тут не бракує глибини
ночей & днів тоді & зараз
тони порожні тіней плазуни
а часом як натиснуть хмари
еґреґор дуплікує сни

тут ми дорослі та одні
міркуємо про карму та при брамі

пройти крізь рай
намилувавшись вдосталь
світлинами наповнившись ущерть
любові трунком розчинити щем
залишити на пам’ять тиші дотик
і усміхаючись піти за край

26.09.2017

Пора пустити носом бульку,
Втомився, вимотався - жах!
Поскручувало крижні в рульки,
У прірву зсовується дах.

Ламає велетня робота,
Здоров'я майже на нулі.
Думки, неначе в банці шпроти,

Праця робить людину щасливою?
Особливо коли задарма?
В цю сентенцію майже не вірую,
Для поета в ній сенсу нема.

Щире Слово - дитятко непрошене.
Плід гіркий, що обламує віть.
Помирає в гіллі недоношене,

Це осінь насилає чари.
Так римовириться-гуркоче голова...
...Все напливає,
Все сплива –
І товариство, і думки, і мрії…
І я десь поміж травами і птаством
Блідою цяткою впаду,
З’єднають лінії безмовні

Крихтами хліба й небесною манною
Землю вкриває сніг.
Янголи славлять людину осанною,
Туляться їй до ніг.

Сніг пролітає крізь янголів, бавиться,
Та не лоскоче крил.
Сніг їх не сповнить і не приласкавиться -

Не хочу сьогодні суму, не хочу, пробач!
Я така незакохана і така відверто нічийна.
Я сьогодні рудіша ніж завжди й рішучіше вільна.
Чи змогла б я заплакати? Наче виклик ти кидаєш: плач!
Я програю в цій битві, бо, знаєш, руді не плачуть.
Зможеш справжн

Мне нравится моя свобода. Об этом я могу заявить, так как более трех лет в отношениях стали опытом, обретая который я пришла к данным выводам. Мне нравится быть необремененной бесконечными «должна», в области приготовления пищи, супружеского долга, созво

В вечірню сутінь осінь погаса.
Багряно клен прощається із листом.
І Покрова крилом своїм Пречистим
манить у вирій: ось тобі яса!

Суєтні тіні в сутінковій млі
кудись зникають, звідкись виринають…
Кити на спинах Землю обертають –

Якби дати тобі силу
обрубати гілки ще тоді,
чи стало б мужності?
Не важливо. Пощади.

Пройти від зерняти яблука
по тонкому стеблу
порівно до середини

люб’язний серцю сплін
усталено без діла

& ти отак хотів
хіба не там

з весілля всяк
вертався сам

Ну ось і ти, півострове мій любий -
Шепочеш, закликаючи:«Прийди!»
Молитву урочисто мовлять губи,
Гай сплескує вітаннями води.

І вітерець утомлений не дише,
І листям не шурхоче вже ніде...
Мене оповиває люба тиша,

Жаских літавиць ласки неземні,
Чар андромед і андромах.
А я у слові – як у бурштині
Найнепримітніша з комах.

2017

Справжня самотність - розкіш
Розкіш не - дефіцит
Сонце у ранці з ложки -
Заздрить весь краєвид…
Цькуйте своїми псами
Скільки їх розвелось
Вам відповім тим самим
Осінь в обіймах ось…

Ти пішла і затихла буря,
втихомирилась люта хуга,
на вікно зачепили штори
днесь угідливі трударі.
За дверима лишилась чорна,
неласкава колюча смуга,
і нарешті прозріло небо
затуманене угорі.

Не поспішай іти по світу,
Іще гірка надійде мить.
Послухай перелив трембіти,
Небесну удихни блакить.

Втопися у зелених травах,
Погладь легенько вітерця.
І заспіваєш в три октави,