Автори /
Лариса Вировець
|
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Про байдужість
•
У зимовому березні
•
МОВЧИ
•
Сипся, сніже
•
Наші вибори
•
ВІТЕР
•
Новорiчний подарунок
•
Нічна розмова
•
Вечір у кавярні
•
Білизна днів
•
Всує
•
Відпусти
•
Сніг
•
СЕСТРА
•
Весна після любові
•
Victoria regia
•
ЛЯЛЬКА
•
Глиняні письмена (переписані :)
•
Заблукалий равлик
•
Роздуми про майбутнє
•
Молитва
•
Мінне поле
•
НЕРВИ або Синій дракон
•
СКРИПАЛЬ
•
Літо на роботі (спроба 2)
•
Не телефонуй
•
ТУМАН
•
ДВА ЯНГОЛИ
•
ЛЮТИЙ
•
Зимові тюльпани
•
Біла мушля
•
Холодно
•
Звірятко
•
Глина та вітер
•
Луна
•
СТРІЛЯЙ
•
Літо після Львова
•
Не питай
•
ЧАС
•
КЕЛИХ
•
ПАСТУШЕ
•
МОРЕ
•
ДОЩ
•
ЯНГОЛЬСЬКЕ
•
ВЕСНЯНЕ
•
2"СОЛО ДЛЯ КАМЕРТОНУ" Уривки з перекладу
•
"СОЛО ДЛЯ КАМЕРТОНУ" Уривки з перекладу
•
Холодне літо
•
ТВІЙ ПОТЯГ
•
Я будую дім
•
Млини осенi
•
ЯКБИ
•
Варення з інжиру
•
Двісті років очікування або Каріатида
•
Осінь
•
ЧОВЕН . монолог поета.
•
ПОСЕРЕДИНІ СЕРПНЯ
•
ПIСЛЯМОВА
•
НІЧНЕ ТАКСІ
•
Мертвий ліс
•
ВЕСНЯНА НІЧ
•
САМОТА
•
МОВА
•
Кольоровий ранок
•
ВЕЧІР В РІДНОМУ МІСТІ
•
ЗГАДКА
•
ПРОБАЧ
•
ЦИКЛОН
•
ДОПЛИВИ
•
ЗВИКАЮ
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Я хрестиком укрила всі полотна:
що слово, то і хрестик, то і чорний.
що слово, то і хрестик, то і чорний.
У зимовому березні
не минають сніги.
не минають сніги.
Між спорідненістю та сирітством
ми завмерли удвох на межі.
ми завмерли удвох на межі.
Сипся, сніже, на те і зима,
хай іще порадіє малеча.
хай іще порадіє малеча.
А судьи кто?
А. Грибоедов
А. Грибоедов
Лишень боюсь, щоб не зірвало дах...
Та ні, не той, а справжній. Протяг свище,
Та ні, не той, а справжній. Протяг свище,
Не з неба зірку — із чагарника —
заламану із гілочки тонкої,
заламану із гілочки тонкої,
Тепла осінь-клепсидра завершує рух:
листопадове листя зіпріло.
листопадове листя зіпріло.
Два сирники, морозиво і кава...
А стіни інші: тих уже нема.
А стіни інші: тих уже нема.
Білизну розбираю — жмутки днів —
ці кольорові, білі, ті — плямисті.
ці кольорові, білі, ті — плямисті.
Просила «відпусти» — і відпустив:
напевно знав, куди себе подіти.
напевно знав, куди себе подіти.
Сповідатися у гріхах
будеш батюшці — не мені.
будеш батюшці — не мені.
По той бік міста, снігу із дощем,
можливо, й час повільніше тече —
можливо, й час повільніше тече —
Ця весняна прострація
й гору зведе з горою...
й гору зведе з горою...
Скресла крига, сніги потанули,
утекли у твої казки —
утекли у твої казки —
Ты придешь — изнываю от неги я,
Трепещу на лету.
Трепещу на лету.
Місто цвіте салютами,
б’ється луна по стінах.
б’ється луна по стінах.
Коли Ви прийдете вдруге,
я можу не впізнати Вас.
я можу не впізнати Вас.
Равлику заблукалий,
тягнеться довго шлях.
тягнеться довго шлях.
Музика з чарівної табакерки
помер напевно:
помер напевно:
Бог, не суди: ты не был
женщиной на Земле!
женщиной на Земле!
Ти руйнуєш світу мого підвалини
і натомість зводиш свої, химерні.
і натомість зводиш свої, химерні.
(екзотичним дарункам присвячується)
Чи хтось тебе почує, мій скрипалю?
(Ти сам-один на тій височині...)
(Ти сам-один на тій височині...)
Два ковтки гіркої кави —
за безсонну несвободу!
за безсонну несвободу!
Не треба, не телефонуй мені!
Радіохвилі, мов сріблясті рибки,
Радіохвилі, мов сріблясті рибки,
Тьмяне сяйво придорожних ліхтарів.
У тумані місто, наче у воді,
У тумані місто, наче у воді,
Два янголи (вчора я це зрозуміла)
йдуть поруч зі мною крізь світло й пітьму:
йдуть поруч зі мною крізь світло й пітьму:
В саду під дзвін лихої меси
вирує лютий. Намело
вирує лютий. Намело
Горобенята жовтодзьобі,
зимові заспані тюльпани...
зимові заспані тюльпани...
Оксамитово-ніжний смуток,
перламутрова порцеляна —
перламутрова порцеляна —
— Холодно, мамцю, холодно...
Знов на сімох поділене
Знов на сімох поділене
Нечувана спека скінчиться звичайним дощем...
А я й не чекала, що виростуть пальми між вишень...
А я й не чекала, що виростуть пальми між вишень...
Поки, вітре мій сивий, ти пишеш листи
гострим склом по пергаменту серця живому,
гострим склом по пергаменту серця живому,
Відпече, віддощить, облетить, припорошить...
Перемелеться — буде мука.
Перемелеться — буде мука.
Слово — на слово — так певно, стають до бою —
слово — за слово... Безглуздий та звичний ґвалт...
слово — за слово... Безглуздий та звичний ґвалт...
Яблуко світу, домовленість світла і тіні —
зовні червоне й солодке, всередині — кисле.
зовні червоне й солодке, всередині — кисле.
Вірш напишу про чаплю та їжачка.
Знову куплю коробку фарб акварельних
Знову куплю коробку фарб акварельних
Мій цезарю, втечі я вже не планую,
я мовчки блукаю в твоїй огорожі,
я мовчки блукаю в твоїй огорожі,
Що від Бога — що від лукавого —
розберешся тепер — авжеж! —
розберешся тепер — авжеж! —
Ні слова про любов: лиш піна суперечок,
провалля Небуття між двох крихких світів —
провалля Небуття між двох крихких світів —
Напевно, до моря, як завжди, вестимуть
усі твої довгі дороги...
усі твої довгі дороги...
Лиш трем калюж та сіра мряка днів
лишилися від наших буревіїв.
лишилися від наших буревіїв.
«И роза в кувшине и дождь за окном…»
«…боль, уступившая место злословью,
«…боль, уступившая место злословью,
Contra spem...
(услід за Лесею)
(услід за Лесею)
Чаша — вже через край!..
Ще лунає навкруг славослів’я —
Ще лунає навкруг славослів’я —
Ця приречена любов є
Доленька твоя!
Доленька твоя!
Жити під гаслом «чудес не буває»,
слухати співи дощів безупинних,
слухати співи дощів безупинних,
Твій потяг не знайшла — що не роби:
шістнадцятий вагон на всіх перонах —
шістнадцятий вагон на всіх перонах —
Я довго будувати починала
із даху дім.
із даху дім.
Так повільно, як падає сніг восени,
присипаючи жовч розпашілого листя,
присипаючи жовч розпашілого листя,
О. Бобошкові
Йдучи у ніч — лишайся королем...
Вже чай осінніх сутінок настоявсь,
Вже чай осінніх сутінок настоявсь,
Наскільки б не наблизився до мене —
не станеш ближче... Я — каріатида:
не станеш ближче... Я — каріатида:
С. Ушакову
Самотність — нагорода і спокута,
я здавна призвичаєний до неї.
я здавна призвичаєний до неї.
Посередині серпня —
посередині долі,
посередині долі,
Опіки від торкання –
начебто й не чужих...
начебто й не чужих...
Я тебе розгубила по всіх недолугих
телефонних дзвінках, де гирчання авто
телефонних дзвінках, де гирчання авто
Дитинко, мила, я уже не в змозі
тебе плекати: видно, сповила
тебе плекати: видно, сповила
Гойдається колиска ночі,
хитають небо чорні віти,
хитають небо чорні віти,
Н. Аліфановій
Як мати воду дощову
збирала в дні далекоплинні –
збирала в дні далекоплинні –
Крізь вікна маршрутки скануючи
вулиць
вулиць
Іржавіє бузкове небо і
щільніше тулиться до вікон,
щільніше тулиться до вікон,
Землі вичісую волосся,
ковтун трави з граблів виймаю...
ковтун трави з граблів виймаю...
Пробач мені... В імлі байдужих вулиць
я півжиття шукала ті дороги,
я півжиття шукала ті дороги,
День спливає, мов дим за вікном:
сиву піну роздмухує вітер,
сиву піну роздмухує вітер,
присвячується Даші В.
І я звикаю, як звикають діти
без іграшки, без матері, без дому –
без іграшки, без матері, без дому –