Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Літстудія «Перехрестя» (2003)
УВЧІРЗУВІТКА, тобто
"Усіх вас чекаємо і радо зустрічаємо,
уважно вислуховуємо і толерантно критикуємо... Агов!"


Автори

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Перекажи себе мені (Ю.Б.)
    Перекажи себе мені –
    Ми тут загублені надовго,
  •   Все важче повертатись. (Ю.Б.)
    Все важче повертатись.
    І щораз
  •   І як ти там, де степ, і ніч, і яв... (Ю.Б.)
    І як ти там, де степ, і ніч, і яв
    Така ж, як сон – імлиста і двоїста?
  •   Там, де немає нас, у снігах Карпат... (Ю.Б.)
    Там, де немає нас, у снігах Карпат,
    Вечір прийшов давно і розвів вогонь.
  •   МОЛЬФАРКА (Ю.Б.)
    Різдво в смереках тихе і м'яке,
    Загусле в ніч, одтворене в безмежжя.
  •   *** (Бо час. Бо Введення. Бо ніч...) (Ю.Б.)
    Бо час. Бо Введення. Бо ніч.
    Бо небо визріло до снігу.
  •   *** (Ніч клинописом перепише...) (Ю.Б.)
    Ніч клинописом перепише
    Світ по снігу до неспання.
  •   *** (Усе не втямлю – і для чого...) (Ю.Б.)
    Усе не втямлю – і для чого
    У час ненависті і сліз
  •   Із листів жінки (Ю.Б.)
    Третій рік живемо наздогад
    Від Покрови і знов – до Покрови.
  •   Цілунок один відкриває Пандорин ящик (Ю.Б.)
    Цілунок один відкриває Пандорин ящик.
    І поки не пізно не знати мене на дотик.
  •   У чужому місті, що пахне кавою (Ю.Б.)
    У чужому місті, що пахне кавою,
    Де вузькі провулки – лоза між каменем –
  •   Сніг - наче житнє борошно... (Ю.Б.)
    Сніг – наче житнє борошно
    Перемолола зима.
  •   Коли день остигає сонячний... (Ю.Б.)
    Коли день остигає сонячний,
    Площі, вулички привокзальні…
  •   У підземці (Ю.Б.)
    Він не умів нічого. Тільки звук
    Видобувати пружний з-під струни.
  •   Дозволь мені... (Ю.Б.)
    Дозволь мені приходити частіше
    У ці покої спокою і тиші,
  •   УСЕ НА СВІТІ ПРОСИТЬСЯ - ЛЮБИ! (Ю.Б.)
    Усе на світі проситься – люби!
    Стеблина кожна йде до рук довірливо,
  •   *** (Ю.Б.)
    Осіннє море у мені гуде,
    Гортає хвилі і гойдає чайок…
  •   Набігають думки... (Ю.Б.)
    Набігають думки, як хвилі
    Озера Мічиган.
  •   Із циклу "Сад" (3) (Ю.Б.)
    Як добре у світі твоєму!
    На ранок сад повен сонця,
  •   Із циклу "Сад" (4) (Ю.Б.)
    Полоснула осінь полохливе
    Літо охолодженим дощем.
  •   Із циклу "Сад" (6) (Ю.Б.)
    Відходив сад і прищепив
    Серце мені своє.
  •   Із циклу "Сад" (5) (Ю.Б.)
    Це така потреба – в Тобі і Слові.
    Щастя воно тихе – як ніч на Спаса,
  •   *** (Ю.Б.)
    Відходив сад і прищепив
    Серце мені своє.
  •   Ти пишеш літо... (Ю.Б.)
    Ти пишеш літо. Знову пишеш літо –
    Тягучі дні на білім полотні,
  •   інтертекстуальне (В.О.)
    розділяють не (с)тільки гори
    не моря не ліси...
  •   * * * («вже не поезія в мені – за сивиною...») (В.О.)
    вже не поезія в мені – за сивиною...
    не тільки видима – на серці сивина
  •   Не... нео... ново... (В.О.)
    нові герої із не-ново-світу...
    новодоганить не-героїв світ...
  •   Нокаутоване Місто (В.О.)
    нокаутоване Місто... в нім містика – яв
    кольором неба твого невдоволена вічність
  •   * * * ("на чому тримається...") (В.О.)
    на чому тримається доля? на сні...
    на сливі що падає-падає...
  •   *** ("усі поезії... їх сік кора і стебла...") (В.О.)
    усі поезії... їх сік кора і стебла...
    весь осад осуд гнів... пташине молоко...
  •   Тодішнє місто (В.О.)
    я все згадую знаєш не можу спинитися
    повертаюся в наше «тоді»
  •   * * * (М.Є.)
    Нехай пробачать мені герої:
    Не написала про них ні слова.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Благословен цей дім, і поріг його,
    І вишневий сад, що в цвіту кругом,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Так не цілують.
    Так – жалять безвинно,
  •   твої львови і леви... (ностальгійне) (В.О.)
    постають поміж спогадами
    не вінці кришталеві –
  •   Солодка дівчинка (М.Є.)
    "Ось, тобі, дівчинко, карамелька,
    Ось тобі, сонечко, мармелад,
  •   * * * (М.Є.)
    Подаруй їй на Восьме тест на вагітність,
    Нехай знає, що це не від тістечок,
  •   Настроєве (М.Є.)
    Якщо ти боїшся, що я тебе з’їм у суботу,
    Чи в рабство відправлю (де змусять тебе працювати!!!)
  •   Андерсен. Із циклу "Монологи" (В.О.)
    я Андерсен… о не дивуйтесь: я
    погладшав трохи… в тім прекраснім світі –
  •   без… (В.О.)
    без-адресна допомога – ніби нікóму
    скласти подяку у відповідь начебто нíкому
  •   зима без сні... (В.О.)
    у нас своє – не горе то тривога
    зимові візерунки на обличчях…
  •   * * * (перечитуємо улюблених...) (В.О.)
    «ми, наперекір усьому, ще живі» –
    сміємося ж бо – хай і печально…
  •   ти ложка меду (В.О.)
    Вдихни повітря на повні груди,
    Всміхнися світу, в останнє наче:
  •   * * * (Ю.Б.)
    Знов на планеті – осінь,
    Повні медові соти.
  •   і знову про... (В.О.)
    кому вони кричать іще-не-вмерла?
    чому повинна конче умирать?!
  •   Елегія (за О. С. Пушкіним) (В.О.)
    Шаленство згасле днів несамовитих,
    Важке мені, немов похмілля сите,
  •   мої привати (В.О.)
    я буду щодня говорити кричати в приватах
    заглýшу собою литаври трембіти трембіти
  •   заРУБАЇ (М.Є.)
    кохання щастю не панацея,
    це швидше вигадка, звичка, зручність...
  •   моє осіннє (В.О.)
    і знову осінь і про неї вірші
    лист кружеляє в абсолютній тиші
  •   *** (В.О.)
    до решти виписаний день
    і сум і почуття відрази…
  •   тобі (В.О.)
    війна за тебе дихає і снить
    і зброї не складає
  •   подолання звичности (В.О.)
    це як відірватись від землі
    це як відштовхнутися від тіла
  •   «Не забудь обо мне…» (Романс) (В.О.)
    Я люблю вашу тень, ваше солнце, луну и звезды,
    Не меняйте меня на пластинку чужой зимы!
  •   Настроєве (середа) (перезавантаження) (М.Є.)
    Намаж мене медом, або полуничним варенням,
    А я тебе кетчупом, гострим, до шашлика...
  •   Настроєве (середа) (М.Є.)
    Ця гра для трьох. У неї вдвох не грають.
    Я віддаю, а ти кидаєш жереб.
  •   голосіївські голоси (В.О.)
    голосієво… голоси
    нерозбірливо – між дерев
  •   синій вересень... (В.О.)
    я тобі не повім
    ти мені не сповідник
  •   * * * (Ю.Б.)
    Цей ліс, що мене частина –
    Виколихав вітрами.
  •   * * (Ю.Б.)
    Випадаєш із часу,
    Випадаєш із календарів,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Сплелись вітри у сухожиллі віть,
    Зійшли дощі на неозорі далі, -
  •   * * * (Ю.Б.)
    Розлився на сто доріг
    Мій світ на порозі липня.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Розплітала доленьку – на вітрах.
    Розсипала – жменями – по світах.
  •   інтровертна реальність (В.О.)
    тобі потрібний спокій – молоком
    подрібненого враження кориця
  •   * * * (репліка) (В.О.)
    …вже іноді не знаєш з чим іти
    до читача… чи він ще є читач твій
  •   Настроєве (субота) (М.Є.)
    "Твої очі - озера бездонні!",
    "Наше кохання - вічне!"...
  •   не (про) мармелад (В.О.)
    Він у тобі – під тобою – і над – і…
    вітер? намріяний ирій? – Господь!
  •   Настроєве (четвер) (М.Є.)
    я ж тобі, любий, щопонеділка борщі,
    я ж тобі, милий, вранці у ліжко каву!
  •   обіднє (літературна пародія) (М.Є.)
    боялась кричала ховалась... дверима замками
    вмикала ТБ, щоб не чути тебе такОГО (!)
  •   * * * (М.Є.)
    Нахилюсь, поцілую ніжно…
    Може, ти й не помітив, любий:
  •   * * * (Ю.Б.)
    Ген край небес – лебідка,
    Сонце – з її крила.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Я кожен день починаю себе з початку,
    Перев’язую наново, мов краватку,
  •   неможлива весна (В.О.)
    ця весна неможлива до болю
    безкінечна безкрая
  •   * * * (Ю.Б.)
    Як добре, що ми усі разом: живі, здорові,
    Що нас не зламало життя і стрімке, і шалене,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Я тут у снах іще буваю часто,
    Свічки палю і слухаю Шопена.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Ніби нічого того не було ще –
    Все лиш, до чого звикла:
  •   * * * (Ю.Б.)
    Ще не було ні спису, ні кресала,
    Хоча б до слова швидше добрести.
  •   ** (Ю.Б.)
    Прокидаюся ночами від плачу
    Дитини, яка грудей хоче.
  •   *** (Ю.Б.)
    Сильною – у любові.
    Ніжною – там де сила.
  •   *** (Ю.Б.)
    Неначе вигоріла земля –
    Стеблини жодної.
  •   *** (Ю.Б.)
    А от і жовтень –
    Розсипав листя,
  •   Литдибри (В.О.)
    …підвищувала jcdsne – освіту себто
    гуляла «дебрями» інтернету вільно
  •   ТИША, ЄДИНА ДЛЯ ВСІХ… (Ю.Б.)
    Бувають миті –
    Часом коротші вистрілу,
  •   У магазині «ЖИВА РИБА» (Ю.Б.)
    Продайте мені, будь ласка,
    Рибину мертву.
  •   МІНЛИВІ НАСТРОЇ (Ю.Б.)
    (Мініатюри)
  •   * * * (Ю.Б.)
    Між нами земля нанизала століття
    Так рясно – із горя, і болю, і блиску:
  •   ПАМ'ЯТІ МИТЦЯ (Ю.Б.)
    Він пішов і забрав
    За собою свою епоху.
  •   Я плачу // Відкритістю за відкритість... Переклад із Леоніда Кисельова (1946 – 1968) (В.О.)
    Я плачý
    Відкритістю за відкритість.
  •   ЗАМІСТЬ МОЛИТВИ (Ю.Б.)
    Господи!
    Не полишай у біді, Усевишній!
  •   ТОБІ (Ю.Б.)
    А коли живеш –
    За душею тіло волочиш …
  •   * * * (Ю.Б.)
    Біле все – хоч у бахілах – світом.
    Щедрість неба – кришталі іскристі.
  •   без жита... (В.О.)
    багато історій страшних і веселих
    сторíнки… простóри…
  •   Без назви. Із Варлама Шаламова (1907 - 1982) (В.О.)
    Я людям повів небагато,
    Зі спогадів, щоби страхи
  •   * * * (Ю.Б.)
    Як завжди все ніби то: знову
    Сніжинки летять навскіс.
  •   Падав сніг... Пам'яті Олени Теліги (В.О.)
          Я не була киянка. …я була петербуржанка.
             О. Теліга
  •   НАМИСТО (Ю.Б.)
    Як з розірваного намиста
    Котяться намистини:
  •   * * * (Ю.Б.)
    Коли звуки вкладаються спати
    за вікнами дерев’яними,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Прогавиш перший сон, а кожен другий –
    Уже не той, і не наздоженеш.
  •   Віршо-писанка (В.О.)
    у писанках листи розпізнавали
    дорогу пряли (не про вену річ)
  •   без вітчизни... (В.О.)
    хтось малює наосліп а хто сіє бруд межи люди
    «щирі» душі чорнильні – у місиво крові і крику…
  •   життя. фрагменти (В.О.)
    вже скоро сорок майже всі живі
    хоч кілька друзів – в темнім потойбіччі
  •   * * * (Ю.Б.)
    Розтане. І знов – занесе
    Снігом. І спробуй – вилови!
  •   Двоє у пейзажі. Замальовка (В.О.)
    і знову сніг з дощем
    і знову – ти
  •   КИЇВЩИНІ і ХЕРСОНЩИНІ (Ю.Б.)
    Не просто назад вертаюся –
    У - будні, яких нанизано,
  •   *** (Ю.Б.)
    А я не знаю, ні яка, ні хто я,
    І чом прийшла сюди у це міжчасся,
  •   * * * (Ю.Б.)
    А я не знаю, ні яка, ні хто я,
    І чом прийшла сюди у це міжчасся,
  •   ДОСВІД (Ю.Б.)
    Щось приходить з роками,
    А щось – із музикою приходить,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Нам не знати поіменно
    До Адама тих пра-пра-пра…
  •   * * * (Ю.Б.)
    І – брат – за брата.
    І – на брата – брат…
  •   * * * (Ю.Б.)
    Дякую за ранок! І за вечір – дяка!
    За усе, що буде і було!
  •   * * * (Ю.Б.)
    Й опісля нас утопії не вимруть:
    Світ житиме новими донкіхотами,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Білі-білі хороводи
    Під нічними ліхтарями…
  •   ...ілюзіон (В.О.)
    ілюзія а ти у ній живи
    загострюй пазурі вивищуйся над братом
  •   * * * (Ю.Б.)
    А дні чим далі – тим сідають нижче
    І довше сходять на свої Олімпи,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Приходить час любити і мовчати,
    Не поступатись вічнім в тимчасовім,
  •   * * * (В.О.)
    Моя провина лишиться мені,
    прикмета часу, лишиться вона –
  •   * * * (Ю.Б.)
    Не розбазарити б найдорожчого:
    Господи, нащо, Скажи, так дешево?
  •   * * * (Ю.Б.)
    Спасибі, Боже, за оцей двобій.
    Й душі, буває, так потрібні лати!
  •   усетривання (В.О.)
    удосталь віри – гірчичне зерня
    удосталь сили – Все-Царство Боже
  •   Оптимістичні трагедії (В.О.)
    хтось скаже «гоп» а хтось не перескочить
    кричатиме несміло про своє
  •   дотик Слова (В.О.)
    скромні речники Божого слова
    древорити Твоєї хвали
  •   ЖЖ. живе життя (В.О.)
    хтось скаже «гоп» а хтось не перескочить
    кричатиме несміло про своє
  •   *** (Ю.Б.)
    Тобі – в осінь, мені – в літо.
    Було у радість, тепер – відчай.
  •   ще раз про свободу (В.О.)
    твоя свобода – вибір з-поміж двох
    (добра і зла) шляхів (світів енергій…)
  •   ДО СИНА (Ю.Б.)
    Болить мені цей світ, який колись тобі
    У спадок перейде в Чорнобилях, кредитах.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Ну що, маестро, - підтягуй струни,
    штани, народ і –
  •   * * * (Ю.Б.)
    Не вигадуй нічого – йди:
    За світами – нові світи,
  •   * * * (Ю.Б.)
    А на тій зупинці – пізня осінь.
    (Не промчи, баский мій, не промчи!)
  •   * * * (В.О.)
    листя опадає і гниє
    листя западає в несвідоме
  •   Б.Ж. присвячується (Ю.Б.)
    Ні дому, ні родини, ні дитини…
    Дзвони і струни.
  •   96 (К.Л.)
    неподоланна неявна окремість
    панує зучора в нашому лігві
  •   голоси (В.О.)
    історія зрад самозречень і втеч
    навіщо стаєш між майбутнім і мною
  •   Привітальне (Ю.Б.)
    Ну що, скажіть, якихось 50?
    Душа одвічна, що їй ці десятки?
  •   ДРУЗЯМ, ЯКІ ВВАЖАЮТЬ СЕБЕ ВОРОГАМИ (Ю.Б.)
    Все, чим душі були повні –
    До нуля зведено.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Краю оцьому не треба нічого:
    Ні віри,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Нам нічого забирати із цього старого світу:
    Ні золота, ані срібла, ні шовку, ні килимів.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Осінь стелить прілі простирадла,
    Осінь зріє поночі дощем…
  •   * * * (Ю.Б.)
    Я проживаю всі твої гріхи,
    Всі перехрестя, сходи, переходи.
  •   БАТЬКІВЩИНІ (Ю.Б.)
    Що селище – те, що й згарище:
    Бояриня над коритом.
  •   Коротко (В.О.)
    за генієм записують той геній
    кривавий слід лишає на стерні
  •   ПРОЩАЛЬНЕ (Ю.Б.)
    Прощатися – що стиснути в руці
    Блискуче лезо, гостре до судоми.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Часу, на який так багаті дерева –
    У мене немає.
  •   Діти апостолів. Диптих (В.О.)
    і моря переходили
    й зимним повітрям убрід –
  •   осад спеки (чи осуд?) (В.О.)
    в осáді спеки
    вже напевно – в óсаді
  •   * * * (Ю.Б.)
    Повний місяць, як німб зійшов,
    Зорі сяяли, ніби вмиті.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Відцвіли і яблуні, і вишні,
    Відцвіли, і вже дали плоди,
  •   * * * (В.О.)
    Сум за відійшлими. Тюрми. Етапи.
    Київ-столиця. Глибинка-Невíдь.
  •   Твій межнúк (В.О.)
    ти мав би знати що Господь дає
    чого ти прагнеш а затим – спитає
  •   наша доля (В.О.)
    плакали крізь сльози
    захлинались сміхом
  •   Антисуїцидне (В.О.)
    передумане ніби прожите
    вбогі пам’ятки нашого «я»
  •   очікувальне (В.О.)
    повільно сидітимеш питимеш вистиглий час
    доки чай червонітиме в чашці
  •   допóки (В.О.)
    між своїми й чужими – думками словами надіями
    на межі неписання за колом полярних ночей
  •   * * * (Ю.Б.)
    А знаєш,
    - я надто маленька для цього вироку.
  •   Романтизм (Д.К.)
    Розстріляний зливами і кісточками вишень,
    Блукаю кутами Бермудів, не втраплю у свій Тибет.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Залиши мене для себе,
    Для світанків незабутніх:
  •   * * * (Ю.Б.)
    В лігвищі,
    В кублі гадовім,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Олівець я. Графіт і дерево.
    Плоть, заповнена вщент душею.
  •   перлюстрований світ (В.О.)
    перлюстрація думки
    прихований текст зпрозорів
  •   БЕЗ ПРИСВЯТИ (Ю.Б.)
    Коли слова стираються у тишу, -
    Мовчати, як мовчать перед грозою…
  •   * * * (Ю.Б.)
    Ходить годинник: тік-так і так-тік.
    Наче година, дивишся – рік.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Коли не віддам – порожня.
    Не змовчу коли – розбита.
  •   то все війна... (В.О.)
    той вік неусвідомлений – той страх
    диточа заклопотаність собою –
  •   *** (Ю.Б.)
    Ніч затягує. Навкруги –
    У героїв наряджені ниці.
  •   уривок карти (В.О.)
    днів віки і хвилі століть
    заколисують чи ятрять
  •   * * * (Ю.Б.)
    Відхлинуло... І все пішло на дно…
    Так глибоко, куди не кане промінь.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Коли ти їдеш, -
    Мені –
  •   * * * (Ю.Б.)
    Сходить сніг. Затягнуло рани.
    Пахне листям за три версти.
  •   Світле (В.О.)
    перед тобою чистий простір
    перед тобою вільний світ
  •   Сучасне (із наболілого) (В.О.)
    якщо тільки це - свобода
    я хотів би у неволю
  •   * * * (В.О.)
    а іноді не сніг і не з дощем
    ти сам собі вигадуєш погоди
  •   злосна пародія (В.О.)
    ти шукаєш мене у міні
    дзуськи! – мене там немає вже
  •   архі-тектоніка? (В.О.)
    сіра тисяча чорна сотня і
    та ж «розруха» у головах
  •   реакція на "прозорість" (В.О.)
    нема прозорости – лише якийсь коефф…
    враховано і кількість і розподіл
  •   лік віку (В.О.)
    відгадуй загадку допоки ще моя
    аби не перекинулось на тебе
  •   Ярослав Чорногуз (на останні пародії та самопародії автора) (В.О.)
    поета й пародиста слава
    чи пересилить того що з бандури
  •   * * * (Ю.Б.)
    Я вся перед тобою, як і є.
    Пробач мені цю тугу непоборну:
  •   * * * (Ю.Б.)
    Перший звук із пухкої тиші - пробудження.
    Сон – за сном. За останнім – ранок. Солодко…
  •   * * * (Ю.Б.)
    Сніг, із якого можна зробити камінь.
    Серце, з якого … … …
  •   відбиткові (К.Л.)
    Де б ти не був зараз,
    почуй, як не чув раніше,
  •   я… (із циклу «ЗАЙМЕННИКИ») (В.О.)
    я мала тебе розуміти
    без слів і без жестів… так є
  •   воно… (із циклу "ЗАЙМЕННИКИ") (В.О.)
    воно минеться – геній і т. ін.
    хвороба зросту чи синдром зростання
  •   крізь скло (В.О.)
    Апостолове… вічні туманú
    велосипед пливе у темновидді
  •   * * * (Ю.Б.)
    Все-таки – по спіралі!
    Все-таки – не замкнеться!
  •   ти... (В.О.)
    неначе і правда що ти не приходиш даремно
    і руки твої не порізані вени ховають
  •   * * * (Ю.Б.)
    По-святковому урочисто
    Сніг ляга на осіннє місто,
  •   про-життя (варіант-2) (В.О.)
    то по складах а то і цілослівно…
    чи так його читати чи інакше –
  •   понадзвукове (відповідь ЛЮ) (В.О.)
    ти дівчинко-душе нічийна доле
    за потягами стежиш з пелюшок
  •   ПЕРШЕ КОЛО (Ю.Б.)
    (цикл)
  •   НАШЕ (триптих) (Ю.Б.)
    У віршів моїх –
    Очі твої,
  •   "Я" помножив на сім... (Д.К.)
    * * *
    "Я" помножив на сім, та не вийшла сім’я.
  •   Викригуйся! (В.О.)
    чи квіти в осінніх садах
    ті самі що тут під снігом
  •   * * * (Ю.Б.)
    У країні,
    Тричі тобою проклятій,
  •   НА ІСПИТІ (Ю.Б.)
    Cоромно, соромно…
    Тільки біда –
  •   ІЗ ЗАПІЗНЕННЯМ (Ю.Б.)
    До тебе – одна станція – і двадцять років:
    Не доїхати мені, не дійти.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Дні як пазли – сплелися в тижні,
    Не розіб’єш найтяжчим молотом.
  •   Згадка (В.О.)
    чи я любила чи просто ним жила
    нанизувала будні наче бісер
  •   * * * (Ю.Б.)
    Ти сьогодні ніжний і тривожний,
    Як наближення грози над степом.
  •   * * * (Ю.Б.)
    На цьому світі – вік, посада, чин,
    На тому – тільки серце розпашіле.
  •   * * * (Ю.Б.)
    І що не травень – розливає хміль.
    І що не думка – то якась химера.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Мій хлопчику! Як рясно – сивина…
    Мій хлопчику! Невже тобі за сорок?..
  •   * * * (Ю.Б.)
    Усе, що проривається в слова –
    Втрачає силу. Їм уже не вірять.
  •   терези (К.Л.)
    Ти не з тих, хто вагається,
    ні, ти з тих,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Дерева відходили в грудень.
    Нічого з собою не брали.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Я осінь вишивала муліне.
    Хвилини наповзали на хвилини.
  •   * * * (Ю.Б.)
    А на Різдво – несподівано – тихо-тихо;
    Під ліхтарями від снігу немає місця.
  •   * * * (Ю.Б.)
    У світ за очі – за душею.
    Осінь випита до оскомини.
  •   *** (Ю.Б.)
    А жити чим?
    Оцими бутербродами?
  •   «ПЕДАГОГАМ» або "Ура! В садочок!" (Ю.Б.)
    Скільки коштує ваша ввічливість?
    Ваше «Здраствуйте!» і «Спасибі»?
  •   * * * (Ю.Б.)
    Напилася звуків, і тиша на
    Не моїм шляху – загубила з виду.
  •   * * * (Ю.Б.)
    До ночі – вірші. І весь день пливе.
    Як впустиш тугу – тягнеться безодня.
  •   Ім`я твоє... (Ю.Б.)
    «Як музика мені твоє ім`я».
    Ярина Брилинська.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Не благаю тебе: прости.
    Тобі вибачень цих не треба.
  •   ЗЕМЛЯКИ (Ю.Б.)
    Твоє серце - не на припоні.
    Твоє серце – інша планета.
  •   * * * (Ю.Б.)
    В черевиках ногами ходимо,
    Бо інакше, на жаль, не вмієм.
  •   ПЕРЕД СНОМ (Ю.Б.)
    Благослови у дивні сни,
    У край вершин Твоїх і стежок,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Якось вранці спинилась вражено:
    Те, що ніколи – те – ніколи.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Так буває лише від любові
    До всього. До всього і усіх.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Коли ми йдемо отуди, де -
    ні посоху ні взуття,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Від себе самої мені уже холодно.
    Господи! Пережити б!
  •   * * * (Ю.Б.)
    Скільки неба в тобі глибокого!
    Скільки сонця в тобі гарячого!
  •   ПРЯМИЙ ЕФІР на НАЦІОНАЛЬНОМУ РАДІО (Ю.Б.)
    В суботу 14 листопада о 13.15 у прямому ефірі Ніціонального радіо "Культура" (3-й канал) в авторській програмі Володимира Бойка відбудеться творча зустріч із композитором Олексієм Кисельовим та поетесою Юлією Бережко-Камінською, присвячена виходу її поетичної збірки "Контрасти". Запрошуємо до розмови!
    2009р.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Усе – як було. А на вчора – не схоже.
    Час літо із нашого раю висмоктує.
  •   не те щоб… (із неза(недо?)вершеного) (В.О.)
    хочеться вірити – плачеш а не
    віриш (чому саме так?)
  •   * * * (Ю.Б.)
    Так, між нами початку немає,
    Як у всіх на землі доріг.
  •   «Твої слова моїх не потребують» (Ю.Б.)
    Це про неї шевченківський лауреат Ігор Павлюк написав: «Давно - після російських класиків срібного віку - не читав такої класної російськомовної лірики. Чесно».
    Це їй присвячують свої вірші інші поети:
  •   * * * (Ю.Б.)
    Сіяно густо.
    Сіяно щедро.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Просто час такий: перемовчати
    І себе, і осінь, і дощі,
  •   * * * (Ю.Б.)
    А на зміну осені – знову… літо.
    Все водночас – просто
  •   * * * (Ю.Б.)
    Дощі, вітри…
    Чого в нас не бува?
  •   * * * (Ю.Б.)
    На повну - соки в дереві.
    І трави
  •   Ненáзваний (В.О.)
             Світ мені ліг – мов гніздо із колючого дроту…   
                І. Павлюк         
  •   зимосінь (В.О.)
    із присмаком зими мені ця осінь
    а може ще минеться – льдовик
  •   * * * (Ю.Б.)
    Лишилося – у сон, як у мішок.
    У сон без сну. У світ живої тиші.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Це тобі і справді – не здалось.
    Все як є, - слова мої не хитрі:
  •   * * * (Ю.Б.)
    Зійти з небезпечних колій?
    Ридати в рукав на людях?
  •   * * * (Ю.Б.)
    Вже майже грудень.
    Місяць карантину.
  •   НА ЗАХИСТ (Ю.Б.)
    Обхопили рими, як браслети.
    Там, де тисне – аж біліє вірш.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Ігорю Павлюку
  •   ЯНГОЛУ (Ю.Б.)
    І знову так, як і було раніше:
    Все на місцях, провітрені кімнати.
  •   НАОСТАНОК (Ю.Б.)
    Ну от і все. Ще вечір – і зима.
    На листя – іній, а на душу – Герцен.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Ти сьогодні мене не клич –
    Ні провулками, ні городами…
  •   * * * (Ю.Б.)
    Листя вигоріло
    І згасло.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Я ловлю твої радіохвилі –
    Серця стукіт, перестук коліс…
  •   * * * (Ю.Б.)
    Вчитися жити без тебе так само:
    Просто, і світло і чисто,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Навіть думати неможна.
    Ні згадать тебе - не треба.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Нахапалася повітря – ротом, ротом,
    За життям – як за останнім трамваєм.
  •   * * * (Ю.Б.)
    А ночами туга така –
    Не знаєш, де серце діти.
  •   відлуння (В.О.)
    твоїм відходом кисень перекрито
    перекраяно болісно світ
  •   * * * (Ю.Б.)
    Вміти радіти
    Зовсім простим речам:
  •   * * * (Ю.Б.)
    День – на іншому боці штори:
    Відкривай сміливіше!
  •   * * * (Ю.Б.)
    Життя – найскладніший ребус.
    І що б воно тільки значило?
  •   * * * (Ю.Б.)
    Я люблю тебе. І тому –
    Не чекай ні листів, ні дзвінків,
  •   Післяслово про Слово (В.О.)
    де та мова де ті змовники?
    ненормоване життя се
  •   ЗА НАЙДОРОЖЧЕ (Ю.Б.)
    Осінь висохла до хрусту.
    Під ногами - листя чіпсами.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Набираю твій номер,
    Наче беру акорд.
  •   РОЗРИВ (Ю.Б.)
    Остання хвилина скупа на слова.
    Остання хвилина скупа на сльози.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Дитя черевики знімало з діда.
    У вузол шнурки…
  •   * * * (Ю.Б.)
    Чужою-таки на своєму ж святі,
    Далекою із найближчими
  •   * * * (Ю.Б.)
    Вечір нас терпляче слухав
    Від дощів вологий.
  •   * * * (Ю.Б.)
    В.К. присвячується
    Інколи – тонко. Тонко – і страшно.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Я прокинулась - жовтень,
    І дощі, і тумани,
  •   *** (Ю.Б.)
    А до електрички, як до неба, -
    Так далеко – не перечекати…
  •   * * * (Переклад вірша О. Басаргіна) (В.О.)
    Декамерониться епоха
    і Гельдерліном віддає,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Моє майбутнє – це твоє минуле:
    То радістю, то тугою дихне.
  •   *** (Ю.Б.)
    Я живу між видихом і вдихом,
    Там, де груди терпнуть від краси,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Дихнула музика – по шкірі сироти.
    Дихнула музика – і світ як дім.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Річка в ніч і співає і кумкає,
    Ліс душею п’янить сосновою.
  •   Коктебельський цикл (3) (Ю.Б.)
    Не повторитись у собі самому.
    Вчорашній – луска.
  •   Коктебельський цикл (2) (Ю.Б.)
    Море точить леза хвиль.
    Дно відкрите, як вітрина.
  •   Коктебельський цикл (Ю.Б.)
    Від неї.
    Від нього.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Хто я тобі
    У цьому світі спроб і помилок,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Говоримо.
    І черствіє наш хліб.
  •   БЄЛИЙ ГОРОД (Ю.Б.)
    Тут на світанні небеса руді
    Й такі далекі залізничні станції…
  •   *** (Ю.Б.)
    Не викажи завчасно свій політ,
    Словам не віддавай, бо – на поталу.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Вересень. Літо – на дим.
    Листя – за вироком Лінча.
  •   *** (Ю.Б.)
    Як заснути?
    Цей місяць - не блимне, -
  •   *** (Ю.Б.)
    Поле місяць залив ненадкушений,
    Гарбузи підтяглися на вусиках.
  •   *** (Ю.Б.)
    Говорить тиша.
    Слухай – і мовчи.
  •   ПЕРЕДЗУСТРІЧНЕ (Ю.Б.)
    Ти – близько, десь поруч зовсім,
    Зносиш слова на вірші.
  •   * * * (Ю.Б.)
    Коли вже сил земних не стачить зовсім,
    В супутниках бува частенько біль, -
  •   МІЖ СНАМИ (Ю.Б.)
    Якось снами закапала очі:
    Два коротких за ніч – от і все.
  •   КОЛИ НАЙТЯЖЧЕ (Ю.Б.)
    Господи!
    Слався, слався!
  •   * * * (Ю.Б.)
    Приголуб мене за сьогодні
    І за вчора, й за те, що до…
  •   * * * (Ю.Б.)
    День визрів у ніжній палітрі –
    З мережива яблунь і слив.
  •   * * * (Ю.Б.)
    А літо гаряче
    Таке,
  •   МУЗИКА (Ю.Б.)
    Ніжністю пальців
    Легшу батисту,
  •   * * * (Ю.Б.)
    Трави по груди – липень.
    Сонце цілує в губи.
  •   НА СВІТАННІ (Ю.Б.)
    Дорога під гору – в сонце.
    Машини течуть по сріблу.
  •   * * * (Д.К.)
    Тишею голос оголено.
    Погляд розходиться колами,
  •   Позабіблійне (Д.К.)
    Гріхояблукопад.
    Ти не кОпай – копАй
  •   Апостол (В.О.)
    ти хто рибу ловив для смерти
    а потому людей – для життя
  •   ЗАПИТАННЯ (Ю.Б.)
    Ішли ми поряд. В мене ти спитав
    Про те, на що відповісти не в силах.
  •   Навздогін (В.О.)
    Він ішов навпрошкú – і молились услід:
    зацяткований страхом, їм репався світ.

  • Огляди

    1. Перекажи себе мені (Ю.Б.)
      ***
      Перекажи себе мені –
      Ми тут загублені надовго,
      Поглянь – заметені дороги
      І напіввсесвіту – нікого
      У цій промерзлій вишині.

      Тебе не слухали іще
      Отак, як я у цім безсонні,
      Нехай терпкі, нехай солоні
      Твої слова тепер сторонні,
      Як світ залишених речей.

      Їх правда вже не віджене
      І неприкритість не одверне,
      Вони втрачають безіменне,
      І, неозвучені до мене,
      В мені озвучують мене.

      В цій тиші переповтори
      Зірки, огранені пітьмою,
      Себе між мною і не мною,
      А кимось, схованим в сувої
      Отого світу, що старий,

      Що проступає в пам'ять слів,
      Що довго буде занивати
      Стежками серед рути-м'яти,
      Усім, чого не розказати
      І тим, чого не пережив.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Все важче повертатись. (Ю.Б.)
      ***
      Все важче повертатись.
      І щораз
      Така утома – мандри споночілі...
      За брамою, куди не вхожий час,
      Де тільки слово визріле у силі,
      Де полотно
      Чи поле – ніч на сніг –
      Чека свого –
      Незаймане тривання...
      До себе повертаюсь на нічліг
      Завжди уперше
      І немов востаннє.
      За полем ніч оманна і нема
      В краси земної барви отієї,
      Якою там спрозорена зима
      Й гаптовані мережані алеї.
      Я йду до себе в розвідку нічну,
      У сонце й літо,
      У сади ренклоду,
      За брамою лишаючи хмільну
      Нетишу буднів
      Й суєту негоди.
      А браму ту все важче віднайти –
      Вона стає невпізнаним реліктом,
      Коли крізь неї я іду туди
      Чи повертаюсь вимушено звідти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. І як ти там, де степ, і ніч, і яв... (Ю.Б.)
      ***
      І як ти там, де степ, і ніч, і яв
      Така ж, як сон – імлиста і двоїста?
      А в нас м'який й безжалісний заслав
      Різдвяний сніг столичне передмістя.

      Відмілини доріг несмілих сніг
      Лишив на потім, але й їх затягне,
      Як море в час приливу від усіх
      Хова пісок, а я – вершини прагнень.

      Так і йдемо у сни, у молитви,
      Лиш змерзла птаха із гілля здійметься.
      Моя коротша з молитов: «Живи!»
      Ти – більше ночі і живіше серця!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Там, де немає нас, у снігах Карпат... (Ю.Б.)
      ***
      Там, де немає нас, у снігах Карпат,
      Вечір прийшов давно і розвів вогонь.
      Пахне дровами і травами спокій хат,
      Кожен тут знає кожного, як свого.

      Вечір святий – усюди. Грибний навар
      Тягнеться в осінь, зрізану попід ніж.
      Кожен в Різдво хоч трішечки, та казкар –
      Можна ледь-ледь домислити – всі свої ж!

      Вітер бреде навпомацки, дме на млин,
      Жилки тонких потічків пульсують десь.
      Там, де немає нас, ти сходив один
      Мало не всі Карпати, мов світ увесь.

      Тож і сьогодні ввечері, в розпал свят,
      Хай не дивуються й ті, хто живе давно –
      Просто, проходячи мимо соснових хат,
      Важко не зазирнути в чуже вікно.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. МОЛЬФАРКА (Ю.Б.)
      Різдво в смереках тихе і м'яке,
      Загусле в ніч, одтворене в безмежжя.
      Мольфарка п'є настояний лікер
      На зимних зорях у ковшах ведмежих.

      Сокрита в кожнім гостра голизна
      Під снігом, ніччю, у теплі овчинки.
      Мольфарка – добре знають, що одна,
      Одна як відьма і одна як жінка.

      І що в тій окаянній, там, на дні
      Душі жаскої, в капищі глибокім?
      Також Різдва безхитрісні вогні,
      Потреба в диві і вечірній спокій?

      За кого п'є задобрене питво?
      Кому несе усі свої трофеї
      Від тих, хто молять Бога на Різдво,
      А в час біди вертаються до неї?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. *** (Бо час. Бо Введення. Бо ніч...) (Ю.Б.)
      ***
      Бо час. Бо Введення. Бо ніч.
      Бо небо визріло до снігу.
      Бо з нас ніхто іще не виграв
      У світі вічних протиріч.

      Скажена у вогні зима.
      Я не врятую од гармати,
      Але я можу обійняти
      Так, як ніхто не обійма.

      Вже третє Введення. І вже
      Таке відторгнення немиру,
      Що Бог, напевне, нам не вірить
      І більше нас не береже.

      Густа на Введення метіль –
      Кисіль, розведений на крові…
      А нам хоча би до Покрови
      Безумство вивести звідсіль…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 6

    7. *** (Ніч клинописом перепише...) (Ю.Б.)
      ***
      Ніч клинописом перепише
      Світ по снігу до неспання.
      Задивована: білі вірші
      Хтось розсипав у срібній тиші! –
      Йду. Збираю. Несу, як вишні,
      Як у пазусі кошеня.

      Моя знахідко нетутешня!
      Хто згубив тебе край зими?
      Донести б тебе обережно,
      Загорнувши в тепло одежі,
      В свою душу беззастережну,
      Між небесним і між земним…

      Ти не бійся! Ти будеш жити –
      Відігрію і відпущу…
      Ти підеш в яблуневе літо,
      У нестриманий чардаш вітру
      І в осінній ноктюрн дощу.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. *** (Усе не втямлю – і для чого...) (Ю.Б.)
      Усе не втямлю – і для чого
      У час ненависті і сліз
      Смішна, самотня, як панчоха,
      Із віршами на перекіс
      Душі, причетної так само
      До святості, як до гріха,
      Я розкошую щедро ямбом,
      Весну ховаючи в рукав?

      А зовсім поруч – похоронки
      Наздоганяють вдів зрання,
      І до останньої воронки
      Ще вирва болю й вороння.

      Війні, трирічній, мов одвічній,
      Що смерть вгодовує живцем,
      Я по-дитячому панічно
      Боюсь дивитися в лице.

      Віршами бою не спинити,
      Та в них – посвячення у плай.
      Лишають їх, як зерна, дітям
      Вже на прийдешній урожай.

      І не бояться недомовок
      Світи, що в серці прижились.
      Душа, долучена до Слова,
      Зросте потрібною колись.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    9. Із листів жінки (Ю.Б.)
      Третій рік живемо наздогад
      Від Покрови і знов – до Покрови.
      Йде зима. І черешневий сад
      Спокушає оберненням в дрова.

      Він зануриться в сніг, як у ніч,
      Він вбереться востаннє у пряжу,
      І на час, обживаючи піч,
      Сад мій літо своє перекаже.

      Я не знаю сильніше тепла
      Мого саду і того, хто поряд.
      Я так само згорала дотла,
      Сад – від жару.
      А я – від горя.

      Хочу тиші як клятви, як знак,
      Що вже час закладати прийдешнє
      Там, де сад залишив післясмак
      І війни, і вогню, і черешні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Цілунок один відкриває Пандорин ящик (Ю.Б.)
      ***
      Цілунок один відкриває Пандорин ящик.
      І поки не пізно не знати мене на дотик.
      І як це не важко було б, але буде важче –
      За першим цілунком не другий іде, а сотий.

      За першим цілунком потягнеться з ящика туга
      За світом терпким, який ти впізнаєш одразу.
      Прокинеться ніжність до дрожу по шкірі за другим,
      Яка проросте і наллється по вінця часом.

      І втратиться лік нестримному тому потоку
      Думок необ’їджених, радості, відчаю, болю…
      Цілунок один відкорковує одинокість,
      Цілунок один випускає, мов Джина, долю.

      Лови своє щастя в скупому моєму «Не варто!».
      Я – дужа ріка, і повінь моя нещадна.
      Один – це багато, щоб більше над власним «завтра»
      Ніколи не бути владним.

      Хай буде усе на правах затяжного прологу,
      Бо повість – не наша, а переписати пізно.
      Бо перший цілунок – це завжди нова дорога,
      Стрімка, як стріла,
      І як рана її – наскрізна.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. У чужому місті, що пахне кавою (Ю.Б.)
      ***
      У чужому місті, що пахне кавою,
      Де вузькі провулки – лоза між каменем –
      Сонце озиралось услід ласкаво нам,
      Ти гадав, що вічність – не менше – знав мене.

      Розчинявся вечір, як не тримай його,
      (Ми іще про нього колись напишемо…).
      Все було так просто – ні слова зайвого…
      Дерев’яні сходи зітхали тишею,

      Осипались клени, і в невагомості
      Осідала осінь на дно бруковане.
      Місто це залишиться в підсвідомості
      Листопадом лагідним, зацілованим,

      Урочистим небом у сонмі зорянім,
      Золотим настилом, недбало скинутим…
      Місто це залишиться не повтореним
      В наших долях більше ніде, ні з ким отак.

      Кава пахла, ніби з життя минулого,
      Післясмак якого гірчить і досі нам.
      За рікою ж пам’яті береги забули ми…
      Що робити будемо із цією осінню?

      В паралельні будні навіки викине
      Час проточний з гавані міста чинного.
      Як же тонко й щемно нам долі виткано!
      Кавою просипано нерозчинною…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Сніг - наче житнє борошно... (Ю.Б.)
      ***
      Сніг – наче житнє борошно
      Перемолола зима.
      Порожньо, порожньо, порожньо –
      Всюди тебе нема!

      Марно чекати випадку
      Стріти тебе будь-де, –
      Снігу в півсвіту випаде,
      Все навкруги замете!

      Вирвуть вітри із коренем
      Душу мою на сніг…
      Жодна з доріг не скорена –
      Немає до тебе доріг.

      Борошно перемелеться –
      Мельнику – бариші…
      Зим намете метелиця
      Скільки в моїй душі?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Коли день остигає сонячний... (Ю.Б.)
      ***
      Коли день остигає сонячний,
      Площі, вулички привокзальні…
      Ходять зорі по небу поночі,
      Зазирають у теплі спальні.

      Ходить місяць навшпиньки, тулиться
      До сліпої самотньої вежі.
      Розтеклася по сонних вулицях
      Перламутрова синь безмежжя.

      Відпочиньте від болю прикрого,
      Від ядучих гризот неспокою –
      Ніч на кожного щедро викроїть
      Сон із вічності темноокої.

      Хвиля вляжеться спати спінена,
      Вітер вимостить ліжко затишне,
      Ноче лагідна, одведи мене
      В сни своєї старої ратуші.

      Все там має своє продовження,
      Там і простір, і час зітерті,
      І моє неземне народження
      Означає відсутність смерті.

      І резону нема тлумачити –
      Де незрима межа візитів…
      Відчувати, любити, бачити,
      Всюди й завжди для Тебе жити!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. У підземці (Ю.Б.)
      Він не умів нічого. Тільки звук
      Видобувати пружний з-під струни.
      І цілий світ ішов йому до рук –
      Весь світ на кінчику смичка бринів!

      Він заплітав і зорі, і вітри,
      І промінь сонця, і дощів розпуку.
      Із ним самотній вечір говорив,
      Також причетний до живого звуку.

      Він брав на дотик всі мої думки,
      Він Брамса грав, а проявляв незриме,
      І огортались тихі і стрімкі
      Літа – у вічність, і слова – у рими.

      Він був за лезо гострених костур,
      Він був за річку у розливі щедрім,
      І в полум’ї грайливих увертюр
      День догорав, не відаючи смерті.

      І той, хто чув – знаходив, бо шукав
      Високе небо в холоді бездоннім…
      Він напував із кінчика смичка
      Екстрактами відточених гармоній.

      Він грав як Бог на сьомий день. Хмільну
      Спиняв юрбу, без племені і роду
      У цю добу – трубу перехідну
      На темнім дні глухого переходу.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Дозволь мені... (Ю.Б.)
      ***
      Дозволь мені приходити частіше
      У ці покої спокою і тиші,
      У ці сади, де визрівають грона,
      Де небо диха близько і бездонно,
      Де кожна птаха розпліта світанок,
      Співає річка глибоко й гортанно,
      Де в росах грають промені іскристі,
      Де півжиття іще до падолистя…

      Дозволь мені лишатися подовше,
      Допоки ніч не вичерпає ковшем
      Прозорий вечір, що над садом гусне,
      Наповнений і шелестом, і хрустом
      Сухого хмизу в мене під ногами…
      Я хочу в сон забрати вечір з нами, –
      Безмежний вечір однієї миті,
      Не кинутий у слово і на вітер,
      Не ввірений очам чужим і часу,
      Якому небо зоряне – окрасою,
      Якому тиша – радістю солодкою…
      Жадаю спокою…
      З тобою – спокою!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    16. УСЕ НА СВІТІ ПРОСИТЬСЯ - ЛЮБИ! (Ю.Б.)

      Усе на світі проситься – люби!
      Стеблина кожна йде до рук довірливо,
      Аби душа твоя неперебірлива
      Тепло сердечне теж знайшла в тобі.

      Щеня чекає ласки, аж вищить,
      І навіть камінь – миті недаремності.
      Готовий всі ввібрати неприємності,
      Найтяжчу ношу зняти із душі.

      І кожен кущ блага – не обійди!
      Візьми усе і йди на слові доброму!
      Аби його було тобою обрано,
      Щоб тільки ніжно доторкнувся ти.

      Усе живе – з любові, тож єство
      Стискає відчай слова невзаємного.
      Я теж живу невчасною, даремною
      У сподіванні на твою любов.

      Я теж несу тобі свої дари.
      Збирала стільки, що нема початку їм…
      Якщо ж тобі не треба, лиш на згадку,
      Ти –
      Не доторкнись і жоден не бери!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. *** (Ю.Б.)
      ***
      Осіннє море у мені гуде,
      Гортає хвилі і гойдає чайок…
      Осіннє море у мені зітхає,
      Воно – усюди, і воно – ніде.

      Осіннє море – перша сивина,
      Як небо сизе і таке ж безмежне…
      Ще тепла хвиля пестить узбережжя, –
      Вже глибини душа не омина.

      Йому не забагато самоти,
      І тиша в нім – не німота рибини.
      В його невідшліфованих глибинах
      Своїм життям живуть нові світи.

      Над ним – туман, над ним – дощі дрібні
      Прядуть осінніх днів безповоротність,
      І учорашнє вистига сьогодні,
      Назавжди залишаючись в мені.

      І щастя, це – і столик, що на двох,
      І чай терпкий, і час негоноровий,
      І ця неспішна тиша, і розмова,
      Немов ранкове тепле молоко…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Набігають думки... (Ю.Б.)
      Набігають думки, як хвилі
      Озера Мічиган.
      І усе б – нічого, тільки озеро –
      Океан
      І життя, і радості, і такої туги –
      Не перейти…
      Набігають спогади,
      Накривають хвилями
      Самоти.
      Пропливають лебеді
      І гуртом здіймаються
      В небеса…
      У душі – окрилена
      Віра перевірена
      Воскреса.
      Проводжаю лебедів –
      Зустрічаю перший я
      Пух снігів.
      Всього маю вдосталь вже,
      А своєї осені –
      Й поготів.
      Розмело по світу всім
      Найдорожчих, рідних, та –
      Не зберу.
      Що в мені лишилося –
      Не підвладне осені
      І перу.
      Вдалині од берега
      Не знаходжу прихистку
      По світах…
      Набігають хвилями,
      Милями безкрилі
      Мої літа.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Із циклу "Сад" (3) (Ю.Б.)
      ***
      Як добре у світі твоєму!
      На ранок сад повен сонця,
      І Янголи-охоронці
      На варті цього Едему.

      Тут м’яко духмяна м’ята
      Наповнює душу чайну,
      І тишею життєдайною
      Відлунюється стокатто

      Дощу по даху тераси.
      Незаймане узбережжя
      Таїть глибину безмежжя
      І вічні простори часу.

      Я, мабуть, – частина цього,
      А значить – частина тебе.
      Я пестила вітром теплим
      Натомлені твої ноги,

      Я ніжила сонцем ніжно,
      Була молоком топленим…
      І як ти тепер без мене
      У цьому саду безгрішнім?

      Хто ходить до тебе в гості?
      І як взагалі живеться
      Коли твоє сонце-серце
      В мою проникає осінь?

      Ти знаєш, – моя відрада –
      Як тут, на землі невтішній
      Мої зацвітають вишні,
      Принесені з твого саду.

      І де б, і коли б не була я –
      Забути мені не вдасться
      Смак чаю Твого і щастя
      Іще не земного раю.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Із циклу "Сад" (4) (Ю.Б.)
      ***
      Полоснула осінь полохливе
      Літо охолодженим дощем.
      Небо густо процідило зливу,
      Сад мій скоро вистигне тихцем.

      Ляже долу яблуко останнє,
      Птах останній випурхне увись.
      От і все. Хіба що ніч гортанно
      Тишу в самоті переповість.

      Я іще не думаю про все це,
      Я іще не вірю, не збагну…
      Це все – серце, ошаліле серце
      Вечорами клітку рве грудну!

      Ще тривоги не набрали сили,
      Ще птахи ідуть мені до рук,
      Та клубком у горлі підступила
      Чи то осінь, чи то біль розлук.

      Я не знаю, як її минути,
      А вона мене – і поготів.
      Сад іде, оголивши у грудень
      Віти, ніби струни для вітрів.

      Все він стерпить. Одерев’яніє
      Біль, завмерши на самім краю.
      О, мій саде! Так, як ти, не вмію
      Зустрічати осінь я свою!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Із циклу "Сад" (6) (Ю.Б.)
      ***
      Відходив сад і прищепив
      Серце мені своє.
      Нічого, звиклося, прижилось,
      Таке воно вже, як є.
      Росте у мені, і його гіллям
      Затісно стане колись.
      Коріння вхопиться за ріллю,
      Проб’ються віти увись,
      І вже то буду чи я, чи сад
      Моїх-не-моїх думок.
      Аби проміння, земля, вода
      Поїли мене-його,
      І не важливо, – звідкіль зерно,
      Аби – наливні плоди.
      І смерть – не смерть, коли я – це хтось,
      А хтось – це ти…
      Відходив сад і прищепив
      Долю свою мені.
      Тепер удосвіта солов’я
      Пісня жива бринить.
      Тепер – що осінь –
      Скидаю все, чим я жила,
      Півдолі – прагнення світла, сонця,
      Весни, тепла.
      Тепер крізь мене вітри проходять –
      Усі наскрізь.
      Живу так глибоко у землі
      І – горілиць!
      А серце прагне
      Лише вродити
      Потрібних слів.
      Мій садівник, невідомо,
      Що
      Мені
      Прищепив.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Із циклу "Сад" (5) (Ю.Б.)
      Це така потреба – в Тобі і Слові.
      Щастя воно тихе – як ніч на Спаса,
      Коли зорі – глянув, – а це медові
      Яблука на вічному дереві часу.

      Коли дощ мугикає першу мжичку
      І немає фальші в його звучанні,
      Й вироста струмок у потужну річку,
      Слово вироста життєдайним.

      Це така потреба – по всьому світу
      Назбирати краплі на дощ для саду, –
      Хай цвіте і родить, і множить літо
      У солодкій м’якоті перших яблук.

      Це така потреба – триматись поруч,
      Наче сонях – сонця, і неба – крила,
      Щоб усе, що серце Твоє говорить,
      У мені жило й набиралось сили.

      Не підвладний час, та мені й не треба,
      На земній дорозі – завжди короткій –
      Є одна-єдина у житті потреба –
      По Тобі утратити весь свій спокій.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. *** (Ю.Б.)
      Відходив сад і прищепив
      Серце мені своє.
      Нічого, звиклося, прижилось,
      Таке воно вже, як є.
      Росте у мені, і його гіллям
      Затісно стане колись.
      Коріння вхопиться за ріллю,
      Проб’ються віти увись,
      І вже то буду чи я, чи сад
      Моїх-не-моїх думок.
      Аби проміння, вода, земля
      Поїли мене-його,
      І не важливо, – звідкіль зерно,
      Аби – наливні плоди.
      І смерть – не смерть, коли я – це хтось,
      А хтось – це ти…
      Відходив сад і прищепив
      Долю свою мені.
      Тепер удосвіта солов’я
      Пісня жива бринить.
      Тепер – що осінь –
      Скидаю все, чим я жила,
      Півдолі – прагнення світла, сонця,
      Весни, тепла.
      Тепер крізь мене вітри проходять –
      Усі наскрізь.
      Живу так глибоко у землі
      І – горілиць!
      А серце прагне
      Лише вродити
      Потрібних слів.
      Мій садівник, невідомо,
      Що
      Мені
      Прищепив.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Ти пишеш літо... (Ю.Б.)
      Ти пишеш літо. Знову пишеш літо –
      Тягучі дні на білім полотні,
      Всепроникаюче медове світло
      Крізь виноградні грона наливні,

      Крізь брижі листя ситцевих акацій,
      Плетіння хмелю, вигини лози…
      І ту, якій тремтливо пестив пальці,
      Але руки ніколи не просив.

      Ти пишеш щастя першої вечері,
      Строкаті айстри в склянці на столі,
      Як тільки розгорталася містерія
      Очей і рук, невипадкових слів.

      Переблиск намистинок бурштинових
      (В очах ще більше того бурштину!),
      Не піймані на думці і на слові
      Дві пристрасті, не зведені в одну.

      Ти пишеш літа швидкоплинний розчерк
      У вигрітім, обласканім краю.
      Ти пишеш нас.
      А я дивлюся мовчки
      І вже нікого тут не впізнаю.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 6

    25. інтертекстуальне (В.О.)
      розділяють не (с)тільки гори
      не моря не ліси...
      розділяє неспільне горе
      позашлюбний син

      тихо в світі... очима стежиш
      неомрій караван
      мов крізь сітку протипожежну –
      ні москітів ні пран

      тілу млосно – нутру спокійно
      це життя скаже хтось – і
      перерве комусь дрінк подвійний
      одиничний постріл




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. * * * («вже не поезія в мені – за сивиною...») (В.О.)
      вже не поезія в мені – за сивиною...
      не тільки видима – на серці сивина
      (не зафарбуєш) вже не дивина
      кривава піна здійнята війною
      за нами – потойбік і посейбік
      хоч не торкайся не дивись не слухай
      приходить перед очі та на вухо
      ні не шепоче – перейшло на крик
      то з іншої реальності пейзаж...
      прокинутись – а все було не з нами!
      та вже не обійтись словами й снами
      де кров... не розфарбовка не колаж
      не музи нам шепочуть не оті
      залюблені у звуки марсельєзи
      ведуть на площі... не святі терези
      застиглі у молитві і пості

      аби ж не фігурально заніміти...
      чи хто би з нас погодився один
      довіку – без рядка – аби взамін
      загиблих хоч би сотню оживити?!

      © В. Осташ, 2015



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    27. Не... нео... ново... (В.О.)
      нові герої із не-ново-світу...
      новодоганить не-героїв світ...
      недовго й переплутати – кульбітить
      не—нео—ново... випадковий міт

      стару сувору нитку нео-Парка
      тримає у відновленій руці –
      летить крізь час ховається у шпарку
      уявна доля і бредуть старці

      і картотеку образів гортають
      кийками... а з-під ніг мов з-під коліс
      викочуються голови – й гортанні
      тривають монологи не на біс

      коли вони припинять хто їм стане –
      залізний? – на заваді... доки нас
      чекатиме Господь затисши рани
      німий – від наших зойків і гримас






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Нокаутоване Місто (В.О.)
      нокаутоване Місто... в нім містика – яв
      кольором неба твого невдоволена вічність
      позачинялися вікна не вітром північним
      втома печерна від новоготичних вистав

      хто ти – товариш чи ворог самому собі
      хто тобі цезар хто брут хто хома недовірливий
      пристрасть убивча до міфів – обкластись кумирами
      пам’ятні дошки без пам’яті і голубів

      може повстанеш – відновишся – з попелу й снів
      кільця віків розшифруєш нарешті як треба
      Місто без вмісту в намітці небесній без неба
      над головою... позбудешся тих голосів...

      нокаутована вічність... в тобі... у мені...
      передчуттями неситими перехворіти б
      долі болять незапам’ятні дереворити
      в темних долонях пророщують зерна сумні




      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. * * * ("на чому тримається...") (В.О.)
      на чому тримається доля? на сні...
      на сливі що падає-падає...
      у травах не равлики – дні провісні
      історії подихи крадені

      з собою рівняти? немовби чужі –
      і щастя і псевдо-трагедії...
      хто більше хто довше жував міражі
      очима побляклими медіуму

      зі мною? з тобою? за нами – судьба
      і неба твердиня – на овиді
      тривай! – хоч у спомині – витри хіба
      сльозину вчорашньої сповіді



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. *** ("усі поезії... їх сік кора і стебла...") (В.О.)
      усі поезії... їх сік кора і стебла...
      весь осад осуд гнів... пташине молоко...
      той райский сад словес... бароко рококо...
      і крит і гібралтар хребет нутро і ребра...

      всі обрахунки сни... усі статті словарні...
      і голос і мовчань притулок на віки
      збери у зшиток свій сховай чи навпаки -
      розкидай чи спали вони ж бо люба марні



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Тодішнє місто (В.О.)
      я все згадую знаєш не можу спинитися
      повертаюся в наше «тоді»
      в тім «тоді» ми могли просто сміхом зігрітися
      довіряли словам і воді
      може якось насмілюсь до цього вернутися
      запитаю у тебе чи взнав
      зміст мовчанки що в неї твій голос не втрутився
      а довкола ревів вокзал
      пам’ятаєш будинок на місці станції
      де аптека і букініст
      хто згадає? над пам’яттю ліпосакції
      надто звичні... на повен зріст
      те минуле далеке звестись не здатне вже
      та й для кого вони
      ті розкішні видіння що їх утративши
      не розчули війни
      тихих кроків бруківкою мирною
      просто поряд отут
      ні скажи мені нащо ті зліпки визбирую
      серед зваб і отрут?!
      наче місто повстане і ми наївними
      мов лящі у воді
      допливем балансуючи веснами й зимами
      в те щасливе «тоді»




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    32. * * * (М.Є.)
      Нехай пробачать мені герої:
      Не написала про них ні слова.
      Вони до мене завжди холодні,
      А я на їхню любов голодна.
      Якщо судилось не повернутись,
      Згадайте з болем або із жалем.
      Або заплачте! Вони, герої,
      Напевно, люблять, щоб їх згадали.
      А я учора читала книгу
      (Мені під силу великі книги)
      І бачу, чую, що не осилю,
      Що швидше книга мене осилить.
      Ще сто сторінок! Герой гарцює,
      Ще кінь ірже молодечо й скаче...
      Великі літери не врятують,
      Малюнки гарні – також навряд чи.
      Я вже ридаю... Чому герої,
      Які одначе в кінці загинуть,
      Так довго й вперто тримають зброю?
      Хіба, скажіть, я у чому винна?
      Його чекає принцеса-краля:
      Вуста-пелюстки, сапфіри-очі.
      А я, читаючи, так ридала,
      Бо коник, певне, теж жити хоче!
      Герой загине... І вічна пам’ять.
      Принцеса гарна і гарно плаче.
      А я не принца – тебе чекала.
      Тому герої нехай пробачать.
      2009



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. * * * (Ю.Б.)
      Благословен цей дім, і поріг його,
      І вишневий сад, що в цвіту кругом,
      І тонких стежок споришевий біг,
      І ласкавий погляд очей твоїх,

      І крилате сонце - над усіма,
      І – небес не виплесканий лиман,
      Гострокрилі ластівки в вишині,
      Твоє добре слово, яке в мені.

      Та благословиться стрімкий твій шлях,
      Над тобою – зорі, і під – земля,
      Із тобою – люди – плече в плече,
      Правда за щитом твоїм і мечем.

      Та благословиться цей дивний світ
      На щасливу долю й мільйони літ,
      На ужинок щедрий, новий посів,
      На гаряче сонце і лет дощів.

      Та благословиться усе живе
      На високе, радісне і нове,
      На любов взаємну і щирий сміх,
      На міцне єднання людей усіх!
      11.01.12




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. * * * (Ю.Б.)
      Так не цілують.
      Так – жалять безвинно,
      Вприскують тугу нахабно і ніжно,
      Щоб по усіх розтеклася судинах
      Тиха печаль, грішна.

      Щоб причаїлась невидима оку,
      Серцю незрима, вуху не чутна
      Пристрасть – як річка шумка і глибока,
      Ніжність терпка – отрута.

      Все буде так, як завжди і донині,
      В галасі буднів, поразок і зрушень,
      Тільки б тонке і уперте коріння
      Перший цілунок не вп’яв у душу!

      Так не цілують, - привчають чекати,
      Так - приручають до слова скупого,
      Щоб, як земля, була благодатна
      Для зерна молодого.

      Так не цілують, а – цілять пряно
      У серцевину, у магму плоті,
      Щоби ходила ночами п’яна,
      Як на світанні примари ходять.

      Щоби між нами тонка, але пружна
      Осінь напнулась хмільна і гаряча…
      Ні, не цілуйте мене у душу!
      В губи ж мої – тим паче!
      6.11.2011



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. твої львови і леви... (ностальгійне) (В.О.)
      постають поміж спогадами
      не вінці кришталеві –
      то омріяні львови твої
      то замріяні леви...
      вісь тримають в зубах
      що на ній – площа ринок
      з кам’яниці стриба
      дружка-місяць з хустиною

      де є частка душі
      не пусті теревені
      на вірменській лишив
      мідяки посріблені
      слід «дванадцятки» йде
      аж загубиться в часі
      по каварнях ідей –
      понад стріхи крапчасті

      між світлин і судин
      щось довіку кололо
      повернувся сюди
      не забув ні півслова
      ні двірця ні облич
      ні міцкевича з лістом
      гостроту протиріч
      й супокíй твого міста

      я невільний – ні порухом
      ані позиром райдужним
      наче вежа із порохом
      чи годинник на ратуші
      ще ні снивом ні словом
      так мене не зігріли – ні
      то лише твої львови
      твої леви замріяні





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Солодка дівчинка (М.Є.)
      "Ось, тобі, дівчинко, карамелька,
      Ось тобі, сонечко, мармелад,
      Ось із горішком смачна цукерка,
      Ось без горішків є шоколад...
      Ось тобі, зіронько, всі зефіри,
      Ось тобі кекси, халва, драже,
      Ось крем-брюле, ескімо, пломбіри,
      Тортики з кремом і грильяжем...
      Ось тобі, рибонько, козинаки,
      Вафлі, пастила, лукум, щербет..."

      ...Дівчинка плаче, і краще її не чіпати:
      В неї бабусю учора забрав діабет.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": --

    37. * * * (М.Є.)
      Подаруй їй на Восьме тест на вагітність,
      Нехай знає, що це не від тістечок,
      Нехай знає, що це не мине за місяць,
      І що старша сестра стане тіткою.

      2012



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Настроєве (М.Є.)
      Якщо ти боїшся, що я тебе з’їм у суботу,
      Чи в рабство відправлю (де змусять тебе працювати!!!)
      То знай. вже ведуться в Фейсбуці запеклі дебати,
      Чи сало смачне, а чи краще усе ж на роботу...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Андерсен. Із циклу "Монологи" (В.О.)
      я Андерсен… о не дивуйтесь: я
      погладшав трохи… в тім прекраснім світі –
      на небесах – у кожного своя
      душевна гавань спогади про миті
      єднання із прекрасним… о весна
      крізь тебе не пройти без втрат і болю:
      яка би не була ти навісна –
      та я собі безумства не дозволив…
      я Андерсен… на притчах і казках
      здобув собі я славу неймовірну
      та не знайшов ані дружину вірну
      ані хоча б коханку при свічках…
      вона була – кохана – Дженні Йєнн
      співала солов’єм по сценах світу
      була зі мною чемна і привітна,
      і… братом називала… о цей щем!
      цей невимовний незрівнянний привид
      любови неможливої… не йди!
      я міг співати голосом дитинним
      а став собою – геній самоти!



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. без… (В.О.)
      без-адресна допомога – ніби нікóму
      скласти подяку у відповідь начебто нíкому
      тихо скресає крига – морем зникомим
      тисне в серце невиліковними ліками

      димарями націлене місто чуже зужите
      гасне в повітрі здогадка – очі мружите
      злагода передбачлива… вижене з жител
      кожного другого – згасле напруження

      ким вам обіцяно – ніби із вами нікóли
      і нічого не станеться – ні страшнóго ні прикрого
      доле де ти?! – докором чи уколом
      смертний вирок ув очах її вихолов…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. зима без сні... (В.О.)
      у нас своє – не горе то тривога
      зимові візерунки на обличчях…
      про зиму що писати – звіт розлогий
      не прийме серце за монети звичні!
      от сліз додати чи страху якогось –
      «замерзлі душі»… «незворотні жертви»…
      «не розбутити вже нічим нікого»…
      що не злякались?! на ніч книгу мертвих
      читала вам матуся замість казки
      і колискових вам коти співали…
      тепер не час – Руїнища Поразки
      зима без снігу гірш дурної слави?!
      і крутиться той вирок остаточний
      на язиці – ні солодко ні гірко –
      нема для нас вже манни непорочної
      ні ковзанки ні льодової гірки



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. * * * (перечитуємо улюблених...) (В.О.)
      «ми, наперекір усьому, ще живі» –
      сміємося ж бо – хай і печально…
      сенс епохи більше не повчальний
      лиш сумління – з часом – на крові
      вистояне силу обіцяє
      хоч боліло доки пив меди
      старість що – обкластись папірцями
      і чекати гіршої біди…
      сам собі чинити опір мусиш
      не заскніти – прядивом на склі
      аби потім не трусити груші
      щоби світ цей – видива жаскі –
      відійшли – і Бог на нас поглянув
      із дзеркал – хрещальної води
      живоплотний - не отой з екрану
      не розíп’ятий – воскреслий! -
                                              молодий...



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. ти ложка меду (В.О.)
      Вдихни повітря на повні груди,
      Всміхнися світу, в останнє наче:
      Тебе ніколи їм не забути –
      Тим хто радіє твоїм невдачам.
      Ти можеш стати… а ким завгодно –
      Митцем фрілансером подорожнім
      Вони ж застигли – як на городі
      Німі опудала в полі кожнім.
      Усе в жітті їхнім від-було-ся
      Нічого більшого – відкриття би!..
      І крок за кроком ідуть крізь осінь,
      Від самосуду – до самозваби.
      Нічого більшого – ні доведень
      Ні кроку ближче до спростування.
      Ти кістка в горлі їм, ложка меду
      У їхній бочці із вічним дьогтем.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. * * * (Ю.Б.)
      Знов на планеті – осінь,
      Повні медові соти.
      Знов на планеті осінь –
      Я вже й не знаю, - вкотре.

      Вигрались сонцем айстри,
      Літо пішло за вітром,
      Знов на планеті – вальси,
      Промені на пюпітрі.

      Ранки заходять тихо,
      Мов киселі – тумани.
      Скоро найтонша крига
      В травах хрумтіти стане.

      Знову усе – як завше,
      І – як іще – ніколи:
      Лущиться сонце, впавши
      Сонячним листям долу.

      Знову – налиті грона
      Пізньої Ізабелли,
      Серце планети повне
      Передчуттям хурделиць.

      Тільки живу – як вперше,
      Ніби ще осінь жодна
      Хугою не завершить,
      Вітром вночі холодним…

      Тільки живу, навряд чи
      Знов так озвуся лунко:
      В серці ношу гарячім
      М’ятні твої цілунки.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. і знову про... (В.О.)
      кому вони кричать іще-не-вмерла?
      чому повинна конче умирать?!
      чи грають роль розхитуючи нерви
      чи в головах їм увірвались верви
      чи то трива якась пекельна гра
      і чорний гумор став їм за натуру
      приходять на поріг і кажуть - ось
      ми ще живі завдайте нам тортури
      печіть у п’яти і здирайте шкуру
      усе нам тьху з усього сміємóсь...

      і западає тиша на століття
      ніхто не розуміє хто-ми-що
      колючі і терпкі як всохле віття
      йдемо у світ без посмішки - і миттю
      спохоплюємося під хрускіт щогл
      ...відкрите море зло і ворожнеча
      закриті зони холод і печаль
      сліпі лебідки німота лелеча
      і пізно замірятися на втечу
      у теплий вирій вільний від ячань



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Елегія (за О. С. Пушкіним) (В.О.)
      Шаленство згасле днів несамовитих,
      Важке мені, немов похмілля сите,
      Немов вино – той сум зникомих літ –
      В моїй душі, щороку, більший слід
      Лишає. Скорбна путь. Мені віщує горе
      І піт – майбутнього бурхливе море.

      Та я не хочу, друзі, помирать!
      Я жити хочу – мислити, страждать!
      Бо знаю – ще мені належить насолода
      Між гіркоти і намагань без плоду:
      Ачей спізнаю знов гармонію уповні,
      І очі вигадка вологою наповнить,
      А може – мить мого печального відходу
      Промінчиком тепла любов проводить.

      Оригінал:

      Элегия (А. С. Пушкин)

      Безумных лет угасшее веселье
      Мне тяжело, как смутное похмелье.
      Но, как вино — печаль минувших дней
      В моей душе чем старе, тем сильней.
      Мой путь уныл. Сулит мне труд и горе
      Грядущего волнуемое море.

      Но не хочу, о други, умирать;
      Я жить хочу, чтоб мыслить и страдать;
      И ведаю, мне будут наслажденья
      Меж горестей, забот и треволненья:
      Порой опять гармонией упьюсь,
      Над вымыслом слезами обольюсь,
      И может быть — на мой закат печальный
      Блеснет любовь улыбкою прощальной.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. мої привати (В.О.)
      я буду щодня говорити кричати в приватах
      заглýшу собою литаври трембіти трембіти
      ти слухаєш ретро-шансони по радіо-автах
      в ефір проберуся і згодом навчуся там жити
      ти кажеш банальні мої безрозмірні тиради
      розкопувать душі хіба хто збереться на цвинтар
      нехай я уламок а все ж таки раю – не аду
      я вірити вірити не полишаю як митар




      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. заРУБАЇ (М.Є.)
      кохання щастю не панацея,
      це швидше вигадка, звичка, зручність...
      ба, навіть світло в кінці тунелю –
      всього лиш поїзд, що мчить назустріч.



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. моє осіннє (В.О.)
      і знову осінь і про неї вірші
      лист кружеляє в абсолютній тиші
      жовтневі барви прошиває світло
      тепло повільно полишає жúтла
      вервечки сенсів – на містках і сходах
      і серце дістає печаль зі споду
      хитнеться разом з осінню і тінню
      звук павутинки схований у скриню




      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. *** (В.О.)
      до решти виписаний день
      і сум і почуття відрази…
      а ти люби – люби людей
      як самого себе… щоразу
      як хтось ударить – словом злим
      холодним поглядом поріже –
      іди і побратайся з ним
      і не дивись на ікла хижі

      з великих літер – Світ… Добро…
      ти посміхайся переможений
      своєю Тьмою – ні не Божою
      з Адама висмикни ребро
      живої справдженої Єви –
      то кров то фарба в ній тече…
      чи ворог – друг твій – на плече
      зіпрись бо – вже чигають леви

      чи вибивають клином клин…
      чи витіснити ртуттю стронцій…
      в тобі – мовчанка тиша згин
      що переважить – сон чи сонце?



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. тобі (В.О.)
      війна за тебе дихає і снить
      і зброї не складає
      хитає вітами немов остання мить…
      ти справжній «дайер»
      від слова «смертник» і тобі вина
      немов винó чи вúно
      що жилами біжать де купина
      розкрилена…
      і де тобі спинитися коли
      ще за життя згадати
      довічником чужинської хвали
      німотним святом

      назвуть тебе запроданцем почнуть
      вицьковувать за слово свіже
      отруйні випари чиясь духовна ртуть
      і хто тут виживе?!

      та не тобі зійти на манівці
      обранцю Божий
      най ліпше сльози на твоїй щоці
      ніж кров ворожа




      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    52. подолання звичности (В.О.)
      це як відірватись від землі
      це як відштовхнутися від тіла
      ґудзиком картатим і несмілим
      блискіткою збляклою в золі
      сам-на-сам зостатися із тим
      що душа визбирувала в мулі
      відродитись наново зійти
      відживити почуття поснулі
      може ти для того і живеш –
      свіжости ковток і дрібка чуда
      порятунок викриття облуди
      подолання звичаєвих меж



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. «Не забудь обо мне…» (Романс) (В.О.)
      Я люблю вашу тень, ваше солнце, луну и звезды,
      Не меняйте меня на пластинку чужой зимы!
      Это сладко и страшно – земля, и вода, и воздух…
      Разожгите огонь, ненадолго хотя бы, взаймы!

      Я не плачу слезами – я лишь соревнуюсь с дождями…
      Плачу цветом акаций – всухую, без всяких там грез.
      Прививали мне: а) романтизм; б) модерн… остальное – гвоздями
      Прибивали (на память), не вспомню, а был ли наркоз?

      Я очнулась в саду чьей-то юности, нежной и пряной:
      На все стороны света – аллеи темней и темней…
      Как же хочется, друг, распрямиться, душою воспрянуть!
      Если сам это сможешь, прошу, не забудь обо мне…




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Настроєве (середа) (перезавантаження) (М.Є.)
      Намаж мене медом, або полуничним варенням,
      А я тебе кетчупом, гострим, до шашлика...
      Я буду десертом – ти будеш сирим пельменем...
      ...
      А як же хотілося справжнього мужика!!!



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Настроєве (середа) (М.Є.)
      Ця гра для трьох. У неї вдвох не грають.
      Я віддаю, а ти кидаєш жереб.
      Якщо вона його не упіймає,
      То я, напевно, знов піду від тебе.

      Давай на роздягання! Роздягнемось,
      Щоб ти побачив, в кого кращі груди.
      Якщо ти вкотре скажеш, що у неї,
      Я вкотре відповім: "Хай так і буде!".

      А може, досить вже азартних ігор?!
      Закон заборонив, в закону – сила! (?)
      Якщо ти досі з двох мене не вибрав,
      То, може, вчотирьох зіграти, милий?..



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    56. голосіївські голоси (В.О.)
      голосієво… голоси
      нерозбірливо – між дерев
      а ми віримо в землю – сіль…
      із яких напувать джерел
      твоє сонечко спокій твій
      з райдуг райдугу зі словес
      Слово виснажене до мрій
      зійшле спогадами з небес
      в голосієвому – свята
      не музейні – живі й… живи!
      душ омілія і свята
      жде Аліпія – покровú





      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. синій вересень... (В.О.)
      я тобі не повім
      ти мені не сповідник
      не почуєш таїн
      не помітиш щедроти
      тихо в світі моїм
      ні людських ні тваринних
      ні зітхань ані схлипів
      знеструмлення дроту

      синій вересень сонний
      з сивинками згадок
      три містки перейти
      і зустрітися в’яві
      але перший хитається
      другий – від латок
      ледве дихає третій –
      уже догоряє…




      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. * * * (Ю.Б.)
      Цей ліс, що мене частина –
      Виколихав вітрами.
      Невидима пуповина
      Напнута поміж нами.

      Щебетом, шепотом, тріском,
      Пахощами хмільними
      Цей ліс підійшов так близько –
      За моїми плечима.

      У сни уже звично вхожий,
      У долю пробився пружно,
      У чомусь на мене схожий –
      Відлюдний і безоружний.

      Ліс, що голками хмари
      Лоскоче в широкі п’яти, -
      Місто тобою марить –
      Соснами в три обхвати.

      Залізобетонний вулик –
      Ми з нього давно – вигнанці…
      Нас вулицями замкнуло
      У кільце резервацій.

      Ні спокою, ані миру,
      Як хочеться упокорить!
      Ліс, - і тебе – на вируб?!
      Ліс, - і тебе – під корінь?!

      Стечуться широкими зміями
      Залисини Приірпіння…
      Душа моя теж уміє
      Пускати своє коріння,

      Свою розпрямляти крону,
      Збирати надвечір птаство.
      Тільки ж яке безборонне
      Наше з тобою багатство!

      Друг собі сам чи ворог, -
      Хто його розбереться?
      Знову – сосну – на поруб,
      Чи то мене – по серцю…
      26.07.11




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    59. * * (Ю.Б.)
      Випадаєш із часу,
      Випадаєш із календарів,
      З телефонних книжок
      Своїх родичів і знайомих.
      Ти живеш як і завше,
      Тільки більше не знають втоми
      Твої ноги
      І руки – нарешті – без мозолів.

      Випадаєш із долі,
      Щоденної суєти,
      Відпустивши отару
      Турбот своїх нескінчених…
      І на розі розлук
      Ти чекаєш терпляче на мене:
      Я не зможу туди не прийти.

      Випадаєш, як цвіт
      Із квітучих гілок черемшин,
      І розносять вітри,
      І приймають холодні потоки…
      Ти – ніде не один,
      Ти ніколи ні в чім не один.
      Я ж лишаюся тут
      Берегти нетривкий твій спокій.

      А ти – там - бережи,
      Що усі перейшло шляхи,
      Що запало у долі,
      Визріло до любові,
      Звідки хочеться жити
      Й не збитися на гріхи,
      І творити світи
      У кольорі - кольорові.
      16.05.11



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. * * * (Ю.Б.)
      Сплелись вітри у сухожиллі віть,
      Зійшли дощі на неозорі далі, -
      Болить мені, о як мені болить,
      Моя людська земна недосконалість!

      Оце сліпе блукання навмання,
      Оця потреба у ласкавім слові,
      Аби мене, таку, як є, прийняв
      Той, хто у сні моєму світанковім;

      Бажання жити – як не досхочу,
      То хоч би літ стрімких не відчувати,
      І ти колись щоб все-таки почув
      Мою любов у слові кострубатім.

      Щоб оминули відчаї, нудьга,
      Щоб не спіткнутись на чужім порозі,
      Холодним світом щоб не сновигать
      Торбешником із осені – та в осінь.

      Болить мені ця слабкість, ця людська
      Жага буття – безсмертного у тліннім,
      Нерозуміння глибини гріха
      І довжини прониклого коріння.
      7.07.11



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    61. * * * (Ю.Б.)
      Розлився на сто доріг
      Мій світ на порозі липня.
      Якщо – то уже за всіх
      Просити в своїх молитвах.

      Верталися щоб кораблі
      На рідні свої причали
      І діти на всій землі
      У радості виростали.

      Аби не вражала дільба
      За тлінні дідівські скрині,
      Щоб – врешті, - прийшла доба
      Любові і розуміння.

      Щоб ранки в своїй красі
      Стрічали і – потрясали,
      Щоб добре було усім,
      І – щоб нікому - не мало.

      У долю свою нову
      Вбирались в палкім розмаї,
      Де – «Господи, я – живу!»
      І – «Господи, я – кохаю!»
      7.07.11




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    62. * * * (Ю.Б.)
      Розплітала доленьку – на вітрах.
      Розсипала – жменями – по світах.
      Серце моє, виболи, не тужи, -
      По цей бік від тебе все – міражі.
      По цей бік – ні спертися, ні знайти,
      Все з вогню у ньому, усе – з води,
      Все – з піску сипучого – у пісок,
      Шурхотінням вицвілих сторінок,
      Сплеском моря, висушеного до сліз…
      Не зростися серце з цим, не зріднись,
      Не пусти коріння у світ цей, не
      Проміняй на те, що не промайне!

      Розсипала жменями – на літа, -
      Вітер за собою порозмітав,
      Витоптали люди,
      Втовкли дощі…
      Що крізь час просочиться – крім душі?
      16.05.11





      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    63. інтровертна реальність (В.О.)
      тобі потрібний спокій – молоком
      подрібненого враження кориця
      відвідуєш майдани для годиться
      і губишся під поглядом ікон…
      заходишся то сміхом то плачéм
      між «не бентеж!» і плесом супокою
      тримаєш враження – цукерок – за щокою
      аж доки смак позароста плющем
      безпам’ятства… розорений суничник
      історії чи вже навік зчужів
      і літописці начисто епічним
      перехворіли стилем без олжі
      а ти все там – у долинáх віддалених
      ні не заблукла ген удалині
      забракне слів – понад оті підвалини –
      захриплим голосом – без весел – у човні…




      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    64. * * * (репліка) (В.О.)
      …вже іноді не знаєш з чим іти
      до читача… чи він ще є читач твій
      той що вночі ледь чутно шепотів
      рядочки теплі встояні на плачеві

      …вже іноді не взнаєш тьма чи світ
      в його очах терпких і мерехтливих
      і що на серці – гріх чи живопліт
      кому він молиться і хто його помилує




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Настроєве (субота) (М.Є.)
      "Твої очі - озера бездонні!",
      "Наше кохання - вічне!"...
      Ти ж мені з неба зорі,
      Ти ж мені в церкві свічку,
      Ти ж мені серенади,
      Ти ж мені два тюльпани,
      А на свята троянди,
      І на свята - банани...
      Тільки одне, коханий,
      Дивом не врахував ти!
      Те, що мій батько Маккартні -
      Це звичайнісінькі жарти.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. не (про) мармелад (В.О.)
      Він у тобі – під тобою – і над – і…
      вітер? намріяний ирій? – Господь!
      годі торочити про принади
      не еротичного мармеладу
      прагну – Любові… крізь душу і плоть
      вісь проштрикнула – на світло білеє
      ніжно-ніжно – а неминуче
      припадає вустами болючими
      не виціловує – зцілює



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Настроєве (четвер) (М.Є.)
      я ж тобі, любий, щопонеділка борщі,
      я ж тобі, милий, вранці у ліжко каву!
      може, гаряча та кава, то не мовчи,
      може, у чашку налити - то інша справа...

      лиш би, коханий, хотілося і моглось,
      лиш би, мій сонячний, діло дійшло до діла...
      може, зварити в четвер поза чергою борщ?
      доки ще кава у турці не вся скипіла...

      23. 06. 2011



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    68. обіднє (літературна пародія) (М.Є.)
      боялась кричала ховалась... дверима замками
      вмикала ТБ, щоб не чути тебе такОГО (!)
      скелети у шафі, а в тебе - коштовні роги
      ще мить - і зірвéш мої двері цими рогами

      а я ж тебе вранці у полудень і під вечір
      під джаз під Висоцького... і під "Бутирку" часом...
      та раптом в повітрі запахло згорілим м"ясом
      і я спакувала в "клітинкові" сумки речі

      і доки японську вивчають малі сейлормунки
      я матом добірним ганяю твоїх покемонів
      от тільки нявчать вони дико і невгомонно
      і сонце спітніло і хтиво вмиває руки...



      Коментарі (91)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    69. * * * (М.Є.)
      Нахилюсь, поцілую ніжно…
      Може, ти й не помітив, любий:
      Це не я біля тебе в ліжку,
      Не мої шаленіють губи,
      Не в моїх у словах грайливих
      Така збуджена… перевтома…
      Це не я вся така щаслива,
      Й тіло терпне від тебе й ломить…
      Може, любий, ти не помітив,
      Та у ліжку з тобою – інша.
      Не судилось тебе зустріти…
      Нещаслива – чи щасливіша?!!

      2007



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    70. * * * (Ю.Б.)
      Ген край небес – лебідка,
      Сонце – з її крила.
      Рік прожила я швидко,
      Ніби і не жила.

      Він спалахнув і канув –
      Вигорілий сірник.
      Тільки не перестане
      Жити в мені цей рік.

      Думала – що остудить
      Щедрість його тепла?
      Доля на повні груди
      Ніби і не була.

      Думала: що ж бо: рідко –
      Виплакати й – одкоша?
      Ген край небес – лебідка,
      Ніби моя душа.
      17.05.11



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. * * * (Ю.Б.)
      Я кожен день починаю себе з початку,
      Перев’язую наново, мов краватку,
      Вкотре перезаписую, як платівку, -
      Допоки стачить долі, допоки віку…

      Я кожен день стаю на свої начала
      У час, який душа моя запам’ятала,
      Звідкіль вона, від кого вона, для чого…
      Я кожен день починаю себе з булого,

      Перезамішую буднів високе тісто,
      Перебудовую вулиці свого міста,
      За словом – кожне слово перебираю,
      І - ні вінця, ні спокою, ані краю.
      17.07.11



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. неможлива весна (В.О.)
      ця весна неможлива до болю
      безкінечна безкрая
      та що зиму в нерівнім двобої
      усе важче долає

      ця весна не можлива без солі
      вітер витисне сльози
      тихо скрикне спросоння
      вовкулаками прози

      цю весну не забути не стерти
      от хіба пережити
      ти… вона… невідомо хто жертва
      переперчених митей

      ця весна це усе ще весняне
      живодайне повітря
      ти ковтаєш його – наостанок
      видихаєш молитву

      ця весна наче звір – насторожі
      нашорошені вуха
      бережи береженого Боже
      не позбав Свого Духу




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. * * * (Ю.Б.)
      Як добре, що ми усі разом: живі, здорові,
      Що нас не зламало життя і стрімке, і шалене,
      А музика…
      Музика, мабуть, у нашій крові,
      Віки і віки невпинно пульсує в генах.

      Вона прокладає дороги у простори, у часи, і
      Змітає-змиває кордони і забобони,
      Так чисто і легко, мов дощик прошелестів
      І знову бринить душа в унісон камертону.

      Так добре буває, коли оживаєш всоте
      У радості ранку, у невагомості тиші,
      І висоту набирає сила нового польоту
      Що – за вчорашній політ іще красивіший.
      27.04.11.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. * * * (Ю.Б.)
      Я тут у снах іще буваю часто,
      Свічки палю і слухаю Шопена.
      І кожен вечір знаю поіменно,
      Вони ще зовсім у мені не згасли.

      І досі диха слово пломенисте,
      Останні звуки ще не перемовкли,
      І шелест книжки – ніби шелех шовку,
      І шовку шелех – ніби шепіт листя…

      Усе ще не розвіяно вітрами,
      Не пережито нами, не розмито…
      Та ранками ходжу несамовита
      У буднях виринаючи між снами.
      17.04.11




      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    75. * * * (Ю.Б.)
      Ніби нічого того не було ще –
      Все лиш, до чого звикла:
      Сосни і лави, брукована площа,
      Як шоколадна плитка.

      Рідне усе до найменшої щіпки –
      Вази, карнизи, дивани…
      Пальці усе ще тримають чіпко
      Музику фортепіанну.

      Скільки всього тут було й не минулось,
      І – не мине ніколи!
      В суміші квітів, і сміху, і гулу –
      Вальси і баркароли.

      Слово до слова… Шопенівське скерцо,
      Фарби, пастелі, ватман…
      Димка над кавою тонко в’ється
      Сиза і ароматна.

      Ніби нічого того не було ще,
      Не перейшло за грудень…
      Тільки – за вікнами дощ полоще –
      Скочила – перебути.

      В домі оцім – не відкинути штори,
      Не переставити квітів,
      Все, що можливо в далекому вчора –
      Привидом побродити.
      17.04.11



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    76. * * * (Ю.Б.)
      * * *
      Ще не було ні спису, ні кресала,
      Хоча б до слова швидше добрести.
      Та музика… Та музика – звучала,
      Собою наливаючи світи.

      Її вітри розносили крилаті,
      І кожна птаха, ріки і струмки.
      У ній була первинно чиста радість
      І присмак туги плинної гіркий.

      Вона жила у листі і у травах,
      В шаленстві злив і шелесті полів,
      І кожен звук душа видобувала,
      Як самоцвіти із глибин землі.

      Розвіяна у просторі бездоннім,
      Не відаючи іншого Творця,
      Вона одвічну правила симфонію
      Життя, де не початку, ні кінця.

      Вона вривалась в душі, мов сніжниця,
      Просила струн, і подиху, і рук,
      Ростила крила, піднімала нице,
      Лічила рани і впрягалась в плуг.

      Вона була над небом і землею,
      Хтось тятиву тягнув – вона ж струну.
      І серце відкликалося на неї –
      Ласкаву, пломенисту і п’янку.

      Усе минуще – золото і грати,
      Меча могутність, велич королів,
      Лиш музика звучала і звучатиме
      І нині, й завжди і повік-віків!
      17.04.11



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. ** (Ю.Б.)

      Прокидаюся ночами від плачу
      Дитини, яка грудей хоче.
      Наливаються груди по вінця,
      Терпнуть,
      Тягнуться руки у темряву Всесвіту:
      Де ти?
      Пригріти,
      Випестити,
      Віддати…

      То не сіль чумаки по небу розсипали, -
      То ріки молочні,
      Тобою не випиті:
      Розлилися,
      Вийшли із берегів
      На мільйони років вперед, -
      Пити – не перепити.

      А дитя все плаче, плаче, -
      Нема кому заспокоїти:
      Всі зорі холодні…
      На жодній іншій не стрітися…
      Прокидаюся ночами
      І з ним – у сльози.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. *** (Ю.Б.)
      Сильною – у любові.
      Ніжною – там де сила.
      Я тебе пригорнула.
      Я тебе відпустила.

      Мудрою – у розлуках.
      Де - на межі, вирує.
      Я тебе не згадаю
      Навіть про себе всує.

      Грішною – у святому.
      Чистою – там, де грішно.
      Я тебе не покличу,
      Рідний ти мій, ніжний.

      Вічною – в тимчасовім.
      Миттю у тім, що вічне.
      Стрілися – і – по тому…
      Дорого моя зустрічна.
      7.11.09.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    79. *** (Ю.Б.)
      Неначе вигоріла земля –
      Стеблини жодної.
      Неначе вітер по ній гуляв –
      Аж до безодні, і -
      Усе лишилося нічиїм.
      Замкнулось коло. Я
      Тримаюсь, ніби столітній дім
      Опісля полум’я.

      На скирту – іскрами – слова –
      Фатальні розсипи.
      І те, що все іще жива –
      Спасибі, Господи!
      І те, що все ще хочу йти –
      Зберуся з силами…
      Лікую рани, і сліди
      Мащу білилами…

      Усе мине. І буде cин
      Казати: «В кого ти
      ОТАК?!..»
      Насіється полин
      Гіркий, як спогади…
      24.10.09.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    80. *** (Ю.Б.)
      А от і жовтень –
      Розсипав листя,
      Розсипав зорі,
      Розсипав вірші.
      Іду – збираю:
      Кому – гербарій,
      Кому – намисто,
      Кому – сонети.
      І ти – зі мною,
      Мені шепочеш,
      Що треба краще,
      Що треба – більше.
      Такі осінні
      У тебе очі,
      Твоє волосся,
      І навіть светр.

      Як ліс цей вижух!
      Як златом взявся!
      У півтонах все,
      Все на півслові…
      Дерева, трави,
      Опале листя
      Туманом білим
      Із небом злиті.
      Все літо – в соснах,
      Все літо – в травах,
      В твоїх долонях,
      В очах медових.
      Час обтікає.
      Світанок диха.
      І на якому
      Ми зараз світі?



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Литдибри (В.О.)
      …підвищувала jcdsne – освіту себто
      гуляла «дебрями» інтернету вільно
      щоденників не писала – лише «литдибри»
      зберігала «інкогніто» rjywtgne – концепту

      а вони все стежили – закривались руками мовчки
      але дивилися – на екран – невідривно
      чоловічки у сірому – cnbkmys – стильні
      - не шукайте, шановні – у хліві квочки!




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. ТИША, ЄДИНА ДЛЯ ВСІХ… (Ю.Б.)
      1.
      Бувають миті –
      Часом коротші вистрілу,
      До глухоти болючі:
      Ніби гігантські ножиці
      Перерізають долю
      На «до» і «після».
      І, оговтавшись,
      Ще довго не розумієш:
      Чи ти помер,
      Чи – народився
      У тому ж самому місті,
      Того ж самого дня,
      Серед руїн і галасу,
      Серед розлук і відчаю,
      Невпізнанної
      Фукусіми.

      2.
      Те, що для тебе –
      Міцне і - навіки,
      І нині, і повсякчас;
      Для неї – всього лише
      Кремові квіти
      На ніжнім бісквіті.
      Злизала й цією
      Весною де інде
      Лиш сакура зацвіте.

      3.
      У крихтах минулого,
      Розтертого з містом,
      З кістками і долями,
      З надіями, радістю
      Кожен свої
      І єдині для всіх
      Визбирує споминів
      Сяйні уламки:
      Єдине, забрати що
      Будь-кому іншому
      Ще не під силу.


      4.
      Хвилина мовчання –
      Єдиної тиші для всіх.
      Коли западає голос
      Мов клавіша – десь біля серця.
      Мовчати, буває, більше
      Про що, ніж сказати словом.
      Вміститися ціле життя
      Може в таку-от хвилину.

      5.
      Змиє усе минуле.
      Майбутнє змиє…
      Змієм cтече вода
      У свої глибини.
      Та якої ж висоти хвиля
      Повинна бути,
      Щоб змити із людської пам’яті
      Березень, одинадцятого?..
      9.04.11



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    83. У магазині «ЖИВА РИБА» (Ю.Б.)
      Продайте мені, будь ласка,
      Рибину мертву.
      Щоб дорогою не билася
      В пакет од відчаю,
      Не хапала міського повітря
      Губами спраглими,
      Не дивилась на мене щоб
      Очима круглими…

      Ці очі надовго ще в душу втупляться,
      Ці очі довго ще мене молитимуть:
      На столі кухонному,
      На плиті розжареній,
      На тарілці,
      Золотом розмальованій…

      Продайте мені, будь ласка,
      Рибину мертву,
      Щоб я, тріпотливу її, не клала
      У холод і темряву морозильника…
      Щоб не дослухалася під дверцятами,
      Чи б’ється хвіст її, чи уже
      Остигнув…
      Щоб не таїлася ночами мерзлими:
      Чи б’ється серце моє, чи уже …

      Продайте мені, будь ласка,
      Рибину мертву,
      Щоб довго не нудилася у цеберці, -
      Сім літрів простору,
      Щоб не затягувала мене у себе
      Ця доля риб’яча,
      Не задихалася вечорами
      В німім безвиході…

      Усі ми добрі. І я також.
      Рука підніметься?...
      Мені ось цю, що підплила -
      З червоним хвостиком…
      Я відвернусь. А ви - продайте…
      8.03.11



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    84. МІНЛИВІ НАСТРОЇ (Ю.Б.)
      (Мініатюри)

      * * *
      Коли небо струшує зорі
      У таке ж чорне бездонне море,
      Стою, ніби у Всесвіту на краю,
      І згадую:
      Найбільше моє бажання сповнилось:
      Я тут живу.


      * * *
      Тільки з найбільшого болю й самотності
      Можна отак нескінченно
      Листя землею носити,
      Плутати голі гілки і ними
      Дряпати вікна…
      Вітре, повір мені, - стільки
      Людей на землі, які долю
      Твою проживають… Сонцю -
      Самотніше…


      * * *
      Щоранку у цей же час
      Повз мене йдуть ті ж самі перехожі:
      Дідусь із першокласником,
      Чорнява жінка у рудому хутрі,
      Високий молодик з портфелем.
      Багато їх, щоденних перехожих…
      Із кожним –
      Своє місце зустрічі.
      Від кожного –
      Тільки його погляд чи усмішка.
      І якщо когось
      Не застаю на місці його, -
      Ще довго тривожуся дорогою:
      Припізнився?
      Занедужав?
      Змінив роботу свою?
      Знайомі ви мої незнайомці!..


      * * *
      Це, мабуть, янголи так клопочуть:
      Лягають під потяги, щоб затримати,
      Перемикають світлофори на один червоний,
      Перегороджують вулицю
      Автобусами зі страйкарями,
      Щоб на тому ж самому місці
      Тієї самої миті
      Так само підвести очі
      І зустріти тебе, випадково.


      * * *
      Закохалася,
      Коли все ховалося під сніги м’яко,
      Коли світ оглух під ковдрою товстою,
      Коли сонце не просочувалося
      Крізь небо ватяне…
      Закохалася,
      Оголивши найтоншу струну серця свого…
      Тепер вітер грає на ній
      Самотню пісню краю північного…


      * * *
      Ти згадуєш мене, і все звучить довкола
      Іменем твоїм.
      І все на мить стає
      Видимим тобі:
      І усмішка моя,
      І рук тремтіння,
      І горнятко, щойно випущене з них.
      І чуєш ти
      Не тільки його дзенькіт,
      А й музику, яка так тепло
      У серці розлилась моїм…


      * * *
      Дивлюся на срібло волосся твого,
      Торкаюся поглядом погляду твого,
      Вустами – вуст твоїх,
      Серцем – серця твого,
      І роблю ще одну закладку
      У книзі життя земного:
      І тут я щаслива.


      * * *
      Все до землі тяжіє:
      Яблуко,
      Крапля дощу,
      Камінь і блискавка,
      Зерна і листя…
      І тільки дерева
      До неба пнуться,
      І – трави – за ними,
      І – кожна птаха,
      І – душі наші…
      4.03.11



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    85. * * * (Ю.Б.)
      Між нами земля нанизала століття
      Так рясно – із горя, і болю, і блиску:
      Чим більше живу в неспокійному світі,
      Тим знаю напевно – Ти близько.

      Схрестилися долі, мечі і дороги,
      Хрестилися ми на стежки непомітні.
      Не відаю інших шляхів і нікого,
      Хто був би настільки рідним.

      Бо глибоко так - суєта не торкнеться
      І відчай не дійде, і ворог не вкусить, -
      В самісінькім серці – іще одне серце –
      Імення Твоє, Ісусе…
      3.03.11



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    86. ПАМ'ЯТІ МИТЦЯ (Ю.Б.)
      Він пішов і забрав
      За собою свою епоху.
      Ніби давній папірус –
      Згорнув її і - поніс.
      І, здалось, - не лишилось
      Нічого опісля нього…
      Так буває порожньо,
      Коли вигорає ліс,
      Так буває затихо,
      Коли відживають звуки:
      Всі разом, водночас,
      Ніби скошений мідний дзвін…
      Він пішов і забрав
      У безчасну гірку розлуку
      Те, що ніс у собі
      Він один,
      Тільки він один.
      Не шкодуйте доби,
      Що родила високі надії,
      А шкодуйте душі,
      Що не втримала їх у собі…
      Він пішов і забрав
      Всю –
      Інакше ж бо – просто не вміє,
      Як і жити не вмів –
      На піврозмаху, серця на пів…
      Все, як завше, банально:
      Не стачило – підхопити.
      Все, як завше: на зміну
      Сонцю – холодний льох.
      І лишилась епоха
      Сиротою без цього світу,
      І залишився світ
      Без найкращої із епох.
      2.03.11



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Я плачу // Відкритістю за відкритість... Переклад із Леоніда Кисельова (1946 – 1968) (В.О.)
      Я плачý
      Відкритістю за відкритість.
      Я живу
      У двадцятому – друга частина – столітті.

      Ця епоха крізь біль
      Прогризалася, розросталася у заломах.
      Ця епоха – дім мíй.
      Моя фортеця. Адреса моя поштова.

      Лише декілька літер
      На щоці конверта з блакиті:
      Кисельов Леонід,
      Двадцяте – друга частина – століття.

      Серпень витер калюжки,
      І асфальт зажовтів першо-листом.
      Що за сонячні смужки
      На светрі у мотоцикліста!

      А дівчатко буденно
      Смокче фільтр, вітер – просто в обличчя, вендетта.
      Ось вам повість – наш сучасний Ромео
      І сучасна Джульєтта.

      Два століття спливе
      Пил зітруть із моїх непримітних рядків.
      Схочуть взнати сливé:
      Про поетову долю, чим жив…

      Нащо в бійку встрягав він?
      Що пророчив, про що він торочив?
      Та Іраклій не стане
      Підбирать моїх денників клоччя.

      Стрінуть пагорб в степу
      І вернуться докладно повіти:
      Він родився й відбув
      У двадцятому – друга частина – столітті.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. ЗАМІСТЬ МОЛИТВИ (Ю.Б.)
      Господи!
      Не полишай у біді, Усевишній!
      В час, коли ми себе можемо стерти,
      Бо вже давно перейшли порубіжжя,
      Далі іти – стало зовсім нестерпно.

      Господи!
      Скільки ж нам треба до хліба?
      Хто ж нас, пропащих, до себе вподобав?
      Видно, нечистий знав, що не схибить,
      Як навертав до людської жадоби…

      Господи,
      Скільки ж нев’янучих марень
      Так і лишилось за межами долі!
      Чом же ми більше – ніж люди – примари:
      Сонні, незрячі, без волі і кволі?..

      Як же тривожно…
      Підсудний на вирок
      Так ось чекає за крок до порогу.
      Господи!
      Нам би – незламного миру
      І – устремління – такого ж – до нього.
      25.02.11



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. ТОБІ (Ю.Б.)
      А коли живеш –
      За душею тіло волочиш …
      А коли живеш –
      Рвешся між двох світів, -
      Головне – зустріти
      Рідні ласкаві очі
      І почути серця
      Негаласливий спів.

      А коли живеш –
      Шукаєш благої правди,
      Бо брехнею мічений
      Навіть найліпший друг, -
      На землі широкій
      Почуваєшся космонавтом
      І боїшся нитку –
      Найтоншу - пустити з рук.

      А коли живеш –
      Не присуджуючи відплати,
      Не виводячи час
      Опівночі на нулі, -
      На світанні молиш,
      Щоб люди були, як браття,
      Найрідніші браття
      На виплеканій землі.
      25.02.11




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. * * * (Ю.Б.)
      Біле все – хоч у бахілах – світом.
      Щедрість неба – кришталі іскристі.
      Намилуюсь, щоб в шумкому місті
      Тишу музики в собі носити,

      Тишу радості в душі плекати,
      Силу ніжності – йому, одному…
      Люди йдуть по світу розписному,
      Прокладаючи дорогу матом…

      Світе білий!
      Боляче зіницям!
      Відбіли земну недосконалість.
      Світ мовчить – по всій горизонталі
      Тільки - сніг на виболені лиця.

      Посіва на долі, на дороги,
      Вже немає дерева без китиць.
      Та, йдучи, ми звикли не дивитись
      Ні на тебе, світе, ні на когось…
      24.02.11.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. без жита... (В.О.)
      багато історій страшних і веселих
      сторíнки… простóри…
      міста неозорі будинки без стелі
      мости… опори…

      у скельцях у скалках у келихах – свíтло-
      повітряні зайці
      у позиках позіхах найманих жúтлах –
      фальш… шанці…

      немає по-справжньому теплого ліжка
      і слова і віри…
      задуха і холод… у ролі обмíжка –
      без жита – прірва!



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Без назви. Із Варлама Шаламова (1907 - 1982) (В.О.)
      * * *
      Я людям повів небагато,
      Зі спогадів, щоби страхи
      Мої налякали не надто
      Життя і буття їх шляхи.

      І так я вчинив не даремно:
      Применшив, хто чим завинив,
      На цих поетичних теренах
      Фігур умовчання зажив.

      Для мудрого більше говорить
      Лірична повістка оця
      Про ранки такі лазурові,
      Про сніг без лискучих бряцáл.

      Та пам’ять моя ще нуртує,
      Та пам’ять в потузі свободи,
      З нетями, без слів, урятує,
      Скарби із найглибшого споду.













      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. * * * (Ю.Б.)
      Як завжди все ніби то: знову
      Сніжинки летять навскіс.
      Голками небо сосновими
      Сколов приірпінський ліс.

      У кожній сніжинці вгадуєш
      Блискіт зірок чужих:
      Падає,
      падає,
      падає
      Тонко різьблений сніг.

      Холодом замітатиме
      Скільки ще? Прихова
      Все, чим були багатими
      Квіти, кущі, трава.

      Все, що було високого –
      Зібрано про запас.
      Грудень. Одвічне: - хто кого –
      Ми, - а чи холод – нас?
      19.02.11



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Падав сніг... Пам'яті Олени Теліги (В.О.)
            Я не була киянка. …я була петербуржанка.
               О. Теліга

            …Пані в капелюшку – неначе королева.
               Зі спогадів про О. Телігу

      О Лєно, петербуржко, варшав’янко,
      Діано прудконога, Грето Гáрбо,
      Чиєсь життя, що вирувало п’янко,
      Чиясь фатальна, золота панянко!..
      Найтонший пензлик, найясніша фарба
      Душі невдатні передати стан,
      Яка торкнулась сонця і …загасла,
      За віссю світу, де небесний лан,
      Розпросторíє, і приймають ясла
      Нове життя її, в новітній жбан!..
      А ми? Сліпі, безкрилі, недолугі,
      Запитуємо: нáщо так було,
      З розгону – в смерть, в політики полон…
      Всю молодість і вроду – що вже вдруге
      Не запізнати, – на вселенське зло?!
      Так просто, що здається легковажним,
      Так виважено ніби… Падав сніг…
      На квіти, і на квітні епатажні –
      Колись… колись… На мрії навісні…
      На гасла, що тріпоче вітер ними,
      Над головами… На задвірки свят…
      Сніг падав, як тепер, під шкіру, зимний…
      І пропікав, і кликав, сніжив сад
      Її, Оленчин… Та принади чину,
      Той королівський вибір, вищий спів,
      Що не дає ні часу, ні спочину –
      Все переважив – на високе звів…
      Олено, варшав’янко, петербуржко,
      Киянкою ти стала, пані сніжна!
      Дай, Боже, пам’яті – най буде ніжна
      Ця згадка, наче «пані в Капелюшку»!




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    95. НАМИСТО (Ю.Б.)
      Як з розірваного намиста
      Котяться намистини:
      Одна – в нірку,
      Інша – в дірку,
      Третя – в павутину;
      Та – від страху –
      Аж під шафу,
      Та – під п’ятку,
      Та – в підкладку…
      Котяться, намистини, котяться,
      Не зібрати…

      Розірвали – не зуміли
      Всім щоб – поділити.
      Котяться – аж ген із хати –
      За безцінок -
      Вагони з житом…
      Вагони з цукром…
      Вагони з хлібом…
      По рейках гарячих.
      Котяться сподівання, котяться
      Під хвости собачі.

      Розірвали – позбирали
      Намистини рачки:
      Хто – заводик,
      Хто – колгоспик,
      Хто - собі на дачку;
      Хто – в кишеню,
      Хто – у жменю,
      Всім – по намистині…

      Котиться, народ, котиться,
      Відтоді – й донині:
      Хто – без толку,
      Хто – на голку,
      Хто – у горловину…
      Хто – в палату,
      Хто – за грати,
      Хто – у домовину…
      Хто – у ліжко,
      Хто – в підніжки,
      Хтось - і в емігранти…

      Котяться, намистини, котяться, -
      Хто зібрав би?…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 6

    96. * * * (Ю.Б.)
      Коли звуки вкладаються спати
      за вікнами дерев’яними,
      І патьоки на склі, наче рани,
      мороз затягує,
      Над містами і селами,
      горами і океанами
      Творить ніч непроглядна
      свою праадамову магію.

      Творить сни і видіння,
      і слово не ділить надвоє,
      І з-під рук піаніста
      вихоплює імпровізації,
      І на всі ліхтарі
      снігу понавигадує,
      І на лави, й дахи,
      й вузлуваті акації.

      Ніч виводить дива.
      А мені до остуди тривожно, мов
      Щось незриме чекає
      хвилини своєї врочистої.
      Як багато я хочу:
      щоб хліба було на кожного
      І на кожного щоб
      води не забракло чистої.

      Щоби стачило дружби –
      як не любові – до старості,
      І спокійного сну –
      і для бідного і для заможного.
      Та в шалені часи,
      вихолощені до ненависті,
      Лиш по декілька куль –
      про всяк випадок – є на кожного.
      17.02.11



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    97. * * * (Ю.Б.)
      Прогавиш перший сон, а кожен другий –
      Уже не той, і не наздоженеш.
      І ніч у сон не хоче пригорнути,
      З собою взяти втомлену мене.

      І все вже пропливає поза мною,
      І навіть – що в мені… Так наяву
      За ніччю в ніч безшумною ходою
      Проходять сни, в яких я не живу.

      Безповоротно, байдуже, за обрій…
      Найкращий мій, - і той повз мене стлів.
      А в ньому ми – і радісні, і добрі,
      І нам не треба хліба і землі.
      19.02.11



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Віршо-писанка (В.О.)
      у писанках листи розпізнавали
      дорогу пряли (не про вену річ)
      хтось різав пуповини (під хорали
      янголиків) і кидав їх у піч…

      нове життя кричало в наші вуха
      мов пташеня із райського яйця
      і шепотіли голоси – не слухай!
      льодами обпікалися серця…

      ті писанки віршовані тих віршів
      затяте писанкарство крізь віки
      немилого мовчання все тихішало
      любови сонце гріло крізь гілки





      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    99. без вітчизни... (В.О.)
      хтось малює наосліп а хто сіє бруд межи люди
      «щирі» душі чорнильні – у місиво крові і крику…
      де ся кривда мій любий – не бачиш до шорсткості звиклий
      а чому ж відчуття моє ранять життєві прелюди

      збоку це не помітно – всередині мабуть вже пізно
      незворотні учинки занурюють душу у гній
      ти гидке каченя чи тебе упізнає вітчизна
      як зберешся летіти у вирій чужий



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. життя. фрагменти (В.О.)
      вже скоро сорок майже всі живі
      хоч кілька друзів – в темнім потойбіччі
      пустелі сходжені з царем у голові
      і вороги упізнані в обличчя

      ще кілька років формул і кліше –
      і справжнє вистигне заскочене на зламі
      щоразу все виразніші мішені
      з нас творить світ настояний на твані

      тепер не страшно – ні людей ні снів
      лише себе боїшся (зовсім трохи)
      аби устиг – зіскочити без слів
      з підніжки загрубілої епохи




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. * * * (Ю.Б.)
      Розтане. І знов – занесе
      Снігом. І спробуй – вилови!
      На білому – видно все,
      й найтонші відтінки білого.

      Як сонце його лизне,
      Як вляжеться промінь, граючи, -
      На білому видно заячі
      Сліди… Полотно льняне,

      Що вигоріло до безкольору,
      Що визріло до сивин…
      На білому видно долю, ру-
      кописом неземним.

      На білому – так на білому
      (Мов аркуші без рядків)
      Потягнуться довгими жилами
      Дороги мої вузькі.

      На білому – тільки правдами
      Іти, не благать корон.
      Безкрайніми простирадлами
      Засланий горизонт.

      На білому – кожну лінію
      Видно, мов хто провів,
      Що навіть думка відтінює
      Всю первозданність снігів.
      9.01.11



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Двоє у пейзажі. Замальовка (В.О.)
      і знову сніг з дощем
      і знову – ти
      до щему свій
      але й чужий до сказу
      оповідаєш
      брéхні про оази
      спасеннику
      з долини самоти

      ...а зиму важко якось
      перетри-
      чи перестри-
      (-тривати і -стрибати)
      ще й ти усе торочиш
      про екватор
      про схід і південь
      теплі там вітри

      не слухати не чути
      сотні «не»
      заношу руку вгору
      для відмашки
      новий почати відлік
      (ні не важко)
      та знову «не» і «ні»
      і цирк тіней

      і ми у ньому
      наче в бочці о-
      гірки і темні
      мокрі і слизькі
      містечко непривітне
      Неверморськ
      згадаємо
      і хижі заміські

      в чужім
      Мементоморську
      де пейзаж
      щомиті
      ризикує вийти за
      життєву риску –
      в ничії віки
      нас із тобою –
      нагло –
      у тираж
      виводячи – обох –
      поза лапкú



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. КИЇВЩИНІ і ХЕРСОНЩИНІ (Ю.Б.)
      Не просто назад вертаюся –
      У - будні, яких нанизано,
      У – долю свою, як у тіло земне,
      У справи, турботи, сни…
      І потяг, здається, крізь сфери летить,
      Стрімко, і гучно, й залізно,
      Щоб приземлитись на кінчику
      Усе ще моєї весни.

      Вагони, вагони, вагончики,
      Лічені-перелічені,
      Всі станції – уже мічені,
      Й опівночі не зіб’юсь.
      Я повертаюсь на Київщину,
      А звідси – вагони зустрічні і
      Чіпляють залізні крила
      Й на південь тримають курс.

      Вертаюся – прокидаюся.
      Із туфельок – та й у чоботи,
      У мінуси - після сонечка,
      Із балу – та й на ріллю.
      Пірнаю і – виринаю у
      Свої повсякденні клопоти,
      У «вірю», у «сподіваюся»,
      «Ненавиджу» і «люблю».

      Крилаті мої ви потяги!
      Із батьківщини – як із вирію,
      Моєї долаєте пам`яті
      Невигаданий рубіж.
      Із вами – в часи і відстані
      Я радісну долю вимрію
      І землям цим,
      І щоб людям всім,
      І потягам,
      І собі.
      17.01.11.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. *** (Ю.Б.)
      А я не знаю, ні яка, ні хто я,
      І чом прийшла сюди у це міжчасся,
      А, може, - я сама собі здалася,
      І – що в мені – то вигадане мною
      І Богом, звісно…
      Не суди суворо:
      Після свого -
      Твого не перебуду,
      Хай Він розсудить,
      Бо людського суду
      Вже досить. Кожен
      Сам собі ж бо ворог
      І ліпший друг, і радник, зрадник, кат…
      Нема доріг, які б вели назад,
      Звідкіль усе б могли переходити –
      І ранок, і дитинство, й теплий квітень…
      В добіль,
      В добій,
      В доосінь,
      В допечаль…
      26-27.12.10.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. * * * (Ю.Б.)
      А я не знаю, ні яка, ні хто я,
      І чом прийшла сюди у це міжчасся,
      А, може, - я сама собі здалася,
      І – що в мені – то вигадане мною
      І Богом, звісно…
      Не суди суворо:
      Після свого -
      Твого не перебуду,
      Хай Він розсудить,
      Бо людського суду
      Вже досить. Кожен
      Сам собі ж бо ворог
      І ліпший друг, і радник, зрадник, кат…
      Нема доріг, які б вели назад,
      Звідкіль усе б могли переходити –
      І ранок, і дитинство, й теплий квітень…
      В добіль,
      В добій,
      В доосінь,
      В допечаль…
      26-27.12.10.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    106. ДОСВІД (Ю.Б.)
      Щось приходить з роками,
      А щось – із музикою приходить,
      Негаласливою, як пам'ять,
      Стрімкою, ніби квітневі води.

      Глибоке – зарубка – до серцевини,
      І скільки б на людях сміялись чи плакали, -
      Линуть роки, як музика лине,
      Схожі, та неоднакові.

      Дається – з любов`ю.
      З розлукою – більше.
      Входить – немов на конях,
      І – осідає – в душі і у віршах,
      На скронях
      І на долонях.
      28.12.10.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. * * * (Ю.Б.)
      Нам не знати поіменно
      До Адама тих пра-пра-пра…
      Всі віки – у наших генах,
      Рід людський – у наших надрах.

      Вся любов і вся ненависть,
      Зорі всі й вітри холодні.
      Та яка ж дрімучість править
      Нами часом і сьогодні?

      Всі прострочені аванси,
      Хто нам часу ще позичить?
      В нас пульсують Ренесанси
      Не частіш Середньовіччя.

      І нехай здолали Лету
      Наші предки – пітекантро…
      Прийняли, як естафету
      Ми оці земні скафандри.

      Що із нами далі буде?
      Із яких пра-пра… онуків
      Крізь часи, і наші муки
      Вийдуть люди?..
      29.12.10.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    108. * * * (Ю.Б.)
      І – брат – за брата.
      І – на брата – брат…
      І – син – за батьком,
      Й перед ним – туди все…
      За маскарадом – знову – маскарад.
      І знай: чи виродився,
      Чи таким вродився…

      Стіна – стіною.
      Глухо, й не волай.
      Тобі цю товщу не перекричати.
      Вона ще довго буде, як була
      Й опісля тебе лишиться стояти.

      Бо перший камінь –
      У глибинах душ,
      Бо перший мур –
      Між тими, хто найближчі…
      Стіна стоїть так довго, що як зрушить –
      За нею може бути кладовище.

      Стоїть й між нами мур нерозумінь.
      Невже не одного з тобою Слова?
      Поглянь, так близько розлилося синім
      Високе небо тихо і святково.

      І вже давно забулось: хто кого.
      Праві обоє. І - обоє винні.
      Крізь товщу стін не викричиш любов.
      Та й не кричать: ні Богу, ні людині.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. * * * (Ю.Б.)
      Дякую за ранок! І за вечір – дяка!
      За усе, що буде і було!
      І нехай надворі знову – мряка,
      І нехай – ще поки в силі зло.

      І нехай іще по-вовчи вити
      Мами вчать своїх невовченят.
      Дякую, що так непросто світом
      Мої крила стріляні летять.

      Дякую, що завжди – поруч казка
      І незмінний Янгол на плечі,
      І нехай по долі кривда ляска,
      Ненависник звисока сичить…

      Дякую за сили жити далі
      І в душі прокльонів не нести,
      За оце життя по-вертикалі,
      Невловимий трепет висоти.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    110. * * * (Ю.Б.)
      Й опісля нас утопії не вимруть:
      Світ житиме новими донкіхотами,
      І на межі незвіданого виміру,
      Що зовсім поряд, ніби за воротами –

      Так само буде сходити посіяне,
      Стеблом уперто пнутися угору
      Задумане, намолене, намріяне
      Крізь чари, чвари, морок і гомору …

      Не бійтеся прекрасне рясно сіяти!
      Не так страшні дощі і суховії.
      Не Дай лиш, Боже, розучитись мріяти,
      Й сміливої соромитися мрії.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    111. * * * (Ю.Б.)
      Білі-білі хороводи
      Під нічними ліхтарями…
      Запорошуючи сходи,
      Сонний сніг дива виводить:
      Білить ніч, мурує брами…
      Сніг на землю зорі сіють,
      Ним уже дороги вмиті,
      І, здається, - все на світі
      Грає сяйвом самоцвітів:
      І на шубці, і на віях.
      Ти стоїш під небом щедрим,
      Терпко пахнуть віти хвої,
      І між всесвітом й тобою –
      Кілометри-міліметри…
      І нічого не потрібно:
      Тільки б жити і любити…
      Сніг несе по всьому світу
      Чисту зоряну молитву,
      І за ним уже не видно
      Ні образи, ані бруду…
      Все на ранок білим буде…
      Світлим буде.
      Свято – в будні.
      Перший сніг... Початок грудня…
      Не забути незабутнє!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. ...ілюзіон (В.О.)
      ілюзія а ти у ній живи
      загострюй пазурі вивищуйся над братом
      відомим стань у брязкальцях кривих
      відтворюйся – воїтелем наратором

      вправляйся в пишномовстві і брехні
      одне від іншого впритул не розрізнивши
      святе у найбруднішій ворохні
      закопуючи в кучугурах віршів…

      поете проти тебе всенький світ
      «пропало…» пишеш а читають «браво»
      і вимагають гострої приправи
      твоєї крови – закріпити міт

      мовляв сердега – не від світу він
      не вміє жити от хіба – у творах
      де розтирає між рядків на порох
      самотнє серце рéчене на згин






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. * * * (Ю.Б.)
      А дні чим далі – тим сідають нижче
      І довше сходять на свої Олімпи,
      І сни під ранок – по-батьківські віщі,
      І ліс заснув, не дочекавшись німфи.

      Минає рік, якому – не до сходів.
      А як гуртом нам сіялося рясно!
      Та – листя – долу, й на самому споді –
      Земля дріма, як озеро під рястом.

      Чому ж мені заснути не вдається?
      Хоча би ніч передрімати пам'ять,
      Бо так болить у серцевині серця,
      Що й недругам такого не віддам я.

      Бо так живеться – ні на що не схоже:
      Абсурд своїх звеличує героїв,
      І часом я повірити не можу,
      Що це усе – насправді, і зі мною…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    114. * * * (Ю.Б.)
      Приходить час любити і мовчати,
      Не поступатись вічнім в тимчасовім,
      Приймати радо,
      Відпускати радо
      Дні чорно-білі й різнокольорові.

      Приходить час – іскристий, ніби келих
      Шампанського у день нового року
      І хай ця доля – грубого помелу,
      І хай душа не відає про спокій.

      Приходить час крилатих і вогненних,
      Серця яких переросли цей грудень.
      Весна - у генах,
      І любов – у генах,
      І вже ніхто ні верне, ні остудить.

      Приходить час – нікому не спинити:
      Щоб нице – долу, чисте – возвеличить,
      І бути сонцем, там, де легше вітром,
      І ранком бути, де простіше – ніччю.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. * * * (В.О.)

      Моя провина лишиться мені,
      прикмета часу, лишиться вона –
      взір батьківський в дочасній сивині –
      вона тобі гукнеться, сивина...

      І буде день, гаптований “ніщо”,
      і ніч самозаглиблена. Стривай,
      чекай-но, мить, бо нас вже тіні, що
      без нутрощів, відстежують за край.

      Утворюючи хрест, лягли вони
      на серце, і на руки, й на чоло.
      Та безлад той мені не затулив
      далеке і близьке небесне тло.

      В садах дощем зіпсуто всі плоди,
      Безбарвні очі втуплені внікуди.
      Вкляк вечір у німотної води,
      в путівнику зоря, немов полуда.

      Лишень подумаю, що то все назавжди,
      що флейта я – крізь мене дощ вирує,
      немає сенсу залишать сліди,
      та з’яву їхню серцем пророкую.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. * * * (Ю.Б.)
      Не розбазарити б найдорожчого:
      Господи, нащо, Скажи, так дешево?
      Крила, які так старанно вирощував,
      Я віддаю за ціною мережива.

      Люди, підходьте! Питайте, не гребуйте!
      Хто ледве втомлені ноги волочить?
      Чом позбуваюсь? Піднімешся в небо те,
      І на землі більше жити не хочеш…



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. * * * (Ю.Б.)
      Спасибі, Боже, за оцей двобій.
      Й душі, буває, так потрібні лати!
      Я, мабуть, надто глибоко в собі, -
      Без болю і без бою не дістати.

      За щит і меч, за щирих ворогів,
      За друзів - і на думці, і на ділі,
      За те, що кожним подихом учив
      Свою любов завжди тримати в силі.

      Хай не дійде до гострого ножа,
      Не сіється зі слів шалений вітер,
      Якщо живе одвічне, як душа:
      Усе прийняти і усе простити.





      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. усетривання (В.О.)

      удосталь віри – гірчичне зерня
      удосталь сили – Все-Царство Боже
      хотів би здати життя екстерном
      і вічно спати – заледве зможеш

      скінчити мандри важливо вчасно
      по вінця правди чи трохи менше
      буває більшим провалля часу
      буває довшим стрибок… ікстенш



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Оптимістичні трагедії (В.О.)
      хтось скаже «гоп» а хтось не перескочить
      кричатиме несміло про своє
      між викиднями змореної ночі
      шукати важко а знайти – не є
      узагалі можливим… світ торочить
      що він зникомий... «фермою» Лур’є
      керує смерть… не зазирає в очі –
      їсть поїдом двобої виграє…
      та все одно життя – живий ковточок! –
      вертається…. і знову за своє
      береться майстер – підіймає вище
      уявну планку… знову вітер свище
      і знов-життя країв не визнає



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. дотик Слова (В.О.)
      * * *
      скромні речники Божого слова
      древорити Твоєї хвали
      справжні свідки пришестя Христового –
      зорі Йосип Марія волхви…

      поряд з ними ми навіть не діти
      нас нема на скрижалях Його –
      сон крихкий і малюнок тендітний
      на поверхні води вогонь

      непричетністю годі пишатись
      ми ще маємо рідкісний шанс
      свідком бути – вдягнути ті шати
      заповідано кожному з нас

      Бого-спротиви й Бого-шукання
      геть подібні та що тобі в них
      Царство Боже – є плід покаяння
      дотик Слова що злущує гріх



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. ЖЖ. живе життя (В.О.)
      хтось скаже «гоп» а хтось не перескочить
      кричатиме несміло про своє
      між викиднями змореної ночі
      шукати важко а знайти – не є
      узагалі можливим… світ торочить
      що він зникомий... «фермою» Лур’є
      керує смерть… не зазирає в очі –
      їсть поїдом двобої виграє…
      та все одно життя – живий ковточок! –
      вертається…



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. *** (Ю.Б.)
      * * *
      Тобі – в осінь, мені – в літо.
      Було у радість, тепер – відчай.
      Переплелося єдиним віттям
      На довгі-довгі тисячоріччя.

      Згадати – знову – мороз по шкірі.
      Згадати – очі куди подіти?
      І я, чим далі, тим менше вірю,
      Що не наснився мені тоді ти.

      Що ти – й сьогодні – десь поруч зовсім,
      Щодня торуєш свої дороги…
      Спекотний серпень дозріє в осінь,
      А листопаду – вже зовсім трохи…

      Осяде спомином гіркуватим
      Усе, від чого була щаслива.
      Радійте, струни, щоб передати, -
      На сходах літа – осіння злива.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    123. ще раз про свободу (В.О.)
      твоя свобода – вибір з-поміж двох
      (добра і зла) шляхів (світів енергій…)
      і муляє вона мов той горох
      попід колíньми. вдосталь (поза чергою)
      перлини сумнівів – не свиням – все тобі
      мов камінці – в модельні черевики.
      і губишся в пустелі – не в юрбі
      немов Мойсей – у сумніві великім.
      підносишся над хвилями – і йдеш
      (водою) як Петро – Христу настрíчу
      аж раптом острах – гріх не відпереш
      як власних перемог не возвеличуй



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. ДО СИНА (Ю.Б.)
      Болить мені цей світ, який колись тобі
      У спадок перейде в Чорнобилях, кредитах.
      Бо від холодних війн цей світ вже одубів,
      Допоки, сину мій, ти пробував ходити.

      Що кістка, і що тин, - твоє – моє – кордон.
      В неспокої шаленств, у відчаї агоній…
      Ти спи, мій сину, і, всміхаючись крізь сон,
      Із Янгольських долонь не забирай долоні.

      Що можу, сину, я на перехресті битв,
      У час, який зоставсь хіба що для молитви?
      Тобі заповісти оцей пропащий світ,
      І біль свій, і любов свою до цього світу.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    125. * * * (Ю.Б.)
      Ну що, маестро, - підтягуй струни,
      штани, народ і –
      ходімо грати!
      Нехай дивуються: Паганіні –
      у ці палаци,
      у ці палати…
      Нехай милуються:
      Бах і Моцарт,
      і Брамс і Скорик.
      Тебе почують обов’язково! -
      як не зсередини,
      то - знадвору.
      Вдаряй гучніше!
      Хай зводить пальці
      і підборіддя.
      Веди солодше!
      Чаруй красою
      традицій Відня.
      Хай буде легко.
      Хай важко буде
      від сну і жиру.
      Веди, маестро!
      Від меркантильних,
      бридких і сірих…
      Я тут, з тобою:
      твої лаштунки –
      мої пенати.
      Натхненно тільки,
      якщо не можеш
      уже не грати!
      І поки чисто
      звучати буде
      струна не всує, -
      Гріхи ночами
      твої, маестро,
      всі відмолю я.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    126. * * * (Ю.Б.)
      Не вигадуй нічого – йди:
      За світами – нові світи,
      Чистота після бурих плям,
      І – життя за - життям.

      Хто – розбійник, а хто – мудрець.
      Хто – в початок, а хто – в кінець,
      Хто – угору, а хто – униз…
      Все дорога. Усе і скрізь.

      Не втомитися б від ходи.
      Світ розкреслений на сліди.
      Світ поділений на серця.
      Змащуй добре, - закон тертя.

      А найважче – углиб небес.
      А найважче – на спину - хрест.
      Донести, як і Він доніс,
      Не дивитись назад і вниз,

      Не питати: чи гарний вам?
      Не вростати у свій вігвам,
      І з холодних вершин Голгоф
      Відчувати любов Його.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. * * * (Ю.Б.)
      А на тій зупинці – пізня осінь.
      (Не промчи, баский мій, не промчи!)
      Там важкі і грона, і колосся,
      Затяжні і ночі, і дощі.

      Там уже нікого не стривожить,
      Ніжністю хмільною не споїть.
      Буду я у сни твої не вхожа,
      У думки, у спогади твої.

      (Мчи, баский мій, як належить – ремствуй,
      Обминай калюжі і грудки).
      Будуть там не збурені шаленством
      Всі мої римовані рядки.

      Будуть там – Високі і Крилаті,
      Ті, кого у відчаї молив.
      Я й тебе покличу на те свято –
      Збір моїх останніх врожаїв.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    128. * * * (В.О.)
      листя опадає і гниє
      листя западає в несвідоме
      благодійне щастя – не своє
      холодно… ти мерзнеш на пероні

      заки вирушати навмання
      заки не зігріє спогад теплий
      ти тремтиш немов яке теля
      кольору туману сну і сепії

      ти на дні на кінчику світів
      на зубах камінчики тривоги
      ніби все… хоча не як хотів
      але дякуй друже – з волі Бога

      все при тóбі – ноги голова
      руки і… легені… очі й вуха
      бачиш небо чуєш як трава
      дихає і вірить …кожним рухом

      хай зриває листя хай і ти
      ніби лист втрачаєш частку сéбе
      нині час летіти то й лети
      Божою свободою не гребуй



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Б.Ж. присвячується (Ю.Б.)
      Ні дому, ні родини, ні дитини…
      Дзвони і струни.
      І – ластівки гострокрилі.
      І – тисяча віршів без пуповини,
      Самотні у своїй силі,
      І вона – такий собі Робінзон Крузо
      (В мегаполісі П’ятниць на всіх не стачить),
      Зустрічає потайки правнучку Музи,
      І слово в руках її скаче, як м’ячик.
      І серце – як м’ячик.
      Який забили
      Точнісінько в груди.
      Ногами, Женю!
      Пиши, ти пиши, поки носять крила
      І на ніч цілує блаженно Геній.
      І поки блукаєш пошерхлим містом,
      Вбираючи всі його листопади,
      Слідом – терпляче – Янгол іскристий,
      Що впасти не дав тобі,
      Й сам – не падав.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. 96 (К.Л.)
      неподоланна неявна окремість
      панує зучора в нашому лігві
      куди й поділася позавчорашня магія
      ми двоє чужих ми вкриті плівками
      кожен
      свого
      персонального
      крему
      не тобі моє лінне лежання й моя засмага і
      попри те що крім тебе тут тільки прибій і фалічний камінь
      попри вечірній перегляд спільний
      провокаційних випусків камеді клабу
      навіть якби ти сьогодні зі мною ліг би
      навіть якби я сьогодні з тобою лягла би
      ми так і лежали би спина до спини
      до литки потилиця
      в дев'яносто
      шостій
      позі
      бо він звідусюди на мене дивиться
      й погляди ті
      паралізують хіть
      перистальтику й метаболізм
      і тому я на жаль не в змозі
      й зуби кришаться о зачерствілу мить
      і вся я стаю тільки піт і сльози
      а зрештою не стає навіть сліз



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. голоси (В.О.)
      історія зрад самозречень і втеч
      навіщо стаєш між майбутнім і мною
      луною сліпою сирою імлою
      і словом глухим збайдужілих предтеч

      судинною сіткою марень і втрат
      над твань зворохоблену згуком чутливим
      поривом сумнівним мінливим припливом…
      уловлює слух те що чути не варт



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. Привітальне (Ю.Б.)
      Ну що, скажіть, якихось 50?
      Душа одвічна, що їй ці десятки?
      Їй би - планети обертались в лад
      І між людьми усе було в порядку.

      Щоби добро ходило навпрошки,
      Любов не озиралася на числа.
      Роки, роки...
      Хай славляться роки
      Затрачені на осягання смислів!

      Все визріває, повниться углиб,
      І кожен будень - вже дорожче свята.
      Нехай живеться так, щоб не змогли
      За всі скарби років своїх віддати.

      Нехай живеться і росте в віки
      Усе, що переповнювало груди,
      Аби завжди було іти за ким:
      Зіркам - за сонцем, а за Вами - людям.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. ДРУЗЯМ, ЯКІ ВВАЖАЮТЬ СЕБЕ ВОРОГАМИ (Ю.Б.)
      1.
      Все, чим душі були повні –
      До нуля зведено.
      Паразити з`їдають ззовні
      Швидше, аніж зсередини.

      Їм не треба ні крові, ні жил і ні
      Кістки білої.
      Вони ночі мої і дні мої
      Беруть силою.

      Небо точать – і – ніч за діркою,
      Сліз чекають, та щоб – карбінових.
      Ох і знудився ж за вами гірко так
      Кущ полину мій!

      2.
      Не ігриве адажио,
      Не троянду у вазу:
      Підступно і заживо
      Виривають із м’ясом

      Душу.
      Знаю, як хочеться,
      Аби ще на додачу –
      Що – на жодних Сорочинцях –
      Моє серце гаряче.

      Вам терпіння не стачити:
      Хочте – бийте в набати!
      Я вже встигла побачити
      Вас, і тих, хто позаду.

      І, як чай до налисників,
      Ніч заварюйте круто.
      Дяка вам, ненависники:
      Я – БУДУ!




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    134. * * * (Ю.Б.)
      Краю оцьому не треба нічого:
      Ні віри,
      Ні миру,
      Ні чорта, ні Бога.
      Тільки б стояли високі ворота,
      Тільки б вареники – прямо до рота…
      БОЛОТО.

      Краю оцьому не треба пророка:
      Досить закону «око за око».
      Все догори, все змішалось, а значить –
      Водить сліпий, і всі вірять, що – зрячий…
      СТОЯЧЕ.

      Краю оцьому не треба польоту:
      Нащо польоти слизькому болоту?
      Нащо проміння, як хочеться ночі?
      Нащо – до крони, як тягне – у корчі?
      ЗАСМОКЧЕ.

      Краю оцьому…
      Краю мій, краю!
      Бачиш – світає?
      Бачиш – немає
      Часу, якщо затягло в трясовину…
      Край тополиний!
      Край журавлиний!
      Там, вдалині, придивися –
      ВЕРШИНИ!



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    135. * * * (Ю.Б.)
      Нам нічого забирати із цього старого світу:
      Ні золота, ані срібла, ні шовку, ні килимів.
      Ходімо на музику, брате! Ти чуєш, як тужить вітер?
      Він там, у долині стиглих світанків нам натрусив.

      Ходімо і не озирайся. Ти ж знаєш: прикмета не дуже.
      А нам і без того стачить коштовностей і прикрас.
      А те, - що так вітер тужить,
      А те, - що півнеба – в калюжах,
      А те, - що як навпіл душі
      Душить,
      З місця не зрушить…
      Ходімо…
      Це завжди з нами.
      Це вже частина нас.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. * * * (Ю.Б.)
      Осінь стелить прілі простирадла,
      Осінь зріє поночі дощем…
      Навигадуй сонець, навигадуй,
      Не звіряй їх із календарем!

      Я грішу: тримаюся за дати,
      За свята і будні, за роки.
      Я також не смію прогадати,
      Пролетіти мимо, заблукати
      У міжчассі, там, де навпаки.

      Де усе – не числами, а – словом,
      Де усе – не з зовні, а – з глибин,
      Там, де грудень – різнокольоровий,
      Там, де ти ніколи не один.

      Навигадуй сонець, навигадуй,
      Не звіряй їх із календарем…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    137. * * * (Ю.Б.)
      Я проживаю всі твої гріхи,
      Всі перехрестя, сходи, переходи.
      А час крихкий.
      А час такий крихкий,
      Як звуки, не покладені на ноти.

      Я проживаю всі твої думки,
      Усі слова, усі твої розлуки.
      А час стіка.
      А він такий, такий…
      Невпинний, - чуєш? - ніби серця стукіт.

      Я всі печалі, радості усі
      В собі несу за себе і за тебе
      На цій землі, де кожен рік просів,
      Як води в хмарах грозового неба.

      Так, так, отут, де більше – реп’яхів,
      Де тим болючіше дадуть, чим ближчі,
      Я проживаю всі твої гріхи,
      Не відаючи: скільки і навіщо.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    138. БАТЬКІВЩИНІ (Ю.Б.)
      Що селище – те, що й згарище:
      Бояриня над коритом.
      Базарчиками і базарищами
      Як пухирями вкрита.

      Непотребом,
      (лиш не потом би!)
      Пластмасою і кульками…
      Останніми ідіотами
      Нас забажали з вами.

      Як хочеться (чи не дуже-то?) -
      Ідіть за новим «пророком»!
      Жити – це значить здужати!
      Жити – лицем, не боком.

      Жити – це значить вірити
      І – докладати до віри.
      Та – фізики ми
      І лірики ми,
      Виписані з квартири.

      І що нам глибока істина?
      У кожного – по калюжі.
      Земле! Яка ж ти вистраждана!
      Твої ж холуї ще дужі.

      Земле! На що приречена
      Пісня твоя і грядка?
      Та те, що кінцем обпечене –
      Не відає про початки.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Коротко (В.О.)
      за генієм записують той геній
      кривавий слід лишає на стерні
      горить солома днів його чи ні –
      отой вогонь в легенях його генів
      оте горіння ув його крові




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. ПРОЩАЛЬНЕ (Ю.Б.)
      Прощатися – що стиснути в руці
      Блискуче лезо, гостре до судоми.
      Прощатися – узяти на приціл
      Усе, що час колись зведе до коми.

      Прощатися…
      І подумки, і так –
      Слова переставляючи, мов шахи.
      Це – зупиняти на семи вітрах
      Старий вітряк одним єдиним махом.

      Це всі річки звернути в інший бік,
      Це всі дощі пролити водночасся,
      Це розпустити, як намисто, рік,
      Який зібрати наново не вдасться.

      Прощатися, і вірити, що тре-
      ба саме так: перекопати бувше,
      Допоки час земний не перетре
      У сніг це літо, і у землю груші.

      Це обнулити всі свої чуття,
      Себе самого заново почати,
      Це – не сягати зони покриття
      Кипіння серця, стати емігрантом…

      Прощатися – останній вбити цвях,
      А втім, якщо до цього – що зупинить?
      Це так життя хотілось би – в роках,
      Коли уже лишилось у хвилинах…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. * * * (Ю.Б.)
      Часу, на який так багаті дерева –
      У мене немає.
      Вони можуть довго дивитися в небо, -
      А я - не можу.
      Вони можуть стільки сказати осені,
      Яка їх приймає,
      Яка їх огорне собою (як і мене колись),
      Сни наворожить…

      На час, яким так багате каміння, -
      Я не багата.
      У нього – сотні мільйонів років
      І до і після.
      Воно іще знало мого праотця і прабрата,
      і знатиме, хто
      Обірве мій рід, як пісню.

      Час, на який так багате море –
      Мені не потрібен.
      Спробуй отак нескінченно
      Приймати у себе
      Вітер,
      Утоплених,
      Тугу німої риби,
      Яка вже пізнала,
      Що над головою – небо.
      3.08.2010.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. Діти апостолів. Диптих (В.О.)
      І

      і моря переходили
      й зимним повітрям убрід –
      над чужими житами –
      збезоднілу славу
      на руках у Життя…
      нас виносило плавно
      на вершини любови
      і плавився лід


      ІІ

      ми діти апостолів
      зрослі у вірі чужій
      аж раптом згадалося –
      і сліпота і прозріння
      блискавичне навернення
      віра пустила коріння
      плине тиха вода
      і ні сліду вержі



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. осад спеки (чи осуд?) (В.О.)
      в осáді спеки
      вже напевно – в óсаді
      на денці дня
      чи у безодні снива
      ховався – мов від себе!
      мов піддослідний
      від вівісектора –
      у вічности припливах

      та повертало в жар
      ти був приречений
      ковтати це повітря
      де хоч ціп повісь
      лише в ночі
      на острови лелечині
      здійснив утечу...
      шлейфом згадки тіпались



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. * * * (Ю.Б.)
      Повний місяць, як німб зійшов,
      Зорі сяяли, ніби вмиті.
      Говорили ми ні про що
      І мовчали про все на світі.

      З долі виткано килими
      І розмашисто, і просторо.
      Наче листя торішнє ми –
      Листя вицвіле, аж прозоре.

      Як повірили – то збулось:
      Що у лютому – не у травні.
      Ми відкрилися навстіж і ось –
      Нам потрібні замки і ставні,

      Штиль і тиша, покора трав,
      Сни у плавному хороводі,
      У які захотів – узяв,
      Не схотів – залишив, та й годі.

      І до кого молити, щоб –
      Переграти усі фінали?
      …Говорили ми ні про що,
      І про те, що було, мовчали…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    145. * * * (Ю.Б.)
      Відцвіли і яблуні, і вишні,
      Відцвіли, і вже дали плоди,
      А між нами – той же простір тиші,
      Ніби шар холодної води.

      А між нами – і весна, і літо,
      І, можливо, осінь і зима,
      Спокій, перемелений на вітер,
      Сонце, в яке визріла пітьма.

      А між нами так всього багато,
      І вода, можливо, збереже
      Те усе, що не перемовчати,
      І на берег той не докричати,
      І в душі не втримати уже.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    146. * * * (В.О.)
      Сум за відійшлими. Тюрми. Етапи.
      Київ-столиця. Глибинка-Невíдь.
      Чорні рядки ніби кров’ю викрапують
      Білу байдужість німотних століть.

      Важко сказати, примара чи дійсність,
      Маски на лицях чи вже непроглядь.
      Де ти, Василю, в чийому обійсті,
      Тиша чи спокій тебе вдовольнять?

      Птиці викреслюють те, що закреслить
      Дужий літак із підбитим крилом,
      Долю поета, якому похресник
      В нашому часі «якийсь там» Павло.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. Твій межнúк (В.О.)
      ти мав би знати що Господь дає
      чого ти прагнеш а затим – спитає
      не за дипломи але – ким ти є
      і що за парость у тобі зростає

      не нам повчати… шаблезубий світ
      розкраює – від крони до коріння
      повільно рóдиться живого духу квіт
      крізь óстрах перелóги баговиння

      ховаєшся за спини у піски
      глухої несвідомості – даремно
      не порятують гроші та зв’язки
      на межникý де зайві теореми



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. наша доля (В.О.)
      плакали крізь сльози
      захлинались сміхом
      за кавалок прози
      віддавали втіху

      відтинали кривду
      хліб на сіль міняли
      і кудись на південь
      п’ятами кивали

      шліфували пісню
      сім рядків на місяць
      витинанки пісні
      чорно-білий ситець

      голос серце крає
      сумом безборонним
      а воно лиш краєм
      почуттів зі схрону

      не іди на голос
      придуши тривогу
      кожен крок – як волос
      вже відомий Богу



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Антисуїцидне (В.О.)
      передумане ніби прожите
      вбогі пам’ятки нашого «я»
      на обніжках зупинених митей
      що плоти з них несе течія

      ти захочеш померти завчаси
      досить кажеш – я все уже вжив
      надививсь на дива і прикраси
      знаю всі міражі й віражі

      все набридло – потворне і гоже
      печія від усього й усіх…
      а чи й так – забери мене Боже
      я втомився на горе на сміх

      очі д’горі підняти не годен
      роззирнутись – кругом зайвина
      чи життя вже змінило природу –
      мертвородженим що таїна

      що їм вічність і що їм спасіння
      хоч стріляй із гармати гармат
      йде сновидою по волосині
      над безоднею понтій пілат



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. очікувальне (В.О.)
      повільно сидітимеш питимеш вистиглий час
      доки чай червонітиме в чашці
      аж повітря загусне над схилом плеча
      і правиця поважчає

      позиратимеш подихів слухом лічитимеш зорь
      завмирання і зблиски в полудньому небі
      як бентежить майбутнє і спомини чинять розор
      на збуруненім гребені

      аж заблуклими душами вихлюпнуть сни із багать
      що розпечені подумки знакове живописують
      та під поглядом Божим змалішають пульс і вага
      звелемовлені всує




      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. допóки (В.О.)
      між своїми й чужими – думками словами надіями
      на межі неписання за колом полярних ночей
      все згадаєш і схлипнеш в якомусь-то Чаєзогрієві
      чи то в Кавозастижську – однаково допече
      занапащена вічність де дорого все що й не вимовиш
      з-під цупкого паперу найтонші діла дістає
      що зробив і забув на шляху із Голготи у Дúвомишль
      крізь спекоту спокути штовхаючи слово своє



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. * * * (Ю.Б.)
      А знаєш,
      - я надто маленька для цього вироку.
      Краще – стріляй!
      Тільки мовчанкою
      Не роз`їдай, як іржа залізо.
      Більше, ніж тут,
      Я живу у просторі лірики.
      І – нехай…
      Від людської нещирості тут неймовірно тісно.

      А знаєш,
      Назад не вертають тою ж дорогою.
      Де вона, де?
      Назад ідуть бездоріжжям:
      Болотами, будяками.
      І ніч коли
      Разом із павуками сітки пряде,
      Ловить у них не мошку,
      А нас із вами.

      А знаєш,
      Я все вже давно зрозуміла, тому – радій!
      Не треба шукати слів, які б`ють не дуже.
      Ти був надто близько,
      Але і на мить – не мій.
      Ти просто навиліт
      Пройшов крізь усю мою душу.

      Тепер мені, бачиш,
      І куля твоя не страшна…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Романтизм (Д.К.)
      Розстріляний зливами і кісточками вишень,
      Блукаю кутами Бермудів, не втраплю у свій Тибет.
      Душа – наче аркуш в чорнилі школярських віршів,
      Де ляпки в кінці троєлітер’я "Л", "Ю", "Б".

      А дір в парасольці – не злічено від стрілокпинів.
      Оце б відповісти, та лук вкорінився у глей.
      Натхнення жбурляє недогризки віршів у спину.
      Іду неоглядно у світ позаочний, але

      Не мисли суворо, бо категоричність – для ката.
      Причинно, фатально, а наслідок – твій слідок.
      Зоря вказівна розіп’ята хрестово на карті,
      Накресленій штрихами міфів, легенд і казок.

      Тому знов на гранях Бермудів я ковзаю спритно,
      Із вірою здійснення прощі у власний Тибет,
      Де "Л", "Ю" і "Б" споконвічніші всіх манускриптів,
      Де можна молитись казками й кохати. Тебе.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * * (Ю.Б.)
      Залиши мене для себе,
      Для світанків незабутніх:
      Буду я тобі за свято,
      Буду я тобі за будні.

      Буду я тобі за сонце,
      А опівночі – за місяць,
      За дощі, вітри, морози,
      За пустелі і криниці.

      Буду я тобі за Музу,
      За родзинку, щіпку солі.
      Залиши мене для себе:
      Буду я тобі за долю.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * * (Ю.Б.)
      В лігвищі,
      В кублі гадовім,
      Там,
      Де не бачить зрячий, -
      Сонце ясне вигадую, -
      Жовтогаряче.

      Там,
      Де слизьке і миршаве
      Точить язик і зуби, -
      Я огортаюся віршами,
      Музику шлю по трубах.

      Там, де кінчають зрадою,
      І починають нею ж, -
      Небо із тріском падає
      На
      Одвічну Помпею.

      Стати нічною тишею?
      Каменем?
      Гадом?
      Пилом?..
      Як же повільно більшають,
      Пір`ям беруться крила…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. * * * (Ю.Б.)
      Олівець я. Графіт і дерево.
      Плоть, заповнена вщент душею.
      Олівець я. З хребта і нервів,
      Все малюю тонкі лілеї,

      Все кришусь на голкасті літери
      І до купи слова збираю.
      Та моєї, на жаль, палітри,
      На веселку не вистачає.

      За собою лишаю лінії,
      Наче борозни, як дороги,
      Тільки всі вони в мене сині і
      По них не ступають ноги.

      І на лінії кожній – вузлики,
      Наче долі переплелися.
      Я, на жаль, не малюю музики,
      Лиш дощі, небеса, каплиці,

      Зорі над розписними храмами,
      І вершини, снігами вкриті.
      Олівець я.
      Буваю зламаним.
      І надкушеним, і надбитим.

      Час підточить. І сточить, оголену
      Мою душу. Йому ж бо можна.
      Що мені?
      Тільки б задоволеним
      Залишився старий художник.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. перлюстрований світ (В.О.)
      перлюстрація думки
      прихований текст зпрозорів
      забагато цинізму
      в біжучому часі просторім
      сонце сходить там само
      і зорі ще сяють вгорі
      та стискається серце
      так боляче – без алегорій

      не приховуєш болю
      його не тримає нутро
      надто глибоко вдих –
      застрягає світлина в легенях
      той миттєвий відбиток
      неначе обтічний патрон
      що приховує вміст
      гарячіший за сполом у жмені



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. БЕЗ ПРИСВЯТИ (Ю.Б.)
      Коли слова стираються у тишу, -
      Мовчати, як мовчать перед грозою…
      Я більше не пишу тужливих віршів,
      Я не бриню з тобою і тобою.

      У святі – будні, і у буднях – свято,
      Твій теплий спомин ще зігріє в січні.
      Ти не дивись, що вицвіла присвята:
      Якщо – колись, то це уже – навічно…

      А те, що буде – не дійде до слова,
      Осяде в думці, і, мабуть, по цьому…
      Нам стачить весен: свіжих, кольорових,
      П’янких, і … не присвячених нікому.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. * * * (Ю.Б.)
      Ходить годинник: тік-так і так-тік.
      Наче година, дивишся – рік.
      Наче хвилина – на видих і вдих:
      Трави зелені – ожеледь, сніг.

      Ходить годинник сам по собі.
      Там, де початок, там і рубіж,
      Там, де спіткнувся – чорна діра…
      Ходить годинник від зла до добра.

      Ходить годинник, крок відбива,
      Час розсипа на добірні слова,
      Сіє хвилини, години, роки,
      Зморшки глибокі, як дно без ріки.

      Ходить і ходить, і краю нема.
      Куряву спішна хода не здійма.
      Далі - чимдуж переходить на «рись».
      Йди, наш годиннику, йди, не спинись!

      Ми – за тобою, а, може і до…
      Ходить годинник, як Хтось і Ніхто,
      І не боїться людської руки:
      В нього хвилини – наші віки.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. * * * (Ю.Б.)
      Коли не віддам – порожня.
      Не змовчу коли – розбита.
      Живу, як, можливо, можна
      На цьому світі не жити.

      Ходити по склу босоніж,
      Немов по росі Ярило,
      Пригадувати, як коні
      Літати колись учили,

      Як ніч забивалася в нори,
      Як ранок ішов героєм…
      Мій найлютіший ворог –
      Частина мене самої.

      Невільна коли – заплачу,
      Коли заплачу – свобода.
      Усе, що в мені гаряче –
      Частина мого народу.

      Усе, що в мені крилате –
      В болоті тепер не тоне.
      Живу, як струна, що рада б -
      Завжди в унісон з камертоном.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. то все війна... (В.О.)
      той вік неусвідомлений – той страх
      диточа заклопотаність собою –
      на сонці плями – смерті на очах –
      живі фортеці кинуті без бою…

      то все війна – невидима й на «ви»
      перейдені без згоди рубікони
      жалобні стрічки вистиглих новин
      невіра і невірність безборонні

      лишень скажи чи був між ними «ти»
      а чи пробігло відгуло й забуто
      залляєш очі пам’яті – отрутою
      до риски сліпо-глухо-німоти



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. *** (Ю.Б.)
      Ніч затягує. Навкруги –
      У героїв наряджені ниці.
      Проявляються вороги,
      Мов зображення на фотоплівці.

      Проявляється щит і меч,
      День і ніч, звук і тиша… Чуєш –
      Цей тривожний набат предтеч,
      Це останнє із «Алілуя!»?

      Нам з тобою ділити світ?
      Нам з тобою гойдати хвилі?
      Пам'ять пройдена вздовж убрід
      Від любові до божевілля.

      І пускати комусь тепер
      Змія в небо, чи в душу – змія.
      Дивно: першою в нас помер-
      ла остання моя надія…




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. уривок карти (В.О.)
      днів віки і хвилі століть
      заколисують чи ятрять
      непоспішно тобі старіть
      юна пані епоха «ять»

      мовна карта умовний знак
      на чолі на твоїм чолі
      у неволі нема ознак –
      сни-страхи і реа-лії

      ти забудеш – минулих щасть
      намистини загубить він
      був натхненником братом – шасть!
      став зазублиною цих стін




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. * * * (Ю.Б.)
      Відхлинуло... І все пішло на дно…
      Так глибоко, куди не кане промінь.
      І – ніч – на дно, туди – де хо-ло-дно,
      Де вже осів, мов камінь, кожен спомин.

      Позаду вже і туга, і туга
      Мотузка слова, що в’язала крила,
      І вже коханий коней розпряга,
      Довіривши мені вудила.

      Летять гніді, у яблуках, і без,
      Летять думки про яблуні у травні.
      І я тепер звучу на фа дієз
      На сни вчорашні, до безсмертя давні.

      Відхлинуло, - і злива, і гроза,
      І вітер вщух, нікого не згадавши…
      А ти мені…
      А ти мені казав,
      Що все у нас - однині
      І - назавше…




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. * * * (Ю.Б.)
      Коли ти їдеш, -
      Мені –
      Залишаються всі дощі,
      Сотні круків,
      Церковний дзвін,
      Сни
      На гойдалках павутин,
      Ранки
      З сонцем на кожнім склі,
      Зошит твій на моїм столі,
      Твоя усмішка,
      Біль і сміх,
      Запах твій на речах моїх,
      Тиша в сутінках, - не збуди! –
      Всюди – ти і твої сліди…
      Все так само влучає в ціль.
      Словом – лінія на руці,
      Думка тисне і припіка,
      Дні біжать – зі струмків ріка,
      Гуснуть трави – я ними вбрід,
      Сонце проситься до землі,
      В кожнім промені – юний Бог…
      Серце – тьох…
      І у тебе – тьох…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": --

    19. * * * (Ю.Б.)
      Сходить сніг. Затягнуло рани.
      Пахне листям за три версти.
      Ти у мене – за океани, -
      Вбрід мені тебе не пройти.

      Легко-легко, мов спали крила.
      Та – умію тепер й без них.
      Кожен двір – зі своїм кадилом, -
      Проводжає у пам'ять сніг.

      Буде медом багате літо,
      Снами, бджолами, чимось ще…
      Я ж – навчилася бути вітром –
      Сонце змішувати з дощем.

      Буде слово гудіти в скронях,
      Переходити в шепіт крик.
      Я для тебе – усе ще сонях,
      Що не владний дивитись вбік.
      2010.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Світле (В.О.)
      перед тобою чистий простір
      перед тобою вільний світ
      приходять янголи у гості
      прозоро-невагомо-прóсті
      немов сусіди – на обід

      а ти їм посмішки – у мисці
      на таці – спогади про рай
      ще невідомих літописців
      і слово – в сяйві променистім
      неторкане кінцем пера

      їх не обходить статус твій
      прикраси – хай і найдорожчі
      навіки губляться в траві й
      не вúзбираєш хоч упрій
      на стежці що вертає з прощі

      за тижнем пристрастей – весна
      воскресла нота Великодня
      звучатиме – всеочиснá
      довкрýж – розлога і природня…



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Сучасне (із наболілого) (В.О.)

      якщо тільки це - свобода
      я хотів би у неволю
      у полон Живого Слова
      Слова Божого Тюрму
      де решітками на вікнах
      звичних заповідей воля
      де увічнене Блаженство
      міцно держить – не верну
      до свободи гучномовця
      перепроданої слави
      що в її промінні мертвім
      на бенкеті грішних всіх
      Всі Святії пом’янувши
      п’ють облуду чавунами
      в вольнім пеклі… й голос Духу
      ледве чуть крізь смертний сміх




      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. * * * (В.О.)
      а іноді не сніг і не з дощем
      ти сам собі вигадуєш погоди
      аби не в буковель на поклик моди
      а в Білу Церкву пішки – на хрещен-
      ському морозі душу відігріти
      і ковзаючи в мокрих постолах
      вишукувати нерозквітлі квіти
      затерплі на засніжених полях

      …де книга роду плаче – берегами
      вервечки сліз-любовей сліз-вістей і
      із кожного – наосліп – оріґамі
      вирізують сучасні фарисеї



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. злосна пародія (В.О.)
      ти шукаєш мене у міні
      дзуськи! – мене там немає вже
      розміноване покоління
      неручної роботи ґжель
      тільки трохи вогню – і трісне
      світлом витече з-під руки
      ти чекала моєї пісні?
      марно серце – я не такий!



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. архі-тектоніка? (В.О.)
      сіра тисяча чорна сотня і
      та ж «розруха» у головах
      милість кликали над безоднею
      аж розходився світ по швах
      хтось не дав нам належних почестей
      не вписав на Скрижалі Днів
      наша доля не так урóчиста
      як безмежні по ній жалí
      архітекторе надтрагедії
      хто ти? де ти? куди твій злет? ет!..
      щастя – зблизька – а не розгледіли
      часу мало в тобі Поете!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. реакція на "прозорість" (В.О.)
      нема прозорости – лише якийсь коефф…
      враховано і кількість і розподіл
      змовкаю вражено – і чистий неба неф
      темнішає забруднений на споді…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. лік віку (В.О.)
      відгадуй загадку допоки ще моя
      аби не перекинулось на тебе
      знання поразки… голена стерня
      колінами посходжена – до неба
      твій вік прихований відіб’ється в очах
      пораненням чи опіком щасливим
      це передбачення мов накип на свічах
      на чатах світла у якім зросли ми



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Ярослав Чорногуз (на останні пародії та самопародії автора) (В.О.)
      поета й пародиста слава
      чи пересилить того що з бандури
      предивні звуки видобути вміє?
      капелла й а капельні вправи…
      та ще й, гляди, любовні кури
      до Леді Лі в душі леліє!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. * * * (Ю.Б.)
      Я вся перед тобою, як і є.
      Пробач мені цю тугу непоборну:
      Переді мною знову постає
      Усе, що бачилося білим – чорним.

      Цей крик гучніший крику породіль:
      Углиб дивлюся й не знаходжу Бога…
      Ночами – біль.
      Такий пекельний біль,
      Коли народжуєш себе самого,

      Коли ти сам собі осточортів,
      Коли ще трохи – і замкнеться коло,
      Коли тобі бракує навіть слів,
      Які вже не повернуться ніколи.

      Коли тобі нічого не горить
      Отак, як там – у надрах серцевини.
      Усе, що залишилося – це мить,
      Усе крім неї - це уже вторинне.

      Закручує в правічну Німоту,
      Яка до Слова ще була…
      Тривожна
      Я вся перед тобою.
      На святу
      Не схожа, Господи, - нічим не схожа.





      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. * * * (Ю.Б.)
      Перший звук із пухкої тиші - пробудження.
      Сон – за сном. За останнім – ранок. Солодко…
      Сонце зорі у сніг обважнілий струшує,
      Небо змінює срібло усе на золото.

      Перша пісня дрібної птахи – «Слав Його!»
      Сніг стікає – на краплю – крапля: на – лови!
      В нас нічого не залишилося давнього,
      Тільки – пам'ять торішніх ягід і трави,

      Тільки – пісня, з якої вимилися слова,
      Той мотив, що у себе ввібрала кров.
      Ти новий прокидаєшся, я – нова,
      А вчорашнє – цей сніг, як ішов, потовк.

      А вчорашнє у себе взяла земля,
      Залишила нам радість – на двох одну,
      Щоб упевнено крила свої розправляв
      День новий після довгого сну.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. * * * (Ю.Б.)
      Сніг, із якого можна зробити камінь.
      Серце, з якого … … …
      Боже, не доведи!
      Нам із тобою жити на цьому зламі
      Часу, з якого просочуються світи.

      Сніг, із якого зводити можна стіни.
      Серце до серця. Поміж сердець – стіна.
      Ми із тобою так само в усьому винні.
      Нам із тобою – так само торкнутися дна.

      Сніг, із якого – будуть глибокі ріки.
      Серце, в якому – вляжеться каламуть.
      Котяться вниз, - захлинаючись диким криком.
      Вгору – мовчать, - ідуть.

      Снігом усе замело, аж ступити ніде.
      Сонцем усе залило, - обдало вогнем.
      Випало жити, просто нам - випало жити
      Поміж зимою і літом, ніччю і днем.

      Сніг, від якого назавтра нічого не буде…
      Серце, яке залишається назавжди…





      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. відбиткові (К.Л.)
      Де б ти не був зараз,
      почуй, як не чув раніше,
      слухай: якщо я - палець
      вказівний,
      середній,
      мізинець,
      то ти - на мені відбиток,
      який відрізняє мене
      від тисяч мільйонів інших
      дівчаток, жінок, мазохісток,
      поеток,
      брехух
      чи злочинниць.

      А як свій відбиток - та й не покохати?

      Тебе не витравиш жодним вогнем,
      моєї винятковості доказе;
      з таким неповторним тавром - ще б пак,
      безпрецедентною важко не стати.
      Та варто мені щось зробити не так,
      наприклад, підірвати цей світ,
      ти, мій зраднику номер один,
      ти завжди проти мене свідчиш,
      ти мене все на воду чисту,
      і так - уже кілька сотень літ,
      лише вряди-годи міняються слідчі
      чи очевидці змінюють покази.
      Судді чомусь переносять суди,
      і в Пеклі сваряться,
      сваряться з ними.
      Адже, якщо я - направду, пальчик,
      то, хіба що, пальчик Всевишнього.
      А знаєш, чого я ніколи не плачу?
      Бо Всевишній плаче очима.
      Пальцями, пальцями
      він пише вірші.

      2010, лютий



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. я… (із циклу «ЗАЙМЕННИКИ») (В.О.)
      я мала тебе розуміти
      без слів і без жестів… так є
      але все життя твоє – літери
      недорозшифровані знаки
      й у співі твоєї пташини
      легенди не нашого краю
      якщо і злетить на вершину
      з-під снігу – і та не Крихая
      і як не жалітися милий
      на воду що є не гаряча
      на холоднозимнобезкрилий
      неспокій і душі незрячі…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. воно… (із циклу "ЗАЙМЕННИКИ") (В.О.)
      воно минеться – геній і т. ін.
      хвороба зросту чи синдром зростання
      кінцева – то є перша чи остання
      де їхати із почуттям вини?

      воно прийдé бо що то є життя
      твоє – лише грішити і винитись
      чи у берізки стане теплих китиць
      обняти світ цей хрестиком зашитий
      заколисать молочне каяття?!



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. крізь скло (В.О.)
      Апостолове… вічні туманú
      велосипед пливе у темновидді
      дві постаті ні – більше хто вони
      і скло немите і вони невмиті
      так і спливли – невзнані – в темінь-шовк
      і потяг зрушив (знехотя спроквола)
      щось усередині - й душа без пелюшок
      назустріч вибігла – замкнулось коло…

      і потяг рушив… постоли коліс
      дотоптувати і стирати образ
      містечка що на «а» де тиші свист
      заглушує думки і гасить обриси




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. * * * (Ю.Б.)
      Все-таки – по спіралі!
      Все-таки – не замкнеться!
      Тільки б звучати й далі
      Словом на повне серце.

      Жити – не пережити,
      ВИносити крізь відчай.
      Буде душа відкрита
      Кожного – як обличчя.

      Буде єдина правда,
      А - не мільйони «істин».
      Те, що піде у завтра –
      Стане до болю чистим.

      Буде? Коли і де це?
      Ближче – життя підвалів…
      Як зайнялося серце –
      Значить – виток спіралі.




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    36. ти... (В.О.)
      неначе і правда що ти не приходиш даремно
      і руки твої не порізані вени ховають
      ти дівчинко хлопчику друже чи вороже кревний
      коли то стається із рейок зіходять трамваї

      ти плачеш за предками що відійшли за всі межі
      звичайного світу із виду загублені наче
      ти рідко смієшся у хвилях безмежних мережив
      ховаючи віру від поглядів звуків означень

      коли тобі боляче очі блищать навіть більше
      а надто твій голос звучить гвердцителевим співом
      твоя легковажність шокує як вирок старійшин
      ніколи не вийти на берег пухнастим припливом



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. * * * (Ю.Б.)
      По-святковому урочисто
      Сніг ляга на осіннє місто,
      На дороги, і на паркани,
      Безупинно, безперестанно…

      У своїм невловимім ритмі,
      Присипляючи непомітно
      Трав довершені ікебано…
      Сніг іде…
      І уже не тане.

      Нате, всі, ті, хто снігу жебрав!
      Він летить із пухкого неба,
      Сам себе (ач який!) перевершив:
      Серед жовтня. Лапатий. Перший.

      Наша осінь уже не в силі
      Не довіритись заметілі,
      Не пустити її на стріху,
      Не заснути листком під снігом.

      Наша осінь – із листя й диму –
      В себе тихо вбирає зиму,
      І я вчуся з тобою в парі
      Теж так мудро
      Приймати старість.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    38. про-життя (варіант-2) (В.О.)
      то по складах а то і цілослівно…
      чи так його читати чи інакше –
      прапам’ять збереже тебе дослівно
      ін’єкцію історії здолавши

      чи є в тім щастя і чиє воно?
      чуже - незнані знаки на папірусі
      розради нитка – знайдене руно
      божественого виспіву на кліросі

      наснажена метафора життя
      одвічна – із любови – тріпотлива
      сама пливе (який тут паротяг!)
      попутній вітер не порве вітрила



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. понадзвукове (відповідь ЛЮ) (В.О.)
      ти дівчинко-душе нічийна доле
      за потягами стежиш з пелюшок
      спливають днів віки печуть глаголи
      а ти мовчиш крізь невблаганний шовк
      чужих життів – і придорожнє жито
      усотує краплинки сліз твоїх…
      мо’ образ цей (немовби і зужитий)
      тримає досі нас серед живих




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. ПЕРШЕ КОЛО (Ю.Б.)
      (цикл)

      1. ТУТ
      Тут було літо.
      І ти був тут.
      Іскри багаття нашого
      Злітали високо,
      Ставали зорями…
      І ніхто
      Не може нас
      Позбавити того дня.
      Єдиного літнього.

      2. НАЙТЕПЛІШЕ
      Ти мовчки
      Усміхаєшся у слухавку.
      Ясно. Тихо. І лагідно.
      І посмішка твоя
      Лишається зі мною,
      Як останній листок
      Жовтогарячої осені
      У переддень зими.

      3. ДАВНО
      Третім снігом
      Цієї зими
      Усе замело:
      І хати – по вікна,
      І – лави,
      І – стежки, на яких -
      Наші з тобою сліди
      Перші – по першому снігу.
      Давно ми не бачились…

      4. ПРОГНОЗ
      У березні -
      Обіцяють –
      Мороз і сніг.
      Як у січні.
      Так само.
      Лише небо над головою
      І повітря
      Будуть іншими.
      І ми також.
      27.01.10.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    41. НАШЕ (триптих) (Ю.Б.)
      1.
      У віршів моїх –
      Очі твої,
      Голос твій,
      Серце твоє.
      Тільки доля
      У кожного
      Різна,
      Як у всіх дітей
      На землі.

      2.
      За скільки часу
      Вигорить вогонь,
      Що в кожному із них?
      Немає важчого, -
      Аніж самому
      Народжене ховати…

      3.
      Щодня у вечірній молитві:
      «Якщо хоч один із малих сих
      Служитиме Тобі, Господи,
      І у славу Твою –
      Недаремно, значить…»



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    42. "Я" помножив на сім... (Д.К.)
      * * *
      "Я" помножив на сім, та не вийшла сім’я.
      Самоту всемерив – аж сміюсь: чи не лепо?
      Проступа крізь відтінки одвічний інь-ян:
      Мати Чорна Земля і отець Біле Небо.

      Шлюбний дощ. Білі тіні. Вагітна гроза.
      Струмінь променя взяв за гарячу десницю.
      Сім печатей зірвав – розпечатав сезам.
      Розсезамленій казці слухач відіснився…

      М’яко м’ятна роса прихиля до єства,
      Як до сну після пещень знеможена втома.
      Коли яблуко-світ поділили на два
      Перші люди – навіщо мені сім фантомів?

      Межисердя – міцніше вінка – кріпить шов:
      Нитка злотна й блаватна. В душі – сьомий колір.
      Тягне пальці трава до моїх підошов,
      Мов коханка мандрівця хапає за поли,
      Шелестить: "Не пущу… Не покину… Ніколи!".

      6.07.09.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Викригуйся! (В.О.)
      чи квіти в осінніх садах
      ті самі що тут під снігом
      намацуй тепличний дах
      сколупуй із серця кригу й
      стрибай - парашут в тобі
      викрикуй його щосили
      викригуйся - в голубів
      що скльовують день щасливий
      куштуй і в тобі зросте
      не дерево - хоч стеблина
      ти квітка й під тебе степ
      простелений мов хустина...



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. * * * (Ю.Б.)
      У країні,
      Тричі тобою проклятій,
      Запльованій,
      Засміченій
      Жити не стане краще.
      І село твоє,
      Навіть якщо у ньому -
      Жодної свині й корови, -
      Від того не буде містом.
      І усюди,
      Де ступатиме нога твоя,
      Будь то Хельсинки
      Чи Тараща –
      Не знайдеться раю,
      Обійди, об`їдь
      Двісті міст,
      Або навіть триста…

      З матюка не ростуть собори.
      Крила не розправляють з осуду.
      Те, що ти відправляєш вгору,
      Вибач, -
      Не досягає Господа.
      Кожен камінь –
      Земної плоті,
      Навіть –
      Виряджений у слово.
      Ти готовий, - скажи, - готовий
      Їх ловити, коли їх – сотні?!
      Сам собі – ні життя, ні ради,
      Скільки хат – але скраю кожна!
      Ти собі обираєш владу
      Ту,
      Яка так на тебе схожа
      І клянешся,
      Щоб потім – клясти,
      З піднебесся вести на плаху.
      Все, що визріло в негаразди –
      Чи то з дурощів,
      Чи зі страху…

      А ночами стискає сором:
      Що ж, життя, ми з тобою квити.
      Тут на краще піде не скоро:
      Скільки треба ще відмолити…



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. НА ІСПИТІ (Ю.Б.)
      Cоромно, соромно…
      Тільки біда –
      Не провалитися мені
      І не вийти.
      І так мені
      Перед тобою ОДНИМ
      Соромно, так…
      Більше,
      Ніж перед усім світом.
      І так мені очей цих
      Подіти нікуди, -
      Виплакати в долоні?
      Ну розбий мене словом своїм,
      Ну викрути,
      Ну додай іронії!
      А ти стоїш,
      Як блаженний Стовпник,
      І – так по-отчому,
      Так люблячи – в очі…
      Що навіть усе
      За вікном замовкло:
      Не стриба, ні цвірінька,
      Кори не точить…
      І так під цим поглядом –
      Як на Суді Страшному
      Со-ро-мно, що навіть
      Пробачень твоїх не треба.
      НУ НЕ ЗНАЮ Я ТОЧНО
      У РОЦІ ЯКОМУ
      НАРОДИВСЯ ІВАН МАЗЕПА!
      І коли він помер – я також не знаю,
      І згадаю перед тобою навряд чи.
      І на будь-якій мапі те ж саме Дубай
      Довго вдивляючись – не побачу.
      Соромно, соромно…
      Ти відпусти мене
      Як із гріхів найтяжчий.
      Просто – за іменем, кожним іменем
      Чим більше – темніші хащі.
      Просто не знаєш, кому повірити
      Лівим, чи, може, - правим.
      Я, нерозумна,
      Шукаю лірики
      Там, де усе криваве…

      Довідка:
      Иван Степанович Мазепа народився: 20 березня 1639, помер: 21 вересня 1709;

      Дубай (араб. دبيّ) — найбільше місто Об'єднаних Арабських Еміратів, адміністративний центр емірату Дубай. Місто розташоване на березі Персидської затоки на північний схід від столиці — Абу-Дабі поряд з м. Шардж. Географічні координати: 25°27' півн. широти, 55°33' сх. довготи.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. ІЗ ЗАПІЗНЕННЯМ (Ю.Б.)
      До тебе – одна станція – і двадцять років:
      Не доїхати мені, не дійти.
      Дорогою до тебе втрачаю спокій:
      Приїжджаю і – не знаю, де ти.

      Дорогою до тебе не знаходжу вулиці
      Плутаної. Дивлюся – лише пряма.
      А перехожі казали, - чи не те почулося? –
      На плутаній… Будинку твого нема.

      Значить – не судилося. Не судилося!
      Вже давно сніги застелили слід.
      Просто – електричка моя спізнилася
      На одну хвилину і двадцять літ…
      18.01.10.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. * * * (Ю.Б.)
      Дні як пазли – сплелися в тижні,
      Не розіб’єш найтяжчим молотом.
      Не пригадуй його так ніжно,
      Не пригадуй його так солодко.

      І нехай ваше спільне дерево
      Не густе й невисоке зростом, -
      Згадка б`є по найтонших нервах
      І небажаним входить гостем.

      Не пригадуй! Він серцем чутиме
      Кожну думку, яка стривожить.
      Він би й так - тебе рад забути,
      Намагається, і – не може…
      18.01.10.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Згадка (В.О.)
      чи я любила чи просто ним жила
      нанизувала будні наче бісер
      пощерблений на шворку для білизни
      мовчали вдвох а поряд час чвалав
      розмінював надії на жетони
      (одвічне – на пластмасове) живі
      бажання на об’їдки в рукаві
      хоч все було – і величальні дзвони
      і птахоспіви і зірки з небес
      і сни і яв – вся повнота чудес
      по всьому – тиша і… щемливий спомин



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. * * * (Ю.Б.)
      Ти сьогодні ніжний і тривожний,
      Як наближення грози над степом.
      Нам з тобою все на світі можна.
      Можна - все!
      Але скажи, - чи треба?

      Ми з тобою – вільні і крилаті,
      Можна – «за», а можна йти супроти.
      Ми настільки звикли обирати,
      Що не помічаємо свободи.

      Все - так все: й ногами - на кохання,
      Сну лишити, вивести із ладу…
      Та втрачає глибину бажання
      Все, що залишається позаду.

      … Нам з тобою все на світі можна.
      Можна – все.
      Але, скажи, - чи треба?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. * * * (Ю.Б.)
      На цьому світі – вік, посада, чин,
      На тому – тільки серце розпашіле.
      На цьому – «Що купуєш і по чім?»,
      На цьому – жили.
      А на тому – крила.

      На цьому – мерседес і телефон,
      На тому – думка – схочеш – не підробиш.
      На цьому світі – той – як дивний сон,
      На тому – цей – і вдих, і шанс, і спроба.

      Що тут захопить – то на тому – ні.
      Що тут - погано, то на тім – не дуже.
      Цей світ – у тому – на самому дні,
      З якого піднімаються у душах,

      В думках, у звуках, ніжнім сяйві слів…
      Йдемо крізь ці світи як подорожні…
      І ми - у них, і в нас – отих світів
      Невидимих – невидимо у кожнім.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. * * * (Ю.Б.)
      І що не травень – розливає хміль.
      І що не думка – то якась химера.
      Я вчуся посміхатися крізь біль,
      Й мовчати, коли хочеться істерик.

      І що не сонце – випалить дотла
      Усю траву, не дочекавшись квітів.
      Я вчуся не примножувати зла
      Хоча би тим, що не берусь судити.

      І що не вечір – в’януть кольори:
      І жовте, і червоне, і зелене…
      Я вчуся не дивитися згори
      На тих, хто йде внизу позаду мене.

      І що не вірші – на один мотив,
      Переспіви заїжджених мелодій.
      Я вчуся жити серед власних слів,
      Та щось не дуже в мене це виходить…
      10.01.10.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    52. * * * (Ю.Б.)
      Мій хлопчику! Як рясно – сивина…
      Мій хлопчику! Невже тобі за сорок?..
      І я тобі – ні мила, ні жона,
      Ні завтра, ні сьогодні, ані вчора.

      Мій хлопчику! Ти бачиш – намело
      І спогадів, і снігу за порогом,
      І ніч, яка надихає на скло
      Уже не обіцятиме нічого,

      І вечір розповзатиметься вшир,
      І від очей не приховаєш суті.
      Мій хлопчику, повіриш, – до сих пір
      Тебе я намагаюся забути…



      Коментарі (29)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. * * * (Ю.Б.)
      Усе, що проривається в слова –
      Втрачає силу. Їм уже не вірять.
      Немов живі дерева на дрова
      Йдуть від рубців гарячої сокири.

      Зникає таїна у таїни,
      Коли ім`я дають їй голим словом.
      Жени усі слова свої, жени,
      Перчені, і медові, і бідові…

      Я ж наскладаю їх у глибині,
      Ночами розглядатиму, а значить, -
      За кожним словом, вигрітим в мені
      Я те, що є насправді не побачу.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. терези (К.Л.)
      Ти не з тих, хто вагається,
      ні, ти з тих,
      які в позі зів'ялого лотоса,
      забувши про сон
      і забувши про сміх,
      сидять на своїй шальці
      й безпорадно стежать за тим,
      як хтось методично складає на іншу
      всіх своїх друзів,
      блокнот, запальничку,
      жетон на метро,
      кавоварку, навушники,
      комплекси
      тощо
      і вирішує, що важливіше.

      Ой прости, маленька, прости,
      у тебе немає жодних шансів,
      ти навіть разом зі стосиком віршів,
      набравши повітря повні груди,
      не тягнеш, наприклад, на метелика –
      так, антенка,
      суцільний орган чуття,
      зворушлива й відчайдушна.

      Пробач, хороша,
      пробач, хороша,
      ти не входиш в пріоритети,
      кому потрібні постійні істерики?
      Який же із тебе сенс буття,
      якщо тебе досі трошки нудить,
      коли пригадуєш,
      як же легко,
      нестерпно легко
      шалька твоя,
      наче справний ліфт,
      піднеслася над рештою світу…

      Де ти тепер, моя зіронько, де ти?
      Як воно, серед янголів жити?
      Хто тебе там помучить як слід?

      2010, січень



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 4.5 | Рейтинг "Майстерень": 4.5

    55. * * * (Ю.Б.)
      Дерева відходили в грудень.
      Нічого з собою не брали.
      Хіба що – пам'ять про літо…
      Чим довший вечір – тим менше
      Їх залишалось на ранок.
      Щодня. Нестримно.
      І так робилося тихо,
      І так робилося голо,
      І хмари нічим закрити…
      А ми із тобою лишались,
      Останнє благословивши
      У довгу зиму.

      Дерева відходили в грудень.
      У корені. Сни. У себе.
      В міжчасся. У підсвідомість…
      Хльостав їх до болю вітер.
      Хльостав, бо жадав вернути,
      І вірилося, що зможе…
      Дерева ішли поодинці.
      Майже так само, як люди
      У зиму ідуть. Натомість –
      Чекали на них…
      Довкола
      Життя, як завжди тривало,
      На себе, утім, не схоже…



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. * * * (Ю.Б.)
      Я осінь вишивала муліне.
      Хвилини наповзали на хвилини.
      Цей листопад ніколи не мине, -
      Він зупинився, як старий годинник.

      У ньому назавжди пішли дощі,
      Такі рясні, і невимовно сірі.
      У нім вогонь грайливо не тріщить
      В порожній, не провітреній квартирі.

      У ньому тільки два із кольорів,
      І ті - іще не знаю, як назвати.
      Цей листопад – за ніч перегорів.
      Цей листопад – і сам собі не радий.

      Він тягнеться над соснами, увись,
      Він відіграв усі осінні ролі,
      Він радий був би зрушити кудись
      Із полотна, із пам`яті, із долі.

      Вхопила нитка цупко і трима,
      До хрестика лягає хрестик рівно.
      Та завтра зранку родиться зима
      Іще не люта і така наївна…



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.44 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    57. * * * (Ю.Б.)
      А на Різдво – несподівано – тихо-тихо;
      Під ліхтарями від снігу немає місця.
      Усе, що із нами було – це вихор,
      Який підняв нас, а потім влігся.

      Життя не сходилося на стиках,
      Та ми – сміливі – гайда супроти!
      Літали високо, стрімко, дико,
      І не боялись цього польоту.

      А потім – вниз – голова на камінь.
      А потім – вниз – і цей світ не милий.
      Я б не повірила, що – із нами…
      Якби серця наші так не нили…

      Якби так вечір не йшов за снігом
      Котячим кроком – м`яким, безшумно,
      Якби за комір мороз не дихав…
      Старий ліхтар про політ не думав…

      А на Різдво – порожнеча вулиць,
      Усі на небі, ми – щойно звідти.
      Ми там таке урочисте чули,
      Що тут - не знаємо, де подіти.

      Що тут – по снігу, як Він по морю,
      Йдемо, а слідом – дороги тануть.
      І в найтемнішому з коридорів
      За небом тужить фортепіано…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. * * * (Ю.Б.)
      У світ за очі – за душею.
      Осінь випита до оскомини.
      Наше листя стало землею,
      Літо вивітрилося до спомину.

      Нам блукати бетонним містом,
      Божеволіти його ритмами,
      Час давно переріс у відстань,
      У дороги, дощами битими.

      Ми – абзаци чужих історій,
      Забобонів, прикмет, повір`їв, і –
      Ми давно проросли у зорі,
      Тільки різними стали сузір’ями.

      Диво – жити у вічнім обігу
      Між світами Христів та іродів,
      Впізнавати тебе за подихом
      І очам нескінченно вірити…
      1.01.10.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": --

    59. *** (Ю.Б.)
      А жити чим?
      Оцими бутербродами?
      Недопалком?
      Цинічним афоризмом?
      Життя веде такими непогодами,
      Із перекосом: радісним і слізним.

      А жити чим?
      Дешевими романами?
      Замінниками цукру?
      На зарплату?
      Життя веде вершинами і ямами
      Без репетицій, права дублікату.

      Хай вечір засіває небо зорями,
      Далекими планетами, світами,
      Щоб жити Ранком, що зійде за шторами,
      І Променем, що першим ляже прямо.

      Щоб жити Словом – мудрим і настояним,
      І видихати Радість через груди,
      І хай її ми поки не вдостоєні,
      Але вона на світі цьому буде.
      1.01.10.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    60. «ПЕДАГОГАМ» або "Ура! В садочок!" (Ю.Б.)
      Скільки коштує ваша ввічливість?
      Ваше «Здраствуйте!» і «Спасибі»?
      Скільки коштує ваша усмішка?
      Я платити за це готова!
      Порахуйте, не прибідняйтеся!
      Прейскурант не потрібен - рибі,
      А – людині без нього?
      Як же це?!
      За кожнісіньке добре слово!

      Серце грубістю протикається,
      Слово гостре – як ніж по венах…
      Що ж ви зграєю в душу кинулись?
      Все хапаєтесь за рукава?
      Я сьогодні – дітей вам ввірила, -
      Найдорожче, що є у мене…
      Скільки ж ваше терпіння коштує,
      Слово сонячне і ласкаве?

      І по чім берете за лагідність?
      Доброта зазнає інфляції?
      Серце - куплено?
      Слово – продано?
      І – на складі немає душ?
      Нам би тільки –
      Привітний погляд ваш!
      Хоч по акції, хоч без акції,
      Хоча б декого з вас, Наталочок,
      І Тамарочок, І Катюш…

      Вам майбутнє заплатить дорого,
      До сльозинки віддасть сторицею,
      Не хвилюйтеся, не залишаться
      Жодні очі у вас в боргу…
      25.11.09.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    61. * * * (Ю.Б.)
      Напилася звуків, і тиша на
      Не моїм шляху – загубила з виду.
      Ніч сьогодні довга і крижана, -
      Лунко б’ються кроки за мною слідом.

      Ніч сьогодні змерзла, стоїть німа,
      Кленами тремтить і благає снігу.
      Я іду крізь неї й молю сама,
      Щоби кущ троянд до весни оклигав.

      Так буває часто: мороз і ніч.
      Ліхтарі і зорі висять – не гріють.
      Як ідуть нещастя – то пліч-о-пліч,
      Як мороз і ніч, а за тим – завія.

      І як добре знати, що теплий дім –
      На кінці доріг. І долоні, й губи…
      Що позаду стільки морозних зим…
      І що поруч ті – кого ніжно любиш.
      17.11.09.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. * * * (Ю.Б.)
      До ночі – вірші. І весь день пливе.
      Як впустиш тугу – тягнеться безодня.
      Ще все гаряче. Ще усе живе –
      І вчора, і назавтра, і сьогодні.

      Самотнім віршем дихає журба.
      Самотнім, наче світанкове місто.
      І поцілунок на твоїх губах
      Іще пульсує, та не має смислу.

      Стікає осінь вицвілим дощем.
      Несуть дороги спогади і води.
      А ти не вірив, що і в наш Едем
      Коли зима десь поруч – то заходить.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Ім`я твоє... (Ю.Б.)
      * * *
      «Як музика мені твоє ім`я».
      Ярина Брилинська.
      1.
      Іменем твоїм –
      Кожен день,
      Кожен.
      Іменем твоїм –
      Бач – душа повна.
      А мені уголос
      його – не можна.
      Я – його сестра.
      По перу кровна.
      Іменем твоїм –
      Проявляти зорі.
      Іменем твоїм –
      Запускати ранок.
      А воно усе –
      Застрягає в горлі:
      Богом і людьми
      Тобі дане.
      Іменем твоїм –
      Всі моря, ріки.
      Іменем твоїм –
      Кораблі, вежі.
      І воно для мене –
      Таке велике,
      І воно для мене –
      Таке безмежне!
      Зайнялася ним –
      Не сховаю – видно.
      Остигати – значить –
      Пірнати в осінь.
      Іменем твоїм –
      Все, що є рідне…
      Краще б я не знала
      Його зовсім.

      2.
      Ім`я твоє – музика.
      Та, від якої –
      Хочеться плакати,
      Хочеться жити.
      Перегоріти б,
      Переболіти б,
      Перезвучати б
      На нього колись…
      Ім`я твоє – музика! -
      Струни - і серце.
      Пальці – і ритми.
      Звуки – до дрожу.
      Зможу – не зможу? -
      Музику цю
      Переплавити в голос
      І називати тебе
      Просто словом
      Тим, на яке
      Твої очі сміються,
      Тим, від якого –
      Я й досі німію…
      17.11.09.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. * * * (Ю.Б.)
      Не благаю тебе: прости.
      Тобі вибачень цих не треба.
      Серцю хочеться чистоти
      Незамуленого неба.

      Що раніше – ти не дивись,
      Час накриє все покривалом.
      Серцю хочеться вшир і ввись,
      Так, щоб музика в нім звучала.

      Що не визріло – не питай, -
      Прийнялося – то зріє, значить.
      Серце повниться – аж по край
      Чимось радісним і гарячим...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    65. ЗЕМЛЯКИ (Ю.Б.)
      Твоє серце - не на припоні.
      Твоє серце – інша планета.
      Наша близькість – не в телефоннім
      У щоденнім тривожнім «Де ти?»

      Різні простори – не з`єднати.
      У нас спільна хіба що осінь.
      Ми – разом на одній із галактик.
      І цього нам з тобою досить.

      Защемило десь між світами
      У найтоншому просторі звуків.
      Несказанне лише між нами,
      Несказанне, як серця стукіт.

      Світ наповнений чистотою –
      Білим шовком п’янких конвалій.
      Я думками лише з тобою,
      І мене не лякають далі,

      Висі, впадини, непогода…
      Душі не замаскуєш кремом:
      Земляки ми з тобою – родом
      З одного і того ж Едему.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. * * * (Ю.Б.)
      В черевиках ногами ходимо,
      Бо інакше, на жаль, не вмієм.
      Ми, - упевнена, - з неба родом, бо
      Під лопатками й досі ниє.

      Наші светри – із шерсті в’язані,
      І асфальтом – так лунко – кроки.
      Тільки в серці – ятрить несказане –
      Небо сонячне і високе.

      Ми за крила ногами платимо
      І питаємо в себе: «Хто ти?»,
      Бо у пам`яті кожного атому –
      Трепет радісного польоту.
      15.11.09. ніч.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    67. ПЕРЕД СНОМ (Ю.Б.)
      Благослови у дивні сни,
      У край вершин Твоїх і стежок,
      Де джерело Твоє дзвенить,
      І де твоя висока вежа.

      Де ніч багата на дива,
      Де ранки м’ятні і медові,
      Де слово добре ожива
      І думка кожна - від любові.

      Де квітне сад, чекає дім,
      Де серце – сонце. Сонце – Серце.
      Звідкіль усе, що поза тим
      Короткочасним сном здається.
      14.11 – 15.11.09, ніч.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    68. * * * (Ю.Б.)
      Якось вранці спинилась вражено:
      Те, що ніколи – те – ніколи.
      Час летить, ніби листя з ясена, -
      Дмухне вітер – і листя – долу.

      Час летить, обриває ґудзики,
      Поспіша, мов кудись не встигне.
      Я проходила – чую – музика,
      І – роки, як хвилини, збігли.

      Стріла очі твої, що світяться, -
      Обійти їх ніяк не в змозі.
      Не минуло ще навіть й місяця –
      Сивина у моїм волоссі.

      Нам небесне – земними мірами?
      Море келихом щоб черпали?
      Ми не просто з тобою віримо:
      Менше вічності – значить мало!
      14.11.09.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    69. * * * (Ю.Б.)
      Так буває лише від любові
      До всього. До всього і усіх.
      Коли серце напоготові,
      Не боїться земних доріг.

      Коли так неймовірно тисне
      Біль чужий у німій журбі,
      Коли ніжності надто тісно
      Пульсувати в самій собі.

      Коли хочеться обійняти
      І відчути, що кожен – друг:
      Перехожий стає за брата,
      Хтось – за матір чи за сестру.

      Від любові – моря і ріки,
      Спалах сонця і міць дубів.
      І як добре, що Хтось Великий
      Не утримав її в собі.

      І як добре, що всі планети
      Саме з неї взяли розбіг.
      Я чекаю на тебе. Де ти?
      Найдорожче лише - тобі.
      14.11.09.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    70. * * * (Ю.Б.)
      Коли ми йдемо отуди, де -
      ні посоху ні взуття,
      І немає потреби
      земні оббивати пороги,
      Залишаються речі
      за нас доживати життя,
      Які п’ять, які десять,
      які – двадцять вісім років.

      Залишаються помисли і –
      як і усі – слова.
      Залишаються вчинки –
      ніби набатні дзвони.
      Твоя усмішка буде
      у пам`яті друга жива,
      Як і номер твій в пам`яті
      іншого телефону.

      Коли ми ідемо,
      розриваючи два світи,
      Не знайшовши дверей
      для великого переходу –
      Залишається музика, -
      твій найтонший мотив,
      Який хтось після тебе –
      за тебе буде виводить.
      11.11.09.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. * * * (Ю.Б.)
      Від себе самої мені уже холодно.
      Господи! Пережити б!
      Не тими стежками блукала у полудень,
      Не тих назбирала квітів.

      Не тими в’язала колючими римами…
      А хто ж мені слово верне?
      І хтось мої вірші, як стріли отримує,
      Вінки із сухого терну.

      Словами загралася: другом і ворогом.
      Мечами тепер повисли.
      Лишилося тільки – углиб і угору, у
      Пошуках Світла і Смислу.
      6.11.09.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    72. * * * (Ю.Б.)
      Скільки неба в тобі глибокого!
      Скільки сонця в тобі гарячого!
      Я давно вже не знаю спокою.
      І без тебе себе не бачу я.

      Прилітають ночами Янголи,
      Засівають кімнату віршами.
      Сновидіння – в прозорих ампулах:
      Обирай собі наймиліше і

      Залишай суєту непрошену –
      Хай розсиплеться час на атоми.
      На планеті (звідсіль горошині)
      Я терпляче тебе чекатиму.

      Від солодкого щему – сироти.
      Із найважчого – бачиш? - виходи.
      Просто б – разом з тобою вірити.
      Просто б – поруч з тобою дихати.
      13.11.09.





      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    73. ПРЯМИЙ ЕФІР на НАЦІОНАЛЬНОМУ РАДІО (Ю.Б.)
      В суботу 14 листопада о 13.15 у прямому ефірі Ніціонального радіо "Культура" (3-й канал) в авторській програмі Володимира Бойка відбудеться творча зустріч із композитором Олексієм Кисельовим та поетесою Юлією Бережко-Камінською, присвячена виходу її поетичної збірки "Контрасти". Запрошуємо до розмови!
      2009р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. * * * (Ю.Б.)
      Усе – як було. А на вчора – не схоже.
      Час літо із нашого раю висмоктує.
      І яблуко зріє. І серцю тривожно.
      З`являються вірші у тріщинах спокою.

      О, бути б мудрішою – не переймати
      Печалі, яка недалека од відчаю.
      Він знає, чекає, твій дивакуватий,
      Він тугу ночами твою розмагнічує.

      Усе це минеться і видасться грою,
      І час в лабіринтах своїх позаховує.
      О, тільки б одвічне було наді мною –
      Примарною і тимчасовою!
      12.11.09.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    75. не те щоб… (із неза(недо?)вершеного) (В.О.)
      хочеться вірити – плачеш а не
      віриш (чому саме так?)
      переміряє в душі сонет –
      досвідом – самота

      надто багато роз’єднує нас
      (а більше не бачу причин)
      платиш за воду – отримуєш квас
      родзинки – замість перчин…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. * * * (Ю.Б.)
      Так, між нами початку немає,
      Як у всіх на землі доріг.
      Де розпечено – там палає.
      Де затягнуто – там на сніг.

      Де наврочено – все на долю.
      Де намолено – жар вогнів.
      У мені вже немає болю.
      І печалі нема в мені.

      Так спокійно і так… порожньо.
      Мов прийшов переддень зими.
      І надія в сніжинці кожній –
      Не для нас. Бо вже ми – не ми.

      Бо думки твої всі – наскрізні.
      Що для тебе любов моя?
      Так, - слова із чужої пісні:
      «До», «до», «сі» і «сі», «до», і «ля».
      11.11.09.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    77. «Твої слова моїх не потребують» (Ю.Б.)

      Це про неї шевченківський лауреат Ігор Павлюк написав: «Давно - після російських класиків срібного віку - не читав такої класної російськомовної лірики. Чесно».
      Це їй присвячують свої вірші інші поети:
      Поэтов в жизни не бывает много.
      И я не всем, кто связан с рифмой, внемлю.
      Талант, если талант, то он от Бога,
      А Бог не часто посещает землю.

      Нам в мире слов держаться правил строгих.
      Ведь слово лечит, слово и калечит.
      Е.Бильченко как раз из тех, немногих,
      Кого поцеловал Господь при встрече.
      (Андрій Соболєв, Севастополь).
      Це її твори із задоволенням беруться публікувати такі провідні літературні журнали як «Ренесанс», «Золотой век», «Грани эпохи» та ін.
      Поетеса, прозаїк, культуролог, філософ, кандидат педагогічних наук, викладач Педагогічного університету ім. м.Драгоманова, авторка багатьох публікацій – ЄВГЕНІЯ БІЛЬЧЕНКО нещодавно провела свій авторський вечір у Ворзелі, у Центрі культури «Уваровський дім».
      По городам и по окраинам
      Ищу упрямо и отчаянно,
      О каменную грудь бессонницы –
      Так ивы перед гладью клонятся –
      Клонюсь, слоняюсь по случайностям,
      Ищу склонением нечаянным,
      Как Богом данного посредника, –
      Божественного собеседника.
      (Є.Більченко).
      Виступала Євгенія не сама. У створенні творчого вечора їй допомагав В`ячеслав Чернецький, який також приїхав із Києва і з успіхом представив декілька своїх пісень, акомпануючи на гітарі.
      Пройти байдужим повз творчість Євгенії просто неможливо. Її вірші зачіпають за живе не лише рідкісним поєднанням глибини пережитого і високого рівня майстерності, а самими темами, які порушує молода поетеса. Направлення її творчості – філософська, інтимна, релігійна лірика. «Пишу не із книжок, а з життя», - зізнається вона. – «Навіть якщо йдеться про Джордано Бруно чи про Христа: просто результат вигаданого і порівняного із власним пережитим. Від цього часто страждаю. І радію».

      Обитание
      Небо опрокинуто вверх дном.
      Небо, опрокинутое в дом –
      Странный дом: Собор или Содом –
      Бесприютный и бездомный дом.

      Перекати-поле, горе-дом,
      Море-дом; дом, списанный на слом;
      Дом, в который ударяет гром,
      Дом-разгром. Дом-омут. Дом вверх дном.

      Небо в дом – и вдребезги стекло.
      Широко гляжу: кругом светло.
      Всем столетним сумракам назло
      Дом, как снегом, светом замело.

      Залило по самые края;
      Дом, отвергший правду короля
      Ради полуправды в три стиха
      (дом, в котором ждали пастуха).

      Небо в доме. Дом на небесах.
      Дом, в котором воскресает прах
      (Тот, шепнувший Лазарю: «Дыши» –
      Парусным дыханием души).

      Сумасшедший дом: сошел с ума.
      Что ему соседние дома?
      Дом, в котором даже я сама,
      Как в тюрьме, – прекрасная тюрьма.

      Правды две. Две истины из двух:
      То, что Дух есть Дом, а Дом есть Дух.
      Дом без камня – только внутрь и вглубь –
      Небо, опрокинутое в грудь.
      Зараз Євгенія Більченко є членом Всеукраїнського творчого союзу «Літературний форум», де готується до видання її перша поетична книга «В шорохе полёта». У Мережі Інтернет її твори можна прочитати на сайтах «Літературного формуму», «Поезії та авторської пісні України», «Стихи.ру», «Рифма.ру», «Экзистенция», - "45-я параллель" - "Голос эпохи" - "Поэтика православия" - "Пролог" - "Сакансайт", "Новая литература", "Наброски", «Филград", "Дом", "Путник", «Інша література", "Буквоїд" та ін.
      Зустрічі і з нашою гостею, а також з В`ячеславом Чернецьким в Уваровському домі ще відбуватимуться, хоча вже і в іншому форматі: В`ячеслав цього ж місяця (23 липня – четвер – о 16:30) у складі Дніпродзержинської вокально-інструментальної групи «Манула» представить музичну програму авторської пісні «Блакитне небо» (гітари, барабан), а Евгенія разом із іншими талановитими молодими поетами (А.Медінським, С.Варламовою, А.Малігон, М.Ширяєвим, Є.Чуприною, В.Рассипаєвим, Р.Лонгою, О.Моцаром, А.Маніною та ін.) виступить на вечорі авангардної, класичної та модернової поезії і авторської пісні «Поетична солянка» (26 липня, неділя, о 17:00).
      ЮЛІЯ БЕРЕЖКО-КАМІНСЬКА


      P.S. Зустрічі, які проходять в Уваровському домі, дуже часто мають своє продовження. Наприклад, через декілька днів після виступу Євгенія Більченко вислала свій новий вірш, який почала писати ще перебуваючи тут. І, – що особливо приємно, - він присвячується Ворзелю.

      Гитары не плачут
      Нашему Ворзелю

      Ветер летит и шумит над рекою;
      Слезы бегут по щекам.
      "Девочка, милая, будьте со мною!" -
      Я говорю это вам!"

      (Стихотворение пятилетней
      Олечки Каминской)

      -1-
      Что тебе нужно от этой жизни? -
      Капельку солнца из узкой щели,
      Майской сумятицы сухожилий,
      Струн и, как следствие, - всепрощения.

      В сизые ворсы уходят сосны,
      Мордами тычась о полумесяц.
      Нынешний голубь - вчерашний сокол, -
      Что ты запомнил из этой смерти?

      В грудь проводами пружинит воздух.
      Возраст звезды - далеко за тридцать.
      Падает небо на сонный Ворзель -
      В росах ирисами повториться.

      Верность - и Весть.
      До конца.
      До первой
      Маточной схватки в последней карме.
      Детка, я буду твоим экспертом
      По производству святых Икаров!

      Руки дождя, на плечах повиснув,
      В синие вишни по капле меркнут
      Все, что ты хочешь от этой жизни.
      Все, что ты помнишь из этой смерти.

      -2-
      Сизое небо - светло и ветрено
      В соснах запутались рубаи
      Будем до дна отдаваться Верности,
      Будем проигрывать вам бои.

      То, что "гитары не плачут", знаем мы
      С детства. Со школьной еще скамьи.
      Или с церковной (тюремной)? Знаменем
      Трели развесили соловьи.

      Сирое небо - по-детски вкрадчиво,
      Ласково: ласточки на луне
      "Боже, Воскреси!" Нам умирать чего
      В этой чужой и смешной войне?

      В чьей-то вине Сыновья - не пасынки, -
      Выйдем из леса по грудь в росе.
      Синее небо - от солнца пасмурно
      Музыка плачет за нас за всех.

      Плачет и платит - Христом и Пятницей,
      Как запятая в стволах гвоздей.
      Смерть чередуется с жизнью - пятнами.
      Дети не спят и
      Сосны распяты.
      Струны распяты.
      Черед людей.

      Ворзель-Киев, 7-8 июня 2009 г.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. * * * (Ю.Б.)
      Сіяно густо.
      Сіяно щедро.
      Сіяно ніжно.
      Сіяно, сіяно…
      По долі розвіяно.
      Із серця гарячого.
      Із розуму зрячого.
      На радість, на втіху,
      Подалі від лиха.
      Щоб сходини – пишними,
      Врожай – Усевишньому…
      Думки мої, думи –
      Під ноги – дороги,
      Що руки – то крила,
      Що очі – світила.
      Хай гріє, хай сходить
      До сонця, під води,
      Щоб потім – як свято
      Усе це збирати!
      10.11.09.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. * * * (Ю.Б.)
      Просто час такий: перемовчати
      І себе, і осінь, і дощі,
      Коли вечір сам собі не радий
      Ліхтарями стомлено блищить.

      Коли місто сліпне від туманів,
      Коли час виходить на нулі,
      І дерев найтонші філіграні –
      Чорні-чорні на молочнім тлі.

      Нам уже ніхто не напророчить,
      Те, від чого в серці ожива.
      Про усе твої сказали очі
      Більше, ніж промовили слова.
      10.11.09.




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    80. * * * (Ю.Б.)
      А на зміну осені – знову… літо.
      Все водночас – просто
      і надто складно.
      Увірвався в місто гарячий вітер
      І каштани витрусив шоколадні.

      Налетів, згрібаючи листя мертве,
      Налетів, зриваючи квіти сонні.
      Це було по-третє. А по-четверте –
      Приміряв білизну з чужих балконів.

      Я за вітром бігла, тримала змія,
      Застрягало сонце в моїм волоссі.
      Я забула, як безпорадно ниє
      Моє серце на передчасну осінь.

      А вона чекала отам, за рогом,
      На припоні – дощ і північний вітер.
      І на цілім світі уже – нікого,
      Хто би міг до нас її не пустити.
      9.11.09.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    81. * * * (Ю.Б.)
      Дощі, вітри…
      Чого в нас не бува?
      Усе прийняти і – рушати далі.
      Я оживаю на твої слова.
      Я терпну на усі твої печалі.

      Нічого стороною не пройде –
      Усе крізь відстань будь-яку озветься:
      І радісне, і грішне, і святе,
      І те, від чого закипає серце.
      7.11.09.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    82. * * * (Ю.Б.)
      На повну - соки в дереві.
      І трави
      Зіпнулися – землі не впізнаєш.
      Цей ранок наді мною не злукавив:
      Він особливий.
      Так воно і є.

      Все навкруги бринить передчуттями,
      Театр неба –
      Як театр душі.
      І м’яко килими тчуть під ногами
      Дрібним стіжком веселі спориші.

      Живе земля у звуках і у ритмах,
      І на усе не наберешся слів.
      А я учора ще ридала ридма,
      І місяць очі холодом сліпив.

      А я учора – під дощем і струмом,
      У глибині - то грози, то бої.
      Де – думи, безнадійні висли думи,
      Які, можливо, й зовсім не мої.
      7.11.09.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Ненáзваний (В.О.)
               Світ мені ліг – мов гніздо із колючого дроту…   
                  І. Павлюк         


      мій світ не ліг – летить собі і квилить
      гніздá не доторочує дроттям
      аби осісти – поза планом виліт
      але й посадки – зась! – то не життя

      світ не лягав мені – ще не втомився
      і ніжність сильних (ні не анекдот)
      не до кінця всотáв – а вже вломив ся
      бо так хотів – як діти (не пілот!)

      жіноча спрага і криваве вовче
      виття – крізь зорі що затихли в нас
      запаленням підсвіченням – пророчим
      злоспалювальним! темрява вляглась…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    84. зимосінь (В.О.)
      із присмаком зими мені ця осінь
      а може ще минеться – льдовик
      розмéрзнеться в душі й обезголосить
      ту білу рану… не зірвé на крик

      і все мені – пейзажиком осіннім
      повéрнеться – жовтогарячим тлом
      настоянкою Покровú – весіллям
      чистісіньким – по білому – шитвом

      тим річищем – свободи – апріорі
      ожиновим листочком на воді і...
      пливи! пливи! – безшéрешневим морем
      молочним сновидінням породілі



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. * * * (Ю.Б.)
      Лишилося – у сон, як у мішок.
      У сон без сну. У світ живої тиші.
      Туди, де небо сліпне від зірок
      І де нема моїх тривожних віршів.

      Подалі від напруги і розлук,
      Туди, де ранок воскресає світлий.
      У добре слово і у чистий звук,
      У світ любові, радості, молитви.
      5.11.09.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. * * * (Ю.Б.)
      Це тобі і справді – не здалось.
      Все як є, - слова мої не хитрі:
      Остигаю, як земля в мороз,
      Як вночі розпечене повітря.

      Сонце гріє. Та – не зігріва
      Пізню осінь уже стільки тижнів.
      Остигаю.
      Як твої слова.
      Як твоя невиказана ніжність.
      5.11.09.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    87. * * * (Ю.Б.)
      Зійти з небезпечних колій?
      Ридати в рукав на людях?
      Вірші мої – від болю,
      Якому затісно в грудях.

      Приходять вони від туги
      За тим – дорогим і справжнім,
      Від осені, від напруги,
      Того, що не так, як завжди,

      І – рвуться на першім слові
      На жар і - потужний вітер.
      Пишеться – від любові,
      Якої подіти ніде.
      5.11.09.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.31 | Рейтинг "Майстерень": 5

    88. * * * (Ю.Б.)
      Вже майже грудень.
      Місяць карантину.
      Мені так добре в затишному коконі.
      Зітхає вечір безнадійно в спину:
      Ні сподівань,
      Ні спогадів.
      Ні докорів.

      Мені так добре не іти назовні,
      Ростити крила дужі і оновлені,
      І жити, хай, можливо, й не на повну,
      Проте обов’язково щоб наповнено.
      5.11.09.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    89. НА ЗАХИСТ (Ю.Б.)
      Обхопили рими, як браслети.
      Там, де тисне – аж біліє вірш.
      Так біліє на душі поета,
      Коли слово випаде.
      Облиш
      Їх в'язати, так, як бранців в’яжуть.
      Їм браслети рими замалі.
      Будуть вірші -
      Слів пухнаста пряжа –
      Білі-білі, наче киселі.
      5.11.09.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    90. * * * (Ю.Б.)
      Ігорю Павлюку

      Дні настали – не солодкі плитки.
      Тиснуть думи... (На просторах випаси!)
      Обертається планета швидко, -
      Не встигаємо із неї випасти.

      Час притиснув. Щільно. Суєтою.
      Справ як завжди – видимо-невидимо.
      От і добре… А не то з тобою
      Вже блукали б в космосі відкритому.
      5.11.09.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. ЯНГОЛУ (Ю.Б.)
      І знову так, як і було раніше:
      Все на місцях, провітрені кімнати.
      Мій Янголе, пробач мені за вірші,
      Які я не могла не написати.

      Нарешті наодинці ми з тобою.
      Затихло все зсередини і ззовні.
      Затихло так, як поле після бою:
      Усі думки ясні і послідовні.

      І кличе чай мелісою, жасмином,
      І надвечір`я лагідне і сніжне.
      А поспішати, Янголе, куди нам?
      Я надто втомлена.
      Я надто, надто грішна.

      Усе так само. Хоч уже й не схоже
      На те, яким воно було до літа.
      І вечір зорі над землею множить.
      І сніг ряхтить.
      І далі треба жити.
      4.11.09.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. НАОСТАНОК (Ю.Б.)

      Ну от і все. Ще вечір – і зима.
      На листя – іній, а на душу – Герцен.
      Цей листопад – як фінішна пряма,
      Як збій із ліку.
      Як зупинка серця.

      Ну от і все. Бо далі – просто – ніч.
      То ж не чекай повернення у долю.
      Ми зіткані з глибоких протиріч,
      До жодного не знаючи паролю.

      Ну от і все. Замкни своє кільце,
      Не пропускай мої крізь нього рими.
      Усі початки - тріснуті кінцем.
      Усі кінці – початками ранимі.

      Ну от і все. Непрохані стежки
      Хай снігом заростуть, як будяками.
      Не кресли те, що можна – у дужки.
      Життя триває.
      Навіть за дужками.
      4.11.09.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    93. * * * (Ю.Б.)
      Ти сьогодні мене не клич –
      Ні провулками, ні городами…
      Над містами як повінь – ніч
      Залила усе чорними водами.

      Ловить місяць мовчки у сни
      На – намріяне, на – намолене.
      Зорі збилися в табуни….
      А мені у сон – не дозволено

      Упійматися… Я – на дні
      Причаїлася, подих стишую.
      Ти – один із шалених снів.
      Після нього – прокинусь іншою…

      Місяць виловив, зачерпнув
      Тих, хто просто хотів впійматися.
      Залишилася я без сну,
      І – пероном порожнім – хата вся.

      Постіль – каменем (не звикать),
      Всі думки мої – пережовані,
      І – ні місяця, ні – гачка,
      Ні такої хмільної повені.
      4.11. 09. ніч.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    94. * * * (Ю.Б.)
      Листя вигоріло
      І згасло.
      Стало темно.
      І - світло стало.
      В цьому просторі,
      В цьому часі
      Нас зосталося зовсім мало:
      Два дуби –
      Сухожилля в темінь,
      Дві сосни –
      Над дубами криво,
      Дві душі –
      Із того Едему,
      Після чого все –
      Неважливо.
      3.11.09.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. * * * (Ю.Б.)
      Я ловлю твої радіохвилі –
      Серця стукіт, перестук коліс…
      Прилетять голубки білокрилі
      Із твоїх країв на мій карниз.


      Я прийму думок кардіограми,
      І печаль твою, і радість-біль.
      Все, що буде й що було між нами –
      Сота доля тих радіохвиль.

      Будь собою - ми усі бідові.
      Обережно: не переброди!
      Не пошли мені лише любові,
      Від якої плавляться дроти.

      Я її прийняти не готова.
      Я її триматиму під склом.
      Вже і так твоє ласкаве слово
      У мені потужно проросло.
      2.11.09.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    96. * * * (Ю.Б.)
      Вчитися жити без тебе так само:
      Просто, і світло і чисто,
      Все починати з найменшого, заново,
      Ніби вчиняти тісто.

      Сонце зійшло.
      Сходить буднів опара:
      Пишно, і біло, і м’яко…
      Все, що учора було – просто марево,
      Навіть – не привід плакати.

      Втім, щось, пульсуючи, стиснулось: «Хто ще
      Зможе так глибоко бути?»
      Десь, поза нами уже – найдорожче, -
      Те, що нам не повернути.
      24.10.09.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. * * * (Ю.Б.)
      Навіть думати неможна.
      Ні згадать тебе - не треба.
      Жити так, як ранок кожен
      Я колись жила до тебе.

      Де занадто – там і рветься.
      Думи – в душі.
      Душі – нетрі.
      Там, де серце – прямо в серце –
      Не існує кілометрів.

      Там, де очі - через простір,
      Не сховатись – поруч завжди.
      Не запрошені, а – в гості,
      Не хотів ти, не чекав ти,

      А вони – перед тобою,
      Ними ти уже по вінця,
      Будять, вперті, непокоять,
      Не лишають наодинці,

      Стало простору замало:
      Ні повітря, ні свободи.
      Я сама себе благала:
      «Не пригадуй!» Не виходить…

      Скільки болю, скільки суму –
      Не зізнатися нікому.
      Ой ви, думи мої, думи, -
      Повертайтеся додому…
      22.10.09.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. * * * (Ю.Б.)
      Нахапалася повітря – ротом, ротом,
      За життям – як за останнім трамваєм.
      Я – любов твоя, відкладена на потім,
      До якогось там рум`яного раю.

      Ти прийми мене як є: хай (між нами) -
      Поле бою я, а значить, - і дим був.
      Поле болю я з двома полюсами.
      І собі не малюватиму німбу,

      Я себе не прикрашатиму пір`ям –
      Головне – ти не дивися в зіниці.
      Вгледиш відчай у них – не вір, я, -
      Мабуть, просто боюся спізнитись.

      До кінцевої, ніби до Бога:
      Самотужки не дійти, не добігти.
      Я люблю тебе.
      Люблю - як нікого.
      І очей де - не знаю - подіти…
      22.10.09.





      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. * * * (Ю.Б.)
      А ночами туга така –
      Не знаєш, де серце діти.
      А ночами туга така –
      Жоден не клюне сон.
      Нависають передчуття
      Схожі на сталактити.
      Нависають зорі. Мовчать
      Всім ліхтарям в унісон.

      Терпне ніч. До хрусту.
      До заморозків на травах.
      Серце терпне. Жодним
      Словом не доторкнись.
      Та – нічого… Просто
      Осінь іде – кульгава
      Повз міста і села
      Полем, одна, кудись…

      І немає сил
      Навздогін їй - слова чи сльози.
      І немає сенсу
      Спиняти її: «Зажди!»
      Скільки ж тої ночі?..
      І час її швидко зносить.
      Скільки ж тої туги?
      А думалось – назавжди…
      17-18.10.09.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. відлуння (В.О.)
      твоїм відходом кисень перекрито
      перекраяно болісно світ
      і парують краї – свіжий міт
      потребує кривавого мита

      не язичництво – око за око
      поза вірою над усім
      ти мовчиш – заблоковано sim-
      карту вічного спокою…




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. * * * (Ю.Б.)
      Вміти радіти
      Зовсім простим речам:
      Сонцю і вітру,
      Осені і дощам,
      Айстрі останній,
      Розгубленій і блідій,
      Сонцю на бані,
      Ночі тривожній, в якій
      Ти повертаєшся втомленим, неговірким,
      Не розпускається ніжність з твоєї руки,
      Губи твої не цвітуть на п’янкі слова,
      Сердиться шлунок і – бубоном голова.

      Вміти прийняти
      З рук твоїх – плащ, піджак.
      Вміти прийняти
      Тебе, навіть якщо й не так
      Ти подивився і зовсім не те сказав,
      Каменем падають «проти» твої і «за».

      Камінь відскочить, якщо він летить в любов.
      Усмішка буде, як вірять усім нутром.
      Ніч розтечеться. Вітер – на манівці.
      В радість – і чай, і вечеря, й – рука в руці…
      12.10.09.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    102. * * * (Ю.Б.)
      День – на іншому боці штори:
      Відкривай сміливіше!
      Всі річки стікають у море,
      А слова – у вірші.

      Всі дерева тікають в небо,
      Ночі – в ранок.
      Я – у себе.
      І ти – у себе,
      Як погано.
      12.10.09.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    103. * * * (Ю.Б.)
      Життя – найскладніший ребус.
      І що б воно тільки значило?
      Безмежно сумую за небом,
      Якого іще не бачила.
      У горлі слова лишаю.
      Відбірні – та й ті переклад.
      Немає мого тут раю.
      Немає мого там пекла.
      Не виказати нікому
      Того, що настільки рідне:
      Ночами літаю до дому,
      Якого з землі не видно.
      8.10.09.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    104. * * * (Ю.Б.)
      Я люблю тебе. І тому –
      Не чекай ні листів, ні дзвінків,
      А самої мене – й поготів.
      Я й адреси –то не візьму.
      Все-одно ж бо, яка зі стежин,
      І провулки які – твої.
      Не кажи мені, не кажи…
      Обійди, облети, проїдь,
      Коли я – на твоїм шляху.
      Коли я – у твоє вікно.
      Не чекай мене, не рахуй
      Зграї днів, і хвилин, все-одно
      Я тобі – й уві сні – святе, -
      Не дозволю свої вуста.
      Я люблю тебе.
      Й через те –
      Ні - стрічань.
      Ні - дзвінків.
      Ні - листа.
      14-15.10.09.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Післяслово про Слово (В.О.)
      де та мова де ті змовники?
      ненормоване життя се
      парфумер збирає дзвоники
      рейки гнуться числа мстяться…

      ти на волі мов на волику
      на підробленому слові
      в вічність в’їхати поволеньки
      сподівавсь – за дрібку солі

      замість вічности – у відчаї
      потрапляєш (за нізащо?!)
      маска мертва – за обличчя і
      замість Бога – мертвий пращур

      замість чаю з цукром – стевію
      замість стевії – з цикутою
      нерозріджену (містерії)
      рідину в собі спокутуєм

      молим – молимся – замолюєм
      Бога – янголам святим і
      Богородиці – знеболює
      ненадовго! невситимі

      бо гріхи огріхи – пострілом
      все розтрощують єдиним
      слова голого «апостоли»
      хижі клоуни без гриму

      грубу пластикову фрезію
      годі сплутати з живою –
      поверніть мені поезію
      живину і диво в Слові!




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. ЗА НАЙДОРОЖЧЕ (Ю.Б.)
      Осінь висохла до хрусту.
      Під ногами - листя чіпсами.
      Залило подвір`я густо
      Сонце променями чистими.

      Очі мружиш – літо в зумі.
      Та не довго з нами житиме.
      Місто змінює костюми
      На такі ж - без хлорофітуму.

      Всі суглоби вигріває.
      Посміхається дитинно і –
      Розтеклись його трамваї
      Кровоносними судинами.

      Замело столітню лаву
      Сонцем, осінню, каштановим…
      Скласти руки?
      Маю право
      Розпочати завтра заново…
      12.10.09.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.6 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    107. * * * (Ю.Б.)
      Набираю твій номер,
      Наче беру акорд.
      Не сфальшивили б пальці
      Жодною – жодною цифрою!
      Так верта корабель,
      У єдиний свій рідний порт.
      Так зривається тиша
      Грушею перестиглою.

      Набираю твій номер
      (Між нами - катма доріг),
      Щоб під голосом ніч
      Неквапливо хоч трохи ходила вся.
      Та останній гудок
      Почекав тебе і - остиг.
      І усе, що несла,
      Так зі мною і залишилося.
      12.10.09.






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. РОЗРИВ (Ю.Б.)
      Остання хвилина скупа на слова.
      Остання хвилина скупа на сльози.
      Остання хвилина, допоки жива,
      Істерик в собі не ялозить.

      Вона ніби вистріл, як «Плі!» пряма.
      І вдруге – не цілить ніколи.
      Зайвого в ній нічого нема.
      Остання хвилина – доля.

      Твій погляд я всоте в собі прокручу,
      Викручу, викричу, скину…
      Ти бачиш – усе?!…
      Без резону…
      Чу…
      Вже менше, ніж півхвилини.
      12.10.09.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. * * * (Ю.Б.)
      Дитя черевики знімало з діда.
      У вузол шнурки…
      Дід не йтиме ж нікуди!
      На вулиці –ніч.
      На вулиці - вітер.
      Навіщо
      Вляглися у ліжко взутим?

      А дід –
      Не підморгує правим оком.
      Не пахне цигаркою на півхати.
      Лежить
      У новому костюмі широкім.
      І рідного діда
      У нім не впізнати.

      Чого мовчите?
      Я кажу вам, - знімайте!
      Ми – босими в ліжко.
      А ви – в черевиках!
      Я вам принесла подивитися слайди.
      На них – моя мама, і тато, і Віка…

      А дід –
      Не знімає.
      І слайдів не хоче.
      А діда сьогодні
      Не звуть на вечерю.
      І свічка стекла
      І вже ледве тріпоче.
      І дивиться ніч крізь відчинені двері.
      11 – 12.10.09. Сімферополь.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    110. * * * (Ю.Б.)
      Чужою-таки на своєму ж святі,
      Далекою із найближчими
      Живу, наче сплю на м`якій скловаті,
      Закуреними горищами.

      Ридаю у скалки і кашляю ними.
      Для когось вважаюся стервою.
      У долі моїй – самі пілігрими.
      Я – морем, і я – Говерлою.

      Я – небом, ракети в якім безпілотні,
      Пустелею я контрастною.
      А хочеться жити і завтра, й сьогодні
      Єдиною, своєчасною…

      Хай ніч вигорає п’янкими віршами,
      Хай ранок сходить утомою,
      Твоєю весною аби найніжнішою,
      Нікому щоб невідомою…

      Так хочеться, хочеться, Господи, вірити,
      Що все ж – до останнього вистою!
      Любові б лише – як тонкої лірики,
      Як тала вода чистої…
      4.10.09.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    111. * * * (Ю.Б.)
      Вечір нас терпляче слухав
      Від дощів вологий.
      Я в тобі шукала друга,
      Відкриваю ж – Бога.

      Між рядками, між словами,
      Крізь щілини вірша…
      Все, що виникло між нами –
      Музика і тиша.

      Все, Чим житимемо в грудні –
      Тим душа й багата.
      Я в тобі чекала буднів,
      А прийшла – на свято.
      5.10.09.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    112. * * * (Ю.Б.)
      В.К. присвячується
      Інколи – тонко. Тонко – і страшно.
      У грудях пульсує. Значить – жива ще.
      Стрілка по колу кружляє поважно:
      Краще - на гірше. Гірше – на краще.

      Світ завмирає. Німіє. Біліє.
      Янголи сходяться: «Здраствуйте, браття!
      Чуєте в серці - поліритмія…
      Наче б то дзвін на великому святі».

      Терпнуть світанки у росах жовтневих,
      В головах сон стережуть полохливий.
      Радосте?
      Відчай…
      Надія?.. Ну де ви?
      Не полишайте! Усе ще можливо!

      Жити! До трепету ніжно і чисто.
      Жити! Творити і свято, і будні…
      Сон проковтнувши, посапує місто,
      Осінь тривоги виводить на лютні.

      Все ще можливо. А значить так буде:
      Довга дорога і радість, і сила.
      Час зупиняється болем у грудях?
      Ні, то – Любов, що пульсує по жилах.
      2.10 – 3.10.09. ніч.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    113. * * * (Ю.Б.)
      Я прокинулась - жовтень,
      І дощі, і тумани,
      І глизяві світанки,
      Чадні вечори.
      Я потрапила в осінь
      Чужа і незвана:
      Ні тебе там, ні сонця…
      Не лишай!
      Забери!..
      Забери мене звідси
      У липень гарячий,
      Там наш час недопитий
      І зірка дріма…
      Там лишилась ромашка,
      Лишилась і плаче…
      Забери мене звідси,
      Тут скоро - зима.
      Тут немає нікого
      Із поглядом брата.
      Тут у посмішці жодній
      Не стріти сестри.
      Я прокинулась - жовтень
      Серед тліну і злата.
      Забери мене звідси!
      Забери, забери…
      1.10.09.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    114. *** (Ю.Б.)

      * * *
      А до електрички, як до неба, -
      Так далеко – не перечекати…
      Вітер ясенам лоскоче ребра,
      Небо щедро сипле діаманти.

      Місто спить без спокою і снів, і
      Ліхтарями підпирає темінь.
      Чи щасливі, чи то юродиві
      Один одного питають: «Де ми?»

      … Де ми, ніжний, загубили літо?
      У яких галактиках блукали?
      Спите сонцем і дощами спите,
      Розтеклося до незримих далей…

      Я все тішусь тими журавлями,
      По собі які лишають зими…
      Милий, що зав`южило між нами?
      Хто мої тепер збирає рими?

      А до електрички – сотні зір ще
      Встигне народитись і згоріти…
      Скільки поміж нами дивних віршів,
      Скільки снів, ще нами не прожитих!..
      25.09.09.





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    115. * * * (Переклад вірша О. Басаргіна) (В.О.)
      Декамерониться епоха
      і Гельдерліном віддає,
      ми живемо сяк-так потроху,
      і не рятують сльози Броха,
      швидкий для всього присуд є.
      Тріщать імперії великі –
      ущент розносимо, і сад
      вишневий, – та шпирхають ліки
      поживні – у тендітний зад.
      Отой займенник без імення,
      від «я» до «ми», і врешті – «я»,
      з печаткою кровозмішення,
      свіжопоголена «свиня».
      Воно тавро, воно таврує,
      ось-ось – і хлюпне через край,
      у морі бовтається буєм,
      нікчема, все йому «нехай».
      Мені ж бо все болить –
      я бачу ті обличчя,
      і очі й руки, і тепло тих слів –
      у пам’яті моїй… дивись, весніє вмить,
      дивись, весь світ – весна оклична,
      спить суходіл в обіймах островів.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. * * * (Ю.Б.)
      Моє майбутнє – це твоє минуле:
      То радістю, то тугою дихне.
      Я надто глибоко тебе вдихнула –
      В мені вже й не зосталося мене.

      В мені вже – тільки музика і рими,
      Терпкі, гарячі, і – нічого більш.
      Спинилась вранці осінь за дверима,
      Щемливий залишила вірш.

      Я йшла за нею.
      Я тікала в неї!
      Я маскувала золотом сліди…
      В краю пелюсток білої лілеї
      Чекали разом радість, біль і – ти.

      Запороши тим холодом лапатим!
      Остигнути до березня, – а там –
      Розбитими дорогами блукати,
      Віддати груди протягам, вітрам.

      Лише в слова не винести б печалі!
      Думок за кожним – тисяча сполук.
      Ти граєш на улюбленім роялі,
      Свій ніжний щем виводячи у звук.
      15.09.09.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    117. *** (Ю.Б.)
      * * *
      Я живу між видихом і вдихом,
      Там, де груди терпнуть від краси,
      Де настільки урочисто тихо,
      Що шепочеш: «Господи, єси!..»

      Де незриме набуває форми,
      І первинну повертає суть…
      Радістю найтоншою огорне
      Тою, яку хочеться збагнуть.

      Де усе настільки чисте-чисте,
      Що лишаєш вимите взуття.
      Йти куди – між тисячею істин
      До благої істини – Життя.

      Де усе, що визріло у слові –
      Наливає незбагненним вірш.
      Де душі так добре від любові,
      Що тамуєш подих і мовчиш…
      16.09.09.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    118. * * * (Ю.Б.)
      Дихнула музика – по шкірі сироти.
      Дихнула музика – і світ як дім.
      Та стін його нічим не зміряти,
      Ні даху вгледіти на нім.

      Усе – єдине, недоторкане,
      І на такій тонкій межі!
      Дихнула радість неприборкана
      І - розчинилася в душі.

      Я одягаю сни навиворіт
      Не розтлумачені, чудні.
      Якщо колись ці звуки вигорять,
      Не вір, як скажуть, що в мені.
      9.09.09.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    119. * * * (Ю.Б.)
      Річка в ніч і співає і кумкає,
      Ліс душею п’янить сосновою.
      Не торкнутись мені б тебе думкою –
      Жодною: ніжною, випадковою.

      Не стривожити б твого спокою,
      Не прокласти стежок непроханих…
      Понад річкою йду глибокою,
      Жабенят молодих полохаю.

      Не озветься хай, не змахне крилом
      Тобі вечір цей, де моє лице…
      Лиш до грудня і – тут – звичайне скло,
      На якім і - ніч, і – хурделиця.
      7.09.09.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    120. Коктебельський цикл (3) (Ю.Б.)
      Не повторитись у собі самому.
      Вчорашній – луска.
      Луска від ядра.
      На морі – шторм,
      І – хочеться додому,
      Туди, - де протяг з запахом метра.

      Туди, де гравій, і бетон, і клумби
      Петуній білих.
      Де жоржин пора.
      Засмаглим повертатися Колумбом,
      Стрічать провулки радісним «Ура!».

      Приймати осінь і дощів гостини,
      Людей і будні, отаких, як є.
      І не шукати в іншому причини,
      І не вважати, що усе твоє.

      На шосту рівно – звечора годинник,
      Нове взуття – до свіжих мозолів.
      Як тишу дряпатиме кострубатий віник -
      Не проклинати до глибин землі.

      Нести в собі уже осіннє небо,
      Усе, що є в нім: журавлів і дим.
      І осінь задивлятиметься в тебе
      Ще теплим сонцем.
      Теплим і ясним.
      6.09.09 – 7.09.09 ніч.





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    121. Коктебельський цикл (2) (Ю.Б.)
      2.
      Море точить леза хвиль.
      Дно відкрите, як вітрина.
      Ранок.
      Серпень.
      Море.
      Штиль.
      Вибирай собі перлину!

      Ніч під камінь залягла.
      Сонце – наче діжка меду.
      Я – сама собі пра-пра,
      Ти – собі далекий предок.

      У краю лаванди – сіль
      На кінцях строкатих китиць.
      Спробуй – втримай повний штиль
      У якім – не повторитись!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    122. Коктебельський цикл (Ю.Б.)

      1.
      Від неї.
      Від нього.
      Від жесту.
      Від пози.
      Нікого.
      Нічого:
      Ні міста,
      Ні криків.
      Від кислого погляду,
      Що – до корозій,
      Без строку,
      Без міри,
      Без точного ліку.

      Від куряви погляду,
      Диму і гарі.
      Від черги і натовпу –
      Пузом у спину.
      Від мату.
      І осуду.
      Бруду.
      Базарів.
      Від фальші.
      Від клину,
      Того, який – клином.

      Від тОго, що не
      І тогО, що не дуже.
      Від глянцю слизького
      І реву моторів.
      Туди, де живуть
      Наші думи і душі
      Усе ще без нас -
      До моря.
      До – моря!..




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    123. * * * (Ю.Б.)
      Хто я тобі
      У цьому світі спроб і помилок,
      Де кожен коник видатний маестро,
      Де тишу перекрикують оркестри
      Із ложок, і каструль, і тарілок?

      Хто я тобі
      В порожнім світі хриплих голосів,
      Троянд, з їдучим запахом парфумів,
      Де вечори – то п’яні, то – безумні,
      Де пісня часто норовить – в надрив?

      Хто я тобі
      У круговерті всіх меридіан?..
      Від точки зустрічі – за колом – коло…
      Із нас хтось душу в радості оголив,
      А хтось подумав, що оголив стан…

      В розшаруваннях буднів, як слюди,
      Коли світанки розпускають вії
      Я – хто? Коли ми поруч, а не смію
      По імені до тебе і на «ти»?
      15.08.09.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    124. * * * (Ю.Б.)
      Говоримо.
      І черствіє наш хліб.
      І вечір множить зорі у галактиці.
      Ще має сили
      Час тривожних Риб
      Теоретично і, на жаль, на практиці.

      Холодний чай із тогорічних трав.
      Стікає мед, натрушений з акації.
      Говоримо…
      А краще б – помовчав
      Тут кожен, бо слова не мають рації.

      У кожного – ікони і ножі
      І пряники - свої (Із чого зліплені?)
      І, вечір, не торкаючись душі,
      Іде повз нас у місячнім освітленні.

      Говоримо:
      Хто в небо, хто – в ріллю, -
      Життя складне, із невідомим модулем.
      Дитя на вушко просить: намалюй
      Такого дядю, щоб на землю воду лив…
      14.08.09.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 6

    125. БЄЛИЙ ГОРОД (Ю.Б.)
      Тут на світанні небеса руді
      Й такі далекі залізничні станції…
      Тут вітер грає прямо на воді
      Вигадливі нічні імпровізації.

      Тут зорі ніби лупляться з яйця
      І зранку висихають разом з росами.
      Тут морю – ні початку, ні кінця
      За гострими пшеничними покосами.

      Тут вечір береже найтонший сон
      І місяць – наче тітонька–пророчиця…
      Ще вчора розрядився телефон
      І заряджать його чомусь не хочеться.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    126. *** (Ю.Б.)

      Не викажи завчасно свій політ,
      Словам не віддавай, бо – на поталу.
      Я і сама дивлюсь тобі услід,
      Радіючи, що слів між нами мало.

      Очей лише своїх не відведи –
      Живу я ними, дихаю і бачу.
      Якби ти знав, чого не чуєш ти…
      Що ти мені…
      А я тобі?.. -
      Наврядчи.
      6.08.09.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": --

    127. * * * (Ю.Б.)

      Вересень. Літо – на дим.
      Листя – за вироком Лінча.
      Пишуться вірші одним,
      Читаються – зовсім іншим.

      До вечора догорів
      Костюм молодого клена.
      Для тебе – удосталь слів
      В серці живе у мене.

      Проте відпустити їх –
      Не можу, як в небо зграю…
      Вірші пишу для тих,
      Хто навіть про це не знає.
      6.08.09.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    128. *** (Ю.Б.)
      Як заснути?
      Цей місяць - не блимне, -
      Прямо в душу,
      А я – на нього.
      …Ніжний, лагідний,
      Ти візьми мене
      У свою нелегку дорогу.

      Я ітиму слідами рідними
      В лівий – лівою,
      В правий – правою.
      Тільки б ти – не стежками хибними,
      І – нещирими,
      Чи – лукавими.

      Ти іди.
      Хай шляхи – не килимом.
      Скільки сили
      І скільки змоги –
      За тобою…
      Лише візьми мене
      У свої
      Нелегкі дороги.
      6.08.09.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    129. *** (Ю.Б.)
      Поле місяць залив ненадкушений,
      Гарбузи підтяглися на вусиках.
      Що зробила із нашими душами
      Твоя музика?

      Чи то ніч полинами грається, -
      Сотні коників – вздовж і впоперек,
      Чи то я у собі зберігаю ці
      Мо, майбутні великі опери?

      Звуки - вперто крізь тишу.
      Слухаю.
      Ніч пульсує сухими травами…
      Не міською FM-задухою,
      А твоїми живу октавами,

      Переливами, перебродами,
      Переплетеннями звучання…
      Все іду кришталевими сходами
      Під твої піднебесні бані.
      6.08.09.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.9 | Рейтинг "Майстерень": --

    130. *** (Ю.Б.)
      Говорить тиша.
      Слухай – і мовчи.
      Вона багата
      На таємні смисли.
      А, враз, відкриє
      Вранці чи вночі
      І мову слів,
      І навіть мову чисел?

      Вона несе
      У зародках своїх
      Нове життя,
      Приховане від шуму.
      Тут навіть вітер,
      Слухаючи, стих,
      Зітхнувши, камінь
      Щось своє подумав…
      7.08.09.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    131. ПЕРЕДЗУСТРІЧНЕ (Ю.Б.)
      Ти – близько, десь поруч зовсім,
      Зносиш слова на вірші.
      Як же з тобою досі
      Стрітися нам не вийшло?

      Час докладає хмизу –
      Римою вірш займеться.
      Молотом по залізу –
      Слово твоє по серцю.

      Як не озватись? Як же?
      Дзвоном бриню гарячим…
      Ні, не усе, як завше:
      Завтра тебе побачу!
      5.08.09.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. * * * (Ю.Б.)
      Коли вже сил земних не стачить зовсім,
      В супутниках бува частенько біль, -
      Дорога вгору, потім – прямо в осінь,
      А далі – в сніг, де тиха заметіль…

      Коли світанків – легко з ліку збитись, -
      Їх стільки назбиралось – розберись!
      В зіниці сонцю хочеться дивитись,
      А й досі не виходить це без сліз.

      Коли любов усі покаже грані,
      Наступна знову, дивишся, - нова.
      Коли зима сувора, мов остання –
      Земля за нею знову ожива.

      Це – старість.
      Не дивуйся.
      Безліч станцій.
      Це – золото, врожаї, і дощі…
      А далі – просто зміна декорацій
      І зношених запилених плащів.
      1.08.09.







      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    133. МІЖ СНАМИ (Ю.Б.)
      Якось снами закапала очі:
      Два коротких за ніч – от і все.
      Перший сон й по цей час кровоточить,
      Другий – сонце в долонях несе.

      Перший сон – з прадідівських підвалів:
      Глухо, вогко і страшно, і мла…
      Другий – із абрикосових далей, -
      Я ніколи там ще не була…

      Перший – мрякою хлюпа і місять
      Босі ноги той сірий кисіль.
      Чистотою блакитної висі
      Кличе другий за тисячу миль.

      Я між снами живу. Линву туго
      Сни натягують, як тятиву.
      Я від першого йду до другого…
      Як над прірвою я живу.
      1.08.09.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    134. КОЛИ НАЙТЯЖЧЕ (Ю.Б.)
      Господи!
      Слався, слався!
      У справах і у віках.
      Всього лише за виконавця
      Я тут, де і пух, і прах.
      За клавішу фортепіано
      І за волосину смичка.
      Торкнися мене, я стану
      Звучати в Твоїх рядках.
      У пошуках імпровізацій,
      У впевненості звучань –
      Не лаврів, і не овацій…
      Як добре, що - інь і ян.
      Що дні мої - в контражурі,
      Що радість – з Твого крила.
      Що - сонячні, і похмурі…
      Й по вінця, а не до тла.
      Скріпити усе любов`ю.
      (Не воском – хай йому грець!)
      Господи, за Тобою…
      Господи, - не кінець…
      31.07.09.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. * * * (Ю.Б.)
      Приголуб мене за сьогодні
      І за вчора, й за те, що до…
      Так незвично і
      Так природно –
      Серце слухати під пальтом.
      Обійми мене!
      Щоб між нами
      Ні сніжинки не збереглось!
      Під мохнатими ліхтарями
      Розкажи мені добре щось…
      Чом так довго – до цього снігу?
      Чи фіалка моя жива?..
      Вітер ліг і на нас не дихав,
      Все чекав на твої слова.
      День навшпиньках ходив за нами,
      В очі зиркали ліхтарі…
      Ти мовчав.
      І під каблуками
      Лиш напружено сніг рипів…
      Обійми!
      Віднеси до раю!
      Та…
      Навіщо без тебе рай?!
      Ти – не любиш мене.
      Я знаю.
      Тоді краще –
      Не обіймай.
      28.07.09.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    136. * * * (Ю.Б.)
      День визрів у ніжній палітрі –
      З мережива яблунь і слив.
      Не рви моє серце на вітер –
      Я буду із дужих вітрів.

      Не рви мою душу на звуки –
      Бо звуки ці – до глухоти.
      Не рви мої вірші на круків –
      Затьмарять твої світи.

      Не стрілося випадкових –
      Ні дат, ні людей, ні снів…
      Не рви благодатне слово
      На тисячу мертвих слів.

      У цій непростій коловерті,
      Де праведник і фарисей, -
      Немає страшніше смерті
      Найближчих тобі очей.
      29.07.09.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. * * * (Ю.Б.)
      А літо гаряче
      Таке,
      Що здається – зими не існує,
      І двір ще ніколи
      Не спав на семи вітрах,
      І сніг - нереальний,
      Й про нього не можна всує,
      І це не його
      Пам’ятає пошерхлий дах.

      І вічна трава,
      І листя на кленах - вічне,
      І флокси – назавжди,
      І легкість ажурних терас.
      Літо засмагле, пишне, -
      Епізодичне!...
      Ти бачило, - місяць
      Уже над тобою згас?

      А я ще горю
      Твоїм полум’яним жаром,
      А я ще в тобі,
      І ти - у мені за всіх.
      І серпень тече
      У мене по капілярах,
      І яблуко спаське
      Зріє у грудях моїх.

      А літо таке,
      Що здається, - зими і не буде…
      А літо таке,
      Неначе прийшло назавжди.
      А грудень…
      Навіщо?
      А грудень?
      Для кого?
      А – грудень?!
      Іти нам до нього,
      Із ним і крізь нього іти…

      А літо таке…
      21.07.09.





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. МУЗИКА (Ю.Б.)
      Ніжністю пальців
      Легшу батисту,
      Ловити її –
      Невловиму і чисту;
      Пити повітря
      Ткане зі звуків,
      Слухати серця
      Притишений стукіт.
      Музика тане! –
      Сніжинка на віях…
      Я діставати
      Тебе не умію
      З себе, хіба що –
      Так, відкоркую,
      Тільки б – не бісером,
      Тільки б – не всує,
      Тільки би плетиво
      Септим і терцій –
      Без посередників, -
      З серця до серця,
      Меридіанами нервів –
      У душу…
      Музико!
      Струни
      Найтонші зворушуй,
      Не залишаючи, -
      Рви павутиння,
      Подихом теплим
      Дихай на іній,
      Тиснуть тривоги? –
      Видали в титри,
      Посмішку шли
      Проти вітру й за вітром…
      Музико!
      Жити углиб і назовні,
      Очі розплющивши,
      Звуками повні,
      Тишу плескати,
      Не розплескавши,
      Бути собою –
      Сьогодні і завше.
      Музико!
      Важко
      Спинитись і вмерти.
      Доля об тебе
      Давно моє стерта.
      Більше у світі цім,
      Мабуть, - нічого:
      Звуків, які
      Долітають до Бога…
      21.07.09.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    139. * * * (Ю.Б.)
      Трави по груди – липень.
      Сонце цілує в губи.
      Зорі хтось тихо зсипав,
      Наче в мішечок крупи.

      Вітер блука босоніж
      Стиглими чебрецями…
      Сонце палке і сонне
      Без абажура над нами.

      Яблука літом ситі
      Равликам – на поталу.
      Літо, гаряче літо,
      Завжди мені тебе мало!

      Щойно тебе – крізь пори.
      Щойно лише вдихнула…
      Скоро, о як же скоро
      Зміна твого караулу!

      Навстіж і вікна, й двері,
      Врозбрід по саду квіти.
      Буде – твоїх матерій
      Взимку на вірші - шити.
      17.07.09.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    140. НА СВІТАННІ (Ю.Б.)

      Дорога під гору – в сонце.
      Машини течуть по сріблу.
      З усіх дивовижних корон ця –
      Єдина, яку ти вибрав.

      Вона – з половину неба,
      Більша земного щастя,
      Ніколи її на себе
      Нікому вдягти не вдасться.

      Які б не були автівки –
      Сріблястими йдуть до срібла.
      Диво якесь, ти тільки
      Спробуй таку-от виплав!

      Ти боляче очі мружиш
      І тиснеш на газ щосили.
      Ну ж бо, рідненька, ну ж бо, -
      В нутро отого світила!

      Під гору. Вершина. І – знову –
      Бий тарілки і глеки:
      Сонце висить медове
      Високо і далеко.
      16.07.09.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. * * * (Д.К.)
      Тишею голос оголено.
      Погляд розходиться колами,
      Дибиться крешами моря безгучно,
      Спадає у дюни мовчання.
      Руки здіймає музика змучена.
      Миті натягнуті пальцями лучника,
      Вбраного в чорне ночами.

      Твій голос нагий і лякливий,
      Мов дитяче бажання цілунку.
      Тиші усе жаркіше,
      Бо жалить зоряна злива.
      Серця наші – без обладунків.

      Ти так інфернально мовчиш!
      Зімкнено губи в смиренний канон.
      Зі словесного срібла не виплавив злотні ключі,
      А знайти їх в пітьмі тишини не дано.

      Лиш оголений голос. Лиш губи смиренні.
      Зірка в серце вп’ялась – сюрикеном.

      8.03.09.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    142. Позабіблійне (Д.К.)

      Гріхояблукопад.
      Ти не кОпай – копАй
      Цю твердь первозданную – до серцевини.
      Розкопай джерело – це вина
      З яблука древа пізнання:
      - Себепізнання
      - Добропізнання
      - Щастяпізнання
      - Красопізнання
      (Тільки Лао пізнав незнання)

      Крізь життєві історії та істерії
      Беатрічить
      Обличчя Марії
      Ще до святопадіння
      У пренепорочну гординю.

      Розкотились горіхи гріхів,
      Вистукуючи танцювальний мотив.
      Яблукопад – падеспань.
      Я танцюю із Євою, що встигла пізнати танець,
      А страм нагої краси пізнала востаннє,
      І ще не затуляє красу листям сорому.
      В часі біблійному скорому,
      Де рабоблаголіпні глаголи набили оскомину,
      Розлущ волоський горіх, відкопай золотий піастр,
      Відкупись від покари на святість і месіанство.

      8.10.08.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Апостол (В.О.)
      ти хто рибу ловив для смерти
      а потому людей – для життя
      ні не книжник не вірник впертий
      вже до страху нема вороття

      вищих символів мова… темна? –
      не для тебе – ти вивірив Ним
      силу віри і міцність верви –
      Ним Єдиним – навік Живим

      Він сказав – ти Мене мій Петре
      тричі зрадиш – і це збагнеш
      ледве півень запіє втретє…
      страшно Господи – не бентеж!

      думав – Кіфа – твердий мов криця
      вірив – витримаєш усе
      та спокутуєш власну ницість –
      страх зізнання – мов щур гризе

      Він пробачить тебе бо любиш
      і підтвердиш любов каяттям
      на хресті не заради згуби –
      для життя




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. ЗАПИТАННЯ (Ю.Б.)
      Ішли ми поряд. В мене ти спитав
      Про те, на що відповісти не в силах.
      Мені допомогла сімейка гав,
      Що пронесла тривожний шум на крилах.

      Я думала: це щедрість королів –
      Такі слова... На щастя чи до лиха? –
      Як поряд чоловік із Жигулів
      Спитав, чи зможе він кудись проїхать.

      Ти показав – ліворуч, до кінця,
      А там – усе без труднощів знайдеться...
      Я йшла німотно, мов несла мерця
      Для тебе у своїм холоднім серці.

      О як на ласку камінь піднести?
      Чи легко зізнаватись в нелюбові?
      І поруч мовчки йшов зі мною ти,
      Судомно звівши, наче крила, брови.

      Коли ж дозрів отруйний кетяг слів,
      Що неприємні, як грудневий протяг,
      Повз нас так довго, довго гуркотів
      Вантажений піском, цементом потяг.

      А потім – тиша, та, що душу ссе,
      Така нестерпна і така скажена...
      Ти йшов зі мною, знаючи про все.
      Ти здогадався, що скажу, без мене.
      30.08.07.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    145. Навздогін (В.О.)
      Він ішов навпрошкú – і молились услід:
      зацяткований страхом, їм репався світ.
      Ніби проща забута – загáдка Європі:
      Не на нобеля ніс, не на букера профіль...
      Забувати його – поступово, по крихтах
      Ласих спогадів, витворів Нóвого Свіфта...
      Забувати... бо страшно, забути – бо сором,
      ніби кожен із нас був його кредитором,
      ніби кров його – фарба на наших рукáвах
      і слова поминальні шептав нам лукавий...
      А він знову іде, навпрошкú, як тоді ще:
      коли сніг, і дерева, і листя, і вірші...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5