис. загиблих, більше 160 тис. поранених (дані правозахисної організації "Iraq Body Count").
Нинішній радник з питань національної безпеки Дональда Трампа Герберт Макмастер (той самий, хто змінив скандально відстороненого з цієї посади Майкла Флінна) захистив докторську дисертацію на розсекречених матеріалах періоду в'єтнамської війни. У 1997 році в гнівній книзі "Невиконання обов'язку" він проаналізував прийняття рішень в ідеальній ієрархії, вибудованій президентом Ліндоном Джонсоном і міністром оборони Робертом Макнамарою. Команда однодумців аналізувала інформацію, яка надходила знизу, узгоджувала спільне бачення подій і передавала вниз команди, обов'язкові для виконання. Робота команди однодумців, яка не сміла заперечувати президенту і не визнавала альтернативних варіантів, обернулася катастрофою. На підставі невірної оцінки ситуації вироблялися помилкові рішення - ідеальна ієрархія призвела до ідеального провалу.
Відома серія експериментів психолога Соломона Аша продемонструвала, чим небезпечна одностайність. В групі з дев'яти підставних осіб і одного піддослідного пропонувалося дати очевидну відповідь на просте запитання. Якщо дев'ятеро давали невірну відповідь, десятий не наважувався відповісти правильно і повторював те, що сказали інші. Коли в групі підставних осіб хоча б один називав вірно очевидне, піддослідний теж наважувався дати вірну відповідь.
У 2003 році полковник Герберт Макмастер командував Третім підрозділом армійської розвідки в Іраку. Після закінчення бойових дій проти іракської армії, його підрозділ був розміщений у містечку Таль-Афр. Йому довелося налагоджувати стосунки з місцевим населенням і перетягувати його на свій бік у боротбі з тероризмом. Генерал Девід Петреус, полковники Герберт Макмастер і Шон Макфарланд знайшли вихід з безнадійної ситуації.
Визнанням важливості зробленого Макмастером у Таль-Афрі стало те, що командування двічі відмовило йому в присвоєнні чергового військового звання. Він став найзнаменитішим полковником армії США - дотримання субординації і безумовне виконання наказів цінується більше, ніж порятунок армії від поразки.
7 червня 2006 року ЦРУ нарешті вистежило Заркаві. Він загинув після ракетно-бомбового удару по будинку, в якому він знаходився. Але справа Заркаві продовжила жити - 15 жовтня 2006 року відбулося проголошення Ісламської республіки Іраку в захоплених повстанцями сунітських районах Іраку.

- ІV -
Коли захисні механізми виявляються занадто слабкими, в нас зникає віра в можливість вплинути на результати війни, і ми переживаємо події з ганебною байдужістю, ніби ми всі стали заручниками.
(Ж.Бодрійяр "Війни в Затоці не було")
Ще недавно достатньо було застосувати шантаж, підкуп, обман, залякування провідних політиків, щоб вони дестабілізували і руйнували свої країни. Далі держави-спонсори давали гроші і зброю підготовленим людям і досягали своїх політичних цілей. Перемога в гібридній чи повномасштабній війні виправдовувала варварське ставлення до переможених, яких вважали людьми нижчого сорту.
Але світ змінився. Все частіше доля війни не залежить від геніальності полководців, а народ стає не об'єктом, а суб'єктом історії. Некеровані громадські рухи мають можливість накопичувати кошти і купувати зброю на відкритих ринках або налагодити кустарне виробництво зброї за захопленими зразками - таліби в Афганістані забезпечили себе автоматами Калашникова власного виробництва, ІДІЛ налагодив випуск мінометів.
Офіційна пропаганда, поширювана через центральні ЗМІ, нейтралізується контрпропагандою через неконтрольовані інформаційні мережі, зокрема через інтернет. Захоплення території і підтримка маріонеткових урядів стає початком тривалої громадянської війни, яка знецінює перемогу у високотехнологічній безконтактній війні. Армія здатна перемогти армію, але не здатна перемогти народ.
Чи хтось в уряді США прогнозував, що усунення від влади в Іраку диктатора-соціаліста Саддама Хусейна мобілізує на війну мусульман зі всього світу? Хтось міг завбачити, що ідея побудови комунізму буде заміщена ідеєю побудови Всесвітнього Халіфату? Хтось знав, що знецінене людське життя служитиме не нагромадженню капіталів для обраних, а стане зброєю терористів-смертників? Що пішло не так в Іраку? Почнемо з бездоганної стратегії.
1. Перемога над армією Саддама і усунення його від влади - успішно виконано.
2. Дебаасизація, з метою усунення від влади і позбавлення впливу прибічників Саддама - провалено. Вакуум влади призвів до хаосу, армія США не була готова виконувати поліцейські функції. Наводити порядок на свій розсуд взялися бойовики Заркаві, розпаливши міжконфесійні і міжетнічні конфлікти та ненависть до окупаційної армії США.
3. Підготовка й проведення демократичних виборів і передача влади законно обраному уряду - провалено. Непропорційне представлення в уряді різних груп населення призвело до перекосу влади і ще одного конфлікту між скривдженими й переможцями. Поліцейські загони шиїтів зайнялися винищенням сунітів. Захисником сунітів став Заркаві, його загони почали винищувати шиїтів. Оскільки серед мусульман світу суніти складають близько 87 - 90 %, його рішуча жорстокість не відштовхнула, а додала йому симпатій серед співчуваючих справі джихаду.
4. Підготовка нової іракської армії і поліції, які забезпечать законність у країні - провалено. Армія і поліція не змогли залишитися поза громадянським конфліктом, який охопив країну. Пропаганда створила романтичний образ відважних, сильних чоловіків, які повстали проти окупантів і перемагають найпотужнішу армію світу - США. Реальною владою в Іраку стала армія Заркаві. Погрози і розправи утримували людей від співпраці з окупаційною владою. Безробіття в розореній війною країні стало додатковою причиною, чому чоловіки йшли в краще оплачувану армію Заркаві. Підготовлені американцями військові підрозділи іракців часто у повному складі, прихопивши зброю, дезертирували до Заркаві.
В цих умовах війська США зосередилися в укріплених пунктах передового базування ФОБах (FOB – forward operating base) з кінотеатрами, магазинами, басейнами. Час від часу ФОБіти влаштовували безуспішні рейди на пошук повстанців. Така стратегія дозволила мінімізувати втрати живої сили, але Ірак належав бойовикам Заркаві, озброєним загонам самооборони сунітів, шиїтів і просто бандам грабіжників. Мережева організація Заркаві виявилася більш гнучкою, мобільною, оперативною, ніж централізована військова ієрархія США.
Бойовики Заркаві контролювали двістіп'ятидесятитисячне місто Таль-Афар перед прибуттям туди 3500 вояків Другого танкового підрозділу кавалерійського корпусу під командуванням полковника Герберта Макмастера. Перед відправкою в Ірак його підлеглі на плацу в Форт-Карсоне, штат Колорадо, вивчали культуру Іраку і відпрацьовували різні можливі складні ситуації при контакті з іракцями. Прибувши в Ірак, Макмастер відразу почав налагоджувати стосунки з місцевим населенням, влаштовувати зустрічі сунітів і шиїтів, організував сумісне патрулювання вулиць. Для населення найважливішими є безпека, вода, електрика, транспортна мережа, медицина і санітарія. Підлеглі Макмастера, не стали ФОБітами, а зайнялися налагодженням мирного життя в місті і постійно несли службу на 29 блокпостах. Декілька тижнів підрозділ ніс великі втрати, але потім місцеві жителі стали на бік американців і спільними зусиллями вигнали бойовиків з міста.
Макмастер порушив три головних правила ідеальної ієрархії:
- ігнорував помилкові стратегічні вказівки командування;
- коли командування не реагувало на його запити, звертався до журналістів;
- надав право молодшим офіцерам на блокпостах, не чекаючи вказівок від командування, діяти на власний розсуд відповідно до обставин.
Макфарленд, підлеглий Макмастера, був переведений з Таль-Афару в Аль-Анбар. Перед його прибуттям 1000 підготовлених іракських військових дезертирували відразу після випускної церемонії. Макфарленд вже переконався в недієвості стратегії уникнення втрат і підготовки іракської армії для ведення війни з повстанцями. Тому в Аль-Анбарі він застосував досвід Таль-Афару - налагодив співпрацю з вождями сунітських племен. І тут теж бойовики мусили покинути місто.
Набутий досвід був узагальнений Девідом Кілкалленом в книжечці "28 статей: основи контрпартизанської війни на ротному рівні", яку військові пересилали один одному електронною поштою.
Девід Петреус у 2003 році командував 101 десантною дивізією в Мосулі, найбільшому місті на півночі Іраку. Він теж порушив правила ідеальної ієрархії. Він проігнорував наказ про дебаасизацію і залишив на посаді губернатора Мосула члена Баас. За його розпорядженням були збільшені ціни на пшеницю, що дало можливість селянам більше заробити на її продажу. Всупереч наказу командування, він залишив відкритим кордон для прикордонної торгівлі з Сирією, що народило жарт про те, що Петреус має власну міжнародну політику. Дякуючи підтримці населення, американські операції в Мосулі були найбільш успішними. За це Петреус був зісланий в Канзас командувати військовою базою. Звідти він налагодив електронне листування з Макмастером, Макфарленом, Кілкалленом. Спільними зусиллями вони зайнялися розробкою нової стратегії США в Іраку. Оскільки Рамсфельд не бажав чути інших точок зору, крім власної, Петреусу довелося через ЗМІ поширити розроблене Польове керівництво FM 3-24 з викладом контрпартизанської доктрини.
Хтось в Україні ознайомився з цим детальним документом "FM 3-24 MCWP 3-33.5 Insurgencies and Countering Insurgencies" (Повстання і протидія повстанню) https://fas.org/irp/doddir/army/fm3-24.pdf)? Нам такого не треба, бо в нас АТО, а не повстання. Донбас чекає звільнення від російських терористів.
Катастрофа в Іраку змусили президента Буша 18 грудня 2006 року замість Дональда Рамсфельда призначити міністром оборони Роберта Гейтса, а той 24 січня 2007 року призначив командувачем Міжнародними об'єднаними збройними силами в Іраку Девіда Петреуса замість Джорджа Кейсі. Більше нікого не цікавила думка Рамсфельда, що в Іраку немає ні повстання, ні партизанської війни. Безконтактна високотехнологічна війна з єдиним центром управління одержала альтернативу - у війні з повстанцями перемагає той, на чиєму боці населення. Найважливіші рішення повинні прийматися не в командному центрі за тисячу кілометрів, а тими, хто веде боротьбу, з урахуванням ситуації на місці. Важливо, щоб вони мали повноваження і здатність приймати самостійні рішення.
Щоб уникнути фінансових зловживань з боку військових, кошти для надання послуг населенню за проведеними тендерами одержували приватні компанії. Комісія з військових контрактів, двопартійна наглядова рада, створена Конгресом США у 2008 році, прийшла до висновку, що відкати, шахрайство, зловживання в Іраку і Афганістані набули масового характеру. Це призвело до втрати від 31 до 60 млрд.$.
Військове командування на місці бачило проблеми, але не мало коштів для їх вирішення. Коли нарешті була запроваджена програма децентралізації грошової допомоги, командування одержало можливість витрачати кошти на оплату послуг іракських військових чи вирішення побутових проблем населення. Статистичний аналіз показав, що це стало додатковим чинником зменшення кількості терористичних актів - кожні 200 000 $ на 100 000 населення (2 $ на людину) дозволяли запобігти трьом терористичним актам.
У 2007 році було збільшено чисельність військ США в Іраку за рахунок тисяч свіжих навчених солдатів. Успішна координація антитерористичних груп розвідки США і оперативних сил спеціального призначення, вербування агентури серед місцевого населення, впровадження агентів у середовище бойовиків і, головне, підтримка населення зробили ефективною боротьбу з повстанцями. Міста сунітського трикутника, які служили притулком і операційної базою для бойовиків Заркаві, швидко стали небезпечними для його послідовників. Постійні операції вдень і вночі не давали терористам можливості планувати і координувати складні атаки. Ісламська республіка Іраку була викинута у віддалені важкодоступні гірські райони. Три вищі рівні її керівництва були винищені. У 2011 році війська США передали всю владу уряду Іраку і 15 грудня остання колона військових залишила країну. Спокій у Перській затоці і дешева нафта для економіки обійшлися більше ніж у трильйон доларів з бюджету США, непрямі витрати додали ще один трильйон доларів.
На знак протесту проти сваволі місцевої влади 17 грудня 2010 року в столиці Тунісу вуличний тороговець фруктами Мухаммед Буазізі вчинив самоспалення. Народ вийшов на вулиці. 14 січня 2011 року президент Тунісу пішов у відставку. Арабська весна прийшла у 16 арабських країн, викликавши політичні зрушення в урядах.
15 березня 2011 року на вулиці сирійських міст Дераа, Латакія і Хомс вийшли демонстранти з вимогою політичних реформ. Вони несли Біблію і Коран як символи єдності багатоконфесійної країни. Президент Сирії, головнокомандувач сирійських збройних сил і секретар сирійського відділення партії Баас Башар Асад вивів на вулиці танки і війська, адже саме це потрібно для швидкої перемоги. Ісламський Халіфат одержав другий шанс

- V -
"Ісламська держава підірвала порядок у західному Іраку і східній Сирії, бо вона виявилася більш ефективною, ніж режими Багдада і Дамаска. Тобто, ІДІЛ встановила компетентну бюрократичну владу, яка поширилася на все навколо... і фактично поєднавшись з каральними заходами, стала непорушною і стабільною. І при такій територіальній захищеності ІДІЛ, без сумніву, перетворилася в центральний диспетчерський пункт, який організує теракти в інших країнах. В кінцевому результаті Ісламська держава може припинити своє існування лише тоді, коли якась інша сила перевершить її в ефективності управління і наведенні порядку". (Бернард Фолл)
Війни стимулювали зростання об'єму глобального ринку зброї з 56,4 млрд. дол. у 2014 році до 66 млрд. дол. у 2015 році. Експорт зброї зі США - 23 млрд. дол., Росії - 7,68 млрд. дол., Франції - 6 млрд. дол. Сумарні воєнні витрати у 2015 році склали 1,676 трлн. дол., що складає 2,3 % світового ВВП. На відміну від торгівлі пральними машинами чи черевиками, торгівля зброєю перебуває в зоні опіки держави. Уряди заохочують виробників зброї експортними кредитами, державними субсидіями на наукові дослідження й інженерні розробки, допомагають знайти покупців і, в міру можливостей, розпалють війни і долучаються до них, звичайно, за межами своїх кордонів.
"Сучасна російська зброя гідно пройшла випробування, і не на навчальних полігонах, а в реальних умовах, в бою... Сирійський досвід дозволить внести необхідні корективи, підвищити ефективність і надійність техніки, створювати зразки зброї нового покоління, удосконалювати Збройні Сили, нарощувати їхні бойові можливості (З промови В.Путіна 17 березня 2016 року).
Гідні випробування довели ефективну убійну силу російської зброї і дали збільшення частки РФ на світовому ринку зброї на 28 %, у порівнянні з попередньою п'ятирічкою (США - на 27 %).
Торгівля зброєю - це урядовий бізнес і територія корупції. Війни останнього століття перестають бути війнами між арміями, до них у все більшій мірі долучається мирне населення, яке одержало доступ до ринку зброї і перетворилося на його важливу складову. Потужні геополітичні гравці бережуть життя і майно своїх підданих і з'ясовують стосунки на території третіх держав. Так само первісні племена винищували сусідів для розширення території харчування для свого племені. Хто має потужнішу зброю, той перемагає слабших, краще харчується, потужніше мислить, винаходить ще потужнішу зброю... Освячений удосконаленою ідеологією цей цикл повторюється досі. Але необхідність захищатися і відкритість ринку зброї часто приводять до непрогнозованих політичних, економічних і психологічних наслідків. Владу над країною легко втратити, але складно повернути.
Серед арабських країн Сирія була однією з найблагополучніших. У 2010 році ВВП на душу населення - 5 260 дол., рівень безробіття - 8,4 % , інфляція - 4 %, грамотність серед чоловіків 89 %, серед жінок - 73,6 %, безкоштовна освіта і медицина. Курс на побудову соціалізму, як і належить, збільшував частку державних підприємств, їхню збитковість і зниження якості товарів, що забезпечило щорічне скорочення експорту на 10 %. СРСР допомагав зміцнювати соціалістичну економіку - збудував каскад ГЕС на Євфраті, зрошувальні канали, завод азотних добрив і озброїв: у 1982 - 1990 рр. поставив зброї на 11 млрд. дол. і надав нові кредити для закупівлі радянської зброї.
Війна в Іраку зменшила надходження в бюджет Сирії на 30 %. Через сильну посуху і неврожай 2010 року сільське населення кинулося шукати заробітку в містах. Рівень безробіття зріс до 14 %. Надлишок робочої сили знецінив її - середня заробітна плата впала менш ніж до 1 дол./день. Економічне неблагополуччя посилило соціальну напруженість.
15 березня 2011 року на вулиці сирійських міст вийшли десятки тисяч сирійців вимагати реформ від Башара Асада. 18 березня в південному місті Дераа поліція арештувала і катувала підлітків віком від 10 до 15 років за графіті "Народ прагне падіння режиму" (лозунг "арабської весни" в Тунісі і Єгипті) . У відповідь 20 березня натовп підпалив будівлю партії Баас в Дераа. Поліцейські відкрили вогонь бойовими патронами, убивши п'ятнадцятьох і поранивши сотні людей. 25 березня величезні натовпи зібралися на вулицях сирійських міст Хама, Хомс, Алеппо. Башар Асад не був тюхтієм, як Хосні Мубарак. Він не пішов у відставку, а ввів у бунтівні міста армію. Танки забарикадували головні площі Хами, з дахів будинків снайпери відстрілювали протестуючих.
Башар Асад належав до релігійної меншини алавітів (езотеричний різновид шиїтів), які управляли елітними армійськими підрозділами країни і службою безпеки. Ставши президентом, він згідно з Конституцією став сунітом. В Сирії проживали 21 млн. осіб, з них суніти складали близько 72 % населення, християни - 20 %, алавіти - 6 - 10 %, вони не конфліктували між собою на релігійному ґрунті. На початку повстання Асада і опозицію підтримало по третині населення всіх конфесій. Якби Асаду вдалося зобразити повстанців терористами і релігійними фанатиками, це б збільшило кількість його прихильників - народ, наляканий іракською війною шиїтів з сунітами, згуртується навколо лідера. Асад сповістив, що в Сирії починається смертельна битва з джихадистами, які хочуть розпалити релігійну війну і відкинути країну назад у середньовіччя.
Громадянська війна стала питанням часу. В ООН Китай і Росія блокувала будь-які резолюції, які осуджували Асада за вбивство людей, і продовжували поставляти в Сирію зброю й запчастини. Збереження правління Асада дозволяло зберегти в Тартусі єдину російську іноземну військово-морську базу. Падіння в Лівії режиму Каддафі обернулося втратою 4 млрд. дол. для російських виробників зброї, для китайських - 18 млрд. дол. Треба краще берегти своїх "сучих синів".
Європейські країни проголосували за бойкот імпорту сирійської нафти, але союзник Асада - Іран - компенсував втрати, надавши Сирії мільярди доларів у вигляді банківських кредитів і готівки. Ірану важливо було показати себе захисником шиїтів у арабському світі і зберегти сирійський маршрут поставок в Ліван для Хізбалли. Барак Обама не смів підтримати сирійських повстанців - після В'єтнаму й Іраку громадська думка була рішуче проти будь-яких втручань у воєнні конфлікти за межами США. Стурбований снайперами й танками, Обама спромігся лише на розумні слова: "Заради сирійського народу, для президента Асада настав час відійти в сторону". Еге ж, як тільки, так відразу.
Проголошена в перші місяці повстання загальна амністія звільнила з сирійських в'язниць радикальних ісламістів, які мали зв'язки з мережею Заркаві. На той час лідером Ісламської республіки Іраку, яка ледь дихала, став Ібрагім Авада аль-Бадрі - вчений, професор ісламського права з докторським ступенем, син консервативного мусульманського проповідника з іракського міста Самарра. Йому джихадисти дали ім'я Абу Бакр аль-Багдаді.
Коли США почали бомбардування Іраку, тридцятидвохрічний Абу Бакр аль-Багдаді записався до руху опору, був заарештований і потрапив у центр затримань Кемп Букка, де одночасно утримувалися 20 - 26 тисяч ув'язнених. Зібравши разом ісламістських радикалів і простих іракців в умовах беззаконності наметового табору в пустелі, посадові особи США мимоволі створили "університет" джихаду, який поширював радикальні ісламістські ідеї серед затриманих. Академічні знання Багдаді зробили його впливовою людиною в Кемп Букка - він тлумачив закони шаріату і проголошував щоденні молитви. Дружні зв'язки з Кемп Букка згодилися потім, коли він був звільнений і знайшов своє місце у якості радника з питань шаріату в мережі Заркаві.
"Якби не було вторгнення США в Ірак, найбільший кат Ісламської держави, швидше за все, доживав би свої роки професором коледжу. До 2003 року життя направляло його до спокійної кар'єри викладача ісламського права для двадцятирічних, замість обв'язування бомбами їхніх грудей". (Джобі Уоррік "Чорні прапори: сходження ІДІЛ")
Після загибелі Заркаві Багдаді зайняв його місце. Шаріатський вчений забезпечив релігійне прикриття актам жорстокості, засудженим священнослужителями всього світу як таких, що суперечать ісламу. Підриви самогубців, викрадення, здирництво, війна проти шиїтів, пролиття невинної мусульманської крові Багдаді не тільки схвалював, але юридично виправдовував відповідно до ісламських законів.
Хаос породжує радикалізм. У сирійському повстанні Багдаді побачив резерви, які поповнять його поріділу армію: "Тут, у цій країні, відкрився ринок джихаду і став легкодоступним! Жодна доросла дієздатна людина не матиме ніякого виправдання, якщо залишиться з тими, хто відмовляється від джихаду". Через півроку з початку повстання в Сирії Багдаді направив туди розвідувальну групу визначитися з шансами організації перебратися на нового господаря. Сирія, як донедавна Ірак, була територією насильства і беззаконня, якою вільно переміщалися люди зі зброєю, і не було американців. Бойовики Фронту аль-Нусра, які могли приєднатися до ісламістів, вже билися з урядовими військами. Багдаді не цікавив ісламістський уряд в столицях Сирії або Іраку. Його метою було створення ісламського правління без кордонів - ісламського халіфату, який стане початком Всесвітнього Халіфату. Родовід Багдаді давав йому право бути халіфом. Поширення діяльності на Сирію давало право говорити про ісламський халіфат, який стирає кордони.
У Сирії поширилися чутки про релігійні вбивства і напади. В сунітських містах почали з'являтися на під'їздах листівки, які попереджали про майбутні напади ескадронів смерті алавітів. Одночасно алавіти почали отримувати подібні попередження про сунітів. Банди шабіха ("примари"), викрадали на вулицях жінок і дітей, а потім повертали їх мертвими або побитими і катованими. До кінця 2011 року одним з гасел сирійського протесту стало "Християн у Бейрут, алавітів у гроби". Православним московського і київського патріархату не вистачає такої щирої віри і непримиримості, як у мусульман, інакше тут вже палало б не гірше, ніж в Іраку чи Сирії.
24 січня 2012 року невідоме сирійське повстанське угрупування опублікувало відеоповідомлення, що представництво мережі Аль-Каїди в Сирії почало свою діяльність. За кілька тижнів два ідеально синхронізованих автомобілі-бомби вибухнули в одному з відділень з питань безпеки в Дамаску, вбивши сорок чотири людини. До сирійського протистояння долучилася ще одна сила - ісламський тероризм.
У сунітських арабських країнах Перської затоки і Північної Африки через мережі Ісламської держави в перші місяці 2012 року були завербовані тисячі мусульман для ведення джихаду в Сирії. Ще більше арабів жертвували гроші, коштовні ювелірні вироби на справу сирійських ісламістів. Арабські уряди таємно відправляли допомогу, включно зі зброєю. Проводилися Twitter-аукціони, де продавалося все, за що можна було отримати кошти - на допомогу сирійським повстанцям. Деякі "ангели-інвестори" власноручно доставляли повстанцям валізи з готівкою, бригади повстанців носили імена своїх благодійників.
У значно більшій кількості, ніж колись в Афганістан і Ірак, молоді чоловіки-мусульмани з усього світу направилися в Сирію - присягати халіфові і будувати Всесвітній Халіфат. Вихідці з Західної Європи мали паспорти, які дозволяли їм вільно пересуватися по всій території ЄС і Північної Америки. Мова йшла про тисячі радикалізованих молодих людей, які здатні дестабілізувати світ. Європейці беруть участь у бойових операціях ІДІЛ, відрізають голови журналістам і підривають себе в Сирії й Іраку. Чому ІДІЛ має незбориму привабливість для молоді? ІДІЛ відкинув західний спосіб життя, духовність, ідеологію, мораль, соціальну несправедливість, а головне, знецінення людської особистості. Нова релігія одухотворяє світ, позбавлений духовності. "Зайві люди" одержали ідею, задля якої варто пожертвувати життям.
А що ж Асад? Курдам Асад надав автономію і вони якийсь час не долучалися до конфлікту. В липні 2012 року було прийнято антитерористичний закон, який забороняв надавати медичну допомогу повстанцям. Почалися облави в лікарнях. Лікарі кинулися втікати з країни - в Алеппо, де було у 2013 році близько 6 тисяч лікарів, у 2015 їх залишилося не більше 250. На початок 2015 року відсутність кваліфікованої медичної допомоги призвела до смерті від хвороб і ран близько 200 000 людей.
За даними організації Syrian Network for Human Rights у грудні 2014 загинули 1328 мирних жителів, з них 1049 (з них 203 дитини і 105 жінок) вбиті силами Асада, 72 - радикальними ісламістами. Саме жорстокість Асада змусила сирійців приєднуватися до ісламістів або помірної опозиції. Поліцейські і військові, не бажаючи брати участь у терорі проти своєї країни, масово дезертирували і, об'єднавшись у Вільну сирійську армію, почали війну з урядовими військами.
До кінця червня 2014 року загальний обсяг захопленої ісламістами території від західної Сирії до центральної частини Іраку був більшим, ніж разом узяті території Ізраїлю і Лівану. 4 липня 2014 року Багдаді проголосив створення Ісламської держави Іраку і ал-Шаїму (синонім Леванту). Час працював на ІДІЛ. На захоплених територіях були призначені губернатори, шаріатські радники і військові командири, почав працювати уряд з процедурами, офіційними дозволами, податками, відомствами, які відповідали за соціальні мережі, логістику, фінанси, навчання, безкоштовну медицину, набір кадрів і підготовку кандидатів на самогубні завдання. Казна швидко наповнилася завдяки податкам і продажу понад сорок тисяч барелів сирої нафти в день. ІДІЛ заволоділа нафтовими свердловинами, нафтопереробними заводами, лікарнями, університетами, військовими базами, заводами і банками загальною вартістю в готівці і цінних паперах близько півмільярда доларів. ІДІЛ почав повертати собі залишені міста Іраку.
Повстанці Фронту аль-Нусра і світської Вільної сирійської армії нарікали, що ІДІЛ виграла конкурс на новобранців не тільки тому, що може собі дозволити платити великі зарплати, а й тому, що бореться за щось важливіше, ніж повалення Башара Асада.
Білий Дім обмежувався висловлюванням стурбованості, Росія продавала зброю, Іран давав гроші, весь світ надсилав бойовиків. Тим часом армія ІДІЛ підійшла до передмість Дамаска. Стало зрозуміло, що треба щось робити, бо ІДІЛ сама не розсмокчеться. Варіант зі стіною по периметру і ровом з крокодилами чомусь не розглядався. Хоча цікаво було б подивитися, що зробить з ісламістами мирне населення в умовах повної блокади - саме з'їсть чи згодує крокодилам.
Нарешті очолюване Девідом Петреусом ЦРУ приступило до розробки плану формування, навчання і озброєння помірної повстанської армії, яка повинна буде повалити режим Асада і встановити владу в провінціях, які контролює ІДІЛ. 17 вересня 2014 року Палата представників Конгресу США схвалила план навчання і озброєння сирійських повстанців для боротьби з ІДІЛ. На їхнє навчання в таборах Туреччини й Саудівській Аравії США витратили близько 500 млн.$. Багато з підготовлених сирійців перейшли на бік ІДІЛ або продали свою зброю терористом й емігрували до Європи. Бойовикам, підтримуваним ЦРУ, платили від $100 до $150 в місяць, менше половини того, що одержували бойовики ІДІЛ.
З 22 вересня США почали нічні бомбардування території, контрольованої ІДІЛ.
Надії на мирне врегулювання сирійського конфлікту розтанули. Перемога Асада, підтримуваного Росією і Іраном, здається малоймовірною. Але між учасниками конфлікту немає єдності. ІДІЛ не є головним ворогом для учасників війни. США вважають себе захисниками демократії у світі і вимагають усунення від влади Башара Асада за жорстокі репресії проти мирного населення. Саудівська Аравія ворогує з Іраном, який підтримує Хізбаллу в Лівані й надає фінансову і військову підтримку уряду Башара Асада. Туреччину більше хвилює сепаратизм курдів, які протистоять Ісламській державі на півдні Туреччини. Курди Туреччини, Іраку й Сирії вимагають визнання їхньої власної держави - Курдистану.
Росія давній союзник Башара Асада, надає йому військову допомогу. З0 вересня 2015 року на прохання президента Сирії Башара Асада літаки повітряно-космічних сил Росії з авіабази біля Латакії почали наносити точкові удари по позиціях ІДІЛ. У серпні 2016 року жителі 310 населених пунктів Сирії після складання зброї одержали продовольство, доставлене гуманітарними конвоями Міністерства оборони РФ. Країна належить тому, хто завоює серця й розум населення. Чи не так? Та й важливо засвідчити свою участь у конфлікті, коли настане час розподілу пирога.
А як же ІДІЛ? Аналіз Jane’s Terrorism & Insurgency Centre засвідчив, що у 2014 році з 982 контртерористичних операцій урядових сирійських військ лише 6 % спрямовані проти ІДІЛ, решта проти сил помірної опозиції. Лише 13 % операцій ІДІЛ спрямовані проти урядових сил і об'єктів, решта - проти сил помірної опозиції.
Всупереч заявам Міністерства оборони РФ, 80 % ударів російських військово-повітряних сил спрямовані не на ІДІЛ, а на об'єкти, контрольовані сирійською опозицією. Можливо, метою РФ є знищення життєздатної опозиції, що поставить перед вибором між Асадом і ІДІЛ.
Нафту у ІДІЛ за цінами вдвічі меншими за ринкові купує уряд Сирії і курди, щоб перепродати з суттєвим прибутком Ірану й Туреччині. Війна - вигідний бізнес для одних, каліцтво і смерть для інших. Кожному своє.
Чи не краще створити для ІДІЛ резервацію. Якщо ліквідувати ІДІЛ, її бойовики почнуть повертатися додому і понесуть з собою загрозу тероризму по всьому світу.
До 1989 року 58 % війни закінчувалися перемогою однієї з воюючих сторін, зараз таких лише 13 % . В часи "холодної війни" 10 % конфліктів мали дипломатичне рішення, зараз таких 40%.
Сирійський конфлікт триває шостий рік. За цей час відбулися три раунди дипломатичних переговорів у Женеві, три - в Астані. Планується Женева - IV, не виключається Астана - IV. Тим часом в Сирії проходять випробування нові види зброї і відпрацьовуються тактики ведення сучасних високотехнологічних війн для наступних полігонів. "Якщо на початку п'єси на стінці висить рушниця, то вона повинна вистрілити" (А.П.Чехов)
Березень 2017 року
Рушниця вистрелила спочатку в Україні, потім - у Сирії.
Грудень 2024 року