Я кішка з поглядом рожевим!
Гаряча злива затремтить,
А у очах вогнем шаленим
Нестерпна бестія кипить.

Ковтає кисень біле сяйво -
Таємний лоскіт його вій.
Іти на ліво чи на право,
Де віднайти будинок свій?

Холодний вітер дме у вушко,
Вже мокрі лапки: не тремти.
Хто наречений мила дружко
І де мені його знайти?

Блукає хвостик по дорозі,
Калюжі холодом кричать
Та зупинитись я не взмозі -
На цьому ПІДПИС та ПЕЧАТЬ!

Я - веселий чорний кіт,
Мур-бонжур! Усім привіт!
Маю з мишкою обід,
Тож у мене все, як слід!

– Мила мишко, не тремти!
Хочеш, будемо на «ти»?
Просить сіра:
– Відпусти…
– Ну і чим страшні коти?

Чи боїться,
Щоб не з’їв?
Та не з’їм,
Хіба я звір? –
Я помуркав би лише… –
Треба нам
Таких мишей!

Хвацько вискочу на пліт,
Пригадаю давній хіт…
Я такий із юних літ –
Оптиміст чорнющий кіт!

Я – красень-Метелик. Недавно із лялечки,
Уже залицяються, ох які, кралечки.
Барвистими крильцями дражнять, спокусниці.
О, правил цнотливих підступні порушниці.

Та вчора зустрів на листочку негадано
Я Гусінь прекрасну, і – серце украдено!
Струнка, поетична, невинно-салатова.
А очі, як ніч, – таємничо агатові.

Не слухай, о мила, джмелів пашталакання
Про те, що літав із Лимонкою маками,
Що в лілії пили нектар ми до ранечка…
Тебе лиш кохаю!
Тебе лиш чекаю!
Довіку я – твій, о моя Капустяночко!

31.07.2009

Так традиційно – квіти і вино…
А, може, ну їх, ті стереотипи!
Зберемо "зелені" - і на Кариби,
Чи, краще на Гаваї – все одно:

Колони пальм, і супровід гітари,
І ніжності ванільного піску
(Із запахом гавайського бузку),
І мрій, пробуджених, тропічні чари...

Текілою блакитної лагуни
Підхопить нас одвічний ритуал -
Ах, орхідеї,вулканічний шал,
А над усе, як знак, магічні руни.



27.07.2009

Я – поранений в серце птах,
Що літає у двох світах –
Ти запізно мене почув,
Я до тебе не долечу.
Ти раніше прийти не зміг,
Засипає стежину сніг,
А поранений птах летить,
Де розходяться два світи…

Я - риба,
Уражена вірусом водних глибин,
Слуга Посейдона
Без права на голос чи крик.
Не схожа на решту
Без певних підстав і причин
В болоті, де риби
Для втіхи їдять інших риб.

Я - риба
Із вічним табу повертати назад,
Без рук з головою
Закована в срібло луски -
Я проти, коли
У воді електричний розряд,
І проти, якщо
В черв"яках зачаїлись гачки...

Я - риба
З програмою "Жити лише уночі",
Зацькована всіми
Хто міг, або просто хотів...
Звичайна рибина,
Яких на Землі тисячі,
Але із людською
Душею з минулих життів!

Повісь у кімнаті її свої милиці,
Його недолуга любов,
І чесно скажи, чи хоч раз ти дивилася,
Як серце ночами плакало?!
Як важко душі залишатись безсилою,
Але піддаватись знов,
І знати, що інша йому корилася...
Мовчати, лише б не втратити...
Повісь у кімнаті її свої милиці,
Мов торба, впади до ніг,
За нього випрошуй у неї прощення,
Молися, ридай, кричи...

Але каяття їй лише наснилося.
...За вікнами падав сніг,
І замість тих милиць в кутку на столику
Залишені ним ключі...

Все традиційно - квіти і вино,
А може, краще б - тости й кава?
Яка там в тебе була ава?
В житті ще кращий! Все одно,

Тепер вже все одно - ти поряд.
До купи намагаюся зібрать думки,
Та де там! В голові говорять
Десь тисяч зо три... Підшумки - шуми...

Чи що це? Що це? Ой, не спалахнути б
Рум`янцем щирим на щоках...
Зберись! Ти де? Себе вернути б
З небес. А чом не на хмарках?

Тут - квіти і вино -велика справа!
Я взагалі не п`ю - чи ти не знав?
Морозиво? О Боже, оце Клава,
Заладила "вино,вино", а ти впізнав!

Мовчу, бо десь слова поділись.
В очах побачив світло... Що, в моїх?!
Бува, не чарівник? Скажи, на милість!
Все, тану... у думках... уже німих...

***

І... традиційно – квіти і вино...
Але повір у тривіальність:
по телику – цікаве всім кіно –
жінкам на сльози і на радість.

Є час – спочити і «перегоріть»
до кухні і до чоловіка,
який кусає лікті, бо «Зеніт»
програв у черговім політті.

А у кіно ж бо – щастя без вина!
Прасована сорочка біла…
І – поцілунки… І п’янка мана,
що додають для щастя сили.

Ті ж... традиційні – квіти і вино...
Та де вже тут! Не дійде черга!
Комусь – життя, комусь-таки – прокльон!
І час, якого не повернеш!

Все традиційно - квіти і вино.
(Ця традиційність вже поперек горла).
Я про Канари мрію вже давно,
на шубу з норки пів століття хвора.

Так хочеться ікри (та хай їй грець),
А у підвалі - тільки кабачкова.
І хочу з діамантами кілець,
І ще машину! От було би кльово!

А ще так хочу!.. (Не перебивай!)
У мене мрій зібралося багато.
Аби довіз казковий нас трамвай
У чепурненьку і файнюньку хатку.

Щоб без рахунків, що орендарям
наповнюють кишені аж по вінця.
Налий же, любий, в келих ще вина!
Нехай воно багряно заіскриться!

А ще!.. (Помовч! Ну дай же доказать!)
Тебе люблю! Так ніжно, незрадливо!
І мрії всі хай полум"ям горять,
Бо ти моє найбільше в світі диво!

Я Петрик - у дзьобі смачна насінина,
О де ти кохана, о де ти, єдина?
Я втілення кращого, птах-ідеалу!
Даю безкоштовно уроки вокалу,

Живу без ілюзій - у фолку і блюзі,
О, званий радіти, печалюсь у тузі,
Нуждаюся не в меценаті, а в музі!
І в жóвтенько-крильцятому карапузі!

Товчу це господарю і домовому,
Та де їм сердечну збагнути утому!
Жовтію, як пів України, у клітці,
О скільки іще животіти сирітці?!

Клянуся, що дзьоба зашию нитками,
Носитиму милій торби з хробачками!
"Я хочу канарку... і доцю... і сина...” -
Лети до пташиного Бога пір’їна...


2009

Все традиційно - квіти і вино
І кави філіжанка пахне терпко.
І вечір зазирає у вікно...
(А ми у нього, наче у люстерко).

Я подихом торкну твоє плече,
Ти ніжно обійми мене рукою,
І дикий мед по тілу потече
бурхливою, бентежною рікою.

І ще вина ромашковість така
в твоїх очах, що хочеться мовчати.
Помовчимо. Ця тиша теж п"янка,
вона уміє в душу зазирати.

І бачити усе, що відцвіло,
І те, про що нікому більш не знати.
Все традиційно - квіти і вино,
і серця два, замріяні літати.

В чаті Ти зі мною гралась,
на російській спілкувалась.
Я ж непросто захопивсь Тобою,
В інтернет поринув з головою.
Так поповнивши запас російських слів,
знову в чат-знесилений побрів.
Після довгих ночей неспокою,
вирішив зустрітися з Тобою.
Краще б я не вчив Твоєї мови,
бо й без неї добре лихословив.
Думав,сам під землю провалюся,
як узнав, що Ти-стара бабуся.

Готуй рискал-ідем на бараболю
і не забудь з собою кошик взяти.
Я ще нераз згадаю свою долю,
коли будем з Тобою ми копати.
Ти незважай-мене краще не слухай,
я злюсь лишень, що я не житель міста.
Не закривай,прошу,Ти свої вуха!
Я ж слухаю коли Ти місиш тісто!
Чого мовчиш і дивишся так косо?
Сказала б підбадьорливі слова...
В наступнім році там посієм просо,
щоб не боліла зранку голова.

Традиційно-квіти і вино,
їй на іменини дарували.
Так граційно-падали на дно
й розбивались мрії об бокали.
Осипались з часом пелюстки,
хаотично пада на підлогу.
А здавалось-молоді роки,
непривично канули під ноги.
І можливо далі б так було,
кожен рік дарунки традиційні.
Цього разу щось не так пішло,
принесли їй квіти та мартіні.

Галантному Маньєристу

Все традиційно: квіти і вино,
і пачка гумок з правої кишені,
а я, дурепа, мріяла давно,
що прийде уночі кохання геній.

І ти прийшов, галантний, як марал,
парфумів аромат тягнувся поспіль,
я шепотіла щось про Тадж-Махал,
а ти сказав: «Побігли краще в постіль».

І ми побігли... Господи, прости!
як бігли ми! які долали ями!
як мури брали – раз, і два, і три,
вже чутно було співи Далай-лами...

На ранок знов одне й те кіно:
вино допите, квіти повсихали,
порожня пачка гумок і – вікно
відчинене…
Які ж козли марали!..
:)

Готуй рискаль.Ідем на бараболю,
А я тримати буду парасолю,
Коли прекрасний ти в роботі
Копатимеш натхненно весь у поті.

Дощ накрапає,так, дрібненька мжичка,
Тобі подати, любий, рукавички?
Бо, не дай Боже,мозолів набудеш,
І як тоді копати бульбу будеш?

Рискаль стинає землю так потужно,
Працює милий, я тримаюсь мужньо.
Ну от скажіть, чи хтось колись у полі
Тримав хоч раз над кимось парасолі?!!

Забулькав чайник на плиті,
Бо зранку істини прості:
Кавалок хліба, кава-чай
І на роботу чимчикай.
TV вмикаєш на хвилину,
Щоби послухати новини...
Забулькав чайник, зашипів,
Мабуть,не вистачило слів.

– Готуй рискаль, ідем на бараболю!
Хоч раз від монітора відірвись –
Коли ти слухав жайворонка в полі,
Коли дивився у небесну вись?

– Куди – рискаль? Давно все посадили…
– То будемо полоти бур’яни!
А пригадай, який там простір, милий,
Яке п’янке повітря – аж дзвенить…

– ...А в полі бараболі заростають...
– Готуй рискаль чи сапку – все одно! –
Струмочок лісовий не проміняю
На традиційні квіти і вино.

Забулькав чайник –
Ага! Якраз…
Без кави-чаю
Запам’ятаю
Частунок Ваш
Із колючих фраз.

Каштан сусідський
Розмову чув,
До Ваших вікон
Цвісти боїться.
Тремтливі свічі…
Ніщо не вічне.
Усе сказали?
То я мовчу.

Відставте чайник,
Щоб не свистів!
Ще тільки чаю
Не вистачає
До сліз гірких
І солоних слів…

Повісь у кімнаті її дощовик –
Блакитно-прозорий
У крапельках- зорях.
Сьогодні ви будете
Тільки на "ви",
Несказане –
Хмари за вас договорять.
Вона ненадовго-
Вона побіжить
І сон забере,
І прихопить твій спокій,
І ти не зупиниш її
Ні на мить…
Зостанеться дощ
У кімнаті високій.

Забулькав чайник...Потім – засвистів
Так по-садистськи голосно (де-Садно)…
Зірвався з ліжка. Впав. Криваве садно
На правому коліні. І надсадно
Послав до дідька каву і котів,
Що під ногами плутались (вар’яти!)
Бажання двоєдине (пити-спати)
(у ліжко каву, Серце, то святе!)
- Ти з цукром?
- Так, дві ложки…а проте…
Давай без цукру…
і смагляве тіло
замінить смерть солодку (ту, що біла)…
…і чорно-біла круговерть (чи бій?)
- моя солодка…
- полиновий мій…
...п’янкі сніданки змореного літа:
Столичний Гумберт.
Галицька Лоліта.

Готуй рискаль. Ідем на бараболю…
Вона з пивниці проситься на волю,
Вона любити хоче, тягне ввись
Пророслі руки-пагони…Хутенько
Бери її в долоні…Серце тенькне…
Така бліда…заморена…маленька…
А жити хоче! Але просить – кинь
Із рук коханих! З торби, із відерця
Цю сінєглазку… (очі як озерця
Твої, Степане). Не кидай у рінь
Колгоспний фетиш зморених молінь!

Її, одвічну, як людські дилеми,
Жбурни щосили в тлусті чорноземи,
Хай зріє там. Хай плодиться, росте,
На те вона й картопля, і на те
Весна квітує! І на те молюся
На другий хліб слов»янський! Хай впаде
На неї, рідну, дощик де-не-де,
Хай жук не з»їсть… Селянське па-де-де
Триває на полях…
Нехай діждуся
Плодів солодких, що дає земля….
І ти береш у руки рискаля…

Земелька - млосна, ніжна, молода,
Копати легко – мов тече вода –
Сама лягає під іскристе лезо…
Бери її, удобрюй – буде плід
Уже на осінь, милий… На обід
Вона прийде до тебе….Нетверезий,
Ну, значить, в бейті, ти її візьмеш…
І насолоді тій не буде меж –

Уперше!
Юну!
Молоду!
В сметані!
Із кропиком…
З грибочками…
У ній
Твоя душа і тіло, як сувій,
Розстеляться…Світлані або Тані
Аж завидки буде до простоти
Того єднання – лиш вона і ти...

Гармонія! Довічне інь та янь…
Душею, шлунком, серденьком відтань,
Відчуй її – солодкі! – аромати….
…пізнай її – на зуб, на смак, на зір…
Знайди її, найпершу поміж зір,
Скуштуй її, м»якеньку, наче вата,
Пізніше, Серце…
Неозорий лан….
Селянські па-де-де…
довічний тан
(і у хустинках – містечкові феї)

…Ну, з Богом, милий, …нагостри рискаль…
Іди поміж Мар»янок і Наталь
До ідеалу вічного…до неї….

Я - чорна кішка, що приносить удачу...
Якщо шляхи наші зійдуться - не чекай невдачу...
Я стараюся триматися осторонь від людей...
Я завжди ховаюся в світі тіней...

Я буду кішкою, я нікого не кохатиму...
Я не кохатиму і чудово це знатиму...
Я буду чорною кішкою яка гулятиме одна...
Я буду чорною кішкою, що завжди сумна...

Але в душі я буду не така...
Насправді я буду дуже проста...
Я буду завжди в компанії гуляти...
І сумною я буду рідко бувати...

Така я буду в своєму майбутньому...
Така я буду в своєму житті незабутньому...
А зараз я чорна кішка - ласкава і ніжна...
Вся я ніби білосніжна...

Але час прийде і стануться зміни...
Не знаю чи будуть добрі ці переміни..
я стану неповторною чорною кішкою...
І більше ні для кого я не буду насмішкою...

Мур-мур, бонжур, моншер і монамур –
А більше по-французьки я ні слова...
…та вже тактильно точиться розмова,
Мій маломовний хлопче-трубадур,
Рожева мрія малолітніх дур…
(«дур» – то русизм, «дуреп» на укрмові!
Філологічні студії любові).

Шерше ля фам! Мене шерше чимдуш
у шарудливих шепотах покоїв…
Ой Матка Боска! Що це ти накоїв?
Ми так не домовлялись! Ані руш!
Тепер мерщій неси мене у душ -
(душа моя в розпачливій борні
Не скаже заперечну частку «ні») –


Чи краще в ванну… Качечка! – гляди!
Гумова, жовта - із дитинства плине…
Ой ціпу-ціпу…. Починай зі спини,
Тааак, дуже добре, не шкодуй води…
І ще отут потри…і ще сюди…
(сполучники єднальні – «і», «й», «та» -
І аж муркоче панна Золота....

Ой! Протиставні – «а», «проте», «однак»...
А ви, моншер, вигадливий юнак...


По тому розділові – «то», «чи», « хоч»...
Звичайно хочу. І при тому часто
Вивчати спонукальні («нумо»!) частки,
Підсилювальні («адже», « навіть», « аж»),
Чи видільні («хоча», « лише»)...Приляж...
...запала тиша у лекційній залі...
Міцних обіймів непрозорий скотч
Прозоро натякає: Буде далі...

Я – лиска-гітаристка. Знаю лад.
На кожного я маю компромат.
Ось вовк-п’яниця цілу ніч бухав,
А потім сосни в лісі підливав.

Мажор, мінор – мені по барабану.
Зіграю все. Лиш став мені поляну.
Вар’ята скорчу, відіжмусь разочок,
Талант ти зацінив? Скажи, браточок?

Але, крім того, я така красава –
Руда, тендітна, трохи кучерява.
Цариця над всіма! Ведмідь з барлоги
Швиденько виліз і вклонився в ноги,
А стрибунець, заляканий братвою,
За лапу нині привітавсь зі мною,
Сорока сир принесла до сніданку,
Корова – молоко, густу сметанку…
Усе мені – найкращій, рудолицій.
Мені, коханій, супер-стар-лисиці.

А я ходжу по лісу, у короні.
А заманеться, то сиджу на троні,
І на дрібних звірят наводжу чари,
Коли кігтями граю на гітарі.

Я лиска-гітаристка – суперміс
В страху тримаю весь великий ліс.

Я на скелі лежу,бо пантера
Ким я вчора бувах, хто я завтра
Не знаю. але щоб вгамувати голод
Зупиняю свій погляд на мавпі,
що сховалась від мене в партері,
Свій голодний допитливий погляд